Особливості природно-заповідного фонду Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи природно-заповідного фонду України

1.1 Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

1.2 Особливості правового режиму природно-заповідного фонду України

2. Особливості природно-заповідного фонду Криму

2.1 Історія заповідної справи в Криму

2.2 Загальна характеристика природно-заповідного фонду Криму

3. Розвиток природно-заповідного фонду Криму

3.1 Інноваційні шляхи розвитку заповідників та заказників Криму

3.2 Концепція регіональної програми розвитку заповідної справи в Автономній Республіці Крим на період до 2020 р

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

заповідник заказник крим природний



Вступ

Актуальність теми. Природно-заповідний фонд Криму є найважливішим показником еталонно-наукового та природно-ресурсного потенціалу півострова. Він відіграє велику роль у збереженні ландшафтного та біологічного різноманіття регіону.

Заповідна справа в Криму має більш ніж вікову історію. Першою документально заповіданою територією в Криму став «Заказник гірського лісу» в районі Центральної улоговини сучасного Кримського природного заповідника. Він був заснований у 1896 р. Управлінням по імператорських полюваннях на місці функціонували з 1870 р. царських мисливських угідь.

Найбільша кількість заповідних територій припадає на Кримське субсередземномор'я, проте за площею заповідна насиченість ландшафтів Криму значно вище на Головному Кримському пасмі (Гірський Крим). Значно менше розвинута заповідна мережа в Кримському передгір'ї, Керченській пагорбкуватості й особливо в Рівнинному Криму. В цілому заповідна насиченість ландшафтів Криму набагато вище середніх аналогічних показників по Україні, проте удвічі нижче рівня, що рекомендується Міжнародним Союзом Охорони Природи (IUCN) як оптимальний показник для регіонів планети Земля.

Мета курсової роботи: дослідити теоретичні основи природно-заповідного фонду України та Криму, а також розвиток природно-заповідного фонду Автономної Республіки Крим.

Завдання курсової роботи:

? дослідити історію заповідної справи України та поняття про державний природно-заповідний фонд;

? розглянути особливості правового режиму природно-заповідного фонду;

? дослідити історію розвитку заповідної справи в Криму;

? подати загальну характеристику природно-заповідного фонду Криму;

? проаналізувати інноваційні шляхи розвитку заповідників та заказників Криму;

? розглянути концепцію регіональної програми розвитку заповідної справи в Автономній Республіці Крим на період 2020 р.

Об'єкт курсової роботи: природно-заповідний фонд Криму.

Предмет курсової роботи: дослідження природно-заповідного фонду Криму.

Методи, які використовуються в курсовій роботі: спостереження, порівняння, моделювання, індукції та дедукції, картографічний статистичний, прогнозування та інші.



1. Теоретичні основи природно-заповідного фонду Укаїни

1.1 Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

З розвитком людської техногенної цивілізації та глобальними наслідками її господарської діяльності (вирубування лісів, культурна трансформація ландшафтів, опустелювання, парниковий ефект тощо) виникла потреба у збереженні первозданної природи нашої планети. Для цього у світі в багатьох країнах виділені певні ділянки суходолу та акваторії, які оголошені територіями, де господарська діяльність людини обмежена або взагалі заборонена. Цим територіям надано заповідний статус.
Історія розвитку заповідної справи, яка бере початок ще з давніх часів, як і історія охорони природи в цілому, тісно пов'язана з розвитком людського суспільства. Завдання, які вона вирішувала на кожному етапі історичного розвитку людства, визначалися характером взаємовідносин людини з природним середовищем, ступенем використання нею природних ресурсів, потребами суспільства. Паралельно тривав процес формування науки про охорону природи.

Розвиток природоохоронних концепцій від примітивних до сучасної біосферної пройшов кілька послідовних етапів (табл. 1.1).

Перші законодавчі акти про охорону природних багатств на території України були видані за часів Київської Русі. Так, «Руська Правда» Ярослава Мудрого визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів, деяких рідкісних видів птахів.

За наказом князя Данила Галицького (1220-1264 pp.), було створено великі заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської пущ (Україна), які й нині виділені як природоохоронні території, де під охороною людини знаходяться, зокрема, популяції зубрів. Крім заповідників постійної охорони, існували й тимчасові заказні території, на яких охоронялися зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види фауни, і регламентувалося полювання.

Таблиця 1.1

Етапи розвитку природоохоронних концепцій

Етап утилітарної охорони	Етап поресурсної охорони	Етап територіальної охорони природи	Етап екологічної охорони біосфери
Від найдавніших часів до початку XVIII ст.	Початок XVIII ст. - середина XIX ст.	Із середини XIX ст. до середини XX ст.	З другої половини XX ст.
Окремі угіддя охоронялися з огляду на їхнє господарське, мисливське чи оборонне значення (Чорний ліс на південно-східній межі Київської Русі та Литовсько-Руської держави)	З розвитком біологічних наук (ботаніки, зоології) й систематизації людських знань про множину видів живих організмів охороні почали підлягати окремі види рослин і тварин	Ґрунтувався на тезі про доцільність охорони найбільш унікальних куточків незайманої природи планети, заселених ендемічними, рідкісними і зникаючими видами флори та фауни	Інтегральний підхід до розв'язання проблеми збереження біосфери та всіх її екотонів; у рамках цього підходу розбудовується глобальна мережа так званих біосферних заповідників, якими охоплено майже всі репрезентативні екосистеми нашої біосфери

Швидкі темпи технічного прогресу, необмежене використання дарових ресурсів природи в епоху середньовіччя та епоху зародження і розвитку капіталізму призвели до надзвичайно швидкого винищення природних багатств, скорочення території з незайманою природою. Створені заповідники і заказники зберегли від винищення ряд цінних видів рослин і тварин, а також збереглись місця їх проживання. [30, c. 129-132].

