Типологія культури

Багато дослідників характеризують мистецтво XX ст. як деструкцію, духовну кризу. Інші оцінюють його як час енергійних пошуків, новаторських експериментів, народження нової душі культури. Це період різноманітних новаторських, революційних, бунтарських рухів і напрямів у художній культурі.

За всієї суперечливості процесів, без сумніву, можна констатувати: XX ст. справді знаменує собою істотний злам у формах культури, певний глобальний розрив із попередніми тенденціями мистецтва. Це не означає, що йдеться про народження нового всеосяжного стилю. Навпаки, ми є свідками мозаїчних художніх пошуків, що не укладаються в єдину формулу, -- кубізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, поп-арт, футуризм та ін. Усі ці прояви «нового мистецтва» отримують загальну назву -- «модернізм» (рис. 20).

Модернізм (фр. modernisme від лат. modernus -- новий, сучасний) -- загальне позначення художніх тенденцій, течій, шкіл, діяльності окремих майстрів мистецтва XX ст., які відійшли від традицій і вважали формальний експеримент підґрунтям свого творчого методу (не слід плутати модернізм із «модерном» -- напрямком в європейському й американському мистецтві кінця XIX -- початку XX ст.).

Рис. 20 Художні течії XX ст.

Особливістю художніх процесів XX ст. є різнорідність художніх течій, що створюють усеосяжний узагальнений портрет тогочасної людини. Прихильники «нового мистецтва» кинули виклик буржуазному суспільству і його масовій культурі, вони протиставили потворності життя обивателя потворність своїх «шедеврів». Усе навколо здавалося їм божевільним і безглуздим, і у своїх творах вони прагнули виразити тотальну загальну зневіру, непередбачуваність розвитку сучасного світу.

Якщо мистецтво попередніх епох прагнуло до найбільш точного відображення дійсності, нехай навіть крізь призму світосприймання своєї епохи, то модернізм проповідував необов'язковість перебування мистецтва у рабстві в дійсності. Щоб відобразити світ як загальне божевілля, модерністи взагалі відмовилися від реалістичного мистецтва.

Отже, основний принцип модернізму -- заперечення минулого, традицій, властивих попередньому мистецтву. Його мета -- знайти заміну існуючим прийомам мистецтва, що стали неадекватними духу часу і новому світовідчуттю. Основна риса методології модернізму -- це метафоричність образотворення; відповідність форм настрою, переживанням художника.

Різний підхід до формоутворення породив різні модерністські течії. Модернізм деструктурував традиційний художній образ, абсолютизував його окремі елементи: наприклад, натуралізм -- зміст образу, абстракціонізм -- його виразність, експресіонізм -- емоційну насиченість, сюрреалізм -- багатозначність, надприродність. Яскравим виразником модерністської ідеології виявилось абстрактне мистецтво.

Абстракціонізм (від фр. abstractionnisme -- абстрагування, абстрактне мистецтво) -- художній напрямок в образотворчому мистецтві XX ст., що ґрунтується на абстрагуванні художніх образів від конкретних об'єктів і характеризується формалізацією композиції (А. Альфонс, В. Кандінський, Т. Ван Дусбург, П. Мондріан, П. Клее, X. Міро, Р. Делоне, Ф. Крупка, Ф. Пікабіа, X. Арп). В абстракціонізмі, як правило, визначають дві течії -- експресіонізм і кубізм.

Експресіонізм (від лат. expressio -- виразність) -- течія у мистецтві першої чверті XX в., що проголосила єдиною реальністю -- суб'єктивний духовний світ людини, а його вираження -- головною метою мистецтва.

Сутність експресіонізму як художнього явища полягає в абстрагуванні від усього несуттєвого, випадкового, з погляду художника, і виокремленні найбільш загального, універсального у відображенні головної ідеї з метою досягнення найбільшої експресії.

