Інвестиційна діяльність комерційних банків в України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

комерційний банк україна капітал

Вербинський Ярослав Несторович. Інвестиійна діяльність комерційних банків України.

Дослідженню проблеми організації інвестиційної діяльності комерційних банків в Україні. Розкрито економічну сутність інвестиційної діяльності комерційних банків. Досліджено та охарактеризовано систему чинників, що впливають на формування фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційних банків, та представлено її класифікацію. Здійснено аналіз функціонування основних ланок фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційних банків.

Вступ

Сьогодні, в умовах ринкової економіки, що розвивається, усе більше зростає інтерес до питань інвестиційної діяльності комерційних банків. Успішне становлення цієї сфери діяльності банків поряд зі становленням інфраструктури фондового ринку має величезне значення для доль ринкової економіки в Україні. Від діяльності банків на фондовому ринку виграють не тільки керівництво й акціонери, але також їхні контрагенти й позичальники, жителі й підприємства регіону, де функціонують банки, їхня діяльність банків, що здійснюють операції із цінними паперами на внутрішньому й зовнішньому ринках України, комерційного банку на фондовому ринку, розробка відповідних методологічних положень і практичних рекомендацій.

Ціль дослідження припускає рішення наступних завдань:

1. етапи розвитку

2. розкрити основні напрямки інвестиційної діяльності банку;

3. розробити напрямку вдосконалювання інвестиційної діяльності банку

Процес становлення в Україні якісно нових економічних відносин, що ґрунтуються на ринкових засадах, зумовив необхідність змін у фінансовому механізмі інвестиційної діяльності комерційних банків. Сучасний фінансовий механізм комерційних банків повинен забезпечувати оптимальне співвідношення прибутковості та ризику, сприяючи гармонізації власних інтересів і потреб суб'єктів господарювання, що характеризуються активним попитом на інвестиції. Як у світовій, так і у вітчизняній практиці потужним джерелом інвестицій є фінансові ресурси банківської системи, від ефективного використання яких значною мірою залежить успіх соціально-економічного розвитку держави загалом.

З огляду на гостру потребу учасників ринку в інвестиційних коштах перспективним джерелом прибутків банку є надходження від довгострокових вкладів, ефективність реалізації яких повинна забезпечуватись відповідним фінансовим механізмом. Саме фінансовий механізм інвестиційної діяльності комерційних банків є такою системою економічних відносин, яка повинна забезпечити національну економіку інвестиційними ресурсами шляхом фінансування довгострокових вкладень, контролю за їх реалізацією та аналізу отриманих результатів, він виступає ключовою детермінантою інтенсифікації банківського інвестування. Своєю чергою, стабільність функціонування національної економіки створює оптимальне середовище для банківської системи України. Тому побудова ефективного фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційних банків є надзвичайно актуальним науковим і практичним завданням сьогодення.

Теоретичні засади дослідження і практика реалізації інвестиційної діяльності комерційних банків досить масштабно досліджуються у працях українських вчених: З.М. Васильченко, В.І. Версаль, О.Д. Вовчак, І.В. Волошина, В.І. Грушка, М.І. Крупки, Б.Л. Луціва, І.О. Лютого, О.В. Мертенса, В.І. Міщенка, О.М. Мороза, С.В. Науменкової, А.А. Пересади, Л.О. Примостки, М.І. Савлука. Значну увагу вивченню питання інвестиційної діяльності комерційних банків приділено також у роботах російських економістів: М. Блауга, Е. Брегеля, Л. Курманової, Ю. Масленченкова, А. Шеремета. Вагоме місце у дослідженні методів здійснення довгострокових вкладень банками займають праці західних вчених: К. Вікселя, М. Гордона, Ф. Ліста, Г. Марковіца, Р. Міллера, Д. Ратнера, Р. Редкліфа, П. Самюельсона, В. Шарпа, Й. Шумпетера та інших.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних і зарубіжних вчених з даного питання, слід зауважити, що в умовах розвитку ринкової економіки України існує потреба в подальшому дослідженні теоретичних та методичних аспектів впливу фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційного банку на його фінансові результати. Зазначений напрям досліджень потребує розгляду у контексті системи економічних відносин, що виникають у процесі господарювання банків. Вище викладене обумовило вибір теми дипломної роботи, її мету і завдання.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають умови інвестиційної діяльності комерційних банків в Україні, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, аналітичні дані Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України, Асоціації українських банків. У роботі широко використовувалися інформаційні джерела міжнародних фінансових організацій, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам інвестиційної діяльності комерційних банків.

