Методологічні основи формування рекреаційних систем в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний технічний університет

будівництва та архітектури

УДК 711.25

методологічні основи формування рекреаційних систем в україні

18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора архітектури

Шулик Василь Васильович

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор архітектури, професор Ніколаєнко Володимир Анатолійович, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища та містобудування

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор Лаврик Геннадій Іванович, Белгородський державний технологічний університет імені В.Г.Шухова Міністерства освіти і науки Російської Федерації, професор кафедри архітектури і дизайну

доктор архітектури, професор Панченко Тамара Федотівна, державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування "НДПІмістобудування" Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, заступник директора з наукової роботи, м. Київ

доктор архітектури, професор Ричков Петро Анатолійович, Національний університет водного господарства та природокористування Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри архітектури, м. Рівне

Захист відбудеться “24” жовтня 2008 р. о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м.Харків, вул. Сумська, 40; конференц-зал архітектурного факультету.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: м.Харків, вул. Сумська, 40.

Автореферат розісланий “___” вересня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиІгнатьєва Н.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлюється багатьма аспектами розвитку сучасного суспільства, адже науково-технічний прогрес та зростаюча урбанізація постійно прискорюють процеси життєдіяльності населення, в результаті чого істотно зростають потреби в сучасних видах і формах відпочинку, відновлення кожної людини. Тому в сучасному світі рекреація - як процес відновлення фізичних і духовних сил людини (найбільш поширене існуюче визначення даного терміну) чи - як процес відтворення людини (виходячи з положень "креаційної" парадигми) є незамінним фактором чи умовою розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних і емоційних можливостей окремої людини та суспільства загалом. Серед багатьох аспектів, які обумовлюють актуальність обраної теми, слід виділити такі.

1. Низький рівень використання рекреаційного потенціалу України. Країна володіє унікальними природними та історико-культурними рекреаційними ресурсами, потенційна площа яких складає близько 13% території країни. Основними рекреаційними регіонами в Україні є приморські узбережжя Чорного та Азовського морів, а також райони Кримських та Карпатських гір. При цьому, решта території держави також володіє значним рекреаційним потенціалом, і які розташовані в лісових зонах Полісся та прирічкових територіях Лісостепу та Степу. Однак використання рекреаційного потенціалу нашої держави не перевищує 25%.

2. Недостатня увага вчених до територій, які мають нижчий ступінь забезпеченості рекреаційними ресурсами, особливо тих, які входять до лісостепової та степової зони України. В колишньому СРСР науково-проектні проблеми містобудівного розвитку рекреації вирішувалися колективами провідних інститутів (ЦНДІмістобудування, КиївНДІмістобудування, ЛенНДІмістобудування, ЦНДІЕП курортно-туристських будівель і комплексів, ЛитНДІБіА, Діпроміст, Діпромістобудування, Московського НДІЕП об'єктів культури, відпочинку, спорту, охорони здоров'я, НДЛЕП ОІБІ). Теоретичні основи територіальної організації курортів, місць відпочинку і туризму, проектування комплексів відпочинку і туризму, вивчалися в роботах багатьох вчених і спеціалістів: Т.Панченко, І.Родічкін, В.Стаускас, Ю.Лобанов, В.Гусєв, Я.Трушиньш, Г.Фільваров, О.Мірошниченко, А.Лесік, В.Топуз, А.Горбік, С.Покозій та інших. Більшість таких робіт присвячено унікальним, значним природно-кліматичним ресурсам і місцевостям, а також регіонам із традиційним розвитком відпочинку і туризму. Менше уваги приділялось територіям, які мають нижчий ступінь забезпеченості рекреаційними ресурсами, а саме територіям які входять до лісостепової та степової зони України. Такий стан не є нормальним і потребує подальших наукових розробок, націлених на удосконалення процедури просторової організації рекреаційних систем, які мають бути локалізовані в існуючому середовищі вказаних зон.

3. Важливість рекреації як умови реалізації програми гармонійного розвитку особистості, її соціально-біологічного відтворення та як елементу соціального балансування господарського комплексу країни. Діяльність в сфері рекреації має свої особливості, вона, як відомо, належить: до виробничо-економічної області, оскільки експлуатує природні та культурні ресурси, певним чином перетворює їх і створює особливу форму товару - рекреаційні блага; до соціальної, - сама забезпечує реалізацію виробленого нею товару, тобто виступає як елемент сфери послуг. Мотивуючою в сфері рекреації є діяльність по рекреаційному споживанню. Таким чином, рекреаційна діяльність, зорієнтована, в першу чергу, на рекреаційні потреби населення (а потім на систему ресурсних обмежень), виступає як елемент соціального балансування господарського комплексу в цілому. В той же час, рекреаційні потреби розглядаються як динамічна, керована і одна із найбільш важливих категорія, оскільки вони є частиною і умовою реалізації програми гармонійного розвитку особистості, її соціально-біологічного відтворення.

4. Необхідність чіткого функціонально-просторового співвідношення регіональної рекреаційної системи та регіональної схеми розселення на кожній території, їх планувально-містобудівної взаємодоповнюваності. До переліку умов, важливих для планування і проектування рекреації на регіональному і, частково, загальнодержавному рівнях, відносяться: необхідність оперувати обширними територіально-планувальними об'єктами, які перевищують масштаби міських систем; розширення меж урбанізованих процесів із включенням в зони впливу найбільш віддалених і важко досяжних територій, що використовуються в інших цілях; потреби в значних ресурсах, які в багатьох випадках, досить нерівномірні, що спонукає до прийняття нестандартних рішень; висока територіальна ємність; жорстка прив'язка, як і добувних галузей промисловості, до певної території. Все це потребує більш чіткого функціонально-просторового співвідношення регіональної рекреаційної системи та регіональної схеми розселення на даній території, їх планувально-містобудівної взаємодоповнюваності. Як показує досвід розробки регіональної схеми розселення на території УРСР, методично продуктивним напрямком у вирішенні цієї задачі може бути організація регіональних рекреаційно-містобудівних систем, які оперують деякою сукупністю системи населених місць, в межах якої має забезпечуватися збалансоване використання рекреаційних ресурсів.

