Національні традиції у формотворенні предметно-просторового середовища народного житла (на прикладі Східної України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури

УДК 72.01

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Національні традиції у формотворенні предметно-просторового середовища народного житла (на прикладі Східної України)

Божинський Назар Іванович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор архітектури, професор Мироненко Віктор Палович, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, Національний університет "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри реставрації і реконструкції архітектурних комплексів

кандидат архітектури, доцент Шевченко Людмила Станіславівна, Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка Міністерства освіти і науки України, кафедра дизайну архітектурного середовища

Захист дисертації відбудеться 15 квітня 2010 року о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40, архітектурний факультет.

Автореферат розісланий 15 березня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Ігнатьєва

Анотації

Божинський Н.І. Національні традиції в формотворенні предметно-просторового середовища народного житла (на прикладі Східної України).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури. - Харків, 2010р.

У дисертації досліджено національні традиції в формотворі предметно-просторового середовища народного житла (на прикладі Східної України). З'ясовано роль народного житла в житті українців; досліджено історичний шлях, що його перейшло народне житло; розглянуто народне житло, як поняття. Розглянуто історичні умови розвитку Східної України. З'ясовано, які історичні умови сприяли появі поселень, міст сільського типу.

Показано природні матеріали та оздоби до будівництва. Оглянуто предметно-просторове середовище народного житла. Простежено етносоціальні та антропокультурні чинники розвитку народного житла Східної України щодо формотворення. З'ясовано, яким був соціальний склад поселенців відповідно до життєвих умов. Досліджено антропоморфність народного житла. Розглянуто поетику народного житла Східної України. З'ясовано природу поетики народного житла, що розвиваючись на ґрунті традиціоналістичної культури, набула вигляду певних "правил". Розглянуто ергономічні принципи народного житла щодо формотворення. Показано сьогочасні тенденції оберегу та розвитку народного житла, нормативні засади формотвору щодо традиційного середовища народного житла. Досліджено сакральну роль речі й місця (елементу середовища) в народному житлі. Розглянуто наукові та практичні засоби відтвору та гармонізації народного житла в умовах ХХІ ст. Оглянуто оберіг та розвиток етнокультурної спадщини українського народного житла в умовах глобалізації. З'ясовано наслідки глобалізаційних процесів у світі, що несприяють розвиткові місцевих самобутніх феноменів культури. Простежено становище народних майстрів і населення щодо належної підтримки традиційного народного житла, що збереглося дотепер. З'ясовано перспективи розвитку й підтримки традиційних народних галузей побуту, що дозволять зберегти етнокультурну спадщину Українського народного житла в природньому річищі та залишити його для нащадків.

Ключові слова: народне житло, предметно-просторове середовище, національні традиції, формотворення, Східна Україна.

Божинский Н.И. Национальные традиции в формообразовании пред-метно-пространственной среды народного жилья (на примере Восточной Украины). - Рукопись. соціальний житло поселенець

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. - Харьковский государственный технический университет строительства и архитектуры. - Харьков, 2010.

В диссертации исследованы национальные традиции предметно-прост-ранственной среды народного жилья, его формообразование (на примере Восточной Украины). Народное жилье как целостный многофакторный комплекс и феномен в украинской архитектуре, отображает целостную структуру народного характера украинцев, которая выражена в архитектуре и одновременно выявляет естественные условия жизни данного народа в данной кли-матической зоне. Это позволяет выделить значимость изучения народного жилья Восточной Украины как необходимую составляющую предметно-про-странственной среды поселения.

Выяснена роль народного жилья в жизни украинцев, исследован исторический путь, который прошло народное жилье, рассмотрено народное жилье, как понятие. Рассмотрены исторические условия Восточной Украины, ее существования. Выяснено, какие исторические условия оказывали содействие возникновению поселений, городов сельского типа.

Рассмотрены естественные материалы и оснащение для строительства. Рассмотрена предметно-пространственная среда народного жилья. Прослежены этносоциальные и антропокультурные факторы народного жилья Восточной Украины относительно формообразования. Выяснено, каким был социальный состав поселенцев соответственно жизненным условиям. Исследована антропоморфность народного жилья. Рассмотрена поэтика народного жилья Восточной Украины. Выяснена природа поэтики народного жилья, которая, развиваясь на основе традиционалистической культуры и приобрела вид определенных "правил". Рассмотрены эргономичные принципы народного жилья относительно формообразования. Выяснено, что сельский производственный комплекс издавна был автономным, способным сам себя поддерживать.

Изучены современные тенденции сохранения и развития народного жилья, нормативные основы формообразования традиционной среды народ-ного жилья. Исследовано сакральное значение вещи и места (элемента среды) в народном жилье. Рассмотрены научные и практические средства воссоздания и гармонизации народного жилья в условиях ХХІ в.

Рассмотрены особенности сохранения и развития этнокультурного наследия украинского народного жилья в условиях глобализации. Выяснены следствия глобализационных процессов в мире, которые несодействуют развитию местных самобытных феноменов культуры. Прослежено положение народных мастеров и населения относительно надлежащей поддержки сох-ранившегося традиционного народного жилья. Выяснены перспективы развития и поддержки традиционных народных отраслей быта относительно сохранения этнокультурного наследия украинского народного жилья в естес-венном русле развития и сохранения его для потомков.

Ключевые слова: народное жилье, предметно-пространственная среда, национальные традиции, формообразование, Восточная Украина.

ANNOTATION

Bozhyns'ky N.I. National traditions in the forming of subject-spatial environment of vernacular habitation (on the example of East Ukraine).- Manuscript.

Dissertation for gaining of scientific degree of candidate of architecture in speciality 18.00.01 is the theory of architecture, restoration of sights of architec-ture.- Kharkiw state technical university of building and architecture. - Kharkiw, 2010.

