Вплив фітопланктону на якість питної води

При обробці на контактних освітлювачах (КО) коагулянт вводиться в воду безпосередньо перед її фільтруванням через загрузку освітлювачів. Процес коагуляції відбувається в товщі загрузки освітлювачів. Укрупнення часток відбувається на зернах загрузки КО. Процес коагуляції при контакті з поверхнею зерен фільтруючого середовища (контактна коагуляція) відбувається з більшою щільністю і значно швидше ніж при звичайній коагуляції у вільному об'ємі. Дози коагулянту зазвичай менші, на процес майже не впливає температура і лужність води.

Схема одноступеневої технології водопідготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одноступенева система ефективна лише для маломутних і малоколірних вод.

3.5 Блок повторного використання води ЖВУВКГ

Промивні води й осад від споруд очищення води (вода від промивання фільтрів, контактних освітлювачів, верхній шар над відстійниками, осад з відстійників) відрізняються забрудненням, вмістом зважених речовин в осадах досягає 8 г/літр, БПК до 80 мг/літр. Носіями забруднень промивних вод і осаду є розведені в них домішки, що мають милоподібну структуру, яка важко ущільнюється. Скидання вище вказаних стоків (промивної води й осаду) здійснювалося до збірного колектора в Житомирське водоймище, тим самим не витримувалися вимоги щодо складу і властивостей води, що скидається у водойми в пунктах питного і культурного водокористування (Правила охорони поверхневих вод від забруднень стічними водами).

З метою дотримання вимог до захисту водойми від забруднень, передбачається виключити скидання забруднених вод у водойму. Припинення скидання вод від промивання фільтруючих споруд (фільтрів, контактних освітлювачів), а також верхнього шару води над відстійниками, що здійснюється за допомогою споруд повторного використання промивної води в основу існуючих споруд (із двоступеневим очищенням). У відстійниках цих споруд акумулюються всі забрудненні води, що очищаються, на водопровідній станції. Скидання осаду з відстійників через споруди блоку повторного використання води (другий усереднювач) і споруд - ущільнювачів з насосної станції перекачаний мул направляється в каналізаційну мережу, тим самим виключаються забруднення Житомирського водоймища стоками споруд очищення води.

Споруди для повторного використання промивних вод і обробки осаду являють собою дві окремі ємності: блок усреднювачів, сполучених з машинним залом та мулоущильнювачі з насосною станцією перекачування. Режим роботи споруд блоку повторного використання води й обробки осаду пов'язаний з режимом промивання фільтрів, контактних освітлювачів, а також з скиданням осаду з відстійників. При одноразовому промиванні всіх фільтрів, блок повторного використання води знаходиться в роботі 9 годин (при паводку у весняний період число годин роботи додатково з'ясовується), а при промиванні контактних освітлювачів - до 5 годин. При скиданні вистояної води з відстійників (час скидання 4 години) блок повторного використання знаходиться в роботі 2 години. Для обробки осаду відстійників на ділянці очисних споруд спроектовано і побудовано чотири мулоущильнювачі. Осад, що перекачується насосами від блоку ємкостей - усреднювачів до мулоущильнювачів у стадії поділу (процес відстоювання) на мулову воду і безпосередньо на мул. Мул, що осів в кінцевій частині насосами перекачується по трубопроводу в каналізаційну мережу. Осад з відстійників самопливом подається в один з відсіків споруд повторного використання промивної води, звідки насосами перекачується в мулоущильнювачі 1-ого ступеня. Там відстоюється вода, захоплена осадом при збиранні його з відстійників протягом 3 годин. Вистояна вода подається в змішувачі водоочисних споруд, а осад перекачується в мулоущильнювачі 2-ого ступеня. При цьому в напірну лінію осаду подається вапно з реагентного господарства. Після 8-годинного ущільнення відстояна вода подається на водопроводі споруди, а ущільнений осад вивозять автотранспортом.

Система водопостачання в сучасних містах є найважливішим елементом штучного середовища, що забезпечує як фізіологічні і гігієнічні потреби самої людини, так і життєво важливі для існування міста функції - виробничі, санітарно-гігієнічні, естетичні та інші.

