Системні принципи архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста

Доведено, що моделювання і дослідження такого складного системного об'єкта, як реабілітаційне середовище, повинно ґрунтуватися на побудові відповідних міждисциплінарних класифікацій, що відображають якомога більш повну картину його внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків. Цей висновок робиться на основі результатів попередніх етапів роботи і основних положень прийнятої методології системного підходу: виявлення достатньо повної типології зв'язків (- розкриття цілісності об'єкта) і наступне зведення виявлених зв'язків у єдину теоретичну картину (- створення цілісного уявлення про об'єкт). Разом з тим, аналіз різних наукових робіт, а також довідкових і нормативних видань, присвячених вирішенню розглядуваної проблеми, показав, що у більшості випадків у них використовуються галузеві класифікації, які будуються на основі даних якої-небудь однієї галузі знань. Що ж стосується класифікацій міждисциплінарного рівня, що передбачають оперування даними декількох областей знань, то вони використовуються досить обмежено. Виняток складають типологічні класифікації, що будуються на основі урахування даних медицини і архітектури. Такі класифікації займають особливе місце в теорії спеціалізованої архітектури, однак обмеженість їх формату не дозволяє вийти на необхідний рівень системного бачення проблеми. Таким чином підтверджена необхідність і доцільність розробки відповідних міждисциплінарних класифікацій за основними складовими реабілітаційного середовища (- його основними аспектами розгляду).

На основі аналізу даних значущих галузей знань розроблено класифікації, які відображають внутрішні і зовнішні зв'язки основних складових реабілітаційного середовища: реабілітаційно-технологічної, функціонально-просторової і конструктивно-технічної. Виявлена в даних класифікаціях велика різноманітність зв'язків і проявів реабілітаційного середовища характеризує його як складний системний і середовищний об'єкт, який має багаторівневу ієрархічну структуру. Відкритість головних і наступних «гілок» розроблених класифікацій (що будуються дедуктивним способом, виходячи із основних властивостей досліджуваного об'єкта) дозволяє показати необмежений ряд структурних елементів реабілітаційного середовища, характерні тенденції їх видозміни і розвитку під впливом один одного і зовнішніх умов.

У результаті аналізу структури розроблених класифікацій і даних, що в них містяться, встановлено основні групи внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, які є значущими з точки зору функціонування і розвитку реабілітаційного середовища у цілому як системи, а також окремих його складових і їх елементів. Показано, що у розвитку реабілітаційно-технологічної складової основоположними є демографічні і соціальні зміни, що супроводжуються певним ставленням основної частини суспільства до інвалідів і проблем їх реабілітації, а також психофізіологічна специфіка цих людей і обумовлені нею їх особливі потреби. Основні напрямки й тенденції у розвитку реабілітаційних технологій первісно ставляться і багато в чому пояснюються дією саме цих груп факторів. Суттєвого впливу на розвиток даної складової надають такі фактори, як науково-технічний, культурологічний, економічний і деякі ін., включаючи внутрішні, обумовлені її взаємодією із функціонально-планувальною і конструктивно-технічною складовими. Розвиток останніх багато в чому визначається їх внутрішньою взаємодією як ланок єдиної системи, а також впливом певних зовнішніх факторів, серед яких, крім вищеназваних, важливе значення мають містобудівний, інженерно-геологічний, екологічний та ін., в т.ч. обумовлені регіональними особливостями.

На основі результатів аналізу статистичних даних про народжуваність дітей із відхиленнями у розвитку і загальному стану здоров'я населення в екологічно проблемних промислових містах і регіонах України, Росії і деяких інших країн СНД і дальнього зарубіжжя сформульовано ряд теоретичних положень, які уявляються принциповими і важливими з методологічної точки зору. В роботі розглянуто наслідки техногенного впливу на навколишнє середовище і людину в крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях: «незвичайні» перебільшувані співвідношення частки інвалідів певних медичних категорій і фізично ослаблених людей у загальній масі населення, що є не характерним для міст загального (не промислового) типу. Доведено, що проблема удосконалювання реабілітаційного середовища повинна розглядатися і досліджуватися стосовно не до якогось абстрактного міста, а до міста (або населеного пункту) певного типу, з урахуванням його галузевої специфіки і обумовлених нею особливостей факторів впливу (екологічного, демографічного та ін.).

Розглянуто основні види техногенного впливу промислового міста, що найбільшою мірою відбиваються на стані здоров'я інвалідів і фізично ослаблених людей, значно ускладнюють умови їх життєдіяльності і реабілітації: - психічно пригнічувальний вплив несприятливого візуального оточення, обумовленого наявністю порушених і значно забруднених промислових територій, що призводить до розвитку невротичних і депресивних станів, збільшенню частоти психічних захворювань (особливо серед людей, що страждають загальною ослабленістю організму, відхиленнями у психічній сфері); - вплив високих концентрацій задушливих летючих речовин, що містяться у промислових викидах, а також подразливий, фіброгенний, засліплювальний, шумовий, тепловий і деякі інші види впливу, що перешкоджають нормальній роботі збережених сенсорних аналізаторів, виконанню ними нових функцій замість втрачених (особливо схильними є люди із вираженими порушеннями у сенсорній сфері, вимушені практично повністю покладатися на аналізатори, які не є ведучими); - токсичний і радіоактивний впливи промислових викидів, що спричинюють тимчасові і необоротні порушення функцій центральної і периферійної нервових систем, сенсорних аналізаторів, опорно-рухового апарату, а також різні генетичні зміни і пов'язані з ними уроджені аномалії в психічному і фізичному розвитку. Показано, що сумарним підсумком виділених видів техногенного впливу можуть бути особливі співвідношення частки інвалідів і фізично ослаблених людей у загальній масі населення, які в обов'язковому порядку повинні ураховуватися при формуванні і розвитку реабілітаційного середовища. реабілітаційне середовище промисловий

Розроблено теоретичну модель структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста. Реабілітаційне середовище подано одночасно як системний і середовищний об'єкт із такими основними складовими: реабілітаційно-технологічною, функціонально-просторовою і конструктивно-технічною. За верхню границю розгляду реабілітаційного середовища як середовищного об'єкта прийнято рівень інфраструктури міста, що відповідає одній із головних умов реабілітації інвалідів: наданню цим людям необмежених можливостей для досягнення ними якомога найглибшої інтеграції із основною частиною суспільства. Показано, що функціонування, видозмінювання і розвиток реабілітаційного середовища має системний характер, обумовлений його багаторівневою структурою, внутрішньою взаємодією основних складових і впливом певних зовнішніх факторів, серед яких особливе місце займає техногенний. Останній, в свою чергу, обумовлюється галузевою специфікою міста і здатний певною мірою зумовлювати дію багатьох важливих факторів впливу.

