Зменшення забруднення довкілля підприємствами харчової промисловості шляхом удосконалення екологічного контролю

* підвищення ролі міжнародного співробітництва і широкий обмін досвідом природоохоронної діяльності.

Реалізація цих заходів має ґрунтуватися на потребі створення екологічно безпечної для споживання продукції та сприятливого для життя людини простору [31, c. 4-5].

Проблема утилізації стоків - одна з найважливіших, що постають перед підприємствами харчової промисловості.

Характеристика харчової промисловості у галузевому перерізі для України виглядає так (рис.1).

Одна з важливих проблем підвищення еколого-економічної ефективності роботи галузей харчової промисловості -- зменшення використання водних ресурсів та підготовка високоякісної води. Найбільшої гостроти зменшення обсягів водоспоживання набуло в цукровій промисловості, де більшість підприємств не мають зворотного водопостачання. На цих підприємствах для переробки 1 т цукрового буряку споживають близько 8 т вихідної води. Впровадження системи зворотного водоспоживання дає можливість знизити цей показник до 1,25 -- 2,5 т. Кількість стічних вод, що направляють на очисні споруди, становить 224 % маси буряку.

Згідно з рисунком бачимо, що підприємства харчової промисловості зосереджені переважно у західній та південно-східній частині нашої країни, що характеризуються густою мережею водних об'єктів. Це говорить про гострішу потребу контролю за скидом стічних вод підприємств харчової промисловості у цих регіонах для попередження забруднення водойм.

Подальше поліпшення якості навколишнього середовища пов'язано зі здійсненням водоохоронних заходів у всіх галузях харчової промисловості. Це дасть змогу значно скоротити обсяги водоспоживання і водовідведення, повністю виключити скидання стічних вод у природні водойми. Велике значення у виробництві цукру мають такі заходи:

* модернізація наявних оборотних систем вод І категорії з переведенням їх на замкнений режим роботи;

* переведення оборотних систем вод II категорії на замкнений режим роботи;

* інтенсифікація методів штучного біологічного очищення промислових стічних вод III категорії, включаючи споруди анаеробного очищення, що прискорить процес очищення, знизить витрати енергоресурсів з одночасним отриманням енергетично здатного біогазу;

* раціоналізація використання технологічних вод (наприклад, аміачних конденсатів);

* впровадження систем контролю і регулювання витрачання води і кількості скинутих вод;

* заміна водомісткого технологічного устаткування на більш ефективне з погляду раціонального використання водних ресурсів (наприклад, барометричні конденсатори на апарати повітряного охолодження);

* заміна гідравлічного способу видалення фільтраційного осаду іншими (безводними) способами;

* ширше застосування одноклітинних водоростей типу хлорели під час очищення стічних вод на полях зрошення і в біологічних ставках.

В олієжировій промисловості більше уваги слід приділяти заходам, спрямованим на зменшення кількості забруднювальних речовин у стічних водах, що скидаються безпосередньо у водойми. Високий ефект дає застосування реагентних методів очищення стоків (з сульфатом та основними солями Алюмінію і хлоридом кальцію), використання мембранних методів очищення води з метою усунення недоліків реагентного методу (наявність реагентів, потреба в спеціальних спорудах, проблема утилізації продукту очищення у зв'язку з видозміненням жирів тощо).

Особливо ефективним є застосування комбінованого анаеробно-аеробного методу очищення стічних вод. При цьому отримують енергетичний біогаз та осад, збагачений вітаміном В12. Останній можна використовувати як добавку до корму тваринам.

У плодоовочевій промисловості перспективним природоохоронним заходом є перехід на біологічні способи очищення стічних вод з використанням одноклітинної водорості хлорели.

Для спиртової промисловості, де більшість підприємств не мають очисних споруд, для захисту водойм від забруднення стічними водами доцільним є створення замкнених систем водопостачання з використанням очищених стічних вод у системі технічного і зворотного водоспоживання і забором свіжої води з джерел лише для господарсько-побутових потреб і підживлення оборотної системи.

У маргариновій промисловості найефективнішою є мембранна технологія водопідготовки і очищення стоків, що забезпечує значну економію жирів, води та енергоресурсів [28, c. 76-78].

Для реалізації перелічених заходів потрібне високопродуктивне фільтраційне устаткування, яке забезпечує стабілізацію якості зворотної води за її тривалої рециркуляції, сепараторне устаткування для утфельної пари з метою запобігання забрудненню використаної води продуктами виробництва. Модернізація технології деамонізації конденсатів дасть можливість отримувати з них воду для дифузії.

Велике значення має впровадження комплексу еколого-економічних заходів щодо захисту повітряного басейну. їх можна розподілити на чотири групи.

Санітарно-технічні -- спорудження надвисоких димових труб, встановлення пилогазоочисного устаткування, герметизація технологічного і транспортного устаткування.

Технологічні -- створення технологій, що ґрунтуються на частково чи повністю замкнених циклах, впровадження нових методів підготовки сировини, заміна вихідної сировини і сухих способів переробки пилонебезпечних матеріалів мокрими, автоматизація виробничих процесів.

Планувальні -- створення санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств, оптимальне розташування промислових підприємств; винесення найтоксичніших виробництв за межі міст, озеленення підприємств.

Контрольно-запобіжні -- заборона виробництва окремих токсичних продуктів, автоматизація контролю за викидами.

Має змінитися також структура капіталовкладень на заходи з охорони атмосферного повітря від забруднення.

