Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов“. Це припущення забезпечує „чистоту“ аналізу. В реальному житті на розвиток будь-якого процесу впливають численні чинники, які діють одночасно і в різних напрямках. Завдання аналізу - виділити один з них і відстежити його вплив за інших незмінних умов, а потім проаналізувати вплив іншого чинника. Такий прийом дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних чинників. Проте слід застерегти, що припущення „за інших рівних умов“ може спричинити помилку, якщо непоміченим виявиться головний чинник, який, власне, і визначає провідну тенденцію.

Дослідник також повинен прийняти до уваги правило: „що є вірним для частини, не завжди справджується для цілого“. Не можна застосовувати висновки, одержані для окремого суб'єкта, до їх сукупності чи всього суспільства. Це може призвести до так званої „помилки композиції“. Наприклад, якщо один фермер виростить великий урожай, то він збільшить своє багатство. Це цілком правильне твердження, однак, не можна застосовувати до всіх фермерів. Адже якщо врожайність підвищиться у всіх фермерських господарствах, то величина доходу кожного з них може скоротитися внаслідок збільшення сукупного пропонування і зниження ринкових цін на сільськогосподарську продукцію.

В аналізі важливо також уникати логічної помилки „post hoc“ (неминуче; після цього, отже, внаслідок цього). Це помилка причини і наслідку. Вона може виникнути, якщо, не врахувавши всіх важливих чинників, вважати, що коли подія А передувала події Б, то саме подія А спричинила подію Б. Наприклад, уряд знизив ставки оподаткування, після чого податкові надходження до бюджету почали зростати. На цій підставі не можна робити висновок, що зниження ставок оподаткування завжди призводить до збільшення податкових надходжень. Потрібно зважати й на інші обставини. Зростання суми податкових надходжень могло статись через те, що в цей час економіка перебувала у фазі піднесення, доходи населення зросли, розширилась база оподаткування. Наведені приклади показують важливість всебічного аналізу при вивченні економічних ситуацій.

В економічних дослідженнях також можуть проводитись експерименти, але вони не такі поширені, як у фізиці чи інших природничих науках, і не завжди бажані, тому що негативні наслідки експерименту можуть мати вплив на багатьох людей.

До специфічних методів мікро- та макроекономіки належать граничний аналіз і економічне моделювання.

Граничний аналіз базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних чинників, що впливають на процес. Як правило, всі чинники, за винятком одного, котрий досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного чинника. У такий спосіб досліджуються зв'язки між змінними величинами певної економічної структури. Граничний аналіз складає основу вивчення поведінки споживачів і виробників, ринкового попиту і пропонування, державного регулювання економіки.

Всі змінні поділяються на ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні). Прикладом ендогенних змінних для ринку є обсяг попиту або пропонування та ціна, які взаємодіють між собою, їх вивчають за допомогою граничного аналізу. Екзогенні змінні формуються поза досліджуваною системою. Їх беруть як дані і вивчають, як вони впливають на ендогенні змінні. Прикладом екзогенних змінних є технологія, що визначається розвитком науки, урядові заходи - встановлення податків, мінімальної зарплати, тощо. Їх часто називають „інші чинники“.

Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної економічної системи, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. Вона досить далека від реального життя, оскільки не відображає всього різноманіття впливів. Разом з тим, вона розкриває сутність певної економічної реальності в цілому. Наприклад, модель поведінки споживача дозволяє охарактеризувати чинники, котрі впливають на вибір споживачем тієї чи іншої кількості благ, їх комбінації в споживчому кошику, що важливо для прогнозування сукупного ринкового попиту на те чи інше благо. Об'єктом аналізу в економічній моделі є ендогенні змінні, їх реакція на дію екзогенних змінних.

Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги системи. У стані рівноваги система цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати його за незмінності інших умов. Щоправда, точка рівноваги не завжди означає досягнення ефективності. Економічне моделювання застосовується для різних рівнів аналізу, як у мікро- , так і у макроекономіці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Для прикладу розглянемо макроекономічну модель виробничих можливостей за умови обмеженості ресурсів. Рис. 1.1 ілюструє межу виробничих можливостей в узагальненому вигляді. Точки і решта, розташованих на межі виробничих можливостей, є точками ефективного розподілу ресурсів.

Всі точки над нею (точка ) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під межею виробничих можливостей (точка ) відповідають неповному використанню ресурсів, є неефективними.

Подальше розширення виробництва можливе лише за рахунок науково-технічного прогресу або залучення додаткових ресурсів, знайдених у країні або за її межами. У таких випадках межа виробничих можливостей зміщується праворуч (пунктир на графіку). Це означає, що відбувається економічне зростання.

Розглянувши предмет вивчення, а також методи дослідження економічної теорії, можемо зробити висновки про її функції. Виділяють чотири функції економічної теорії як науки: теоретико-пізнавальну (гносеологічну), практичну, прогностичну, а також світоглядну.

Теоретико-пізнавальну функцію виконує позитивна економічна теорія. Вона вивчає економічні явища і процеси, пояснює поведінку економічних суб'єктів, тобто намагається дати відповідь на питання, якою є економічна ситуація в країні, як функціонує економічна система, які сили забезпечують розквіт або занепад національної економіки. Економічний аналіз описує реальні проблеми сучасної змішаної економіки, механізм дії різних чинників, що впливають на поведінку системи, умови макроекономічної рівноваги та її порушення.

Практичну функцію виконує нормативна економічна теорія, яка формує уявлення про те, якою має стати економіка. Вона намагається надати рекомендації для урядів щодо можливих шляхів вирішення нагальних проблем економічного розвитку, окреслити межі державного втручання у хід саморозвитку системи. Рекомендації часто залежать від позиції вчених, які представляють різні економічні школи і відображають інтереси різних суб'єктів. Відповіді на запитання: який бюджет кращий - збалансований чи дефіцитний?, що небезпечніше - інфляція чи безробіття? що справедливо - диференціація доходів чи їх вирівнювання? - будуть різними у кейнсіанців, у монетаристів, у представників сучасної ліберальної течії. Економічна політика залежить від того, які погляди домінують в науці.