В межах даної роботи обґрунтовано сутність та роль фінансового механізму інвестиційної діяльності комерційних банків, а також розроблено методичні підходи до його оптимізації. Метою дипломної роботи є поглиблення теоретичних засад визначення економічної категорії «фінансовий механізм інвестиційної діяльності комерційних банків» та розробка практичних рекомендацій щодо його функціонування у вітчизняних комерційних банках для підвищення ефективності їх інвестиційних операцій та інтенсифікації інвестиційних процесів в Україні.

1. Теоретичні основи інвестиційної діяльності комерційних банків

1.1 Поняття та види банківських інвестицій

Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

* прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

* портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

* за допомогою механізмів фондового ринку;

* за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи".

Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки в Україні можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).

3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Діяльністю по випуску цінних паперів визначається виконання торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Обігом цінних паперів називають укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.

Торгівля цінними паперами - це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).

Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку 08.05.98 № 57.

Обслуговування обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України (Закон "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:

* зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;

* кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.

Власник цінних паперів чи особа, яка діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.

Депозитарна діяльність поділяється на такі види:

* відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери;

* депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);

* розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах або в електронних торговельно-інформаційних мережах.

Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних ділерів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінники паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

1.2 Механізм формування інвестиційного портфелю комерційних банків

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Останні певним чином відрізняються від кредитів:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небагатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує і тісний зв'язок:

- зазначені операції найбільш прибуткові, а значить - найбільш ризиковані;

- банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій.

До основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків, складає його інвестиційний портфель. У цю сукупність входять зобов'язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

Номінальна вартість акції не має нічого спільного з курсовою ціною (продажна ціна у певний період часу), по якій продають і купують акції на біржі. Курсову ціну акції там визначають попит та пропозиція. За акціями не існує терміну погашення, тому їх можна розглядати як довічну ренту. Ціну акції можна визначити, дисконтуючи суму дивідендів за нескінчений період:

1.1

де: P - ціна акції;

D - постійний річний дивіденд на акцію;

К - річна ставка дисконту (очікувана ставка доходу).

Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов'язану з фактором часу. Очікувана ставка дисконту залежить від основної реальної норми процента, який існує для інвестицій з мінімальним ризиком, від премії за кредитний ризик, від очікуваного рівня інфляції і від строку погашення цінного паперу. Якщо в майбутньому інфляція буде більшою, чим очікувалось, то кредитори програють, а позичальники виграють, якщо інфляція буде меншою, чим очікувалось, то виграють кредитори, а позичальники програють.

Попереднє рівняння можна переписати у вигляді простої формули:

 1.2

Власники привілейованих акцій регулярно одержують фіксовані дивіденди від компаній, які випускають акції. Тому ціну привілейованої акції легко визначити за вказаною формулою.

Складнішим є визначення ціни звичайної акції. За звичайними акціями величина дивідендів заздалегідь не фіксується і відсутні гарантії на їхнє одержання. Розмір дивідендів зумовлений величиною прибутку компанії.

Якщо розмір дивідендів не змінюється, то ціна акції розраховується за вказаною вище формулою.

У тому випадку, коли розмір дивідендів постійно зростає, фомула ціни акції трансформується:

1.3

де: Р - ціна звичайної акції;

Do- останній сплачений дивіденд на акцію;

D1- дивіденд на акцію через рік;

К - річна очікувана ставка доходу (ставка дисконту);

g - постійний очікуваний темп приросту дивіденду.

У тому випадку, коли дивіденди на звичайну акцію зростають нерівномірно, то слід обрахувати майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперешньої вартості і додати отримані результати.