In dissertation there are national traditions of subject-spatial environment of vernacular habitation explored, its forming is (on the example of East Ukraine). It is to found out the role of vernacular habitations in the life of Ukrainians, a history way is explored about, that he was passed by vernacular habitation, folk habitation is considered, like notion is. The history terms of Ukraine East, its existence are considered. It is found out, what history terms promoted of settlements, bridge of rural type. It is considered natural materials and elements to building. The subject-spatial environment of vernacular habitation is examined. Traced ethnically-social and anthropologically-cultural factors of vernacular habitation of East Ukraine in relation to forming. It is found out, which social composition of settlers according to vital terms was. The anthropomorphity of vernacular habitations are explored. The poetics of vernacular habitation of East Ukraine are considered about. The nature of poetics of vernacular habitation, that developing on traditionalistic culture it is found out, acquired the type of the set "rules". Ergonomic principles of vernacular habitation are considered about in relation to forming. It is found out, that a rural production complex since olden times was autonomous, capable to support itself.

Today's tendencies of saving are considered and development of vernacular habitation, normative bases of forming of traditional environment of vernacular habitation. The sacral value of thing and place (to the element of environment) is explored in vernacular habitation. Scientific and practical facilities of reproducing and harmonization of vernacular habitation are considered about in the conditions of the ХХІ item. Saving is examined and development of ethnically-cultural inheri-tance of Ukrainian vernacular habitation in the conditions of globalization. The consequences of globalizating processes are found out in a world, that not promo-tes to development of the local original phenomena of culture. Traced position of folk masters and population, in relation to a due the support of traditional vernacu-lar habitation, that was saved. The prospects of development and support of tradi-tional folk industries of way of life are found out in relation to the reproducing of ethnically-cultural inheritance of ukrainian vernacular habitation in a natural way and save it for offsprings.

Key words: vernacular habitation, subject-spatial environment, national traditions, forming, East Ukraine.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В дні загальної зацікавленості екзотичними системами предметно-просторового середовища, не можна непомітити численних неуспіхів, часто й нежиттєвості таких проектів. Не казавши вже про естетичний складник цих експериментів. До цього ще й часто ігноровано місцеві традиції та особливості. В попередні десятиріччя й нині сьогочасна глобалізована культура створила аморфне, дещо невиразне архітектурне середовище. Традиційну народну архітектуру України, що зберігає національний кольорит, знищено під час історичних подій попередньої доби. Тому тепер це середовище потерпає від культурного занепаду. Будь-яка національна спільнота не може гармонійно існувати в архітектурному середовищі, що позбавлене власної, окремої від інших національних спільнот, національної "кодифікації". Тому вивчивши народні традиції, що впливають на розвиток народного житла, можна зрозуміти глибинні принципи розвитку національно спрямованої архітектури. За часів віднови української культури треба також знати ті культурні звичаї та архітектурно-мистецькі досягнення, що існували в минулих століттях.

Українське народне житло вражало дослідників своєю затишністю, універсалізмом та ергономічністю. Застосувавши антропометричні конструктивні елементи, гармонійну кольористику та інші традиційні архітектурні особливості, житло робили зручним та приємним жити. Предметно-просторове середовище народного житла досконалилося довгий час, одсіваючи зайве, незручне й невиправдане. Пристосованість його до людини, до оптимальних умов використання, зумовило майже незмінні характеристики народного житла впродовж кількох сторіч. Натепер особливо актуальним видається вивчити й запровадити принципи й основи, що їх закладено в українському народному житлі. Адже вони - найпристосованіші до широких потреб людини й місцевих природніх умов. Їх пристосовано як конструктивно, так і символічно, естетично. Використані ж природні матеріали свідчать про екологічність такого середовища. Тому нині всю спадщину й досвід минулих сторіч треба розглянути якнайширше. А відповідні особливості народної архітектури - запровадити в науковий обіг та в архітектурну практику.

Теоретичну базу цього дослідження становлять науково-дослідні роботи - загальнотеоретичні розвідки архітектурного середовища. Це праці М.В. Бевза, Ю.М. Білоконя, О.П. Буряка, А.А. Високовського, В.Л. Глазиче-ва, А.В. Іконникова, Г.З. Каганова, Л.М. Ковальського, В.Й. Кравця, Н.Я. Крижановської, Г.І. Лаврика, І.Г. Лежави, Г.Б. Мінервіна, В.П. Мироненка, В.А. Ніколаєнка, О.В. Рябушина, А.М. Рудницького, В.О. Тімохіна, Б.С. Черкеса, Ю.М. Шкодовського, О.В. Шила, С.О. Шубович, В.В. Шулика, Х.А. Бенаї тощо; розвідки щодо малоповерхової житлової забудови міста в галузі архітектури й містобудування - це праці А.М. Барща, І.К. Бебякова, К.К. Карташової, А.Ю. Колобової, В.А. Ніколаєнка, Б.А. Портнова, С.О. Смакули, Н.М. Трубникової, Ю.Б. Хромова, тощо; розвідки щодо соціально-просторових закономірностей витвору архітектурного середовища, в галузі архітектури та містобудування - роботи Ч. Дженкса, О.В. Крашенинникова, М.В. Шубенкова, З.М. Яргиної; в галузі психології та аналізу перцепції архітектурного середовища - це роботи Е.Л. Беляєвої, К. Линча, К. Норберґ-Шульца, Д. Портеуса, Д. Саймонса, І.І. Ткачикова, М. Хейдметса, Е. Голла, тощо.

