Принципи проектування сучасних європейських художніх музеїв

70-ті роки ХХ століття стали часом економічних потрясінь, які значно скоротили об'єми будівництва громадських приміщень в різних країнах світу.

Одним із важливіших культурних інноваційних проектів стало спорудження у паризькому районі Бобур крупного культурного центру під назвою "Національний центр мистецтва та культури імені Ж.Помпіду у Парижі"(див.дод.40). .

Проект було відібрано шляхом проведення відкритого міжнародного конкурсу. Члени журі - відомі архітектори Оскар Німейєр, Філіп Джонсон та Віллем Зандберг підтримали найбільш сміливий із запропонованих проектів.

За задумом авторів - італійця Ренцо Піано та англійця Річарда Роджерса - центр постає перед відвідувачами у вигляді залізної клітки, яка наповнена склом та прозорими пластмасами. Ідея такого планування - оголити комунікаційні та інформаційні системи, зробити їх видимими при підході до музею.

Перед музеєм була спроектована простора платформа - велика площа для масових маніфестацій під відкритим небом.

Тут, у сконцентрованому вигляді, відображена вже існуюча тенденція включення нового музею до складу складного архітектурного організму культурного центру, із акцентуванням його провідної ролі.

Центр об'єднав декілька вже існуючих музеїв із новими установами: музей декоративного мистецтва, який було перетворено на центр художнього проектування із постійною експозицією останніх розробок, майстернею порівняльних досліджень, виставками архітектурних проектів, містобудування та інше [2].

В ідеалі, процесу проектування музею має передувати кропітка підготовча робота архітектора, мета якої - проведення системних досліджень у різних напрямках. Архітектор мусить мати чітку уяву про форми діяльності музею, експозиції, звернути особливу увагу на вибір ділянки, її доступність для відвідувачів, оцінити всі переваги того чи іншого розміщення. Важлива роль має відводитися соціологічним та психофізіологічним аспектам сприйняття та вивченню потенційної аудиторії.

Музейне обладнання

Музейне обладнання забезпечує для музею можливість здійснення експозиційної, реставраційної, зберігальної та інших видів діяльності. І якщо, приміром, устаткування для консервації, реставрації, упаковки експонатів залишається невидимим для відвідувачів музею, то музейні вітрини в експозиційних залах постійно знаходяться в тісному контакті з численними відвідувачами [7].

При організації експозиції в музеї дуже важливим елементом створення цілісного і виразного образу є правильно підібрані або виготовлені на замовлення меблі та устаткування. Це різноманітні вітрини, стенди, столи з ледь нахиленими або горизонтальними заскленими або відкритими стільницями, стелажі, ширми, каркасні стійки та багато чого іншого. Крім того, для потреб самого музею необхідні специфічні види меблів: каталоги, колумбарії.

Музейні вітрини і вітринні комплекси повинні не тільки відповідати вимогам безпеки зберігання експонатів, але й служити гармонійним обрамленням експонованих предметів. Тому вітрини і вітринні комплекси необхідно проектувати і виготовляти на найвищому професійному рівні.

Вітрини для музеїв можуть мати різну конфігурацію. Це і звичайні прямокутні, і багатокутні, і трапецієвидні, і кутові вітрини, вітрини пристінні та острівні, а також цілі вітринні комплекси довільної конфігурації (див.дод.41).

Серед музейних вітрин можна виділити вітрини-столи, вітрини-тумби, вітрини настінні, вітрини-колони і т. д. Кожен з видів музейних вітрин призначений для різних видів експонування.

Музейні вітрини-столи і вітрини-тумби призначені для горизонтального експонування. Скління таких вітрин виконується у вигляді ковпака зі скляних панелей. Для забезпечення зручного доступу персоналу до експонатів скляний ковпак може підніматися і фіксуватися у відкритому положенні.

Експонати в музейних вітринах-столах і вітринах-тумбах розташовуються на дерев'яному поліку, обтягнутому тканиною. Колір і фактура тканини підбираються з урахуванням найбільш вигідного представлення експонованих предметів (див.дод.42).

Музейні вітрини-колони призначені для кругового огляду відвідувачами. У таких вітринах простір експонування захищено скляним ковпаком, який може, в залежності від габаритних розмірів вітрини, підніматися або ж відкриватися за допомогою розкривних дверей.