Важлива роль у розвитку заповідної справи на планеті належить видатному німецькому вченому-натуралісту і мандрівнику А. Гумбольту (1769-1859 рр.). Він перший з натуралістів поставив перед собою завдання вивчати природу як єдине ціле і зробив перші спроби класифікувати заповідні території. Ввів у наукову літературу поняття «пам'ятка природи» як першу науково обґрунтовану заповідну територію.

Досить поширеною стає у ті часи ідея про взяття під охорону унікальних ландшафтів як національних реліквій, встановлення на таких територіях абсолютно заповідного режиму із забороною будь-якої діяльності. Така ідея почала практично реалізовуватися в другій половині XIX ст. в США. У 1864 р. на Американському континенті вперше у світі був створений Йо-семітський парк, а в 1872 р. ? Єллоустонський національний парк на площі 899 104 га. На початку XX ст. ідея створення національних парків стала практично реалізовуватись і в Європі. Перші національні парки (НП) організовуються в Голландії (1905 p.), Швеції (1909 p.), Швейцарії (1914 p.).
Вагомий внесок у наукове обґрунтування необхідності створення мережі заповідних природних комплексів, які охоплювали б у регіонах усі типові природні території, належать українському вченому-ґрунтознавцю В. В. Докучаєву. Вчений ввів таке наукове поняття, як «еталони природи». Еталони природи, як зазначав В. В. Докучаєв, мають типові для кожного регіону заповідні ділянки, що зберігаються у природному (незайманому) стані. У 1990-х pp. у Старобільському повіті Харківської губернії він заснував заповідник на цілинній ділянці степу.

У XIX ст. в Україні і Росії почали створювати приватні заповідники, брати під охорону окремі пам'ятки природи.

На півдні України у Херсонській області в маєтку барона Ф. Є. Фальц-Фейна у 1874 р. були закладені перші вольєри для птахів і місцевих видів ссавців. У кінці 1880-х pp. в Асканії Новій закладається дендрологічний парк, у 1888 р. Ф. Є. Фальц-Фейн вилучає з господарського користування ділянку цілинного степу площею близько 1 тис. га з метою охорони місцевої фауни. У 1898 р. Ф. Є. Фальц-Фейн виділив нову ділянку цілинного степу (500 десятин) і оголосив його «захищеним на вічні часи». Цей рік і вважається роком заснування степового заповідника Асканія Нова, одного з перших приватних заповідників України.

Першу в центральній Україні громадську природоохоронну організацію засновано 21.05.1910 р. учителем природознавства П. Ц. Бузуком у с. Верхня Хортиця Катеринославської губернії (нині Запорізька область). Вона мала назву «Хортицьке товариство охоронців природи» і ставила за мету охорону «тваринного, рослинного й мінерального господарств природи в розумінні збереження цілості, краси та багатства їхніх представників і поширення в місцевому населенні понять про розумне користування дарами природи». У 1911 р. професор ботаніки Харківського університету В. І. Талієв створив Харківське товариство любителів природи, яке видавало спеціальний Бюлетень природоохоронного змісту.

Після революції 1917 р. в Україні розпочалося створення нової мережі заповідних територій. З 1919 р. створений в Херсонській області на базі приватного заповідника Ф. Є. Фальц-Фейна народний заповідний парк Асканія Нова. У 1921 р. в околицях Києва створено заповідник Конча-Заспа, а в 1923 р. поблизу Канева ? лісостеповий заповідник імені Т. Г. Шевченка. У 1920 р. у степовій зоні України були взяті під охорону заповідники місцевого значення ? Хомутівський степ, Кам'яні Могили і Білосарайська коса. У 1940 р. в Українських Карпатах створюється два великих державних заповідники ? Чорногора (68 тис. га) і Горгани (50 тис. га).

Після Другої світової війни в Україні активізується природоохоронна діяльність. У 1960 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про охорону природи. Регулярно розширюється мережа заповідних територій. У 1968 р. організовано Карпатський, Поліський, Канівський та Луганський заповідники, у 1972 р. ? Ялтинський та Мис Мартьян у Криму. [9, c. 49-51].

Порівняно новим напрямом у заповідній справі України є пошуки вирішення проблеми поєднання охорони природи з організованим відпочинком громадян. На відміну від заповідників, національні природні парки (НПП) відкриті для пізнавальної і туристично-оздоровчої мети, але відвідування їх туристами допускається лише в установлених межах.

Екологічні умови України сприяли формуванню на її території багатої флори. Флора України нараховує 4 523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, 1 000 видів лишайників, понад 4 тис. видів водоростей, близько 15 тис. видів грибів і слизовиків. Найбільш багатою та оригінальною флорою відзначаються гірські райони ? Крим, Карпати, Кременецькі гори.
Таким же багатством і видовою різноманітністю відзначається фауна України, що нараховує 44 800 видів тварин, з них: хребетних ? 694 види, птахів ? 344, рептилій ? 20, земноводних ? 17, риб ? понад 200, інших ? 12 видів.

