Туризм та охорона природного середовища

Всі дерева і кущі добре розвиваються в парку в умовах штучного зрошення, яке тут застосовується з дня його заснування.

Парк, степ і зоопарк щороку відвідують тисячі учнів середніх шкіл, студентів і туристів. Сюди приїздять відомі вітчизняні і зарубіжні вчені, проходять виробничу і переддипломну практику студенти багатьох вузів Радянського Союзу.

Канівський державний заповідник площею 1035 га. Оголошений заповідником уперше в 1923 р., вдруге - у 1968 р. Знаходиться поблизу м. Канева в Черкаській області і межує безпосередньо з святинею українського народу - могилою Т.Г. Шевченка. Створений на база Канівською учбово-дослідного лісового господарства. Майже вся площа заповідника вкрита грабовим лісом з домішкою липи, клена, ясена, дуба та інших порід. Це - унікальна щодо зосередження важливих історичних і природних об'єктів місцевість УРСР. Тут знаходяться, зокрема, багато стародавніх пам'ятників матеріальної культури, яка відома в нашій і світовій літературі під назвою «Трипільської» - численні городища і могильники антів і полян, селища стародавніх землеробів, стоянки первісних мисливців кам'яного віку та ін. Всі ці селища і стоянки (їх зареєстровано тут понад 400) зосереджені в основному в урочищах Княжа гора, Велике і Мале скіфські городища, Мар'їна гора тощо. Такого рідкісного скупчення історичних пам'яток на порівняно невеликій площі немає більше піде в нашій республіці. Разом з тим вся територія надзвичайно цікава і щодо її геологічної будови (район так званих Канівських дислокацій), дослідження процесів геотектоніки, геоморфологічної структури, стратиграфії, геофізики, географії, гляціології та ін. Тут збереглося також чимало цікавих і цінних реліктів української флори. На базі заповідника студенти Київського університету (біологи, географи, геологи) проходять учбову та виробничу практику кафедри ведуть наукові дослідження в галузі ботаніки, зоології, метеорології і археології. Підпорядкований Міністерству вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (Додаток Д).

Карпатський державний заповідник. Загальна площа 12 й 2 га заснований на базі чотирьох лісництв: Говерлянського (3927 га) і Чорногорського (1911 га) Івано-Франківської області та Богданського (905 га), Говерлянського (1195 га) і Угольського (4734 га) Закарпатської області. Підпорядкований Міністерству лісової, целюлозно-паперової і деревообробної промисловості УРСР. Заповідник створено у 1968 р. Із метою збереження типових природних комплексів високогірного ландшафту Карпат та охороні й відновлення в них цінних, рідких і зникаючих видів рослин і тварин.

На території заповідника знаходяться найвищі в Карпатах вершини гір Говерли (2056 м), Петроса (2028 м), Попа Івана (2016 м) та ін. Всі ці гори входять до системи хребта Чорногора, який вважається одним з красивіших в радянських Карпатах. Саме тут добре виявлено субальпійську і навіть альпійську смуги рослинності. Перша представлена в основному заростями гірської с осіни (жерепа), що чергуються й барвистими гірськими луками (полонинами), кам'яними розсипами та стрімкими потоками.

На полонинах і в альпійській смузі зростає чимало реліктових і ендемічних рослин, що являють великий науковий інтерес і мають неабияке естетичне значення. Яскраві плями утворюють, зокрема, різні види тирлича, зарості рододендрона східнокарпатського та ін. Цікаві також реліктові види первоцвіту, ендемічний аконіт чорногорський) ломикамінь карпатський, дзвоники карпатські, волошка карпатська та багато (більше 30) інших ендемів і реліктів. Нижче субальпійської смуги схили гір хребта Чорногори (вкриті в основному ялиновими лісами, до яких подекуди ніколи не торкалась сокира.

Ці високопродуктивні праліси являють великий науковий і господарський інтерес як еталони первісної природи Карпат. Не менше наукове значення мають такі релікти деревної флори, як сосна кедрова європейська і тис ягідний, що зрідка зустрічаються в цих місцях. Букові ліси, ростуть туг переважно на південних експозиціях у вигляді чистих бучин або з незначною домішкою явора, ялиці та. ял шви. Проте ці ліси займають на Чорногорі незначні площі.

