Технологія виконання опоряджувальних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛТК Луцького НТУ

Практична робота

Розробив

Кохан Д.С.

Перевірив

Шмаль О.Ф.



Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про малярні роботи

1.1 Вимоги до фарбування поверхонь

1.2 Інструменти для опоряджувальних робіт

1.3 Види підмощування для опоряджувальних робіт

2. Підготовка поверхонь під фарбування водними сумішами

3. Технологія виконання опоряджувальних робіт

4. Оздоблення поверхні за трафаретами

5. Дефекти водних фарбувань

6. Приймання та обмір опоряджувальних робіт

7. Організація праці при виконання опоряджувальних робіт

8. Заходи по охороні праці

Список використаної літератури



Вступ

Вже з давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно-художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку-пігменту і плівкоутворювальної речовини - в'яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в'яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер'єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів). Залежно від в'яжучого, яке використовують для приготування водних фарб, водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев'яні - від гниття, а обштукатурені - від впливу вологи і незначних механічних пошкоджень, оскільки пофарбована штукатурка у зовнішньому шарі стає більш міцною і водонепроникною. Крім того, неводні фарбування застосовують з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Неводні фарбові плівки легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами, легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади тощо).

Захисні властивості лакофарбового покриття залежать від механічних і хімічних властивостей твердої плівки, а також від адгезії її, тобто від здатності міцно з'єднуватись з пофарбованою поверхнею. Якщо механічні і хімічні властивості плівки залежать в основному від властивостей плівкоутворювальної речовини, яка була використана в даній фарбі, а такі речовини випускаються відповідно до технічних умов, то адгезія плівки залежить від здатності поверхні з'єднуватись з певною фарбою, тобто одна і та сама фарба на одній поверхні буде міцно утримуватись, а на іншій - ні.

Сила зчеплення лакофарбової плівки з поверхнею залежить від механічного зчеплення, хімічної взаємодії між ними і дії електростатичних сил. Міцне механічне зчеплення фарбової плівки і поверхні створюється на пористих поверхнях. Під час фарбування такої поверхні рідка фарба заходить у пори, дрібні щілини і капіляри її і після тверднення фарбова плівка, що утворилась, міцно з'єднується з нею. Тому адгезія плівки на таких матеріалах, як чавун, деревина, штукатурка, картон, плити ДСП, дуже висока.

При хімічній взаємодії плівкоутворювача з матеріалом поверхні також збільшується сила зчеплення плівки. Це спостерігається при фарбуванні бетону і цегли силікатними фарбами, пластмасових деталей - синтетичними фарбами тощо. Збільшується адгезія також під дією електростатичних сил, викликаних тим, що фарбова плівка і поверхня, яка фарбується, заряджені протилежними зарядами статичної електрики. А, як відомо, протилежно заряджені частинки взаємно притягуються. Від величини зарядів і буде залежати міцність зчеплення плівки з поверхнею.

Великого значення набуває довговічність фарбового покриття. Чим довше зберігається плівка на поверхні, тим менше коштів витрачається на обслуговування і догляд за будинком під час його експлуатації. Проте фарбові покриття з часом старіють, і, щоб захистити конструкції будинку від руйнування, їх знову фарбують. Старіння, тобто поступове руйнування лакофарбового покриття, в основному залежить від одночасної дії на плівку кисню, повітря, світла, теплоти і води. Кожен з цих факторів окремо може тією чи іншою мірою впливати на довговічність покриття, зменшуючи строк його експлуатації.

Фарбові плівки руйнуються також під дією електричного струму і ультразвуку. Для встановлення причин старіння плівок треба врахувати дію цих факторів у комплексі. Стійкість фарбових плівок в атмосферних умовах в 10-50 разів менша, ніж у приміщеннях, бо тут на плівку впливають кисень, повітря, ультрафіолетове проміння, вода і часта зміна температури. Під дією температури (понад 200...250 °С) також спостерігається руйнування фарбових плівок.

Щоб збільшити строки експлуатації пофарбованих поверхонь, для фарбування слід застосовувати фарби, які утворюють довговічні атмосферостійкі плівки (перхлорвінілові, пентафталеві, силікатні тощо), а також ретельно підготовлювати поверхню під фарбування. Міцність зчеплення плівки залежить також від якості підготовки поверхні, в першу чергу очищення її від іржі, плям кіптяви і мінеральних масел, пилу тощо.

Залежно від якості малярні фарбування поділяють на прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час опорядження будинків III класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках. Поліпшене фарбування застосовують здебільшого в будинках II класу, а високоякісне - І класу (театри, музеї, палаци тощо).

Альфрейні опорядження поверхонь (аерографічний розпис, тупування, оздоблення під шовк, декоративний камінь, деревину тощо) виконують лише по високоякісних фарбуваннях. Прості альфрейні опорядження (накатування рисунків валиками, витягування фільонок, виконання рисунків за простими трафаретами) можна виконувати по простих і поліпшених фарбуваннях.



1. Загальні відомості про малярні роботи

Щоб правильно приготувати і підібрати колір фарбувальної суміші, треба знати закони змішування фарб і властивості кольорів. Фарбувальну суміш звичайно приготовляють під наглядом бригадира малярної бригади або кваліфікованого маляра-колерувальника.

Водною називають таку суміш, у якій застосовують в'яжучі матеріали, здатні розчинятись у воді або тужавіти під її дією. Такі суміші до робочої в'язкості розводять водою.

