Збереження біотичного різноманіття України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук

Збереження біотичного різноманіття України

Мовчан Я.І.

03.00.16 - екологія

Дніпропетровськ - 2009

Вступ

Актуальність теми. Починаючи з середини 1980-х років проявилися ознаки глобальної екокризи: споживання людством відновлюваних природних ресурсів перевищило продуктивний потенціал біогеоценозів планети, а кількість відходів антропогенної діяльності - здатність біогеоценозів планети адсорбувати їх (Wackernagel, Rees, 1996). На основі підрахунків цих показників експерти щорічно визначають "день порушення балансу споживання" ("overshooting day","Hereinfall Tag"): 19 грудня - 1987 року, 21 листопада - 1995 року , а для 2007 року - 6 жовтня, вказуючи на тенденцію пришвидшення темпів вичерпання річного біоресурсного потенціалу планети та експлуатації біосфери за рахунок нащадків, що супроводжується необоротним виснаженням біогеоценозів. Прогнозується, що як наслідок у подальшому експоненціально збільшуватиметься деградація природних систем життєзабезпечення планети, посилюватиметься порушення вуглецевого балансу, спричинюючи зміни клімату й природні катастрофи, і швидкими темпами погіршуватиметься стан біосфери.

Стан біогеоценозів України також характеризується глибокою трансформацією, спричиненою розвитком сільського господарства, гірничо-видобувної, металургійної та хімічної промисловості, населених пунктів, енергетичної та транспортно-комунікаційної сфер. Руйнування і фрагментація біогеоценозів, зменшення числа та чисельності популяцій видів, скорочення площ, зайнятих природними ценозами, явища зпустелювання, підтоплення, процеси ерозії є проявами антропогенної трансформації біогеоценотичного покриву і причиною "кризи біорізноманіття". В Україні за історичний період зменшилася площа лісів від 50% до 17%, знищено степ як біом, порушено значні площі заплав, споруджено греблі на ріках, підірвано запаси мисливських видів тварин та природних фіторесурсів, осушено болота. Масштабні "іригації" степових ділянок спричинилися до процесів підтоплення та засолення; надзвичайно високим є рівень розораності земель (понад 50% суходолу держави); має місце надексплуатація біо-, зокрема морських, ресурсів та неконтрольоване поширення інвазійних видів. Має місце хімічне забруднення екотопів та формування вторинних біогеохімічних провінцій, деградація малих річок і біогеоценозів.

Найзагрозливішою ланкою в глобальних і регіональних процесах деградації довкілля є катастрофічні втрати біорізноманіття (McNeely, 1990; Wilson, 1992), яке становить базову, відновну складову біосфери (Вернадський, 1926; Одум, 1975), "екосистемного фонду" (Шеляг-Сосонко, Мовчан, 1982), "природного капіталу" (Костанза, Дейлі, 1992) і яке забезпечує адаптивність та екосистемну організованість життя (Ємельянов, 1999; Голубець, 2006), формує комфортне природне довкілля (Маєр-Абіх, 1977). Тому проблема функціонування, збереження та відтворення біорізноманіття має розглядатися в системі досліджень стану й динаміки біогеоценотичного покриву за умов антропогенних впливів. Отже, проблема збереження й відтворення біорізноманіття є актуальною в теоретичному й практичному аспектах, розв'язання її є необхідною умовою пошуку адекватних відповідей на виклики сьогодення, оптимізації глобальних, регіональних та локальних систем життєзабезпечення.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках державних та галузевих тем на замовлення ДКНТ СРСР (1985 -1992 рр.) і України (1992 1993 рр.), виконаних в Інституті ботаніки: № 942 "Разработать автоматизированную проблемно-ориентированную лабораторию экологических исследований" (керівник - Шеляг-Сосонко Ю. Р., 1985), № 943 "Экология и охрана растительных сообществ Украины" (керівник - Шеляг-Сосонко Ю. Р., 1988), № 1045 "Анализ фоновых характеристик объектов дистанционного исследования ландшафтов Европы" (керівник - Мовчан Я. І., 1988), НДР, виконаних в НЕЦ України, в тому числі, на замовлення ДКНТ України та МСОП/IUCN (1992_-2005 рр.), тематик Лабораторії системних досліджень Інституту досліджень навколишнього середовища та ресурсів РНБО України (1999-2000 рр.) та Лабораторії екобезпеки Національного авіаційного університету (2007_2008 рр., зокрема, "Підготовка проекту Зведеної схеми формування екомережі України (перший етап") (№ 5/1260/21/1, співкерівник), "Розроблення (науково-експертне опрацювання) проекту змін до Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки"(№ 11/1260/21/1, співкерівник), замовник - Мінприроди України, 2007_2008 рр.). Концептуальні напрацювання та матеріали дисертаційного дослідження знайшли застосування при опрацюванні схвалених Верховною Радою України державних цільових екопрограм ("Перспективного розвитку заповідної справи України", 1994; Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000_2015 рр., 2000; державної програми охорони та відтворення довкілля Чорного та Азовського морів, 2001).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження було наукове обґрунтування системи заходів щодо збереження біорізноманіття як однієї з фундаментальних передумов переходу України до екологічно-збалансованого розвитку. Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

розроблення і обґрунтування методологічного підходу та адекватного евристичного інструментарію Евристика (грец. heurisko -- знаходжу, відшукую, відкриваю) -- наука про творчу діяльність, методи, які використовуються у відкритті нового. Евристичні методи дозволяють пришвидшити процес розв'язання задачі, зокрема, у зв'язку з можливістю вирішення ряду задач (розпізнавання об'єктів, доведення теорем і т. д.), за допомогою технічних засобів. Метою евристики є побудова моделей процесу вирішення якої-небудь нової задачі (Вікіпедія). з урахуванням новітніх напрацювань у галузі екології та охорони довкілля для системного дослідження проблеми "кризи біорізноманіття";

науково-теоретичне опрацювання проблеми та обґрунтування методів дослідження змін біогеоценотичного покриву в зв'язку із станом довкілля;

встановлення інтегральних інформативних показників стану довкілля та чинників його змін у контексті тенденцій природокористування, визначення еколого-популяційних залежностей зміни стану біотичних ресурсів та формулювання положень (екопарадигми) щодо шляхів підтримання функціонування біогеоценотичного покриву в умовах дії антропогенних чинників.

