Екологічний стан водних об’єктів південної частини м. Львова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Тема: Екологічний стан водних об'єктів південної частини м. Львова

Спеціальність: Екологія та охорона навколишнього середовища

2014р

ЗМІСТ

Вступ

1. Фізико-географічна характеристика району досліджень

2. Еколого-геологічні умови

2.1 Тектоніка

2.2 Літолого-стратиграфічні комплекси

2.3 Гідрогеологічні умови

2.4 Еколого-геологічний стан урбанізованої території

3. Еколого-гідрохімічний стан озер південної функціональної зони м. Львова

3.1 Методика досліджень

3.2 Результати досліджень

3.2.1 Озеро на перехресті вулиць Стрийська-Наукова

3.2.2 Озеро на перехресті вулиць Стрийська-Володимира Великого

3.2.3 Озеро на перехресті вулиць Княгині Ольги-Володимира Великого

3.2.4 Озеро району вулиці Василя Симоненка

3.2.5 Озеро парку “Піскові Озера”

4. Еколого-гідрогеологічна характеристика витоку р. Зубра

4.1 Стан проблеми забруднення екосистем малих річок

4.1.1 Забруднення річкової екосистеми важкими металами

4.1.2 Геохімічні характеристики металів в умовах гіпергенезу

4.2 Методика досліджень

4.3 Результати досліджень

5. Безпека життєдіяльності та охорона праці

5.1 Аналіз стану виробничих умов

5.1.1 Характеристика лабораторії

5.1.2 Аналіз методів дослідження та характеристика обладнання

5.1.3 Характеристика об'єктів досліджень, речовин, їхні небезпечні властивості

5.2 Організаційно-технічні заходи

5.2.1 Організація робочого місця і роботи

5.2.2 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

5.2.3 Заходи безпеки під час роботи з обладнанням і речовинами

5.2.4 Протипожежні заходи у виробничих приміщеннях

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Сучасний розвиток промисловості великих міст спонукає до вирішення великої низки соціальних проблем, особливо тих, що пов'язані зі сферою охорони навколишнього середовища і забезпечення належного рівня проживання населення на екологічно чистій території і споживання екологічно чистих продуктів.

Чи не найактуальнішою проблемою, яка постає перед мешканцями м. Львова, є брак якісних питних вод, а також майже повна відсутність природних водних рекреаційних зон. Якщо такі і існують, то не відповідають жодним стандартам щодо облаштування та функціонування, а інформація щодо якості вод у цих басейнах відсутня. На даний час у м. Львові відомо понад 40 озер та озерець як природного так і антропогенного характеру. Створення на їх основі водних рекреаційних зон сучасного типу дозволило б місцевій владі сподіватися на суттєвий розвиток рекреаційно-туристичної галузі, яка б давала значний дохід у бюджет міста. Особливої актуальності це питання сягне під час проведення футбольного чемпіонату Євро-2012 р.

Завданням дипломної роботи було дослідження еколого-гідрохімічного стану озер південної частини м. Львова, а також витоку річки Зубра, яка бере свій початок з цих терен.

Робота висвітлена у п'яти розділах. Вступні розділи розкривають фізико-географічні та геологічні умови території досліджень. Також тут висвітлюються загальні аспекти техногенного впливу на довкілля міста.

У третьому розділі розкривається еколого-гідрохімічний стан озер південної функціональної зони м. Львова. Четвертий розділ висвітлює еколого-геохімічні характеристики вод (макрокомпонентний склад, вмісти металів і фенолів) та донних відкладів (концентрації металів) екосистеми витоку річки Зубра. екологічний озеро важкий донний

РОЗДІЛ I. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

М. Львів є адміністративним центром Львівської області, природно-кліматичні умови якого є відображенням фізико-географічної характеристики всієї області.

Площа Львівської області становить 21800 км2 (3,6 % території України). Область складена з 20-ти адміністративних районів, 43-х міст, 34-х селищ міського типу і 1854-х сіл. В області проживає 2761,5 тис. чол. (5,4% населення України), середня щільність населення 126,7 чол. на 1 км2.

Рельєф області - неоднорідний: гірський на півдні (Українські Карпати, найвища точка - г. Пікуй, 1408 м), на північ змінюється підняттям у Передкарпатті, горбистий на Подільській височині (до 471 м), низинний у Малому Поліссі і знову підняття - в межах Волинської височини [1].

Клімат помірно континентальний: зима відносно тепла з частими відлигами (середня температура січня _3,9 - _6,6?С) і тепле літо (середня температура липня +15,0 - +18,7?С). Характерним є зростання континентальності з заходу на схід та майже широтний розподіл окремих метеорологічних елементів - опадів, вологості повітря, вітрового режиму тощо. У Карпатах спостерігається зміна метеорологічних елементів з висотою: температура повітря і тиск знижуються, кількість опадів збільшується, зростає швидкість вітру. Деякі місцеві кліматичні особливості спостерігаються поблизу міст і штучних водойм, на меліорованих землях.

Кількість опадів коливається від 640_740 мм (Мале Полісся) до 1000 мм (Карпати). Висота снігового покрову від 30_40 см (на рівнині) до 50_100 см (у горах). Несприятливі кліматичні явища: тумани, ожеледь, зливові дощі з градом, сильні вітри, весняні заморозки [1].

В області 8950 рік, з яких 216 рік має довжину більше 10 км. Вони відносяться до басейнів Дністра, Дніпра і Західного Бугу. Середня щільність річкової сітки - 0,35 км/км2 (Мале Полісся), 0,70 км/км2 (Передкарпаття), 1,50 км/км2 (Карпати).

Підземне живлення відіграє суттєву роль для рік розчленованих рівнин, долини яких глибоко врізані у товщу інтенсивно тріщинуватих і закарстованих порід. Формування їх меженного стоку відбувається, в основному, за рахунок підземних вод, що виклинюються на денну поверхню, і пов'язане з особливістю режиму підземних вод і зв'язком останніх з поверхневими водами.

Для гірських річок снігове живлення є переважаючим і складає 50%, дощове - 44% і тільки 6% складає підземне.

Розподіл середньорічного річного стоку наступний. Основна його частина припадає на весняний період - 40%, на літо - 20-30%, а на осінь та зиму 30-40%.

У водному режимі рівнинних річок чітко виявлена весняна повінь, низька літня межень з окремими дощовими паводками, незначне підвищення рівнів восени і низька зимова межень, що інколи порушується тривалими відлигами. Інтенсивність наростання та загальне підвищення рівнів води залежить від розмірів річкового басейну, висоти снігового покриву та погодних процесів.

