Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

ЧОРНОБИЛЬ В НОВІТНІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: ВЛАДА І СУСПІЛЬСТВО

ВИКОНАЛА:

БАРАНОВСЬКА НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА

Київ - 20061. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В новітній історії України було чимало подій, які справили значний вплив на суспільство і закарбувалися у його пам'яті назавжди. Серед них і глобальна техногенна катастрофа, яка розпочалася з аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 р.

Аварія переросла у величезну катастрофу гуманітарного, екологічного та економічного характеру, стала великим випробуванням влади і суспільства. Долаючи її наслідки, Україна накопичила унікальний досвід, який потребує аналізу та осмислення.

Протягом післяаварійного часу ця техногенна катастрофа досліджується фахівцями практично всіх напрямів знання. Однак потреба суспільства у повній, об'єктивній, зваженій інформації про неї не лише як фізико-технічну проблему, а в першу чергу як колосальну соціальну проблему, залишається незадоволеною. Притаманна початковому етапу боротьби з аварією та її наслідками політика держави, спрямована на приховування інформації, замовчування та зміщення акцентів, сприяла формуванню викривленого уявлення про події та процеси, породжені нею. Необхідність переосмислення накопичених за двадцять років знань та їх інтерпретації обумовили актуальність цього дослідження.

Узагальнююче дослідження дій влади і суспільних реакцій на процеси, обумовлені Чорнобильською катастрофою, актуальні й для піднесення на новий рівень розуміння суспільством необхідності гармонійного співіснування людини, техніки та природи, оскільки дійсність показала, що техногенні аварії та катастрофи є супутниками науково-технічного прогресу, а ймовірність їх виникнення зростає разом із впровадженням у виробництво його досягнень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема розроблялась відповідно до планів науково-дослідної роботи відділу сучасної історії України Інституту історії України НАН за темами: з 1993 р. - „Етносоціальні та духовні процеси в українському суспільстві в другій половині 40-х - 80-х років ХХ ст.”; 1998 - 2000 р. “Українське суспільство в умовах незалежності” (держреєстраційний номер 01984000865); 2001 - 2003 рр. - “Українське суспільство в другій половині ХХ століття (Методологія, політичні, соціально-економічні та духовні трансформації)” (держреєстраційний номер 0101U002426).

Об'єктом вивчення стала історія влади та суспільства у контексті проблем, породжених Чорнобильською катастрофою.

Предметом дослідження є зміни в структурах влади та суспільній свідомості, обумовлені наслідками аварії на ЧАЕС та намаганнями їх мінімізації.

Мета роботи полягає у всебічному осмисленні місця Чорнобильської катастрофи у новітній історії України, визначенні її впливів на стан суспільства та дії влади.

Наукові завдання визначені відповідно до поставленої мети:

· проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми;

· виявити й охарактеризувати джерельну базу дослідження та її тематико-інформаційний потенціал;

· проаналізувати гуманітарні аспекти чорнобильської проблеми, її екологічні наслідки і впливи;

· здійснити комплексний аналіз медичної складової гуманітарних наслідків катастрофи;

· окреслити коло морально-етичних проблем, породжених Чорнобильською катастрофою;

· з'ясувати внутрішньополітичні проблеми та ефективність зусиль, спрямованих на їх вирішення;

· дослідити коло проблем зовнішньополітичного характеру, що постали перед владою та суспільством в результаті аварії;

· дослідити суспільно-політичний стан української спільноти в умовах нерозв'язаних фізико-технічних проблем, породжених закриттям ЧАЕС та перетворення “Укриття” в безпечну систему.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1986 - 2000 рр. Початкова дата - 26 квітня 1986 р. - час аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Верхньою хронологічною межею є 2000 рік, коли, виконуючи свої зобов'язання перед світовою спільнотою про „закриття ЧАЕС”, Україна зупинила останній працюючий енергоблок станції та почала процес виведення її з експлуатації.

Наукова новизна одержаних у дисертації результатів зумовлена самою постановкою та розробкою комплексної історичної проблеми, яка досі не була предметом історичного наукового дослідження. Авторка вперше у вітчизняній історичній науці здійснила спробу системного вивчення стану українського суспільства та влади у післяаварійних умовах. Нові матеріали, факти, узагальнення та інтерпретації, що містяться в роботі:

- виявлено, опрацьовано та вперше залучено до наукового обігу значний масив інформативно насичених архівних документів, свого часу недосяжних для наукового і широкого загалу через гриф “таємно”;

- вперше в українській історіографії систематизовано й проаналізовано історіографічну та джерельну базу досліджуваної проблеми;

- використано системний багатофакторний підхід, що дозволило виявити її складність та міждисциплінарний характер;

- узагальнено й проаналізовано інформацію про гуманітарні аспекти катастрофи через екологічні та медичні її наслідки і впливи;

- вперше системно окреслено коло морально-етичних проблем, породжених Чорнобильською катастрофою;

- з'ясовано та систематизовано внутрішньополітичні проблеми, що виникли в результаті катастрофи та проаналізовано ступінь результативності зусиль, спрямованих на їх вирішення;

- окреслено і досліджено коло проблем зовнішньополітичного характеру, що постали перед владою та суспільством;

- з'ясовано суспільно-політичний стан української спільноти в умовах нерозв'язаних фізико-технічних проблем.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі вивчення наслідків Чорнобильської катастрофи, їх впливів на різні сторони суспільного життя та накопиченого владними структурами України досвіду, у роботі сформульовані висновки, які, на думку авторки, доцільно використати для посилення системного бачення проблеми в процесі вироблення державної політики, більш чіткої її орієнтації на фізичне і моральне відродження постраждалого населення та територій. Робота може бути корисна для працівників державних структур, покликаних вирішувати коло проблем, породжених цією техногенною катастрофою, а також покладена в основу розробки і створення нового знання з прогностичною функцією.