Водна фарбувальна суміш складається з пігментів, в'яжучого матеріалу і води. Пігменти можна використовувати хроматичного або ахроматичного кольору. Дуже рідко в малярній практиці водні фарбувальні суміші приготовляють з одного кольорового (хроматичного) пігменту. Така суміш забарвлює поверхню в насичений, іноді яскравий колір, який стомлює зір, негативно впливає на нервову систему людини. Тому стіни, стелі і фасади житлових, учбових і промислових будівель фарбують розбіленими сумішами -- розбілами. Для розбілу водних фарбувальних сумішей застосовують крейду або вапно. Насиченими за кольором сумішами фарбують деякі громадські приміщення (кафе, магазини, фойє кінотеатрів, клубів тощо).

За насиченістю кольорового тону виділяють суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені фарбувальні суміші.

Суцільна фарбувальна суміш перед доданням до неї клею складається з 100 % хроматичного пігменту (без домішок білих пігментів). Такі суміші іноді використовують для виконання фільонок і малюнків у фризах та бордюрах. Суцільну фарбувальну суміш можна приготовляти тільки з пігментів, які мають незначну фарбувальну здатність.

Інтенсивна фарбувальна суміш складається з 60-- 90 % кольорових пігментів і 10--40 % крейди або вапна.

Інтенсивною сумішшю фарбують фільонки, бордюри, панелі.

Нормальна фарбувальна суміш має 50 % кольорових пігментів і 50 % білого пігменту.

Розділена фарбувальна суміш складається з 5--40 % кольорових пігментів і 60--95 % білого пігменту. Це найпоширеніший вид фарбувальних сумішей.

Щоб правильно приготувати і підібрати колір фарбувальної суміші, треба знати закони змішування фарб і властивості кольорів. Фарбувальну суміш звичайно приготовляють під наглядом бригадира малярної бригади або кваліфікованого маляра-колерувальника.

Водною називають таку суміш, у якій застосовують в'яжучі матеріали, здатні розчинятись у воді або тужавіти під її дією. Такі суміші до робочої в'язкості розводять водою.

Водна фарбувальна суміш складається з пігментів, в'яжучого матеріалу і води. Пігменти можна використовувати хроматичного або ахроматичного кольору. Дуже рідко в малярній практиці водні фарбувальні суміші приготовляють з одного кольорового (хроматичного) пігменту. Така суміш забарвлює поверхню в насичений, іноді яскравий колір, який стомлює зір, негативно впливає на нервову систему людини. Тому стіни, стелі і фасади житлових, учбових і промислових будівель фарбують розбіленими сумішами -- розбілами. Для розбілу водних фарбувальних сумішей застосовують крейду або вапно. Насиченими за кольором сумішами фарбують деякі громадські приміщення (кафе, магазини, фойє кінотеатрів, клубів тощо).

За насиченістю кольорового тону виділяють суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені фарбувальні суміші.

Суцільна фарбувальна суміш перед доданням до неї клею складається з 100 % хроматичного пігменту (без домішок білих пігментів). Такі суміші іноді використовують для виконання фільонок і малюнків у фризах та бордюрах. Суцільну фарбувальну суміш можна приготовляти тільки з пігментів, які мають незначну фарбувальну здатність.

Інтенсивна фарбувальна суміш складається з 60-- 90 % кольорових пігментів і 10--40 % крейди або вапна.

Інтенсивною сумішшю фарбують фільонки, бордюри, панелі.

Нормальна фарбувальна суміш має 50 % кольорових пігментів і 50 % білого пігменту.

Розділена фарбувальна суміш складається з 5--40 % кольорових пігментів і 60--95 % білого пігменту. Це найпоширеніший вид фарбувальних сумішей.

Водною називають таку суміш, у якій застосовують в'яжучі матеріали, здатні розчинятись у воді або тужавіти під її дією. Такі суміші до робочої в'язкості розводять водою.

Водна фарбувальна суміш складається з пігментів, в'яжучого матеріалу і води. Пігменти можна використовувати хроматичного або ахроматичного кольору. Дуже рідко в малярній практиці водні фарбувальні суміші приготовляють з одного кольорового (хроматичного) пігменту. Така суміш забарвлює поверхню в насичений, іноді яскравий колір, який стомлює зір, негативно впливає на нервову систему людини. Тому стіни, стелі і фасади житлових, учбових і промислових будівель фарбують розбіленими сумішами -- розбілами. Для розбілу водних фарбувальних сумішей застосовують крейду або вапно. Насиченими за кольором сумішами фарбують деякі громадські приміщення (кафе, магазини, фойє кінотеатрів, клубів тощо).

За насиченістю кольорового тону виділяють суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені фарбувальні суміші.

Суцільна фарбувальна суміш перед доданням до неї клею складається з 100 % хроматичного пігменту (без домішок білих пігментів). Такі суміші іноді використовують для виконання фільонок і малюнків у фризах та бордюрах. Суцільну фарбувальну суміш можна приготовляти тільки з пігментів, які мають незначну фарбувальну здатність.

Інтенсивна фарбувальна суміш складається з 60-- 90 % кольорових пігментів і 10--40 % крейди або вапна.

Інтенсивною сумішшю фарбують фільонки, бордюри, панелі.

Нормальна фарбувальна суміш має 50 % кольорових пігментів і 50 % білого пігменту.

Розділена фарбувальна суміш складається з 5--40 % кольорових пігментів і 60--95 % білого пігменту. Це найпоширеніший вид фарбувальних сумішей. Рідка суміш має велику текучість і під час нанесення на поверхню стікає з неї, внаслідок чого дає погану покривність, а густа -- при фарбуванні залишає на поверхні сліди від щітки. Тому перед використанням суміші її в'язкість перевіряють віскозиметром ВЗ-4. Віскозиметр має вигляд чашки об'ємом 100 см3. У дні віскозиметра є отвір діаметром 4 мм, крізь який меже вільно витікати суміш, яку випробовують.

