Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

У параграфі 3.1.2. - «Взірцеві якості» охарактеризовано основні чесноти героя. Ідеальним персонажам властивий ідеальний набір дій, вчинків, суворо окреслених стосунків, емоцій і моральних цінностей. Герой-богатир, як втілення добрих начал у казці, стоїть на боці знедолених і слабих, є захисником своєї держави й насамперед має бути сильним і мужнім. Сила для героя-богатиря означає те саме, що краса для дівчини. Казковий богатир не просто сильний, він має надзвичайну силу, адже йому доводиться боротися не лише з людьми, а й з надприродними істотами, в його описах часто трапляються гіперболи, постійні порівняння, найбільше його сила та хоробрість розкривається в битвах. Надзвичайно велику роль у казці відіграють різноманітні повтори, які ми наводимо в описі героя та ін., до прикладу, це стереотипні діалоги - розмови з конем, помічниками, ворогами тощо. Хоча не всі герої наділені богатирською силою, вони всі до одного є сміливими й не бояться ані труднощів, ані поєдинків з чудовиськами, неухильно простують до своєї мети, у чому їм допомагають чарівні помічники. Тут виявляється оптатив як важливий модус казкової оповіді. Саме «сила волі» героя є вихідною передумовою його розгортання в казковій оповіді. У народній казці також утверджується думка, що сміливою є не та людина, яка нічого не боїться, а яка заради своєї благородної мети стає сміливою. В низці мотивів (АТU 326А (Про юнака, який хотів знати, що таке страх)) доводиться, що страх є нормальною людською емоцією і людина, яку нічого не лякає, є відхиленням від норми, вона втрачає життєву орієнтацію. У виконанні складних і небезпечних завдань героєві допомагають помічники, які становлять досить велику групу дійових осіб (звірі, люди, чарівні предмети). Помічником може бути будь-який персонаж, іноді вони взаємозаміняються, однак функція їх залишається тою самою. Образи чарівних помічників є відображенням давнього періоду існування людства, епохи язичництва, коли вірили в добрих і злих духів та богів, які допомагають або шкодять людині. Згодом мотив допомоги набуває в казці морального спрямування. Роль помічників є такою значною в казці, що це дало можливість твердити про пасивність головного героя, хоча в контексті канви казки це так не видається. Якраз внутрішню, моральну активність героя чарівної казки виокремлює у своєму дослідженні В. Бахтіна.

Отже, героєві властива насамперед доброта, у чарівних казках дуже часто зустрічаємо мотив допомоги героя слабшим і знедоленим, часто це звірі, дружба і вірність у стосунках завжди винагороджуються (ATU 554 (Вдячні тварини); СУС -554** (Юнак рятує муху)), що детально простежено на прикладі угорської казки «Дванадцять зачарованих дівчат». У всіх цих ситуаціях дуже важливим є те, що герой діє безкорисливо, виходячи лише з добрих почуттів, він щиро жаліє слабшого за себе і не чекає віддачі. Вона приходить сама собою, як винагорода за його поведінку («щасливу долю треба заслужити»), у цьому полягає мериторизм казки - відплата за чесноти. У казках відображено також релігійні уявлення про допомогу іншим. Це, зокрема, заповідь любити ближнього як самого себе, тобто безкорисливо, допомагати слабшому й обездоленому, подавати милостиню, співчувати. Адже основним поняттям релігії є Бог як любов, де вона постає як глибоке душевне здоров'я. Роблячи добро іншим, людина робить добро й собі. За більш прагматичного підходу навичка допомоги іншим формувалася вже як принцип виживання, адже людина є суспільною істотою й тісно пов'язана з іншими. Це означало, що людина розуміла - допомагаючи іншим, вона може розраховувати на них у скрутних обставинах, які завжди мають місце в житті кожного. Завжди був дієвим принцип «ти мені - я тобі». У селянському середовищі це виявлялося у спільних сусідських, громадських роботах, зокрема в період жнив. Доброта героя поєднується із скромністю та чемністю. За народною мораллю, велике значення має повага до старших за віком людей, їх мають слухатися та поважати молодші, це яскраво виявилося в казкових діалогах, що входять до казкового етикету. Питання та відповіді персонажів відображають також правила гостинності, що існували в тогочасному суспільстві.

Іншою чеснотою, яка високо цінується народом, є розум. Загалом у народній казці домінує думка, що розумна людина краще орієнтується у світі й досягає успіху, що бачимо вже в назвах самих казок, які є сентенціями, що виражають колективний досвід. Приміром, угорська казка «Більше розумом, ніж силою» наочно демонструє переваги людського розуму, у даному випадку перед силою звірів - ATU 157 (Тварини вчаться у полохливого чоловіка); MNK (Перемога людського розуму). Розум виявляється «старшим» не лише за силу, а й за гроші. Філософські питання ставляться в циклі казок про роджений і вчений розум, тобто про вроджений розум, життєву мудрість людини, а також набуті нею знання. Згідно з народними поглядами людина буває мудрою від народження, тобто це їй дається Богом, цього не навчишся, це залежить від її внутрішніх даних та розвинутої інтуїції. Від природи мудра людина на власних прикладах набуває того досвіду, який називають життєвою мудрістю. В іншій групі мотивів йдеться про мудрих старих людей (Дідо-всевідо і т. п.), які свій багатий життєвий досвід передають молоді як безцінні поради. Це поширені в багатьох народів типи АТU 921 F* (Гуси з Русі); MNK (Король Матяш і старий). Мудрі поради часто дає батько своєму синові чи синам перед смертю - ATU 911*, АТU 915. У деяких випадках розум підмінюється хитрістю, ці два поняття можуть змішуватися. Ставлення народу до хитрості як людської вдачі не є однозначним. Загалом ця риса засуджується, нею наділяють негативних персонажів. Однак коли герой опиняється в несправедливих нерівноправних умовах і чесними засобами не може досягти своєї мети, він вдається до хитрощів. Тож хитрість є знаряддям слабкого проти сильного, тому в казці вона інколи не лише не засуджується, а й героїзується. Тут, очевидно, діє настанова, що засоби виправдовують мету.

