Аналіз стану екосистеми Азовського моря

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

екологічний гідрологічний забруднення водний

Вступ

1. Загальна характеристика та фізико-географічне положення

1.1 Історія дослідження

1.2 Геологічна будова

1.3 Берегова лінія

1.4 Рельєф дна

1.5 Кліматичні особливості узбережжя

1.6 Органічний світ

2. Гідрологічні особливості

2.1 Гідрологічний режим

2.2 Властивості водних мас. Формування та рух течій

2.3 Коливання рівня води

2.4 Екологічний стан та шляхи вирішення забруднення Азовського моря

Висновки

Література



Вступ

Актуальною є проблема поліпшення екологічної ситуації в Азовському морі. Азовське море з'єднується з Чорним через Керченську протоку і є по суті специфічною затокою. Специфічність затоки обумовлюється тим, що вузька і мілководна Керченська протока здатна пропускати відносно невеликі об'єми води. У цьому зв'язку моря істотно розрізняються гідрохімічними й іншими параметрами.

Можливо навіть це море не буде багато існувати саме як, море, адже не озброєним оком можна побачити як воно стає все менше, і взагалі в ньому відбуваються певні зміни, наприклад збільшується солоність. Ці зміни можуть викликати неминучі наслідки. Нам важливо дослідити ці зміни які відбуваються в морі, що саме впливає на них, охарактеризувати їх.

Звичайно це море сміливо можна назвати цікавинкою України, адже її затоку Сиваш називають гнилим морем, тому, що затока Сиваш має найбільш порізані береги серед водойм України завдяки великій кількості півостровів і островів У затоці багато мілководь, які затоплюються лише періодично під час східних вітрів, що наганяють воду з моря. Велика солоність води і переважно стоячий її стан спричиняють неприємний запах, через що затока й дістала назву «Гниле море». Також наприкінці ХХ ст. в Азовському морі розповсюдилася хижа чорноморська медуза. Вона пожирає планктон, а після відмирання її отруйні рештки нагромаджуються на дні. Це призвело до утворення в морі мертвих зон, в яких спочатку зникли рачки, а потім і промислові риби.

Метою нашого дослідження є вивчення фізико-географічних характеристик Азовського моря.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Підібрати, систематизувати та охарактеризувати науково - географічну літературу з обраної теми;

2. Дати загальну характеристику та фізико-географічне положення Азовського моря її геологічну будову, історію дослідження, берегову лінію, рельєф дна, кліматичні особливості та органічний світ.

3. Проаналізувати гідрологічні особливості моря.

Об'єктом дослідження є Азовське море.

Предметом дослідження: характеристика та фізико-географічні особливості Азовського моря.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.



1. Загальна характеристика та фізико-географічне положення

1.1 Історія дослідження

Перші історичні згадки про Азовське море належать древнім грекам. Греки називали його Меотійським озером, римляни Меотійським болотом, скіфи - Каргалук, араби - Бахр ель - Ассаке ( "темно-синє"), татаро-монголи- Балик денгіз ( "рибне море"). Назва моря змінювалося багато разів. Найбільш вірогідно, що його сучасне назва походить від тюркського назви міста Азов - Аузак.

Написи на Тмутараканському камені свідчать про те, що в 1068 році князь Гліб "виміряв море по льоду від Тмутаракані до Корчева (Керчі)". А це означає, що у київських князів вже були описи Азовського моря.

У 1696 році згідно з наказом Петра I провели "зйомку" Дона до Азова. У 1702 році вийшла перша нова карта Азовського моря, в 1703-1704 роках - атлас річки Дон, Азовського і Чорного морів. Систематичні гідрографічні дослідження почалися після російсько турецької війни тисяча сімсот шістдесятвісім - 1774 роках, в 1808 році склали першу лоцію Азовського моря.

Азовське море розташоване на півдні України. Це внутрішнє море басейну Атлантичного океану, найдрібніше море на Землі. Керченська протока з'єднує його з Чорним морем.

У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:

1. Древній (географічний) -- з часів Геродота до початку XIX ст. 2. Геолого-географічний -- XIX ст. -- 40-і роки XX ст. 3. Комплексний - середина XX ст. -- наш час.

Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.

У 1068 році руський князь Гліб Святославович, що правив у той час в Тмутарокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутароканському камені, відстань від Тмутарокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) становило приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)

З XII-XIV ст. генуезці та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).

Вивчення Азовського моря в XIX ст.

У 1854 році виникло Російське географічне товариство, до складу якого увійшли вчені зі світовими іменами: І. Ф. Крузенштерн, Ф. П. Врангель, В. Я. Струве, К. Е. Бер і інші.

Суспільство і Академія наук вжили низку заходів по вирішенню питання обміління Азовського моря, так як владі Новоросійського краю здалося, що море засмічується баластом, що викидається судами, і катастрофічно міліє. Тому було запропоновано клопотати про заборону плавання по морю великим судам. Російське географічне товариство і Академія наук спільно спорядили експедицію для дослідження цього питання. Експедицію очолив Карл-Ернст фон Бер.

Карль казав: «В результаті мого обстеження виявилося, що тверді частинки вносяться в море не тільки рікою Доном, а й внаслідок розмивання морських берегів, де вони не зовсім плоскі. В результаті виходить більше твердих речовин, ніж виноситься через Керченську протоку. Тому поблизу берегів обміління прогресує, і піщані коси, які входять в море, повільно збільшуються. Однак збільшення мілководдя в найголовнішому басейні і в фарватері Таганрозької затоки, в порівнянні з колишніми часами, не помічається. Головну ж причину виникнення зазначеного проекту я побачив в тому, що в Таганрозі під шумок утворилося каботажне суспільство. Представник останнього, якийсь Дервицький, пробував навіть утримати мене від поїздки на Азовське море. Коли я все ж з'явився в Таганрозі, він зник ».

Бер пропонував провести подальше наукове вивчення Азовського моря з метою простежити, який вплив чинить тиск повітря на рівень поверхні води, досліджувати вміст солі і рибні багатства моря, встановити, яка кількість води щорічно приносять в нього річки. Тому експедиція продовжилася, але в «польових» дослідженнях Бер вже не брав участі. Фактичним керівником Азовської експедиції з 1863 року стає Микола Якович. Данилевський, який працював під началом. Бера ще з 1851 року.