Найбільш поширені високопродуктивні букові дерево стани в урочищах Велика і Мала Уголька в Закарпатті. Особливо пишно зростають букові ліси у мальовничій улоговині і на схилах гори Менчул (1487 ж над рівнем моря). В цих лісах також росте ряд трав'янистих реліктів, зокрема рідкісна для Карпат папороть - листовик сколопендровий, також тис ягідний та ялівець козацький - третинні релікти Карпат. Дуже своєрідна ендемічна флора вапнякових скель і відслонень урочища Угольки. Зокрема, малопоширеними кальцієфільними видами, що заслуговують уваги і охорони, є в'язіль широколистий, вероніка зубчаста, осока низька, перлівка трансильванська та ін.

Цікавий і різноманітний також тваринний світ Карпатського заповідника. Місцями тут зберігся ще (бурий ведмідь; подекуди зустрічаються вовки, лисиці, з інших хижаків - рись, дикий кіт, з хутрових звірів - карпатська білка, лісова і кам'яна куниця, норка, горностай, з парнокопитних - карпатський олень, козуля європейська, дика свиня. Цінними мисливськими птахами є глухарі, тетеруки, рябчики. а з хижих птахів яструб-тетерев'ятник, шуліка, беркут; в лісах трапляється що безліч інших птахів. В холодних гірських річках водиться форель - дуже цінна і смачна риба, яку тут місцями розводять.

Луганський державний заповідник загальною площею 988 га, створений у 1968 р. Розташований в Луганській обласні. Підпорядкований Академії наук УРСР. Складається з двох філіалів - Стрілецького стену (494 га), вилученого з Українського «тонового заповідника, та Кондрашівського лісництва (494 га) Станично-Луганського лісгоспзагу. Дирекція заповідника знаходиться у селищі Станично-Луганське. Створенням заповідника переслідуються такі основні цілі: збереження, охорона і збільшення поголів'я цінного зникаючого виду вихухолі звичайного, який з межах УРСР залишився лише в деяких урочищах Кондрашівського і суміжних лісництв; збереження природного комплексу степової рослинності і дикої степової фауни (насамперед байбака) у Стрілецькому цілинному степу.

Кондрашівське лісництво розташоване в заплаві і надзаплавній терасі р. Сіверського Дінця, характеризується різноманітними: умовами місцезростання. Лісові угіддя складаються з соснових, дубових, вільхових, тополевих та вербових деревостанів, що чергуються з луками та озерами (їх тут є 7), які поросли рогозою, очеретом, осоками та лататтям. В озерах водяться різні водоплавні птахи, багато риби, а також вихухоль. Окремі озера мають підземні джерела, з яких вони поповнюються чистою водою. Ці умови, а також пишний розвиток в озерах рослинного і тваринного світу с досить сприятливими для життя і розвитку вихухолів, вихухоль подекуди зберігся і в заплавах річок айдара, деркула і Жеребця.

Стрілецький степ (розташований поблизу ст. Чартково у Міловському районі Луганської області. Належить до різиотраівно-типчаково-ковилових степів східного варіанту. Степ займає більш-менш рівнинне плато з кількома неглибокими балками і глибокими ярами по його периметру. В утворенні рослинного покриву помітну роль Відіграють злаки і (насамперед різні види перистої кобили (6-7 видів), типчак, тонконіг, стоколос, вівсюнець та ін.

Досить поширені в умовах цього степу різні трави з класу дводольних, так зване барвисте різнотрав'я. На окремих ділянках основний фон утворюють бабки, або шавлія поникла е темно-синіми квітками; зустрічається також залізняк з рожевим цвітом, гороцвіт з великими золотавими квітками, різні бобові трави (вика, чина, громовик, астрагал), незабудка, дев'ясил, лабазник, синяк, піон вузьколистий та багато інших. Всього в степу зростає близько 4.00 видів вищих рослин, з них 235 степових, 40 лучних, 17 видів пов'язані з лісовою екологією, б - з пісками, 9 - з крейдою та близько 30 бур'янів. Особливістю Стрілецького степ є значне поширення різних чагарників як на плато, так і по схилах. Місцями суцільні труднопрохідні зарості утворює дереза степова, терен, шипшина, мигдаль низький, або бобівник; крім того, тут зростають жостір, бруслина, степова вишня, ожина, таволга, рокитник, дрік та ін.

Протягом вегетаційного періоду квіткове (вбрання степу кілька разів змінює свої барви. Особливо привабливим і красивим є степ повесні, коли яскраво цвітуть проліски, брандушки, фіалки, воронець, горицвіт, сон-трава та інші трави. Незабутнє враження оправляє масове цвітіння перистої ковили. При найменшому вітрі степ нагадує їв цей час розбурхане море.

