Основи екології

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Лісові ресурси України, Кіровоградської області, особливості їх використання

геотехсистема екологічний лісовий природокористування

Лісові ресурси - це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу з найбільшою господарською ефективністю.

Ліси України Ліси на території України розташовані дуже не рівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Сформовані ліси понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна, дуб, бук, ялина, береза, вільха, ясен, граб, ялиця. Загальна площа лісового фонду України становить - 10,4 млн. га, із яких вкритих лісовою рослинністю - 9,6 млн. га. Україна належить до малолісних і лісодефіцитних країн. Лісистість території України складає 15,9% від загальної площі, що є найнижчим показником у Європі, а також одним з найнижчих у світі. Ліси на території України розташовані дуже не рівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах.

Стосовно лісистості території Кіровоградської області, то вона складає 6,7% і цей показник є одним з найнижчих в Україні, меншим він є тільки в південних областях країни. Це можна пояснити рядом факторів впливу природного і антропогенного походження. Природні фактори - це кліматичні умови та інші, антропогенні - це активне знеліснення, що розпочалось у 30-х роках XVIII століття в зв'язку з потребами у ресурсах військової сфери. Переважає дуб, акація, ясен. В результаті відбувається заготівля деревини шляхом рубок.



2. Генеральний план міста. Функціональне зонування міста. Міський кадастр

Генеральний план є найважливішим документом у сфері містобудування на рівні міста. Він визначає розвиток міської території на найближчі 15-20 років. Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Функції генплану:

· встановлює напрямки й межі територіального розвитку населеного пункту;

· визначає функціональне призначення, будівельне зонування та черговість освоєння території;

· містить принципові рішення щодо розміщення об'єктів загальноміського значення, інженерного обладнання й благоустрою;

· окреслює організацію вулично-дорожньої мережі й дорожнього руху;

· сприяє охороні природи та збереженню історико-культурної спадщини.

Кадастр міський - система відомостей про кількісні та якісні характеристики земель міста, будівель та споруд, розташованих на них, їх економічну оцінку, а також дані про інженерно-технічні та вулично-шляхові мережі, соціально-виробничу інфраструктуру, екологічний стан міського середовища, правовий і соціальний статус об'єктів кадастру.

До складу генплану також може входити план зонування території (зонінг). Цей документ поділяє місто на окремі функціональні зони, визначає умови та обмеження використання території у межах цих зон. Зонінг може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генплану.

Планувальні зони м.Кіровограда: невиробничі, житлові, ландшафтно-рекреаційні, курортні, зони транспортної інфраструктури, зони інженерної інфраструктури, комунально-складські, виробничі, спеціальні, сільськогосподарського виробництва, землі історико-культурного призначення.

3. Рекультивація земель. Види рекультивації та її етапи проведення

Рекультивації земель - це відновлення родючого шару ґрунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини.

Процеси рекультивації порушених земель звичайно рекомендують поділяти на два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте у практичному плані більш виправданим вважають визначення трьох етапів: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий, або проектно-вишукувальний, етап включає: обстеження і типізацію порушених земель та земель, які підлягають порушенню; вивчення властивостей розкривних порід і класифікацію їх щодо придатності для біологічної рекультивації; визначення напрямів і методів рекультивації; складання техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і технічних робочих проектів з рекультивації.

Гірничотехнічний, або інженерний етап, який ще називають технічною або гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо підготовки земель, що звільнилися після гірничих розробок родовищ до подальшого цільового використання в народному господарстві.

Біологічний етап рекультивації виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.), спрямовані на відтворення флори і фауни. Біологічну рекультивацію здійснюють землекористувачі, яким передають землі після гірничотехнічної рекультивації за рахунок коштів підприємств та організацій відповідного міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

У процесі вибору напрямку рекультивації земель необхідно мати на увазі, що рекультивовані землі і території, що їх оточують - після закінчення робіт, являють собою оптимально сформовану та екологічно збалансовану ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі види рекультивації порушених земель:

· сільськогосподарський, лісогосподарський, водогосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний, будівельний.

4. Поняття геосистеми, геотехсистеми. Класифікація геотехсистем

Геосистема - географічне утворення, системи різного рівня, що складаються з цілісної множини взаємопов'язаних, взаємодіючих компонентів. Найбільша планетарна геосистема -- географічна оболонка, система взаємодіючих компонентів: літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери. Компоненти геосистеми тісно взаємопов'язані між собою через потоки речовини та енергії, процеси гравітаційного переміщення твердого матеріалу, вологообмін та міграцію хімічних елементів.

Геотехсистема- вид геосистем, у яких природна і техногенна складові накладаються й інтенсивно впливають друг на друга, утворюючи якісно нову геосистемну цілісність.

Класифікація геотехсистем: 1.Водогосподарчі геотехсистеми: промислового і комунального водопостачання, водно-меліоративні, воднотранспортні, рибогосподарські.

2.Сільськогосподарські геотехсистеми виділяються тим, що тут відносно рівнозначні природні і антропогенно-техногенні підсистеми.

3.Лісогосподарські геотехсистеми підрозділяються на: експлуатаційні, не експлуатаційні.

4.Промислові геотехсистеми - сукупність технічних об'єктів промислового призначення, розташованих на визначеній території, природні комплекси якої приймають участь у їхньому функціонуванні.