5. Відсутність цілісної теоретично обґрунтованої методики планування і проектування рекреації та відповідного середовища з врахуванням інтеграції всієї кількості локальних містобудівних і галузевих задач в єдину систему. Організація процесів, пов'язаних з рекреаційною діяльністю людини та формування відповідного середовища, на сьогоднішній день виступає не лише як задача містобудівна, а і як соціальна та економічна, що повинна вирішуватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Процедура рішення таких складних задач потребує досліджень на науковій основі, які можуть включатися як перед проектна стадія в процес містобудівного проектування на відповідному рівні. В цьому випадку з'являється можливість інтеграції всієї кількості локальних містобудівних і галузевих задач в єдину систему, яка забезпечить організацію рекреаційної діяльності та формування рекреаційного середовища необхідної якості. Методика планування і проектування рекреації в такому розумінні в даний час теоретично є недостатньо обґрунтованою, вона лише відпрацьовується на планувально-проектному досвіді.

6. Необхідність рішення питань, які пов'язані з формуванням і управлінням розвитком середовища життєдіяльності населення, на основі системного підходу. Питання формування і управління розвитком середовища життєдіяльності населення є по своїй природі системною проблемою, яка не зводиться до простого врахування суми тих чи інших факторів і умов. Системний підхід до прийняття рішень потребує не лише нових методів, а й системного образу мислення. При цьому, одними з головних задач, які необхідно вирішити на сьогодні в архітектурній науці, є: критичний аналіз даних, які характеризують сучасний стан діяльності по вивченню, проектуванню і функціонуванню екологічних систем типу “населення - середовище”; розробка онтологічних моделей архітектурних систем, формулювання на їх основі критеріїв цілісності цих систем; формування методології дослідження і проектування екологічних систем людини, визначення вимог і методів вирішення всіх основних задач архітектури, побудованих на системному підході до проблеми в цілому і системному аналізі - при прийнятті рішень в конкретних ситуаціях.

Вищевказане підкреслює необхідність та особливу актуальність науково-теоретичних розробок, які визначають тенденції і закономірності розвитку рекреаційної системи на рівні України в цілому та її регіонів зокрема в нових соціально-економічних умовах.

Дане дисертаційне дослідження обумовлене наявністю глобальних проблем суспільного розвитку (Т.Постон, Е.Фромм, Ю.Каныгин, А.Горальський і ін.) та спирається на основні методологічні підходи в галузі архітектури і містобудування, які відпрацьовані такими вченими: Л.Авдотьїн, М.Бархін, В.Владіміров, Є.Перцик, І.Смоляр, І.Фомін, З.Яргіна, Г.Лаврик, М.Дьомін, В.Єжов, Т.Панченко, В.Кравець, В.Абизов, Ю.Білоконь, Л.Ковальський, В.Мироненко, В.Ніколаєнко, В.Тімохін, Н.Крижановська, М.Бевз, Х.Бенаі, П.Ричков. В ході проведення досліджень по темі дисертації використані загальні системні методи в архітектурі, які представлені в роботах Г.Лаврика, М.Дьоміна. Вирішенню задач планувальної організації рекреаційних систем сприяли результати наукових досліджень вчених-географів: В.Преображенський, Ю.Вєдєнін, О.Ковальов, Д.Ніколаєнко, А.Зорін і ін. В даному дослідженні використані також роботи: по медичній і біологічній кліматології: М.Воронін; по психології: Р.Конечний, М.Боухал; по термодинаміці: К.Ребане, М.Кобозєв. Окремо слід виділити значну кількість методів і систем оздоровлення людини, які дозволили удосконалити функціональне наповнення рекреаційного середовища, які зосереджені в роботах таких авторів: Аристотель, Гіппократ, Гален, Г.Спенсерс, М.Рубнер, О.Бючлі, Парацельс, І.Мечников, А.Каррель, В.Анрі, Г.Файла, А.Пюттер, Ф.Бекон, Ч.Мінот, А.Комфорт, П.Брэгг, В.Иванов, В.Иванченко, Ф.Батмангхелидж, Вон Кью-Кит та багато інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане наукове дослідження відповідає загальнодержавним інтересам, пов'язаних з проблемою зайнятості населення України, відновлення фізичних і духовних сил людини, раціонального використання рекреаційних ресурсів, екологічної культури туризму та піднесення іміджу країни у світовому співтоваристві. Вибраний напрямок досліджень узгоджується з основами "Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки" (Постанова Кабінету Міністрів України №583 від 29 лютого 2002 р.), законами: "Про планування і забудову територій" (Закон України від 20 квітня 2000 р. №1699-ІІІ), "Про Генеральну схему планування території України" (Закон України від 7 лютого 2002 р. №3059-ІІІ) та Указом Президента України №136/2007 від 21 лютого 2007 р. "Про заходи щодо туризму і курортів в Україні". Положення дисертації є логічним продовженням тематики виконаних науково-дослідних робіт Полтавським національним технічним університетом імені Юрія Кондратюка: 1. “Формирование индустрии туризма в г.Полтава с использованием историко-культурного потенциала и ландшафтно-рекреационных возможностей Полтавской области” (№гр0193U009728, инв.№0293U0358818); 2. “Формування зон відпочинку і туризму на регіональному рівні (на прикладі Полтавської області)” (№держ.р.0193U035818, інв.0296U003989), де автор дисертації приймав участь як відповідальний виконавець та підготував значну частину розділів до звітів по результатах робіт за вказаними темами. На сьогодні на архітектурному факультеті ПолтНТУ проводяться дослідницькі роботи, які об'єднані тематикою: "Основи формування рекреаційних систем в Україні", одним із результатів яких є дане дисертаційне дослідження.