розроблення стратегії збереження біотичного різноманіття України та обґрунтування схеми її практичної реалізації, науково-експертного супроводу і моніторингу впровадження;

теоретичне та практичне обґрунтування формування екомережі як базового поліфункційного засобу впровадження стратегії збереження біорізноманіття.

Об'єкт дослідження - антропогенні зміни біогеоценотичного покриву України.

Предмет дослідження - антропогенні зміни рослинного покриву, їх причинні залежності та можливості екологізації господарської діяльності в контексті завдань охорони, невиснажного використання та відтворення біогеоценотичного покриву України.

Визначені мета та завдання роботи передбачали застосування комплексу інтенсивних (дистанційних та контактних, на полігонах і трансектах, геоботанічних та лабораторних) і екстенсивних методів дослідження (зокрема, об'єктово-функційної евристичної матриці, ОФЕМ, СВОТ-аналізу, концептуальних моделей) та використання в процесі роботи різнопланового матеріалу, як первинного, так і аналітичного, а також статистичних даних. Дослідження було здійснене виходячи з еколого-еволюційного та системного підходів, на засадах дедуктивного способу організації матеріалу, верифікованого індуктивним чином. Природа досліджуваного матеріалу зумовила його розгляд у екосистемному контексті, що розуміється як перелік базових, суттєвих характеристик відповідної предметної області з урахуванням впливу антропогенних чинників довкілля.

У процесі дослідження висунуто такі робочі гіпотези:

Можлива адекватна класифікація досліджуваних об'єктів та процесів, що дає змогу розробити необхідну методологію дослідження;

Можливе виявлення інтегральних показників стану об'єктів екосистемного рівня, інформативних щодо дії збурювальних (антропогенних) чинників;

Можливий вибір адекватних цільових організаційних засобів, що дозволяють на основі екологічного обґрунтування здійснювати корекцію економічної або/та природоохоронної діяльності, пов'язаної із збереженням біорізноманіття.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в:

обґрунтуванні ідеї об'єктово-функційної евристичної матриці (ОФЕМ) - інструменту екологічного дослідження стану біорізноманіття;

розробленні та адаптуванні методів та приладів для індикації дії збурювальних чинників, у першу чергу антропогенних;

обґрунтуванні, на основі екосистемного підходу, варіанту сучасної екопарадигми з урахуванням тенденцій природокористування в України;

формулюванні стратегії та алгоритму першочергових кроків щодо збереження біорізноманіття України на екопрограмових засадах;

концептуальному обґрунтуванні поліфункційності екомережі як засобу практичного втілення національної стратегії збереження біорізноманіття в контексті переходу до екологічно-збалансованого стану біогеоценотичного покриву України.

Практичним здобутком дисертаційного дослідження є:

Узагальнення значних теоретичних і експериментальних матеріалів щодо біорізноманіття та розвиток поліваріантного екодослідження на основі ОФЕМ.

Опрацювання комплексних інструментальних методичних підходів, зокрема дистанційних, які реалізовані в методах і приладах для досліджень та моніторингу і на які отримані авторські свідоцтва та патенти (1984-2008 рр.).

Обґрунтування структури і змісту матеріалів системного екопрограмування та його нормативно-правового й організаційного супроводу.

Застосування результатів дослідження в процесі вироблення управлінських рішень, для обґрунтування створення заповідних об'єктів, виконання пілотних проектів, удосконаленні інформаційних, освітніх та інституційних засад збереження біорізноманіття з упровадженням елементів невиснажного природокористування.

Обґрунтування системи показників упровадження та моніторингу стратегії збереження біорізноманіття.

Використання методичних та теоретичних напрацювань у навчально-освітніх курсах у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" (2001_2005) та Національному авіаційному університеті (2007_2008), Науково-освітньому центрі землеустрою (2003) і для виконання наукових досліджень в інститутах агроекології та землеробства УААН (1998_2007), Інституті ботаніки НАН України (1984_2008), громадських екологічних організаціях (1991_2008), Інституті досліджень навколишнього середовища та ресурсів РНБО України (2000), при підготовці міжнародних підручників "Социально-экономический потенциал устойчивого развития" (за редакцією пп. Л. Мельника та Л. Хенса, Суми, 2007 рос.; 2008 англ.).

Врахування положень дослідження під час розроблення проектів державних цільових екопрограм, концепцій, нормативно-правових актів (законів, указів Президента України, порядків, інструкцій, рекомендацій, звітно-інформаційних та науково-методичних документів), спрямованих на збереження біорізноманіття, схвалені відповідними рішеннями і які є чинними (1991_2008).