У казках високо цінується правдивість, справедливість, чесність. Відомим міжнародним сюжетом є «Правда і кривда» - АTU 613 (Двоє подорожніх). В однойменній казці їх символізують двоє братів. Слово «правдивість» згадується в казках не лише у прямому значенні - казати правду, не брехати, а часто в значенні справедливості у стосунках поміж людьми. У багатьох казках поняття правдивості набуває соціального звучання, що, безперечно, з'явилося тут пізніше, десь із XVI ст., у зв'язку з формуванням нового уявлення про особистість в українській народній свідомості (І. Юдкін). У казках знаходимо немало імен відомих в Карпатському регіоні опришків та бетярів, які захищають бідних людей від багатіїв. Ставлення до праці як одного із джерел життя на землі є для казки важливим критерієм оцінки діяльності героя, його поведінки та вчинків. Селянська праця є надзвичайно тяжкою, чимало зусиль потребує й здобування основної селянської їжі - хліба. У казці «Чорт і хліб» ( ATU 1199 A (Чорт і хліб)) хліб розповідає чортові, як його «мучить» господар. У казках є й згадки про майстрів та їх ремесла, які високо цінуються народом. Та найвище цінується праця на загальне благо, яка приносить користь усім людям.

У параграфі 3.1.3. - «Героїня як втілення жіночності» йдеться про головний жіночий персонаж казки, що постає як втілення жіночих чеснот. Дівчина чи жінка займає менше місця в оповіді, основним завданням якої є опис пригод героя. Водночас більшість колізій обертається навколо пошуків героєм дружини чи нареченої. Найчастіше вона згадується як царівна, принцеса, королівна чи просто дівчина, жінка, дружина. Жіночі імена тут часто є звичайними, типовими, це Галина, Марійка, Калинка, Юліанка та ін. Та трапляються й значимі імена, адже антропонімія казок є стилістично функціональною. Ім'я не лише виокремлює персонаж, а й підкреслює його певні характерні ознаки як образу. Антропоніми можуть містити також емоційно-експресивну характеристику дійової особи. Дівчина насамперед славиться вродою, це відображено в її імені - Настуня-красуня, Білосніжинка, Червона Квіточка. В угорських казках зустрічається Чіпкеружіка (Спляча Красуня), Тюндерсеп Ілонка - Казково Красива Ілонка, Диво-Краса Ілонка, Вілагсеп Ілонка - Красива на весь світ Ілонка та ін. (в українських казках Закарпаття це ім'я звучить як Сейпентел Ілонка, Тіндер-Сейп-Ілонка тощо). Дівчина може отримувати ім'я від природних явищ (Білосніжка, Гайналка - світанкова), від зовнішнього вигляду (Крихітка, Безручка), зокрема від зросту - на відміну від чоловічих імен, епітет «маленький» стосовно дівчини не викликає асоціацію зі слабкістю, а означає тендітність, ніжність, чарівність. Відповідними є й прізвиська прихованих героїнь - Вошливка, Попелюшка (угор. Гамупіпьокьо, Гамупепейкьо), Кормошка (у сажі). Імена героїні отримують і за свої здібності: Селіке - Королівна Вітерець, Ружатневетьо - Королівна, що Сміється Трояндами. Зовнішність героїні, так само, як інших персонажів, у казках подається не докладно, а узагальнено, її врода, пишна і вражаюча, відіграє набагато більшу роль у сюжеті та казкових колізіях, ніж чоловіча, адже основне призначення жінки тут - любов і заміжжя, на що часто вказується в описі. Як і в зображенні героя, найчастіше вживається узагальнюючий епітет красний, що має високу позитивну оцінку, та його синоніми, дівчина порівнюється з квіткою, сонцем, зіркою, царівною, пташкою, голубкою тощо, що загалом є характерним для українського фольклору. В угорському фольклорі, де є так звані квіткові пісні, дівчина асоціюється з левкоєм, майораном, фіалкою, трояндою тощо. В цих описах вжито постійні художні засоби, що відображають естетичні погляди певного народу на жіночу вроду (в угорців, а також закарпатських українців таким стереотипним гіперболізованим висловом є - «вона була такою надзвичайно (сліпуче) красивою, що на сонце можна було дивитися, а на неї ні». Для казки властиве зображення краси за враженням, яке вона чинить на інших людей. Красі героїні хлопці дивуються, німіють від неї, втрачають мову, одразу закохуються, просять руки. Ця фатальність жіночої краси, її вплив на чоловіків знайшла широке відображення у світових художніх творах та в міфології, яскравий приклад цього - образ античної прекрасної Єлени, через яку почалася Троянська війна. Часто наголошується на унікальності героїні - такої красивої немає на всьому цілому світі, її краса неповторна й дивовижна. В угорців є визначення смертельно красива, смертельно закохатися, що є свідченням величезної сили краси, адже за героїню змагаються витязі й надприродні істоти, вони проходять тяжкі випробування, ризикують життям, навіть гинуть, відмовляються від усього, аби лише здобути кохання дівчини. Відповідно й одяг дівчини незвичайний: золотий, срібний чи діамантовий, зітканий з зірок і т. п., все це сяє, міниться, блищить на сонці. У казках принцеса може мати золоте волосся та незвичайну зовнішність - у неї під правою рукою сонце, під лівою - зоря, під коліном - місяць - СУС 850 (Прикмети царівни).

Героїні значною мірою притаманні ті самі якості, що й герою, адже вони уособлюють загальнолюдські ідеали, однак їх прояви розкрито в інших сюжетах, мотивах і ситуаціях. Досить рідко в казках Українських Карпат зустрічаємо жінок-богатирок. Мужність, сміливість звичайної дівчини виявляються в екстремальних ситуаціях (втеча від розбійників). Однак здебільшого жінку в казках цінують за доброту, ніжність, лагідність, слухняність. Ці якості найяскравіше розкрито в розповсюджених у регіоні сюжетах про дідову й бабину доньку (АТU 480 (Добра і зла дівчина)), службу героїні в баби-відьми, в кобилячої голови, ведмедя тощо, де її позитивні якості протиставлено лінощам, грубощам, агресивності сестри по батьку. Тут цінується її працьовитість, адже в усі віки в селянських родинах потрібні були руки для виконання фізичних робіт. Жінка мала бути гарною, вмілою господинею, тримати дітей і хату в чистоті.