Мета і завдання дослідження: Метою дослідження є розробка методологічних основ з функціонально-планувальної організації рекреаційних систем.

Основними задачами дослідження є:

- аналіз та вдосконалення існуючої термінології у сфері рекреаційної архітектури, теоретичних концепцій та практичного досвіду організації рекреаційної діяльності в цілому;

- ретроспективний аналіз становлення видів і форм відновлення людини та відповідного середовища;

- дослідження особливостей функціонального наповнення рекреаційного середовища (на основі вивчення теорій про старіння та відновлення людини, узагальнення положень "креаційної" парадигми);

- дослідження особливостей самоорганізації рекреаційних систем як процесу взаємодії урбанізованого і природного середовища;

- встановлення особливостей сучасних методів наукового дослідження в архітектурі та містобудуванні (відпрацювання схеми дослідження рекреаційних систем на основі системного підходу);

- моделювання рекреаційних систем (онтологічне, структурно-функціональне, ієрархічне, геометричне) та формалізація їх моделей.

- розробка рекомендацій з функціонально-планувальної організації рекреаційних систем у містобудівному просторі України.

Об'єкт дослідження: рекреаційні системи рівня регіону (адміністративної області) та адміністративного району.

Предмет дослідження: методи визначення, оцінки та вибору варіантів просторової структури рекреаційних систем.

Методи дослідження, які використані автором, базуються на поняттях і принципах загальної теорії систем (ЗТС), а також на порівняльному аналізі зіставлюваних рішень рекреаційних об'єктів, що відповідає положенням системного підходу в архітектурі та співпадає з загальними тенденціями в сучасних наукових дослідженнях.

Наукова новизна одержаних результатів:

1) вперше досліджена рекреація - як невід'ємна і одна із системоутворюючих складова загальної архітектурної системи;

2) удосконалена на основі "креаційної" парадигми сутність рекреації людини, що обумовило розширення переліку типів просторових утворень рекреаційних систем;

3) вперше, на основі закономірностей самоорганізації (чи програми, виходячи з положень "креаційної" парадигми) рекреаційних систем, запропонована теоретична модель внутрішньої динаміки рекреаційної системи міста; архітектура містобудування рекреаційний урбанізований

4) дістала подальшого розвитку схема і процедура моделювання рекреаційних систем;

5) дістали подальшого розвитку напрямки для розробки критерію ефективності рекреаційних систем;

6) вперше запропоноване районування території України за ознакою переважаючих типів планувальних структур рекреаційних систем;

7) дістали подальшого розвитку рекомендації з функціонально-просторової організації рекреаційних систем в Україні в межах регіонів та районів, які, на відміну від існуючих: а) передбачають формування поля варіантів функціонально-просторової організації рекреаційних систем через побудову конструктивного каркасу рекреаційних систем на рівні регіону чи району; б) вводять зони максимальної концентрації рекреантів під час уїк-енду (враховуючи принципи самоорганізації рекреаційних систем).

Наукове значення отриманих результатів полягає у направленості висновків дослідження на удосконалення методології проектування рекреаційних систем у містобудівному просторі України, на досягнення соціального, економічного та архітектурно-планувального ефекту в процесі удосконалення просторової структури об'єктів рекреаційної галузі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в доцільності їх використання: а) для подальших наукових досліджень рекреаційних систем різних ієрархічних рівнів; б) органами територіального управління, науково-дослідними та проектними установами, організаціями та фірмами, які займаються рекреаційним обслуговуванням населення; в) у навчальному процесі при підготовці архітекторів у вищих навчальних закладах.

На сьогодні окремі результати даного теоретичного дослідження впроваджені: 1) до розробки перспективних схем планування території Полтавської і Сумської областей України та програм розвитку туризму у вказаних регіонах; 2) у навчальний процес Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка до спеціального курсу "Основи формування рекреаційних систем" та дипломного проектування, а також Київського національного торговельно-економічного університету. Автор дисертації приймав участь у роботі Всеукраїнського круглого столу "Формування стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні" (м. Київ, 26 червня 2007 року). Окремі положення дисертації включені до туристичного довідника "Православна Полтавщина" (Полтава, 2008 р.), який підготовлений і переданий до редакції у співавторстві з іншими науковцями.

Практичні рекомендації дисертаційного дослідження впроваджено до прикладних проектних розробок кафедри дизайну архітектурного середовища та містобудування у 2007 році, де автор приймав участь як керівник розроблення, за наступними темами: 1) "Забудова центральної частини м.Глобине Полтавської області", де запропоновано формування середовища центру міста комфортного для місцевих жителів, з включенням об'єктів показу, розваг та розміщення для туристів (госп.договори № 2626/07; 2627/07; 2628/07); 2) "Музей військової техніки під відкритим небом на території парку Миру в м.Кременчук Полтавської області", де вказана зона запроектована як об'єкт показу та середовище для відпочинку під відкритим небом (госп.договори №2709 /07; 2710/07).