Особистий внесок автора. У дисертаційній роботі узагальнено результати авторських досліджень за 25 років. Дисертантом особисто виконаний інформаційний пошук та аналіз літературних даних, розроблені робочі гіпотези та обґрунтована методологія організації досліджень. Проведено польові дослідження - на транссектах, маршрутах із застосуванням вимірювальних комплексів, наземних та аерокосмічних - в умовах Приазов'я, Самарського Придніпров'я, Карпат, Полісся, Таврії (Україна), Тенгізу та Балхаша (Казахстан), Чадир-Лунги (Молдова) та Мєщьори (Росія) - з метою виявлення зв'язків між дією різних чинників довкілля та реакцією і станом біокомпонентів, опрацюванням методики фітодіагностики стану біогеоценозів та їх компонентів. Згадані теоретичні та експериментальні дослідження виконувалися в рамках творчих колективів чи лабораторій, результати опубліковані в спільних фахових роботах, представлені у звітах, методичних рекомендаціях і національних доповідях, проектах і чинних правових документах та захищені авторськими свідоцтвами і патентами; права співавторів не порушені (вклад дисертанта в працях, виконаних у співавторстві, зазначений у списку опублікованих наукових праць).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати досліджень за темою дисертації обговорені на наукових форумах - з'їздах та засіданнях Українського ботанічного товариства, засіданнях відділу геоботаніки та сектору вищих рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного, Науково-технічної ради Мінприроди, наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: Симпозіумі з методологічних проблем еволюції (Тарту, 1984); 1-й Всесоюзній конференції з проблем еволюції (Москва, 1984); 3-й Республіканській нараді "Біогеоценологічні дослідження в Україні" (Львів, 1984); Нараді "Проблеми охорони генофонду і управління екосистемами в заповідниках степової і пустельної зон" (Асканія-Нова / Москва, 1984); наукових конференціях з актуальних проблем охорони, раціонального використання і відновлення природних ресурсів (Мінськ, 1984, 1985); Всесоюзній нараді "Теоретичні основи діяльності заповідників" (Львів, 1985); нараді з класифікації рослинності (Мінськ, 1989); Конференції молодих вчених з вивчення люмінесцентних спектрів об'єктів і фонів та їх використання (Ленінград, 1989); Конференції "Системний підхід в геології" (Москва, 1989); всесоюзних теоретичних семінарах "Світогляд та наукове пізнання" (Луцьк, 1989; Київ-Ужгород, 1990); Конференції "Заповідники СССР - їх теперішнє і майбутнє. Актуальні питання заповідної справи" (Новгород, 1990); Нараді "Проблеми техногенної зміни геологічного середовища і охорони надр в гірничодобувних регіонах" (Перм, 1990); Конференції "Екологічні проблеми охорони живої природи" (Москва, 1990); Світовому конгресі "Довкілля та освіта в розвитку" (Торонто, 1992); Науково-практичній конференції "Проблеми землекористування в умовах реформування економіки" (Київ - Кацивелі, 1993); Конференції щодо стратегії збереження всеєвропейського біотичного та ландшафтного різноманіття (Базель, 1996); Конгресі МСОП / IUCN (Монреаль, 1996); Семінарі "Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь" (Київ, 1997); Європейській конференції "Глобалізація, екологія, економіка - поєднуючи світи" (Тілбург, 1999); Міжнародній конференції "Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні" (Київ, 2000); Конференції "Туризм, довкілля та працевлаштування" (Берлін, 2000); Конференції з дистанційних досліджень і картографування структури і динаміки геосистем (Іркутськ, 2002); Всеукраїнській екологічній конференції (Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції "Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат" (Рахів, 2005); Семінарі "Охорона біорізноманіття і заповідних територій в Італії та Україні" (Рим, 2006); 4-му Балканському ботанічному конгресі "Дослідження та збереження рослинності, грибів та різноманітності середовищ їх існування" (Софія, 2006); 1-й Науковій конференції "Екосистема Чорного моря в 2005 році і в майбутньому" (Стамбул, 2006); Семінарі, присвяченому 10-річчю Європейського року охорони природи (Київ, 2006); Екологічному конгресі (Київ, 2007); Конференції європейських асоціацій Римського клубу "Які сили рухають Європою?" (Бухарест, 2008).

Дисертант - член авторського колективу, удостоєного Державної премії в галузі науки та техніки за цикл наукових праць "Розроблення наукових засад і практичних рекомендацій збереження біорізноманіття в контексті сталого розвитку України" (2005).

Публікації, експонування та інформування про результати дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження, основні положення, що виносяться на захист, опубліковані більш, ніж в 140 наукових працях, серед яких 7 монографій, 1 брошура, 16 статей та розділів у монографіях, 51 наукова стаття (з них 30 у фахових виданнях), 46 матеріалів та тез доповідей, 2 препринти, 3 методичні рекомендації, 2 посібники, 1 каталог, 1 спеціальне зібрання законодавчих документів, 12 статей та матеріалів в Екологічній енциклопедії, інших наукових і науково-практичних друкованих виданнях, загальним обсягом понад 100 др. аркушів (всього - понад 200 публікацій). У ході виконання дослідження зареєстровано три авторські свідоцтва та отримано 2 патенти; макети розроблених приладів експонувалися на ВДНГ (СРСР та України). Окремі положення роботи використані під час підготовки науково-популярних та інформаційних видань, радіо- і телепрограм, буклетів та веб-сайтів, національних звітів про стан природного довкілля та біорізноманіття, нормативно-правових та нормативно-методичних документів, були представлені на ЕКСПО-2000 в Ганновері (розділ "Проекти навколо світу") та на тематичних виставках "Екологія, здоров'я, довкілля" в Національному експоцентрі України (Київ, 2003_2006), публікувалися в виданнях "Ойкумена. Український екологічний вісник", "Світ у долонях", "Рідна природа", "Жива Україна", "Зелені Карпати".

Структура і обсяг роботи. Для досягнення мети та завдань дослідження були сформульовані робочі гіпотези, алгоритм перевірки яких визначив логіку побудови роботи. Робота містить ВСТУП, де формулюються її мета та вихідні методологічні й евристичні положення, п'ять розділів відповідно до рівнів розгляду - методологічного, методичного, теоретичного (загального та спеціального) й практичного, в контексті екосистемного підходу, Висновки та Додатки.

Дисертація викладена на 300 сторінках. Список використаних джерел містить 500 позицій, з них 157 - латиницею, робота містить 19 таблиць та 9 ілюстрацій.

1. Основний зміст дисертації

У Вступі сформульована актуальність дослідження, розглядаються ґенеза та статус проблеми, формулюються об'єкт, предмет, мета, основні завдання та методи дослідження, його можливі аспекти та структура - як втілення дослідницького алгоритму згідно з логікою перевірки робочих гіпотез.

Вивчення біорізноманіття як явища є порівняно новим етапом екологічних досліджень. Фундаментальний внесок у розгляд проблеми зробив В. Вернадський (1944, 1967, 1991) - концепцією живої речовини, її активності та всюдності, що втілюється в біогеохімічному потоці атомів хімічних елементів як способу підтримання дисиметрії, постійності анти-ентропійних структур, що реалізуються організмами в різноманітності.

Спеціальному дослідженню проблеми біорізноманіття в Україні, зокрема її теоретичним та природоохоронним аспектам, присвячено значну кількість фундаментальних праць (див., наприклад: Стойко, 1980; Шеляг-Сосонко та ін., 1987; 2002; Ситник, Брайон, 1992; Ємельянов, 1999, Голубець, 2000, 2006). В той же час специфіка сьогодення в умовах еко- та соціокриз - суспільно-економічна діяльність та її перспективи при переході від економіки транзитного типу до економіки ринкового типу з урахуванням біогеоценотичних залежностей та світових тенденцій - це ті нові виклики, які зумовлюють потребу в розвитку досліджень згаданих явищ, відповідних узагальненнях і опрацюванні практичних рекомендацій щодо невиснажного використання біорізноманіття та шляхів його збереження в Україні, для якої, беручи до уваги її один з найгірших в Європі стан довкілля, є особливо важливим. Для суспільства біорізноманіття є гарантом десятків життєво необхідних функцій, і виживання людства принципово пов'язане з його збереженням (Шеляг-Сосонко, Мовчан, 1992; McNeely, 1990; Wilson, 1992; Daily, 1997). Таким чином, завданням є наукове і практичне опрацювання можливостей зупинення подальших втрат біорізноманіття та пошук інноваційних шляхів виходу з "кризи біорозмаїття", а тим самим і екологічної кризи. Ці обставини враховуються обґрунтуванням відповідної евристики дослідження, формулюванням позитивних концептуальних пропозицій, а також підготовкою проектів нормативно-правових документів з метою зміни пріоритетів суспільно-економічної діяльності.