Основним напрямом охорони повітря має стати очищення викидів у поєднанні з подальшою утилізацією цінних компонентів і виробництвом із них товарної продукції. Екологічний ефект при цьому полягає у зменшенні забруднення навколишнього середовища за використання відходів порівняно із застосуванням первинних матеріальних ресурсів. Економічний ефект пов'язаний з появою додаткового сировинного джерела, що має більш сприятливі економічні показники порівняно з відповідними показниками виробництва з природної сировини [18, c. 83-84].

Має зрости значення екологічного аудиту та екологічної експертизи. Остання є обов'язковою в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та інших видів діяльності, що впливають на стан навколишнього середовища. Кінцевою метою екологічної експертизи є складання висновків про вплив на навколишнє середовище. Одне з основних завдань екологічного аудиту полягає в тому, щоб зробити аналіз стану навколишнього середовища невід'ємною частиною техніко-економічного обґрунтування проектів.

Для будівництва нових підприємств та «зеленої» модернізації існуючих істотним заходом екологізації харчових виробництв є впровадження екологічної освіти та виховання виробничого персоналу. Це дасть змогу підготувати екологічно свідомих і технічно грамотних виконавців програми екологізації харчової промисловості.

Для підвищення еколого-економічної ефективності розвитку харчової промисловості велике значення має еколого-економічна оцінка проектів у результаті здійснення екологічної експертизи. Вона передбачає оцінку економічної доцільності будівництва нових і «зеленої» модернізації діючих підприємств та споруд; економічне обґрунтування проектів; мінімізацію впливу проектованого об'єкта на навколишнє середовище; визначення порівняного еколого-економічного ефекту капіталовкладень на будівництво нових і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Основна мета екологічних пріоритетів у процесі соціально-економічного розвитку -- створення можливості для підвищення якості та екологічності продукції, що виробляється [16, c. 69-70].

2.2 ЗДІЙСНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ НА ХАРЧОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ

Екологічний аудит -- управлінський інструмент, методологія, що ґрунтується на системному підході, за допомогою яких оцінюють і підвищують екологічну ефективність управління підприємством, галуззю з метою збереження навколишнього природного середовища і забезпечення власної екологічної безпеки та конкурентоспроможності. Екологічну ефективність управління оцінюють за критеріями відповідності вимогам: екологічного законодавства, екологічних норм і стандартів, екологічної політики, прогресивної практики; поліпшення екологічних характеристик виробництва, господарювання, результативності екологічних витрат.

Незалежна й об'єктивна екологічна експертиза слугує ефективним механізмом держави і суспільства у створенні нормальних умов для функціонування природних систем і біосфери загалом та гарантує їх екологічну безпеку.

Екологічна експертиза -- це науково-практична діяльність спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому економічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, дія яких впливає або може негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей.

Екологічну експертизу провадять з метою підготовки висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності того чи іншого об'єкта господарювання нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Екологічна експертиза має сприяти запобіганню появі нових, обмеженню та ліквідації виявлених негативних джерел впливу на довкілля та здоров'я людей, а також дає змогу оцінити ступінь екологічної безпеки господарської та екологічної діяльності на окремих територіях чи об'єктах [11, c. 34-35].

Основними завданнями екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику й безпеки суб'єкта господарської діяльності; встановлення відповідності вимогам екологічного законодавства; оцінка впливу різних об'єктів на довкілля, здоров'я людей і стан ресурсів та можливих негативних екологічних наслідків; оцінка природоохоронних заходів; підготовка обґрунтованих висновків. Основними принципами екологічної експертизи є:

* гарантування безпечного життя довкілля;

* збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних та соціальних інтересів;

* наукова обґрунтованість і незалежність, об'єктивність і гласність, варіантність і превентивність;

* державне регулювання;

* доцільність реалізації об'єктів експертизи;

* законність.

Розрізняють такі форми екологічної експертизи: державну, громадську, спеціальну й додаткову. Додаткову незалежну екологічну експертизу провадять за ініціативою зацікавлених організацій і осіб, а також за рішенням центральних та місцевих органів влади. Державну екологічну експертизу об'єктів загальнодержавного і міжобласного значення здійснює управління екологічної експертизи Мінекоресурсів України, об'єктів місцевого значення -- відділи екологічної експертизи обласних управлінь екологічної безпеки. Для врахування громадської думки щодо реалізації запланованої проектом господарської діяльності проводять громадську екологічну експертизу. її здійснюють з ініціативи громадських організацій на добровільних засадах екологоекспертні формування з представників громадськості, преси та незалежних фахівців.

Екологічній експертизі підлягають усі види інвестиційних програм, проектів, схем розвитку й розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей виробництва, генеральних планів населених пунктів, проектів на будівництво і реконструкцію підприємств, проекти нормативно-правових актів, документація щодо впровадження нової техніки, матеріалів і технологій.

Законом «Про екологічну експертизу», прийнятим Верховною Радою України в 1995 p., передбачено державне регулювання і управління в галузі екологічної експертизи, статус експерта, обов'язки замовників експертизи, її фінансування, відповідальність за порушення та міжнародне співробітництво. До підготовки висновків державної екологічної експертизи залучають спеціалізовані науково-дослідні, навчальні й проектні інститути, окремих висококваліфікованих спеціалістів та експертів міжнародних організацій. При цьому одночасно враховується думка громадськості залученням громадських організацій та окремих громадян до підготовки висновків експертизи. Висновки громадської експертизи направляють до органів, що здійснюють державну екологічну експертизу, центральних і місцевих органів влади, замовнику проекту та висвітлюють у засобах масової інформації [9, c. 47-48].

Для встановлення фактичного екологічного стану підприємства, визначення відхилень від норми й вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів та накреслення заходів щодо приведення виробничої діяльності підприємства у відповідність з цими вимогами провадять екологічний аудит, тобто екологічне обстеження.