У третьому розділі «АНАЛІЗ ПІДХОДІВ І НАПРЯМКІВ, ЩО СКЛАЛИСЯ У ГАЛУЗІ ПРОЕКТУВАННЯ, БУДІВНИЦТВА І ЕКСПЛУАТАЦІЇ ОБ'ЄКТІВ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА» розглянуто можливості урахування специфічних потреб інвалідів у різних концепціях проектування і будівництва (3.1), проаналізовано досвід формування і функціонування реабілітаційного середовища в містах Донецько-Макіївської агломерації (3.2), побудовано умовно існуючу узагальнену модель проектування реабілітаційного середовища і надано її порівняльну оцінку із раніше розробленою теоретичною моделлю (3.3), визначено можливості використання деяких природних і штучних елементів на території міста як допоміжних засобів подалання фізичних обмежень інвалідів (3.4).

Встановлено, що на цей час у світовій практиці проектування і будівництва для потреб інвалідів склалася велика різноманітність підходів і напрямків, багато які суттєво відрізняються один від одного за своїми основними методологічними і планувальними принципами. Серед таких напрямків найбільш значущими є: - нігілістичний (поданий переважно розвитком елітної і кастової архітектури); - стихійне переобладнання об'єктів міського середовища з урахуванням потреб інвалідів та інших маломобільних груп населення; - збірний (що не передбачає необхідної диференціації контингента інвалідів); - поглиблено диференційований (що передбачає надання допомоги інвалідам з урахуванням ступеня і характеру наявних порушень і пов'язаних із ними різних наслідків); - формування безбар'єрного архітектурного середовища.

Показано, що, незважаючи на суттєві відмінності виявлених напрямків, більшість із них (за винятком останнього) характеризуються дуже близьким, майже однаковим трактуванням реабілітаційного середовища, що, як правило, не виходить за межі закритих спеціалізованих закладів. Таке надто звужене розуміння реабілітаційного середовища виключає із числа визначальних факторів широкий спектр загальнолюдських потреб інвалідів: наявність незалежних умов життєдіяльності, можливість необмеженого контактування з іншими людьми, можливість безперешкодного і безпечного пересування на території і в будівлях міста та ін. Неувага до цих життєво важливих потреб робить неповноцінною реабілітацію інвалідів, значно ускладнює процес їх подальшої соціальної адаптації у суспільстві. З точки зору повноти урахування специфічних потреб інвалідів, найбільш перспективним уявляється розвиток поглиблено диференційованого напрямку. Разом з тим, даному напрямку властива суттєва недооцінка значущості соціальних і психологічних потреб інвалідів, а також, як було доведено, надто спрощене розуміння реабілітаційного середовища. З цього погляду певні переваги має концепція безбар'єрного архітектурного середовища, згідно з якою реалізація указаних потреб інвалідів є одна із основних умов подалання цими людьми своєї інвалідності.

У роботі проведено багаторівневий пофакторний аналіз стану реабілітаційного середовища у містах Донецько-Макіївської агломерації, що відрізняються найбільш значним техногенним забрудненням територій і одночасно найбільш високим %-им співвідношенням частки інвалідів і фізично ослаблених людей у загальній масі населення. Суть виконання даного аналізу полягала у послідовному урахуванні дії різних груп факторів, значущих з точки зору функціонування і розвитку реабілітаційного середовища як цілісного системного об'єкта, що розглядається на рівні міста. Стосовно дії кожної виділеної групи факторів визначено основні типи домінуючих конфліктів, виявлено місця їх найбільшої концентрації на території зазначених міст. Загальний підсумок проведеного пофакторного аналізу - інтегральна оцінка якісного стану реабілітаційного середовища в обстежених містах, яка відображує найбільш проблемні райони і зони (місця локалізації найбільшої концентрації домінуючих конфліктів), що потребують першочергового розгляду.

У результаті поглиблених архітектурних і соціологічних обстежень спеціалізованого кварталу сліпих у Калінінському районі м.Донецька, а також компактного поселення глухих у Київському районі цього міста підтверджена правомочність розгляду реабілітаційного середовища не на рівні окремого реабілітаційного закладу, а на рівні сукупності щільно взаємопов'язаних між собою багатьох значущих об'єктів соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста, які використовуються (чи можуть використовуватися) інвалідами в процесі своєї життєдіяльності і реабілітації. На основі узагальнення результатів дослідження цих та інших реально існуючих прикладів доведено, що реабілітаційне середовище, яке формується для тієї чи іншої категорії інвалідів, може вважатися таким лише за умови, якщо воно знаходиться у нерозривній єдності із основною «тканиною» міста, є його невід'ємною частиною.

