Дискурс реалізму в українській театральній культурі кінця ХІХ–початку ХХ століття

Основні публікації за темою дослідження

1. Гринишина М. О. Театр української драматургії: Українська сучасна та класична п'єса на сценах театрів у 1930-х рр. : [монографія] / Марина Гринишина. - К. : Інтертехнологія, 2006. - 290 с.

2. Гринишина М. «Народна» парадигма в українському театрі та театральній критиці 20-х років ХХ ст. Дискусійний аспект / Марина Гринишина // Мистецькі обрії. - 2003. - вип. 3. - С. 189-198.

3. Гринишина М. «Народна» парадигма в українському театрі та театральній критиці 20-х років ХХ ст. Сценічна практика / Марина Гринишина // Мистецькі обрії. - 2004. - вип. 4. - С. 189-198.

4. Гринишина М. Тріумф і трагедія «Патетичної сонати» Миколи Куліша / Марина Гринишина // Мистецтвознавство України. - 2004. - вип. 4. - С. 160-165.

5. Гринишина М. Ідеологічний прецедент «Народного Малахія» Миколи Куліша - Леся Курбаса / Марина Гринишина // Студії мистецтвознавчі. - 2004. - вип. 2. - С. 43-48.

6. Гринишина М. Ідейно-філософські та естетичні засади українського футуризму в полілозі з італійським та російським інваріантами (перша третина ХХ ст.) / Марина Гринишина // Вісник Львівського університету. - Мистецтвознавство. - 2004. - вип. 4. - С. 138-149.

7. Гринишина М. «Інтимний театр» на звивистому шляху від ідеї до практики / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2005. - вип. 3(9). - С. 12-17.

8. Гринишина М. Концептуальний злам української театральної висхідної 1920-х у матеріалах диспуту 1929 року // Аркадіа. - 2005. - вип. 4(10). - С. 37-43.

9. Гринишина М. Соціальний позитив натуралізму та його відображення у західноєвропейському, російському та українському театрі останньої третини ХІХ - початку ХХ століття / Марина Гринишина // Мистецтвознавчі записки. - 2005. - вип. 8. - С. 81- 90.

10. Гринишина М. Категорія «трагічного» у мистецькому дискурсі другої половини 1920-х - початку 1930-х та у драматургічній творчості Леоніда Первомайського / Марина Гринишина // Студії мистецтвознавчі. - 2005. - вип. 2. - С. 15- 22.

11. Гринишина М. «Трагедія навиворіт», або «Легковажний жанр»: трагікомедія в театральному дискурсі другої половини 1920-х рр. / Марина Гринишина // Просценіум. - 2005. - вип. 3(13). - С. 17-22.

12. Гринишина М. До питання перших концептів історії українського театру ХХ століття / Марина Гринишина // Мистецтвознавство України. - 2005. - вип. 5. - С. 119-134.

13. Гринишина М. Шляхи класики в драматичному театрі України ХХ - початку ХХІ ст. (на прикладі сценічної історії «Камінного господаря» Лесі Українки) / Марина Гринишина // Вісник Львівського університету. - Мистецтвознавство. - 2005. - вип. 5. - С. 72-83.

14. Гринишина М. Музична драма Ріхарда Вагнера і модерні інтенції символізму / Марина Гринишина // Сучасне мистецтво. - 2005. - вип. 2. - С. 161-166.

15. Гринишина М. Формальний метод: від стильової історіографії до детермінованості форми, від «великого» стилю до означень стильової індивідуальності / Марина Гринишина // Студії мистецтвознавчі. - 2005. - вип. 4. - С. 19-26.

16. Гринишина М. Дискурс реалізму в українському мистецтвознавстві межі 1920-х - 1930-х рр. / Марина Гринишина // Художня культура: Актуальні проблеми. - 2005. - вип. 1. - С. 95-106.

17. Гринишина М. «Великий перелом» в українському театрі рубежу 1920-х - 1930-х рр. / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2006. - вип. 1(11). - С. 11-14.

18. Гринишина М. Між двох сил: неореалістичний абрис драматургії Володимира Винниченка / Марина Гринишина // Студії мистецтвознавчі. - 2006. - вип. 4. - С. 45-50.

19. Гринишина М. Новоєвропейські літературні інтенції у творчості Івана Франка 1870-х - 1900-х рр. / Марина Гринишина // Мистецькі обрії. - 2006. - вип. 8-9. - С. 152-161.