Вивченість теми. Серед досліджень народного житла, його національні традиції, предметно-просторове середовище (ППС) розглядали, зокрема, А.М. Акенгерст (A.-M. Akehurst), Л.Ф. Артюх, Ю.С. Асеєв, О.В. Астахова, О.О. Боряк, Хв. К. Вовк, В.В. Войтович, О. І. Воропай, Др. М. Ґлендининґ (Dr. M. Glendinning), Ф. Голис (F. Holliss), Хр. Даєр (Chr.Dyer), А.Г. Данилюк, Д.П. Де ля Фліз, Т.А. Добровольська, М.Д. Драган, Г.Г. Ґласі (Henry H. Glassie), Ю.Г. Гошко, А.Л. Ґреїнер (Alyson L. Greiner), З.С. Гудченко, Т.В. Кара-Васи-льєва, Т.П. Кіщук, О.І. Колодрубська, Т.К. Космина, Х.П. Крамарчук, М.Я. Ксеневич, Н. Купер (N. Cooper), Г. Левасер де Боплан, Ґ. Лойд Колієр (G. Loyd Collier), С.К. Лемешев, Др. Е. Мак-Келар (Dr. E. McKellar), М.А. Маркевич, П.Д. Мартинович, І.Р. Могитич, В.І. Наулко, В.А. Новиков, А.П. Пономарьов, І.Д. Попко, В.П. Самойлович, В.Т. Скуратівський, М.Є. Станкевич, М.Ф. Сумцов, В.А. Сушко, С.А. Таранушенко, B.I. Тимофієнко, Ф.С. Уманцев, Ю.Ф. Хохол, П.Г. Юрченко, П.М. Федака, В.В. Чепелик, Л.С. Шевченко, Д.І. Яворницький, тощо. Українську народну архітектуру досліджували архітектори, науковці й аматори, що переймалися її оберегом і розвитком. Проте більшість розвідок були описовими, тільки найсьогочасніші дослідження почали підходити до традицій в українській архітектурі системніше, зокрема це бачимо, наприклад, в Є.І. Шевченка. Хоча й глибші дослідження все таки не досить пов'язані з дальшим розвитком традицій у сьогочасній архітектурі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до державних програм та законів України "Про охорону культурної спадщини", а також відповідно до планів роботи Українського комітету ІКОМОС, що забезпечують оберіг та реставрацію історичного архітектурного середовища. Обраний напрямок дослідження відповідає до спрямованості науково-дослідної роботи кафедри дизайну архітектурного середовища архітектурного факультету Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за темою "Гуманізація архітектурного середовища міста" РК№0108U008025.

Мета роботи: виявити способи й засоби формотвору національних традицій щодо предметно-просторового середовища народного житла (на прикладі Східної України).

Основні завдання дослідження:

- дослідити національні традиції в формотворі предметно-просторового середовища народного житла;

- узагальнити закордонний досвід розвитку народного житла;

- узагальнити теоретичні положення та систематизувати риси, що притаманні традиційному народному житлу й визначають антропоморфність ук-раїнського народного житла;

- виявити східноукраїнські особливості в формотворі народного житла;

- виявити засади, що на них треба зберігати й відновлювати національну спадщину народної архітектури Східної України.

Об'єктом дослідження є українське народне житло Східної України.

Предметом дослідження є національні традиції формотвору предмет-но-просторового середовища народного житла. Хронологічні рамки визначено від часів наукової фіксації зразків народного житла й до нашого часу (на прикладі Східної України). Територіальні межі розвідки територійно-антропокультурної спільноти обіймають терени в таких округах (областях): Полтавська, Харківська, Луганська, Донецька (північ), частини Сумської, Воронізької (РФ), Білгородської (РФ), Черкаської округ (областей), частина Куба-ні (Краснодарський край РФ).

Методи дослідження ґрунтовано на системному підході та індуктивній методі дослідження; на аналізі архівних, історичних, літературних і етнографічних матеріалів; також вони передбачають проводити натурні досліди конкретних архітектурних об'єктів українського народного житла та аналізувати їх композиційно, мистецтвознавчо, ергономічно.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше зібрано й уведено до наукового вжитку об'єктний матеріал, що відображає розмаїтість композиційних засобів формотвору предметно-просторового середовища українського народного житла. Вивчено систему композиційних засобів і витвір архітектурно-художнього образу будівель українського народного житла. Встановлено особливості українського народного житла в архітектурі Східної України. Розглянуто архітектуру українського народного житла в Україні як частину формотворчого процесу. Встановлено особливості українського народного житла в архітектурі Східної України. Розроблено засади, що на них треба зберігати й відновлювати архітектуру народного житла, виявивши стильові особливості. В дисертації вперше описано особливості формотвору українського народного житла в архітектурі Слобідської України. Вперше описано національні традиції формотвору українського народного житла в архітектурі Східної України. Народне житло розглянуто, як поняття, що пов'язане з антропокультурними та етносоціальними чинниками формотворення. Вперше розглянуто антропоморфність народного житла в його предметнопросторовому середовищі, що пов'язане з поетикою та ергономікою.

Практична цінність отриманих результатів зумовлена такими можливостями їхнього вжитку в практиці навчального архітектурнодизайнерського проектування, реальній архітектурній практиці:

- вдосконалюючи апарат проектних та передпроектних досліджень;

- реконструюючи об'єкти досліджуваного напряму, проектуючи нові об'єкти, що в них уживатимуть рис українського народного житла;

- розробляючи напрям дальших науководослідних робіт, що їх спрямовано вдосконалити працю в галузі архітектури народного житла;

- розробляючи наукову основу, що вдосконалить нормативну базу й допоможе складати програмизавдання на проекти народного житла.