Саме з Азовської експедиції почалася «найдовша і важлива» робота вченого з рибальства. У вересні того ж року Микола Якович забрав свою сім'ю і дістався пароплавом до Царицина, потім залізницею переїхав на Дон і спустився до Чорного моря. Данилевські в березні 1864 року влаштувалися в Місхорі, на південному березі Криму, звідки Микола Якович зробив шість дослідних виїздів: в 1864 році - навколо Азовського моря, в 1865 році - на Дніпро, в 1866 році весною - на Манич, в 1867 році (травень червень) - навколо Чорного моря, - на Кубань (вересень-жовтень), на Дунай (листопад-грудень) [3, с. 132-133].

Результатом досліджень стали численні наукові звіти і праці про види риб і рибних запасах, відомості про умови середовища існування риб, міркування про зв'язки між рибою і середовищем її існування, між станом запасів і ефективністю рибальства.

1.2 Геологічна будова

Геологія Азовського моря плідно вивчалася такими видатними вченими, як академік Є. Шнюков, член-кореспондент НАНУ В. Семененко, їхніми учнями, іншими дослідниками. Вже давно встановлено, що за останні десятки тисяч років відбулося кілька етапів осушення та відновлення моря завдяки експансії чорноморських солоних вод через Керченську протоку. Однак раніше не було можливості зробити головне - окреслити межі суходолів і островів.

Тепер така можливість з`явилася завдяки космічним фотозйомкам. Вони відкрили те, що було недосяжним при звичайних дослідженнях. Одному з авторів цих рядків і науковому співробітнику Інституту геологічних наук НАН України Ю. Куделі вдалося виявити на дні Азовського моря такі геологічні форми, які дозволили реставрувати його давній вигляд.

Виявилося, що кілька тисячоліть тому більша частина моря була болотистою низиною, подібною до дельти сучасного Дунаю. На користь цієї гіпотези говорять і праці античних істориків - Теофраста, Плінія Старшого, Страбона. Вони відзначали, що великими рибними багатствами славилися не тільки скіфські річки Дніпро (Борисфен), Дон (Танаїс), Буг (Гіпаніс), Дністер (Тирас), але й прибережні води Чорного моря (Понта Евксинського) і особливо територія Меотиди, розташована, на нашу думку, у межах сучасного Азовського моря.

Руслові відклади, торфовища боліт та відносно сухі вододіли були перекриті мулом морського походження в проміжок часу, останній з шарів якого відповідає, за геологічними даними, приблизно трьом тисячам років тому. Саме тоді, у І тис. до н.е., відбулося формування сучасного Азовського моря в його близьких до сьогоднішніх контурах. І саме тоді розпочалося заселення цих територій спочатку кімерійцями, а потім скіфами і греками.

Основними рисами геологічної будови вважають те, що Азовське море має кору континентального типу, його структури розташовані на структурах Східно Європейської платформи, Скіфської плити і Альпійського (Середземноморського) складчастого поясу.

Щит складний кристалічними породами архею і раннього протерозою 3.8 - 1.7 млрд. років. Широко розвинені грануліти і амфіболіти. У західній частині встановлені чарнокіти. Відзначається невисокий тепловий потік - в середньому 37 мВт / м2.

Також тут відомо близько 40 масивів і проявів лужних порід і карбонатитів. Вони належать двом дискретним за віком формаціям (комплексам): лужно-ультраосновних (2,0-2,1 млрд. років) і габро-сієнітових (1,7-1,8 млрд. Років). В Українському щиті є також палеозойське (девонські) лужні породи, але їх поширення обмежене (Приазовський блок).

Покрівля стародавнього, за даними заломлених хвиль характеризується значеннями граничних швидкостей (6 км / с), характерними для "гранітного" шару. Глибина залягання стародавнього (докембрійського) фундаменту за профілем змінюється від сотень метрів на півночі району та до 15 км в південній його частині (Індоло - Кубанський прогин).

Тому така тектонічна неоднорідність регіону зумовила різні глибини залягання окремих стратиграфічних комплексів і різні за ступенем та характером епігенетичні зміни відкладів. Що стосується геологічної будови фундаменту і нижніх горизонтів саме опадового чохла, уявлення про їх структуру та формування різні і дискусійні.

На думку Б. М. Полухтовича, сучасна структура осадового чохла Азовського моря сформувалася в умовах накладання субширотної зональності пізньокрейдового неогенового часу на складно побудовані структурні форми ранньо крейдової, частково юрської, стадій розвитку, які відображали будову палеозойсько-тріасового і більш древнього фундаменту даної території. Ще однією з особливостей будови українського сектора Азовського моря є наявність розломно-блокової тектоніки гетерогенного і гетерохронного фундаменту, яка знайшла своє відображення і в будові альпійського структурного поверху. [10, с. 8-12]

Південна частина регіону через вплив тривалих та інтенсивних зусиль стиску була менш сприятливою для формування значних структурних форм та процесів міграції й акумуляції нафти чи газу. Літолого - фаціальні критерії аналізувались з позицій можливого розвитку в різновікових товщах сприятливого співвідношення порід-колекторів і покришок. Найкращі літолого-фаціальні передумови для формування значних за запасами скупчень ВВ властиві в першу чергу крейдовим і палеоценовим утворенням на півдні Азовського моря. У неогенових відкладах вже відкрито 4 газових родовища, а з палеогеновими і верхньокрейдовими колекторами пов'язані скупчення нафти та газу на прилеглому суходолі Керченського півострова, нижньокрейдовими - в північно - західному Передкавказз Літолого-фаціальні особливості майкопської глинисто-карбонатної товщі сприяли її регіональній нафтогазоносності. Перспективними є ті частини розрізу, в яких розвинуті потужні та витримані по латералі прошарки піщано - алевритових порід, що надійно перекриті глинистими покришками (північна та південна зони Азовського моря). Літологічні фактори сприяли в олігоцені розвитку літологічно обмежених і стратиграфічно екранованих пасток, приурочених до зон виклинювання піщано-алевритових пачок на різних стратиграфічних рівнях. Серед неогенових відкладів сприятливі літологічні умови були для баденських теригенно - карбонатних порід (кондиційні колектори перекриті нижньосарматськими глинами). [11, с.186-190]

1.3 Берегова лінія

Довжина берегової лінії Азовського моря становить близько 2700 км, із них більше половини належить Україні, а решта Росії. Для берегової лінії на півночі характерні коси: Бердянська, Обитічна, Бирючий Острів та ін.; затоки: Таганрозька, Бердянська, Обитічна, а також лимани -- Молочний, Утлюцький. На заході коса Арабатська Стрілка (довжина понад 100 км, ширина 3--5 км) відокремлює від Азовського моря солону затоку Сиваш (площа понад 2600 км², максимальна солоність -- 25 %о), (Дадаток А) Формування кіс пов'язано з дією узбережних течій, які переносять донні, переважно піщані, відклади [12, с. 123].