Вкладення в облігації є менш ризикованими у порівнянні із вкладеннями в акції. Самими надійними і безпечними на фондовому ринку є державні боргові зобов'язання. В Україні поки що важко гарантувати ліквідність урядових запозичень із-за економічної нестабільності та дефіциту державного бюджету.

Комерційні банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без врахування нарахованих на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

Формула розрахунку ціни купівлі-продажу однієї облігації така:

V = Н + P, 1.4

де: V - ціна купівлі-продажу;

Н - номінальна вартість однієї облігації;

P - премія або дисконт.

Виходячи з бажаної дохідності можна розрахувати курсову різницю по одній облігації за формулою:

1.5

де: P - премія або дисконт;

D - дохід по облігації;

C - бажана дохідність облігації;

к - C : 100%;

n - кількість днів до погашення;

Н - номінальна вартість однієї облігації.

Т - максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

Формула розрахунку дохідності облігації при придбанні така:

1.6

де: С - дохідність облігації, %;

D - дохід по облігації;

P - премія або дисконт;

V - ціна придбання облігації;

n - кількість днів до погашення;

Т - максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

Розглянуті вище формули застосовуються для облігацій з термінами погашення до 1 року.

Для визначення ціни облігації з терміном погашення понад 1 рік застосовується така формула:

1.7

де: P - вартість облігації;

Н - номінальна вартість облігації;

D - річний купонний дохід на облігацію;

К - річна очікувана ставка доходу на облігацію (або дохід на облігацію при її погашенні);

n - термін розміщення облігації.

Таким чином, ціна облігації складається із суми теперішньої вартості грошового потоку майбутніх відсоткових платежів плюс теперішня вартість суми облігації, яка погашається при настання строку. Ціна облігації може бути вищою за номінал і нижчою від нього. Вона прямо пропорційна купонній відсотковій стаці та оберенено пропорційна ставці очікуваного доходу.

Як правило, розрахунок ціни облігації складніший, ніж у наведеній формулі. При її визначення можуть додатково враховуватись такі фактори:

* скільки разів протягом року нараховуються відсотки купонного доходу;

* за якою ставкою оподатковується купонний дохід за облігацією та очікуваний дохід за облігацією при її погашенні;

* за який час до отримання наступного купонного доходу купується облігація.

Якщо купонний дохід нараховується m разів протягом року, то тоді замість річної ставки дисконту використовується ставка K1, розрахована на менший інтервал часу, що дає змогу врахувати реінвестування відсотків протяком року:

K1 = K/m 1.8

Здебільшого у біржових зведеннях наводять не ринкову ціну облігації, а її курс, що дорівнює відсотковому співвідношенню ринкової ціни та номіналу. Це роблять для того, щоб відбити попит на певну облігацію і очікуваний дисконт. Наприклад, облігація номіналом 1000 грн. продається за курсом 85. Це означає, що її ринкова ціна складає 850 грн.

Найважливішою характеристикою облігації є її дохідність. Розрізняють такі види дохідності: купонну, поточну та повну.

Купонна дохідність визначається відносно номіналу і показує, який відсоток нараховується щорічно власникові облігації. Ця ставка встановлюється згідно з умовами випуску.

Поточна дохідність визначає відсоток, який щорічно одержує власник облігації на інвестований капітал. Вона розраховується як відсоткове співвідношення між річним купонним доходом від облігації і тією ціною, за якою інвестор її придбав. Слід розрізняти дохідність, що наводиться у біржових зведеннях, і дохідність для певного інвестора: у першому випадку використовується поточний курс цінного паперу, у другому випадку у знаменнику записують курс, за яким облігацію купив інвестор.

Повна дохідність характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), що його одержує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі.

Активні операції комерційних банків включають також облік і дисконт векселів.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.

Якщо векселедержатель зацікавлений у достроковому поверненні коштів, відвернених у розрахунках, він може продати боргове зобов'язання комерційному банку. Вексель передається банку при наявності повного передаточного напису - індосаменту, який означає перехід права одержання платежу по векселю до банка.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримав за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

1.9

де Д - сума дисконту;

Н - номінальна сума векселя;

к - річна ставка дисконту;

n - строк у днях від дня обліку до дня платежу;

Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Сума дисконту стягується банком ніби наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку тільки після отримання платежу за векселем.

Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором - векселедержателем з усіма правами і обов'язками останнього згідно з Положенням про вексель.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.

4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов'язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод "штанги". Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Баланс можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

1.3 Нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності банків України

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним

банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Головним нормативно-правовим актом, що регулюєінвестиційну діяльність комерційних банків в Україні є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до Закону інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких утворюється прибуток або здобувається соціальний ефект.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки України мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України. Без такого дозволу банк має право здійснювати інвестиції у разі, коли:

1) інвестиції в будь-яку юридичну особу становлять не більше ніж 5 % регулятивного капіталу банку;

2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність із надання фінансових послуг;

3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банкам забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

На інвестиційному ринку банки можуть вести власну інвестиційну діяльність, а також надавати інвестиційні послуги. Під банківською інвестиційною діяльністю розуміють ті операції, в яких банки виступають у ролі «ініціатора вкладення коштів» як у реальні активи, матеріальні або нематеріальні (у розвиток власного банківського бізнесу або в розвиток іншого суб'єкта підприємницької діяльності), так і у фінансові інструменти, через формування кредитно-інвестиційного портфеля банку.

Порядок інформування про здійснення інвестиції, зазначеної у частині

третій 50 статті Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлює Національний банк України.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу,

статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку неповинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк;

3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу;

4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки в Україні можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Облік цінних паперів за справедливою вартістю

1.Визначення справедливої вартості цінних паперів, що облікуються в торговому портфелі і в портфелі на продаж, а також визначення переліку цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю, здійснює Департамент цінних паперів (далі - ДЦП), про що оформляється Довідка про справедливу вартість цінних паперів у портфелях банку. Довідка оформляється в трьох примірниках, один з яких залишається в ДЦП, другий направляється в Департамент бухгалтерського обліку (далі - ДБО), третій примірник направляється в Департамент звітності і управлінської інформації. Довідка складається на дату балансу (щомісячно). Цінні папери, що знаходяться в портфелях банку і не зазначені у Довідці, не обліковуються за справедливою вартістю.

2. Облік цінних паперів за справедливою вартістю (здійснення бухгалтерських проводок) здійснює ДБО на підставі Розпорядження ДБО, що оформляється ДЦП. Розпорядження оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в ДБО, а інший, з відміткою працівника ДБО про отримання, повертається в ДЦП. Відображення в обліку зміни справедливої вартості здійснюється на дату балансу (щомісячно).

3.ДЦП самостійно збирає, систематизує і аналізує усю інформацію (відомості про котирування цінного паперу, особливу інформацію про емітента, ставки KIAKR, регулярну фінансову звітність емітента, тощо), необхідну для визначення справедливої вартості цінних паперів.

2. Аналіз та шляхи удосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків в україні

2.1 Аналіз та оцінка інвестиційної діяльності комерційного банку

Місцем проходження мною виробничої практики була філія №10 ВАТ «Кредобанк» у м. Львів за адресою вул. Гнатюка 16.

Акціонерний комерційний банк "Кредобанк" входить до єдиної банківської системи України.Банк у своїй роботі керується Законами України "Про банки і банківську діяльність" ,"Про господарські товариства",іншими законодавчими актами України,нормативними актами Національного банку України,єдиними правилами бухгалтерського обліку .

Філія здійснює такі банківські операції :

- залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів ;

- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування ;

- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

- купівля , продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

- придбання права вимоги на поставку товарів і надання послуг , прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог( факторинг);

- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду ( лізинг);

- купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

- довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів;

- надання консультаційних послуг;

- проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України і Головного управління Державного казначейства Міністерства фінансів України;

- здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України та банку "Кредобанк".