В області багато дрібних озер і біля 1200 водоймищ загальною площею 600 км2. Річки і водойми використовуються для промислового і комунального водопостачання, риборозведення. Річне споживання води становить 386 млн. м3, об'єм скидів забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти - 55,9 млн. м3.

Ґрунти області - сірі лісові (60,0 %), темно-сірі лісові опідзолені і опідзолені чорноземи.

Природна рослинність представлена лісовими, луговими і болотними різновидами. Ліси займають 25 % території області (сосна - 23 %, смерека - 20 %, бук - 17 %, дуб - 16 %).

Серед родовищ корисних копалин найбільше промислове значення мають паливно-енергетичні (нафта, газ, кам'яне вугілля, торф) і сировини для хімічної промисловості (калійна і кам'яна сіль, сірка, озокерит). Важливе економічне значення для області мають запаси будівельних матеріалів: гіпсів, вапняків, мергелів, пісковиків, глин. Є велика кількість джерел мінеральних вод і лікувальних грязей.

Галузями спеціалізації області є машинобудівна, хімічна, паливно-енергетична, деревообробна, целюлозно-паперова, легка і харчова промисловість. Сільське господарство спеціалізується у тваринництві на виробництві яловичини і м'яса птиці, у рослинництві на вирощуванні цукрового буряка, льону, зернових культур. Площа земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств - 13840 км2.

Загальна довжина залізниць у межах області - 1308 км, щільність - 60,0 км на 1000 км2. Основні магістралі: Київ-Львів-Стрий-Чоп, Львів-Самбір-Ужгород, Львів-Івано-Франківськ, Львів-Тернопіль, Львів-Червоноград-Володимир-Волинський, Львів-Пшемисль (Польща). Залізничні вузли: Львів, Стрий, Самбір, Червоноград, Красне. Загальна довжина автомобільних доріг - 8000 км (в т. ч. із твердим покриттям - 7700 км), щільність - 354,6 км на 1000 км2. Основні автодороги: Львів-Броди-Київ, Львів-Стрий-Мукачеве, Львів-Мостиська, Львів-Червоноград-Володимир-Волинський, Львів-Луцьк, Львів-Рівне, Львів-Тернопіль, Львів-Івано-Франківськ. У м. Львові знаходиться міжнародний аеропорт. Територію області перетинають нафтопровід “Дружба”, газопроводи Уренгой-Помари-Ужгород і Івацевічі-Долина [2].

РОЗДІЛ II. ЕКОЛОГО-ГЕОЛОГІЧНІ УМОВИ

2.1 Тектоніка

М. Львів знаходиться в межах великої геоструктурної одиниці - південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи.

Давня геоструктурна область допалеозойської Східноєвропейської платформи примикає до більш молодої епіпалеозойської Західноєвропейської платформи.

У межах Східноєвропейської платформи виділяються два структурних комплекси: комплекс кристалічного фундаменту і комплекс осадового (платформового) чохла. Осадовий комплекс у свою чергу складається з палеозойського, мезозойського і кайнозойського структурних поверхів.

Кристалічний фундамент характеризується інтенсивними дислокаціями і метаморфізмом рифейських порід. За геофізичними даними фундамент платформи занурюється в південно-західному напрямку від 700-800 м до 4800 м [3].

Комплекс осадового чохла представлений трьома структурними поверхами, в яких виділяються структурні яруси, що утворюють самостійні структури, розділені значними стратиграфічними та кутовими неузгодженнями.

У палеозойському структурному поверсі виділяються формації кембрій-нижнього девону (каледоніди) і девону-карбону (герциніди). До каледонського тектонічного циклу відноситься початок утворення Волино-Подільської монокліналі. Складчасті рухи, що закінчили цей цикл, призвели до утворення каледонської гряди і закладення Львівського палеозойського прогину.

У герцинський тектонічний цикл продовжувався розвиток Львівського прогину. Прогин має асиметричну будову і витягнутий по своїй довгій осі в північно-західному напрямі. Породи зім'яті в складки довжиною 10-20 км, шириною 2-3 км. Крила їх широкі і падають під кутами 15-450. Вузькі складки з крутими крилами приурочені до осьової зони депресії. Ядра цих складок складені верхньосилурійськими, а крила - девонськими та кам'яновугільними породами. Мезозойський структурний поверх утворюють відклади юри і крейди, які залягають з кутовим неузгодженням на різновікових породах палеозою. Тут також виділяються два структурних яруси, які розділені перервами в осадконакопиченні [4].

Юрський структурний ярус формує стрийський юрський прогин. Він утворився в кембрійську складчастість. Прогин має асиметричну будову. Північно-східне крило пологе з кутами залягання порід 1-20, південно-західне коротке, круте. В межах останнього спостерігається плікативна дислокованість відкладів і блокова будова. Кути падіння порід в окремих блоках складають від 10-150 до 300 [3].

Крейдовий структурний ярус утворює Львівську крейдову западину (мульду). Вона заповнена теригенно-карбонатними і глинисто-карбонатними відкладами нижньої і верхньої крейди. Мульда успадкувала юрський прогин і має аналогічну асиметричну будову. Максимальні потужності відкладів досягають 1000-1200 м і тяжіють до осьової зони западини.

Верхній кайнозойський структурний поверх пов'язаний з альпійським циклом тектогенезу. В цей час відбулося остаточне відділення Більче-Волицької зони Передкарпатського крайового прогину від Волино-Подільської окраїни платформи. Більче-Волицька зона уже розвивалась, як самостійна одиниця. Кайнозойський структурний поверх складений породами міоцену, які слабо нахилені в бік Передкарпатського прогину і розбиті скидами на ряд блоків. На загальному фоні цього схилу виділяються невеликі підняття, западини і дрібні флексури.

2.2 Літолого-стратиграфічні комплекси

Південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи виділяється в окремий регіон, який в літературі отримав назву Волино-Подільська плита. У геологічній будові Волино-Подільської плити приймають участь протерозойські кристалічні породи Східноєвропейської платформи та суміжні з ними більш молоді складчасті споруди Західноєвропейської платформи, які перекриті осадовими відкладами верхнього протерозою та фанерозою.

Протерозой

Фундамент Східноєвропейської платформи складений нижньопротерозойськими утвореннями тетерів-бузької серії.

Тетерів-бузька серія складена біотит-плагіоклазовими гнейсами, що вміщують гранат, графіт, кварц, амфібол, мусковіт, калієвий польовий шпат. Залягають гнейси у вигляді окремих полів та пачок серед мігматитів та гранітоїдів подільського чарнокітового комплексу.

До низів верхнього протерозою відноситься осницька серія осадово-вулканогенних порід, яка представлена зміненими кислими ефузивами. Породи зібрані в складки широтного простягання.

