Принципи проектування сучасних європейських художніх музеїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Львівська Національна Академія Мистецтв

Факультет дизайну

Кафедра дизайн інтер'єрів

Науково магістерська робота

до дипломної роботи на здобуття ступеня ОКР "Магістр"

зі спеціальності "Дизайн" спеціалізації "Дизайн

інтер'єрів" на тему:

Принципи проектування сучасних європейських художніх музеїв

Дипломник Кульгавець М.В.

Керівник Студницький Р.О.

Львів-2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія виникнення музейної експозиції

1.1 Етапи розвитку музейної експозиції

Розділ 2. Дослідження аналогів

2.1 Європейські художні музеї кінця ХХ початок ХХІ ст.

2.2 Українські художні музеї кінця ХХ початку ХХІ ст.

Розділ 3. Основні принципи проектування музейної експозиції

3.1 Архітектурні концепції сучасних музеїв

Розділ 4. Музей у сучасному світі

4.1 Інновації музейної справи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Музеї існують для збереження творів минулого і сучасного в інтересах майбутніх поколінь. Сучасний відвідувач отримує емоційне та пізнавальне задоволення від сприйняття творів мистецтв минулих віків, і музей у свою чергу несе відповідальність за те, щоб забезпечити таку можливість і у майбутньому.

Основу діяльності музеїв становить збереження експонатів та обслуговування відвідувачів, тому мета проектування музеїв - забезпечити максимально повну відповідність всім вимогам схоронності експонатів, задоволення споживчих запитів відвідувачів музеїв. Проектування музеїв вимагає високого професіоналізму, дотримання технічних і ряду інших вимог. музейний архітектурний експозиція

Кожен музей має свої індивідуальні особливості архітектурно-художнього рішення, залежно від колекції, напрямків діяльності. Тому проектування музеїв варто починати з розробки концепції музею або музейного комплексу.

Проектування музеїв обов'язково повинне враховувати такі основні моменти, як профіль музею, специфіка колекцій експонатів, особливості місцевості, у якій передбачається створити музей, особливості міської забудови.

Проектування музеїв включає безліч різних робіт: розробку тематико-експозиційного плану, робочої документації, архітектурно-будівельного проекту, ескізного проекту оформлення експозиції, проектування музейного устаткування й т.д.

Актуальність обраної теми. У зв'язку з підвищенням інтересу до музеїв, перегляду їх суспільно-соціальної й культосвітньої значимості, все частіше з'являється необхідність створення нових, більш цікавих, сучасних і насичених експозицій, об'єднаних єдиною темою.

Мета дослідження і поставлене завдання - визначити і дослідити основні принципи формування музейного інтер'єру, а також провести аналіз існуючих аналогів.

Об'єктом дослідження є музеї країн Європи.

Предмет дослідження - експозиційні зали музею.

Основи для написання роботи. Інформаційною основою для написання кваліфікаційної роботи послужили періодичні видання, які торкаються проблематики сучасного дизайну, каталоги готових вирішень інтер'єру провідних світових брендів, історичні джерела, проектна, архівна, статистична документація.

Територіальні межі дослідження. Для порівняння художньо-функціональних особливостей інтер'єрів музеїв були розглянуті аналоги типових архітектурно-планувальних вирішень в країнах Європи.

Хронологічні рамки дослідження - кінець ХХ та початок ХХІ століття

Методологічна основа роботи. У дослідженні застосовано метод сходження від абстрактного до конкретного в поєднанні з критичним аналізом наукової і методичної літератури та практичного досвіду. Метод дедукції використовувався при написанні актуальності теми та предмету дослідження, а метод індукції - у висновках. Задля підведення підсумків використано перехід від конкретного до загального. З числа загальнонаукових методів використовувались метод спостереження та описовий.

Ергономічним методом вивчалось розміщення меблів та іншого обладнання в інтер'єрах музеїв. За допомогою художнього методу була розроблена кольорова гама та підбор матеріалів.

Наукова новизна результатів дослідження в роботі представлено генезис дизайну музеїв, а також досліджено специфіку інтер'єру галерей та арт-центрів, обумовлену історико-культурними та соціально-економічними чинниками;

викладено особливості створення цілісного і виразного образу музеїв, враховуючи традиції даного регіону;

сформульовано принципи та прийоми об'ємно-планувальної і художньо-декоративної організації музейних приміщень.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно може бути використане в практичній діяльності дизайнера на основних етапах здійснення дизайн-процесу, в науково-методичній практиці, вивченні взаємозв'язку дизайну і маркетингу, при формуванні навчально-методичних рекомендацій, навчальних посібників з основних дисциплін спеціалізації "Дизайн інтер'єрів" при проведенні дослідницького етапу дизайн-процесу, а також при формуванні дизайн-концепції й аналізі об'єктів дизайну.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та ілюстративних додатків. Повний обсяг дослідження - 50 сторінок. Робота містить 47 ілюстрованих додатків.

Розділ 1. Історія виникнення музейної експозиції

1.1 Етапи розвитку музейної експозиції

Термін "експозиція" - походить від латинського "expositio" - виставляти й означає в широкому розумінні будь-яку сукупність предметів, спеціально виставлених для огляду. Найбільш раннє визначення музейної експозиції - частина музейного зібрання, виставлена ??для огляду. Сучасне музеєзнавство під музейною експозицією розуміє цілісну предметно-просторову систему, в якій музейні предмети та інші експозиційні матеріали об'єднані концептуальним (науковим і художнім) задумом. Музейна експозиція - основна форма музейної комунікації. Музейні експозиції прийнято підрозділяти на постійні (стаціонарні) і тимчасові; тимчасові експозиції називаються виставками.

Етап протоекспозиції.

Елементи найдавніших "протоекспозицій" музеєзнавці знаходять в інтер'єрах давньогрецьких храмів, в яких ритуальні предмети можна в сучасному сенсі сприймати як зачатки експозиції; у виставках товарів на продаж, церемоніях військових тріумфів Стародавнього Риму, коли слідом за колісницею тріумфатора несли, а потім залишали на деякий час для загального огляду військові трофеї, твори мистецтва, захоплені в супротивника і т.п. Репрезентативні "виставки" коштовних речей влаштовували правителі в дні прийому важливих гостей для демонстрації свого багатства і значущості [3].