У 1980 р. була видана «Червона книга Української РСР» ? основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин України, на підставі якого розробляються наукові та практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання. Занесення того чи іншого виду до «Червоної книги» передбачає його охорону, тобто заборону збору та відлову в усіх місцях, де він трапляється.

Верховною Радою України прийнято ряд законів, що регулюють правові основи організації охорони природи і використання природних ресурсів на території нашої держави.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (від 25.06.1991 р.) визначив основні вимоги щодо охорони природи і використання природних ресурсів, коло природних об'єктів, що підлягають правовій охороні, органні громадські організації, які забезпечують охорону природи і регулюють використання природних ресурсів на території України.
До основних принципів охорони навколишнього середовища цим законом віднесено: пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей, запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Ним запроваджено плату за спеціальне використання придонних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. [2, c. 2-3].

Крім цих базових законів, з питань охорони навколишнього природного середовища ВРУ і КМУ затверджено ще цілий ряд інших Законів України та урядових постанов, а також ратифіковано низку міжнародних конвенцій. Ці питання знайшли своє висвітлення і в кодексах галузевих правових актів України, зокрема, у «Лісовому кодексі України» (від 21.01.1994 p.), «Кодексі України про надра» (від 27.07.1994 p.), «Водному кодексі України» (від 6.06.1995 p.), «Земельному кодексі України» (від 13.03.1992 р.).

Законом України «Про природно-заповідний фонд України» подано офіційне трактування цього важливого поняття. Природно-заповідний фонд України ? це система ділянок суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. [2, c. 3-4].

1.2 Особливості правового режиму природно-заповідного фонду

Одною з перших форм охорони навколишнього природного середовища була заповідна форма (консервативна), метою якої було збереження в первинному, природному стані особливих, унікальних за своїми характеристиками природних територій чи об'єктів та максимальне обмеження господарського впливу на них.

Сьогодні вона здійснюється і в Україні і регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.1992 р. (з наступними змінами). Останні роки цим питанням приділяється все більша увага на державному рівні, забезпечується розширення площі природно-заповідних територій (в нас - 2,34% територій займають території природно-заповідного фонду, в Європі в середньому 5-7%).

Зокрема, 22.09.1994 р. Верховна Рада України прийняла постанову Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні (заповідники); 21.09.2000 р. прийнятий Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.».

Поняття природно-заповідного фонду України міститься фактично в законі, зокрема, в Преамбулі Закону закріплено: «Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища». [2, c. 3-4].

Більш точно можна визначити: це природні комплекси та об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність, вилучені частково чи повністю з господарського обороту, перебувають під особливою охороною та захистом. В сукупності всі ці природні об'єкти, комплекси та території складають природно-заповідний фонд України.

Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду:

1. За соціально-екологічною спрямованістю (за формою створення):

? природні (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища);

? штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - Воронцовський палац).

2. За природною унікальністю, цінністю (науковою естетичною) та підпорядкованістю:

? виключно загальнодержавного значення (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки);

? ті, що можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення (всі інші).

Характерна риса правового режиму природно-заповідного фонду - це встановлення жорстких заборон, обмежень на здійснення будь-якого виду діяльності, не сумісної з метою заповідної охорони. Це досягається шляхом (ст.8): встановлення заповідного режиму; запровадження контролю; проведення наукових комплексних досліджень; встановлення підвищеної відповідальності тощо.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. [10, c. 7-9].

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.

Заповідники. Слід зазначити, що в раніш діючому законодавстві було передбачено існування тільки заповідників (одного виду). Сьогодні законодавство передбачає і забезпечує створення двох видів заповідників:

? природних заповідників (об'єкти загальнодержавного значення),

? біосферні заповідники (міжнародного значення).

Природні заповідники ? природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Основні особливості, призначення заповідників - це збереження в природному стані окремих ландшафтів, вивчення природних процесів, що в них відбуваються, змін. [14, c. 83-85].

Правовий режим природних заповідників передбачає, насамперед, обмеження діяльності людини (дуже жорсткого характеру) - наприклад, будівництво, видобування корисних копалин, рубка лісу, мисливство, рибальство, влаштування місць відпочинку, прохід сторонніх людей, збирання квітів, лікарських рослин тощо.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

На відміну від заповідників метою їх організації є не лише природоохоронна і науково-дослідна, а й рекреаційна (організація відпочинку), культурно-освітня.

Вони підлягають зонуванню в залежності від того і визначається їх правовий режим:

? заповідна зона - режим природного заповідника;

? зона регульованої рекреації - дозволений короткостроковий відпочинок, влаштування туристичних маршрутів, забороняється рубка лісу, мисливство тощо.

? зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, кемпінгів і забезпечення відпочинку;

? господарська зона - для господарської діяльності по забезпеченню функціонування парку.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Крім природоохоронного їх основне призначення - рекреаційна для забезпечення організованого відпочинку. На відміну від попередніх видів регіональні ландшафтні парки організовуються без вилучення, як правило, їх у первинних власників чи користувачів.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Метою їх створення є збереження окремих природних комплексів чи компонентів. В Івано-Франківській області - «Скит Манявський» (лісовий заказник з метою збереження польської модрини), «Чорний ліс» (зоологічний) організуються без вилучення у попередніх власників земельних ділянок.