Цікавим є тваринний світ степу. З хижаків тут зареєстровані степовий тхір, лисиця. Гризуни представлені безліччю ховрахів, полівок, хом'яків. Особливістю степу і суміжних місцевостей є значне поширення тут бабака - рідкісного зникаючого гризуна, який у недавньому був поширений майже по всій степовій еоні України. Зараз він вберігся лише в кількох місцях і знаходиться під охороною держави.

Стрілецький степ - цінна пам'ятка природи, де протягом ряду років ведуться стаціонарні дослідження степової рослинності (динаміка, продуктивність, хімічні і екологічні взаємини маж рослинами та ін.). Степ є також базою, де студенти проходять виробничу і переддипломну практику.

Поліський державний заповідник. Загальна площа становить 20097 гектарів. Розташований в Житомирській області. Створений у 1968 р. на базі трьох лісництв: Копищанського (6935 га) і Перганського (5665 га) Олевського лісгоспзагу та, Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу. Підпорядкований Міністерству лісового господарства УРСР. Заповідник засновано з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових і ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся. Тут поширені в основному ліси борового і суборового комплексів з характерним для цих лісів підліском і трав'янистим покривом. Переважну частішу лісів складають молоді сосняки; достигаючі і стиглі дерев о стан її займають незначні площі.

Крім лісових насаджень, у заповіднику добро представлені сфагнові (верхові) і сфагново-осокові, болота з участю журавлини, карликової берези та сосни. Лісові луки розвинуті слабко. Рідкісні і реліктові рослини, такі як дуб скельний, рододендрон жовтий (азалія), береза темнокора, плющ, ряд цікавих і рідких папоротей (страусове перо, аспленій, багатоніжка та ін.) трапляються також у лісництвах, що межують з заповідником.

Дуже цікава фауна Поліського заповідника. З копитних тварин тут водяться лосі, косулі, дикі свині, а також вовки, лисиці, зайці, білки і куниці. З цінних мисливських птахів е тетеруки, глухарі, рябчики, куріпки. Зустрічаються також колонії бобрів. Заповідник може стати базою для розгортання наукових досліджень в галузі лісівництва (вивчення продуктивності, штучного і природного поповнення лісів, закладання дослідів по вирощуванню швидкорослих порід і інтродукції нових рослин), геоботаніки і болотознавства.

Чорноморський державний заповідник засновано у І927 р. Розташований на території Херсонської» і частково Миколаївської областей. Дирекція знаходиться у м. Голій Пристані поблизу Херсона. Загальна площа суші заповідника становить 9421 га і складається з окремих ділянок, які різко відрізняються особливостями ландшафту і рослинного покриву. До заповідника відноситься також 366 км² водних просторів в Тендрївській, Джарилгачській і Ягоролицькій затоках на північному узбережжі Чорного моря. Заповідник створено в першу чергу з метою охорони (гніздових та агар елітних птахів, яких збирається тут сила-силенна повесні та восени.

Разом із тим створенням заповідника малось на меті «берегти: природні комплекси і типові ландшафти, характерні для північного Причорномор'я. Цікавими і своєрідними тут е лісостепові ділянки: Солоноозерна, урочища Волжин ліс та Івано-Рибальське, які розташовані на Кінбурському півострові. Степові ділянки - Ягорлицький кут і Потієвка знаходяться вздовж берега Тендрівської і Ягорлицької заток. В цих затоках розташовані також заповідні острови Бабин, Довгий, Круглий, Орлів і Смоляний та коса Тендра.

Різноманітність екологічних і ґрунтових факторів, рельєфу обумовила наявність тут різних рослин і тварин. У заповіднику зустрічаються як типові представники флори і фауни степу (південні злаки, бобові трави, щеврики, жайворонки, сіра куріпка, байбак, тушканчик), так і мешканці лісу (іволга, зяблик та інші дрібні птахи). Селяться тут також орлан білохвіст, боривітер, сови та ін. У лісових гайках на знижених місцях зростають дуб, береза дніпровська, вільха, різні верби і тополі, калина, жостір та інші кущі.

На островах гніздяться десятки і сотні тисяч різних птахів, серед яких дуже корисні для сільського господарства чорноголові, або середземноморські мартини та різні мисливські птахи: крижень, галагаз, лиска. Взимку тут можна зустріти кілька тисяч лебедів, понад 300 тис. крижнів, десятки тисяч інших мисливсько-промислових птахів, які гніздяться в європейській частині СРСР і Західному Сибіру. З метою збагачення фауни, у заповіднику розводять плямистого оленя, байбака, фазана, які тут добре акліматизувалися. Чисельність цих тварин з кожним роком зростає.

