Методологічні основи формування рекреаційних систем в Україні

Проведене за вказаною вище схемою дослідження можливо не є найбільш повним чи довершеним, але воно дозволило об'єднати окремі ідеї з відновлення людини в певні групи чи гіпотези: 1) відновлення «чогось» втраченого; 2) очищення від надлишкового накопичення «чогось»; 3) використання рекомендацій фізико-хімічних теорій; 4) слідування рекомендаціям теорій експериментальної біології; 5) використання положень механіко-матеріалістичної теорії; 6) вивчення інформаційної теорії (програми, котра підтримує життєдіяльність організму та відновлення впливу тієї сили, котра цю програму направляє).

Однак жодна з цих гіпотез поодинці не в змозі пояснити суть процесу старіння та, відповідно, рекомендувати шляхи повноцінного оздоровлення чи відновлення людини. Тим більше, жодна з цих гіпотез, та всі вони разом, не дають нам цілісного чи завершеного уявлення - що таке рекреація людини, а лише розширюють його трактування. Такий стан не є нормальним, адже він ускладнює відпрацювання єдиної термінології в рекреаційній галузі, та рекреаційній архітектурі зокрема. Все це спонукає до пошуку суті даного процесу в площині інших знань чи інформаційних підходів.

3.3. Як розвиток чи поглиблення вказаних вище результатів наступні дослідження виконані з використанням богословсько-філософських та філологічних даних, які дозволяють розглядати явище "рекреації" не лише як фізіологічний чи психічний процес, а і, безумовно, як процес духовний. Загалом, виходячи з проведеного аналізу, можна вказати на багаторічну історію розвитку світогляду, побудованого на визнанні присутності Вищого Розуму та Його творчого начала. Тобто, можна вказати на досить тривале існування та поступовий розвиток "креаційної" парадигми.

Зважаючи на вище сказане, можна з певним ступенем достовірності стверджувати, що креаційний процес (творення людини) є діяльність, яка є притаманною не лише суспільству чи природі, а насамперед Творцю (Вищому розуму). Відповідно, рекреаційний процес (відтворення людини, її відродження) також може бути в цілому різновидом впливу на людину суспільства, природи та Творця. З цього слідує, що рекреація - це складний багаторівневий процес відтворення людини, який забезпечується безпосередньо людиною (само відтворення), суспільством (вплив спільноти людей), природою (вплив природного середовища) та Вищим Розумом (вплив на людину Творця), а не лише діяльність людини (як вказують більшість авторів існуючих визначень даного терміну). Тобто, в рекреаційному процесі людина є, переважно, активним пацієнтом, а не лише творцем.

В рекреаційному процесі, виходячи з положень "креаційної" парадигми, однією із головних задач для людини буде відновлення зв'язку з її Творцем (Вищим розумом, Богом): 1) по-перше, це використання навичок (наприклад - лікування) та результатів творчості інших людей; 2) по-друге - сприйняття благотворного впливу створеного Творцем природного середовища; 3) по-третє, навертаючись до Бога (Творця) за допомогою релігії (відновлюючи втрачений зв'язок з Ним).

Загалом, спираючись на положення "креаційної" парадигми, можна з певним ступенем ймовірності стверджувати, що основними процесами, які мають забезпечувати рекреацію людини, є: Рекреаційний процес 1 роду (зцілення людини під впливом Творця); Рекреаційні процеси 2 роду, які можна об'єднати у такі групи: а) самовідновлення людини з використанням максимально перетвореного природного середовища; б) відновлення людини з використанням соціального та достатньо перетвореного природного середовища; в) відновлення людини з використанням мінімально перетвореного середовища.

В свою чергу, види середовища, які мають забезпечувати рекреаційні процеси, доцільно розділити на такі основні групи: 1) рекреаційні утворення індивідуального користування з максимальним перетворенням природного середовища; 2) рекреаційні утворення громадського користування з необхідним перетворенням природного середовища; 3) рекреаційні утворення індивідуального та громадського користування з мінімальним перетворенням природного середовища.

Подальша деталізація видів рекреаційних утворень має бути продовжена з використанням положень системного підходу і повинна спиратися на існуючі розробки в рекреаційній архітектурі. При цьому, необхідно особливу увагу звернути на особливості розвитку та самоорганізації природного середовища (тобто, спробувати вивчити основні положення програми, за якою розвиваються процеси у навколишньому середовищі та результати її реалізації), на базі якого чи з частковим використанням якого архітектор має формувати необхідні види рекреаційного середовища.

У четвертому розділі: "Моделювання середовища рекреаційних систем" проведені дослідження на основі структурно-функціонального моделювання рекреаційних систем (4.1), запропонована ієрархічна модель просторового середовища рекреаційних систем (4.2), відпрацьовані критерії для оцінки ефективності рекреаційних систем (4.3).

4.1. Загалом, в ході дослідження, яке проводилось в даному розділі на основі процесу моделювання, отримані наукові результати, які мають бути покладені в основу чи суттєво впливати на розробку рекомендацій з просторової організації рекреаційних систем. В процесі моделювання, на основі принципу інваріантності структури, з використанням існуючих структурної і функціональної моделей архітектурного середовища, запропонована структурно-функціональна модель рекреаційної системи, основними невзаємозамінними компонентом якої слід вважати: рекреаційне споживання, рекреаційне обслуговування, рекреаційне виробництво та рекреаційні комунікації. На основі формалізації вказана вище модель представлена у вигляді певної математичної матриці і таким чином може розглядатися як математична. Дослідження складових елементів вказаної моделі дозволило отримати результати, на основі яких уточнене поняття “рекреаційна система” та підтверджена необхідність її формування в межах регіону у вигляді відповідної, системно обумовленої, сфери господарського комплексу - рекреаційної індустрії.

