Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут агроекології

Українська академія аграрних наук

УДК 631.111.3:33237:334.012.23.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук

Науково-методичне обґрунтування екологічно безпечних землекористувань

03.00.16 - екологія

Кривов Володимир Миколайович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті.

Науковий консультант: доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент УААН Булигін Сергій Юрійович, завідувач кафедри охорони природних ресурсів Національного аграрного університету.

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН, Мазур Генріх Адольфович, завідувач лабораторії агрогрунтознавства ННЦ “Інститут землеробства УААН”.

доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН, Рижук Сергій Миколайович заступник директора Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН.

доктор сільськогосподарських наук, професор, член.-кор. УААН, Тараріко Юрій Олександрович, завідувач відділенням агроресурсів Інститут гідротехніки і меліорації УААН.

Захист відбудеться "25" листопада 2008 р. о 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.371.01 в інституті агроекології Української академії аграрних наук за адресою: 03143м. Київ, віл. Метрологічна, 12 з дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інститут агроекології УААН за адресою: м. Київ вул. Метрологічна, 12.

Автореферат розісланий “25”жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат сільськогосподарських наук Я.В. Чабанюк

Загальна характеристика роботи

Характеристика дисертаційної роботи.

Актуальність теми. В умовах подальшого регулювання земельних відносин в АПК агроекологічний та екологічний підхід раціональної організації території землекористування є важливим в умовах сучасного господарювання.

Оптимальне використання сільськогосподарських земель та формування сталих землекористувань, з агроекологічної точки зору, повинне забезпечувати постійне відтворення родючості ґрунтів та їхньої продуктивної здатності без втрати стійкості агроекосистемою. Зараз в Україні набуло широкого розмаху виснажливе використання земель, коли реальна врожайність зернових культур частково зросла в умовах сприятливих погодних умов року, а потенційна родючість, за даними ґрунтових обстежень, зменшується. Відбувається це як за рахунок інтенсивного використання так і деструкції накопичених у ґрунті природних ресурсів : біогенних елементів (гумусу) та погіршання якості органічної речовини агрофізичних властивостей. Незначні обсяги застосування органічних і мінеральних, а також хімічних меліорантів (добрив), як правило, не забезпечують відновлення потенційної родючості ґрунтів. Агроекосистеми поступово втрачають внутрішню стійкість, стабільність і навіть для простого відтворення їх продуктивності потрібно буде все більше невідновлюваних та енергетичних ресурсів .

Екологобезпечне використання земель є однією з необхідних умов сталого розвитку не тільки агросфери, а і суспільства в цілому. Сучасний кризовий стан земельних ресурсів України, в тому числі її Лісостепової зони, падіння родючості ґрунтів та масштабне поширення деградаційних процесів зумовлюють потребу істотних змін у господарській діяльності людини та природокористуванні. У зв'язку з цим, надзвичайно актуальним є застосування системного підходу до оцінки сучасного еколого-економічного стану земель сільськогосподарського призначення та надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо раціонального, екологічно безпечного сільськогосподарського землекористування.

Проблемі формування сталих агроландшафтів та оптимальності землекористування присвячено наукові праці таких відомих вчених: С.Ю.Булигіна, І.К. Бистрякова, Д.І. Бабміндри, Д.С. Добряка, Б.М. Данилишина, П.Г Казьмира Л.Я. Новаковського, А.М. Третяка, О.Г. Тарарико, Ю.О. Тарарико М.І. Лопирєва, М.І. Ступеня, А.Я. Сохнича, О.П Канаша, Г.А. Мазура, М.А. Хвесика, О.І Фурдичко, М.М.Федорова та ін., які стали основою подальших досліджень, спрямованих на вирішення регіональних проблем формування оптимальних землекористувань при регулюванні земельних відносин та формуванні с.-г. підприємств в еколого-небезпечних регіонах на засадах сталого розвитку. Однак в цьому відношенні багато питань є дискусійними, хоч в сучасних умовах регулювання земельних відносин вони стають вкрай важливими. Вказана проблематика зумовлює потребу в розробленні та обґрунтуванні заходів з оптимізації землекористувань, реформування існуючої системи охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Недоліки в компактності землекористування, екологічному обґрунтуванні організації території земельних масивів (ділянок) створюють перешкоди в ефективному використанні, . підвищенні конкурентно здатності аграрного виробництва, зокрема реформованих господарств, що і зумовило вибір теми, її актуальність та визначило завдання дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження які проведенні здобувачем, є складовою частиною комплексних програм та досліджень, виконаних наукових розробок в 1996-2006 рр. на доручення Кабінету Міністрів України від 29.07.2004р. №33376/1-03. Про створення системи сталого землекористування у сільській місцевості на 2005-2015рр.в тому числі: ”Дослідження наслідків реформування і приватизації земель та вивчення можливостей формування оптимальних господарських одиниць з метою охорони та підвищення родючості ґрунтів” (Договір з Мінагропромом України №6.04.33 від 20 лютого 2004року. Державний реєстраційний номер (0104 U 006311); ”Проведення наукових досліджень та розробка рекомендацій з удосконалення формувань системи землеволодінь і землекористувань для забезпечення конкурентоспроможності реформованих суб'єктів сільськогосподарського виробництва з врахуванням регіональних особливостей”. (Договір №27/9 від 05 березня 2004р.. Державний реєстраційний номер (0105 U 005683));. „Розробити основні напрями забезпечення оптимальної моделі землеробства в умовах порушених агроландшафтів”. (Договір № 6.05.27 від 20 липня 2005 р.) Державний реєстраційний номер (0105U005685)).