- конкретизуючи курси архітектури, дизайну, краєзнавства, музеєзнавства, історії архітектури, щоб далі вивчати особливості народного житла;

Особистий унесок здобувача. Основний зміст дисертації викладено в 7х наукових публікаціях, у виданнях, що їх ухвалила ВАК України. В роботах [4,5,6,7] авторова участь полягає в тому, що розроблювано та формульовано основну ідею формотвору українського народного житла; також з'ясовано ознаки та особливості цього традиційного житла Східної України, взагальнено особливості українського народного житла. Зроблено спробу запропонувати рекомендації щодо змін чинних будівельних норм, бо теперішні норми не дозволяють вповні відродити народне житло (зосібна, ДБН Д.2.5.62001, "Норми реставрації й відтворення покриттів і покрівель", збірник 6).

Апробація результатів дослідження. Окремі положення роботи викладено на І, ІІ, ІІІ, ІV Усеукраїнських конференціях "Науководослідна робота студентів: аспект формування особистості майбутнього архітекторавченого" (Харків, 2006, 2007, 2008, 2009р.), на Міжнародній науковопрактичній конференції молодих науковців та студентів "Діалог культур як засіб взаєморозуміння в сучасному світі" (Харків, ХДТУБА, 2008р.), на Міжнародній конференції молодих науковців "Проблеми дослідження, збереження та розвитку об'єктів культурної спадщини" (ЛьвівТустань, 78 червня 2008р.), на 6163 науковотехнічній конференції ХДТУБА (Харків, 20062009р.). Окремі результати цієї праці відзначено перемогою в Усеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт із природничих, технічних і гуманітарних наук 2006/2007н.р. з напряму "Мистецтвознавство" (Харків, 2007р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 7х друкованих працях у виданнях, що їх затвердила ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація містить чотири розділи, вступ і висновки, загальний обсяг 216 сторінок тексту; з них основна частина складає 129 сторінок, бібліографія - 187 назв; а також 51 графоаналітична таблиця, що їх виконав автор на тему дослідження.

Основний зміст роботи

У першому розділі "НАРОДНЕ ЖИТЛО СХІДНОЇ УКРАЇНИ. ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ФОРМУВАННЯ" розглянуто народне житло, як архітектурне поняття. З'ясовано, що "народне житло" містить у собі ті поселення, хати, комплекси, та інші споруди, що їх розроблено й побудовано без допомоги спеціальних навичок та фахових знань професійно освіченого архітектора. Термін "народна архітектура" часто використовують, щоб підкреслювати відмінність од так званої "популярної" або масової "сьогочасної" архітектури; він певним чином синонімічний з означенням "традиційна архітектура". Щодо проблеми - як визначити поняття "народна архітектура" ? то на сьогодні в термінологічному апараті науки відсутні єдині "правила", як використовувати термін "народна архітектура". Його використовують неоднозначно, наприклад: "сільська архітектура", "непрофесійна", "самодіяльна", "селянська", "традиційна", тощо. Нерозв'язаність цього питання свідчить, що саме це явище ? складне, а до поняття "спадкоємність" ставляться неоднаково. Але теоретикопрактичну важливість ? опрацювати та визначити вказане ? зазначено в програмі ЮНЕСКО з цього питання. Зокрема в англомовних країнах, щоб означити це явище, використовують поняття "vernacular" ? (англ.) рідний, народний, фольклорний, місцевий, що його 1977р. запровадив Ч. Дженкс. В цій роботі, зокрема, вживано назви "українське народне традиційне житло".

З'ясовано, що народна архітектура - це складна, збалансована, усталена система, що функційноорганізаційно та змістово життєзабезпечує конкретний народ, його відповідні рівні й угруповання; вона має безпосередню та посередню фізичну, біологічну, соціальну, ментальну взаємодію з системами "народ", "природа", "культура". Специфіка народної архітектури показує її поліструктурність, поліфункційність і полікритерійність; це забезпечує реалізацію побутових, трудових, регулятивних та змістових (духовних) потреб життєдіяльності користувача ? народу. Треба розширити позірний етнографічний і суто мистецький, художній погляд на народне житло, поглянувши на нього, як на окреме одноціле явище; його можна описати поняттями, що допоможуть розуміти народне житло, як складний комплекс чинників. Такий погляд допоможе дивитися на це явище системно. Народна архітектура відрізняється від "популярної" архітектури певними рисами. Наприклад, народна архітектура прагне утилітаризму й консервативності, відбиваючи специфічні потреби, економіку, побут і світогляд певної специфічної ("народної") спільноти. Саме через це народні архітектурні традиції ? органічні своєю позачасовою зміною народних пріоритетів, що спрямована долати сформульовані певними природними умовами виклики. До основних ознак народної архітектури дослідники зараховують:

- можливість участі користувача в утворі та облаштунку життєвого простору, об'єктів, речей, предметів, обладнання.

- орієнтація на потреби адресної, конкретної людності: народу, краян, громади, поселення, роду, сім'ї, особистості; на її соціальне й уособлене, суб'єктивне й об'єктивне обличчя, етнологічну, демографічну специфіку, духовні орієнтири, естетичні смаки. Так само й розмір, структуру, масштаб, композицію, що співрозмірні до користувача, його сім'ї, родини, громади, їхніх повсякденних і перспективних побутових потреб і можливостей; гармонійний взаємний зв'язок особистих потреб, соціальної думки, культури, традицій зі змогою їхньої особистісної реалізації (з позиції економіки, техніки, тощо);

- коли використовують природні умови середовища, оточення, місцеві матеріали, враховують конкретні природнокліматичні чинники, обставини, ландшафт. Коли залучають природнє довкілля в господарську чи побутову діяльність (життєдіяльність), в естетичне віддзеркалення, рекреаційний, ландшафтний, екологічний тип архітектурного середовища;

- синкретичність (нерозчленованість) формування та багатоплановість використання, єдність матеріальних і духовних сторін цілості - вони містять не тільки реалізацію побутових процесів, групових і особистих організаційних якостей, а й духовні, образносемантичні якості. Певні локалізація, індивідуалізація, вособлення за наявності універсалізму, традиціоналізму простору, об'ємів, речей і обладнання. Складність, багатоплановість функційних процесів, філігранність та романтизм частин і цілості (компонентів та елементів);

- важлива підстава утвору (станови) та еволюції народної архітектури ? це її колективновособлена сутність, її відповідність, збалансованість замовника, проектувальника, будівельника, користувача в одній особі, апробованість потреб і можливостей, технологій, природніх засобів і способів (технік), зрозумілість, ідентичність і конкретність способу життя, матеріальних і духовних потреб, безперервність усталеного збалансованого існування (зв'язок минувшини, теперішності й майбуття) та оновлення.