На основі результатів аналізу наявного досвіду вирішення розглядуваної проблеми в нашій країні і за рубежем, а також безпосередньо у містах Донецько-Макіївської агломерації побудовано умовно існуючу узагальнену модель проектування реабілітаційного середовища, що відображує найбільш характерні особливості усталених підходів і напрямків у даній області. Порівняння цієї моделі із раніше розробленою теоретичною моделлю виявило у неї такі принципові відмінності: - неоднаковий і досить слабкий ступінь виявленості основних складових реабілітаційного середовища як системного і середовищного об'єкта (найменш виявленою є його конструктивно-технічна складова, що подана у вітчизняній практиці у більшості випадків морально і фізично застарілими вирішеннями будівель реабілітаційних закладів кінця першої - середини другої половини ХХ століття); - обмеженість рівнів розгляду реабілітаційного середовища (останнє частіш усього трактується як середовище реабілітаційного закладу або якого-небудь іншого типу об'єкта з подібними функціями; виявлені факти ідентифікації реабілітаційного середовища із спеціалізованим кварталом, районом і іншими цілісними містобудівними утвореннями, цілеспрямовано адаптованими до потреб інвалідів, є одиничними і можуть розглядатися лише як винятки); - суттєва недооцінка деяких факторів впливу, значущих з точки зору функціонування і розвитку реабілітаційного середовища як системи (із числа внутрішніх факторів найменш урахованим є вплив конструктивно-технічної складової реабілітаційного середовища на його інші складові, реабілітаційно-технологічну і функціонально-просторову; обмеженість рівнів розгляду реабілітаційного середовища ускладнює урахування деяких зовнішніх факторів впливу, дія яких у більшій мірі виявляється на рівні міста: екологічного, демографічного, соціального, а також регіональних, обумовлених галузевою специфікою міст);

Не заперечуючи користі деяких існуючих підходів і напрямків, автор доходить висновку, що зазначеними особливостями усталеної моделі проектування реабілітаційного середовища багато в чому пояснюється складність сучасного стану проблеми, особливо у крупних і найкрупніших промислових містах та їх агломераціях. Таким чином визначено і обґрунтовано найбільш слабкі сторони об'єкта дослідження, які потребують удосконалення і розвитку.

У результаті соціологічних і експериментальних досліджень, проведених автором у районах концентрованого проживання сліпих і людей з ослабленим зором у містах Донецьку і Макіївці визначено властивості деяких штучних і природних елементів міського середовища, які можуть розглядатися як «звичайні» засоби подолання фізичних обмежень інвалідів даних медичних категорій. Показано, що у полегшенні умов орієнтації і пересування невидющих людей на території міста важливе значення можуть мати: шумові якості міських фонтанів і інших елементів благоустрою, заснованих на використанні ефекту води, що падає; тактильно-кінестезичні функції огороджувальних елементів транспортних і пішохідних комунікацій міста; виявлені шумові, ароматичні і тактильні якості деяких видів дерев, квітів і квітучих чагарників, що можуть використовуватися як природні орієнтири; просторово-акустичні властивості периметральної (замкнутої і напівзамкнутої), різнорівневої і деяких інших систем забудови, що полегшують локалізацію джерела корисного звуку. Ураховуючи порівняльну доступність і екологічність досліджених елементів, запропоновано більш активне їх залучення у благоустрою території міст промислового типу, особливо у районах концентрованого проживання зазначених категорій населення.

У четвертому розділі «ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ АРХІТЕКТУРНОГО УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ПРОМИСЛОВОГО МІСТА» сформульовано основні теоретичні положення і принципи формування і удосконалення реабілітаційного середовища (4.1), узагальнено результати досліджень і запропоновано логічну послідовність і зміст основних етапів аналізу реабілітаційного середовища на основі методології системного підходу (4.2), визначено основні шляхи і методи архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища у крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях, надано науково-практичні рекомендації і пропозиції щодо модернізації і подальшого розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста у районах концентрованого проживання інвалідів певних медичних категорій (4.3), обгрунтовано соціальну і економічну ефективність удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста на основі розроблених положень і принципів (4.4).

Доведено, що проблема удосконалення реабілітаційного середовища повинна розглядатися і вирішуватися на основі даних багатьох значущих областей знань, включаючи ті, що відображують стан і специфіку вирішення цієї проблеми у крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях. Головною вихідною умовою реалізації цього положення є створення відповідної понятійної моделі реабілітаційного середовища, що дозволяє подати його як системний і середовищний об'єкт у всіх його важливих ракурсах і зв'язках. У роботі запропоновано єдине інтегральне поняття реабілітаційного середовища, що відображує галузі знань, значущі з точки зору поліпшення умов життєдіяльності і реабілітації інвалідів.

У результаті проведених методологічних і міждисциплінарних досліджень встановлено, що реабілітаційне середовище є складним системним об'єктом, удосконалювання і розвиток якого повинні грунтуватися на виявленні і оптимізації якомога більшого числа його значущих внутрішніх і зовнішніх зв'язків. Як один із аналітичних засобів виконання даного положення запропоновано описану вище теоретичну модель структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста. Дана модель відображує основні групи внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, від ступеня урахування яких багато в чому залежить стан і спроможність до розвитку реабілітаційного середовища у цілому як системи, а також окремих його складових і їх елементів.

Вироблено єдиний генеральний критерій оцінки якості реабілітаційного середовища як цілісної системи, який полягає в ефективності здійснення нею загальної цільової функції. Під останньою запропоновано розуміти створення інвалідам повноцінних умов життєдіяльності і реабілітації, за яких ці люди можуть мати реальні можливості для подолання своєї інвалідності і досягнення найбільш глибокої інтеграції із основною частиною суспільства. Головна відмінність запропонованого критерію від економічного, техніко-економічного та інших оціночних критеріїв, що використовуються у даній галузі, полягає в тому, що він не є відверненим щодо тих людей, для яких створюється і удосконалюється це середовище. Акцентується увага на одній із найважливіших якостей реабілітаційного середовища, що характеризує його одночасно як системний і середовищний об'єкт: його орієнтованості на взаємодію із певним суб'єктом діяльності.