Основні положення роботи, фактологічний матеріал та висновки є важливою складовою в ході об'єктивної реконструкції суспільно - політичної історії України, а також при виробленні її правдивої концепції, інтегрованої в загальноєвропейський історіографічний процес.

Дисертація може бути корисною також й при підготовці підручників для вищих і середніх навчальних закладів, розробці лекційних та спеціальних курсів з історії, політології, природознавчих наук.

Апробація результатів дисертаційного дослідження

Ідея, тема та текст дисертації обговорювалися на засіданнях відділу сучасної історії України та відділу новітньої історії й політики Інституту історії України НАН України, із залученням провідних науковців з інших відділів інституту. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-практичних конференціях, конгресах, симпозіумах у містах: Київ (1996, 1997, 2001, 2002, 2003, 2006 рр.), Умань (1997 р.), Харків (1997 р.), Львів (1999 р.), Славутич (2001 р.), Санкт-Петербург (2004 р.), Маростіка (Італія, 2006 р.) Апробацією результатів дослідження були також виступи з просвітницькою метою в Україні та за кордоном (Токіо, 2006 р.), у засобах масової інформації (публікації в газетах, записи на радіо і каналах телебачення, виступи у прямому ефірі). чорнобильська аварія укриття

Публікації: Загальні положення дисертаційного дослідження відображені у трьох індивідуальних монографіях, одній брошурі, двох колективних наукових та двох колективних науково-популярних працях, двох навчальних посібниках, тридцяти статтях у фахових періодичних виданнях та матеріалах конференцій. Рецензія на індивідуальну монографію “Україна. Чорнобиль. Світ.” (К., Ніка-Центр, 1999, 25,7 д.а.) опублікована в „Українському історичному журналі” (2000. - № 6. - С. 134 - 140), журн. „Розбудова держави” (2000. - № 7 - 12. - С. 177 - 178) та інших періодичних виданнях. Загальний обсяг дослідницького авторського доробку з теми дисертації становить близько 100 друкованих аркушів.

Структура роботи обумовлена поставленою проблемою, її предметом, цілями та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (2169 найменувань). Основний обсяг тексту дисертації становить 376 сторінок, загальний - 611.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, хронологічні рамки роботи, визначено предмет та об'єкт, сформульовано мету та конкретні науково-дослідні завдання, висвітлено наукову новизну і практичну значимість дисертації, розкриваються результати та шляхи апробації результатів дослідження.

Перший розділ - „Стан розробки проблеми історичною наукою, джерела та методологія вивчення” - містить три підрозділи, в яких висвітлюються відповідні аспекти дисертаційної роботи.

У першому підрозділі - „Стан розробки проблеми історичною наукою” розглядається вивчення проблеми історичною наукою України за радянських часів та в умовах незалежної України.

Аналіз вітчизняних праць з проблеми засвідчив, що українська історична наука в силу політичних причин, до 1991 р. не мала можливості досліджувати проблеми, породжені Чорнобильською катастрофою. Це обумовлювалося багатьма чинниками, і перш за все, можливістю виявляти, накопичувати, систематизовувати та аналізувати і, таким чином, оперувати значним масивом фактичного матеріалу. Доступ до інформації про подію та її багатоаспектні й багаторівневі складові історична наука одержала лише на початку 90-х рр., коли в державі відбулися кардинальні суспільно-політичні зміни і рішенням Головного архівного управління було знято гриф „таємно” з документів, що зберігалися в архівах.

Важливим стимулом для вивчення проблеми стала публікація відомою журналісткою А.Ярошинською надзвичайно важливих документів - протоколів засідань оперативної групи політбюро ЦК КПРС (ОГ ПБ) з вивчення причин аварії та організації ліквідації її наслідків, перше з яких відбулось в Москві 29 квітня 1986 р., а останнє, сорокове - 6 січня 1988 р.

Першим археографічним узагальненням роботи істориків на початковому етапі вивчення проблеми є публікація в журн. „Архіви України” статті Н. Маковської „Політична ретроспектива Чорнобильської катастрофи в документах” . Тоді ж почалася публікація на сторінках газет „Демократична Україна” та „Эхо Чернобыля” раніше закритих документів, виявлених у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО - колишній партійний архів при ЦК Компартії України). Таким чином, було покладено початок наукового вивчення істориками проблем, пов'язаних із аварією 4-го енергоблоку Чорнобильською АЕС.

Проте, незважаючи на значний час, що минув від моменту аварії стан вивчення її з позицій історичної науки залишався незадовільним. У 1995 р. була захищена докторська дисертація В.Литвином “Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 80-х - першій половині 90-х років)”, в якій чорнобильський аспект був лише одним з питань. На 1996 р. був узагальнений досвід і досягнення істориків - музейних працівників та підготовлено два значних за обсягом збірники документів, виданих у 1995 й 1996 рр. Перший із них - видання Інституту історії України Національної академії наук України, присвячений проблемам, які виникли із здоров'ям населення України після вибухів на ЧАЕС та глобального поширення радіоактивності . На противагу цьому скромному виданню, збірник документів і матеріалів, що видано у „Науковій думці” , викликав широкий суспільний резонанс і отримав високу оцінку. Він вмістив 508 документів, виявлених у ЦДАГО та відомчих архівах Верховної Ради України, Ради міністрів та Президії Національної Академії наук України, поточних архівах Мінчорнобиля, Мінсільгосппроду, Чорнобильської атомної електростанції та установ Зони відчуження, Міжнародної організації „Союз Чорнобиль”, матеріали приватних колекцій документів працівників, які брали участь у вирішенні оперативних завдань ліквідації аварії та її наслідків. Результатом зусиль істориків - працівників архіву СБУ України - стало видання документів, накопичених у цій державній структурі . Протягом 2004 - 2005 рр. були підготовлені і видані праці документально-мемуарного характеру про діяльність установ Національної академії наук України .