Як утворювалися ці коси мі розглянемо нижче.

Найдовша коса Азовського моря - Арабатська стрілка. Арабатська коса стала формуватися відносно недавно, приблизно в 1100-1200 роках (доказом цього є й те, що старі карти не містять її зображення). Через опускання дна Сиваша та Азовського моря між ними залишилася височина-обмілина. Західне узбережжя Арабатської коси, утворене морем, являє собою широкий пологий пляж довжиною більше ста кілометрів, який складається з піску й черепашок. Азовське море тут неглибоке.

Бердянська коса - досить велика піщана коса в Азовському морі. Сама Бердянська коса простяглася в морі приблизно на двадцять кілометрів, в підставі Бердянської коси розташований сам Бердянськ. Становлення островів Бердянської затоки проходило ще на початку XIX ст. Процес утворення островів, які в Приазов'ї отримали назву "Дзендзики", детально висвітлений у працях В. М. Янковського і В. П. Зенковича [16, с. 37]. Після остаточного утворення тіла коси наноси з корінного берега, обігнувши її дистальний кінець, пересуваються на північ з західного боку коси, стаючи здобиччю південних та західних вітрів. Поступово на мілині, де до того ж іде акумуляція черепашки, проходять процеси накопичення пiщано-черепашкового детриту, який і формує загальні обриси Дзендзика. Таким чином, формується рівновага великої системи, якою є Бердянська коса та коси "другого порядку" - Дзендзики.

Бирючий острів - унікальне природне місце. Розташований острів на півдні України у Херсонській області. Довжина берегової лінії - 20 км. На острові розташовані лимани, а також мілководні бухти. Завжди підтримується у чистоті. До сьогоднішнього дня немає остаточної версії про походження цього місця. Одні історики заявляють, що острів був зведений за наказом Петра I. Таким чином був перегороджений шлях для турецьких суден. Інші ж впевнені, що він утворився без чиєїсь допомоги - природним способом. Берегова лінія сучасного моря порізана затоками та косами, територія яких є заповідними або курортно-рекреаційними зонами. Комплексні геолого-геофізичні дослідження показали, що всі вони приурочені до грабенів, а не до горстів. При цьому Ногайський та Обіточенський розломи контролюють Обіточенський грабен, Бердянський та Новопетрівський - обмежують Бердянський грабен, Білосарайський та Кальміуський - Білосарайський грабен. Це передбачає відносну нестійкість берегових ліній кіс, особливо при необміркованих антропогенних діях - видобуток піску, будівництво великих об'єктів, що призводить до руйнування перед усім геологічних структур, а також екосистем. Є також в морі і невеликі острови, які слугують місцями гніздування водоплаваючих птахів, їх відпочинку при перельотах.

Розглянемо береги Азовського моря детальніше.

Західне побережжя. Західний берег Азовського моря представлений як ми вже згадували, довгою косою - Арабатською стрілкою. Вона простяглась вздовж берега моря на 112 км, відокремлюючи від нього мілководну затоку Сиваш. Ширина цієї плоскої піщано-черепашникової коси коливається від 270 м в південній і середній частинах її до 7 км в північній, де є кілька невеликих височин. Арабатська стрілка - це величезний природний пляж. Паралельно їй простягнувся ряд довгих мілин. Їх чудово видно зі стін старої генуезької фортеці, розташованої поблизу селища Арабат, або прямо з піднесеного корінного берега. В тиху сонячну погоду зеленувато-блакитні хвилі моря з легким шумом м'яко набігають на піщано-черепашковий пляж і піна легкого прибою оздоблює його, точно вузьким білим мереживом. Кренячись на крило, ковзають низько над водою білокрилі чайки. Вдалині на косі сліпуче блищить під променями жаркого сонця видобута з Сиваша сіль. Красиво море і в бурю. Коли дме лютий Нордост, воно темніє, стає суворим. З гнівним шумом, киплячо-білою піною, обрушуються на береги хвилі. Можна годинами милуватися спіненим морським простором, стрімким бігом і бурхливим прибоєм хвиль.

Південне узбережжя. Воно представлено територією Керченського і Таманського півостровів, між якими розташовується Керченську протоку, що з'єднує Азовське та Чорне моря. Керченський півострів є східним краєм Крима. Площа його близько 3 тис. Кв. кілометрів. У надрах півострова виявлені великі родовища залізних руд, що живлять металургію Приазов'я, нафти і природного газу. Північна і північно-східна частини Керченського півострова складені мергелями, глинами, вапняками; місцями зустрічаються пісковики третинного віку. Західна частина Керченського півострова рівнинна, східна - горбиста. У межах півострова південний берег Азовського моря здебільшого круто обривається в море, залишаючи лише вузьку смугу пляжу. Місцями обривисті берега складені вапняками, стійко чинять опір натиску морських хвиль. Такий, наприклад, мис Казантип, в основі якого лежить риф - атол. На захід від цього мису - Арабатську затоку, на схід - Казантипський. На схід від мису Казантип тягнеться низинний наносний ділянку узбережжя. Берега обох заток складені м'якими глинистими породами. Южнеемиса Казантип - Акташське солоне озеро. Це реліктове озеро. Посеред Керчинського півострова із заходу на схід простягнувся невисокий Парпачський гребінь. Між цим гребенем і берегом Азовського моря, розташовується широка поздовжня долина. У знижених частинах її є солоні озера, і зокрема відоме своїми цілющими властивостями Чокракське озеро, а також ряд грязьових вулканів.