Цокольна частина вітрин-колон за необхідності може використовуватися для зберігання змінних експонатів. Також подібні вітрини можуть оснащуватися обертовими платформами (див.дод.43).

Настінні вітрини призначені для вертикального експонування. Скління вітринного простір виконане у вигляді ковпака зі скляних панелей, експонати в таких вітринах розташовуються на обтягнутому тканиною дерев'яному щиті (див.дод.44).

Музейні вітрини повинні мати міцне засклення для забезпечення збереження експонатів. Тому у виробництві вітрин використовується особливе безпечне скло - загартоване або триплекс.

Скло для музейних вітрин, в яких виставляються особливо цінні експонати, може додатково зміцнюватися спеціальною захисною полімерною плівкою - це забезпечує дуже високу стійкість скла до ударів. Захищене плівкою скло може протистояти навіть кулям і вибухам, пожежам.

Окрім міцного скла музейні вітрини оснащуються також надійними замками з високим ступенем секретності .

Музейні вітрини, як правило, мають вбудоване освітлення, передбачене концепцією експозиції. Вимоги до висвітлення вітрин дуже високі : світильники повинні забезпечувати хороший огляд експонатів і при цьому не повинні впливати на умови експонування музейних цінностей (наприклад, температуру або вологість повітря).

Освітлення як важлива складова музейного інтер'єру

Освітлення - одна з головних умов зустрічі глядача з твором мистецтва.

Головні завдання музейного освітлення можна звести до двох: підкреслити унікальність кожного експоната і допомогти відвідувачеві орієнтуватися в просторі. Насправді ці два завдання включають в себе величезну кількість чинників: світло фактично визначає все, що можна побачити в музеї. Якщо воно буде занадто сильне або занадто слабке, порушиться колірний баланс роботи. І це важливо в тому числі й тому, що не всі відвідувачі будуть добре сприймати спотворене світло: об'єкти, освітлені з перевагою жовто-оранжевого спектру, гірше сприймають літні відвідувачі, які складають більшу частину всіх відвідувачів музею. Світло має вірно передавати не тільки колір роботи, але і її фактуру - відблиски і тіні у освітленні об'єктів неприпустимі. Занадто інтенсивне світло призводить до ризиків збереження музейних експонатів - і дизайнеру, який займається світлом, потрібно замислитись і про це.

Музейне освітлення сильно змінилося за останній час, і в першу чергу причиною тому стала зміна галогенових ламп на LED-освітлення. LED-освітлення є більш безпечним для експонатів, береже музей від зайвої витрати енергії і надає різні можливості для колірного балансу [4].

Світло може бути розсіяним і прямим, це співвідношення визначає відчуття від простору в цілому, надає більший об'єм тривимірним об'єктам, інтенсивність тіням. Світло як правило варіює від розсіяного до прямого, і одне підтримує інше. Наприклад, занадто інтенсивне світло, спрямоване на один об'єкт, може дати занадто велику тінь - тому його потрібно доповнити м'яким розсіяним світлом, спрямованим на об'єкт з іншого боку (див.дод.45).

У кожного джерела світла, в свою чергу, є кілька параметрів, які можна контролювати - і в результаті розв'язувати завдання. Ці параметри називаються "контрольовані якості світла".

Розповсюдження. Світло може бути вузько або широконаправленим, у нього може бути один або декілька джерел. Головне, чого потрібно досягти - правильно співвіднести поверхню падаючого світла з розміром об'єкта, щоб головним був об'єкт, а не освітлення. Якщо світло не локалізується чітко на об'єкті, то в залі будуть помітні світлові плями - тому плями світла підбираються під кожен об'єкт. Тут же слід зазначити, що потрібно звертати увагу не тільки на фігуру, але і на фон - щоб відвідувач міг помітити не тільки об'єкти в просторі, а й архітектуру приміщення.

Кут - параметр, який визначає, куди саме спрямоване світло і звідки воно буде падати, наскільки буде довга тінь і так далі. Кут падіння пов'язаний з поширенням світла і в цілому впливає на ті ж нюанси.

