Збереження біотичного різноманіття України

За сучасних умов біорізноманіття на згаданих територіях визначається перш за все базовими характеристиками первинного біогеоценотичного покриву. Радіаційні ефекти, виявлені на клітинному, організмовому й популяційному рівнях, не порушують загальної картини представленості флористичних і фауністичних комплексів ЗВ. Водно-болотні угіддя Полісся у сукупності з широкими заболоченими заплавами ріки Прип'ять та її численних приток розташовані на шляхах міграції водно-болотних птахів, які зимують у Західній Європі та летять на гніздування на північ Євразії, тому вони становлять значну цінність для підтримання біосферних процесів. Частиною вирішення комплексної проблеми, спрямованої на відтворення території, забрудненої радіонуклідами має стати створення біосферного заповідника в межах ЧЗ. Це також відповідає особливостям і функціям біосферних резерватів, визначених у "Плані дій щодо біосферних резерватів" (1984). У межах біосферних резерватів є можливість вивчати особливості структури і функціонування природних екосистем, а також змінених людиною, складаються передумови для проведення наукових експериментів і безперервного спостереження за станом довкілля і джерел впливу, що є важливим у контексті розроблення природоохоронних режимів/пропозицій для регульованого використання природних ресурсів. Таким чином, попереднім висновком розгляду ситуації в ЧЗ є підтвердження позитивного впливу припинення дії антропогенного чинника на стан біорізноманіття (однак, не відновлення первинних комплексів, а відновлення природності шляхом вторинних сукцесій).

Ситуація в Карпатському регіоні. Сьогодні антропогенний тиск у регіоні досягнув критичної межі і в результаті тривалого посиленого знеліснення, браконьєрства, промислового забруднення, стихійного розвитку присадибного та приватного землеробства, туризму, розширення транспортної мережі та інших негативних впливів господарської діяльності людини постала серйозна загроза порушення автентичності та унікальності Карпатських гір. Інтенсивне використання гірських угідь призводить, зокрема, до ерозії ґрунтів. Частота руйнівних дощових паводків особливо зросла у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття (значні паводки, що призвели до виникнення надзвичайних ситуацій, спостерігалися у 1969, 1998, 2001 та 2008 роках). Як свідчать матеріали експертів, можливими причинами як цих катастрофічних повеней, так і загальної деградації екосистем Карпат, є комплекс чинників, в основному антропогенного характеру: заниження віку рубок, практика ведення суцільних рубок, у тому числі на гірських крутосхилах та у долинах річок, у теплу пору року, примітивне трелювання волоком, руйнування рослинного покриву, захаращення лісосік, самовільні рубки, масштабне видобування річкового каменю, гравію та піску в руслах річок та на землях водного фонду, масове порушення режиму прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, розвиток транспортної інфраструктури.

Одним з чинників, що сприяли ослабленню та порушенню біогеоценозів Карпат, є фрагментація, зумовлена, зокрема, розвитком трубопровідного транспорту, оскільки цю ділянку перетинають декілька магістральних трубопроводів: газопроводи - "Союз", "Братерство", "Прогрес", "Уренгой - Помари - Ужгород", нафтопровід "Калуш-Тисаварош" та ін. За насиченістю трубопровідними системами Українсько-Карпатський коридор не має аналогів: 2000 км трас з шириною гірської системи 100 км і довжині до 280 км. Так, при будівництві трансконтинентального трубопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" у Карпатах у ґрунт було закладено 110 тисяч тонн труб, вийнято 2,3 мільйони кубометрів ґрунту, було прокладено 456 км під'їздів до трас і вздовж трасових доріг. Досить різноманітним є вплив будівництва та експлуатації магістральних трубопроводів на гірські біогеоценози: змінюються умови поверхневого стоку, водного режиму, стійкості в присхилових масивах, що призводить до перебудови механізму схилових процесів. В умовах підвищеної кількості атмосферних опадів активізуються гравітаційні схилові процеси - обвальні, зсувні, ерозійні, перерозподіл поверхневого та підземного стоку. Матеріали дешифрування космо- та аерофотознімків та маршрутні дослідження траси газопроводів показують, що сучасні зсувні вогнища локалізуються переважно на південно-західному макросхилі складчастої споруди Східних Карпат, де широко розвинуті схили древньозсувного генезису. Всі давньозсувні схили, які задерновані і покриті лісом у віці від 50 до 150 років, є практично стійкими. Однак, підрізання схилу при будівництві полиць газопроводів, знищення рослинного покриву призвело до порушення їх природної стійкості: виявлено біля 140 зсувів та опливин, що знаходяться у різних стадіях зсувного циклу. Більшість із них перейшло в активну фазу під час проведення будівельних робіт: внаслідок діяльності водних потоків в насипних ґрунтах полиць, на яких розташовані магістральні трубопроводи, розвивається ціла серія повздовжніх і поперечних промоїн глибиною 1,4-4.0 м і шириною 2,0-4,0 м. (Карпати - "Зелене серце" Європи. Карпатська конвенція, 2005 тощо).

