Технологія виконання опоряджувальних робіт

Для ґрунтування фасадів перед фарбуванням силікатними фарбами застосовують розчин калійного рідкого скла густиною 1,15--1,18 г/см3 або розчин флюату магнію чи цинку густиною 1,12 г/см3. Внутрішні поверхні ґрунтують рідким склом густиною 1,2 г/см3. Для ґрунтування пористих поверхонь до складу ґрунтовки добавляють до 20 % дрібнорозмеленого мінерального наповнювача (крейда, діатоміт, трепел тощо).

Склад силікатної шпаклівки

(у частинах за об'ємом)

Калієве рідке скло 1

Крейда мелена До робочої в'язкості

Спосіб приготування. У попередньо розведене до густини 1,15--1,18 г/см3 рідке скло при перемішуванні в розчинозмішувачі добавляють крейду до робочої в'язкості. Шпаклівку, що утворилась, перетирають на фарботерці.

Підготовка поверхонь під фарбування цементними сумішами. Цементні суміші застосовують здебільшого для фарбування зовнішніх поверхонь, особливо з підвищеною пористістю. Міцне зчеплення фарбової плівки спостерігається при фарбуванні конструкцій, виконаних з ніздрюватих бетонів. При підготовці поверхні її очищають від пилу, бруду, а пошкоджені місця підмазують цементною підмазкою. Підмазані місця затирають теркою, змочуючи поверхню водою.

Склад цементної підмазки

(у частинах за об'ємом)

Суха цементна фарба 1--2

Пісок мілкий просіяний 2 Підготовка поверхонь під фарбування цементними сумішами. Цементні суміші застосовують здебільшого для фарбування зовнішніх поверхонь, особливо з підвищеною пористістю. Міцне зчеплення фарбової плівки спостерігається при фарбуванні конструкцій, виконаних з ніздрюватих бетонів. При підготовці поверхні її очищають від пилу, бруду, а пошкоджені місця підмазують цементною підмазкою. Підмазані місця затирають теркою, змочуючи поверхню водою.

Спосіб приготування. Цементну фарбу перемішують з піском у сухому вигляді (гарцюють). До суміші, що утворилась, вливають до робочої в'язкості воду і добре перемішують.

Підготовлену поверхню до нанесення ґрунтовки (першого фарбування) рясно змочують водою до вологості 37--40 %. Ґрунтовку приготовляють із готової цементної фарби і наносять відразу після зникнення з поверхні краплинок води.

Склад цементної ґрунтовки

(у частинах за масою)

Фарба цементна 1

Вода 1

Спосіб приготування. Фарбу змішують з меншою кількістю води і перетирають на фарботерці. До пасти, що утворилася, вливають решту води і всю суміш перемішують.

Ґрунтовку можна наносити на поверхню фарбопультом або фарборозпилювачем. Проте найкраще наносити її жорсткими щітками.

Якщо виникає потреба в шпаклюванні поверхні, то її шпаклюють цементною шпаклівкою, яку можна приготувати з цементу або сухої цементної фарби.

Склад цементної шпаклівки

(у % до маси)

Цемент білий 92

Білила цинкові сухі 4

Хлорид кальцію З

Стеарат кальцію 1

Вода До робочої в'язкості

Спосіб приготування. Цемент і білила спочатку змішують у сухому вигляді між собою, а потім з водою. Хлорид кальцію і стеарат кальцію окремо розводять у воді й добавляють до цементного тіста. Суміш, що утворилася, перетирають на фарботерці.

Склад цементної шпаклівки із цементної фарби

(у частинах за масою)

Фарба цементна 4

Вода 1

Спосіб приготування. Фарбу змішують з водою і утворену суміш перепускають через фарботерку.



4. Оздоблення поверхні за трафаретами

Види трафаретів і їх виготовлення. Однотонно пофарбовані стіни або стелі часто прикрашають різними рисунками, виконаними здебільшого за трафаретами. Так роблять бордюри, фризи, кутки стель, фільонки, вставки тощо.

Рисунок фриза або бордюру -- це стрічковий орнамент, в якому окремі елементи рисунка повторюються. Для створення орнаменту використовують форми геометричних фігур, а також рисунки з рослинного чи тваринного світу. Залежно від переваги цих елементів у рисунку орнамент може бути геометричний, рослинний, з рисунками тварин або змішаний.