Інтенсивність світла - фактор, який безпосередньо пов'язаний із збереженням музейних цінностей. Одні об'єкти більш чутливі до світла, інші - менш, але при цьому не потрібно забувати, що різним об'єктам потрібен різний рівень освітленості, щоб вони сприймалися самостійно і їх можна було розглянути - наприклад, розмір об'єкта, кількість і розмір деталей в ньому і так далі. На те, як старіє робота, впливає не тільки інтенсивність опромінення, але і тривалість демонстрації, спектр падаючого світла, чутливість матеріалу і багато інших параметрів.

Колір - аспект, який дизайнери обов'язково повинні контролювати - наприклад, зіставляючи природне освітлення і штучне різного спектру. Потрібно обов'язково перевіряти, який колір те чи інше світло дає на білій поверхні і який колір воно може надати полотну. І, звичайно, не потрібно забувати, як спектр того чи іншого світла може пошкодити ту чи іншу картину.

Рух відвідувачів може призвести до нерівного поширенню світла, появі мерехтіння і відблисків, і цей фактор теж повинен обов'язково враховувати дизайнер [4].

Висновки до розділу

У цьому розділі було досліджено розвиток архітектурних концепцій проектування музеїв починаючи від 50 років ХХ століття. Зміна принципів пов'язана із іменами винахідників "нової архітектури": француза Ле Корбюз'є американця Френка Ллойда Райта та німця Міс Ван дер Рое.

. Також у підрозділі "Музейне обладнання" було розглянуто важливі елементи створення цілісного і виразного образу музейного інтер'єру, тобто меблі та устаткування.

У підрозділі "Освітлення як важлива складова музейного інтер'єру" було розглянуто основні види та завдання музейного освітлення.

Розділ 4. Музей у сучасному світі

4.1 Інновації музейної справи

З появою мас-медіа та Інтернету роль музею в суспільстві суттєво трансформувалася. В наші дні основні функції поширення культури, що належали музеєві раніше, перейшли до преси, телебачення, радіо, Інтернету. З іншого боку, експерти звертають увагу на зростання ролі музею і музейних мереж у справі глобальної "трансляції" культурної спадщини. Таку "трансляційну" функцію сучасні музейні установи світу набули із повсюдним запровадженням музейних технологій та новим етапом розвитку цивілізації, який 3бігнєв Бжезінський (американський політолог, соціолог і державний діяч) назвав "відкрите інформаційне суспільство" [6].

Ще на початку 1980-х років Міжнародна рада музеїв (International Council of Museums - ICOM) заявила про необхідність широкого впровадження інформаційних технологій у діяльність музеїв. Тоді ж у Раді музеїв був створений спеціалізований підрозділ - Комітет з документації (International Committee for Documentation - CIDOC). На початку XXI ст. CIDOC поєднує близько 800 фахівців з 65-ти країн світу. Щорічно на міжнародних конференціях CIDOC вони обговорюють загальні тенденції розвитку інформаційних технологій та обмінюються досвідом роботи. Особлива увага приділяється національним програмам у галузі інформатизації музейної діяльності.

Впродовж останніх років за ініціативи й технологічної підтримки CIDOC активно поширюються міжнародні проекти, що гармонізують й уніфікують національні програми різних країн у сфері створення й використання музейних інформаційних ресурсів. Отже, на початку XXI ст. CIDOC перетворюється із науково-проектної й консультативно-дорадчої в транснаціональну партнерську мережну структуру, яка виконує координаційні і консалтингові функції у сфері глобальної музейної комунікації.

У стратегії Четвертої рамкової програми ЄС (на 1994 - 1998 рр.), серед інших планів, з метою вдосконалювання сфери культури в період переходу до інформаційного суспільства було задекларовано такий намір: "Створити умови для гармонійного і збалансованого розвитку ринку сервісних послуг, програмних і телекомунікаційних складових, що забезпечують доступ до європейської культурної спадщини" [17].

За спільною ініціативою комісії європейського співтовариства (European Commission's Directorate General XIII) і програми ACTS (Advanced Communications Technologies and Services) у 1996 -2002 pp. реалізовано два масштабні проекти:

· "Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини" (Multi-media Access to Europe's Cultural Heritage), скорочено - "проект Mo", термін реалізації 1996 -1998 pp.;

· "Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив" (Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives), скорочено - "проект MEDICI", він був продовженням "проекту Mo" і реалізувався з 1998 по 2002 pp.