1.1 Вимоги до фарбування поверхонь

Фарбування поверхонь -- це заключний етап опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд, а якість фарбування -- від попередньої підготовки поверхонь. Тому до фарбування різні поверхні (обштукатурені, дерев'яні, металеві тощо) слід підготувати: очистити, підмазати і зашпаклювати пошкоджені місця, відшліфувати їх тощо.

Підготовчі операції, які виконує маляр перед фарбуванням, не завжди і не для всіх поверхонь однакові. За технічними умовами виділяють три категорії фарбування: просте, поліпшене і високоякісне. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов'язково виконувати під час підготовки поверхонь.

Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготувати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться, наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.

Розгляньмо основні технічні вимоги, що ставляться до приміщень і поверхонь, призначених для фарбування.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої електропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов'язані з монтажем центрального опалення, водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи з влаштування зливів, а в панельні будинках -- опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), стругані дерев'яні перегородки; настеляють чисті дощаті або паркетні (неопоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна. Фарбувати обштукатурені і бетонні поверхні починають тільки після повного висихання їх, оскільки волога штукатурка і бетон містять у собі вільні луги, які надалі впливатимуть на пігменти, знебарвлюючи їх або змінюючи їхній колір. Штукатурка висихає нерівномірно, тому вологість її в різних місцях поверхні буде різна. Більш вологою штукатурка буде в нижніх частинах стіни, біля плінтусів і в кутках. Наявність вільних лугів, а отже, і вологості штукатурки визначають 1 %-м розчином фенолфталеїну. Фенолфталеїн -- це безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів. Для визначення вологості штукатурки досить нанести на поверхню кілька краплин фенолфталеїну. Якщо він не змінить кольору або набуде ледь помітного рожевого відтінку, то це означає, що штукатурка висохла і її можна фарбувати.

Для прискорення опоряджувальних робіт приміщення з підвищеною вологістю штукатурки фарбують вапняними сумішами. Проте на поверхні з підвищеною вологістю не повинно бути помітних краплин води.

Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід згладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менш як 2 мм.

Для якісного фарбування дерев'яних поверхонь треба, щоб дерев'яні конструкції були стійкими (міцно закріпленими), а елементи їх добре припасованими. Вологість дерев'яних поверхонь не повинна перевищувати 12 %. Цвяхи на дерев'яних підлогах мають бути утоплені на глибину 2--3 мм. На дерев'яних поверхнях не повинно бутя відколів, щілин, задирок та інших дефектів; сучки і засмоли вирубують на глибину 2--3 мм, а ці місця підмааують.

Металеві конструкції також щільно припасовують, а поверхні їх очищають від іржі, окалини і плям жиру. Труби і прилади водопровідної мережі фарбують лише після видалення з них води.

Бетонні, залізобетонні, гіпсові та інші збірні конструкції і деталі заводського виготовлення повинні надходити на будівельні об'єкти з поверхнями, що не потребують суцільного шпаклювання перед фарбуванням.

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10 °С;

відносна вологість повітря -- не більш як 60%;

вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8 %, а при фарбу-ваш! цементними і полімерцементними фарбами -- 12 %;

робоча в'язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15--50 с за віскозиметром ВЗ-4;.

витрата фарби (шжривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2;

час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18 .20 °С має бути не більш як 12 год.

Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.

Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або шею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 °С.

1.2 Інструменти для опоряджувальних робіт

Для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують різні машини і механізми. Проте деякі підготовча" операції (зокрема, розрізування щілин, підмазування їх, підготовку та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо) виконують вручну.

Наведемо коротку характеристику інструментів, які застосовують для виконання цих робіт.

Сталевий шпатель призначений для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на обштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні. Він може бути з дерев'яною або металевою ручкою. Виготовляють шпатель з пружної листової сталі»

Дерев'яним шпателем наносять перший шар суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню». Його можна застосовувати для нанесення вапняно-гіпсового розчину безпіскової накривки. Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись шпателем завширшки 150--200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води шпатель чим-небудь притискують, щоб він не пожолобився після висихання.

Шпатель з гумовим лезом застосовують для нанесення шпаклівки на різні поверхні і розрівнювання її після нанесення маховою щіткою або механізованим способом Робочу частину шпателя (лезо) завширшки 90--100 мм виготовляють з еластичної гуми, яку затискують в дерев'яній або пластмасовій ручці. За формою він такий самий, як і сталевий.

Для підвищення продуктивності праці застосовують більший за розміром шпатель завширшки 200--250 мм.

На невеликі профільні частини поверхонь (віконні рами, плінтуси, двері тощо) наносять шпаклівку гумовими пластинками різних розмірів (залежно від ширини профільної поверхні) або спеціальними шпателями з гумовими профільованими наконечниками. Такий шпатель виготовляють з еластичної гуми за профілем деталей, що застосовують на даному будівельному об'єкті.

Гумовий півтерок призначений для нанесення і розрівнювання першого шару суцільної шпаклівки, а також безпіскової накривки. Порівняно з металевим або дерев'яним шпателем застосування гумового півтерка підвищує продуктивність праці у 1,5--2 рази.

Металевий ніж з дерев'яною ручкою використовують для розрізування щілин на обштукатуреній поверхні.

Металевими скребачками різної форми знімають старі клейові і олійні плівки.

Сталеві щітки та їжаки застосовують для знімання іржі та окалини з металевої поверхні. Виготовляють їх із сталевого дроту.

Пристрій для згладження поверхні призначений для чищення і згладження обштукатурених поверхонь від крапель розчину і зернин піску. Для згладження використовують природний камінь (твердий пісковик), кусок деревини або білої силікатної цегли, з яких виготовляють бруски у вигляді паралелепіпедів. Для зручності в роботі брусок затискують в обойму пристрою.