Згідно з ДСТУ ISO 14010 -- 97, екологічний аудит -- це документально оформлений систематичний процес перевірки, який передбачає збирання і об'єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім середовищем та інформації з цих питань критеріям аудиту, а також передачу результатів перевірки замовників.

На практиці еколого-аудиторська діяльність може бути ширшою за стандартне визначення, залежно від намірів і бажання замовника щодо використання екоаудиту. Згідно з визначенням Ради Європейського союзу, екологічний аудит -- це засіб управління, який надає систематичну, періодичну, об'єктивну й документовану оцінку системи управління та процесів, встановлених для охорони навколишнього середовища з метою:

* підвищення ефективності і полегшення контролю практики, що впливає на навколишнє середовище;

* оцінки узгодженості діяльності компаній з екологічною політикою.

Отже, екологічний аудит -- це інструмент управління, який системно охоплює всі питання оцінки екологічної діяльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

Характерними особливостями екологічного аудиту є його незалежність, конфіденційність, об'єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідальність цілям, що визначаються замовником під час укладання договору на проведення аудиту. Відповідно до міжнародних стандартів, екологічний аудит є складовою частиною системи екологічного менеджменту. Екоаудит сприяє ефективному проведенню природоохоронних заходів та узгодженню дій державних і громадських органів, місцевих органів влади та підприємств.

Екоаудит організується за ініціативою керівника або власника об'єкта і має характер самоконтролю екологічної діяльності. Його здійснюють незалежно від державної екологічної експертизи. Для проведення екоаудиту залучають спеціалізовані аудиторські організації, які мають відповідний кваліфікаційний сертифікат. Аудитори повинні знати сучасні передові досягнення технологій виробництва, щоб зробити критичну оцінку технології, яку перевіряють. Сфера дії екоаудиту -- це система екоменеджменту підприємства, його виробничі площі та прилегла територія на відстані 5 км по периметру, основні й допоміжні технологічні процеси, будівлі та обладнання.

В обов'язковому порядку екоаудит провадять у разі:

* приватизації державних підприємств;

* екологічного страхування;

* розроблення планів природоохоронних заходів;

* надання підприємствам фінансової підтримки з екологічних фондів;

* подання підприємствами заявок на отримання знака високого екологічного стандарту продукції («зелена мітка»), а також в інших випадках, пов'язаних з визначенням екологічних витрат [2, c. 40-42].

Актуальним є застосування екологічного аудиту під час приватизації, в інвестиційному процесі, при ціноутворенні та впровадженні «зелених» технологій, у разі поточної діяльності підприємства з метою визначення ефективності її.

Розрізняють такі типи екоаудиту:

* екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків (інвестиційний, або фінансовий, аудит);

* оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої є підприємство або якщо власник змінюється в процесі приватизації;

* екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень;

* технічний аудит на стадії виробничої діяльності;

* аудит системи екоменджменту підприємств.

У процесі здійснення екоаудиту для підготовки висновків необхідні:

* опис діяльності підприємства в межах території, яка йому відведена;

* оцінка всіх істотних екологічних питань (проблем) щодо цієї діяльності;

* зведені дані про емісії і скидання забруднювальних речовин, утворення відходів, витрати сировини, енергії та води, шум та інші впливи на довкілля;

* дані про інші чинники, віднесені до екологічної характеристики підприємства;

* опис основних положень екологічної політики підприємства, програми та системи управління, впроваджених на території, що перевіряється;

* висновки щодо відповідності екологічним нормативам та вимогам екологічного законодавства;

* прізвище акредитованого екологічного перевіряючого (верифаєра). Результати перевірки мають конфіденційний характер або згідно із

домовленістю із замовником чи за рішенням місцевих державних органів оформляються у вигляді екологічної заяви, яка оприлюднюється через засоби масової інформації.

Екоаудит дає змогу без додаткових бюджетних витрат підвищити ефективність управління охороною довкілля та поліпшити ефективність державного екоменеджменту. Тому держава зацікавлена у впровадженні екологічного аудиту і створенні відповідних правових та нормативних умов для його здійснення.

В результаті проведення екологічного аудиту формується висновок, який є точкою зору екоаудитора і достовірність та ефективність якого залежать від кваліфікації екоаудитора. Він ґрунтується на отриманих результатах екоаудиту. Висновки екоаудиту є основою для розроблення перспективних екологічних програм, планів природоохоронних заходів, формування напрямів екологічної політики, розробки екологічного паспорта підприємства та здійснення екологічної модернізації підприємства [7, c. 10-11].

Отже, впровадження екологічного аудиту сприяє:

* зменшенню витрат на видалення відходів зменшенням кількості їх;

* зменшенню витрат на сировину ефективним використанням її;

* зменшенню витрат на виробництво використанням кращих технологій;

* поліпшенню інформації, на якій ґрунтується рішення вибору технологій, що дає змогу вигідніше витрачати кошти;

* зменшенню витрат на воду та енергію завдяки економному використанню їх;

* підвищенню рівня виробництва;

* розширенню ринків збуту товарів серед «екологічно свідомих» покупців;

* поліпшенню репутації підприємства.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ НА ХАРЧОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1 ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ "ЗЕЛЕНОЇ" МОДЕРНІЗАЦІЇ ХАРЧОВИХ ВИРОБНИЦТВ

«Зелену» модернізацію харчового підприємства здійснюють з метою екологізації виробництва, в результаті якої передбачається поліпшення якості та екологічної безпечності харчової продукції за найменших витрат природних ресурсів (сировини, енергії та допоміжних матеріалів) і завдання мінімальної шкоди навколишньому природному середовищу. В харчовій промисловості виробництво, якість продукції та її споживання нерозривно пов'язані з поняттями екологічності виробництва та екологічної безпечності харчової продукції. Тому збалансований, ефективний розвиток харчової промисловості неможливий без вирішення комплексу еколого-економічних проблем, спрямованих на розвиток виробництва і підвищення екологічної стабільності регіонів, де розміщені підприємства, що модернізуються.