Різноманітні збори зберігалися у візантійських соборах і монастирях, а потім (з 13 ст.) У середньовічних соборах Франції, Італії, Німеччини та інших країн (предмети, приналежність яких приписувалася "священним особам" нового християнського пантеону, церковне начиння, ікони, рукописи і т. п.). До епохи Відродження відноситься поява в Європі музеїв, яким були вже властиві деякі наукові функції, що було пов'язано, зокрема, з Великими географічними відкриттями, а також з потребами розвитку науки і виробництва. Багато мандрівників, вчених, поетів і художників стають колекціонерами, збирачами медалей, монет, каменів, скульптури, картин, рукописів та інших предметів античної культури. Слідом за приватними особами колекціонерством займаються й представники знаті - королі і папи. Велику популярність набувають палацові збори - кунсткамери, Мюнц-кабінети, натураль-кабінети, в яких зосереджувалися природничонаукові, етнографічні та історико-художні рідкості [5] [14].

Етап зародження продуманого підходу до розміщення предметів.

З'явилися і перші описи Музеїв, а також музеологічні теоретичні твори. До цього ж часу відносяться збори пам'ятників античного мистецтва у Флоренції (Л. Медічі, 15 ст.), Римі (Ватиканські музеї, 16 ст.), Дрездені (Августа Саксонського, 16 ст.) та ін. У цю епоху і пізніше в XVII -XVIII ст. відбувається поступове становлення експозиції як форми існування музею [1].

В "універсальних" музеях цього часу збиралися воєдино різні дива і реліквії, "дивовижні витвори природи і людини", але, як зрозуміло, ні про яку наукову концепцію виставки тут не йшлося. Можна навести яскравий приклад - 1581року Франческо I Медичі, пристрасний колекціонер і справжній знавець, наказав перенести в Уффіці найбільш цінні предмети сімейної колекції з палаців і вілл, а розташовані на другому поверсі адміністративні служби видалити. З цього часу будівля Уффіці стала музеєм, у зв'язку з чим були зроблені значні перебудови. Вперше в історії музейної справи були створені спеціальні виставкові приміщення. Однією з перших була створена "галерея статуй", для оформлення якої запросили групу флорентійських художників. Перекриття стелі були розписані вигадливими орнаментами, гротесками, створеними за античними зразками, стіни прикрашені шпалерами. Відкрита тераса в Уффіці була засклена і також пристосована для показу творів мистецтва.

У 17-18 ст. формуються численні приватні колекції - історичні, археологічні, природничі, мистецтвознавчі, багато з яких частково в 18 ст., а головним чином у 19 ст. лягли в основу державних національних музеїв.

Проте виникнення перших виставок і в нашому розумінні слова експозийцій відбулося в Європі в 18 столітті за часів епохи Просвітництва. На цих перших виставках демонструються твори мистецтва для аристократії. У той же час формується нова концепція музею - ідея публічного музею. У музеях довгий час не існувало поділу на "фонди" і "експозицію". Тільки до кінця XIX століття в процесі зростання і розширення музейних зібрань відбувається виділення з них "демонстраційних колекцій", тобто експозицій (тимчасових або постійних). Одним із прикладів усвідомленого і цілеспрямованого формування експозиції є "Віденська імператорська галерея", де картини були розвішані по хронології створення, за національними школами, а не за декоративними якостями [5].

Етап вивчення експоната як самоцінного об'єкта

Кінець XVIII - початок XIX ст. висуває на перший план науковий аспект експозиції. Предмет цікавить творців музеїв в контексті наукового знання. Складаються систематичні експозиції. Про це свідчать популярні на той час в Європі Кунсткамери, найвражаючішою з яких стала Кунсткамера Петербурга. Вона вже в той час передбачила всі західні музеї в плані систематизації та наукового підходу до експонування. Цей музей вважається одним з перших музеїв в Росії, які займалися природничою наукою. Петро І в цій області вважається новатором. Адже раніше в Росії цінувалися тільки предмети старовини та художні картини. ХІХ століття продовжує традиції ХVIII-го. У період правління Наполеона Лувр називається Музеєм Наполеона. Формується колекція у відповідності з принципом повноти. На першому поверсі знаходиться галерея Античного мистецтва, що включає 12 залів. Твори мистецтва розташовуються за тематичним принципом: зал видатних чоловіків, зал римлян, зал пір року і т.д. У Росії на той момент представником передових тенденцій був Ермітаж. Ермітаж виник в 1764 як приватне зібрання Катерини II, після того як у Берліні вона придбала колекцію з 225 голландських і фламандських художників. Більшість картин, які розміщувалося в тихих і відокремлених апартаментах палацу, отримали французьку назву "Ермітаж" (місце усамітнення). Ермітаж був відкритий для вибраної публіки в 1852. Вже тоді він налічував багатющі колекції пам'ятників давньосхідної, давньоєгипетської, античної та середньовічної культур, мистецтва Західної і Східної Європи, археологічних та мистецьких пам'яток Азії, російської культури VIII-XIX століть [14].

Етап розвитку музейної справи

На початку 20го століття посилюються об'єктивні потреби у розвитку музею, зростанні музейної мережі з освітньо-виховними та науковими функціями. Найбільш розвинену мережу музеїв у світі мають (на початок 1970): США (близько 2000 музеїв), Італія (понад 1200), Франція (близько 1000), Великобританія (понад 900), ФРН (понад 800).

Радянська держава перетворила музеї у всенародне надбання. Урядовими розпорядженнями, декретами, постановами РНК РРФСР 1917-18 були націоналізовані найбільші приватні музеї, встановлений порядок охорони музеїв і пам'ятників, реєстрації та прийняття їх на державний облік, заборонений вивіз творів мистецтва за кордон (декрет від 19 вересня 1918). У листопаді 1917 в Наркомосі РРФСР була створена Всеросійська колегія у справах музеїв і охорони пам'ятників, в травні 1918 - Музейний відділ (в 1921 увійшов до складу Главнауки), у піддання якого перейшли всі музеї. На місцях були створені губернські підвідділи у справах музеїв. Вже в 1920 налічувалося 394 музеїв. За радянських часів усі музеї фінансувалися тільки за рахунок держави. За скромну зарплату справжні ентузіасти, фахівці високого класу, займалися копіткою роботою, відновлюючи з маленьких деталей втрачені інтер'єри.