Особистий внесок здобувача. Наукові статті, які опубліковані після захисту кандидатської дисертації, підготовлені автором дисертації особисто без залучення інших дослідників, тобто без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, які включені до дисертації, були оприлюднені та одержали позитивну оцінку на:

1) наукових конференціях Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (1995-2008 рр., м.Полтава);

2) наукових конференціях інших ВНЗ (Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури 2006 р. та Новосибірського державного архітектурно-будівельного університету "Сибстрін" (Росія) 2006 р.);

3) обласної науково-практичної конференції "Шляхи підвищення ефективності впровадження науково-технологічних розроблень і засобів механізації в будівництво Полтавщини" (Полтава 2002 р.);

4) міжрегіональному науковому симпозіумі "Актуальні питання удосконалення середовища відпочинку і туризму рідного краю" (Полтава, 2006 р.);

5) Всеукраїнській науково-практичній конференції "Інноваційні технології у наукових дослідженнях і навчальному процесі вищого закладу освіти" (Полтава 2006, 2007, 2008 рр.);

6) Міжнародних наукових конференціях: "Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків" (Донецьк 2005 р.); "Стародубовские чтения - 2006, 2008" (Дніпропетровськ, 2006, 2008 рр.); "Туризм і ресторанний бізнес: сучасні тенденції та перспективи розвитку" (Київ, 2007 р.).

Публікації. Опубліковані результати досліджень за даною темою в 26 статтях у наукових збірниках, серед яких 24 статті у збірниках, включених до переліку ВАК України, а також у 4 збірниках матеріалів університетських, обласних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій.

Структура и обсяг роботи. Дисертація складається із вступу на 10 сторінках; 5 розділів і висновків загальним обсягом 340 сторінок, з них 75 сторінок таблиць і рисунків; додатків на 8 сторінках та списку використаних літературних джерел з 320 найменувань на 32 сторінках.

Основний зміст роботи

У першому розділі: "Існуючий стан теорії і практики по організації рекреаційної діяльності" проведений аналіз та виявлені розбіжності існуючої термінології в рекреаційній архітектурі (1.1), вивчений сучасний стан розвитку та проведений порівняльний аналіз рекреаційної сфери на прикладі України та європейських країн (1.2.), проаналізований існуючий теоретичний досвід формування рекреаційних утворень (1.3).

1.1. На сьогоднішній день існує декілька визначень терміну “відпочинок”, аналіз яких показує, що даний термін (або перепочинок) - це стан спокою чи діяльність, яка знімає втому, відновлює сили людини, її працездатність, як у межах громадських і промислових територій в процесі трудової діяльності, так і в період вільного часу - в межах спеціальних закладів для відпочинку. При цьому досить часто відпочинок людини, відновлення її фізичних і духовних сил асоціюється з терміном „рекреація”, який має латинське походження і прийшов до України з Польщі.

За часів СРСР, починаючи з середини 20-го століття даний термін (рекреація) починає вводитися до вжитку, вказуючи на приміщення для відпочинку та гри у середніх навчальних закладах. У 1960-1970 рр. формується новий науковий напрямок "рекреаційна географія", який має міждисциплінарну зорієнтованість і розширює понятійно-термінологічний апарат, вводячи в обіг такі визначення як: рекреаційне господарство, рекреаційне містобудування; рекреаційні ресурси; рекреаційні потреби; рекреаційні системи; рекреаційні заклади тощо. З початку 70-х років у СРСР поняття „рекреація” починає широко використовуватися в багатьох галузях діяльності, інтерпретація якого є на сьогодні досить розвиненою та не завжди однозначною.

Результати проведеного аналізу показали, що найбільш часто термін „рекреація” асоціюється з відпочинком, потім з відновленням сил людини, далі з відпочинком у спеціальних приміщеннях громадських і промислових будівель та приміщеннями для відпочинку в навчальних установах. Тобто, наведені вище дані вказують, що рекреація - це є відпочинок, також процес відновлення фізичних і духовних сил людини, який сприяє оздоровленню людини та відновленню її працездатності як у процесі трудової (навчальної) діяльності, так і у вільний час - поза житлом в умовах природних чи культурних ландшафтів, під час туристичної поїздки; крім цього, це приміщення для відпочинку в навчальних установах; а також - окрема галузь обслуговування населення.

Існуючі визначення терміну “рекреація“ та інших понять, які розширюють його зміст, включають всі необхідні функціональні елементи і на перший погляд мають довершену структуру. Однак це лише на перший погляд. По-перше, рекреація - це не галузь обслуговування населення (із системної точки зору тут доцільно вказати на дві (як мінімум) підсистеми рекреаційної індустрії: 1) рекреаційне споживання (тобто рекреація - процес властивий рекреантам); 2) рекреаційне обслуговування (діяльність притаманна обслуговуючому персоналу, тобто галузь обслуговування населення). По-друге, чи точним є твердження, що рекреація - це відновлення сил людини, адже відновлення сил (на лат.мові) - restauratio virium, а не recreatio.

Спроби щодо упорядкування термінології здійснювалися час від часу як науковими колективами, так окремими авторами. Проте формування єдиної понятійно-термінологічної системи, її упорядкування та удосконалення, врахування міжнародного досвіду та інтеграції наук - все це на сьогодні залишається актуальною проблемою. У вітчизняній та закордонній літературі до цього часу немає єдиної думки щодо визначення поняття "рекреація". Визначення основних понять, пов'язаних з явищем "рекреації", є досить складним, що пояснюється такими причинами, як відсутність єдиного міжнародного термінологічного стандарту за даною тематикою, відсутність єдиної державної законодавчої бази із чітким колом основних рекреаційних понять, а також зі складністю розрізнення даних понять.

Відсутність одностайної думки серед вчених щодо суті рекреації створює плутанину у використанні даного терміну та ускладнює розробку єдиної термінології у рекреаційній галузі країни. Аналіз проектних робіт показує значні розбіжності не лише у термінології, але і у змісті понять, масштабах, стадійності розробки об'єктів курортно-рекреаційного будівництва. Тобто, існує загальна тенденція прийняття неузгоджених рішень не лише у конкретному проектуванні, але і різноманітне трактування подібних об'єктів спеціалістами. Незважаючи на спроби відпрацювання єдиної термінології, до цього часу можна зустріти випадки, коли в окремих публікаціях, присвячених однаковим функціонально і типологічно об'єктам, дані об'єкти носять різні назви.

