Підприємництво в ринковій економіці: суть, форми та перспективи розвитку

Размещено на http: //www. allbest. ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему : «Підприємництво в ринковій економіці: суть, форми та перспективи розвитку»

2016



КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

контролю за ходом виконання курсового проекту (роботи)

№	Найменування етапів виконання роботи	Строк виконання
1.	Вибір теми
2.	Затвердження плану роботи
3.	Виконання 25% роботи
4.	Виконання 50% роботи
5.	Виконання 75% роботи
6.	Виконання 100% роботи
7.	Подання роботи на рецензію
8.	Отримання рецензії наукового керівника
9.	Доопрацювання роботи у відповідності із зауваженнями
10.	Захист роботи

ПЛАН курсової роботи (проекту)

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи здійснення підприємництва у ринковій економіці

1.1. Поняття «підприємництва» та еволюція його теоретичного осмислення

1.2. Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування

1.3. Форми та види підприємництва

Розділ 2. Практичні аспекти діяльності підприємств в Україні

2.1. Аналіз діяльності підприємств в Україні

2.2. Основні засади функціонування підприємництва в Україні

Розділ 3. Проблеми та шляхи удосконалення розвитку підприємництва в Україні

3.1. Проблеми розвитку цивілізаційного підприємництва в Україні

3.2. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

План погоджено_________ _

(дата та підпис наукового керівника)



ВСТУП

бізнес підприємництво ринковий економіка

У ринковій економіці підприємництво (entrepreneurchip) - це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється юридичними та фізичними особами. Ця діяльність спрямована на досягнення наміченого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів при повній майновій відповідальності за результатами своєї діяльності і одержання свідоцтва про державну реєстрацію.

Сутність підприємництва і його роль у розвитку національної економіки на різних етапах розвитку суспільства змінювалися відповідно до пануючих виробничих відносин, стану економіки, політичного устрою і т.д. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності була людина, яка за своєю ініціативою самостійно шукала і реалізовувала нові можливості для виробництва нових товарів і послуг.

Основна мета роботи - розширити та поглибити знання про економічний зміст підприємництва та підприємницької діяльності, факторах, що обумовлюють вибір видів підприємницької діяльності, їх форм та методів за умов формування ринкових відносин.

Робота складається з трьох розділів. Перший розділ поділяється на три підпункти, в яких розкривається сутність, функції, принципи, види та риси підприємництва. В другому розділі, який містить два підпункти, показано основні засади функціонування та аналіз діяльності підприємництва Україні. В третьому розділі перераховані проблеми, які стосуються погіршенню функціонування та розвитку підприємництва і пов'язані з функціонуванням основних учасників ринку та суб'єктів господарської діяльності, а також шляхи вирішення цих проблем в ринковій економіці. Дослідженням таких проблем займалися такі вчені-економісти, як К.Т. Кривенка, В.С. Савчука, В.С. Смовженка, О.О. Беляєва, Г. Беккер, С. Дорогунцева, Д. Рікардо, Дж. Мінцера та інші.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Поняття «підприємництва» та еволюція його теоретичного осмислення

Сучасна економічна наука визначає поняття ”підприємництво” з точки зору двох аспектів.

З одного боку, підприємництво виступає як форма економічної активності. Це припускає орієнтацію на досягнення комерційного успіху, перспективність, інноваційний характер діяльності, незалежність і самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень.

З іншого боку, підприємництво слід розглядати як певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні такі риси: мобільність, динамічність, творчий підхід до справи, ініціативність і заповзятливість, готовність до ризику й уміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів.

Разом з тим підприємництво, як і будь-який вид діяльності, повинне мати теоретичні засади, які пояснюють його зміст.

Ці поняття в сучасному розумінні вперше використав англійський економіст початку XVІІІ ст. Річард Кантільйон. Він висловив думку, що підприємець - це людина, яка діє в умовах ризику. Пізніше відомий французький економіст початку XІX ст. Ж.Б. Сей сформулював визначення підприємницької діяльності як поєднання трьох класичних факторів виробництва: Землі, Капіталу, Праці. [1, c.6]

Термін "підприємець" був введений Кантільоном, якого можна назвати засновником теорії підприємництва. Він визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою отримання доходів і, приймаючи на себе обов'язки щодо витрат, не знає, за якою ціною може здійснитися реалізація. Кантільон розумів підприємництво як особливу функцію і підкреслював елемент ризику, який завжди присутній в підприємницькій діяльності. [1, c.6-7]

У порівнянні з визначенням, яке можна дати сьогодні з позицій сучасних економічних знань і досвіду еволюції бізнесу, дефініція Кантільона, на перший погляд, здається елементарною. Але це лише на перший погляд. При більш детальнішому розгляді стає ясно, що, по-перше, в основному мета підприємництва залишається - одержання доходів; по-друге, кожний підприємець завжди неминуче бере на себе обов'язки відносно витрат; по-третє, підприємець за всіх часів не знав, за якими цінами буде здійснюватися реалізація продукції. [1, c.7]