Героїня виявляє надзвичайну вірність, відданість у коханні. Досить популярним у казках є мотив заміжжя з твариною, птахом чи іншою істотою, що раніше була людиною - АTU (400 - 459), коханий покидає дружину і вона в його пошуках вирушає в далеку і небезпечну дорогу. В угорських казках королівні виготовляють пару залізних черевиків, три залізні палиці, вона блукає «зимою-літом, у воді і пилюці», і знайде коханого, лише зносивши ці речі. Ці та інші подробиці характеризують героїню як дуже терплячу, зазвичай ця риса більш притаманна жінкам. Її розум та мудрість розкрито переважно в сюжетах, пов'язаних з мудрими загадками - АТU 875 (Розумна селянська дівчина). Випробування розуму в казках дорівнює випробуванню фізичної сили, духовна перемога має ту саму цінність, що й перемога у бою. І якщо чоловікам допомагають помічники, то жінка часто виходить із скрути завдяки своєму більш гнучкому розуму, нестандартному мисленню, хитрощам, а то й лестощам. У суспільстві, де влада належала чоловікам, жінка, аби досягти успіху, мала пристосовуватися, діяти не прямо, а потайки, хитрощами. Хитрість жінка виявляє і в сюжеті, коли її викрадає чарівний супротивник героя, і вона за допомогою жіночих чарів та лестощів довідується, де знаходиться його смерть, про що й розповідає коханому - СУС 3021 (Смерть Кощія в яйці). Складні життєві проблеми жінка часто успішніше вирішує й завдяки своїй інтуїції, яка в неї розвинута набагато краще, ніж у чоловіка, у багатьох випадках жінка просто знає як краще діяти, знаходить правильне рішення не обхідним шляхом довгих роздумів, а прямим, так би мовити, завдяки осяянню, безпосередньому відчуттю. Тому в казках вона часто виступає як помічниця героя, дає йому цінні поради, підказує що робити тощо. Вона буває чарівницею, дочкою чарівника чи відьми й володіє надприродними властивостями, може обертатися на тварин, птахів, рослини, різні предмети, або ж обертати на них інших, у тому числі свого нареченого, що властиве сюжету, коли закохані тікають від ворогів - АТU 313 А,В,С (Чудесна втеча).

Казка, що будується на антитезі, опозиційності добра й зла, позитивним песонажам протиставляє негативних, до яких належать як фантастичні, так і реальні дійові особи (параграф 3.1.4. - «Типи антагоністів героя»). Антагоністи відтінюють, увиразнюють якості протагоніста, який протидіє їм, завжди стоять на перешкоді герою, відволікаючи його від мети, на чому й побудований сюжет казки. У чарівних казках діють різні надприродні істоти - тварини й люди, наділені чарівними якостями. В їх описах позначилася багата людська фантазія, вони асоціюються з негативними і огидними явищами у природі й світі людей, в їхніх уявленнях. Супротивники героя - чарівні істоти - перш за все є страшними і відразливими, це багатоголові змії, відьми, велетні, чарівники тошо. З людських персонажів тут діють злий та підступний цар, старші брати, мачуха та її дочка, інші родичі. За деяких обставин ними стають матір, сестра, дружина героя.

У побутовій казці на першому плані змальовано соціальну нерівність, несправедливість, що, за логікою жанру, й породжує потворні відразливі типи, описані в творах. Адже в суспільстві панують гроші і влада багатих, які визискують бідних і знедолених. Ці казки побудовані на одному чи кількох епізодах, і в них за допомогою головного героя розкривається якась певна риса негативного персонажа, за яку його карають. Часто тут вживається прийом гіперболізованого зображення. Побутова казка кладе в основу ідею побутової незвичності, гротескності для того, аби передати невідповідність життєвих явищ здоровому глузду. Негативний персонаж передусім злий і агресивний, ненависний. Найгірше, коли така людина наділена владою, та ще й неабиякою. Часто в основі злості й ненависті лежить заздрість - характерна людська риса. У казці вона стає причиною багатьох негідних вчинків й може набирати різних форм - від заздрості на матеріальні статки - «чуже добро, як голодному страва - не втерпиш» - до заздрощів на красу, розум, вміння тощо. Саме через заздрість та вигоду вбивають чи залишають гинути молодшого старші брати, цим самим вони зраджують його, діють підступно, хоча він не раз рятував їм життя. Причиною заздрощів є також ревнощі. Свою лиху натуру антипод часто приховує під личиною доброти, вводить в оману героя улесливими словами, що є свідченням його підступності, лицемірства, брехливості. У всі віки засуджували й висміювали таку людську якість, як скупість, жадібність. У казці вона притаманна багатію, який має все. Його охарактеризовано оціночними епітетами скупий, жадібний, жаднючий, загребущий, зажерливий. У побутових казках, як і в житті, багатство й скнарість часто йдуть поряд. Страждання й муки жадібного багача майстерно описано в багатьох казках, докладніше ми зупинилися на творі «Багач-ненажера» - CУС 745*. В описах людської скнарості провідні дві думки - засудження непогамовного прагнення людини до нагромадження матеріальних багатств та немилосердя до інших людей, що перебувають у біді. У побутових казках дотепно висміюється людська дурість. Багатії тут є не лише жадібними, злими тощо, вони ще й дурні, чим і користується бідняк. Дещо інша справа - сільський дурник, який буває у буквальному розумінні слова набитим, коли він усе робить не до речі, виконуючи поради інших у невідповідних обставинах - АТU 1696 (Що я маю сказати?), возить труп своєї матері, звинувачуючи в її смерті інших - АТU 1537 (Убитий п'ять разів мертвяк) тощо. Вчинки дурня нелогічні, недоречні, дивні, однак вони цілковито вписуються в логіку новелістичної казки. Та хоча він дурень «набитий», та некорисливий, чистий душею, нікого не кривдить, не б'є, ні в кого не вкраде, не вчинить насильства, і ці риси внутрішнього благородства вивищують його над іншими персонажами казки. Його душевна доброта, незлобивість і сердечність стають «мірилом» соціальних якостей інших людей. Тому, не зважаючи на нерозумні вчинки, симпатії народу на боці дурня, якому в казці сприяє удача й везіння. Та якщо народ хоч і сміється з добрих дурників, однак ставиться до них із симпатією, то пихатих і зарозумілих, які понад усе ставлять свою гординю, не розуміє й різко засуджує. Так, популярним у світових казках є сюжет, коли царевич перевиховує гордовиту царську дочку - АТU 900 (Король Дроздобород). Яскраво і психологічно майстерно процес моральної деградації людини описано в казці «Як чоловік кумався зі смертю» - ATU 332 (Смерть кума). У звичайній, на перший погляд, побутовій оповіді постають складні філософські проблеми. Казка, що любить контрасти, протиставляє становище героя на початку казки і в кінці, коли він змінюється під впливом слави й багатства. Вони роблять бідняка не лише зажерливим і безсердечним, його гординя злітає так високо, що він замахується на саму Смерть, вважаючи, що за допомогою свого багатства та хитрощів здолає її. Та якщо людина сама багато в чому визначає свій життєвий шлях, то вже Смерть їй цілком не підвладна («крути, куме, крути, а від мене не відкрутишся»). У казці просто і доступно робиться чимало глибоких висновків і спостережень над людським єством.