1.2. На сьогодні статистичні показники розвитку туристичної галузі України свідчать, що найбільш кризовим для даної галузі України був 1999 рік, коли загальний обсяг туристичного потоку знизився, після чого намітилась тенденція до його зростання (до 18,6 млн. чол. станом на 2006 рік). Однак, вказані тенденції виявили також проблеми, з якими стикаються туристичні організації в процесі своєї діяльності, і які, в основному, полягають: в складності візових процедур; низькою якістю вітчизняних автодоріг; недостатньо розвиненою рекреаційною інфраструктурою; її піковим переповненням чи навіть, в окремих випадках, її відсутністю.

Як показує проведений аналіз, санаторно-курортне лікування і туризм розвиваються нерівномірно за регіонами країни - є адміністративні одиниці (області) - які є найбільш розвинені, так і регіони, які значно відстають в своєму розвитку. Такий стан не відповідає потенційним можливостям регіонів нашої держави і потребує свого удосконалення. Це спонукає до прийняття юридичних, економічних та проектних заходів як на загальнодержавному так і на регіональному рівнях. Такий підхід сприятиме процесу вирівнювання розвитку рекреаційної галузі в регіонах країни, та значно покращить загальні показники розвитку даної сфери в Україні загалом.

Аналіз існуючого стану в рекреаційній сфері виявив деяке відставання в організації вітчизняної рекреаційної мережі відносно розвинених європейських країн. Незважаючи на наявність певної інфраструктури, переважаючим в діяльності туристичних організацій більшості регіонів України є вивезення туристів за межі регіону та країни в цілому, тобто “імпорт вражень”. Історико-культурний потенціал та природно-ландшафтні ресурси регіонів слабо задіяні в міжнародному рекреаційному розподілі. Існуюче використання рекреаційних можливостей в цілому територіально не впорядковане, що може впливати на екологічну рівновагу в регіонах.

Для удосконалення просторової структури та функціональної організації рекреаційної сфери України необхідним є вивчення досвіду організації відпочинку і туризму у країнах Європи. В цілому, у територіальному відношенні, відпочинок і туризм більшості європейських країн розвиваються за такими напрямками: 1) максимальне використання потенціалу високо урбанізованого середовища (столиць та великих міст); 2) широке та ефективне використання основних природних рекреаційних регіонів (гірських та приморських); 3) вдале включення потенціалу низько урбанізованого середовища (сільських поселень та міжселенних територій).

Виходячи з досвіду найближчих (історично, географічно) європейських країн (Чехії, Угорщини, Польщі) можна вказати на специфічну територіальну диференціацію їхньої рекреаційної сфери. Для Чехії характерним є представлення основних курортних і туристичних ресурсів як складових елементів єдиної структурно і функціонально організованої сфери на всій території країни. Такий підхід доречно вважати властивим для порівняно невеликих чи малих європейських країн. В Угорщині виділені 5 основних туристичних регіонів, кожен з яких має власні функціональні особливості для організації відпочинку і туризму. При цьому, вказані вище регіони виділені без чіткої прив'язки до адміністративно-територіального поділу країни, а лише виходячи з відмінності їх природного та історико-культурного потенціалу.

Найбільш близькою серед представлених вище країн до України за розміром, історією та географічними особливостями є Польща. Рекреаційна сфера цієї країни володіє значними та різноманітними ресурсами, які за природними та історико-культурними особливостями також об'єднані у певні регіони (гірські, озерні, приморські), в площині яких виділяються великі міста. При цьому, увесь рекреаційний потенціал країни представлений з чіткою прив'язкою до адміністративно-територіального устрою - до воєводств. Тобто, тут можна говорити про ієрархічну відповідність (починаючи зі стадії рекламної презентації) між управлінням сферою відпочинку і туризму та вертикаллю адміністративно-територіального управління країни. Це буде доречним для України, так як не вимагає утворення додаткових надобласних управлінських туристично-рекреаційних структур.

Загальними тенденціями проведення рекреаційного часу населенням Європи є: а) розслаблення і турбота про красу і здоров'я; б) пригоди і екстремальний туризм; в) вирішення психологічних чи освітніх задач; д) комбінування різних складових при традиційних туристичних поїздках і відпочинку на курортах. Проведення вільного часу українцями у вихідні дні (уїк-енд) є досить різноманітним, основними рекреаційними заняттями серед яких можна виділити: походи в гості; прогулянки вулицями і парками міста та виїзд на природу (в приміські рекреаційні зони).

1.3. В ході проведеного аналізу визначено, що архітектурна діяльність в сфері рекреації в останні десятиріччя оформилася в окрему галузь - рекреаційну архітектуру. Цей процес відбувався завдяки науковій і проектній діяльності окремих фахівців, науково-дослідних і проектних інститутів, що вирішували питання рекреаційного проектування, переважно, на основі комплексного підходу. В результаті було відпрацьовано методичні основи, виконані проектні роботи по організації рекреаційної мережі (курортно-оздоровчої та туристичної) для певних територіальних рівнів.

Існуючі підходи до вивчення рекреаційних систем виходять, в основному, з таких напрямків, як географічний та архітектурний. Перший напрямок утворився в результаті значної роботи по дослідженню рекреації, яка проведена вченими географами. Другий напрямок утворився в результаті успішних наукових розробок в галузі архітектури та містобудування. Як географічний, так і містобудівний підходи щодо організації рекреаційних систем мають свої переваги та недоліки, що відображають об'єктивні якості існуючих методів, хоча разом вони використовуються для організації наукових досліджень і отримання нової інформації щодо взаємодії різних елементів рекреаційних систем для вирішення питань їх управління та розвитку. Окремо можна виділити також підходи до вивчення рекреаційних систем, методичні основи яких окреслені вченими-економістами.