Уважно розглядаючи геометричний орнамент, побачимо, що він складається з окремих елементів, так званих рапортів, які через певні відрізки повторюються. Кожний рапорт вписується в прямокутник, тому такі рисунки почали виконувати за шаблонами, які називають трафаретами.

Залежно від способу зображення рисунка виділяють прямі і зворотні трафарети.

Прямим називають такий трафарет, за допомогою якого рисунок виконують кольором, що відрізняється від кольору поверхні. При виготовленні прямого трафарету вирізують контур самого рисунка.

Зворотним називають такий трафарет, за допомогою якого рисунок утворюється за рахунок фону пофарбованої поверхні. При виготовленні такого трафарету вирізують не контур рисунка, а фон навколо нього. За зворотними трафаретами виконують в основному одноколірні рисунки.

Усі трафарети поділяють на одноколірні і багатоколірні. Багатоколірні трафарети дають змогу виконувати рисунок кількома кольорами (тонами). Кожний новий колір рисунка накладають по окремому трафарету.

Трафарети виготовляють з цупкого паперу, картону, фанери, жерсті, целулоїду та інших листових матеріалів. Матеріал для трафарету не повинен розмокати, бруднити поверхню або руйнуватись під впливом малярної суміші. Щоб з трафарету, виготовленого з жерсті, не стікала фарбувальна суміш, з його зовнішнього боку приклеюють шар повсті. Для зручності роботи з трафаретом із жерсті до нього іноді прикріплюють ручку.

Трафарети з картону або фанери повинні бути прооліфлені або пофарбовані олійною фарбою.

Є різні способи перенесення рисунка на трафарет.

Якщо розмір рисунка відповідає розміру трафарету, то його перезнімають за допомогою копіювального паперу, Для цього на рівну поверхню кладуть аркуш цупкого паперу, накривають його копіювальним папером, зверху кладуть рисунок і скріплюють аркуші скріпками. Після цього рисунок перезнімають, обводячи його контури олівцем або загостреною паличкою. Такий спосіб руйнує друкований рисунок; особливо це незручно у тих випадках, коли його перезнімають з альбомів або книжок. Щоб уникнути цього, рисунок спочатку перезнімають на кальку, а з кальки за допомогою копіювального паперу на трафарет.

Коли рисунок перезнімають з старого трафарету, то трафарет накладають на цупкий папір, притискуючи кнопками, і олівцем обводять по контуру вирізів.

Якщо рисунок менший за трафарет, то його відповідно збільшують.

Збільшувати рисунок можна по клітках, пантографом або за допомогою епідіаскопа. Щоб збільшити рисунок по клітках, на нього наносять сітку з квадратних кліток і позначають їх цифрами. На аркуші паперу роблять таку саму кількість кліток, але в більшому масштабі, який відповідає формату трафарету. В кожній клітці олівцем наносять окремі елементи рисунка.

Зручніше збільшувати рисунок за допомогою епідіаскопа, який встановлюють на столі, що стоїть біля стіни На стіну прикріплюють аркуш паперу за форматом трафарету. Рисунок вставляють в рамку епідіаскопа і передають його відбиток на прикріплений до стіни папір. Відрегулювавши різкість і розмір зображення, рисунок олівцем наносять на папір.

Для збільшення рисунків застосовують також спеціальні пристрої -- пантографи. Пантограф можна придбати у магазині або зробити самому. Заводський пантограф малопридатний для перенесення рисунків на трафарет, оскільки він має всього 3--5 ступенів збільшення і дає змогу збільшити рисунок лише у 2--3 рази.

Пантограф має 11 ступенів збільшення і може збільшити рисунок у 1,25--8 разів. Він складається з чотирьох дерев'яних або металевих лінійок, шарнірно з'єднаних між собою. На всіх лінійках на однаковій відстані від краю роблять потрібну кількість отворів і позначають їх цифрами, які показують, у скільки разів буде збільшено рисунок, якщо лінійки з'єднати по цих отворах. На кінці однієї з лінійок (точка А) є гостра голка, якою фіксують положення пантографа під час роботи і навколо якої він обертається. У місці з'єднання двох інших лінійок (точка В) закріплюють тупу голку, якою обводять контури рисунка, що збільшують. На кінці четвертої лінійки (точка С) є отвір для олівця.

