Українська діаспора Сполучених Штатів Америки в контексті культурної революції 1960-х

Друга причина полягала в тому, що українці мали кредит довіри до США як до країни демократичних цінностей, що послуговується інтересами збереження миру в світі, а не лише своїми власними. Емігранти були зобов'язані своїй новій батьківщині, тож вважали за необхідне підтримувати її по мірі можливостей. Америка створила багато можливостей для переселенців, тож в них не було підстав не довіряти її уряду стосовно того, чому американська армія має підтримати Південний В'єтнам у боротьбі із комуністичними загонами Півночі.

3.3 Контркультура, студентські протести, сексуальна революція

«…вибухають війни, ліворуції, брат виступає пpoти брата, чорні проти білих, білі проти сорокатих, появились різні бітніки. гіппіси, дівки з голими колінами, - світ летить сторчма в безодню, і не видно такої сили, щоб його спинила!» [43]

Для середовища, якому притаманні традиційні культура та цінності, а саме такою є українська громада закордоном, зміна парадигми у стосунках поколінь та прояви молодіжного нонконформізму у 60-ті рр. ХХ ст. стали складним випробуванням. Після тривалої консервативної доби, українська громада виявилась не готовою до проявів молодіжного бунту.

Реакція суспільства на американські молодіжні рухи та формування контркультури варіювалась від нерозуміння до різкого засудження. Старше покоління українців схилялось покладати відповідальність за втрату ціннісних орієнтирів серед молоді на американське суспільство та масову культуру:

«Телевізія, радіо, кіно, преса та інші засоби скорої інформації заступили давній авторитет одиниці. Недосвідчену молодь зрівняно зі старшими у справах користування всім дорібком культурним і технічним». [3]

«Винна безідейна преса, кіно та телевізія, що живе на кошт бездушної маси старших, а в заміну за це кормить молодь отруєю і готує спільноті руїну!» [3]

«На наших очах росте молодь, якій усе вільно й дозволено, і яка не відчуває ніяких потреб, бо всіх їх стараються задовольнити багаті родичі. Знайшовшись на університетах, така молодь починає свої студії від оргій та бешкетів». [5]

Та водночас визнавало за собою певну долю відповідальності:

«Ми, старші, не сміємо скидати на молодь усе зло цілої епохи, бо молодь не є творцем тієї епохи, а отримала її з наших рук. Призадумаймося: що молодь отримала від нас і з яких рук?» [3]

В цьому складному процесі ЗМІ беруть на себе роль майданчика для комунікації. На сторінках українських видань батьки закидають своїм дітям брак ідеалів, легкодушність, надмірну матеріалістичність, безсердечність, брак пошани до авторитету старших, бездуховність, нехтування українською спадщиною.

В 1968 р. філадельфійська газета «Америка» розміщує в себе витримки з доповіді голови Осередку Українських Студій Української Католицької Семінарії у Вашингтоні, професора д-р Р. Смаль-Стоцького. Ця доповідь із назвою «Границі нашої американізації» є пересторогою для українських семінаристів та студентів, які навчались в американських вищих навчальних закладах, щоб вони не підпадали під впливи американського суспільства та його звичаїв. Професор Смаль-Стоцький різко засуджує поведінку, притаманну американським університетам:

«Студент часто в бібліотеці вивалює ноги на стіл для «вигоди». Під час викладів, хоч професор не курить, студенти і студентки почасти курять, струшуючи попіл і кидаючи недокурки на долівку. Інші студенти завзято жують гуму і весь час «ремигають» щоками. Більшість студентів ненавидить тишину і спокій, ходять по коридорах з малими транзисторами-радіями, а часом, щоб слідкувати за бейзболом, навіть під час викладу в клясі по-тихоньки його включають! (…) Одна не сліпа студентка приходила на виклади зі своїм вівчуром-собакою (…) Студенти часто довбають в носі, або шморгають носом, а під час розмови чи ходу, руки держать в кишенях. Навіть професори й священики прийняли ці звички. (…) Деякі священики, благословляючи трапезу правою рукою, ліву держать у кишені. В кемпусах немає жадної чемності для жінок або дівчат. Як щось впаде їм на землю, то ніхто з хлопців їм не поможе». [5]

Р. Смаль-Стоцький наполягає на тому, що українська молодь мусить чинити опір проявам американської культури, плекаючи власну духовність та культурний спадок. Саме традиції українського народу мусили стати порятунком для студентів українського походження, які опиняються в середовищі «анархії та вседозволеності».