У рамках реалізації проекту "Мо" комісія європейського співтовариства задекларувала свої позиції в двох базових документах: "Меморандумі взаємопорозуміння" та "Хартії про електронний доступ до культурної спадщини Європи".

У рамках проекту реалізовано (окремі підпроекти тривають досі) комплекс заходів із чотирьох основних напрямів:

· міжмузейні тематичні віртуальні виставки;

· культурна спадщина та нові інформаційні технології в освіті;

· культурна спадщина та нові інформаційні технології у туризмі;

· підготовка практичного керівництва, що містить конкретні рекомендації з найсуттєвіших для користувача питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).

Щодо стандартів, то Міжнародною організацією зі стандартизації (International Organisation for Standartization - ISO) нещодавно прийнято музейний стандарт ISO-10918 8 для баз даних комп'ютерних зображень. Цей стандарт містить уніфіковані норми мінімального опису музейного предмета ("етикетка"), представленого на комп'ютерному зображенні, та єдиний формат комп'ютерних зображень. Індексація комп'ютерного зображення відбувається шляхом приєднання стандартизованого короткого опису безпосередньо всередину файла зображення.

На основі цього стандарту вже створена єдина європейська мережа комп'ютерних зображень "Museum On Line" (MOL), а також стандартизований пакет сервісних програм інформатизації музеїв світу [6].

На початку XXI ст. Європа зацікавлена й готова прийти в Україну з пакетом нових інформаційних технологій гуманізації й демократизації нашої національної музейної спадщини як складової глобальної культурної спадщини людства.

В інформаційному суспільстві масового споживання поширюється інший стереотип: якщо музей ефектно не представлений в Інтернеті, якщо він не здатен заявити про себе й віртуально репрезентувати свої колекції, то це якась консервативна, вбога установа, запилене сонне царство, де для пересічного туриста зовсім нема нічого цікавого. А сучасний споживач погоджується тратити свій дорогоцінний час лише на найкращу пропозицію.

Насамкінець щодо ролі інформаційних технологій у поліпшенні та унаочненні експозицій музею. Без залучення комп'ютерних продуктів в експозиційну діяльність значна частина західних музеїв на початку XXI ст. уже не мислить свого конкурентоздатного існування. А популярність серед відвідувачів науково-технічних та природничо-наукових музеїв (скажімо, широко знайомих українському туристові лондонського Музею науки чи віденського Музею техніки) нині вже безпосередньо лімітується масштабами й анімаційним розмахом мультимедійного компонування їхніх експозиційних залів.

Йдеться про спеціально створені аудіо-, відео- і мультимедійні продукти, що виступають рівноправними учасниками експозиціювання поряд із традиційними музейними предметами. Прикладів успішності запровадження таких продуктів у експозиційну практику музеїв більш ніж достатньо. Скажімо, повністю мультимедієзованим та світло-ілюмінаційноанімізованим є відомий європейський Музей діамантів Сваровскі поблизу м. Інсбрука (Австрія) (див.дод.46). Його відвідувач, переступивши поріг, повністю занурюється у феєричний ілюмінаційно-віртуальний світ, де на кожен крок підлога реагує "вибухом" фантасмагоричного мерехтіння, де ілюмінація розфарбовує в усі барви райдуги скляні стіни, доверху заповнені діамантами, де ефект споглядання найбільшого у світі штучно створеного діаманта анімаційно підсилюється несподіваною для відвідувача грою світла й тіней. Там можна потрапити в зал, наче всередину велетенського діаманта, що повільно рухається довкола тебе й створює неповторні відчуття ефектом заломлення світла (див.дод.47). У музеї існують зали релаксу з м'якими широкими диванами, на які можна розлягтися і в сутінках під класичну музику споглядати штучно створену з діамантів копію зоряного неба із відомими й віддаленими сузір'ями й галактичними скупченнями тощо [6].

Музейний маркетинг

Маркетинг установ культури - це формування попиту і задоволення потреб у сфері дозвілля. У сфері дозвілля сьогодні зосереджується величезний ринковий потенціал. Індустрія дозвілля з кінця XX ст. стала пріоритетною, найпривабливішою для інвестицій і стабільно високоприбутковою сферою постіндустріальної економіки [10].