Перед початком роботи встановлюють пантограф на потрібне збільшення, для чого лінійки з'єднують так, щоб вони перехрещувались у точках, позначених однаковими цифрами, і закріплюють їх у цьому положенні.

Роботу виконують на столі з дерев'яною рівною кришкою. На столі на необхідній відстані розміщують зразок рисунка і чистий аркуш паперу і закріплюють їх так, щоб вони не пересувались. Встановивши пантограф, обводять контури рисунка голкою з тупим кінцем. Водночас олівець накреслить такий самий рисунок на папері, але у збільшеному вигляді.

Щоб трафарет під час роботи з водними сумішами не розмокав, його після виконання рисунка з обох боків покривають оліфою або світлим лаком, а іноді додатково фарбують. Після висихання трафарету контури рисунка на ньому прорізують скальпелем або гострим ножем. Невеличкі круглі отвори зручно пробивати пробійниками, виготовленими з сталевих трубок різних діаметрів. Вирізувати трафарети найкраще на склі, а пробивати круглі отвори -- на дерев'яній підкладці.

Щоб рисунки не накладались один на одного при переміщенні трафарету, у ньому роблять спеціальні вирізи -- контрольні крапки. Вони бувають окремими або входять у трафарет як елемент рисунка. Багатоколірні рисунки виконують за кількома трафаретами. Кількість їх повинна відповідати кількості кольорових тонів рисунка. У комплекті трафаретів для Виконання багатоколірного рисунка контрольні крапки прорізують на однаковій відстані одна від одної в кожному трафареті. Розмір трафарету залежить від розміру рисунка, але він не повинен бути занадто великим, бо ним буде незручно користуватись. Великі рисунки виконують частинами за кількома трафаретами. Щоб зробити стрічковий орнамент, довжина трафарету має бути 60-- 80 см.

Вирізані трафарети нумерують, пересипають тальком, щоб не злиплись, й зберігають у сухому приміщенні. Найкраще зберігати їх у картонній папці, а не згорнутими. Трафарет, який зберігають згорнутим, під час роботи не прилягає щільно до поверхні і не дає чіткого рисунка.

Набивання рисунків за трафаретами. Вибраний для оздоблення рисунок за композицією повинен відповідати загальній ідеї оформлення даного приміщення залежно від його призначення. Не слід перевантажувати поверхні великими рисунками (вставками) або розміщувати на них кілька рисунків близько один від одного.

Коли місце для рисунка вибране, приступають до його виконання. Набивають рисунок за трафаретом два маляри. Один з них переміщує і придержує трафарет, а другий наносить фарбувальну суміш крізь прорізи трафарету. Під час роботи треба стежити за тим, щоб трафарет щільно прилягав до поверхні і не зміщувався. Набивають рисунок щіткою-ручником з жорсткою короткою волосінню. Фарбу наносять уривчастими, короткими рухами щітки. Довгий елемент рисунка фарбують двома поздовжніми рухами щітки від краю до центра, оскільки при поперечному русі фарба зрізатиметься кромкою вирізу трафарету і затікатиме під нього, що порушить чіткість рисунка.

Коли місце для рисунка вибране, приступають до його виконання. Набивають рисунок за трафаретом два маляри. Один з них переміщує і придержує трафарет, а другий наносить фарбувальну суміш крізь прорізи трафарету. Під час роботи треба стежити за тим, щоб трафарет щільно прилягав до поверхні і не зміщувався. Набивають рисунок щіткою-ручником з жорсткою короткою волосінню. Фарбу наносять уривчастими, короткими рухами щітки. Довгий елемент рисунка фарбують двома поздовжніми рухами щітки від краю до центра, оскільки при поперечному русі фарба зрізатиметься кромкою вирізу трафарету і затікатиме під нього, що порушить чіткість рисунка.

Фарбувальна суміш для набивання за трафаретом повинна бути густішою, ніж для звичайного фарбування. На щітку набирають фарби лише на 1/4 довжини волосіні і віджимають об край посудини. Набрана на щітку фарба не повинна стікати з неї навіть при незначному струшуванні. Така густота фарби забезпечить якість роботи і не буде давати потьоків на поверхні. Під час роботи зворотний бік трафарету слід періодично витирати ганчіркою.