Загалом, українська преса дає доволі негативну оцінку американським університетам. Визнаючи їхній високий рівень освіти, водночас вона засуджує студентів, які «записуються в ЗСА на університети не для того, щоб учитися, але щоб чинити бешкети й ширити анархію». На 1960-ті рр. припала низка студентських бунтів та протестів у найбільших університетах США, зокрема в університеті в Берклі. Ця подія отримала висвітлення в українських газетах.

«…адміністрація Каліфорнійського університету в Берклі поступилась знову перед безсенсовою вимогою своїх студентів. На вимогу студентів вона дозволила на виклади в кемпусі лідера расистських чорних мілітантів, відомих як «Чорні пантери». [5] Також студенти вимагали, щоби курс, ведений лідером «Чорних пантер», був зарахований як університетський курс з повними кредитами. Не отримавши згоди, студенти захопили будинок адміністрації університету з метою провести страйк. Але поліція розігнала протестувальників.

Українська діаспора засуджувала студентські протести, не вбачаючи у них сенсовності та обґрунтованості. В цій ситуації українці були солідарними із державою, яка боролась із бунтівниками усіма можливими засобами.

Особливістю сприйняття та подачі студентських протестів в українських ЗМІ було акцентування на їхній «лівій», комуністичній складовій. Саме «лівизна» ідей та гасел найбільше відлякувала українську пресу від солідарності чи співчуття бунтівним студентам. «Не всі, що величають себе «демократами» - ними є. Не є ними й студентські хулігани, які прикриваються гаслами червоної революції та чорної анархії. І вони для них діють в суспільстві, яке своєю матеріалістичною поблажливістю створює умови для такої дії». [5]

Через призму комунізму також висвітлювались тривалі студентські протести в Європі: у Франції, Бельгії, Німеччині, Польщі. Заголовки новин виглядали на кшталт «Комунізм піднімає голову» [12], а в організації студентських страйків передовсім вбачалась роль комуністичної партії.

Преса усіляко підкреслювала комуністичне забарвлення рухів, протестів, акцій тощо, які відбувались у США. На сторінках українських газет «ліві» ідеї ототожнювались з ідеями комуністичними. Чим більш радикальними були рухи та їх учасники, тим більшою називалась роль Москви та Радянського союзу у їх організації. Українська преса скептично ставилась до оцінки громадських протестів, які робили американські ЗМІ:

«Якщо прийняти за слушне твердження американської ліберальної преси. що в усіх тих заколотах, які діються на наших очах, нема комуністичної руки, а є тільки наслідки расової і соціяльної несправедливості, великої прогалини між бідними й багатими, застарілої високошкільної системи - то треба дивуватися, яким дивним збігом обставин усі ті жалюгідні події покриваються з комуністичними «правилами» з-перед 50 років. Невже наркоманія серед молоді, пропаганда «чорної сили» з практичними проявами, «мирні» гіппіси, войовничі «гіппіси», масові вуличні демонстрації, зріст внутрішиьогромадської заїлости та непримирливості - все це «випадково» збігається з правилами підготовлювання комуністичної революції?!» [49]

Для української діаспори США виявилася важливою суспільна підтримка консерватизму, яка, в тому числі, була пов'язана із обранням республіканця Річарда Ніксона на посаду президента. «Заспокоює реакція самого американського суспільства -- зворот в сторону консерватизму і поменшення атракційної сили всіх отих «випадкових» подій. Не слід ганятися за червоними оселедцями, але й не слід легковажити червоних агентів там, де вони ведуть свою руїнницьку роботу».

Основою молодіжної контркультури 60-х рр. була субкультура хіпі. Хіпі пропагували цінності миру, вільної любові, легалізації наркотичних речовин. Хіпі були однією з рушійних сил антивоєнних протестів, які широко розгорнулись в США в наслідок війни у В'єтнамі. Термін, що ним послуговуються видання того часу для позначення представників цієї субкультури, мовою української діаспори звучить як «гіппіси». У газетах «Свобода» та «Америка» учасники протестів подаються у різко негативному контексті: їх називають переважно «бандами молодих екстремістів», «патлатими гіппісами». [47]

У пресі засуджуються образ життя, ідеї, цінності та кумири тогочасного періоду. Українці як громада не сприйняли новосформовану культурну ідентичність та намагались не допустити її поширення серед української молоді.

«Молоді живеться сьогодні краще, як будь-коли. У наркотиках шукає вона розривки на свою нудьгу й безділля. І така молодь сьогодні проти всього, що є і з чого жиє: вона проти батьків, школи, вчителів, суспільного ладу, поліції, війни, медицини, релігії, ну й проти води та мила».

