Українська діаспора Сполучених Штатів Америки в контексті культурної революції 1960-х

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ВНЗ «Український католицький університет»

Гуманітарний факультет

Кафедра журналістики

Пояснювальна записка до магістерського проекту

освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр

на тему «Українська діаспора Сполучених Штатів Америки в контексті культурної революції 1960-х»

Виконала: студентка 6 курсу, групи ГЖУ 13/М

Перехрест О.О.

Керівник - Крупський І.В.

Консультант - Балинський І.О.

Рецензент - Зражевська Н.І.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МАСОВА КУЛЬТУРА ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ США В 60-Х РР. ХХ СТ.

1.1 Визначення поняття «масова культура», її функції. Масова культура та ідеологія

1.2 Масова культура США в 60-х рр. ХХ ст. Масова культура vs. контркультура

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА США ТА ЇЇ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ІЗ АМЕРИКАНСЬКИМ СЕРЕДОВИЩЕМ

2.1 Історія формування української громади в США. Третя хвиля еміграції

2.2 Вплив громадських організацій та преси на формування суспільної думки української діаспори США

РОЗДІЛ 3. РЕАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ НА КУЛЬТУРНУ РЕВОЛЮЦІЮ 60-Х В США

3.1 Боротьба за громадянські права

3.2 В'єтнамська війна

3.3 Контркультура, студентські протести, сексуальна революція

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Наукову роботу виконано за сприяння Українського національного музею Чикаго (США). Зібрані в архіві музею матеріали стали основою емпіричної бази магістерського дослідження. Автор висловлює щиру подяку керівництву музею за надану допомогу в підготовці своєї праці.

Чикаго - 2014, Львів - 2015

Актуальність дослідження. Тема життя української діаспори дедалі частіше стає об'єктом зацікавленості різних дослідників. Проте у фокусі переважно опиняються або фіксація історії формування української громади закордоном, або збереження власної ідентичності. Частина науковців побічно торкаються теми асиміляції та інтеграції емігрантів в новій країні. Але загалом взаємодія із новим середовищем є малодослідженою.

1960-ті рр. стали епохою змін для західного світу в цілому. В цей період відбулось формування нових цінностей (сексуальна революція, антивоєнні рухи), сталися визначні події для світової історії (В'єтнамська війна, боротьба із расовою сегрегацією, студентські революції) та для локальної американської історії (вбивство Дж. Кеннеді). В 1960-ті рр. сформувалась потужна субкультура хіпі, яка суттєво вплинула на американське суспільство.

Українська громада США, яка десятиліттями проживала в цій державі, не могла не відреагувати та не помітити тих змін, які відбувались навколо.

Це дослідження є міждисциплінарним. Воно має об'єднати та узагальнити результати досліджень з теорії масової культури, історії журналістики та українознавчих студій.

Мета цієї роботи - дослідити, наскільки українська діаспора була залучена до соціальних та культурних зрушень у США в 60-х рр. ХХ ст. - чи вплинули ці зміни на життя української діаспори, і якщо вплинули, то як.

Реалізація мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1. Визначити особливості масової культури та її функції.

2. Окреслити світогляд американського суспільства в 1960-х рр. та роль масової культури в його формуванні.

3. З'ясувати, чим була українська діаспора в період 1960-х рр.

4. Охарактеризувати пресу української діаспори США та її місце у житті громади.

5. Проаналізувати реакцію ЗМІ української діаспори на ключові події, що сформували портрет 60-х рр. ХХ ст.: В'єтнамська війна, боротьба за громадянські права, контркультура.

6. Охарактеризувати ставлення українців до подій 60-х рр. ХХ ст.

Об'єкт дослідження - культурно-соціальна революція 1960-х рр. в США (комплекс подій та змін, які відбулись в даний період, та які охоплюють різні сфери життя американського суспільства: культура, громадянське суспільство, сфера особистих стосунків).

Предмет дослідження - життя української діаспори в США в період 1960-х рр. та його медійний аспект.

Джерельна база. Наукову базу цього дослідження можна умовно розділити на три блоки:

· історія та теорія масової культури

· культура та суспільство США в 1960-х

· життя української діаспори

· аналіз періодичних видань української діаспори в США за період 1960-х рр.

Методи дослідження:

· описовий - систематизація знань про життя української діаспори в 1960-х рр.

· контент-аналіз українських ЗМІ в період 60-х рр. ХХ ст.

· лінгвістичний метод - виявити, як лексика ЗМІ може слугувати маркером ставлення до описуваної події

· культурно-історичний метод - дослідження текстів з урахуванням культурного індикатора епохи

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі «Масова культура як невід'ємна складова соціокультурного життя США в 60-х рр. ХХ ст.» ми визначаємо, чим є масова культура, які є її функції, а також як масова культура співвідноситься з ідеологією. У другому підрозділі ми звужуємо фокус до масової культури США у 1960-х рр. та доводимо, що саме вона стала причиною появи контркультури.

У другому розділі «Українська діаспора США та її взаємозв'язок із американським середовищем» проаналізували процес формування української громади, визначили хвилі еміграції та відмінності між ними, а також дали опис портрету української діаспори саме в 1960-х рр.. В цьому розділі ми подаємо розгорнутий опис ґенези української еміграційної преси та її роль у формуванні світогляду діаспори.

Третій розділ «Реакція української діаспори на культурну революцію 1960-х рр. в США» містить власне дослідження преси української діаспори (на основі газет «Свобода» та «Америка») із аналізом висвітлення ключових подій періоду 60-х рр. ХХ ст: В'єтнамська війна, боротьба за громадянські права, контркультура. Ці «маркери епохи» були обрані з міркувань найбільшого охоплення аудиторії та найбільшої контроверсійності у ставленні та оцінці з боку суспільства. В ході дослідження було визначено, що попри подібну форму та схоже ідеологічне наповнення згаданих подій та рухів, українська діаспора по-різному сприйняла та оцінила їх.

Наукова новизна роботи. Хоча феномен культурної революції 1960-х. достатньо досліджений як в Україні, так і в світовій науці, фокус на участь української діаспори в цьому русі є новим. Цікаво зрозуміти - чи поширились ідеї та настрої революції в середині досить закритого культурного анклаву, яким є українська діаспора в США.