5.Транспортні геотехсистеми представлені транспортними об'єктами -- станціями, портами, вокзалами і т.п.

6.Природоохоронні геосистеми.

5. Конструктивно-географічні дослідження сільськогосподарських геотехсистем

Сільськогосподарські геотехсистеми можна розглядати як результат нерозривної органічної єдності сільськогосподарської діяльності людини, що перетворює природний ландшафт, з наслідками цих перетворень.

Дії різноманітної діяльності людини на природну складову тут проявляються у виді:

1) привнесення чужорідних речовин і енергії, а також, речовин, властивих природі, але в підвищених концентраціях;

2) вилучення речовини і енергії : збір урожаю, сінокосіння, випас худоби, вилучення води для господарських і побутових потреб і так далі;

3) перетворення і штучного перерозподілу речовини і енергії в ландшафті.

Усі ці типи дії потрібні для існування геотехсистем сільськогосподарського призначення. Проте при неправильному співвідношенні різних дій і співвідношення їх масштабів з необхідних вони перетворюються на небажані, що веде до негативних змін в геотехсистемах

Особливість дослідження сільськогосподарських геотехсистем на відміну від інших геотехсистем полягає, по-перше, у відносній рівнозначності в них природних і антропогенно-техногенних підсистем і, по-друге, в широкій поширеності на Землі.



6. Поняття екологічного моніторингу. Принципи організації та етапи проведення

Екологічний моніторинг -- це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколиш­нього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

· об'єктивність і достовірність;

· систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об'єктами впливу на нього;

· багаторівневість;

· узгодженість нормативного та методичного забезпечення;

· узгодженість технічного і програмного забезпечення;

· комплексність в оцінці екологічної інформації;

· оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

· відкритість екологічної інформації для населення.

Етапи проведення:

1 етап - підготовчий, що передбачає з'ясування мети, визначення об'єкта, встановлення термінів проведення, вивчення літератури;

2 етап - практичний, суть якого полягає у зборі інформації шляхом спостережень, співбесід, тестування, анкетування,конт­рольно-діагностичні зрізи;

3 етап - аналітичний, під час якого відбувається аналіз і си­стематизація отриманої інформації, розробка рекомендацій та пропозицій щодо подальшого періоду, формулюються висновки.



7. Генеральна схема планування території України: сутність, мета, завдання

Генеральна схема планування території України визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

Складові: аналіз стану використання території України, обґрунтування основних напрямків використання території України, пропозиції щодо реалізації ГС.

ГС визначає території розвиток яких потребує державної підтримки, обґрунтовує напрямки та пріоритети розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екомережі.

Генеральна схема складається з текстових та графічних матеріалів,

Використання території України характеризується значними диспропорціями, зокрема: надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території; малою часткою територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення; наявністю значних територій, використання яких законодавчо обмежується та вимагає спеціального охоронного режиму господарювання (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС,

Санітарно-епідемічний та екологічний стан території України, рівень природно-техногенної безпеки характеризується: деформованою структурою господарського комплексу при переважанні виробництв з ресурсозатратними, екологічно небезпечними технологіями та значним зношенням основних фондів; високим рівнем забруднення навколишнього природного середовища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної інфраструктури; наявністю значних територій, що зазнають постійного впливу небезпечних геологічних процесів. Внаслідок цього територія України відзначається надмірним техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його забруднення та природно-техногенної небезпеки. До недоліків функціонування систем розселення належать: надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах; уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ та сіл; недостатній рівень розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів. Основною причиною цих недоліків є відсутність науково обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання території країни.

Реалізація генеральної схеми

1. Етапи реалізації Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи: 2001-2010 та 2011-2020 роки.

8. Конструктивно-географічні дослідження водогосподарських геотехсистем

Водогосподарчі геотехсистеми: 1)промислового і комунального водопостачання; 2)водно-меліоративні; 3)воднотранспортні; 4)рибогосподарські; 5)комплексного призначення.

Організацію управління водогосподарською геотехсистемою повинен здійснювати водогосподарський комплекс (ВГК), оскільки використання водних ресурсів у великих масштабах пов'язане зі змінами традиційних зв'язків в природі і системі народного господарства.

Водогосподарський комплекс це - сукупність різних галузей народного господарства, які спільно використовують водні ресурси одного водного басейну.

При обґрунтуванні ВГК необхідно враховувати зв'язані між собою його частини: природну, економічну і технічну.

Природна частина обумовлює можливості функціонування і розвитку ВГК, визначає позитивні і негативні сторони його впливу на навколишнє середовище. Вона включає водні ресурси, довкілля і місцеві природні умови.

Економічна частина враховує інтереси всіх галузей і окремих водоспоживачів. Її задачі полягають в максимізації економічного ефекту і мінімізації збитків при недоодержанні води окремими споживачами.

Технічна частина - визначає систему взаємопов'язаних технічних вирішень, споруд і заходів, які забезпечують дію ВГК в конкретних місцевих умовах. До складу технічної частини входять: загальні і галузеві споруди; водосховища і водоприймачі; захисні та інші споруди.

Водогосподарський комплекс повинен забезпечити найбільшу економічну ефективність для народного господарства в цілому, а не для якої-небудь окремої галузі і не допускати шкідливої дії на навколишнє середовище. Споруди учасників ВГК повинні сприяти охороні води від забруднення і виснаження і забезпечити достатньо просту і надійну експлуатацію.