У роботі запропоновано логічну послідовність і зміст основних етапів аналізу реабілітаційного середовища промислового міста на основі методології системного підходу: 1) виявлення значущих аспектів поняття “реабілітаційне середовище” і формування відповідної понятійної моделі, що відображує їх суть; 2) моделювання зв'язків і залежностей між виявленими аспектами ( - основними складовими реабілітаційного середовища) шляхом побудови розгорнутих міждисциплінарних класифікацій по кожному з них; 3) виявлення основних груп факторів впливу шляхом аналізу умов формування характерних класифікаційних типів і ознак досліджуваних об'єктів; 4) аналіз впливу зовнішніх факторів, обумовлених галузевою специфікою міста (регіону), на прикладі даних крупних промислових міст і їх агломерацій; 5) побудова теоретичної моделі структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста із виділенням значущих факторів; 6) аналіз усталеної практики проектування реабілітаційного середовища на предмет її відповідності вимогам раніше побудованої теоретичної моделі (виконується на основі даних пофакторного аналізу якісного стану реабілітаційного середовища у містах розглядуваного типу); 7) визначення основних шляхів і методів удосконалення реабілітаційного середовища з урахуванням одержаної інтегральної оцінки його якісного стану.

На основі сформульованих принципів розроблено науково-практичні рекомендації щодо планування і розвитку мережі об'єктів реабілітаційного призначення у містах промислового типу. Розроблені рекомендації дозволяють ураховувати галузеву специфіку промислового міста і обумовлені нею фактори, зокрема: характерні перевищення та періодичні коливання %-ого співвідношення інвалідів і фізично ослаблених людей в окремих районах і зонах міста; виявлений техногенний вплив на людину і навколишнє середовище, пов'язаний із діяльністю підприємств певних галузей промисловості; особливі інженерно-геологічні умови будівництва на порушених територіях та ін. Відповідно до принципу багаторівневого системного формування реабілітаційного середовища, запропонована розширена номенклатура типів реабілітаційних закладів, частина функцій яких може бути делегована об'єктам іншого функціонального призначення. Цим, як було встановлено, досягається більш гнучке формування мережі таких закладів у промислових містах, яке меншою мірою залежить від несприятливих обставин, обумовлених галузевою специфікою цих міст (нерівномірності місць проживання інвалідів, неможливості будівництва на деяких територіях через їхнє значне техногенне забруднення та ін.).

Розроблено програму містобудівних, функціонально-планувальних і конструктивно-технічних заходів, спрямованих на удосконалення і подальший розвиток соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста, надання їй необхідного ступеня адаптованості до потреб маломобільних груп населення. У галузі нового проектування і будівництва для потреб інвалідів вказано на важливість розвитку поглиблено диференційованого напрямку, як спроможного більш повно ураховувати особливості демографічного складу населення в окремих районах і зонах промислового міста. У рамках запропонованої програми обгрунтовано необхідність системних цілеспрямованих заходів щодо санації промислових територій міста, реновації їх окремих підприємств, що є джерелами техногенного забруднення навколишнього середовища.

Можливості практичного використання розроблених принципів і методів проілюстровано на прикладах вирішення ряду актуальних і складних питань удосконалення реабілітаційного середовища у містах Донецько-Макіївської агломерації. У роботі викладено рекомендації і пропозиції щодо переустаткування і модернізації транспортних і пішохідних комунікацій у Калінінському і Київському районах м. Донецька, які, як було вказано, відрізняються найбільш високою щільністю проживання інвалідів певних медичних категорій. Запропоновано класифікацію ділянок шляху залежно від ступеня їх складності і небезпеки і розроблено систему спеціальних архітектурно-планувальних і технічних прийомів і засобів, що забезпечують компенсацію - корекцію порушених функцій інвалідів.

Показано, що удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста на основі розробленої методології буде мати певний соціально-економічний ефект, який передбачається у наступному: - покращенні умов функціонування реабілітаційних закладів і об'єктів іншого призначення із подібними функціями; - активізації соціальних контактів між інвалідами і основною частиною суспільства; - поширенні соціального і фізичного простору інвалідів ( - створенні умов для досягнення цими людьми більш глибокої інтеграції з основною частиною суспільства); - втягуванні у трудову діяльність додаткового контингенту населення із числа інвалідів і тих, що були зайняті обслуговуванням і доглядом за цими людьми; - виявленні найбільш проблемних районів і зон міста, що акцентують увагу на причинах високої інвалідності серед населення і на необхідності санації їх забруднених територій.

Техніко-економічний ефект, що очікується у цій галузі в результаті задіяння розроблених принципів і методів, полягає у загальному підвищенні економічної ефективності капіталовкладень у реконструкцію, будівництво і експлуатацію об'єктів реабілітаційного призначення, а також багатьох інших взаємопов'язаних із ними елементів інфраструктури міста. Показано, що суттєвого покращення умов життєдіяльності і реабілітації інвалідів у крупних промислових містах і їх агломераціях у ряді випадків можна досягнути без додаткових капітальних витрат: завдяки удосконаленню типології об'єктів реабілітаційного призначення, більш раціональному формуванню їх мережі на території міста, встановленню більш зручних зв'язків між ними й основними районами проживання інвалідів, а також шляхом створення відповідної діючої системи профілактичних заходів, спрямованих на покращення екологічної ситуації у таких містах.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і подано вирішення наукової проблеми архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища в крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях, що відрізняються високим співвідношенням частки інвалідів і фізично ослаблених людей у загальній масі населення. Головним підсумком даного дослідження є ряд положень і методологічних розробок, направлених на удосконалення й розвиток реабілітаційного середовища у містах зазначеного типу з урахуванням їх галузевої специфіки і обумовлених нею факторів. При цьому було одержано такі основні результати:

- понятійна модель і класифікації реабілітаційного середовища, що відображують його значущі аспекти і основні якості;

- теоретична модель структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста;

- методологія архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста, яка ґрунтується на принципах системного підходу та його похідних;

- алгоритм одержання інтегральної оцінки якісного стану реабілітаційного середовища міста;

- основні шляхи і методи удосконалення й розвитку реабілітаційного середовища в крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях;

- науково-практичні рекомендації і пропозиції щодо формування, відновлення й перетворення реабілітаційного середовища промислового міста в районах концентрованого проживання інвалідів певних медичних категорій;

- рекомендації щодо удосконалення соціальної і містобудівної політики відносно урахування і реалізації потреб маломобільних груп населення у містах промислового типу.