4. Еколого-економічна частина

4.1 Економічні проблеми регулювання охорони навколишнього середовища

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування. Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату [26]

- за право користуватися природними ресурсами;

- за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практично призначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона повязана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення - це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

Суттєвого значення в системі платного природокористування набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. У випадку відчуження земель через їх нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими металами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує ґрунтовий шар тощо), забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи [27].

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повинні встановлюватися із урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на природоексплуатуючі галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток [28].

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м'якою у порівнянні із екологічно чистими регіонами, пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об'єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оцінюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловості час на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов'язаних з природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50 % прибуткової частини державного бюджету.

Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування є платежі за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого-економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами. Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

Банківські зобов'язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо підприємство знизило свої викиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю воно отримує акредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензій пошук продавців.

Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство - джерело шкідливих викидів - має різні мотиви для укладення економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обовязковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обовязковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних обєктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

4.2 Система економічних платежів і внесків за використання природних ресурсів

З метою зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище, відповідно до Водного кодексу України здійснюється економічне регулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Стаття 29. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:

1) видачу дозволів на спеціальне водокористування;

2) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за спеціальне водокористування та скидання забруднюючих речовин;

3) надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

4) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Ефективним заходом охорони водних ресурсів є стягнення плати та накладання штрафів за порушення правил водокористування. Стаття 30. Збори за спеціальне водокористування.

Збір за спеціальне водокористування здійснюється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води. Розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних з вилученням води з водних об'єктів, визначається:

для потреб гідроенергетики - на основі нормативів збору, фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни, та лімітів використання води (крім гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями);

для потреб водного транспорту - на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді;

для потреб рибництва - на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах.

Розмір збору за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів збору, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду.

Збір за воду, втрачену при її транспортуванні, стягується з власників мереж водопостачання.

За скидання забруднюючих речовин з дренажними водами у водні об'єкти з систем, що захищають сільськогосподарські угіддя та населені пункти від підтоплення (за винятком дренажних вод промислових об'єктів), збір не здійснюється, якщо таке скидання не погіршує якість води водних об'єктів в межах встановлених категорій.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Щоб швидше поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування. Дві основні категорії витрат - це:

1) фінансування діяльності, пов'язаної з утриманням та ремонтом вже існуючих державних об'єктів та служб з охорони довкілля. Особливо це стосується проблем очищення питної та стічної води, обробки комунальних відходів, а також організації обліку та контролю за знищенням токсичних та небезпечних ядерних відходів.

безпрограшні інвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сфері охорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології - все це стосується другої категорії.

Заходи, що не потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічних пріоритетів у тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більших витрат у майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використання бензину високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузі охорони екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширення екологічної інформації про стан довкілля.

4.3 Економічні методи управління раціональним природокористуванням

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це -- платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів.

Можна сформулювати два критерії для визначення подібного переліку -- економічний і екологічний.

У відповідності з економічним критерієм до державної компетенції повинні відноситися сировинні ресурси, які відіграють стратегічну роль для економіки України. В перелік попадуть також унікальні ресурси та об'єкти, програми охорони і відновлення яких не можуть бути реалізовані на регіональному чи місцевому рівні. В той же час це не виключає можливості залучення додаткових фінансових та інших ресурсів на реалізацію цих програм з ініціативи місцевих органів влади.

Відсутність чіткості з економічних проблем природокористування в Конституції України, а також суперечливість законодавчих актів у цій сфері не дозволяє в даний час розробити однозначний і ефективний механізм визначення і введення плати за користування природними ресурсами. З урахуванням сказаного вище науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту.

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. №18, плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин, що визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів. Ліміти викидів і скидів забруднювальних речовин встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі -- підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами плати (податками в межах від 1 до 5 разів).