Логіко-методологічне обґрунтування евристики

Дослідження проблематики біорізноманіття

Методологічне дослідження є необхідним інструментом виявлення предмета, завдань, засобів отримання, організації, розвитку знання в процесі відображення дійсності. Для даної роботи вибрані окремі його аспекти, що зумовлено орієнтацією на аналітико-синтетичне дослідження з екосистемним підходом у вивченні взаємодії суспільства з компонентами його природного довкілля, акцентуванням уваги на рослинному покриві та з урахуванням соціально-економічного контексту. Складність, багаторівнева структура об'єкта дослідження зумовлює необхідність комплексного підходу та відповідної методології. Пропонується обґрунтування відповідної евристичної матриці як пошукового методу щодо дослідження біорізноманіття (Мовчан, Семичаевский, 1991; Шеляг-Сосонко, Крисаченко, Мовчан, 1991; Мовчан и др., 1993).

Нарис сучасних процесів у науках про природу та обґрунтування підходів щодо логіко-методологічного та логіко-теоретичного аспектів дослідження проблематики природокористування. Для сучасного наукового знання характерні: диференціація знання і формування нових наукових напрямів, насамперед у сферах суміжних наук та на базі запозичених методичних підходів, "соціалізація" - посилення зв'язків між пізнавальною діяльністю і запитами суспільства (зростання меркантильності та технологічної озброєності соціуму), розвиток інтегративних тенденцій. Важливим методологічним аспектом є розвиток понятійного апарату, який обумовлює як розвиток наукового знання, так і його операційні можливості щодо прикладного застосування. Це стосується, наприклад, визначення і перевизначення чи уточнення понять високого рангу ("довкілля", "біорізноманітність" = "біорізноманіття" = "біорозмаїття" тощо), введення нових понять, у тому числі складних ("екомережа", "біокоридор", "екокоридор", "біоресурси", "інваріантність екоструктури", "варіантність діяльності", "екосистемність" тощо), з чим пов'язані концептуальні зміни наукової картини світу та суспільна практика.

Обґрунтування евристичного інструментарію дослідження. Виділяються два ряди наук, які в подальшому будуть називатися "універсальними" ("функційними", "аспектними") та "об'єктовими" ("структурними", "субстантивними") (Мовчан, Семичаевский, 1991). Стверджується, що на основі ознак предметів, явищ та зв'язків матеріального світу можуть бути створені різноманітні класифікації, що відображають його безкінечну різноманітність, організованість, складність і розвиток. Усі вони є природними, оскільки спираються, по-перше, на ознаки, притаманні конкретним множинам, які підлягають класифікації, тобто об'єктивним реаліям, а по-друге, - на закони логіки, які є суб'єктивними "зліпками" об'єктивних законів матеріального світу, що зв'язують структури мислення (Шеляг-Сосонко, Мовчан, 1991).

В основу класифікації універсальних наук покладено "пентаду" _ "велику п'ятірку", яка визначається фундаментальними відносинами часу та простору, структури і функції, реалізації матеріальних тіл _ об'єктовості в її різноманітності (Шеляг-Сосонко, Крисаченко, Мовчан, 1991). Виділені базові ("фундаментальні") універсальні та об'єктові науки вступають у "взаємодію" між собою, формуючи суміжні науки, або можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення, формуючи науки 2-го рівня. Таким чином, охоплюються різні сторони об'єктивної реальності та акцентується увага на певних групах відносин. Таким чином, процеси, притаманні сучасному комплексу наук про довкілля та зв'язки з ним соціуму, розглядаються на основі "матричного" евристичного підходу (об'єктово-функційна евристична матриця, ОФЕМ), при цьому аргументуються логіка побудови евристичної матриці та можливі сфери її застосування.

Апробація об'єктово-функційної евристичної матриці (ОФЕМ) щодо біологічного, екологічного та геоботанічного знання і побудова дослідницького алгоритму. На прийнятих принципах поділу конкретних наук складається список і визначаються співвідношення біологічних функційних (універсальних) наук. Центральними з них є структурологія (тектологія) та функціологія (номологія).

У рамках даного підходу ботаніка (фітологія) - наука об'єктова (субстанційна) досліджує власне об'єкти - фітотіла - рослини на всіх рівнях їх організації (так само, як і зоологія - тварини); фітоекологія - аспект ботаніки - досліджує зовнішні зв'язки та відносини фітотіл (поряд з фізіологією, яка досліджує внутрішні). Зв'язки з довкіллям та прояви їх закономірностей у випадку даного класу об'єктів є предметом вивчення, наприклад, геофізики, біофізики (в тому числі й фітофізики), а оскільки мова йде про комплекси, геофіто- (фітогео)системи, то й фітогеофізики. Тому в поле зору фітогеофізики потрапляють розподіл та характеристики фізичних чинників - електричних, магнітних, електромагнітних, торсійних полів, взаємодій на фотоелектронному рівні (поглинання сонячної енергії в процесі фотосинтезу та процеси асиміляції/дисиміляції). Окремі підходи до майбутньої фітогеофізики закладені у працях Ю. Росса, І. Шульгіна, Г. Хільмі, А. Нільсена. Аналогічно обґрунтовується фітогеохімія, започаткована В. Вернадським.

Розгляд епістемологічної ситуації в полі предмета дослідження - стану і трендів параметрів біорізноманіття в процесі взаємодії природи та соціуму в контексті екологічного обґрунтування сценаріїв її збалансування - демонструє можливість ідентифікації його рівнів та аспектів: матриця (ОФЕМ), побудована на зазначених двох осях, дає змогу моделювати чи виявляти структурно-функційні залежності об'єктів і процесів різного рівня організації на планеті, в біосфері, соціумі в їх взаємозалежній еколого-еволюційній системності.