Попри те, що всі дослідники звертали серйозну увагу питання збереження української спадщини, не має досліджень, яке б охоплювало питання асиміляції української громади, сприйняття/не сприйняття цінностей їхньої нової держави, існування групи в умовах потужного соціокультурного руху, який торкнувся всіх верств населення.

Теоретичне та практичне значення роботи. Теоретичні результати роботи матимуть значення для вивчення історії української журналістики закордоном, а також для соціокультурних досліджень життя українців в еміграції. В ньому впорядковані матеріали щодо асиміляції українців закордоном, їхні взаємозв'язки із США. Також під час роботи були оброблені та оцифровані зразки української преси, виданої в Америці.

Це дослідження також може стати початком комплексного дослідження взаємодії української еміграції із середовищем нової країни проживання. Наукова робота може слугувати інформаційною та джерельною базою подальших досліджень з цієї теми або дотичних.

культурний революція америка діаспора



РОЗДІЛ 1. МАСОВА КУЛЬТУРА ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ США В 60-Х РР. ХХ СТ.

1.1 Визначення поняття «масова культура», її функції. Масова культура та ідеологія

Хоча функціональні та формальні аналоги явищ масової культури зустрічаються в історії ще від часів найдавніших цивілізацій, справжня масова культура зароджується лише в Новий час. Це відбулось в ході процесів індустріалізації та урбанізації, трансформування станового суспільства у національне, становлення загальної грамотності населення, деградації багатьох форм традиційної культури, розвитку технічних засобів створення та розповсюдження інформації тощо. Особливе місце в житті сучасного суспільства масова культура зайняла в результаті процесів соціокультурної модернізації у другій половині ХХ ст. та переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу технологічного розвитку. [15]

Існує чимало способів визначити поняття масової культури. З шести дефініцій, що окреслює британський науковець Дж. Сторі, для нашого дослідження будуть використані наступні:

· те, що подобається великій кількості людей

· культурні твори, свідома мета створення яких - здобути схвалення народу[52, c. 16]

Серед основних напрямків та проявів масової культури можна виділити наступні:

1) індустрія «субкультури дитинства» (дитяча література та мистецтво, дитячі клуби та табори, технології колективного виховання тощо), яка має на меті явну або приховану універсалізацію виховання, яке передбачає поширення стандартизованих норм та патернів особистісної культури, що закладають основи базових ціннісних установок.

2) масова система шкільної освіти, яка тісно пов'язана із «субкультурою дитинства». Школа залучає учнів до основ наукових знань, філософських та релігійних уявлень про навколишній світ, історичному соціокультурному досвіду колективної життєдіяльності людства, стандартизуючи ці знання на основі типових освітніх програм.

3) засоби масової інформації, які транслюють населенню поточну актуальну інформацію, пояснюють споживачу сенс подій, що відбуваються, суджень та вчинків лідерів суспільства. Поширена практика інтерпретування інформації відповідно до інтересів «замовника», тобто фактично суспільна думка формується згідно інтересів «замовника».

4) система національної (державної) ідеології та пропаганди, яка включає в себе патріотичне виховання населення. Це формує політично-ідеологічну орієнтацію населення, може маніпулювати його свідомістю в інтересах правлячих еліт, забезпечувати політичну благонадійність і бажану електоральну поведінку.

5) масова соціальна міфологія, яка спрощує складну систему ціннісних орієнтирів до елементарних опозицій та замість аналізу складних причинно-наслідкових зв'язків між подіями пропонує апеляцію до простих пояснень.

6) масові політичні рухи (організації, масові політичні маніфестації, демонстрації), які залучають широкі маси населення, далекі від політики.

7) система організації і стимулювання масового споживацького попиту (реклама, мода), що формує у суспільній свідомості стандарти інтересів та потреб та імітує в масових моделях форми «елітної» культури.

8) індустрія формування іміджу і «поліпшення» фізичної форми індивіда (фізкультурний рух, культуризм, аеробіка, спортивний туризм, сфера медичних та фармацевтичних послуг)

9) індустрія відпочинку, яка включає в себе масову художню культуру (література, «розважальні» жанри кіно, карикатура, комікси, рок- і поп-музика, шоу-індустрія), індустрію курортних і туристичних послуг, спорт.[15]

Для масової культури характерний динамізм, оскільки вона оперативно реагує на зміни соціальної реальності та потреби ринку. Через це масова культура є гнучкою та відкритою системою, яка здатна до самооновлення та самовдосконалення через перетворення цінностей у предмети масового споживання. Продукти масової культури мають серійний та стандартизований характер, оскільки процес їхнього створення здійснюється за аналогією з конвеєрним виробництвом. Також масова культура орієнтована на спрощеність та носить комерційний характер. Сама культура стає системою формування ідеології споживання та відповідного світогляду. Вона не лише задовольняє споживацький попит, але й здійснює його організацію. [52]

Масова культура виконує різноманітні функції, які визначають її місце та роль в соціумі. Дослідниця соціального аспекту масової культури І.Лещинська серед них виокремлює наступні:

1) Адаптивна функція: забезпечує пристосування індивіда до мінливої природньої та соціальної реальності. Стає одним з механізмів соціалізації та ідентифікації особистості. Як правило, адаптація відбувається шляхом пасивного підкорення особистості соціальним нормам. В результаті особистість повністю або частково втрачає індивідуальність і, відповідно, унікальність.

2) Маніпулятивна функція: керує свідомістю, формує штучні потреби та інтереси.

3) Аксіологічна функція: вибудовує ієрархію цінностей людини та суспільства в цілому.

4) Нормативна (регулятивна) функція: позиціонує певну систему принципів та правил поведінки, які регламентують моделі діяльності та взаємодії індивіда з соціумом.

5) Розважально-гедоністична функція: виступає способом організації та заповнення дозвілля, а також задоволенням потреб маси.

6) Релаксаційно-компенсаторна функція: сприяє зняттю напруги та стресу. Міфологізує свідомість та містифікує процеси, які відбуваються в дійсності, створює спрощені «версії життя», відсилає до ілюзорного досвіду та фантазій.