Слід враховувати також те, що більшість територій (понад 90%) в горах - це схили. В повоєнні 10-15 років було оголено близько 20 відсотків покритої лісом площі Карпат. У структурі лісів нині переважають монокультури ялини (смереки), що не відповідає корінному типу лісорослинних умов регіону, основу якого колись складали буково-ялицеві ліси. Низькою є частка стиглих деревостанів (реальна - в межах 5-10 %, оптимальна - 18-20 %; біогеоценотичні функції найповніше виконують багатовікові ліси з багатим видовим складом). Беручи до уваги стабілізуючі властивості первинних біогеоценозів, насамперед їх фітокомпонентів, можна стверджувати, що стратегією в цій ситуації є максимальне відновлення корінного біогеоценотичного покриву Карпат, мінімізація та екологізація антропогенного впливу. Серед заходів, які можуть забезпечити впровадження вищезазначених положень - введення мораторію на певні види господарської діяльності, збереження екосистем шляхом створення об'єктів ПЗФ, впровадження вимог екологічних стандартів у практику діяльності галузей Одним з перших кроків з реалізації цих заходів став Закон України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" (2000), в опрацюванні якого брав участь дисертант..

Комплексно підходить до вирішення проблем Карпатського регіону Рамкова Карпатська конвенція Дисертант розробляв проект конвенції у складі групи експертів.. Зважаючи на необхідність вирішення проблем природоохоронного, соціального і економічного характерів на місцях, конвенція в своїх положеннях орієнтується на охорону, збереження і невиснажне використанні природних ресурсів, формування екомережі і водночас на економічний розвиток регіонів і населення, тобто передбачає екосистемне втілення вимог пріоритетів збалансованого розвитку (Valuing the Global Environment, 1998; Мовчан та ін., 2006). Стратегією впровадження конвенції передбачено розширення мережі природно-заповідного фонду та започаткування втілення екологічних вимог в діяльність окремих галузей - водної, лісової, туристичної (Стратегія виконання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, 2007).

Фрагментація як чинник антропогенного впливу. Україна за коефіцієнтом транзитності своєї території посідає перше місце у Європі. В загальному випадку, фрагментація супроводжується змінами біогеохімічних та популяційних показників біогеоценозів. Обмежений запас енергії та ресурсів острівних біотопів зумовлюють зменшення біорізноманіття, передусім за рахунок вищих рівнів трофічної піраміди. Зменшення острівних площ призводить також до генетичного збідніння популяцій і до вимирання. Зокрема, під час будівництва вздовж трас транспортної системи порушуються/знищуються компоненти біогеоценозів, фіто- та зоопопуляції. При будівництві ЛЕП 35--750 кВ через території, вкриті лісом, проводиться розрубка просіки шириною від 10 до 90 м в залежності від напруги лінії передач електроенергії, і середньої висоти насадженнь в даному виділі. В результаті експлуатації ЛЕП ці ділянки в певній мірі пошкоджені і постійно зазнають дії антропогенних чинників, що спричиняє на окремих площах порушення гідрологічного режиму, ерозію ґрунтів, заболоченість земель тощо. Забезпечення "дефрагментації", збільшення площ біотопів - рекомендований контрзахід (наприклад, шляхом поєднання ділянок з природною рослинністю - формування екомережі, оптимізації трас проходження лінійних елементів інфраструктури).

На цих тезах, з урахуванням ретроспективного дослідження природокористування, динаміки параметрів біорізноманіття в контексті соціально-економічного розвитку та сучасного стану довкілля, формулюється екопарадигма щодо збереження біорізноманіття. З виявлених біогеоценотичних залежностей та їх змін із застосуванням ОФЕМ, випливає кілька концептуальних висновків щодо можливих адекватних об'єктів, рівнів та завдань дослідження. В емпіричній частині дослідницького матеріалу йдеться про врахування популяційних та біогеоценотичних об'єктів та процесів, а також про мінімізацію антропогенного впливу та екологізацію суспільної діяльності.

Екологічна парадигма сучасного суспільства може бути сформульована як мінімізація антропогенного втручання в біосферу, максимізація збереження / відновлення природних процесів і об'єктів та екологізація суспільної діяльності.

Обґрунтування заходів щодо збереження біорізноманіття в Україні

У розділі зроблено наступне: а)узагальнюються мотивації і характеристики антропогенного впливу на довкілля, б)розглядаються суспільно-економічний і політико-правовий контексти довкільної діяльності у звязку з проблемою збереження біорізноманіття та в)пропонуються варіанти оптимізації такої діяльності, орієнтовані на втілення в життя екопарадигми через формулювання і впровадження стратегії збереження біорізноманіття. На основі фактичних даних досліджено закономірності зміни характеристик довкілля та їх тенденції, з урахуванням екосистемних аспектів здійснено узагальнення фактів та трендів стану біогеоценотичного покриву. Запропоновано варіант розв'язання проблеми на основі втілення стратегії збереження біорізноманіття. Фундаментальною пропозицією щодо практичних кроків екомережа як цілісна біогеоценотична система.

Огляд сучасного стану біорізноманіття України: концептуальний синтез та підходи щодо стратегії практичних дій зі збереження. Біорізноманіття видове України репрезентоване понад 72 тис. видів, проте воно зазнає значних втрат: до 1-го видання "Червоної книги України" (ЧКУ, 1980) було занесено 151 вид вищих рослин та 85 видів тварин. До 2-го, чинного, видання ЧКУ (тваринний світ - 1994, рослинний світ - 1996), включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Істотне збільшення - у 4,5 рази - кількості рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення рослин і тварин, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми. Передбачається, що число видів у 3-му виданні ЧКУ зросте ще удвічі. Це свідчить про наростання тенденції структурних втрат в цілісності біогеоценотичного покриву, втрат компонентів живої природи, що стає загрозою для національної безпеки.

Ці процеси зумовлені основними типами антропогенного впливу на довкілля (просторовим, ресурсним, функційним), високою і тривалою господарською освоєністю території (понад 80%), порівняно високою щільністю населення, і формують ситуацію подальшої деградації його біотичної складової станом на 2008 рік.