Всі учасники ВГК поділяються на водоспоживачів і водокористувачів.

Водоспоживачі - споживають воду, вилучають її із водойм і водотоків (при цьому частина води вилучається безповоротно).

Водокористувачі - не вилучають воду, а тільки використовують її для різних цілей (гідроенергетика, водний транспорт, лісосплав, рибне господарство, водний туризм, спорт).

Класифікацію водогосподарських комплексів можна провести за масштабами, за типом споруд, за числом учасників.

Так за масштабами розповсюдження можна виділити: глобальні або міждержавні; державні; зональні; басейнові; ВГК частини басейнів.

В зв'язку з тим що ВГК тим чи іншим чином впливає на навколишнє середовище, особливо при водовідведенні, виникає необхідність виділення ще одного типу ВГК - водоохоронного, який повинен функцію вати в системі природоохоронного комплексу.



9. Планування сільської місцевості. Планувальні типи сільських поселень

Сільські населені пункти за чисельністю населення поділяються на групи: значні - від 3,0 до 5,9 і більше; великі - від 0,5 до 3,0; середні - більше 0,2 до 0,5; малі - до 0,2 .

За територіальною ознакою згідно з законодавством виділяються такі групи: село, селище, хутір. Селище - велике або значне сільське поселення, що адміністративно-господарським центром. Хутір - відокремлене від села самостійне сільське поселення, що мас назву, в якому проживає сім'я або кілька селянських сімей, які займаються переважно сільським господарством.

На території сільської Ради виділяються такі функціональні зони:

сільськогосподарського використання (земельні, лісові угіддя); виробнича; території комунального призначення; сельбищна; рекреації, об'єктів природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини. При наявності на території сільської Ради промислових запасів корисних копалин місця їх залягання виділяються в спеціальну зону.

Планування сільського населеного пункту

Функціональне зонування. Територія сільського населеного пункту в залежності від функціонального призначення ділиться на сельбищну і виробничу зони. Сельбищна зона включає громадський центр, територію житлової забудови, вулиці, бульвари, проїзди, майданчики для стоянки автомобілів, парки, сквери, водоймища.

Виробнича зона включає ділянки підприємств для виробництва і переробки сільськогосподарської та іншої продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки і автотранспорту, комунально-складські та інші об'єкти, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомобілів, інші території.

Планувальні форми сільських поселень (за Ковальовим С.О.):

Прості лінійні форми: 1 - однобічна рядова; 2 - двобічна рядова (село-вулиця).

Ускладнені лінійні форми: 3 - багаторядна; 4 - підковоподібна; 5 - розгалужена; 6 - зіркоподібна; 7 - радіально-кільцева; 8 - лінійно-кільцева.

Кучові форми: 9 - ройова; 10 - хаотично групова; 11 - злита; 12 - вулична забудова.

Квартальні форми: 13 - напівквартальна; 14 - квартальна (з периметральною забудовою); 15 - вільна забудова селищного типу.

10. Конструктивно-географічні дослідження міських геотехсистем

Міста як складові елементи більших територіальних систем і господарських комплексів мають свою специфіку. Вони зосереджують основну частину соціально-економічних функцій - розселенських, соціально- демографічних, інфраструктурних, виробничо-економічних, обслуговуючих, інформаційних, культурних, політичних, управлінських. Міста разом з транспортними магістралями формують опорний каркас територіальної організації населення та господарства. Міста виступають як економічні центри різних рангів і типів, пов'язані між собою системами територіального поділу праці - локальною, регіональною, національною, міжнародною. Міста являють собою згустки інфраструктури, зокрема транспортно-комунікаційної, і виступають вузловими елементами транспортно-комунікаційних мереж і систем. Міста розглядають як центральні місця, тобто як центри обслуговування різних рангів [28].

Серед найважливіших напрямів дослідження міста виділяються його аналіз як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей як проблеми відтворення соціальної структури і способу життя цієї спільноти в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання на базі властивого місту матеріально-речового комплексу. Важливою стороною дослідження міста є закономірності розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості результату взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства. Тут суттєве значення має аналіз взаємозв'язку соціально-класової структури і поселенської мережі, на основі якого вирізняється соціально-поселенська структура як ієрархічно організований взаємозв'язок соціальних типів міських та сільських поселень.

З огляду на різні рівні територіальної організації життєдіяльності суспільства, міста розглядають:

- у складі більш загальних соціально-економічних систем чи господарських комплексів як їх елементи чи складові;

- як цілісні виокремлені об'єкти суспільно-географічних, більш вузько-геоурбаністичних досліджень;

- як складні динамічні системні утворення, що мають свою будову (структуру) та внутрішньо диференційовані соціоекономічні функції; в цьому разі досліджують внутрішні відмінності міського середовища, розселення населення, розміщення господарської діяльності, аналізують планувальну структуру міста та його земельно-господарський устрій [29].