Мета і завдання дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування та розробка теоретико-методологічних засад формування сталого землекористування, удосконалення організації використання та охорони земель в ринкових умовах.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв'язати такі завдання:

§ удосконалити теоретико-методологічні засади територіальної організації системи землекористування на засадах сталого розвитку;

§ провести агроекологічну оцінку сучасного стану та визначити перспективи використання сільськогосподарських угідь;

§ виявити зв'язки між екологічними, економічними та соціальними факторами, які вливають на ефективність використання сільськогосподарських угідь в агроформуваннях;

§ удосконалити нормативні(граничні) показники втрат ґрунту в результаті ерозії;

§ удосконалити принципи протиерозійного проектування схем поділу просторового розміщення земельних ділянок (полів) з контурно-меліоративною організацією території за допомогою версії моделі WEPP.

§ удосконалити теоретичні засади землевпорядного проектування та організації території на еколого-ландшафтній основі;

§ обґрунтувати і розробити методологічні засади створення екологічної мережі України на місцевому рівні;

§ створити оптимальні моделі структури земельних угідь і типові схеми просторової організації території з урахуванням морфологічних та ґрунтових особливостей водозборів;

§ визначити основні обмеження, обтяження та сервітути при використанні та охороні земель в сучасних агроформуваннях.

Об'єкт дослідження - існуючі і новостворені агроформування та процес консолідації їх землекористувань, раціональне використання та охорона земель на засадах еколого-безпечного землекористування;

Предмет дослідження - сукупність теоретичних, методологічних, методичних і прикладних положень та підходів до удосконалення сталого землекористування в умовах подальшого розвитку земельних відносин.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення досліджуваної проблеми, екологічні закони розвитку довкілля та використання науково-методичних положень вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем агроекології, раціонального використання та охорони земель.

У процесі дослідження використані такі методи: системний підхід щодо обґрунтовування науково-методологічних засад вивчення грунтово-екологічних кризових явищ в землекористуванні та забезпечення охорони земель від деградаційних процесів; факторний і комплексний аналіз в процесі встановлення закономірностей та особливостей формування сучасного землекористування. Порівняльний аналіз при визначенні взаємодії природних та антропогенних чинників; економіко-математичний, графічний і картографічний; таксономічний та графоаналітичний методи.

Інформаційну базу дослідження складають: Закони України, нормативно-правові акти та матеріали органів законодавчої і виконавчої влади України, методичні та статистичні матеріали Державного комітету статистики, Державного комітету України по земельних ресурсах та інших відомств.

Наукова новизна полягає у розвитку теоретичних засад, удосконаленні наукових і прикладних аспектів у розробленні механізму формування системи раціонального використання та охорони земельних ресурсів, у визначенні стратегічних напрямів забезпечення їх сталого і раціонального використання, відтворення та формування екологічно сталих землекористувань.

Уперше розроблено:

§ наукові підходи до агроекологічної оцінки сучасного стану використання та охорони земель сільськогосподарського призначення;

§ засади створення екологічної мережі (базового рівня) у процесі землевпорядного проектування та просторового розвитку територій новостворених агроформуань.

Удосконалено:

§ методичні засади ґрунтозахисної просторової організації сільськогосподарських землекористувань та землеволодінь.

§ критерії агроекологічної оцінки сталих сільськогосподарських землеволодінь у проектах землеустрою існуючих та новостворених агроформувань;

§ існуючи підходи до обґрунтування проектних рішень в умовах контурно-меліоративної організації території агроформувань на еколого-ландшафтій основі.

§ граничні показники втрат грунту в результаті ерозії в умовах Лісостепу.

Доповнено:

§ науково - методичні підходи до комплексного застосування аерокосмічних знімків для створення раціональної організації території первинних водозборів та визначення деградованих і малопродуктивних угідь в сучасних сільськогосподарських підприємствах.

§ механізм оптимізації землекористування як просторової організації території з метою забезпечення агроекологічних потреб землекористування за умови відтворення якості земель та їх екосистемних функцій.

Набули подальшого розгляду:

§ обгрунтування засад формування обмежень у використанні земель всіх категорій;

§ засади визначення оптимізаційних нормативних показників, зі встановлення еколого-безпечного землекористування.

Практичне значення одержаних результатів.

Теоретичні результати досліджень використані Міністерством аграрної політики України в НДР:

“Дослідження наслідків реформування і приватизації земель та вивчення можливостей формування оптимальних господарських одиниць з метою охорони та підвищення родючості ґрунтів” (0104U006311);

“Проведення наукових досліджень та розробка рекомендацій з удосконалення та формування системи землеволодінь і землекористувань для забезпечення конкурентоспроможності реформованих суб'єктів сільськогосподарського виробництва з врахуванням регіональних особливостей” (0105U005683);

“Розробити основні напрями забезпечення оптимальної моделі землеробства в умовах порушених агроландшафтів” (0105U005684).

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у виробничий процес Українського інституту сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань та в системі інституту землеустрою.

Окремі положення дисертаційної роботи використовуються при викладанні курсів „Землевпорядне проектування”, „Охорона ґрунтів”, „Управління агроландшафтами”, „Охорона земель і ландшафтів”, „Робоче проектування”, “Планування розвитку територій”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до формування сталих землекористувань та їх охорони при організації нових землеволодінь та землекористувань на ринкових засадах.

Результати багаторічних досліджень та аналіз проведених землевпорядних дій, що викладені у дисертаційній роботі, отримані автором самостійно і знайшли відображення у списку публікацій. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом власної роботи здобувача.