Розвиток популярної музики та мистецтва в цілому, який припав на 60-ті рр., не лишився не поміченим для українців. Та воно також не було схваленим суспільною думкою громади. Оцінка, яку дають видання популярним гуртам та виконавцям, формується крізь призму абсолютного відкидання ідей та способу життя нонконформістської американської молоді:

«Філософи», що нездібні до однієї логічної думки, чи висновку. «Малярі», що не мають поняття про малярство. «Співаки», що зіпнули нам слух. Їх оригінальність це: бруд, довге волосся та дармування». [45]

І якщо конфлікт між поколіннями, який поєднався із конфліктом офіційної культури та контркультури, ще міг бути вирішеним (на сторінках газет друкувались замітки та звернення, де пропонувались способи, як повернути молодь назад, до громади), то вживання наркотичних речовин, зокрема куріння марихуани, яке набуло широкого розповсюдження в 1960-х категорично засуджувалось та називалось однією з найбільших проблем сучасності: «Наркотики стали хворобою наших часів. Тим небезпечніша ця хвороба, що розпаношилася вона посеред студентів-молоді». [45]

Українська преса не оминає ситуацію із ініціативою за легалізацією марихуани. На думку редакцій газет, ці ідеї є шкідливими та небезпечними. Активісти, що вимагають цього, описуються у зневажливому тоні та презентуються як безвідповідальні та анархічні молоді люди.

«У сутеринах задимлених барів, у головах безвідповідальних кудлачів тепер зароджується думка, щоб вимагати легалізації уживання марихуани. Авторами тих проектів є дармоїди, що живуть з державних стипендій, чи допомог, або грішми збаламучених дівчат». [45]

У своїх намаганнях затаврувати на сторінках газет спроби зміни норм суспільної поведінки, громада українців США вдається до критики популярної культури. У поле зору преси потрапляють одні з найпопулярніших на той час виконавців, британський гурт The Beatles. Газета «Свобода», із посиланням на англійський «Time», звинувачує музикантів у розбещені молоді.

«Англійський «Тайм» в одному числі помістив на цілу сторінку оголошення, заохочуючи в ньому курити марихуану. Посеред підписів, що заохочують до марихуани, подибуємо також імена співаків із ліверпульських сутерин - бітлів. Ці крикуни, зіпсувши музичний смак, одержавши за це від [Гарольда] Вілсона [прем'єр-міністра Великобританії] медалі, тепер пропагують наркотики, щоб дощенту здегенерувати молодь». [45]

До 1970- х стали дещо більш ліберальною у питанні легалізації марихуани. Визнаючи її «чинником, шкідливим для здоров'я тіла і душі», водночас подаються тези, що за проведеними опитуваннями чимало батьків здебільшого сприяють скасуванню заборон на марихуану. Це аргументується так, що «батьки все одно не в силі контролювати своїх дітей, які хочуть затаїти свій зв'язок з марихуаною. (…) Коли діти ховаються від своїх батьків, то це сам по собі жалюгідний прояв, в якому винувата законна заборона, -- та що велика більшість тих, які курять маріхуану, не є гіппісами, ані дезертирами, ані не мають злочинних нахилів. Мовляв, сама заборона і судові переслідування штовхають молодих людей в сторону злочину».

В 1970 р. газета «Свобода» пише, що боротьба «за» та «проти» марихуани ще довго триватиме, але вона, мабуть, призведе до повної або часткової легалізації марихуани. [50]

Позиція української спільноти США, яка отримала висвітлення на сторінках місцевих газет, нагадує позицію батьків, які не можуть порозумітись із власними дітьми. Нова генерація зустріла опір з боку старшого покоління. Українці засудили новосформовану контркультуру, яка набула поширення в середовищах американської молоді та університетів. Головною реакцією стали листи у редакцію та звернення до батьків зі сторінок газет з метою нагадати про необхідність збереження питомих українських традицій в родинах.

Ми можемо дізнатись про те, чи отримали поширення віяння та погляди сексуальної революції та контркультури хіпі серед української молоді виключно за допомогою аналізу подібних повідомлень. Адже якщо лідери громади масово критикували нову епоху за аморальність, відповідно, ця аморальність в ній була. Не було би потреби писати нищівні статті про поведінку в американських університетах, якщо вона безпосередньо не впливала на українську молодь.

Газети, які взяли на себе роль майданчиків для комунікації, виявились однобокими у висвітленні події, пов'язаних із контркультурним рухом. Як вже згадувалось вище, молодіжні видання громади в першу чергу були спрямовані на подолання україно-американської асиміляції. Тож в них не було місця для подання альтернативної, суперечливої позиції. Українська молодь, яка вчилась в американських університетах, і мала безпосередній контакт із представниками американських молодіжних субкультур, не мала власного медійного майданчика всередині діаспори для того, щоби презентувати свій погляд на проблему дискомунікації між поколіннями.