Найважливішою формою роботи з відвідувачами радянського музею було проведення екскурсій. У 1972 тільки в державних музеях країни кількість відвідувань сягала понад 115 млн. (у 1913 - 5 млн.).

На початку 70-х рр.. у світі налічувалося понад 12 тис. музеїв. Музеї світу об'єднуються міжнародними організаціями. У складі ЮНЕСКО є Міжнародна рада музеїв (ІКОМ) [5].

Сучасний етап розвитку музейної експозиції

В кінці 20го століття складаються передумови для переосмислення принципів експозиційнї побудови. Цьому сприяє в першу чергу: зміна сприйняття експозиції глядачем; сучасна музеєзнавча концепція експоната; велика виставкова практика, яка є на цей час [15].

У наше раціональне століття стрімкого розвитку нових інформаційних технологій людина стає володарем значної кількості знань і засобів комунікації. За підрахунками вчених, за останні 30 років інформаційне поле збільшилося так само, як за попередні 5000 років. Обсяг інформації подвоюється кожні 5 років. Нові аудіо-, відео-, комп'ютерні технології в тисячі разів збільшують пізнавальні можливості людства, з безжалісною активністю впроваджуються у внутрішній світ людини. Все більше осягаючи віртуальну реальність, задовольняючи через неї свої естетичні потреби і потребу в спілкуванні, наш сучасник все далі відходить від самого себе. Актуальна модель свідомості сучасної людини перестає включати такі поняття, як "споглядання", "занурення". Сучасний глядач (читач, відвідувач і т.д.) розбалуваний і перебірливий. І тут виникає важливе завдання: як зацікавити і залучити людей в діалог з музеєм.

Відповідь, на перший погляд, проста: створення сучасної експозиції вимагає новаторського підходу, відмінного від всіх раніше використовуваних, і їх критичної переоцінки та переосмислення, експерименту, свободи в засобах вираження. Завдяки залученню до творчого процесу художньо-виражальних засобів, експозиція набуває нової якісті, стає самостійним художнім жанром експозиційного дизайну. Крім того, художня експозиція (музейна або галерейна, велика або камерна, групова або персональна, ретроспективна або тематична і т.д.) - одне з небагатьох місць, де в наш час можливий безпосередній контакт між художником, його твором і глядачем. Будь-які інші засоби комунікації (телебачення, мультимедіа, художні галереї в системі Інтернету, художні поліграфічні видання тощо) призначені одночасно для величезного числа людей і ні до кого не адресовані особистісно, вони показують твір опосередкованим, користуючись певною мовою інтерпретації, властивою їм. Тому співробітники музею, працюючи над залученням відвідувачів, так само повинні розуміти, що своїми діями вони виховують відвідувача музею, "окультурюють" його, дають можливість доторкнутися до творів людського генія не опосередковано, а в реальності.

Мистецтво музейної експозиції, за останні роки остаточно утвердилося у статусі самостійного і самоцінного жанру творчості, обумовлено багатьма сучасними естетичними і загальнокультурними передумовами. Воно значною мірою визначилося загальнокультурною ситуацією, зміною соціокультурного замовлення суспільства і передусім загальними художніми та архітектурними концепціями [8].

Експозиційна творчість є нічим іншим, як середовищною творчістю. У її завдання входить комплексне створення "концептуально" зумовленого середовища, органічно включає в себе певне співвідношення ряду компонентів - тематики, архітектури, декорування, дидактичного матеріалу. Цей ряд компонентів, об'єднаний єдиним задумом несе велику кількість інформації і є одним з головних каналів музейної комунікації. Все разом і є сучасним поняттям музейної експозиції.

Якщо експозиції минулих років (наприкінці ХХ-го століття) тяжіли до статичного типу, то останні роки привнесли в музей динаміку, що виразилася не стільки в залученні сучасних технічних засобів, скільки в динамізмі авторської інтерпретації показуваної теми. Крім того, експозиція наших днів все більше набуває рис гри.

У наш час з'являються нові можливості для людей, які займаються експонуванням. Тут на допомогу приходить техніка: фото-, кіно-, аудіо-, комп'ютерна. Все, що можна зробити в музеї з допомогою цих видів техніки загальнодоступно, загальноприйнято (тому що є мовами-інтеграторами масової культури). Ці "мови-інтегратори" змінюють і саму суть експозиції, адже змінюється форма передачі інформації також і темп побудови візуально-вербального ряду (прискорюється, стає більш динамічним), збільшується кількість інформації, яка цікавить глядача, але і те, що він може сприйняти.

Сучасна експозиція відрізняється масштабністю: експозиція може розташовуватися на великих просторах, включати в себе архітектурні комплекси, також може включати в себе певний театральний сюжет, сценарій, тобто тяжіє до театру, фільму, сюжетної дії. У цій ситуації експонат, який мав на протязі вже двох-трьох століть головне значення, набуває глобального значення, включаючись в різні рівні розуміння сенсу експозиції. Крім того, в сучасних експозиціях також використовуються прийоми сучасного образотворчого мистецтва - колаж, ассамбляж в рамках постмодернізму [8].

Таким чином, сучасні тенденції виражені в прагненні до синтезу видів і жанрів мистецтва, до з'єднання усього цього розмаїття, яке пропонує сучасна культура в експозицію, яка буде задовольняти вимогливий смак сучасного відвідувача, що виріс на телебаченні та Інтернеті.

Це все призвело до перенасичення музейної експозиції технологіями, що перетворило музей в такий же функціональний, технічно об'єкт, як автомобіль або новітній інтер'єр (наприклад, експозиція Музею прикладного мистецтва в Празі і т. д.)

Висновки до розділу

У цьому розділі були виділені та описані основні етапи розвитку музейної експозиції:

· етап протоекспозиції(до XIII століття);

· етап зародження продуманого підходу до розміщення предметів (ХV -XVI століття);

· етап вивчення експоната як самоцінного об'єкта (кін. XVIII - поч. XIX століття);

· етап розвитку музейної справи (поч. ХХ століття).

Також було описано сучасний стан розвитку музейної експозиції починаючи з кінці ХХ століття.

Розділ 2. Дослідження аналогів

2.1 Європейські художні музеї кінця ХХ початок ХХІ ст.

