Еволюція парадигмальних основ культурології

Основні праці:

Бидни Д. Концепция культуры и некоторые ошибки в её изучении / Дэвид Бидни; пер. с англ. В.Г. Николаева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. -- 2-е изд. -- Санкт-Петербург: Изд- во Санкт-Петербургского университета, 2006. - С. 57-90; Бидни Д. Культурная динамика и поиски истоков / Дэвид Бидни; пер. с англ. Ю.С. Терентьева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. - 2-е изд. - Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2006. - С. 385-420; Bidney D. Theoretical Anthropology / David Bidney; Introduction Martin Bidney. - 2 ed. - New York: Transaction Publishers, 1995. - 528 p.; Bidney D. Phenomenological Method and the Anthropological Science of the Cultural Life-Word / David Bidney // Phenomenology and the Social Sciences. Volume 1. - Evanston: Northwestern University Press, 1973. - P. 109-142; Bidney D. The concept of cultural crisis / David Bidney // American Anthropologist. - 1946. - 48. - P. 534-552; Bidney D. The Ethnology of Religion and the Problem Human Evolution / David Bidney // American Anthropologist. New Series. Vol.56, N 1 (Feb.,1954). - Р.1-8; Bidney D. Myth, Symbolism, and Truth / David Bidney // The Jornal of American Folklore. - Vol. 68, N 270. - Myth: A Symposium (Okt.-Dec, 1955). - Р. 379-392.

Білз, Ральф Леон [англ. Beals, Ralph Leon] (1901-1985) - американський антрополог, теоретик культури

Піонер етнографії Мексики, автор фундаментальної праці “Введення в антропологію” Р. Білз проводив польові дослідження в багатьох регіонах Латинської Америки, вивчав культурні зміни в суспільствах, які зазнали на собі впливу європейської культури. Білз здійснив аналіз акультурації як соціокультурного явища та розкрив детермінанти та механізми розвитку цього процесу; в межах проблематики досліджував питання щодо колоніального управління й місіонерства та їх наслідків для культурних традицій корінних народів Америки.

Основні праці:

Билз Р.Л. Аккультурация / Ральф Леон Билз; пер. с англ. В.Г. Николаева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. - 2-е изд.

Санкт-Путербург: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2006. - С. 348370; Beals R.L. Introduction to Anthropology. Fourth edition / Ralph Leon Beals, Harry Hoijer. - 5th Reised edition. - New York: Collier Macmillan, 1977. - 688 p.; Beals R.L. Peasant Marketing System of Oaxaca, Mexico / Ralph Leon Beals. - Oakland, CA: University of California Press, 1975. - 428 p.; Beals R.L. Politics of Social Research / Ralph Leon Beals; with a new introduction by Alan Woolfolk. - New Brunswick: Aldine Transaction, 2006. - XIV, 228 p.; Beals R.L. Acculturation / Ralph Leon Beals // Anthropology Today. - Chicago, 1953. - P. 621-641; Beals R.L. Aboriginal Survivals in Мауо Culture / Ralph Leon Beals // American Anthropologist. - Vol. XXXIV.

1932. - P. 28-39; Beals R.L. Urbanism, Urbanization and Acculturation / Ralph Leon Beals // American Anthropologist. - New Series, 1951.- Vol. 53.

N 1.- P. 1-10; Beals R.L. No frontier to learning; the Mexican student in the United States / by Ralph Leon Beals and Norman D. Humphrey, assisted by Ralph Arellano, Agnes Babcock, and Louis Stone.- Minneapolis: University of Minnesota Press, 1957. - 148 p.

Боас, Франц [англ. Boas, Franz] (1858-1942) - американський антрополог, лінгвіст

Франц Боас заклав фундамент антропології, створив школу історичної етнології, що визначила розвиток американської антропологічної думки кінця XIX - першої третини XX ст., опублікував сотні статей і книг з фізичної антропології, лінгвістики, археології та етнології. Досвід, отриманий Боасом в процесі польових досліджень, дозволив йому зробити висновок, що кожен народ має свою неповторну історію та культуру, й наукове дослідження будь-якої культури можливе лише на ґрунті цінностей того народу, якому вони належать (принцип культурного релятивізму). У своїй ключовій роботі “Розум первісної людини” Боас спростовує твердження про існування обдарованих і менш обдарованих рас. Він показав, що успіхи й досягнення різних рас, так само як і відмінності в їх анатомічних ознаках, не є доказом відмінності їх розумових обдарувань. Боас розглядав питання про стійкість людських типів, досліджував вплив навколишнього середовища та спадковості на анатомічну побудову й склад розуму людини. Особливу увагу він приділяв порівнянню розумового життя первісних і цивілізованих людей. Боас стверджував, що значне число традиційних елементів входить як в цивілізоване, так і первісне мислення. Досліджував проблеми методології гуманітарних наук та інтерпретації культури.

Основні праці:

Боас Ф. Ум первобытного человека / Франц Боас; пер. с англ. А.М. Водена. - 2-е изд. - Москва: Красард, 2011. - 154 с.; Боас Ф. Некоторые проблемы методологии общественных наук / Франц Боас; пер. с англ. Ю.С. Тереньева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. -- 2-е изд. -- Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2006. -- С. 499-508; Боас Ф. Границы сравнительного метода в антропологии / Франц Боас; пер. с англ. Ю.С. Тереньева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. -- 2-е изд. -- Санкт-Петербург: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2006. -- С. 509-518; Боас Ф. Методы этнологии / Франц Боас; пер. с англ. Ю.С. Тереньева // Антология исследований культуры. Интерпретации культуры. -- 2-е изд. -- Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2006. -- С. 519-527; Boas F. Evolution of Diffusio / Franz Boas // American Anthropologist. -- 1924. -- № 5. -- Vol. 26. -- P.340-344; Boas F. Race, Language and Culture / Franz Boas. -- Chicago and London: The University of Chicago Press, 2012. - XIX, 647 p.; Boas F. Anthropology and Modem Life / Franz Boas; With an Introduction by Ruth Bunzel. - New York: Dover Publications, Inc, 2012. - 272 p.; Boas F. Primitive Art / Franz Boas; With a New Introduction by Aldona Jonaitis. - Mineola, New York: Dover Publications, INC, 2010. - 378 p.; Boas F. The Mind of Primitive Man / Franz Boas. - Knowledge: About The Publishers, 2013. - 414 p.; Boas F. The History of Anthropologe / Franz Boas // Congress of Arts and Science / Ed. H.J. Roberts. 8 vols. - Boston. Vol.5, 1906. - P. 468-482.

Богатирьов, Петро Григорович [рос. Богатырёв, Пётр Григорьевич] (1893-1971) - російський філолог-славіст, фольклорист, етнограф

Один із засновників Московського лінгвістичного гуртка, член Празької лінгвістичної школи, П. Богатирьов сконцентрував свою увагу на вивченні фольклору слов'янських народів, збирав етнографічні та фольклорні матеріали в Закарпатті, Словаччині та окремих регіонах Росії. Перу Богатирьова належить понад 300 робіт, опублікованих російською, чеською, англійською, німецькою та французькою мовами.