В основу формалізації моделі рекреаційної системи покладено існуючий в загальній методології архітектурних систем розподіл всіх видів діяльності людини (в даному випадку - рекреанта) на дві групи: “нормовані”, які прагнуть до оптимуму, та “ненормовані” або “комунікаційні”, які прагнуть до мінімуму. До групи “нормованих” включені процеси по рекреаційному споживанню (безпосередньо рекреація людини), по рекреаційному обслуговуванню та по рекреаційному виробництву і які ототожнюються з “елементами” структури системи. До іншої групи - “комунікаційної” - включені процеси по переміщенню речовини, енергії та інформації в рекреаційних системах і які ототожнюються зі “зв'язками” системи.

Комунікації (зв'язки) в рекреації мають свої особливості. У випадку, коли рух населення до об'єктів культури має центрострімку направленість, тоді рекреаційні зв'язки співпадають з напрямком культурно-побутових і включаються до їх складу. Різновид рекреаційних зв'язків, що забезпечують рух населення до місць масового заміського відпочинку, має специфічний характер. На відміну від трудових і культурно-побутових зв'язків, що мають центрострімку направленість, зв'язки населення з місцями масового заміського відпочинку, в основному, носять чітко виражений центробіжний характер. Вони, як правило, не визначають внутрішньосистемних зв'язків між населеними місцями і є областю самостійного дослідження.

На регіональному рівні процеси (види діяльності) R і С набувають своєї кількісно-якісної специфіки, котра, в свою чергу, відображається на складі і характері обмежень моделі, на виборі одиниць виміру і принципу співрозмірності компонентів системи. Для вирішення даної проблеми доцільним буде використання одного із можливих способів виміру і співрозмірності компонентів моделей архітектурних систем регіонального рівня, що базується на єдиній одиниці виміру - “людина”.

Взаємозв'язок підсистем різних рівнів ієрархії рекреаційної системи будується на основі загальносистемних принципів. В ідеальному випадку для рішення задачі формування функціональної структури елементів всякого рівня цілісності виконується послідовний відбір варіантів рішення елементів всіх нижчих рівнів - від найбільш низького до найбільш високого. Однак практично це не може бути реалізовано, так як кількість елементів на кожному рівні по горизонталі, по мірі віддалення від найвищого рівня, різко зростає, і число можливих варіантів в об'ємі всієї системи практично безмежне. З іншого боку, у зв'язку з тим, що число обмежень зростає з кожним рівнем (при русі від 0-го до n-го рівня) перебір варіантів на рівні, наприклад, i+2 не впливає на ранжування варіантів рішення елементів за ефективністю на i-му рівні.

Все це дозволяє зробити висновки про те, що, по-перше, неможливо розробити єдиний для всіх рівнів системи норматив по системо утворюючих елементах; по-друге, теоретичне посилання R_ні-const умовна (R_ні - нормовані процеси рекреаційної системи), так як цей норматив містить ненормовану складову - сукупність комунікаційних процесів більш низьких рівнів ієрархії системи.

Визначення функціональної структури рекреаційної системи є однією із важливих процедур дослідження на моделі. Під поняттям “функціональна структура” розуміється визначення оптимальних параметрів нормованих видів діяльності для системи окремо взятого рівня ієрархії. Правильно сформована функціональна структура рекреаційної системи створює передумови для ефективного рішення наступної процедури - просторової конкретизації всіх без виключення видів діяльності досліджуваної системи, тобто, функціональна структура і об'єми діяльності рекреаційної індустрії є вихідним, основоположним етапом для рішення просторової структури рекреаційної системи.

На основі аналізу можливостей створення комунікацій на заданий період і даних по формуванню функціональної структури системи (визначення варіантів рішення елементів системи) розробляються варіанти просторової структури. Ці варіанти будуть відрізнятися принципом вирішення елементів системи (R), або принципом вирішення комунікацій системи (C), або тим і другим одночасно. Іншими словами, варіанти системи будуть відрізнятися функціональним зонуванням території, коли одні й ті ж види і об'єми рекреації будуть розміщені в різноманітних точках (зонах); ступенем концентрації однакових видів рекреаційної діяльності тощо. Варіанти просторового вирішення системи виконуються окремо по рівнях ієрархії - в залежності від рівня і мети дослідження.

4.2. На основі проведених досліджень визначені фактори, які впливають на формування типології рекреаційних систем та запропоновані типи просторових утворень вказаних систем, які розміщуються в ієрархічному вигляді і відповідають загальній типології архітектурних систем. Просторові види рекреаційного середовища об'єднані, виходячи із рівня їх окультурення (освоєння) у чотири групи, серед яких об'єктом архітектурної творчості є антропогенно-природні та природно-антропогенні види середовища.

Ключовим моментом щодо просторової організації рекреаційної системи районного чи регіонального рівнів має бути її здатність до самоорганізації (виконання певної програми, виходячи з положень "креаційної" парадигми), вираження якої має чітку просторову структуру, яка за даними вчених-географів, є постійною для окремо взятого міста на протязі тривалого часу. Рекреаційна система - локалізується у певному просторі, в якій не останню роль відіграє фактор часової досяжності, тому для типології рекреаційних утворень важливою є також тривалість рекреації: щоденна; щотижнева короткочасна рекреація, яка обмежена терміном досяжності і тому така, що локалізується у радіусі 1,5 - 2 годинної транспортної досяжності до центру локалізації рекреаційного середовища; щорічна довготермінова рекреація під час відпусток і канікул, яка мало обмежена часовою досяжністю.