Східний берег Азовського моря. Східний берег Азовського моря, від Темрюка до Приморсько-Ахтарська, на протязі близько 100 км являє собою низинну дельту річки Кубані з численними лиманами, протоками, великими плавнями, зарослими очеретом і осокою. Річка Кубань, що бере початок з льодовиків гори Ельбрус, є однією з найбільших і багатоводних річок Північного Кавказу. Довжина її - 870 км. Площа водозбірного басейну - 57900 кв. км. Дельта її утворилася на місці затоки Азовського моря. Десятки тисяч років тому ця затоку простягалася до того місця, де зараз знаходиться Краснодар. Величезна лагуна була відокремлена пересипом від моря і потім поступово заповнена річковими наносами. Відому роль у формуванні південно-західній частині дельти зіграла і діяльність грязьових вулканів (сальзи) Таманського півострова, що мав в ті часи ще вид архіпелагу дрібних островів. Продукти вивержень грязьових вулканів заносили протоки між островами і поряд з річковими наносами заповнювали поступово лагуну.

Формування дельти триває і в наш час, причому вона відчуває занурення, складові у Ачуїво 5-6 мм на рік, а в інших місцях дельти - 3 мм на рік.

Річка Кубань виносить щорічно в Азовське море в середньому 11,4 млрд. Куб. метрів води, що містять в загальному понад 3 млн. тонн розчинених речовин і масу муті. Вода в річці мутна круглий рік, але особливо багато наносів вона несе в період паводків, яких на Кубані спостерігається в середньому 6-7 на рік. Загальна кількість винесених річкою твердих речовин (так званий твердий стік) становить 8,7 млн. тонн на рік. Щоб перевезти такий вантаж, треба було б понад 52 000 товарних вагонів. За рахунок цих наносів і йде зростання дельти Кубані. Зараз Кубанська дельта, що займає площу 4300 кв. км, починається у так званих Раз-дер, поблизу міста Слов'янська, де від Кубані відділяється вправо (на північ) рукав Протока. Остання забирає близько 40-50% кубанської води і впадає в Азовське море у Ачуїво.

Нижче Протоки, недалеко від гирла, Кубань ще яється на ряд рукавів, з яких найбільшими є Петрушин рукав і Козачий єрик. Петрушин рукав, який представляє тут головне судноплавний шлях русло річки Кубані, йде повз Темрюка і вливається в Азовське море.

Козачий єрик - лівобережний рукав Кубані, він несе свої води в великий Ахтанізовський лиман, який має зв'язок з Азовським морем через Пересипське гирло.

Сучасна дельта річки Кубані є цілий лабіринт мілководних озер або лиманів, з'єднаних між собою протоками, або, по-місцевому, єриками, які утворюють химерні петлі між низинними ділянками болотистій суші.

У дельті Кубані величезні площі зайняті плавнями, які тягнуться на десятки кілометрів. Плавні дельти Кубані, що примикають до Азовського моря, називаються Приазовський. Вони розчленовуються річкою Протокою на два масиви: на Приазовські плавні в західній частині і Ангеліна-Чебургольське в східній частині.

Приазовські плавні - це химерні лабіринти боліт і лиманів різної величини, з прісною і солоною водою, зарослих надводної та підводної рослинністю. Серед першої переважають очерет, очерет, осока, рогіз і їжачоголівник. Підводна, або «м'яка» рослинність лиманів - це харчові, рдести, роголисник, латаття та ін.

У Приазовських лиманах зустрічаються зарості чудової рослини - лотоса. У період цвітіння над крислатими смарагдовими листями підносяться на стеблах великі рожеві дивовижної краси квіти, які розповсюджують сильний аромат. Цей тропічний новосел, завезений до нас з Африки, - корисна лікарська і харчова рослина.

Лимани дельти Кубані багаті рибою. Тут зустрічається її більше 70 видів і в тому числі тарань, лящ, судак, пузанок, тюлька, сазани вагою до 15 кг, соми вагою до 100 кг.

У плавнях та лиманах дельти живе маса птахів, особливо водоплавних: диких гусей, качок. Зустрічаються цілі колонії бакланів і пеліканів. Живуть тут лебеді, чаплі, багато хижих птахів. З ссавців численні лисиці, зустрічаються дикі коти і в глухих плавнях - кабани. Акліматизована ондатра, що дає гарне коричневе хутро.

Надра дельти багаті на корисні копалини - природним газом, нафтою, мінеральними водами.

Велика частина дельти річки Кубані ще не освоєна в сільськогосподарському відношенні, хоча грунти тут вельми родючі.

Але поступово Приазов'я змінює пейзаж. У плавнях замість дрімучих очеретів і гнилих лиманів на багато кілометрів вже тягнуться блакитні квадрати рисових чеків. У 1952 році була введена в лад Кубанська зрошувальна система площею 23 тис. Гектарів. У 1967 році під рис було зайнято 62 тис. Гектарів земель, відвойованих меліораторами у плавнів. Коли стане до ладу Краснодарське водосховище на річці Кубані, рисові поля розширяться до 250-300 тис. Гектарів і будуть давати щорічно нашої Батьківщини до 700 тис. Тонн високоякісного рису.

Характерна особливість ландшафту східного узбережжя Азовського моря, як уже зазначалося вище, - наявність численних лиманів.

Північне узбережжя

Північне узбережжя Азовського моря простягнулося від гирла Дону до міста Генічеська. На цій ділянці в Азовське море впадає ряд невеликих річок. Беручи початок в відрогах Донецького кряжа, несуть свої води в море річки Міус і Кальміус. Зароджуючись на невисокій Приазовської височини, течуть в Азовське море річки Бердя, Обіточна, Корсак і ще ряд дрібних, які пересихають влітку. Північне узбережжя характеризується наявністю цілого ряду піщаних кіс, витягнутих в основному з півночі і північного сходу на південь і південний захід, причому коси своїми кінцями загинаються на захід, наприклад Крива, Білосарайська (на південь від міста Жданова), Бердянська (у міста Бердянська).