Значну частину творчої спадщини Богатирьова складають роботи, присвячені порівняльному аналізу епосу, народних обрядів, звичаїв, магічних дійств та видовищно-ігрової культури слов'ян. Учений визначив місце фольклору в народній культурі, дослідив зміну її форм і функцій у хронотопі, розробив класифікатор народних обрядів. У своїх працях Богатирьов акцентував увагу на знаковій природі та багатофункціональності (поєднанні побутової, магічною, естетичної, розважальної та інших функцій) елементів народної культури як складових семіотичної системи. Він транспонував структурний і функціональний методи дослідження на матрицю етнографічного й фольклорного матеріалу.

Основні праці:

Богатырёв П.Г. Некоторые задачи сравнительного изучения эпоса славянских народов / Пётр Григорьевич Богатырёв. - Москва: Изд-во АН СССР, 1958. - 50 с.; Богатырёв П.Г. Вопросы теории народного искусства / Пётр Григорьевич Богатырёв. - Москва: Искусство, 1971. - 544 с.; Богатырёв П.Г. Функционально-структурное изучение фольклора: малоизвестные и неопубликованные работы / Пётр Григорьевич Богатырёв. - Москва: ИМЛИ РАН, 2006. - 287 с.; Bogatyrev P.G. Semantika i funkcija sel'skogo etiketa / Petr Grigor'jevic Bogatyrev // Semiotike. Tezisy dokladov IV Letnej Skoly po vtoricnym modelirujuscim sistemam 17-24 avgusta 1970. - Tartu, 1970. - L. 67-70; Bogatyrev P.G. Actes magiques, rites et croyances en Russie Subcarpathique / Pierre Grigor'jevic Bogatyrev. - Paris: Champion, 1929. - 162 p.; Bogatyrev P.G. Lidove divadlo seske a slovenske / Petr Grigor'jevic Bogatyrev. - Praha: Knihovna Stezky, 1940. - 314 s.; Bogatyrev P.G. Souvislosti tvorby. Cesty k strukture lidove kultury a divadla / Petr Grigor'jevic Bogatyrev; ed. Jaroslav Kolor. - Praha: Odeon, 1971. - 209 s.

Бодрійяр, Жан [фр. Baudrillard, Jean] (1929-2007) - французький філософ-постмодерніст, культуролог, соціолог, письменник, публіцист Жан Бодрійяр - один із засновників постмодернізму, в ракурсі якого розглядає питання співвідношення реальності та її символічного відображення. Досліджуючи систему знаків і символічних об'єктів, що утворює соціокультурну дійсність, вчений вводить в науковий обіг поняття “гіперреальність”; дає обґрунтоване визначення термінів “суспільство споживання” та “мовчазна більшість”.

Критично аналізуючи “суспільство споживання”, Бодрійяр визначає його характерні риси й механізми розвитку, акцентує увагу на проблемах і перспективах об'єктивації його членів. В акті споживання, за Бодрійяром, фігурують не товари, а система об'єктів як знакова структура. Саме знак-товар детермінує поведінку людини, задає категорії особистості, парадигму комунікації. У самому акті споживання, на його думку, у “чаклунстві покупки” відбувається несвідоме й кероване прийняття всього комплексу со- ціальніх норм: місця в соціальній ієрархії детерміновані володінням речами певного класу. Суспільство споживання за допомогою засобів масової інформації створило феномен “маси” (замість класів) - мовчазну більшість, чорну діру, що поглинає товари- знаки.

Основні праці:

Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция / Жан Бодрийяр; пер. с фр. А. Качалов. - Москва: Постум, 2017. - 240 с.; Бодрийяр Ж. Дух терроризма. Войны в заливе не было / Жан Бодрийяр; пер. с фр. А. Качалов. - Москва: Рипол Классик, 2016. - 224 с.; Бодрийяр Ж. Матрица Апокалипсиса. Сиоран, Эмиль. Последний закат Европы / Жан Бодрийяр, Эмиль Сиоран; пер. с фр. - Москва: Алгоритм, 2015. - 272 с.; Бодрийяр Ж. Прозрачность зла / Жан Бодрийяр; пер. с фр. Л. Любарская, Е. Марковская. - Москва: Добросвет, КДУ, 2014. - 260 с.; Бодрийяр Ж. Забыть Фуко / Жан Бодрийяр; пер. с фр. Д. Калугин. - Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2000. - 91 с.; Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Жан Бодрийяр; пер. с фр. С. Зенкин. - Москва: Добросвет, Издательство “КДУ”, 2011. - 392 с.; Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодріяр; пер. з фр. В. Ховхун. - Київ: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2004. - 230 с.; Бодрийяр Ж. Общество потребления: Его мифы и структуры / Жан Бодрийяр; пер. с фр. Е.А. Самарская. - Москва: Республика; Культурная революция, 2006. - 269 с.; Бодрийяр Ж. Пароли; От фрагмента к фрагменту=Mots de passe; D'un fragment l'autre / Жан Бодрийяр; пер. с фр. Н. Суслов. - Екатеринбург: У-Фактория, 2006. - 196 с.; Бодрийяр Ж. Система вещей / Жан Бодрийяр; пер. с фр. С. Зенкин. - Москва: РУДМИНО, 1999. - 222 с.; Baudrillard J. The Mirror of Production / Jean Baudrillard. - St. Louis: Telos Press, 1975. - 167 p.; Baudrillard J. Symbolic Exchange and Death. (Theory, Culture and Society) / Jean Baudrillard. - London: Sage, 1993. - 254 p.; Baudrillard J. De la Seduction / Jean Baudrillard. - Madrid: Ano, 1989. -170 p.; Baudrillard J. The Sprit of Terrorism: And Requem for Twin Towers / Jean Baudrillard; Translation Chris Turner. - London: Verso, 2002. -105 p.; Baudrillard J. Simulacra and Simulation / Jean Baudrillard; Translated by Sheila Faria Glaser. - Ann Arber, Michigan: University of Michigan Press, 1994. - 164 p.

Брентано, Франц [нім. Brentano, Franz] (1838-1917) - австрійський філософ, психолог Ф. Брентано був свого роду прикордонною фігурою, яка працювала на стику двох філософських традицій - новоєвропейської та філософії XX ст. Він стояв біля витоків провідних філософських напрямків - феноменології, функціоналізму, філософії психології, гештальтпсихології, був автором ряду ідей аналітичної філософії, розвів концепцію дескриптивної (описової) психології як самостійної, фундаментальної філософської дисципліни. Серед широкого кола аспектів брентанівської психологічної концепції слід особливо виділити: теорію та методологію дослідження свідомості; теорію свідомості часу; теорію судження й емоцій.

Предметом психології, за Брентано, є психічні феномени, на відміну від природознавства, орієнтованого на фізичні об'єкти (феномени). Брентано відзначає, що характерною рисою психічних феноменів є те, що вони існують тільки у внутрішній свідомості, тоді як фізичні феномени виявляються за допомогою зовнішнього сприйняття. Перевагу психології Брентано вбачав у тому, що феномени внутрішнього сприйняття “істинні самі по собі ”, тоді як знання щодо фізичних феноменів мають відносну істину. Основним способом пізнання психічного життя в його концепції стає аналізуючий опис. Брентано виокремлював три основні типи психічних активностей - уявлення, судження та емоції, кожен з яких має свої характерні особливості й способи взаємодії. Ключове місце в брентанівській теорії займає проблема інтенційності. Брентано розглядав інтенційність як акт свідомості, котрий сенсо- спрямований на об'єкт і формує її змістову структуру.