У загальному вигляді алгоритм дослідження будується наступним чином: здійснюється виявлення рівнів та аспектів, розгортаються часові відносини, актуалізуються причинні чинники. Така процедура застосована у процесі як інтенсивних, так і екстенсивних пізнавальних операцій. Детальніше ці підходи та їх утилітарні аплікації розглядаються в процесі обґрунтування методичних підходів щодо конкретних об'єктів дисертаційного дослідження. Матричне представлення даних дозволило в різних комбінаціях розглядати максимум аспектів об'єктів у зв'язку з їх функціями (простору-часу, кількості-якості, причинності тощо). Такий розгляд здійснювався з урахуванням рівнів організації об'єктів та їх взаємодії; при цьому виконувалася класифікація об'єктів і процесів, виявлялися їх взаємозалежності та розвиток, синтетично охоплювалися як популяційно-фізіологічні, так і ландшафтно-ценотичні та регіонально-біомні явища. Одним із проміжних висновків при цьому є твердження про можливе і необхідне дослідження біогеоценотичного покриву в зв'язку з функціонуванням соціально-економічних систем і що таке дослідження є природним і перспективним у контексті сучасних планетарних явищ; мова йде про комплексний екосистемний підхід - інструмент обґрунтування стратегії збереження біорізноманіття.

Матеріал і методика

Системність в інтерпретації та використанні комплексу інформації спричиняє ситуацію евристичної синергії, здатної запропонувати матеріал для пояснення явищ, прогнозування їх розвитку та варіантів втручання у хід справ, а саме - екологічно обґрунтованим управлінням збереження біорізноманіття України.

Обґрунтування методів та методик в дослідженні довкілля та біорізноманіття. Наявність кореляції між певними чинниками довкілля та відгуком на них рослин є вихідним пунктом у розробленні дистанційних методів екологічної фітоіндикації. Вона, розв'язуючи основне завдання - оцінювання стану біосистем різного рівня організації (популяційного, ценотичного, екосистемного, біомного, суб-біосферного), _ надає матеріал і для дослідження тенденцій змін біогеоценотичного покриву. У системі оцінювання стану біотичних параметрів довкілля базовою є роль польової індикації інформативних ознак компонентів і елементів біогеоценозів з метою наступного вичленення інтегральних показників (Мовчан и др., 1993). Така індикація здійснювалася контактними і дистанційними методами і доповнювалася картографічними та лабораторними даними, в оперативному чи стаціонарному режимах, на рівні кризового, фонового чи базового моніторингу. Об'єкти екодослідження, в т.ч. фітоіндикації, - біогеоценотичні компоненти.

Специфіка фітодіагностичного підходу полягає в тому, що загалом відгук рослин на стан довкілля реалізується через первинну дію фізичних та хімічних чинників на рівні фізіологічних процесів клітини та її структур, а вплив багатьох чинників на стан та реакцію рослин найчастіше проявляється інтегровано. Загальна методична схема екодослідження із застосуванням дистанційних методів і з урахуванням рівнів/аспектів евристичної матриці наводиться на рис. 1. Комплексна інтерпретація даних, в т. ч. одержана на основі фітоіндикації, дала можливість отримати системну оцінку стану біогеоценозів.

Моніторинг грунтово-рослинних умов є необхідною складовою загального моніторингу, оскільки контроль за компонентами біогеоценозів, за станом ґрунтів та рослинності багато в чому забезпечує й діагностику критичних компонентів біогеоценозів (Вікторов, 1975; Мовчан та ін., 1993). Ілюстрацією тенденцій нинішнього стану біоресурсів в Україні є динаміка чисельності копитних тварин (рис. 2). Аналогічна ситуація з рибними та рослинними недеревними ресурсами (згідно з даними матеріалів національних доповідей та статистичних збірників). Оскільки за ці самі роки не мало місця збільшення пресу споживання на ресурси, то йдеться про чинники "системної" та ценотичної природи. Новим і малодослідженим чинником є також масова загроза адвентивних видів в умовах глобалізації торгівлі, туризму, транспортних мереж.

Наприклад, шкала спектральних яскравостей була основою визначення як загальної мінливості стану фітоценозів на полігонах. Для цього застосовується порівняння еталонних спектральних яскравостей з відомими спектрами природних утворень (Харин, 1980; Кронберг, 1988). Виділялися спектральні зони, в яких для відбивної здатності утворень, що вивчалися, характерні найбільші відмінності. Такі зони були базовими для побудови спектральних індексів та розрахунку на їх основі достовірних регресійних залежностей характеристик стану біогеоценозів (проективне покриття рослинності, листковий індекс, фітомаса, вологозапас ґрунтів тощо), і в такий спосіб виявлялася закономірна приуроченість меж ґрунтово-рослинних виділів з певним загальним станом до зон аномалій. Підвищена радіаційна температура ділянок, наприклад, з ксерофітною рослинністю порівняно з мезофітною, для дослідження в тепловому діапазоні пояснюється головним чином відмінностями в інтенсивності транспірації на тлі більш постійних характеристик теплоємності екотопів. Здійснення подібних експериментів через певний період дозволило оцінити динаміку стану угруповань в конкретних екотопах, а також зміни їх транспіраційної активності як показника еколого-ценотичної відповідності, в залежності від зміни теплових контрастів. Радіотеплове дослідження в річному інтервалі дало змогу оцінити довготривалі тенденції змін фітоценозу і екотопу в ході сукцесійних трансформацій степової рослинності. Принципово-важливою умовою дослідження із застосуванням дистанційної інформації є доступність даних з еталонних ділянок. Такі дані допомогла отримати автоматизована система "Фітоекос" (Федак, Мовчан, Турута, 1990). Комплексна обробка матеріалу аерокосмічних та тематичних наземних досліджень дала змогу реалізувати моніторинг територій (Мовчан и др., 1993). Створення системи такого моніторингу базувалося на комплексному розгляді антропогенного впливу на всі компоненти біогеоценотичного покриву на основі створення карт стану та динаміки природного довкілля і серій поєднаних тематичних карт, використанні космоматеріалів для складання карт, картографічному відображенні прогнозованих явищ (Гридин, 1984).