Чорноморський заповідник є базою для проведення наукових робіт. Сюди їдуть вчені з багатьох місць нашої країни; тут проходять виробничу і переддипломну практику студенти вищих учбових закладів України та інших республік. Заповідник підпорядкований Інституту зоології АН УРСР [23].

3. Основні проблеми охорони навколишнього середовища та шляхи їх вирішення

Сучасні екологічні проблеми в певній мірі породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рікардо, ні їх послідовники, включаючи К. Маркса, Д. Кейнса, А-Маршала, не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку.

До 70-80-х років основна увага в економічній теорії і на практиці приділялася двом чинникам економічного зростання - праці і капіталу. Природні ресурси передбачалися невичерпними, і рівень їх споживання по відношенню до можливостей їх відновлення і запасів не розглядався в числі визначальних параметрів. Поза розглядом залишалися і наслідки економічного розвитку у вигляді різного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вивчався і зворотний вплив, зворотні зв'язки між екологічною деградацією і економічним розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення [8, с. 139].

Теоретично, всі екологічні проблеми, що відображають життєздатність людини можна поділити на дві великі групи. Перша з них об'єднує проблеми, що викликаються природнім ходом змін умов життя, клімату, ґрунтів, водного режиму та інших природніх явищ середовища. До другої групи проблем відносяться наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини - нераціонального використання природніх ресурсів та забруднення навколишнього природнього середовища.

Для України основними проблемами, що пов'язані з першою групою є природно-антропогенні процеси [10, с. 77]. До них належать такі явища, які ускладнюють виробничу діяльність людини (особливо - нормальне ведення сільського господарства), а іноді становлять небезпеку безпосередньо для населення. Це - карстові явища, зсуви, селеві потоки, ерозія ґрунтів (виникнення ярів), підтоплення тощо.

Небезпека карсту теоретично загрожує 60% території України. Небезпечним явищем є зсуви - сповзання великих мас гірських порід та ґрунту під діянням сил гравітації. Цей процес активізують наявність гідротехнічних споруд, розвиток ерозійних процесів, порушення балансу водообміну. Особливо небезпечними для населення є селеві потоки - суміш твердого і рідкого матеріалів, які зриваються з величезною швидкістю донизу, руйнуючи все на своєму шляху. Через складування твердих або рідких відходів у вузьких долинах, ярах, балках посилюються причини, що ведуть до їх утворення. Інтенсивною яружною ерозією уражено близько 18% території України (переважно лісостепові та степові ділянки). Цей процес прискорюють неправильне розорювання площ до самого русла річок, оранка впродовж схилів, знищення рослинності тощо. У зв'язку з високим постійним рівнем ґрунтових вод на 17% території України розвинуті процеси підтоплення. Для Полісся це - природний процес. На інших територіях він пов'язаний, головним чином, з господарською діяльністю населення будівництвом водосховищ і, особливо, збільшенням мережі зрошувальних каналів. Особливо небезпечними в цьому відношенні є зрошувані території на 80% таких площ спостерігається підтоплення. Цей процес заважає веденню сільського господарства, сприяє вторинному засоленню ґрунтів, призводить до вимокання коренів рослин тощо. Активізація процесу підтоплення позначається на нормальному функціонуванні побутової сфери спостерігаються затоплення жилих приміщень, швидка корозія підземних комунікацій, що призводить до аварій водопровідної та каналізаційної мереж тощо.

Природно - антропогенні процеси, з одного боку, звичайно зашкоджують господарській діяльності суспільства, але з іншого - саме необдумана діяльність людини посилює причини виникнення таких процесів.

Більш детально зупинимося на розгляді екологічних проблем другої групи. Як вже зазначалося в І розділі роботи, довгий час економіці України була притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергомістких технологій [7, с. 3], в розвитку народного господарства перевага надавалася сировинно-видобувній, найбільш екологічно небезпечній галузі промисловості.