Основні праці:

Брентано Ф. О многозначности сущего по Аристотелю / Франц Брентано; пер. с нем. Н.П. Ильина. - Санкт-Петербург: ВРФШ, 2012. - LXIV, 247 с.; Брентано Ф. О происхождении нравственного познания / Франц Брентано; пер. с нем. А.А. Анипко. -- Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. -- 202 с.; Брентано Ф. Избранные работы / Франц Брентано; пер. и посл. В.В Анашвили. -- Москва: Дом интеллектуальной книги, Русское феноменологическое общество, 1996. -- 176 с.; Брентано Ф. Очерк о познании / Франц Брентано; пер. с нем. Р.Ф. Додельцев // Антология мировой философии в четырёх томах. - Москва: Мысль, 1971. - Т.3. -- 1971. -- С. 644-645;

Brentano F. Psychologie vom empirischen Standpunkt / Franz Brentano. -- Hamburg: Felix Meiner Verlag, 2014. -- 381 s.; Brentano F. Vom Ursprung sittlicher Erkenntnis / Franz Brentano; Herausgeber von Oskar Kraus. -- Hamburg: Felix Meiner Verlag, 2014. -- 174 s.; Brentano F. Wahrheit und Evidenz. Erkenntnis-theoretische Abhandlungen und Brife / Franz Brentano;

Herausgeber von Oskar Kraus. - Hamburg: Felix Meiner Verlag, 2013. - 228 s.; Brentano F. Von der Klassifikation der psychischen Phanomene / Franz Brentano. - Berlin: Duncker & Humblot reprints, 2013. - 176 s.

Бубер, Мартін [нім. Buber, Martin] (1878-1965) - єврейський релігійний мислитель, філософ-екзистенціаліст, теоретик сіонізму

Сферами активної діяльності Мартина Бубера були філософія, релігія, політика, психологія та культура. У його творчості своєрідно переплелися раціоналістичні та ірраціональні концепції, логіка та інтуїція, наукові ідеї та релігійна проповідь, Захід і Схід, розум і містика. Буберу належить створення нового напрямку в антропології, що отримав назву “діалогічної філософії”. Ключовим моментом буберівської концепції є звернення до релігійного екзистенціалізму, котрий він наповнив ідеями хасидського вчення. В основі концепції лежить уявлення про буття як діалог між Богом і людиною, між людиною й світом та іншими людьми.

Одна із основних тем його філософії - проблема міжосо- бистісної комунікації. Життя, за Бубером, є комплексом людських взаємовідносин. Він ввів у науковий обіг бінарні опозиції Я-Ти та Я-Воно, де перша - живі, міжособистісні стосунки, а друга - повсякденні утилітарні відношення. Бубер досліджував можливості застосування діалогічного принципу не лише до взаємовідносин індивідів, але й до людських спільнот у цілому, виступав за діалог і співпрацю різних релігійних конфесій - іудаїзму й мусульманства, іудаїзму й християнства. Тільки діалог і злагода, вважав він, відкривають справжній шлях до єдності різних культур та релігійних вірувань.

Велика роль Бубера також у відродженні єврейської культури. Багато років він присвятив збиранню легенд, що відносяться до єврейської релігійної течії хасидизму. Підсумком цієї діяльності стала книга “Хасидські історії”, що передає ідею відносин Я-Ти - між праведниками (цадика), історії яких утворюють основу легендарної традиції, та членами хасидських громад (хасидами).

Основні праці:

Бубер М. Я и Ты / Мартин Бубер; пер. с нем. Ю.С. Терентьева, Н. Файнгольда, послесл. П.С. Гуревича. - Москва: Высш. шк., 1993. - 175 с.; Бубер М. Два образа веры / Мартин Бубер; пер. М.И. Левиной; под ред. П.С. Гуревича, С.Я. Левит, С.В. Лезова; вступ. ст Г. Померанца. - Москва: Республика, 1995. - 464 с.; Бубер М. Проблема человека / Мартин Бубер; пер. с нем. Н. Кушнир.- Киев: Ника-Центр, Вист-С, 2014. 96 с.; Бубер М. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням / Мартін Бубер; пер. з нім. В. Терлецький, Н. Спринчан. - Київ: Дух і Літера, 2012. - 267 с.; Бубер М. Хасидские истории. Первые учителя / Мартин Бубер; пер. с англ. и нем. М. Хорьков, Е. Балагушкин. - Москва: Изд-во: Гешарим / Мосты культуры, 2006. - 523 c.; Buber М. An der Wende; Reden tiber das Judentum / Martin Buber. - Koln: J. Hegner, 1952. - 106 s.; Buber М. Das Problem des Menschen / Martin Buber. - Gtitersloh: Gtitersloher Verlagshaus, 2001. - 172 s.; Buber М. Between man and man / Martin Buber; translated by Ronald Gregor Smith. - Boston: Beacon Press, 1955. - 211 p.; Buber M. Gottesfinsternis; Betrachtungen zur Beziehung zwischen Religion und Philosophie / Martin Buber. - Ztirich: Manesse Verlag, 1953. - 162 s.; Buber M. I and thou / Martin Buber; translated by Ronald Gregor Smith. - New York: C. Scribner's Sons, 1957. - XIII, 119 p.; Buber М. Bilder von Gut und Bose / Martin Buber. - 4, durchgesehene Aufl. Heidelberg: L. Schneider, 1986. - 82 s.

Вальденфельс, Бернхард [німЖаИеп/еЬ, Bernhard] (1934 р.н.) - німецький філософ-феноменолог

Особливе місце в феноменологічній філософії XX-XXI ст. займає діалогічна концепція Б. Вальденфельса. Розвиваючи ідею діалогу, Вальденфельс акцентує увагу на розумінні феномену Інший, відмінному від інтерпретації Е. Гуссерля й Ю. Габермаса. Він осмислює цей феномен через поняття Чужий як Ворожий, узявши за прообраз відношення Я-Чужий в ракурсі проблеми долі Європи XXI ст. перед обличчям Чужого. Лейтмотивом його феноменології стають такі питання як: мовні розрізнення; зони й типи колективної чужості; чужість й ворожість; освоєння Чужого; відповіді на домагання з боку Чужого; роль Третього в урегулюванні відносин з Чужим; інтеркультурні дискурси та ін. Вальденфельс актуалізує проблему “повсякденного” в сучасному тлумаченні.