На сьогоднішній день в архітектурній науці існує значний доробок як по структурі рекреаційних утворень, так і по методиці формування рекреаційних систем вищих ієрархічних рівнів. При цьому, теоретичні дослідження та практичний проектний досвід вказують на небезпечність тенденції по надмірній інформатизації процесу формування рекреаційних систем регіонального та районного рівнів, який базується на основі комплексного підходу. Окремі дослідження в галузі рекреації вказують на те, що функціональне макрозонування регіональних рекреаційних систем є по своїй суті інваріантним.

Нові потреби і тенденції в сфері рекреації потребують розробки не лише нових проектів, а і нових підходів до самого процесу проектування. Однією із важливих і нових сторін сучасного проектування рекреаційних утворень є більш широке використання результатів наукових досліджень і методів на всіх фазах проектування. А саме, на сьогоднішній день необхідною умовою задоволення всіх вимог та гарантій якості продукції в галузі архітектури визнано використання схеми: “наукове дослідження - проектування - будівництво”.

Соціально-економічні перетворення, які на сьогодні відбуваються у країні, також націлені на просторове удосконалення територій. Виходячи із Концепції державної регіональної політики, основними видами управління розвитком територій в структурі регіональної політики країни є: міждисциплінарні регіональні дослідження; прогнози територіальної організації та розвитку країни; планувальні розробки територіального розвитку країни (комплексна - генеральна схема планування країни, галузеві схеми, схеми та проекти планування окремих територій); розробка соціально-економічних цільових інвестиційних програм.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для соціально-економічного розвитку регіонів, спрямованого на підвищення рівня життя населення та забезпечення гарантованих державою соціальних стандартів у кожному регіоні. Головними принципами, за якими має здійснюватися регіональна політика, є: цілісність території країни та забезпечення єдиного економічного простору; співробітництво між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування; надання державної підтримки регіонам та наближення суспільних послуг до споживчих. Реалізація Концепції державної регіональної політики передбачена за два етапи, де одним із ключових пунктів є розроблення міжрегіональних і регіональних планувальних схем та містобудівних проектів, джерел їх фінансування для забезпечення сталого, збалансованого розвитку регіонів і їх структурних елементів.

У другому розділі: "Теоретичні основи дослідження рекреації як складової демоекосистеми" наводяться основи дослідження рекреаційних об'єктів як підсистем демоекосистеми (2.1), вимоги до методів оцінки і вибору варіантів організації рекреаційної системи (2.2), особливості самоорганізації рекреаційних систем - як процес взаємодії природного і урбанізованого середовища (2.3).

2.1. В цілому можна стверджувати, що 20 століття засвідчило неабиякий розвиток науки та значне зростання її ролі у всіх сферах людського життя. Цьому сприяли як значні досягнення фундаментальних галузей науки так і філософські узагальнення. Діяльність філософських шкіл 20 ст., серед яких основними були прагматизм, реалізм, феноменологічна філософія, екзистенціалізм та позитивізм, сприяла виникненню філософського мислення, котре отримало назву "філософія науки". З 80-х років 20 ст. розрізняється ряд рівнів методології: філософський, загальнонауковий, конкретно науковий.

Теоретичні основи дослідження і формування містобудівних утворень, які пройшли у 20 ст. еволюційний шлях розвитку, починаючи з соціально-політичних концепцій (20-30 р.) до культурологічних (80-90 р.), вказують що рекреаційні системи є складовими частинами загальної містобудівної системи. Концепція системного формування населених місць виникла у результаті багатьох спроб визначити взаємовідносини містобудівних об'єктів з їх споживачами - населенням, а також органами регулювання даної діяльності.

У другій половині 20 ст. було сформоване вчення про "демоекосистему" - науку про взаємовпливи і взаємозв'язки населення і оточуючого середовища. Дане вчення вказує, що об'єкт і предмет архітектурної науки не є статичними поняттями. В залежності від рівня знань змінюються і уявлення про ці поняття, постійно змінюється як форма так і їх зміст. Такі зміни пов'язані з ідеєю циклу (онтогенезу) та ідеєю розвитку (філогенезу).

Теоретичні основи дослідження рекреаційних об'єктів, як систем, на сьогодні є досить розвиненими і складають значний доробок. Системна теорія на протязі багатьох століть пройшла певні етапи свого становлення і розвитку. Системний підхід на сьогодні розвивається загалом у двох напрямках: як вплив на розвиток усіх наук та інженерно-організаційний - для інженерних наук та аналізу систем.

До базових характеристик будь-якої системи відносяться компоненти (та елементи структури), зв'язки і відношення між ними, види впорядкованості, тобто структури і закони композиції. Системи розділяються на статично стійкі, динамічно стійкі, стійкі системи - які розвиваються, динамічно нестійкі системи. З організацією і структурою органічно пов'язане поняття "складність організації". Розрізняють такі складні системи: з поганою організацією, "дифузні системи", системи, які не можуть бути математично точно описані у чіткій аналітичній чи алгоритмічній формі, системи цілеспрямованої поведінки.

В результаті розвитку загальної теорії систем і застосування системного підходу в науці сформувалася нова парадигма наукового мислення, оцінити різницю між якою та старою парадигмою можна за такими критеріями: частина і ціле, структура і процес, об'єктивна наука та епістемологічна наука, будівля і мережа, істина і наближений опис.

2.2. Для дослідження і проектування архітектурного середовища на сьогодні використовуються відповідні методи, починаючи з методу мозкової атаки до аналогії та морфологічного аналізу. Неабияка складність процесу проектування та функціонування відкритих систем потребує використання сучасних засобів і методів, одним із головних серед яких є моделювання. Класифікація моделей здійснюється за різними критеріями: характером об'єктів моделювання, засобами моделювання, сферою застосування моделей, рівнями, глибиною розгляду об'єктів моделювання.