Для більшості музеїв розвинених країн у XXI ст. норма - утримувати окремі відділи маркетингу. В той час як для музеїв України маркетингова діяльність досі залишається малозрозумілою дивовижею.

Маркетинг фактично став філософією та ідеологією ринкової діяльності. Останні десятиліття характеризуються тим, що маркетинг посів місце провідної концепції управління й у некомерційному секторі. Розвиток і зміцнення маркетингових комунікацій дали змогу, для прикладу, сформувати систему фандрайзинга, що в наші дні забезпечує стабільне фінансове підґрунтя для реалізації культурних проектів.

Музейний маркетинг (від англ. market - ринок) - це система знань про теорію і практику створення, просування до потенційних споживачів та збуту музейного продукту, а також налагодження комплексу комунікативного діалогу між музеями та суспільством і його окремими інституціями.

Виходячи з цих положень, маркетинг музею повинен реалізуватися у двох стратегічних напрямах:

· презентація і просування музею й усіх форм його суспільної діяльності (некомерційний маркетинг);

· презентація і просування конкретних музейних послуг чи товарів (комерційний маркетинг).

· Поняття зовнішнього середовища музейного маркетингу вирізняють сім факторів:

· політичні: політична система (її цінності і задекларований курс у сфері демократизації й гуманізації суспільства, відкритості до партнерства з іншими державними інституціями, підтримки культури й туризму) та законодавчо-правове регулювання музейної діяльності;

· міжнародні фактори: добросусідські відносини, доступність національної культурної спадщини для міжнародних туристичних потоків та міра інтегрованості національної музейної мережі у глобальну індустрію туризму;

· соціально-культурне середовище: різні групи людей, які мають різні культурні характеристики, менталітет і систему цінностей;

· економічні фактори: рівень зайнятості, інфляції, структура витрат споживчого кошика громадян, цінова кон'юнктура тощо;

· ринкові фактори: рівень міжмузейної кооперації та інформаційного представництва музеїв у глобальній мережі Інтернет та інформаційних джерелах (ТБ, преса) мас-медіа; життєві цикли популярності музеїв та окремих музейних продуктів;

· технологічні фактори: рівень запровадження досягнень НТР у галузі і конкретній музейній установі;

· фактори конкуренції: внутрішньої між окремими музеями міста за увагу місцевого споживача та приїжджого туриста й зовнішньої з іншими установами індустрії дозвілля.

Маркетингова стратегія музею - це концепція і план конкретної поведінки на ринку з метою поширення інформації про себе, популяризації свого продукту серед громадськості, підтримування й розвитку власного позитивного іміджу, пошуку нових груп потенційних споживачів музейного продукту та загалом заходи зі зміцнення своїх позицій у суспільстві на довготермінову перспективу.

Метою некомерційного музейного маркетингу є підвищення соціальної значущості діяльності музейної установи, її місії і суспільної ваги, створення яскравого привабливого образу як скарбниці мистецтв і культурної спадщини. Цей вид маркетингу називають іміджевим (чи престижним). На базі маркетингу цього типу будуються технології і стратегії фандрайзинга.

Відмінність некомерційного маркетингу від комерційного полягає в тому, що залучення ресурсів для відтворення діяльності і розвитку музейної установи та реалізації соціально значущих культурних проектів і програм здійснюється головним чином за рахунок залучення ресурсів "іззовні": бюджетних засобів, грантів благодійних фондів, спонсорської підтримки і приватних пожертвувань [10].

Вибір тієї чи іншої маркетингової стратегії музею ґрунтується на комплексі попередніх та поточних маркетингових досліджень.

Комплексне дослідження ринку здійснюється в чотирьох напрямах:

· дослідження ринку як такого;

· вивчення споживачів;

· вивчення товарів;

· вивчення конкурентів.