7) Комунікативна функція: формує зразки спілкування та може виступати суб'єктом спілкування.

8) Знаково-символічна функція: маркує ступінь престижності предметів, задає складну соціальну ієрархію, яка закріплюється за допомогою системи соціально значущого споживання.

Функції масової культури відображають процеси розвитку цієї культурної системи в соціумі, а також ту роль, яку вона відіграє в суспільному житті.[28]

Дж. Сторі у своїй роботі «Теорія культури та масова культура» тісно пов'язує поняття культури з ідеологією. Необхідно розуміти, що введення у навколокультурний дискурс поняття ідеології призводить до того, що говорячи культуру, ми враховуємо її зв'язки з політикою. З цього також випливає те, що дослідження масової культури не обмежується розвагами та дозвіллям, а охоплює широкий масив суспільно-культурних та суспільно-політичних тем.

Дослідник окреслює низку визначень ідеології, зокрема такі:

· Систематизована сукупність ідей, висловлюваних конкретною групою людей

· Інструмент приховування, перекручення дійсності

· Відносини всередині влади, що виходять за рамки класу

Дж. Сторі зазначає, що культурні тексти (телепрограми, популярні пісні, романи, художні фільми) завжди подають певний образ світу. Це визначення залежить від уявлення про суспільство як конфліктну, а не узгоджену спільноту. Вважають, що у таких протистояннях тексти свідомо чи несвідомо стають на бік одного з опонентів. [52]

Німецький драматург Бертольд Брехт резюмує це міркування: «гарна чи погана, але п'єса завжди містить в собі певний образ світу… Не існує п'єси чи театральної постановки, яка б жодним чином не впливала на смаки та уявлення глядачів. Мистецтво завжди має якісь наслідки». Можна сказати те саме й інакше: усі тексти зрештою є політичними, тобто пропонують паралельні ідеологічні уявлення про те, яким має бути світ. Зауваження Брехта можна застосовувати до всіх без винятку культурних текстів. Відтак, масова культура - це, за словами, Стюарта Гола, «арена створення колективного суспільного розуміння», сфера, де з метою напрямити читача на певне бачення світу відтворюють «політику означення». [52, c.18] Отже, масова культура може бути використана з маніпулятивною метою.

Дж. Сторі цитує Ролана Барта, французького теоретика культури, який стверджував: ідеологія діє головним чином на рівні підтексту, вторинних, часто несвідомих значень, які несуть (або можуть нести) у собі тексти та практики. Ідеологія (або «міф», як її називає Барт) є сферою, в якій відбувається концептуальна боротьба за те, щоб обмежити конотації, зафіксувати конкретні чи створити нові підтексти. [52, c. 1, 19]

Існує погляд на масову культуру як на культуру низьку, протиставляючи їх «високій» культурі. Проте, така оцінка масової культури мусить ґрунтуватись на низці суб'єктивних суджень: що вважати ознакою високої культури? За якими критеріями визначати художню та суспільну цінність художнього твору? Різке розмежування високої та низької культур безпосередньо пов'язане із розмежуванням класів, вважає французький соціолог П'єр Бордьє. [52, c. 22]

На нашу думку, спроби приниження масової культури шляхом закидання їй відсутності будь-якої цінності не є коректним, адже масова культура є впливовою у формуванні суспільної думки, саме вона створює культурний бекграунд епохи та безпосередньо контактує із споживачем. Масова культура споживається не залежно від соціального статусу споживача: кожен є рівним перед нею. Навіть якщо не споживати масову культуру безпосередньо, реципієнт перебуває в контексті епохи, у формуванні якого бере участь масова культура.

Хай би чим не була масова культура, вона, без сумніву, є культурою, яка виникла після індустріалізації та урбанізації. [52, c.33]

Остаточне оформлення та широке розповсюдження цього типу культури пов'язане із науково-технічною революцією, яка призвела до змін в області науки і техніки, а також до інтенсивного розвитку ЗМІ та ускладнення інформаційного простору. Це спричинило появу нових способів зберігання та трансляції інформації, і, відповідно, можливості широкого тиражування культури.

Культура другої половини ХХ століття формувалась в безпосередній залежності від актуальних подій та змін цього періоду. Враховуючи згадану вище тезу про взаємозв'язок масової культури та ідеології, культуру 60-х рр. ХХ ст.. можна було б умовно розділити на домінуючу культуру і контркультуру.

Домінуючою культурою 60-х рр. можна узагальнено назвати культуру споживання.

А, наприклад, рок-музика без сумніву є елементом контркультури. Рок сформував власну систему цінностей та образ життя, які базувались на контроверсійній тріаді «пансексуалізм - наркотики - музика». Рок-музика спричинила появу окремих феноменів, що її супроводжують: мова, стиль одягу, власні ЗМІ тощо. Тематично рок у 60-х рр. розвивався під потужним впливом субкультури хіпі, антивоєнних настроїв у суспільстві, студентських протестів. На момент свого зародження рок не був частиною загальної системи і навпаки виступав проти неї, протестуючи проти моральних засад попереднього покоління та руйнуючи їх. [1]

І домінуюча, і контркультура пропонують свою певну ідеологію, свій погляд на світ та свою систему цінностей. Обидва типи культури користуються підтримкою серед населення. Продукти обох культур можуть бути комерційно успішними і, відповідно, підпадати під визначення масової культури.

Хоча масову культуру можна вважати «полегшеною версією» спеціалізованих сфер культури, тим не менш, цей феномен створюється завдяки важливим об'єктивним процесам загальної соціокультурної трансформації суспільства. Традиційна культура втрачає свої позиції у соціалізації, попередній соціальний досвід до індустріальної епохи відступає перед досвідом новим.

Масова культура фактично бере на себе роль первинної, неспеціалізованої, інкультурації особистості. У масовій культурі можна спостерігати зародження побутової культури нового типу, яка акумулює соціальний досвід та індустріальному та постіндустріальному етапах соціальної еволюції.

1.2 Масова культура США в 60-х рр. ХХ ст.