Предметну сферу досліджень міста складають:

- дослідження міста як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей;

- аналіз формування демографічної і професійної структури міста;

- аналіз закономірностей розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства;

- аналіз взаємозв'язку соціально-класової структури і поселенської мережі;

- дослідження особливостей соціально-поселенської структури як ієрархічно організованого взаємозв'язку соціальних типів міських та сільських поселень;

- аналіз специфіки урбанізації в різних соціальних умовах;

- аналіз зв'язку урбанізації і індустріалізації;

- аналіз удосконалення і розвитку складових соціальної інфраструктури у відповідності з потребами міських жителів у житлі, в різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування;

- дослідження міських проблем відтворення, розподілу, обміну та споживання на базі міського матеріально-речового комплексу;

- аналіз специфіки спілкування в міському середовищі;

- дослідження маргінальних прошарків міського населення;

- дослідження функціонування соціальної організації міста;

- дослідження функціонування соціальних інститутів міста;

- розробка програм соціального управління містом;

- соціальне планування міської соціально-територіальної спільноти;

- забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста.

Поряд з монографічним дослідженням, за яким місто вивчають як таке в цілому, існують багато напрямків і підходів, коли місто характеризують за його окремими елементами - підсистемами, блоками, районами, житловими масивами, зонами та ін. При цьому розрізняють два методологічні напрямки досліджень складових частин міста - вертикальний та горизонтальний.

За першим напрямком складові елементи міста розглядають покомпонентно і для міста в цілому. Наприклад, можна окремо досліджувати такі підсистеми міста: природне середовище; населення; міська забудова; виробнича інфраструктура; соціальна інфраструктура; сфера матеріального виробництва; сфера послуг; рекреаційне господарство; духовна сфера; міський транспорт; земельно-господарський устрій; приміська зона і т. д.

За цим напрямком досліджень може бути будь-яка окрема підсистема чи компонент міського середовища, а також їх окремі параметри та характеристики.

11. Медична географія як наука. Напрями досліджень. Класифікація захворювань

Медимчна геограмфія -- суміжна галузь географічної науки, що сформувалася на межі медицини та географії і вивчає вплив умов ландшафтної оболонки та суспільних факторів на здоров'я населення.

Об'єкт: медична сфера суспільства, яка охоплює людину, стан її здоров'я та середовище її проживання в рамках конкретних геопросторово-часових координат.

Предмет: просторові і часові закономірності функціонування територіальних систем захворюваності, а також взаємодія та трансформація їх складових.

Мета: розкриття закономірностей існування територіальних систем захворюваності та медичної сфери в цілому.

Завдання

· пізнання закономірностей географічного (просторового) впливу навколишнього середовища на людину;

· географічний моніторинг медичної ситуації;

· дослідження географічних факторів, що впливають на виникнення та поширення хвороб;

· оптимізація системи охорони здоров'я на основі нейтралізації негативних факторів впливу на здоров'я населення.

Напрями досліджень:

Медичне ландшафтознавство вивчає вплив природної складової територіальних систем захворюваності на стан здоров'я населення, що може бути основою вироблення підходів до оздоровлення певних територій.

Медичне країнознавство має своїм завданням вивчити медико-географічні особливості окремих держав, їх територіальних одиниць, інших регіонів і представляти відповідні результати у будь-якій формі (медико-географічні атласи, медико-географічні описи тощо).

Нозогеографія досліджує просторове поширення окремих хвороб, інтенсивність їх прояву та співвідношення різних їх видів в залежності від географічного положення території. Напрацьований матеріал є основою для визначення головних особливостей територіальної організації цього явища.

Ландшафтна епідеміологія головним завданням має визначення природних умов утворення та закономірностей функціонування ареалів інфекційних хвороб, які передаються від тварин до людей (природних осередків хвороб).

Географія медичного обслуговування вивчають мережу медичних закладів, її відповідність проблемам населення з метою складання рекомендацій по підвищенню ефективності її роботи в залежності від існуючих показників захворюваності.

За міжнародним класифікатором хвороб:

Клас I. Деякі інфекційні та паразитарні хвороби. Клас II. Новоутворення. Клас III. Хвороби крові, кровотворних органів і окремі порушення, які включають імунний механізм. Клас IV. Хвороби ендокринних систем, розлади харчування і порушення обміну речовин. Клас V. Психічні розлади і порушення поведінки. Клас VI. Хвороби нервової системи. Клас VII. Хвороби ока та його апарату. Клас VIII. Хвороби вуха та соскоподібного відростка. Клас IX. Хвороби системи кровообігу. Клас X. Хвороби органів дихання. Клас XI. Хвороби органів травлення. Клас XII. Хвороби шкіри та підшкірної клітковини. Клас XIII. Хвороби кістково-м'язевої системи і сполучної тканини. Клас XIV. Хвороби сечостатевої системи. Клас XV. Вагітність, пологи та післяпологовий період. Клас XVI. Окремі стани, які виникають у перинатальний період. Клас XVII. Вроджені аномалії (вади крові), деформації та хромосомні порушення. Клас XVIII. Симптоми, ознаки і відхилення від норми, які виявленні при клінічному і лабораторному огляді, як не класифіковані в інших рубриках. Клас XIX. Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин. Клас XX. Зовнішні причини захворюваності та смертності. Клас XXI. Фактори які впливають на стан здоров'я населення і частоту звертання в заклади охорони здоров'я.