Відклади верхнього протерозою широко розвинуті на платформі. Вони є найбільш древніми в складі чохла Волино-Подільської плити (поліська серія) та складчастого ранньобайкальського комплексу фундаменту Західноєвропейської платформи (хідновицька серія).

Хідновицька серія зустрінута на північному заході Передкарпатського прогину під потужною (2700 м) товщею неогену. Вона складена хлорит-серицитовими сланцями та строкатими філітами, рідше кварцитоподібними пісковиками. Породи падають під крутими кутами близько 900 [4].

Поліська серія представлена монотонною товщею теригенних відкладів - пісковиками, алевролітами з прошарками аргілітів та доломітів. Породи забарвлені в темно-коричневі кольори. Вони залягають на розмитій поверхні кристалічного фундаменту і перекриті відкладами венду, палеозою та мезозою. Потужність товщі більше 800 м.

Вендський комплекс

Утворення венду залягають з кутовими і стратиграфічними неузгодженнями і утворюють монокліналь меридіонального простягання, яка полого падає на захід. Потужність товщі збільшується в західному напрямку і змінюється від 50 до 400 м. У складі комплексу виділяється волинська та валдайська серії.

Волинська серія складена теригенними породами - пісковиками кварцовими, кварцпольовошпатовими з прошарками гравелітів, брекчій та ефузивно-пірокластичними породами - базальтами, туфами, туфітами [4].

Валдайська серія представлена кварцовими і кварцовопольовошпатовими пісковиками, алевролітами, аргілітами, гравелітами з конкреціями фосфоритів.

Палеозой

Відклади палеозою на Волино-Поділлі складені кембрійськими, ордовіцькими, силурійськими, девонськими та кам'яновугільними утвореннями. Їхня загальна потужність сягає 800 м. Породи пов'язані поступовим переходом з підстеляючими їх валдайськими відкладами, а сильно розмита покрівля перекрита юрськими та крейдовими утвореннями.

Кембрійська система

Відклади кембрійської системи розкриті окремими свердловинами. У південно-західному напрямку спостерігається поступове зрізання їх давньою ерозійною поверхнею. Складені вони крупнозернистими пісковиками, сірими аргілітами та алевролітами нижнього та середнього кембрію. Нижньокембрійські відклади представлені балтійською серією, середньокембрійські виділені в бережківську світу. Загальна потужність порід складає 500 м [6].

Ордовіцька система

Відклади ордовіку залягають на розмитій поверхні бережківської світи. Вони представлені молдовською світою верхнього відділу - пісковиками кварцовими, жовто-сірими, піщанистими вапняками, мергелями і конгломератами загальною потужністю до 6,3 м.

Силурійська система

Силурійські відклади широко поширені на Волино-Поділлі. Розрізи силуру є стратотипними і представлені найповніше. Тут виділяється нижній відділ у складі ландоверійського і венлокського ярусів та верхній в об'ємі лудловського і даунтовського ярусів.

Нижній силур залягає на розмитій поверхні ордовіку, місцями середнього кембрію.

Ландоверійський ярус представлений теремцівським горизонтом і характеризується непостійністю літологічного складу, який помітно змінюється в західному напрямку. Серед порід переважають аргіліти, мергелі, вапняки, глини зеленувато-сірих відтінків, доломітизовані вапняки. Потужність ярусу змінюється в межах 5-140м.

Венлокський ярус складений вапняками грубо- і тонкоплитчастими, які вверх змінюються плитчастими доломітами, а далі грудкуватими вапняками з прошарками глинистих сланців. Потужність 50-160 м. За фауною і літологічними особливостями венлокський ярус розділяється на китайгородський, мукшинський і устечківський горизонти.

Верхньосилурійські відклади складені товщею бітумінозних вапняків, доломітів, мергелів та туфопісків загальною потужністю до 280м. В межах верхнього силуру виділяють малиновецький горизонт (лудловський ярус) та скальський горизонт (даунтовський ярус).

Девонська система

Відклади девонської системи поширені на Волино-Поділлі і представлені трьома відділами. Східна межа їхнього розповсюдження проходить у меридіональному напрямку східніше міст Кременець, Збараж, Великі Борки через Теребовлю, Буданів, Товсте. Нижньодевонські відклади представлені тиверською та дністровською серією жедінського ярусу.

Тиверська серія представлена морськими відкладами - темно-сірими аргілітами, які перемежовуються з плитчастими вапняками.

Дністровська серія складена теригенними континентальними утвореннями - пісковиками, аргілітами, алевролітами, переважно червоного кольору. Потужність нижнього девону (жедінського ярусу) на Волино-Поділлі досягає 300-1000 м.

Середньодевонські відклади представлені перемежуванням аргілітів, алевролітів та пісковиків, які забарвлені в червоно-бурі і зелено-сірі тони (ейфельський ярус) потужністю 50-85 м [4].

Жіветський ярус складений чергуванням строкатих аргілітів, доломітів і вапняків. Потужність його 100-150 м.

Верхній відділ девону представлений теригенно-карбонатними відкладами з багатою фауною. Складений він вапняками, часто доломітизованими бітумінізованими, доломітами, у верхній частині пісковиками, аргілітами та алевролітам. За фауною та літологічними ознаками в розрізі верхнього девону виділені (знизу-вверх): струтинська світа, волчковецький та ремезівський горизонти, золочівська світа, воронежський та евланівсько-лівненський горизонти (франський ярус), задоно-елецький горизонт та літовежська світа (фаменський ярус). Потужність відкладів сягає 990 м.

Девонська і кам'яновугільна система

Нерозчленовані верхи девону - низи карбону об'єднані в торчинську та володимир-волинську світи.

Торчинська світа (100-125 м) складена вапняками. Вапнистими доломітами і доломітизованими пісковиками з прошарками органогенно-уламкових вапняків та аргілітів.

Володимир-волинська світа (до 250 м) складена строкатими алевролітами, аргілітами і пісковиками з прошарками конгломератів та гравелітів.

Кам'яновугільна система

Відклади кам'яновугільної системи розвинуті тільки в межах Львівської палеозойської впадини. Вони представлені турнейським, візейським, намюрським ярусами нижнього відділу та башкирським ярусом середнього відділу. Породи залягають на глибині більше 300 м [4].

Турнейський ярус представлений хорівською світою, яка складена вапняками, що чергуються з аргілітами, алевролітами та рідкісними прошарками пісковиків і доломітів. Потужність світи 12-26м.

Візейський ярус (270-700м) залягає трансгресивно на турнейських та девонських утвореннях. Він складений вапняками, які чергуються з алевролітами, аргілітами, пісковиками та вуглистими сланцями, пластами кам'яного вугілля.