Працюючи у конкретному структурному підрозділі банку, я у першу чергу ознайомився з нормативною базою, тобто вивчив основні регламентуючі документи, які даний відділ використовує в своїй роботі. Крім того, я повинен був засвоїти, яку роботу чи операції здійснює цей структурний підрозділ: ознайомитися з функціональними обов'язками працівників, навчитись заповнювати відповідні документи і реєстри, знайомлячись з документальним оформленням тих чи інших операцій, знати послідовність їх руху і обробки. Заповнені документи підшиваються в окрему папку як додатки до кожної конкретної теми, перелік і послідовність яких приведений в тематичному плані.

Метою практики є поглиблення знань, яких я набув в процесі навчання, оволодіння сучасними формами та методами економічної і контрольної роботи, формування моїх здібностей і навичок, прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в сучасних економічних умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Завданням навчальної практики є поглиблення знань навчальних предметів, формування у студентів навичок за обраною спеціальністю і об'єднання теоретичного навчання з практичною діяльністю.

Організаційну структуру ВАТ «КРЕДОБАНК» формують Головний Банк, 26 філій і 147 відділень. Сьогодні ВАТ «КРЕДОБАНК» - це банк, що динамічно розвивається, входячи у двадцятку кращих банків України. Основними напрямками розвитку ВАТ «КРЕДОБАНК» є: активність операцій з кредитування, обслуговування експортно-імпортних операцій, операцій з цінними паперами, ріст статутного капіталу, нарощування депозитних ресурсів, впровадження нових технологій і продуктів.

Згідно з інформацією Асоціації Українських Банків ВАТ «КРЕДОБАНК»: 1) за величиною активів посів 28 місце;

2) за величиною сплаченого статутного капіталу - 35 місце;

3) за обсягом депозитів фізичних осіб Банк посідає 19 місце в цьому ж рейтингу;

4) за величиною кредитно-інвестиційного портфелю (при збереженні якісних показників заборгованості) - 30 місце серед вітчизняних банків.

ВАТ «КРЕДОБАНК» активно впроваджує європейські стандарти якості обслуговування клієнтів, нові банківські технології, динамічно реагує на ринкову кон'юнктуру, розширює спектр фінансових послуг, виходить на нові географічні ринки, активно розбудовує філійну мережу, налагоджує довгострокові, взаємовигідні ділові відносини. Банк утвердив себе як стабільна і прозора структура в очах західноєвропейських фінансових кіл.

ВАТ «КРЕДОБАНК» здійснює банківські операції у відповідності із Законом України «Про банки і банківську діяльність» згідно ліцензії Національного банку України № 43 від 27 січня 2006 року.

Банки, які спеціалізуються на фінансуванні інвестиційних проектів, звичайно мають справу з великою кількістю заяв і проектних пропозицій від компаній -- спонсорів проектів. Тому необхідне створення системи відбору заяв на основі формальних і неформальних критеріїв. Спочатку здійснюється відбір на основі таких формальних ознак, як галузева належність проекту, розмір кредиту і загальна сума інвестицій у проект, ступінь обробки проекту (наявність техніко-економічного обгрунтування, бізнес-плану, технічної документації тощо), наявність гарантії або інших видів забезпечення платіжних зобов'язань позичальника по кредиту, тип інвестиційного проекту (нове будівництво, реконструкція, розширення). До неформальних критеріїв належать: комерційна життєздатність проекту, фінансовий стан позичальника, технічні, фінансові, екологічні та інші ризики реалізації проекту, професійна здатність позичальника втілити проект, державна підтримка проекту тощо. Західні банки попередній відбір проектних пропозицій називають «скрінингом» (sсгееning) -- «просвічування» заяв, або експрес-аналізом. Попередній аналіз виконує не лише відбраковку заяв, а й встановлює зворотний зв'язок з метою уточнення заяви, її вдосконалення, реструктуризаціїпроекту. Звичайно банки не займаються підготовкою проектів, але іноді вони роблять це. Вони беруть на себе підготовку проектів, якщо проводять агресивну політику, спрямовану на пошук високоприбуткових проектів. Банки беруть на себе ризик підготовки проекту в обмін на отримання прав за проектом.