Сталевою гладилкою наносять та згладжують шар безпіскової накривки. Гладилку виготовляють з інструментальної сталі завтовшки 1,0--1,5 мм.

Дерев'яну терку застосовують для чищення, перетирання і розрівнювання підмазаних обштукатурених поверхонь.

Рогожна щітка призначена для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на поверхні. Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев'язати, щоб скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев'яний держак.

Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з волосіні або м'якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують. Поверхні фарбують також валиками.

Махова щітка типу KM забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки діаметром 60 або 65 мм виготовляють з волосіні. Для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоти махову щітку насаджують на дерев'яний держак завдовжки 80--100 см.

Ручники, в яких волость прикріплена до дерев'яної ручки клеєм, розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить воду всередину дерев'яної обойми І захистить щітку від розмокання клею та випаданая волосіні.

Щітки плоскі типу КП застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхні (вікон, дверей тощо), а також оздоблення пофарбованих поверхонь під цінні породи деревини і каменю. Щітки виготовляють різної ширини (35, 40, 50, 60, 75 або ПО мм) з волосіні. Плоскі щітки перед початком роботи шпагатом не перев'язують.

Щітка-макловиця типу КМА призначена для ґрунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Робочу частину щітки виготовляють з волосіні завдовжки 10--12 см. По периметру її робочої частини до волосіні добавляють щетину, щоб щітка стала пружнішою і волосінь не заламувалась під час роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра.

До початку роботи з маховою щіткою або ручником її перев'язують шпагатом так, щоб на 2/3 скоротити довжину волосіні. Це роблять у такій послідовності. Невеликий відрізок шпагату накладають навколо волосіні щітки у вигляді петлі і зав'язують його навколо ручки під обоймою 2. Беруть великий відрізок шпагату, на одному кінці якого роблять петлю у вигляді морського вузла 3 і надівають її на волосінь щітки 4. З короткого кінця шпагату роблять другу петлю 5, притискують її уздовж волосіні і обв'язують щітку довгим кінцем шпагату, накладаючи витки один біля одного на потрібну довжину волосіні 6 і 7. Короткий кінець шпагату протягують крізь першу петлю, а довгий -- крізь другу і зав'язують їх на ручці під обоймою 8.

Замість шпагату щітку можна перев'язати шматком тканини. Для цього з бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Обмотують щітку тканиною і перев'язують її шпагатом на потрібній відстані від обойми. Верхню частину тканини відгортають до суміщення її з другою частиною і на ручці перев'язують їх шпагатом.

Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити. Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев'яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають, тому перед роботою їх варто намочувати у воді.

Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику: скипидарі, бензині або гасі. Часте миття щіток у розчиннику погіршує якість волосіні, тому під час коротких перерв у роботі їх зберігають у воді. При цьому не варто опускати щітку на дно посудини з водою, оскільки волосінь згинатиметься, її треба підв'язувати шпагатом в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь. З цією метою можна користуватись також спеціальними затискачами. Такі щітки розміщують уздовж стінок посудини.



1.3 Види підмощування для опоряджувальних робіт

Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, інвентарних столиків, а у виняткових випадках при невеликих обсягах ремонтних робіт з розсувних драбин або драбин. Зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. З риштувань працюють тільки в тих випадках, якщо вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт, оскільки ставити їх лише для малярних робіт недоцільно.

Дерев'яні козли заввишки 90--120 см (залежно від висоти приміщення) виготовляють із соснових дощок і застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. У масовому будівництві користуються металевими інвентарними столиками.

Пересувний різна висотний столик виготовляють з труб або кутникової сталі. Він складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7--2,5 м). Як настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Для влаштування штукатурного помосту водночас встановлюють кілька столиків на певній відстані один від одного, а прольоти між ними перекривають інвентарними щитами.

Двовисотний столик складається з опорного каркасу, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструменту. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2.5--2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях 0,7 і 0,9 м. Робоча площадка столика має розмір 60 X 100 см, маса його становить 22 кг.

Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркасу, різновисотного опорного каркасу, драбини, настил і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5--2,7 м, а також у сходових клітках. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу у двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосом. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Робоча площадка столика становить 60x100 см, маса його -- 24 кг.

Розсувні драбини виготовляють з деревини або металевих труб діаметром 22,5 мм. Дерев'яна розсувна драбина складається з двох драбин, з'єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує П положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. Якщо шарніра немає, то робоче положення розсувної драбини фіксується двома металевими гачками завдовжки 70--100 см. Висота розсувної драбини становить 2,0--2,8 м.

Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві розсувні драбини, обладнані фіксуючім пристроєм і полицею, які у неробочому стані легко складаються. Укладаючи на них інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування.

Для виконання дрібних ремонтних робіт використовують приставні драбини різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.

Колиски застосовують при фарбуванні фасадів будинків. За принципом переміщення вони бувають самопідіймальні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідіймальні колиски різних марок Л ОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЭ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритними розмірами та тоннажністю.

Зручна в експлуатації самопідіймальна колиска ТП-11 призначена для піднімання двох робітників і і00 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97X4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркасу з поручнями 3, двох електролебідок 2, суцільного металевого настилу 4 із захисним бортом 5 завширшки 15 см. Піднімають колиску за допомогою двох сталевих тросів, які перекидаються через блоки, розміщені на кінцях консольних балок, що закріплюються на даху або горищному перекритті. Після включення лебідок в електромережу троси починають намотуватись на відповідні барабани лебідок і піднімають колиску. При переключенні лебідки на зворотний рух троси розмотуються і колиска опускається.

Для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків і фарбування ринв застосовують одномісну самопідіймальну колиску Л ОС-100--120. Вона складається з металевого каркаса 1, електролебідки 2, суцільного металевого настилу 4 з захисним бортом 5 15 см завширшки. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається колиска за допомогою одного троса.