Суворо осуджується народом людська лінь, неробство. Багато новелістичних казок присвячено повчанню чоловіком методом покарання лінивих, гордовитих та впертих жінок (АTU 900-904, АТU 1370 А*). Лінь змушує персонажів наративів шукати легких шляхів заробітку, часто нечесних. Відомими дійовими особами побутової казки є брехач і підбрехач (АТU 1920 А). Такі люди в народних творах називаються брехунами, обманщиками, шахраями, дурисвітами, шельмами, їм дають гумористичні епітети-характеристики: «цісар-брехун, цісариха-брехуниха, цісарята-брехунята». Брехливі жінки є пліткарками, вони нічого не роблять, а лише ходять по селу, по сусідах, розносять чутки. В наративах дотепно висміюють легковірність, брехливість, доскіпливість жінок. Доля карає надміру цікаву, нерозумну жінку, про що йдеться в поширених сюжетах угорських та українських казок - АTU 670 (Чоловік, який розумів мову тварин). Деяким жінкам у казках притаманна сварливість. Злу жінку бояться навіть чорти - АТU 1164 (Диявол і зла жінка). Непомірною показана й жіноча впертість, коли навіть під страхом смерті жінка стоїть на своєму - суперечка з чоловіком за стрижене-голене / сіно-солому в казках обох спільнот ( ATU 1365 В).

У параграфі 3.1.5. - «Внутрішній світ казкових персонажів» зроблено висновок, що не зважаючи на схематичність дійових осіб, вони описані як звичайні люди з їх емоціями та переживаннями. Зображення внутрішнього світу людини у казці передусім пов'язане з особливостями епічного стилю, головною ознакою якого слід вважати таке зображення дійсності, коли оповідач відтворює зовнішні дії своїх героїв і через розповідь про те, що вони роблять, дає слухачам зрозуміти, що вони відчувають, як переживають події, що рухає їхніми вчинками. Тобто психологічне зображення в казках підпорядковане засобам епічного відтворення реальності: воно тісно пов'язане з дією, супроводжує і визначає її. У казці, як і в житті, людині властиві різноманітні емоції, як первинні, спільні з тваринними (страх, відчай), так і окультурені (надія, очікування, подив, обурення, захоплення тощо). Емоції й почуття героїв у зв'язку з оцінністю можуть бути позитивними і негативними, мати більшу чи меншу інтенсивність. Кохання в казках є великим, глибоким і справжнім почуттям. Любов у казках пов'язується зі смертю, тобто вона асоціюється з неминучістю, невідворотністю смерті, вона є такою ж глибокою, вічною, непорушною, як смерть. Негативні емоції також відзначаються своїми відтінками та інтенсивністю, це страх, лють, відраза, смуток. Вони супроводжуються слізьми - частіше від горя, рідше - від великої радості. Сльози в казках є нормальним виявом емоцій, як і сміх. Для казки загалом характерна швидка реакція героїв на події, різні стани можуть швидко виникати і так само швидко перетворюватися на слова чи вчинки. Почуття, переживання у казці є сильними та щирими, людина загалом відкрито виражає свої емоції, що з психологічної точки зору є правильним і здоровим, адже емоція, яка повно проживається, не лишає негативних наслідків для організму. Що ж до сучасної людини, то вона стала дуже складною, заплуталася у своїх відчуттях, часто приховує їх, не показуючи іншим, навіть бореться з ними, й тому стає амбівалентною - одночасно любить і ненавидить, в ній можуть уживатися суперечливі потяги. Прояви її тіла, розуму та душі не є збалансованими, порушується цілісність людини, її гармонія з довкіллям.

У підрозділі 3.2. - «Оповідач як один з антропоцентрів комунікативної ланки» в центрі уваги інший важливий антропоцентр казки - казкар чи оповідач.

У параграфі 3.2.1. - «Комунікативні стратегії казкаря та питання виконавства» йдеться про комунікативний, прагматичний підхід до аналізу художнього твору, характерною вимогою якого є забезпечення одночасного процесу естетичного кодування і декодування. Однією з показових ознак усної народної творчості у цьому сенсі є загалом збереження одномоментності (синхронності) процесу виконання і сприйняття. Найприкметнішою властивістю класичної оповіді та слухання казки є те, що аудиторія проживає казку разом з казкарем, сприймає й насолоджується нею. Виконання та слухання казки робить єдиним колективом оповідача та слухачів. Мистецтво казкаря особливе, це не механічне заучування казок та їх частин, а певна творча побудова сюжету з окремих блоків, що є своєрідними будівельними камінчиками. Його вміння реалізується саме в час виконання казки, йому властива спонтанність і мистецьке чуття, про що зазначають дослідники (А. Лорд, А. Ковач, О.Бріцина, С. Неклюдов). Хоча в традиційному суспільстві багато людей знали казки, казкарями ставали лише ті, хто мав особливі здібності до цього. Добрі казкарі дуже поціновувалися. Казки розказували на досвідках, вечорницях, при млині, на випасі худоби, прядках, інших жіночих роботах, під час солдатської служби, на лісоповалах.