12. Конструктивно-географічні дослідження транспортних геотехсистем

Транспортні геотехсистеми представлені транспортними об'єктами станціями, портами, вокзалами і т.п., мережами відповідних транспортних магістралей - залізниць, автошляхів, трубопроводів, ліній електропередач і електронного зв'язку, водних і повітряних трас, а також системами інфраструктури, що обслуговує транспорт з відповідними відводами земель - майданчиків, смуг, трас і т.і. Транспортні геотехсистеми забруднюють природні геосистеми (повітря, водне середовище, ґрунти). створюють інтенсивне фізичне (шумове та електромагнітне) забруднення навколишнього середовища.

Напрямки: дослідження окремих транспортних підприємств та об'єктів (станції, порти, вузли); аналіз транспортних комплексів; вивчення транспортних систем і комунікацій.

Транспортний комплекс характеризують за наявною транспортною інфраструктурою,, транспортними засобами і роботою транспорту. Розглядаються - системи галузевого транспорту (авто авіа залізн), рухомий склад залізниць, автомобільний парк.

13. Природоохоронні геотехсистеми. Проектована екомережа України. Критерії формування регіональних екомереж

Класифікація геотехсистем включає і природоохоронні геосистеми як обов'язковий елемент раціональної господарської організації території.

I) заповідники(заповідні ділянки лісу);

2)державні природні національні парки;

3)пам'ятники природи (комплексні, ландшафтні, гідрологічні);

4)заказники -- ботанічні, зоологічні, мисливські;

5) біосферні заповідники.

Єдина природоохоронна мережа повинна включати території з різним режимом охорони. Вони повинні включати «природоохоронні вікна» -- найбільш уразливі в екологічному відношенні ділянки, поєднуючи їх «коридори» -- траси переміщення біоти, а також захисні природні комплекси, що утворюють «буферні смуги».

В основу проектування екомережі закладаються як флористичні, фауністичні, геоботанічні, біоценотичні, так і ландшафтні критерії, оскільки різні ієрархічні рівні організації живого покриву характеризуються різними механізмами підтримки біорізноманіття. Різні групи критеріїв відбору доповнюють одна одну і жодна з цих груп не є самодостатньою. Проте, при виконанні конкретної роботи, можливо віддати перевагу тій або іншій групі критеріїв, у залежності від практичної потреби.

Флористичні (фауністичні) критерії це особливості складу (набору) таксонів (у першу чергу видів) рослин і тварин певної території. Крім якісних (флора як список видів) та кількісних (флора як чисельність видів) характеристик видового різноманіття, флора може характеризуватися складом своїх географічних, біоморфологічних, екологічних елементів, тобто груп видів (типологічні елементи флори) які мають певні спільні ознаки. Таким чином, на стадії проектування екомережі необхідно провести детальне флористичне дослідження території з використанням традиційних методів та методик (у т.ч. методу конкретних флор, з використанням методу парціальних флор, або хоча б приблизною кількісною оцінкою місцевих популяцій видів).

Геоботанічні (синдинамічні) критерії. З флористичними критеріями відбору територій тісно пов'язані геоботанічні. Флора та рослинність нерозривно інтегровані в одному рослинному покриві і кожній елементарній (конкретній) флорі відповідає своя сукцесійна система рослинності закономірно організована система рядів природних змін рослинного покриву (сукцесійних рядів). При відпрацюванні геоботанічних критеріїв виділення структурних елементів екомережі доцільно враховувати геоботанічне районування території, для якої розробляється екомережа. Геоботанічне обстеження території, на якій планується створити екомережу, проводиться з використанням традиційних методів: маршрутно рекогносцирувальних, детально-маршрутних (територіальних) та, по можливості, стаціонарних.

Ландшафтні критерії за своєю сутністю є географічними критеріями, проте вони тісно корелюють з біологічними - флористичними та геоботанічними критеріями вибору територій для включення до екомережі. Особливо важливим є тісний зв'язок між показниками біорізноманіття та характеристиками просторової структури ландшафту, під якою розуміється кількісне співвідношення та просторове розподілення різних елементів ландшафту.

14. Конструктивно-географічні дослідження промислових геотехсистем

Промислові геотехсистеми - сукупність технічних об'єктів промислового призначення, розташованих на визначеній території, природні комплекси якої приймають участь у їхньому функціонуванні. В них виділяють три підсистеми: 1) технічну; 2) природну; 3) блок керування .За ступенем впливу на природне середовище промислові геотехсистеми поєднуються у декілька груп:

забруднення техногенними речовинами всіх компонентів природного комплексу (вилучення і порушення земель, знищення рослинності і т. д)

видобувна промисловість з початковими стадіями обробки сировини (кам'яне вугілля , пальні сланці, руди чорних і кольорових металів, горно-хімічна сировина)

забруднення переважно токсичними речовинами повітря і вод

підприємствами чорної і кольорової металургії, хімічної і нафтохімічної

промисловості;

забруднення повітря тепловими електростанціями, підприємствами

будівельних матеріалів, машинобудування і целюлозно-паперової промисловості(при сульфатному способі виробництва);

забруднення вод підприємствами машинобудування, целюлозно-паперової, лісохімічної, лісопильної і деревообробної, легкої і харчової промисловості;

порушення (вилучення земель, знищення рослинності) у процесі

видобутку мінерально-будівельної сировини, торфу, лісорозробок, а також при

функціонуванні великих гідротехнічних споруджень.

15. Рекреаційні ресурси світу. Рекреаційні геотехсистеми

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності . Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Поняття "рекреаційні ресурси" включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.