Намюрський ярус розвинутий в найбільш прогнутій частині Львівської палеозойської впадини. Він представлений, в основному, теригенними осадками озерно-лагунного типу (пісковики, аргіліти, алевроліти, рідше вапняки), які вміщують пласти кам'яного вугілля до 2 м. Сім пластів кам'яного вугілля мають промислову потужність і в даний час розробляються. Потужність ярусу 110 - 360 м.

Башкирський ярус залягає в ядрах синклінальних складок, які мають північно-західне простягання і складений чергуванням алевролітів, аргілітів, пісковиків, пластів кам'яного вугілля. Потужність ярусу 100-150 м.

Відклади верхнього карбону і пермської системи на території досліджень відсутні.

Мезозой

Відклади мезозою широко поширені в межах платформи, залягаючи трансгресивно зі стратиграфічною та кутовою незгідністю на породах палеозою. Вони представлені юрською та крейдовими системами.

Юрська система

Відклади юрської системи широко розповсюджені в межах Львівської впадини. На решті території вони мають спорадичне поширення. Юрські утворення представлені прибережно-морськими та континентальними осадками. А в їхньому розрізі виділяються: нижній відділ (сокальська світа) - алевроліти, гіпси, пісковики з прошарками бурого вугілля та вуглистих сланців, та середній відділ (коржівська світа) - строкаті глини, аргіліти, пісковики і конгломерати з рідкісними прошарками вапняків, доломітів, ангідритів, гіпсів; верхній відділ (нижнівська на платформі, підлубинська та буковинська світи в прогині) - вапняки, доломіти, доломітизовані вапняки. Потужність юрських відкладів змінюється від 15-200 м на платформі, до 850 м на границі з Передкарпатським прогином [4].

Крейдова система

Відклади крейдової системи розвинуті в межах всієї території досліджень. Вони трансгресивно залягають на породах палеозою та юри. В складі відкладів встановлено наявність нижньої крейди - альбського ярусу та верхньої крейди - сеноманського, туронського, коньякского, сантонського, кампанського і маастрихтського ярусів.

Породи альбського ярусу (5-10 м) - теригенні відклади непостійного складу - пісковики, глини з уламками вапняків.

Відклади верхньої крейди складені потужною однорідною товщею - мергелями, глинистими та крейдоподібними вапняками з кремнієвими конкреціями, крейдою. В основі розрізу залягають пісковики, опоки, спонголіти. Загальна потужність крейдових відкладів збільшується від 120-150 до 1000 і більше метрів у напрямку Передкарпатського прогину.

Кайнозой

Кайнозойські породи в межах платформи представлені неогеновими (міоцен) і четвертинними відкладами, які трансгресивно залягають на утвореннях крейди, юри, палеозою.

Неогенова система

Карпатський ярус складений кварцовими пісками, вапняками, мергелями, пісковиками та зеленими глинами. Потужність порід - 10-45м.

Відклади баденського ярусу стратиграфічно розділяються на нижній, середній та верхній під'яруси. В складі нижньобаденських відкладів виділяється опільська світа, складена глауконітовими пісковиками з рідкісними прошарками глин та мергелів, літотамнієвими вапняками [4].

Середньобаденські відклади представлені тираською світою, верхньобаденські відклади - кайзервальдськими та тернопільськими шарами.

Тираська світа (потужністю 38-40 м) складається з товщі гіпсів та ангідритів з прошарками глин, алевролітів та мергелів. В складі світи виділяються дністровський горизонт, складений вторинними та метасоматичними вапняками і підпорядкованими їм прошарками пісків, мергелів, глин, рифових вапняків та туфів. Рифові вапняки відомі на Поділлі як товтрова гряда Медобори. Потужність тернопільських шарів 40-60 м.

Сарматський ярус міоцену розділений на нижній і верхній під'яруси. Нижньосарматські відклади представлені бугловськими та волинськими горизонтами.

Бугловський горизонт (10-12 м) складений глинами з рідкими прошарками алевролітів, пісковиків та бурого вугілля.

У волинському горизонті переважають пісковики, оолітові вапняки. Його потужність становить біля 16 м.

Четвертинна система

Четвертинні відклади поширені суцільно, відсутні лише на крутих схилах долин. Представлені вони льодовиковими, воднольодовиковими, делювіально-алювіальними, еолово-делювіальними та алювіальними утвореннями.

Потужність відкладів складає 3-50 м. Літологічний склад їх різноманітний - суглинки, глини, піски, гравій, галечники і торфи.

2.3 Гідрогеологічні умови

М. Львів знаходиться в межах Волино-Подільського артезіанського басейну, який охоплює структури Волино-Подільської плити та Львівського палеозойського прогину.

У відповідності з геологічною будовою і гідрогеологічними особливостями виділяються наступні водоносні горизонти та комплекси.

Водоносний комплекс четвертинних відкладів

Четвертинні породи представлені алювіальними, флювіогляційними та елювіально-делювіальними відкладами, до яких приурочені безнапірні водоносні горизонти.

Глибина залягання вод четвертинного водоносного горизонту знаходиться в прямій залежності від рельєфу місцевості, пори року і кількості атмосферних опадів і не перевищує 1,0-1,5 м в долинах річок, досягаючи 3-5 м і більше на вододілах. Питомі дебіти свердловин і криниць коливаються від 0,02 до 1,7 л/с. Найбільші дебіти свердловин (до 5,5 л/с) приурочені до древньоалювіальних крупно- і середньозернистих пісків басейну річки Західний Буг. На вододільних дільницях водоносний горизонт приурочений до лесів і лесовидних суглинків потужністю від 2-3 до 40 м, поширений спорадично, водозбагачений слабо. Води комплексу гідрокарбонатного кальцієвого або кальцієво-магнієвого складу з мінералізацією 0,5-0,6 г/дм3. Живлення горизонтів відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, розвантаження здійснюється у долинах рік, на схилах балок та ярів [5].

Водоносний горизонт четвертинних відкладів використовується сільським населенням для господарсько-питного водопостачання.

Водоносний комплекс міоценових відкладів

Цей водоносний комплекс поширений, в основному, в зоні прилягання платформи до Передкарпатського прогину. Водовмісними породами сармату є тріщинуваті вапняки та різнозернисті піски. Глибина залягання обводнених порід сармату змінюється від 5 до 46 м, рідше - 90 м. Води безнапірні або слабонапірні (10-15 м). Дебіти свердловин складають 1,5-2 л/с, інколи сягаючи десятків л/с.