У параграфі 3.2.2. - «Творчі портрети казкарів краю» розглянуто особистості казкарів краю, який завжди славився талановитими оповідачами. Дослідники значну увагу приділяли особі казкаря, їх цікавило, які чинники впливають на формування репертуару того чи іншого майстра, як відбиваються в оповіді окремі факти їхньої біографії, хто складає його оточення, які джерела його творчості, де і від кого він навчався майстерності, стилетворчості, як взаємодіє із слухачами тощо. Про це писали В. Гнатюк, П. Куліш, М. Азадовський, В. Пропп, Дь. Ортутаї, А. Ковач, Ю. Раффаї та ін. Так, Дюла Ортутаї, Петро Лінтур загалом поділяли оповідачів за манерою точнішого чи вільнішого слідування традиції: одні з них тяжіють до точного відтворення традиційного матеріалу, незмінності його передачі; інші вибирають більш вільний, незалежний спосіб виконання, мають більшу схильність до заміни мотивів, навіть введення нових. Ці оповідачі є творчими особистостями, мають поетичний талант. Згідно з іншим поділом, Лінтур виокремлював епіків (Галиця, Калин, Королович), сатириків (Феєр, Гебрян, Лазар), філософів (Гендера, Ільтьо). Угорський дослідник І. Шандор, у свою чергу, за способом виконання визначив такі типи: акустично-стильовий, візуальний та «моторичний». На численних прикладах охарактеризовано оповідачів з різних теренів краю, їх манеру виконання, особливості стилю, взаємодію з аудиторією і т. п. Це, приміром, казкарі Дьордій Скаженюк, Михайло Шопляк-Козак, Доня Юрчак, Ганна Васько, Юрко Соколовський та багато інших. Є приклади й угорськомовних оповідачів (Янош Фуріц, Анна Палюк, Гадар Даніелне), а також таких, що знали дві та більше мов.

У параграфі 3.2.3. - «Автор-функція в тексті казки» на конкретних прикладах розкрито роль казкаря у формуванні казкового тeксту. Основним у комунікативній ланці донесення до слухачів вироблених століттями моральних правил та законів є оповідач або казкар, який виконує дидактичну, спрямовуючу, регулюючу та ін. функції в казці - це так звана автор-функція (термін М. Бахтіна). Тут насамперед виявляється його внутрішній світ, думки, знання, потреби та бажання, пріоритети та установки, почуття й емоції. У створенні синхронного кодування - декодування народної казки вирішальну роль відіграють засоби естетики тотожності, які забезпечують те, що в кожному окремому творі з'являється бажане, очікуване, навіть знайоме. Крім елементів естетики тотожності, угорські вчені (І. Бано ) виокремлюють у казці й елементи естетики несподіваного, важливі для того, щоб зробити окремі казки більш яскравими, цікавими, оригінальними. Своєрідна - з переважанням естетики тотожності - пропорція обох елементів є одним з найважливіших естетичних покажчиків міри цінності народної казки. Ставлення казкаря до сюжету та персонажів знаходить різне вираження у різних частинах тексту. У зв'язку з цим виникає питання про двоплановість суб'єктної організації казки. З одного боку, автор-оповідач присутній у зачині, кінцівці та коментарях, існує у часовому вимірі теперішнього, тобто в одному часі з читачем, що сприймає оповідь. З іншого боку, основну частину казки організовано за законами безособового існування, а значить, вона належить до далекого минулого. Двопланова суб'єктна організація оповіді дає можливість оповідачеві розповісти про казкові події, не наголошуючи на їхній достовірності, відносячи їх до невизначеного минулого і коментуючи їх з теперішнього, з позиції сучасника читача. Відтак засобами локації слова, його віднесення до персонажів та тексту оповідача створюється часопросторова організація твору. Наявність оповідача виявляється передусім в ініціальних, фінальних та ін. формулах, які є важливими стилістичними елементами поетичної будови казки і суттєвими елементами її структурно-композиційної побудови. На численних прикладах розглянуто мовно-функціональні та смислові особливості традиційних казкових формул, їх антропоцентричний характер. Результатом лінгвокреативної діяльності казкаря є інтеграція традиційних елементів казки та авторських нововведень. Водночас актуалізація тексту має йти в руслі традиції, не порушуючи його цілісності, адже кінцевою метою двопланової діалогічної суб'єктної організації дискурсу казки є забезпечення сталого читацького інтересу до оповіді й адекватного розуміння казкової фантастики. До таких модифікацій належить розширення оповідачем традиційного елементу, введення елементів та реалій сучасної йому дійсності, заміна казкових предметів і т. п. Такими є й певні звуконаслідування, пісенні вставки, незвичні порівняння, малі синтетичні форми і т. д. До індивідуальних прийомів казкаря належить і гумор, як неодмінний атрибут казки, який казкарі як стилістичний засіб використовують у зображенні різних негативних явищ і персонажів.

Четвертий розділ - «Картина світу народної казки» логічно продовжує те, що вже мовилося про атрибути та вчинкові мотиви казкових персонажів. Тут ці характеристики особистостей постають у відособленні від їхніх носіїв як елементи картини світу. До роботи згідно з розробками лінгвокультурології вводиться поняття концептуалізації світу як особливої його категоризації. Таким чином, розкрито поняття «картина світу» та його походження, його розуміння різними вченими, а також його модифікації - модель світу, мовно-фольклорну картину світу.

У підрозділі 4.1. - «Концептуальність та бінарність картини світу» йдеться про її реалізацію в художньому тексті. Концепт тут вживається (з урахуванням та з відмінністю від використання цього терміну в когнітивних напрямках лінгвістики) як осмислений образ дійсності в свідомості людини, який має назву й ґрунтується на певних культурно обумовлених уявленнях людини про саму дійсність. Він є багатовимірним утворенням, тому єдності думок стосовно семантичних параметрів, за якими може здійснюватися його вивчення, не існує. Різні вчені наголошують на різних сторонах концепту - культурній, оцінній тощо. Основи картини світу концептуалізують моделюючі опозиції, що пов'язане з оцінністю в бутті людини. Під бінарним світоглядом загалом розуміють певну систему поглядів на світ і людину, «філософію життя», згідно з якою індивід-істота формувалася під впливом тих бінарних зв'язків, які склалися в суспільстві. Бінарність є давнім, архаїчним типом мислення та формування картини світу і, як вважають вчені, відображає діяльність найдавнішої - лімбічної системи головного мозку. Дослідники давньої культури називають різні тематичні групи опозицій (К. Леві-Строс, В. Іванов та В. Топоров, Є. Мелетинський), що відтворюють різні рівні членування буттєвого простору. Фольклорний концепт на своєму понятійному рівні збігається з загальнокультурним. Відмінності виникають на образному й аксіологічному рівнях, з ним пов'язана розгалужена мережа різноманітних асоціацій та конотацій, яких може не бути в загальнокультурного концепту, до того ж фольклорний концепт має яскраво виражену оцінну полярність, всю казку побудовано на протиставленні добра і зла, оскільки в ній репрезентовано ідеалізовану модель світу. Подальша дистрибуція опозицій відбувається за тією самою схемою.