Безумовно, важко порівняти підприємця часів Кантільона, беззахисного перед стихійним ринком, з сучасним бізнесменом, в розпорядженні якого великий арсенал засобів економічного прогнозування. Та все одно, ринок завжди є рівнянням з багатьма невідомими, число яких в міру його еволюції зменшується. Але ж ця тенденція не спростовує, а підтверджує правило, що для підприємців імовірні ціни та інші параметри зовнішнього ринкового середовища завжди важко спрогнозувати. [1, c.7]

У 1797 році Бодо поєднує категорію ризику з категорією відповідальності, включивши в процес підприємництва планування, контроль, організацію і володіння підприємством. В історії економічної думки протягом XIX - XX століть проходила трансформація категорії “підприємництво” в залежності від існуючих парадигм економічної реальності і від змінювання фігури реального підприємця як економічного агента. [1, c.7]

У 1803 році Жан Батист Сей, спираючись на основні положення Кантільона, залучив “ідеальний тип” підприємця в певний виробничий процес, ввів у зміст підприємницької функції такі елементи:

? поєднання факторів виробництва (капіталу і праці);

? збір інформації і накопичення необхідного досвіду (оскільки інформація не може бути повною, а досвідом можна скористатися і в невизначених ситуаціях);

? прийняття рішення і організація виробничого процесу. [1, c.7-8]

Таким чином, підприємець у Сея виступав в якості керуючого і координатора факторів виробництва, визначений як особа, яка береться за свій рахунок, на свій ризик і на свою користь виробити який-небудь продукт. Інший представник класичної економічної школи Дж. С. Міль, який популяризував в 1848 році термін “підприємництво”, також вважав основними функціями підприємця функції керівництва, контролю, нагляду і прийняття на себе ризику. [1, c.8]

Проте класики - засновники економічної науки не дуже цікавились особою підприємця. Англійські вчені А. Сміт та Д. Рікардо уявляли економіку як механізм, що саморегулюється. У такому механізмі творчому підприємцю не знаходилося місця. [1, c.8]

І тільки на межі XX ст. починається усвідомлення значення й ролі інституту підприємництва. Французький економіст Андре Маршалл першим додав до зазначених вище трьох факторів - четвертий - організацію. З цього часу поняття підприємництва розширюється, як і надані йому функції. [1, c.8]

Адам Сміт знаходився під сильним впливом Кантильона і фізіократів. В полі його зору були роботодавці, майстри, купці, але жодної уваги бізнесменам, які відігравали незначну роль у його аналізі. Складається враження, що він вважав економічні процеси такими, що самоініціюються. Сміт переоцінював значення праці і недооцінював бізнес, у рамках якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталів і бізнесменами і вірив, що за наявності капіталу, праці і сировини бізнес виникає спонтанно. З погляду Рікардо і Маркса, виробничі процеси і комерційна активність ще більш автономні. Розгляд таких функцій, як координація, керування працею, відсутній в їхніх теоріях. [1, c.8-9]

У другій половині X століття з'явилася необхідність проведення межі між підприємцем і капіталістом. Нові методи корпоративного фінансування сприяли утвердженню компаній, де капіталісти вже не виступали в ролі підприємців, а підприємці в ролі капіталістів. Переважним типом був власник-менеджер. Ставало усе більш очевидним, що між цими функціями не існує автоматичного взаємозв'язку. Економісти намагалися провести межу між підприємцем і капіталістом, але наштовхнулися на теоретичні перешкоди, тому що капіталіст бере на себе відповідальність, ризикує, а підприємець ні. Теоріям, що висувалися, бракувало стрункості навіть після того, як Вокер в Америці, Макдональд у Німеччині стали приділяти підприємництву все більше уваги. [1, c.9]

Спроби синтезувати певні “грані” названих моделей здійснив Й. Шумпетер у своєму класичному вченні про підприємця. Продовжуючи традицію Шумпетера стосовно такого синтезу, коли економічні функції підприємця пов'язані з особливостями його особи, а саме з інтелектуальними і вольовими якостями, сучасні вчені визначають нерозривний зв'язок об'єктивної економічної функції і суб'єктивних якостей підприємця в категорії “підприємництва”. [1, c.9]

З іменем Йозефа Шумпетера пов'язаний наступний етап в розвитку поняття “підприємництво”, незважаючи на чергову зміну парадигми (так звана “маржинальська революція”). Його книга “Теорія економічного розвитку”, яка вийшла в 1912 році, описувала економіку під кутом зору тенденції і рівноваги. Але в центрі економічного дослідження знаходилася фігура підприємця, діяльність якого визначала форму і зміст всіх динамічних змін в економіці, їх розвитку, тобто переходу від одного рівноважного стану до іншого. Шумпетер вважав, що підприємницька діяльність лежить в основі будь-якого розвитку, сприяє переходу економіки з одного рівноважного стану в інше. Відмінною рисою підприємця автор вважав здійснення ним нових функцій: виготовлення нового блага, удосконалення існуючих благ, змінювання структури сфери діяльності. [1, c.9-10]