Пересувні вишки бувають самопідіймальні та збірно-розбірні, їх використовують для фарбування фасадів три-, чотириповерхових будинків і для робіт всередині будівель.

Пересувна, самопідіймальна вишка ВО-10,6--12 складається з двох колон 2, двох візків та робочої платформи 3. Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон як напрямних з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різних висотах у цих межах. Розмір робочої площадки платформи становить 2X4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами.

На нове місце роботи у межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу до нижньої відмітки 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг.

Пересувна збірно-розбірна вишка дає змогу виконувати опоряджувальні роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса 6, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев'яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають із окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки становить 2X2 м; максимально допустиме навантаження -- 200 кг.

У межах приміщення або фасаду будинку вишку пересувають вручну. У межах приміщення або фасаду будинку вишку пересувають вручну.

У межах приміщення або фасаду будинку вишку пересувають вручну. Трубчасті безболтові риштування застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев'яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного -- спеціальні патрубки. Під час монтажу риштувань гачок прогону вставляють у патрубок опори. Опори встановлюють вздовж стіни на відстані 2 м одна від одної.

Башмаки опор спираються на дерев'яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштування завширшки 2 м прикріплюють до стін гачками, які встановлюють в петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити. Настили риштувань обгороджують інвентарним поручнем заввишки не менш як 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку. Окремі яруси риштувань сполучають сходами.

Підвісні (струнні) риштування підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштувань складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні та бортову дошку. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5--4,0 м; ширина настилу -- 2,0--2,5 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у деяких місцях прикріплюють до стіни спеціальними жорсткими стяжками.

2. Підготовка поверхонь під фарбування водними сумішами

Водними сумішами фарбують обштукатурені, бетонні, цегляні або дерев'яні поверхні. Кількість операцій, які потрібно виконати при підготовці поверхні, залежить від категорії фарбування (просте, поліпшене тощо), а також від виду фарбування і матеріалу поверхні.

Підготовка поверхонь під фарбування клейовими сумішами. Клейовими сумішами фарбують обштукатурені, бетонні і гіпсолиті сухі поверхні у приміщеннях, що не зазнають дії вологи. За якістю клейові фарбування бувають, прості, поліпшені і високоякісні.

При підготовці обштукатуреної поверхні під просте фарбування її очищають і згладжують, після чого ґрунтують. При підготовці поверхні під поліпшене фарбування, крім перелічених вище робіт, ще розрізують щілини, підмазують їх і вибоїни, шліфують підмазані місця і вдруге ґрунтують. Причому перше ґрунтування роблять після розрізування щілин, а друге -- перед фарбуванням.

Починають підготовку поверхні з її очищення від пилу, бруду, крапель і потьоків штукатурного розчину, видалення різних плям. Щоб усунути ці дефекти (крім видалення плям), всю поверхню згладжують торцем дерев'яного бруска або бруском пемзи, пересуваючи їх

колоподібними рухами. З цією самою метою застосовують шліфувальну шкурку, яку намотують у 3--4 шари на корпус спеціального пристрою і затискують пружинним затискачем. Подовжена ручка пристрою дає змогу обробляти поверхні, стоячи на підлозі. Коли верхній шар шкурки витирається, його обривають і роботу виконують другим шаром і так далі.

Під час очищення поверхні робітник, стоячи впівоберта до стіни на відстані 1 м від неї, злегка притискує до стіни пристрій так, щоб рукоятка була під кутом 30--40° до стіни, і пересуває його вертикальними або горизонтальними рухами. При цьому з поверхні усуваються сліди від терки, що залишились після затирання накривного шару штукатурки під час штукатурення, а також зерна піску, які виступають над поверхнею штукатурки. Великі краплі розчину знімають металевим шпателем. Малі (волосні) щілини, які утворилися після висихання штукатурки, затирають дерев'яною теркою, змочуючи поверхню водою.

Механічні пошкодження штукатурки (вибоїни), а також щілини підмазують, попередньо розрізуючи їх металевим шпателем або штукатурним ножем на глибину 2--3 мм під кутом 40--45, щоб краще було заповнити їх підмазувальною сумішшю. Великі й глибокі щілини розрізують на всю товщину штукатурного шару. Аби підмазувальна суміш добре трималась у щілинах або вибоїнах, поверхню слід змочити водою або при поліпшеній підготовці виконати перше ґрунтування спеціальною сумішшю. Ґрунтувальна суміш призначена для зменшення відсмоктуючої здатності пористої поверхні і створення на ній міцної плівки, яка під час фарбування дасть змогу створити рівномірне фарбове покриття.

Ту чи іншу ґрунтувальну суміш застосовують залежно від виду поверхні, яку треба фарбувати, і способу фарбування. Під клейове фарбування використовують купоросну, галунну або миловарну ґрунтовку.

Мідний купорос або галуни, що входять до складу ґрунтовки, реагує з господарським милом, утворюючи нерозчинні у воді металеві солі жирних кислот, які разом ? іншими складовими частинами ґрунтовки і створюють на поверхні міцну плівку. Крім того, мідний купорос є добрим антисептиком, тобто речовиною, здатною знешкоджувати гнильні бактерії. Тому у ґрунтовці його застосовують також як протраву.



3. Технологія виконання опоряджувальних робіт

Склад вапняної миловарної ґрунтовки

(на 10 л суміші)

Вапно негашене 1,2--2,0 кг

Мило господарське (40%-не) 150--200 г

Оліфа 25--30 г

Вода о 10 л

Спосіб приготування. Мило, нарізане дрібними кусочками, розчиняють окремо в невеликій кількості гарячої води і додають до нього оліфу. В окремій посудині гасять вапно. В момент найбільш інтенсивного гасіння (кипіння) вапна до нього при ретельному перемішуванні додають мильний розчин. Готову суміш розводять водою до об'єму 10 л.