1. Неухильне збільшення числа інвалідів та інших категорій фізично і психічно ослаблених людей, що спостерігається в крупних промислових містах і регіонах, з одного боку, і відсутність повноцінних умов для життєдіяльності і реабілітації цієї частини населення, з іншого боку, обумовили необхідність подальшого розвитку методологічної бази, що використовується для вирішення цієї проблеми. Пошуки наукових шляхів і методів удосконалення реабілітаційного середовища є предметом досліджень багатьох галузей знань, результати яких асимілюються і впроваджуються в архітектурне проектування і містобудівництво. Незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених реабілітаційній тематиці, на теперішній час в теорії архітектури не створено цілісної наукової картини формування реабілітаційного середовища, не визначено умови, що викликають зміни і тенденції у його розвитку, невиявленою залишається і роль регіональних факторів, пов'язаних із галузевою специфікою міст.

2. Показано, що цілісне уявлення про такий складний і багатогранний об'єкт, як реабілітаційне середовище, може бути досягнуто лише на основі всесторонньої, міждисциплінарної взаємодії багатьох значущих галузей знань. Трактування поняття реабілітаційного середовища в рамках якої-небудь однієї дисципліни чи галузі є вузькоспеціалізованим (моноаспектним), що випускає з уваги багато які його якості і зв'язки, які можуть виявитися неабиякими. З огляду на те, що в нормативно-методичних документах і літературних джерелах немає однозначного визначення поняття реабілітаційне середовище, яке є широковживаним у професійній мові і літературі, у дисертації визначається це поняття і надається його трактування. Запропоновано концепцію єдиного інтегрального поняття реабілітаційного середовища, згідно з яким останнє розглядається як певна система, що складається із таких щільно взаємопов'язаних між собою складових: реабілітаційно-технологічної, функціонально-просторової і конструктивно-технічної. Обґрунтовано необхідність застосування у вирішенні розглядуваної проблеми аналітичних засобів системного підходу, а також його похідних (системно-структурного, системно-методологічного та ін.), що дозволяють подати досліджуваний об'єкт у всіх його численних ракурсах і зв'язках.

3. Розроблено класифікації, які відображують реабілітаційно-технологічний, функціонально-просторовий і конструктивно-технічний аспекти поняття реабілітаційного середовища. Аналіз змісту головних і наступних гілок даних класифікацій надає підстави вважати правомірним розуміння реабілітаційного середовища як складного системного об'єкта, що має багаторівневу розгалужену структуру (починаючи з окремих засобів і пристосувань для інвалідів і … закінчуючи інфраструктурою міста, повністю адаптованою до потреб цих людей). Збільшення різноманітності проявів реабілітаційного середовища, що виявляється на кожному наступному рівні його ієрархічної структури, первісно визначено взаємодією самих верхніх його рівнів - основних складових: реабілітаційно-технологічної, функціонально-просторової та конструктивно-технічної.

4. Аналіз умов формування характерних класифікаційних типів і ознак досліджуваних об'єктів дозволив встановити основні групи зовнішніх і внутрішніх факторів, значущих з точки зору функціонування і розвитку реабілітаційного середовища як системи. Визначальний вплив на розвиток реабілітаційно-технологічної складової (- головної ланки, що мотивує) чинять демографічний, соціальний, психофізіологічний, а також науково-технічний, культурологічний, економічний та інші фактори, включаючи внутрішні, обумовлені її взаємодією із функціонально-просторовою і конструктивно-технічною складовими. Розвиток останніх значною мірою визначається їх взаємодією із реабілітаційно-технологічною складовою і одна з одною, а також впливом зовнішніх факторів, у числі яких, крім вищезазначених, важливу роль відіграють містобудівний, інженерно-геологічний, екологічний та інші, в т.ч. обумовлені особливостями умов регіону.

5. На основі аналізу демографічних даних і загального стану проблеми в промислових містах і регіонах, що відрізняються складним екологічним становищем, доведено, що проблема удосконалення реабілітаційного середовища повинна розглядатися і досліджуватися стосовно не до міста взагалі, а до міста (чи населеного пункту) певного типу, з урахуванням його галузевої специфіки і обумовлених нею особливостей. Виявлений техногенний вплив на людину і навколишнє середовище, який спостерігається в крупних і найкрупніших промислових містах і їх агломераціях, зумовлює в них найбільш високі показники інвалідності серед населення, «особливі» співвідношення інвалідів певних медичних категорій в їх загальному числі, а також цілу низку інших негативних наслідків, які повинні ураховуватися при формуванні реабілітаційного середовища.

6. Запропоновано диференційовану систему урахування наслідків техногенного впливу на стан здоров'я людини у промисловому місті, яка бере до уваги ступінь ослабленості організму у певних категорій населення (інвалідів, людей похилого віку та ін.). Згідно із цією системою розглядувані види техногенного впливу і обумовлені ними наслідки класифікуються наступним чином: _ті, що психічно пригнічують, призводять до розвитку невротичних і депресивних станів, збільшенню частоти психічних захворювань серед населення; _ті, що перешкоджають нормальній роботі збережених сенсорних аналізаторів інваліда, виконанню ними нових компенсаторних функцій замість втрачених; _ті, що викликають тимчасові і необоротні порушення життєво важливих функцій і систем організму, збільшення частоти уроджених відхилень у розвитку. Запропоновані класифікаційні групи можуть послужити основою для проведення поглиблених досліджень у цій галузі і розроблення відповідної програми дій щодо покращення умов життєдіяльності і реабілітації маломобільних груп населення у містах промислового типу.