Прогностична функція економічної теорії полягає у розробці перспектив економічного розвитку країни. На основі оцінки економічної кон'юнктури та знання основних тенденцій вчені намагаються окреслити стратегії досягнення позитивних результатів, передбачати наслідки державного регулювання та реформування економіки.

Світоглядна функція випливає з того, що вивчення реальних проблем та можливостей розвитку сучасного суспільства в сфері економіки формує тип економічного мислення та світогляд людини, допомагає визначити активну позицію в громадянському суспільстві та реально оцінювати економічну політику урядів. Слід відзначити, що вчені і представники владних структур повинні усвідомлювати велику відповідальність при прийнятті рішень, тому що їх помилки можуть мати надзвичайно високу ціну для всієї країни, для добробуту всього населення.

Особливого значення позитивна і нормативна функція економічної теорії набувають у перехідних економічних системах. Тут мова йде не лише про вивчення специфічних проблем і ситуацій, які не мають аналогів у світовій практиці, але і про вибір моделі розвитку, яка була б прийнятною для національної економіки. У цьому питанні варто проявити велику обережність і максимально врахувати історичний досвід власної та інших країн.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТЕСТИ. Визначте єдино правильну відповідь

1. Економічні інтереси - це:

а) прагнення людей реалізувати свою мету;

б) прагнення людей задовольнити свої матеріальні потреби;

в) усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, суспільства;

г) потреба у життєво необхідних благах.

2. Суб'єктивний (особистий) фактор виробництва - це:

а) матеріальні умови праці;

б) робоча сила людини;

в) засоби праці;

г) продуктивні сили суспільства.

3. Проблема вибору, з якою постійно стикаються економічні суб'єкти, зумовлена тим, що:

а) потреби людей безмежні, а ресурси обмежені;

б) всі люди мають різні смаки та уподобання;

в) всі люди прагнуть якнайкраще задовольнити свої потреби;

г) всі люди прагнуть вищого рівня добробуту.

4. В якому з варіантів відповідей типи ринкових структур перераховані послідовно - від найбільш до найменш конкурентного ринку?

а) досконала конкуренція, олігополія, монополістична конкуренція, монополія;

б) монополія, досконала конкуренція, олігополія, монополістична конкуренція;

в) досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія;

г) монополістична конкуренція, олігополія, досконала конкуренція, монополія.

5. Сутність методу наукової абстракції полягає у:

а) розчленуванні цілого на окремі елементи і дослідженні кожного з них окремо;

б) логічному висновку про ціле на основі окремих фактів;

в) відмові при вивченні явища від розгляду його поверхневих, несуттєвих сторін і зосередженні дослідження на з'ясуванні внутрішніх, суттєвих зв'язків;

г) формулюванні гіпотез і подальшій їх перевірці на фактах.

ЗАДАЧІ

Задача 1

У галузі виробляються комп'ютери та принтери. У таблиці наведено ефективні варіанти зміни структури виробництва:

Варіанти	A	B	C	D	E	F	G
Принтери, шт.	6	5	4	3	2	1	0
Комп'ютери, шт.	0	8	15	21	26	30	33

1. Зобразіть графічно криву трансформації виробничих можливостей галузі.

2. Обчисліть альтернативні витрати виробництва одного додаткового комп'ютера в різних варіантах зміни структури виробництва.

3. Поясніть, як змінюються альтернативні витрати в міру розширення виробництва принтерів.

Задача 2

У деякій країні за умови цілковитого використання всіх ресурсів виробляються тільки два товари - велосипеди і пральні машини. Якщо всі ресурси будуть задіяні у виробництві велосипедів, то їх буде вироблено 100; якщо всі ресурси будуть задіяні у виробництві пральних машин, то їх буде вироблено 40.

1. Побудуйте криву виробничих можливостей.

2. Визначте альтернативні витрати виробництва обох видів товарів.

3. Покажіть, які зміни відбудуться на графіку, якщо у виробництві велосипедів буде застосована нова, більш продуктивна технологія.

4. Чи зміниться у цьому випадку альтернативна вартість виробництва?

5. Позначте на графіку точки, які відповідали б ефективним і неефективним способам використання обмежених ресурсів.

ГРАФОАНАЛІТИЧНІ ВПРАВИ

Вправа 1

Поясніть, яка модель представлена на графіку.

1. Позначте декілька точок ефективного розподілу ресурсів між виробництвом двох видів продукції у галузі.

2. Проілюструйте графічно вплив закону спадної віддачі факторів виробництва.

3. Поясніть ситуації, які складаються у точках N і F.

4. Який процес відображає зміна положення кривої від RD до RT?

Відповіді та розв'язки до контрольних завдань

Відповіді до тестів: 1 - в, 2 - б, 3 - а, 4 - в, 5 - в.

Задача 1

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Див. рис. 1.1.

2. Дп/Дк - від A до B: 1к=1/8п;

B-C: 1к=1/7п; C-D:1к=1/6п; D-E:1к=1/5п;

E-F:1к=1/4п; F-G:1к=1/3п.

3. Альтернативні витрати зростають:

F-G:1п=3к; E-F:1п=4к; D-E:1п=5к;

C-D:1п=6к; B-C:1п=7к; A-B: 1п=8к.

Задача 2

1. Див. рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2. 1в=0,4пм; 1 пм=2,5в.

3. КВМ змінить кут нахилу, точка вертикального перетину переміститься вище по осі виробництва велосипедів.

4. Альтернативна вартість виробництва велосипедів зменшиться, а пральних машин - зросте.

5. Всі точки на КВМ є ефективними (А,В), під нею - неефективними (С).

