Архітектура мурованих синагог правобережної України XVI-XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Університет «Львівська політехніка»

УДК 726.3 (477.4) «XIV-XX»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

АРХІТЕКТУРА МУРОВАНИХ СИНАГОГ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ XVI-XX ст.

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Бойко Оксана Григорівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті «Львівська політехніка» Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник:доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, завідувач кафедри реставрація та реконструкція архітектурних комплексів Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка»

Офіційні опоненти:доктор архітектури, професор Фільваров Генріх Йосифович, професор кафедри містобудування КНУБА, директор Інституту урбаністики, м. Київ

кандидат архітектури, доцент Мельник Наталія Василівна, доцент кафедри Основи архітектури і дизайну ОДАБА, м. Одеса

Захист відбудеться «27» жовтня 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.11 у Національному університеті «Львівська політехніка» (79013, Львів, вул. С. Бандери 12, авд. 226 головного корпусу)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий «27» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради к.арх., проф. Г. П. Петришин

архітектура синагога стильовий європейський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Архітектура синагог є однією з важливих складових культурної спадщини України, яка, однак не відображена в базових виданнях з теорії архітектури і мистецтва. Так, у синтетичній праці «Історія української архітектури». - Київ, 2003, під редакцією В. Тимофієнка, синагогам відведено більш, ніж скромне місце.

Впродовж понад двох тисяч років розпорошені по різних країнах юдеї зуміли зберегти свою ідентичність завдяки строгому дотриманню релігії, плеканню традицій та світорозуміння. Після зруйнування Єрусалимського Храму основним осередком збереження ідеї юдейської традиції стала синагога. Кожна, навіть невеличка громада зводила свою святиню. Синагога виконувала поліфункціональне призначення. У ній відбувалися громадські збори, суди, проводили релігійні обряди, а також читання молитов та тлумачення Тори.

Синагогальна спадщина Правобережної України дає можливість прослідкувати безперервний розвиток від пізнього середньовіччя до середини XX ст., на відміну від Західної Європи, де синагоги збереглися лише з певних епох. Архітектура єврейських святинь Правобережної України формувалася під впливом місцевих традицій і літургійних вимог. Попри збереження юдейської традиції, синагоги різняться стильовим, об'ємно-композиційним та планувально-просторовим вирішенням, що уможливлює їх систематизацію за названими критеріями.

Єврейські святині Правобережної України були важливими урбаніст-тичними елементами, що впліталися у структуру міст, засвідчуючи їх морфологію. Поруч з християнськими храмами синагоги займали важливу нішу в семантичному сакральному просторі українських міст і містечок, додаючи їм виразного своєрідного забарвлення.

Юдеї, що впродовж сторіч проживали на землях Правобережної України, яка входила до складу інших держав (Польща, Річ Посполита, Австрія та Австро-Угорщина, Російська та Оттоманська імперії, Румунія, Чехословаччина) творили окремий прошарок, що не змішувався з рештою суспільства. Історія юдеїв цих земель трагічно обірвалася під час Шоа Шоа (іврит - катастрофа), винищення європейських юдеїв в часі II світової війни, термін стосується євреями замість терміну голокост..

Синагоги Правобережної України пережили дві руйнації: у першій, а особливо у другій світових війнах. Відсутність юдейських громад внесли корективи у краєвиди численних міст і містечок, вилучивши з них їхні святині. Багато синагог цілево зруйнували нацисти, багато було знищено у радянські часи. Повоєнний період засадничо змінив образ збережених синагог безжалісною експлуатацією під склади, майстерні, промислові цехи тощо. Нині переважна більшість єврейських святинь наповнені функцією, іншою від призначеної, велика частина стоїть пустками - занедбані і руйнуються. Такий стан загрожує втратою величезного культурного пласту національної спадщини України. У сучасних умовах відновлення історичної колективної пам'яті про втрачені юдейські громади важливою є ревіталізація синагог, щоби зрозуміти їхнє минуле, функцію і значення. Щодо державної охорони, то до національного Списку пам'яток внесено вісім давніх синагог: Луцьк, Остріг, Сатанів, Шаргород, Підгайці, Гусятин, Жовква - датовані XVII ст. і Броди - XVIII ст.

Роботою проведено дослідження 370 збережених та втрачених мурованих синагог Правобережної України; з них 159 споруд на теренах Галичини, 89 - Поділля, 90 - Волині, 20 - Буковини, 12 - Закарпаття; 60 синагог з XVI-XVIII ст. належать до оборонного типу. Така чисельність дає можливість об'єктивно простежити розвиток синагогального будівництва. Даним дослідженням поповнюється список пам'яток мурованими синагогами і заповнюється прогалина в теорії архітектури України.

Актуальність теми дослідження.

?Утворення Незалежної України стало причиною перегляду ставлення до національної спадщини і докладного вивчення надбання всіх народів, які проживають на її території, зокрема і однієї з найдавніших етнічних меншин - євреїв. Синагоги є важливими об'єктами у відновленні історичної колективної пам'яті про втрачені юдейські громади.

?Синагоги на сучасному етапі найменше вивчені, через що лише частково введені в контекст української архітектурної спадщини. Це збіднює історію розвитку архітектури України, тому постає необхідність ввести випущений культурний пласт у науковий обіг.

? Більшість споруд колишніх синагог перебудовані або стоять неужитками і руйнуються, а вони, як пам'ятки архітектури, наділені історико-культурною і мистецькою цінністю.

? Визначення основних принципів формування планувальних, об'ємно-композиційних, конструктивних та художніх вирішень, а також аналіз стильових особливостей синагог важливі для проведення комплексних реставраційних робіт.

? Проведення архітектурної класифікації та виявлення типології розпланування синагог заповнить прогалину в осмисленні їх розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана: 1) з науково-дослідними роботами, які проводяться на катедрі Реставрації і реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська політехніка»; 2) з комплексними науково-дослідними реставра-ційними роботами інституту Укрзахідпроектреставрація; 3) з Державною програмою інвентаризації та паспортизації пам'яток України; 4) з Єрусалимським міжнародним індексом єврейського мистецтва.

Мета дослідження визначити закономірності розвитку планувальної та об'ємно-просторової структури і стильових особливостей архітектури мурованих синагог Правобережної України XVI-XX ст.

Основні завдання дослідження:

1. Провести аналіз бібліографічних та архівних матеріалів присвячених архітектурі синагог України, окреслити коло нерозв'язаних питань, визна-чити перспективні напрямки дослідження.