Апробація роботи. Наукові узагальнення, висновки та результати дисертаційного дослідження доповідалися автором на дев'яти міжнародних науково-практичних конференціях, що відбулися на протязі 1994-2006 рр., зокрема:

Міжнародна науково-практична конференція „Ландшафтно-екологічні основи використання земель сільськогосподарського призначення в умовах реформування земельних відносин” Київ, 18-20 червня 2002 року; міжнародна науково-практична конференція „Землевпорядна освіта, наука та виробництво. Сьогодення та перспектива очима молодих вчених” - Київ: 25 лютого 2003 науково-виробнича конференція, присвячена 60-річчю створення факультету землевпорядкування. - Харків. 2004 р.; міжнародна наукова конференція присвячена 80-річчю з дня народження М.К.Шикули 5 січня 2005 р. - Київ. НАУ; міжнародна науково-виробнича конференція „Водно-болотний фонд України” Квітень 2005 р. - Київ, Міністерство екології України; круглий стіл - 2005 на тему: „Управління земельними ресурсами в контексті стратегії сталого розвитку”. 25-26 листопада 2005 р. - Львів, Київ: ЛДАУ, НАУ; міжнародна науково-практична конференція присвячена 10-річчю заснування факультету землекористування ННІ земельних ресурсів та правознавства НАУ. Серпень 29, 30 2006. - Київ; “Екологічні, економічні та технологічні аспекти використання земельних ресурсів”: Матеріали міжнародного науково-практичного форуму, 19-21 вересня 2007р, - Львів :ЛДАУ, 2007; “Наслідки земельної реформи та упередження помилок у землекористуванні України при її проведенні після зняття мораторію на купівлю-продаж землі.” Всеукраїнська наукова конференція 23-24 жовтня 2007р., Чабани, Інститут землеробства, 16-18 березня 2008р. Київ Виставка форум, «Продаж земельних ділянок в Україні»

Публікації. За темою дисертації опубліковано 44 наукових роботи: з них 2 монографії, 2 брошури, 1 посібник, 39 статей в наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації.

Робота складається з вступу, 7 розділів основної частини, загальних висновків, рекомендацій виробництву для впровадження, списку використаних джерел (327 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації 459 сторінок, 82 таблиці, 54 ілюстрації.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методичні засади формування сталого сільськогосподарського землекористування” досліджено економічну, екологічну, соціальну природу земельних відносин в Україні, умови їх становлення, роль земельних ресурсів в сучасному механізмі господарського розвитку, викладено теоретичні аспекти формування екологічно-безпечних землекористувань на еколого-ландшафтній основі.

Показано, що земельні трансформації на селі в умовах сучасного регулювання земельних відносин створювалась головним чином з урахуванням соціальної справедливості і не завжди з дотриманням принципу екологічної ефективності та екологічної безпеки

Визначено, що землевпорядкування в сучасних умовах повинно виступати не тільки як система технічних заходів щодо перерозподілу земель, але і як дієвий засіб досягнення еколого-безпечного (сталого) землекористування в гармонійному поєднанні економічних, соціальних та екологічних інтересів суб'єктів земельних відносин. На жаль, в ході земельної реформи землевпорядкування відбулося спонтанно, без наукового обґрунтування, прискореними темпами паювання та реорганізації колективних сільгосппідприємств. У результаті відбулися суттєві негативні зміни у структурі землекористування. та організації території, зокрема сівозмін. Отже, виникає нагальна необхідність ефективного і прискореного розв'язання в нашій країні завдань екологічної безпеки, соціально-економічного розвитку та переведення національної економіки на модель сталого й екологобезпечного функціонування вже в найближчій перспективі.

На наш погляд, в умовах трансформації земельних відносин принципам комплексності та системності повинна відповідати загальнодержавна структура системи землекористування. Суть такого підходу знаходить відображення в координації секторального планування та управління діяльністю, що пов'язана з різноманітними аспектами землекористування і земельними ресурсами. При цьому основними моментами є визначення об'єкта і предмета дослідження, встановлення основної мети розвитку, яка, на наш погляд, повинна передбачати розробку теоретико-методологічних засад формування ефективно діючої системи землекористування в регіональних (місцевих) умовах трансформації земельних відносин.

Управлінню еколого-безпечним землекористуванням передує оцінка всіх можливих пояснень причин виникнення проблем традиційного землекористування в кожній системі на рівні регіонів, а також аналіз усіх існуючих закономірностей взаємодії проблем, їх причин та наслідків. Такий підхід дозволив би попередити виникнення екологічних і соціально-економічних проблем в системі землекористування. Для досягнення такого розуміння необхідно розподілити проблеми і побудувати причинно-наслідкові зв'язки, які будуть охоплювати певні критерії і показники. При цьому регіональні системи сталого землекористування повинні розроблятися на альтернативній основі як моделі, які б були орієнтирами при виборі оптимальних рішень на місцях з урахуванням напряму державної політики. Варіантний підхід набуває особливого сенсу в умовах різних форм господарювання, соціального розшарування, різної забезпеченості товаровиробників виробничими ресурсами, конкуренції.

Такий системний розгляд слід застосовувати на відповідному рівні (державному, регіональному, локальному), при цьому, з одного боку, слід враховувати основні екологічні й соціально-економічні чинники ( в тому числі вплив різноманітних економічних і соціальних чинників на земельні ресурси), а з другого - всі компоненти навколишнього середовища і ресурсів (як, наприклад, води, ліси, геологічні ресурси).

Комплексний підхід полегшить вибір відповідних засобів та альтернативних варіантів і на еколого-економічній основі забезпечить ефективне використання земельних ресурсів, що підвищить продуктивність їх використання.

Таким чином, нами запропонований новий системний підхід до створення еколого-економічного землекористування: це такий підхід до використання землі, який орієнтований на гармонізацію трьох складових - екологічної, економічної та соціальної, що забезпечує оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану земельних ресурсів, задоволенням матеріальних і духовних потреб населення.