Водовмісними породами бадену є вапняки, піски, мергелі, потужністю 2-20 м. Глибина залягання водоносного горизонту 15-80 м. Води слабонапірні. Дебіти свердловин складають 0,6-3,0 л/с, сягаючи значень 42 л/с. Із сірковмісними породами бадену пов'язані родовища мінеральних сульфідних вод. Ці води, в основному, поширені вздовж границі платформи і прогину, де їх мінералізація сягає 2-3 г/дм3. В областях розвитку загіпсованих порід зустрічаються сульфатні кальцієві води з мінералізацією 2,0-3,5 г/дм3.

Водоносний комплекс верхньокрейдових відкладів

Цей комплекс є найбільш поширеним на території басейну. Водовмісними породами є сенон-туронські вапняки, крейда, мергелі, сеноманські піски та тріщинуваті пісковики. Він характеризується досить високою водоносністю, яка залежить від тріщинуватості порід. Максимальна тріщинуватість характерна для верхньої частини розрізу до глибини 60-100 м. Нижня частина мергель-крейдяної товщі монолітна і є регіональним водотривом. Для вод комплексу характерний напір до 40 м. На вододілах питомі дебіти свердловин складають 0,3-0,8 л/с, в долинах річок 2-8 л/с. На ділянках тектонічних порушень вони сягають 50 л/с. Дебіти джерел коливаються від 0,01 до 16,7 л/с. Води прісні, переважно гідрокарбонатні кальцієві У Львівській впадині на глибинах більше 250 - 300 м зустрінуті гідрокарбонатні натрієві, а в найбільш глибоких частинах розрізу хлоридно-гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією 3-10 г/дм3, що дозволяє розцінювати їх як перспективні для бальнеологічних цілей.

Верхньокрейдовий водоносний комплекс є основним джерелом централізованого водопостачання багатьох населених пунктів.

Водоносний комплекс юрських відкладів

Води у юрських відкладах розкриті свердловинами в південній частині Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну, де потужність юри сягає декілька десятків метрів. Водонасиченими є тріщинуваті пісковики, бітумінозні вапняки, конгломерати. Води високонапірні. Водонасиченість комплексу невисока. Питомі дебіти свердловин - 0,001-0,06 л/с, рідко 0,6-0,8 л/с. За складом води гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією до 1 г/дм3. В південному напрямку мінералізація збільшується до 5 г/дм3, а склад стає хлоридним натрієвим [5].

Водоносний комплекс кам'яновугільних відкладів

Водоносний комплекс широко розвинутий в межах Львівського палеозойського прогину. Водовмісні породи представлені пісковиками, доломітами, вапняками, які перемежовуються з водотривкими глинистими і вуглистими сланцями. Глибина залягання водоносних відкладів 300-500 м. Їхня водонасиченість незначна, дебіти свердловин складають тисячні часки л/с.

Мінералізація підземних вод збільшується з глибиною і з півночі на південь. Так в північній частині кам'яновугільного басейну води намюрських відкладів переважно гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією 0,9-2,5 г/дм3. На півдні склад вод хлоридний натрієвий, а мінералізація збільшується до 3-10 г/дм3. Води візейських відкладів відрізняються більшою мінералізацією (3,7-36 г/дм3), а за складом вони хлоридні натрієві з підвищеним вмістом кальцію та магнію.

Водоносний комплекс девонських відкладів

Комплекс має широке розповсюдження. Водовмісні породи - пісковики нижнього і середнього девону та тріщинуваті вапняки верхнього девону.

Найбільш водонасиченими є верхньодевонські відклади на площах, де вони перекриті невеликими за потужністю (до 150 м) мергельно-крейдяними верствами. Тут питомі дебіти свердловин коливаються від 1 до 17 л/с. Дещо меншою водонасиченістю характеризується нижньо- і середньодевонські відклади. Питомі дебіти свердловин не перевищують 0,1-0,3 л/с. Води девонських відкладів напірні. Водонасиченість свердловин, в цілому, слабка (дебіти 0,17-6,9 л/с). Дебіти джерел складають 0,52 л/с.

Води девонських відкладів за хімічним складом прісні гідрокарбонатні кальцієві та кальцієво-натрієві з мінералізацією 0,6-0,9 г/дм3. При зануренні відкладів під утворення карбону їх фільтраційні властивості погіршуються, питомі дебіти не перевищують 0,1-0,3 л/с. Мінералізація збільшується від 15 до 100 г/дм3 і більше, а хімічний склад стає хлоридним кальцієво-натрієвим [5].

В зонах пересікання товщі розломами, мінералізація вод девону підвищується до 1,5-30 г/дм3.

2.4 Еколого-геологічний стан урбанізованої території

Геоекологічні проблеми міста досить різноманітні і визначаються, з одного боку, природною обстановкою, а з іншого - планувальними рішеннями і їхньою реалізацією в забудові та експлуатації міських територій. Вплив міста найбільше активно проявляється в поверхневих шарах земної кори приблизно до глибини 60-100 м, хоча в окремих випадках може сягати глибини 1,5-2,0 км.

Найхарактернішими еколого-геологічними проблемами міста є:

1.Зміна водного балансу між поверхневими, ґрунтовими й глибокими підземними водами. Наслідком цього є підвищення рівня ґрунтових вод, зумовлене двома односпрямованими процесами:

- забудова та заасвальтовування природного ґрунтового покриву, що практично виключає з водного балансу випаровування з поверхні;

- протікання водопровідних і каналізаційних систем.

Ці обставини, у поєднанні з повною або часткової ліквідації природних дренажних систем, призводять до підйому дзеркала ґрунтових вод, підтоплення фундаментів будинків і споруд, пониження несучої здатності ґрунтів і, як наслідок, деформації, а в критичних ситуаціях і руйнування будинків і споруд.

Підтоплення призводить до підвищення сейсмічності забудованих територій, до забруднення ґрунтових вод важкими металами, нафтопродуктами, хлоридами, сполуками сірки, пестицидами та ін. внаслідок витоку стічних вод з каналізаційних мереж, інфільтрації атмосферних опадів у місцях складування промислових і побутових відходів. Техногенне підтоплення є особливо небезпечним, з огляду на прихований характер, його розвиток провокує виникнення зсувів так карсту [6].

2. Утворення депресійної лійки внаслідок промислової експлуатації глибоких водоносних горизонтів і, як наслідок, посилення динаміки ґрунтових вод і підземних вод. Цей процес активізує розвиток суфозії та карсту.

3. Підвищення геотермічного поля території міста внаслідок зміни теплового балансу з атмосферою, що є наслідком забудови території. Підвищена температура підземних вод сприяє активізації глибинних карстових процесів.