Важливим аспектом вивчення Чорнобильської катастрофи став історико-краєзнавчий підхід до неї. Особливо це стосується Зони відчуження, оскільки у зв'язку з відселенням людей із цих територій, під загрозою незворотного зникнення опинився весь комплекс матеріальної і духовної культури на значній території Полісся - одного з найбільш унікальних етнокультурних регіонів не лише України, а й усього слов'янського світу . Історико-етнографічна експедиція МНС у співпраці з рядом наукових колективів України здійснювала роботу з вивчення пам'яток київського Полісся. Під егідою експедиції вийшло чимало публікацій про її діяльність, зокрема, 19 наукових та науково-популярних видань, фотоальбоми, компакт-диски із традиційною музикою регіону, організовано наукові конференції та ряд тематичних виставок.

Окремим можливим напрямком вивчення стали міжнародні аспекти катастрофи. Предметом спеціального дослідження була, зокрема, діяльність ООН та її міжнародних організацій у справі координації зусиль світової громадськості на шляху надання допомоги у подоланні наслідків катастрофи .

Історичний доробок дослідників, які вивчали чорнобильський вплив на суспільство, містить важливу складову - місцеву. В регіонах, зокрема на Житомирщини, підготовлено і видано праці, які на прикладі саме цього регіону розкривають соціальні й економічні наслідки катастрофи . Аналогічного характеру праці на місцевому матеріалі підготовлено також у Луцьку , Запоріжжі та Сумах . Остання книга, зокрема, присвячена теоретичним і практичним питанням оцінки соціально-економічних і екологічних наслідків радіоактивного забруднення навколишнього середовища на прикладі аварії на Чорнобильській АЕС.

Наслідки Чорнобильської катастрофи стали для суспільства величезною екологічною проблемою, вивчення якої істориками проходило досить інтенсивно. Так, у 1994 р. у Донецьку та Львові були захищені кандидатські дисертації, які досліджували регіональні особливості проблеми та суспільну активність в ході зусиль із її змін . У 1996 р. С. Васюта захистив докторську дисертацію „Соціально-екологічні проблеми України 70 - 90-х рр.”, в якій чорнобильська складова знайшла серйозне відображення. Науково-історичне осмислення цієї аварії саме як екологічної катастрофи було зроблене цим відомим дослідником у праці “Радянський екоцид в Україні: історичні витоки, труднощі подолання” (Тернопіль, СМП “АСТОН”, 2000, 536 с.), в якій він розглянув цю подію через її вплив на природне довкілля та соціально-медичні наслідки. Чорнобильська катастрофа трактується ним як соціально-екологічна межа політики псевдотехнократичного розвитку тоталітарного суспільства. Цій же проблемі присвячені й інші праці цього дослідника та його дружини і колеги О. Васюти .

Кінець століття, в останній чверті якого сталася Чорнобильська катастрофа, було ознаменовано виданням цікавої колективної праці, підготовленої Інститутом історії України та науковцями інших закладів , в якій розбудова громадянського суспільства в сучасній Україні розглядалася крізь призму екологічних проблем, і в тому числі породжених чорнобильською катастрофою. У наступні роки Чорнобиль в контексті загального критичного стану екології в Україні розглядається також у працях історика Л.Ковпак .

Проте комплексний аналіз широкого спектру політичних і соціально-економічних проблем поки що лише започатковано роботами окремих вітчизняних та зарубіжних дослідників гуманітарного напрямку. Суспільний аспект Чорнобильської катастрофи, як явища реальної історії, вивчається істориками України недостатньо. Залишається багато аспектів цієї проблеми, які потребують поглибленого вивчення й узагальнення з позицій накопиченого нового знання. Це стосується, зокрема, ходу аварії та боротьби бачень навколо нього; внесок представників окремих фахових груп у хід мінімізації наслідків аварії, її впливу на зміни соціально-економічного стану суспільства та держави в цілому тощо.

У другому підрозділі - „Джерела” - проведено загальний аналіз джерел, що стали базою для вивчення досліджуваної проблеми. Цей підрозділ має свою внутрішню структуру, якою систематизовано різні види джерел - документи органів державної влади та управління, архівні джерела, наукові публікації різних галузей знання з проблеми, інформація з фахової періодики та засобів масової інформації, Інтернет - ресурсів та науково-популярної й публіцистичної літератури.

Важливим джерелом вивчення проблеми, на яке спиралася дисертантка, стали законодавчі та нормативні документи часів Радянського Союзу та незалежної України: Верховної Ради, Президента, Ради Міністрів, ряду міністерств та відомств. Частина з них, що була опублікована, запозичена з відомчих видань. Ті нормативні акти, які не були у відкритому користуванні, виявлено у державних і відомчих архівах. Використання бази даних в Інтернеті також надає можливість використовувати значний інформативний матеріал із законодавчого забезпечення проблеми.

Виявлена законодавча та нормативна база дозволила визначити основні напрямки зусиль, що докладалися владою на різних етапах боротьби з наслідками аварії, зрозуміти досягнення і прорахунки, що мали місце на цьому шляху, прослідкувати становлення й багаторазові зміни структури установ і відомств, покликаних вирішувати посталі проблеми. Кількість виявлених законів та нормативних актів, значний діапазон аспектів проблеми, які вони покликані вирішити, засвідчують масштабність проблеми.

Специфіка дослідження багатьох питань новітньої історії, й особливо такої близької за часом події, як Чорнобильська катастрофа, полягає у незавершеності формування масивів архівних джерел. Тому пошук документів із проблеми проходив не лише по державних та відомчих архівах, а й в архівах поточного діловодства господарських та наукових структур, пов'язаних із проблемою. Серед опрацьованих - фонди колишнього Центрального партійного архіву при ЦК Компартії України, нині - Центрального державного архіву громадських об'єднань; колишнього Центрального партійного архіву при ЦК КПРС - пізніше Центру збереження сучасної документації, а нині - Російського державного архіву новітньої історії (Москва); Центрального державного архіву народного господарства СРСР, який після кардинальних політичних змін у житті країни одержав назву „Російський державний архів економіки” (Москва). Серед відомчих - поточний архів комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи, Урядовий архів та архів І відділу Уряду - Ради Mіністрів УРСР, відомчі архіви Мінсільгосппроду, Мінчорнобиля та його правонаступника - Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Служби безпеки України та Президії Національної академії наук України.