Детальніше режим кожного визначається Положенням про відповідний об'єкт чи територію.

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення пам'яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. [17, c. 28-30].

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами. Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. На цій території можуть проводитися наукові дослідження.

Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. [21, c. 89-94].



2. Особливості природно-заповідного фонду Криму

2.1 Історія розвитку заповідної справи в Криму

Першою, закріпленої державними документами, заповідною територією на території Криму, де зберігалися ліси і, головним чином, тваринного світу, який їх населяв, був Заказник гірського лісу в районі Центральної улоговини поблизу Козьмо-Даміанівського монастиря. Він був затверджений в 1896 р. Управлінням з імператорським полюванням на місці створеного ще в 1870 р. царського мисливського будиночка.

На початку ХХ ст. на державних землях казною, крім букових лісів заказника Кримської царського полювання, охоронялися: сосновий ліс від Ялти до Ай-Петрі, ялівцеві ліси в урочищі Канака поблизу с. Привітне Судакського району. Партією Кримських водних вишукувань був узятий в довготривалу оренду ділянку в 200 десятин, частина з якого охоронялася. З 1909 р. Лісовим департаментом охоронялися від випасу ділянки на Айк-Петринських і Нікітських яйлах, на яких А. Ф. Скоробогатова проводилися пробні посадки лісу і вивчалася можливість природного заліснення кримських яйл. У 1923 р. ділянку на Нікітській яйлі увійшов до складу заповідника.

У 1910 р. в Сімферополі вченими, педагогами, громадськими діячами було створено Кримське товариство дослідників природи та любителів природи (КОЕЛП), в який увійшла комісія охорони пам'яток старовини і природи в Таврійській губернії. У Суспільство входили багато відомих учених того часу: М. М. Клепінін, А. А. Яната, Є. В. Вульф, Н. П. Дубровський, І. І. Пузанов, А. Є. Ферсман і багато ін. Вони домоглися в 1913 р. заповідання степового ділянки під Сімферополем, в 9 верстах від Сімферопольського шосе. У тому ж році кримські природоохоронці хотіли купити у селянського суспільства цілинний ділянку «Кам'яна могила», проте не знайшлося потрібної суми ? 300 рублів. Учені постійно і енергійно виступали за збереження кримської природи, окремих пам'яток.

Після остаточного затвердження Радянської влади на півострові Кримський революційний комітет наказом від 02.08.1921 р. передав під охорону Кримохріса (Кримського обласного комітету у справах музеїв і охорони пам'ятників мистецтва, старовини, природи і народного побуту) печеру Кизил-Коба з усім районом туфових відкладень, ділянки сосни Станкевича в Новому Світі, гаї деревовидного ялівцю в Ласпі, Ай-Тодор і Новому Світі, печерні міста та інші пам'ятки природи. [26, c. 75-80].

16 вересня 1921 р. Радою народних комісарів був виданий декрет «Про охорону пам'яток природи, садів і парків», за яким «ділянки природи і окремі твори (тварини, рослини, гірські породи і т. п.), що представляють собою наукову та культурно-історичну цінність, потребують охорони, можуть бути оголошені: недоторканними пам'ятками природи. Більш значні за площею ділянки природи, чудові своїми пам'ятниками, оголошуються заповідниками та національними парками». [29, c. 74-75].

Завдяки зусиллям І. І. Пузанова ? голови природоохоронної комісії Кримського товариства природознавців і любителів природи, і його колег 30 липня 1923 р. РНК РРФСР видав Декрет про організацію Кримського державного заповідника та лісової біологічної станції на площі 14500 десятин (близько 15,8 тис. га). 23 червня 1928 р. Постановою РНК РРФСР площа заповідника була збільшена до цифри 21 138 га. Хоча за даними І. І. Пузанова в 1925 р. площа заповідної частини складала 6 544 десятини (близько 7 133 га), охоронного району, де полювання заборонене, а лісове господарство сильно обмежена ? 21 172 десятин (близько 23 077 га ). Всього близько 30 210 га.

Під час війни (1941-1945 рр.) Кримському заповіднику, на території якого базувалися партизанські загони, було завдано непоправної шкоди. Німцями були знищені всі споруди: кордони, будівлі адміністрації, музей з усіма експонатами і всі лабораторії, вирубано 70 тис. м³ кримської сосни, більше 8 тис. га лісу було охоплено пожежами, з них 1500 випалені повністю, загинуло кілька співробітників та членів їх сімей, різко скоротилася чисельність великих тварин (були відстріляні всі зубробізони).

Після війни були зроблені активні дії щодо збереження унікальних пам'яток природи Криму. У 1947 р. 33 таких пам'ятника стали заповідними, в 1949 р. Кримському заповіднику було передано Лебедині острови в Каркинітській затоці (52 га суші і 9563 га акваторії) ? місце гніздування, зимівлі та відпочинку під час перельотів більше 260 видів птахів (Єна, 1983).