2. Розробити методику дослідження архітектури синагог у контексті традицій європейського будівництва.

3. Виявити особливості розташування синагог Правобережної України у міській структурі на основі аналізу картографічних матеріалів.

4. Виявити особливості та етапи формування планувально-просторового і об'ємно-композиційного вирішення синагог Правобережної України та визначити чинники впливу на їх розвиток; провести систематизацію мурованих синагог за планувально-просторовим вирішенням;

5. Визначити закономірності розвитку архітектурно-стильових рис синагог Правобережної України в контексті європейських стилів.

6. З'ясувати стан збережених синагог, розробити рекомендації зі збере-ження, ревалоризації та реставрації.

Об'єкт дослідження - архітектура мурованих синагог XVI-XX ст. Правобережної України. У коло досліджуваних споруд увійшли 370 збе-режених та втрачених синагог.

Предмет дослідження - містобудівні, планувально-просторові, об'ємно-композиційні, будівельно-технологічні та стильові особливості мурованих синагог.

Територіяльні межі дослідження охоплюють терени Правобережної України: Галичину, Волинь, Поділля - землі, що від кінця XIV ст. входили до Польської держави, а після її третього поділу (1795) до I світової війни належали до двох держав - Російської та Австро-Угорської імперій; Буко-вину, яка перебувала у складі Молдавського господарства, а від 1774 до Першої світової війни - в Австро-Угорській імперії; Закарпаття, яке від початку XVIII ст. до I світової війни належало до Австро-Угорської імперії; а також українські етнічні землі, які після II світової війни відійшли до Польщі (Холмщина, Лемківщина) і Білорусі (Берестейщина).

Хронологічні рамки охоплюють XVI-XX ст. - період від постання на українських теренах найдавніших відомих мурованих синагог: 1555 (міська ґотична у Львові) та закінчуючи 1939 роком, коли будівництво храмів перервала Друга світова війна.

Методика дослідження базується на системному і комплексному підході, включає методи аналізу і синтезу зібраних бібліографічних матеріалів, архівних писемних (описи, люстрації, інвентарі, наративи) та іконографічних (графіка, проекти, фотографії, кадастри), метод комплексних архітектурних досліджень, метод ретроспективного моделювання, метод типологічної класифікації, метод узагальнення і систематизації результатів з розробкою таблиць і схем.

Наукова новизна отриманих результатів. У роботі вперше:

? Створено цілісну картину формування архітектури мурованих синагог на землях Правобережної України, як феномену юдейської сакральної архітектури, укладено каталог всіх обстежених синагог.

? Встановлено та уточнено датування окремих синагог та розроблено хронологію їх будівництва.

? Виявлено періоди та закономірності розвитку мурованої синагогальної архітектури за планувально-просторовими, конструктивними, об'ємно-композиційними та стильовими характеристиками.

? Виявлено типологію планувально-просторового та об'ємно-компози-ційного вирішення мурованих синагог.

? Розроблені рекомендації зі збереження і ревіталізації обстежених автором синагог.

Науково-практичне значення роботи

1. З'ясовано, що на XX ст. більшість синагог (63%) були мурованими - 370 зі всіх виявлених 600. Встановлено, що з 370 мурованих синагог збереглося 227 (61%). Обстежено стан збережених синагог, обґрунтовано їх цінність та використання, що дозволило рекомендувати найвиразніші зразки для внесення у списки пам'яток архітектури.

2. Джерелознавча частина роботи пропонується за основу для розширеного вивчення дослідниками.

3. Введено у науковий обіг чисельні архівні матеріали будівельної історії мурованих синагог та імена будівничих.

4. Дослідження можуть бути використані при проведенні реставраційних робіт збережених споруд синагог.

5. Заповнено прогалину в узагальнюючих теоретичних працях з історії архітектурної спадщини України. Теоретичні положення дисертаційної роботи можуть увійти як доповнення до навчальних посібників з історії архітектури і культури. Проведені історичні та натурні дослідження, зібрані іконографічні матеріали і систематизація синагог Правобережної України - це початок створення теоретичної бази для складання програми їх ревіталізації.

Апробація результатів

Результати дисертаційної роботи доповідалися на конференціях: «Міжнародна конференція консерваторська» (Краків, 2000), Перша і Друга Белзькі наукові конференції (Белз, 2003, 2005), «Опілля: архітектурна спадщина» (Перемишляни, 2004), Міжнародна конференція «Міська єврейська спадщина та історія Центрально-Східної Європи» (Львів, 2008), Міжнародний форум реставраторів «Проблеми сучасної реставрації та консервації» (Львів, 2008), «Жовква крізь століття» (Жовква, 2010); на сесіях Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів, 2001-2009); на щорічних наукових конференціях НУЛП та семінарах з питань охорони історико-культурної спадщини (Львів, 2005-2010); на міжнародному семінарі-робітні «Мультикультурний простір галицького містечка» (жовтень 2008).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у монографії «Синагоги Львова» та у 20 статтях, в тому числі 10 - у фахових виданнях за переліком ВАК України.

Матеріали досліджень впроваджені: у науковій програмі з виявлення та проведення архітектурно-археологічних обмірів синагог України для Єрусалимського міжнародного індексу єврейського мистецтва; у низці наукових і проектних розробок: Проект впорядкування єврейського центру в Белзі; Проект реставрації синагоги в Жовкві; Проведено міжнародний науковий семінар-робітню «Мультикультурний простір галицького містечка»; Міні-проект «Єврейські дільниці Львова» проекту «Інтерактивний Львів» Центру міської історії Центрально-Східної Європи. www.lvivcenter.org; Міжнародний конкурс «Площі синагог» у Львові; проведено паспортизацію 20 синагог, зокрема Жовкви, Підгайців, Угнова, Великих Мостів, Дрогобича, Олеська, Роздолу, Нових Стрілищ, Чорткова, Сокаля, Бережан, Львова та ін., найвиразніші 10 об'єктів внесені у Список пам'яток архітектури; на 16 синагог Чернівецької області написані статті до Зводу пам'яток.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків (схеми, таблиці, словник). Обсяг дисертації 160 сторінок, 25 сторінок з ілюстраціями, список використаних джерел та літератури на 591 позиції на 40 сторінках, 6 додатків на 50 сторінках, у які включено термінологічний словник, список збережених та втрачених синагог, табличний та ілюстративний матеріал.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Історія виникнення, стан вивчення та методика дослідження синагог Правобережної України XVI-XX ст.» охарактеризо-вано передумови появи синагог і їх роль у збереженні єврейської традиції; розкрито функції синагоги та символічне наповнення у вигляді розписів і ліпного оздоблення; висвітлено стан вивчення синагог від кінця XIX ст., проведено аналіз бібліографічних та архівних матеріалів, присвячених архітектурі синагог Правобережної України.