Головним визначенням масової культури, яке ми використовуємо під час дослідження, є «комерційна культура»; «культура, створена для масового споживання». На користь вибору саме цього визначення говорить те, що така культура кваліфікується як «імпортована американська культура» [52, c.26]. А саме американська масова культура є однією зі складових дослідження. «Якщо масова культура й була «винайдена» в якомусь місці, це були великі американські міста, і понад усе - Нью-Йорк». Як зазначає Ендрю Росс, масова культура була соціально й інституційно головною в Америці впродовж тривалішого терміну і в більшій мірі, ніж в Європі. [52, c.26]

У нарисі «Середина проти обох крайнощів» Леслі Фідлер також стверджує, що масова культура є суто американським явищем: «не хочу сказати, що її можна побачити лише в США - тільки те, що хоч би де ми її зустріли, прийшла вона з Америки, і лише в Америці можна побачити її в цілком розвиненій формі». [61]

Час розквіту масової культури в США припадає на 50-60-ті рр. ХХ ст. Економіка країни встигла оговтатись після ІІ Світової війни та набрати нових обертів. Створюється «суспільство всезагального благоденства»: уряд намагався сприяти зростання добробуту населення та знизити рівень нужденності та боротьби за існування. Механізація, автоматизація, роботизація, комп'ютеризація та ін. у різних сферах виробництва зменшила частку тяжкої фізичної праці. Технічний прогрес, зміцнення американської економіки на світовому ринку, затвердження США в статусі світової держави - все це заклало основи для бурхливого розвитку масової культури.

Новий «масовий ринок», який створило суспільство 50-х, був спричинений кількома факторами. Одним з них стало телебачення, яке допомогло створити масовий культурний продукт та регулярно поширювати його серед мільйонів американців. До кінця 1950-х 90% американців мали телевізори і майже всі - радіо. Телебачення та радіо швидко стали інструментами маркетологів для транслювання відповідних цінностей, що спонукали б американців купувати товари. Телебачення створювало образ «ідеальної Америки», через що чимала кількість населення так легко піддавалась соціальним вимогам. До середини 1950-х на рекламу товарів і послуг на телебаченні витрачалось $10 млрд на рік. [68]

1950-ті можна назвати роками процвітання та конформізму. Однією з причин цього став розвиток передмість. Оскільки афроамериканське населення Півдня масово переїжджало на північ у великі міста, все більше заможних родин та середнього класу переїжджає до передмість з метою уникнути зростання злочинності та геттоїзації міст. Родини з передмість стали ідеальним втіленням конформізму, так як жили в майже однакових будинках масової типової забудови. Американські родини того часу мають форму «нуклеарної сім'ї»: двоє батьків, двоє дітей, собака або кіт. Цей новий середній клас станом на середину 1950-х становив 60% всього населення США. Журнал «Fortune» описував американців того часу як: «велику масу, яка купує однакові речі: однакові прилади, однакові машини, однакові меблі і тим паче однаковий відпочинок». Середній клас білих американців жив відокремлено, тож не помічав соціальної прірви, яка постійно зростала. Ізольовані від нижчих верств суспільства, чимало представників середнього класу не бачила причин для хвилювання та насолоджувалась епохою достатку. [66]

В 1950-х помітний сплеск американського консерватизму. Це було пов'язано із ескалацією «Холодної війни» та демонізацією СРСР в свідомості американців. Розпочалися політичні переслідування під проводом сенатора МакКарті: сотні підозрюваних у підтримці або симпатіям комуністам були ув'язнені. Американці остерігались робити щось, що могло спровокувати підозру Федерального бюро розслідувань чи Комітету з антиамериканської діяльності. Редактори газет та автори книжок уникали публікацій із критикою на адресу уряду. Страх перед іноземними ідеями та цінностями сприяв консерватизації суспільства та політичному конформізму. [69]

1960-ті стають часом великих змін в американській культурі. Вперше країна отримує президента, який народився у ХХ столітті, і на вибір якого безпосередньо вплинуло телебачення. Телевізор стає вагомою політичною силою - та новим центром світу. Кольорові телевізори з'являються на початку 1960-х і поширюються набагато швидше, аніж це колись зробили чорно-білі. До кінця десятиліття в 95% американських будинків був принаймні один телевізор. [68]

Поява кольорового телебачення мала прямий та безпосередній вплив на кінотеатри, особливо на автокінотеатри. Пік їхнього розквіту припав на кінець 1950-х рр.. В 1962 в США налічувалось 6 000 автокінотеатрів, а вже рік потому їх було лише 3 550. Вуличні театри також відчули зміну: все більше людей залишалось вдома перед телевізором. Найвищою точкою розвитку в кіноіндустрії був 1964 рік. Тоді в прокат вийшло 502 фільма. [66]

В 1960 р. майже половині населення Америки менше 18 років. Це молоде суспільство, а також найбільш багате покоління в історії США. Американські підлітки того часу мали $ 22 млрд на рік в своєму розпорядженні (сума, еквівалентна $140 млрд в 2005 р.). [69]

Разом із тим 1960-ті позначені зростанням політичної турбулентності та нестабільності. Погіршується рівень життя в містах, глибшим стає соціальний розрив між забезпеченим та бідним населенням. В'єтнамська війна, нова хвиля фемінізму, рух за громадянські права - все це стало спричинило формування контркультури, що стала визначальною рисою, яка характеризує епоху.

На початку 1960-х років Америка вважала, що це - її золотий вік. Новообраний президент Дж. Ф. Кеннеді задекларував курс на ліберальні реформи та подолання нерівності в державі. Новаторський дух демократа Кеннеді давав надію на зміни в суспільстві, де після над успішних 50-х зароджувалась глибока соціальна криза. Проте президентська програма зустрілась із опором Конгресу. Лише в 1964 р., після вбивства Кеннеді, Ліндон Б. Джонсон зміг зібрати достатній політичний капітал, щоби прийняти пакет необхідних реформ. Джонсон заявив, що в США буде створене «велике суспільство», в якому не буде місця бідності та расовій несправедливості. Але В'єтнамська війна вплинула на перебіг реформи. В 1964 р. Конгрес уповноважив президента прийняти «всі необхідні заходи» для захисту американських солдатів і їх союзників від комуністичного В'етконга. [64]

Війна, що затягнулась на тривалий час (вона тривала до 1975р.), розділила американське суспільство. Молодь виходить на вулиці на знак протесту проти військових дій, бойкотує призов до армії, закликає державу припинити війну. ЗМІ повідомляють, що юнаки навіть тікають до Канади, щоби уникнути призову. В цей же час чимало американців формують «мовчазну більшість» на підтримку війни. Віра в США як світового гаранта демократії, а також вкорінена осторога до комунізму допомагають отримати необхідний рівень суспільної підтримки для продовження військової кампанії.