Свою роль у засудженні студентського руху та сексуальної революції також відіграла церква, чий потужний вплив на українську громаду не змінився від моменту першої хвилі еміграції. Церква виявляла рішучу незгоду із руйнацією усталеної суспільної моралі, яка відбувалась в американському суспільстві. Релігійні організації висловлювались на сторінках газет за допомогою колонок, листів, звернень своїх представників до читачів. Це розширювало аудиторію з парафії до всіх передплатників газет.

Тематика студентських протестів та страйків висвітлювалась виключно в антикомуністичному забарвленні. Оскільки студенти, що протестували, були «лівими» у своїх політичних переконаннях, то й на сторінках українських газет вони описувались виключно як поборники ідей комунізму та ідеологічні наслідники комуністичної революції. Українці в США категорично не сприймали нічого, що хоч якось було пов'язано із Комуністичною партією - у зв'язку з радянською окупацією України. Тож не дивно, що «студентська революція» не отримала ані схвалення, ані підтримки з боку діаспори.



ВИСНОВКИ

Відлік епохи масової культури починається з другої половини ХХ ст. На появу масової культури вплинула індустріалізація, урбанізація, розвиток технологій, занепад традиційної культури. Масова культура є результатом переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу технологічного розвитку.

Серед чималої кількості визначень поняття масової культури найбільш повними і несуперечливими є такі: «те, що подобається великій кількості людей» та «культурні твори, свідома мета створення яких - здобути схвалення народу».

Масова культура містить в собі такі прояви та напрямки, як: індустрія «субкультури дитинства», масова система шкільної освіти, засоби масової інформації, система національної (державної) ідеології та пропаганди, масова соціальна міфологія, масові політичні рухи, система організації і стимулювання масового споживацького попиту (реклама, мода), індустрія формування іміджу і «поліпшення» фізичної форми індивіда, індустрія відпочинку, (включає в себе масову художню культуру).

Масова культура є гнучкою та відкритою системою, яка здатна до самооновлення та самовдосконалення через перетворення цінностей у предмети масового споживання. В основі масової культури лежить концепція культури споживання. Вона передбачає формування такого типу суспільних відносин, коли індивідуальне споживання стає основою для відповідної системи цінностей та установок. Продукти масової культури мають серійний та стандартизований характер, оскільки процес їхнього створення здійснюється за аналогією з конвеєрним виробництвом.

Масова культура виконує різноманітні функції, які визначають її місце та роль в соціумі. Це:

1) адаптивна функція: забезпечує пристосування індивіда до мінливої природньої та соціальної реальності.

2) маніпулятивна функція: керує свідомістю, формує штучні потреби та інтереси.

3) аксіологічна функція: вибудовує ієрархію цінностей людини та суспільства в цілому.

4) нормативна (регулятивна) функція: позиціонує певну систему принципів та правил поведінки, які регламентують моделі діяльності та взаємодії індивіда з соціумом.

5) розважально-гедоністична функція: виступає способом організації та заповнення дозвілля, а також задоволенням потреб маси.

6) релаксаційно-компенсаторна функція: сприяє зняттю напруги та стресу.

7) комунікативна функція: формує зразки спілкування та може виступати суб'єктом спілкування.

8) знаково-символічна функція: маркує ступінь престижності предметів, задає складну соціальну ієрархію, яка закріплюється за допомогою системи соціально значущого споживання.

Дослідження масової культури не обмежується дослідженням художньої культури, а охоплює широкий масив суспільно-культурних та суспільно-політичних тем. Масова культура тісно пов'язана із ідеологією.

Ідеологія - це систематизована сукупність ідей, висловлюваних конкретною групою людей; інструмент приховування, перекручення дійсності; відносини всередині влади, що виходять за рамки класу.

Будь-який культурний текст містить в собі певний образ світу, який транслюється на аудиторію. Якщо уявляти суспільство як конфліктну спільноту, то у текстах, свідомо чи несвідомо, буде підтримуватись одна зі сторін конфлікту. В цьому випадку масова культура стає майданчиком колективного порозуміння; універсальним текстом для будь-якої аудиторії.

Масова культура формує суспільну думки та створює культурний бекграунд епохи. Масова культура споживається незалежно від соціального статусу споживача: кожен є рівним перед нею. Відтак, способи визначити масову культуру як культуру «низьку» не є вірними.

Культуру 60-х рр. ХХ ст.. можна було б умовно розділити на домінуючу культуру і контркультуру. Домінуючою культурою 60-х рр. можна узагальнено назвати культуру споживання. І домінуюча, і контркультура пропонують свою певну ідеологію, свій погляд на світ та свою систему цінностей. Обидва типи культури користуються підтримкою серед населення. Продукти обох культур можуть бути комерційно успішними і, відповідно, підпадати під визначення масової культури.