Оскільки базовим блоком у системі біорізноманіття є автотрофний, то розвиток інструментарію як теоретичного, так і польового дослідження акцентовано на фітокомпоненті довкілля. На цій основі також обґрунтовувалася система оцінювання стану довкілля, з урахуванням антропогенного впливу на основі комплексу дистанційно-наземних досліджень. Це індикувалося матеріалами польових (насамперед дистанційних) досліджень, теоретичним аналізом обліків та матеріалів моніторингових робіт (Мовчан и др., 1993), даними щодо стану популяцій тварин (Межжерин, 2008).

Довкілля України: феноменологія, стан та тренд. Мотиваціями природокористування є базові потреби в їжі (речовині та енергії), одязі, житлі, інформації про довкілля та його компоненти, з часом - в розвагах (емоціях), себто зрештою, мова йде про речовину, енергію, інформацію, - в певному просторі. За критерії освоєння довкілля обрано показники освоєння території та його інтенсивності:

просторовий (з виділенням за необхідністю простору селітебного, в т. ч. урбанізованого, виробничого, в т.ч. аграрного, інфраструктурного і т. д.);

обсяги відчуження природних рослинних ресурсів і їх структура, насамперед лісів;

обсяги відчуження природних тваринних ресурсів і їх структура;

обсяги агродіяльності (в галузі рослинництва, тваринництва), в т. ч. біотехнології, рибне господарство, обсяги та структура землеробства;

обсяги та структура діяльності, пов'язаної з мінеральними ресурсами тощо.

Дані, які наводяться дослідниками в ретроспективі українського розвитку, враховуючи археологічні, літописні та історичні джерела, дають змогу говорити про три мегагрупи історично-довкільних періодів та їх можливу внутрішню диференціацію, зумовлену наростанням дії антропогенного чинника: а) доіндустріальний, б) дочорнобильський, в) постчорнобильський. Для України особливе значення має постчорнобильський період розвитку, який характеризується високим розвитком продуктивних сил і високим рівнем освоєності простору, значними змінами природного довкілля (в природному чи напівприродному стані збереглося не більше 25% території країни), що супроводжується формуванням нових геохімічних провінцій у зв'язку з хімічним та радіоактивним забрудненням, інтенсивними електромагнітними впливами, антропогенними змінами ландшафтів (появою кар'єрів, териконів, водосховищ, доріг, трас, міст-мільйонників, промислових мегаполісів та зон), зрештою, наявністю Чорнобильської зони. Цим пояснюється накладання і зняття мораторію на будівництво атомних станцій, несприйняття загроз знищення природи (ліси в Карпатах, сквери в Києві, канал "Дунай-Чорне море", осетрові в Азовському морі) - і запізніла суспільна і правова реакція на конкретні ситуації.

Ілюстрацією тенденцій нинішнього стану біоресурсів в Україні є динаміка чисельності копитних тварин (рис. 2). Аналогічна ситуація з рибними та рослинними недеревними ресурсами (згідно з даними матеріалів національних доповідей та статистичних збірників). Оскільки за ці самі роки не мало місця збільшення пресу споживання на ресурси, то йдеться про чинники "системної" та ценотичної природи. Новим і малодослідженим чинником є також масова загроза адвентивних видів в умовах глобалізації

Оцінюємо вірогідність криволінійної моделі за допомогою критерію Фішера

Критерій Фішера фактичний FR2 = 196,5

Рівень значущості фактичний Рфакт = 0,000000709

Оскільки Рфакт<0,001, то криволінійна модель є вірогідною на рівні значущості 0,1%. Отже, не підлягає сумніву, що чисельність популяції зменшувалася до 2001 року включно, а далі почала зростати не завдяки випадковим процесам, а будучи детермінована внутрішнім чи зовнішнім чинником.

Підходи до екопрограмування та обґрунтування природоохоронних заходів на основі адаптованих систем показників та ОФЕМ. Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження принциповим моментом є побудова на матеріалах щодо стану та тенденцій розвитку ситуації позитивних програм діяльності (Мовчан, 1997, Розбудова екомережі України, 1999). Такі програми будувалися з урахуванням можливостей ОФЕМ і вимог чинних нормативно-правових актів щодо такого типу документів (наприклад, Закону України "Про загальнодержавні цільові програми", 2004). ОФЕМ при цьому слугувала для уточнення інструментів та напрямів діяльності, виявлення відповідних аспектів та сфер. Мова йде про формулювання цілей та завдань, рівнів та об'єктів, типів діяльності та їх часових меж, визначення індикаторів та створення системи моніторингу за впровадженням конкретних заходів із забезпечення системної цілісності програми. У загальному вигляді алгоритм програмової діяльності наступний: а) визначення "прямих" заходів (видів діяльності), б) визначення "уможливлювальних" заходів (наприклад, правових), в) допоміжна, підтримувальна діяльність (експертна, інформаційна), г) забезпечення контролю, д) моніторинг та корекція. Це, відповідно, пов'язано з: 1) уточненням безпосередніх кроків, їх виконавців, місця та часу, умов і обсягів фінансування, 2) створенням нормативно-правових умов для такої діяльності, 3) отриманням чи наявністю доступу до інформації, необхідної для здійснення "прямих" заходів, 4) проведення наукових чи дослідно-конструкторських робіт, пошукових, кадастрових, ГІСових операцій, 5) отримання інформації та забезпечення виконання діяльності згідно з умовами, визначеними програмою чи законодавством - реалізація зворотного зв'язку, 6) забезпечення спостереження за діяльністю як системою, досягнення результатів діяльності згідно з визначеними індикаторами, 7) корекція діяльності і визначення уточнених "прямих", "уможливлювальних" та "сервісних" заходів.

Загальнотеоретичне дослідження проблеми збереження біорізноманіття в контексті суспільного розвитку

У процесі даного теоретико- та конкретно-наукового дослідження увага, у зв'язку з розглядом явищ на рівні біогеоценотичного покриву, акцентується на геоботанічних об'єктах. При цьому також враховується, що власне автотрофний компонент є визначальним щодо цих об'єктів і процесів, і він характеризується високим рівнем компенсаторних та регулятивних можливостей.