Під час виконання багатоколірних рисунків зберігають певну послідовність у набиванні. Спочатку набивають елементи рисунка найсвітлішого кольору (наприклад, білого), а потім темніших, насиченіших кольорів. Останніми виконують елементи найтемнішого кольору. Це дає змогу якісніше виконати рисунок, оскільки в разі нашарування одного кольору на інший у місцях стиків темний колір перекриває світлий і дефект не буде помітним. Набивати рисунок другим кольором можна лише після повного висихання попереднього.

Перед виконанням рисунка стрічкового орнаменту (фриза, фільонки тощо) на стіні відбивають натертим об пігмент шнуром одну або дві паралельні лінії, відстань між якими дорівнює ширині трафарету. Під час роботи трафарет переміщують уздовж цих ліній.

Іноді на бічних кромках трафарету роблять по два вирізи. У цьому разі лінії відбивають на відстані, що дорівнює відстані між цими вирізами на трафареті.

Відбивши перший рапорт рисунка, трафарет переміщують так, щоб крізь виріз правої контрольної крапки на ньому було видно ліву контрольну крапку відбитого рисунка, й набивають другий рапорт і так далі.

Після закінчення роботи трафарет насухо витирають і висушують. Так само за трафаретами виконують рисунки на стелях, пишуть цифри, літери тощо.



5. Дефекти водних фарбувань

Розгляньмо основні дефекти водних фарбувань і способи їх усунення.

Жирні плями від мінеральних і тваринних масел, що не висихають, можуть бути на поверхні або проступати на неї з нижніх шарів штукатурки. Якщо шар штукатурки наскрізь просочений маслом, то зняти таку пляму звичайним перетиранням не можна. Штукатурку на всій ділянці плями вирубують і замінюють новим шаром, після чого, поверхню нової штукатурки фарбують. Поверхневі плями на штукатурці усувають промиванням поверхні 5%-м розчином лугу у воді.

Іржаві плями утворюються внаслідок тривалого намокання штукатурного шару при протіканні покрівель і санітарно-технічного обладнання. Якщо пляма невеличка, то з поверхні старий набіл знімають, а дефектну ділянку промивають 2--3%-м розчином соляної кислоти і ґрунтують 15%-м розчином мідного купоросу. Якщо це не допомагає, то після ґрунтування суху поверхню покривають на ділянці плями каніфольним лаком або нітроемалевою фарбою білого кольору.

Висоли -- це білий кристальний наліт на поверхні у вигляді інею. Висоли утворюються, коли на поверхню виходять водорозчинні солі, що є в цеглі або штукатурному шарі. Вони з'являються також при застосуванні в силікатних фарбуваннях натрієвого рідкого скла. Щоб вивести висоли з поверхні, металевою щіткою зчищають верхній шар штукатурки з сіллю, яка виступила на ньому, перетирають поверхню, додаючи розчин, і після висихання ці місця ґрунтують білою олійною фарбою. Потім всю поверхню підготовляють і фарбують як звичайно. Відшарування фарбової плівки буває при застосуванні густої фарбувальної суміші або суміші з надлишком клею, а також при фарбуванні поверхні, покритої товстим старим набілом. Щоб усунути цей дефект, з поверхні зчищають набіл, перетирають її, після чого фарбують сумішшю нормальної в'язкості.

Сліди від щітки і потьоки утворюються при фарбуванні рідкою сумішшю. Якщо на поверхні немає товстого набілу, то для усунення цих дефектів її ґрунтують і фарбують сумішшю нормальної в'язкості. Якщо є товстий набіл, то його зчищають, а поверхню перетирають, ґрунтують і фарбують як звичайно.

Відкрейдування фарбової плівки відбувається при застосуванні слабкозаклеєних фарбувальних сумішей. Для усунення цього дефекту пофарбовану поверхню знову ґрунтують і фарбують сумішшю з достатньою кількістю клею.

Стики утворюються при швидкому висиханні ділянок поверхні, пофарбованих з деяким інтервалом у часі. Усунути стик звичайним розтушуванням не можна, тому всю поверхню ґрунтують і фарбують знову.