Сучасні художні музеї Німеччини

Музей Брандхорст (Museum Brandhorst)- відкрився для публіки 21.травня 2009 року. Він став частиною ареалу мистецтва (Kunstareal) - кварталу музеїв в районі Максфорштадт. Проектом зайнялися берлінські архітектори Луїза Хаттон і Мартін Зауербрух. Нова будівля органічно вписалося в архітектуру навколишніх старовинних вулиць. Вона вийшла яскравою і позитивною, завдяки унікальному облицюванні фасаду. На панелях зовнішніх стін закріпили 36000 багатобарвних керамічних стрижнів. Стіни музею здалеку виглядають пофарбованими в пастельні тони, але зблизька унікальний фасад грає веселкою яскравих фарб (див.дод.1). На створення музею пішло 120 млн. євро.

В будівлі відкриті три просторих виставкових зали з високими стелями, з'єднані сходами. Прозорий дах впускає всередину багато світла. Загальна площа музею - 3200 мІ. Галереї оформлені в стриманих білих тонах; підлоги покриті паркетом з датського дуба. У залах обладнані спеціальні зони відпочинку - меблі для них розроблялася дизайнерами за спеціальним замовленням (див.дод.2-3).

"Пінотека сучасності" (нім. Pinakothek der Moderne) - сучасна простора будівля, була відкрита 16 вересня 2002 року. Одностайно визнана архітектурної критикою як велика творча удача архітектора Штефана Браунфельс, її було побудовано на пожертви приватних осіб (початкове фінансування склало десять мільйонів євро). Через півтора року після відкриття число її відвідувачів перевищило два мільйони.

З двосферної ротонди, що знаходиться в центрі будівлі, білого кольору та з облицювального бетону, до експозицій ведуть дві великі сходові клітки (див.дод.4-5). Сумарний діаметр ротонди становить 30 м. На цокольному поверсі знаходиться Колекція творів дизайну, на першому поверсі розташувалися виставкові зали Архітектурної колекції, Графічне зібрання і тимчасові виставки. У західному крилі першого поверху розмістилося Зібрання класичного модерну, у східному - Колекція сучасного мистецтва.

MARTa - музей сучасного мистецтва в Німеччині.

Музей MARTa знаходиться в місті Херфорд, земля Північний Рейн-Вестфалія. Відображає у своєму зібранні головні тенденції розвитку в мистецтві XXI століття, зокрема в галузі художнього дизайну та проектування сучасних меблів. У музеї також відбуваються виставки прикладного мистецтва і дизайну, в тому числі в кооперації з фірмами - виробниками меблів, що мають традиційно велику мережу підприємств у районі Херфорд. Назва музею MARTa висловлює ці тенденції - М в даному випадку означає меблі, ART - англ. мистецтво та а - амбіенте. У будівлі музею передбачені відвідування для проведення різних наукових заходів, перегляду кінофільмів і т.п.

Будівля музею спроектовано архітектором Френком Гері її було споруджено в 2001-2005 роках в деконструктивістському стилі (див.дод.6). Будівництво обійшлося в 30,1 мільйон євро. Виставкова площа музею дорівнює 2.500 мІ. Сама будівля, створена з каменю і сталі, виглядає як гігантська скульптура, абсолютно асиметрично і не має на своїй зовнішній стороні вікон. Дахи над його окремими частинами хвилястої форми і різної висоти. У центрі музею знаходиться "собор" висотою в 22 метри, навколо якого кружляють 5 виставкових галерей різної висоти. Вхідне відділення створено з скла і металу. Стіни і стелі внутрішніх приміщень, зроблені з гіпс-картону, також нерівні і хвилястої форми. Навколо будівлі музею розташовані різні скульптури і штучні об'єкти, наприклад Сталева куля Лучано Фабро [18].

Сучасні художні музеї Іспанії

Фонд НМАК - музей в Іспанії приватного характеру, присвячений сучасному мистецтву і вивченню відносин, які існують між мистецтвом і природою.

Музей заснований у червні 2001 року і містить твори художників різних національностей. Роботи, які складають колекцію, створені виключно для місця свого розташування.

Фонд знаходиться в межах заповідника Монтемедіо, чия поверхня становить близько 500 га, з яких 30 Га займає фонд. Розташований в глибині середземноморського лісу, в місті Вехер-де-ла-Фронтера, в провінції Кадіс.

Колекція розташована в двох різних зонах: у лісах Середземномор'я і в старих військових ангарах. У той же час були реконструйовані казарми, і в них знаходиться інфраструктура Фонду: приймальня з офісами, виставкові зали, майстерні, бібліотека та центр для документації.

Роботи з відновлення казарм були розпочаті в 2000 році, були реконструйовані три казарми для розміщення прийому з офісам і дві для відео залу (Project Room) (див.дод.7-8).

У природному середовищі лісу художники реалізують site sprecific проекти через різні медіа-мистецтва: інсталяції, скульптури, архітектурні споруди, фотографія, відеоарт і Перформанс. Тенденція Фонду є досягнення діалогу з природою, яким художники прагнуть знайти інтерактивні зв'язки між мистецтвом і природою (див.дод.9).

Музей Сучасного Мистецтва Барселони / Museu d'Art Contemporani de Barcelona був побудований у 1997 році. Але не тільки його експозиції приваблюють відвідувачів, не менший інтерес викликає і сама будівля, створене відомим американським архітектором Річардом Мейером / Richard Meier, білосніжне, виконане в бездоганному модерністському стилі з мальовничим поєднанням простих геометричних обсягів і скляних площин (див.дод.10). Музей розташований в кварталі Раваль / El Raval, одному з найбільш інтенсивно оновлюваних районів Старого Міста, на площі Plaзa dels Angels. Цей квартал, що нагадує лабіринт, контрастує зі складними архітектурними рішеннями будівлі музею - білі стіни, сучасні правильні форми, скло і метал на тлі готичної архітектури XIII - XIV століття (див.дод.11-12). І це не прорахунок місцевої влади, а свідома акція, покликана спричинити за собою перетворення всього району, його архітектурного середовища і способу життя. Постійна експозиція музею включає в себе більше 1.800 робіт, від художників-сюрреалістів до творів останнього десятиліття, таких великих майстрів як Поль Сезанн, Пабло Пікассо, Джексон Полок, Марсель Брудфаерс, Дітер Рот, Ден Грехем, Джо Спенс і є однією з найбільших колекцій сучасного мистецтва у світі. Окрема частина експозиції присвячена фотографії Джеффа Волла. Фонди постійно поповнюються завдяки приватним пожертвам і придбань фахівців музею.