Переламним моментом «золотих» 60-х став 1968 р: великі втрати у В'єтнамській війні, відставка Джонсона та перемога Ніксона, вбивства Мартіна Лютера Кінга та Роберта Кеннеді (найпомітніших «лівих» в американській політиці), жорстокі розгони акцій протесту. [69]

1960-ті рр. окреслені боротьбою за громадянські права. Початком руху проти расової нерівності став випадок в Грінсборо, Північна Кароліна, де в лютому 1960 р. чорношкірі студенти прийшли в заклад «тільки для білих» і відмовились піти. Тисячі протестувальників звертали увагу на несправедливість та жорстокість існуючих законів. [32] В 1964 р. був прийнятий Закон про громадянські права (Civil Rights Act), який забороняв дискримінацію в громадських місцях, дискримінацію жінок та меншин, а також обіцяв рівні умови праці. Але на ці закони насправді не вирішували існуючої проблеми расизму та бідності, вони були спрямовані на подолання її проявів. Серед афроамериканських лідерів починають з'являтись войовничі ідеології сепаратизму, «чорного расизму» та самооборони.

Афроамериканці стали провідною складовою руху за громадянські права в середині 1960-х. Студентські організації теж ставали більш радикальними: вони захоплювали будівлі коледжів, організовували масові антивоєнні демонстрації. Деякі навіть виготовляли бомби та підпалювали кампуси. В цей же час, після прийняття закону про рівну оплату праці в 1963 р., феміністки висловлювали своє невдоволення повільним реформуванням держави.

Молодіжна контркультура стала тим соціальним рухом, який змінив домінуючу систему цінностей американського суспільства. Сам термін «контркультура» ввів Теодор Роззак. В 1969 р. він опубліковує книгу «Створення контркультури», у якій збирає та подає актуальні настрої тогочасного молодого покоління. Т. Роззак визначає контркультуру як тип простестуючого світосприйняття, стану, який був характерний в кінці 1960-х років для «дітей технократів», тобто для привілейованого студентства та інтелігенції. [53]

Контркультура зародилась в США в період її найбільшого економічного підйому та стала не лише конфліктом поколінь, але й цінностей. Ідейною домінантою контркультури став протест проти американського образу життя і споживацьких цінностей середнього класу.

1950-ті роки були періодом небувалого зростання рівня життя. Вперше за всю історію більшість американців отримали можливість вести забезпечене життя та, зокрема, дати своїм дітям хорошу освіту. В суспільстві затверджується культ споживання, домінування матеріальних цінностей, конформізм. Молодь відкинула успадковану систему цінностей, незважаючи на комфортність умов власного життя. На відміну від решти соціальних протестів, контркультура 1960-х - це бунт ситих, а не голодних.

Перше «протестне» покоління - це покоління «бітників», які практикували «богемний» стиль життя: алкоголь, наркотики, заперечення релігійних традицій батьків, зацікавленість у східних релігіях. Другим поколінням стали хіпі. Більшість хіпі походили з середнього класу, які відмовились від життєвого статусу, який вони мали завдяки своєму соціальному походженню. Хіпі вели мандрівний спосіб життя, створювали комуни на противагу традиційним родинам, практикували вільні стосунки та прагнули відтворити «природній спосіб життя», відкидаючи техногенну цивілізацію. Хіпі були активними пацифістами: відповіддю на державну політику мілітаризації суспільства став їхній лозунг «Займатесь коханням, а не війною». [20]

З політичної точки зору, молодіжний рух в 1960-х мав риси «нових лівих». «Нові ліві» сформувались в Англії в 50-х рр. ХХ ст.. Вони різко негативно ставились до буржуазного суспільства споживання. «Нові ліві» відокремлювали себе від «правих» радикалів та «старих» лівих, соціал-демократів та комуністів, оскільки вважали останніх «інтегрованими в капіталістичну систему» та такими, що втратили революційний дух. (СЛ17) Російські дослідники американської молодіжної контркультури (М.А. Султанова, Ю.А. Замошкін) називають політичну складову молодіжної контркультури 60-х ліворадикальною. За словами Ю.А. Замошкіна, ліві радикали розглядали владу як втілення репресивності - як прямої, грубої, що здатна на насильство, так і витонченої, яка вдається до ідейно-психологічної маніпуляції думками та почуттями американців. [53]

Система виховання у США (школа, церква, родина, кіно, телебачення) була побудована таким чином, щоби вкорінити у молодого покоління «щасливу свідомість». Серед цінностей, які формувались під час процесу виховання, були такі: прагнення успіху, повага до чужої свободи, почуття гідності, патріотизм, громадянський обов'язок. На початку 1960-х в американських родинах середнього класу панував ліберальний, демократичний дух. Молодість є «золотим часом».

Але пропаганда успіху не відповідає суворим реаліям. Зростає рівень безробіття, тож молодь відчуває, що той шлях, який обіцяла їй держава, більше не є досяжним. Відповідно зростає рівень соціальної напруги, а в університетських кампусах популяризуються «ліві» погляди. Дослідниця Ніна Юліна підкреслює «Хоча студенти університетів - найбільш підготовлена та привілейована частина молоді - відчуває безробіття в менших масштабах, аніж, скажімо, негритянська робоча молодь, але й для них майбутнє пов'язане із важкою боротьбою за місце на ієрархічних сходах університету, бізнесу, бюрократичної установи. Причому ця боротьба не менш жорстока, аніж конкуренція в сфері фізичної праці». [53]

Однією з причин стрімкого поширення контр культурного руху в США стало те, що молодь мала унікальну можливість для соціальної критики. Адже студенти є більш вільними від обов'язків, які мають дорослі; вони мають більше можливостей вільно змінювати свої політичні погляди та долучатись до різних рухів; вони мали достатньо хорошу освіту, але ще не були у повній мірі залучені до кола інтелігенції та інтелектуалів; вони були вільні від соціальної відповідальності. Студентство мало широке поле для самовираження та демонстрації своєї позиції, якого не мали інші суспільні верстви.