На початку XXI ст. музейний маркетинг - це диференційований (багатосегментний) маркетинг, заснований на індивідуалізованому підході до сегментів, для кожного з яких проводиться концентрований маркетинг. (Зокрема, окремі стратегії для школярів і ліцеїстів дитячої і підліткової вікових груп, для студентської молоді, для туристичних груп з інших регіонів України, що прибули в місто чи обслуговуються турфірмами міста, для інтуристів, для членів творчих гуртків чи спортивних секцій, для матерів з дітьми, для уїк-ендового сімейного дозвілля батьків з дітьми, для журналістів та представників бізнесу, для літніх осіб, для національної меншини, для конфесійної спільноти та ін.). Це зумовлено особливостями попиту, насамперед низьким рівнем соціального зацікавлення музейним продуктом, несистематичністю (поодинокістю чи стихійністю) його споживання та високим рівнем взаємозамінності музейного та альтернативних йому дозвіллєвих продуктів. Недиференційований маркетинг у музейній практиці застосовується набагато рідше.

Успішні стратегії комерційного музейного маркетингу акцентовані на збільшенні кількості продажу. Як показує практика, презентація, реклама та просування пропозиції музею у відкритому інформаційному просторі все-таки збільшують обсяги продажів. Віртуальні книжкові магазини, комп'ютерний продаж і бронювання квитків, реклама на банерах і обмін посиланнями в Інтернеті різко збільшують аудиторію й обсяги продажу. Розгортання музеями маркетингових стратегій в Інтернеті викликає зростання відвідуваності й обсягів продажу не лише у віртуальному просторі, а й у реальних музейних крамницях, салонах, під час відвідувань виставок, музейних експозицій та інших культурних акцій, проведених музеєм. Фактично сучасні інформаційні технології забезпечують доступність музейної пропозиції для глобальної аудиторії. Отже, комерційний успіх формується в результаті масштабу комунікації [17].

Висновки до розділу

У підрозділі "Інновації музейної справи" було проаналізовано різноманітні сучасні інформаційні технології, які розвиваються у країнах Європи, а також їхній вплив на вітчизняні музеї.

У підрозділі "Музейний маркетинг" було чітко окреслено саме поняття музейного маркетингу, його складових та виокремлено основні стратегічні напрямки маркетингу.

Висновки

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

Першим завданням дослідження було виявити основні етапи формування та розвитку музейної експозиції. На основі аналізу робіт із історії музейної справи та музеології встановлено, що елементи найдавніших "протоекспозицій" були знайдені в інтер'єрах давньогрецьких храмів ще до 13 ст. Вже у 17-18 ст. формуються численні приватні колекції. Проте виникнення перших виставок тобто експозийцій відбулося в Європі у 18 столітті за часів епохи Просвітництва.

У кінці XVIII - початку XIX ст. на перший план висуває науковий аспект експозиції. Предмет цікавить творців музеїв в контексті наукового знання. Складаються систематичні експозиції.

На сучасному етапі розвитку музейної експозиції складаються передумови для переосмислення принципів експозиційнї побудови. на допомогу приходить техніка: фото-, кіно-, аудіо-, комп'ютерна. Таким чином, сучасні тенденції виражені в прагненні до синтезу видів і жанрів мистецтва, до з'єднання усього розмаїття, яке пропонує сучасна культура в експозицію, яка буде задовольняти вимогливий смак сучасного відвідувача.

Другим завданням було дослідити найсучасніші та найцікавіші музеї країн Європи. Ознайомитись із особливостями проектування їхніх інтер'єрів та проаналізувати важливість зв'язку архітектури із внутрішнім середовищем художніх музеїв.

Третє завдання передбачало виокремити основні принципи проектування музейної експозиції. Аналіз підручників та посібників із музеєзнавства дає привід для висновку, що на сучасному етапі архітектурна складова проектування музеїв перебирає на себе домінуючу роль, демонструє відмову від традиційних елементів композиції приміщень заради досягнення майже "безтілесної" архітектури. Проте, у сучасному будівництві чітко простежується й інша, суперечлива тенденція - підняти роль архітектури музеїв до рівня самостійної емоційної сили. У такий спосіб, архітектура має стати органічною складовою враження, яке музей справляє на відвідувача.

Також важливим елементом експозиційної композиції виступає музейне обладнання, що забезпечує можливість здійснення експозиційної, реставраційної, зберігальної та інших видів діяльності.