20. Гринишина М. Український «младосимволізм» початку ХХ століття / Марина Гринишина // Мистецтвознавчі записки. - 2006. - вип. 9. - С. 87-94.

21. Гринишина М. Соціологія театру та теорія драматургічної «неостилістики» Миколи Вороного / Марина Гринишина // Мистецтвознавство України. - 2006. - вип. 6. - С. 198-205.

22. Гринишина М. Режисура театру «Березіль» 1920-х на шляху від експресіонізму до «експресивного реалізму» / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2006. - вип. 4(14). - С. 17-20.

23. Гринишина М. Естетико-художній дискурс українського театру 1920-х - першої половини 1930-х рр. / Марина Гринишина // Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ ст. - К. : Інтертехнологія, 2006. - C. 351-478.

24. Гринишина М. Символістична сецесія українського театру початку ХХ століття / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2007. - вип. 1(15). - С. 27-32.

25. Гринишина М. Служіння Ідеї, чи служіння Красі? Стиль символізму і його відповідь на поклик / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2007. - вип. 2(16). - С. 13- 19.

26. Гринишина М. «Неромантична» концепція театру Макса Рейнгардта / Марина Гринишина // Аркадіа. - 2007. - вип. 4(18). - С. 16-21.

27. Гринишина М. Лесь Курбас. «Березільський» заповіт / Марина Гринишина // Вісник Львівського університету. - Мистецтвознавство. - 2007. - вип. 7. - С. 44-53.

Анотації

Гринишина М. О. Дискурс реалізму в українській театральній культурі кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства зі спеціальності 26.00.01 - Теорія та історія культури. - Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського Міністерства культури і туризму України, Київ, 2009.

У дисертації за методологією дискурс-аналізу досліджується процес формування сценічної культури в Україні в останній третині ХІХ і на початку ХХ століття як вияв дискурсивної практики стилю реалізму, виявляється художня специфіка українського інваріанту «великого» стилю реалізму у зіставленні з його інонаціональними варіантами, формулюються європейський та український порядки реалістичного дискурсу. Дискурсивна практика українського реалізму визначається у драматургічній та сценічній площинах, що дозволяє повною мірою окреслити феномен вітчизняної «нової» драми та сформованого на її основі «нового» (режисерського) театру. Означені феноменологічні особливості українського драматургічного та сценічного стильових інваріантів натуралізму, неореалізму, неоромантизму, символізму корелюються із ідейно-естетичним комплексом драматичного доробку Івана Франка, Лесі Українки та Володимира Винниченка і остаточно коригуються через аналіз його сценічного відбитку 1890 - 1910-х рр.

Ключові слова: дискурс, дискурсивний порядок, дискурсивна практика, дискурсивне обмеження, комунікація, епістема, «великий» стиль, художня система, полістилізм, реалізм, національний інваріант стилю, драма, «авторський» театр, «режисерський» театр.

Гринишина М. А. Дискурс реализма в украинской театральной культуре конца ХІХ - начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры. - Национальная музыкальная академия Украины им. П. И. Чайковского Министерства культуры и туризма Украины, Киев, 2009.

В диссертации охарактеризована еписистема последней трети ХІХ - начала ХХ века - переходной культурной эпохи, которая, с одной стороны, оперировала понятиями, что закодировали европейскую цивилизацию Нового времени, с другого, - сформулировала целый ряд новейших символов и способов высказывания. В то же время этот период стал едва ли не последним временем деятельности человека-творца, чьи креативные усилия делали возможным существование социальной реальности и культурных устремлений. В частности ощутимые эстетико-художественные трансформации, происходившие в украинском театре в 1880 - 1910-х гг., напрямую зависели от изменений тогдашнего общественно-исторического сознания - были связаны с отменой народнической парадигмы и утверждением европейской парадигмы общественного прогрессизма, приумноженной идеей национального освобождения.