«Хіпізм» як такий припинив своє існування в 1970-х рр. Але естетика та зовнішні атрибути цієї культури були освоєні та приватизовані масовою культурою та отримали широке розповсюдження. Існування молодіжної контркультури та її масовість вплинуло на формування окремого «молодіжного» сектору індустрії розваг - культура, яку створювали «для молоді», а не самою молоддю. В США навколо контркультури піднявся комерційний бум: на ринку з'явились книги, статті, фільми, музичні записи, телепрограми на цю тему. Масова культура кооптувала контркультуру, звівши нанівець ідейну складову останньої. Частково це можна визнати поразкою контркультурного руху, який протестував проти культури споживання, але в результаті створив нову споживацьку модель.

Коли натиск молодіжного руху почав спадати, американські ЗМІ проголосили «смерть контркультури». Хоча професор Прінстонського університету Роберт Інглхарт у своїй книзі «Мовчазна революція» з іронією писав, що контркультуру поховали завчасно. Контркультура продовжилась у формі «мовчазної революції» - як глибокий підсвідомий процес серед американського і західного суспільства в цілому. Цей процес, на його думку, міг призвести до серйозних культурних зсувів та змін. [53]

Так і сталось: спадок контркультурного руху залишився у публічному дискурсі, а також змінив чимало суспільних норм, які до того вважались непорушними.

Найбільш вагомими наслідками контркультури є:

· Критика суспільства споживання

· Усвідомлення та поширення цінності самореалізації особистості

· Популяризація екологічної проблематики

· Лібералізація сексуальної моралі

· Поява нових музичних та естетичних стилів

· Активізація духовних пошуків

· Розширення політичних прав молоді[20]

Явище контркультури зумовило подальший розвиток постмодерного дискурсу. Руйнація коду домінуючої культури дозволила переглянути існуючі форми пізнання та освоєння світу. На базі контркультури 1960-х створились та розвивались чисельні мистецькі, суспільні та політичні рухи.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Масова культура є феноменом, що отримав своє найбільше поширення в західному світі в другій половині ХХ ст.. Зокрема, цьому сприяв розвиток технічних засобів створення та поширення інформації. Поява масової культури фіксує початок інформаційної епохи.

Серед численних визначень, що таке масова культура, ми зосереджуємось на «комерційній культурі масового споживання», оскільки саме воно якнайбільш повно описує явище масової культури і водночас не містить оціночних суджень (так, як ті визначення, що ґрунтуються на опозиції «масова - елітна культури»).

В основі масової культури лежить концепція культури споживання. Вона передбачає формування такого типу суспільних відносин, коли індивідуальне споживання стає основою для відповідної системи цінностей та установок. Економічна система стає невід'ємною складовою культури споживання. Бізнес провокує виникнення таких культурних феноменів як смаки, бажання, інтереси, норми поведінки. Важливу роль в цьому відіграє реклама, оскільки саме вона слугує посередником між бізнесом та споживачем, між економікою та культурою.

Масова культура як комерційна культура зародилась в Америці та згодом розповсюдилась всім західним світом. Причиною американської гегемонії в царині популярної культури стало панівне становище США на світовому ринку. «Американський» ототожнювався із «західним», «цивілізованим», «культурним». Починаючи з 50-х рр. ХХ ст. економіка США перебувала на підйомі. А уряд був зацікавлений залучати культурний продукт у власних ідеологічних та пропагандистських інтересах. В першу чергу, цільовою аудиторією подібної культурної політики були власні громадяни, а вже потім - решта західного світу. Головним джерелом для поширення популярної культури стає телебачення.

Головна риса епохи 1960-х - контркультура - з'явилась завдяки існуванню масової культури як опозиція до неї.

Як і домінуюча масова культура, так і контркультура пропонують власну ідеологію та систему цінностей, які отримали значне поширення серед населення.

Контркультура виникла як реакція на існуюче суспільство: масове, споживацьке, конформістське. Якби не десятиліття 50-х, які заклали основи економічного процвітання, бунт молоді у 60-х міг би бути відкладеним на невизначений термін.

Молодь як соціальний феномен є «продуктом» ХХ ст. Раніше суспільство не виокремлювало молодь як окрему соціальну групу; не звертало увагу на специфічні молодіжні інтереси та проблеми. У 1960-х молодь опинилась в становищі, коли задекларовані можливості не відповідали дійсності, а очікування на світле майбутнє не могли справдитись. В наслідок консерватизму 1950-х, молоде покоління опинилось під відчутним тиском суспільної моралі. Це вплинуло на протестні настрої серед студентства. Освічене щасливе покоління виступило проти застарілих устоїв своїх батьків, піднявши при цьому проблеми соціальної несправедливості, гендерної нерівності, расової дискримінації тощо.

Особлива роль молоді у розвитку контр культурного руху полягала в тому, що студенти мали широке поле можливостей для соціальної критики та громадської діяльності. Університетське середовище породило нову генерацію освічених громадян. В той же час молодь була вільною від обов'язків та важелів соціального стримування. Можливість дискутувати та висувати вимоги на рівних із представниками великої політики - та чутись вільними від наслідків чи відповідальності і була фундаментом зародження хвилі студентських протестів в США.

Зменшення впливу церкви та демократизація суспільства спричинило вибух нових, ліберальних цінностей, які в тому числі стосувались сфери особистого життя. Пуританську Америку сколихнув рух хіпі та їхнє ставлення до сімейного та сексуального життя. Всезагальна доступність контрацепції дала можливість епосі 1960-х перетворитись на справжню сексуальну революцію. На заміну класичній американській родині з передмістя контркультура пропонує комуну як новий спосіб об'єднання людей - за принципом вільного вибору та вільної любові. За словами англійської дослідниці Р. Теннехілл, нова генерація повстала проти «страшенно нудної політичної, соціальної і сексуальної ортодоксальності своїх батьків». Культ молодості, що розвинувся в результаті, був тільки одним із аспектів надзвичайно складної соціальної революції. Він посилювався ностальгією і заздрістю багатьох доросліших людей, які відчули, що війна вкрала в них їхню власну молодість.



РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА США ТА ЇЇ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ІЗ АМЕРИКАНСЬКИМ СЕРЕДОВИЩЕМ.

2.1 Історія формування української громади в США. Третя хвиля еміграції

Одразу після ІІ Світової війни термін «діаспора» не використовувався українцями, що жили поза межами України. Більш звичним для них було вважати себе українцями, що живуть в еміграції, пише американський науковець українського походження Вік Сацевич у книзі «Українська діаспора».

Термін «діаспора» використовувалась радянською владою, щоб дискредитувати українських націоналістів в еміграції, які закликали до повалення радянського режиму та відновлення незалежності України. Для СРСР «діаспора» була зневажливим терміном для позначення груп людей, що жили закордоном та мали приховані політичні мотиви й інтереси стосовно батьківщини, яка перебувала у складі Радянського союзу. За словами гарвардського історика Романа Шпорлюка, СРСР мали характеризувати іммігрантів негативно, адже ті боролись проти «мовчазної ліквідації», що правдилась проти українців у складному історичному та політичному процесі. Термін «діаспора» набув активного вжитку з кінця 1980-х рр., його почали постійно використовувати ті українці, що проживали закордоном, для позначення свого життя та ідентичності. [67]

Британський соціолог Роберт Коен у своїй роботі «Глобальні діаспори» перераховує наступні характеристики діаспори:

· Розсіяння, часто травматичне, за межі батьківщини

· Експансія за межі батьківщини у пошуках роботи, з торгівельними цілями або для задоволення колоніальних амбіцій

· Колективна пам'ять та міф втраченої батьківщини

· Ідеалізація уявного спадку предків

· Рух за повернення

· Сильна групова етнічна самосвідомість, яка зберігається протягом тривалого періоду часу

· Складні стосунки із стороною, яка приймає

· Почуття солідарності з власною етнічною групою в інших країнах

· Можливість творчого збагачення життя у толерантних країнах, що приймають мігрантів [60]

Українці в США цілком підпадають під цей опис. Досвід виїзду за межі батьківщини став для багатьох із них травматичним. Однією з основних причин еміграції була саме трудова. У колективній пам'яті спільноти міцно закріплений образ України, зберігається етнічна самосвідомість (мова, культура, обряди, звичаї, релігія). Українці США підтримують стосунки як із самою батьківщиною, так і іншими українськими громадами в інших країнах. Завдяки високому рівню організації життя громади, українська спільнота зуміла інтегруватись в американське суспільство, ставши його повноцінними громадянами, не втративши при цьому своєї ідентичності.

Традиційно дослідники визначають чотири хвилі української еміграції:

· перша хвиля (трудова) - 1877 (1870) - 1914 рр.

· друга хвиля (соціально-економічна, політична) - 1920-1940 рр.

· третя (політична) - після 1945 р.

· четверта («заробітчанська») - починаючи з 1990-х рр.

Дослідник Мирон Куропась починає відлік української еміграції до Америки з 1870 р. Важливим здобутком першої хвилі, на думку науковця, було налагодження релігійного життя серед українців, створення православних та греко-католицьких парафій. 40% прибулих залишались у своїй національній орієнтації русинами, 20% - росіянами, а 40% - українцями [27, c.43].

За час другої хвилі релігійне розшарування української еміграції поступилося перед політичним: були соціалісти, комуністи, монархісти («гетьманці») і націоналісти.

Більшість представників третьої хвилі еміграції (з 1945 р.), за визначенням М. Куропася, були освіченими людьми: багато з них закінчили університети або інші вищі навчальні заклади, «тож приїхавши до США в часи доброї економічної кон'юнктури, вони швидко пристосувалися і, хоч тяжко працювали, тепер втішаються життям американського середнього класу». [27] Серед причин третьої хвилі еміграції найчастіше зустрічається політичні переслідування зі сторони радянської влади.

Саме представники третьої хвилі еміграції, а також їхні діти, стали основним ядром української громади США в 60-х рр.

Для того, щоб скласти узагальнене враження про життя української еміграції, необхідно звернутись до джерельної бази, яка існує з даної проблеми. Всю літературу на цю тему можна поділити на вітчизняну та зарубіжну (головним чином - української діаспори США).

Дослідницька література, яка займається вивченням української діаспори, слід поділяти на вітчизняну та зарубіжну, головним чином - української діаспори США. Логічно виділити три етапи:

· дореволюційний,

· радянський

· вітчизняний

Хоча хронос нашого дослідження обмежується 1960-ми роками ХХ ст.., для розуміння того, як сформувались життя, погляди та настрої діаспори, варто починати з більш раннього періоду.

Дослідження Юліана Бачинського цілком справедливо можна вважати першим науковим дослідження про українську еміграцію до США. За словами дослідника української еміграції В.Маркуся, книга Ю.Бачинського є найсоліднішим виданням про українську діаспору. [22] Автор детально аналізує законодавчі акти, які сприяли чи перешкоджали еміграції. Феномен української еміграції Бачинський розглядає не як ізольоване явище, а на фоні соціально-економічних процесів, які відбувалися в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. У монографії Ю.Бачинський дає багатий історичний, соціологічний та економічний матеріал про тодішню українську імміграцію до США. Для нас особливу цінність має те, що автор звертає значну увагу на збереження іммігрантами старого способу життя, традицій, водночас не обминаючи американських впливів.