Використання земельних ресурсів у світлі Концепції сталого розвитку розглядається як єдина система, яка гарантує соціально справедливий рівень задоволення потреб суспільства, забезпечує життєво необхідну турботу про землю з боку суб'єктів землеволодіння та землекористування. Сталий розвиток, на відміну від традиційного розвитку економіки, передбачає збереження природного багатства земельних ресурсів, беручи на себе відповідальність перед прийдешніми поколіннями щодо їх використання.

Головною метою сталого землекористування є створення таких політичних, соціально-економічних та екологічних умов, які б забезпечували найбільш раціональне, високоефективне використання земельних ресурсів, зростання добробуту людей, поліпшення навколишнього середовища. Поєднавши проблеми економічного, соціального та екологічного факторів використання земельних ресурсів, сталий розвиток покликаний забезпечити поліпшення як якісного стану земельних ресурсів, так і добробуту людини.

Теоретичним обґрунтуванням екологічно сталого землекористування є основні закони екології та природокористування. Практичне створення екологічно-безпечного землекористування можливо тільки через розробку проектів землеустрою з еколого-ландшафтним обґрунтуванням організації території.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що виходячи із сучасного стану землекористування, яке зазнало руйнації в результаті здійснення земельної реформи, перспективною є стратегія екологізації землекористування. Тому для інтеграції України в систему міждержавних проектів з екологізації сільськогосподарського виробництва необхідною умовою є розробка і реалізація національної програми з цієї проблеми, створення сприятливих економічних передумов для функціонування новоутворених сталих агроформувань ринкового типу, які спеціалізуються на виробництві екологічно чистої продукції.

У другому розділі -“Земельно-ресурсний потенціал Лісостепової зони України” проведений аналіз сучасних природно-екологічних умов раціонального землекористування в умовах реформування земельних відносин.

Територія Лісостепу України становить 21,8 млн. га, що складає 36,1% загальної площі держави.

Основні риси рельєфу, кліматичних і ландшафтних умов, параметри гідрологічного режиму, характер рослинності та ґрунтів Лісостепу визначені особливостями географічного положення території зони між ,Поліссям та Степом. Значне різноманіття та складність структури ґрунтового покриву території Лісостепу зумовлена як особливостями геологічного розвитку регіону, що визначили різноманітність ґрунтових порід, форм рельєфу, умов поверхневого і ґрунтового стоку, так і давньою господарською освоєністю та розораністю території, яка складає відповідно 77,0% та 64,5% .

Ґрунтоутворювальний процес у Лісостепу відбувається, з одного боку під широколистяними лісами, а з другого під трав'янисто-лучним степом на лесах різного гранулометричного складу. Це зумовило мозаїчність ґрунтового покриву с.-г. угідь, в яких (від 45 до 60,4 % - займають чорноземи) та ріллі (де частка чорноземів сягає 47,7-69,5 %) займають чорноземи, які проходять широкою смугою через усю Лісостепову зону. На другому місці в структурі ґрунтового покриву зони знаходяться темно-сірі опідзолені, світло-сірі й сірі опідзолені та опідзолені чорноземні ґрунти, на які припадає від 18% у Лівобережній провінції до 60 % загальної площі сільськогосподарських угідь у Західній. Складна екосистема ґрунтового покриву найбільше руйнується через інтенсивний розвиток ерозії. У Лісостеповій зоні Україні водній і вітровій ерозії піддається 7,3 млн. га сільськогосподарських угідь. Найбільш еродовані ґрунти в Харківській, Кіровоградській та Одеській областях (пояс ерозійної небезпеки за Г.І. Швебсом 1985).

Аналіз розподілу земель за категоріями землекористувань показує, що у використанні с.-г. підприємств, фермерських та особистих господарств перебуває абсолютна більшість земельних угідь провінції (ріллі 13,6 млн.га, що складає 64,5 % від загальної площі Лісостепу України)

Природні та соціально-економічні фактори зумовили формування нових територіальних відмінностей у структурі с.-г. землекористування, що носять зональний характер. Найбільші площі сільськогосподарських угідь (індекс сільськогосподарської освоєності території 0,80) зосереджені у Правобережній провінції Лісостепової провінції, тобто найбільш ерозійно-небезпечній зоні.

Нами було проаналізовано трансформацію форм власності на землю в державі та Лісостеповій зоні України

За 1990-2008 р.р., приватна власність збільшилась до 73%, у той же час державна власність зменшилась до 26,9% , а власність недержавних сільськогосподарських підприємств складає всього 0,1%.

Землезабезпеченість в Лісостеповій зоні складає:

- на сільського мешканця - 1,90 га;

- на працюючого в сільському господарстві - 5,3 га;

- на одне сільськогосподарське підприємство - 2853 га.

Результати трансформації організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств свідчать, що в Лісостепу України з'явився широкий спектр агровиробничих формувань ринкового типу. А саме:

ѕ товариства з обмеженою відповідальністю - 3223 госп. (31,3 %);

ѕ приватно-орендні (приватні) підприємства- 2125 госп (20,7%);

ѕ акціонерні товариства - 338 госп. (3,3%);

ѕ сільськогосподарські кооперативи - 551 (5,4 %);

ѕ фермерські господарства - 2968 госп. (28,8 %);

ѕ інші суб'єкти господарювання - 1077 госп. (10,5 %).

Найбільш життєздатними за формою господарювання залишаються фермерські господарства, приватні, приватно-орендні та товариства з обмеженою відповідальністю і навпаки, акціонерні товариства та сільськогосподарські кооперативи мають тенденцію до зменшення як за площею, так і за кількістю.

Аналіз динаміки середніх розмірів новостворених сільськогосподарських підприємств підтверджує, що процес утворення с.-г. підприємств триває, форми господарювання землекористувань не стабільні і мають тенденцію до зміни видів господарювання та спеціалізації.