Між косами і корінним берегом утворюються затоки та лимани, наприклад Бердянський і Обіточна. Якщо виключити намивні коси, то весь інший північний берег Азовського моря являє собою рівну степ, здебільшого обривом спускається до моря. Коси і вузька прибережна смуга складені в основному четвертинними морськими відкладеннями. На північ від рівнини складена лісами, лісовидні суглинки і глини пізньо льодовикового часу. На цих породах розвинулись родючі чорноземи. Ще в минулому столітті тут сягали неозорі ковильно-різнотравні, а в західній половині - ковильно-типчакові степи. У них паслися тарпани, дикі верблюди, а ще раніше зустрічалися навіть благородні олені і лосі. У річках водилися бобри. У період цвітіння ці степи, за висловом Н. В. Гоголя, представляли зелено-золотий океан, по якому вибризнули мільйони квітів. Однак такі степи давно зникли, вони майже повністю розорані. Їх змінили нескінченні поля пшениці, кукурудзи, соняшнику, фруктові сади і виноградники.

1.4 Рельєф дна

Якщо детально характеризувати підводний рельєф моря він дуже прости. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м. Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування ізобат близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобата 5 м розташовується приблизно за 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дону. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дону (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря наявні системи підводних пагорбів, які витягнуті уздовж східного (банка Железінська) та західного (банки Морська і Арабатська) узбережжів, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя -- крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Морські береги переважно плоскі та піщані, лише на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передні гори.

В даний час дно Азовського моря являє собою мілководну рівнину. Дно моря дуже рівне, лише від кіс простягаються мілини, глибина яких не перевищує 2 м.

Азовське море відноситься до безприливних. Річний хід і багаторічні коливання рівня Азовського моря обумовлені зміною загального об'єму води в морі внаслідок зміни співвідношень між складовими водного балансу: річковим стоком, кількістю атмосферних опадів, випаровуванням і водообміном через Керченську протоку з Чорним морем [8, с. 12-17].

1.5 Кліматичні особливості узбережжя

Клімат узбережжя Азовського моря подібний до клімату Причорноморської низовини. Температури повітря влітку становлять в середньому +22°С, взимку - від -5 до 0°С. Взимку бувають бурі. У Керченській протоці цілорічно стеляться густі тумани. На узбережжях влітку дмуть бризи.

Узимку особливості погоди на Азовському морі визначаються впливом сибірського антициклону із сильними північно-східними та східними вітрами й різким похолоданням, улітку - впливом Азорського антициклону, який у цілому зумовлює мало похмуру теплу погоду. Середня температура повітря в прибережній смузі взимку змінюється від -1°С ( у південній частині моря) до -6°С ( у північній).

Азовське море значно відрізняється від Чорного властивостями води. Влітку азовські води внаслідок незначних глибин прогріваються до +32°С. Взимку поблизу берегів море замерзає майже на 3 місяці. В Азовському морі нерідко буває дрейф криги (переміщення пануючим вітром). При сильному вітрі утворюються тороси - нагромадження брил льоду.

Основні особливості клімату

Відпочивати на Азовському морі можна навіть взимку: тому, що середня температура в січні коливається від 0 до +6 градусів. Влітку в цьому регіоні комфортні умови для пляжного відпочинку. Середня температура липня - від +25 до +29 градусів.

Навколишня територія дещо пом'якшує клімат, дозволяє уникнути континентальної літньої спеки.

Взимку клімат не сприяє регіону. З глибин континенту приходить холодний фронт, море повністю замерзає. Зима коротка, але досить холодна для цієї місцевості, зазвичай температура падає нижче 0, але іноді піднімається до «плюсових» значень.

На Азовському морі часто дмуть вітри, а штиль можна назвати рідкістю регіону. Причина цього - рівнинна місцевість, величезні степи навколо моря. Але це можна назвати і певним плюсом для туристів. Вітру сприяють переміщенню теплого повітря, дозволяють уникнути сильної спеки в окремих районах і підтримати комфортні температури. Влітку вітер несильний - близько 5 метрів в секунду. Але взимку він посилюється і приносить з собою холодне повітря.

Температура моря влітку перебувати в межах комфортних значень до купання. У липні і серпні вона може досягати 25 градусів. Але це температура тільки поверхневих шарів, в товщі води вона зазвичай трохи нижче. Море має порівняно невелику глибину і повністю прогрівається сонцем.

Якщо порівняти найнижчу температуру та найвищу порівняно з 2016 роком та 1927, то мі зможемо побачити велику різницю, адже температура воді з роками значно підвищилась. (Таблиця 1), (Таблиця 2).

Таблиця 1. Найнижчі температури лютого. За даними 1927 та 2016 рр.

Станції	1927	2016
Таганрог	-0, 2 °С	-1, 1 °С
Ейськ	-0, 5 °С	-2, 0 °С
Маріуполь	-0, 4 °С	-1, 3 °С
Бердянськ	-0, 5 °С	-2, 0 °С
Генічеськ	-1, 0 °С	-2, 4 °С

Температура води Азовського моря контролюється двома гідрометеостанція, розташованими в Бердянську і Мисовом. Встановлені сучасні прилади показують, що стандартні щомісячні відхилення коливаються в межах від -0,7 до 2,2 ° С, як мі це бачимо в таблиці. Такі відмінності спричиненні тим, що з наведених даних видно, що за 1927 - 2016 рр. нижчі місячні температури припадали найчастіше на лютий, це тому, що склад сольової маси води Азовського моря, особливо біля берегів, тим більше в особливо сильно опрісненій Таганрозькій затоці, інший, ніж в нормальних морях, інший і відносний вміст хлору. Якби ми мали тут справу зі звичайною морською водою, що має нормальний склад сольовий маси, то, судячи з температур наприклад Чорного моря взимку може досягати -5 С, за рахунок більшої солоності. Перш за все слід відзначити, що взимку зміст хору і солей може сильно підвищуватися не тільки внаслідок зменшення припливу прісної води, але і в слідстві масового утворення льоду, при чому в воду виділяється багато солей, тому ми бачимо, що вже в 2016 році температура води за рахунок цього знижується. Наприклад по відношенню до району Генічеська, тут можливо дуже сильне підвищення солоності води внаслідок сильного нагону води з Сиваша, що має високу солоність. А в такому разі тут спостерігається дуже низька температура при достатньому охолодженні.