Результати SWOT-аналізу стану живої природи та природного довкілля в Україні

За нашою оцінкою на основі матеріалів SWOT-аналізу, найскладнішою ситуація із станом біорізноманіття залишається в Донбасі, Кривбасі, Причорномор'ї, Приазов'ї, Придніпров'ї. Узагальнення дають підстави уточнити, що основними причинами деградаційних процесів біотичної складової довкілля України є наступні:

- зміни зонально-просторових характеристик, а саме - зменшення упродовж історичного періоду площі лісів (від 50% до 17%), знищення степу як біому (збереглося орієнтовно в дуже фрагментованому вигляді 4% первинних площ), катастрофічно високий рівень розораності земель (55% суходолу держави); процеси що зумовили зміни гідротермічних режимів, показників альбедо та мезоклімату, структури екотопів;

- зміни ландшафтної сфери (масштабні "іригації" степових ділянок з наступним розвитком процесів підтоплення та засолення, осушення значних територій водно-болотних угідь, розбудова гігантичних промислових та енергетичних об'єктів, фрагментація, урбанізація), що матимуть у майбутньому поки що важко прогнозовані наслідки, пов'язані із збідненням біорізноманіття;

- структурно-функційні зміни екосистем, зокрема, порушено і значною мірою знищено заплавні екосистеми, осушено близько 80% боліт, спостерігається наростаюча деградація малих рік і джерел, сучасне зменшення площ лісосмуг (на чверть), спорудження дамб та гребель на ріках (що призвело до суттєвого порушення міграційних шляхів і знищення нерестовищ, змінило гідрологічні режими);

- надексплуатація ресурсів, що зумовило зменшення вилову риби в десять разів за двадцять років (від 70-х до 90-х років минулого століття), підірваність запасів мисливських видів тварин та природних рослинних ресурсів;

- інтенсивне хімічне забруднення довкілля і формування вторинних біогеохімічних провінцій;

- вселення видів-чужинців, у тому числі інвазійних;

- поширення хвороб, фітозів, мікозів, зоонозів, вірусних інфекцій, наростання числа мутацій та зміни мутаційного фону.

Загалом використання об'єктів як рослинного, так і тваринного світу (біоресурсів) характеризується пришвидшенням процесів фрагментації біогеоценозів, руйнуванням еко- та біотопів, зменшенням числа і чисельності популяцій промислових видів. Критичний у цілому стан біорізноманіття накладає відбиток на якість життя і відображається в суспільних, демографічних та економічних процесах і показниках.

Соціальні та нормативно-правові аспекти проблеми збереження біорізноманіття: хронологія, мотиви, перспективи. Необхідність зміни тенденції способів суспільного розвитку і його зв'язків з довкіллям кардинально постала в 1986 р 1986 рік, згідно підрахунків за методологією Інституту екологічного сліду (Ecological footprint institute), був останнім роком, коли обсяги антропогенної діяльності на планеті не перевищували обсяги і можливості біосфери; в 1986 році також мала місце найбільша техногенна катастрофа сучасної цивілізації - вибух реактора на ЧАЕС., коли стало зрозуміло, що неконтрольований, екологічно небезпечний розвиток, орієнтований на споживання чи отримання грошей і такий, що не враховує екосистемних реалій, приречений на безвихідь. Складність полягає у необхідності системного урахування як екологічних (екосистемних) аспектів розвитку, так і соціальних та економічних.

Сучасний тип суспільного розвитку та стан довкілля, сформований таким руйнівним розвитком, несе загрози, пов'язані зі: а)здоров'ям і якістю життя; б)швидким вичерпанням невідновних ресурсів; в)втратою якості і здатності відновлюватися в необхідних кількостях відновних ресурсів, деградацією біогеоценотичного покриву, і повинен бути відповідно скорегований; варіантом такого коригування є стратегія збереження біорізноманіття.

Стратегія збереження біорізноманіття: обґрунтування концептуальних засад, нормативно-правова та управлінська підтримка, практичні кроки. На основі екологічної парадигми формулюється мета та завдання стратегії збереження біорізноманіття (СЗБ), а саме - призупинення його деградації, екологізація суспільної діяльності, відтворення біогеоценотичного покриву території України зменшенням загроз біорізноманіттю та сприянням його відтворенню.

З урахуванням положень, що випливають з ОФЕМ, концептуально мова має також іти про інструменти, заходи, індикатори та очікувані результати втілення СЗБ. Основними інструментами (засобами) впровадження СЗБ є: 1) нормативно-правові акти, 2) організаційно-інституційні заходи, 3) економічні механізми, 4) фінансові призначення, 5) науково-експертна підтримка, 6) інформаційне забезпечення, 7) освітньо-виховна діяльність. Інтегральним засобом і механізмом упровадження щодо вищезазначених інструментів є програма, орієнтована на досягнення мети (цілі) СЗБ, в чому і реалізується програмово-цільовий підхід. Впровадження конкретних заходів орієнтоване на популяційний, біогеоценотичний, біомний та національний (суб-біосферний) рівні і розраховане на втілення з врахуванням екоциклів (від 20 до 300 років). Важливим моментом є врахування особливостей біорізноманіття, пов'язаних з еволюційними, насамперед центрами походження видів (центрами біорізноманіття, автохтонністю чи аллохтонністю, в т.ч. інвазійністю), топологічними (ландшафтними, наприклад), морфо-фізіологічними (адаптивністю, морфами), таксономічними тощо аспектами. Поряд з цими необхідне врахування дії певних чинників - загроз біорізноманіттю - і, відповідно, їх нейтралізації чи пом'якшення. Класифікація таких загроз (і їх виявлення) теж будується на можливостях ОФЕМ (з урахуванням рівнів організації - фізичного, хімічного, геологічного, біологічного, соціального, та функційних аспектів (просторо-часових, структурно-функційних тощо), їх комбінацій. Тому мова йде, відповідно, про фізичне, хімічне, біологічне чи інше забруднення, різні впливи (випромінювання, шум, вібрацію), обмеження чи фрагментацію у просторі тощо.