На сьогодні в архітектурній науці виділені чотири принципово різні підходи до розробки методів дослідження і проектування: інтуїтивний, техніко-економічний, комплексний і системний, найбільш поширеним серед яких вважається підхід техніко-економічний. Системний підхід (метод) при дослідженні архітектурних об'єктів має ряд принципових відмінностей від інших методів і підходів. Серед найбільш важливих вимог до таких методів виділяються такі: охоплення лише істотних сторін об'єкту дослідження, кількісна міра результатів, виділення головного критерію, універсальність та оперативність. Вказані (системні) методи мають базуватися на загальних системних принципах: цілісності і компактності, визначальних ознак, інваріантності.

Процес дослідження архітектурних систем складається з декількох послідовних етапів, які можна використовувати як базові для дослідження рекреаційних систем на основі моделювання. В архітектурній методології відпрацьованими є декілька структурних моделей середовища та моделей основних процесів людської життєдіяльності. Виходячи з принципу інваріантності структури, дані моделі можна в тій чи іншій мірі використовувати для моделювання середовища певного функціонального профілю, зокрема рекреаційного.

2.3. В цілому, переважна більшість дослідників вважають транспортну (чи часову) досяжність ключовим параметром при формуванні просторової структури регіональних рекреаційних систем. Для реалізації таких вимог виділяються умовні зони певних радіусів навколо центрів (міст) формування рекреаційних потоків. Такий підхід дозволяє певним чином диференціювати територіально-просторову структуру регіональних рекреаційних систем. Однак він не враховує закономірності просторової самоорганізації рекреаційних систем.

Описи конкретних територіальних рекреаційних систем дозволяють знайти в них ті риси загального, які формуються не під впливом місцевих особливостей, а, навпаки, всупереч їм. З'ясувалося, що всі ядра (міста), незалежно від дальності їх дії й типу, формують навколо себе просторові структури, що підкоряються такій стійкій загальній закономірності, яка сформульована у вигляді правила трьох кілець і яка відбиває зміну щільності місць відпочинку при віддаленні від ядра в наступній послідовності: низька - висока - низька.

Зазначена структура, що оточує ядро (місто) простору, складається в умовах неминучого протиріччя. З одного боку, люди, що відпочивають, прагнуть реалізувати свої потреби в максимально атрактивних, часто віддалених місцях, з іншого боку - звести до мінімуму витрати на доступність до місця споживання рекреаційних ресурсів. У підсумку спрацьовує така саморегулююча сила, яка розглядається як найбільш довершений механізм формування відносин між ядром і оточенням. У результаті дії цих протилежно спрямованих сил формується зона оптимальних відстаней і збалансованих відносин між потребами відпочиваючих і їхніми можливостями. Реально ця залежність проявляється у вигляді зони максимальних рекреаційних навантажень.

Зважаючи на аналітичні дані в галузі географії, можна стверджувати, що розвиток урбосфери та біосфери має спільні закономірності. Маючи середньостатистичний профіль зміни щільності відпочиваючих при віддаленні від міста та криву зміни геохімічних показників проб грунту при розростанні конюшини лужної, можна виявити деякі їх спільні риси. Вважаючи, що геохімічні показники є результатом внутрішньої динаміки системи "рослинний покрив - грунт", а щільність відпочиваючих при віддаленні від міста, як результат внутрішньої динаміки системи "населення - оточуюче середовище", можна припустити, що зони їх максимальної активності (після відповідного їх співставлення у певних масштабах) мають співпадати. На це вказують зміни відповідних кривих на графіках (зміни кількості речовини у куртині конюшини та зміни щільності відпочиваючих), що виходять за межі розглянутих зон розростання конюшини та міста відповідно.

Вводячи певний масштаб можна отримати, крім додаткового підтвердження даної гіпотези, теоретичну модель внутрішньої динаміки рекреаційної системи міста (рис.1). В ній представлені зони максимальної рекреаційної активності населення у природно-антропогенному (заміському) середовищі, а також в антропогенно-природному (внутрішньо міському). Звісно, точність окремих частин такої моделі має бути перевірена на практиці, при цьому загальний її вигляд принципово не зміниться.

Для різних ієрархічних рівнів і для різних видів рекреаційних систем характерними будуть структури із властивими їм просторовими комбінаціями ділянок рекреаційної діяльності, зі своїми типорозмірами, типодистанціями. Особливу складність для проектування буде представляти просторова організація рекреаційних систем зі збереженням природного середовища, які формуються у високо урбанізованому середовищі, у сфері впливу головного центру, який підкоряє собі ближній, не лише рекреаційний, простір. Однак визначення факторів, відповідальних за стійку самоорганізацію простору, має бути основою проектування.

У третьому розділі: " Функціональні особливості формування рекреаційної складової демоекосистеми" досліджені історичні передумови формування функцій рекреації (3.1), сутність теорій з відновлення людини в структурі рекреаційного часу (3.2), особливості "креаційної" парадигми - як основи дефініції рекреації людини (3.3).

3.1. Розвиток середовища для відпочинку, фізичного і духовного відродження людини, на різних історичних етапах обумовлювався її рекреаційними потребами, які приймали різноманітні форми на протязі всієї історії розвитку людства. Первинним середовищем для відпочинку, звичайно, було природне оточення людини, яке поступово удосконалювалося і перетворювалося у природно-антропогенне, тобто створювалося житлове середовище стародавньої людини. Загалом із зародженням архітектури - як мистецтва створення не лише зручних і міцних споруд, а й такого просторового середовища, що почало відповідати духовним запитам людей того часу, тобто отримувало певну естетичну цінність - можна говорити і про появу первинних видів природно-антропогенного середовища, яке задовольняло рекреаційні потреби тогочасної людини. Хронологічно цей процес відбувався в період неоліту (пізнього кам'яного віку) та особливо енеоліту (мідного віку). В епоху бронзового віку вже спостерігалося не лише розмаїття композиційних засобів, багатство типів, а й досить чітко формувалися етнічні та регіональні відмінності архітектурної мови, в тому числі й особливості архітектури рекреаційних об'ємів і просторів.

