Класифікація природно-заповідних територій та об'єктів у контексті Конвеції МСОП та законодавчих актів України

Статтею 4 Закону України «Про екологічну мережу України» визначені основні принципи формування, збереження та використання екомережі, які передбачають [10]: а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі; г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі; д) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі; е) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері; є) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель; ж) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Отже, на підставі статей 3 і 4 Закону України «Про екологічну мережу України» можна зробити такі узагальнення [11, с. 108-114]: По-перше, принцип забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі стосується ключових, сполучних, буферних та відновлюваних територій. Такі структурні елементи притаманні й природно-заповідному фонду. Передусім це стосується біосферних заповідників, у складі яких здійснюється відповідне функціональне зонування (заповідна зона, буферна зона, зона антропогенних ландшафтів, а також зона регульованого заповідного режиму). Відповідні зони створюються і на об'єктах національних природних парків, а саме: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона. Аналогічне зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків, може здійснюватися і на території регіональних ландшафтних парків. На території інших об'єктів природно-заповідного фонду обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням таких об'єктів та загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану. Оголошення зазначених об'єктів проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

По-друге, принцип збереження та екологічно збалансованого використання природних ресурсів на території екомережі стосується і об'єктів територій природно-заповідного фонду стосовно біосферних заповідників, національних природних парків, заказників.

По-третє, актуальним є принцип, що стосується зупинення втрат природних та напівприродних територій. Особливо значимий цей принцип для територій окремих об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків. Зазначені об'єкти ПЗФ мають можливість не тільки зупинення втрат, але й розширеного відтворення за рахунок створення екокоридорів (сполучних територій), які об'єднують ключові території природно-заповідного фонду.

По-четверте, для розвитку екомережі, а, отже, і природно-заповідного фонду важливим є забезпечення державної підтримки та стимулювання суб'єктів господарювання на землях території та об'єктів ПЗФ, а також забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі. Вимоги цього принципу, як ми вважаємо, особливо актуальні й щодо природно-заповідного фонду невід'ємної складової екологічної мережі.

По-п'яте, для регіону Українських Карпат важливим є принцип забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій сфері. Ці вимоги, на нашу думку, особливо актуальні для природно-заповідного фонду регіонів Українських Карпат, і передусім Закарпатської області, яка межує з чотирма країнами (Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією), природно-заповідний фонд яких доцільно об'єднати у формі сполучених територій (екокоридорів), що дозволить реалізовувати інший принцип системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів народонаселення прикордонних територій України та суміжних країн.

Насамкінець, важливе значення має дотримання принципу стосовно удосконалення складу земель України, передусім регіонів Українських Карпат, у тому числі Закарпатської області, шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель, з урахуванням природно-заповідного фонду.

Висновки

1. До природно-заповідного фонду належать: природні території та об'єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. При цьому в складі біосферних заповідників і НПП встановлене таке функціональне зонування: заповідна; буферна зона; зони антропогенних ландшафтів, а також регульованого заповідного режиму. У своїх дослідженнях ми дійшли висновку, що природно-заповідні території та об'єкти як загальнодержавного, так і місцевого значення взаємопов'язані з відповідними видами економічної діяльності Національного класифікатора України.

2. В Україні, зокрема, у регіонах Українських Карпат відбувались деструкційні процеси, які супроводжувалися значними змінами ландшафтно-екологічних характеристик різних частин екосистем. Найефективнішим засобом їх збереження, передусім пралісових екосистем, є створення на базі екологічної мережі територій та об'єктів природно-заповідної сфери, яка є невід'ємною її складовою. При цьому важливе значення має формування екологічної мережі Карпатської гірської системи в умовах транскордонного співробітництва, передусім із сусідніми країнами-членами ЄС.

У подальших дослідженнях наша увага буде зосереджена на проблемах лісової політики, у т.ч. стосовно дотримання принципів державного управління лісами загалом та природно-заповідної сфери зокрема.

Список використаних джерел

1. Конвенція про біорізноманіття (грудень, 1993 р.). [Електронний ресурс] . Режим доступу: http://www.cbd.int.

2. Про внесення змін до Лісового кодексу України: Закон України від 08.02.2006. № 3404-IV // Лісовий і мисливський журнал. 2006. № 2 (56) (березень-квітень). С. 25-39.

3. Про затвердження порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 733. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua.

4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII / Додаток до щотижневика «Відомості Верховної Ради України»; Серія «Закони України». К.: Парламентське видавництво, 1999. 55 с. (Офіційне видання).

5. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 № 2456-XII / Додаток до щотижневика «Відомості Верховної Ради України»; Серія «Закони України». К.: Парламентське видавництво, 1999. 44 с. (Офіційне видання).

6. Класифікація видів економічної діяльності (NACE, Rev. 1.1 2002) ДК009:2005, затверджено наказом Держкомстату від 26 грудня 2005 р. № 375, прийнято наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. № 375 // Класифікація видів економічної діяльності. К., 2006. 191 с.

7. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Головні риси екомережі України / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Програма розвитку ООН (UNDR). Проект «Екомережі». К., 1999. С. 13-23.

8. Екологічна енциклопедія: У 3 т. / Голов. ред. А.В. Толстоухов та ін. К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2007. Т 1: А-Е. 432 с.

9. Екологічна енциклопедія: У 3 т. / Голов. ред. А.В. Толстоухов та ін. К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2007. Т 2: Є-Н. 416 с.

10. Про екологічну мережу України: Закон України від 05.11.2004, № 1864-IV // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 45. С.1841. С. 502.

11. Дяченко І.Б. Відновлення екомережі регіону в системі національної екологічної безпеки / І.Б. Дяченко // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицкого. Серія: Економічні науки. Т 12, № 3 (45). Ч. 5. Львів, 2010. С. 108-114.

Размещено на Allbest.ru