4.4 Сучасні проблеми водозабезпечення та водовідведення м. Житомира

Водопостачання є однією з найважливіших галузей народного господарства, що спрямована на підвищення рівня життя людей, благоустрій населених пунктів, розвиток промисловості і сільського господарства. Забезпечення населення кондиційною водою в достатній кількості має важливе соціальне і санітарно-гігієнічне значення, охороняє людей від епідемічних захворювань, що розповсюджуються через воду. Водопостачання являє собою комплекс заходів щодо забезпечення водою різних її споживачів. Комплекс споруд, що здійснюють задачі водопостачання, тобто одержання води з природних джерел, її очищення, транспортування і подачу споживачам, називається системою водопостачання, або водогоном.

Єдиним джерелом централізованого господарсько-питного водопостачання м. Житомира на даний час є водозабір «Відсічне» та водосховище «Дениші», утворені завдяки гідротехнічним спорудам в руслі маловодної річки Тетерів. У вище вказаних водоймищах накопичується певний запас води при дуже незначному її обміні, що обумовлено надзвичайними кліматичними обставинами: по-перше, незначними опадами, по-друге, довготривалою спекотною погодою в літній період на протязі останніх чотирьох років. Вказані причини в умовах зарегульованості р. Тетерів призвели до різкого погіршення якості води в водозаборі «Відсічне». Якщо в період проектування водопровідних споруд міста якість води в р. Тетерів відповідала за всіма показниками вимогам першого класу поверхневих джерел водопостачання згідно ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» то в теперішній час по ряду інгредієнтів такої відповідності вже не існує.

За останні роки різко підвищився рівень фітопланктону (синьо-зелених водоростей) та зоопланктону в річковій воді. Так, в 2005 році кількість клітин (в період серпень - вересень) в середньому вже складала 24132 клітин/л (максимум досягав навіть 40000 клітин/л) проти середнього показника 9757 в 2000 році при нормі не більше 1000 клітин/л для 1 класу та не більше 10000 для 2 класу джерел водопостачання. З'явилася проблема ризького підвищення стійкої кольоровості води до 90-130° в період інтенсивного розмноження синьо-зелених водоростей. Але ще більша загроза полягає в тому, що продукти життєдіяльності окремих видів ціанобактерій, які за даними систематичних гідробіологічних аналізів відомчої лабораторії присутні в водозаборі «Відсічне» в значній кількості, є гепатотоксинами та нейротоксинами. Відповідно підвищився індекс токсичності в цей же період від 15 до 20% в 2000 р. до 27-39% в 2003 р. при нормі не більше 50%.

Накопичення значної кількості поживних органічних речовин зумовлює також стійкий підвищений рівень мікробіологічних показників в літньо-осінній період в порівнянні з минулими роками.

Значні складності для технології водопідготовки виникли у зв'язку зі значним зменшенням запасів води в джерелах водопостачання м. Житомира, які досягли критичного рівня, а саме: на 28.10.2003 р. в водосховищі «Дениші» - 201,45 м (при звичайному 203,5 м) та в водозаборі «Відсічне» - 189,24 м що по суті складає 15,3 млн. м³. Але з цього об'єму можна використати тільки 10 млн.м³ води. Більше 5 млн.м³ води - це так званий мертвий об'єм, який з річки забрати практично неможливо.

Підвищився такий фізичний показник як каламутність до середньомісячного рівня 11,7 мг/л та максимального - 14,9 мг/л в жовтні 2003 року в порівнянні з середнім показником 4,4 мг/л в аналогічний період 2000 року. Крім того, тривала спека в літній період в останні роки призводила до значного зниження вмісту розчинного кисню в 2-3 рази, підвищення вуглекислоти та накопичення марганцю в придонній частині «Відсічного», який при вище вказаних умовах переходить в розчинний стан і досягає рівня від 2,5 до 4,0 мг/л

Результати обстеження водозабору «Відсічне» водолазами вкрай негативні, оскільки шар прозорої води складає не більше 20 см від поверхні, що свідчить про надзвичайно високе замулення водозабору.

Сьогодні жорстка технологія водопідготовки з використанням високоефективного коагулянту в дозах до 78 мг/л та хлору до 12 мг/л проти 20-30 мг/л коагулянту та 5-6 мг/л хлору в такий же період в 2000-2002 роках, ще забезпечує якість води згідно вимог ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» ,проте, як бачимо, кількість і якість води в водосховищах така, що вимагає прийняття невідкладних заходів по очищенню водозабору «Відсічне», та пошуків додаткових джерел водопостачання. Стан водозабезпечення міста критичний, кількість і якість води у водосховищах вимагає пошуків нових реагентів та методів очищення води для забезпечення населення якісною питною водою.