Основні праці:

Валъденфелъс Б. Вступ до феноменології / Бернхард Вальденфельс; пер. с англ. - Київ: Альтерпрес, 2002. - 176 с.; Валъденфелъс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности / Бернхард Вальденфельс; пер. с англ., нем., фр. // Социо-Логос. - Москва: Прогресс, 1991. - С. 3950; Валъденфелъс Б. Своя культура и чужая культура. Парадокс науки о “Чужом“ / Бернхард Вальденфельс; пер. с нем. О. Кубановой // Логос. - № 6. - Москва: Гнозис, 1994. - С. 77-94; Валъденфелъс Б. Мотив чужого. Авторский сборник работ / Бернхард Вальденфельс; пер. с нем. - Минск: Пропилеи, 1999. - 176 с.; Валъденфелъс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого / Бернхард Вальденфельс. - Київ: ППС- 2002, 2004. - 206 с.; Waldenfels B. In den Netzen der Lebenswelt / Bernhard Waldenfels. - 4. Auflage. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 1985. - 248 s.; Waldenfels B. Das leibliche Selbst: Vorlesungen zur Phanomenologie des Leibes / Bernhard Waldenfels; Herausgeber von Regula Giuliani. - Frankfurt- am-Main: Suhrkamp, 2000. - 418 s.; Waldenfels B. Verfremdung der Moderne / Bernhard Waldenfels. - Gottingen: Wallstein Verlag, 2001. - 162 s.; Waldenfels B. Grundmotive einer Phanomenologie des Fremden / Bernhard Waldenfels. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2006. - 134 s.; Waldenfels B. Sinne und Ktinste im Wechselspiel: Modi asthetischer Erfahrung / Bernhard Waldenfels. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2010. - 409 s. Waldenfels B. Phenomenology of the Alien; Basic Concept / Bernhard Waldenfels; Ubersetzung von A.Kozin und T. Staher. - Evanston, Ill: Northwestern University Press, 2011. - 104 s.; Waldenfels B. Sozialitat und Alteritat. Modi sozialer Erfahrung / Bernhard Waldenfels. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2015. - 466 s.

Вацудзі, Тецуро [англ. Watsuji, Tetsuro] (1889-1960) - японський філософ, культуролог

Тецуро Вацудзі - один із філософів Японії XX ст., котрий познайомив світ з японською філософією, етикою та культурою. Вацудзі поклав початок “кліматичному” напрямку в культурологічних дослідженнях, вивчаючи закони соціального існування під кутом зору “кліматичної теорії”, яка, на його думку, відображає найбільш ефективні способи соціальної взаємодії людей.

Досліджуючи вплив фізико-географічних факторів на національну культуру та етнічну психологію, Вацудзі розробив концепцію, що заснована на розумінні клімату як ключового фактору в структурі людського існування. На його думку, саме клімат займає центральне місце в формуванні особистості та способу життя суспільства, визначає цінності, культуру та історію народу. Вацудзі транспонував цей підхід на матрицю соціальних, культурних, етичних та політичних явищ. У ракурсі цієї концепції Вацудзі запропонував своєрідну типологію світової культури, визичивши культурнопросторові ареали трьох типів - “муссонного” (Індія, Китай, Японія), “пустельного” та “пасовищного” (Європа).

Основні праці:

Watsuji T. A Climate - A Philosophical study / Tetsuro Watsuji; Trans. by Geoffney Sownas. - Printing Bureau, Japanese Government, 1961. - 236 p.; Watsuji T. Climate and Culture. A Philosophical Study / Tetsuro Watsuji; trans. from Fudo by Geoffrey Bownas. - Westport, CT: Greenwood Press, 1988. - 257 p.; Watsuji T. Mask and Persona / Tetsuro Watsuji; Trans. by Carl L. Jonson // Japan Studies Review. Volume Fifteen. - 2011. - Р. 147-155; Watsuji T. Pilgrimages to the Ancient Temples in Nara / Tetsuro Watsuji; Trans.by Koji Junrel. - Hawai: University of Hawai'i Press, 2011. - 224 p.; Watsuji T. Watsuji Tetsuro Zenshu (Complete Works of Watsuji Tetsuro). 27 vols., Abe Yoshishigo et al. -Tokyo: Iwanami Shoten, 1961-1992; Watsuji Т. The individual's only true moral choice is through self-sacrifice for the community / Watsuji Tetsuro // The Philosophy Book. - New York, 2011. - Р. 256-257.

Вебер, Альфред [нім. Weber, Alfred] (1868-1958) - німецький соціолог, культуролог, історик, економіст

Представник німецької школи історичної соціології, А. Вебер запропонував власну інтерпретацію всесвітньої історії. Спираючись на структуралістсько-соціологічний підхід, він тлумачив історію як сукупність трьох пов'язаних між собою процесів, що здійснюються за різними законами: соціально-економічного (формування соціальних інститутів), цивілізаційного (розвиток техніки й природознавства) й культурного (розвиток мистецтва, релігії, філософії). За Вебером, еволюція культурно-історичних утворень є результатом складної взаємодії соціально-економічного, цивілізаційного й культурного чинників, основою для будь-якої культури є певний тип соціальної організації.

Вебер ввів у науковий обіг парадигму про “ступінчастий” характер історичного розвитку людства. Він вважав, що кожна наступна сходинка змістовно пов'язана з попередньою. Моделюючи цивілізацію й культуру в рамках загального історичного процесу, Вебер дійшов висновку, що ці феномени суттєво різні: вони мають неоднакову феноменологію й закони розвитку. Вебер осмислював культуру й цивілізацію як два виміри культурно- історичних цілісностей - духовний (культура) й науково-технічний (цивілізація). Такий підхід дозволив ученому визначити функціональну сутність цих феноменів. Культура, за Вебером, виконує змістотворну роль в історичному процесі, в той час як цивілізація з її доцільністю й корисністю забезпечує спадкоємність та поступальність історичного руху. До цієї бінарності Вебер додавав у якості “тілесної субстанції” історії третій вимір - соціальний, який грає об'єднуючу роль.

Основні праці:

Вебер А. К вопросу о социологии государства и культуры / Альфред Вебер; пер. с нем. Е.И. Кузнецовой и Л.Т. Мильской // Культурология. ХХ век: Антология. - Москва: Юрист, 1995. - С. 497-539; Вебер А. Германия и кризис европейской культуры / Альфред Вебер; пер. с нем. и прим. Т.Е. Егоровой // Культурология. ХХ век: Антология. -- Москва: Юрист, 1995. -- С. 281-296; Вебер А. Прощание с прежней историей. Преодоление нигилизма? / Альфред Вебер // Вебер А. Избранное: Кризис европейской культуры. -- Санкт-Петербург: Университетская книга, 1998. -- С. 41--168; Вебер А. История европейской философии / Альфред Вебер; пер. с фр. И.А. Линниченко, В.В. Подвысоцкий. -- Изд. 2-е. -- Москва: UPSS, ЛКИ, 2007. -- 409 с.; Вебер А. Принципиальные замечания к социологии культуры / Альфред Вебер; пер. с нем. М.И. Левиной // Логика культуры. Антология / Отв. ред.-сост. С.Я. Левина. - Санкт- Петербург: Университетская книга, 2009. - С.573-615; Weber A. Kulturgeschichte als Kultursoziologie / Alfred Weber. -- Mtinchen: R. Piper, 1963. - 511 s.; Weber A. Der dritte oder der vierte Mensch; Von Sinn des geschichtischen Daseins / Alfred Weber. -- Mtinchen: R. Piper, 1969. - 275 s.; Weber A. Theory of the location of industries / Alfred Weber; Translated with an introd. and notes by Carl J. Friedrich. - New York: Russel & Russel, 1971.