Музей Гугенхайма в Більбао - музей сучасного мистецтва, що роміщений на березі річки Нервйон.

Музей в Більбао щорічно приймає близько мільйона відвідувачів. В експозиції музею представлено мистецтво модерністської епохи, а також постмодернізм. Жодне з художніх течій 20 століття не залишилася неподана. Власне кажучи, колекція музею складається не стільки з картин або скульптур, скільки з інсталяцій, електронних панно та інших чудес сучасної художньої культури (див.дод.13-14).

Шедевром є також сама будівля музею, що представляє собою дивовижну споруду - покриту титановими пластинами, фантастичний "корабель", що переливається всіма кольорами веселки, "пливе" по місту. Біля входу в музей дві гігантські скульптури: "квітковий пес" і павук (див.дод.15). Автори скульптур відомі скульптори Джефф Кунс і Луїза Буржуа [18].

Художній музей Австрії

Музей Леопольда (нім. Leopold Museum) - художній музей у складі Музейного кварталу у Відні.

Музей Леопольда відкрився увечері 21 вересня 2001 року в ході створення віденського культурного ареалу Музеумсквартір, що займає по своїх розмірах восьме місце в світі. На його урочистому відкритті був присутній президент Австрійської Республіки Томас Клейстіль. Будівля у формі прямокутника, площею в 12 600 квадратних метрів, облицьований білим черепашником, розміром 40 х 46 Ч 24 м, побудована за проектом архітектурного бюро Ortner & Ortner. Вхід в музейний будинок оформлений парадними сходами шириною в 10 м. Підлоги виставкових залів викладені дубовим паркетом, а всі видимі декоративні металеві деталі виконані з покритою патиною латуні (див.дод.16-17).

Художній музей Італії

Національний музей мистецтв XXI століття / MAXXI (MAXXI - Museo nazionale delle arti del XXI secolo) - національний музей сучасного мистецтва в Римі.

Національний музей мистецтв XXI століття - MAXXI - відкрився в Римі в травні 2010 року. Крім виставкових залів MAXXI оснащений конференц-залом, бібліотекою, майстернями, залами для проведення різних заходів. Музей складається з двох підрозділів, "MAXXI Art" і "MAXXI Architecture", які повинні збирати, зберігати, вивчати і популяризувати актуальні напрямки в образотворчому мистецтві та архітектурі . Відразу після відкриття римляни прозвали музей "макарониною" (див.дод.18).

Будівля музею, будівництво якого обійшлося в 150 мільйонів євро, побудована за проектом відомої архітекторки Захи Хадід. Це найбільше спорудження з усіх нею спроектованих на сьогоднішній день. Зведення спіралевидної бетонної споруди площею в 27 тисяч квадратних метрів тривало 11 років (див.дод.19-20). Основою для побудови послужив комплекс казарм Монтелло - їх фасад став головним для MAXXI: там розташований його парадний вхід. Казарми не відрізнялися особливими архітектурними достоїнствами. Від них залишився один лише пересічний класичний фасад, що виходить на віа Гвідо Рені.

У 2010 році Римський музей сучасного мистецтва MАХХІ отримав премію Стірлінга (Великобританія) за краще архітектурне оформлення.

Сучасні художні музеї Франції.

Музей на набережній Бранлі (фр. Le musйe du quai Branly) - зібрав у своїй колекції зразки первинного ("примітивного") мистецтва народів Африки, Азії, Океанії і Америки.

Пройти повз неможливо - його видно здалеку: величезні дзеркальні вікна і стіна, вся вкрита зеленню. Мохи, квіти, в'юнкі рослини. Це знаменитий вертикальний сад Патріка Блана. На стіну кріпиться металевий каркас, на нього - шари поліаміду, що підтримують коріння рослин, по капілярах зверху вниз стікає живильний розчин. Блан, весела людина з зеленим волоссям, популяризує вертикальні сади по всьому світу, музей Бранлі - один з найвідоміших його проектів. Взимку вітер з Сени іноді пошкоджує рослини, але в інший час року стіна виглядає фантастично (див.дод. 21).

Та частина будівлі, яка не зайнята зеленню, виглядає не менш дивно: вона різнокольорова (в основному в червоно-пурпурних тонах), стоїть на палях, а з боків випирають паралелепіпеди різних розмірів(див.дод.22). Будівлю проектував знаменитий французький архітектор Жан Нувель, а сад, в якому вона знаходиться, - ландшафтний дизайнер Жиль Клеман. Від набережної сад відділяє скляна стіна - 200 метрів в довжину і 9 у висоту. За неї можна зайти і безкоштовно погуляти серед водойм і пагорбів, вдихнути аромат екзотичних квітів і відчути себе трошки в джунглях.

Навіть дивно згадувати, що ж є ще і власне музей. А його варто подивитися, хоча з 300 тисяч експонатів виставлені тільки 3500 (їх зміна продумана на кілька років вперед). Маски, фігурки, тамтами, бубни, барабани, килими, шкури, томагавки - все це розташовано в залі без пояснень і табличок, на перший погляд навіть безсистемно. Сенс цієї "безсистемності" зрозумілий - вдивляючись у артефакти чужої культури, відвідувач мимоволі починає розмірковувати, зіставляти, замислюватися. Правда, над колекцією муміфікованих голів воїнів маорі він уже не задумається - музею Бранлі довелося урочисто повернути 20 татуйованих голів у Нову Зеландію, влада якої довго вимагали назад вивезені європейцями предмети національної культури (див.дод.23).

Центр Помпіду-Мец (фр. Le centre Pompidou-Metz) - музей сучасного мистецтва в місті Мец (Франція). Є філією паризького Центру Жоржа Помпіду.

Перший камінь музею був закладений 7 листопада 2006, і 12 травня 2010 року він був відкритий для відвідувачів. Будівля музею відрізняється оригінальною формою даху. Центр Помпіду-Мец є найбільшим музеєм Франції за розміром виставкових площ за межами Парижа. Щорічно музей відвідують близько 550 000 відвідувачів.

Японський архітектор Сігеру Бан, який переміг у конкурсі разом з французом Жаном де Гастін, вибудував величезний музей, який, тим не менш, справляє враження абсолютної невагомості. Архітектор Сігеру Бан відомий тим, що ось уже чверть століття використовує в будівництві легкі і мобільні конструкції.