4.5 Еколого-економічний аналіз діяльності підприємства

У системі водопостачання техногенне навантаження на довкілля практично відсутнє, оскільки на підприємстві експлуатується сучасна прогресивна технологія (блок повторного використання промивних вод), яка мінімізує вплив на навколишнє середовище. Навантаження на довкілля спостерігається лише у місці водозабору (постійний забір води з річки), проте воно знаходиться в межах допустимого, а скидні води чистіші від забірної води.

Блок повторного використання промивних вод (БПВПВ) справедливо називають гордістю водоканалу завдяки його характеристикам:

скорочує витрати води на власні потреби;

зменшує витрати коагулянту;

знижує собівартість очистки води;

дозволяє зменшити водозабір на 30 тис м³/добу.

БПВПВ являє собою просту споруду - залізобетонні резервуари-усереднювачі з пісколовками. Вода після промивки фільтрів подається в трубопровід першого підйому перед очисними спорудами і подається на доочистку. Як результат - відсутність викиду промивних вод і економія 30 тис.м³ води за добу. Це зменшує екологічне навантаження на р. Тетерів. Споруда запроектована у вигляді двох самостійних резервуарів перед якими є спеціальна камера переключання що дозволяє відключати кожний з резервуарів. Об'єм резервуарів 820 м³, вони однакові, взаємозамінні.

Схема роботи БПВПВ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

БПВПВ працює 23 год/добу:

Промивка КО - 5 год;

Промивка ШФ - 10 год;

Скид відстійників - 4 год;

Перекачка витіків - 3 год

Загальна продуктивність БПВПВ 19 000 м³/добу, яку формують насос № 3 (23 Ч 800 = 18400 м³/добу) і перелив (200 Ч 3 = 600 м³/добу). Незважаючи на таку кількість затрат блок являється ефективним і економічно вигідним винаходом

За час існування КП "Житомирводоканал" не було зафіксовано фактів екологічних злочинів. Простежуються лише короткочасні перевищення допустимих значень показників якості питної води, обумовлені недосконалістю, зношеністю та моральною застарілістю технології водопідготовки. Зокрема, помітні сезонні перевищення у вихідній воді концентрацій марганцю та хлорорганічних сполук. Дану проблему можна вирішити у доволі короткий термін, але проблеми фінансування унеможливлюють це. В усьому іншому жодних розбіжностей з вимогами не виявлено.

У більшості регіонів України тарифи встановлені на послуги централізованого водопостачання, не відшкодовують в повній мірі затрати на виробництво питної води. Тариф на воду для населення м. Житомира становить 1,97 грн./м³, тоді як собівартість водопідготовки складає 2,18 грн. /м³. У місто щоденно подається всередньому 100 тис м³ води, які населенню обходяться в 197 тис. грн./доб, або 71,95 млн. грн./рік. Реальна ж ціна води становить 218 тис. грн./доб, або 79,63 млн. грн./рік.

Загалом ціна води складається з ціни на електроенергію (60%), з виплат заробітної плати (20%), та затрат на обслуговування підприємства (закупка паливно-мастильних речовин, шлангів, кранів, цвяхів, прокладок - 20%). Забір, водопідготовка, подача питної води водокористувачам, приймання, транспортування та очищення стічних вод міста Житомира потребує значних ресурсних та фінансових затрат. Становище ускладнює і те, що станції збудовані 30--40 років тому, а обладнання, встановлене на цих станціях, має великий термін експлуатації. Воно старого типу, енергоємне з низьким ККД, тому спостерігаються значні витрати енергоресурсів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Середньорічні норми витрат сировини, та енергоресурсів

Найменування сировини, енергоресурсів	Одиниця виміру	Кількість за рік
Газ	тис.м3	180
Електроенергія	тис.кВт.год	2585
Хлор - рідкий	т	406
Хлор	кг	200
Флокулянт "ZЕТАG-48"	т	1,8
Коагулянт “Полвак-40”	т	907,6
Флокулянт “DВ-PWG”	т	5,9
Пісок кварцовий	м3	250
Цеоліт	м3	120
Щебінь	м3	75

Добова подача води в місто коливається від 75 до 105 тис.м³/доб. Споживання насосними станціями водопроводу І - ІІ підйомів досягає за рік -24500000 кВт год., 23 % складе 5635000 кВт. год. на суму -1400297 грн.