- 256 p.; Weber A. Ideen zur Staats- und Kultursoziologie / Alfred Weber.- Karlsrnhe: Braun, 1927. - 142 s.

Вебер, Макс [нім. Weber, Max] (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст

Творча спадщина Макса Вебера містить праці з теорії та методології соціологічного дослідження культури, релігії, політики та економіки. Ключовим аспектом соціології Вебера є методологічний принцип розуміння предмета дослідження (не опис, не причинне пояснення як у В. Дільтея). На його переконання, саме розуміння, передує соціологічному поясненню й робить його можливим. З цим принципом пов'язана одна з центральних концепцій веберівської соціології - теорія соціальної дії, що визначила основне завдання соціології: розуміння того сенсу, який діючий індивід (або група індивідів) вкладає в свою цілераціональну дію. Вебер виходить із інтерпретації індивіда як суб'єкта осмисленого цілепокладання, орієнтованого на Іншого.

Концепція соціальної дії стала теоретико-методологічною основою веберівського дослідження капіталізму як культурно- соціального явища (“Протестантська етика і дух капіталізму”). Тема зв'язку й взаємовпливу релігії та економіки, що була піднята в цій роботі, набула розвитку в подальших дослідженнях Вебера (“Господарська етика світових релігій”). Найважливішим методологічним інструментом у соціології Вебера стала модель “ідеального типу”. За його задумом, соціологічний ідеальний тип, являє собою теоретичну конструкцію, що служить “масштабом” для співвіднесення з нею емпіричної реальності.

Основні праці:

Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер; пер. с нем., сост., общ. ред. Ю.Н. Давыдова. - Москва: Прогресс, 1990. - 808 с.; Вебер М. Избранное. Протестантская этика и дух капитализма / Макс Вебер; пер. с нем. М. Левина, А. Филипов, П. Гайденко. - Москва: Центр гуманитарных инициатив, 2016. - 656 с.; ВеберМ. Критические исследования в области логики наук о культуре / Макс Вебер; пер. с нем. М. И. Левиной // Культурология. ХХ век: Антология. - Москва: Юрист, 1995. - С.7-54; Вебер М. “Объективность” познания в области социальных наук и социальной политики / Макс Вебер // Культурология. ХХ век: Антология. -- Москва: Юрист, 1995. -- С. 557 - 603; Вебер М. О России: избранное / Макс Вебер; пер. с нем. А. Кустарев. -- Москва: РОССПЭН, 2007. -- 158 с.; Вебер М. Господарство і суспільство: нариси соціології розуміння / Макс Вебер; з нім. пер. М. Кушнір. - Київ: Вид. дім “Всесвіт”, 2012. - 1112 с.; Weber M. Gesammelte Aufsatze zur Wissenschaftslehre / Max Weber; Hrsg. von Johannes Winkelman. -- 3., erw. und verb. aufl. - Ttibingen: Mohr (Siebeck), 1968. -- XII, 613 s.; Weber M. Basic concept in sociology / Max Weber; Translated and with an introd. by H. P. Secher. -- 5th paperbound ed. - New York: Citadel Press, 1968. - 123 p.; WeberM. L'ethique protestante et l'esprit du capitalisme, suivi d'un autre essau / Max Weber; Traduits de l'allemand par Jacques Chavy. - Paris: Plon, 1964. -323 p.; Weber M. The methodology of the social sciences / Max Weber; Translated and edited by Edward A. Shils and Henry A. Finch. With a foreword by Edward A. Shils. - New York: Free Press, 1968. - XVII, 188 p.; Weber M. Selections in Translation / Max Weber; Translator Eric Matthews. - Cambridge: Cambridge University Press, 1978. - 412 p.

Вельфлін, Генріх [нім. Wolfflin, Heinrich] (1864-1945) - швейцарський теоретик та історик мистецтва

З ім'ям Г. Вельфліна пов'язане становлення історії мистецтва як самостійної наукової дисципліни з іманентним понятійним апаратом і власною методологією дослідження. Вельфлін прагнув знайти загальні закономірності, що відбивають розвиток мистецтва, виробити мову аналізу творів мистецтва універсальну як для всіх його видів (архітектури, скульптури, живопису тощо), так і для будь-яких художніх епох. Він розробив теорію стилів, що заснована на формально-стилістичному методі дослідження художніх творів.

Для Вельфліна стиль - це, перш за все, система форм, наділених певною якістю й змістовою виразністю, що відображають “метод бачення” предметного світу в ту чи іншу історичну епоху. Він вважав, що важливим є не авторський стиль або стиль одного виду мистецтва, а форми, котрі прийнятні для всіх мистецтв конкретної культури протягом всієї стильової епохи. У зміні стилю він бачив об'єктивний процес перетворення зорового сприйняття світу та, як наслідок, - трансформацію форм його відтворення у мистецтві. Виходячи з цих постулатів, Вельфлін розробив картину стилів у просторово-часовій системі координат. Він ввів у науковий обіг систему бінарних опозицій (лінійний - живописний, площинний - глибинний, замкнута - відкрита форми, множинність - єдність, абсолютна - відносна ясність), котра, за його концепцією, складає методологічну основу для систематизації та типізації історії мистецтва як історії форм.

Основні праці:

Вёльфлин Г. Основные понятия в истории искусств. Проблема эволюции стиля в новом искусстве / Генрих Вёльфлин; пер. с нем. Андриан Фран- ковский. - Москва: Издательство В. Шевчук, 2013. - 290 с.; Вёльфлин Г. Ренессанс и барокко / Генрих Вёльфлин; пер. с нем. Е. Лунберга. - Москва: Азбука-Классика, 2004. - 288 с.; Вёльфлин Г. Классическое искусство: Введение в изучение итальянского Возрождения / Генрих Вёльфлин; пер. с нем. А.А. Константинова, В.М. Невежина. - Санкт- Петербург: Алетейя, 1999. - 318 с.; Wolfflin H. Kunstgeschichtliche Grundbegriffe. Das Problem der Stilentwicklung in der neueren Kunst / Heinrich Wolfflin. - 19 Aufl. - Basel: Schwabe Verlag, 2004. - 287 s.; Wolfflin H. Renaissance and Baroque / Heinrich Wolfflin; Translated by Kathrin Simon; Wiht an Introduction by Peter Murray. - London: The

Fontana Library, 1964. - 179 p.; Wolfflin H. Principies of Art History. The Problem of the Development of Style in Later Art / Heinrich Wolfflin; Translated from 7th German Edition into English by M.D. Hottinger. - New York: Getty Research, 2015. - 368 p.; Wolfflin H. Classic Art. An introduction to the Italian Renaissance / Heinrich Wolfflin; Translated from the German by Peter and Linda Murray. - 2 d. ed. - New York: Phaidon; distributed by New York Graphic Society: Greenwich, Conn., 1961. - 296 p.; Wolfflin H. Gedanken zur Kunstgeschichte: Gedrucktes und Ungedrucktes/ Heinrich Wolfflin. - 4 Aufl. - Basel: Schwabe, 1947. - VII, 162 s.; Wolfflin H. Renaissance and baroque / Heinrich Wolfflin; Translated by Kathrin Simon. Whit an introd. by Peter Murroy. - Ithaca; New York: Cornell University Press, 1966. - 183 p.