Цього разу він накрив готову злитися з навколишнім парком музейну споруду майже прозорим гігантським капелюхом у мереживі дерев'яних крокв, хвилясті поля якої зв'язали всі частини музейного комплексу.

Головним візуальним елементом самої будівлі музею, як уже зазначалося, є його дах площею 8000 кв. м. Ця споруда складної криволінійної форми на оригінальному дерев'яному каркасі з покриттям з склотканини і тефлону (це дозволить оптимально впоратися з сонячними променями, снігом і дощем).

Дах майже не залежить від архітектури і структури музейного будинку з бетону і скла, але, в той же час, її напівпрозорий "звід" видно з багатьох приміщень.

Перший поверх музею вміщує, крім вестибюля з обов'язковими кафе і магазином, також і "головний неф" (форум) - масштабне виставковий простір заввишки 10 метрів. Тут можна експонувати дуже великі роботи, що було великою проблемою навіть для Парижа (див.дод.24-26).

На ліфті, укладеному в 77-метрову вежу, можна піднятися в три галереї (площею 1150 кв. м. кожна) - 80-метрові паралелепіпеди, поставлені зі зміщенням один на одного. Усередині них немає додаткових опор, що дозволяє найкращим чином розміщувати експозиції. Торці кожного з блоків засклені, і в ці панорамні вікна-вітрини ніби "заглядають" пам'ятки Меца.

На самому верху будівлі розташовані оригінально оформлений ресторан, оглядова галерея і аудиторія. Інтер'єр музею пристосований для будь-яких трансформацій і експериментів, його складна структура дозволяє купувати ті чи інші форми залежно від поточної експозиції і програми заходів.

Велика частина прилеглої до нової будівлі території перетворена в вишневий сад, а також ще розбитий парк зі штучними кам'янистими терасами і березовим гаєм. Місто Мец не було раніше "меккою" для туристів, хоча там є вже згадуваний готичний собор, середньовічна забудова вулиць і цікаві споруди в руслі історизму і стилю модерн.

Тепер міська влада не без підстави сподівається, що з появою нового музею "ефект Більбао" спрацює і в Меці. Вони прогнозують приплив 200 - 400 тис. туристів на рік.

Художній музей Фінляндії

Музей сучасного мистецтва Кіасма (Центр візуальної культури Кіасма) - один з найбільш відвідуваних музеїв Гельсінкі та й самої Фінляндії.

Будівлю проектували і планували протягом 40 років. Вона було відкрита для публіки навесні 1998 року. Це один з найяскравіших і сучасних музеїв Фінляндії. Він був побудований за проектом американського архітектора Стівена Холла і вважається однією з кращих його робіт. Назва музею прямо пов'язана з архітектурною концепцією і формою будівлі. "Хіазми", в перекладі з грецької означає "перехрещення". Так називають те місце головного мозку, де частково перетинаються волокна зорових нервів.

Музей Кіасма - воістину грандіозне місце, яке є символом культурного обміну, що показує принципово новий підхід до мистецтва сучасності.

Крім виставок, тут показують виступи театру "Кіасма", роботу творчих майстерень та проходять семінари та лекції (див.дод.27-28).

Сучасний художній музей Угорщини

Музей Людвіга - Музей сучасного мистецтва (угор. Ludwig Mъzeum - Kortбrs Mыvйszeti Mъzeum) - художній музей в Будапешті. Вважається кращим з східно-європейських філій кельнського Музею Людвіга.

Єдиний в Угорщині музей, присвячений колекціонуванню та показу сучасного мистецтва, знаходиться в відкритій у 2005 році ультрасучасній будівлі Палацу мистецтв (див.дод.29). Основу експозиції музею складає частина зібрання колекціонера Петера Людвіга, презентованого ним у дар декільком державам Східної Європи. В експозиції представлені картини сучасних угорських художників, а також роботи Пабло Пікассо, кілька зразків знаменитого американського поп-арту і твори часів соціалізму.

Музей мистецтва у Польщі

Манггха (повна назва пол. Muzeum Sztuki i Techniki Japoсskiej Manggha: Музей японського мистецтва і техніки Манггха) є музеєм японського мистецтва і техніки в Кракові. Зареєстрований у Державному реєстрі музеїв. Знаходиться на Поліському бульварі недалеко від берега Вісли.

Музей був урочисто відкритий 30 листопада 1994 року. З 1 грудня 2004 він став самостійним закладом культури (до цього він був філією краківського Національного музею) (див.дод.30).

У музеї, крім експонування колекції Фелікса "Манггха" Ясенського, проходять виставки та заходи, а також здійснюється постійна діяльність, така як курси японської мови, курси чайної церемонії, курси та виставки мистецтва ікебани. У музеї також розташовується польське обєднання Бонсай.

2.2 Українські художні музеї кінця ХХ початку ХХІ ст.

Мистецький Арсенал у Києві

Мистецький арсенал - це проект, ініційований експрезидентом України Віктором Ющенком з метою створення культурно-мистецького та музейного Комплексу європейського рівня.

"Мистецький арсенал" бачиться як вікно в Україну для світу і вікно у світ для України. Це новий мистецький майданчик, відкритий для імпровізацій та імпрез, який ще не є заангажований жодним мистецьким проектом і обумовлений лише стінами старого Арсеналу.

Площа будівлі Мистецького Арсеналу - 50 000 мІ.

Будівля в якому розташували комплекс "Мистецький арсенал" знаходиться в стінах арсеналу, який був побудований в 1783-1801 рр. за проектом генерала-поручика Івана Меллера. Цікаво, що Меллер проектував будівлю, з урахуванням її можливого перепрофілювання, так як писав про свою роботу: "Настане час, і ви побачите, що я побудував цей будинок не для фортеці, а для людей".

З початку XIX століття в будівлі арсеналу знаходилися військові склади, майстерні з ремонту зброї і кінної амуніції, кузня. Протягом XX століття будівля використовувалася для військових потреб за своїм прямим призначенням.

В даний час на території центру тривають реставраційно-відновлювальних роботи, проте в приміщеннях Старого Арсеналу вже проходять численні виставки, мистецькі акції та концерти (див.дод.31-32). Був показаний проект "Місто Снігу" Марії Павленко.