Для очищення води потрібно закуповувати флокулянт DB 45 РWG, цеоліт-фільтрат, кварцовий пісок, який не повинен мати фракції більше 2 мм і менше 0,5 мм (кварцовий пісок закуповують на Глуховецькому кар'єрі). Загальна вартість реагентів складає 500 - 600 тис грн./місяць.

Занижені тарифи на житлово-комунальні послуги для населення та недостатнє дотування галузі призвели до погіршення її фінансового стану. Це значно ускладнило забезпечення необхідного рівня комунального обслуговування, оскільки виробники і споживачі послуг не мають стимулу до економного і раціонального господарювання, а це стримує перехід до роботи в ринкових умовах.

Проблеми Житомирського водоканалу, як і водопровідних станцій в інших регіонах, полягають в критичному стані джерела водопостачання, що за деякими показниками не можна віднести навіть до третьої категорії. Для вирішення цієї проблеми необхідно терміново прийняти заходи по очищенню водосховища «Відсічне» та пошуку альтернативних джерел водопостачання.

Споруди і технологія очищення води, розрахована на водне джерело першої категорії, а значить в критичні моменти дуже складно, а іноді і неможливо, отримати питну воду необхідної якості.

Оскільки одноступінчата технологія розрахована на каламутність води не більш 5мг/л, а в паводковий і період інтенсивного цвітіння каламутність джерела досягає 11-15мг/л і середній показник кольоровості-80 градусів, її необхідно удосконалити, а саме, провести дозагрузку фільтрів цеолітом і включити їх в технологічний ланцюжок.

Потрібно продовжувати пошук і впроваджувати у виробництво нові, ефективніші реагенти і матеріали і побудувати на блоці повторного використання води відстійник для освітлення технологічних вод і більш раціонального їх використання.

5. Нормування якості питної води в системі водопідготовки та водовідведення. Охорона праці на підприємстві

5.2 Нормативна база

Серед основних гігієнічних вимог, що пред'являються до питної води слiд відзначити наступні:

-- Вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізічні якості;

-- Вода повинна мати оптимальний хімічний склад;

-- Вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;

-- Вода не повинна бути твердою;

-- Вода не повинна вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини (не більше ГДК та ГДР);

-- Вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.

Природно, що особливу увагу як з фiзiолого--гiгiєнiчних, так i з медичних позицiй привертає визначення епідеміологічного та ендемічного значення води[5].

Стандартизацiя якостi питної води є одним з найважливіших профiлактичних заходiв та має велику iсторiю. Критерiї безпеки води для здоров'я змiнювалися з розширенням медичних та бiологiчних знань. Вiдповiдно відбувалися зміни і у структурі гiгiєнiчних вимог до води.

В iсторiї гiгiєнiчного нормування якостi питної води можна видiлити 4 етапи:

1 етап -- органолептичний

2 етап -- етап кількісного та якісного хімічного аналізу

3 етап -- бактеріологічний

4 етап -- регламентаційний

Органолептичний етап вiдноситься до стародавніх часів. У працях вчених вже тодi зустрiчалися певні орiєнтири щодо оцiнки якостi питної води. Зокрема, за свiдченнями Гiппократа (трактат «Про повiтря, воду та мiсцевостi»), щоб вiдрiзнити «чисту», тобто здорову воду, вiд непридатної, не здоровоi, слід використовувати такі зовнішні ознаки її якості, як прозорість, смак, запах тощо. Необхідно відзначити, що органолептичний спосiб оцiнки якостi води панував протягом багатьох століть.

Становлення етапу кількісного та якісного хімічного аналізу пов'язане з вiдкриттями видатних вчених Ломоносова та Лавуаз'є у галузi хiмiї, а його початок датується серединою XVIII столiття.