За влучним висловом Шумпетера, підприємницьким завданням є “утворювальне руйнування”, а функціональна роль підприємця полягає в “здійсненні нових комбінацій”, тобто отримання чогось іншого, відмінного від попереднього. В здійснення нових комбінацій, на його думку, входило:

? виготовлення нового продукту;

? впровадження нових технологій;

? засвоєння нового ринку збуту;

? засвоєння нових джерел сировини;

? проведення відповідної реорганізації структури галузі. [1, c.10]

Шумпетер вважав, що “здійснення нового плану і дія у відповідності із звичним планом є речами такими різними, як, наприклад, прокладання дороги й прогулянка по ній.” Він характеризував підприємця перш за все як новатора. “Завдання підприємців, - підкреслював він, - реформувати і революціонізувати підприємство шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному розумінні - через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових або старих товарів, але новим методом завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції - аж до самої реорганізації колишньої і створення нової галузі промисловості”). [1, c.10]

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки - підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Тут вирішуються питання економного витрачання ресурсів, застосування високопродуктивної техніки, технології. На підприємстві досягають зниження до мінімуму витрат виробництва та реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне управління. [1, c.59]

Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише той, хто найбільш грамотно та компетентно визначить вимоги ринку, створить й організує виробництво продукції, на яку є попит, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників. [1, c.59-60]

Підприємство є конституюючим (створюючим) осередком економічного комплексу країни, окремого регіону чи галузі. Виступаючи економічно та юридично відокремленим утворенням, підприємство є суб'єктом, тобто учасником ринкових відносин, що виявляється у його функції купівлі-продажу. Придбаваючи на ринку засоби виробництва, робочу силу й гроші для здійснення спланованої діяльності, підприємство виступає покупцем, а реалізуючи вироблені блага - продавцем. [1, c.60]

Підприємство як суб'єкт ринкових відносин повинне бути:

? конкурентоспроможним щодо аналогічних підприємств, які функціонують на ринку;

? взаємодіяти з підприємствами інших галузей, інфраструктурою. [1, c.60]

Підприємство може виступати й об'єктом ринкових відносин через те, що має вартість і в певний момент може бути продане, тобто стає товаром, у результаті чого змінюється його власник. [1, c.60]

Таким чином, підприємство в ринкових умовах є суб'єктом і об'єктом ринкових відносин. [1, c.60]

Підприємство - це самостійно господарюючий суб'єкт, створений підприємцем або об'єднання підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й отримання прибутку. [1, c.60]

Підприємство як суб'єкт і об'єкт ринку має свій економічний механізм функціонування. Економічний механізм функціонування підприємства - це цілісна функціонуюча система організації економічної діяльності підприємства, заснована на певній формі власності, яка використовує відповідні методи та важелі підприємницької діяльності. [1, c.60]

Економічний механізм функціонування:

? формується одночасно з їхнім утворенням і розвивається на основі відповідних законодавчих актів;

? закріплюється у статуті підприємства та колективному договорі;

? формується на основі економічних законів, характерних для даного суспільства;

? будується на комерційному розрахунку;

? залежить від форми власності на засоби виробництва та результатів праці, від розмірів капіталу, вартості підприємства. [1, c.60-61]

Функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта пов'язане з певними обмеженнями, які визначають межі його діяльності. [1, c.61]

До таких обмежень належать:

? Обмеження, зумовлені ресурсами, тобто задіяні ресурси повинні бути меншими чи однаковими з тими, які є в наявності.

? Обмеження, зумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або однаковий з обсягом купівельного попиту.

? Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими чи однаковими з грошовими ресурсами (з сумою грошових фондів та грошових доходів підприємства).

? Тимчасові обмеження, пов'язані з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скоротити терміни оборотності готівки підприємства з метою запобігання її знецінюванню. [1, c.61]

Мета й напрями діяльності підприємства. Для ефективного господарювання суттєвим є визначення мети створення й функціонування підприємства. Головною метою (або генеральною) підприємства, тобто чітко сформованою причиною його існування, можна вважати виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку і отримання максимально можливого прибутку. [1, c.61]

Напрями діяльності підприємства:

? вивчення ринку товарів;

? виробнича діяльність;

? комерційна діяльність;

? економічна діяльність;

? соціальна діяльність;

? матеріально-технічне забезпечення виробництва на підприємстві;

? післяпродажний сервіс. [1, c.62]

Економічна діяльність передбачає:

? стратегічне та поточне планування;

? облік та звітність;

? ціноутворення;

? систему оплати праці;

? ресурсне забезпечення виробництва;

? зовнішньоекономічну діяльність;

? фінансову діяльність (цей вид визначальний). [1, c.62]

Найважливішими завданнями підприємства є:

1. Отримання прибутку власниками підприємства.