В образотворчому мистецтві принципи експресіонізму дістали своє відображення у творах австрійських і німецьких художників (Е. Кірхнер, М. Пехштейн, Е. Хеккель, К. Шмідт-Ротлуф). У цій манері творили також художники В. Кандінський, Ф. Марк, О. Кокошка, М. Бекман, скульптор В. Лембрук та ін. В архітектурі експресіонізм продовжив традиції модерну в напрямку створення квазіприродних форм (Е. Мендельзон, Б. Таут та ін.).

Кубізм (фр. cubisme, від cube -- куб) -- це абстракціоністська течія в образотворчому мистецтві першої чверті XX ст., головним чином, у французькому живопису і частково в скульптурі. Кубізм висунув на передній план розчленування складних форм на прості стійкі геометричні форми (куб, конус, циліндр). Для кубізму характерне тяжіння до елементарних мотивів і аскетичність кольору.

Слово «кубісти» вперше використав у 1908 р. критик Л. Во- сель як глузливе прізвисько художників, які зображували предметний світ у вигляді комбінацій геометричних фігур. Програмним твором цієї течії стала картина П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» (1907 р.). Гротескні, деформовані фігури зображені в ній без будь-яких елементів світлотіні і перспективи, як комбінація об'ємів, розкладених на площині. Найбільш відомими живописцями цієї течії були художники П. Пікассо, Ж. Брак, іспанець X. Грис, частково -- Ф. Леже, Р. Делоне, чех Ф. Крупка. Тоді ж з'явилась і кубістська скульптура з її геометризацією і порушенням форм (П. Пікассо, А. Лоран, Р. Дюшан-Віллон), геометризовані рельєфи (О. Цадкін, Ж. Ліп- шиць), угнуті контр-рельєфи (А. Архипенко).

У Росії художники-авангардисти (П. Кончал овський, В. Варт, Д. Бурлюк, К. Малевич, М. Ларіонов, Р. Фальк, А. Екстер та ін.), використовуючи аналітичні прийоми французів, створили своєрідну течію декоративного кубізму і кубофутуризму.

Дадаїзм -- авангардистська художня течія, що існувала у 1916-1922 рр.. Дадаїзм виник у Німеччині в середовищі анархічної інтелігенції (X. Балль, Т. Тзар, Р. Хюльзенбек, Г. Арп). Він відображував розгубленість інтелігенції часів Першої світової війни і кризу художнього мислення. Дадаїзм не мав загальної художньої або естетичної програми, загального стилістичного вираження. Це була квінтесенція бунту і протесту, що знайшла відображення в епатажних формах, які часто перебували за межами художності.

Дадаїсти заперечували всі концепції мистецтва, що існували раніше. У своїх картинах вони часто використовували нетрадиційні елементи, реальні предмети, іноді імітували наївне мистецтво первісної людини або дитячий малюнок. їхні виставки провокували публічні скандали, травмуючи свідомість сучасників.

Сюрреалізм (фр. surrealisme -- буквально означає надре- алізм) -- це течія у мистецтві XX ст., що проголосила джерелом художньої творчості сферу підсвідомого (інстинкти, сновидіння, галюцинації), а творчим методом -- розриви логічних зв'язків, замінених вільними асоціаціями. Сам термін запозичений у поета Г. Аполлінера.

У «Маніфесті сюрреалізму» (1924 р.) французький поет А. Бретон проголосив нові методи творчості, які здатні втілити «надреальність». А. Бретон вважав, що для художника недостатньо відобразити дійсність, необхідно осягати і фіксувати неконтрольований розумом світ підсвідомості, світ, що найяскравіше виявляється в таких станах психіки, як сновидіння, мрії, галюцинації, марення. Зобразити сферу надреального прагнуло багато відомих живописців 1920-х років (М. Ернст, А. Массон, X. Миро, Р. Магрітт, В. Тангі).