Синагога (гр. збори) - споруда, призначена для зборів кагалу, колективної молитви, проведення обрядів, читання і тлумачення Тори. Головними елементами та основою синагоги є Арон гаКодеш - (івр. священний ковчег), шафа або ніша у східній стіні синагоги для зберігання Тори, і Біма - (івр. катедра), підвищення, альтанка або капличка призначена для читання Тори. Сама споруда є лише необхідною оболонкою для цих елементів.

Будівництво синагог на землях Правобережної України пов'язане з їх масовим заселенням євреями-втікачами від погромів у XIV-XV ст. у Франції, Німеччині, Іспанії і Португалії. Виникнення юдейських осад також тісно пов'язане з локацією міст на маґдебурзькому праві, яке остаточно утвердилося тут у XV-XVI ст. Євреї-ашкенази з Німеччини, Австрії і Богемії, а також сефарди з Іспанії і Португалії визначили культуру юдеїв українських земель. Давні синагоги поставали згідно з привілеями, наданими королями чи власниками міст і були пов'язані з місцевою традицією. Більшість давніх юдейських святинь зводили з дерева, вік яких значно коротший і донині їхні сліди малопомітні Виявлено лише чотири збережені дерев'яні синагоги: у Великих Ком'ятах і Колочаві на Закарпатті, в Східниці на Львівщині, в Городні на Чернигівщині.. Найдавніші відомі муровані синагоги походять з XVI ст.: Львів (міська - 1555 і «Золота Роза» - 1582) та Перемишль (1595). З'ясовано, що масове будівництво мурованих синагог почалося у XIX ст.

Зовнішній вигляд давніх синагог мусив відповідати талмудичним приписам (стояти на вищому місці) та королівським (бути укріпленою) і костельним (не перевищувати костелу і стояти віддалено від нього) дозво-лам. Опріч різних реґламентацій вигляд синагоги відображав соціальний і майновий стан громади, залежав від місця, де вона стоїть - в середмісті чи за міськими мурами, на площі чи втиснена у забудову, на горі чи в долині.

Узагальнення та систематизація результатів аналізу наукових досліджень синагог дає підстави зробити висновок, що переважна більшість праць носить історичний та краєзнавчий характер. Давніші дослідники: М. Берсон, В. Лущкевич, З. Ґльоґер, К. Мокловський, А. Шишко-Богуш, М. Балабан, Я. Шаль, Ґ. Лукомський, Д. Щербаківський, Г.Павлуцький, Р. Бернштейн-Вішніцер, Л. Маслов виходили з принципів мистецтвознавст-ва кін. XIX - пер. пол. XX ст. і оперували «класичними синагогами» Львів, Остріг, Жовква, Лешнів, Сатанів, Гусятин, Підгайці, Шаргород, Броди, Луцьк, Дубно, Матіїв, Любомль, Ряшів, Перемишль, Лісько.. Їхні праці мають особливу цінність, позаяк вони досліджували збережені та інтеґральні споруди, які в майбутньому були знищені або ґрунтовно перебудовані. Питання вивчення розвитку архітектурної організації мурованих синагог вперше поставив А.-І.Ґротте, а за ним Ш.Зайчик. Поза увагою дослідників залишилась велика кількість давніх мурованих синагог Золочів (1626), Жмигород (XVII), Степань (XVIII), Чортків (1770), Сокаль (1762) та ін., а синагоги XIX-XX ст. практично не досліджувались В науковий обіг не введені виразні стилістичні синагоги XIX ст.: Олесько, Буськ (1843), Дубно, Червоноград (Христинопіль, 1801), Горохів, Болехів (1808), Радехів, Вербівець, Стрий (1858), Дрогобич (1865), Бережани (1880) Угнів, Великі Мости, Белз (1843) та ін.. Деякі пам'ятки «переходили з праці в працю» без істотних доповнень, часто з помилками Синагоги з неправильним датуванням: Підгайці (XVI замість 1627), Язлівець (XVI - XVII), Гусятин (XVI - 1789), Шаргород (1589 - поч. XVIII), Збараж (XV - 1698), Бережани (1718 - 1880), Белз (XVII - 1843).. В історії і теорії архітектури радянського періоду синагоги випущені взагалі. Сучасні вчені К. і М. Пєхотки, Е. Берґман, Т. Геврик, Т. Губка, З. Ярґіна, Г. Фільваров, С. Кравцов, Б. Хаймович, Ю. Ліфшіц, А. Соколова, Ю. Ходорковський, Є. Котляр та ін. певною мірою розкрили історико-культурне значення, архітектурно-художні особливості і символіку синагог України. Важливим нерозкритим аспектом дослідження синагог є органічне поєднання інформації про час виникнення, розташування в місті, тектоніку, планувально-просторове і стилістичне вирішення.

Основним джерелом у нашому дослідженні синагог стали архівні документи, картографічні та іконографічні матеріали зі збірок Центрального Державного історичного архіву України у Львові, Державного архіву Львівської області, Львівської Наукової Бібліотеки НАН України ім. Стефаника, Музею етнографії та художнього промислу, Львівського істо-ричного музею, Національного музею ім. А. Шептицького у Львові.

В дисертаційній роботі застосовано методику дослідження архітектури синагог, яка базується на застосуванні як загальнонаукових, та і спеціальних методів: а) формування списку та систематизації збережених та втрачених мурованих синагог; б) аналізі зібраних архівних писемних (описи, люстрації, інвентарі, наративи) та іконографічних (кадастри, проекти, фотографії) матеріалів; в) теоретичній реконструкції планувально-просторових структур втрачених синагог Жмигород, Перемишляни, Золочів, Зборів, Белз, Щирець, Городок, Добромиль, Христинопіль (Червоноград), Журавно, Куликів, Глиняни, Бучач, Степань, Язлівець та ін.; на емпіричному рівні - проведено натурні дослідження (фіксація, обміри, описи) низки збережених синагог, виконано інвентаризацію та паспортизацію. Аналіз іконографічних і писемних матеріалів, а також натурних досліджень привів до висновку, що більшість давніх синагог зберегли автентичну субстанцію лише у вигляді стін та склепіння; стильових декоративних ознак вони набули під час реставрацій та реконструкцій у XIX та XX ст. Жовква, Львів (передміська), Гусятин, Остріг, Перемишляни, Перемишль, Лісько, Замостя.