Вернадський, Володимир Іванович [рос. Вернадский, Владимир Иванович] (1863-1945) - російський натураліст, історик, філософ

В. Вернадський є одним із творців антропокосмізму - світоглядної системи, що ґрунтується на ідеї єдності природної (космічної) та людської (соціально-гуманітарної) складових об'єктивної реальності. Ядром теоретичних побудов Вернадського стало вчення про біосферу (область існування живих організмів) та її еволюцію в ноосферу - сферу розуму. Вернадський вірив у призначення науки як головного чинника удосконалення суспільства. Він вважав, що основними детермінантами формування ноосфери є: домінування Homo sapies над іншими біологічними видами; створення єдиної для людства інформаційної системи; відкриття нових джерел енергії; перемога демократії; широке залучення людей до наукової діяльності. Вчення Вернадського про взаємовідносини природи та суспільства суттєво вплинуло на формування сучасної екологічної свідомості.

Основні праці:

Вернадский В.И. O науке. Том 1. Научное знание. Научное творчество. Научная жизнь / Владимир Иванович Вернадский. - Дубна: Изд. Центр «Феникс», 1997. - 576 с.; Вернадский В.И. Собрание сочинений: В 3 т. / Владимир Иванович Вернадский. - Львов: АРС: Федерация орган. Движения Украины, 2013. -

Т.1: Биосфера и ноосфера. - 2013. - 409 с.;

Т.3: Размышления натуралиста. - 2013. - 524 с.

Вернадський, Георгій Володимирович [рос. Вернадский,

Георгий Владимирович] (1887-1973) - російський та американський історик, культуролог

Г. Вернадський - історик російського зарубіжжя, теоретик євразійського руху. Йому належить відкриття в євразійській історії “періодичної ритмічності державно-утворюючого процесу”, що поєднує риси циклічності та цілеспрямованої поступовості руху. Вчений показав, що в своєму етнічному, історичному, економічно- му, правовому та культурному відношенні Росія ніколи не була частиною Західної цивілізації, а має свою власну траєкторію розвитку, що зближує її зі східними сусідами не менше, ніж з Європою.

Вернадський сформулював закон співвідношення історичного часу й простору: при сталості простору соціальне явище змінюється у часі, а при сталості часу воно змінює межі простору; співвідношення цих змін еквівалентно. Йому належать фундаментальні роботи з російської історіографії, в яких простежуються головні лінії російської історичної думки й дається характеристика творчості провідних російських істориків.

Праці Вернадського, фахівця з історії середньовічної Русі, є енциклопедією становлення й розвитку російської державності. Вчений досліджує джерела формування російської цивілізації, описує побут, культуру, економіку, релігію, соціальну організацію давньоруського суспільства. Пропонує власне бачення соціокуль- турних наслідків вторгнення монголів на руські землі. Вернадсь- кий послідовно оповідає про події російської історії від епохи царювання Івана Грозного до Смутного часу й сходження на престол і затвердження династії Романових, знайомить з визначальними тенденціями суспільного життя Росії цього періоду. Крім праць власне історичних, у його доробку чимало й досліджень історико- юридичного характеру.

Основні праці:

Вернадский Г.В. Древняя Русь / Георгий Владимирович Вернадский. - Тверь-Москва: Леон, Аграф, 1996. - 448 с.; Вернадский Г.В. Русская история / Георгий Владимирович Вернадский. - Москва: Аграф, 1997. - 542 с.; Вернадский Г.В. Монголы и Русь = Mongols and Russia / Георгий Владимирович Вернадский; пер. с англ. Е.П. Беренштейн, Б.Л. Губман, О.В. Строганова. - Тверь: ЛЕАН, 1997. - 476 с.; Вернадский Г.В. Русская историография / Георгий Владимирович Вернадский. - Москва: Аграф, 1998. - 446 с.; Вернадский Г.В. Начертание русской истории / Георгий Владимирович Вернадский. - Москва: Айрис-Пресс, 2002. - 368 с.; Vernadsky G. V. Ancient Russia / George Vladimirovich Vernadsky. - New Haven: Yale University Press. -

Vol. 1. - 1943. - 425 p.;

Vol. 2. - 1948. - 412 p.;

Vol. 3. - 1953. - 462 p.;

Vernadsky G.V. Russia at the Dawn of The Modem Age / George Vladimirovich Vernadsky. - Vol. 4. - New Haven: Yale University Press, 1959. - 347 p.; Vernadsky G.V. The Tsardom of Moskow 1547-1682 / George Vladimirovich Vernadsky. - Vol. 5. - Parts 1-2. - New Haven: Yale University Press, 1969. - 873 p.

Виготський (Вигодський), Лев Семенович [рос. Выготский (Выгодский), Лев Семенович] (1896-1934) - російський психолог

Творчість Льва Виготського містить широкий спектр проблем, присвячених: теорії та історії психологічної думки; методологічним основам наукової психології; психології мистецтва; питанням психолінгвістики; теоретичним дослідженням з проблем розвитку психіки; основам дефектології та ін.

Засновник наукового напрямку в психології - вчення про суспільно-історичну природу свідомості людини (“культурно-історична теорія”), Виготський розглядав психіку не як трансцендентний або генетично обумовлений феномен, а як соціальне явище, що формується в процесі активного спільного освоєння людьми зовнішнього середовища. Він вперше висунув гіпотезу про нижчі та вищі функції психіки, що обумовлюють такі типи людської поведінки як: 1) природний (нижчий), що є результатом біологічної еволюції тваринного світу; 2) культурний (вищий) - результат історичного розвитку суспільства. Виготський розглядав розвиток вищих психічних функцій (уваги, пам'яті, мислення, мовлення, вольової поведінки тощо) як перехід від природних до культурних функцій. Згідно з його теорією, структура свідомості - це динамічна смислова система, що інтегрує афективні, вольові та інтелектуальні процеси.

Виготським розроблені основи психології мистецтва - науки, орієнтованої на розуміння механізмів художньої творчості й функцій мистецтва. Він досліджував роль уваги та пам'яті в художній творчості, обґрунтував знакову природу образу, взятого в єдності інформативних, емоційних та експресивних характеристик. Вивчаючи еволюцію мовного мислення, Виготський встановив генетичний зв'язок між думкою та словом, тим самим заклав основи психолінгвістики.