На початку 1950-х рр. в СРСР почалася справжня війна з заповідниками. У 1955 р. з ініціативи голови Радміну УРСР Н. Кальченко було підготовлено листа до союзний уряд (тоді Кримський заповідник підпорядковувався Мінсільгоспу СРСР) про скорочення його площі з 30 тис. га. до 5,2 тис. га (і масовому відстрілі оленів і муфлонів).

9 серпня 1957 р. головою Радміну СРСР Н. Булганіним було підписано розпорядження про реорганізацію Кримського, Азово-Сиваського заповідників, Біловезької Пущі і ще 9 заповідних територій у заповідно-мисливські та лісових господарства.

Однак, ще до цього, той же голова Радміну УРСР Н. Кальченко підписав антизаконне постанову «Про організацію мисливського господарства в Кримському державному заповіднику ім. Куйбишева», звелівши протягом півроку побудувати в центрі заповідника готель, ресторан, дороги, електростанцію.

29 червня 1991 р. Постановою КМ УРСР був відновлений Кримський державний заповідник, підпорядковувався об'єднанню «Кримліс» Міністерства лісового господарства України. На цьому закінчилася 34-річна історія заповідно-мисливського господарства, але не закінчилися спроби перетворити його на місце для «царських полювань». Секретом указом Президента України від 25.02.2000 р. Кримський природний заповідник був перед підпорядкований Державному управлінню справами Президента України. Результат адміністративної реформи в Україні в наявності: тепер апарат Президента займається охороною природи. [30, c. 65-69].

Знову про створення нової категорії заповідних територій в СРСР ? національних (природних) парки ? заговорили в 60-х рр. Правові норми створення та функціонування національних і природних парків в СРСР визначалися законодавством союзних республік. Вперше було визначено, що охорона об'єктів природи може здійснюватися шляхом організації природних парків, у Законі про охорону природи Казахської РСР від 16 червня 1962 р.

Н. Ф. Реймерсом і Ф. Р. Штильмар були зібрані і проаналізовані всі найбільш відомі пропозиції про розширення мережі заповідників і національних парків в СРСР. У Криму пропонувалося створення 3 національних парків: «Кримський», «Карадаг», «Чатир-Даг». Пропонувалося ввести також нову категорію охоронюваних територій ? природно-історичні та меморіальні парки, наприклад, «Диканька», «Тростянець», «Старий Крим».

Про організацію НП в гірському Криму, відомому нині як ПНП «Таврида», підняли питання В.Г. Єна і Н. М. Єна в 1967 р. в доповіді «Перетворення ландшафтів Криму за роки Радянської влади та напрями їх подальшого використання» на Республіканській конференції в Харкові.

Пізніше було запропоновано об'єднанням їх в єдиний природний національний парк (ПНП ? відповідно з назвою цієї категорії в законодавчо-нормативних документах Української РСР) «Таврида», що охоплює також Кримське Передгір'я від мису Айя на південному заході до Карадагу на північному сході площею 250-300 тис. га. У середині 80-х рр.. виникає ідея створення по периферії ПНП «Таврида» Великий екологічної стежки Криму довжиною близько 500 км.

Ідея організації на їх території природного національного парку народилася у розробників наукового обґрунтування створюваного тоді ландшафтного заказника (1990 р.). Для заказника було виконано функціональне зонування, що в теперішньому законодавстві (з 1992 р.) обов'язково передбачається лише для біосферних заповідників, НПП та РЛП. Рішення про створення ПНП «Севастопольський» («Байдарський») було закріплено в «Екологічній програмі м. Севастополя на період до 1995 р.», затвердженої Рішенням XI сесії 21 скликання Севастопольської міськради від 30.01.1992 р., і включено в Програму «Заповідники» Верховної Ради України в 1994 р. Проте в тому ж році багато в чому з політичних мотивів, робота по створенню НПП «Байдарский» була припинена. Депутатів Севастопольської міської Ради злякало слово «національний», яке асоціювалося у них зі словами «український», «київський», тобто з повною втратою права використання та контролю даної території, отримання грошей. Ніхто і ніщо не змогло переконати депутатів, що назва «національний парк» відповідає прийнятій міжнародній термінології, що відзначає національну (всенародну) значимість і важливість даного об'єкту і передбачаючи активну участь місцевого населення, громадських організацій, влади всіх рівнів у діяльності парку. Лише з 1998 р. знову потихеньку почалася робота по створенню НПП «Байдарский».

12 квітня 1994 р. Президія Верховної Ради Криму ухвалила Постанову «Про розвиток перспективної мережі територій та об'єктів ПЗФ Криму», який затвердив перелік з 33 територій, перспективних для заповідання. Згідно з ним передбачається організація Кримського природного національного парку площею 120 тис. га. Цією постановою було підтверджено рішення Колегії Державної комісії Української РСР з охорони природи організувати Кримський державний природний національний парк в період до 2000 р. на площі 123 тис. га у віданні Міністерства лісового господарства УРСР. [22, c. 186-189].

2.2 Загальна характеристика природно-заповідного фонду Криму

Заповідник ? ділянка території (акваторії), на якому зберігається в природному стані весь її природний комплекс. Заповідними зазвичай оголошуються місцевості, типові для даної географічної зони (області) або містять цінні в науковому відношенні природні об'єкти (види рослин і тварин, типи ландшафтів, мінерали і т. п.). До заповідникам відносять також музеї-заповідники, які можуть включати ціле місто або будь-яку його частину, садибу, парк, що представляють особливу історичну, історико-художню або меморіальну цінність. [17, c. 56-57].