Миловарну ґрунтовку можна приготувати на інших в'яжучих матеріалах. У цьому випадку замість вапна у суміші використовують тваринний клей.

Склад вапняної миловарної ґрунтовки

(на 10 л суміші)

Вапно негашене 1,2--2,0 кг

Мило господарське (40%-не) 150--200 г

Оліфа 25--30 г

Вода о 10 л

Спосіб приготування. Мило, нарізане дрібними кусочками, розчиняють окремо в невеликій кількості гарячої води і додають до нього оліфу. В окремій посудині гасять вапно. В момент найбільш інтенсивного гасіння (кипіння) вапна до нього при ретельному перемішуванні додають мильний розчин. Готову суміш розводять водою до об'єму 10 л.

Миловарну ґрунтовку можна приготувати на інших в'яжучих матеріалах. У цьому випадку замість вапна у суміші використовують тваринний клей.

Склад вапняної миловарної ґрунтовки

(на 10 л суміші)

Вапно негашене 1,2--2,0 кг

Мило господарське (40%-не) 150--200 г

Оліфа 25--30 г

Вода о 10 л

Спосіб приготування. Мило, нарізане дрібними кусочками, розчиняють окремо в невеликій кількості гарячої води і додають до нього оліфу. В окремій посудині гасять вапно. В момент найбільш інтенсивного гасіння (кипіння) вапна до нього при ретельному перемішуванні додають мильний розчин. Готову суміш розводять водою до об'єму 10 л.

Миловарну ґрунтовку можна приготувати на інших в'яжучих матеріалах. У цьому випадку замість вапна у суміші використовують тваринний клей.

Склад вапняно-гіпсової підмазки (розчин)

(у частинах за об'ємом)

Вапняне тісто І

Гіпс будівельний 0,3--0,5

Пісок дрібний просіяний З

Вода До робочої в'язкості

Спосіб приготування. Вапняне тісто розмішують з водою, проціджують і в ящику змішують з піском. Просіяний в окремій посудині гіпс розводять на вапняному молоці або воді, переливають у вапняний розчин і добре перемішують всю суміш. Підмазку слід приготовляти невеликими порціями.

Склад гіпсокрейдяноі підмазки на клейовому розчині

(у частинах об'ємом)

Гіпс 1

Крейда 2

Клей тваринний (5%-й розчин) До робочої в'язкості

Спосіб приготування. Окремо приготовляють клейовий розчин. Суху, мелену і просіяну крейду перемішують з гіпсом. Суміш засипають у клейовий розчин і добре розтирають. Клейової води беруть стільки, скільки потрібно для утворення пасти потрібної в'язкості.

Склад гіпсокрейдяної підмазки на купоросній ґрунтовці

(у частинах за об'ємом)

Гіпс 1

Крейда 2

Купоросна ґрунтовка До робочої в'язкості

Спосіб приготування. Підмазку приготовляють за попереднім рецептом, тільки на кожні 10 л купоросної ґрунтовки добавляють 2,5--3,0 л 5%-го клейового розчину.

Підмазку наносять металевим шпателем рухами, перпендикулярними до напряму щілини, а остаточно вирівнюють шар і знімають зайву підмазку рухами вздовж щілин. Коли підмазані місця висохнуть, їх шліфують пемзою або дрібнозернистою шліфувальною шкуркою. Можна вирівнювати підмазані місця через кілька хвилин після нанесення підмазки, затираючи їх теркою. Якщо поверхня підготовлена, її ґрунтують удруге. Після повторного ґрунтування на поверхні утворюється міцна плівка, яка, заповнюючи пори, зменшує відсмоктувальну здатність поверхні. Ґрунтувальна плівка також сприяє створенню рівномірно забарвленої, без плям і смуг, фарбової плівки.

Якщо поверхню фарбувати без попереднього ґрунтування, то в місцях, де вона більш пориста (у місцях підмазування), фарбувальна суміш вбиратиметься більше і на поверхні утворюватимуться матові плями, які різко виділятимуться на загальному фоні пофарбованої поверхні.

Для другого ґрунтування поверхні під поліпшене клейове фарбування до складу купоросної або галунної ґрунтовки на кожні 10 л суміші добавляють 6-- 7 кг крейди. Ця крейда заповнить найдрібнїші порожнини на поверхні, закриє нерівності і поверхня стане рівнішою. Шар другої ґрунтовки наносять на стінки вертикальними рухами щітки з остаточним розтушуванням її у горизонтальному напрямі. На стелі ґрунтовку наносять рухами вздовж світла, а розтушовують упоперек світла, що падає.

При підготовці поверхонь під високоякісне фарбування клейовими сумішами, крім розглянутих вище операцій, виконують ще два суцільних шпаклювання з шліфуванням і зніманням пилу після кожного шпаклювання, а також третє ґрунтування з підфарбуванням.

Шпаклюють поверхню після того, як були підмазані і затерті всі пошкоджені місця. Суміш для шпаклювання приготовляють на тваринному клею, купоросній або галунній ґрунтовці. Ці суміші можна приготовляти у фарбозаготівельній майстерні або безпосередньо на робочому місці маляра. Під клейове фарбування застосовують також шпаклівку КЛМ, в'яжучим матеріалом якої є синтетичний клей КМЦ. Шпаклівку КЛМ виготовляють у фарбозаготівельній майстерні.

Склад клейової шпаклівки

Клей тваринний (5%-й розчин) 1 л

Оліфа 50 г

Мило господарське (40%-не) 25 г

Крейда мелена просіяна До робочої в'язкості

Спосіб приготування. В окремо приготовленому розчині клею розчиняють мило і під час інтенсивного перемішування добавляють оліфу. До утвореної емульсії добавляють крейду до потрібної в'язкості і всю суміш перетирають на фарботерці.