Поряд із державними та відомчими архівами, джерелом інформації з проблеми стало також поточне діловодство виробничих структур, розташованих у забрудненій Зоні відчуження, що утворилася навколо ЧАЕС. На цій території розташовані міста Чорнобиль і Прип'ять, ЧАЕС, об'єкт „Укриття” та велика кількість різноманітних підприємств, основне завдання яких - експлуатація небезпечних об'єктів і контроль за довкіллям.

У Зоні опрацьовано архів Науково-виробничого об'єднання (НВО) „Комбінат”, яке за часів незалежності було трансформовано у незалежну структуру - НВО „Прип'ять”, яке в подальшому зазнало ряд трансформацій і з 1995 р. підпорядковане Адміністрації зони відчуження (АЗВ). Опрацьовано частково поточне діловодство АЗВ.

Дуже специфічним джерелом вивчення проблеми, є архів і поточне діловодство самої ЧАЕС. Вивчення об'єкта „Укриття” (ОУ) над зруйнованим 4-м енергоблоком стало можливим завдячуючи роботі над матеріалами його поточного архіву, розташованого в адміністративному корпусі на проммайданчику атомної електростанції, його технічного архіву й архіву документації та діловодства.

Вивчення різноманітних аспектів перетворення ОУ в екологічно безпечну систему, яке за участю міжнародної спільноти розпочалося з 1998 р. реалізацією так званого SIPа (shelter implementers plan), стало можливим завдячуючи документам, виявленим в архіві поточного діловодства Групи управління проектом (ГУП), що працювала на майданчику ЧАЕС та у Славутичі.

Особливе місце в дослідженні проблеми посідають матеріали, виявлені в архіві Міжгалузевого науково-технічного центру НАН України (МНТЦ „Укриття”), який був створений на базі Комплексної експедиції при Інституті атомної енергії ім. І.Курчатова РАН. Крім того, були вивчені деякі матеріали медико-санітарної частини № 1 м. Чорнобиль.

Певний інтерес становлять джерела, одержані з архівів поточного діловодства громадських організацій, які утворили постраждалі від аварії громадяни, для захисту власних інтересів: Всесоюзної організації „Союз Чорнобиль”, яка з початку 90-х років перетворилась на міжнародну організацію із такою активною складовою, як Союз „Чорнобиль” України. Поряд з цими впливовими організаціями, великий авторитет і широкі міжнародні зв'язки має Фонд спасіння дітей України від чорнобильської трагедії при Українській Раді Миру, документи з поточного діловодства якого також залучено до вивчення суспільної складової чорнобильської проблеми.

Висока активність постраждалого населення і громадських організацій вилилась у проведення ними протягом 1991 - 1995 рр. телерадіомарафону „Дзвони Чорнобиля”, в ході якого збирались кошти для допомоги постраждалим. Матеріали поточного архіву Головної редакції науково-популярних і навчальних програм Держтелерадіо України дали змогу вивчити протоколи засідання Опікунської ради, яка контролювала витрачання накопичених коштів і до якої входили відомі вчені, політичні і громадські діячі.

Поряд з архівними, важливими джерелами вивчення проблеми стали джерела опубліковані, і, зокрема, наукові публікації дослідників проблеми - фахівців різних галузей знання, зокрема праці суспільствознавчого спрямування - соціологів, філософів, політологів, економістів, правників, мово- та мистецтвознавців, а також результати досліджень представників природничих і технічних наук, які створили велику кількість публікацій про різні аспекти аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС, її екологічні та медичні наслідки.

Важливим джерелом вивчення різних аспектів проблеми стали матеріали, накопичені з фахової періодики та засобів масової інформації (в даному випадку - газет). В ході вивчення проблеми використано інформацію з фахових журналів різних напрямків: академічних, соціального спрямування, з питань національної безпеки, видань МНС, економічних, медичних, біологічних, технічних і, звичайно тих, що висвітлюють проблеми енергетики і, зокрема, атомної. Серед ЗМІ було вивчено галузеві газети, суспільно-політичні та регіональні, зокрема періодику, що виходила в українській діаспорі Європи та Америки.

Достатньо інформативним, але досить специфічним джерелом вивчення чорнобильської проблеми стали науково-популярні публікації та публіцистична література. Необхідно зауважити, що її використання потребує уважного ставлення до часу її з'явлення та до рівня політичної заангажованості і фахової приналежності її автора, оскільки за радянських часів навіть об'єктивна, до певної міри, інформація, на догоду політичному режиму містила в собі елементи замовчувань та зміщення акцентів, а часом і відвертої дезінформації. Саме з такої позиції в роботі проаналізовано та використано матеріал видань суспільно-політичного, науково-популярного характеру та літературних видань радянського періоду. Крім періодичних видань, використано літературно-публіцистичні книги учасників робіт, колективні збірники їх спогадів, які дають величезний інформативний матеріал з проблеми. Серед авторів цих публікацій - військові, науковці - академік-медик та фізики-ядерники - співробітники Інституту атомної енергії ім. І. Курчатова, працівники Міністерства атомної енергії та журналісти. Всі вони знаходились безпосередньо в епіцентрі подій, або були покликані, в силу своєї посади, вирішувати поставлені цією катастрофою проблеми. В Україні об'ємні літературно-публіцистичні твори та збірники спогадів почали виходити з 1988р.

Сучасним джерелом вивчення проблеми став також значний обсяг матеріалів світової інформаційної мережі Internet. Завдячуючи можливостям, які вона відкриває, вдалося виявити та використати документи законодавчих і виконавчих структур України, Росії та Білорусії, президентів цих держав, наукових структур й бібліотек СНГ та зарубіжжя, міжнародних організації, дотичних до проблеми, чорнобильських, екологічних та антиядерних громадських організацій і рухів тощо.