Одним з найбільш об'єктивних показників стійкості агроландшафтів до деградації є наявність достатньої кількості елементів природної інфраструктури. Визначення екологічної стабільності території та рівня антропогенного навантаження на земельні ресурси показало, що територія Лісостепу України належить до стабільно нестійкої (0,37). У межах провінцій цієї зони коефіцієнти екологічної стабільності розподіляються так:

Лісостепова Західна - 0,36 (стабільно нестійка);

Лісосткпова Правобережна - 0,31 (екологічно нестабільна);

Лісостепова Лівобережна- 0,34 (стабільно нестійка).

Середнє антропогенне навантаження на лісостепову зону складає 3,73, індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель, розрахований за методикою О.П. Канаша і складає в цілому по Лісостеповій зоні 13,5%. Відповідно по провінціям зони:

Західна - 22,7%, Правобережна - 15,3 %,Лівобережна - 8,0 %,Україна - 17,1%

Перевищення екологічно обгрунтованих нормативів розораності призвело до втрати притаманної ландшафтам здатності протистояти деградаційним процесам та руйнуванню. Оцінка екологічної ефективності систем землекористувань новостворених с.-г. підприємств за період їх паювання та реорганізації засвідчила,що нові земельні відносини (загострили) проблеми сталості землекористування в Лісостеповій зоні та у цілому в державі, привели до зниження екологічної стійкості агроландшафтів та зростання антропогенного тиску на земельні ресурси Лісостепової зони у 1,5 і 2 рази відповідно.

Для більш повного аналізу земельно-ресурсного потенціалу Лісостепової зони нами була запропонована методика еколого-економічної оцінки стану сільськогосподарських землекористувань в розрізі природно-сільськогосподарських районів.

Агроеколгічна оцінка ґрунтується на таких показниках: -екологічних, які відображаються ступенем порушення екологічної рівноваги у співвідношенні угідь в агроландшафтах і територіальне поширення та інтенсивність прояву ґрунтових деградаційних процесів; -економічних, які характеризують економічну цінність землі, зокрема прибутковість, дефіцитність, корисність, вартість втрат тощо; фізико- природних, які характеризують місцеположення земельних ділянок, гранулометричний склад, фізико-хімічні, агрохімічні властивості ґрунтів.

Нами було отримано порівняльну агроекологічну оцінку природно-сільськогосподарських районів Лісостепової зони України.

Комплексний агроекологіний стан земель сільськогосподарського призначення визначаємо шляхом інтегрування вихідних показників в єдиний коефіцієнт еколого-економічного стану сільськогосподарських землекористувань.

Зазначений коефіцієнт розраховували за такими параметрами: - питома вага недеградованої ріллі (%); - питома вага особливо цінних земель (%); - полезахисна лісистість (%);- відношення площі екологостабілізуючих угідь до площі ріллі (%); - середньозважений бонітет орних земель (%); - питома вага нееродованих (незмитих) земель (%);- коефіцієнт екологічної стабільності тощо.

Кожному з цих агроекологічних показників присвоювали певний бал за 10^ти бальною шкалою, причому зростання балу вказувало на вагу вибраних показників. Оскільки ці показники мають різний вплив на екологічний стан сільськогосподарських угідь та сталість землекористування, при інтегруванні кожному з них присвоювали коефіцієнт вагомості, який встановлювали експертним шляхом з урахуванням прямого або опосередкованого впливу кожного фактору на екологічний стан сільськогосподарських земель. Обробку, інтегрування і формалізацію показників агроекологічного стану сільськогосподарських земель здійснено з використанням програм Microsoft Excel 2000: Mapinfo 6.0

В результаті отримано інтегральний коефіцієнт агроекологічного стану сільськогосподарського землекористування Лісостепової зони України . Значення отриманого коефіцієнту має розбіжність від 0,23 до 0,66.

За результатами комплексної агроекологічної оцінки стану сільськогосподарських земель було проведено зонування території Лісостепової зони України за екологічного безпечного, (за шкалою, яка приведена вище). Виділено території, виходячи із агроекологічного стану агроландшафтів:

- території еколого-безпечного землекористування більше 0,56;

- території використання земель землекористувань у режимі збереження - 0,45-0,55;

- території екологічно адаптивного використання земель 0,51-0,44;

- території з кризовим станом використання земель - 0,00-0,30.

Так, найбільше значення коефіцієнта агроекологічний стану мають природно-сільськогосподарські райони Сумської, Кіровоградської, Полтавської, Миколаївської та Черкаської областей (0,54-0,66). Найнижчі показники коефіцієнту агроекологічного стану землекористувань Західної Лісостепової провінції Львівської, частини Тернопільської, Івано-Франківської та Хмельницької областей (0,23-0,30).

Використання комплексного підходу при визначенні коефіцієнта агроекологічного стану с.-г. землекористування дозволить встановити еколого-економічну придатність земель, для раціонального використання та управління землекористуваннями. Крім того дозволить визначити інноваційну привабливість землекористування для їх інтенсивного використання , і навпаки, виявити землекористування, які потребують оптимізації структури с.-г. угідь та застосування екологостабілізуючих заходів, починаючи з оптимізації систем землекористування і ресурсо- та енергозберігання, агроекотехнологій вирощування с.-г. культур, спрямованих на збереження і відтворення ґрунтів та підвищення їхньої продуктивності на засадах сталого землекористування (Рис 1).

Для умов сучасного землекористування у Лісостеповій зоні України можна констатувати наступні висновки:

- як наслідок попередньої (дореформеної) системи землекористування розміри більшості новостворених господарств значно більші від оптимальних;

- оптимальні розміри нових агроформувань відрізняються у приміських та на периферійних зонах сільськогосподарської території;

- при високій родючості земель та інтенсивному їх використанні, домінують як правило, менші за площею підприємства, а за кількістю працівників - більші;

- при наявності земель кращого агроекологічного стану, інтенсивне виробництво на менших площах вигідніше екстенсивного з великими площами земель гіршого агроекологічного стану;

- агроформування з оптимізованими розмірами мають кращі можливості для адаптації використання земель до їх природних, ландшафтних особливостей.