Основні праці:

Выготский Л.С. Мышление и речь / Лев Семёнович Выготский. - Санкт- Петербург: Питер, 2017. - 432 с.; Выготский Л.С. Психология искусства / Лев Семёнович Выготский. - Москва: Азбука-Аттикус. Азбука, 2016. - 448 с.; Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. / Лев Семёнович Выготский. - Москва: Педагогика, 1982-1984. -

Т. 1: Вопросы теории и истории психологии. - Под ред. А.Р. Лурия, М.Г. Ярошевского. - 1982. - 488 с.;

Т. 2: Проблемы общей психологии. - Под ред. В.В. Давыдова. - 504 с.;

Т. 3: Проблемы развития психики. - Под ред. А.М. Матюшкина. - - 368 с.;

Т. 4: Детская психология. - Под ред. Д. Б. Эльконина. - 1984. - 432 с.;

Т. 5: Основы дефектологии. - Под ред. Т.А. Власовой. - 1983. - 368 с.;

Т. 6: Научное наследство. - Под ред. М.Г. Ярошевского. - - 400 с.;

Выготский Л.С. Психология развития человека / Лев Семёнович Выготский. - Москва: Смысл, Эксмо, 2005. - 1196 с.; Vygotsky L.S. Thought and Language / Lev Semyonovich Vygotsky. - Cambridge: M.I.T. Press, 1962. - XXI, 168 p.; Vygotsky L.S. Mind in Society: The Development of Higher Psychological Processes / Lev Semyonovich Vygotsky.; Ed. by Michael Cole, Vera John-Steiner, Sylvia Scribner, Ellen Souberman. - Cambridge, Massachusetts, London, England: Harvard University Press, 1980. - 175 p.

Віндельбанд, Вільгельм [нім.Windelband,Wilhelm] (1848-1915) - німецький філософ культури

Вільгельм Віндельбанд - один із лідерів баденської школи, орієнтованої на критичне переосмислення кантіанства. Виступаючи проти традиційної диференціації наукових дисциплін, що ґрунтується на відмінності їх предметних областей (науки про природу й науки про дух), він сформулював новий принцип їх типізації, критерієм якої стають методи та цілі пізнання. Віндельбанд запропонував розділяти методи на номотетичні, котрі орієнтовані на осягнення загальних (закономірних) явищ, та ідеографічні, за допомогою яких досліджуються іманентні особливості об'єкта. Виходячи з цієї парадигми, він класифікує науки на ті, що вивчають загальні закони буття, та ті, які спрямовані на осмислення окремих феноменів як форм реальності. Вчення Віндельбанда про диференціацію наук суттєво вплинуло на подальший розвиток філософії, соціології та історіографії.

Відкидаючи традиційне уявлення про філософію як науку про загальні закони життя, Віндельбанд заклав основи “філософії цінностей” як вчення, що ґрунтується на оціночних судженнях про загальнозначущі цінності. У ракурсі його концепції цінності, що об'єктивовані поняттями істина, благо, краса, святість, розглядаються як позаісторичні універсальні принципи, що обумовлюють людську діяльність, відрізняючи її від процесів, котрі відбуваються в природі. На його переконання, завдання філософії полягає не в оцінці явищ, а осягненні правил їх оцінки. Особливе місце в його творчості займає концепція, що стосується поняття “свободи волі”. Досліджуючи проблему в психологічному, соціальному та релігійному ракурсах, Віндельбанд доходить висновку про відносність феномена “свобода” й детермінованість “свободи волі” зовнішнім світом і процесами, що відбуваються у свідомості людини.

Основні праці:

Виндельбанд В. Философия культуры: избранное / Вильгельм

Виндельбанд; пер. с нем. - Москва: ИНИОН, 1994. - 350 с. - (Лики культуры); Виндельбанд В. Философия культуры и трансцендентальный идеализм / Вильгельм Виндельбанд; пер. с нем. С.И. Гессена // Культурология. ХХ век: Антология. - Москва: Юрист, 1995. - С. 57-68; Виндельбанд В. Избранное: Дух и история / Вильгельм Виндельбанд. - Москва: Юристъ, 1995. - 687 с.; Виндельбанд В. История философии / Вильгельм Виндельбанд. - Киев: Ника-Центр, Вист-С, 1977. - 560 с.; Виндельбанд В. История новой философии в её связи с общей культурой и отдельными науками: в 2 т. - Т. 2: от Канта до Ницше / Вильгельм Виндельбанд; пер. с нем., под ред. А. Введенского. - Москва: ТЕРРА- Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2000. - 12 с.; Windelband W. Die Geschichte der neueren Philosophie / Wilhelm Windelband. - Erster Band: Von der Renaissance bis Kant. - Leipzig: Salzwasser-Verlag Gmbh, 2013. - 616 s.; Windelband W. Die Geschichte der neueren Philosophie / Wilhelm Windelband. - Zweiter Band: Von Kant bis Hegel und Herbart. - Berlin: Nabu Press, 2011. - 412 s.; Windelband W. An introduction to Philosophy / Wilhelm Windelband; Translated by Joseph McCabe. - London: Adelphi Terrace, 2014. - 378 p.; Windelband W. A History of Philosophy / Wilhelm Windelband. - New York: Macmillan, 1979. - 773 p.; Windelband W. Uber Willensfreiheit: Zwolf Vorlesungen. Primary Source Edition / Wilhelm Windelband. - Berlin: Nabu Press, 2013. - 238 s.

Віппер, Борис Робертович [рос. Виппер, Борис Робертович]

(1888-1967) - російський, латвійський мистецтвознавець, теоретик та історик мистецтва

Праці одного із засновників російської школи історії мистецтва Бориса Віппера присвячені ключовим проблемам теорії та історії західноєвропейського, російського та латвійського мистецтв. Віппер сформував концепцію історії художніх процесів у широких хронологічних і географічних масштабах - від первісного мистецтва до мистецтва XX ст. Його численні публікації охоплюють широке коло проблем європейського мистецтвознавства: питання кризи італійського гуманізму та становлення реалізму в італійському мистецтві; голландський живопис епохи його розквіту та англійське мистецтво; формування архітектури руського бароко. Віппер розробляє теорію жанрів образотворчого мистецтва, вивчає специфіку кожного з видів мистецтв (живопису, графіки, архітектури, скульптури), досліджує методи мистецтвознавства в їх історичному розвитку та еволюцію технічних прийомів кожного з видів художньої творчості.

Віппер перевів на російську мову й увів у науковий обіг російського мистецтвознавства роботи багатьох провідних зарубіжних істориків мистецтва, займався проблемами наукової атрибута- ції та музейної експертизи творів мистецтва.