7. На основі узагальнення результатів історичних, методологічних, типологічних, а також урбоекологічних і деяких інших досліджень, проведених у суміжних областях знань, розроблено теоретичну модель структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста, яка відображує такі концептуальні положення:

- реабілітаційне середовище розглядається одночасно як системний і середовищний об'єкт з трьома основними складовими: реабілітаційно-технологічною, функціонально-просторовою і конструктивно-технічною, які, в свою чергу, бачаться як взаємозв'язані між собою підсистеми;

- за верхню границю розгляду реабілітаційного середовища як середовищного об'єкта приймається рівень міста, який відповідає базовій умові реабілітації: забезпеченню максимального поширення соціального і фізичного простору інвалідів, наданню цим людям реальних можливостей для досягнення ними найбільш глибокої інтеграції із основною частиною суспільства;

- реабілітаційне середовище має системний характер функціонування, видозмінювання і розвитку, обумовлений його багаторівневою ієрархічною структурою, внутрішньою взаємодією основних складових і впливом певних зовнішніх факторів, включаючи техногенний, характерний для міст промислового типу.

8. Сформульовано основні методологічні положення і принципи архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста:

- розгляд проблеми у широкому науковому і соціальному контексті, із залученням результатів міждисциплінарних досліджень, що відображують специфіку умов життєдіяльності і реабілітації маломобільних груп населення у крупних промислових містах і їх агломераціях;

- виявлення і урахування наслідків техногенного впливу промислового міста, а також інших зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, значущих з точки зору функціонування й розвитку реабілітаційного середовища як системи;

- застосування єдиного генерального критерію оцінки якості реабілітаційного середовища у цілому, а також окремих його підсистем і елементів: створення у місті повноцінних умов життєдіяльності і реабілітації маломобільним групам населення.

9. Розроблено науково-методичні рекомендації з проведення системних досліджень у галузі проектування і удосконалення реабілітаційного середовища, які дозволяють ураховувати специфіку стану цієї проблеми у містах промислового типу. Урахування дії факторів впливу, у т.ч. обумовлених галузевою специфікою міста, пропонується здійснювати через побудову відповідної теоретичної моделі реабілітаційного середовища, яка відображує його структурні і функціональні взаємозв'язки. Результати аналізу усталених підходів і напрямків у цій галузі запропоновано подавати у вигляді умовно існуючої узагальненої моделі проектування цього середовища. Зміст і послідовність здійснення заходів з удосконалення реабілітаційного середовища визначаються виходячи із результатів порівняльного аналізу його теоретичної і умовно існуючої моделей та інтегральної оцінки якісного стану.

10. Для забезпечення реалізації запропонованої методології спеціально розроблено алгоритм одержання інтегральної оцінки якісного стану реабілітаційного середовища міста, який передбачає такі основні аналітичні операції: 1) пофакторний аналіз міських територій, який будується на послідовному урахуванні дії різних груп факторів, значущих з точки зору функціонування й розвитку реабілітаційного середовища як цілісної системи, що розглядається на рівні міста; 2) визначення основних типів домінуючих конфліктів по дії кожної значущої групи факторів і виявлення місць їх найбільшої концентрації на території міста; 3) виявлення місць локалізації загальних конфліктогенних зон, обумовлених найбільшою щільністю одночасної присутності домінуючих конфліктів різного походження; 4) ранжування території міста відповідно до виявлених проблемних районів і зон, побудова інтегральної карти якості.

11. Визначено такі основні шляхи і методи удосконалювання реабілітаційного середовища промислового міста:

- виключення форм стихійності при формуванні реабілітаційного середовища шляхом створення відповідної законодавчої і науково-методичної бази у цій галузі;

- модернізація й розвиток мережі реабілітаційних закладів, що склалася, включаючи об'єкти іншого призначення із подібними функціями, на основі залучення системних методів міського планування і будівництва;

- нове проектування і будівництво спеціалізованих будівель і споруд, що здійснюється на поглиблено диференційованій основі, яка ураховує специфіку інвалідів різних медичних категорій;

- системна адаптація об'єктів соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста до потреб маломобільних груп населення;

- санація і регенерація міських територій, що прилягають до промислових підприємств, які є джерелами техногенного забруднення навколишнього середовища;

- реновація промислових підприємств міста, що забруднюють, під нову екологічно безпечну громадську або виробничу функцію.

12. Обґрунтовано соціальну і економічну ефективність архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста на основі розробленої методології, яка дозволяє ураховувати гостроту і особливості вирішення цієї проблеми у містах даного типу. Впровадження в практику проектування і будівництва розроблених положень і принципів дозволить досягти значної економії матеріальних і трудових ресурсів, суттєво підвищити ефективність капіталовкладень (при одночасному покращенні характеристик реабілітаційного середовища), а також, що найбільш важливо, своєчасно і належним чином вирішувати задачі по створенню необхідних умов життєдіяльності і реабілітації інвалідам і фізично ослабленим людям, які складають численну частину населення у промислових містах.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шолух Н.В. Новые строительные материалы и технологии: их соответствие физико-гигиеническим режимам зданий // Ресурсосбережение и экология промышленного региона: Сб.науч.тр. ДонГАСА. - Макеевка:ДонГАСА, 1995. - Т.1. - С.152-153.

2. Шолух Н.В. Создание архитектурной среды для инвалидов // Жилищное строительство. - 1997. - №7. - С.10-11.

3. Шолух Н.В. Безбарьерная среда жизнедеятельности. Об опыте подготовки специалистов // Жилищное строительство. - 1997. - №8. - С.24-25.

4. Шолух Н.В. Проблемы формирования архитектурной среды для инвалидов и престарелых // Проблемы археологии и архитектуры: Сб.науч.тр. в 2 т. / Ин-т археологии НАН Украины, ДонГАСА, Донбассгражданпроект, ДонНУ. - Донецк-Макеевка: Донбасс, 2001. - Т.2. - С.32-34.