2. Забезпечення споживачів продукцією підприємства.

3. Забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці та можливістю професійного росту.

4. Охорона навколишнього середовища: землі, повітряного й водного басейнів тощо. [1, c.62]

Завдання підприємства визначаються:

? інтересами власника;

? розмірами капіталу;

? ситуацією всередині підприємства (внутрішнє середовище);

? зовнішнім середовищем. [1, c.62]

Внутрішнє середовище підприємства - це люди, засоби виробництва, інформація та гроші. Результатами взаємодії компонентів внутрішнього середовища є готова продукція. [1, c.62]

Зовнішнє середовище, яке безпосередньо визначає ефективність роботи підприємства, - це насамперед споживачі продукції, постачальники виробничих компонентів, а також державні органи та населення. [1, c.62-63]

Державний устрій. Право постановки завдання перед персоналом залишається за власником незалежно від його статусу - приватна особа, державні органи чи акціонери. [1, c.63]

Підприємство вважають юридичною особою після його державної реєстрації у встановленому порядку й повинне мати певні ознаки:

? наявність відокремленого майна;

? спроможність відповідати майном за своїми зобов'язаннями;

? наявність самостійного балансу;

? наявність закінченої системи обліку та звітності;

? наявність розрахункового рахунку в банку;

? наявність печатки з власною назвою;

? наявність засновницьких документів;

? право бути позивачем та відповідачем. [1, c.63]

Середовище господарювання підприємства. Підприємство як певна економічна система не може функціонувати ізольовано, воно постійно взаємодіє з оточуючим середовищем. Підприємство купує сировину, отримує із-зовні ресурси, реалізує продукцію та послуги, сплачує податки, отримує інформацію, використовує трудові ресурси. Таким чином, зовнішнє середовище підприємства - це сукупність економічних, соціальних, правових і природних умов та інших зовнішніх по відношенню до підприємства умов і факторів, які діють у глобальному оточенні. [1, c.63]

Практично всі фактори зовнішнього середовища належать до неконтрольованих з боку підприємства. Але разом з тим підприємство певною мірою може впливати на нього. [1, c.63]

Залежно від характеру впливу розрізняють макросередовище та мікросередовище. [1, c.63]

Макросередовище охоплює:

? матеріально-технічні та економічні умови;

? суспільні відносини, інститути та інші фактори, що впливають на підприємства й їх мікросередовище опосередковано. [1, c.63-64]

Факторам макросередовища властивий високий рівень варіантивності, непевності й непередбачуваності можливих наслідків. [1, c.64]

Мікросередовище - прямий вплив на підприємство, найближче оточення підприємств. До нього належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії. [1, c.64]

Для ефективної роботи підприємства необхідний аналіз зовнішнього середовища, який дає підприємству час:

? для прогнозування можливостей;

? для розробки системи раннього попередження на випадок можливих загроз;

? на розробку стратегій, які можуть перетворити попередні загрози на вигідні можливості. [1, c.64]

Внутрішнє середовище - це ситуаційні фактори всередині підприємства. Воно охоплює організаційну структуру, персонал, матеріальні, нематеріальні, фінансові ресурси, організаційну культуру, імідж підприємства. [1, c.64]



1.2 Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування

Сутність підприємництва і його роль у розвитку національної економіки на різних етапах розвитку суспільства змінювалися відповідно до пануючих виробничих відносин, стану економіки, політичного устрою. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності була людини, яка за своєю ініціативою самостійно шукала і реалізувала нові можливості для виробництва нових товарів і послуг. [2, c.178]

І. Шумпетер у своїй праці ”Теорія економічного розвитку” трактує поняття ”підприємець” як новатор. Він стверджував, що “нормою” здорової економіки є не рівновага чи оптимізація, а динамічна нерівновага, викликана діяльністю новатора - підприємця, яка спрямована на створення нового споживчого попиту, на отримання чогось іншого, відмінного від попереднього, що забезпечує якісно більш повне задоволення потреб. [1, c.11]

Досягти всього цього підприємець може за допомогою наявного “ресурсу”, який він повинен “надихнути” новим життям, або знайти новий ресурс, що допоможе створити нові споживчі вартості, які приведуть в остаточному підсумку до так званого творчого руйнування. [1, c.11]

Будь-який ресурс стає корисним тільки тоді, коли людина віднайде його в природі й наділить його економічною цінністю, тобто може отримати з нього чи створити за його допомогою нові товари або послуги. [1, c.11]

Звідси виходить, що основним принципом теорії динамічної нерівноваги є інноваційність підходу, завдяки якому створюється новий ресурс, що порушує прийнятий баланс. Цей підхід слід розглядати як інноваційний процес, який відбувається постійно й цілеспрямовано у пошуку змін існуючої практики як джерела отримання соціальних та економічних благ. [1, c.11]

По-новому розглядав цю проблему англійський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки у 1974 році Ф. Хайєк. На його думку, суть підприємництва - це пошук та вивчення нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид діяльності. [1, c.12]

Зміст підприємництва можна розглядати в декількох аспектах:

1) форма економічної активності - це свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, орієнтація на досягнення успіху, отримання прибутку, відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки та пов'язаний з ними ризик.