У підрозділі 4.2. - «Онтологічні уявлення казки» йдеться про основні сутнісні концепти людини. У параграфі 4.2.1. - «Фольклорні концепти „доля”, „життя”, „смерть”» розглянуто такі онтологічні поняття, як доля, щастя, смерть чи життя. Зокрема йдеться про концепт долі (опозиція доля / недоля; щастя / біда), що є одним з основоположних у наївній картині світу. Простежено походження самого слова «доля», а далі його інтерпретація в казках. Зокрема, розглянуто такі її параметри, як індивідуальна та загальнолюдська доля, її швидкоплинність та фаталізм, активний та пасивний спосіб зміни своєї долі, дорога як життєвий шлях, творення добра як кування долі. Доля буває також щаслива та лиха, зустрічаються персоніфіковані образи щастя та біди, характерна для людської свідомості дихотомія щастя / нещастя. І якщо людина не знає своєї долі, того, що може з нею трапитися на життєвому шляху, то кінець цього шляху - смерть - є визначеним для кожної людини на землі, всі без винятку мають рано чи пізно вмерти. Трактування смерті пов'язане зі сном, смутком, жалобою, чорним кольором (бінарія чорний / білий та їх символіка). Та в казках збереглися також архаїчні, дохристиянські уявлення про сталий енергетичний баланс у природі, єдність часу й простору, життя й смерті. Тому загалом казка не драматизує смерть, яка тут не є страшною і остаточною, один вид матерії не вмирає, а перетворюється на інший, казка сповнена численних метаморфоз - перетворень людини в якусь іншу істоту, предмет або явище.

Трактування часу та простору (параграф 4.2.2. - «Хронотоп народної казки») невідривно пов'язане з найбільш фундаментальними уявленнями людини про дійсність - з осмисленням буття як такого, сенсу життя, усієї людської діяльності. Хронотопу присвячено багато праць. Традиційна єдність зображення часу не є характерною для казки. Передусім їй властивий минулий час з деякими особливостями. Умовність казкового часу, як зазначають дослідники, тісно пов'язана з його закритістю. Ініціальні та фінальні формули служать обрамленням казкового сюжету. Час, виражений у цих формулах, неперервний, тривалий і невизначений та існує, поки триває сама оповідь. Іноді він може виходити за її межі. Казковий час невіддільний від сюжету, подій і від самої оповіді, що неодноразово зазначали дослідники, його відлік ведеться від одного епізоду до іншого, він усвідомлюється лише в події, існує лише в ній і ніби входить у казкову обрядовість. Це так званий подієвий час казки. У наративах трапляється також перцептуальний, емпіричний час, що залежить від суб'єктивного сприймання, й таким чином виникає аксіологічний аспект часового виміру. На прикладі епізоду з казки «Як чоловік кішку вчив працювати», а саме особливостей вербальної передачі протікання часу упродовж одного дня, з'ясовано мораль твору. Щодо просторових уявлень, то тут спостерігається ціннісна неоднозначність просторових напрямків, нерозчленованість цільових і просторових орієнтирів. Так, міфологічною семантикою хорошого й поганого сповнене давнє протиставлення попереду / позаду, верх / низ, праве / ліве. Просторові локуси можна поділити на дві групи - своє місце і чуже місце, тобто вони співвідносяться з більш загальною опозиційністю свій / чужий, права складова якої реалізується як «нелюдське», «потойбічне», «зооморфне», «чуже», «вороже» (бінарія людина / нелюдина) тощо. Числові характеристики простору можуть бути описані лише в межах опозицій великий / маленький, близький / далекий тощо, особливу символіку мають числа 3, 7. Простір також оцінюється значущістю звершень.

Людина невіддільна як від природного, так і соціального оточення, про це йдеться в підрозділі 4.3. - «Концепт „природa” в оповідальній традиції регіону». Природа, флора й фауна - органічна частина народної казки. Більшість подій тут відбувається на тлі природи, вона завжди присутня, близька й невіддільна від людини. Для чарівних казок регіону характерні описи гір, вони можуть бути незвичайними - мідними, срібними, золотими, скляними чи кришталевими, межувати між царствами. Герой часто добувається на вершину гори, яка «верхом сягає неба» і виявляється потойбічним світом. На думку дослідників, казці властивий переважно не статичний, а динамічний пейзаж, який необхідний для пояснення подій, у якому природа виступає у вигляді активної сили, що втручається в оповідь, і який розвиває дію. Природа гармоніює з настроєм персонажа, його станом, у казках зустрічаємо паралелі з життя людини і природи. Зображення у казках надзвичайно предметне і образне, ніби картина. Кольори тут чітко визначені, улюбленими є чорний і білий, червоний, золотий і срібний. Семантичне значення кольорів багаторівневе, містить предметні, емоційно-оцінні, метафоричні та ін. асоціації. Так, золотий колір може означати цінність, багатство, чарівне походження, й водночас засліпленість, нерозважливість. Мирне співіснування з природою в казках винагороджується, дбайливе ставлення до неї розцінюється як мудрість, знання і розуміння сутності життя, що сягає корінням давніх анімістичних, антропоморфічних уявлень про природу як одухотворену силу, людина тут пов'язана з довкіллям тисячами ниток. Тому природа в казках олюднена, тут уміють розмовляти рослини, дерева, звірі тощо, стихії - сонце, огонь, вітер, вода - набувають персоніфікованого вигляду. Щодо сучасної людини, то її відірваність від природи, спотворення основних інстинктів та потягів у технократичному світі призвели до механістичного сприймання світу, що відзначають сучасні українські філософи (Н. Хамітов та ін.).

Окрім універсальних опозицій казка містить також не такі загальні, але більш значущі в соціальному, моральному і психологічному аспекті дихотомії: чоловічий - жіночий, свій - чужий, розумний - дурний, бідний - багатий та ін., які в свою чергу опозиціонуються на інші похідні. Про це йдеться в підрозділі 4.4. - «Соціально значущі концепти народних наративів».