Розроблено методику дослідження, яка полягає у спеціальному аналізі і моделюванні планувально-просторової структури синагог. Для узагальнення результатів використано картографічні, графоаналітичні методи з розробленням таблиць та схем, а також методи теоретичного моделювання, яке виконано для вибраних пам'яток за критерієм відображення всіх архітектурно-типологічних груп. Використання сукупності прийомів наукових методів аналізу дозволило визначити етапи розвитку та архітектурні характеритики синагог Правобережної України.

У 2-ому розділі «Аналіз синагог Правобережної України за їх функціональними факторами розвитку та архітектурно-містбудівними характеристиками» послідовно аналізується та розкривається залежність архітектури синагог від найважливіших зовнішніх факторів впродовж XVI-XX ст. У першу чергу, проаналізовано містобудівні особливості розташу-вання синагог у структурі великих та малих міст, локалізація в архітектурному середовищі юдейської дільниці, а також планувально-просторові, об'ємно-композиційні, конструктивні, художньо-образні; стильові вирішення в контексті світових та місцевих традицій.

Синагоги - важливий урбаністичний елемент, які разом з церквами і костелами домінують в семантичному сакральному просторі українських міст і містечок. Давні муровані синагоги розташовувалися, згідно зі спеціальними королівськими привілеями, в «міських мурах» чи за їх межами Лан у Дрогобичі, Бліх у Самборі, Гнин у Городку. У Львові в результаті урбаністичного розвитку сформувалися дві громади - міська і передміська, кожна зі своїми синагогами.. Синагога була осередком сформованої юдейської дільниці; у більших містах навколо синагоги могли стояти різні єврейські громадські будівлі: миква (ритуальна лазня з басейном), бейт мідраш (школа з бібліотекою), талмуд-тора (школа для хлопчиків), єшива (вища школа), шхіта (різня для птахів), гекдеш (шпиталь), торгові ятки для кошерного м'яса та ін.

Аналізуючи планувально-просторову структуру синагог Правобережної України, спостерігається, що на відміну від західноєвропейських зразків вони загалом характеризуються квадратовими або наближеними до квадрату планами. Видовжені зального типу молитовні зали перекривалися півциркульним склепінням з розпалубками. Наприкінці XVI ст. на землях Правобережної України появилися чотиристовпові синагоги зі зближеними опорами, між якими розташовувалася біма, названа бімою-опорою Першим зразком синагоги з бімою-опорою є синагога в Люблині, збудована 1567 року.. Зведення синагог більших розмірів спричинилося до внесення коректив у їх планувально-просторову структуру. У першій пол. XVII ст. була запропонована нова, стійкіша конструктивна схема: квадратовий молитовний зал перекривався дев'ятьма полями рівних склепінь на підпружних арках, що спиралися на чотири колони. Такі синагоги прийнято називати дев'ятипільними Першою такою синагогою стала львівська Передміська синагога, збудована 1632 року, через те іноді дев'ятипільні синагоги називають «львівським типом».. Виникнення цього типу обґрунтовується взоруванням на чотиристовпові храми візантійського типу. Перевагу дев'ятипільної схеми підтверджено дослідженням синагоги в Жовкві: зведену з бімою-опорою споруду у 1830-х роках. перебудували на дев'ятипільну.

Дослідженням прослідковано формування об'ємно-композиційного вирішення синагог і з'ясовано, що воно пов'язане з розташуванням жіночої молитовні - езрат нашим. Головним принципом синагоги є те, що чоловіки і жінки моляться окремо і їх шляхи не перетинаються. У давніх синагогах велику брилу головного молитовного залу з двох чи трьох боків, окрім східного, оперізували вузькі прибудівки з жіночою молитовнею, що з'єднувалася з головним залом віконцями, призначеними для слухання молитов Підгайці, Перемишль, Замостя, Щебрешин, Тернопіль, Сатанів, Львів (Передміськаі «ТаЗ»), Шаргород, Жовква, Гусятин, Жванець та ін.. Зі збільшенням громади жіночі молитовні почали розширювати за рахунок надбудованого ярусу над пулишем (присінком) від заходу, які з'єднувалися з головним залом прорубаними вікнами у західній стіні, розміри яких збільшилися, однак функція їх залишилася та сама. Від середини XVIII ст., жіночі молитовні влаштовували в бічних прибудовах, а також на емпорі західної синагогальної брили Броди (1742), Сокаль (1762), Любомль (XVIII), Белз (1843), Дубно (XIX) та ін.. У XIX ст. синагоги почали зводити за новою об'ємно-композиційною схемою: одно- світловий молитовний зал і дво-, триярусні синагогальні приміщення з жіночою галереєю від заходу об'єднані спільним дахом, творячи ззовні єдину брилу. Вхід на жіночу галерею вів по сходах, зазвичай внутрішніх, інколи зовнішніх Вибранівка, Комаргород, Немирів, Лопатин, Млинів, Озаринці, Черніївці та ін.. Вивчення Храму Ірода у XIX ст. стало поштовхом до створення нового образу синагоги - Т-подібної в плані Володава, Дрогобич, Турка, Скалат, Снятин, Сторожинець, Тульчин, Виноградів, а також хасидські синагоги-резиденції в Чорткові, Вижниці, Садгорі., головний вхід акцентований двома пілонами, званими Яхин (Бог стверджує) і Боаз (у Ньому сила), які символізують опори присінку Храму Соломона.