Цей воістину колосальний інтер'єр, який вже сам по собі є довершеним витвором мистецтва і практично не поступається знаменитому Арсеналу в Венеції, що вже десятки років приймає найбільш поважну в світі Бієннале. У такому просторі - величному і водночас шляхетно-старовинному - будь-яка картина, інсталяція, вистава виглядатиме набагато краще, ніж будь-де, в будь- якій іншій унормованій і облаштованій галереї [13] (див.дод.33).

Музей "Писанка" - музей декоративних крашанок в місті Коломия Івано-Франківської області. У колекції музею понад 6000 крашанок з різних регіонів України та країн світу.

Музей був створений на основі колекції розмальованих яєць в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського. Спочатку експозиції проводилися у Коломийській церкві святого Благовіщення. 23 вересня 2000 під час 10-го Міжнародного гуцульського фестивалю музей був відкритий у спеціалізованому будинку, частиною якого є пам'ятник писанці, висота якої сягає 13,5 метрів, а діаметр 10 метрів. Таким чином коломийський пам'ятник є найбільшою писанкою в світі. Будівля була спроектована Ігорем Євстахійович Шуманом, концепцію експозиції музею розробила директор Я.Ткачук, а оформляли ансамбль місцеві художники Василь Андрушко та Мирослав Ясінський. Приміщення музею виготовлене повністю з кольорового скла, а загальна площа створеного таким чином вітражу більша за 600 квадратних метрів(див.дод.34-35) [16].

Alex Art House - культурно-просвітницький центр, розташований в Києві на Подолі, складається з трьох галерей приватних колекцій та Музею стародавньої книги. Відкритий 28 травня 2009 року засновником Олександром Прогнімаком (див.дод.36).

Галереї Alex Art House припадуть до душі не тільки тим, хто цікавиться історією України та літературою, а й картографам, мистецтвознавцям, любителям стародавньої літератури. Експозиція представляє собою, в першу чергу, величезну колекцію карт, що ілюструють історію країни, а також прикордонних областей Литви, Польщі, Росії. Потрібно відзначити, що більшість карт - не сучасні зразки, а оригінали стародавніх робіт. Також є представлена карта України в роботі "Космографія" Птолемея: ця праця датований 1478 роком і це перша в історії людства друкована карта!

Український живопис також представлений тут в кращих зразках: Олексій Грищенко, Давид Бурлюк, Абрам Мінчін - це далеко не повний перелік авторів, чиї роботи виставлені в галереї. Однак ще більшу цінність представляють стародавні ікони: вони відображають духовне життя країни з 15 століття. І, звичайно, не можна обійти увагою стародавні книги: саме тут знаходяться "Апостол" Івана Федорова та Острозька Біблія, Біблія Зосіми і безліч інших творів рукописного і друкованого мистецтва [13].

Висновки до розділу

У цьому розділі були досліджені художні музеї країн Європи кінця ХХ початку ХХІ ст. та виділено основні принципи їх архітектурного та дизайнерського проектування. Було розглянуто такі сучасні музеї:

Німеччина

· Музей Брандхорст у Мюнхені(Museum Brandhorst)- 2009 р.

· "Пінотека сучасності" у Мюнхені (нім. Pinakothek der Moderne) - 2002 р.

· MARTa - музей сучасного мистецтва. Німеччина. Херфорд.

Іспанія

· Фонд НМАК у місті Вехер-де-ла-Фронтера --2001р.

· Музей Сучасного Мистецтва Барселони (Museu d'Art Contemporani de 1997р.

· Музей Гугенхайма в Більбао- музей сучасного мистецтва, що розміщений на березі річки Нервйон.

Австрія

· Музей Леопольда у Відні (нім. Leopold Museum) - 2001р.

Італія

· Національний музей мистецтв XXI століття / MAXXI у Римі (MAXXI - Museo nazionale delle arti del XXI secolo) - 2010 р.

Франція

· Музей на набережній Бранлі у Парижі(фр. Le musйe du quai Branly)- 2006 р.

· Центр Помпіду-Мец (фр. Le centre Pompidou-Metz)

Фінляндія

· Музей сучасного мистецтва Кіасма у Гельсінкі - 1998 р.

Угорщина

· Музей Людвіга - Музей сучасного мистецтва (угор. Ludwig Mъzeum - Kortбrs Mыvйszeti Mъzeum)- 2005 р.

Польща

· Манггха у Кракові(повна назва пол. Muzeum Sztuki i Techniki Japoсskiej Manggha) - 1994 р.

Також було розглянуто найсучасніші Українські художні музеї, такі як:

· Мистецький арсенал у місті Києві.

· Музей "Писанка" у місті Коломия- 2000р.

· Alex Art House у місті Києві - 2009 р.

Розділ 3. Основні принципи проектування музейної експозиції

3.1 Архітектурні концепції сучасних музеїв

Світова музейна архітектура другої половини ХХ століття поступово почала відходити від стереотипу музею-палацу. Реакцією на змінність експозиції стала категорична відмова архітекторів від фіксованих просторів та поява тотально недиференційованих експозиційних просторів [9].

До того часу приміщення музеїв, місць збереження одвічних цінностей, проектувалися як монументально "вічні" споруди, часом з дуже довговічних та коштовних матеріалів. Архітектурна думка під час будівництва таких об'єктів реалізувалася до дрібних деталей - від елементів декорування інтер'єрів до замовлення меблів.

За аксіому приймали виваженість зовнішніх форм, яка часто не відповідала внутрішньому різноманіттю приміщень. Симетричність планів, колонади ставали обов'язковими типологічними ознаками музеїв. Усе це свідчить про тотожність підходів до проектуванні музеїв, про концепцію та прообраз, які вже були сформовані і до яких бажано було наближатися.

У проектній практиці відмова від загальноприйнятого, як обов'язкової вимоги, датується 50-ми роками ХХ століття [7].

Зміна принципів пов'язана з іменами винахідників "нової архітектури": француза Ле Корбюз'є (фр. Le Corbusier, видатного архітектора ХХ століття, одного із засновників сучасної архітектури, автора новаторських проектів у стилі модернізм), американця Френка Ллойда Райта (анг. Frank Lloyd Wright, засновника стилю органічної архітектури та відкритого плану) та німця Міс Ван дер Рое (нім. Ludwig Mies van der Rohe, архітектора, творчість якого вплинула на формування обліку світової урбаністичної архітектури ХХ століття).

Музеї посідають важливе місце у теоретичній та практичній спадщині цих архітекторів.