Отже, джерельна база дослідження цієї проблеми різноманітна, що дозволило вирішити поставлені дисертанткою завдання. Сумніви щодо достовірності використаних документів початкового періоду знімались методом співставлення наявної в них інформації із виявленими пізніше джерелами.

У третьому підрозділі - „Теоретичні підходи до проблеми та методи дослідження - обґрунтовуються використані в роботі підходи до аналізу поставлених у роботі питань.

Оскільки пошук та формування нового знання являють собою складний багатофакторний та нелінійний процес, дисертантка взяла на озброєння логіку багатофакторного підходу й використала його як основу для постановки проблеми, організації, проведення дослідження і інтерпретації його результатів на міждисциплінарних зв'язках і залежностях.

Системний підхід та проблемно-хронологічний принцип роботи з матеріалом дозволили розглянути проблеми, породжені Чорнобильською катастрофою, її гуманітарні та соціально-економічні наслідки через зміни екологічного стану сучасного довкілля, його медичні прояви серед різних категорій населення, морально-етичні наслідки і впливи. Він дозволяє простежити, завдячуючи чисельним поділам проблеми, багатоманітність зв'язків, що існують в середині неї. Саме необхідність багатофакторного, багатомірного, у міждисциплінарному розвитку, осмислення проблем, породжених Чорнобильською катастрофою, зумовлює вивчення системи факторів природного, технічного, соціально-економічного, політичного, культурного та філософсько-світоглядного характерів, їх глибокий аналіз поодинці та в усій повноті взаємозв'язків. Такий підхід забезпечує успіх дослідження поставленої проблеми на шляху побудови гармонійних взаємовідносин суспільства, техніки і природи.

В ході роботи використані універсальні методи та принципи історичного дослідження, які дозволили провести об'єктивний аналіз фактів та подій, зокрема й таких, які і досі не мають однозначної оцінки.

Намагання пройти дослідження оптимальним шляхом, встановити істину, підтвердити чи спростувати окремі позиції бачення проблеми, обумовили необхідність використання принципу історизму. В поєднанні з методом зіставлення, принцип історизму дозволив простежити тенденції державно-політичного керівництва проблемою, розходження проголошуваних гасел та реальної дійсності.

Принцип об'єктивності дозволив подивитись на стан суспільства та дії влади у післячорнобильські роки, враховуючи широкий спектр факторів, що на них впливали.

Принцип світоглядного плюралізму надав можливість дослідити альтернативність бачень ситуації в ході визначення статусу та якості життя постраждалого населення, вирішення комплексної соціальної проблеми Чорнобильської АЕС та об'єкта “Укриття”.

Важливими для історичного дослідження категоріями стали „необхідність” та „випадковість”. Визначити випадковість (чи закономірність, стосовно Чорнобильської катастрофи) за характером, роллю та значенням в історії суспільства можна лише врахувавши його характер, умови існування тощо.

До інших підходів, методів та прийомів дослідження, використання яких дозволило пройти шлях від абстрактної наукової побудови до істинного знання, відносяться ситуативний метод, базований на урахуванні всіх (стійких і тимчасових, об'єктивних і суб'єктивних) умов і обставин. Важливим засобом дослідження є критицизм. Результативними стали також методи „оцінювання” й „віднесення до цінностей”. Використання синхронного методу дослідження дозволило показати події, що відбувались одночасно в багатьох місцях нашої країни та за її межами. Необхідним при дослідженні проблеми влади і суспільства після Чорнобильської катастрофи став також метод полеміки, застосування якого дозволило виявити приклади підміни понять, їх свідоме чи несвідоме перевантаження бажаним, а не дійсним, що притаманне постчорнобильській реальності в Україні.

Другий розділ - „Чорнобиль як гуманітарна проблема українського суспільства” - розкриває комплекс наслідків, породжених катастрофою, які зачепили, прямо чи опосередковано, значну кількість населення. Складається з трьох підрозділів.

У першому з них - „Екологічні аспекти” - систематизовані й проаналізовані фактори впливу на екологію, що зумовили значну соціальну напругу в суспільстві та поставили органи влади перед необхідністю вжиття адекватних заходів.

Державна політика, спрямована на замовчування чи применшення впливів на якість життя радіоактивного забруднення довкілля, що сформувалось внаслідок аварії, зумовила значні гуманітарні наслідки. Одним з них виявилась необхідність визначення меж забруднених територій, в результаті чого в країні склалась система зонування, до якої в цілому було віднесено 2293 населених пункти 74 районів дванадцяти областей України, які зазнали найбільшого забруднення.

З екологічної точки зору ЧАЕС розташована в надзвичайно несприятливих умовах - у верхів'ї міграційних потоків, що контролюють житлово-промислову агломерацію р. Дніпро з населенням до 50 млн. чоловік. Тому гуманітарний вплив екологічного забруднення визначається як дуже високий, а проведення на всій території, що зазнала забруднення, оперативного контролю за розподілом та міграцією в повітрі, воді, ґрунті та рослинності радіонуклідів, а також оцінки їх впливу на якість життя громадян, залишається вкрай необхідним.

Викиди радіоактивності із зруйнованого реактора 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС обумовили появу такої окремої гуманітарної проблеми для України, як Зона відчуження - високо забруднена територія, яка утворилась навколо зруйнованого енергоблоку і самої станції, і яка протягом значного періоду зазнає підвищеного радіаційного впливу. Ця зона, як унікальний науковий полігон, протягом всіх післяаварійних років була і залишається об'єктом ретельної уваги дослідників різних напрямків знання та фактором підвищеної соціальної напруги. Її загальна площа становить 36545 тис. га, а периметр кордону сягає 223,5 км. Крім забруднення викидами, величезною екологічною, а отже, й гуманітарною проблемою зони відчуження є її забруднення радіоактивними відходами (забруднена у 1986 р. техніка, рудий ліс тощо), які зосереджено у 800 тимчасових похованнях, малопридатних для довготермінового зберігання високоактивних матеріалів.