Склад шпаклівки на купоросній ґрунтовці

Купоросна ґрунтовка (або галунна) 10 л

Клей тваринний (10%-й розчин) 1,5 л

Крейда мелена просіяна До робочої в'язкості

Спосіб приготування. У купоросну ґрунтовку, приготовлену за поданим вище рецептом, вливають окремо зроблений розчин клею. У суміш добавляють крейду до потрібної в'язкості, після чого її перетирають »а фарботерці.

Склад шпаклівки КЛМ (карбоксилатексно-крейдяна)

(у частинах за масою)

Клей КМЦ (8%-й розчин) 20

Латекс СКС -- 05 ГП 4

Мило господарське (10%-й розчин) 1

Асидол 2

Крейда мелена До робочої в'язкості

Спосіб приготування. Клей КМЦ на 10-- 12 год замочують у теплій воді (температура 40 °С). Приготовлений окремо розчин мила перемішують разом з латексом і клейовим розчином до утворення однорідної маси. Після цього добавляють асидол, крейду і знову перемішують. Одержану шпаклівку перетирають на фарботерці.

Перший шар суцільної шпаклівки наносять дерев'яним шпателем. Для цього на шпатель набирають порцію шпаклівки і намазують її на поверхню шаром завтовшки 1--2 мм. Шпатель тримають у правій руці під кутом 10--15° до поверхні, водночас натискуючи на нього лівою рукою. Після цього намазаний шар шпаклівки розрівнюють поворотним рухом шпателя, перпендикулярним до першого.

Шпаклювання поверхні -- це дуже трудомісткий і важкий процес, тому слід застосовувати більш продуктивні способи нанесення шпаклювальних сумішей, які значно прискорюють виконання роботи.

Продуктивним є спосіб, за яким шпаклівку наносять і розрівнюють гумовим півтерком завдовжки 40--50 см. Для цього шпаклювальну суміш смугою накладають на півтерок. Узявши півтерок за ручки і притискуючи його під кутом 10--15° до поверхні, рухом знизу вгору суміш намазують на поверхню. За один рух півтерка утворюється смуга шпаклівки завширшки 40--50 см, завдовжки до 1,5 м. При повторному русі шар шпаклівки ущільнюють і розрівнюють цим самим півтерком.

Шпаклівку можна наносити також маховою щіткою, а розрівнювати на поверхні широким гумовим шпателем. При цьому шпаклювальна суміш повинна бути рідшою.

Розрівнюючи її, шпатель переміщують у напрямі, перпендикулярному до мазків щітки. Після повного висихання першого шпаклювального шару його шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою з більшим розміром зерен абразиву (№ 12--16) доти, доки не утвориться гладенька поверхня без подряпин і піщинок. опорядження фарбування поверхня трафарет

Коли буде нанесено і оброблено перший шар шпаклівки, поверхню ґрунтують удруге. До складу цієї ґрунтовки добавляти крейду не варто, оскільки на рівному шарі шпаклівки вона залишатиме сліди від щітки.

Після висихання плівки вдруге заґрунтованої поверхні її знову шпаклюють. Другий шар шпаклівки наносять таким самим розчином металевим шпателем. Другий шар шпаклівки повинен бути завтовшки до 0,5 мм. Після висихання шпаклювального шару поверхню шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою (№ 8--12).

Потім поверхню ґрунтують утретє, застосовуючи для цього підфарбовану ґрунтувальну суміш. До складу суміші добавляють крейду і ті пігменти, колір яких переважатиме при фарбуванні поверхні. Ґрунтовку з підфарбуванням застосовують для кращої покривності фарбової плівки, особливо під час обробки її торцюванням.

Бетонні і гіпсолиті поверхні під просте і поліпшене фарбування клейовими сумішами підготовляють так само, як і обштукатурені. При підготовці їх під високоякісне фарбування виконують безпіскову накривку, яка замінює шпаклювання. Якщо обштукатурені поверхні опоряджені безпісковою накривкою, то їх фарбують без суцільного шпаклювання.

Для безпіскової накривки застосовують вапняно-гіпсовий розчин (пасту) без піску. Розчин наносять на добре вирівняний підготовлений шар штукатурки або на бетонну поверхню двічі. Загальна товщина накривного шару не повинна перевищувати 2 мм.

Склад вапняно-гіпсового розчину залежить від якості вапняного тіста та вологості поверхні, на яку його наносять. Чим більша вологість поверхні, тим менша кількість гіпcy повинна входити до складу розчину. Здебільшого застосовують розчин складу 1:2 або 1 : 3, тобто одна частина гіпсу і дві-три частини вапняного тіста.

Розчин приготовляють невеликими порціями в дерев'яному ящику. Перед змішуванням гіпс просіюють крізь дрібне сито, а розведене водою вапняне тісто проціджують. В ящик наливають вапняне молоко і поступово добавляють до нього потрібну кількість гіпсу. Після перемішування суміші повинна утворитись сметаноподібна паста. Приготовлений розчин треба використати протягом 15--20 хв.

Отриманий розчин за допомогою сталевої гладилки намазують на поверхню шаром завтовшки 0,5--0,8 мм. Нанесений шар розчину відразу розрівнюють і загладжують тією самою гладилкою, тримаючи її під кутом 10--15° до поверхні. Через 20--30 хв наносять другий шар безпіскової накривки і остаточно його обробляють гладилкою до дзеркального блиску.