Індикаторами впровадження заходів СЗБ можуть бути показники виконання заходів стосовно інструментів, об'єктів та досягнення мети СЗБ, реалізації завдань, з урахуванням просторово-часових відносин. Важливим моментом у формулюванні СЗБ є врахування європейського та світового правового контексту і вимог відповідних міжнародних документів та розвиток методології обрахунку вартості біоресурсів. Іншим важливим аспектом СЗБ є вибір показників стану біорізноманіття та біоресурсів з урахуванням їх суспільної цінності.

Екомережа як системний інструмент невиснажного розвитку

Загальною тенденцією у підході до екомережі є намагання створити універсальну структуру, яка б вирішувала не тільки проблеми збереження/відновлення компонентів біогеоценотичного покриву, а й надавала населенню екосистемні послуг, i, поліпшуючи умови його існування, тим самим закладала підвалини збалансованого розвитку території як один із його базових елементів. Таким чином, необхідне забезпечення синергії шляхом інтеграції зусиль природоохоронних та розвитково-соціальних, і важливими аргументами на користь формування екомережі можуть бути її інноваційність та стратегічна перспективність в умовах деградації природного довкілля та вичерпання природних ресурсів. Суттєвою є обставина часу - екомережа може будуватися на модульних засадах - у вигляді екомереж різного рівня чи їх елементів, - вже зараз, на базі доступних ресурсів, зразу ж позитивно змінюючи ситуацію (Мовчан, 1997).

Концептуальні засади екомережного підходу. Біотичний аспект екомережі пов'язаний зі збереженням гено-, демо-, цено-, та екофонду, створенням нових осередків біорізноманіття, де для цього виникають необхідні умови. Ідея екомережі пов'язана з підтриманням та/чи відновленням біогеохімічних циклів, забезпеченням панміксії, неперервності природних ділянок території, збереженням/відновленням еко- та біотопів, з одного боку, та гармонізацією такої діяльності з суспільно-економічною діяльністю - з іншого (Мовчан, 1997). Екомережа - втілення екосистемного підходу в процесі насамперед просторово-планувальної діяльності і є базовим інструментом екологічно збалансованого розвитку на рівні біогеоценотичного покриву. Методологічно екомережу - як поняття і тип діяльності, з ним пов'язаний, - можна розглядати як втілення ідей голізму та "адаптованого" натуроцентризму.

Фундаментальність ідеї екомережі (як, зрештою, і ролі біорізноманіття) полягає в забезпеченні / відновленні біогеохімічних циклів на рівні екосистем, біомів, біосфери. Це досягається шляхом підтримання біогеоценотичного покриву території, основну активну функцію щодо якого виконують біокомпоненти довкілля в їх ценотичній організованості, й існування біогеоценотичного покриву у вигляді природної системи забезпечує трансформацію сонячної енергії, стабільність потоків біогенів та їх сполук, термодинамічну нерівновагу біосфери та її елементів, збереженість і розвиток інформаційної компоненти на різних рівнях організації життя. Стабільність і підтримання цих процесів є основною умовою існування життя на планеті, принаймні його вищих форм (у чому й полягає унікальність ролі живої природи, оскільки технологічно це не реалізовано і, власне, така можливість найближчим часом викликає сумнів).

Принципова інноваційність (ще не реалізована) методології екомережі полягає в одночасній відмові від охоронної категоричності і жорсткого обмеження господарської діяльності та від тотальної просторової експансії й ігнорування природних чинників розвитку суспільства. Втілення ідеї екомережі результується у вивільненні коштів для оптимізації суспільно-економічних заходів на частині території, запуску природних процесів відновлення та стабілізації біогеоценозів на іншій частині території, збереженні природних біо- та екотопів. Практичне втілення екомережі пов'язане з кількома групами чинників різної природи. Перша група чинників означає суто технічні можливості ренатуралізації окремих компонентів або елементів ландшафтів: рік чи їх меандрів, болотних масивів, лісових, лучних чи степових ділянок тощо. Обставинами, які б заважали такій ренатуралізації, можуть бути складність технічних рішень або брак спеціальних знань щодо механізмів функціонування ландшафтів. Друга група чинників пов'язана зі складністю отримання або оформлення прав власності чи користування земельними ділянками - можливими об`єктами ренатуралізації чи формування території як елементу екомережі. У процесі формування екомережі передбачено впровадження в життя наступних принципів: а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; в) зупинення втрат природних та напівприродних територій, розширення площі території екомережі; г) стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, розвитку екомережі; г*) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі; д) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі; е) впровадження екосистемного підходу.

Схема формування екомережі України національного рівня: базове обґрунтування. Варіант пролягання біокоридорів зонального рівня може базуватися на врахуванні сучасної збереженості природної рослинності, її поширення в минулому, гідрографічних особливостях ландшафту, насамперед у зв'язку з долинами рік першої величини, екосистемними характеристиками морських ділянок. Виходячи з вищезазначеного, забезпечуючи репрезентативність зональної та орографічної диференціації, а також враховуючи природність басейнових утворів, була запропонована схема української екомережі національного рівня, яка формується п'ятьма широтними, п'ятьма субмеридіанними біокоридорами першого порядку, що включають заповідні ядра, та чотирма природними регіонами (гірськими країнами)( рис. 3).