5. Шолух М.В. Адаптація архітектурного середовища ВУЗів до потреб студентів з ураженим опорно-руховим апаратом // Проблеми містобудування та архітектури: Вісник ДонДАБА. - Макіївка:ДонДАБА, 2002. - Вип. 6(37). - С.28-31.

6. Шолух М.В. Використання композиційних матеріалів у будівництві з урахуванням їх впливу на здоров'я людини: про небезпеку отримання інвалідності унаслідок інтоксикації організму шкідливими хімічними речовинами // Композиційні матеріали для будівництва: Вісник ДонДАБА. - Макіївка:ДонДАБА, 2002. - Вип. 1(32). - С.132-135.

7. Шолух Н.В. Конструктивные особенности первых этажей зданий, приспосабливаемых для инвалидов и престарелых // Будівельні конструкції, будівлі та споруди: Вісник ДонДАБА. - Макіївка: ДонДАБА, 2002 - Вип. 2(33). - С.88-91.

8. Шолух М.В. Деякі методологічні питання щодо вибору планувальних та конструктивно-технічних вирішень будівель реабілітаційних закладів // Будівельні конструкції, будівлі та споруди: Вісник ДонДАБА. - Макіївка: ДонДАБА, 2002 - Вип. 2(44). - С.107-113.

9. Шолух Н.В. Методологические проблемы проектирования реабилитационной среды промышленного города // Проблеми містобудування та архітектури: Вісник ДонНАБА. - Макіївка: ДонНАБА, 2004. - Вип. 6(48). - С.87-93.

10. Шолух Н.В., Загоруйко И.Ю. Города для неслышащих людей: социально-психологические и функционально-планировочные аспекты // Застосування нових матеріалів, конструкцій, технологій при вирішенні екологічних проблем природокористування та охорони навколишнього середовища: Матеріали IV міжнар. наук. конф. молодих вчених, аспірантів і студентів. Макіївка, 21 квітня 2005 р.: Вісник ДонНАБА. - Макіївка: ДонНАБА, 2005. - Вип. 4(52). - С.202-204.

11. Шолух Н.В., Дубинская А.С., Мироненко В.П. Об условиях реабилитации инвалидов, проживающих на окраинных территориях города // Науковий вісник будівництва: Зб.наук. праць / ХДТУБА, ХОТВ АБУ. - Харків: ХДТУБА, ХОТВ АБУ, 2006. - Вип. 39. - С.86-89.

12. Шолух Н.В., Ильченко Д.Н. О результатах архитектурных и социологических исследований территории концентрированного проживания слепых в г. Донецке // Проблеми містобудування і архітектури: Вісник ДонНАБА. - Макіївка: ДонНАБА, 2006. - Вип. 3(59). - С.40-44.

13. Шолух Н.В., Лютая А.Ю. К вопросу формирования досуговых учреждений для молодёжи с ограниченными физическими возможностями: исторический обзор // Матеріали V міжнар. наук. конф. молодих вчених, аспірантів і студентів. Макіївка, 2006 р.: Вісник ДонНАБА. - Макіївка: ДонНАБА, 2006. - Вип. 4(60). - С.159-162.

14. Шолух Н.В. Отношение к инвалидам и проблемам их реабилитации в истории развития человеческого общества: к вопросу об уяснении сущности понятия реабилитационной среды // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін. - К., КНУБА, 2007. - Вип.18. - С.41-58.

15. Шолух Н.В. Эволюция понятия реабилитационной среды в архитектурных исследованиях: путь к многоаспектности // Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Осетрін. - К., КНУБА, 2007. - Вип.28. - С.358-375.

16. Шолух Н.В., Мироненко В.П. О проблемах организации беспрепятственного передвижения инвалидов на территории современного города (на примере городов Донецка и Макеевки) // Науковий вісник будівництва: Зб.наук.праць / ХДТУБА, ХОТВ АБУ. - Харків: ХДТУБА, ХОТВ АБУ, 2008. - Вип.48. - С.51-58.

17. Шолух Н.В., Мироненко В.П. Предложения по обустройству пешеходных коммуникаций города в зонах концентрированного проживания слепых // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць вищ. навч. закладів художньо-буд. профілю України і Росії / Під заг. ред. Н.Є. Трегуб. - Харків: ХДАДМ, 2008. - Вип. 1,2,3. - С.318-322.

18. Шолух Н.В. В поисках научных путей и методов совершенствования реабилитационной среды: к вопросу о выборе методологии исследования // Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М. Осетрін. - К., КНУБА, 2008. - Вип.29. - С.452-465.

19. Шолух Н.В. Классификация объектов реабилитационной среды по её основным составляющим и их свойствам: к вопросу о построении системной модели исследования // Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Осетрін. - К., КНУБА, 2008. - Вип.30. - С.470-483.

20. Шолух Н.В. Реабилитационная среда как объект системного анализа: выбор оптимальной модели исследования // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін. - К., КНУБА, 2008. - Вип.19. - С.320-332.

21. Шолух Н.В. Технологическая составляющая в понятии реабилитационной среды: методологические аспекты // Сучасне промислове та цивільне будівництво. - 2008. - Т.4, №1. - С.5-10.

22. Шолух Н.В., Алтухова А.В. Анализ визуальной среды города Донецка: социальные, психологические и архитектурные аспекты // Сучасне промислове та цивільне будівництво. - 2008. - Т.4, №4. - С.191-197.

23. Шолух Н.В., Харченко А.О. История развития досуговых учреждений для людей с ограниченными физическими возможностями: социальные и архитектурные аспекты // Проблеми містобудування і архітектури: Вісник ДонНАБА. - Макіївка: ДонНАБА, 2008. - Вип. 6(74). - С.44-49.

24. Шолух Н.В., Мироненко В.П. Место слабых в душе сильных или о нынешних домах-интернатах для инвалидов и престарелых // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр../ За ред. Даниленко В.Я. - Харків: ХДАДМ, 2008. - №7. - С.153-162.