Органолептичнi властивостi води як основний та єдиний показник її якостi у цей період вiдступають на другий план. Натомість пріоритетними стають результати хiмiчного аналiзу.

Природно, що вибiр методiв досліджень визначається їх доступнiстю. Тому спочатку найбiльшу увагу придiляли визначенню таких хімічних показників якості питної води, як загальна мiнералiзація, вмiст хлоридів та сульфатів, твердість. І лише наприкінці ХІХ столiття на перший план вийшли нітросполуки (аміак, нiтрити та нiтрати).

Поштовхом до поглибленого бактеріологічного вивчення складу води став стримкий розвиток мiкробiологiї. Спочатку, внаслiдок труднощiв прямого виявлення патогенних мiкроорганiзмiв у водi, питання про бактерiальне забруднення намагалися розв'язати побiчно, за даними щодо ступеня розвитку сапрофiтної мiкрофлори.

Однак практика нерiдко йшла врозрiз зі схемами подiлу вод за їх бактерiальним забрудненням, що були розроблені. Лише вiдкриття Роберта Коха, який працював в 1891 році у вогнищi великої епiдемiї холери в Гамбурзi (Німеччина), яка, до речі, мала саме водне походження, i вперше запропонував використвувати гiгiєнiчний норматив (вода, в якiй знаходиться не бiльш,ніж 100 сапрофiтних мікроорганізмів в 1 мл не мiстить патогенної мiкрофлори) як показник кiлькiсної оцiнки води дозволило науково обгрунтувати можливiсть застосування показникiв бактерiального забруднення для оцiнки якостi питної води. Крiм того, трєтій етап стандартизації якості питної води характеризувався не тільки переважним вивченням бактерiального складу води, але й переходом до гiгiєнiчного нормування якостi, насамперед, не води вододжерел, а саме питної води. У 1914 році в США був опублiкований перший стандарт якостi питної води, згiдно з яким нормувався лише бактерiальний склад: проводився пiдрахунок загальної кількості колонiй мікроорганізмів та визначався титр Е.coli. Проте новий стандарт, що був розроблений у 1925 роцi, вже нормував i бактерiальний склад, i органолептичнi властивостi. Перший стандарт якостi питної води в Європi був ухвалений в Радянськiй Росiї в 1937 роцi i мав назву «Тимчасовий стандарт якостi водопроводної води». Цим стандартом, зокрема, регламентувалися органолептичнi властивостi (запах, колірність, мутнiсть тощо) та бактерiальний склад. Таким чином, в основi перших стандартiв знаходились дещо спрощені принципи нормування води, які виходили лише з точкi зору визначення її придатностi для задоволення питних потреб, оцінки ступеня її безпеки та нешкiдливостi для здоров'я, тобто проблема гiгiєни водопостачання була пов'язана тiлькi з ров'язанням проблем фiзiолого--гiгiєнiчного змісту. Hа четвертому, регламентаційному, етапi, у зв'язку з накопиченням нових наукових даних щодо особливостей впливу на органiзм людини хiмiчних чинників навколишнього сеедовища з'явилася необхiднiсть перегляду стандартiв, що були розроблені, з метою їх розширення. Так, Державний стандарт на питну воду, який використовувався на території України, переглядався у 1945, 1954, 1973, 1982 роках[21]. Нині для характеристики якостi питної води прийнято використовувати наступні показники:

Таблиця 5.1. Органолептичні показники

Органолептичні показники	Стандарти
	Україна	Міжнародний
Прозорiсть	не менш, ніж 30 см (шрифт Снеллена)
Запах	до 2 балiв	не викликає заперечень
Смак	до 2 балiв	не викликає заперечень
Колірність	до 20°	5--50°
Мутнiсть	до 1,5 мг/л	до 2,0 мг/л

Таблиця 5.2. Бактеріологічні показники

Бактеріологічні показники	Стандарти
	Україна	Міжнародний
Мiкробне число (число м/о, що міститься в 1 мл води)	не бiльш, ніж 100	не нормується
Колi--iндекс (число бактерiй групи Е.соli в 1 л води)	не бiльш, ніж 3	не бiльш, ніж 10--30
Колi--титр (кiлькiсть води, в якiй знаходиться 1 Е.соli)	не менш,ніж 300 мл