Зміна фарбового тону пофарбованої поверхні виникає внаслідок застосування у фарбувальних сумішах нестійких проти лугів або світла пігментів. У цих випадках з поверхні змивають дефектний фарбовий шар, потім її знову ґрунтують і фарбують сумішшю з лугостійким пігментом.

При неохайній роботі на поверхні залишаються бризки, пропуски, зсуви рисунка фризів і накатів та інші дефекти, які також не допускаються і які треба усувати.



6. Приймання та обмір опоряджувальних робіт

Якість малярних робіт, виконаних водними сумішами, повинна відповідати чинним технічним вимогам, затвердженим проектам, ескізам і кольоровим зразкам. Роботу приймають лише після повного висихання пофарбованих поверхонь. Щоб перевірити правильність виконання і кількість операцій, які виконувались під час підготовки поверхні, частково видаляють фарбове покриття. Спробу роблять у тих місцях, де пошкодження можна буде виправити, не порушуючи при цьому однотонності фарбування.

Якість малярних робіт, виконаних водними сумішами, повинна відповідати таким вимогам:

поверхні, пофарбовані водними сумішами, мають бути однотонні, з ретельно розтушованою або проторцьованою плівкою; на поверхнях не повинно бути помітних плям, потьоків, бризок, слідів від щіток (допускаються лише при простих фарбуваннях, якщо вони не помітні з відстані 3 м від поверхні), пухирців, відшарувань плівки, волосних щілин, волосіні від щіток тощо;

відхилення від прямолінійності ліній у місцях стиків поверхонь, пофарбованих у різні кольори, при високоякісному фарбуванні не допускаються, при поліпшеному -- не повинні перевищувати 2, а при простому -- 5 мм;

бордюри, фризи, фільонки по всій довжині мають бути однакової ширини без помітних стиків;

бризки і плями на поверхнях, опоряджених набризком, повинні розміщуватись рівномірно;

на поверхнях, опоряджених мішковиною, пористою гумою або валиками, рисунок має бути однорідний; пропуски, плями, перекоси ліній і стиків не допускаються; при накатуванні валиком будь-яких рисунків вони можуть бути зміщені не більше ніж на 0,5 мм.

Альфрейні опорядження поверхонь повинні відповідати таким вимогам:

відхилення від прямолінійності фільонок допускаються до 1 мм на 1 м фільонки;

при фактурних опорядженнях поверхні шар фактури повинен бути міцним, без щілин і частинок, що легко відшаровуються; шар фактури не повинен відшаровуватись від основи;

рисунки, виконані вручну за трафаретами, повинні мати чіткі контури без потьоків фарби і пропущених місць;

під час виконання альфрейних робіт способом аерографії розпис повинен відповідати проектним рисункам на всій опорядженій поверхні;

зсуви окремих фрагментів або частин рисунків не допускаються.

Приймаючи малярні роботи, водночас встановлюють якість виконання і оцінюють їх.

Обсяги виконаних малярних робіт водними сумішами підраховують за площею фактично опоряджених поверхонь з урахуванням їхнього рельєфу і за винятком неопоряджених місць. Щоб підрахувати площу фактично пофарбованої поверхні приміщення 5факт, потрібно виміряти його довжину, ширину і висоту, а також розміри вікон і дверей. За цими даними роблять відповідні підрахунки, користуючись формулою

Sфакт=2h(а+b)+ab-nSв-mSдв,

де h -- висота приміщення; м; а -- довжина, м-; b -- ширина, м; n--кількість вікон, шт.; SB -- площа вікна, м2; m -- кількість дверей, шт.; SДВ -- площа дверей, м2.

До отриманого результату слід додати площу пофарбованих віконних і дверних відкосів, які вимірюють і підраховують окремо.

Пофарбовану поверхню ліпних стель підраховують за площею горизонтальної проекції стелі із застосуванням переводних коефіцієнтів, які показують, у скільки разів слід збільшити підраховану площу, щоб встановити фактично пофарбовану:

Насиченість ліпниною,%	До 2	2,1-10	10,1-40	40,1-70	70,1-100
Переводний коефіцієнт	1	1,1	1,5	2,1	2,8

Примітка. Насиченість ліпниною визначають за площею горизонтальної проекції ліпних деталей на стелі.

