Класифікація природно-заповідних територій та об'єктів у контексті Конвеції МСОП та законодавчих актів України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Ужгородський національний університет

Класифікація природно-заповідних територій та об'єктів у контексті Конвеції МСОП та законодавчих актів України

Палінчак М. М., доктор політичних наук, професор,

професор кафедри міжнародної політики

Дяченко І. Б., кандидат економічних наук,

Державний інспектор

Рошко С. М., кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри міжнародних економічних відносин

природний резерват, що суворо охороняється;

національний парк;

пам'ятка природи;

резерват збереження природи;

захищений ландшафт або захищена морська акваторія;

захищена територія як територія збалансованого використання природних екосистем.

В Україні, і особливо в Закарпатській області, відповідно до цієї класифікації категоріям І-V відповідають території та об'єкти природно-заповідного фонду; до VI категорії можуть бути віднесені ліси І групи (згідно з Лісовим кодексом України, 08.02.2006 р., тобто ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, а також частково інші землі, які перебувають під особливою охороною [2]. Водночас Постановою КМУ «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р. № 733 затверджено єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування. Залежно від основних виконуваних функцій виділяються такі категорії лісів [3]:

ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення. До таких лісів відносяться лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функції, є об'єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів, зокрема тих, що розташовані в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

рекреаційно-оздоровчі ліси, до яких відносяться лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарногігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення;

захисні ліси охоплюють лісові ділянки, що виконують функції захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів;

експлуатаційні, до яких відносяться лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у деревині.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища [4, с. 46].

Стаття 3 «Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зазначає, що до ПЗФ належать [5, с. 4]:

• природні території та об'єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

• штучно створені об'єкти ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садовопаркового мистецтва.

Цією ж статтею, залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони виділяються:

• заказники: ландшафтні, лісові, ботанічні, загально-зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально-геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

• пам'ятки природи: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Для територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідними статтями Закону України «Про природно-заповідний фонд» установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Зокрема, згідно із статтею 18, для біосферних заповідників встановлено таке функціональне зонування:

• заповідна зона включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; їх режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

• буферна зона включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

• зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреацій та інших видів господарської діяльності;

• у межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

У структурі територій природних комплексів та об'єктів національних природних парків також виокремлюються заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації, господарська зона. У статті 24 цього ж Закону відмічається, що на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків. Відповідний статус та завдання визначені щодо пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків та парківпам'яток садово-паркового мистецтва [5, глави 7-11].

На нашу думку, законодавство про природні території та об'єкти особливої охорони пов'язане з відповідними видами економічної діяльності Національного класифікатора України [6]. Зокрема, у секції А сільське господарство, мисливство, лісове господарство доцільно виділити:

1) клас 01.4 облаштування ландшафту, який передбачає такі види:

• насадження та облаштування ландшафту коло водойм, ставків, водостоків тощо, а також насадження та облаштування ландшафту для захисту від шуму, вітру, ерозії, видимості та засліплення;

2) клас 02.0 лісове господарство та пов'язані з ним послуги включає такі види економічної діяльності:

• послуги з лісівництва (таксація), заліснення та лісовідновлення тощо.

Секція Н охоплює діяльність готелів та ресторанів, для яких, а також для мотелів, кемпінгів у зоні стаціонарної рекреації національних природних парків дозволена діяльність, але з умовою дотримання вимог збереження навколишнього середовища.

Секція Р діяльність домашніх господарств, які перебувають у господарській зоні НПП і здійснюють господарську діяльність з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища [5, стаття 21].

Секція М освіта, що включає клас 80.22 професійно-технічна освіта, яка пов'язана з предметною спеціалізацією та навчанням як теоретичним, так і практичним навичкам у підготовці для роботи у відповідних галузях природоохоронної діяльності, в тому числі природно-заповідного фонду; клас 80.3 вища освіта, який включає вищу освіту відповідних освітніх рівнів: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий /освітньо-творчий) рівень; та відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук із проблем еколого-економічних засад діяльності природно-заповідного фонду. Заслуговує на увагу підклас 80.30.0, який забезпечує підготовку наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації з питань управлінської діяльності у сфері природно-заповідного фонду, а саме: аспірантура (ад'юнктура), докторантура; післядипломна освіта: перепідготовка, спеціалізація, розширення профілю (підвищення кваліфікації), стажування з метою забезпечення кваліфікованими кадрами природно-ресурсної сфери, в тому числі природно-заповідного фонду.