Малої контрастністю відрізняється також поле температури в період найбільшого прогрівання вод (липень-серпень). Середні значення температури води в поверхневому шарі, як в прибережних районах, так і у відкритому морі змінюються в межах 24-25 ° С. У періоди прогрівання і охолодження контрасти температури збільшуються.

Таблиця 2. Найвищі температури серпня. За даними 1927-2015 рр.

Станції	1927	2015
Таганрог	28, 1 ° С	24, 2 ° С
Ейськ	28, 0 ° С	24, 1 ° С
Маріуполь	29, 0 ° С	24, 3 ° С
Бердянськ	27, 4 ° С	24, 6 ° С
Генічеськ	27, 9 ° С	22, 0 ° С

Такі високі температури, не порушують жодних сумнівів, тому що мова йде про прибережних, мілководдя, де сильне нагрівання води цілком можливо.

Причинною зменшення температури в 2015 році знову ж спричинено підвищенням солоності в Азовському морі.

Відносно великих метеорологічним процесам Азовське море знаходиться в несприятливих умовах, а саме: взимку на північ від нього проходить про підвищеного атмосферного тиску (так називаємого, «вісь Воєйкова»), від якої до моря спрямовується холодне материкове повітря, що призводить до замерзання моря .

Над Азовським морем взимку дмуть східні і північно-східні, влітку південні, південно-західні і західні вітри, пов'язані зазвичай з проходженням субтропічних циклонів і встановленням мусонного потоку з Атлантичного океану.

Влітку, коли встановлюється режим барометричного тиску, близький до нормального або трохи вище нормального, а циклони проходять рідше, на море розвивається місцева циркуляція у вигляді бризів, тобто вітрів, що дмуть вдень з моря на сушу, а вночі з суші на море.

Відносна вологість повітря на Азовському морі велика круглий рік. Навіть в найтепліші місяці вона в середньому не менше 75-85%. Середньорічна кількість опадів зменшується з південного сходу на південний захід від 400 до 300 мм.

Часті вітри підвищують випаровування, яке за рік становить для всього Азовського моря близько 1000 мм.

Середньорічна температура води Азовського моря на півночі + 11 °, а на півдні близько + 12 °. Влітку море прогрівається дуже сильно і нерідко біля берегів температура води досягає + 30, + 32 °, а в середній частині + 24, + 25 °. Взимку, коли вода охолоджується нижче нуля, Азовське море покривається кригою. Товщина льоду досягає 80-90 см. Перш за все лід з'являється в Таганрозькій затоці, потім в Утлюкському, Ейськом, Бейсузькому і Ахтарському лиманах.[4, с. 26-27]

Берегові частини моря і Таганрозька затока покриваються суцільним крижаним покривом. У центральній частині Азовського моря і в при керченському районі льоди плавучі.

1.6 Органічний світ

Рослинний і тваринний світ моря характеризується високою біологічною продуктивністю. Біомаса фітопланктону досягає 200 г/м3. Навесні й восени переважають діамантові водорості, влітку-перединієві. Іноді спостерігається розвиток синьо-зелених водоростей. Донна флора моря відносно небагата: бурі, червоні й зелені водорості, морська трава, мікроводорості, а також бактерії. Розвиток флори Азовського моря в цілому забезпечує високий ступінь розвитку біомаси зоопланктону ( до 1,5 мг/м3), що забезпечує близько 400 видів - від одноклітинних до риб і ссавців. Останні представлені в Азовському морі одним видом - дельфіном азовкою. Видовий склад риб налічує 79 видів, з яких промислове значення мають тюлька, хамса, бички, оселедець, судак, кефаль, камбала, пеленгас, осетрові та ін. (Дадаток Г). А рініше нараховувалось більше 160 видів риб. Зообентос моря представлений молюсками, червами, ракоподібними. [12, с. 124].

Цікаво, що на деяких монетах, які археологи знаходять у курганах Приазов'я та Причорномор'я, крім гордих профілів римських імператорів і скіфських царів трапляються зображення голови… азовського осетра. Осетер шанувався за свої смакові якості, яким приписували хіба, що не надприродні властивості. Цю рибу в Давньому Римі називали «мозком Юпітера» [13, с. 29].

Виняткова продуктивність моря була пов'язана з могутніми річками Дон і Кубань, які приносили до нього у великій кількості біогенні елементи: азот, фосфор, кальцій, сірку та інші речовини, які у вигяді мінеральних солей засвоювались водоростями й бактеріями. А вони у свою чергу є тією їжею, яка необхідна кожній водоймі. В глибоких морях ці поживні речовини майже не використовуються в біотичному кругообігу. Крім того, хвилювання в Азовському морі перемішують воду до дна, піднімаючи мул, а це нові джерела біогенних елементів. Жарке сонце прогріває море майже до дна, а це прискорює всі біохімічні процеси, пов'язані з фотосинтезом, засвоєнням і перетворенням органічних і мінеральних речовин водоростями. Водоростями живляться мілкі тварини: рачки - в товщі води, молюски - на дні. А планктоном і бентосом живляться риби.

У своїй масі водорості розвиваються в основному навесні в березні і квітні і осінню в жовтні і листопаді. Влітку флора Азовського моря представлена в основному перидиневими водоростями, які на відміну від діатомових водоростей, не дають таку велику біомасу. Розвиток отримують в основному ексувіелла, пророцентрум і гленодиніум. Часом прісноводі зони моря цвітуть, завдяки розмноженню синьо-зелених водоростей, які типові для Таганрозької затоки Азовського моря. До них відносяться такі водорості, як нодулярія і афанісоменон, мікроцистис і анабена.

Розвиток водоростей і бактерій забезпечує відмінну продукцію зоопланктону, що складається з прісноводих, солоноводних і інших морських видів.

Не дуже багата донна флора Азовського моря і тому, можна побачити лише незначну кількість видів бурих, червоних або зелених водоростей. Зате квіткові рослини рясно розростаються по морському дну. Це в основному 2 види морської трави -- приморський рдесник і занікеллія. Така трава може утворювати цілі підводні луги величезних площ.