Рекреаційна діяльність поєднує різноманітні види відпочинку і значну сукупність допоміжних і обслуговуючих видів діяльності, які разом називають рекреаційним (туристичним) господарством або рекреаційним комплексом. Рекреаційне господарство являє собою типовий міжгалузевий комплекс, оскільки у рекреаційному обслуговуванні прямо чи опосереднено приймає участь багато різних галузей і видів економічної діяльності. Рекреаційний комплекс (РК) -- це сукупність галузей і видів економічної діяльності, які забезпечують рекреаційними послугами населення країни, регіону, міста та створюють необхідні передумови для нормального функціонування рекреаційно-туристичного господарства.

Функціональна структура рекреаційного комплексу:

Підкомплекси (П): І -- курортно-оздоровчий, II -- пізнавально-діловий, III -- спортивний, IV -- екологічний, V -- релігійний, VI -- розважальний та ін. Рекреаційні кластери (РК) -- види рекреаційної діяльності: 1 -- курортно-лікувальний відпочинок, 2 -- курортно-оздоровчий відпочинок, 3 -- спортивно-оздоровчий відпочинок, 4-- пізнавальний туризм, 5 -- історико-етнографічний туризм, 6 -- історико-культурний туризм, 7 -- науковий туризм, 8 -- діловий туризм, 9 -- торговий туризм, 10 -- спортивний туризм, 11 -- ландшафтно-екологічний туризм, 12 -- релігійний туризм, 13 -- розважальний туризм. Рекреаційні цикли (РЦ): поєднання окремих видів рекреаційного обслуговування (ЛР) и супутніх видів послуг (ЛС).

16. Глобальні екологічні проблеми, шляхи їх вирішення

Антропогенний вплив на грунти - Значні негативні зміни стану земної поверхні в цілому викликано саме не реціональними діями людей, джерело яких не лише в рівні знань, але й у погоні за економічною вигодою. Втра- та плодючих земель внаслідок їх виснаження, ерозії, вилучення для промислових потреб та інших факторів призвела до загострення продовольчої проблеми на земній кулі. Часто землі виснажуються за рахунок того, що засаджуються щорічно однією чи схожими культурами. Вже через два - три роки спостерігається збідніння таких земель на іони одних елементів і перенасичення в них інших. Такий дисбаланс приводить до потреби внесення певних добрив і тимчасової перерви в 1 - 2 роки для відновлення плодючості землі. Така тактика є неправильною, бо земля в цьому випадку може втратити свою плодородність. Найчастіше головним ворогом орних земель, зайнятих під сільським господарством, є внесення добрив не органічного походження, а також пестицидів.

Антропогенний вплив на ліси - знищення лісів, а за останні 2 - 3 тисячоліття люди умудрились знищити біля половини лісових масивів, невірні методи землеробства і ряд інших факторів призвели до втрати цих мільйонів гектарів. Встановлено, що близько 94 % лісових пожеж трапляється саме з вини людини і лише 6 % пожеж спричиняють природні катаклізми. Через недбалість та не обережність людей часто втрачаються величезні ліси і нові насадження. Проте і це не все. Поширено, зок-рема в нашій країні, заснування несанкціонованих звалищ побутового сміття в районах лісосмуг чи посадок, при-чому вражає те, що влада країни нічого не робить для запобігання цього, навіть не дивлячись на те що цей факт переріс в серйозну проблему.

Біорізноманіття - Багато вчених, які займаються вивченням біосфери, вважають, що їй загрожує небезпека. По оцінкам багатьох вчених, в найближчі 75 років з лиця Землі може зникнути половина всіх видів рослин і тварин. Дехто стурбований тим, що швидкість зникнення окремих видів може в 10000 раз перевищувати швидкість їх так названого природного зникнення. На думку одного спеціаліста, зараз кожні 10 - 20 хвилин на планеті в середньому зникає один вид. В наш час головною причиною зменшення біорізноманіття стала діяльність людини. Деякі вчені називають людину „ знищувачем живої природи ”.

Загроза глобального потепління - Згідно оцінкам Міжурядової комісії з кліматичних змін, протягом останнього століття температура на Землі може підвищитися на 3,5 градуса за Цельсієм. Таке різке потепління може викликати зникнення деяких видів тварин і рослин. По даним досліджень, підвищення температури води - одна з причин загибелі коралових рифів, які слугують середовищем життя багатьох морських організмів.

Вирішення

Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством. Шляхи розв'язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша. Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у

розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН, МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль. Для розв'язання глобальних проблем людство має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення, напрацьовано відповідні форми. Серед останніх

слід назвати міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку, яка розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми захисту навколишнього середовища. Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить регіональному співробітництву. Так, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані.

Джерелами ресурсів та засобами розв'язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають: офіційна допомога з боку економічно розвинутих країн країнам, що розвиваються; іноземні приватні інвестиції; застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуйте кредитування, оподаткування і

ціноутворення, екологічне страхування тощо; об'єднання зусиль усіх країн світу для розв'язання глобальних проблем; збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи; створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки з метою ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки; посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи; стимулювання виробництва таких зразків транспортних засобів, техніки, які б не завдавали шкоди довкіллю, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних

ресурсів. Складність розв'язання глобальних проблем сучасності не означає, що світова спільнота не усвідомлює згубної небезпеки їх ігнорування, постає питання пошуку найефективнішого комплексного міждержавного підходу їх вирішення.