В наш час, внаслідок незбалансованої господарської діяльності неухильно зростає техногенне навантаження на всі компоненти природнього середовища [23, с. 12]. Техногенне навантаження - це соціально-економічна освоєність території та забруднення природного середовища [10, с. 77]. Під соціально-економічною освоєністю території розуміється її використання з господарською метою. Вона охоплює характеристики промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, земельного фонду, демографічного навантаження. Економічна криза зумовила спад промислового виробництва, що спричинило скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих речовин. Але темпи зниження споживання ресурсів порівняно з темпами спаду обсягів виробництва промислової продукції є значно меншими [22, с. 75]. Це пов'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його спрацюванням, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. Цей процес без належних капіталовкладень постійно посилюється і викликає зростання кількості та масштабів промислових аварій і катастроф.

Найактуальнішою екологічною проблемою для України залишається забруднення природного середовища, що проявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів або енергії - вищій від фонових або допустимих норм - внаслідок зведення в оборот речовин, які в природі не існують. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Наслідки цієї діяльності викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо - на здоров'я людей.

Найактивніше забруднюється атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються на інші компоненти, підвищуючи тим самим уже існуючий в них рівень забруднення. Найбільша їх кількість припадає на підприємства енергетики, чорної металургії, вугільної, нафтогазової, харчової промисловості. Ці підприємства зумовлюють високий рівень забруднення атмосферного повітря в багатьох регіонах країни.

Дуже гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря автотранспортом, на який припадає понад 1/3 загального обсягу викидів в атмосферу. Вже тепер у Києві та багатьох інших великих містах викиди автотранспорту перевищують 70% у загальному обсягу викидів.

Основним джерелом забруднення поверхневих вод є стічні води житлово-комунального господарства, металургії, хімічної, нафтохімічної та інших галузей промисловості. Залишається гострою проблема малих річок, яких налічується в республіці понад 22,5 тис. Майже 25 тис, км їх русел потребують розчищення. Орієнтовна вартість робіт оцінюється в 3 млрд. грн. [10, с. 79], малі річки інтенсивно забруднюються пестицидами, мінеральними добривами, а також стоками тваринницьких комплексів і забруднення підземних вод України.

Складною залишається ситуація із забрудненням ґрунтів, головне джерело якого нераціональне використання в процесі сільськогосподарського виробництва пестицидів і мінеральних добрив. Останнім часом намітилася тенденція до зниження їх використання в сільському господарстві, що пов'язано з економічним спадом у цій галузі. Але залишкова кількість пестицидів спостерігається в ґрунтах усіх областей України нерідко у концентраціях, що перевищують допустимі норми.

Велику небезпеку для проживання населення створює радіаційне забруднення території, викликане наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. За оцінкою фахівців [7, с. 34], лише в об'єкті «Укриття», збудованому над руїнами четвертого блоку АЕС, міститься близько 200 тонн радіоактивних матеріалів. У нинішньому стані об'єкт «Укриття» є радіологічне небезпечним. Оскільки він не є герметичний, то можлива взаємодія з навколишнім природнім середовищем та ґрунтовими водами. Питання ліквідації залишається відкритим і досі.

Масштаби змін, спричинених виробничою діяльністю суспільства, залежать також від здатності природи до самоочищення. Стійкість природного середовища до техногенного навантаження - це властивість природних систем зберігати свою структуру і характер функціонування за умови діяння зовнішніх чинників. У дослідженнях доцільно використовувати не «стійкість», а «потенціал стійкості»

[10, с. 80], тобто характеристики його міри, величини. Цей потенціал може бути відповідною реакцією природного середовища на антропогенний вплив. Він характеризує здатність природи відновлювати втрачені екологічний і природно-ресурсний потенціали, є дуже важливим критерієм для нормування різних господарських навантажень, може бути основою раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. До потенціалу стійкості природного середовища віднесено метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал.

Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання і атмосфері тих чи інших процесів (нагромадження або розсіювання) за рік ж певній території. Якщо він є більшим від 1, то переважають процесі нагромадження, якщо менший від 1 - мають місце процеси самоочищенню атмосфери. Цей показник визначається за кліматопогодними умовами, як сприяють даним процесам: повторюваність днів з малими і великими швидкостями вітрів, з туманами, опадами тощо. Процеси нагромадження переважають у гірських районах, на рівнинній місцевості характерними є процеси самоочищення атмосфери.

Стійкість водних об'єктів-це складні біохімічні і фізичні процеси, в які можна виділити окремі групи факторів, що значною мірою впливають на процесі самоочищення води (температурний режим, кольоровість води і гідрологічні характеристики). Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення через мінералізацію природних і антропогенною домішок у воді. Рівень кольоровості води, в основному, характеризується концентрацією гумінових і фульвокислот, які здебільшого надходять до водню об'єктів шляхом їх винесення з ґрунтів, їх концентрація пропорційна збільшений кольоровості води.