Традиційна лінія спадкоємності, що домінує на сьогодні у більшості публікацій з історії архітектури, та особливо історії архітектури рекреаційної, починаючи з Єгипту, через Грецію та Рим до Середньовіччя, Ренесансу, бароко і класицизму, не може в повній мірі відобразити те розмаїття творчих думок і підходів, які були напрацьовані іншими народами. Для більш точного виявлення шляхів, за якими відбувався розвиток світового зодчества, долучені до вказаної вище лінії розвитку архітектури та досліджені особливості архітектурної творчості таких, найбільш впливових у свій час, країн, як Іран, Індія та Китай. Суттєво розширює усвідомлення особливостей рекреаційної діяльності та відповідного середовища розгляд процесу їх становлення на прикладі таких країн та історичних епох як античні Греція і Рим та стародавня Русь і Україна XIV-XIX ст.

В цілому, ретроспективні дослідження засвідчили, що рекреація в різних історичних епохах включала в собі велику кількість складових процесів, основними з яких були: відпочинок та різноманітні види дозвілля в житлі, різні види відпочинку, дозвілля та спорту в межах населеного пункту, відпочинок в оточуючому природному середовищі за межами поселення. При цьому, в рекреаційний процес включалося не лише місцеве середовище, а й середовище регіону та країни в цілому. Для людей кожної вікової групи були притаманними свої види і форми відпочинку. Рекреаційний процес складався із певних закономірних етапів (фаз), основними з яких були гальмування (сон), контрастна діяльність (протилежна виробничій) та відновлення рівня енергетичного запасу організму людини (переважно природними засобами). Ретроспективне дослідження рекреаційного процесу дозволило також відобразити рекреаційне середовище (яке використовувалося на протязі вказаних епох) у вигляді ієрархічної системи, від вищого - національного - до нижнього рівня - житла.

3.2. На сьогодні розвиток інфраструктури рекреаційної сфери обумовлюється формуванням потреб населення в різних видах і формах курортно-рекреаційного обслуговування та відповідних типах курортно-рекреаційних закладів, що відбувається під впливом соціально-економічних умов, демографічних особливостей, рівня містобудівного та рекреаційного освоєння території тощо. На сьогодні спеціалістами виділяються більше 60 елементарних рекреаційних занять (ЕРЗ), які є необхідними для повноцінного відпочинку людини, відновлення її фізичних і духовних сил.

Розвиток рекреаційної сфери чітко пов'язаний зі структурою вільного часу населення. Разом з тим поняття "вільний час" не слід змішувати з поняттям "рекреаційний час", який вказує на час для забезпечення рекреаційної функції людини. Рекреаційний час складається з окремих частин, серед яких найбільшим за тривалістю на протязі життя людини є щоденний (після завершення роботи) рекреаційний час (ЩРЧ) - 39%, другим за тривалістю є уік-енд, тобто рекреаційний час в кінці робочого тижня (35%). ЩРЧ населення проводить, як правило, в межах населених місць, що не можна не враховувати при формуванні просторової структури населених місць, їх окремих планувальних районів чи спеціалізованих комплексів відпочинку і дозвілля. Уік-енд - це час, який проводиться населенням як в межах населеного пункту так і за його межами, в приміських рекреаційних лісах, лісопарках, заміських пляжах тощо. А це вже переважно рівень просторової організації рекреаційних систем районного і регіонального рівнів.

Відповідно до структури рекреаційного часу виділяються типи рекреації: 1. Інклюзивна - рекреаційна діяльність, яка вставлена до побутової і трудової діяльності. 2. Щоденна - постійна рекреаційна діяльність: короткотермінові прогулянки, ранкова зарядка, спортивна гра, купання, читання. 3. Щотижнева - рекреаційна діяльність, віднесена на кінець робочого тижня (уік-енд): поїздки за місто, на дачу тощо. 4. Відпускна - рекреаційна діяльність, віднесена на кінець робочого року. 5. Компенсаторна - рекреаційна діяльність, яка компенсує витрати живих сил людини до нормального рівня. 6. Розширена - рекреаційна діяльність, яка дозволяє компенсувати витрати живих сил людини з певним запасом.

Необхідність усвідомлення сутності рекреації людини, зважаючи на існування різноманітних визначень даного терміну, вже визріла на сьогодні і є актуальною проблемою. Така постановка питання знаходиться в руслі окремих філософських концепцій і тенденцій 20 століття. Спроба підійти до проблеми рекреації - як до засобу відновлення фізичних і духовних сил людини, її оздоровлення, що в свою чергу є досить важливим, а може і вирішальним фактором збереження людини, як біологічного виду, продовження його життя, а також збільшення періоду життя людини з повноцінним фізичним і психічним здоров'ям - додала до усвідомлення сутності даного терміну декілька висновків.

Загалом, на протязі багатьох століть можна спостерігати думки лікарів, філософів, науковців про важливість відпочинку в процесі оздоровлення людини, чи її відновлення. Також, досить часто, зустрічається нагадування про те, що такі явища як профілактика, фізична культура, спорт, різноманітні ігри та творчі захоплення (співи, музика, рисування) значно покращують стан організму людини, сприяють його фізичному та духовному удосконаленню. Важливими процесами для укріплення здоров'я людини завжди були процедури з використанням впливу природного середовища (купання, приймання сонячних та пісочних ванн, використання мінеральних джерел і грязей тощо). Досить вагомим є вчення про протилежні впливи для відновлення організму людини (при його переповненні - спорожнення, недостачі харчування - його підсилення, при втомі - відпочинок).