Морські види розмножуються і нагулюються в солоних водах. Серед них виділяються види, постійно мешкають в Азовському морі. Це -- пеленгас, камбала-калкан, глоса, тюлька, перкаріна, риби-голки і всі види бичків. І, нарешті, є велика група морських риб, що заходить в Азовське море з Чорного моря, в тому числі здійснює регулярні міграції. До них відносяться: азовська хамса, чорноморська хамса, чорноморська оселедець, барабуля, сингиль, гостроносий товстолобик, калкан чорноморський, ставрида, скумбрія та інші. Прісноводні види зазвичай постійно мешкають в одному районі водоймища і великих міграцій не роблять. Ці види населяють зазвичай опріснені акваторії моря. Тут зустрічаються такі риби, як стерлядь, срібний карась, щука, язь, уклея та інші.

За кількістю рослинних і тваринних організмів Азовському морю немає рівних у світі. За продуктивності Азовське море в 6,5 разів перевершує Каспійське, в 40 разів -- Чорне і в 160 разів Середземне моря, адже за розміром воно менше Чорного в 10 разів [1, с. 76-80].

Але й існують фактори, що пригнічують цю статистику.

З факторів грають в продуктивності Азовського моря роль негативну, перше місце займають ті, які понижують вміст кисню в придонних шарах і взагалі в воді. Найбільше значення мають при цьому бактеріальні процеси, результатом яких являється виникнення сірководню. Бактеріологічні дослідження членів Експедиції Б. Л. Ісаченко і його асистентки А. А. Єгорової показали, що муловий грунт укладає в Азовському морі всюди бактерій з роду Microspira, які виробляють сірководень шляхом відновлення сульфатів. Крім того, в товщі води відбувається також процес утворення сірководню, але за рахунок органічних речовин цей бактеріальний процес має в порівнянні з відновленням сульфатів другорядне значення. Велика кількість кисню витрачається на окислення сірководню головним чином в придонних шарах.

Споживання кисню відбувається так само при гнитті мас органічних речовин, частиною принесених з суші, частиною створюваних в самому Азовському морі [7, с. 316].

Тимчасове сильне зниження вмісту кисню не є однак єдиною можливою причиною малої продуктивності дна. Хоч яка в загальному пристосованість азовської фауни до мінливості гідрологічних умов, різкі, швидкі коливання цих умов можуть і крім коливання у вмісті кисню робити відомих район не придатним для більшості представників азовської фауни.



2. Гідрологічні особливості

2.1 Гідрологічний режим

Найхарактерніші гідрологічні особливості Азовського моря обумовлюються його солоністю.

Існують певні фактори які обумовлюють гідрологічні умови Азовського моря.

Першим таким фактором являється мілководність Азовського моря. За даними Азовсько - Чорноморської експедиції, глибина його не перевищує 13 м. При такій дрібній глибині порівняно легко і швидко відбувається перемішування всіх шарів. Однак, нерідко спостерігається значна різниця між вмістом солей в глибоких природних шарах і шарах лежать вище, яке є наслідком припливу більш солоної води з Керчинської протоки. Інший наслідок мілководності Азовського моря - відсутність глибоких шарів з постійним стійкими гідрологічними умовами.

Другою категорією чинників, що роблять істотний вплив на гідрологічні умови Азовського моря, слід вважати рясний приплив з суші води, що приносить масу неорганічних і органічних речовин. Припливом неорганічних речовин створюються сприятливі умови для потужного розвитку рослинного світу і особливо фітопланктону, якщо не в якісному, то в кількісному відношенні.

Фактором, що робить істотний вплив на гідрологічні умови, є, як ми побачимо нижче, також бактеріальна флора цього моря.

У загальному підсумку органічний світ, розвитку якого сильно сприяє приплив води з суші, що приносить в море маси неорганічних і органічних речовин, впливає на газовий режим моря [7, с. 47-57]

Гідрологічний режим Азовського моря визначається його ізольованістю, а як ми вище згадували і його мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном води з більш солоним Чорним морем та напрямом панівних вітрів над морем. Сумарний стік прісних вод в Азовське море становить пересічно 40,7 кмі за рік, річний об'єм води і атмосферних опадів -- 15,5 кмі, з Чорного моря надходить щороку 41 кмі. Таким чином, загально-річний дебіт води становить 97,2 кмі. З Азовського моря в Чорне море витікає через Керченську протоку 66,2 кмі і витрачається на випаровування 31 кмі. Площа водозбору басейну Азовського моря складає 586 000 кмІ. Внаслідок мілководності та невеликих розмірів Азовського моря відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання температури і солоності.

Солоність. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність східної частини Азовського моря (у Таганрозькій затоці солоність 2--3%), а обмін вод з Чорним морем і Сивашем збільшує її на півдні і заході Азовського моря (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Середня солоність Азовського моря 11%.

Загальна характеристика солоності нам показує, що до числа найбільш важливих гідрологічних, а разом з тим і гідробіологічних чинників відноситься вміст солей. Першорядне значення має як загальна кількість солей, які містяться в розчині, так і склад сольових мас, тобто кількісні відносини між окремими складовими частинами. Солоність в центральному районі Азовського моря підлягає великих коливань в залежності від цілого ряду факторів (великий або менший приплив прісної води, великий або менший приплив води з Керчинської протоки, з Сиваша виділення в воду солей при утворення льоду) що ж стосується Азовського моря в цілому, то вміст солей може знижуватися в деяких районах до змісту їх у воді річок, що за часом сильне підвищення солоності може виявлятися в периферичних районах - як в глибоких шарах, так і на поверхні - в слідстві припливу води з Сиваша або Керчинської протоки[7, с. 186].

В Азовському морі не враховуючи Сиваша, в якому вміст хлору і солей може далеко перевищувати зазначені цифри "поворотного пункту", високий вміст може безсумнівно, зустрічатись поблизу від Генічеської протоки, так як в цій протоці при течії з Сиваша відмічено вміст хлору до 20, 95. у Чорне море високий вміст хлору спостерігається в воді Босфорської течії, що приносить в це море воду Мармурового моря. У Каспійському морі вміст хлору і солей, навіть перевищуючі ті, які здебільшого спостерігаються в океанах, констатовано в так званому затоці цесаревича в Північному Каспії (не кажучи вже про Карабугазе з величезним вмістом солей, які роблять неможливим життя каспійської фауни). У всякому разі в Азовському морі ми практично маємо справу з водою, яку не можемо не брати до уваги солонуватою в зазначеному вище сенсі з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

У північно-східній частині Азовського моря, Таганрогзькоій затоці поверхню якого становить, 15% всієї поверхні моря (не рахуючи Сиваш), солоність сильно знижується в напрямку із заходу на схід і в передгирловому просторі Дона, ми зустрічаємо нерідко чисто - річну донську воду. Розподіл солоності тут сильно змінюється в залежності, з одного боку, від більше або меншого припливу прісної води, з іншого, - від напрямку, сили і тривалості вітрів.