Як вказувалося вище, рекреаційна система повинна будуватися у вигляді відповідної, системно обумовленої, рекреаційної індустрії, яка потребує не лише організаційно-керівного забезпечення, а і певної територіальної локалізації. В умовах становлення та розвитку ринкових відносин у вітчизняній економіці, керованість реалізується, переважно, на основі відповідного нормативно-правового та економічного регулювання, яке розробляється як на найвищому (загальнодержавному) рівні, так і на нижніх рівнях (від обласного - до сільського). Загальнодержавні економічні і правові нормативи є обов'язковими на всій території держави, а ті доповнення, що приймаються (у межах дозволеного) на місцевих рівнях, розповсюджуються на конкретну адміністративну частину країни. Виходячи з того, що наступним (після загальнодержавного) адміністративним рівнем в Україні на сьогодні є обласний, термін “регіональна рекреаційна система” в розумінні автора асоціюється із поняттям “обласна рекреаційна система”. А рекреаційну систему, яка локалізується на території декількох областей України, слід вважати міжрегіональною, для функціонування якої у вигляді відповідної галузі економіки необхідним є прийняття спільних для даних регіонів економічних і правових регулятивів.

4.3. При визначенні напрямку для формування критерію оптимальності використаний підхід, що базується на розподілі всіх видів діяльності на дві групи - “нормовані” і “комунікаційні”. Види діяльності першої групи прагнуть до оптимуму затрат на виконання тієї чи іншої функції (процесу), види діяльності другої групи - до мінімуму. Співвідношення співставлених і співвиміряних показників по цих двох групах видів діяльності є визначальним при виборі варіанта рішення рекреаційної системи.

В результаті досліджень встановлено, що основним критерієм для оптимізації рекреаційних систем залишається комунікаційний критерій, в основу якого покладено фундаментальний системний принцип - компактності. При цьому, встановлено також, що рекреаційні системи в окремих випадках не завжди можуть оптимізуватися на основі комунікаційних критеріїв. Для вирішення завдань по оптимізації таких систем запропоновано один із напрямків для розробки критерію оптимальності, який має використовувати енергетичні одиниці, зокрема негентропію. На основі висновків, які отримані в ході аналізу окремих, існуючих в архітектурній науці, методів по формуванню та реконструкції середовища, підтверджено доцільність такого напрямку.

У п'ятому розділі: "Рекомендації щодо функціонально-планувальної організації рекреаційних систем" запропоновано: районування території за ознакою переважаючих композиційних типів планувальних структур рекреаційних систем (5.1), критерії щодо визначення типу рекреаційної системи в межах регіонів (5.2), конструювання функціонально-просторової організації рекреаційних систем на рівні регіонів та адміністративних районів (5.3).

5.1. Території є предметом вивчення різноманітних наукових дисциплін, але найбільш структуроване термінологічне їх визначення є у географії, де зокрема, найбільш повно відпрацьовані основи їх районування. У найбільш загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактними згущеннями деяких вихідних чарунок (точок) як у тривимірному фізичному, так і в багатомірному ознаковому просторі. Терміном "районування" позначають як метод пізнання, так і результат застосування цього методу.

У районуванні планувальних об'єктів України існують різні методологічні підходи на основі різноманітних ознак: політичні і адміністративно-господарські ознаки, рівень урбанізації, фізико-географічні умови, етно-ландшафтні закономірності, міжнародні соціально-економічні контакти України, а також басейнові (основні річки) ознаки. Розглянуті приклади районування України можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем і задач комплексного використання і керування територіями на макротериторіальному рівні.

Рекреаційне районування - це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов'язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.

Виходячи з цього, в роботі запропоноване районування (рис.2), в основу якого покладена прийнятність тих чи інших композиційних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення їх просторової структури в межах адміністративних областей країни.

В результаті такого поділу в межах України виділені чотири райони: 1 - район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 - район з переважанням компактно-променевого типу; 3 - район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 - район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур.

5.2. роботі і фактори (соціально-економічні, територіально-виробничі, демоекологічні, історико-культурні та ін.), які впливають на формування функціонально-планувальної структури рекреаційної системи. Це дозволило встановити тип рекреаційної системи, в даному випадку це представлено на прикладі системи, що має формуватися в межах Полтавської області, а також сформулювати і обґрунтувати обмеження проблеми та встановити внутрішні ознаки рекреаційної системи регіону.

В цілому, виходячи із представлених вище даних, характери рекреаційну систему, яка має локалізуватися в межах регіону (Полтавської області): 1) за походженням (генезисом) належить до типу - паралельний; 2) за конфігурацією рекреаційна система даного регіону належить переважно до лінійного типу (прив'язана до потужних водотоків; 3) за розміщенням по відношенню до ареалів попиту на щотижневий відпочинок рекреаційна система регіону належить до першого підтипу: у радіусі досяжності для щотижневого відпочинку, коли у планувальній структурі відображається необхідність пропорційного поєднання компонентів щотижневого і довготермінового відпочинку для усунення конфліктних ситуацій. Подібний аналіз факторів може бути проведений для інших регіонів України, що дозволить встановити тип їх рекреаційної системи.

5.3. На основі проведених досліджень запропонована структурно-функціональна модель регіональної рекреаційної системи - як складової таких підсистем: рекреаційного споживання, рекреаційного обслуговування та рекреаційного виробництва, взаємозв'язок між якими забезпечує підсистема комунікацій. Тобто, визначена структура функціонально-господарської системи - рекреаційної індустрії регіону. Дана індустрія спирається на існуючу містобудівну систему регіону, яка обумовлює і забезпечує її функціонування. При цьому запропонована також структура інституційно-організаційної системи, яка забезпечує процес формування та функціонування рекреаційної системи, тобто є організаційно-керівною надбудовою в даній структурі. Виявлені місце і роль науково-дослідних робіт в структурі рекреаційної індустрії як об'єктивно необхідного компонента в процесі її формування та функціонування.