Фактично опоряджену площу фасаду визначають за розмірами окремих його елементів (стін, фронтону, парапету тощо) з урахуванням їхнього рельєфу і за винятком площі, що займають вікна і двері.



7. Організація праці при виконання опоряджувальних робіт

В усіх ланках будівельного виробництва дедалі ширше впроваджується наукова організація праці (НОП). Підвищити продуктивність праці можна тільки за умови правильної її організації. НОП передбачає застосування передової технології, досконаліших пристроїв та інструментів, економії матеріалів, використання і впровадження у виробництво нових передових методів робіт, підвищення загальноосвітнього і технічного рівня робітників.

Для виконання більшості будівельних робіт (мулярських, штукатурних, малярних тощо) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад, для фарбування приміщення треба підготувати поверхні, приготувати малярні суміші, подати їх на робочі місця, пофарбувати поверхні і у разі потреби оздобити їх. Якщо ці роботи виконуватиме один робітник, то йому доведеться витратити більше часу, ніж тоді, коли їх виконуватимуть поопераційне кілька робітників. Крім того, ці роботи повинні виконувати робітники різних кваліфікацій: підносити матеріали -- робітники І -- II розрядів, підготовляти і фарбувати поверхні -- III -- IV розрядів; оздоблювати їх -- IV -- VI розрядів. Тому для виконання певного обсягу робіт робітників об'єднують у ланки. У складі ланки може бути кілька робітників різної кваліфікації. Робітники нижчої кваліфікації приготовляють малярні суміші, підносять матеріали і виконують найпростіші операції з підготовки поверхонь, а кваліфіковані -- виконують окремі види робіт відповідно до їхньої кваліфікації. Така організація праці дає змогу кожному робітникові вдосконалювати свої навички, вчитись і підвищувати кваліфікацію.

Ланки робітників об'єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.

До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, штукатурів, теслярів, малярів тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. Наприклад, до складу комплексної бригади опоряджувальників можуть входити штукатури, маляри, теслярі, паркетники, а також робітники інших професій, що тісно пов'язані з роботою бригади І і зацікавлені у кінцевому результаті її роботи (машиніст І малярної станції, моторист, слюсар-електрик тощо). І Це дало змогу підвищити колективну зацікавленість робітників, оскільки заробітну плату вони одержують за єдиним нарядом.

За якістю виконаних комплексними бригадами будівельних робіт слід встановити взаємний контроль, що підвищить продуктивність праці і кваліфікацію робітника, сприятиме скороченню простоїв. Працюючи в комплексній бригаді, кожний робітник може освоїти суміжну професію, І навчитись користуватись машинами і механізмами. Таким чином, створюється зацікавленість робітників у підвищенні продуктивності праці, а разом з цим і заробітної плати, І зміцнюється трудова дисципліна, усувається плинність кадрів.

До складу спеціалізованих бригад входить до 15 робітників, а комплексних -- до 25--30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник -- бригадир, якого призначає адміністрація управління або затверджує після обрання його членами бригади. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади. Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.

Форми організації праці в бригаді можуть бути різні, але в масовому будівництві роботи ведуть потоковими методами: потоково-розчленованим, потоково-комплексним, потоково-конвеєрним тощо.

Колектив бригади має широкі можливості у виборі форми організації праці, комплектування її складу, розподілу заробітку і стимулюванні продуктивності праці, вихованні членів бригади. Впровадження нової форми організації праці (бригадного підряду) сприяє підвищенню продуктивності праці, скороченню строків виконання будівельних робіт і підвищенню їх якості. Ще перспективніший наскрізний бригадний підряд, при якому об'єднується робота госпрозрахункових бригад підприємств будівельної індустрії, транспорту, ділянок комплектації і будівельників.

Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потокова-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг роботи бригади поділяють на окремі ділянки (захватки). Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих і завершальних робіт (наприклад, підготовка і фарбування водними сумішами, неводними сумішами, приклеювання шпалер тощо), які виконують почергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод іноді називають потоково-циклічним. У процесі роботи ланки переходять з однієї ділянки на іншу. Роботи ведуться потоково на рівних за трудомісткістю захватках. Розмір захватки для виконання робіт одного циклу, який може тривати до п'яти днів, визначають залежно від строків здавання будинку, кількості робітників у бригаді, забезпеченості бригади механізмами і матеріалами тощо. Після складання циклічного графіка перша ланка бригади починає виконувати роботи на першій захватці і після їх закінчення переходить на другу захватку, де виконує ті самі роботи. Слідом за першою ланкою з однієї захватки на другу послідовно переходять всі інші ланки бригади, виконуючи доручені їм види робіт

. Основною умовою ритмічної роботи бригади за цим методом має бути однакова трудомісткість усіх захваток.

Працюючи в ланці, кожний робітник виконує щодня ті самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цього підвищується продуктивність праці його самого і бригади в цілому.

Щоб робітники підвищували кваліфікацію й оволодівали новими прийомами роботи, через певний проміжок часу ланкам доручають виконувати інші операції або види (цикли) робіт.

Організація роботи бригади за потоково-комплексним методом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потокове на рівних за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на цикли. За цим методом кожна ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, основних і завершальних робіт у межах квартири, поверху або секції будинку. Робота ланок на захватках провадиться паралельно і узгоджується у часі.

Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності робітників за якість виконаної роботи, розвиває самостійність і творчий підхід до праці, підвищує її продуктивність. Наприклад, для роботи за потоково-комплексним методом бригаду розподіляють на однакові ланки по три чоловіки. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть компресор і фарбонагнітальні бачки. До складу ланки входить по одному маляру II -- III і IV розрядів. Кожна ланка має виконати певний обсяг робіт у чотирьох -- восьми квартирах або в інших приміщеннях. При цьому всі ланки повинні почати і закінчити всі роботи водночас. Після цього вся бригада переходить на наступну захватку у цьому самому будинку або переїздить на інший об'єкт, де організовує свою роботу так само.

Організація робочого місця

Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві майже немає стаціонарних робочих місць; робітник разом з пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки на іншу.

Бригадир і кожний член бригади мають заздалегідь турбуватися про підготовку робочого місця, щоб не було простоїв. Кожний робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати іншому робітникові.

Механізми, пристрої, інструменти і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою рукою,-- зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці потрібні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях -- ящики для розчину або тару для малярних сумішей.

Велике значення в організації робіт має своєчасне підготування потрібних матеріалів. Наприклад, крейду і клей для малярних сумішей замочують за добу до виготовлення сумішей. За цей час вони добре намокають, тому приготовляти суміш буде значно легше і швидше. Так само заздалегідь у спеціально виділених приміщеннях сортують плитки, розкроюють лінолеум і шпалери. Підготовлені матеріали в процесі роботи подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише на справних пристроях.

Робоче місце маляра повинно бути добре освітлене природним світлом. Це дає змогу правильно підбирати кольори фарбувальних сумішей і взагалі якісно виконувати опоряджувальні роботи. У приміщеннях має бути кімнатна температура (18 .20 °С). Для роботи з нітроемалевими фарбами або іншими сумішами, що виділяють шкідливі для здоров'я людини леткі пари, слід забезпечити штучну або природну (через відкриті вікна) вентиляцію приміщень. Вентиляція повинна забезпечити не менше ніж дворазовий обмін повітря в приміщенні протягом години.

Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.



8. Заходи по охороні праці

При виконанні малярних і шпалерних робіт необхідно працювати на справних риштуваннях, помостах, драбинах та інших пристроях, виконуючи вимоги при виготовленні і встановленні їх, а також додержуючись правил техніки безпеки під час роботи на висоті.

Ручний інструмент, яким працює маляр, має бути справним. Дерев'яні ручки інструменту виготовляють із твердої деревини (бук, граб, береза), вологість якої допускається не більш як 12%, Вони повинні бути добре оброблені, пошліфовані і міцно з'єднані з інструментом.

До початку малярних робіт у приміщеннях з відкритою електропроводкою струм вимикають.

Малярні суміші готують в спеціально виділених для цього приміщеннях, обладнаних вентиляцією. У приміщенні не можна палити або застосовувати нагрівальні прилади з відкритим полум'ям. Тут треба обладнати щит з пожежним інструментом і поставити ящики з піском.