У третьому розділі „Методологічні засади формування сталих агроландшафтів у новостворених агроформуваннях” представлений системний підхід до формування стабільних агроландшафтів на основі агроекологічної оцінки та ландшафтного облаштування території новостворених агроформувань, а також основні принципи охорони сучасних агроландшафтів та методичні засади створення національної екологічної мережі на базовому рівні.(....)

На думку фахівців, формування сталих землекористувань передбачає ефективне, екологічно безпечне (природоохоронне) економічно-ефективне і соціально сприятливе використання земельних ресурсів. В одних випадках акцент робиться на економічну

ефективність, а в інших - на екологічний чи агроландшафтний аспект, у третій - на соціальний. Усі три аспекти безумовно взаємозалежні і нероздільні.

Нами визначено, що важливим елементом економічного аспекту оптимізації землекористування є проблема створення нових агроформувань ( за оптимальною площею угідь, спеціалізацією, обсягом ресурсів, кількості техніки, чисельності працівників тощо). Оптимальні розміри підприємств у регіоні залежать від конкретних природних і соціально-економічних умов території, спеціалізації господарств, форм власності тощо. Розвиток земельної реформи, поява первинних землекористувачів різних розмірів і форм власності поки що не дали вичерпної відповіді на це запитання.

Екологічними критеріями оцінки рівня використання земель у цьому зв'язку можуть бути: оптимальність структури агроландшафтів, екологічна придатність земель, величина загальної біологічної продукції агрофітоценозів, баланс гумусу співвідношення відчужуваної частини біологічної продукції (урожай, побічна продукція) і рослинних решток.

Порівняння нових агроформувань, окремих земельних масивів чи навіть регіонів за цими агроекологічними показниками дозволяє виявити ступінь екологічної оптимальності систем землеробства з огляду на відтворення родючості ґрунтів.

Тим часом, недосконалі системи землеробства самі по собі ще не забезпечують внутрішньої екологічної стабільності агроекосистем і не гарантують захисту від негативного впливу на навколишнє середовище. Необхідне дотримання певного співвідношення угідь у структурі агроландшафту. Аналіз особливостей і систем землеробства та просторової структури агроландшафту є важливим для оцінки впливу господарювання на землях на навколишнє середовище.

Нами доведено, що екологічно найбільш стабільним буде таке використання земель, коли:

- на територію с.-г. підприємства розроблена оптимальна структура угідь та раціональна організація території;

- структура с.-г. культур обґрунтована придатністю (якістю) ґрунті доя їх вирощування;

- склад і співвідношення вирощуваних культур забезпечують найбільшу загальну біологічну продукцію і високу частку невідчужуваної з полів продукції;

- неминучі втрати органічної речовини з ґрунту з урожаєм максимально компенсується внесенням органічних добрив і травосіянням (залуженням).

- методи механічного обробітку ґрунтів стримують процес мінералізації і вимивання органічної речовини.

Соціальний аспект оптимального використання сільськогосподарських земель важко відокремити від економічних умов і результатів господарювання на землі. Тому звичайно говорять у цілому про соціально - економічні проблеми сільської місцевості. Аграрно-економічна політика останнього десятиліття, науково не обґрунтована земельна реформа та об'єктивні демографічні процеси призвели до обезлюднення сільської місцевості, «розселення» хліборобів, зниження престижу селянської праці, погіршання умов життя селян.

Соціально сприятливе землекористування повинне забезпечувати: оптимальну структуру сільського розселення; відродження селянина - хазяїна на землі; який вважав би свій статус і свою працю престижними; високу професійну кваліфікацію та екологічну свідомість селянина.

Враховуючи, що земля є головним засобом сільськогосподарського виробництва, то система розселення повинна поліпшувати, з одного боку, доступність продуктивних земель для хлібороба, з іншого - доступність до виробничого і культурно - побутових центрів. Скорочення числа сільських поселень підсилює фактор далекоземелля, коли при збільшенні навантаження на землі поблизу великих поселень потенціал родючості периферійних земель не використовується, зростають транспортні витрати. В кінцевому підсумку, порушується зв'язок землекористування з природними особливостями конкретних земельних масивів (адаптивність), та створюються недоліки у організації території землекористувань(черезсмужне, далекоземелля), порушується компактність господарства. Виходячи з викладеного, нами пропонується загальна схема оптимізації елементів агроландшафту на засадах сталого розвитку (рис. 2)

Очевидно, що досягнення результатів самої оптимізації землекористувань потрібно розробити адаптивні екологічні та організаційно - економічні заходи, провести великі трансформаційні заходи щодо структури угідь.

Крім того, для кожного регіону необхідно розробити цільові програми оптимізації використання земель, схеми протиерозійних заходів, проекти землеустрою. Вони повинні бути регіональними, комплексними і по можливості альтернативними та відрізнятися визначеними для кожного регіону переліком і співвідношенням заходів. При цьому аналіз природних особливостей земель, соціально-економічних і організаційно - територіальних умов є необхідною передумовою розробки таких програм

Нами відзначено , що послаблення ролі держави в здійсненні землеустрою порушило комплексність у проведенні землевпорядних робіт, призвело до виникнення хаосу у використання земель, появи недоліків у землеволодінні та землекористуванні (черезсмужжя, вкраплювання тощо), ігнорування рельєфу на схилових землях і ландшафтних принципів проектування, формування сільськогосподарських підприємств неоптимальних розмірів без урахування інженерної та соціальної інфраструктур, до не проведення консервації малопродуктивних і деградованих угідь. Наслідком цього є нераціональна організація земельних часток (паїв), неефективне використання території сівозмін, подальший розвиток процесів водної та вітрової ерозії, дисбаланс в економіці й у соціальній сфері.