Дослідженням композиційних та мистецьких особливостей синагог виявлено характерні декоративні елементи. Давні синагоги вирізняються аскетичними фасадами, оздобою яких є різьблені портали (Язлівець, Шар-город), деяких аттик Луцьк, Сатанів, Матіїв, Любомль, Броди, Сокаль, Лешнів, Шаргород, Гусятин та ін.. Аттик виконував оборонну і протипожежну функцію та став синагогальною ознакою - ним прикрашали деякі святині у XIX і XX ст., часто при реставрації давніх (Остріг, Перемишль, Замостя). Чільні фасади багатьох синагог (іноді і східні) акцентовані фронтонами або причілками Ізяслав, Остріг, Степань - XVII; Володимир, Матіїв, Зіньків, Бар, Бершадь, Піщанка -XVIII; Болехів, Городенка, Радехів, Межиріч, Старий Самбір, Могилів Подільський, Іллинці - XIX; Хуст, Долина, Львів (Хасидим Шуль), Чернівці (Горіхівська 32) - XX ст. та ін.. Низькі синагогальні приміщення зазвичай увінчувалися причілками двосхилих дашків, перпендикулярних до головної брили Львів (передміська), Лешнів, Белз., іноді вони також прикрашались аттиками Жовква, Клевань, Гусятин, Ізяслав, Любомль, Остріг, Володава, Володимир, Лісько.. У кількох давніх синагогах на одному з наріжників головної брили влаштована «вежа» Луцьк, Лісько, Пінськ, Ряшів, Дукля, Белз, Кам'янець Подільський, Струсів., у якій влаштовані сходи з виходом на дах та жіночу галерею, у деяких знаходилась куна (в'язниця). Фасади барокових синагог тектонічні, у їх вирішенні відображена планувально-просторова схема: зокрема, членування кожної стіни на три прясла з вікном у кожному вказує на наявність внутрішніх опор-стовпів Львів, Лешнів, Жовква, Броди, Зборів.. Деякі давні синагоги з нерозчленованими залами вирізняються двопрясловими фасадами Сокаль, Томашів, Замостя, Щебрешин.. Характерним принципом вирішення східної стіни є кругле вікно на осі, яке освітлює нішу Тори. Деякі синагоги з XIX ст. у верхній частині мають ритм круглих вікон; згідно з дослідженням, першою з круглими вікнами стала львівська міська синагога (1801), відтак, круглі вікна появлялися у багатьох юдейських святинях, як данина моди, ставши таким чином синагогальною ознакою Львів (передміська, Лева, Вугільна), Бережани, Христинопіль, Чернівці, Чортків, та ін. .

У будівництві мурованих синагог використовувались традиційні матеріали: камінь, цегла, а також глина в «пруському мурі» (фахверку) Фахверковими були давні львівські синагоги (міська - згоріла 1527, Передміська - згоріла 1624), бережанська - з 1718, а також збережена синагога XIX ст. у Бершаді на Поділлі.. Ззовні стіни синагог часто залишалися з відкритим муруванням Тернопіль, Угнів, Великі Мости, Браїлів, Долина, Турка, Струсів, Буданів, Рава Руська, Підволочиськ, Чернівці (Фрідмана), Ковель та ін., іноді отиньковували лише західну брилу з синагогальними приміщеннями Жовква, Клевань, Меджибіж та ін.. Основним засобом організації простору синагог є різні типи мурованих склепінь, фальшиві (дерев'яні) склепіння Більшівці, Бережани (1880), Городенка, Радехів, Львів (Цорі Ґільод) та ін., деякі реформовані синагоги (темплі) перекриті куполами (Львів, Чернівці), від кінця XIX ст. у перекритті зустрічається і залізобетон Угнів, Розділ, Ужгород.. Невеликі безстовпові синагоги найчастіше перекривалися пласкими стелями по дерев'яних сволоках. Синагоги вкривали різними типами дахів: складчастими і шедовими, високими наметовими з заломами, причілковими, а також різною покрівлею: черепиця, ґонти, що від середини XIX ст. замінювали на бляху і етерніт. Деякі синагоги вкриті чотирибічними дахами зі світловими ліхтарями Більшівці, Заліщики, Львів (Цорі Ґільод), Мукачів та ін.. У вистрої інтер'єрів стосували стюковий декор у вигляді аркатурних поясків з колонками, медальйонів, розет тощо.

Художньо-образне вирішення інтер'єру синагог характеризується символічним наповненням. Вісь східної стіни акцентована вівтарем і кру-глим вікном, західної - брамою входу з написом: «Ось брама Господня, праведні увійдуть в неї». Інтер'єри всіх мурованих синагог вкривали розписами, програма яких включала зодіакальний цикл, символічні зобра-ження предметів і тварини Розписи виявлені у збережених синагогах: в Чорткові (Стара, 1771), Новоселиці, (поч. XX), Чернівцях (Беньяміна», 1923), Львові («Цорі Ґільод», 1924), Хусті (поч. XX).. Арон гаКодеш і біма часто вирізнялися майстерною різьбою та були поліхромовані.

На теренах Правобережної України, на відміну від західноєвропейського синагогального будівництва, прослідковуються всі стилі, починаючи від ґотики і закінчуючи модерними стилями. Ґотичні риси проявляються у стрілчастих вікнах і ребристому склепінні (Львів, XVI). Деякі давні синагоги поєднують елементи ренесансу з ремінісцентними елементами ґотики. Видовжені зали зі стрілчастими вікнами перекриті ренесансовими циліндричними склепіннями з розпалубками Ізяслав, Меджибіж, Старокостянтинів, Лісько, Тернопіль, Сатанів, Язлівець - XVII.. Ґотичні ремінісценції спо-стерігаються і у пізніших синагогах. Ренесансові синагоги (XVI-XVII) характеризуються півциркульними з розпалубками і хрестовими склепін-нями, білокам'яною різьбою (портали і вівтарі), аркатурними поясками під вікнами в молитовному залі (Галичина, Волинь, Поділля). Барокові синагоги перейняли попередню будівельну технологію, але фасади стали тектонічними і пластичними. Інтер'єри і ренесансових, і барокових синагог оздоблені аркатурними поясками, розділеними пілястрами з капітельками, колонами, архівольтами. Барокові синагоги, вкриті дахами з заломами, на взір ренесансових оздоблюють аттиками з бароковою пластикою (Броди, 1742; Сокаль стара, 1762), а деякі - маньєристичними аттиками (Матіїв, 1781; Любомль, XVIII). Синагоги XIX ст. вирізняються строгою архітектурною композицією, чіткою віссю симетрії, ордерними елементами, термальними вікнами, портиками, трикутними сандриками, рустуванням стін, властивими класицизму. Сакральна архітектура австрійського часу вирізняється романськими аркатурними поясками стилю «рундбоґен» Дрогобич (1842-1865), Копиченці, Великі Очі, Чесанів, Угнів, Ковель, Підволочиськ, Пряшів. Форми «рундбоґен» застосовані у реформованих синагогах.. Класицизм в провінційному варіанті вилився в окремий стиль - бідермаєр зі скромним декоративним оздобленням Чернівці (1845), Ярослав і Тихановець, Львів («Осе Тов», 1853).. На архітектурі синагог повною мірою відбився історизм. Збудовані за класицистичними канонами синагоги одягаються у ремінісцентні шати попередніх стилів: бароко, вираженого у ламаних фронтонах Городенка, Радехів, Межиріч, Старий Самбір, Могилів Подільський, Ілинці, Хуст та ін., рококо - у ліпнині (Журавно) чи, у різностилеві елементи, набираючи еклектичного вигляду (Буськ, Заліщики). Новий мавританський стиль в архітектурі синагог символізував прибуття юдеїв з Орієнту. Постає новий образ синагоги - пишної, позбавленої реґламентованих приписів: з банею, з орієнтальним оздобленням. Їх зводять знані архітектори Чернівці ( 1878, Ю. Захарєвич), Ужгород (1904, Д. Папп, Ф. Саболч), Ів.-Франківськ (1899, Г. і М. Шльоси).. У більших містах на синагогах спостерігаються впливи новітніх стилів XX ст.: сецесії та модерну Чернівці, Львів (Цорі Ґільод), Коломия, Дрогобич (поступова, 1909), Браїлів..