Підігріваючи оліфу, каніфоль або віск, слід стежити за тим, щоб вони не розбризкувались і не загорялись. Забороняється заповнювати посудину оліфою більше ніж на 3/4 її об'єму, доводити оліфу до кипіння, додавати розчинники в посудину, не знімаючи її з вогню.

Лакофарбові матеріали, в яких містяться токсичні речовини, використовують відповідно до вимог інструкції з їхнього застосування. Робітники, які готують суміші з цих матеріалів, повинні бути проінструктовані, а також забезпечені респіраторами із спеціальними фільтрами, розчинниками, мийними засобами і теплою водою. Не дозволяється користуватись для фарбування внутрішніх поверхонь свинцевими білилами або фарбами, виготовленими на їхній основі, а також застосовувати бензол І і етильований бензин для розведення фарб. Слід бути обережними при виготовленні малярних сумішей з отруйними пігментами (свинцевий крон, мідянка) і розчинниками (ацетон, дихлоретан тощо). Після роботи і перед їжею обов'язково треба добре вимити руки.

Під час фарбування внутрішніх поверхонь неводними фарбами забезпечують штучну або природну вентиляцію приміщень, але без протягів. При пневматичних засобах фарбування поверхонь, а також під час роботи з мастиками, клеями і лакофарбовими матеріалами, в яких містяться токсичні леткі речовини, робітники мають забезпечуватися респіраторами відповідного типу і захисними окулярами. Робітники, які постійно працюють з такими матеріалами, обов'язково повинні періодично проходити медичний огляд.

Для зменшення кількості пилу в приміщенні при зніманні старих клейових плівок поверхню змочують водою. Знімаючи плівку із стелі, працюють в захисних окулярах.

Випалювати стару олійну плівку паяльними лампами в приміщенні можна лише при надійній вентиляції, що забезпечує дво-, трикратний обмін повітря.

Працювати з розчинами соляної кислоти і сумішами, у складі яких є каустична сода, треба в спецодязі, гумових чоботях, рукавицях і в захисних окулярах:

Очищаючи поверхні за допомогою піскоструминного апарата, одягають скафандр або захисний шолом і гумові рукавиці. Пісок для роботи треба брати з невеликою кількістю пилу.

Зовнішню поверхню віконних рам фарбують в приміщенні до їх навішування або з зовнішнього риштування. Рами світлових ліхтарів і скляних дахів фарбують із спеціальних драбинок, при цьому ставати на раму забороняється. Фарбуючи дахи і світлові ліхтарі, застосовують запобіжний пасок, прив'язуючись до міцної нерухомої частини будинку або інших безпечних місць.

Під час роботи на даху з великим похилом слід також користуватись драбинкою, прикріпленою до гребеня даху. При фарбуванні ринв користуються індивідуальною колискою з поручнями і опорою для ніг.

Апарати, що працюють під тиском (фарбопульти, компресори тощо), а також шланги до початку роботи перевіряють на тиск, який має бути у 1,5 рази більшим від робочого. Манометри на пневматичних апаратах повинні бути опломбовані. Після перевірки апарата складають відповідний акт.

Під час роботи з перхлорвініловими фарбами і лаками маляри повинні бути забезпечені і користуватись протигазами з примусовою подачею повітря. Фарбувати зовнішні поверхні цими фарбами можна при температурі, що не перевищує 4 °С.



Список використаної літератури

1. Белогуров В.П., Чмырь В.Д. Справочник молодого маляра.-- М.- Высш. шк., 1984.-- 176 с.

2. Белоусов Е.Д. Технология малярных робот.-- М.:Высш. шк., 1980,-- 240 с.

3. Бруква В.В., Михальчук В.М. Технологія декоративно-штукатурних і ліпних робіт. К. : Техніка, 2004р., с51.

4. Газета «Урядовий кур'єр», 07.08.2004р. N148, с5 31.08.2004р., N162,с12 04.11.2004р., N210, с6 23.11.2007р., N220, с5.

5. Добровольский Г.Н. Малярные растворы.-- К : Будівельник, 1988-- 128 с.

6. Добровольський Г.М. Малярно-альфрейні роботи. - К.:Будівельник,1972 - 31с.;148с.

Размещено на Allbest.ru

...