Проте, незважаючи на перевищення допустимих норм радіоактивного забруднення зони, в лютому 2002 р. в межах „Програми розвитку” ООН виступила з пропозицією її використання як туристичного об'єкту. Гроші, виручені від „екстремального туризму”, на думку ООН, могли б піти на допомогу і лікування постраждалого населення. Ще одним проявом змін у сприйнятті зони та її екологічного стану в цілому, стало рішення Кабінету Міністрів від 24 березня 2004 р., яким Адміністрації зони відчуження і зони безумовного відселення було надано право надавати в оренду земельні ділянки.

Величезна шкода, завдана аварією довкіллю, стала складовою гуманітарної проблеми. Тому протягом минулих років велика увага була привернута до поведінки чорнобильських радіонуклідів у ґрунтах, їх вплив на мікроорганізми поза межами зони та особливостей їх поширення там. Не менш серйозна увага приділялась за післяаварійні роки питанням вивчення забруднення водних об'єктів, як великого соціального питання гуманітарного характеру. Йдеться також про забруднення сільськогосподарських угідь і таким чином - вироблення забрудненої продукції й продуктів харчування з них. Значне радіоактивне забруднення лісів, особливо у північній частині України, та дотична до неї проблема поширення радіоактивних аерозолів внаслідок лісових пожеж та зростання їх концентрації внаслідок сильних вітрів, також стали складовими Чорнобильської катастрофи, як гуманітарної проблеми

У другому підрозділі - „Медичні наслідки для різних категорій населення” - проаналізовано трагічну складову гуманітарного аспекту Чорнобильської катастрофи, що створює велике соціально-економічне напруження у суспільстві: погіршення стану здоров'я, необхідність внесення змін до традиційного способу життя населення та значні фінансові витрати на розвиток мережі лікувальних закладів.

Розглянуто результати вживаних і невживаних владою кроків на початковому етапі, коли йодна профілактика, яка могла б врятувати щитовидні залози мільйонів людей, була проведена недбало та із запізненням, а допустимі рівні забруднення води, повітря та продуктів харчування директивно змінювалися на порядки в залежності від ситуації та потреб медичної номенклатури.

В розділі йдеться про стан кожної групи постраждалого населення, яке з'явилось в українському суспільстві після аварії, та вжиті владою кроки до їх обліку й соціальної підтримки. Приділена також увага гуманітарній (медичній) складовій міжнародних чорнобильських проектів під егідою МАГАТЕ кінця 80-х - початку 90-х рр. та початку нового тисячоліття, спрямованих на применшення наслідків техногенної катастрофи в Україні.

За даними початку нового тисячоліття, у зв'язку з аварією на ЧАЕС в Україні постраждало майже 7 відсотків населення, 3,5 млн. її громадян одержали додаткове опромінення. Серед них - 1,3 млн. дітей. Медичне обстеження постраждалого населення показує, що серед них хворих біля 80 відсотків, в т.ч. серед ліквідаторів 85 відсотків, більше 82 тис. стали інвалідами.

Конкретна медична допомога постраждалим та дослідження медичних наслідків Чорнобильської катастрофи визначалися протягом всіх років державними та міжнародними програмами, що окреслювали пріоритетні напрямки досліджень. Робота по тих програмах дозволила вирішити деякі питання діагностики, узагальнити показники стану здоров'я, визначити фактори адаптації до дії іонізуючого випромінювання.

Аварія на ЧАЕС, з її величезним радіаційним викидом, спричинила появу в практичній медицині кількох категорій населення, на вивченні стану здоров'я яких, і намаганнях їм допомогти, на багато років зосередилась увага медиків - практиків й науковців. Це, в першу чергу, категорія безпосередніх учасників ЛНА, тих, що працювали безпосередньо на майданчику ЧАЕС та прилеглих до неї територіях. По друге - це постраждале населення - евакуйовані та ті, що продовжують мешкати на забруднених територіях. Велика увага зосереджена також на різних вікових і статевих групах населення - дітях, жінках тощо. Кожна з цих груп населення має свої особливості, свої складові, кожній з яких в більшій чи меншій мірі привернута увага держави, суспільства, фахівців.

В розділі йдеться про стан здоров'я дітей, зусилля держави з профілактики захворюваності та їх оздоровлення, діяльність державного та галузевих реєстрів. Так, реєстр України осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включає 676598 осіб, в тому числі інформацію про стан здоров'я 205809 учасників ліквідації наслідків аварії. Крім того, інформацію про 36 тис. осіб нараховує військово-медичний реєстр МВС і СБУ. Велика увага приділяється розвиткові мережі лікувальних установ, що, однак, не знижує темпів інвалідизації.

У третьому підрозділі - „Морально-етичні наслідки і впливи” - йдеться про уроки трагедії, які поки що залишаються поза увагою. Одним із таких уроків стали порушення окремими, задіяними у проблемі фахівцями, норм моралі і професійної етики. Замовчування та самообман владних структур, спровоковані трагічною ситуацією, обумовили дезінформацію закордонного світу і населення всередині країни на початковому етапі щодо масштабу катастрофи та можливих її наслідків. Інший важливий напрямок означеного процесу - зміст дій або бездіяльності влади по відношенню до учасників ліквідації наслідків, зокрема, применшення отриманих доз опромінення та знищення архівів.

Відсутність політичної волі до вирішення проблем Чорнобиля та постійні реорганізації керівних структур галузі, структурні та кадрові зміни к колективі ЧАЕС і на об'єкті „Укриття” породжували критичне ставлення до спроможності Україні чітко працювати на кінцевий результат - вирішення соціальних та фізико-технічних проблем.