В архітектурі мурованих синагог закладена концепція професійного архітектора, опрацьована і зреалізована ремісниками. Будівничими синагог XVI-XVIII ст. були християни, позаяк юдеї не мали права входити до мулярського цеху. Вдалося виявити творців лише поодиноких давніх синагог Львівська «Золота Роза» (1582) - арх. Павло Щасливий, меценат - Нахманович; Пере-мишль (1595) - Андреас Бононі; Замостя (1610) - Бернардо Морандо; львівська Передміська (1632) - Амброзій Прихильний (?) або Джакомо Медляна (?); Жовква - Петро Бебер, 1687.. Більшість імен творців синагог відомі, починаючи з другої пол. XIX ст. І. Левицький - Львів (1844); Я.-М. Цєсліковський - Чортків (1885); Ян Сас Зубрицький - Великі Очі (поч. XX) та ін., часто вони пов'язані з реконструкціями У Львові: М.Ґерль - передміська, 1871, Ю.Захарєвич - темпель, 1896, В.Підгородецький -Янцер Янкель Шуль, 1910; А. Фляйшль - Осе Тов, 1909; в Перемишлі Т.Мокловський, 1910.. Від поч. XX ст. до постання синагог залучені юдеї - будівничі і архітектори Й.Авін - Язлівець (реконстр. 1929); А.Шлєєн, Л.Райс, С.Рімер, Г.Орлеан, А.Корнблют, А.Каменобродський, М.Зільберштайн, Г.Сальвер - будова і реконструкція синагог Львова.. До мистецького вигляду синагог дотичні ктитори - королі і маґнати Король Ян Собєський фундував синагоги в Золочеві і Жовкві, М. Потоцький - в Бучачі., а також рабини Старанням і на кошти рабинів хасидських династій постали відомі синагоги: Рокахів в Белзі, Фрідманів в Ружині, Чернівцях і Чорткові, Хаґерів у Вижниці та ін..

Отже, спостерігаємо виразний поділ синагог Правобережної України на групи за: містобудівними, планувально- і, об'ємно- просторовими, конст-руктивними, архітектурно-мистецькими та стильовими ознаками.

У 3-му розділі «Закономірності архітектурного, композиційного і конструктивного вирішення синагог Правобережної України у XVI-XX ст. та рекомендації з їх збереження та реставрації» узагальнено результати та розкрито закономірності архітектурного вирішення синагог. На основі результатів порівняльного та факторного аналізу синагоги систе-матизовані за планувально-просторовим рішенням та іншими ознаками.

Архітектура мурованих синагог Правобережної України формувалася щонайменше чотири сторіччя - від сер. XVI ст. і, закінчуючи початком другої світової війни. Впродовж цього періоду вона змінювалася у різних аспектах: стильовому, планувально-просторовому і об'ємно-композиційному. На розвиток синагог мали вплив: а) релігійні канони, б) час постання, в) майновий стан і чисельність громади; г) течії юдаїзму (маскілім, хасидизм і гаскала). Загалом розвиток мурованих синагог Правобережної України можна поділити на два періоди:

I. XVI-XVIII ст. - період оборонного характеру (з грубими стінами, іноді з контрфорсами, аттиками, з партеровими жіночими молитовнями);

II. XIX-XX ст. - період цивільного(демократичного) характеру.

Простежено закономірності розташування синагог у структурі великих і малих міст-штетлів. I. Синагоги XVI-XVIII ст. розташовувалися: А. в межах міських мурів: а) на позаринковому кварталі; б) при фортечному мурі; Б. поза міськими мурами. II. Синагоги XIX-XX ст. розташовувалися: а) на окремій площі; б) на розібраних валах; в) у рядовій забудові кварталів; г) в подвір'ях житлових кварталів.

Виявлено закономірності планувально-просторового і конструктивного вирішення синагог, які зумовлені релігійними, часовими і реґіональними чинниками, та проведено їх систематизацію: I. З безстовповими молитовними залами, які поділяються на дві підгрупи: А. з видовженими склепінчастими залами: а) ґотичні (найдавніші споруди Галичини); б) ренесансові та барокові з півциркульними склепіннями з розпалубками (XVII-XVIII). Безстовповими є всі давні синагоги у подільських містах Однак безстовпові синагоги не можна назвати подільським типом, як твердять деякі дослідники, позаяк вони поширені також в Галичині, а також дві виявлено на Волині., а також у частині галицьких Замостя (1610), Щебрешин (поч. XVII), Золочів (1626), Лісько (XVII, 1838), Підгайці (1627), Язлівець (XVII), Сокаль (1742), Томашів (XVIII).; Б. з квадратовими залами, перекриті: а) фальшивим склепінням; б) пласкою дерев'яною стелею; в) залізобетон-ними плитами. II. Зі стовповими молитовними залами, які залежно від часу постання, розмірів та реґіону відрізняються конструктивними схемами: А. з бімою-опорою - перекриті системою склепінь, опертих на чотири зближені колони з бімою між ними. Виявлено три варіанти перекриття: а) хрестове склепіння без підпружних арок (Перемишль, 1595); б) півциркульне (Степань, XVIII); в) вісім полів двох типів склепінь на підпружних арках. Синагоги з бімою-опорою поширені у XVII і XVIII ст. в Галичині (9) і на Волині (7), та не виявлені на Поділлі; Б. дев'ятипільні - перекриті дев'ятьма полями однакових хрестових, зімкнених або вітрильних склепінь, опертих на чотири муровані колони. Синагоги з дев'ятипільною структурою поширилися у XVII-XVIII ст. в Галичині (7) та на Волині (9), лише одна виявлена на Поділлі, а у XIX-XX ст. - на всіх землях Правобережної України, в тому числі на Буковині і Закарпатті. Дев'ятипільна схема стосувалася від 1630-х років до сер. XX ст.