Вправа 1

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Криві трансформації виробничих можливостей.

2. Див. рис.1.3. Всі точки, розташовані на кривій виробничих можливостей (R,A,B,C,D).

3. Закон спадної віддачі проявиться як зростання альтернативних витрат виробництва: послідовне збільшення на одиницю виробництва автомобілів вимагає відмови від все більшої кількості тракторів - спочатку від 1, потім від 2,3,7.

4. Точка N відповідає неефективному використанню, недовикористанню ресурсів; точка F є недосяжною за даного обсягу обмежених ресурсів.

5. Процес економічного зростання.

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Ключові поняття: натуральне виробництво, товарне виробництво, суспільний поділ праці, просте товарне виробництво, розвинуте товарне виробництво, товар, споживна вартість, вартість, мінова вартість, конкретна праця, абстрактна праця, суспільно-необхідний робочий час, продуктивність праці, інтенсивність праці, гроші, функції грошей, закон грошового обігу, грошові агрегати, закон вартості, капітал, додаткова вартість, постійний капітал, змінний капітал, просте та розширене відтворення, нагромадження капіталу, концентрація та централізація капіталу.

2.1 Натуральне і товарне виробництво

Людству відомі дві основні форми організації суспільного виробництва - натуральне та товарне. Історично першою формою господарювання було натуральне виробництво.

Натуральне виробництво - це виробництво, за якого продукти праці використовуються для задоволення власних потреб виробника, для споживання всередині господарства, що їх виробляє.

Натуральне господарство переважає в умовах примітивного рівня продуктивних сил, відсутності суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин, коли виробничі відносини є прозорими, тобто безпосередніми відносинами між людьми. Для натурального господарства характерні обмеженість виробництва і споживання, незмінність пропорцій і структури виробництва, рутинна техніка, домінування ручної праці та ін.

Натуральне господарство існувало у первісних общинах, у патріархальних селянських господарствах, переважало в рабовласницьких латифундіях, середньовічних феодальних маєтках, де виконувались всі необхідні для життя види робіт. Натуральне господарство задовольняло лише примітивні потреби людей. Для феодалів і рабовласників предмети розкоші і екзотичні продукти привозилися з інших країн. Зазвичай вироблений продукт не виходив за межі господарської одиниці, а рівень споживання визначався виключно рівнем виробництва. Між окремими господарствами поділу праці не було, хоч всередині їх раби чи кріпаки могли закріплюватись за певними видами робіт. Окремі продукти праці одних господарств інколи могли обмінювалися на продукти праці інших, проте цей обмін був випадковим і не чинив суттєвого впливу ані на їх виробництво, ані на споживання. Головною галуззю натуральної економіки було сільське господарство. Виробничі відносини у натуральному господарстві виступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їх праці, тобто не уречевлювалися. Експлуатація ґрунтувалась на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності рабів і кріпаків від господаря. Замкненість господарств (автаркія) спостерігалася і на рівні окремих країн, переважала політика господарського відокремлення і самозабезпечення.

З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво витісняється товарним. У той же час пережитки натурального господарства зберігаються і в умовах панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми господарювання складають значну, а в деяких країнах - переважну частину економіки.

Товарне виробництво - це форма організації суспільного господарства, за якої економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів. В результаті таких відносин продукт праці стає товаром.

Матеріальною основою, першою умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці - це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності.

Генезис суспільного поділу праці включає три етапи.

Впродовж майже трьох мільйонів років існування первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. Це означало, що кожна доросла людина виконувала усі види роботи. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. пастуші племена відокремлюються від землеробських. Це перший великий суспільний поділ праці. Пізніше відбувся другий великий суспільний поділ праці - ремесло відокремилось від землеробства. Третій великий суспільний поділ праці відбувся в рабовласницькому суспільстві, коли виділився клас купців.

Розрізняють три форми суспільного поділу праці:

§ загальний - поділ суспільного виробництва на великі сфери, роди (промисловість, сільське господарство);

§ частковий - поділ сфер і родів на окремі галузі, види виробництва;

§ одиничний - поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості.

Внаслідок загального та часткового суспільного поділу праці окремі господарства почали спеціалізуватися на виготовленні певного продукту. Це дало їм можливість вдосконалити засоби праці, підвищити її продуктивність, збільшити обсяги виробництва продуктів та об'єктивно зумовило виникнення і перетворення обміну у життєву необхідність.

Однак здійснити обмін може лише власник засобів виробництва і виробленого продукту. Отже, другою умовою виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва. На основі приватної власності і особистої праці виникло просте товарне виробництво.

Відокремлене ведення господарства на основі приватної власності і власної праця ставить у пряму залежність рівень споживання сім'ї від рівня і ефективності виробництва. Кожен виробник хоче обміняти продукт своєї праці на рівноцінний продукт чужої праці, тобто за принципом еквівалентності, - це сприяє раціональному використанню ресурсів, скороченню витрат виробництва.

З розвитком продуктивних сил засоби праці (знаряддя праці особливо) стають настільки великими, що переростають рамки індивідуального господарства, а конкуренція розорює дрібних виробників, у яких нижча продуктивність праці, вони втрачають свої засоби виробництва. Більш досконалі засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої частини суспільства. З іншого боку поступово зникає рабство і кріпацтво як економічні явища, - люди отримують особисту свободу. Не маючи засобів виробництва і засобів існування, вони змушені найматись до власників засобів виробництва - так виникає капіталістичне товарне господарство, основане на чужій найманій праці. Таким чином розвиток простого товарного виробництва в кінцевому результаті привів до утворення капіталістичного господарювання.

Просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво як форми організації суспільного виробництва мають як загальні риси, так і відмінності.

Загальні риси простого і розвиненого товарного виробництва полягають у тому, що, по-перше, обидві форми в своїй основі мають приватну власність на засоби виробництва; по-друге, економічні зв'язки між виробниками здійснюються у формі обміну продуктами.