На величину механічного самоочищення води впливають гідрологічні характеристики, які визначають величину розбавлення забруднювачів. До таких характеристик належить середнє багаторічне витрачання води (Надчутливішими до техногенного навантаження є малі річки України. Самі тому на їх охорону і відтворення необхідно насамперед спрямовувати зусиллю державних органів.

Під стійкістю ґрунтів розуміється їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних природних і антропогенних впливів. Потенціал стійкості ґрунтів визначався за таким» величинами: сума активних температур, крутизна схилів, кам'янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водного режиму, залісення, вміст іонів, розораність, господарська освоєність земель. Більш родючим ґрунтам властива і більша стійкість до техногенного навантаження.

Біотичний потенціал - це властивість ландшафтів (особливо-природних заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.

Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної ситуації України, можна зробити висновок, що сучасний стан навколишнього середовища є критичним. Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, які супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій та устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення техногенних катастроф.

Розв'язок проблеми ресурсів і економічної кризи тісно пов'язані між собою: це дві сторони однієї проблеми [19, с. 1]. Наскільки б важливими не були безвідходні технології, нові методи переробки відходів, підвищення норм охорони здоров'я - вони можуть лише полегшити кризу, відкласти термін її наростання. У цих умовах треба програмувати і регулювати суспільне виробництво на збереження природних ресурсів. Принциповим є питання про міру можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами виробництва, міри заміни природного капіталу штучним [8, с. 167].

Для України характерна практика, коли для досягнення певних соціально-економічних цілей, підвищення макроекономічних показників природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше - безплатно. Але сьогодні, цілком закономірним стає те, що суспільство підійшло до необхідності плати за природні ресурси і витрат на їх збереження й відтворення. Включення природних ресурсів у сферу товарно-грошового обміну як повноцінного товару з дійсною його вартістю означатиме підведення економічного підгрунття під сучасну екологічну політику. Обмеженість природних ресурсів зумовлює постійне зростання цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно ефективним стає зменшення природо ємкості. Цей процес повинний органічно пов'язувати два аспекти в народному господарстві [8, с. 169]: скорочення або певну стабілізацію споживання природних ресурсів, з одного боку, і зростання макроекономічних показників (випуску продукції) внаслідок вдосконалення технологій, впровадження ресурсозберігаючого і маловідходного виробництва, використання повторних ресурсів і відходів - з іншого. Обидва ці напрями передбачають корінну структурну перебудову економіки на користь природо зберігаючих і наукоємних видів діяльності.

Поки що серед макроекономічних покажчиків і соціально-економічних цілей державної економічної політики відсутній такий важливий складовий елемент, як природно-ресурсний потенціал. Тим часом, тільки враховуючи його, можна по-справжньому дбати про екологічну безпеку існування людського суспільства.

На думку доктора економічних наук, Трегббчука В.М., настав час ввести такий узагальнюючий показник, як валовий суспільний (внутрішній) еколого-економічний продукт.

Крім того, рівень та характер використання природних ресурсів, насамперед земельних, водних і мінерально-сировинних, масштаби й напрями вкладання капіталів, орієнтація техніко-технологічного та організаційного прогресу тощо мають бути узгоджені не лише з поточними, а й з перспективними потребами населення країни. Іншими словами, ми повертаємося до концепції сталого екологічного розвитку.

Як вважає Трегобчук В.М., для України актуальною є розробка еколого-економічної моделі ринкових реформі. Така модель має передбачати встановлення жорстких екологічних нормативів, стандартів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, областей, басейнів рік, у межах яких розміщуються чи розвиваються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів тощо. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою.

Спрямованість і зміст взаємодії суспільства, його виробництва з навколишнім природним середовищем нині зумовлюються рядом чинників. По-перше, соціально-економічною системою, в якій суспільство функціонує. По-друге, матеріальними потребами й рівнем життя населення держави, тобто необхідністю і можливостями використовувати природні ресурси для забезпечення належних умов життя та підтриманая досягнутого рівня добробуту. По-третє, способом, технікою і технологією виробництва, структурою економіки і закономірностями соціального розвитку. Зрештою, від цього залежать величина та рівень сумарних антропогенних навантажень на біосферу, а отже - стан і якість довкілля в кожному конкретному регіоні та державі в цілому.