Таблиця 5.3. Хімічні речовини, що впливають на органолептичні властивості води

Хімічні речовини	Стандарти
	Україна	Міжнародний
PH	6,0--9,0
Твердість	не більш, ніж 7 мг	2--10 мг
Щiльний осадок	1000 мг/л	300--1500 мг/л
Залізо (Fе)	0,3 мг/л	0,1--1,0 мг/л
Сульфати (SO4)	500 мг/л	200--400 мг/л
Хлориди (Cl)	350 мг/л	200--600 мг/л
Мідь (Cu)	1,0 мг/л	0,05--1,5 мг/л
Цинк (Zn)	5,0 мг/л	5,0--15,0 мг/л
Марганець (Мп)	0,1 мг/л
Фосфати (PO4)	3,5 мг/л

Таблиця 5.4. Токсичні хімічні речовини

Токсичні хімічні речовини	Стандарти
	Україна	Міжнародний
Нітрати (NO3)	не більш, ніж 10 мг/л	не нормується
Нітрити (NO2)	не більш, ніж 0,002 мг/л	не нормується
Фтор (F)	0,7--1,5 мг/л	0,8--1,7 мг/л
Свинець (Pb)	0,03 мг/л	0,1 мг/л
Миш'як (As)	0,05 мг/л	0,05 мг/л
Ртуть (Hg)	0,005 мг/л	0,001 мг/л
Ціаніди (Cn)	0,1 мг/л	0,05 мг/л
Алюміній (Al)	0,1 мг/л
Молібден (Mo)	3,5 мг/л
Селен (Se)	0,001 мг/л
Стронцій (Sr)	0,7 мг/л
Берилій (Be)	0,0002 мг/л

Однiєю з основних проблем використовування води рiзних вододжерел є проблема визначення ступеня їх побутового, природнього та, особливо, промислового забруднення.

Окислюваність, яка є показником наявностi органiчних речовин у водi та являє собою кiлькiсть О2 (у мг), що витрачається на окислення органiчних речовин, котрі знаходяться в 1 л води (в нормі -- 4 мг/л);

БПК 5 та БПК 20 (бiохiмiчна потреба кисня) являє собою кiлькiсть О₂, яке необхiдне для повного бiохiмiчного окислення всiх речовин, котрі знаходяться в 1 л води при температурi 20°С протягом 5 або 20 діб (в нормі = до 2 мг/л).

Необхідно відмітити і той факт, що показниками забруднення води залишками речовин органічного походження є такі показники як вміст аміаку, нітратів та нітрітів.

Зрештою, вельми важливим показником забруднення є наявність у водоймищі різноманітних водних рослин, у першу чергу, одноклітинних[21,24].

5.3 Організація санітарного нагляду за джерелами господарського-питного водопостачання

Житомирське обласне управління водних ресурсів (Житомирське облводресурсів) здійснює свою виробничу діяльність відповідно до Положення про облводресурсів, затвердженого наказом Держводагентства України 15.08.2011 року №134.

Житомирське облводресурсів у межах своїх повноважень забезпечує на території області:

- реалізацію державної політики щодо розвитку водного господарства та меліорації земель, здійснення у водогосподарському комплексі області єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, передового досвіду роботи;

- потребу населення і галузей економіки області у водних ресурсах;

- проведення заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь області.

- організацію робіт з експлуатації, капітального та поточного ремонту меліоративних систем, водосховищ та інших об'єктів міжгосподарського значення;

- раціональне використання бюджетних коштів на експлуатацію та капітальних вкладень, що спрямовуються на меліорацію земель, реконструкцію і технічне удосконалення діючих систем, розвиток виробничих баз та інші водогосподарські об'єкти[5].

Нормативною базою в нормуванні якості води в системі водопідготовки та водовідведення є закони України, підзаконні акти та відомчі документи (додаток 2).