Взагальнене означення "українська народна архітектура" має на оці низку корінних, найважливіших, автентичних (першоджерельних) форм, що життєво забезпечують український народ просторовими, об'єктними та предметноречовими засобами.

До суттєвих ознак треба зарахувати таке ? щодо структури, організації: адресованість (вибірковість), множинність (масовість), ієрархічність (упорядкованість); щодо функції (діяльності): традиційність (спадковість), колективізм (варіабельність), актуальність (визначальність); щодо мети (мотивації): відповідність (іманентність), саморегульованість (збалансованість), стабільність (усталеність). Ця архітектура входить до складу первісно зародженої природної, етнічної та культурної європейської системи Євразійського суперконтиненту. Вона складається з великої кількості усталених просторових, об'єктних та предметноречових компонентів цілості, що розгалужена згідно з суспільним станом (сім'я, рід, громада тощо), за традиційними зв'язками та стосунками (самодостатність, узгодженість), та за своїм контекстом (українська людність, природа, культура).

Народну архітектуру творить та адаптує адресний замовник, виконавець і користувач (в одній особі). Він, як правило, єднається в одній особі - сім'ї, або залучає заздалегідь відомого майстра, організатора й виконавця та вречевлює твір за допомогою замовника й користувача (в одній особі) та сусідів. Цей замовник уживає переважно місцевих будівельних та оздобних матеріалів та виробів, що притаманні до певного району й місцевості України. Також замовник передає досвід, навички та ціннісні орієнтації від покоління до покоління, формує певний архітектурнокультурний тип у контексті відповідного часу, простору та інформації, що вони адаптовані до потреб і можливостей цього замовника. Замовник оперує визначальними, синкретичними, раціональноекономічними, образносимволічними та духовноемоційними, специфічними для української народної архітектури засобами, коли він здійснює спрямовані на майбуття актуальні потреби й можливості, що їх вибрано з розмаїтості традиційного в часі, просторі та інформації. Це серед іншого й: простороволандшафтні, об'єктнопластичні, площинноматеріальні, світлоколірні, інженернотехнологічні, образносимволічні, архітектурні якості. Така архітектура проявляє усталеність до змін, і вона є результатом довгочасної індивідуальноколективної, творчоремісничої діяльності та винаходів, свідомих та підсвідомих. Також вона традиційно формує та кріпить наявні зразки, ціннісні орієнтири, що їх використовують із певними уточненнями до особистих потреб, ситуацій, можливостей; ця архітектура систематично оновлюється (реґенерується); вона енерго та матеріально економічна, До того вона має ? щодо життєвого простору ? невеликий ступінь капітальності інфраструктури та структури.

Українська народна архітектура ? стало локалізована, як одночасно екологічна, етнічна й культурна одноцілість у межах сьогочасної України, а також на інших територіях світу, що там скупчено мешкають українці. Архітектурне районування відбулося переважно за ландшафтними, природнокліматичними, та історикоетнографічними й етнокультурними ознаками.

Розглянуто історичні умови розвитку Східної України. Історичні умови сприяли появі невеликих військових поселень, міст сільського типу. Вже на межі першого й другого тисячоліття нашої ери на території Східної України мешкають слов'янські племена. В першій половині XIII ст. під час монголотатарської навали слов'янські поселення знищувано, а край майже спустошено. В XVII сторіччі на Великій Україні та Запоріжжі не вщухають визвольні повстання проти Польщі. Після Хмельниччини для правобережної України настали часи руїни, вигуб сіл, міст, люду. Люди тікали, хто на Дунай, а хто ? й таких було найбільше ? на лівий берег Дніпра, в Полтавщину й далі в Слобідську Україну, на береги Псла, Ворскли, Дінця й їхніх численних приток. Ґрунтовно засновані від хазяйновитих поселенців слободи, хутори тощо, дістали потужний запас розвитку. Численні військові конфлікти зумовили й загальний характер поселень. Бурхливий розвиток капіталізму призвів до приходу чужоземних ділків зі своїми виробничими технологіями. Через це обличчя передмість псували робітничі бараки найманців з інших країв. На початку ХХ ст. по всіх українських землях іще добре функціювало традиційне народне житло. Спадщина Першої світової війни 19141918 рр., Національновизвольної війни 19171924 рр. принесла масову руїну, спалені села, смерть мирних мешканців. Зрештою, прихід нової (радянської) влади підірвав природній розвиток народного житла. На кінець 1930х рр. Східна Україна втратила людність, і відповідно на її землях лишилися тільки нечисленні й невисокі якістю взірці народного житла.

Натепер на просторах Східної України поодинокі зразки народних традиційних жител швидко зникають. А вжиток традиційних способів і матеріалів до будівництва й нині лишився "поза законом". Можна бачити, що на стан народного житла вплинули негативні антропогенні та техногенні чинники. Їхній вплив на розвиток таких об'єктів в Україні неспівмірний з відповідним розвитком народного житла інших європейських країн та дуже складнить дальший розвій української традиційної оселі.