Увесь комплекс еколого-економічних проблем у харчовій промисловості можна класифікувати за двома напрямами: підвищення екологічності виробництва (екологічний напрям) і забезпечення економічної доцільності й ефективності заходів з екологізації виробництва (економічний напрям «зеленої» модернізації). Основними проблемами екологічного характеру є:

* раціональне використання природних ресурсів;

* забруднення земельних ресурсів відходами виробництва;

* забруднення атмосферного повітря газодимовими викидами;

* забруднення природних водойм (поверхневих і підземних вод) скидами промислових стічних вод;

* негативний вплив відходів виробництва на відтворювальну здатність природних біоценозів, унаслідок чого порушуються природні ландшафти і природні колообіги речовин, змінюється структура навколишнього природного середовища;

* порушення регіональної стабільності, здоров'я та працездатності населення, зниження якості випущеної продукції унаслідок впливу забрудників на довкілля.

Із основних економічних проблем, які впливають на підвищення екологічності виробництва, слід назвати:

* правильне використання витрат для подолання шкідливих наслідків нераціонального природокористування (усунення завданих збитків та запобігання очищенню газодимових викидів і стічних вод, відновлення флори і фауни та працездатності людей);

* комплексна переробка сировини;

* впровадження мало- і безвідходних технологій;

* організація замкнених водооборотних циклів;

* впровадження системи енергозбереження з одночасним використанням нетрадиційних джерел енергії (сонячного випромінювання, енергії вітру, геотермальної енергії, біоенергетики, водної енергетики тощо);

* визначення оптимальних витрат на захист навколишнього природного середовища та їх ефективності;

* доцільний вибір методів економічного стимулювання природоохоронної діяльності, що сприяють здійсненню підприємствами цієї діяльності [5, c. 24-25].

Економіка природокористування в харчовій промисловості спрямована не тільки на раціональне використання природних ресурсів, а й на їх охорону та відтворення. З цією метою слід організувати цілісну систему господарювання, що стимулює запобігання негативному впливу на стан навколишнього природного середовища і виробництво високоякісної, екологічно безпечної харчової продукції. Отже, екологічні проблеми спрямовані на задоволення першочергових потреб населення у продуктах харчування і мають біосоціальний характер.

Біологічна суть екологічних проблем у харчовій промисловості полягає у відтворенні природно-ресурсного потенціалу, забезпеченні стабільності природного колообігу речовин та енергії, стійкості природних і природно-антропогенних екосистем та збереженні біологічного різноманіття в фіто- і зооценозах. Тому для вирішення екологічних проблем в Україні в цілому необхідна розробка програми екологізації харчових виробництв і виробництв зокрема. Остання повинна передбачати екологізацію всіх підприємств харчової промисловості. Програма має забезпечити раціональне використання сільськогосподарської продукції та сировини рослинного і тваринного походження, вироблення з останньої високоякісної та екологічно безпечної харчової продукції, а також охорону навколишнього природного середовища від промислових забруднень. Це потребує вдосконалення територіальної організації виробництва, оптимізації його розміщення, «зеленої» модернізації існуючих підприємств, створення екологічно безпечних умов функціонування їх.

Серед основних завдань програми з екологізації харчових виробництв слід виділити такі:

* вироблення методологічної основи екологізації харчової промисловості;

* вивчення екологічної ситуації на підприємствах у кожній підгалузі харчової промисловості;

* формування й функціонування економічного механізму фінансування системи екологізації виробництв та охорони навколишнього середовища;

* раціоналізація розміщення продуктивних сил харчової промисловості з урахуванням можливостей для самовідновлення природного стану навколишнього природного середовища;

* створення передумов для функціонування соціально-екологічної стабільності території та соціально-екологічного захисту населення від впливу діяльності харчових підприємств;

* екологізація технологій харчових виробництв;

* організація ефективної системи екологічної освіти та виховання для працівників харчової промисловості [13, c. 259-260].

Екологізація технологій передбачає впровадження мало- та безвідходних технологій, що забезпечують мінімум розсіюваних та неутилізовуваних відходів. При цьому слід звернути увагу на:

* економне і комплексне використання природних ресурсів (сировини та енергії);

* зміну техніко-технологічних принципів організації виробництва на такі, що забезпечують динамічну екологічну рівновагу;

* урахування загального господарського навантаження регіону на навколишнє природне середовище; оптимізацію концентрації промислових об'єктів у регіоні;

* забезпечення діалектичної єдності обґрунтованих потреб населення і системи споживання;

* еколого-економічне обґрунтування всіх проектів організації нових виробництв та «зеленої» модернізації існуючих.

Отже, екологізація виробництва під час «зеленої модернізації» передбачає формування чіткої системи екологічних заходів, зокрема:

* впровадження мало- та безвідходних технологій;

* комплексну переробку сировини;

* використання ефективних систем водоочищення для підготовки якісної води для виробничих цілей;

* утилізацію відходів виробництва;

* комплексну переробку стічних вод з одночасним використанням продуктів водоочищення;

* впровадження ефективної екологізації технологій харчових виробництв;

* організацію ефективної системи екологічної освіти та виховання для працівників харчової промисловості;

* впровадження ефективної системи тепло- і енергозбереження;

* використання нетрадиційних джерел енергії;

* використання альтернативних екологічно безпечних технологій у сільському господарстві для вирощування високоякісної екологічно безпечної сільськогосподарської продукції та сировини рослинного і тваринного походження для постачання підприємств харчової промисловості;

* впровадження замкнених водооборотних циклів;

* очищення газодимових викидів і утилізація продуктів газоочищення там, де це можливо;

* мінімізацію розсіюваних та неутилізовуваних відходів;

* екологічне навчання персоналу підприємств, що модернізуються [17, c. 218-219].