Вирішення цієї проблеми, можливо тільки через землеустрій (схеми, проекти землеустрою), що дозволить в сільськогосподарських підприємствах оптимальну структуру угідь, вивести деградовані і малопродуктивні землі та значно покращити екологічну стабільність територій сільськогосподарських підприємств

Нами запропоновано основні обсяги протиерозійних заходів щодо охорони та стабілізації сучасних агроландшафтів Лісостепової зони.

Також, пропонується сценарій досягнення еколого-безпечного (сталого) землекористування за рахунок:

- державної політики у сфері використання та охорони земель;

- моделювання еколого - збалансованих (сталих) землекористувань;

- розробки екологічних нормативів ( стандартів);

- технологічних заходів по оптимізації угідь ( виведення деградованих і малопродуктивних угідь, встановлення обмежень сервітутів щодо використання, створення екологічної мережі.)

У четвертому розділі досліджується “Агроекологічне облаштування території та удосконалення сільськогосподарського землекористування в умовах реформування земельних відносин.” Застосовано еколого-ландшафтний метод при впровадженні контурно-меліоративної організації території (КМОТ) в існуючих та новостворених агроформуваннях Лісостепової зони України.

Питанням створення та організації нових землекористувань, які утворилися після реструктуризації КСП, присвячено роботи таких відомих науковців, як Д.І.Бабміндра, С.Ю.Булигін, Д.С.Добряк, Й.М.Дорош, О.П.Канаш, П.Г. Казьмир, А.Г.Мартин, А.Г.Тихонов, А.М.Третяк та інших. Разом з тим, залишається дискусійним питання про подальше вдосконалення розмірів землекористувань новостворених агроформувань, організації їх території, структуризації земельних угідь на основі вимог сталого розвитку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Схема оптимізації елементів агроландшафту на засадах сталого розвитку

Доведено, що принципи КМОТ повинні враховуватись при формуванні земельних масивів різних форм власності і господарювання, організації нових землекористувань і землеволодінь фермерських господарств, а також при проектуванні земельних часток (паїв) та організації території сучасних агроформувань.

Проведено критичний аналіз вітчизняного досвіду та практичних результатів застосування контурно-меліоративної організації території. Доведено невідповідність організації території на схемах поділу земельних часток (паїв) та раніше розроблених проектах землеустрою КМОТ.

Нами показано, що реалізація проектів землеустрою зі створення екологічно стійких агроландшафтів потребує здійснення довгостроково діючих проти ерозійних заходів (створення захисних лісових насаджень, залуження деградованих земель, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд), фінансування яких повинно здійснюватись за рахунок державного та місцевих бюджетів, що формуються від плати за землю та кошти землевласників та землекористувачів.

При формуванні та організації території нових землекористувань і землеволодінь у процесі реструктуризації існуючих колективних сільськогосподарських підприємств на схилових землях регіону недоцільно поділяти між кількома землекористуваннями первинні водозбірні площі, оскільки в їх межах повинен створюватись єдиний протиерозійний комплекс.

У зв'язку з цим, доцільно в масивах земель, розташованих на схилах, передбачити створення основного каркасу протиерозійних гідротехнічних споруд та лісових насаджень, узгоджувати його з існуючою мережею контурно-меліоративної організації території та з тією, що передбачена на території суміжних господарств.

Під час розробки проектних пропозицій на території сільських (селищних) рад моделюються можливості утворення нових та удосконалення існуючих сільськогосподарських землекористувань і землеволодінь та обґрунтовуються їх розміри. При цьому визначаються умови забезпечення екологічної і територіальної стабільності землеволодінь і землекористувань, компактності, транспортної доступності, відповідні раціональні розміри та інші вимоги, які пред'являються до формування сільськогосподарських підприємств, фермерських та селянських господарств.

Розв'язання зазначених питань можливо вирішити шляхом складання проектів (схем) землеустрою (з еколого-ландшафтною організацією і диференціацією схилів) території конкретних агроформувань сільської ради та подальшого землевпорядкування всього сільського адміністративного району (схему землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель), а також через еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь.

Особливої уваги вимагає організація нових землекористувань і землеволодінь на схилових землях. Недоцільно поділяти між кількома землекористуваннями первинні водозбірні площі, оскільки в їх межах повинен створюватися закінчений протиерозійний комплекс. В зв'язку з цим, доцільно в межах масивів земель, виділених для цих цілей і розташованих на схилах, опрацювати основний каркас протиерозійних лісомеліоративних насаджень та гідротехнічних споруд, узгодити його з існуючою мережею контурно-меліоративної організації території або тією, що запроектована для суміжних господарств. Пропонується диференціаціювати використання земель з урахуванням екологічних вимог: виділяти земельні масиви, що можуть використовуватися без будь - яких обмежень, а також з певними обмеженнями, які обумовлюються агроекологічними властивостями ґрунтового покриву і технологічними умовами обробітку ґрунту.