Для забезпечення гiгiєнiчного контролю за якiстю питної води у мiсцi водозабору розташовують спеціальні зони санітарного захисту. Пiд зоною санiтарного захисту джерела господарсько--питного водопостачання розумiють спецiально відвену територiю, що функціонально пов'язана з водозабiрними спорудами.

Під час використання наземних вододжерел прийнято виділяти 3 зони санітарного захисту:

1. Зона посиленого (суворого) режиму або перший пояс, що включає у свою структуру земельну ділянку в мiсцi забору води та територiю, на якiй знаходяться основнi водоочисні споруди. Основнi характеристики цієї зони такі:

-- територiя зони обгороджена i суворо пильнується;

-- доступ сторонних осiб в зону суворо заборонений;

-- проживання людей на територiї зони суворо заборонено;

-- на територiї та акваторiї першого поясу заборонені рибна ловля, купання, прання бiлизни, катання на човнах;

-- у примiщеннях будівль, які розташовані на території зони обов'язково повиннi бути побудованi каналiзацiйнi вбиральнi;

-- персонал повинен проходити регулярнi медичнi огляди та обстеження на бактеріоносіння.

2. Зона обмежень або другий пояс, включає у свою структуру територiю, яка оточуе водоймище та його притоки, і поширюється уверх за течiєю на десятки кілометрів, а вниз за течiєю -- на декiлька сотень метрiв. Довжина другого поясу вверх за течiєю повинна забезпечувати лiквiдацiю патогенної мiкрофлори за рахунок процесiв самооочищення водоймища, ураховуючи той факт, що тривалiсть життя патогених мiкроорганiзмiв у рiчній воді, як правило, складає не бiльш, ніж 5 дiб. Тому верхню межу зони обмежень визначають розрахунковим методом, помноживши швидкiсть течiї рiчки у метрах за добу на 5 дiб. На території зони обмежень необхідно регулювати розмiщення населених пунктiв та, в першу чергу, промислових пiдприємств і тваринних компексiв. Спускання побутових та промислових стiчних вод, а також внесення в орні землі гною та отрутохімікатів у цiй зонi забороняється.

3. Зона спостережень або третiй пояс призначена для органiзацiї нагляду за водопостапчанням та iншими процесами, що пов'язані з ним.

У випадку використання підземних вододжерел прийнято розташовувати 2 пояси санiтарної охорони:

1. Перший пояс зони санiтарної охорони розташовують безпосередньо навколо свердловини на територiї з радiусом 30--50 м;

2. Другий пояс зони санiтарної охорони розміщують на території з радiусi 50--1000 м, ураховуючи, що процес повного вимирання патогених мiкроорганiзмiв у пiдземних водах триває 200 дiб[21,5].

5.4 Основні законодавчі акти про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законівУкраїни та спеціальних законодавчих актів.

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є закон України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності», «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», «Про цивільну оборону», Кодекс законів «Про працю України».

Конституція України постає як основний, головний закон держави, який регулює найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До яких належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Закон України «Про охорону праці» -- це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі -- підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

* створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;

* створити власну нормативну базу з охорони праці;

* забезпечити гласність з питань охорони праці;

* ввести економічні важелі управління охороною праці;

* визначити роль колективних договорів;

* увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

* розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

* пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

* комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

* соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

* встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

* організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці[29].

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:

* здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;

* відновлення здоров'я та працездатності потерпілих па виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

* відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Кодекс законів про працю України -- основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

* відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

* здорові й безпечні умови праці;

* матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

* об'єднання в професійні спілки;

* вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.

Закон України «Про охорону здоров'я населення». Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

* життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

* безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

* безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

* матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку». Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов'язані:

* розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

* забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

* організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля[23].

5.5 Гарантії прав громадян на охорону праці

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавству про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму виконаного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встановлено виду документа, у якому майбутній працівник розписується про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим документом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Пропонується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законодавства щодо охорони праці та приведення умов праці у відповідність до нього покладається на роботодавця. Таке інформування здійснюється шляхом проведення навчання з питань охорони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог[29].

Законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнення загрози життю і здоров'ю працівників, не створення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх безпеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовитися від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати трудовий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про охорону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці -- пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

...