Місцем появи масової культури можна вважати США. Протягом тривалого часу вона була соціально й інституційно домінуючою формою культури. Причиною американського домінування в сфері популярної культури стало панівне становище США на світовому ринку. «Американський» ототожнювався із «західним», «цивілізованим», «культурним».

Поява масового ринку пов'язана із появою та розповсюдженням телебачення. За допомогою телебачення створювався культурний продукт, який регулярно поширювався серед населення. Починаючи з 1960-х рр. телебачення стає вагомою політичною силою.

Епоха 1960-х рр. стала для Америки епохою кардинальних змін та політичної турбулентності. Після процвітаючого та конформістського десятиліття 50-х, 60-ті вибухнули ліберальними ідеологіями та соціальним невдоволенням.

Молодіжна контркультура стала тим соціальним рухом, який змінив домінуючу систему цінностей американського суспільства. Контркультура - це тип простестуючого світосприйняття, яке був характерний в кінці 1960-х років для привілейованого студентства та інтелігенції. Ідейною домінантою контркультури став протест проти американського образу життя і споживацьких цінностей середнього класу.

Поява контркультури була неможлива без існування масової культури, оскільки контркультура створилась як опозиція до неї.

Молодіжна контркультура, яка зародилась в 1960-х рр. («хіпізм») фактично завершилась в 1970-х рр.. Естетика та зовнішні атрибути цієї культури освоєні масовою культурою та отримали широке розповсюдження. Підсумком існування контркультури стала її комерціалізація.

Найбільш вагомими наслідками контркультури є: критика суспільства споживання, усвідомлення та поширення цінності самореалізації особистості, популяризація екологічної проблематики, лібералізація сексуальної моралі, поява нових музичних та естетичних стилів, активізація духовних пошуків, розширення політичних прав молоді.

1960-ті рр. стали епохою змін для світу в цілому. В цей період відбулось формування нових цінностей (сексуальна революція, антивоєнні рухи), сталися визначні події для світової історії (В'єтнамська війна, боротьба із расовою сегрегацією, студентські революції) та для локальної американської історії (вбивство Дж. Кеннеді). Українська громада США, яка десятиліттями проживала в цій державі, не могла не відреагувати та не помітити тих змін, які відбувались навколо.

Традиційно дослідники визначають чотири хвилі української еміграції:

· перша хвиля (трудова) - 1877 (1870) - 1914 рр.

· друга хвиля (соціально-економічна, політична) - 1920-1940 рр.

· третя (політична) - після 1945 р.

· четверта («заробітчанська») - починаючи з 1990-х рр.

Важливим здобутком першої хвилі стало налагодження релігійного життя серед українців. За час другої хвилі релігійне розшарування української еміграції поступилося перед політичним. Більшість представників третьої хвилі еміграції були освіченими людьми: багато з них закінчили університети або інші вищі навчальні заклади. Серед причин третьої хвилі еміграції найчастіше зустрічається політичні переслідування зі сторони радянської влади. Саме представники третьої хвилі еміграції, а також їхні діти, стали основним ядром української громади США в 60-х рр.

Хоча українська діаспора докладала значних зусиль до збереження власної ідентичності в умовах еміграції, асиміляційні процеси, особливо серед молоді, були невідворотними.

Щоби зберегти власну ідентичність та захищаючи власні інтереси, українці починають створювати різноманітні організації та інституції. Це були професійні спілки (інженерів, лікарів, ветеринарів тощо), молодіжні організації (Пласт, СУМ), жіночі організації (Союз Українок Америки), творчі гуртки та групи (Нью-Йоркська група, об'єднання «Слово», Інститут модерного мистецтва), аполітичні організації (ветеранів, інвалідів, політичних в'язнів), політичні організації та партії. Випускались газети, журнали; працювали власні радіостанції; друкувались книжки.

Важливу роль у формуванні громадської думки всередині української діаспори, відігравала власна преса. Згідно з американськими дослідженнями, українська преса була найбільш чисельною порівняно із виданнями інших діаспор. У 1958 році українська громада мала 79 видань, а в 1963 році - майже 300.

Українській етнічній пресі відводилася велика роль у стримуванні асиміляційних процесів. Однак видання апелювали здебільшого вже до майже неіснуючого типу «українця-емігранта», не враховуючий той факт, що часи читачевої прихильності до преси з міркувань патріотичного обов'язку минули.