2) відповідний стиль і тип поведінки - це ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність та ризик, ділова хватка.

3) відповідна економічна функція - вдосконалення державного механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери. [1, c.13]

Основна мета підприємницької активності - виробництво й пропозиція ринку такого товару, який би викликав зацікавленість та приносив підприємцю прибуток. [1, c.13-14]

Підприємницький прибуток - це різниця між доходами та витратами, отримана внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару. [1, c.14]

Підприємництво - це перш за все організація економічної діяльності, а потім вже одержання прибутку. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної до нормальної ринкової економіки. [1, c.15]

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

? стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень;

? позитивна громадська думка - ставлення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;

? існування розвинутої інфраструктури підприємництва;

? ефективна система захисту інтелектуальної власності;

? дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів. [1, c.14]

Виробництво в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір діяльності;

2) вільний найм працівників;

3) самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

4) самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів;

5) вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

6) отримання та використання матеріально-технічних фінансів, трудових і природних ресурсів, використання яких не заборонено державою;

7) самостійне здійснення підприємництва юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності. [1, c.14]

Таким чином, підприємництво є зовнішньоекономічною категорією, елементом бізнесу, типом господарювання й способом життя. [1, c.14]

Спроби визначити зміст підприємництва і дефінувати це явище здійснювались протягом декількох століть. Але в міру їх множення кожна наступна не ставала менш актуальною, оскільки, по-перше, мова не йшла про “єдино вірне учення”, яке повинно було дати остаточну відповідь на всі запитання; по-друге, кожне наступне визначення вносило щось нове, оскільки підприємництво трансформувалось, набуваючи нових рис, але зберігаючи при цьому незмінними свої особисті характеристики; по-третє, кожний дослідник розглядав це складне, динамічне і багатопланове явище під різними кутами зору, відкриваючи нові особливості цього феномену. [1, c.15-16]

Якщо звернутися до сучасних визначень підприємництва, розглядаючи його з позицій порівняльного аналізу, то його метаморфози відображають зміни, що відбулися в процесі еволюції форм приватної власності, в технологічних засобах виробництва і в методах управління на мікроі макрорівнях. Основні елементи існування підприємництва дещо змінилися, перейшовши з області обов'язкового одноосібного володіння власністю в сферу розпоряджання і управління нею. [1, c.16]

В економічній літературі поняття “підприємництво” вживається в двох значеннях, а саме: по-перше, підприємництво розглядається як певний вид діяльності, а по-друге, підприємництвом позначається певна суспільна група, яка займається підприємницькою діяльністю. [1, c.16]

В сучасних умовах підприємництво в Європі переживає розквіт. Збільшується кількість людей, які впевнені у своїх здібностях і можливостях щодо організації власного бізнесу, а підприємництво саме по собі стає засобом самореалізації. Для відродження українського підприємництва одним із найважливіших питань є необхідність визначення змісту цього явища і розуміння того, хто може бути на сьогодні ідентифікований як підприємець. Повної ясності в цьому питанні немає і серед західних теоретиків бізнесу. Слід звернути увагу на те, що розбіжність у поглядах вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів з приводу визначення поняття підприємництва та його характерних рис і особливостей має різні причини. Так, суперечливість поглядів українських вчених зумовлена, перш за все, недостатньою поінформованістю щодо тих процесів, які відбуваються у сфері підприємницької діяльності. Крім того, відстоюючи свої позиції, представники різних наукових шкіл часто вдаються до ідеологічних дискусій, в той час як зарубіжні автори, маючи загальну теоретико-методологічну платформу, сперечаються про те, хто є підприємцем: індивідуальний власник, окремий власник - менеджер чи просто менеджер. [1, c.16-17]

Розбіжність у визначенні змісту підприємництва і його носіїв починається там, де виникають проблеми, з одного боку, володіння, розпоряджання і користування власністю, а з іншого - управління нею. Тобто в точці, де пересікаються інтереси, функціональні ролі і нашаровуються одна на одну економіко-психологічні маски власника і менеджера. Відносна єдність поглядів спостерігається за двома позиціями: перша - власник поза бізнесом, тобто власник капіталу, який відійшов від справ, не є підприємцем; друга - незалежний власник, власник-менеджер, безумовно, є підприємцем. Але якщо в другому випадку все однозначно, то очевидність першого викликає деякий сумнів. [1, c.17]

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов'язана з одержанням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що відрізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, -- це можливість і обов'язковість одержання певного зиску. [1, c.17]

Тож підсумовуючи різні підходи до визначення підприємництва, слід зауважити наступне. [1, c.17]

Підприємництво -- це комплекс особливих функцій, які виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності. [1, c.17]