При конструюванні схилових протиерозійних ландшафтів в складних природнокліматичних і геоморфологічних умовах, диференціацію орних земель недостатньо виконувати лише виходячи з розподілу їх на технологічні групи, оскільки при цьому не враховується один з головних мотиваційних факторів будь-якої класифікації продуктивних угідь - створення умов для повного розкриття без додаткових затрат адаптивних можливостей вирощуваних рослин. У процесі землевпорядкування пропонується еколого-економічний підхід, тобто розподіл орних земель необхідно здійснювати на екологічно однотипні території (класи) і ландшафтні підкласи. При цьому класифікація орних земель повинна бути “прив'язана” до місцевих умов, враховувати регіональні особливості ведення рослинництва. Класи земель необхідно виділити, виходячи з принципу спільності природних і господарських показників, технологій використання земель, заходів до їх охорони і підвищення продуктивності. Пропонується здійснювати розподіл ріллі на 5 класів, які, в свою чергу, поділяються на ландшафтні підкласи в залежності від швидкості досягнення стиглості ґрунтового покриву до весняних польових робіт, грунулометричного складу; відмін хімічних властивостей ґрунтів, диференціації схилів; ступені ерозійної небезпеки; інших несприятливих природних процесів, переважаючих в конкретних територіальних умовах.

При землеустрої територій сільських рад агроекологічна та соціально-економічна інформації прямо або опосередковано використовуються для обґрунтування важливих складових частин та елементів схем (проектів). А саме: сільськогосподарський ґрунт ерозія ландшафтний

1) при формуванні новостворених сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань:

· встановлюється склад і співвідношення угідь з урахуванням придатності земель для повноцінного життєзабезпечення рослин та їх угрупувань, відтворення джерел родючості, одержання високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур, для суворого дотримання режимних агроландшафтних вимог з метою забезпечення економічно ефективного землекористування;

· визначаються доцільність й обсяги трансформації та поліпшення угідь, що забезпечуватиме повніше використання природного і соціально-економічного потенціалу території, підвищення інтенсивності землекористування, збереження довкілля;

· у законодавчому порядку формуються обмеження та обтяження прав у використанні земель і механізми регулювання земельних відносин;

2) при внутрішньогосподарській організації території сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань:

· проектується система сівозмін (їх типи, види, кількість , розміри, розміщення), можливі посівозмінні ділянки з чергуванням сільськогосподарських культур у часі, технічні і технологічні особливості їх вирощування;

· формуються робочі ділянки на основі агроекологічно однорідних територій, які за показниками якості і розміщенням об'єднуються у поля сівозмін, максимально вирівняних за агротехнічним фоном і технологічними властивостями, що впливають на результати виробництва;

· розробляються заходи і технології вирощування сільськогосподарських культур, які розраховані на високу врожайність, енерго- і ресурсозбереження, природоохоронний режим;

· уточнюються і встановлюються додаткові обмеження та обтяження у використанні земель.

Запропоновані теоретичні положення реалізуються через різноманіття методичних прийомів як при еколого-ландшафтній диференціації земель, так і при територіальній організації сільськогосподарського виробництва.

При еколого-економічній диференціації земельних масивів крім врахування результатів ґрунтових та землевпорядних обстежень необхідно використовувати аерокосмічні знімки конкретного земельного масиву (поля). Це дозволить більш зважено та обґрунтовано розташовувати рубежі 1^го та 2^го порядку і здійснювати внутрішньопольову організацію території (Рис.3).

Еколого-ландшафтний підхід при землевпорядкуванні вимагає ув'язки всіх компонентів (полів) із елементами ландшафту та навколишнім середовищем. При цьому необхідно пам'ятати, що за будь якого виду землекористування земельна ділянка або входить до однієї з ландшафтних одиниць або охоплює кілька таких одиниць, в середині поля чи робочої ділянки.

Внутрішньопольова організація території полягає у формуванні робочих, технологічних ділянок на ландшафтній основі (фації, урочища, ландшафтні смуги). Ландшафтні виділи при внутрішньому проектуванні визначають так, щоб у їхніх межах набір та інтенсивність сучасних і потенційно можливих процесів, які пов'язані з горизонтальними водно-енергетичними потоками, були однаковими. Межі між ландшафтними смугами (ділянками) проводили в місцях найбільших градієнтів горизонтальних потоків, що відповідає лініям перегину рельєфу, бровці схилу та його підошві, вододільними лініям, вздовж яких різко змінюється інтенсивність поверхневого стоку.

Нами доведено, що головними принципами еколого-ландшафтного землеустрою при розробці проектів організації території новостворених агроформувань і окремих землекористувань (землеволодінь) мають виступати:

- пріоритетність екологічних чинників перед економічними;

- оптимізація розораності, с.-г. освоєності з тенденцією до її зниження;

- створення середовищестабілізуючих компонентів, в тому числі екотонів, буферних зон, куліс, залуження днищ і схилів балок та ярів, система лісосмуг, заліснення або залуження крутосхилів та деградованих земель;

- збільшення лісистості та створення полезахисних лісосмуг;

- контурно-меліоративна організація території (в районах активного розвитку ерозійних процесів);

- проектування екологічно однорідних територіальних одиниць агроландшафтів з урахуванням рельєфу, геологічної будови, природних фіто - і біоценозів на луках та пасовищах;

- внутріпольова організація території із конструюванням базової системи екологічної мережі.

У п'ятому розділі «Грунтово-екологічні основи оптимізації сільськогосподарських землекористувань у провінціях Лісостепової зони України» обґрунтовано важливість оптимізації структури земельних угідь та формування цільової моделі розвитку території новоутворених агроформуваннях. Оптимізація повинна вимагати:

· узгодження розміщення виробництва (з урахуванням регіональних особливостей внутрі- та міжгалузевих відносин) з агроекологічною придатністю земель;

· досягнення максимальної економії ресурсів та капіталовкладень на одиницю виробленої продукції;

· забезпечення максимального еколого-економічного ефекту за рахунок вдосконалення перерозподілу земель за формами господарювання та цільовим призначенням;

· передбачення і запобігання негативних наслідків від господарського використання земель шляхом запровадження комплексу з охорони земельних ресурсів.

Оптимізацію структури земельних угідь Лісостепу України передбачено проводити через реалізацію наступних заходів:

- консервацію деградованих та малопродуктивних угідь;

...