Розглянуто етносоціальні та антропокультурні чинники формотвору народного житла Східної України. З'ясовано, що соціальний склад поселенців відповідно до життєвих умов був військовим. У половині XVII ст., коли складалася Слобожанщина, тут мешкало саме селянство під назвою козацтва, з двома головними, тісно злученими обов'язками ? військовим і хліборобським. Невеличка старшина та нечисленне духівництво не мали серйозної ваги. Народне житло, що його зводили ці всі стани, зберігало єдиний національний образ. Розмір житла й багатство побутових речей - ось головні відміни між житлом різних станів. Найперше в кінці XVII ст., а що далі ? то більше почало множитись і міцніти панство, за великої допомоги російського уряду. Суспільний устрій Східної України, як її звільнено від польського панування, був дуже нестійкий. Стани існували, але поміж них не було ніяких міцних і різких меж. Найчисленніша група суспільства й, узагалі, головна продуктивна сила Східної України - це було селянство. Досить значною групою насельників були міщани. Козаки (військовики) були привілейованою частиною суспільства, що вільна від податків, але через брак військового контингенту кожний міг, як бажав, стати козаком. Національний склад був український, це й визначило образ житла. В ХVII столітті вся сила міських мешканців не встигла ще поділитися на групи, що більш-менш істотно різнилися б соціально й економічно. Й у першій половині XVIII століття, коли становий поділ уже позначився певним чином на побуті, загальний життєвий устрій лишався, основне, незмінним.

Отже можна виснувати, що на розвиток народного житла мають сильний уплив суспільні та національні чинники. Вони вирішально впливають на обличчя народної оселі.

У другому розділі "МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ" на підставі аналізу наявного стану наукових досліджень про народне житло Східної України та через перспективи його збереження, було вибрано методику дальших дослідів і розв'язку проблеми. Ґрунтуючись на потребі розробити як загальні питання методології наукових пошуків, так і методики та основні методи, що їх треба застосувати, виконувавши аналітичну частину, було визначено провести дослідження в три стадії.

Методою було поставлено завдання вивчити закордонний досвід, щоб виявити тенденції та сформулювати сьогочасні підходи до методології того, як аналізувати, відтворювати та зберігати об'єкти українського народного житла (на прикладі Східної України). Також вивчити та дослідити сам об'єкт морфологічного аналізу та збереження. Аналіз наукової літератури та архівних матеріалів ? писемних, картографічних, іконографічних, натурні дослідження, систематизація статистичних та емпіричних відомостей ? мають дати якомога повнішу картину розвитку Українського народного житла.

Єдність цих трьох складників дослідження дозволила дістати відомості, що розкривають зміст і форми народного житла та виділити аспекти його розвитку й стану, що їх викладено в дальших розділах. Додатковим завданням поставлено сформулювати методичні рекомендації: як зберігати й регенерувати об'єкти українського народного житла. Методи дослідження ґрунтовано на системному підході та індуктивній методі дослідження.

У третьому розділі "АНТРОПОМОРФНІСТЬ НАРОДНОГО ЖИТЛА" розглянуто природні матеріали та оздоби до будівництва. З'ясовано, що Східна Україна лежить у лісостеповій зоні, тобто очерет, дерево - це розповсюджені матеріали в цій смузі. Давні традиції на Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Через хижацький вируб лісу, високі ціни на лісоматеріали, співвідносини зрубних і каркасних жител у кінці XIX - на початку XX ст. міняться на користь других, а зрубне житло стає привілеєм заможних господарств, перетворившись на своєрідний символ добробуту.

У XVII - на початку XVIII ст. значну територію майбутніх Курської та Харківської губерній ? у басейнах Сіверського Дінця, Осколу, Сейму, Ворскли, Псла та їхніх приток ? займали ліси. Порівняно з кінцем XVII ст., 1914р. лісові масиви в Харківській губернії поменшали майже втричі. У XIX - на початку XX ст. у зоні лісостепу, що там переважали листяні ліси, для будівництва використовували дуб, акацію, вербу, липу, вільху. В багатьох селах стіни будинку й фундамент зводили з дуба, конструкцію даху робили з верби, вільхи тощо.

Уникали вживати на побудову житла осики, бо вважали її за прокляте дерево. Теслярі працювали з добірними породами деревини, такої, що міцна та стійка до місцевих природніх умов. Найчастіше вони вживали шпилькових дерев (ялини, сосни, смереки), а також листяних ? дуба, бука, явора, тополі тощо. Обробляли дерево теслярі здебільшого сокирою та пилкою. Розколювали й обтесували колоди також і теслами. Тесло широко вживано до XVII століття (зокрема, коли виготовляли дошки) до появи дворучної пилки, а згодом і водяної пилорами. Також серед інструментів були вісняк (або струг - це інструмент, щоб зачищати та загладжувати поверхню), пилки, різці й долота (щоб декорувати сволоки, жердки, одвірки тощо), свердла. Технологічні основи теслярства полягають в особливостях первинного обробітку деревини, виробу зрубних замків, профіляції стовпів і дошок, оздобах кронштейнів, кінців балок і кроков, дверей, одвірків тощо. Щоб з'єднувати дерев'яну зрубну конструкцію, майстри в народному будівництві вживають замків чотирьох типів - це простий, накладка, "риб'ячий хвіст" або "ластів'ячий хвіст" і "канюки". Простих замків, або "в лапу", вживали вже ранні слов'яни - щоб закріплювати зруби з колод. Вони були однобічні або двобічні. До цього колоду можна вставляти та взаємно в'язати, зробивши прямокутній виріз на півбалки.