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: вона за своїм змістом характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Для заснування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останні не безпідставно вважаються центральними фігурами в бізнесі. Підприємцям властиві особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє відокремлювати специфічну філософію підприємництва, яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. З розвитком виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія підприємництва не залишається незмінною; вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання. [1, c.17-18]

Згідно із Законом України “Господарський кодекс України”, який набув чинності з 1 січня 2004 року, підприємництво розглядається як комерційна господарська діяльність. У Законі зазначено, що підприємництвом є така господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку. [1, c.20-21]

У статті 42 підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. [1, c.21]

Якщо порівняти визначення підприємницької діяльності, яке подано у Господарському кодексі України, з визначенням, у Законі України “Про підприємництво”, то незмінним залишилось виділення таких рис підприємницької діяльності, як самостійність, ініціативність, систематичність і наявність власного ризику в процесі здійснення господарської діяльності. [1, c.21]

На відміну від визначення підприємницької діяльності, в Законі України “Про підприємництво”, де вказана спрямованість такої діяльності на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою одержання прибутку, в Господарському кодексі України ця спрямованість більш узагальнена і позначена як діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку. [1, c.21]

Господарський кодекс України є нормативною базою для здійснення підприємницької діяльності. Саме він регламентує ступінь свободи підприємницької діяльності, її основні принципи, організаційні форми підприємництва, права найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці, загальні гарантії для підприємців, державну підтримку підприємства, відповідальність суб'єктів підприємництва, діяльність іноземних підприємців в Україні, припинення підприємницької діяльності. [1, c.21]

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників; різноманітні форми власності; вільна конкуренція. Все частіше в економічній літературі використовується такий термін, як “мале підприємництво”. Це є результатом того, що підприємництво активно впроваджується в сферу малого бізнесу. Тому автори намагаються навіть в назві узагальнити ці два поняття, використовуючи спільний прикметник для того, щоб підкреслити загальне походження цих двох понять або узагальнити їх напрям, засоби, форми організації. [1, c.21-22]

Сучасна економічна література відокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

· Ресурсна - формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

· Творча - новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати;

· Організаційна - організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ. Ця функція розкриває специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю:

- він повинен вміти об'єднувати людей для досягнення єдиної мети;

- бути професійно підготовленим для здійснення компетентних розрахунків;

- бути гнучким і наполегливим у прийнятті рішень;

- бути готовим іти на постійний ризик і відповідати за свої дії. [1, c.20]

1.3 Форми та види підприємництва

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку, може здійснюватись у двох основних напрямах:

? шляхом здійснення безпосередньо виробничих функцій (виробництво товару, продукту, послуги);

? шляхом здійснення посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням товару від виробника до споживача). [1, c.49]

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

1. За формами власності (приватні, державні, комунальні);

2. За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

3. За розмірами (малі, середні, великі);

4. За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні). [1, c.49]

Виробниче підприємництво можна назвати провідним видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, надання послуг. Проте саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільш негативних змін: розпались господарські зв'язки, порушилось матеріально-технічне забезпечення, різко знизився збут продукції, погіршилось фінансове становище підприємств. [1, c.49]

Етапи виробничого підприємництва:

? обґрунтування ідеї виробництва конкретного товару чи надання конкретних видів послуг;

? маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

? визначення потреби у фінансових ресурсах;

? придбання чи оренда факторів виробництва;

? реалізація продукції, робіт, послуг;

? визначення результативності виробничої діяльності. [1, c.49]

Основними формами виробничого підприємництва є традиціоналістичне - це виробництво та пропозиція традиційних товарів та інноваційне - виробництво нових, не існуючих раніше товарів з принципово новими характеристиками, особливостями та сферами використання. [1, c.49-50]

Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринкових відносин набуло комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями та угодами щодо закупівлі й продажу товарів та послуг. Тут швидше можна отримати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала бурхливо розвиватись головним чином як приватне, індивідуальне підприємництво. До комерційного підприємництва належить підприємництво у сфері торгівлі та посередницьке підприємництво. До підприємництва у сфері торгівлі належать:

1. Торговельне.

2. Торговельно-закупівельне.

3. Торговельно-посередницьке.