Відмінності цих форм наступні:

§ при простому товарному виробництві власник засобів виробництва і виробник поєднуються в одній особі; при розвиненому - виробниками є наймані робітники, позбавлені засобів виробництва;

§ просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне - на найманій, на експлуатації чужої праці;

§ продукт праці при простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному - власникові засобів виробництва, тобто капіталістові;

§ просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним; у ньому не існує одиничного поділу праці; капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинений одиничний поділ праці;

§ метою простого товарного виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника, метою ж капіталістичного виробництва є нажива, отримання прибутку капіталістом;

§ просте товарне виробництво має обмежений характер, тобто лише частина вироблених продуктів використовується для обміну, інша частина - для споживання; розвинене (капіталістичне) товарне виробництво має пануючий характер в суспільстві, воно стає загальним. Всі блага виробляються для продажу.

Основною категорією товарного виробництва є товар.

2.2 Товар і його властивості

Товар - це продукт праці, виготовлений для продажу.

Сама річ, продукти праці, ще не товар. Товаром вони стають лише коли опосередковують відносини обміну між людьми. Тобто, товар - це певні економічні відносини - відносини еквівалентного обміну продуктами праці між товаровиробниками.

Будь-який товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.

Споживна вартість - це здатність товару задовольняти певну суспільну потребу. Щоб продукт став товаром, він має бути корисним не для виробника, а для покупця. Повинен бути суспільною споживною вартістю.

Здатність товару обмінюватись на інші товари у певних кількісних пропорціях називається міновою вартістю.

На ринку обмінюються товари, що мають різні споживні вартості. Що дає можливість їх співставляти, прирівнювати один до одного? Єдине що об'єднує усі товари - це те, що усі вони є продуктом праці. Товари прирівнюються один до одного у відповідності з тією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво.

Втілена у товарі суспільна праця називається вартістю. Це друга властивість товару. Вартість - це внутрішня властивість товару, яка проявляється при обміні як мінова вартість. Отже, мінова вартість є зовнішньою формою прояву вартості.

Наявність двох властивостей у товару пояснюється двоїстим характером праці, втіленої у товарі.

З одного боку, праця будь-якого товаровиробника виступає як конкретна праця (певної спеціальності). Конкретна праця - це корисна праця, яка витрачається у особливій формі і якісно відрізняється від усіх інших видів діяльності. Види конкретної праці відрізняються своєю метою, предметами і засобами праці, значенням, навичками і досвідом виробника, кінцевими результатами. Праця пекаря, столяра, токаря якісно різна. Все це різні види конкретної праці, які створюють різні споживні вартості.

З іншого боку, праця товаровиробників, що виступає як витрата робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретного виду, називається абстрактною працею. Абстрактна праця - це витрата в трудовому процесі фізичної, психічної енергії людини, те що притаманне усім видам діяльності. Абстрактна праця створює вартість.

Абстрактна і конкретна праця - це дві сторони одного трудового процесу, праці, втіленої в товарі. Вони нерозривні у просторі і часі.

Розкриття двоїстого характеру праці дає можливість зрозуміти суперечливий характер товарного господарства. Так, конкретна праця виступає як приватна, бо сам товаровиробник вирішує, якою саме конкретною працею він буде займатися. Однак усі товаровиробники тісно між собою пов'язані розподілом праці та обміном. Саме в процесі купівлі-продажу товару проявляється абстрактна праця, її суспільний характер. Між приватним і суспільним характером праці існують суперечності, які проявляються на ринку у формі різних труднощів реалізації товару - через їх надвиробництво, високу ціну, низьку якість, тощо.

Вартість - це уречевлена в товарі абстрактна суспільна праця. Тому її величина визначається не індивідуальними витратами праці окремого виробника, а суспільно-необхідними витратами праці, або кількістю суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на створення товару. Суспільно-необхідний робочий час - це час, що відповідає суспільно-нормальним (типовим) для даного суспільства умовам виробництва (середньому рівню умілості працівників, техніки, інтенсивності праці).

Суспільно-необхідний робочий час - величина мінлива. Він змінюється під впливом кількох чинників, основними з яких є продуктивність, інтенсивність та складність праці.

Продуктивність праці - це кількість продукції, що створюється у одиницю робочого часу. Продуктивність праці зростає внаслідок застосування нової технології, нових засобів праці. Зі зростанням продуктивності праці така сама кількість праці створює більше продуктів. Кількість продукції зростає, а вартість усієї продукції за одиницю робочого часу не змінюється, тому вартість одиниці продукції зменшується.

Інтенсивність праці - це напруженість праці, витрати робочої сили в одиницю часу. Зі зростанням інтенсивності праці вартість одиниці продукції не змінюється, а кількість виготовленої продукції збільшується, відтак вартість усієї продукції зростає.

На величину вартості товару впливає і складність праці, яка визначається кількістю суспільно-необхідного часу, затраченого на підготовку даного працівника. Чим вищим є рівень освіти і кваліфікації працівника, тим складнішою є його праця, тим більшу вартість в одиницю часу вона створює.

2.3 Виникнення та розвиток грошових відносин. Суть та функції грошей

Вартість - це внутрішня властивість товару, формою прояву якої є мінова вартість. Тобто вартість одного товару виражається через вартість іншого товару.

Історично першою була проста, одинична або випадкова форма вартості:

1 сокира = 20 кг зерна.

Товар, який виражає свою вартість по відношенню до іншого товару, знаходиться у відносній формі вартості (сокира). Інший товар, за допомогою якого виражається вартість першого виступає в ролі еквівалента (зерно).

Внаслідок першого суспільного поділу праці (виділення скотарства) в обмін систематично починають надходити одні і ті ж товари, які обмінюються на інші товари. Виникає повна або розгорнута форма вартості:

З подальшим поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва із маси товарів починає виділятись товар, який стає еквівалентом для усіх інших товарів. Це означало появу загальної форми вартості:

Спочатку роль загального еквіваленту у різних місцевостях виконували різні товари: хутро, сіль, велика рогата худоба, вівці, рис, тютюн, золото.