Враховуючи функціональні особливості та системну цілісність середовища життєдіяльності населення, проектування рекреаційних об'єктів повинно відбуватися із врахуванням: а) соціально-економічних передумов розвитку країни, області, району чи населеного пункту, в залежності від рівня вирішуваних задач; б) рекреаційного потенціалу всієї території (при організації довготермінової рекреації) і кожного населеного пункту та його найближчого оточення (при організації короткочасної рекреації); в) належного використання рекреаційних і інших народно-господарчих ресурсів; г) чіткого поділу рекреації за: тривалістю, режимом, розміщенням та формою.

Враховуючи мету даного дослідження та виходячи із результатів дослідження рекреаційних систем, можна стверджувати, що у містобудівному просторі України (на регіональному чи районному рівнях) процес формування рекреаційних систем буде полягати у створенні "поля можливих варіантів" для подальшої функціональної і просторової організації рекреаційних систем нижніх рівнів ієрархії. Це є удосконаленням існуючих рекомендацій з проектування курортів і зон відпочинку, де вказується, що на різних стадіях проектування (районного планування, генерального плану, проекту детального планування) розрахунки місткості курортно-рекреаційних утворень необхідно конкретизувати в залежності від поставлених задач і ступеню точності оцінки курортно-рекреаційної території (у проекті районного планування для розрахунків достатньо визначити межі ареалу сприятливих територій).

На основі ландшафтно-рекреаційних ресурсів будується існуючий природний каркас регіону, який включає в собі основний ландшафтний природно-рекреаційний потенціал території регіону. Історико-культурні ресурси дають змогу на регіональному рівні побудувати історико-культурний каркас, до якого включено основний історико-культурний потенціал території регіону. Основу антропогенного каркасу повинні складати транспортні коридори, що виконують роль комунікаційних осей і з'єднують урбанізовані центри різного рівня і значення. Вздовж цих осей концентруються базові елементи “антропогенної” діяльності.

Поєднання перспективного антропогенного та природного каркасів дозволяє провести функціональне зонування території. А саме, надає можливість для створення моделі територіального розвитку і визначає граничні умови, в рамках яких відбуватиметься розвиток всього соціально-економічного комплексу регіону. Пріоритетними для розвитку господарського комплексу повинні бути ті галузі, які максимально наближені до ресурсного потенціалу регіону і не порушують принципу максимальної екологізації.

В процесі поєднання історико-культурного каркасу з елементами антропогенного визначаються місця концентрації більш урбанізованих видів рекреаційного середовища - комфортабельні готелі, мотелі, кемпінги тощо. При поєднанні історико-культурного і природного каркасів формується каркас найбільш потенційного рекреаційного середовища. При цьому визначаються місця концентрації рекреаційних утворень з мінімальним рівнем перетворення середовища, а саме - “зелений” туризм, сімейні пансіонати з проживанням у місцевих жителів, невеликі “камерні” притулки тощо. При співставленні каркасу потенційного рекреаційного середовища з системою населених пунктів, визначається взаємне розміщення пунктів формування рекреаційних потоків та можливих місць локалізації рекреантів в регіоні. Далі формується основний конструктивний каркас для подальшої функціональної організації рекреаційної системи регіону, який включає в собі елементи антропогенного каркасу та каркасу потенційного рекреаційного середовища. При цьому забезпечується можливість реалізації варіантного підходу при територіально-просторовій організації рекреаційної системи регіону на початковій, концептуальній, стадії проектування.

Особливе значення для функціональної організації рекреаційної системи в регіоні мають закономірності їх самоорганізації (більш точно, організації без керівної участі людини), врахування яких слід вважати обов'язковим. Для врахування яких на схемі функціональної організації рекреаційної системи регіону навколо основних пунктів формування рекреаційних потоків (основних міст) вводяться зони максимальної концентрації рекреаційних потоків, які знаходяться в межах від 10 до 30 км до міста. Вказані території потребують першочергової функціонально-планувальної організації на нижніх рівнях ієрархії системи, де вказана зона поєднує в собі різноманітні компоненти природно-антропогенного ландшафту (рис.3).

Функціональна організація рекреаційної системи на регіональному рівні обумовлює: встановлення рекреаційних районів (чи зон) різного ієрархічного рівня; визначення переважаючих видів рекреаційної діяльності (таких як довготерміновий, короткочасний та змішаний відпочинок). Вона передбачає також виявлення основних і другорядних напрямків маятникових рекреаційних переміщень, що реалізуються за допомогою наземного транспорту в таких режимах: короткочасний відпочинок без ночівлі; короткочасний відпочинок з ночівлею; змішаний режим відпочинку. При цьому, виявляються пункти формування рекреаційних потоків, як головні, так і другорядні, а також центри концентрації рекреантів, також головні та другорядні.

Планувальна організація рекреаційної системи регіону виконується на основі функціональної організації, має складну ієрархічну структуру. На території регіону виділяються територіально-рекреаційні зони, в межах яких визначаються рекреаційні підзони. В залежності від функціонального призначення на регіональному чи районному рівнях визначаються основні центри концентрації рекреантів, які відносяться до таких підгруп (на прикладі Полтавщини): 1) поліфункціональні центри регіонального значення: туристично-оздоровчий; курортно-туристичний; 2) оздоровчі центри: регіонального значення; місцевого значення; 3) туристичні центри: постійно діючі, епізодичні.

Загалом рекомендації торкаються поетапного формування функціональної і просторової складових та оцінки і ранжування варіантів рішення рекреаційної системи на регіональному та районному рівнях. Дані рекомендації базуються: по-перше, на визначенні основного конструктивного каркасу системи на регіональному рівні, який формує поле можливих варіантів для рекреаційних систем нижніх рівнів; по-друге, оцінці і ранжуванні можливих варіантів рішення системи на районному рівні. Використання даного підходу при формуванні регіональних рекреаційних систем дозволить досягти економії матеріальних і трудових ресурсів, підвищити ефективність капіталовкладень, покращити характеристики рекреаційного середовища, та, що найбільш важливо, оперативно і достовірно вирішувати задачі по функціонально-просторовій організації рекреаційних систем регіонального та районного рівнів.