Головні нитки мережі - екокоридори, мають бути репрезентовані відносно нерозривними смугами та масивами природних - збережених або ренатуралізованих - біотопів. Такі "нитки" (природні коридори), "ядра" та "вузли" (місця перетину природних коридорів) можуть бути захищені буферними ділянками, які вже існують або будуть створені чи відновлені, а також посилені відновлювальними зонами. Екокоридори - просторові, витягнутої конфігурації структури, що зв'язують між собою природні ядра i включають існуюче бiорiзноманiття різного ступеня природності та середовища його існування, а також території, що підлягають ренатуралізації. Коридори повинні займати досить широкі смуги, включаючи кілька дублювальних паралельних ниток, за можливості, з'єднаних між собою поперечними у вузлах ("Формування регіональних схем екомережі", 2004). Ширина сполучних елементів екомережі визначається їх статусом в складі Зведеної схеми і

має бути від десятків метрів для місцевої екомережі, сотень метрів на регіональному рівні до кілометрів для коридорів національного та/чи всеєвропейського рівня. Головною їх функцією є підтримання процесів розмноження, обміну генофондом, міграції видів, поширення видів на суміжні території, переживання ними несприятливих умов, забезпечення стабільності ценозів.

Важливим аспектом в концептуальному обґрунтуванні просторово-функційних елементів екомережі є забезпечення їх неперервності (критерій С). При цьому пропонується брати до уваги відношення кількості наявного числа природних коридорів до їх максимально можливого (р), рівень зв'язності графа екомережі по відношенні до найменш зв'язаного графа у формі дерева (е), кількість ребер мережі (природних коридорів, Ек), кількість вершин мережі (ключових елементів, Кк), кількість зв'язаних компонентів графа (Зк):

C=(Ek-Kk+Эk):(2Kk-5); p=Ek:3(Kk-2); e= Ek: Kk-1

У цьому ключі запропоновано концептуальний варіант національної екомережі та обґрунтовується поліфункційність екомережі.

Упровадження екомережі як інструменту невиснажного розвитку та збереження біорізноманіття. Принциповими в реалізації екомережі є такі моменти: опрацювання схем елементів екомережі, винесення їх на місцевість, обґрунтування системної оптимізації економіки природокористування щодо визначення нормативів плати та порядку стягнення й акумулювання платежів за використання природних ресурсів в межах екомережі; врахування адресності надходжень і цільового фінансування першочергових заходів; розрахунок суспільних вигод. Аргументи щодо цього враховують, наприклад, необхідність відновлення біогеоценотичного покриву як природно-історичного середовища розвитку нації і держави, виконання конституційних положень щодо забезпечення екостабільності та безпеки, забезпечення чистоти води, землі, повітря, створення нових рекреаційних зон, забезпечення якості довкілля та життя населення. Розвиток екологічних та геоботанічних досліджень може бути орієнтований на експертну підтримку розроблення схем екомереж (місцевих, регіональних та вищого рівня), адаптованих до конкретних умов, які можуть стати основою для просторово-планувальної діяльності і які враховують пріоритети, пов'язані з біогеоценотичними залежностями (Мовчан, 1997; 2001).

Щодо загроз та спеціальних умов формування екомережі. Вплив транспорту у зв'язку з його викидами має локальний характер i концентрується лише вздовж головних магістралей. Головною загрозою, особливо для міграції тварин, є фрагментація території. По-перше, на автострадах, особливо на ділянках, які перетинають суцільні лісові масиви, має місце масова загибель тварин, а, по-друге, вони є бар'єром для міграції тварин i їх годівлі. З трасами, звичайно, пов'язана i більш активна діяльність людини, що посилює ефект бар'єру. Для зменшення негативного впливу шляхів необхідно обладнати останні спеціальними переходами, а при проектуванні нових обирати варіанти з меншою кількістю перетинів екомережі i в яких би обминалися природні ядра. У той же час, траси - це канали поширення адвентивних видів рослин, грибів, мікроорганізмів, тварин.

Станом на 2008 рік започатковано опрацювання елементів екомереж національного, регіонального та місцевого рівнів. Розроблені проекти схем Карпатського регіону, Поліського природного (біомно-зонального) широтного коридору і концепції Галицько-Слобожанського широтного та Дністровського субмеридіанного коридорів. Ця діяльність здійснюється на підставі положень законів України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" та "Про екологічну мережу України" (2004) та з врахуванням методичних рекомендацій (зокрема, "Формування регіональних схем екомережі", 2004), низки інших нормативно-законодавчих та методичних актів. Розглянемо особливості формування екомережі на рівні регіональних та місцевих екомереж на прикладі окремих об'єктів.

Регіональна екомережа для східної частини Приазов'я пропонується у вигляді біосферного заповідника (БЗ). Ядрами даного БЗ (робоча назва "Меотида") будуть об'єкти природно-заповідного фонду та рамсарські угіддя, сполучні ділянки планується організувати на основі місцевої гідрографічної сітки, лиманів, озер, акваторій та лісосмуг (полезахисних, придорожніх та регіонального рівня), в якості буферних елементів будуть використані сільськогосподарські угіддя природного типу (насамперед лук та пасовищ) та водно-болотних угідь. Основні функційні зони мають забезпечити оптимальний режим використання частин території біосферного заповідника, збереження та відновлення цінних природних комплексів, дотримання нормативів і наукових рекомендацій. В межах території біосферного заповідника "Меотида" обґрунтовується виділення зон: заповідної, регульованого заповідного режиму, буферної ( транзитної), антропогенних ландшафтів.