З часом роль загального еквіваленту майже повністю закріпилась за золотом і сріблом. Виникла грошова форма вартості:



Золото не є грошима за своєю природою. Воно стає ним в результаті тривалого історичного процесу розвитку товарного виробництва, обміну і форми вартості, коли людство з поміж маси товарів обрало золото. Це сталося завдяки його природнім властивостям. Золото однорідне, м'яке, ковке, подільне, неокислювальне. Саме головне, золото - досить трудомісткий товар і тому має високу вартість.

Отже, гроші - це особливий товар, який об'єктивно виділився з усіх інших товарів і слугує загальним еквівалентом при обміні товарів. Це товар, який виражає вартість інших товарів.

Суть грошей розкривається у їх функціях.

Перша функція - функція міра вартості - означає, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Виражену в грошах вартість товару називають ціною. Ціни вимірюються за допомогою масштабу цін.

Масштаб цін - це грошова одиниця певної країни, що містить певну кількість золота (срібла) і слугує для цінового виміру вартості. Масштаб цін встановлюється державою в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно.

Друга функція грошей - це функція засобу обігу. Гроші виконують її тоді, коли стають посередником у реалізації товарів при їх обміні. З появою грошей безпосередній товарний обмін перетворюється у товарний обіг

Третя функція - засіб утворення скарбів або нагромадження. Часто гроші вилучаються з обігу для створення грошових резервів, нагромадження. Грошові резерви потрібні для обслуговування процесу виробництва (виплати зарплати, закупівлі сировини, устаткування тощо). Нагромадження повноцінних грошей (золота, срібла) означає створення скарбів. Вилученні з обігу паперові гроші не являються скарбом, тому що в результаті інфляційних процесів, вони швидко знецінюються.

Четверта функція - функція засобу платежу - пов'язана з кредитом. Він виникає тоді, коли час реалізації товарів відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар. Оплата має відбутись у майбутньому. Цю функцію виконують при сплаті боргу, податків, виплаті пенсії, стипендії, заробітної плати, при оплаті комунальних послуг тощо.

В умовах розвитку міжнародних відносин гроші виконують п'яту функцію - функцію світових грошей. Спочатку цю функцію виконували повноцінні (золоті чи срібні) гроші. Нині, як міжнародний купівельний та платіжний засіб, використовуються національні валюти провідних країн світу та міжнародні розрахункові грошові одиниці.

Існують такі види грошей: повноцінні або товарні гроші (золоті або срібні монети), паперові або символічні гроші (банкноти та казначейські білети), кредитні гроші (вексель, чек, депозит, кредитні картки, електронні гроші).

Закон грошового обігу полягає у дотримуванні в обігу необхідної кількості грошей.

Для визначення необхідної кількості готівки застосовується формула:

, (2.1)

де - кількість грошей, необхідних для обігу;

- сума цін реалізованих за рік товарів;

- сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду (продані в кредит);

- сума платежів, по яких наступив строк оплати;

- сума платежів, що взаємно погашаються, не вимагаючи використання готівки;

- середня кількість оборотів грошової одиниці за рік (швидкість обігу грошей).

Застосовується також класична формула кількісної теорії грошей (рівняння Фішера):

, (2.2)

де - грошова маса;

- швидкість обігу грошової одиниці;

- рівень цін;

- реальний обсяг національного виробництва.

Надмірна кількість грошей в обігу породжує інфляцію (знецінення грошей), а поява їх нестачі спричинить дефляцію.

В сучасному суспільстві кількість грошей, що пропонується в обіг, перебуває під контролем держави. Для вимірювання грошової маси всі фінансові активи поділяють на агрегати за ступенем ліквідності, тобто за швидкістю перетворення їх у засіб оплати покупки. Найбільш ліквідним активом є паперові гроші і монети (готівка). У кожній країні центральний банк виділяє свої агрегати. Так, Національний банк України з 1993 року визначає чотири агрегати, кожен наступний агрегат включає в себе вужчий попередній:

- готівка, що перебуває поза банківською системою;

кошти на рахунках і поточних депозитах;

строкові депозити і валютні заощадження;

кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Трастові операції - це операції банків щодо управління майном і виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.

Цей поділ умовний. Банк може контролювати лише агрегат - гроші високої ефективності (готівку).

Детально закономірності грошового ринку та явище інфляції будуть розглянуті в розділі 12.

2.4 Закон вартості та закон спадної граничної корисності

На всіх етапах розвитку товарного виробництва діє закон вартості.

Закон вартості - це об'єктивний економічний закон, згідно з яким виробництво та обмін товарів здійснюються на основі суспільної вартості, величина якої визначається витратами суспільно-необхідної праці.

Закон вартості виконує наступні функції:

§ стихійно регулює пропорції товарного виробництва, розподіл ресурсів між сферами виробництва; в реальній дійсності закон вартості проявляється як закон цін. Кожен вироблений товар надходить в обмін з певною ціною виробництва. Якщо пропозиція даного товару менша за існуючий на нього попит, ціна на цей товар почне підвищуватись. Його виробники отримають високі доходи. Як наслідок, в дану галузь почнуть вкладати ресурси, вилучені з інших, менш прибуткових галузей. Виробництво товару розшириться. Якщо ж пропозиція перевищує попит, ціна, а разом з нею і доходи виробників, падають, ресурси ж перерозподіляються у більш прибуткові галузі;

§ стимулює розвиток продуктивних сил; товаровиробники, у яких індивідуальні затрати виробництва нижчі від суспільно-необхідних, отримують додатковий дохід, тому між товаровиробниками відбувається змагання за зниження індивідуальних затрат. Цього можна досягнути шляхом вдосконалення техніки, технології, підвищення рівня кваліфікації працівників. Як наслідок - прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил.