висновки

У дисертації, з позицій системного підходу, проаналізовані проблеми існуючого стану, досліджені особливості системної організації та відпрацьовані рекомендації з розвитку просторової структури рекреаційних систем у містобудівному просторі України. Загальним результатом даного дослідження є ряд положень і методологічних розробок, направлених на удосконалення процесу дослідження і формування рекреаційних систем на рівні регіонів та адміністративних районів в цілому та їх територіально-просторової організації зокрема. За результатами дослідження можна зробити наступні висновки:

1.На сьогодні в Україні відсутнє єдине розуміння суті процесу рекреації людини та існує загальна тенденція прийняття неузгоджених рішень не лише у конкретному проектуванні, але і різноманітне трактування подібних об'єктів спеціалістами. Таке положення ускладнює процедуру формування рекреаційних утворень та потребує наукових досліджень та обґрунтувань щодо дефініції даного терміну.

Рекреаційна галузь України, яка пройшла етап спаду і після 1999 року поступово нарощує кількісні показники діяльності, стикається з рядом проблем, одними з яких є: недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури, її переповнення, в окремих випадках її відсутність. Дана галузь розвивається нерівномірно за регіонами України та в цілому відстає від показників розвинених європейських країн, де майже всі регіони широко задіяні в рекреаційно-туристичному бізнесі.

На сьогодні в архітектурній науці існує значний доробок як по структурі рекреаційних утворень, так і по методиці їх проектування, що базується переважно на основі комплексного підходу. Однак, дані теоретичного і практичного досвіду вказують на небезпечній тенденції до надмірної інформаційної насиченості процесу формування рекреаційних просторів у межах регіонів чи районів, а також на те, що їх функціональне зонування є по своїй суті інваріантним. Це ставить перед архітекторами-науковцями складні задачі з удосконалення процедури розробки регіональних планувальних схем та містобудівних проектів, виконання яких передбачене Концепцією державної регіональної політики України.

2. Теоретичні основи дослідження і формування містобудівних утворень пройшли у 20 ст. шлях розвитку від соціально-політичних концепцій до культурологічних. Концепція системного формування об'єктів архітектури виникла у результаті багатьох спроб визначити взаємовідносини містобудівних об'єктів з їх споживачами та органами регулювання даної діяльності. Традиційно прийнято, що рекреаційні системи є складовими частинами загальної містобудівної системи.

Системний підхід (метод) при дослідженні архітектурних об'єктів загалом має ряд принципових відмінностей від інших методів, серед яких виділяються такі: охоплення лише істотних сторін об'єкту дослідження, кількісна міра результатів, виділення головного критерію, універсальність та оперативність. В архітектурній методології відпрацьованими є декілька структурних моделей середовища та моделей основних процесів людської життєдіяльності, які виходячи з принципу інваріантності структури, можна використовувати для моделювання середовища певного функціонального профілю, зокрема рекреаційного.

Більшість дослідників вважають транспортну (чи часову) досяжність ключовим параметром при формуванні просторової структури рекреаційних систем в межах районів чи регіонів. Однак такий підхід не враховує закономірності самоорганізації рекреаційних систем, яка формулюється у вигляді правила трьох кілець, що віддзеркалюють зміну щільності відпочивальників (та необхідних місць відпочинку) у такій послідовності: низька - висока - низька, тобто, не враховує розташування існуючої системно обумовленої зони максимальних рекреаційних навантажень навколо міст. Для виправлення такого стану запропонована модель внутрішньої динаміки рекреаційної системи міста, де представлені зони максимальної рекреаційної активності населення у природно-антропогенному (заміському) та антропогенно-природному (внутрішньо міському) середовищі.

3. В цілому, ретроспективні дослідження засвідчили, що рекреація в різних історичних епохах включала в собі велику кількість процесів, які реалізувалися не лише в місцевому середовищі, а й у середовищі на рівні регіону та країни в цілому, що дозволило представити його у вигляді ієрархічної системи, від вищого - національного - до нижнього рівня - житла. Для людей кожної вікової групи були притаманними свої види і форми відпочинку. На сьогодні спеціалістами виділяються більше 60 елементарних рекреаційних занять (ЕРЗ), які є необхідними для повноцінного відпочинку людини, відновлення її фізичних і духовних сил.

Розвиток рекреаційної сфери чітко пов'язаний зі структурою вільного часу населення, до якого входить "рекреаційний час", найбільшими складовими частинами якого є щоденний (після завершення роботи) рекреаційний час (ЩРЧ) - 39% та уік-енд (35%), тобто рекреаційний час в кінці робочого тижня, який проводиться населенням як в межах населеного пункту так і за його межами, в приміських рекреаційних лісах, лісопарках, заміських пляжах тощо. Відповідно до структури рекреаційного часу виділяються типи рекреації: інклюзивна, щоденна, щотижнева (уік-енд), відпускна, компенсаторна, розширена.

Розгляд рекреації - як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини, її оздоровлення - додав до усвідомлення сутності даного терміну декілька висновків. Проведене дослідження дозволило об'єднати окремі ідеї щодо відновлення людини в певні групи чи гіпотези: 1) відновлення «чогось» втраченого; 2) очищення від надлишкового накопичення «чогось»; 3) використання рекомендацій фізико-хімічних теорій; 4) слідування рекомендаціям теорій експериментальної біології; 5) використання положень механіко-матеріалістичної теорії; 6) вивчення інформаційної теорії (програми, котра підтримує життєдіяльність організму та відновлення впливу тієї сили, котра цю програму направляє).