У параграфі 4.4.1. - «бідний» / «багатий» йдеться про характерну казкову опозицію. Бідний у казках завжди хороший, героєм казки часто буває бідний чоловік, бідний хлопець, солдат, наймит, пастух тощо. Означення бідний (худобний, сирохман) стосовно персонажа стає тут називним, вартісним. Багатий протистоїть бідному як поганий, він зазвичай зажерливий, скупий, жорстокий. Водночас сама бідність є негативним означенням в очах селян. Недарма герой у кінці казки здобуває багатство й чарівні предмети, таким чином відображено мрії про багате життя; золото-срібло, перли тощо стають еквівалентом багатства, в казках з'являється красивий золотий одяг, палаци й замки. Отже, людина не має бідувати, вона повинна жити достойно, працьовитий має отримувати віддяку, порядний та чесний - розумно розпоряджатися добром , такі думки звучать у казці. Основна опозиція бідний / багатий передбачає інші протиставлення, зокрема мало / багато, низький / високий тощо. Остання бінарія є не прямою, а інверсійною, адже йдеться про видимість, що не відповідає внутрішньому стану персонажа. У ході сюжету низьке виявляється маскуванням героя (і сутністю фальшивого героя) і в кінці казки перетворюється на високе. Опозиція бідний / багатий, селянин / пан дистрибується далі - на зовнішність: худий / товстий, стан персонажів: голодний / ситий, а також на властивості та риси людини, її моральні якості, а саме розумний / дурний, добрий / злий, сміливий / боягузливий тощо, про що вже згадувалося в характеристиці персонажів. Дихотомія свій / чужий трапляється й за більш реальних обставин, тут може протиставлятися чужина й рідна земля, чужинець і земляк, Ці уявлення пов'язані з авто- та гетеростереотипами, так, у казках діють гуцул, циган, москаль, волох і т. д.

Так само неоднозначною є інша дихотомія, описана в параграфі 4.4.2. - «старий» / «молодий». З одного боку, старість є присмерком життя, людина стає беззахисною і кволою. З іншого боку, старість у казках викликає повагу, що виявляється у сценах зустрічей та розмов героя зі старими дідом чи бабою, до яких він виявляє велику шанобу, як, зрештою, і до своїх батьків. У сучасному світі подібні уявлення більш характерні для Сходу, де краще зберігаються традиції, тоді як у країнах Заходу спостерігаємо певне тяжіння до другого члена опозиції, адже тут пропагується культ молодості і краси. Казці загалом притаманний традиційний погляд на стосунки чоловіка й жінки (параграф 4.4.3. - «чоловік» / «жінка»). Чоловік і жінка, протиставляючись за своїми природними особливостями, доповнюють одне одного, становлять певну цілісність. Кінцевий хепі-енд, поєднання чоловіка й жінки, як норми людського існування, набуття природної цілісності, гармонії двох начал, коли жінка не існує без чоловіка й чоловік без жінки, є органічним як з природної, так і соціальної точки зору. Позиція героя в чарівній казці - це позиція ян, чоловіча позиція, в основі покладено певну філософію: життя - це боротьба, це діяльність, це конфлікт, це змагання за виживання. Отже, якщо чоловік у казці активний, з агресивним началом, то жінка, яка в ідеалі має бути пасивною, здебільшого чекає, поки він прийде до неї, попросить руки й серця, визволить з темниці, вб'є Кощія й забере її з собою (позиція інь). Її місцеперебування переважно визначено в межах своєї домівки, краю, сім'ї. Вона живе в своєму невеличкому світі, її інтереси проектуються переважно на оточення. Власне, це природнє покликання жінки, яка має зберігати традиційне, усталене, тоді як чоловік призначений відкривати нове, торувати шляхи і йти на ризик, бути першопрохідцем. Ця природна тенденція простежується в ґендерній диференціації сфер та форм вияву активності традиційного селянського суспільства, яку можна визначити бінарією зовнішній / внутрішній, де зовнішнє, динамічне, космічне - чоловіча сфера, внутрішнє, статичне, земне - жіноча. Жінка в опозиції земля / небо ближча до природи, спонтанніша, почуття в неї домінують над логікою (бінарія хаос / порядок). В українській та угорській народній прозі загалом відобразився демократичний погляд на жінку, героїня є рівнею героєві, вона обирає свого коханого, бореться за нього, виходить заміж з любові. Водночас у казці спостерігаємо й ставлення до жінки як до істоти нижчого ґатунку, що було притаманне патріархальній сім'ї. Чоловічий шовінізм відчувався і в ставленні до хатньої жіночої праці, яка вважалася набагато легшою, ніж, до прикладу, праця в полі. Спростування цього погляду наведено в сюжеті про те, як чоловік та дружина помінялися місцями, це угорські казки «Чоловік, що прорахувався», «Чоловік, що любив ярмаркувати» (ATU 1408 (Чоловік, у якого жінка не працювала)). Зазначимо, що бінарне світосприймання, притаманне людському світогляду, у багатьох випадках набуває спотворених форм і потребує розв'язання за допомогою медіації, зближення протилежних дихотомій, які не існують одна без одної, становлячи цілісність. Водночас упродовж останніх десятиліть відчутний процес руйнування бінаризму, відбувається природна медіація всередині традиційно протиставлених концептів. До прикладу, лібералізація сексуальної політики, відхід від жорстких схем у сприйманні соціостатевих ролей вказують на прагнення гармонізувати опозиційність «жіночого» й «чоловічого».

У художній формі казка відображає реалізацію основних бажань і мрій людини, її основні прагнення, про що йдеться в підрозділі 4.5. - «Реалізація концепту „бажання” в народній казці». Тут до вже виявлених основоположних ознак дидактизму, мериторизму казкового героя є підстави додати ще й інтенціональність. Відтак саме інтенціональність, її художній вияв становить стрижень казкової концептосфери.