С использованием методологии дискурс-анализа в диссертации исследуется процесс формирования сценической культуры в Украине в конце ХІХ - в начале ХХ века как проявление дискурсивной практики стиля реализма, выясняется художественная специфика украинского инварианта «большого» стиля реализма в сопоставлении с его инонациональными инвариантами, формулируются европейский и украинский порядки реалистического дискурса. В частности рассматриваются продуктивная новодрамовская рецепция британской драматургии и сцены, доктрина натурализма как коррелятивная модификация реалистического канона французской культуры конца позапрошлого столетия, натуралистические интенции немецкой культуры того же периода, внешний дискурс русского театрального реализма и процесс диверсификации его практики. Параллельно анализируются так называемые модерные «ограничения» театрального реализма данного исторического промежутка, такие как: эстетическая концепция Е. Г. Крега, французский театральный символизм (от «синтеза искусств» Р. Вагнера до «неподвижного театра» М. Метерлинка и «шагающей абстракции» А. Жарри), неоромантическая платформа М. Рейнгардта и «революция театра» Г. Фукса.

Дискурсивная практика украинского реализма определяется в драматургической и сценической плоскостях. Это позволяет, в первую очередь, полноценно очертить феномен отечественной «новой» драмы», и сформированного на ее основе «нового» (режиссерского) театра: обозначить идейно-художественные акценты поздней драматургии И. Карпенко-Карого, попытки украинских «новодрамовских» авторов отобразить в сюжетах и проблематике новые явления жизни (Б. Гринченко, Л. Яновская), привить ей идейно-эстетические новации европейского натурализма (Г. Хоткевич), «освежить» бытовую драму через использование элементов импрессионизма (С. Васильченко), осуществить рецепцию неоромантизма (Л. Старицкая-Черняховская, С. Черкасенко, В. Пачовский), апробировать «краски» из палитры европейского символизма (А. Олесь).

Означенные особенности украинского драматического и сценического стилевых инвариантов натурализма, неореализма, неоромантизма, символизма коррелируются с идейно-эстетическим комплексом драматического творчества Ивана Франко, Леси Украинки и Владимира Винниченко и окончательно корректируются через анализ их сценического отображения в 1890 - 1910-х гг.

В диссертации также анализируются собственно модерные интенции отечественной сцены - стремление украинской режиссуры создать внереалистический - «условный театр». Оно инспирировалось формотворческими инновациями национальной драматургии, например, теми, что использованы в драматических поэмах И. Франко, Леси Украинки, В. Пачовского, в драмах и «маленьких» пьесах С. Черкасенко, в драматических этюдах А. Олеся, в «драме живых символов» В. Винниченко. Его территорию сформировали в частности спектакли И. Марьяненко, Л. Курбаса, А. Загарова.

На основе вышеперечисленных тенденций делается вывод: внимание, уделяемое украинской режиссурой отечественной и европейской модерной драме, не только не отменили топ-позиции, которую занимал реализм в украинском сценическом искусстве, начиная с последней трети ХІХ века, но, наоборот, продолжили его художественную жизнь через активные неостилистические инновации, через продуктивную модернистическую рецепцию, которой отмечен дискурс стиля в обозначенный период.

Ключевые слова: дискурс, дискурсивный порядок, дискурсивная практика, дискурсивное ограничение, коммуникация, епистема, «большой» стиль, художественная система, полистилизм, реализм, национальный инвариант стиля, драма, «авторский» театр, «режиссерский» театр.

Grinishina M. A. Discourse of realism in the Ukrainian theater culture of the later 19^th - early 20^th century. - Manuscript.

The dissertation for the Doctors of the Art's Studies Degree upon the 26.00.01 - Culture Theory & History speciality. - Ukraine's National P. I. Tchaikovsky Music Academy Culture and Tourism Ministry of Ukraine, Kyiv, 2009.

In the dissertation according to the discourse-analysis methodology the Ukrainian drama and theatre art formation of the later 19^th - early 20^th century is examined. It considered as the reveal of the discourse practice of the realistic style, so some parts of the dissertation are devoted to the specification of the «great» style of the Ukrainian realism and to its comparison with the other foreign invariants. The discourse practice of the Ukrainian realism is determined in its drama and stage planes and this case ventures to outline completely the national «new» drama phenomenon and «new» art directed theatre, based on it. The aforesaid ideological and aesthetic peculiarities of the dramatic and stage naturalistic, neorealistic, neoromantic, symbolistic style invariants are correlated with the ideological and aesthetic complex of Ivan Franko, Lesya Ukrainka and Volodimir Vinnitchenko drama and are corrected completely upon the analysis of their stage versions in 1890 - 1910-s.

Key-words: discourse, discourse order, discourse practice, discourse limitation, communication, episystem, «great» style, aesthetic system, polistilism, realism, style' national invariant, drama, theatre of author, art directed theatre.

Размещено на Allbest.ru