Дослідження з використанням богословсько-філософських та філологічних даних дозволили розглядати явище "рекреації" не лише як фізіологічний чи психічний процес, а і, безумовно, як процес духовний. Загалом, виходячи з проведеного аналізу, можна вказати на багаторічну історію розвитку світогляду, побудованого на визнанні Вищого Розуму та Його творчого начала, тобто, можна вказати на досить тривале існування та поступовий розвиток "креаційної" парадигми, виходячи з положень якої можна з певним ступенем достовірності стверджувати, що рекреація - це складний багаторівневий процес відтворення людини, який забезпечується безпосередньо людиною (само відтворення), суспільством (вплив спільноти людей), природою (вплив природного середовища) та Вищим Розумом (вплив на людину Творця), а не лише діяльність людини (як вказують більшість авторів існуючих визначень даного терміну).

Спираючись на положення "креаційної" парадигми, види середовища, які мають забезпечувати рекреаційні процеси, доцільно розділити на такі основні групи: 1) рекреаційні утворення індивідуального користування з максимальним перетворенням природного середовища; 2) рекреаційні утворення громадського користування з необхідним перетворенням природного середовища; 3) рекреаційні утворення індивідуального та громадського користування з мінімальним перетворенням природного середовища.

4. В процесі моделювання, на основі принципу інваріантності структури, з використанням існуючих структурної і функціональної моделей архітектурного середовища, запропонована структурно-функціональна модель рекреаційної системи, основними невзаємозамінними елементами якої слід вважати: рекреаційне споживання, рекреаційне обслуговування, рекреаційне виробництво та рекреаційні комунікації. На основі формалізації вказана вище модель представлена у вигляді певної математичної матриці і таким чином може розглядатися як математична.

Визначення функціональної структури рекреаційної системи є однією із важливих процедур дослідження на моделі. Під поняттям “функціональна структура” розуміється визначення оптимальних параметрів нормованих видів діяльності для системи окремо взятого рівня ієрархії. Правильно сформована функціональна структура рекреаційної системи і об'єми діяльності рекреаційної індустрії є вихідним, основоположним етапом для рішення просторової структури рекреаційної системи.

На основі проведених досліджень визначені фактори, які впливають на формування типології рекреаційних систем. Просторові види рекреаційного середовища, які розміщуються в ієрархічному вигляді і відповідають загальній типології архітектурних систем, виходячи із рівня їх окультурення (освоєння) об'єднані у групи, серед яких об'єктом архітектурної творчості є антропогенно-природні та природно-антропогенні види середовища.

В результаті досліджень встановлено, що основним критерієм для оптимізації рекреаційних систем залишається комунікаційний критерій, в основу якого покладено фундаментальний системний принцип - компактності. Встановлено також, що рекреаційні системи в окремих випадках не завжди піддаються оптимізації на основі комунікаційних критеріїв. Для вирішення завдань по оптимізації таких систем запропоновано один із напрямків для розробки критерію оптимальності, який має використовувати енергетичні одиниці.

5. В роботі запропоноване районування території, в основу якого покладена прийнятність тих чи інших композиційних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення їх просторової структури в межах адміністративних областей країни. В результаті такого поділу в межах України виділені чотири райони: 1 - район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу; 2 - район з переважанням компактно-променевого типу; 3 - район з переважанням компактних і розосереджених типів; 4 - район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур.

Дня факторів, які впливають на формування функціонально-планувальної структури рекреаційної системи, дозволило визначити внутрішні ознаки рекреаційної системи, встановити тип рекреаційної системи регіону, в даному випадку це представлено на прикладі системи, що має формуватися в межах Полтавської області. Подібний аналіз факторів може бути проведений для інших регіонів України.

Процес формування рекреаційних систем у містобудівному просторі України (на регіональному чи районному рівнях) полягає у створенні "поля можливих варіантів" для подальшої функціональної організації рекреаційних систем нижніх рівнів ієрархії. Це забезпечується побудовою конструктивного каркасу території регіону, до якого включено ландшафтно-рекреаційні, історико-культурні ресурси, транспортні коридори, що виконують роль комунікаційних осей і урбанізовані центри різного рівня і значення. Такий конструктивний каркас є базою для подальшої функціональної організації регіональної рекреаційної системи і забезпечує можливість реалізації варіантного підходу при територіально-просторовій організації рекреаційної системи регіону на початковій, концептуальній, стадії проектування.

Особливе значення для функціональної організації рекреаційної системи в регіоні мають закономірності їх самоорганізації, для врахування яких на схемі функціональної організації рекреаційної системи регіону навколо основних пунктів формування рекреаційних потоків вводяться зони максимальної концентрації рекреаційних потоків. Вказані території потребують першочергової функціонально-планувальної організації на нижніх рівнях ієрархії системи. На основі функціональної організації проводиться наступна процедура - планувальна організація рекреаційної системи регіону чи району.

6. Загалом в роботі відпрацьовані рекомендації, які забезпечують поетапне формування функціональної і просторової складових та оцінку і ранжування варіантів рішення рекреаційної системи на регіональному та районному рівнях і враховують особливості просторової самоорганізації подібних систем. Використання даного підходу дозволяє досягти значної економії матеріальних і трудових ресурсів, підвищити ефективність капіталовкладень (при покращенні характеристик рекреаційного середовища), та, що найбільш важливо, оперативно і достовірно вирішувати задачі по функціонально-просторовій організації рекреаційних систем в межах регіонів та адміністративних районів.

7. Результати дисертації є підґрунтям для подальших поглиблених наукових досліджень рекреаційних систем та можуть використовуватися при виконанні прикладних проектних розробок, організації рекреаційної діяльності та в навчальному процесі вищих навчальних закладів як України, так і інших країн.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шулик В.В. Особливості формування регіональної рекреаційної системи в умовах Полтавської області / В.В.Шулик // Галузеве машинобудування, будівництво. Полтава: ПолтНТУ, 2002. №10. С. 61-65.