Герой казки має велику силу бажання, віру в його реалізацію і, відповідно, могутню силу волі, яку він ще більше загартовує під час виконання важких завдань і поєдинків з ворогами. До виповнення своїх мрій треба докласти зусиль, нічого у світі не дається даремно - такою є мораль казки. Стимулом до мандрівки може стати нужденне становище сім'ї, герой вважає, що «щастя треба шукати, добувати, йти за ним у світ». У казці утверджується думка про те, що найвищою людською цінністю є бажання робити добро іншим, допомагати їм, і хоча це не приносить матеріальної користі, однак дає духовне багатство - вдячність і добре ставлення інших, за «добро людина отримує добро». Людина прагне щораз більшого, їй завжди чогось бракує. Ця думка звучить у сповненій глибокої мудрості угорській казці «Сорочка задоволеної (щасливої) людини» з циклу казок про угорського короля Матяша. Основна її настанова - слід тамувати свої нерозумні бажання, шукати щастя в собі, у своєму ставленні до світу й людей, приймати все таким, яким воно є, дякувати за все, що приносить суще. Ці мудрі висновки підтверджують наведені нами висловлювання Монтеня, Ошо, релігійних діячів. Людські бажання можуть служити для людини джерелом як щастя, так і нещастя. Непогамовність, нерозумність людських бажань показано в казці з території Угорщини «Старий рибалка та його дружина», яка подібна до східнослов'янських казок про золоту рибку (АТU 555 (Рибалка та його жінка)). Таким чином, як самі бажання, так і їх сповнення можуть приносити людині муки й страждання. Отже, казка демонструє діалектичний аналіз бажання, суперечення, що виникають з його здійснення.

Бажання є різноманітні, вони поділяються на тілесні, пов'язані з фізіологічними потребами, і духовні. Основними групами бажань, які реалізуються наприкінці казки в її щасливому закінченні, є типові людські прагнення, властиві всьому людству, його виживанню й процвітанню в світі - це здобуття матеріального добробуту, влади, а також подружньої пари. Наші спостереження підтверджують висновки Б. Кербеліте, яка виокремила п'ять типів елементарних сюжетів, що характеризують основні цілі й прагнення героїв казок. Типовими людськими бажаннями в казці є харчі, одяг, гроші, полегшення праці, набуття надприродних здібностей, покращення здоров'я тощо. Казка відображає дійсність у формі бажаного, її фантастика стає художнім засобом подолання реальних життєвих перешкод. За словами відомих митців, саме творча фантазія сприяла великим науковим відкриттям у майбутньому.

У підрозділі 4.6. - «Принципи казкової родинної етики» йдеться про стосунки між родичами, які у своєрідній художній формі відбивають реальні людські стосунки між членами тогочасної патріархальної сім'ї. Саме ці стосунки визначають основні конфлікти чарівної і, частково, побутової казки. Вони типові, адже містять життєві спостереження багатьох поколінь людей, є прикладами для наслідування, або ж осуджуються народною мораллю. Важливість родини у житті людини доводить те, що загалом основною метою героя є знаходження пари, одруження, чим, переважно, і завершуються чарівні казки. Одруження трактовано як найщасливішу подію в житті людини. Стосунки між чоловіком і дружиною в чарівних казках визначає розвиток сюжету, фантастичні пригоди. Зокрема, це виснажливі пошуки втраченої пари, збереження любові й вірності коханій людині тощо. Однак сім'я вважається неповноцінною без дітей, в основу багатьох казок покладено стосунки між батьками та дітьми. Глибоким і великим почуттям є материнська любов, за своїх дітей мати здатна віддати життя, тому таким тяжким стає життя сироти, колізії між мачухою і падчеркою становлять мотив багатьох казок. Неоднозначно складаються стосунки вже немолодих батьків з дорослими дітьми, коли ті їм стають непотрібними. Основною причиною сутичок поміж братами чи сестрами є суперництво у сім'ї, заздрість більш успішним, змагання за прихильність батьків, спадок, матеріальну вигоду. Симпатія казки завжди на боці молодшого брата на противагу старшому / двом старшим, що дослідники пояснюють різними причинами. Стосунки в сім'ї часто можуть погіршувати батьки, які втручаються у молоду сім'ю. Це класичні комбінації свекруха - невістка, теща - зять. Крім характерних сюжетів і мотивів, у казках знаходимо окремі згадки про неписані закони села, мораль, якої мали дотримуватися люди, зокрема в сімейних стосунках.

У підрозділі 4.7. - «Специфіка народної релігії казок» зазначено, що система релігійних уявлень народної казки є досить своєрідною. Давні язичницькі вірування тут поєдналися з християнськими поглядами, які нашарувалися на казкову тематику пізніше, були пристосовані до її специфіки, частково перероблені, переосмислені, не завжди однозначно. Приміром, для казок характерною є опозиція принижений / возвеличений, як відновлення знехтуваної справедливості, прагнення встановити істину, тут біблійне положення набуває соціального забарвлення. Біблійні історії та мотиви обростають українськими реаліями, певною мірою переосмислюються й пристосовуються до іншої дійсності. Народ відкидає тезу про терпіння і страждання на землі, які винагородяться у посмертному житті, він шукає щастя у земному й знаходить його, пройшовши випробування. У казках показано розуміння поганого вчинку, чи усвідомлення його як гріха. Покарання грішника відбувається одразу ж на землі, що притаманне оптимістичним поглядам казки. Та як не може існувати світло без темряви, життя без смерті тощо, втілене в Богові добро має свого антипода в образі нечистої сили або чорта. Образ чорта в казках є багатоаспектним, його зображення коливається в межах від страшного до смішного, на що вплинув зв'язок казки з легендою. Поєдинок між винахідливим бідним чоловіком і сильним безжальним чортом завжди закінчується перемогою бідного чоловіка, бо, у здавалося б, наперед передбачуваній боротьбі з чортом він застосовує свій розум і винахідливість (ATU 1060, АТU 1072, АТU 1074). Віра в Бога, у високі моральні принципи поєднувалася в селян з негативним ставленням до його представників на землі - священиків та попів, які для самих селян передусім репрезентували клас експлуататорів-багатіїв. Їхні слова й поведінка дуже розходилися, завдяки своєму становищу в селі вони намагалися впливати на людей, маніпулюючи ними. У різноманітних ситуаціях у побутовій казці герой завжди розвінчує попів. Простежено основні сюжети та ситуації, в яких діють піп та герой (АТU 1735 (Хто віддасть останнє, отримає сторицею)), (MNK 753*) та ін. Антиклерикальні казки побудовано на протиставленні високих моральних принципів, які попи сповідують людям, їх цілком протилежній поведінці. Мова священика відзначається єлейністю, солодкавістю, її лексичний склад містить професійні звороти.