4. Зміна геодинамічної ситуації, викликана додатковим та нерівномірним навантаження на поверхню за рахунок мас будівельних конструкцій. Цей фактор підсилюється відкачкою підземних вод з порового простору гірських порід. Як наслідок активізуються зсувні процеси та нерівномірне просідання ділянок.

5. Активізація геохімічних та гідрогеохімічних процесів. Може бути зумовлена різними природними та антропогенними чинниками. Підсилює руйнування фундаментів і основ будинків та інженерних споруд, водопровідної і каналізаційної мереж, електричних та телефонних кабелів.

Надходження речовин у місто

Для нормального функціонування місто має потребу у найрізноманітніших продуктах і сировині. Найбільше місто споживає чистої води. Місто з населенням в 1 млн. жителів споживає в рік 470 млн. т, або майже 0,5 км3 води (табл. 2.1).

Більша частина цієї води з міста повертається у природні водотоки, але вже у вигляді стічних вод, забруднених різними домішками. У містах постійно здійснюється спалювання палива, що супроводжується споживанням кисню, який йде в першу чергу на окислювання сполук водню і вуглецю. Підрахунки показують [7], що мільйонне місто споживає в рік близько 50,0 млн. т повітря.

Таблиця 2.1. Надходження речовин (у млн. т/рік) у місто з населенням 1 млн. чоловік

Назва речовини	Кількість
Чиста вода	470,0
Повітря	50,2
Мінерально-будівельна сировина	10,0
Вугілля	3,8
Сира нафта	3,6
Сировина чорної металургії	3,5
Природний газ	1,7
Рідке паливо	1,6
Гірничо-хімічна сировина	1,5
Сировина кольорової металургії	1,2
Технічна рослинна сировина	1,0
Сировина харчової промисловості, готові продукти харчування	1,0
Енергетично-хімічна сировина	0,22

Наступний за величиною потік надходження в місто речовини - мінерально-будівельна сировина (до 10,0 млн.т/рік), яка служить джерелом викидів пилу в атмосферу. Важливе місце серед техногенних потоків займають різні види палива (у млн.т/рік): вугілля - 3,8; сира нафта - 3,6; природний газ - 1,7 і рідке паливо - 1,6. Співвідношення видів палива може дещо відрізнятися, проте кожен місто-мільйонер споживає в рік до 7-8 млн.т умовного палива.

У доцентрових потоках речовин, що надходять у місто, важливе місце займає сировина для промислових підприємств. Залежно від індустріальної спеціалізації міста сировина може бути різною. В узагальненій моделі мільйонного міста наведені дані для полііндустріального центру, в якому є чорна металургія (3,5 млн. т сировини), кольорова металургія (1,0 млн. т сировини). Гірничо-хімічна сировина становить 1,5 млн. т, технічна рослинна сировина близько 1,0 млн. т, енергетично-хімічна сировина сягає 220 тис. т. Особливе місце займають продукти, що використовуються в харчовій промисловості та надходження безпосередньо в продовольчі магазини, на ринки і на підприємства громадського харчування. Жителі міста споживають за рік близько 1 млн.т харчових продуктів (з урахуванням відходів при обробці). Таким чином, у місто-мільйонер у рік надходить близько 29 млн. т (без обліку води й повітря) різних речовин, які при транспортуванні, переробці та споживанні створюють значну кількість відходів, левова частка яких викидається у довкілля. Частина забруднюючих речовин попадає в атмосферу, інша частина разом зі стічними водами - у поверхневі водойми та підземні водоносні горизонти, ще одна частина у вигляді твердих відходів - у ґрунт [7].

Викиди міста-мільйонера в атмосферу

Склад промислових і побутових викидів міста-мільйонера, які надходять в атмосферу, досить різноманітний (табл. 2.2).

Найбільша частка в складі атмосферних викидів належить воді (водяна пара і аерозолі) та вуглекислому газу, далі йдуть сірчистий ангідрид, окис вуглецю та пил. Кількість викидів цих речовин у рік з 1 км площі міста-мільйонера (у моделі його усереднена площа - 300 км2) становить для сірчистого ангідриду та окису вуглецю близько 800 т, пилу - близько 500 т, а окислів азоту - близько 165 т [7]. Внутрішньорічний розподіл цих викидів досить нерівномірний. Максимум відзначається в зимові місяці, коли на повну потужність працюють теплові електростанції і котельні. Ще один важливий компонент забруднень приземного шару атмосфери - вуглеводні, яких викидається щорічно до 108 тис. т.

Таблиця 2.2. Викиди (у тис.т/рік) в атмосферу міста з населенням 1 млн. чоловік

Викиди в атмосферу	Кількість
Вода (пара, аерозоль)	10800
Вуглекислий газ	1200
Сірчистий ангідрид	240
Окис вуглецю	240
Пил	180
Вуглеводні	108
Окисли азоту	60
Органічні речовини (феноли, бензол, спирти, розчинники, жирні кислоти)	8
Хлор, аерозолі соляної кислоти	5
Сірководень	5
Аміак	1,4
Фториди (у перерахунку на фтор)	1,2
Сірковуглець	1.0
Ціаністий водень	0,3
Сполуки свинцю	0,5
Нікель (у складі пилу)	0,042
Бенз(а)пірен	0,08
Миш'як	0,031
Уран (у складі пилу)	0,024
Кобальт (у складі пилу)	0,018
Ртуть	0, 0084
Кадмій (у складі пилу)	0,0015
Берилій (у складі пилу)	0,0012

Наступна група речовин, що надходять у повітря міст, є в кількостях на 1-2 порядку менших, ніж попередні. До цієї групи відносяться органічні речовини (феноли, спирти, розчинники, жирні кислоти, бензол), сумарна маса яких досягає 8 тис. т /рік. Приблизно в однакових кількостях (по 5 тис. т) викидаються в атмосферу сірководень і хлор у поєднанні з аерозолями соляної кислоти. Щорічно в повітря надходить близько 1 тис. т сірковуглецю, трохи більше - фторидів та аміаку.

Кількість викидів групи найбільш токсичних для людини і живої природи речовин - свинцю, ртуті, миш'яку, кадмію, бенз(а)пірену становить від сотень до декількох тонн у рік.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферу залишають свій слід на поверхні землі. З метою дослідження ореолів забруднень проводять спостереження за забрудненням снігового покриву. Досліджуються як фонове забруднення снігового покриву, так і його забруднення навколо міст. Дані про ореоли забруднюючих речовин навколо міст і міських агломерацій становлять величезний інтерес, тому що наочно демонструють вплив міст на навколишні території, у тому числі на сільськогосподарські угіддя, зони відпочинку городян, водойми, заповідні ландшафти й т.п. Дослідження проводять як стаціонарними методами, так і за допомогою штучних супутників Землі.