4. Товарні біржі. [1, c.50]

У найбільш спрощеному вигляді схема комерційного бізнесу виглядає так:



Рис 1.1 Схема комерційного бізнесу [1, c.50]

Підприємець придбає товар у власників за суму Гф і продає покупцю за суму Гт. Умовою підприємницького прибутку є

Гт > Гф + витрати + податки. [1, c.50]

Посередництво - це вид підприємницької діяльності, за якого підприємець представляє на ринку інтереси виробників і споживачів, а не свої власні. [1, c.50]

Основні форми посередництва:

? агентування;

? посилторгівське посередництво;

? акціонерство;

? біржове посередництво. [1, c.50-51]

Види посередників: агенти, брокери, дистриб'ютори, дилери, торгові маклери, посилторгівці, аукціоністи. [1, c.51]

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове підприємництво. Сфера його діяльності - утворення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу та комерційну сфери, проте вона може бути й самостійною - банківська, страхова справа, аудиторські, фондові біржі. [1, c.51]

Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, яка кредитує на платних засадах переважно комерційні організації, що здійснюють приймання грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між відсотковими ставками депозитних та позикових коштів. [1, c.51]

Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії). [1, c.51]

Фондову біржу визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту й пропозиції. [1, c.51]

Останнім часом усе більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційна технологія, спеціалізовані послуги. [1, c.51]

Зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвиненими країнами, можна зробити висновок, що найближчим часом на консалтинг чекає бурхливий розвиток. [1, c.51]

Форми підприємництва. Їх можна підрозділити на організаційно-правові та організаційно-економічні. [1, c.51]

Організаційно-правові:

1) товариства (товарищества);

2) товариства (общества);

3) кооперативи. [1, c.51-52]

Організаційно-економічні:

? концерни;

? асоціації;

? консорціуми;

? синдикати;

? картелі;

? фінансово-промислові групи. [1, c.52]

Товариства - це об'єднання людей з метою здійснення підприємницької діяльності. Перевагою його є наявність більше двох партнерів та залучення додаткового капіталу. Недоліком даної організації є те, що кожен з учасників несе рівну матеріальну відповідальність незалежно від розмірів його внеску. Крім того, дії одного з партнерів є обов'язковими для всіх інших, навіть якщо вони не згодні з цими діями. [1, c.52]

Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства поділяються на два основних типи: повне товариство та командитне. У командитних - частина партнерів може мати необмежену, а частина - обмежену відповідальність. [1, c.52]

Товариство з обмеженою відповідальністю (общество с ограниченной ответственностью). [1, c.52]

Головна ознака й одна із найважливіших переваг товариства полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за обов'язками, прийнятими на себе таким товариством тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. Саме в цьому розумінні відповідальність товариства обмежена. У той же час саме товариство як юридична особа відповідає перед кредиторами за обов'язками всім своїм майном. [1, c.52]

Навіть у найгіршому випадку член такого товариства може втратити лише свій пай у капіталі товариства. Це означає, що підприємницький ризик для ділової людини наперед обмежений певною сумою. [1, c.54]

Акціонерним називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на відповідне число акцій. [1, c.54]

Учасники ВАТ (відкритого акціонерного товариства) можуть продавати чи передавати свої акції без згоди інших акціонерів цього товариства. У ЗАТ (закритому акціонерному товаристві) - акції розподіляються тільки серед засновників або заздалегідь визначеного кола осіб. [1, c.54]

Головною особливістю ВАТ є те, що його майновий та грошовий капітал формується шляхом відкритого, вільного продажу своїх акцій. Акції продаються на ринку після їх випуску або шляхом перепродажу за ринковими цінами. АТ відкритого типу є однією з найпоширеніших та цивілізованих сучасних форм організації колективного бізнесу. [1, c.54]

Акція засвідчує той факт, що її власник, акціонер, зробив певний внесок у капітал акціонерної компанії. Вона може бути предметом купівлі-продажу, дарування, застави. Крім того, вона може приносити доход у вигляді частки прибутку, отримуваного АТ, і надає право участі в управлінні. [1, c.54]

Кооперативним називається підприємство, створене групою осіб для спільної виробничої чи іншої господарської діяльності. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова та інша участь його членів у діяльності кооперативу. [1, c.54]

Організаційно-економічні форми

Концерн - це багатогалузеве АТ, яке контролює підприємства через систему участі. Концерн придбає контрольний пакет акцій різних компаній, які по відношенню до нього є дочірніми. Найважливішою ознакою концернів є єдність власності фірм, підприємств, банків, які входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних відносин. [1, c.54-55]

Асоціації - договірні об'єднання підприємств та організацій, створювані для спільного виконання однорідних функцій та координування спільної діяльності. Це одна з м'яких форм об'єднання, учасники асоціацій мають право входити в будь-які інші асоціації. [1, c.55]

Основна мета їх створення - спільне вирішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних та інших завдань. [1, c.55]

Консорціум - тимчасове, добровільне об'єднання підприємств з метою спільного проведення великої фінансової операції (наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). До консорціуму можуть входити і великі, і малі підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні підприємницького плану, але не мають можливості самостійно здійснити його. [1, c.55]

Синдикат - об'єднання для збуту продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення надмірної конкуренції між ними. [1, c.55]

Картель - це угода між підприємцями однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розподіл ринків збуту, частки в загальному обсязі виробництва. [1, c.55]

Фінансово-промислові групи - це нова організаційно-економічна форма підприємництва. Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового й торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств та організацій. [1, c.55]

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників; різноманітні форми власності; вільна конкуренція. Згідно із Законом “Господарський кодекс України”, серед підприємств за їх участю в підприємницькій діяльності виділено три групи, кожна з яких має певні переваги і певні недоліки (Табл. 1.1., [додаток А]). [1, c.55-56]