Основні праці:

Виппер Б.Р. Английское искусство. Краткий исторический очерк / Борис Робертович Виппер. - Москва: Изд-во ГМИИ им. А.С. Пушкина, 1945. - 104 с.; Виппер Б.Р. Тинторетто / Борис Робертович Виппер. - Москва: Изд-во ГМИИ им. А.С. Пушкина, 1948. - 192 с.; Виппер Б.Р. Борьба течений в итальянском искусстве XVI века (1520-1590). К проблеме кризиса итальянского гуманизма / Борис Робертович Виппер. - Москва: Изд- во АН СССР, 1956. - 372 с.; Виппер Б.Р. Становление реализма в голландской живописи XVII века / Борис Робертович Виппер. - Москва: Искусство, 1957. - 336 с.; Виппер Б.Р. Очерки голландской живописи эпохи расцвета (1640-1670) / Борис Робертович Виппер. - Москва: Искусство, 1962. - 519 с.; Виппер Б.Р. Проблемы реализма в итальянской живописи XVII-XVIII вв. / Борис Робертович Виппер. - Москва: Искусство, 1966. - 276 с.; Виппер Б.Р. История европейского искусствознания в 6 т. (под ред. Б.Р. Виппера, Т.Н. Ливановой). - Москва: Искусство, 1963-1969; Виппер Б.Р. Статьи об искусстве / Борис Робертович Виппер. - Москва: Искусство, 1970. - 591 с.; Виппер Б.Р. Искусство Древней Греции / Борис Робертович Виппер. - Москва: Наука, 1972. - 436 с.; Виппер Б.Р. Итальянский ренессанс XIII-XVI вв.: В 2-х т. / Б. Р. Виппер. - Москва: Искусство, 1977. - Т.1. - 1977. - 224 с.; Т.2. - 1977. - 244 с.;

Виппер Б.Р. Проблема и развитие натюрморта / Борис Робертович Виппер. - Санкт-Петербург: Азбука-Классика, 2005. - 384 с.; Виппер Б.Р. Архитектура русского барокко / Борис Робертович Виппер. - Москва: Б.С.Г. - Пресс, 2008. - 368 с.; Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства / Борис Виппер. - Москва: Изд-во В. Шевчук, 2010. - 368 с.; Vippers B.P. Latvju maksla / Boriss Vippers. - Riga: Izdevnieciba Leta, 1927. - 24 p.; Vippers B.P. Baroque art in Latvia / Boriss Robertovich Vippers. - Riga: Valters un Rapa, 1939. - 276 p.; Vippers B.P. Makslas likteni un vertibas. Esejas / Boriss Robertovich Vippers. - Riga: Gramatu Zieds, 1940. - 170 p.

Вітгенштейн, Людвіг Йозеф Йоганн [нім. Wittgenstein, Ludwig Josef Johann] (1889-1951) - австрійський філософ

Основна тема досліджень Л. Вітгенштейна - проблеми логіки й логічний аналіз мови. Однак якщо в ранніх роботах учений прагнув показати, якою мова повинна бути в ідеалі (чиста мова), то пізній період його творчості спрямований на усвідомлення того, що являє собою мова в своєму повсякденному існуванні. У цьому ракурсі проблема отримує нового тлумачення. Руйнуючи стереотипи філософії Нового часу, в якій мова інтерпретується як вираження думки й картини реальності, Вітгенштейн створює некла- сичний варіант філософії мови, розглядаючи її в єдності з дією. Саме дія (діяльність), на його переконання, є критерієм осмис- леності висловлювань.

Вітгенштейн розробляє теорію “мовних ігор”, переводячи мовну (відповідно соціокультурну) реальність в ігрову площину. В його інтерпретації, поняття “мовні ігри” фіксує мовні системи комунікацій, що організовані за певними правилами, порушення яких означає руйнування самої системи. Будь-який тип досвіду, включаючи досвід свідомості, може бути розглянутий як мовна гра, тобто як певна контекстуальна форма діяльності, в рамках якої поняття набувають певного значення. В основі розуміння незнайомої мови, за Вітгенштейном, лежать не логіка або граматичні правила: фундаментом розуміння є поведінка людей як частина повсякденної практики. Поступово поняття “мовні ігри” трансформувалось у Вітгенштейна в поняття “форма життя”. Теорія Вітген- штейна знайшла подальшого розвитку в епістемології та філософії постмодерну.

Основні праці:

Витгенштейн Л. Логико-философский трактат = Tractatus logicophilosophicus / Ludwig Wittgenstein. - Москва: Канон+, 2008. - 287 с.; Витгенштейн Л. Голубая книга; Коричневая книга; Лекции и беседы об эстетике, психологии и религии / Людвиг Витгенштейн; пер. с англ. В.П. Руднев. -- Москва: Дом интеллектуальной книги, 1999. -

Кн.1: Голубая книга. -- 1999. -- 127 с.;

Кн.2: Коричневая книга. -- 1999. -- 160 с.;

Кн.3: Лекции и беседы об эстетике, психологии и религии. - 1999. -- 92 с.;

Wittgenstein L. Philosophical Investigations / Ludwig Wittgenstein; Translated, from the German, by G.E.M. Anscombe. - 2 nd ed. Reprinted. -- Oxford: Blackwell, 1967. - 516 p.; Wittgenstein L. Uber Gewipheit / Ludwig Wittgenstein. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 1970. - 179 s.; Wittgenstein L. Das blaue Buch. Eine philosophische Betrachtung / Ludwig Wittgenstein. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2000. - 429 s.; Wittgenstein L. Tractatus

logico-philosophicus Abhandlunng / Ludwig Wittgenstein; Nachwort Joachim Schulte. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp Verlag, 1963. - 114 s.; Wittgenstein L. Filosophische Unterbesuchungen / Ludwig Wittgenstein. - 7. Aufl. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2003. - 300 s.; Wittgenstein L. Ricerche filosofiche / Ludvig Wittgenstein; Edizione italiana a cura di Mario Treinchero. - Torino: Einaudi, 1967. - XX, 298 p.; Wittgenstein L. Vorlesungen und Gesprache tiber Asthetic, Psychoanalyse und religiosen Glauben / Ludwig Wittgenstein. - Auflage: 3. - Mtinchen: Fischer Verlag, 2000. - 96 s.; Wittgenstein L. Zettel / Ludvig Wittgenstein; edited by G.E.M. Anscombe and G.H. von Wright, translated from the German by E.M. Anacombe. - Oxford: Blackwell, 1967. - 256 p.; Wittgenstein L. Philosophische Bemerkungen / Ludwig Wittgenstein. - Frankfurt-am-Main: Suhrkamp, 2006 - 319 s.

Воррінгер, Вільгельм [нім. Worringer, Wilhelm] (1881-1965) - німецький філософ, теоретик та історик мистецтва

Творчість Вільгельма Воррінгера відбила ключову парадигму культурології XX ст. - пошук кордонів між реальністю та ілюзією, що тяжіє до абстрактності й підкресленої емоційності. Теоретик експресіонізму, Воррінгер дав обґрунтування новому напрямку мистецтва XX ст., котрий проголосив єдиною реальністю - суб'єктивний духовний світ людини, а його вираз - головною метою мистецтва.

Розкриваючи психологічний механізм розвитку мистецтва XX ст., Воррінгер ввів у понятійний апарат мистецтвознавства бінарну опозицію “вчувствовання - абстракція”, що характеризує двополярність художнього мислення епохи. Перший тип, за Вор- рінгером, детермінує класичний напрям мистецтва (в традиційному європейському розумінні) й заснований на позитивному “вчуствованні” - естетичному переживанні краси органічного світу. Другий тип визначив абстрактний напрямок, що відмовився від натурподібності як вищого критерію естетичної досконалості. Цей напрямок відбивав бажання художника зафіксувати свої переживання, свій чуттєвий, емоційний, духовний досвід за допомогою напружених колірних рішень, лінійно-геометричних форм, деформації видимої дійсності, часто безпредметних зображень. Воррінгер показав, що тяжіння до абстракції властиве народам на всіх щаблях їх розвитку, й її сплеск в образотворчому мистецтві XX ст. є закономірним процесом.