Алгоритм розгляду проблеми збереження біорізноманіття такий: оцінювання ситуації, оцінювання рушійних сил процесу, оцінювання варіантів розвитку. Мова йде про дослідження теоретичних і практичних аспектів у зв'язку з завданнями оцінювання стану та стійкості природних комплексів і процесів під дією антропогенних чинників, з чим пов'язані аргументи щодо необхідності зміни суспільно-економічної стратегії та можливих напрямів такої зміни. Річ у тім, що деградація природного довкілля в короткі терміни призводить до погіршення якості та збіднення кількісної ресурсної компоненти суспільної діяльності і якості життя, індикатором чого, зокрема, є стан здоров'я населення. На певному етапі процеси втрати автохтонної (автентичної) "природності" стають незворотними. Наступний крок при цьому пов'язаний з урахуванням ключової функції автотрофної складової - рослинного покриву - в біосферних процесах, де вона розглядається і як базова ресурсна компонента (відновний природний капітал), і як потенціал відновлення базових біогеохімічних процесів у середовищі. Такі процеси фундаментально формують і підтримують існування сприятливого природного довкілля, важливої умови етногенезу та просторового базису суспільного розвитку, тим більше, що критичним пунктом розвиткової та природоохоронної діяльності є задоволення чи компенсація соціально-економічних запитів сучасного суспільства споживання.

Біо- та фіторізноманіття: інтерпретації та еколого-еволюційний статус. Сучасна "природна" теорія біорізноманіття може будуватися на положеннях, сформульованих у вченні про еволюцію Дарвіна, біогеохімічні цикли Вернадського, екобіоморфи Гумбольдта-Серебрякова-Голубєва, популяції Четверикова-Мак-Артура-Піанки, ценози Мебіуса-Сукачова, екосистеми та сукцесії Тенслі-Клементса, конекс Мазінга, фітоценотипи Шеляга-Сосонка, екосистемний підхід Вілсона і Мак-Нілі. Основні питання цієї теорії - питання про сенс, механізми та перспективи біорізноманіття, його зв'язок із довкіллям, функцією в системі та стійкістю; в історичний період на зазначені явища та процеси накладають усе більш значний відбиток антропогенні впливи. В той же час розгляд цієї теорії пов'язаний з урахуванням методологічних та загальнонаукових напрацювань Т. де Шардена, А. Меєр-Абіха, І. Пригожина та багатьох інших дослідників.

Довготривале співіснування популяцій сприяє формуванню певних адаптацій щодо довкілля. Результатом цього є формування ценоструктури, яка є проявом адаптацій та коадаптацій ценопопуляцій до умов екотопу і яка представлена, наприклад, у фітоценозах, певною фітоморфічною та фітохроноспектральною специфікою угруповань. У свою чергу, це визначається набором фітоморф та віковими структурами ценопопуляцій і формує системи фіто- та еконіш в угрупованні. Фітоценоструктури угруповань - їх інваріантний аспект, відображенням яких є будова того чи іншого фітоценозу та його конексу, спосіб упорядкування елементів фітоценозу (фітоморф) у просторі та в часі (Мовчан и др., 1993). Існування фітоценоструктур, адекватних умовам екотопу, підтримується відтворенням відповідних наборів фітоморф у процесі насіннєвого та вегетативного розмноження. При цьому здійснюється індивідуальний добір, критерієм якого є адекватність параметрів індивідуумів параметрам фітоніш (що відображають умови середовища фітоценоструктурою). Спосіб та темп відтворення ценопопуляцій визначає ту чи іншу фітохроноспектральну структуру й зумовлюється еколого-еволюційно: умовами існування та віднесенням до тієї чи іншої фітоморфи, відповідно, наявністю певного генотипу, який зазнав довготривалого еволюційного розвитку (Мовчан, Семичаевский, 1991). Досягнення ценосистемою гомеостазу є результатом взаємодії елементів системи на всіх рівнях, узгодження різноманітних механізмів: стратегій виживання (Одум, 1975), ценотичних залежностей (Бельгард, 1950; Злобин, 1968; Куркин, 1976), віково-структурних (фітохроноспектральних) (Работнов, 1950; Уранов, 1972) і репродуктивних; а також механізмів, що базуються на хроно-, поліморфізмі (Шмальгаузен, 1968; Мауринь, 1978; Титов, 1978) та часових адаптаціях - інтервалах зміни (Будыко, 1977), характерному часі (Свирежев, Логофет, 1978), часі життя домінантів та циклі змін умов довкілля (Александрова, 1969; Уиттекер, 1980). Регуляція і контроль відносин популяцій між собою та з неживою природою здійснюється через диференційовану участь особин у відтворенні наступних поколінь. Така регуляція - адаптивна: вона орієнтована на досягнення відповідності довкіллю в процесі сукцесії (Мовчан, 1986). Виходячи з уявлення про стійкість як про здатність фітоценозів зберігатись у випадку дії нестабільних чинників, основою якої є здатність підтримувати інваріантну фітоценоструктуру, механізмами досягнення стійкості розглядаються такі, що визначають її збереження в хроно-хорологічному відношенні, а саме: відтворення в умовах дії збурюючого чинника та забезпечення цілісності (специфічності) в цих умовах. Функціонування як першого, так і другого механізмів тісно пов'язане з віковими та морфічними характеристиками угруповань, тому показником ефективності їх функціонування можуть бути відповідні параметри, серед яких найбільш інформативними є фітоморфічні, пов'язані з процесами досягнення відповідності угруповання умовам екотопу.

У випадку надорганізмових систем ідеться про квазі-гомеостаз, оскільки це не цілісні системи в класичному розумінні; досягнення їх "гомеостазів" забезпечується функційно. Критерієм успіху цих процесів в інтервалах характерних часів (десятки років для трав'яних екосистем, сотні - для угруповань фанерофітів) є досягнення бонітетності, стабільної продуктивності (що супроводжується певною кількістю хлорофілу на одиницю об'єму). Таким чином, індивідуальні (популяційні) стратегії забезпечують втілення стратегій біоти - активності і всюдності, структурованих ценотичними, екосистемними, біомними та біосферними чинниками або, в термінології теорії біорізноманітності, біорізноманітність є основою адаптації ценосистем різного рівня до умов середовища, забезпечуючи варіантність досягнення клімаксу, одним із чинників їх стійкості, а його еколого-еволюційним сенсом є заповнення та диверсифікація еконіш в процесі реалізації активності та "всюдності" (терміни В.Вернадського) життя. Прикладами згаданих процесів є різноманіття біоморф та їх характеристик, поліморфізм, К- та r-стратегії, інвазії (амброзії, мнеміопсиса тощо). Одним із висновків щодо зазначених процесів і положень є твердження про економічну та екологічну сенсовість підтримання клімаксових станів екосистем як адаптованих стійких біогеокомплексів, адекватних сучасному довкіллю.