Сучасний розвиток харчової промисловості свідчить про те, що питання виробництва, споживання і якості продукції пов'язані з питаннями екологічності виробництва та екологічної безпеки продукції. Ефективний розвиток харчових виробництв неможливий без вирішення комплексу еколого-економічних проблем.

З метою подолання еколого-економічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію промисловості взагалі та харчових виробництв зокрема. Екологізація виробництва -- це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості та свідомості управлінського персоналу, поступове впровадження екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шляхами, а саме впровадженням: раціонального природокористування (заощадження природних ресурсів, витрат сировини, палива, енергії тощо) та екологічних нововведень у промисловість (виробництво екологічно безпечної харчової продукції тривалого і багаторазового використання -- наприклад, тари, споживання відновних природних ресурсів замість невідновних, комплексна переробка сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсіюваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

Першим основним шляхом екологізації харчової промисловості є вдосконалення і модернізація технології виробництва, в тому числі уловлювання викидів в атмосферне повітря, комплексне перероблення стічних вод і відходів та використання продуктів перероблення як вторинної сировини, тобто трансформація забруднювальних речовин у корисні продукти. Другий напрям екологізації виробництва полягає в очищенні викидів та стоків від забруднення, третій -- це виробництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних «зелених» технологій. Під екологічними («зеленими») розуміють такі технології, які забезпечують екологічну модернізацію та екологізацію виробництва загалом, випуск екологічно чистої (безпечної) продукції. Очікують, що останній напрям, пов'язаний із виробництвом устаткування для «зелених» технологій, набуватиме дедалі більших масштабів.

Еколого-економічні проблеми в харчовій промисловості можна класифікувати за двома основними напрямами: підвищення екологічності виробництва та забезпечення екологічної доцільності й ефективності заходів з екологізації виробництва. Основними екологічними проблемами є такі:

* забруднення земельних ресурсів викидами з підприємств харчової промисловості, утворення звалищ з відходів виробництв;

* перевищення гранично допустимих скидів (ГДС) забруднювальних речовин у водні об'єкти, внаслідок чого порушується зона відтворення живих організмів;

* перевищення гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднювальних речовин у атмосферне повітря, що призводить до забруднення навколишнього природного середовища та створює небезпеку для життя і діяльності населення;

* зменшення відтворювальної здатності та можливостей очищення забрудників біологічними ресурсами, внаслідок чого зменшується відтворювальна здатність ландшафтів, порушуються цикли біогеохімічного колообігу речовин та змінюється екологічний стан навколишнього природного середовища;

* порушення регіональної стабільності та працездатності населення, зниження якості виробленої продукції, що є результатом дії забруднювальних чинників [19, c. 8-9].

Із економічних проблем, що впливають на підвищення екологічності виробництва, варто назвати:

* визначення та правильне використання витрат для подолання шкідливих наслідків нераціонального природокористування (витрати на запобігання збиткам та виправлення уже завданих збитків, на очищення повітря і води, відновлення флори й фауни та працездатності людей);

* комплексна перебудова всієї системи виробництва і споживання, що забезпечить більш ефективне використання природних ресурсів;

* збільшення частки витрат на вдосконалення технологічного процесу, впровадження мало- і безвідходних технологій, що надасть змогу зменшити витрати сировинних, енергетичних та інших матеріальних ресурсів. Ці витрати збільшують загальну суму витрат підприємств, підвищують собівартість виробленої продукції, але забезпечують господарський ефект у збереженні природного середовища і зниженні втрат природних ресурсів;

* правильний вибір методів екологічного стимулювання природоохоронної діяльності, які підвищують зацікавленість підприємств у здійсненні природоохоронної діяльності й екологічну ефективність виробництва;

* визначення оптимальних витрат на ефективне очищення середовища.

Процес природокористування в харчовій промисловості має ґрунтуватися не лише на використанні природних ресурсів, а й на створенні можливостей їх охорони та відтворення. Для цього потрібно створити цілісну систему природокористування, яка стимулювала б ліквідацію наслідків негативного впливу на стан навколишнього природного середовища та виробництво високоякісної екологічно безпечної для споживання харчової продукції.

Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі системно-екологічного механізму. Під останнім розуміють процес, що відбувається між вихідним і завершальним еколого-економічним станами виробничої системи з урахуванням поставлених цілей екологічної модернізації виробництва.

Отже, екологізація виробництва -- це процес послідовного впровадження систем технічних, управлінських та інших рішень, спрямований на підвищення ефективності використання природних ресурсів, поліпшення якості та екологічної безпечності харчової продукції, поліпшення та збереження якості природного середовища на локальному, регіональному і глобальному рівнях. У соціально-економічному плані екологізація спрямована на перехід від витратного принципу до ресурсозберігаючих методів господарювання, відмови від екстенсивного розширеного споживання природних ресурсів, одержання максимуму користі за мінімуму використаної сировини і незначного порушення середовища життя людей [10, c. 36-37].

Екологізація виробництва передбачає насамперед екологізацію технологій. Остання охоплює систему заходів щодо запобігання негативному впливу технологічних процесів на навколишнє природне середовище. Екологізації технологій досягають завдяки впровадженню більш ефективних технологій, оптимізації технологічних процесів і режимів, їх автоматизації та комп'ютеризації, які забезпечують мінімальні витрати сировини, енергії, палива та інших природних ресурсів за мінімуму шкідливих викидів.