ЗМІ виступали головним комунікатором всередині громади українців Америки, вони акумулювали її погляди, оцінки, ставлення до подій, що відбувались навколо. Для того, щоб оцінити, як та в якій мірі українська діаспора перебувала в контексті епохи 1960-х рр., ми звертаємось до аналізу тогочасної преси. Для аналізу ми використовуємо дві найпопулярніші газети того часу: філадельфійська «Америка» та нью-йоркська «Свобода».

Ключовими точками (маркерами) епохи 60-х можна назвати такі події та явища:

· Боротьба за громадянські права

· В'єтнамська війна (1959 - 1975 рр.)

· Контркультура, студентські протести, сексуальна революція

Всі вони були подібні між собою за формою: масові демонстрації, акції, марші; висування політичних вимог із одночасним небажанням займатись політикою; переважно молодий вік учасників; соціальна складова; присутність «лівої» риторики.

Головним критерієм ставлення до подій стало наявність (або відсутність) комуністичної ідеології. В силу власного історичного досвіду, українці не могли підтримати жоден рух чи ідеологію, де б містились елементи комунізму, соціалізму чи будь-якої «лівої» риторики. Так, антивоєнні протести чи студентські заворушенням були оцінені як такі, що спровоковані комуністами та діють в інтересах радянської влади.

Натомість боротьбу афроамериканців за громадянські права українські ЗМІ зустріли із симпатією, розумінням та співчуттям. Українці співчували пригніченому темношкірому населенню США, співставляючи расову сегрегацію із власним досвідом життя в окупованій країні. В матеріалах, присвячених цій темі, трапляються згадки про те, що расова проблема Штатів подібна до нерозв'язаних проблем із різними народами всередині СРСР.

В оцінці В'єтнамської війни ключову роль теж зіграв комунізм. Українці схвально ставились до загальної американської концепції «гаранта світової демократії». ЗМІ підтримували державну політику щодо війни у В'єтнамі, оскільки розглядали її в першу чергу як боротьбу із комуністичним режимом Північного В'єтнаму. У суспільній свідомості комуністична влада В'єтнаму ототожнювалась із комуністичним режимом СРСР, від якого українці тікали (в тому числі до Америки). Комуністичний В'єтнам та Радянський союз офіційно були союзниками в цій війні, тож коли американська армія воювала з військами Північного В'єтнаму - для українців вона воювала також із військами радянськими.

Під час наростання хвилі контркультури, ЗМІ української діаспори продемонстрували свою неготовність до повноцінного діалогу, а також відсутність справжнього плюралізму думок. Медіа стояли на засадах опору асиміляції та плекання власної ідентичності. Українська молодь США не мала власного вільного майданчика для висловлювань, тож про те, наскільки поширеними були прояви молодіжного нонконформізму серед українців ми можемо судити виключно за реакцією на нього з боку консервативної частини громади.

Реакція на американські молодіжні рухи та формування контркультури варіювалась від нерозуміння до різкого засудження. Старше покоління українців схилялось покладати відповідальність за втрату ціннісних орієнтирів серед молоді на американське суспільство та масову культуру.

Ми вважаємо, що проведене дослідження переконливо свідчить про те, що рівень залучення української діаспори у культурну революцію 1960-х рр. був доволі високим. Події не залишились непоміченими та не прокоментованими. Проте, окрім самого залучення у контекст епохи важливо оцінити ставлення до неї.

Преса української діаспори виявилась неготовою переймати традиції американської журналістики. Замість об'єктивної та неупередженої подачі інформації, українські газети вважали своєю місією формувати суспільну думку. Це зіграло свою роль в оцінці подій, які сформували портрет епохи 1960-х рр..

Тінь комунізму на сторінках українських газет присутня в більшості новин та повідомлень, що мають політичний характер. Острах перед «лівою» ідеологією заважає журналістам та редакторам залишатись неупередженими у подачі інформації.

Революційна зміна цінностей, яку можна назвати головним надбанням епохи 1960-х, виявилась травматичною та незрозумілою для традиційного середовища, яким була українська діаспора. Проте вона сформувала молоде покоління, яке від самого початку влилось в американське суспільство та стало проміжною ланкою між українським та американським світами.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Альтернативная культура: Энциклопедия / [Сост. Дмитрий Десятерик]. - Екатиринбург: Ультра.Культура, 2005. - 240 с.

2. Америка. - Філадельфія, 1968. - березень.

3. Америка. - Філадельфія, 1968. - вересень.

4. Америка. - Філадельфія, 1968. - грудень.

5. Америка. - Філадельфія, 1968. - жовтень.

6. Америка. - Філадельфія, 1968. - квітень.

7. Америка. - Філадельфія, 1968. - липень.

8. Америка. - Філадельфія, 1968. - листопад.

9. Америка. - Філадельфія, 1968. - лютий.

10. Америка. - Філадельфія, 1968. - серпень.