Заповідна зона визначена для збереження і відновлення найбільш цінних і мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного та тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. До складу зони регульованого заповідного режиму входять об'єкти ПЗФ інших категорій. Буферна або транзитна зона включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях. До буферної зони включаються менш цінні у природоохоронному призначенні ландшафти, а також екосистеми природно-культурного походження. Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, водокористування, місця поселення, рекреації, інших видів діяльності. Ця зона повинна включати елементи різного ступеню антропогенної трансформації, зберігаючи традиційні форм господарювання.

При обґрунтуванні цієї регіональної схеми необхідно взяти до уваги розбудову міжнародних транспортних коридорів (№№10 і 11, які є продовженнями коридорів №№ 3 і 5), оскільки планується спорудження траси Вінниця - Кордон з Росією (на Волгоград; через Кіровоград, Донецьк, Краснодон, довжиною 887 км, яка дає вихід в південні регіони Росії в напрямку Волгограду, на Казахстан і далі до Середньої Азії і в напрямку Ростова-на-Дону і далі до Кавказького регіону). Перспективна інтенсивність руху - 7,4 - 31,1 тисяч автомобілів на добу, кількість смуг руху - 4. При трасуванні автомобільних доріг, необхідно проаналізувати різноманітні варіанти взаємодії траси з живою природою, розробити прогноз розвитку ситуації за нових екоумов. При цьому беруться до уваги специфіка біогеоценотичного покриву та міграції тварин (необхідно передбачити спеціальні переходи, систему їх "озеленення"). Запропонована схема функційного зонування не є остаточною. Корегування функційних зон та остаточне зонування території біосферного заповідника буде проведено під час розроблення Проекту організації території біосферного заповідника. Враховуючи велику перспективність Північного Приазов'я як курортно-рекреаційного регіону України, наявність такого біосферного резервату сприятиме розвитку природоохоронної і рекреаційної діяльності, дасть змогу посилити відповідальність земле- та водокористувачів за збереження кіс.

Місцева екомережа: ситуація Кінбурну. Кінбурнська коса (півострів) - унікальний природний комплекс, що зберігся в відносно незміненому стані протягом тисячоліть до наших днів. Він, розташований на межі суші і моря, лиманів і напівпустель, пов'язаний з ландшафтами Геродотової Гілеї, і є останнім на сьогодні притулком для мільйонів живих істот, в тому числі популяцій кількох унікальних для світу і Європи видів. Зараз важко переоцінити їх роль як складової гено- та ценофонду біосфери. Значення природних комплексів Кінбурну відображено в схемі національної екомережі (формування якої передбаченої законами України), оскільки тут перетинаються 3 природні коридори: Азовсько-Чорноморський прибережний (широтний, біомно-зонального рівня) та Дніпровський і Бузький (меридіанні, національно-річкового значення). Збереженість цих біогеоценозів пов'язана з їх специфічністю, оскільки тут представлені труднодоступні болотяні, піщані і аквальні еко- та біотопи, та географічною віддаленістю. Основні загрози Кінбурну зумовлені чинниками господарського освоєння території, розорюванням і залісненням, знищенням унікальних орхідних полян для забудови, розбудовою туристичної інфраструктури. Базовим варіантом місцевої екомережі для Кінбурну є створення національного природного парку, з акцентом на розвиток зеленого туризму та врахуванням вимог екосистемного підходу (Таращук та ін., 2008).

Іншою важливою методичною вимогою є формування переліків територій та об'єктів екомережі на основі біологічних, екологічних, геоботанічних, зоологічних та ландшафтних досліджень. При цьому мають враховуватися характеристики природної цінності ділянок і комплексів та їх потенційний статус як ключових, відновлюваних, сполучних чи буферних територій, забезпечуючи просторово-функційну цілісність екомережі. Надання науково-експертної підтримки пов'язане як із поглибленням власне екологічних досліджень, так і з урахуванням соціально-економічного контексту. У цьому проявляється інтегральність екомережного підходу, його "вписаність" у реалії довкілля, і це є іманентною передумовою реалізації еколого-економічної синергії екомережі, її "природності" та "соціальності". Наступні три послідовні кроки, відповідно до екопарадигми, є принциповими у втіленні адекватної діяльності: зменшення забруднення довкілля, збереження його біотичної компоненти, впровадження екологічно збалансованих підходів та технологій. У практичній площині першочерговими заходами щодо перелому тенденції деградації довкілля повинні стати такі: відновлення природних комплексів на третині території держави (у вигляді екомережі), впровадження басейново-екосистемних підходів в екоуправлінську діяльність, застосування комплексу екотехнологій, мотивованих економічно та підтриманих політично і соціально. В той же час найсуттєвішим моментом формування екомережі є її просторовий розвиток (табл. 3).

Таблиця 3 Площа територій, перспективних для включення до складових національної екомережі

Показники в даній таблиці є результатом нашого співставлення матеріалів обстеження сучасного стану біогеоценотичного покриву України, державної статистичної звітності та прогнозних даних проектів державних програм. В загальному випадку як індикатори можуть також застосовуватися наступні показники: а) просторові (абсолютні розміри елементів і об'єктів екомережі, %% від площ загальних і запланованих); б) документальні (наявність/опрацьованість нормативно-правових документів); в) функційні (оцінки неперервності екомережі, екосистемного ефекту, якості біоресурсів та компонентів екомережі); г) різноманітності (динаміка популяцій червоно- і зеленокнижних видів та ценозів, характеристик ландшафтів); ґ) економічно-соціальні (зростання якості і кількості послуг рекреаційно-туристичної діяльності, еко-сертифікованої продукції, в віддаленій перспективі - показників здоров'я, якості життя, зайнятості населення тощо). Таким чином, необхідним є подальший розвиток теоретичних основ та методології впровадження концепції екомережі, результатом чого буде відновлення біогеоценотичного покриву території, втілення ідеології невиснажного використання природних, зокрема біотичних, ресурсів, а, зрештою, збереження біорізноманіття України як однієї з фундаментальних умов стратегічного переходу до екозбалансованого розвитку.