Процесу екологізації виробництва у харчовій промисловості повинні передувати передусім розробка програми екологізації виробництва і формування механізму природоохоронної діяльності. Серед основних завдань програми екологізації виробництва можна виділити такі:

* вироблення теоретичної, методологічної та методичної основи екологізації виробництва за різних форм власності;

* створення можливостей для екологізації виробничого потенціалу харчових підгалузей виробництва, вивчення передумов переведення господарських навантажень з природних комплексів на техногенні та економічні;

* раціоналізація розміщення продуктивних сил харчової промисловості з урахуванням можливостей для самовідновлення екологічного стану природного середовища;

* створення передумов для функціонування соціально-екологічної стабільності території та соціально-екологічного захисту населення від негативного впливу діяльності підприємств;

* формування і функціонування економічного механізму фінансування охорони навколишнього середовища;

* організація ефективної системи екологічної освіти та виховання, формування екологічного світогляду у працівників харчової промисловості.

До основних функцій екологізації виробництва належать: відтворювальна, просторова та соціально-екологічна. Просторова функція ґрунтується на виробленні науково обґрунтованої системи екологічного районування, складанні територіальних схем природокористування, виявленні розбіжностей усередині еколого-економічних районів. Вона надає змогу оптимізувати розміщення продуктивних сил, сприяє раціональному природокористуванню й охороні навколишнього природного середовища. Відтворювальна функція заснована на можливості створення оптимальних умов для відтворення природного потенціалу і є метою ефективного використання його майбутніми поколіннями. Соціально-екологічна функція спрямована на підвищення культури виробництва, екологічне виховання трудового персоналу підприємства та населення.

В основу екологізації харчових виробництв покладено такі принципи:

* планомірність і комплексність процесів екологізації, запобігання вузьковідомчим інтересам;

* раціональність розміщення виробництва і концентрація продуктивних сил з урахуванням екологічних проблем;

* територіальний підхід, максимальне врахування економічних і соціальних умов регіонів, рівня використання природно-ресурсного потенціалу;

* глибоке вивчення можливих змін, що можуть вплинути на здоров'я та умови життя людей, зміну естетичних цінностей природних і антропогенних ландшафтів;

* науковість екологізації, здійснення екологічної експертизи проектів та організація науково обґрунтованих форм екологізації виробництва. Важливою ланкою у ланцюзі екологізації виробництв та зростанні економічної ефективності є інвестиційна система природокористування. Зміна пріоритетів у розподілі інвестицій екологічного призначення виявляється у збільшенні частки інвестицій, спрямованих на здійснення природоохоронних і природооновлювальних комплексів, а також науково-технічних розробок поліпшення якості природного середовища та інтенсифікації природокористування [6, c. 75-77].

До пріоритетних напрямів екологізації виробництв можна віднести:

* вирішення проблем регенерації харчових відходів і використання їх як вихідної сировини в інших виробництвах. Відходи виробництва і споживання слід розглядати як основні джерела палива, сировини, матеріалів;

* розширення комплексності використання кожного виду ресурсів;

* інтенсифікація розвитку природоексплуатаційних галузей на основі ресурсозбереження. Виробництво харчових продуктів має здійснюватися за умови забезпечення відносної стійкості та продуктивності природних екосистем;

* розробка нових і вдосконалення існуючих конструкційних матеріалів, що відкривають перспективи вирішення сировинних проблем. Отже, в результаті екологізації виробництва модернізована модель із поліпшеними еколого-економічними характеристиками може бути отримана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту.

На основі комплексного аудиту, який передбачає обстеження промислової ділянки, прилеглої місцевості, відходів та системи екологічного менеджменту тощо, розпочинають процеси екологізації виробництва з формулювання завдань та розроблення програми. Після цього перехід від вихідної до кінцевої, або модернізованої, екологічної моделі здійснюють із застосуванням екологічного інжинірингу та екологічного маркетингу модернізації діючого технологічного процесу. В результаті у виробництво впроваджують «зелені» технології, тобто екологічно безпечні технології, що гарантують випуск екологічно безпечної продукції. Отже, екологічний аудит надає змогу встановити дійсний екологічний стан на підприємстві та розробити програму екологічного й технічного оздоровлення виробництва, а екологічний маркетинг -- управлінські й технологічні рішення, спрямовані на виконання запропонованих заходів. За допомогою екологічного інжинірингу впроваджують усі заплановані заходи у виробництво [3, c. 29-30].

3.2 ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ХАРЧОВОГО ВИРОБНИЦТВА

Екологізації виробництва досягають завдяки раціональному переробленню сировини і впровадженню безвідходних і маловідходних технологій, які характеризуються мінімумом розсіюваних та неутилізовуваних відходів, що не забруднюють навколишнє природне середовище. З цією метою впроваджують технології комплексного перероблення сировини, оптимізують технологічні параметри технологій та здійснюють їх автоматизацію, розробляють ефективні системи очищення газо-димових викидів в атмосферне повітря, стічних вод з використанням останніх у циклах замкненого водообороту, утилізують відходи виробництва, розробляють систему заходів щодо збереження паливно-енергетичних та інших природних ресурсів. Усе це в кінцевому підсумку сприяє виготовленню високоякісної екологічно безпечної харчової продукції за мінімальних витрат природних ресурсів та збереженню стійкої динамічної рівноваги в природному середовищі біосфери Землі.