Секція О надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту, що включає клас 92.53 діяльність ботанічних садів, зоопарків та заповідників.

В Україні, зокрема в регіонах Українських Карпат була змінена не тільки структура ландшафтів, але й відбувались деструкційні процеси, які супроводжувалися значними трансформаціями різних частин екосистем. Найефективнішим засобом збереження передусім пралісових екосистем є створення на базі екологічної мережі територій та об'єктів природно-заповідної сфери.

Процес створення екомережі є достатньо складним і тривалим, оскільки вимагає поєднання й оптимізації багатьох елементів природної й соціальної сфер. Поняття екологічної мережі є ширшим за поняття мережі заповідних територій. За визначенням Ю. Шеляг-Сосонка, екомережа це комплексна багатофункціональна природна система, основними функціями якої є збереження біорізноманіття, стабілізація економічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, і загалом сталий розвиток держави. Концепція єдиної екомережі має універсальний характер, поєднуючи в єдине ціле всі концепції і системи охорони природи, одним з головних, обов'язкових елементів стратегії сталого розвитку [7, с. 252].

У трьохтомному виданні «Екологічної енциклопедії» подано визначення екомережі у двох варіантах. Зокрема, у першому томі відмічається, що екологічна мережа це сукупність взаємопов'язаних природних об'єктів, переважно тих, що охороняються, які у межах фізико-географічного (країна, зона, підзона, край тощо) чи адміністративно-територіального простору доповнюють один одного і забезпечують екологічну стабільність. До складу екологічної мережі входять райони (ядра, біоцентри), що різняться значенням, функціями і концентрацією біорізноманіття, буферні зони, відновлювані зони, в яких природно-рослинний покрив відновлюється до оптимального, а також екологічні коридори та інші сполучні елементи. Для нашої країни запорукою екологічної стабільності її ландшафтів є створення національної екологічної мережі України [8, с. 316].

У другому томі зазначається, що мережа екологічна (екомережа) це система просторово пов'язаних біотопів на місцевому, регіональному чи іншому рівні, яка має певний правовий статус і спрямована на встановлення природного каркасу території. Важливо зазначити, що інтегральність екомережного підходу має забезпечити впровадження екологічного імперативу, передбачає пріоритетність збереження та відновлення біотичних та ландшафтних компонентів і комплексів. Екомережа означає також відмову від охорони природи у вузькому розумінні й заміну її максимальним збереженням всього природного (об'єктів і процесів) та локалізацію і мінімізацію антропогенного впливу [9, с. 282, 283].

Відповідно до статті 3 Закону України «Про екологічну мережу України» [10] цей термін та інші вживаються в такому значенні:

• екомережа єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні;

• структурні елементи екомережі території екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

Наведені визначення екологічної мережі відповідають засадам еколого-економічної інтеграції (від лат. integration об'єднання в одне ціле, поповнення, відновлення). На рівні популяцій, видів, угруповань, біоценозів, економічна інтеграція проявляється у їх взаємозумовленому еволюційному розвиткові в напрямі посилення адаптації до умов навколишнього середовища і взаємоузгодженості екологічних ніш. У процесі екологічної інтеграції в екосистемах збільшується кількість та інтенсивність взаємозв'язків, взаємозалежностей і взаємовпливів між окремими їх частинами й елементами, зокрема виникають нові властивості та можливості управління і впливу на штучно сформовані екосистеми для забезпечення їх стабільного і сталого функціонування, а також істотного підвищення стійкості до негативних чинників і впливів. Ступінь екологічної інтеграції можна вважати показником рівня прогресивного розвитку будь-якої живої системи [9, с. 132, 133].