17. Конструктивно-географічні дослідження лісогосподарських геотехсистем

Лісогосподарські геотехсистеми підрозділяються на: 1) експлуатаційні; 2) неексплуатаційні (рекреаційні, охорона здоров'я і заповідна справа).

Формується на основі лісового фонду.

Ліси поділяються на :

1.Ліси 1 групи - заготівля деревини, інша лісова продукція.

2.Ліси 2 групи - захисне призначення, природоохоронне призначення, рекреаційне призначення.

18. Оцінка геоекологічної ситуації в Кіровоградській області

Екологічна ситуація в області у 2001 р. в цілому залишалася стабільною. Разом з тим, досягти помітного поліпшення в стані довкілля не вдалося. Це зумовлено тим, що продовжують мати місце низькотехнологічні та ресурсоємкі виробництва, не здійснюються відповідні вклади на охорону навколишнього природного середовища, збільшується знос та морально старіють очисне обладнання і технології. В останні роки через відсутність коштів нові установки і обладнання практично не впроваджуються, погіршується якість використовуваного палива.

Одним з факторів, що впливає на якість довкілля є контроль за кількістю відходів, що утворюються і розміщуються в області, ступінню їх небезпечністі та рухом. Ця робота знаходиться під постіним контролем і будується на основі Закону України “ Про відходи “ інших законодавчіх та нормативних актів.

Враховуючі відсутність в області спеціалізованого полігону для зберігання токсичних відходів, значна кількість підприємств області накопичують частину відходів виробництва на своїй території у місцях, обладнаних у відповідності з вимогами екологічних та санітарних норм і правил.

Дінаміка утворення та накопичення токсичних відходів І-ІІ класів небезпеки, які утворювались на підприємствах області за останні 5 років дозволяє зробити висновок, що їх кількісний та якісний склад майже не змінюється, кількість утворюваних відходів стабільна тому потужностей установки демеркурізації ртутовміщуючіх ламп і приладів, а також лінії по омонолічуванню відходів гальванічних виробництв в шлаколужні бетони, які діють на НВФ “ Екоцентр “ дозволять вирішити питання утилізації цих видів відходів та будуть сприяти підтриманню безпечного балансу накопичення і знешкодження значної частки відходів І-ІІ класів небезпеки на території області.

Аналіз документів, що надані на даний час в держуправління екології та природних ресурсів на погодження лімітів на утворення і розміщення відходів на 2003 рік показує, що збільшення кількості утворюваних відходів та зміни їх якісного складу не передбачається.

Найбільш складним залишається в області питання поводження з твердими побутовими відходами. Всі існуючі сміттєзвалища організовані понад 20 років, а у м. Кіровограді понад 50 років тому. В зв”язку з чим вирішення питання їх реконструкції або закриття і будівництва нових є нагальною проблемою для області.

Основними проблемами радіоекології в області є:

- есхаляція радону з поверхні хвостосховищ та відвалів уранодобувних шахт;

- перенесення з частками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела забруднення;

- скиди забруднених шахтних вод та змив радіоактивних речовин поверхневими водами з забруднених проммайданчиків шахт у природні води;

- великі по об'ємах відвали гірських порід та забалансової руди, які розташо-вані в межах населених пунктів області та м. Кіровограда.

19. Стихійні явища і процеси на карті світу

Стихійні явища та процеси приводять до порушення нормальної діяльності людей. Характерними рисами є непередбачливість і неможливість, як правило, своєчасно попередити.

Виверження вулканів - найбільш небезпечні для життя людства (Везувій - Помпеї у 78 р. до н.е.). За останні 500 р. загинуло більше 200 тис. людей. Шляхом спостережень вдалось виявити та встановити розміри зон небезпечного впливу вулканів.

Райони: Індонезія - 128 влк., Японія - 30, Центральна Америка - 30 та інш.

Грязьові влк. - Азейбарджан, Україна.

Землетруси - моалопрогнозоване стихійне явище. Є за шкалою Ріхтера та Гутенберга. Особливо небезпечні землетруси на морських узбережжях. Найпотужніший землетрус у Чилі і 60-х рр. (9,5 балів).

Зсуви - швидке руйнування схилів, характерні переважно для гірських масивів.

Селі - переважно у гірських країнах, максимально в м. Алмата - танення льодовиків,також у долинах річок та узбережжя водосховищ, морів.

Повені і паводки - може бути нагонення вітром.

Урагани, смерчі, торнадо - Північна Америка, Мадагаскар, Пн-Сх Австралія - часте повторювання. Максимально в Бангладеші (ураган), США (торнадо) загинуло 1,5 тис.ос.

Лавини - Зх. Кордільєри, Альпи та інш.

20. Нормування екологічно допустимих техногенних навантажень на природні комплекси

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування.

Екологічне нормування передбачає облік припустимого техногенного навантаження на екосистеми, у тому числі й на екосистему ґрунту, яке не перевищує меж її екологічної ємності та не призводить до збоїв чи руйнування механізмів саморегуляції.

Для вирішення проблеми екологічного нормування необхідно створити загальнодержавну систему, спрямовану на формування, постійне вдосконалення екологічних нормативів, правил і стандартів. Їх дотримання забезпечить постійну екологізацію основних форм природокористування й уможливить існування еколого - економічних систем якісно нового типу.