2 Шулик В.В. Про місце України в галузі іноземного туризму / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.: ХДАДМ, 2003.№5,6 / 2004.№3,4. С.135-136.

3 Шулик В.В. Аналіз техніко-економічних моделей вивчення попиту на рекреацію / В.В.Шулик // Регіональні проблеми архітектури і містобудування. Одеса: ОДАБА, 2005.№7-8. С. 83-88.

4 Шулик В.В. Інтерпретація основних термінів і явищ, пов'язаних із рекреаційною діяльністю людини / В.В.Шулик // Регіональні проблеми архітектури і містобудування. Одеса: ОДАБА, 2005. №7-8. С. 299-304.

5 Шулик В.В. Про витоки рекреаційної архітектури / В.В.Шулик // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. Львів, 2006. №568 "Архітектура". С. 77-82.

6 Шулик В.В. Етапи формування просторової структури регіональних рекреаційних систем лінійного типу (на прикладі Полтавської області) / В.В.Шулик // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. Львів, 2006. №568 "Архітектура". С. 298-302.

7 Шулик В.В. Про існуючу термінологію рекреаційної сфери України / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.: ХДАДМ, - 2006. №1,2,3. С. 251-254.

8 Шулик В.В. Про сучасний стан і проблеми розвитку сфери відпочинку і туризму в Україні / В.В.Шулик // Містобудування та територіальне планування; [відпов.ред. М.М.Осетрін]. К.: КНУБА, 2006. №23. С. 358-364.

9 Шулик В.В. Про функціональне наповнення рекреаційного середовища (Ретроспективний аналіз теорій про старіння і відновлення людини) / В.В.Шулик // Новини науки Придніпров'я: наук.-практ. журнал: серія: «Архітектура і містобудування». Дніпропетровськ: ПДАБА, 2006. №3. С. 27-35.

10 Шулик В.В. Про теоретичне підґрунтя дослідження рекреаційних об'єктів - як систем / В.В.Шулик // Регіональні проблеми архітектури і містобудування. Одеса: ОДАБА, 2007. № 9-10. С. 456-464.

11 Шулик В.В. Про вихідні позиції моделювання рекреаційних систем / В.В.Шулик // Регіональні проблеми архітектури і містобудування. Одеса: ОДАБА, -2007. № 9-10. С. 306-311.

12 Шулик В.В. Про можливість використання енергетичного напрямку при розробці критерію ефективності рекреаційних систем / В.В.Шулик // Містобудування та територіальне планування: [відпов.ред. М.М. Осетрін]. К.: КНУБА, 006. №.25. С. 393-400.

13 Шулик В.В. Про напрямки розробки критерію ефективності рекреаційних систем / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.:ХДАДМ, 2006. №4,5,6. С. 81-84.

14 Шулик В.В. Про перспективні рекреаційні заняття населення в структурі його вільного часу / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.: ХДАДМ, 2006.№4,5,6. С. 85-88.

15 Шулик В.В. Про внутрішню динаміку рекреаційних систем міста / В.В.Шулик // Сучасні проблеми архітектури та містобудування; [відпов.ред. М.М.Дьомін]. К.:КНУБА, 2006.Вип.16. С. 255-262.

16 Шулик В.В. Про існуючий досвід просторової організації заміських рекреаційних систем / В.В.Шулик // Сучасні проблеми архітектури і містобудування; [відпов.ред. М.М.Дьомін]. К.:КНУБА, 2007. №17. С. 160-165.

17 Шулик В.В. Існуючий досвід організації рекреаційної діяльності

(на прикладі європейських країн) / В.В.Шулик // Містобудування та територіальне планування; [відпов.ред. М.М. Осетрін]. К., КНУБА. 2007. №26. С. 337-344.

18 Шулик В.В. Про рекреаційне районування території України / В.В.Шулик // Коммунальное хозяйство городов. (ХНАГХ). К.: Техніка. 2007. №76. С. 431-440.

19 Шулик В.В. Про особливості просторової самоорганізації заміських рекреаційних систем / В.В.Шулик // Містобудування та територіальне планування; [відпов.ред. М.М.Осетрін]. К.:КНУБА, 2007. №27. С. 351-357.

20 Шулик В.В. Про особливості "креаційної" парадигми - як основи дефініції рекреації людини / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.:ХДАДМ, 2007.№1,2,3. С. 173-177.

21 Шулик В.В. Особливості конструювання просторової структури регіональних рекреаційних систем / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.:ХДАДМ, 2007.№1,2,3. С. 178-182.

22 Шулик В.В. Моделювання структури і функції рекреаційних систем / В.В.Шулик // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Х.:ХДАДМ, - 2007. №4,5,6. С. 217-222.

23 Шулик В.В. Про окремі етапи розвитку рекреаційної архітектури стародавнього світу / В.В.Шулик // Новини науки Придніпров'я: наук.-практ. журнал: серія: «Архітектура і містобудування». Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. №1. С. 39-45.

24 Шулик В.В. Врахування принципів самоорганізації рекреаційних систем при моделюванні їх просторової структури в межах регіону / В.В.Шулик // Містобудування та територіальне планування; [відпов.ред. М.М.Осетрін]. К., КНУБА. 2008. №29. С. 466-473.

25 Шулик В.В. Міжнародний досвід організації рекреаційної діяльності (на прикладі європейських країн) / В.В.Шулик // Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво, археологія; [відп.ред. В.М.Губарь].Полтава: ПІЕП. 2006. №3. С. 43-51.

26 Шулик В.В. Становлення рекреаційного середовища країн Стародавнього Сходу / В.В.Шулик // Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво, археологія; [відп.ред. В.М.Губарь]. Полтава: ПІЕП. 2007. №4. С. 48-56.