Залежно від джерела утворення відходи харчових виробництв поділяють на дві групи: відходи виробництва та відходи споживання. Відходи виробництва -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися під час виробництва і частково або повністю втратили свої початкові споживчі якості. Відходи споживання -- це харчові відходи (невикористані харчові продукти), що втратили споживчі якості, екскременти, стічні води тощо. Для безперервного функціонування техногенного ресурсного циклу необхідно постійно використовувати первинну сировину у зростаючій кількості відповідно до втрат з розсіюваними відходами (1) --(5) згідно із законами збереження матерії та енергії [20, c. 35-36].

Техногенний ресурсний цикл буде тим ефективнішим, чим менше утворюватиметься розсіюваних відходів і споживатиметься сировини для виготовлення готової продукції. Коефіцієнт корисної дії цього циклу визначається різницею між кількістю спожитої первинної сировини (ПС) і кількістю розсіюваних відходів (РВ), тобто ККД = (ПС - РВ) * 100/ПС, %. В ідеальному випадку ККД = 100, якщо кількість розсіюваних відходів дорівнює нулю. Проте з погляду термодинаміки це неможливо, оскільки завжди мають місце розсіювані відходи. Отже, чим менше утворюється розсіюваних відходів, тим менше витрачатиметься первинної сировини і менше забруднюватиметься природне середовище. У виробництві харчових продуктів особливе значення має втрата сировини. Адже витрати на сировину в частці собівартості продукції становлять 60 -- 80 % і навіть більше. Тому необхідно здійснювати технологічні процеси за мінімальних витрат сировини, палива та інших енергетичних ресурсів і різних допоміжних матеріалів. До основних напрямів ресурсозбереження належать:

* застосування безвідходних і маловідходних технологій з одночасною комплексною переробкою сировини;

* розробка нових ефективних технологічних процесів, у тому числі мікробіологічних;

* оптимізація технологічних процесів з одночасною автоматизацією;

* рекуперація та утилізація відходів виробництва;

* застосування замкнених водообігових циклів;

* раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження;

* комплексна переробка газодимових викидів та стічних вод з використанням продуктів газо- і водоочищення;

* організація територіально-виробничих комплексів.

Із метою зменшення кількості розсіюваних відходів та споживання первинної сировини розробляються ефективні безвідходні й маловідходні технології та здійснюється екологізація виробництв. На промислових підприємствах будують дедалі складніші й дорожчі очисні споруди для газодимових викидів і стічних вод. Розробляються технології комплексної раціональної переробки сировини з мінімальним використанням енергетичних ресурсів та інших допоміжних матеріалів. Незважаючи на те, що кількість розсіюваних відходів на одиницю виготовленої продукції стає дедалі меншою, загальний обсяг шкідливих викидів зростає. Це пояснюється невпинним зростанням чисельності населення на планеті, а отже, і його потреб. Найефективнішим шляхом вирішення проблеми зменшення кількості розсіюваних відходів є використання безвідходних технологій з одночасною їх екологізацією. Крім того, використання безвідходних технологій зумовлюється ще й зростаючими світовими цінами на сировину [13, c. 354-355].

Збереження стабільного позитивного приросту продукції у харчовій промисловості потребує постійного техніко-технологічного оновлення підприємств, тому що недостатній рівень розвитку технологічної бази, притаманний багатьом структурним підрозділам цього виду діяльності, становить проблему, яка вимагає активізації інноваційної діяльності, задіяння важелів, які сприяють підвищенню ефективності виробництва. Найважливішою складовою даної проблеми є фінансування інноваційної діяльності наукових установ і підприємств для реалізації проектів, спрямованих на кардинальну модернізацію основних засобів і продукції, розширення асортименту продуктів харчування та поліпшення їх якості [4, с. 103]. За останні два роки помітно збільшилась кількість підприємств, які реалізовували інновації та впроваджували їх у практику, -- від 522 до 550 одиниць. Напрями використання коштів зумовили й можливості впровадження інновацій у підприємствах харчової промисловості України, зрушення в їх структурі: збільшилась кількість і питома вага підприємств, що здійснювали механізацію та автоматизацію виробництва й скоротилась кількість підприємств, які освоювали нові технологічні процеси та освоювали виробництво нових видів продукції (табл. 1).

Започаткування останньої тенденції свідчить про недоліки у здійсненні інноваційної політики, які потребують прийняття конкретних заходів щодо прискорення технологічного оновлення підприємств харчової промисловості, введення в дію нових видів основних засобів, реконструкцію діючих підприємств, технічне переобладнання. Це особливо важливо в умовах низького рівня технологічних процесів, які застосовуються у харчовій промисловості; зношеності основного капіталу, яка досягла 40 %, зокрема устаткування -- близько 60 %, третина з яких вимагають заміни, відставання продуктивності праці від розвинутих країн Західної Європи майже у 4 рази, недостатній механізації (понад 30 % працівників зайняті ручною працею).

У процесі інноваційного оновлення підприємств необхідно оптимізувати масштаби реконструкції, яка є процесом оновлення та якісного вдосконалення діючих основних виробничих засобів.

Зокрема будівництво нових цехів і об'єктів на заміну старих, експлуатація яких за технічними й економічними умовами недоцільна, і технічного переобладнання, яке є формою відтворення та якісного вдосконалення переважно активної частини основних засобів з метою підвищення технічного рівня виробництва відповідно до сучасних вимог. Прогресивним у даній пропорції є перевага технічного переобладнання як такого, що безпосередньо впливає на якісні характеристики продукції, її ресурсомісткість та екологічність(табл. 2).

Активність інноваційної діяльності у харчовій промисловості прямо пов'язана з фінансовим станом підприємств, оскільки на сучасному етапі фінансування інновацій більш як на 75 % здійснюється за рахунок власних коштів підприємств, що, з одного боку, зменшує навантаження на бюджет країни, а з іншого - зумовлює недостатність коштів для забезпечення вимог науково-технічного прогресу.