Алогічність предметів і явищ була головною рисою сюрреалістичних картин С. Далі (наприклад, «Залишки автомобіля, що народжують сліпого коня, який убиває телефон»). Під впливом психоаналізу 3. Фрейда у книзі «Завоювання ірраціонального» С. Далі обґрунтовує основні принципи цього напрямку в живопису, розвиваючи ідею «параноїко-критичного» методу.

Фовізм (від фр. fauve -- дикий) -- течія у французькому живопису. Фовістів (А. Матисс, А. Марке, Ж. Руо, А. Дерен, Р. Дюфі, М. Вламінк) поєднувало загальне прагнення до емоційної сили художнього вираження; їхні пейзажі, натюрморти, сцени в інтер'єрі характеризуються узагальненням об'ємів, простору й малюнка.

Природно, модернізм не охоплював лише образотворче мистецтво. Він знайшов відображення і в літературі (Дж. Джойс, Т. Еліот, Д. Лоуренс, А. Жид, А. Камю, Ф. Кафка, ранній У. Фолкнер). Загальна риса їхньої творчості -- нігілістичне ставлення до усього, що так чи інакше пов'язано з універсальними людськими цінностями. Одна з центральних проблем літератури модернізму -- це питання про місце «маленької людини» в суспільстві, вчинки, що зумовлені її розумінням своєї незахищеності, крахом гуманістичних ідеалів.

Отже, модернізм -- важлива віха у розвитку європейського мистецтва першої половини XX ст. Художні течії, напрямки, що розвивалися після Другої світової війни і розвиваються дотепер, дістали узагальнену назву «постмодернізму».

Постмодернізм -- напрямок в архітектурі і мистецтві другої половини 1970-1980-х років, який протиставляється модернізму. Він відображує розчарування художньої інтелігенції в ідеалах, догмах та ідеях модернізму, програмному елітаризмі, самоізоляції від довкілля, заглибленні у внутрішній світ художника.

Постмодернізм був реакцією не лише на модернізм, а й на крайнощі контркультури 1960-х рр., що поєднувала як критику буржуазного суспільства, так і заклики до саморуйнування мистецтва. Постмодернізм проголосив ідею повернення мистецтва в «рамки мистецтва», пропагував звернення до традиційних художніх форм.

Найбільш яскраво постмодернізм виразив себе в архітектурі. Колишні архітектурні форми були поновлені і переосмислені, використані нові, нетрадиційні матеріали (Ле Корбюзье, Л. Роє, В. Гропіус, Ф. Журден, Е. Саарінен, Я. Бакем, П. Нерві в Європі; Ф. Райт, Й. Баншафт в Америці, К. Танге в Японії). Прагнення співвіднести архітектурні форми і методи будівництва з технічними можливостями сучасної індустрії породило новий архітектурний напрямок -- конструктивізм. Йому властива сувора функціональність архітектури, стандартизація, індустріалізація будівельних робіт.

Висновки

культура соціокультурний художній схід

Типологія культури як метод наукового дослідження дає змогу виявити структуру культури, закономірності її розвитку й функціонування, визначити пріоритети тих чи інших галузей людської діяльності на різних етапах її розвитку. В основі кожної типології лежить свій принцип розчленування культури як системи. Розрізняють культурно-історичну типологію культури, структурну типологію, типологію за методом «ідеальних типів» та ін. Досліджуючи різні типи культури, доходимо висновку, що кожен із них є самобутнім і самодостатнім.

Ключові слова: типологія культури, ідеальний тип культури, міф, культ, анімізм, тотемізм, фетишизм, магія, табу, ша- манізм, романський стиль, готичний стиль, гуманізм, бароко, класицизм, рококо, реалізм, романтизм, імпресіонізм, постімпресіонізм, символізм, модернізм, абстракціонізм, дадаїзм, експресіонізм, кубізм

Логічні завдання та питання для самостійного опрацювання найважливіших проблем теми