Забруднення атмосфери переважно має локальний характер, проте внаслідок переміщення повітряних мас шкідливі викиди можуть переміщуватися на значні віддалі. Речовини, які забруднюють повітря, утворюють рідку, газоподібну та тверду дисперсну фази і можуть довший час знаходитися в атмосфері. Тверді частинки пилу діаметром більше 10 мкм швидко осідають, розміром від 5 до 10 мкм і менше, як і газоподібні речовини, мають здатність довгий час перебувати у завислому стані і переноситися повітряними течіями.

Концентрація шкідливих компонентів у сніговому покриві відбувається як у верхніх шарах атмосфери при кристалізації води, так і внаслідок їх випадання на сформований покрив. Крім цього сніговий покрив, на відміну від інших середовищ (ґрунтовий покрив, поверхневі води та ін.), відображає сучасний стан та дає змогу оцінити кількісну характеристику забруднення за певний проміжок часу.

Сніговий покрив південної частини м. Львова досліджувався на вміст важких металів (Cu, Pb, Zn, Mn, Cr, Ni, Co) у водорозчинній формі (фільтраті талої води) та нерозчинному залишку, який залишався на фільтрі [8]. Ряд концентрування металів у водорозчинній формі набув такого вигляду : Zn(11,5 мкг/л талої води) > Mn(6,0) > Cu(1,9) > Pb(1,1) > Ni(0,72) Cr(0,52) > Co(не виявлено).

Він майже не відрізняється від ряду, побудованого за середніми вмістами елементів у річкових водах: Zn > (Mn,Cu) > Pb > Cr >Ni > Co. Відмінність очевидно зумовлена специфікою атмотехногенного навантаження міста.

Вмісти важких металів у водорозчинній формі снігового покриву Чорногори (заповідні терени Карпат), які можна вважати фоновими, становлять: Zn (13,0 мкг/л талої води) > Pb(3,0) > Mn(2,5).

Ряд концентрування важких металів у нерозчинному залишку мав такий вигляд: Zn(40,5 мкг/л талої води) > Pb(23,1) > Cu(21,1) > Mn(19,1) > Cr(4,0) > Ni(3,2) > Co(2,7). Середня вага пилу становила 0,067 г/л талої води, що перевищує фонове значеня більше як у 10 разів. Основна частка у пиловому навантаженні належить Zn, Pb і Cu, які є типовою асоціацією викидів автотранспорту та деяких металообробних підприємств. Враховуючи переважаючий східний напрямок вітрів та наявність у південно-західній частині міста аеропорту, можна констатувати, що певна частка у атмотехногенному навантаженні належить і викидам авіатранспорту.

За даними УкрДГРІ [9] запиленість повітря у м. Львові перевищує фонове значення у 15-20 разів, а гранично допустиму концентрацію (ГДК) - у 1,2-3 рази.

Розподіл важких металів у сніговому покриві м. Львова (рис. 2.1) показує, що основна частка у забрудненні атмосфери цими елементами належить нерозчинним пиловим частинкам, які викидаються у її нижні шари та швидко осідають на поверхню.

Zn Mn Cu Pb Ni Cr Co

Рисунок. 2.1. Діаграма розподілу важких металів у сніговому покриві м. Львова.

Тверді й концентровані міські відходи

Щорічно місто-мільйонер створює і накопичує на навколишніх територіях близько 3,5 млн. т твердих і концентрованих відходів. Концентровані відходи - опади, що накопичуються у відстійниках, і концентрат рідких відходів (табл. 2.3).

Найбільшу масу серед міських відходів становлять зола та шлаки теплових електростанцій і котелень - близько 16%. Разом зі шлаками підприємств чорної й кольорової металургії, горілою землею й піритними недогарками їхня частка досягає 30% всіх твердих відходів. Як приклад шкідливого впливу цього виду відходів можна охарактеризувати вплив піритних (колчеданних) недогарків, одержуваних у процесі виробництва сірчаної кислоти. Складування піритних недогарків вимагає відчуження більших площ коштовних земель. Атмосферні опади вимивають із відвалів недогарків ряд токсичних речовин (наприклад, миш'як), які забруднюють ґрунт і водойми. Велика частка і галітових відходів, що надходять головним чином від целюлозно-паперової та хімічної промисловості. Цей вид відходів досягає 400 тис. т, або 11% всієї маси відходів. Приблизно така частка й у відходах дерева. По 10% припадає на тверді побутові відходи й відходи цукрових заводів. Харчова промисловість дає ще близько 4% відходів [7].

Особливо несприятливий вплив на навколишнє середовище роблять концентровані опади від стоків хімічних заводів у місті-мільйонері - приблизно 90 тис. т у рік.

Фосфогіпс і будівельне сміття становлять близько 5,5% всіх відходів, хлорид кальцію - менш 1%, різні розчинники (спирти, бензол, толуол і ін.) - 2%.

Всі інші відходи, які місто-мільйонер “постачає” у навколишнє середовище у твердому або концентрованому стані, за своєю часткою трохи перевищують 25%.

Таблиця 2.3. Тверді та концентровані відходи (у тис.т/рік) міста з населенням 1 млн. чоловік

Вид відходів	Кількість
Зола й шлаки ТЕЦ	550,0
Тверді опади із загальної каналізації (95% вологості)	420,0
Деревні відходи	400,0
Галітові відходи	400,0
Сирий гніт цукрових заводів	360,0
Тверді побутові відходи*	350,0
Шлаки чорної металургії	320,0
Фосфогіпс	140,0
Відходи харчової промисловості (без цукрових заводів)	130,0
Шлаки кольорової металургії	120,0
Опади стоків хімічних заводів	90,0
Глинисті шлами	70,0
Будівельне сміття	50,0
Піритні недогарки	30,0
Горіла земля	30,0
Хлорид кальцію	20,0
Автопокришки	12,0
Папір (пергамент, картон, промаслена папір)	9,0
Текстиль (дрантя, пух, ворс, промаслене дрантя)	8,0
Розчинники (спирти, бензол, толуол і т.д.)	8,0
Гума, клейонка	7,5
Полімерні відходи	5,0
Відпрацьований карбід кальцію	3,0
Склобій	3,0
Шкіра, вовна	2,0
* Тверді побутові відходи: папір, картон- 35%, харчові відходи- 30%, скло- 6%, дерево- 3%, текстиль- 3,5%, чорні метали- 4%, кістки- 2,5%, пластмаси - 2%, шкіра, гума - 1,5%, кольорові метали - 0,2%, інше - 13,5 %.

Міські стічні води

Місто з мільйонним населенням щорічно скидає через каналізаційну мережу та окрім неї до 350 млн.т забруднених стічних вод (включаючи зливові та талі води з промислових площадок, міських смітників, стоянок автотранспорту і т.п.).