Ю.Бачинський чимало описує побут та щоденне життя української громади, на фоні яких можна простежити збереження традицій національної культури чи відмову від них (намагання облаштувати житло, одягатися “по-американськи” тощо). Бачинський пише, що перша хвиля еміграція намагається зберігати української традиції: засновує церкви, культурно-просвітницькі організації (школи, видавництва, хори, оркестри, спортивні товариства, музично-літературні вечори, театральні вистави тощо). Не оминув автор і політичне життя громади: публічні віча, преса. Дослідження української імміграції в США приводить Ю.Бачинського до висновку, що вона живе «своїм життям», а американське публічне життя її цікавить дуже мало. Однак молоде покоління українців, на думку автора, - «це вже справді американська молодь з іншими навичками, поведінкою, з іншим, «американським», способом розуміння справ, способом думати». Та все-таки в своїх родинах вона «чує українську мову, навчається в українських школах, спілкується з людьми української громади». Ю.Бачинський робить припущення, що, попри те, що молодь вдома спілкується українською та навчається в українських школах, вже діти дітей українців в Америці (третє покоління емігрантів) гірше знатимуть мову своїх батьків, спілкуватимуться між собою англійською. Вони вже будуть дуже далекими від «справжніх українців». [22]

До 60-х рр.. ХХ ст. історія українців закордоном не потрапляла до поля зору вітчизняних дослідників. Однією з причин цього була недосяжність іноземних джерел для радянських істориків. Зрушення у вивченні цієї проблематики почались лише з 60-х рр. Але ці дослідження носили узагальнюючий характер: монографія А.М. Шлепакова про життя першої хвилі еміграції, стаття М.М. Варварцева про витоки української діаспори, згадки про українську еміграцію у виданні «Історії міст і сіл Української РСР». [17]

Нова хвиля грунтовних досліджень почалась в 90-х рр. Ф.Д. Заставний у своїй монографії торкається теми збереження українською діаспорою своїх національних традицій: «Певну роль у збереженні мови, звичаїв та інших культурно-історичних надбань українського народу відіграє церква. Вона сприяла і сприяє консолідації емігрантів за релігійними та національно-етнічними ознаками: при багатьох церковних громадах створені і працюють школи, курси вивчення української мови та інших українознавчих предметів. В окремих країнах при таких громадах функціонують цілоденні школи (напр., в США школи із англійською мовою навчання, в яких українська мова вивчається як один з предметів) [55]. Автор підкреслює роль громадських організацій у вивченні української мови. Збереженню національно-культурних традицій слугувала і наукова діяльність представників діаспори в галузі українознавства і народознавства, створення і розвиток україномовної преси, збереження пам'яті про видатні історичні події та особистості тощо. Але при всьому вищезгаданому автор зазначає помітність процесів асиміляції.

Серед зарубіжних досліджень української діаспори можна також виділити два напрями: дослідження власне представниками діаспори та дослідження іноземними науковцями.

Важливими іменами в історії досліджень української діаспори США є її представники: Лука Мишуга, Мирон Куропась та Василь Маркусь. Лука Мишуга став автором основної праці про українців у Західній півкулі - «Пропам'ятної книги» УНС (Українського національного союзу), численних видань під загальною назвою «Українці у вільному світі».

«Пропам'ятна книга» є збірником нарисів, літературних творів, ілюстрацій, статистичних відомостей про життя українців у США. Головним джерелом цієї книги стали протоколи головного управління УНС, конференцій та загальних зібрань, матеріали газети “Свобода” й інших друкованих видань. Важливою частиною книги є нарис «Як формувався світогляд українського емігранта в Америці». Автор поставив своїм завданням показати новому поколінню, народженому в Америці, внесок старшого покоління, яке служило українській національній ідеї, збереженню українських національних традицій. Л.Мишуга зробив спробу проаналізувати причини імміграції: перенаселеність краю, низький рівень промисловості й торгівлі, брак заробітків, неосвіченість, велика кількість дрібних селянських господарств. Автор описує життя перших українських іммігрантів: сільський світогляд, релігійність, фаталістичність. Головною цінністю був заробіток. На самому початку життя українців в еміграції був помітний брак культурного та громадського життя. Першою громадською організацією українців у США стала церква: «Релігія була природною потребою іммігранта, а церква - природною установою» [30]. Л. Мишуга з сумом говорить про процес американізації українців, усвідомлення ними американських цінностей, розуміючи неминучість цього явища.

Для розуміння позиції Мишуги необхідно зазначити, що це був активний учасник національно-визвольних змагань, політичний діяч ЗУНР. З 1923 по 1940 р. був секретарем об'єднаних українських організацій в Америці, з 1926 . - головний редактор газети «Свобода», Л. Мишуга був людиною старої формації, для якої основною метою діяльності української громади мало бути збереження власної ідентичності.

Л. Мишуга закликає чинити опір «насильницькій асиміляції» [30] в Америці, підсилюючи роль українських організацій: створювати школи, читальні, хори, оркестри, танцювальні колективи. При цьому велику роль повинні відігравати жінки.

У цьому ж збірнику є стаття О.Рев'юка [55] який змальовує розвиток політичного світогляду української імміграції, її політичну байдужість у перші роки імміграції, а потім під впливом американської дійсності - утворення громадських організацій, боротьба за збереження української мови, літературні й мистецькі надбання в Америці.

Вже згаданий Мирон Куропась є автором численних праць з історії української діаспори в США. Зокрема, його книга «Історія української еміграції в Америці» присвячена виставці фотографій та інших матеріалів з даної теми. В ній М. Куропась стверджує: «Щоб зрозуміти особливості історичного розвитку на сучасному етапі української спільноти в Америці, необхідно усвідомити собі прагнення українців Америки оберігати свій національний характер. Позбавлені можливості вільно плекати і розвивати на батьківщині, що була і є під владою чужинців, українські іммігранти та їх нащадки створили собі нову батьківщину і уже понад сто років плекають її в Америці». [27]

Чинячи опір асиміляції, переважна більшість українців Америки успішно інтегрувалася в американське плюралістичне суспільство і стала його частиною. Як і більшість інших етнічних груп, з яких складається населення Америки, українські американці, як вважає М. Куропась, є продуктом двох національно-державних традицій - української і американської, але єдиної лояльності. Саме через свою вірність американським засадам життя - свобода і правосуддя для всіх - українці Америки так непохитно віддані ідеї створення української незалежної держави [27]



2.2 Вплив громадських організацій та преси на формування суспільної думки української діаспори США

...