Філія Кримського природного заповідника «Лебедині острови» ? це мілководна частина Каркінітської затоки Чорного моря з 6 невеликими островами, загальна площа яких становить 52 га. В заповіднику охороняються найцінніші в Криму місця оселення водоплавних і водно-болотних птахів.

Зважаючи на велике природоохоронне значення, територію Каркінітської затоки, де знаходяться Лебедині острови віднесено до Рамсарських угідь і оголошено водно-болотним угіддям міжнародного значення.

На Лебединих островах мешкають біля 250 видів птахів, це одне з найбільших місць гніздування та зимівлі водно-болотних птахів на півдні України. Найбільшим різноманіттям відзначається орнітофауна островів під час прольоту птахів. Численними тут є крижень, чирки свистунок і тріскунок, свищ, шилохвіст. Кількість птахів цих видів сягає 30-45 тис. На весняному прольоті біля островів зосереджується 7-8 тис. лисок, 2-4 тис. особин гуски сірої та великої білолобої. Біля островів щорічно линяє 6-8 тис. крижнів, до 5 тис. лебедів-шипунів, близько 6 тис. лисок. У роки з м'якою зимою велика кількість птахів залишається тут на зимівлю. У різні роки тут буває 10-30 тис. качок (крижень, чирок-свистунок, свищ, шилохвіст, галагаз, чернь морська, чубата, червонодзьоба і червоновола, крохаль великий та довгоносий, гоголь, луток), до 2 тис. гусей (гуска сіра та велика білолоба), до 2 тис. лисок, більше 1 тис. мартинів, понад 2,5 тис. лебедів (лебідь-кликун, лебідь-шипун). Щороку гніздиться від 11 до 15 тис. птахів: мартин сріблястий, реготун чорноголовий, чеграва, крижень, галагаз, баклан великий. Тут знаходиться велика колонія голінастих, мешканцями якої є чапля сіра, чаплі велика білі та мала біла, коровайка.

У зоні Лебединих островів зустрічається значна кількість видів морських риб, серед них морська лисиця та морський кіт, деякі види осетрових. Із земноводних мешкають ропуха та жаба озерна, з плазунів ? ящірка прудка, вужі звичайний і водяний, із ссавців ? їжак, білозубка мала, ховрах малий, хом'як звичайний, тушканчик великий, хом'ячок сірий тощо.

Бахчисарайський Державний історико-культурний заповідник є державним некомерційним установою культури. Створено в 1990 р. на базі Бахчисарайського історико-архітектурного музею. Установа створена з метою охорони історико-культурної спадщини гірських і передгірних місцевостей Південно-Західного Криму в межах Бахчисарайського району і охоплює територію понад 3 000 га. Призначення заповідника ? використання рухомих і нерухомих пам'яток цього історико-географічного регіону в сфері вивчення матеріальної і духовної спадщини народів Криму.

До складу Заповідника входять наступні музеї:

? Музей історії і культури кримських татар;

? Музей археології і «печерних міст»;

? Художній музей.

Основним структурним підрозділом Заповідника є Музей історії та культури кримських татар, який базується на території колишнього палацу кримських ханів. Сьогодні музей є одним з найпопулярніших туристичних об'єктів не лише Криму, а й України.

Безсумнівний інтерес відвідувачів викликає як палацовий ансамбль, що є пам'ятником архітектури середньовіччя, так і унікальні експонати, виставлені в інтер'єрах палацових приміщень.

На території Палацу діє також Художній музей, де погляду туристів постають роботи майстрів ХІХ-ХХ ст., які відбивають в основному кримську тематику. [19, c. 71-74].

Гостям Бахчисарая, крім Палацу-музею, заповідником надана можливість здійснити екскурсії в середньовічний християнський монастир Успіня Діви Марії, в печерне місто Чуфут-Кале (де знаходяться пам'ятки матеріальної культури кримських татар і караїмів), а також у печерні міста-фортеці Мангуп-Кале і Ескі-Кермен.

Державний історико-культурний заповідник в м. Керчі. Основними об'єктами заповідника є пам'ятки історії та культури міста, дата заснування якого сягає у V ст. до н. е.

На території заповідника, площа якого 800 га, знаходяться: античне місто Пантікапей, античні городища Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфеній, античний кам'яний склеп Деметри. Унікальними пам'ятками є городище древньоруського міста Х-ХІІ ст. Корчев ? одного із центрів Тмутараканського князівства та церква Іоанна Предтечі VІІІ-Х ст., яка була центральною в структурі міста. Корчев відігравав велике значення у зв'язках Візантії та Київської Русі.

У заповіднику багато пам'яток і пам'ятних місць, пов'язаних з обороною та звільненням Керченського півострова в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Серед них особливо відомі меморіальні ансамблі Аджимушкайських каменоломень та плацдарму Ельтигенського десанту 1943 р.

У складі заповідника один із найстаріших в Україні Історико-археологічний музей, лапідарна колекція, що нараховує майже 2 тис. одиниць збереження, датованих 3 тис. до н. е. ХVІІІ ? ст. нашого часу.