Найвідповідальніший етап проектного циклу в банку -- оцінка інвестиційного проекту. Об'єктом оцінки інвестиційного проекту виступає документація, що належить до проекту:

*техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) інвестицій у проект або бізнес-план;

*фінансова звітність підприємства-заявителя, звіти фінансового аудиту

* додаткові (щодо ТЕО) дослідження (звіти про корисні копалини, оцінка впливу проекту на навколишнє середовище, звіти технічних, енергетичних та екологічних аудитів, маркетингові дослідження тощо);

* контракти або проекти контрактів (на поставку машин і обладнання, підрядні роботи, поставку майбутнього проектного продукту);

* дозволи та ліцензії державних органів (на надровикористання, викиди

в навколишнє середовище тощо);

*інші документи та матеріали.

Оцінка інвестиційного проекту оформлюється у вигляді оціночного докладу за проектом. Його структура може варіюватися в різних банках, але типовими розділами є:

1)резюме докладу;

2)оцінка фінансового та економічного стану підприємства позичальника; 3)загальний опис інвестиційного проекту;

4)технічна та екологічна оцінки інвестиційного проекту; 5)оцінка організаційного плану роботи і управління інвестиційним проектом; 6)оцінка комерційної ефективності інвестиційного проекту; 7)оцінка основних ризиків за інвестиційним проектом; 8)план фінансування інвестиційного проекту;

9)рекомендації та висновки.

За представленим керівництву банку оціночним докладом приймається

рішення відносно доцільності ведення переговорів.

Для зменшення ризику та збільшення доходів комерційні банки проводять диверсифікацію активних операцій, тобто розподіляють активи між різними видами операцій та об'єктами вкладень. Ефективність діяльності банку в довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення конкурентоспроможності в ринкових умовах значною мірою визначаються Рівнем і масштабами інвестиційної діяльності банку. Тому, крім авансування ресурсів у позикові активи, чимала частина банківського капіталу має форму інвестиційних активів. Інвестиціями називають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові (капіталізовані) інвестиції.

Прямі фінансові інвестиції -- це вкладення коштів у діяльність інших підприємств, організацій і установ на довгострокові основі. Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, -- це високо, ліквідний вид фінансових інвестицій, що легко реалізується, але{ більш ризикованим. Вони вільно котируються на ринку ці паперів. Портфельну форму інвестування банки, як правило, використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського капіталу.

Цінним папером називається документ, який засвідчує з до. триманням установленої форми обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передання яких можливі тільки за його пред'явлення. Серед існуючих цінних паперів виділяють фондові та комерційні. До фондових відносять акції та облігації. До комерційних цінних паперів належать комерційні векселі, чеки, заставні свідоцтва та ін. Фондові цінні папери відрізняються від комерційних масовим характером емісії.

Інвестиційний портфель комерційного банку складається з: * усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у власності банківської установи;

* акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного капіталу суб'єкта господарської діяльності.

Іншими словами, інвестиційний портфель комерційного банку складається з цінних паперів:

* на продаж;

* на інвестиції;

* інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.

Нефінансові інвестиційні активи комерційного банку поділяються на матеріальні і нематеріальні. За рівнем ліквідності ці активи посідають останнє місце в балансі, хоч ризик їх розміщення невеликий (за винятком лізингових операцій).

Нематеріальні активи являють собою невідчутні цінності і відображаються в класі 4 Плану рахунків.

Іншими словами, нематеріальні активи -- це засоби, які не мають матеріально-речової форми, однак дають прибуток чи створюють умови для нормальної діяльності банку й отримання прибутку. Аналіз їх вартості в умовній одиниці здійснюється за такими основними групами:

*ділові зв'язки банку;

* розміщення клієнтури;

* монопольні права і привілеї

* престиж фірмових знаків;

* патенти і ліцензії;

*інтелектуальна власність.

Під час аналізу нематеріальним активів, крім їх структури, аналізується зміна їх суми в динаміці.

Основні засоби є матеріальному активами оскільки вони мають фізичну форму. До основних засобів банку належать: земля; будівлі; .устаткування; комп'ютерна та обчислювальна техніка; обладнання; меблі; транспортні засоби інструменти; інвентар та інші матеріальні цінності зі строком користування більше року.

За функціональним призначенням розрізняють операційні та неопераційні основні засоби.