В усіх синагогах Правобережної України основу складає кубічна брила чоловічого молитовного залу, до якої прибудовані об'єми з жіночими молитовнями та синагогальними приміщеннями. Об'ємно-композиційне вирішення синагог зумовлене поєднанням цих брил, залежно від часу постання. Виявлено основні етапи у їх розвитку: 1) кубічна брила без прибудов; 2) з партеровими прибудівками (XVI-XVIII), які залежно від величини громади добудовувалися з одного чи двох боків; 3) з партеровими прибудівками і поверховою західною синагогальною частиною (XVIII-XIX); 4) брила, що об'єднує односвітловий молитовний зал і рівні по висоті і ширині західні синагогальні приміщення під спільним дахом - двосхилим причілковим або чотирисхилим повним; 5) дві синагогальні брили утворюють Т-подібний план. У деяких пізніх синагогах, зокрема поступових, жіночі молитовні розташовувались на балконах в залі.

Художньо-образні та композиційні особливості синагог Правобережної України виражені у характерних елементах фасадного вистрою: 1) кругле вікно на осі східного фасаду (над нішею Тори); 2) аттик навколо брили молитовного залу, як синагогальна ознака; 3) наріжна вежа - характерна для деяких синагог XVII-XVIII ст.; 4) фронтони або причілки на західному і східному фасадах - такі синагоги нагадують фасади однонавових безвежових костелів; 5) круглі вікна на осях видовжених аркових вікон молитовного залу; 6) бічні крила у вигляді веж чільної частини (синагоги хасидських резиденцій - Чортків, Садгора, Вижниця); 7) екседра, перекрита конхою, характерна для синагог реформованого юдаїзму.

Розкриваючи стильовий розвиток синагог Правобережної України, слід вказати на присутність всіх європейських стилів і напрямків: ґотика (XVI) - Галичина; ренесанс з ґотичними ремінісценціями (XVI-XVII) - Галичина, Волинь, Поділля; бароко з ґотичними і маньєристичними ремінісценціями, маньєризм і рококо (XVII-XVIII) - Галичина, Волинь, Поділля; класицизм, бідермаєр і ампір (кін. XVIII-XIX) - Галичина, Волинь, Поділля, Буковина; історизм: неороманський (рундбоґен), мавританський, необароко, неокласик изм; сецесія і модернізм виявлені на всіх теренах досліджуваної території.

На теренах Правобережної України виявлено 227 збережених мурованих синагог, з них 34 оборонного типу (22 в сучасних межах України). З'ясовано їх стан та використання і поділено на п'ять груп: 1) археологічно виявлені рештки (2,5%) Львів (міська - 1555, 1801), Белз (1843), Джурин (XIX), Озаринці, Дубно (стара) та ін.; 2) аварійний стан (руїна) Межирів, Дубно (стара), Бережани, Стрий, Сокаль, Великі Мости, Рашків, Озаринці, Гримайлів, Ізяслав, Олесько, Краківець та ін. - 15%; 3) збережені з втратами (неужитки) Немирів, Нові Стрілища, Угнів, Розділ, Великі Мости, Топорів, Радехів, Дрогобич та ін - 20%; 4) перебудовані (пристосовані) Мостиська, Мукачів, Луцьк, Буськ, Вишнівець, Клевань, Полонне, Збараж та ін. - 57%; 5) збережені (використовуються за призначенням) Хуст, Бершадь, Берегове, Чернівці (Беньяміна), Львів (Цорі Ґільод), Хмельницький, Івано-Франківськ, Мукачеве. - 5,5%. Велика частина споруд колишніх синагог стоять неужитками і руйнуються, серед них опинилися також синагоги національного Списку пам'яток Гусятин (XVIII), Сатанів (1630), Підгайці (1627), Броди (1742).. Лише на подиноких пам'ятках проведена (ведеться) реставрація і консервація (Жовква, Садгора). Синагоги, адаптовані на інші функції, різною мірою втратили автентичні елементи Буськ (молитовня протестантів), Луцьк (спортивний комплекс), Чернівці (Велика, кінотеатр), Долина (молитовня протестантів), Чортків (Фрідмана, Центр науково-технічної творчості), Шаргород (спиртзавод), Струсів (спиртзавод), Ужгород (філармонія), Кам'янець Подільський (ресторан) тощо.. Загалом, в кращій ситуації перебувають синагоги на галицьких землях в Польщі, більша частина яких відріс-таврована і пристосована під культурні функції Замостя, Лісько, Лучна, Щебрешин, Ряшів, Володава.. У відносно задовільному стані перебувають синагоги, які використовуються за призначенням.

Отже, збережені синагоги слід розглядати у контекстах: 1. Відновлення історичної колективної пам'яті про втрачені юдейські громади. Для цього необхідно ревіталізувати збережені елементи юдейської спадщини. Важливою умовою продовження життя синагог є активне включення їх в життя шляхом консервації руїн і ознакування втрачених елементів, реставрації та відповідної адаптації збережених споруд. 2. Відновлення містобудівної ролі в сакральному просторі міста. 3. Практичного виконання заходів з консервації та реставрації. Вважаємо, що проведені історичні та натурні дослідження, зібрані іконографічні історичні матеріали та систематизація синагог Правобережної України - це початок створення теоретичної бази для складання програми їх ревіталізації.