Карадазький заповідник розташований у південно-східній частині Кримського півострова на відстані 36 км на південний захід від м. Феодосії між Отузькою (на південному заході) і Коктебельською (на північному сході) долинами і між населеними пунктами Коктебель, Щебетовка, Курортне.

Площа Карадазького природного заповідника становить 2 874,2 га, з них 809,1 га ? акваторія Чорного моря. Площа його охоронної зони становить 960,9 га (20,9 га суходолу і 940,0 га морської акваторії). (див. додаток А).

Заповідник створено з метою збереження унікального природно-мінералогічного комплексу, посилення охорони і вивчення рідкісних видів флори і фауни в урочищі Карадаг.

Ландшафт заповідника особливо вражає своєю незвичайністю і самобутністю. У заповіднику охороняється єдиний у Європі масив юрського періоду з типовими рисами вулканічної діяльності, до якого підходять степи рівнинного Криму. Вулкан є природним музеєм мінералів ? сердоліку, халцедону, кришталю, аметисту, агату, опалу, яшми, різної форми і відтінків. Дуже мальовничою є і берегова смуга заповідника з численними, надзвичайної краси затишними бухтами з прозорою водою, що оточені стрімкими скелями.

Рослинний світ заповідника надзвичайно багатий і представлений трьома поясами: від рівня моря до 250 м ? поясом степів, чагарників і рідколісся; від 250 до 450 м ? пухнастодубових лісів і вище 450 м ? скельнодубових і грабових лісів.

Нижчих рослин тут налічується 1 269 видів, у тому числі 76 видів мохоподібних, 880 ? водоростей, 313 ? лишайників, з яких 6 занесені до Червоної книги України. Це рочела водоростеподібна, летарієла переплутана, пармелія грубозморшкувата, торнабеа щитоподібна та ін. У заповіднику зареєстровано також зростання 380 видів грибів.

Вищих судинних рослин тут відмічено 1 168 видів, що становить 46% флори Криму. З них 52 види є ендемами (астрагали зверхуволосистий та подібний, еремур Юнге, роговики товстуватий та Шмальгаузена, ремнепелюстник козячий, клен Стевена, ластовень кримський, роман стерильний, шавлія скабіозолиста, чебрець Дзевановського, роговик Біберштейна тощо), 80 видів занесено до Червоної книги України, 32 ? до Європейського червоного списку і 9 видів до Додатку 1 Бернської конвенції.

Не менш різноманітним є і тваринний світ Карадагу. Загальна кількість видів зареєстрованих тут тварин становить 5 300 видів. Серед них 146 видів молюсків, 196 ? ракоподібних, 500 ? павукоподібних, 3 000 ? комах. Тут відмічено мешкання 402 видів хордових тварин, серед яких: 7 видів асцидій, 114 видів риб, 4 ? земноводних, 9 ? плазунів, 231 ? птахів та 35 ? ссавців. На території заповідника мешкають 30 ендемічних видів тварин, 30 видів, занесених до Європейського червоного списку, 130 видів, занесених до Червоної книги України та 168 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією. [15, c. 15-19].

Заповідник є науково-дослідною установою, тут здійснюється вивчення стану біорізноманіття і моніторинг наземних і водних екосистем. Науковці заповідника беруть активну участь у поширенні знань про красу і багатство природи Карадагу, у заповіднику створено Музей природи, діють 2 екостежки: пішохідна (по суходолу) та морська.

Природний заповідник «Мис Мартьян» розташований на Південному березі Криму біля м. Ялта. Його було організовано постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 р. №84 на землях Нікітського ботанічного саду. (див. додаток Б). Площа заповідника становить 240,0 га, у тому числі 120,0 га суші і 120,0 га прилеглої акваторії Чорного моря.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані цінних природних комплексів мису Мартьян, охорони і збереження рідкісних видів рослин і тварин, проведення науково-дослідних робіт.

Район розміщення заповідника ? це район складних і тривалих геологічних процесів, пов'язаних як з відкладенням осадових порід, переважно вапняків, так і з підняттям земної кори. Внаслідок дії останніх від Нікітського хребта відокремилися уламки вапняків, що опустилися до моря і утворили власне мис Мартьян. В орографічному відношенні він являє собою шлейф, розсічений балками, яругами, що тягнеться від Нікітського хребта до моря і обривається, де інде, високими уступами (до 100-200 м) у море. Заповідник займає нижню частину шлейфа до висоти 250 м над рівнем моря.

Унікальність і наукова цінність заповідника полягає в тому, що тут зберігаються типові природні ландшафти і багатий генофонд флори та фауни середземноморського типу, що пов'язано з його розташуванням на північній межі Середземноморської флористичної області. Акваторія заповідника ? одна з небагатьох ділянок, яка збереглася на Південному березі Криму у природному стані, з типовою донною рослинністю, котра відрізняється високим біорізноманіттям.

Головна цінність заповідника ? реліктові ліси з ялівцю високого, які в Україні зустрічаються тільки на Південному березі Криму, де проходить північна межа їх середземноморського ареалу.