Взаємодія суспільства та природи є не що інше, як постійне розв'язання суперечностей між необхідністю охороняти природні ресурси і потребою їх споживати. Об'єктивна суперечливість взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і нагальна потреба оптимального розв'язання наявних суперечностей між ними визначають зміст, характер і напрями природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони довкілля, збереження в ньому динамічної екологічної рівноваги, яка забезпечує нормальний для здоров'я людини його стан.

Питання охорони навколишнього середовища мають враховувати наступні положення [20, с. 18]:

* антропотехногенні навантаження на довкілля, біосферні ресурси та об'єкти не повинні перевищувати можливості їх природного відтворення, відновлення та самоочищення;

* застосовувані технології мають ґрунтуватися на безвідхідності виробництва, а також на ефективних методах знешкодження й відновлення використаних (відпрацьованих) природних ресурсів (відходів), що повертаються у навколишнє середовище;

* всі види господарської діяльності, природокористування і природо перетворення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням екологічних чинників, законів, критеріїв, вимог та обмежень - так, щоб вони не завдавали біосфері непоправної шкоди, не підривали її біопродуктивного потенціалу та екологічної рівноваги.

Економіко-екологічні проблеми природокористування, забезпечення населення і галузей народного господарства певними ресурсами високої якості, нарешті, проблеми охорони довкілля від забруднення, деградації, а ресурсів - від виснаження та вичерпання можуть бути успішно розв'язані тільки за комплексного, системного підходу. Одним з напрямків цієї системи має стати спрямованість на розширення та вдосконалення механізмів зовнішньоекономічних зв'язків у сфері екології, поширення позитивного досвіду зарубіжних країн у справі раціоналізації природокористування й поліпшення системи охорони природи. Дуже важливо, щоб наша держава радикально змінила стан справ щодо реального забезпечення власних ресурсно-екологічних інтересів у зовнішньоекономічній діяльності. Йдеться про застосування ефективних інструментів досягнення міждержавного паритету під час розгляду питань пре транскордонне перенесення шкідливих речовин та промислових викидів і скидів; будівництва й функціонування трансконтинентальних магістралей, нафто та газопроводів тощо. Крім того, слід розробити і впровадити у практику дієві механізми стимулювання іноземних інвестицій на екологічні цілі, а також виконувати свої зобов'язання по міжнародних угодах з проблем навколишнього середовища.

Особливої уваги потребує дотримання вимог ресурсно-екологічної безпека під час створення та функціонування трансконтинентальних нафто і газопроводів, автомагістралей та інших транспортних коридорів на території України. Те ж саме стосується і вільних економічних зон та інтернаціонального портів, які передбачається сформувати в деяких регіонах нашої держави, те приватизації підприємств за участю іноземних інвесторів. Головне завдання туї полягає в тому, щоб повною мірою враховувались як національні, так; міжнародні пріоритети та імперативи у сфері екології. З одного боку; обов'язковою є орієнтація на ресурсно-екологічні критерії, стандарти те обмеження за будь-якої господарської діяльності.

Беручи до уваги гостроту екологічної ситуації в Україні, ні в якому разі не можна допустити, щоб у вільних економічних зонах, у прилеглих де трансконтинентальних коридорів місцевостях та в інтерпортах, ш приватизованих підприємствах розмішувалися екологічно шкідливі виробництва з застосовувалися екологонебезпечні технології, застарілі технічні засоби. Туї мають впроваджуватися екологічно чисті технологічні процеси, економні я ефективні методи та способи ресурсоспоживання в усіх сферах господарської діяльності.

За останні десятиріччя назбиралося чимало прикладів того, що розвинені країни прагнуть винести за межі своїх метрополій екологічно шкідливі; багатовідхідні та ресурсоємні виробництва і розмістити їх на території інших держав. Така тенденція зберігається й сьогодні як своєрідний феномен «екологічного колоніалізму». Основні риси останнього - це, з одного боку широкомасштабний імпорт мінерально-сировинних, лісових, біологічних те інших природних ресурсів, з другого - перенесення на чужі території «брудних» галузей промисловості та експорт застарілих, екологічно небезпечних технології і продуктів, вивезення туди токсичних і радіоактивних відходів для захоронення.

Отже, в умовах інтернаціоналізації господарсько-економічних зв'язків слід діяти екологічно грамотно і виважено, аби Україна не перетворилася не специфічну екологічну колонію. А щоб цього не сталося, під час оцінки проектів спільних підприємств, вільних економічних зон, трансконтинентальним транспортних коридорів, газо і нафтопроводів, акціонерних компаній за участю іноземних інвесторів має бути забезпечений еколого-економічний підхід та їх всебічна й об'єктивна екологічна експертиза із залученням фахівців-екологів різних галузей знань.