Узагальнюючи, уточнимо, що дослідження проблематики збереження живої природи можуть бути зведені до трьох принципово важливих тверджень, а саме:

біорізноманіття є ключовим чинником екозбалансованості довкілля та біогеохімічних циклів;

біорізноманіття проявляється у взаємодії всіх живих організмів в їх біогеоценотичній та популяційній організованості, унікальній в еколого-еволюційному відношенні, і його стійкість забезпечується функційною інваріантністю та стохастичною варіантністю біосистем усіх рівнів організації;

біорізноманіття виконує множину функцій для суспільства (зокрема, харчову, кліматорегулювальну, водорегулювальну, етноландшафтну, ресурсну тощо), фундаментальною з яких є функція самовідновлювального природного капіталу, без якого неможливий суспільно-економічний розвиток, і дослідження цієї функції продуктивне в аргументуванні інноваційної екостратегеми розвитку.

Екосистемні чинники в контексті розвитку. Важливим показником, котрий пов'язує стан довкілля, в першу чергу його біогеоценотичної складової, з психофізичним статусом, гігієнічними, освітніми, економічними та іншими суспільними параметрами є якість життя. Даний показник є інтегральним і охоплює оцінювання тривалості життя і здоров'я, "природності" довкілля, розвинутості комунікаційної, інформаційної та сервісної інфраструктури. Водночас цей показник враховує також доступність джерел інформації та енергії, достаток та логістику, результуючи суспільно-розвиткові процеси. Дані досліджень демонструють тісний зв'язок між ступенем порушеності природного довкілля (фрагментованість, розораність, зменшення площ, вторинність чи неповночленність ценозів, підтопленість, забруднення, наявність інвазійних видів-чужинців) та фізичним статусом населення (смертність, імунітет, алергійні захворювання), якістю та доступністю ресурсів (екосистемних функцій) - біотичних, водних, рекреаційних, мікрокліматичних, естетичних тощо, якістю і ціною послуг Актуальною для України, з її високим ступенем агроосвоєності території (понад 80%, з них 55% - оброблювані, розорані землі) є ситуація, що складається в сільському господарстві та щодо його просторово-ресурсного базису - ґрунтів (Мовчан, 2002; Шеляг-Сосонко та ін., 2002). Це загрози для біогеоценозів, тому необхідні пропозиції щодо пом'якшення цих загроз, їх мінімізації і обґрунтування інноваційних підходів, які повинні давати екосистемний шанс виживання (Шеляг-Сосонко та ін., 2002).

Екопарадигма: ґенеза, статус та сценарії аплікації. Вихідне положення, сформульоване в процесі дослідження, стверджує, що біорізноманітність - активний системно організований комплекс організмів у єдності з природним довкіллям, який є основою для розвитку адаптацій та стійкості біогеоценотичних систем. З даного визначення випливає принциповий і необхідний шлях вирішення довкільних (екологічних) проблем - збереження біотичного різноманіття. Достатньою умовою і шляхом вирішення проблем довкілля має бути забезпечення його екологічної безпеки, що передбачає максимально можливу невиснажність природних ресурсів та, відповідно, "екологізацію" - невиснажність діяльності з використання відновлюваних ресурсів і мінімізацію використання невідновних ресурсів, враховуючи вимоги стратегічної довкільної оцінки.

Нижче розглядаються конкретні ситуації щодо збереження біорізноманіття в контексті стану довкілля України.

Дослідження біорізноманіття за умов зміни/мінімізації антропогенного впливу: Чорнобильська зона (ЧЗ). Катастрофа на Чорнобильській АЕС стала символом неекологічної діяльності авторитарної держави у зв'язку з невиваженим розвитком небезпечних технологій та непродуманим розміщенням небезпечних об'єктів. Водночас катастрофа поклала початок масштабному експерименту щодо розвитку природних процесів за умов зняття потужного антропогенного пресу на тлі малих доз радіації. Ця ситуація розглядається в ключі перебігу біогеоценотичних процесів та оцінювання стану компонентів біорізноманіття з урахуванням мінімізації зовнішніх впливів.

Після припинення господарської діяльності в ЧЗ відбуваються інтенсивні процеси повернення земель до квазіприродного стану, що був до освоєння цих територій людиною, демутація рослинних угруповань, збагачення видового та кількісного складу тваринних і рослинних комплексів. Майже на всій території зони включилися в дію механізми природної ремедіації її екосистем, відновлення трансформованого людиною ландшафту Полісся, його флористичних і фауністичних комплексів (Балашов, Гайченко, Крижанівський, Францевич, 1992; Іванов, Архипов, Проскура, 2000; Францевич, Іщук, 2000; Балашов, 2001; Петров, 2004; Мовчан та ін., 2006).

Результати радіоекологічного моніторингу ЗВ підтверджують забрудненість практично всіх складових довкілля. За рахунок процесів перерозподілу та міграції радіонуклідів, задепонованих після аварії в захороненнях, біогеоценозах, замкнених водоймах, окремих місцях, триває процес формування вторинних джерел, що робить їх потенційно небезпечними. Дослідження останніх років свідчать, що щільність забруднення ґрунтового покриву радіонуклідами в межах території змінюється в широкому діапазоні значень: для 137Cs у межах 20-30000 кБк/м2, для 90Sr - 8-11000 кБк/м2, трансуранових елементів - 0,5-500 кБк/м2. Високим вмістом радіонуклідів характеризується наземний рослинний покрив. Це пояснюється морфологічними особливостями трав'янистих рослин - їх коренева система розміщена у верхньому шарі ґрунту, де зосереджена основна маса радіонуклідів. Для елементів деревостану найвищий рівень забруднення характерний для внутрішньої кори - лубу, що пов'язано з його фізіологічною активністю. В той же час ЗВ - захисний бар'єр, що затримує розповсюдження радіонуклідів за її межі, оскільки це ядро величезної території у центрі Східної Європи, на якій відбуваються поступові процеси відновлення автохтонних тваринних комплексів та рослинних угруповань Полісся (як і фізико-хімічних умов їх існування).