Великим випробуванням морально-етичного стану України стала Зона відчуження, яка поглинає величезні фінансові ресурси, в той час як діяльність працюючих там та їх фаховий рівень викликає велику кількість запитань. В умовах економічної кризи в країні, можливість працювати і заробляти засоби для існування привернули увагу до зони багатьох, інколи із досить сумнівними моральними якостями працівників, у зв'язку із чим виникало чимало проблем, зокрема, й пограбування зони відчуження і розповсюдження радіаційно-забруднених матеріалів на всій території України.

Не найкращим чином виглядає й українське суспільство, в частині якого на основі рішень, що відкрили шлях до лжеліквідаторства, сформувалися утриманські настрої, а інша частина суспільства активно почала експлуатувати благодійницькі настрої зарубіжжя.

Є підстави твердити про негативні морально-етичні прояви окремих міжнародних організацій (зокрема МАГАТЕ та ВООЗ) та представників міжнародної спільноти стосовно наслідків Чорнобильської катастрофи, коли, наприклад, в Україну надсилалась гуманітарна допомога, термін вживання якої вже минув.

Морально-етичні принципи в проблемі тісно пов'язані з технічними. За новими дослідженнями, базованими на раніше недоступних джерелах, стало відомо, що аварія мала і другий етап: друге інтенсивне горіння, що розпочалося ввечері 26 квітня о 21 год. 40 хв. і закінчилось біля 04 год. 30 хв. 27 квітня 1986 р. Ця інформація може кардинально змінити бачення аварії та її аналіз фахівцями. Однак через міркування корпоративної солідарності вона приховувалась. Ігнорувались на початках проблеми й у наступні роки альтернативні бачення і розуміння багатьох її фізико-технічних й гуманітарних складових.

Значні можливості для зловживань відкривали величезні потоки матеріально-технічних ресурсів, що проходили і проходять через чорнобильську зону. Морально-етичною, поряд з її фізико-технічними аспектами, стала проблема експлуатації об'єкта „Укриття”, його кадрове забезпечення, багаточисельні реорганізації, взаємовідносини з вищими керівними структурами, суть і форма організації тут виробничого процесу. Мали місце порушення і зловживання у використанні коштів Державного бюджету з виконання чорнобильської будівельної програми, оздоровлення постраждалих громадян.

У третьому розділі - „Чорнобиль як політична проблема влади” - розглядаються напрямки зусиль влади у виробленні політичних кроків, спрямованих на вирішення внутрішніх проблем, породжених Чорнобильською катастрофою, та основні напрями координації міжнародних зусиль з надання допомоги у подоланні або мінімізації її наслідків. Він складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі - „Внутрішньополітичний вимір” - з'ясовуються напрями вироблення політики стосовно постчорнобильського буття країни, тобто вирішення цілого комплексу (від концептуальних до конкретних) питань, породжених катастрофою і в першу чергу політики щодо соціальної підтримки постраждалих, їх обліку та визначення порядку й організації видачі посвідчень, вироблення механізму організації медичної допомоги, оздоровлення та забезпечення їх продуктами харчування, протирадіаційного захисту, фінансування всього комплексу проблем тощо.

Вироблення державної політики щодо вирішення проблем внутрішнього характеру, зокрема питань політичного і соціального характеру, потребувало й проявлялося, зокрема, й через розробку необхідної законодавчої бази та становлення і вдосконалення системи державних органів управління з питань подолання наслідків катастрофи.

Ще за радянських часів, у кінці 1990 р., був створений Державний комітет Української РСР із захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В травні 1991 р. його було трансформовано у Міністерство УРСР у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а у 1996 - знову відбулась реорганізація - Указом Президента України від 28 жовтня 1996 в результаті об'єднання штабу Цивільної оборони з Мінчорнобилем утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з цілим рядом структурних складових, функції і повноваження яких неодноразово змінювались. Такі ж самі багаточисельні зміни та реорганізації відбувалися й з іншими наглядовими та контролюючими органами і структурами стосовно атомної енергетики в цілому та ЧАЕС з „Укриттям”, зокрема. У зв'язку з цим постає необхідність створення незалежних структур, які повинні мати повноваження приймати рішення, не перебуваючи під впливом виробників електроенергії, ліцензіатів, соціальних груп чи політичної влади. Для досягнення цієї мети необхідними факторами визнавались відповідна законодавча база, технічна компетентність, адекватні людські та фінансові ресурси, а також переконлива, прозора й послідовна політика. Однак неодностайність у сприйнятті та баченні шляхів вирішення чорнобильських проблем стали великою політичною проблемою у постчорнобильській Україні. Зокрема, частиною політиків розподіл функцій між міністерствами був визнаний недосконалим, в той час як вищі галузеві посадовці відстоювали його раціональність. Різка оцінка системи управління проблемою і рівня її керівників висловлювалась на щорічних парламентських слуханнях, коли відзначався відхід ряду керівників від моралі і культури безпеки, говорилося й про превалювання особистого інтересу над загальнонародним. Однак і на сьогодні проблема не вирішується, оскільки відбуваються постійні ротації кадрів найвищого рівня та реорганізації задіяних структур.

Для населення України, що пережило Чорнобильську катастрофу і вже 20 років мешкає в умовах постійного впливу малих доз опромінення, надзвичайно важливим є протирадіаційний захист, підґрунтям якого для незалежної України стало прийняття Концепції проживання населення на територіях Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення та закону „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Ці політичні рішення передбачають одним із напрямків протирадіаційного захисту відселення та самостійне переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії. Однак необхідність переселення значної кількості людей із забруднених регіонів у чисті, вимагала розгортання масштабного будівництва житла, що не вирішено й по сьогодні.

Засобом протирадіаційного захисту населення на державному рівні було визнано й завдання контролю і поліпшення екологічного стану на територіях та об'єктах, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Було розроблено Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Вирішено також питання про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами.