Тільки екологічно зорієнтовану господарську діяльність суспільства можна розглядати як економічно та соціально-ефективну, оскільки при цьому досягається велика економія природних ресурсів, майбутніх інвестицій і поточних витрат та поліпшуються соціальні показники (знижуються рівні захворюваності і смертності, зростає тривалість життя тощо). Соціальне та екологічно зорієнтована ринкова економіка - а саме таку систему слід будувати в Україні - здатна на основі гнучких і пристосованих до конкретних умов національного виробництва механізмів ефективно розв'язувати екологічні проблеми, долати гострі екокризові ситуації. Водночас така економіка стане важливим етапом на шляху до реального втілення в життя принципів сталого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку.

Висновки

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. Збереження природи та раціональне використання природних ресурсів є важливим фактором для подальшого розвитку країни.

Розглянувши міжнародну законодавчу базу і приділивши увагу діяльності особливих груп по збереженню Національного надбання, хотілося б відзначити, що Національне надбання Україні дуже погано освітлено в списках Національного надбання світу.

Особливого значення набуває процес формування раціональної та дієвої системи державного регулювання та управління природокористуванням і охороною природи, ресурсно-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях. Роль державного втручання полягає у контролі за дотриманням вимог екологічного законодавства, яке має охоплювати всі види й форми життєдіяльності людини. Основним Законом щодо регулювання відносин в цій галузі є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цілий розділ в Законі присвячено засадам економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Туризм безумовно має позитивний момент - економічний потенціал держави, але він має і негативну сторону - забруднення навколишнього середовища. Наприклад деякі області Чорного моря заборонені для купання через екологічної забрудненості.

Особливу увагу хотілося б звернути економічний момент у розгляді проблеми, безліч культурних та природних пам'яток знаходиться в жахливому стані через нестачі фінансування, більша частина природних територій продається під забудову. Це глобальні проблеми Україна.

України багата країна на природні красоти, але з огляду на перелічені вище проблеми, незабаром вона може стати державою, яка позбудеться культурної спадщини з економічних і екологічних причин.

Варто задуматися над збереженням культурної та природної вигляду Батьківщини.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996.

2. Закон України від 25 черв. 1991 р. «Про охорону навколишнього середовища»

3. Постанова Верховної України від 5 берез. 1998 р. №188/98 - ВР «Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №38/39. - Ст. 248. - с. 117.

4. Про екологічну експертизу: Закон України від 9 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №8. - Ст. 54.

5. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 липня 1992 р. Відомості Верховної Ради України. __ 1992. - №34. - Ст. 502.

6. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №50. - Ст. 678.

7. Максаковский В.П. Світова спадщина. - М., 2002 ст. 388 - 380.

8. Кисіль В.П. Пам'ятники Всесвітньої спадщини. - Мінськ., 1998 ст. 340.

9. Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999. -368 с.

10. Екологія і економіка природокористування: Підручник / Під. ред. Гируса Н. - М. - 1998.-321 с.

11. Барейко П.В. Напрямки вирішення екологічних проблем // Економіка АПК. -1999. - №12.-с. 36.

12. Фрезер Т. Пам'ятники історії і культури, природні заповідники під охороною ЮНЕСКО. - М., 1997

13. Веклич О. Феномен «екологічної поляризації» сучасного українського суспільства // Економіка України. - 1999. - №12. - с. 49-54.

1З. Грабін І., Злупко С. Економічні основи управління поліпшення якості навколишнього середовища // Економіка України. - 2005. - №11. - с. 90-91.

14. Кисельов Н. Екологія - «маркер» епохи // Вісник НАН України. - 1999. - №12.-с. 24-33.

15. Костюк П. Передумови сталого розвитку // Вісник НАН України. - 1998. - №7-8. - с. 15-17.

16. Пилипчук Н. Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього середовища // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - №8. - с. 3-5.

17. Попова О. Економічний аспект сталого розвитку // Економіка АПК. - 1998. - №5.-с. 6-12.

18. Федорищева А., Бутрин О. Техногенне - екологічна ситуація в Україні та управління рівнем її безпеки // Економіка України. 1998. - №5. - с. 74-78.

19. Штюрмер Ю.А. Охорона природи і туризм. - М., 1974

Размещено на Allbest.ru