Висновки

біогеоценотичний популяційний довкілля

Метою дисертаційного дослідження було наукове обґрунтування системи заходів щодо збереження біорізноманіття як однієї з фундаментальних передумов переходу України до екологічно збалансованого розвитку.

За результатами виконаної роботи зроблено такі висновки:

Стан біорізноманіття України під дією антропогенного чинника є критичним, і знаходиться на межі досягнення фази незворотності щодо своєї зміни. Проблема полягає в системності "кризи біорізноманіття", зумовленої перш за все чинниками соціально-економічної природи, тому відповідні дії мають бути з урахуванням суспільних реалій.

Створена в процесі дослідження евристична (об'єктово-функційна) матриця (ОФЕМ) дає змогу в різних комбінаціях розглядати максимум аспектів біогеоценотичних об'єктів у зв'язку з їх функціями (простору-часу, кількості-якості, причинності тощо), і тому може знайти широке застосування в екодослідженнях. ОФЕМ може бути також використана як інструмент дослідження складних систем, у т.ч. екосоціальних.

На основі ОФЕМ здійснюється класифікація об'єктів і процесів, виявляються їх взаємозалежності та розвиток, синтетично охоплюються як популяційно-фізіологічні, так і біогеоценотичні та регіонально-біомні явища. Можливе і необхідне взаємозв'язане дослідження біогеоценотичних залежностей у соціально-економічному контексті. Таке дослідження є природним і перспективним, що стосується оцінювання сучасних планетарних явищ та обґрунтування стратегії збереження біорізноманіття.

Опрацювання комплексних інструментальних методичних підходів, зокрема дистанційних, які реалізовані в конкретних методах і приладах в процесі досліджень та моніторингу стану довкілля, продемонструвало їх ефективність для цілей оцінювання стану біогеоценотичного покриву та його компонентів, дозволило отримати дані щодо стану біогеоценотичного покриву в Приазов'ї.

Чинник антропогенних впливів описується рядом експоненціальних функцій, області переходу яких пов'язані із зміною суспільно-виробничих формацій і демонструють залежність від рівня наукового розвитку та інформаційного озброєння суспільства; сформульовано концептуальні постулати нагального переходу на екологічно збалансоване використання та збереження біорізноманіття шляхом мінімізації антропогенного впливу, екологізацію соціуму, його об'єктів і технологій та максимізацію/відновлення біогеоценотичних об'єктів.

Екологічна парадигма сучасного суспільства, сформульована як мінімізація антропогенного втручання в біосферу, максимізація збереження/відновлення природності довкілля та екологізація суспільної діяльності, може розглядатися також як парадигма екологічно збалансованого використання і збереження біорізноманіття; це зумовлено тією обставиною, що розв'язання проблеми збереження біорізноманіття поза суспільним контекстом є неможливим.

Ключовою ланкою стратегії збереження біорізноманіття, здатною синергійно забезпечити досягнення її мети та комплексності, є формування екомережі; на основі формування національної екомережі також системно обґрунтовуються алгоритм та система підтримуючих заходів щодо впровадження елементів інноваційного невиснажного розвитку України. Запропоновані заходи оформлені у вигляді проектів державних екопрограм.

Розроблена в процесі виконання дисертаційного дослідження адаптована система показників стану біорізноманіття та екомоніторингу довкілля може бути застосована для супроводу впровадження стратегії збереження біорізноманіття та практичного втілення алгоритму втілення практичних заходів щодо збереження біорізноманіття. Вона включає показники ценотичного та популяційного рівнів, а також варіанти показників документального та статистичного характеру.

Опрацьовані в дисертаційному дослідженні методичні прийоми щодо підходів і критеріїв розроблення схем екомережі на основі використання ОФЕМ та елементів екосистемного підходу пройшли апробацію на об'єктах різного рівня складності і підтвердили свою практичність та універсальність. На цій основі було підготовлено конкретні рекомендації щодо поліпшення стану біогеоценотичного покриву в Чорнобильській зоні відчуження, Приазов'ї, на Кінбурнському півострові.

Поліфункційність екомережі обґрунтована її концептуальною орієнтацією на паралельне, спряжене досягнення кількох цілей - поєднання ділянок з природним чи квазіприродним станом екотопів, сприяння екологізації діяльності в зоні екомережі, мінімізації шкідливих впливів на біотопи, створення додаткових робочих місць, оздоровленні територій та ресурсів, безпосередньо чи опосередковано. Дані результати лягли в основу державної екопрограми формування екомережі, схваленої Верховною Радою України (2001), та використовуються в процесі її впровадження.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Методология геоботаники : [монография] / Шеляг-Сосонко Ю. Р., Крисаченко В. С., Мовчан Я. И. -- К.:Наук. думка, 1991. -- 272 с. (обґрунтування евристичної пентади, алгоритмів дослідження екосистем, класифікація наук і місця та ролі в ній екології, біології, в контексті проблем довкілля).