Однак слід зазначити, що при зовнішній досконалості рішень, що приймались, їх суть, рівень виконання та контроль за виконанням були далекими від необхідних. Крім того, структури, які були конче необхідні, створювались з великим запізненням. Так, впливовий науковий колектив, який би акумулював всі знання і світовий досвід стосовно аварій на АЕС та мав важелі впливу на розвиток подій навколо АЕС, в Україні був створений лише 2004 р. На базі МНТЦ „Укриття” НАН України (установи, що протягом післяаварійних років займалась вирішенням проблем укриття над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС) створено Інститут проблем безпеки атомних електростанцій НАНУ. В цілому ж слід зазначити, що розпорошення проблеми по вітчизняних і міжнародних структурах, спрямованих на вирішення чорнобильських та проблем ядерної безпеки в цілому, не сприяє концентрації зусиль і створює підґрунтя для критики щодо ефективності і конструктивності вживаних кроків.

Неприпустимим є той факт, що в Україні, на переконання багатьох політиків та практиків, до цього часу немає чітких орієнтирів подальшої стратегії подолання наслідків аварії на ЧАЕС. Неодноразово висловлювалась думка, що затягування ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи комусь вигідно. „Інколи здається, що коли все-таки завершиться ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи, мабуть, придумають ще якусь катастрофу, щоб відмивати гроші”, - зазначалося на парламентських слуханнях у 2004 р.

Внутріполітичного звучання набула необхідність зростання рівня наукового забезпечення шляхів вирішення посталих проблем, яке, в свою чергу, залежить від рівня фінансування. Однак недостатнє фінансування національних наукових досліджень та їх узгодження між собою й з міжнародними дослідженнями, не сприяють створенню обґрунтованої комплексної стратегії наукового вивчення різних аспектів проблеми та вироблення на цій основі раціонального й конструктивного алгоритму дій.

Найважливішою складовою внутрішньої політики постчорнобильської України стало фінансове забезпечення широкого кола проблем, що постали перед нею, й зокрема, законодавчо визначених виплат, пільг та компенсацій, вироблення принципів оподаткування. Принципове політичне рішення в цьому напрямку полягає в тому, що фінансування вирішення чорнобильських проблем здійснюється через накопичення коштів на рахунку спеціального Чорнобильського фонду, статус якого, процент відрахувань до якого та принцип використання якого неодноразово змінювались, а виплати, що, за законодавством, належали постраждалим, проводились вкрай погано. Проблемою стало також їх пенсійне забезпечення.

До внутрішньополітичних складових постчорнобильського життя України слід віднести намагання влади впорядкувати кількість постраждалих та вилучити посвідчення, отримані безпідставно. Оскільки проблема лжеліквідаторства та лжеінвалідності набула суспільного резонансу, в цілому по Україні було перевірено 400423 справи про видачу посвідчень постраждалих осіб 1 категорії (до якої належать учасники та потерпілі, які стали інвалідами). З них перереєстровано 375861. Через відсутність документів в архівах 18387 посвідчень підлягали вилученню, однак чимало спірних справ вирішувалось в суді, який викликав нарікання своїм заформалізованим ставленням до людей.

Ще одна важлива складова внутріполітичного виміру життя України після Чорнобиля - необхідність суттєвого розвитку нормативної бази використання ядерної енергії в цілому. В цьому руслі були переглянуті та замінені національними (більш відповідними сучасним світовим підходам, нормативам) норми радіаційної безпеки, правила фізичного захисту, основні положення забезпечення безпеки атомних станцій. Були заповнені суттєві прогалини в радянській нормативній базі, що стосувалися зняття з експлуатації ядерних установок, застосування режиму гарантій, забезпечення якості при експлуатації ядерних установок.

Великою юридично-правовою внутрішньополітичною проблемою для України кінця 90-х рр., яку влада намагалась вирішити, стала юридична визначеність приналежності територій за рівнем забруднення до певних категорій. За даними дозиметричної паспортизації, близько 1000 населених пунктів на території Київської, Житомирської, Рівненської та ін. областей могли б у зв'язку із зниженням рівня забрудненості змінити свій статус. Проте зустрічних пропозицій від місцевих органів влади практично не було, оскільки таке рішення знімало з територій та їх населення певні пільги.

У другому підрозділі - „Зовнішньополітичний аспект” - розглянуто основні напрямки зовнішньополітичної діяльності і зв'язків владних структур та громадських організацій України в ході вирішення породжених Чорнобильською катастрофою проблем.

Подія в Україні збурила активність політиків та громадськості багатьох країн світу, основними проявами якої стала допомога постраждалим регіонам і населенню знаннями, матеріально-технічними ресурсами, фінансами.

Політичні зміни, що стались в Україні на початку 90-х рр., сприяли позитивним змінам у ставленні світового співтовариства до участі в справі мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Перелік напрямків, по яких в країні тривала робота, але при цьому була конче необхідна допомога світової спільноти, з часом не скорочувався. Комплекс складних питань, пов'язаних безпосередньо з ЧАЕС, реакторами типу РБМК та ВВЕР, з укриттям над зруйнованим 4-м енергоблоком і самим зруйнованим під час аварії 1986 р. реактором; дослідження змін у стані здоров'я різних категорій населення і надання практичної допомоги в оздоровленні; соціально-економічна реабілітація жителів постраждалих регіонів - неповний перелік проблем, у вирішенні яких брали участь зарубіжні фахівці й державні та громадські організації. Має місце також допомога досвідом та фінансами у розв'язанні такої колосальної для України проблеми, якою стали радіоактивні відходи, що у величезних кількостях накопичилися після першочергових робіт з ліквідації наслідків аварії, й пов'язана з нею дезактивація забруднених земель як у зоні відчуження ЧАЕС, так і в інших регіонах.

Напрямки міжнародної співпраці, що склалися в перші післяаварійні роки, одержали в умовах державної незалежності України дальше закріплення й розвиток. З боку світової спільноти у вирішенні чорнобильських проблем задіяно значну кількість міжнародних організацій, наукових центрів, бізнесових структур, окремих громадян. Багато цих організацій мають свої представництва в Україні й, зокрема, у Києві.