Флора вищих рослин заповідника налічує 538 видів (більше 19% флори Криму), з яких 5 видів голонасінних, 530 ? покритонасінних і 3 ? папоротеподібних. Серед них 40 видів ? рідкісні (7% флори заповідника), у т. ч. 38 видів включено до Червоної книги України (яловець високий, суничник дрібноплодий; фісташка туполиста, анакампіс пірамідальний, лімодорум недорозвинений, ремнепелюстник козячий, булатка довголиста, коручка морозниковидна, адіант венерин волос тощо), 6 ? у Червону книгу МСОП, 7 ? у Європейський червоний список, 10 ? ендеми Криму, 12 ? релікти. У наземній флорі нижчих рослин представлено 35 видів мохоподібних, 259 видів лишайників.

Тваринний світ заповідника, незважаючи на його невелику пощу є досить різноманітним. В цілому на мисі Мартьян відзначено майже 1 100 видів тварин. Фауна заповідника включає 18 видів ссавців, 7 видів плазунів, 4 види земноводних, 150 видів птахів (52 % орнітофауни Криму), 70 видів риб, 91 вид молюсків, близько 700 видів комах і ін. Із птахів 89 видів включено до різних природоохоронних списків (82 види ? до 2 Додатка Бернської конвенції, 28 ? до ЄЕС Директиви про охорону птахів, 14 ? до Червоної книги України). Серед рептилій рідкісними є леопардовий полоз, жовтопузий полоз, жовтопузик і кримський геккон ? представники реліктової фауни Криму, що включені до Червоної книги України. На території заповідника зустрічаються всі 9 ендемічних підвидів птахів, що живуть на Кримському півострові: сойка кримська, дубоніс кримський, синиця чорна, волове очко тощо. Звичайними видами для акваторії заповідника є всі три червонокнижні види чорноморських дельфінів ? афаліна, азовка та білобочка. Заповідник є одним з опорних пунктів з вивчення і збереження чорноморських китоподібних.

На території заповідника знаходиться пам'ятник археології місцевого значення «Рускофіль-Кале», який взято під охорону у 1969 р. На прямовисному мисі збереглися залишки кам'яної кладки середньовічної фортеці XIII-XV ст.

Опукський природний заповідник був створений Указом Президента України від 12 травня 1998 р. №459. Площа заповідника становить 1 592,3 га, з них 62 га ? це акваторія Чорного моря з островами Скелі-Кораблі.

Природний заповідник призначений для збереження природному стані типових степових ландшафтів Кримського півострова та аквакомплексів Чорного моря. [11, c. 23-24].

Гора Опук ? одна з найвищих вершин Керченського півострова (185 м). Вона є кінцевою вершиною низькогірного Парпачського пасма й знаходиться на Чорноморському узбережжі поблизу Узунларського озера. Складена ця гора меотичними рифовими вапняками. На південь на відстані 4 км від неї, в узбережній частині моря розмістилися острівці 7 та 12 м заввишки. Це скелі Кораблі (Елькен-Кая). Вони утворені тими самими рифовими вапняками, що й гора Опук, і наочно ілюструють абразійну роботу моря. Для цього масиву характерним є зсувний приморський вапняково-горбистий тип рельєфу, який сформувався завдяки зсувам третинних вапняків по глинах, що їх підстеляють.

На вигляд і за природними особливостями Опукський масив зовсім не гармонує зі степовими рівнинними ландшафтами Керченського півострова. Він являє собою столову гору, схили якої розбиті на тераси, ускладнені уступами, крутими урвищами, каменистими осипищами, що визначають тут своєрідні умови існування рослин і тварин, більш властивих для гірського, аніж для рівнинного Криму. Ця обставина робить Опукський масив унікальним і надзвичайно цікавим у науковому відношенні регіоном Криму.

Раритетний фонд Опукського заповідника представлений 23 видами судинних рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них мачок жовтий, смілка Сирейщикова, півонія тонколиста, фіалка біла, катран мітрідатський, дрік скіфський, морковниця прибережна, чебрець несправжньогранітний, асфоделіна жовта, пізньоцвіт анкарський, тюльпани двоквітковий та Шренка, штернбергія пізньоцвіта, холодок прибережний, шафран кримський, анакамптис пірамідальний та сім видів ковили.

Раритетна фауна заповідника налічує 32 види. Це ракоподібні: краби трав'яний і волохатий, жуки ? ліксус катрановий, метелики ? махаон, подалірій, зегрис евфема, аврора біла, бражник кроатський, перетинчастокрилі ? долерус степовий.

Гора Опук разом з Узунларським озером є місцем гніздування та зимівлі багатьох видів рідкісних і зникаючих птахів. Це баклан довгоносий, огар (червона качка), балабан (сокіл кібець), сокіл сапсан, боривітер степовий, журавель степовий, дрофа, хохітва, лежень, зуйок морський та інші. Прибережно-аквальний комплекс біля мису Опук віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення.

Серед ссавців тут охороняються тушканчик великий і тхір степовий.

В акваторії Чорного моря з видів, занесених у Червону книгу України, трапляються: морський коник чорноморський, піскарка сіра, морський півень, білуга чорноморська.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник було створено згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 р. №84 на базі Ялтинського держлісгоспу. (див. додаток В).

Заповідник розташований у південно-західній частині Криму на площі 14 523,0 га. Його територія простягається уздовж Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 49 км, оточуючи Велику Ялту. В цілому територія заповідника знаходиться в межах висот 380-1 200 м над рівнем моря, в окремих місцях опускаючись до моря. Максимальна висота його 1 320 м на г. Ай-Петрі.

...