§ диференціює товаровиробників - постійне коливання цін, зміни у ринковій кон'юнктурі призводять до диференціації (розшарування) виробників - одні процвітають, а інші несуть збитки і розорюються.

Обґрунтування обміну товарів і рівня ціни суспільно необхідними витратами праці (закон вартості) складає сутність класичної теорії трудової вартості. За теорією трудової вартості еквівалентний обмін товарів означає, що в якісно різних благах міститься однакова кількість суспільної праці, витраченої на виробництво кожного з цих благ. Отже, ціна - це грошова форма вартості. Як поверхнева форма вартості ціна на ринку коливається навколо своєї основи (вартості) під впливом взаємодії покупця і продавця, в залежності від співвідношення обсягів ринкового попиту і пропонування. Вважають, що закон вартості в повну силу діяв у простому товарному виробництві.

Однак у 70-80 рр. ХІХ ст. поширилась протилежна позиція обґрунтування ринкової ціни. Представники австрійської школи (К. Менгер, Ф. Візер, О.Бьом-Баверк) зосередили увагу на корисності товару як визначальному чинникові обміну. Основою ціноутворення вони вважали суб'єктивно-психологічну оцінку корисності блага кожним покупцем. Гроші також розглядались як благо, яка має корисність. Еквівалентність обміну означала однакову сукупну корисність товару і грошей для кожного з учасників обміну, яка проявлялась на ринку в цінності (і ціні) товару.

Ці ідеї були розвинуті за допомогою методу граничного аналізу економістами, які створили школу маржиналізму (від marginal - граничний). Був сформульований закон спадної граничної корисності, згідно з яким величина корисності блага залежить від запасу його у споживача - чим більший запас, тим меншу корисність (а відповідно і ціну) матиме для покупця кожна наступна одиниця блага. Цим пояснювали спадний характер кривої попиту. Детально сучасні погляди на закономірності ринкового ціноутворення вивчаємо в розділах мікроекономіки.

2.5 Перетворення грошей в капітал. Соціально-економічна суть капіталу та його будова

Аналіз товарного обігу показує, що гроші є останнім його продуктом і першою формою прояву капіталу. Процес перетворення грошей в капітал детально пояснив К. Маркс.

На поверхні ринкових відносин кожен капітал, починає своє життя як певна сума грошей, котру кидають в обіг, і з обігу повертається більша сума, ніж попередня. Проте гроші як гроші і гроші як капітал мають не однакові формули обігу.

Формула простого товарного обігу має вигляд:

економічний вартість капітал прибуток

(товар - гроші - товар), (2.3)

а загальна формула обігу капіталу:

, (2.4)

де ( - приріст початкової кількості грошей).

Обидві формули складаються з однакових фаз (продаж товару) і (купівля товару), але послідовність фаз інша, і саме це змінює сутність і рушійні мотиви обігу.

У формулі кінцевою метою товарного обігу виступає задоволення потреби у іншому товарі. Гроші тут витрачаються власником остаточно, кругооборот закінчується одноразово, куплений товар вилучається з ринку і надходить у споживання.

У формулі кінцевою метою обігу грошей як капіталу є зростання кількості грошей. Цей обіг нескінченний, адже будь-яку велику суму грошей можна перетворити на ще більшу, кинувши в обігу . Гроші не витрачаються, вони авансуються власником і повертаються з приростом.

Загальна формула капіталу містить в собі суперечність. Капіталіст мусить купити товар за вартістю, продати за вартістю і все ж таки в кінці отримати додаткову вартість. У відповідності до закону вартості в сфері обігу вартість не може зростати, оскільки обмінюються еквіваленти. Гроші не можуть зрости в обігу і при порушенні закону вартості, - через націнки на товари або шляхом обману, тому що один і той же ринковий агент виступає то як продавець, то як покупець. Що виграє від продажу, втратить при покупці, або що виграє один, то втратить інший. Проте весь суспільний капітал зростає. Гроші не можуть зрости також поза сферою обігу, бо вилучені з ринку вони перетворюються на скарб. Отже, гроші як форма вартості не можуть зрости у будь-якому випадку. Очевидно, зростання вартості потрібно шукати в особливому товарі, в його споживанні. Суперечність вирішиться, коли власник грошей знайде на ринку такий товар, споживання якого є процесом створення вартості більшої, ніж власна вартість товару.

Таки особливим товаром є товар робоча сила (здатність до праці), а споживання робочої сили є процесом праці.

Перетворенню робочої сили в товар сприяли два історичні процеси:

? юридичне звільнення людей праці від рабовласницької та кріпосної залежності;

? позбавлення власника робочої сили будь-яких засобів виробництва, а відтак - можливості самостійно виробляти і продавати товари, і засобів існування.

У Європі, починаючи з Англії, у XV-XVIII ст. відбувається примусове відокремлення більшості безпосередніх виробників - селян і ремісників - від власності на засоби виробництва та перетворення їх на найманих працівників. Одночасно в руках небагатьох осіб зосереджуються гроші і засоби виробництва, які перетворюються в капітал. Цей історичний процес називається первісним нагромадженням капіталу. Первісним його називають тому, що в цьому процесі створюються умови для виникнення капіталізму.

Водночас робоча сила найманих робітників стає товаром. Товар „робоча сила”, як і будь-який інший товар, має дві властивості - вартість і споживну вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю засобів існування, необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних та соціально-культурних потреб працівника, що наймається, та його сім'ї. В цілому вартість робочої сили залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, природно-кліматичних умов, історико-релігійних традицій, рівня освіти та кваліфікації працівника.