Цілі малих підприємств відрізняються від середніх і великих. Вони в більшості своїй визначають напрями бізнесу, дії, пріоритет його завдань, концентрують зусилля в конкретній сфері і задають рівні для оцінки результатів. Оскільки мале підприємство значною мірою визначається трудовим потенціалом, професійним рівнем його робітників, то цілі такого підприємства, виходять з концепції людини і мотивуючих факторів. Відповідно до концепції людини цілі малого підприємства переслідують, з одного боку, досягнення рівня споживання, стану зовнішнього оточення, освіти населення, певного рівня соціального розвитку, медичного забезпечення та інших, а з другого - його цілі співпадають з цілями діяльності середніх і великих підприємств: зберігання матеріального заохочення до праці, покращення умов праці та побуту, підвищення кваліфікації праці і кадрів, зменшення екологічної шкоди, виконання федеральних і республіканських програм. [1, c.56]

За останні роки підприємницька діяльність набувала більш регіонального характеру. Тобто провідним фактором розвитку підприємницької діяльності стає підтримка (або її відсутність) з боку місцевих органів самоврядування. Концепцію розвитку малого бізнесу в Україні на сьогодні характеризують три напрями: доступність різних видів ресурсів і можливість використовувати їх для отримання прибутку в умовах невизначеності; ефективне управління та організація виробничого процесу з постійним використанням інновацій; творча ініціатива суб'єкта-господаря, яка стає головним фактором економічних процесів. [1, c.58]

В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають більш життєздатними за рахунок об'єднання капіталу декількох фундаторів, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності у порівнянні з підприємствами інших форм власності. Підтвердженням даної тези є ситуація, що склалася в Донецькій області щодо розвитку підприємств різних форм власності. [1, c.58]

В економіці України та її окремих галузях спостерігається тенденція до збільшення мережі добровільних та інституціональних об'єднань підприємств та організацій (асоціацій, корпорацій). Саме в таких організаційних утвореннях підприємницька діяльність стає провідною і переважаючою формою господарювання. Тому обґрунтування і вибір найбільш ефективних (доцільних) напрямів підприємництва в корпораціях, асоціаціях та інших подібних організаційних структурах є невідкладним завданням. [1, c.58]

Підприємництво як чинник мотивації праці має свої переваги і свої вади. Щодо перших, то це динамізм, мобільність, швидка адаптація до умов, що змінюються, а також можливість диверсифікації діяльності. Вади ж полягають у слабкій стійкості щодо конкурентної боротьби, сумнівна конкурентоспроможність, схильність до банкрутства. [1, c.59]

Для діяльності підприємств у ринкових умовах виключно важливою є їх чітка й повна класифікація.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

? приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

? підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

? комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

? державне підприємство, що діє на основі державної власності;

? підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). [1, c.64-65]

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. [1, c.65]

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. [1, c.65]

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. [1, c.65]

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. [1, c.65]

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. [1, c.65]

Всі інші підприємства визнаються середніми. [1, c.65]

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). [1, c.65-66]

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. [1, c.66]

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. [1, c.66]

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону. [1, c.66]

Закон України “Господарський кодекс України” створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності й організаційної форми підприємства. [1, c.66]



РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз діяльності підприємств в Україні

Формування та розвиток ринкових відносин передбачає вільне співіснування і розвиток різних форм власності та організаційно правових форм ведення бізнесу. Основними завданнями для нашої держави після проголошення незалежності постало питання розвитку, впровадження ринкових відносин та максимально можливе зменшення періоду перехідної економіки. Саме цей період супроводжується диспропорціями в розвитку економіки, соціальною пригніченістю та надмірним темпом інфляції. Для зменшення цього негативного впливу в період ставлення ринкових відносин одним із основних обов'язків держави постає створення умов для прибуткового та гармонійного розвитку приватного бізнесу. В економіці України підприємництво поки що не виявило свої можливості у повній мірі, за останні роки практично не збільшуються підприємницькі ресурси. [5, c.109]

Стан ринку в Україні, на якому діють суб'єкти підприємництва на регіональному рівні, суттєво відрізняються від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту зі швидкістю реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація. Зовсім інша ситуація спостерігається сьогодні в Україні. У цілому правове, соціально-економічне середовище для підприємництва є ще, на жаль, несприятливим. Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній і відповідних монопольних угрупувань. [3, с.142]

Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємництва, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України. [6, c. 229]

Розвиток активності підприємницької діяльності в Україні відбувається в умовах девальвації національної грошової одиниці та політичної невизначеності. Тому аналізування динаміки активності підприємницької діяльності буде проведено на предмет поглиблення монополізації економіки України та сили взаємозалежності різних галузей між собою. З цією метою використано дані Державного комітету статистики та проведено їх кореляційно-регресійний аналіз. [11]

...