Від ужитку того чи того замка може залежати конструктивна, а певною мірою й художня якість споруди (особлива фактура, об'єми, сильвета тощо). Розмір будинку завжди пов'язувано з природньою довжиною деревини, що її застосовувано в будівництві. Це зумовило й планувальну структуру будинків, що мали рублені стіни, бо розміри житлового приміщення (кліть) залежали від довжини колод, що з них спроруджували стіни.

Стіни з плетеним умістом каркасу (турлучні) були поширені в зоні Лісостепу та Степу. Вони мали досить легкий каркас із густо поставлених стовпчиків, що їх злучали кількома рядами горизонтальних жердок (веричок, глиць). Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви: мазка, мазанка, хворостянка, кильована, на підпльоті тощо.

У тих районах, що там будівельної деревини не вистачало, стіни мали каркасну конструкцію. В північній смузі Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а в південній ? плетивом (мінімально вживали дерево, максимально ? лозу, очерет, солому з глиносоломою). Вживаючи деревини, щоб заповнювати каркас, застосовують два конструктивні засоби. В більшості районів України, щоб заповнювати, вживають короткометражної малоцінної деревини, що її кладуть горизонтально між стояками (закидка). В низці районів лівобережної України поряд із поземною вживають закидки всторч, тобто дерев'яну начинку розміщено прямовисно, закріплено спеціальними парними брусками, що їх прибивають зверху та знизу від стояків. В середній частині лісостепової смуги дерев'яну горизонтальну закидку єднають із глиновальками (заміття). В південних районах лісостепу, де відчувається гостра нестача лісоматеріалу, щоб заповнювати каркас, застосовують, основне, глиновальки, а також інші місцеві будівельні матеріали, зокрема очерет. Поряд з цим, щоб заповнювати каркас, у кінці XIX - на початку XX ст. широко вживано також одинарного або подвійного глиноплоту. Поруч із каркасною, в лісостеповій і особливо в степовій частині України побутувала безкаркасна техніка зводити стіни з глиносолом'яних вальків та блоківцеглин (саману, колибу, лампачу, паців), а в низці районів ? із природнього каміння ? черепашняку, солонцю тощо.

Тип української хати, попри різні соціальноекономічні та фізикогеографічні умови, є фактично єдиним на всіх територіях, що їх посідають українці (хоча в дрібницях існує низка місцевих відмінностей). Варварська експлуатація деревини від владних режимів суттєво зменшила ці ресурси, а тотальна меліорація зменшила площі очерету. Отже вигуб природніх ресурсів триває й досі. Відповідно меншає матеріальна основа, як той складник, що дозволив би зберегти й відродити народне будівництво.

Розглянуто також предметно просторове середовище народного житла. З'ясовано, що предметно просторове середовище складається з традиційних речей, антропометричних житлових просторів, традиційного оточення з певних споруд, рослин, певного одягу. За формою взаємного розпологу житла й господарських споруд український двір мав шість типів забудови. За вільної забудови господарські будівлі й хата розміщувано без певної системи, підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам її хазяїна. Однорядна забудова передбачала ставити господарські споруди на одній лінії з хатою. До того елементи забудови могли бути зовсім не зв'язаними між собою, зв'язаними частково або об'єднаними спільним дахом (довга хата, погін, лінійна, шнурова забудова). За дворядної забудови господарські будівлі та хата творили два паралельних ряди; вони також могли бути зовсім не зв'язаними, зв'язаними частково або суцільно (дворяд). Коли забудовували на взір "Г" "П", елементи будівель у плані творили відповідну літеру, а за периметрової забудови вони стояли по периметру садиби. Ці типи також мали три форми взаємного зв'язку ? відсутній, частковий та суцільний.

Щодо місця хати стосовно до вулиці український двір мав три варіанти: віддалений, наближений та безпосередній. В умовах народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим місцем хати відносно до проїзних шляхів, та щодо її місця в глибині двору. Такий тип на Полтавщині звано глибоким двором. За наближеного місця хати, перед нею був невеликий земельний простір, що на ньому, як правило, висаджували дерева, кущі, квіти. Цей тип був дуже поширеним на початку XX ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови вуличних поселень Лісостепу та Степу. Безпосередній вихід хати на вулицю, її місце саме на межі садиби, що вона прилягає до вулиці, це є тип, що зустрічався дуже нечасто ? переважно в забудові садиб, що межували з ринковими майданами або жвавими торговельними шляхами.

Також з'ясовано, що середовище народного житла склалося на ґрунті багатьох чинників і набуло порівняно сталого характеру. Забудовувати поселення взагалі, та будувати садибу й містити предмети в житлі зокрема, можливо було на основі давніх законів; нехтувати ними ? це призвести до спотворень і профанізацій. Отже, кожна дрібниця побуту ? важлива, вона взаємно пов'язана з рештою елементів предметно-просторового середовища. Тобто предметно-просторове середовище народного житла - це складний комплекс, що формується на основі утилітарних та позаутилітарних чинників, і жоден із цих чинників не можна вилучити з одноцілої системи середовища народного житла, не порушивши гармонійності цього комплексу.

Розглянуто поетику народного житла Східної України. З'ясовано, що поетика народного житла, розвиваючись на ґрунті традиціоналістичної культури, мала вигляд певних "правил". Також з'ясовано, що поетика народного житла, як система художніх засобів, що властиві взагалі українцям, поки що існує іноді в художній творчості, спогадах старших людей. Нажаль, у побуті відбувається поступова підміна й вимив понять. Народне мистецтво можна добре виявити зі стильових ознак, але вони часто стають невловимими, коли ці твори видалено з контексту творення. Національно-культурні моделі світобудови, як смислова основа композиції, розкривають архітектоніку поетичного образу та його символьно-знакову структуру, як носії ціннісно-смислових значень. На витвір поетичного образу мають уплив такі чинники архітектурно-предметного середовища 1) природа, 2) етнос, 3) архітектура, 4) побут; вони є виразниками духовної культури народу й формують відповідно функційно-ритуальний поділ простору та інформаційно-комунікативне поле організації життєдіяльності соціального й культурного довкілля людини. Засобами витвору поетичного образу є формальні засоби виразу художньої мови та її поетичні техніки.