25. Шолух Н.В., Ходырева Я.И., Мироненко В.П. Архитектура санаторного комплекса в Паймио с точки зрения эргономических удобств для физически ослабленного человека // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін. - К., КНУБА, 2009. - Вип.21. - С. 301-309.

26. Шолух Н.В., Алтухова А.В. Культурно-зрелищные объекты центральной части г. Донецка: оценка степени их доступности для людей с ограниченными физическими возможностями // Сучасне промислове та цивільне будівництво. - 2009. - Т.5, № 2. - С.53-59.

27. Шолух Н.В. О социальной и экономической эффективности архитектурного усовершенствования реабилитационной среды промышленного города // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник. / Відпов. ред. М.М.Дьомін. - К., КНУБА, 2009. - Вип. 22. - С.406-410.

28. Шолух М.В. Формування реабілітаційного середовища для дітей з наслідками радіоактивного випромінювання // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: Матеріали ІІ Міжнар. конф. Дніпропетровськ, 22-25 травня 1995 р. - Дніпропетровськ, 1995. - Т.2. - С.49.

29. Шолух Н.В., Кириченко Н.В. Функционально-планировочная организация центра паллиативной медицины // Медицина в художніх образах: Матеріали І-ї Всеукр. наук. конф. студентів і молодих вчених. Донецьк, 31 березня - 1 квітня 2003 р. - Донецьк: ДонДМУ, 2003. - С.47.

30. Шолух М.В., Лубєнченко Ю.В. Реновація промислових територій міста з урахуванням потреб маломобільних груп населення // Українська народна культура: традиції та сучасність: Матеріали Донецької міжвуз. наук. конф. студентів та молодих вчених. Донецьк, 28 травня 2004 р. - Донецьк: ДонДМУ, 2004. - С.61.

31. Шолух Н.В., Иванченко Л.А. Реабилитационная среда для одиноких людей преклонного возраста с ограниченными возможностями передвижения: социологические и архитектурные аспекты // Медицина і мистецтво: духовна єдність та історичні зв'язки: Матеріали Міжнар. наук. конф. студентів і молодих вчених. Донецьк, 1-2 листопада 2004 р. - Донецьк: ДонДМУ, 2004. - С.88.

32. Шолух Н.В. Особенности влияния некоторых визуальных форм города на психо-эмоциональное состояние человека // Architektura i technika a Zdrowie: Materialy III Simpozium. Gliwice, 18-19 pazdziernika 2005 r. - Gliwice: Politechnika Slaska, 2005. - S.265-268.

33. Шолух М.В., Цуркан О.В., Цуркан В.Г. До профілактичного напрямку вирішення проблеми проектування приміщень соціального призначення для людей похилого віку // Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології та гігієни: Матеріали наук. конф. Львів, 17-18 травня 2007 р. / Львівський НДІ епідеміології та гігієни МОЗ України, Українське наук. мед. тов-во мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного, Львівська обл. санепідемстанція. - Львів: ПП "Колірпросервіс", 2007. - Вип.5. - С.255-257.

34. Шолух Н.В., Кириченко Н.В. История развития реабилитационных учреждений для людей с прогрессирующими формами заболевания и их архитектура // Медицина в художніх образах: Зб.стат. / Уклад. і голов. ред. Заблоцька К.В.; ДонДМУ. - Донецьк: Донбас, 2003. - Вип. 2. - С.377-388.

35. Шолух Н.В. Эстетические тенденции в развитии архитектуры больничных и реабилитационных учреждений ХХ века // Медицина в художніх образах: Зб.стат. / Уклад. і голов. ред. Заблоцька К.В.; ДонДМУ. - Донецьк: Норд-прес, 2007. - Вип.5. - С.174-199.

36. Шолух Н.В., Твердохлеб А.Ю. Некоторые тенденции в развитии европейской больничной архитектуры (сер. ХХ - нач. ХХІ вв.) // Медицина в художніх образах: Зб.стат. / Уклад. і голов. ред. Заблоцька К.В.; ДонНМУ. - Донецьк: Норд-прес, 2008. - Вип.6. - С.236-248.

37. Шолух Н.В., Сосина Ю.В. Психологические аспекты композиционно-стилевых решений больничных зданий г. Донецка // Медицина в художніх образах: Зб. стат./ Уклад. і голов. ред.. Заблоцька К.В.; ДонНМУ. - Донецьк: Норд-прес, 2009. - Вип.7. - С.34-42.

АНОТАЦІЯ

Шолух М.В. Системні принципи архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за спеціальністю 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2010.

У дисертації розроблено методологічні положення і принципи архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста. Дослідження проведено на прикладі міст Донецько-Макіївської агломерації. Показано актуальність робіт з удосконалення реабілітаційного середовища у великих промислових містах і регіонах, де спостерігається надто високі співвідношення частки інвалідів і фізично ослаблених людей у загальній масі населення. Запропоновано концепцію єдиного інтегрального поняття реабілітаційного середовища, яке відображує його значущі аспекти і основні якості. Розглянуто структуру, рівні і фактори, що визначають зміст, функціонування й розвиток реабілітаційного середовища як системи. Показано важливість урахування галузевої специфіки промислового міста і обумовлених нею факторів впливу. Запропоновано диференційовану систему урахування наслідків техногенного впливу на людину і навколишнє середовище. Розроблено теоретичну модель структурних і функціональних взаємозв'язків основних складових реабілітаційного середовища промислового міста. Розроблено методологію архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста, яка ґрунтується на принципах системного підходу. Відпрацьовано критерії і алгоритм одержання інтегральної оцінки якісного стану реабілітаційного середовища міста. Розроблено науково-практичні рекомендації й пропозиції щодо модернізації й розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста в районах концентрованого проживання інвалідів певних медичних категорій. Обґрунтовано соціальну і економічну ефективність архітектурного удосконалення реабілітаційного середовища промислового міста на основі розроблених принципів і методів.