11. Америка. - Філадельфія, 1968. - січень.

12. Америка. - Філадельфія, 1968. - травень.

13. Америка. - Філадельфія, 1968. - червень.

14. Балда Т. Національна ідея в Україні та пресі діаспори: порівняльний аспект [Електронний ресурс] / Тарас Балда // Вісник львівського у-ту. - 2006. - Вип. 28. - Режим доступу:http://journ.lnu.edu.ua/publications/visnyk28/V28_P3_2_Balda.pdf.

15. Большой толковый словарь по культурологии. / Кононенко Б.И., 2003. [Електронний ресурс] - Режим доступу до ст. :http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_culture/504/%D0%9C%D0%90%D0%A1%D0%A1%D0%9E%D0%92%D0%90%D0%AF

16. Бондаренко О. Українське шістдесятництво як суспільно-естетичне явище. / О. Бондаренко. - Питання літературознавства, випуск 5 (62). - Чернівці, 1998 р.

17. Губарець В. Українська етнічна преса у Північній Америці: історія і сучасність [Електронний ресурс] / В. Губарець // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. - 2005. - Т. 22. - Режим доступу:http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1451

18. Губарець В. Українська етнічна преса США та Канади (1945-1994 рр.): особливості висвітлення україно-американських взаємин: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня кандидата філологічних наук: спец. 10.01.08 «Журналістика» / В.Губарець. - Київ, 2007.

19. Дацкевич. И. Феномен массовой культуры. [Електронний ресурс] / Илья Дацкевич. - Режим доступу до ст. : http://polutona.ru/books/datskevich-fenomen-p1.pdf

20. Движение Контркультуры 60-70-х гг. ХХ века. [Електронний ресурс] / Социология культуры - Режим доступу до ст. : http://systinfo.ru/sotsialnie_subekti_kulturnogo_tvorchestva/dvizhenie_kontrkulturi_60-70-h_gg_hh_veka.html

21. Експериментальні мистецькі школи ХХ ст.: Олександр Архипенко, Енді Варгол / Р. Шмагало // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. -- Львів, 2007. -- Ч. 1. -- С. 31-38.

22. Енциклопедія Української Діяспори. / голов. ред. В. Маркусь; співред. Д. Маркусь. - Нью-Йорк; Чікаго: Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці, 2012. - 348 с.

23. Зарубежные молодежные организации. / Сост. М. О. Литовская, Ф. М. Мухамотишин. - М., 1985 р.- 430с.

24. Ільницький Р. Призначення українців у Америці / Роман Ільницький. Нью-Йорк, 1965. - 126 с

25. Климчак М. Яким був один із перших українців Америки [Електронний ресурс] / Марія Климчак. - Режим доступу до ст. : http://vidia.org/2013/10708

26. Культурология. XХ век. Энциклопедия в двух томах. / Левит С. - СПб.: Университетская книга, 1998. [Електронний ресурс] - Режим доступу до ст. : http://psylib.org.ua/books/levit01/txt098.htm

27. Куропась М. Історія української еміграції в Америці / Мирон Куропась. - Нью-Йорк, 1984. - 89 с

28. Лещинская И. И. Массовая культура в социуме / Энциклопедия для школьников и студентов в 12 томах. Т.1 Информационное общество. XXI век. Мн. «Беларуская Энцыклопедыя iмя Петруся Броукi». 2009. - С.446-447.

29. Массовая культура: современные западные исследования / Пер. с англ. Отв.ред. и предисл. В. В. Зверевой. Послесл. В. А. Подороги. - М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», 2005. - 339 с.

30. Мишуга Л. Як формувався світогляд українського емігранта в Америці / Лука Мишуга. - Пропам'ятна книга, видана з нагоди сорокалітнього ювілею Українського Народного Союзу. - Джерзі Ситі, Нью-Джерзі: Накладом Українського Народного Союзу, 1936 р.

31. Молодій В. Ростислав Хом'як: "Українські газети в Америці ще будуть"[Електронний ресурс] / Володимир Молодій. - Режим доступу до ст. : http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/02/6/141228/

32. Нарешті вільні. Рух за громадянські права у США. [Електронний ресурс] / Державний департамент США. Бюро міжнародних інформаційних програм., 2008 р. - Режим доступу до ст. :http://photos.state.gov/libraries/ukraine/164171/pdf/free-at-last-ukr.pdf

33. Ревакович М. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. / Ревакович Марія. - Критика, 2009. - 336 с. С 19-33

34. Свобода. - Нью-Йорк, 1960. - листопад.

35. Свобода. - Нью-Йорк, 1960. - січень.

36. Свобода. - Нью-Йорк, 1963. - листопад.