Склад казеїнової ґрунтовки з казеїнової фарби

Суха казеїнова фарба 10 кг

Оліфа 300 г

Вода 12--14 л

Спосіб приготування. У 5л підігрітої до 40 .70 °С води, поступово перемішуючи, засипають суху казеїнову фарбу. Розчин треба перевішувати протягом 1,5--2,0 год, тобто доти, доки казеїновий клей, що є у фарбі, не розчиниться повністю. Після охолодження до розчину, інтенсивно перемішуючи, добавляють оліфу і розводять рештою води за рецептом. Ґрунтовку обов'язково проціджують.

Склад казеїнової ґрунтовки з казеїнового клею

Клей казеїновий сухий 1,2 кг

Крейда мелена 9 кг

Оліфа 300 г

Вода 10--12 л

Спосіб приготування. Казеїновий клей розводять у 5 л підігрітої до 40 .70 °С води при безперервному перемішуванні протягом 1,5--2,0 год. При інтенсивному перемішуванні добавляють оліфу і попередньо розведену водою крейду. Вливають воду, що залишилась, і всю суміш проціджують.

Ґрунтовку наносять на поверхню валиком, макловицею або маховою щіткою, розтушовуючи її так само, як і клейову. Для механізованого нанесення ґрунтовки фарборозпилювачем до її складу перед початком роботи вливають 10%-й розчин алюмініево-калієвого галуну, який сприяє загущенню суміші. Це потрібно для того, щоб при фарбуванні суміш сильно не розпилювалась і не набувала туманоподібного стану. Кількість галуну вводять за потребою до робочої в'язкості ґрунтовки.

При підготовці під високоякісне фарбування казеїновими сумішами після підмазування І шліфування пошкоджених місць поверхню двічі шпаклюють з шліфуванням і зніманням пилу після кожного шпаклювання. Для шпаклювання застосовують казеїнову шпаклівку.

Під казеїнове фарбування застосовують шпаклівку, приготовлену з готової казеїнової фарби або казеїнового

клею. Вона утворює міцну плівку, але потребує старанної попередньої підготовки поверхні. Якщо штукатурка неміцна, то шпаклівка після висихання може порушити накривний шар, який почне відшаровуватись.

Склад казеїнової шпаклівки з казеїнової фарби

Суха казеїнова фарба (біла) 10 кг

Крейда мелена 6 кг

Мило рідке 200--300 г

Оліфа 500 г

Вода 6 л

Спосіб приготування. Суху казеїнову фарбу розводять водою так само, як і під час приготування казеїнової ґрунтовки. До розчину, перемішуючи, добавляють оліфу і попередньо розведене водою мило. В утворену суміш добавляють крейду до робочої в'язкості і перетирають на фарботерці.

Склад казеїнової шпаклівки з казеїнового клею

Клей казеїновий (10%-й розчин) 10 л

Крейда мелена 22 кг

Оліфа 300 г

Спосіб приготування. У приготовлений розчин казеїнового клею при інтенсивному перемішуванні добавляють оліфу. В утворену суміш добавляють крейду до робочої в'язкості і перетирають на фарботерці.

Наносять казеїнову шпаклівку так само, як і клейову. Підготовлену поверхню перед фарбуванням ґрунтують казеїновою ґрунтовкою.

Підготовка поверхонь під фарбування вапняними сумішами. Вапняні суміші застосовують для фарбування внутрішніх і зовнішніх обштукатурених, бетонних, кам'яних і дерев'яних поверхонь.

При підготовці обштукатуреної і бетонної поверхонь їх очищають і розрівнюють торцем деревини, розрізують (на штукатурці) і підмазують щілини, вибоїни, раковини, шліфують підмазані місця. Для підмазування щілин застосовують такі самі суміші, що й під час підготовки під клейове фарбування, крім підмазки на купоросній ґрунтовці. Підготовлену поверхню ґрунтують вапняною ґрунтовкою.

Склад вапняної ґрунтовки

(на 10 л суміші)

Вапняне тісто 2,5--3,0 кг

Сіль кухонна 100 г

Вода До 10 л

Спосіб приготування. Вапняне тісто розчиняють у 4--5 л води. Окремо в 1 л гарячої води розводять сіль. Розчин солі, перемішуючи, вливають у вапняний розчин і добавляють решту води. Перед застосуванням ґрунтовку проціджують.

Для приготування вапняної ґрунтовки можна застосовувати не тільки вапняне тісто, а й грудкове негашене вапно. Сіль у ґрунтовку добавляють лише під час роботи у літній період.

Ґрунтувальну суміш наносять на поверхню щітками або механізованим способом за допомогою фарбопульта. Суху підготовлену поверхню за 1--2 год до нанесення ґрунтовки змочують водою, щоб створити кращі умови для тверднення (карбонізації) вапняної плівки. Якщо поверхня волога, то змочувати її водою не потрібно.

Підготовляючи дерев'яні і цегляні поверхні під вапняне фарбування, їх очищають від пилу, змочують водою і ґрунтують вапняною ґрунтовкою. Очищають поверхню від пилу щітками або струменем стисненого повітря, що подається по шлангу від компресора. При механізованому чищенні слід працювати в респіраторі і окулярах. Поверхню можна водночас очистити від пилу і змочити водою, якщо воду подавати на поверхню під тиском по шлангу, а не набризкувати її щіткою. Через кілька годин поверхню ґрунтують. Вапняні ґрунтувальні суміші наносять так само, як й інші суміші.

Підготовка поверхонь під фарбування силікатними сумішами. Силікатні суміші застосовують для фарбування внутрішніх і зовнішніх обштукатурених, бетонних і кам'яних поверхонь. При підготовці поверхні її очищають від пилу, жирних плям від мінеральних масел, а пошкоджені місця підмазують цементним розчином і добре затирають. Підготовлена поверхня повинна бути міцною, мати однорідну фактуру на всій площі, лише в такому разі її можна ґрунтувати.

...