Музей, "що зростає", Ле Корбюз'є та унікальний музей Міс Ван дер Рое, потужна спіральЮ яка веде потік відвідувачів, а також основа образу музею Франка Ллойда Райта стали програмними у творчості цих майстрів та зробили значний вплив на наступне проектування музеїв. Становлення нового підходу до проектування музеїв у повній мірі відповідало загальним суттєвим змінам, що відбувалися у архітектурі 20-х років; більше того, ці архітектурні новації власне опрацьовувалися на музеях.

За думкою Міс Ван дер Рое, гнучкість та вільна трансформація експозиції є тим "гордієвим вузлом", розрубавши який, зникають інші локальні технологічні проблеми, - розробка графіків руху відвідувачів, необхідність розширення приміщень тощо.

Ле Корбюз'є вважав головною проблемою архітектури музею здатність до безмежного зростання.

"Дозвольте пояснити Вам особисте розуміння музею сучасного мистецтва в Парижі. Музей був заснований не на випадкових, вільних підходах, а на природних законах зростання, які характерні для органічного життя: здатності до гармонічного розвитку, підлеглості окремих частин загальній ідеї" (Le Corbusier, Zurich, 1969).

Ле Корбюз'є присвятив десять років дослідженням конструктивних елементів будівель, аби на практиці реалізувати можливість безмежного розширення музею. За його думкою, елементами, які здатні створювати форму, є підпора, покриття, природне освітлення та стандартний елемент природного освітлення.

Усе в цілому має бути витримано у пропорціях золотого перетину, що дозволить безмежну кількість гармонійних поєднань.

Основні принципи проектування зводилися до наступного: музей має бути піднятим на підпорах, вхід знаходитися у центрі будівлі, там де є центральна зала з експозицією найбільш визначних творів мистецтва. Звідси починається квадратна спіраль, яка проте не є лабіринтом для відвідувачів, бо в будь-якому місці перегляд експозиції може бути за бажанням відвідувача перерваний.

У 1925 році у книзі "Сучасне декоративне мистецтво" Ле Корбюз'є вперше виступає проти бачення музею як "ікони", "музею як храму культури". Таке бачення складалося віками та приймалося за аксіому.

За тридцятирічну практику проектування архітектор переосмислює музей та трансформує його у центр, який постійно змінюється разом із розвитком мистецтва, спілкуванням діячів культури, самодіяльною творчістю широких верств населення, ошуком нових напрямків усіх видів мистецтв, інформацією та пропагандою творів мистецтва.

У 1929 році теоретичні розробки були реалізовані Ле Корбюз'є в проекті Мунданеума, - наукового, інформативного та освітянського міжнародного центру поблизу Женеви в Гран-Сакоеє.

Музей сучасного мистецтва у Парижі (1931 р.), Державний музей і Музей міста Парижа (1935 р.), музей безмежного розширення (1939 р.), музей в Ахмадабаде (1953-1956 рр.) та нарешті Національний музей західного мистецтва у Токіо за планом собою являють меандр та належать до гіпотетичного типу музеїв з безмежними можливостями для розширення.

Суттєвим елементом у структурі музею є співвідношення між його постійною експозицією та тимчасовими виставками, роль яких постійно підвищується. Вони слугують для того, щоб привернути увагу нових відвідувачів, та є додатковим матеріалом для наукових досліджень, дають можливість постійно обновляти експозицію.

Сьогодні, як ніколи, актуальним є вислів Гете: "Арсенали, галереї та музеї, до яких нічого не додано, віддають склепом". Дійсно, музей якому немає чого додати до створеного раніш, неминуче перетворюється на музей у номінальному значенні цього слова. У сучасній практиці існують музеї, діяльність яких цілком заснована на організації тимчасових виставок.

Власне виставкова зона присвячена тимчасовому та плинному, що знаходить своє відображення і в архітектурі будівель. Найбільш повно ця тенденція відображена в Новій національній галереї, яку було побудовано за проектом Міс Ван дер Рое у Берліні (див.дод.37).

Відразу з вулиці відвідувачі піднімаються у єдине велике приміщення 2-го поверху, яке повністю перекрито склом. Звідси східці ведуть на 1-й поверх, який розкривається у сад. Нижня зона передбачена для постійної експозиції, верхня - для виставок.

Внутрішній простір не розподіляється на замкнуті, ізольовані приміщення несучими конструкціями, проте за допомогою виставкового обладнання поділяється на окремі частини, які пов'язані у єдине ціле. Завдяки цьому забезпечується максимальна гнучкість, "відкритість" експозиції.

Завдання розміщення творів мистецтва завжди цікавила Міс Ван дер Рое. Його ранні роботи демонструють потяг до органічного включення скульптури і живопису в архітектуру.

Сучасна архітектура музеїв демонструє відмову від традиційних елементів композиції приміщень заради досягнення майже "безтілесної" архітектури музеїв. Проте, у сучасному будівництві чітко простежується і інша, суперечна тенденція - підняти роль архітектури музеїв до рівня самостійної емоційної сили. У такий спосіб, за думкою авторів, архітектура має стати органічною складовою враження, яке музей справляє на відвідувача (див.дод.28).

Ідеї Ле Корбюз'є, Ф.Л. Райта, Міс Ван дер Рое не могли бути реалізованими всюди, - надто самобутніми були їхні будівлі та проекти. Проте, вони безумовно залишили слід у становленні сучасних музеїв.

Десятиліттями культивувався паралельний розвиток двох дисциплін - музейології та архітектури. Зараз вони все частіше знаходять спільні точки.

На прикладі творчості одного архітектора - Й.Пея - можна прослідкувати за етапами ускладнення архітектурної концепції музеїв, починаючи від його першого проекту у Сіракузах і до останнього, пов'язаного із розширенням та реконструкцією Лувра (див.дод.39).

Певним проривом музейної практики 60-х років ХХ століття можна вважати акцентування уваги на рішенні проблеми освітлення під час проектування. Достатньо згадати вислів Луіса Кана про основну складову його музею в Форт-Уерті: світло, яким можна створити простір, розширити та звузити його, продовжити або скоротити. Це твердження повторює думку Ле Корбюз'є, який вважав, що освітлення має бути органічною частиною враження, яке справляє музей на відвідувача. Музей - витвір мистецтва, і світло наділяє його виразністю.

...