Багато в чому інноваційна активність підприємств харчової промисловості залежить від розвитку вітчизняного машинобудування, науково-технічного прогресу в цій базовій галузі економіки, яка за ланцюговою реакцією забезпечує прогрес в інших видах економічної діяльності. Доводиться констатувати, що процеси у вітчизняному машинобудуванні не створюють належних умов для інновацій у харчовій промисловості України і відзначаються нестабільністю.

Технологічна відсталість ряду галузей харчової промисловості України обумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- і енергомісткість продукції. Таким чином, поряд зі створенням власних технологій, необхідне залучення сучасних зразків, розроблених в інших країнах та їх швидке освоєння. У зв'язку з цим дуже важливо створити умови для розгортання інноваційних процесів.

Поряд з галузевими трансформаціями у харчовій промисловості, на зрушення у вартісній структурі виробництва харчових продуктів значною мірою вплинули:

- різношвидкісне підвищення відпускних цін на різні види продукції;

- постійне оновлення асортименту продовольчих товарів, яке супроводжувалося «вимиванням» дешевших продуктів та їх заміною на якісніші та за підвищеною ціною;

- збільшення обсягів експорту вітчизняної продукції, а особливо - тими підприємствами, що використовують сучасні технології виробництва, впровадили системи управління якістю та сертифікували їх у міжнародних центрах сертифікації;

- розширення випуску інноваційної продукції та кількості підприємств, які отримали статус «інноваційних» або наближаються до цього [3, с. 72].

Необхідно підкреслити, що до технологічних інновацій не належать продукти, модифіковані незначною мірою (наприклад, з використанням нових смакових добавок до продукції старого асортименту), освоєння підприємством продукції, нової для нього, але вже давно відомої на ринку збуту, а до процесових інновацій - придбання машин і устаткування традиційних моделей. Інноваційною вважається тільки продукція, що була заново впроваджена, зазнала істотних технологічних змін або вдосконалювалася протягом останніх трьох років (табл. 3).

Отже, організація ефективного техногенного ресурсного циклу на підприємствах харчової промисловості передбачає вирішення таких завдань:

* досягнення найбільшого виходу цільового продукту за мінімальних витрат сировини, енергії та допоміжних матеріалів;

* забезпечення мінімальних викидів забруднень в атмосферне повітря і скидів зі стічними водами;

* мінімальне утворення неутилізовуваних відходів;

* виготовлення високоякісної екологічно безпечної харчової продукції. Усе це разом узяте й вирішується в процесі «зеленої» модернізації виробництва.



ВИСНОВКИ

Національна безпека держави на нинішньому етапі розвитку, яка донедавна визначалася політичною й соціальною стабільністю в суспільстві, нині залежить значною мірою від стану навколишнього природного середовища, яке останніми роками забруднюється, виснажується і деградує надзвичайно високими темпами.

Забруднення води, повітря і ґрунтів стали на заваді вирощування і заготівлі харчової сировини рослинного і тваринного походження для виготовлення високоякісної харчової продукції. Шкідливі речовини в понаднормовій кількості акумулюються в ґрунті і в подальшому поширюються і накопичуються в загрозливій кількості в трофічному ланцюзі ґрунт--рослина--тварина--людина. Полютанти, особливо такі як: важкі метали, радіонукліди, хлорорганічні та фосфорорганічні сполуки, поліциклічні ароматичні вуглеводні, нітрозаміни та інші, негативно впливають на здоров'я людини та призводять до небажаних наслідків.

Формування національної екологічної стратегії має здійснюватися з метою врахування пріоритетності екологічних проблем країни за критеріями ризику впливів на всі сфери життєдіяльності суспільства, здоров'я населення та інтереси майбутніх поколінь.

Екологічні проблеми в Україні характеризуються виявом складних природно-техногенних процесів:

* радіаційне забруднення великих територій, пов'язане з Чорнобильською катастрофою;

* забруднення стічними водами річок;

* забруднення токсичними, побутовими та іншими відходами значних територій унаслідок їх техногенного перевантаження і нераціональної структури виробництва та природокористування;

* підтоплення значних територій унаслідок нераціонального гідротехнічного будівництва і меліорації;

* розвиток екзогенних геологічних процесів (осідання поверхні, зсуви та ін.);

* регіональні повені, пов'язані зі змінами клімату, надмірностями в землекористуванні;

* деградація родючості ґрунтів унаслідок зниження культури землеробства, надмірної хімізації, переудобрення тощо;

* недостатній рівень екологічної свідомості, освіченості й культури суспільства.

Національна екологічна стратегія здійснюється у контексті реалізації національної стратегії переходу до сталого розвитку відповідно до рішень Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі та політичних орієнтирів пан'європейського процесу, визначеного на саміті «Довкілля для Європи, Київ-2003». Багатий ресурсно-природний потенціал, високоосвічене населення, розвинені індустрія та інфраструктура створюють усі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог цих самітів. Відповідно до їх рішень у нашій країні розроблено «Основні напрями державної екологічної політики» (1998 р.). На підставі цього документа розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки.

Основними пріоритетами національної екологічної стратегії нашої країни визначені:

* екологізація всіх сфер життєдіяльності населення у контексті національної безпеки України;

* впровадження системи професійної екологічної підготовки державних службовців, керівників і посадових осіб, які приймають відповідальні рішення на локальному, регіональному і державному рівнях;

* удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, прискорення процесу гармонізації екологічного законодавства України з вимогами міжнародних стандартів, зокрема з нормативами Європейського союзу;

...