І, звичайно, освітлення, як важлива складова музейного інтер'єру та одна з головних умов зустрічі глядача з твором мистецтва. Можна виділити два головні завдання музейного освітлення - це підкреслення унікальності кожного експоната і допомога відвідувачеві зорієнтуватися в просторі. На основі аналізу тематичної літератри виділено основні параметри якості освітлення: розповсюдженість, кут, колір та інтенсивність.

Четверте завдання передбачало дослідження та виокремлення основних інновацій музейної справи у сучасному світі. В наші дні основні функції поширення культури, що належали музеєві раніше, перейшли до преси, телебачення, радіо, Інтернету.

Впродовж останніх років за ініціативи й технологічної підтримки CIDOC активно поширюються міжнародні проекти, що гармонізують й уніфікують національні програми різних країн у сфері створення й використання музейних інформаційних ресурсів. Без залучення комп'ютерних продуктів в експозиційну діяльність значна частина західних музеїв на початку XXI ст. уже не мислить свого конкурентоздатного існування. У зв'язку із цим необхідності набуває також музейний маркетинг, метою якого є підвищення соціальної значущості діяльності музейної установи, її місії і суспільної ваги, створення яскравого привабливого образу як скарбниці мистецтв і культурної спадщини, а також просування до потенційних споживачів та збуту музейного продукту.

У роботі представлено генезис дизайну музеїв, а також досліджено специфіку інтер'єру галерей та арт-центрів, обумовлену історико-культурними та соціально-економічними чинниками. Таким чином, всі завдання наукової роботи було досліджено, висвітлено та послідовно описано у розділах даної праці.

Список використаних джерел

1. Байдахер Фрідріх. Загальна музеологія / За ред. Зеновія Мазурика; Пер. з нім. X. Назаркевич, О. Лянг, В. Лозинського. - К.: Літопис, 2005.

2. Велика Л.П. Роль образної побудови експозиції у системі музейної комунікації (аспект розбудови української школи музеєтворення): Автореф. дис… канд. мистецтвознав.: 17.00.08 / Л.П. Велика / Харк. держ. акад.. культури. - Х., 2000. - 20 с.

3. Власюк Г.М., Зосимович О.Ю., Хададова М.В. Музеєзнавство та архівна справа: Навч.-метод, посіб. - Житомир: ЖДПУ імені Івана Франка, 2006.

4. ДБН В.2.5 28 - 2006. Естственное и искусственное освещение. - К.:Минстрой, 2006.

5. Калугина Т.П. Художественный музей как феномен культуры. - СПб., 2001.

6. Лорд Б., Лорд Г.Д. Менеджмент в музейній справі. - М., 2002.

7. Музейна експозиція (теорія і практика, мистецтво експозиції, нове сценарії і концепції) під редакцією М.Т. Майстровской, М.: 1997.

8. Музейна справа та музейна політика в Україні XX століття. - К.: Златограф, 2004.

9. Науковий проект - перша і головна частина проектування музейної експозиції: Методичні рекомендації / Львів. іст. музей.- Львів, 1995.- 13с.

10. Основи музеєзнавства, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв: Навч. посіб. / П. Горішевський, М. Ковалів, В. Мельник, С. Оришко. - Івано-Франківськ: Плай, 2005.

11. Прищепа О.П. Основи музеєзнавства. Навчально-методичний посібник. - Рівне, 2006. - 104 с.

12. Про музеї та музейну справу: ЗУ від 29 червня 1995 p. // Відомості BP України. - 1995. - № 25. - Ст. 191.

13. Рутинсъкий М.И. Географія туризму України: Навч.-метод. посіб.: 2-ге вид., доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

14. Сотникова С.И. Музеология: Учеб. пособ. - М.: Дрофа, 2004.

15. Стецюк О.В. Розвиток мережі музейних закладів у системі туристичної інфраструктури Карпатського регіону // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету (Географія). - Тернопіль, 2006. - № 1.

16. Тронько, П.Т. Краєзнавство у відродженні історичної пам'яті багатовікових традицій українського народу[Текст] / П.Т. Тронько // З любов'ю до України. - К., 1995. - 194 с.

17. Шляхтина Л.М. Основы музейного дела. Теория и практика: Учеб. пособ. - СПб.: Высшая школа, 2005.

18. Юренева Т.Ю. Музей в мировой культуре. - М., 2003.

Размещено на Allbest.ru