Споживна вартість товару робоча сила - це здатність робітника створювати в процесі праці нову вартість, більшу, ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

Праця - це завжди процес поєднання засобів виробництва та робочої сили. У розвинутому (капіталістичному) товарному виробництві засоби виробництва і робоча сила поєднуються через ринок, на якому власник грошей купує робочу силу та засоби виробництва. Тому процес праці виступає як процес споживання робочої сили найманого працівника і має наступні особливості:

? по-перше, він здійснюється для капіталіста і під контролем капіталіста; капіталіст придбав робочу силу на певний строк, протягом якого використовує її на власний розсуд, визначаючи тривалість, інтенсивність, організацію праці;

? по-друге, оскільки використовуються засоби виробництва і робоча сила, які належать капіталістові, то і продукт їх взаємодії є власністю капіталіста, а не безпосередніх виробників.

Процес праці одночасно є процесом створення споживної вартості, вартості та додаткової вартості.

Капіталісту однаково які споживні вартості виробляти - зброю чи іграшки. Виробництво споживної вартості потрібно йому тому, що вона є матеріальним носієм вартості. В процесі створення товару капіталісту важливо отримати додаткову вартість (рис. 2.1). Капіталістичне виробництво виникло тоді, коли продуктивність праці досягла такого рівня, що виробник міг створити більше продукції, ніж потрібно для його споживання, а отже - і більшу вартість, ніж його власна.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Припустимо, у капіталіста є 1000 грошових одиниць. З них на 800 він придбав засоби виробництва (ЗВ) та найняв робочу силу (РС), денна вартість якої становить 200. Робочий день триває 8 годин, а робітники відтворюють денну вартість робочої сили за 4 години. Своєю конкретною працею вони створюють новий товар і в його вартість переносять стару вартість - вартість спожитих засобів виробництва (800). Зберігаючи і переносячи стару вартість конкретною працею, робітники в той же час витрачають свою робочу силу, абстрактну працю. Абстрактною працею вони створюють нову вартість (НВ), яка теж включається у вартість створеного товару. Припустимо, що за 4 години створюється вартість, яка є еквівалентом вартості робочої сили, тобто 200. Але ж робочий день ще не закінчується. Тривалість його визначена у 8 годин. Робітники продовжують працювати і в наступні 4 години, створюючи ще вартість в 200. Отже, абстрактною працею була створена нова вартість у 400 грошових одиниць. Робітники не тільки відтворили вартість, за яку капіталіст купив їх робочу силу (200), але й створили надлишок над нею (200). Цей надлишок і є додатковою вартістю (ДВ).

У підсумку виходить: капіталіст витратив на придбання засобів виробництва і робочої сили 1000, а вироблено за їх допомогою продукції вартістю 1200. Реалізувавши створену продукцію, капіталіст виручить 1200, що на 200 більше від затраченого. Відбулося збільшення вартості, але без порушення закону вартості.

Зростання вартості відбувається не за рахунок зростання витрат власника засобів виробництва. Цього досягають виключно завдяки праці найманого робітника, який отримує лише частину створеної ним вартості. Іншу частину - додаткову вартість - безкоштовно привласнює власник засобів виробництва.

Додаткова вартість - це вартість, що створюється абстрактною працею найманих робітників і яка безоплатно привласнюється власником засобів виробництва.

В залежності від ролі у створенні вартості та додаткової вартості, капітал поділяється на постійний і змінний.

Постійний капітал - це частина капіталу, затрачена на придбання засобів виробництва, вартість якої залишається незмінною і переноситься на створений продукт конкретною працею робітника. Він є матеріальною основою виробництва, але не створює додаткової вартості.

Змінний капітал - це частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили і в процесі виробництва зростає на величину додаткової вартості. Є джерелом створення додаткової вартості.

Формула вартості товару має вигляд:

, (2.5)

де - вартість товару;

? додаткова вартість;

? нова вартість.

Пропорцію, в якій нова вартість розподіляється між власником засобів виробництва та найманим робітником, показує норма додаткової вартості :

. (2.6)

Норма додаткової вартості виражає ступінь експлуатації найманих працівників власником капіталу.

Аналіз процесу виробництва додаткової вартості виявляє, що робочий день - величина не однорідна і складається з двох частин.

Частина робочого дня, протягом якої працівник працює на себе, відтворюючи вартість своєї робочої сили, називається необхідним робочим часом. Праця, затрачена в цей час, - це необхідна праця.

Друга частина робочого дня, впродовж якої робітник працює на капіталіста, створюючи додаткову вартість, називається додатковим робочим часом. Праця, затрачена в цей час, ? додаткова праця.

Власника засобів виробництва цікавить додаткова вартість. З розвитком капіталістичного виробництва вдосконалюється система експлуатації найманої робочої сили.

В епоху становлення зрілого капіталізму зростання додаткової вартості досягалося шляхом подовження робочого дня за незмінної або дещо зрослої ціни робочої сили. Це - абсолютна додаткова вартість. В сучасних умовах абсолютну додаткову вартість отримують внаслідок підвищення інтенсивності праці. Це прихована форма подовження робочого дня.

В умовах законодавчого обмеження робочого часу здійснюється виробництво відносної додаткової вартості. Цей спосіб полягає у скороченні тривалості необхідного робочого часу і збільшенні тривалості додаткового робочого часу в межах незмінного робочого дня. Необхідною умовою виробництва відносної додаткової вартості є зниження вартості робочої сили. Цього можна досягти шляхом підвищення продуктивності суспільної праці, насамперед в галузях, що виробляють предмети масового споживання.

Існує також надлишкова додаткова вартість. Це різниця між суспільною вартістю товару і його більш низькою індивідуальною вартістю. Більш низька індивідуальна вартість пов'язана з підвищенням рівня продуктивності праці на окремому підприємстві, скороченням затрат постійного капіталу.

Поняття „капітал” досить поширене як в економічній теорії, так і в економічній практиці. З приводу економічного змісту цього поняття впродовж усієї історії політичної економії аж до сьогоднішнього дня ведеться безперервна полеміка.