37. Свобода. - Нью-Йорк, 1964. - жовтень.

38. Свобода. - Нью-Йорк, 1964. - липень.

39. Свобода. - Нью-Йорк, 1966. - квітень.

40. Свобода. - Нью-Йорк, 1967. - грудень.

41. Свобода. - Нью-Йорк, 1967. - жовтень.

42. Свобода. - Нью-Йорк, 1967. - квітень.

43. Свобода. - Нью-Йорк, 1967. - листопад.

44. Свобода. - Нью-Йорк, 1967. - травень.

45. Свобода. - Нью-Йорк, 1968. - вересень.

46. Свобода. - Нью-Йорк, 1968. - квітень.

47. Свобода. - Нью-Йорк, 1968. - серпень.

48. Свобода. - Нью-Йорк, 1969. - березень.

49. Свобода. - Нью-Йорк, 1969. - грудень.

50. Свобода. - Нью-Йорк, 1970. - грудень.

51. Скульптор, який вивів українське мистецтво на світові вершини. [Електронний ресурс] - Режим доступу до ст. : http://h.ua/story/309897/

52. Сторі Дж. Теорія культури та масова культура / Джон Сторі [пер. з англ. С. Савченко]. - Харків: Акта, 2005. - 357 с.

53. Султанова, М.А. Философия контркультуры Теодора Роззака: (очерк филос. публицистики) / М.А. Султанова ; Рос. акад. наук, Ин-т философии. - М. : ИФРАН, 2009. - 175 с.

54. Ткачук М. Відродження української літератури 20-х років ХХ ст. .Курс лекцій для студентів філологічного факультету зі спеціальності українська мова та література. [Електронний ресурс] - Режим доступу до ст. : http://gendocs.ru/v17716/%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97_-_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8_20-%D1%85_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D1%85%D1%85_%D1%81%D1%82

55. Тригуб П. Українська діаспора в США: збереження традицій національної культури (історіографія проблеми). / Петро Тригуб, Наталя Мерфі. - Наукові праці. Том 74. Випуск 61. с. 122 - 133

56. Чекалюк // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. - К. - 2008. - Т. 30. - С. 41-56 : [Електронний ресурс] - режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2336

57. Чекалюк В. Преса діаспори США як комунікативний чинник формування ідентичності українців (1939 - 2005 рр.) : автореф. дис. канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.01 / В. Чекалюк. - К., 2008. - 20 с.

58. Чекалюк В. Трансформація проблеми самоїдентифікації українців на шпальтах газети «Свобода» у період з середини 40-х кінця 90 років ХХ століття/ В. Чекалюк // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. - К. - 2008. - Т. 30. - С. 41-56 : [Електронний ресурс] - режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2336

59. Carmichael, Stokely [Електронний ресурс] - The Martin Luther King, Jr. Research and Education Institute. / Stanford University. Режим доступу до ст. :http://kingencyclopedia.stanford.edu/encyclopedia/encyclopedia/enc_stokely_carmichael_1941_1998/

60. Cohen R. Global diasporas: An introduction // Global diasporas /Ed. by R. Cohen.-Second edition. - N. Y., 2008. - 219 p

61. Fiedler L. The middle against both ends. / Leslie Fiedler. - Mass Culture. - с. 539

62. Judt T. Postwar / Tony Judt. - Penguin Books, 2006. - 931 p.

63. Isajiw W. Ukrainians in American and Canadian society / Wsewolod Isajiw. - Jersey City : M.P. Knots Publishing, 1976. - 363 p.

64. Life of John F. Kennedy. [Електронний ресурс] - John F. Kennedy. Presidental Library and Museum. Режим доступу до ст. : http://www.jfklibrary.org/JFK/Life-of-John-F-Kennedy.aspx?p=4

65. Milton Yinger J. Contraculture and Subculture. / John Milton Yinger // American Sociological Review - Vol. 25, No. 5 (Oct., 1960). - pp. 625-635

66. POP CULTURE: The Way We Were. / PBS [Електронний ресурс] - Режим доступу до ст. : http://www.pbs.org/opb/thesixties/topics/culture/

67. Satzewich V. The Ukrainian Diaspora. / Vic Satzewich. Routledge, 2003 р. - 288 p.

68. Television in the United States. [Електронний ресурс] / Encyclopedia Britannica - Режим доступу до ст. : http://www.britannica.com/art/television-in-the-United-States

69. THE 1960s [Електронний ресурс] / History.com. - Режим доступу до ст. : http://www.history.com/topics/1960s

70. Vietnam War. [Електронний ресурс] / Encyclopedia Britannica. - Режим доступу до ст. : http://www.britannica.com/event/Vietnam-War

Размещено на Allbest.ru

...