Розроблено наукові принципи з консервації, реставрації та пристосування синагог: 1. Внесення виявлених синагог до списків нерухомих пам'яток, як об'єктів культурної спадщини національної меншини; 2. Консервація археологічно виявлених руїн і включення їх у туристичні історико-пізнавальні тури. Доцільне ознакування основних елементів синагоги (Арон гаКодеш і біма); 3. У роботах з реставрації важливим є: а) збереження структури синагоги (чоловічий молитовний зал і жіночі галереї); б) збереження планувально-просторової структури молитовного залу; в) відтворення основних елементів на основі іконографічних матеріалів та аналогів; 4. При адаптації слід вибирати таку функцію, щоби пам'ятка була доступною для огляду: а) культурна установа (музей, бібліотека, галерея мистецтв, зал засідань тощо).

ВИСНОВКИ

1. Досліджено 370 мурованих синагог Правобережної України, з яких виявлено 227 збережених. З'ясовано їх стан та використання і поділено на п'ять груп: 1) археологічно виявлені рештки; 2) аварійний стан (руїна); 3) збережені з втратами (неужитки); 4) перебудовані і пристосовані під різні функції; 5) збережені і використовуються за призначенням.

2. Аналіз бібліографічних джерел, присвячених архітектурі мурованих синагог Правобережної України показує, що цей пласт культури комплексно не досліджувався. У дотеперішніх працях недостатньо повно висвітлені архітектурні особливості синагог, не створено синтетичної праці, яка би висвітлювала розвиток планувально-просторових, архітектурно-композиційних і стильових рис.

3. У вивченні синагог важливе значення мають архівні писемні та іконографічні матеріали, на підставі яких можна проводити обґрунтовану реставрацію збережених і реконструкцію спотворених чи втрачених синагог. Власна методика дослідження полягає у спеціальному аналізі і ретроспективному моделюванні планувально-просторової структури синагог.

4. Синагога - важливий елемент сакрального простору міст і містечок Правобережної України. Розташування синагог у міській структурі залежить від часу їхнього постання. Муровані синагоги XVI-XVIII ст. розташовувалися в межах міських мурів та, рідше, поза ними. «В мурах» найчастіше юдейські святині розташовувалися на позаринкових кварталах або при фортечних мурах. Важливим у розташуванні синагоги є орієнтація східною стіною на схід. У XIX-XX ст. у великих містах невеликі громади будували свої синагоги у рядовій забудові вулиць, у подвір'ях. Зі збільшенням громади, у дільниці могло стояти дві або й три синагоги.

5. У розвитку мурованих синагог Правобережної України загалом можна виокремити два періоди: Період оборонного характеру XVI-XVIII ст. в стилі ренесансу і бароко; період цивільного (демократичного) характеру - XIX-XX ст., наближені до громадських споруд та храмів, з рисами відповідних тогочасних стилів.

6. Планувально-просторове та конструктивне вирішення синагог зумовлене релігійними, часовими та реґіональними чинниками. Загалом за планувально-просторовим вирішенням синагоги поділяються на безстовпові та стовпові. Безстовпові синагоги будували в усі часи, але з відмінною організацією простору молитовного залу, сформованого різними типами перекриття. Давні (XVI-XVIII), поширені в Галичині і на Поділлі, - характерні ґотичним і півциркульним з розпалубками склепіннями. Пізніші поширені в усіх регіонах з різними типами перекриття: півциркульні або вітрильні на підпружних арках, фальшиві (дерев'яні) склепіння, пласкі. Стовпові синагоги будували в усі часи, але не на всіх теренах Правобережної України. Давні (XVI-XVIII), поширені в Галичині і на Волині, і не виявлені на Поділлі, а також Буковині та Закарпатті. Стовпові синагоги мають дві відміни: 1) з бімою-опорою - молитовний зал яких перекривався системою склепінь, опертих на чотири зближені колони, між якими розташована біма. Вони перекриті склепіннями: хрестовими без підпружних арок (Перемишль), бочковим (Степань), вісьмома полями двох типів (квадратові хрестові і вузькі вітрильні) на підпружних арках; 2) дев'ятипільні - квадратовий чоловічий зал перекритий дев'ятьма рівними полями хрестових, зімкнених або вітрильних склепінь, що спираються на чотири колони. Синагоги з дев'ятипільною структурою поширилися у XVII-XVIII ст. в Галичині та на Волині, а у XIX-XX ст. - на всіх землях Правобережної України.

7. Основою споруди синагог Правобережної України є кубічна брила молитовного залу з великими арковими вікнами. Об'ємно-композиційні різновиди зумовлені розташуванням жіночих молитовень: 1) кубічна брила з партеровими прибудівками (XVI-XVIII); 2) кубічна брила з партеровими прибудівками і поверховою західною синагогальною частиною (XVIII-XIX); 3) брила, що об'єднує односвітловий молитовний зал і рівні по висоті західні синагогальні приміщення під спільним дахом (XIX-XX); 4) синагогальні приміщення, за взором Храму Ірода, розташовані перпендикулярно до молитовного залу, утворюючи Т-подібний план.

8. Характерними ознаками художньо-образного вирішення синагог Правобережної України є: великі аркові вікна, кругле вікно на осі східного фасаду; аттик в синагогах XVI-XVIII ст. і, як данина моди, у XIX-XX ст.; наріжна вежа у синагогах XVII-XIX; фронтони або причілки на західному і східному фасадах, інспіровані однонавовими безвежовими костелами; круглі вікна на осях аркових у XIX-XX ст.; дахи зі світловими ліхтарями у кін. XIX-XX ст.; екседри і мавританські бані - у темплях.

9. На теренах Правобережної України, на відміну від Західної Європи, у будівництві синагог прослідковуються всі стилі, починаючи від ґотики і закінчуючи модерними напрямками. Стильовий розвиток йшов за євро-пейською модою, хоча й відзначався відставанням. Загалом архітектура синагог Правобережної України відзначається опосередкованою консерва-тивністю і провінційним трактуванням. Стильові риси здебільшшого торкаються лише декору і зазвичай інтерпретовані наївно, вирізняючись рустикальним чи провінційним характером. Жодна з досліджуваних синагог XVI-XVIII ст. не зберегла чистого стильового вирішення. В їхній архітектурі поєднані ґотичні, ренесансові, барокові та класицистичні риси. На синагогах XIX-XX ст. відбилися різні тогочасні стилі та напрямки: класицизм, бідермаєр; історизм виражений в неостилях: неороманський, мавританський, необароко, неокласицизм; модерн; сецесія і ар деко. Унікальністю архітектури мурованих синагог Правобережної України є творче поєднання традиційних форм місцевого будівництва з елементами європейських стилів.