Операційні засоби -- це засоби, що беруть безпосередню повторну або часткову участь у банківській діяльності чи сприяють виконанню. Неопераційні основні засоби -- це засоби, що не беруть безпосередньої участі у банківській діяльності Наприклад: основні засоби, придбані для здачі у фінансовий лізинг.

Аналіз матеріальних активів комерційного байку проводиться аналізу цих активів на інших підприємствах:

*являється їх склад, рух, якісний склад, початкова і залишкова вартість;

*простежується динаміка за звітний період;

* з'ясовується сума додатково нарахованої амортизації за рахунок прибутку банку в разі вибуття не повністю замортизованих основних засобів;

*визначаються коефіцієнти реальної вартості основних: засобів і накопичення амортизації.

Нагадаємо, що останній показник являє собою співвідношення нарахованого зносу та початкової вартості майна, що аналізується. Коефіцієнт накопичення амортизації свідчить про інтенсивність вивільнення відвернених у капіталізовані активи коштів.

Якщо банк вкладає кошти в капітальні вкладення, окремо аналізується структура капітальних вкладень. При цьому аналіз структури вкладень можна проводити за такими напрямами:

1. Вкладення в будівництво

-- житла;

-- службових приміщень;

-- об'єктів соціально-культурного призначення;

2. Придбання будинків

-- виробничого призначення;

-- житла;

-- соціально-культурного призначення;

3. Придбання інвентарю та устаткування

-- виробничого призначення;

-- невиробничого призначення.

Станом на 31 грудня 2009 року до складу інвестиційних цінних паперів для подальшого продажу включено цінних паперів за справедливою вартістю 45826 тис. гривень, які були подані у заставу за операціями продажу та подальшого викупу.

Основний фактор, який враховує банк при визначенні того, чи є борговий цінний папір знеціненим - це його прострочений статус.На підставі цього банком наведені аналізи за строками прострочення боргових цінних паперів, які окремо були визначені як знецінені.

Таблиця 2.1 Аналіз статичної платоспроможності ВАТ «Кредобанк» за 2008 - 2009рр.

Назва показника	Розрахунок на 31.12.2008 р.	Розрахунок на 31.12.2009 р.	Відхи-лення
1.Коеф. аг. покриття 2.Коефі. пром.. лік від.	5753687/5637338=1,02 5753687-533088/ 5637338 = 0,92	5436700/4784299=1,14 5436700-1060316/ 4784299 = 0,91	-0,12 -0,01

Коефіцієнт загального покриття (потенційна платоспроможність) коливається між 1 - 1,5 - це свідчить про те, що поточні пасиви підприємства повністю покриті його поточними активами, тобто у випадку необхідності ВАТ «Кредобанк» може розрахуватися за своїми зобов'язаннями після реалізації своїх оборотних активів.

Коефіцієнт проміжної ліквідності ВАТ «Кредобанк» на рівні 1,02 на 31.12.2008 та 1,14 на 31.12.2009 вважається позитивним, оскільки нормативне значення цього показника 0,7-0,8. Такий рівень свідчить про здатність підприємства виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів та дебіторської заборгованості. Однак, зменшення показника на кінець періоду свідчить про зниження рівня платоспроможності підприємства.

Таблиця 2.2. Цінні папери за справедливою вартістю, зміни якої відносятся на фінансовий результат загальні

У тисячах українських гривень	Розрахунок на 2009 рік	Розрахунок на 2008 рік
Облігації компаній	11685	24254
Всього боргових цінних паперів	11685	24254
Всього цінних паперів за справедливою вартістю, зміни якої відносятся на фінансовий результат	11685	24254

Банк безвідклично відніс зазначені вище цінні папери у таблиці 2.2, які не входять до його торгового портфелю, у категорію цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю, зміни якої відносяться на фінансовий результат. Ці цінні папери відповідають критеріям класифікації цінних паперів, що обліковуються за справедливою вартістю, зміни якої відносяться на фінансовий результат, оскільки відповідно до стратегії, визначеної у бізнес-плані, керівництво банку оцінює результати операцій з цими цінними паперами на підставі їхньої справедливої вартості.

...