ТЕЗИ КОНФЕРЕНЦІЙ

27 Шулик В.В. Формування туристичних центрів як складових частин рекреаційної системи / В.В.Шулик // Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків: V міжн.наук.-практ.конф., 27-28 травня 2005 р.: матеріали конф. Донецьк: Дон.інст.тур.бізн., 2005. С. 82-83.

28 Шулик В.В. Особливості проектування об'єктів туристичної інфраструктури малої ємності (на прикладі окремих поселень Полтавщини) / В.В.Шулик // Туризм і ресторанний бізнес: сучасні тенденції та перспективи розвитку: міжн.наук.-практ. конф., 7-9 лютого 2007 р.: матеріали конф. К.:Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2007. С. 259-261.

29 Шулик В.В. Обґрунтування подальшого розвитку с. В.Сорочинці

Миргородського р-ну Полтавської області як Національного центру туризму / В.В.Шулик // Актуальні питання вдосконалення середовища відпочинку і туризму рідного краю: міжрегіон. наук. симпозіум, 2 листопада 2006 р.: матеріали симпоз. Полтава: ПолтНТУ, 2006. С. 49-51.

30 Шулик В.В. Современные проблемы исследования рекреационных систем / В.В.Шулик // 63-я науч.-техн.конф., 11-13 апреля 2006 г.: тезисы докл. Новосибирск: НГАСУ (Сибстрин), 2006. С. 82.

Анотація

Шулик В.В. Методологічні основи формування рекреаційних систем в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за спеціальністю 18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. - Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2008.

Дисертацію присвячено питанням функціонально-планувальної організації рекреаційних систем у містобудівному просторі України на основі системного підходу. Удосконалена сутність рекреації людини та розширений перелік типів рекреаційних об'єктів. На основі закономірностей самоорганізації запропонована теоретична модель внутрішньої динаміки рекреаційної системи міста. Відпрацьовані схема, процедура моделювання та напрямки для розробки критерію ефективності рекреаційних систем. Запропоноване районування території України. Рекомендації з функціонально-планувальної організації рекреаційних систем, на відміну від інших, передбачають формування поля варіантів їх функціонально-просторової організації через побудову конструктивного каркасу на рівні регіону чи району та вводять зони максимальної концентрації рекреантів під час уїк-енду.

Ключові слова: рекреаційна система, самоорганізація, рівні ієрархії, моделювання, рекреаційне районування, планувальна організація.

АННОТАЦИЯ

Шулик В.В. Методологические основы формирования рекреационных систем в Украине. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени доктора архитектуры по специальности 18.00.01 - теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. - Харьковский государственный технический университет строительства и архитектуры, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена вопросам функционально-планировочной организации рекреационных систем в градостроительном пространстве Украины на основе системного подхода.

Проведен анализ сущестующей терминологии в сфере отдыха и туризма, теоретических концепций и практического опыта по формированию пространственной организации рекреации на примере Украины и европейских стран. Изучены научные методы исследования в архитектуре и градостроительстве, в особенности те, что отработаны на основе системного подхода. Исследованы виды и формы восстановления человека и соответствующей среды, особенности функционального наполнения рекреационной среды и положения "креационной" парадигмы. Изучены особенности самоорганизации рекреационных систем городов и проведены исследования таких систем на основе их моделирования. Разработаны рекомендации по функционально-планировочной организации рекреационных систем в градостроительном пространстве Украины.

На сегодня в Украине отсутствует единое понимание сути процесса рекреации человека и существует тенденция принятия несогласованых решений в конкретном проектировании и разнообразная трактовка однотипных обьектов специалистами. Среди основных выделяются следующие проблемы рекреационной отрасли Украины: недосточное развитие рекреационной инфраструктуры, ее переполнение, в отдельных случаях ее отсутствие. Указанная отрасль развивается неравномерно по регионах Украины и в целом отстает от показателей развитых европейских стран. Достижения архитектурной науки опираються в основном на положения комплексного подхода, указывают на чрезмерную информационную насыщенность процесса формирования рекреационных пространств, и на инвариантность их функционального зонирования.

Системный подход при исследовании архитектурных обьектов имеет ряд принципиальных отличий от иных методов, среди которых виделяются такие: учет лишь существенных сторон обьекта исследования, количественная мера результатов, выделение главного критерия, универсальность и оперативность. На основе закономерностей самоорганизации рекреационных систем городов предложена модель ее внутренней динамики, где выделяются зоны максимальной рекреационной активности населения в природно-антропогенной (загородной) и антропогенно-природной (внутригородской) среде.

Рекреация, которая в разных исторических эпохах включала в себя значительное количество процессов для людей каждой возрастной группы, на сегодня включает более 60 элементарных рекреационных занятий. Наибольшие составляющие "рекреационного времени": ежедневное рекреационное время (39%) и уик-энд (35%). Выделяются типы рекреации: инклюзивная, ежедневная, еженедельная (уик-энд), отпускная, компенсаторная, разширеная.

Рассмотрение рекреации как средства восстановления физических и духовных сил человека расширило понимание сути даного понятия и позволило обьединить отдельные идеи в несколько гипотез. Исследование с использованием богословско-философских и филологических данных позволило рассматривать "рекреацию" не только как физиологический или психический процесс, но и, безусловно, как процесс духовный. Опираясь на положения "креационной" парадигмы, рекреационная среда разделена на три основних группы.

В процессе моделирования предложена структурно-функциональная модель рекреационной системы. Пространственные виды рекреационной среды размещаються в иерархическом виде и отвечают общей типологии архитектурных систем, которые исходя из уровня окультуривания обьединены в 4 групы. Основной критерий для оптимизации рекреационных систем - коммуникационный - опирается на фундаментальный системный принцип компактности.