2. Мовчан Я. И. Фитоиндикация в дистанционных исследованиях : [монография] / Мовчан Я. И., Каневский В. А., Семичаевский В. Д., Левчик Е. И., Турута А. Е. -- К. : Наук. думка, 1993. -- 310 с. (обґрунтування об'єкту та предмету екологічного і фітоіндикаційного дослідження, методології та методики польових досліджень, участь в отриманні та презентації матеріалів щодо індикації дії екочинників на рослинні об'єкти, інтерпретація результатів натурних експериментів для вирішення завдань екомоніторингу та охорони природи, зокрема її фітокомпонентів).

3. Коржнєв М. М. Концептуальні підходи до удосконалення системи екологічної безпеки в Україні : [монографія] / М. М. Коржнєв, В. С. Міщенко, Я. І. Мовчан, І. Б. Іваненко, Р. В. Литвин, В. І. Придатко, В. С. Федак, Є. В. Хлобистов, Є. О. Яковлєв. -- К. : РВПС України, 2000. -- 52 с. (формулювання системних положень щодо управління у сфері довкілля на національному рівні, уточнення складу екосистемних показників екобезпеки).

4. Дудкін О. В. Оцінка і напрямки зменшення загроз біорізноманіття України : [монографія] / О. В. Дудкін, А. В. Єна, М. М. Коржнєв, В. І. Крижанівський, В. В. Лавров, Я. І. Мовчан, З. Г. Соломеїна, С. М. Чумаченко, М. В. Шевера, В. І. Щербак, Є. О. Яковлєв. -- К. : Хімджест, 2003. -- 400 с. (обґрунтування пріоритетів та алгоритму діяльності на національному рівні, формулювання екосистемних положень щодо збереження біотичних компонентів довкілля).

5. Патика В. П. Перспективи використання, збереження та відтворення агробіорізноманіття в Україні : [монографія] / В. П. Патика, В. А. Соломаха, Р. І. Бурда, А. Л. Бойко, В. І. Глазко, Т. Т. Глазко, М. В. Камінчик, М. О. Петровський, С. І. Губар, Ю. М. Скурятин, А. М. Малієнко, В. П. Поліщук, Т. Д. Соломаха, Я. І. Мовчан, Є. О. Воробйов. -- К. : Хімджест, 2003. -- 256 с. (уточнення методології та першочергових завдань збереження агробіорізноманіття у складі стратегії збереження біорізноманіття).

6. Соломаха В. А. Збереження біорізноманіття у зв'язку із сільськогосподарською діяльністю : [монографія] / Соломаха В. А., Малієнко А. М., Мовчан Я. І., Скурятін Ю. М., Воробйов Є. О., Шморгун О. В., Шевченко І. П., Балашов Л. С., Соломаха Т. Д., Мінарченко В. М., Іваненко І. Б., Корсун С. Г., Федак В. С., Колмаз Ю. Т. -- К. : Центр учбової літератури, 2005. -- 123 с. (формулювання методичних рекомендацій щодо збереження агробіорізноманіття як компоненту довкілля в контексті екосистемного підходу).

7. Приходько М. М. Наукові основи басейнового управління природними ресурсами (на прикладі річки Гнила Липа) : [монографія] / Приходько М. М., Приходько Н. Ф., Пісоцький В. П., Фреїк Б. М., Мовчан Я. І., Карамушка В. І., Мовчан Н. В. ; за ред. М. М. Приходька. -- Івано-Франківськ : ТзОВ "Галицька друкарня", 2006. -- 270 с. (обґрунтування завдань і структури польових досліджень, формулювання рекомендацій щодо управлінської та природоохоронної діяльності в басейні ріки в контексті формування екомережі).

8. Мовчан Я. І. Зелена книга України: якою їй бути? / [Мовчан Я. І., Парчук Г. В., Попович С. Ю., Устименко П. М., Шеляг-Сосонко Ю. Р.] ; за ред. акад. НАНУ Шеляг-Сосонка Ю. Р. -- К. : Академперіодика НАНУ, 2003. -- 33 с. (обґрунтування статусу Зеленої книги як інструменту екосистемного підходу).

9. Каневский В. А. Дистанционные исследования растительности с помощью лазерного зондирования / [Каневский В. А., Росс Ю. К., Рязанцев В. Ф., Небесный В. Б., Кочубей С. М., Шеляг-Сосонко Ю. Р., Миролюбов А. В., Мовчан Я. И., Ильин В. П.] // Аэрокосмич. методы исслед. с/х угодий. -- Л. : Гидрометеоиздат, 1986. -- С. 37-43 (обґрунтування об'єктів та методології дослідження, геоботанічні дослідження).

10. Костылев А. В. Сообщества союза Astragolostipium в Хомутовской степи / [Костылев А. В., Мовчан Я. И., Осычнюк В. В., Соломаха В. А.] // Классификация растительности СССР. -- М. : Изд-во МГУ, 1986. -- C. 93-101 (матеріали геоботанічних досліджень еталонної ділянки Приазовського полігону).

11. Миролюбов А. В. Тепловая дистанционная диагностика степени деградации пастбищ / [Миролюбов А. В., Мовчан Я. И., Генов А. П., Небесный В. Б., Каневский В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р.] // Аэрокосмич. методы исследования с/х угодий. -- Л. : Гидрометеоиздат, 1986. -- С. 120-122 (геоботанічне дослідження, інтерпретація результатів, формулювання висновків та рекомендацій щодо навантажень на екосистеми).

12. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Логико-методологические аспекты интеграции ботанических наук (на примере фитоценологии) / Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Я. И. Мовчан // Методологические проблемы интеграции ботанических наук. -- К. : Наук. думка, 1987. -- С. 102-116 (дослідження понятійного апарату наук про рослинний покрив, обґрунтування підходів до побудови системи наук).