Уздовж берегів простягається більш-менш широка зона води, солоність якої взагалі значно нижче, ніж в центральній області моря. Ця зона води з пониженої солоністю спостерігається не тільки там, де в Азовське море власне вливаються маси прісної води (води системи Кубані біля східного і південно-східних берега) або води, сильно опрісненої (з Таганрозької затоки), але так само у північних, західних берегів, а здебільшого і у західній частині південного берега, де приплив прісної води суші нікемний. Рідше зона води зі зниженою солоністю добре виражена і в районі на північ від Керчинської протоки, де в Азовське море вливаються маси більш солоної води з протоки.

Зараз солоність в морі значно збільшується це відбувається за рахунок того, що вода в Азовське море надходить з двох основних річок - Дону і Кубані. При вітрах сюди можуть потрапляти і маси з більш солоного Чорного моря. Тут варто звернути увагу, що стік з Кубані й Дону зрегульований водосховищами. «Кран» від резервуарів з прісною водою для Азовського моря все ж знаходиться в руках людей. А кількість опадів, звичайно, впливає, але це непрямий фактор.

Екологи відзначають, що солоність Азова потроху підвищується вже давно. Через Керченську протоку відбувається змішування вод Чорного і Азовського морів. Бувають нагінні і згінні явища, які впливають на склад води. Азов різко став солоним, коли забиралися води річок для заповнення нових водосховищ. І зараз за рахунок Кубані наповнюються численні канали рисових чеків. Раніше Азовське море було одне з найбільш біопродуктивних в світі, з багатою екосистемою, але зараз цього немає. Значно зменшилися запаси риби. Причиною тому стало не зміна клімату, а діяльність людини.

На думку екологів, у разі якщо стоку річок буде недостатньо, то Азовське море продовжить солонішати. Це може привести до негативних наслідків, зміни унікальної екосистеми. Водойма залишиться без тарані, судака та інших видів риб.

Прозорість. Розглядаючи прозорість вод Азовського моря можна зазначити, що вона дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Прозорість води дуже мінлива. При частих сильних вітрах хвилювання піднімає маси мулу, що особливо впадає в очі в мілководній Таганрозькій затоці, де вода в бурхливу погоду виробляє іноді враження рідкого бруду.

Таким чином, прозорість від 3 да 5 м. Спостерігалася приблизно на всіх станціях, прозорість нижче 3 - на прозорість нижче 2 м.

А ось наприклад встановити певний зв'язок прозорості з порами року за наявним матеріалом не є можливим. Слід мати на увазі, що прозорість визначається цілою низкою чинників (приплив води з суші, розвиток планктону, погода), які можуть діяти в різних комбінаціях.

Хімічний склад. В середньому в поверхневих шарах вод відкритої частини моря міститься наступна кількість іонів (в грамах на 1 кілограм води): натрію - 3,496, калію - 0,132, магнію - 0,428, кальцію - 0,172, хлору - 6,536, брому - 0,021, сульфат іона - 0,929 , гідрокарбонат іона - 0,169, а всього 11,885.

Зіставлення вод Азовського моря і океану показує схожість їх хімічного складу. У воді Азовського моря переважають, як і в океані, хлориди. Зокрема, у порівнянні з океаном відносний вміст кальцію, карбонатів і сульфатів в азовської воді підвищений, а хлору, натрію і калію - знижений.

Вченими підраховано, що річки і води Чорного моря і атмосферні опади приносять в Азовське море 17139 т фосфору, 75316 т азоту і 119694 т кремнію. Частина цих речовин виноситься в Чорне море, частина вилучається з моря разом з виловленої рибою, але більша частина відкладається в грунт на дні Азовського моря. Так, фосфору відкладається близько 13 тис. тон, азоту - близько 31 тис. І кремнію - понад 82 тис. тон [14, с. 45-46].

Багатство Азовського моря біогенними речовинами створює сприятливі умови для розвитку життя в цьому море. Характерною рисою Азовського моря є велика кількість в його водах аміаку. Це пояснюється мілководністю, високою біологічною продуктивністю. Все це створює сприятливі умови для відновних процесів і утворення аміаку.

2.2 Властивості водних мас. Формування та рух течій

Взагалі течії Азовського моря досліджені вкрай недостатньо.

Але встановлено, що напрямок течій визначається вітром. Переважає рух води у південно-західному та північно-східному напрямках. Проте такі течії є нетривалими і нестійкими.

Найбільші хвилі виникають поблизу Арабатської Стрілки. Притік прісної води в Азовське море з річками Кальміусом, Бердою, Обитічною, Салгиром та іншими невеликий, основну масу води несуть Дон і Кубань. Значна частина прісної води потрапляє в акваторію моря з опадами: за рік в море додається 50 км³ води (20 % його водного об'єму). Деяка частина води відходить у Сиваш, значна частина випаровується з поверхні моря, ще якась кількість течією через Керченську протоку виноситься у Чорне море. В посушливі роки, навпаки, коли надходження прісної води невелике і море міліє, через протоку посилюється притік більш солоної чорноморської води. Припливи у морі незначні через те, що воно не має безпосереднього сполучення з океаном.

Через невелику глибину води Азовського моря добре перемішуються, вони насичені киснем. Дно вкрите мулом і черепашником, що зумовлено багатством молюсків. Черепашник вкриває також береги моря і коси.

Дослідження Азовсько - Чорноморської експедиції змушують визнати існування в Азовському морі власне абсолютно певного кругового течії вздовж берегів в напрямку проти годинникової стрілки, яке оточує центральні глибокі частини моря.

На думку Книповича, ми повинні уявити собі не як безперервний рух мас води в одному певному напрямку, а як загальний результат, як рівнодіюча всієї сукупності пересувань води [7, с. 309-310]

...