Крім речовин, наведених у табл. 2.4, у стічних водах мільйонного міста знаходяться в невеликих кількостях біологічно активні хімічні елементи. Так, вміст фтору може досягати 400 - 1000 т, цинку - 25 т, міді - 25 т,

Таблиця 2.4. Стічні води (у тис. т) міста з населенням 1 млн. чоловік

Показник	Кількість
Забруднені стічні води	350000,0
У тому числі:
завислі речовини	36,0
фосфати	24,0
азот	5,0
нафтопродукти	2,5
синтетичні поверхнево-активні речовини	0,6

миш'яку- 14 т і т.п. Вміст цих речовин у стічних водах обумовлений промисловою спеціалізацією населеного пункту [10].

Стічні води міст відіграють важливу роль у загальному балансі речовин, що надходять у міста і виводяться з них. Потоки розсіювань від більших міст поширюється по природних водотоках на десятки й навіть сотню кілометрів і можуть негативно впливати на джерела питного водоспоживання, розташовані нижче за течією від місця випуску міських стічних вод.

РОЗДІЛ III. ЕКОЛОГО-ГІДРОХІМІЧНИЙ СТАН ОЗЕР ПІВДЕННОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ЗОНИ М. ЛЬВОВА

3.1 Методика досліджень

Відбір проб вод з озер проводився у весняну пору року (квітень 2014р.). Відповідно до мети аналізу застосовувався разовий відбір проб. При разовому відборі пробу беруть один раз у визначеному місці і розглядають результат одного аналізу. Цей спосіб використовують в основному для визначення якості вод, які характеризують постійністю геохімічних характеристик Відбиралися прості проби, які отримували шляхом одноразового відбору всієї потрібної кількості води..

Кількість води необхідної для аналізу залежить від кількості компонентів, що визначаються. Для повного аналізу або для визначення певних компонентів, яких мало у воді потрібно більше 2-х літрів.

Проби відбиралися у дві поліетиленові пляшки із корками, що закручуються ємністю 1,5 літра. Відбір проводився з глибини 15-20 см.

Проби, відібрані на аналіз вмістів фенолів, консервувалися додаванням NaOH.

Перед тим як взяти пробу, посуд споліскували декілька раз водою, яку відбирали на аналіз. Пляшки, наповнені водою, підписували та пронумеровували. Номери проб записували у щоденник.

Мета записів про відбір кожної проби полягає в точному відмічанні умов відбору. В записах вказувалося точне місце відбору (опис та план місця), день і час відбору і номер окремих пляшок з пробами.

Запис доповнювався коротким результатом досліджень, проведених на місці (описом способу відбору, способу консервації, метеорологічних умов, описом стану місцевості).

Відбір проб супроводжувався фотографуванням місць відбору та прилеглих територій.

Аналітичні дослідження поводилися у сертифікованих лабораторіях відділу нафтогазової гідрогеології, геохімії і охорони гідросфери ІГГГК НАН України.

Визначення макрокомпонентів, загальної твердості, ХСК, окисності здійснювалося титриметричним методом. Він ґрунтується на вимірюванні об'єму розчину реагента відомої концентрації, витраченого на взаємодію з аналізованою речовиною за умови, що речовини вступають у реакцію в стехіометричних кількостях. Концентрація визначуваного компонента 10-1-10-3 моль/л.

Визначення амонію полягає у перетворенні амонійного азоту у досліджуваній воді за допомогою реактиву Неслера K2HgJ4 у колоїдну комплексну сполуку - HgO.Hg.(NH2)J, яка інтенсивно забарвлює рідину в жовтий, оранжевий до червонокоричневого колір, після чого на підставі колориметричного порівнання інтенсивності забарвлення зі зразком визначають вміст амонійного азоту.

Нітрити визначають фотоколориметричним методом з реактивом Ґріса. Чутливість методу становить 0,003 мг/дм3. Цим же фотоколориметричним способом із саліциловокислим натрієм, чутливістю 0,1 мг/дм3, визначають вміст нітратів.

Визначення вмістів важких металів у водах проводилося за допомогою атомно-абсорбційного спектрального аналізу. Він полягає у визначенні концентрації речовини за поглинанням шаром атомної пари елемента монохроматичного резонансного випромінювання. Аналіз вод на вміст фенолів здійснювався за допомогою фотометричного аналізу. Він охоплює методи які ґрунтуються на поглинанні світла в ультрафіолетовій, видимій та інфрачервоній частинах електромагнітного спектра визначуваною речовиною чи продуктом реакції [7].

3.2 Результати досліджень

3.2.1 Озеро на перехресті вулиць Стрийська-Наукова

Формування озера, як і більшості озер південної частини м. Львова, пов'язане із заповненням водою карстового провалля.

Живлення озера відбувається за рахунок розвантаження джерелами грунтових вод, а також поповнення атмосферними опадами. Рівень води озера у його найглибших ділянках на перевищує 1,5-2 м. У залежності від змін пір року і, як наслідок, водного живлення рівень води міняється в межах 0,5 м. Дно озера пологе та замулене, що обумовлено руйнуванням та зносом берегового матеріалу. Частково дно озера поросле водними формами рослинності.

Площа водного плеса озера на момент досліджень становила 17091 м2.

Останні рекогносцирувальні роботи встановили зменшення площі озера внаслідок засипання його південної частини глиною та будівельним сміттям.

Береги озера виповнені торф'яниками, глинами та вапнистими породами. Береги озера густо порослі рослинністю: очеретом, осокою, вербами.

У озері спостерігається наявність молюсків та риб - карася, окуня та ін.

Техногенне навантаження на озеро зумовлене масовим та неконтрольованим засмічення берегів твердими побутовими відходами (додаток 1, 2, 3), шумовим та атмотехногенним навантаженням внаслідок функціонування автомобільних доріг, а також забудовою прилеглих до його південного берега ділянок (додаток 5). У декількох десятках метрів від західного берега озера розташовані споруди Львівського державного ювелірного заводу. Промислових скидів в озеро зі сторони заводу не спостерігається.

У межах східного берега озера зафіксована наявність каналізаційного колектора (додаток 4), переповнення якого у весняні та осінні паводки призводить до попадання в озеро комунальних побутових стоків.

Відбір проб вод проводився в межах східної та північної сторін озера (рис. 3.1). Результати аналітичних досліджень розкрили наступні макрокомпонентні характеристики вод озера (табл.. 3.1). Мінералізація води озера коливається в межах 321-343 мг/л. За складом води сульфатно-гідрокабонатні магній-натрієво-кальцієві:

...