З'ясовано, що антропоморфність середовища народного житла лежить узагалі в площині поетизації традиційного побуту. Цей побут формувався з давніх, первісних уявлень про предметний світ. Антропоморфність традиційного українського житла було описано в працях багатьох дослідників, зафіксовано впродовж століть (наприклад, у працях М.А. Маркевича, П.О. Куліша, тощо). З'ясовано, що в певних формах, антропоморфність житла й дотепер бережеться у світі уявлень українців про житло, частини побуту, тощо.

Розглянуто ергономічні принципи формотвору народного житла. Показано, що сільський виробничий комплекс здавна був автономним, і таким, що здатний сам себе підтримувати. Сільське житло, зокрема за біомеханічними, психофізіологічними і психологічними аспектами взаємодії людини з технічними системами, суттєво відрізняється від міського. В західній Європі існує давня тенденція вирівнювати ці аспекти й умови взаємодій. Проте це є спробою зробити село технократичним містом. Треба зазначити, що коли в західній Європі це є звичним, коли кожне село фактично є містечком, то в Україні здавна городим, міста й містечка були схожі на величезні розлогі села з відповідною структурою. Нажаль, за ХХ сторіччя в Україні зламано природній розвиток сіл,міст. Спроби радянського керівництва будь-що зробити з села місто, призвели як до того, що фактично знищено феномен "українське село" так і до деградації міста ? тепер безлицього й "сірого". Ергономічні вимоги також загубились у цій боротьбі - вони були формально чужими і ґрунтувалися на іншій, відмінній основі.

Ергосистема "людина - архітектурний об'єкт - середовище" взаємно узгоджувалася через певні принципи: 1) наявність однієї антропометричної системи вимірів щодо всього предметно-просторового середовища; 2) оптимальний малюнок функційних (виробничих і побутових) схем; 3) участь операторів виробничих і побутових процесів у корекції та адаптації традиційних схем (у регламентованих звичаями межах); 4) ужиток місцевих будівельних матеріалів і відповідних конструктивних схем; 5) гнучка система утилізації всіх продуктів виробництва й побутової діяльності; 6) заспокійливе, "рідне", психофізіологічне оточення. Таким чином маємо схему, що відбиває процес витвору народного житла відповідно до ергономічних принципів і пов'язаних із ними процесів.

У четвертому розділі "НАРОДНЕ ЖИТЛО. СЬОГОЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ" розглянуто нормативні засади формотвору традиційного середовища народного житла. Колись суворо канонізований та регламентований комплекс обрядовості, що його пов'язано з житлом, сьогодні існує лише як розрізнені елементи й побутує серед невеликої частини сільського населення. А такий украй потрібний традиційний народний захід, як вибір місця для житла, нині майже зовсім не роблено, бо це місце обов'язково визначає районний архітектор, коли вибирає забудовника того чи того типового проекту й конче узгоджує його з генеральним планом розвитку села.

Вибір місця для нової хати по всій Україні був одним із найважливіших обрядів, що пов'язані з народним житлом. Розв'язуючи це питання, брали до уваги багато чинників: віддаленість житла од вулиці, рельєф садиби, місце хати щодо сторін світу тощо. Для нового житла намагались знайти таке місце, що мало задовольняти цілу низку вимог, зокрема: 1) щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину; 2) щоб це місце було, коли можливо, на цілині, бо там земля "спокійна"; 3) на горбку, де немає вологи; 4) там, де вранці не буває роси; 5) де не ростуть дерева; 6) де колись водилася худоба, була в сім'ї злагода й не вмирали діти; 7) де можна вдало розмістити господарські споруди; 8) де є зручний під'їзд; 9) вхід до хати має бути з південного боку або зі сходу.

З'ясовано, що кожна річ або місце (елемент середовища) в народному житлі має своє давнє сакральне значення. Стандарти й традиційні нормативи закріплено саме в старовинних звичаях і обрядах. З'ясовано, що нормативні засади формотвору традиційного середовища народного житла ґрунтовано на цілком об'єктивних підставах, що дозволяє навіть зовсім неосвіченому будівникові, використовуючи ці "інструкції", збудувати більш-менш безпечне й зручне житло.

Розглянуто наукові та практичні засоби репродукції та гармонізації народного житла в умовах ХХІ ст. З'ясовано, що за кордоном, зокрема в США, набуто великого досвіду та створено міцну теоретичну платформу для дослідів, репродукції та розвитку народного житла та його комплексів. З'ясовано, що у світі використовують такі практичні засоби репродукції народного житла: 1) підтримок у "робочому стані" старих жител, заохочуючи мешканців або міняючи функцію; 2) реконструкція напівзруйнованого житла; 3) репродукція житла з окремих автентичних елементів, 4) повна репродукція житла з нових матеріалів за старими фотофіксаціями, кресленнями, тощо; 5) повна репродукція народного житла з творчим переосмисленням у межах народних норм, на новому місці, з нових матеріалів (особливо ускладнений спосіб, дуже мало прикладів успішного відтворення); 6) одірване від народних норм творче фантазування в "етнографічному стилі". Серед наукових засобів можна назвати натурні обміри й дослідницький розгляд наявного народного житла, аналіз наукової літератури та архівних матеріалів ? писемних, картографічних, іконографічних, систематизація статистичних та емпіричних відомостей про народне житло, розробіток посібників і рекомендацій будівникам відтворюваного народного житла.