Оскільки екологізація природокористуваня досить тривалий процес, то доцільно виділити три окремі категорії екологічних нормативів: поточну (оперативну), ознайомчу (перспективну) і цільову (ноосферну).

21. Основні стратегії раціонального природокористування

Раціональне природокористування -- використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу.

Принципи раціонального природокористування:

· «Нульовий рівень» споживання природних ресурсів;

· Відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону;

· Збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання;

· Збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності;

· Погодження виробничого і природного ритмів;

· Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування.

Для досягнення стану усталеного (екологічно збалансованого) розвитку необхідна низка передумов, якими, як зазначалося у доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (1987 р.), є:

· політична система, здатна забезпечити участь широкого кола громадськості у прийнятті рішень;

· економічна система, що могла б забезпечити розширене виробництво та технічний прогрес на власній міцній базі;

· соціальна система, здатна забезпечити зняття напружень, що виникають за умов негармонійного економічного розвитку;

· система ефективного виробництва, зорієнтованого на збереження екологоресурсної бази;

· технологічна система, яка могла б стимулювати постійний пошук нових рішень;

· міжнародна система, що сприяла б усталеності торговельних та фінансових зв'язків.

22. Екологізація с/г та промисловості

Екологізація підприємств промисловості та АПК припускає інтенсивний розвиток НТП і переклад його на еколого-економічні, економіко-організаційні та еколого-технічні відносини. Здійснення екологізації народного господарства може вестися за такими основними напрямками:

· Шляхом здійснення системи організаційно-технічних рішень, енергозберігаючих, природоохоронних та інших заходів без істотної перебудови основних виробничих фондів на підприємствах -- без зупинки їхньої дії і без зниження випуску продукції.

· У процесі розширеного відтворення основних фондів народного господарства (нове будівництво, розширення,реконструкція, технічне переозброєння і капітальний ремонт) це досягається проектно-будівельними заходами.

Перший напрямок екологізації народного господарства можна здійснювати повсюдно в широких масштабах на діючих основних фондах народного господарства за допомогою екологізації всієї виробничо-господарської діяльності, не перериваючи її. При цьому в основному вирішуються завдання, які не потребують докорінної перебудови основних фондів, але дозволяють досягти суттєвих результатів щодо зниження забруднення навколишнього середовища та ресурсозбереження.

Другий напрямок екологізації господарства здійснюється при відтворенні основних його фондів. Тут головним господарським важелем стає екологічне опрацювання проектів відтворення основних фондів.

Можна виділити наступні основні напрямки екологізації суспільного виробництва:

· збереження і відновлення екологічних систем;

· впровадження прогресивних технологій видобутку природної сировини;

· раціональне використання матеріальних ресурсів;

· створення та впровадження маловідходних і безвідходних виробництв;

· екологічно прийнятне розміщення і територіальна організація виробництва;

· скорочення та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища.

Для подолання пегативних тенденцій у розвитку АПК, швидшого вирішення продовольчої проблеми потрібно мати комплексну програму екологізації сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості, яка б включала дві підпрограми: 1) екологізація сільського господарства; 2) прискорений розвиток виробничо- сбутової сфери АПК (інфраструктура та переробна промисловість). Найважливішим напрямком у розв'язанні задачі сталого розвитку сільского господарства є забезпечення простого і розширеного відтворення природної родючості грунтів. Шляхи реалізації цього напрямку потрібно передбачати при розробленні підпрограми екологізації сільського господарства. До них відносяться перш за все боротьба з ерозією кислих грунтів, мінімізація техногенного впливу на грунти, грунтозахисні технології, біологічні методи захисту рослин, оптимальні сівозміни, чисті пари і т. ін. Ці заходи з покращення якості грунтів є «м'якими», вони не вносять різких змін в екологічний баланс агроекосистем, а, навпаки, сприяють підвищенню родючості грунтів. Ці заходи повинні користуватися пріоритетом по відношенню до «глибоких» меліорацій, широкому використанню хімічних засобів виробництва мінеральних добрив і пестицидів, використанню потужної техніки з великим навантаженням на грунт. В цілому темпи деградації грунтів, зниження родючості зараз значно випереджають темпи проведення еколгічних заходів. Форсування здійснення природоохоронних і природопокращуючих заходів дозволяє поряд з екологічним ефектом отримати значну економічну вигоду. Так, капітальні вкладення в боротьбу з ерозією грунтів характеризуються високою економічною ефективністю. Проведення в повному обсязі протиерозійних заходів дає можливість збільшити виробництво продукції рослинництва майже на третину. Поряд з високою еколого-економічною ефективністю, екологізація сільського господарства дає і величезний соціальний ефект. Це проявляється перш за все в покращенні здоров'я населення в результаті зпростання споживання біологічно чістої сільськогосподарської продукції, зменшення забруднення водних і земельних ресурсів, повітряного басейну. Друга складова програми екологізації АПК підпрограма прискореного розвитку виробничо-сбутової сфери, здійснення якої дозволяє покращети використання і ліквідувати втрати сільськогосподарської сировини. Прискорення розвитку інфраструктури (дороги, сховища, торгівля тощо) і переробних галузей промисловості (харчової. легкої) має важливе значення для стабілізації екологічної ситуації і вирішення продовольчої проблеми.

...