Сучасна економічна теорія Заходу всебічно розкриває лише матеріально-речовий зміст капіталу (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, дороги, мости, споруди, комп'ютери, знання і т. ін.). Соціально-економічна природа капіталу повністю ігнорується. Однак засоби виробництва, гроші, товари не на всіх етапах розвитку суспільства виступали як капітал. Такої ролі вони не виконували за умов первісного ладу, рабовласництва та феодалізму. Лише при капіталізмі засоби виробництва перетворюються в знаряддя експлуатації, в капітал.

Капітал - це не речі, а певні суспільні виробничі відносини, які представлені в речах і надають цим речам специфічного суспільного характеру.

Природа капіталу така, що він постійно повинен знаходитись у русі. Без руху припиниться самозростання вартості і капітал перестане існувати.

Рух капіталу означає його постійне поновлення і розширення. В основі цього процесу лежить виробництво, яке постійно відновлюється, тобто відтворення. Відтворення буває простим і розширеним.

Просте відтворення - це повторення процесу виробництва в незмінних масштабах. При простому відтворенні вся створена найманим працівником додаткова вартість спрямовується на особисте споживання власника засобів виробництва. Отже, додаткова вартість не перетворюється в додатковий капітал і величина функціонуючого капіталу залишається незмінною.

Розширене відтворення - це відновлення процесу виробництва у зростаючих масштабах. Воно передбачає регулярне приєднання певної частини додаткової вартості до функціонуючого капіталу:

де - частина додаткової вартості, яка споживається власником підприємства як капітал;

- частина додаткової вартості, яка споживається власником підприємства як доход.

Постійне збільшення розмірів капіталу називається нагромадженням капіталу.

Нагромадження може відбуватись у формі концентрації та централізації.

Концентрація капіталу - це зростання капіталу шляхом перетворення додаткової вартості в капітал.

Централізація капіталу - це вимушене чи добровільне злиття самостійних капіталів і встановлення контролю над ними з боку одного підприємства.

Концентрація капіталу збільшує розміри сукупного суспільного капіталу, а централізація - ні. При централізації капітал лише перерозподіляється між підприємствами. Тому основою нагромадження суспільного капіталу є його концентрація.

Концентрація і централізація капіталу веде до концентрації суспільного виробництва, тобто збільшення його розмірів.

В процесі нагромадження капіталу відбуваються зміни в його структурі.

Капітал має речову та вартісну форми. Тому будову капіталу розглядають з двох сторін.

Технічна будова капіталу - це відношення кількості засобів виробництва до кількості працівників, що приводять їх у дію. З розвитком науково-технічного прогресу кількість засобів виробництва (машин, обладнання та ін.) на одного працівника збільшується.

Вартісна будова - це відношення вартості засобів виробництва до вартості робочої сили. Чим більше машин і витрат на досконалі технології буде припадати на одного робітника, тим більше буде змінюватись вартісна будова капіталу.

Вартісну будову капіталу в її нерозривному зв'язку з технічною будовою називають органічною будовою капіталу . Органічна будова капіталу відображає зміни вартісної будови під впливом змін технічної будови капіталу.

Технічна будова, а отже й органічна будова капіталу, постійно зростають. Це означає, що в міру розвитку НТП частка змінного капіталу в сукупному капіталі відносно зменшується. Застосування машин і нових „безлюдних” технологій стає все більше вигідним, тому використання робочої сили відносно скорочується. Тобто соціально-економічним наслідком нагромадження капіталу є поява промислової резервної армії праці (безробіття).

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТЕСТИ. Визначте єдино правильну відповідь

1. Натуральне виробництво - це виробництво:

а) призначене для задоволення власних потреб виробника;

б) засноване на суспільному поділі праці;

в) засноване на особистій праці та виготовленні продукції на продаж;

г) призначене для задоволення суспільних потреб.

2. Корисна властивість товару, його здатність задовольняти потреби покупця - це:

а) вартість; б) споживна вартість;

в) мінова вартість; г) суспільна вартість.

3. Внаслідок підвищення продуктивності праці вартість одиниці товару:

а) не зміниться; б) знизиться; в) зросте;

г) підвищення продуктивності праці не пов'язане з вартістю товару.

4. Норма додаткової вартості визначається за формулою:

а) б)

в) г)

5. Добровільне або примусове злиття індивідуальних капіталів називається:

а) концентрацією капіталу; б) концентрацією виробництва;

в) централізацією капіталу; г) монополізацією виробництва.

ЗАДАЧІ

Задача 1

Протягом робочого дня, що триває 8 годин, робітник виготовляє 2 вироби. Визначте, чи зміниться вартість усієї продукції та вартість одного виробу, якщо:

а) продуктивність праці підвищиться у два рази;

б) інтенсивність праці підвищиться у два рази.

Задача 2

Авансований капітал дорівнює 75 тис. грошових одиниць, з яких на придбання засобів виробництва витрачено 35 тис. гр. од. Рівень експлуатації на підприємстві - 300%.

Визначте вартість, яку створюють наймані працівники, та вартість всієї продукції.

Задача 3

На виробництво товару затрачено 120 тис. грошових одиниць капіталу. Його органічна будова - 2:1. Норма додаткової вартості - 100%.

Визначте, чому буде дорівнювати вартість продукту на другий рік, якщо капіталізується 3/4 додаткової вартості за умови, що органічна будова капіталу не змінюється.

Відповіді та розв'язки до контрольних завдань

Відповіді до тестів: 1 - а, 2 - б, 3 - б, 4 - а, 5 - в.

Задача 1

Дано: t = 8год. Q = 2 вироби а) ?е = 2 рази б) ?і = 2 рази	Початково вартість виготовленої за день продукції дорівнювала - WQ = 8год., вартість 1 виробу: ...

Подобные документы

• Теорія граничної корисності

  Вивчення економічної природи теорії граничної корисності та її значення для розвитку економічної науки. Дослідження праць та поглядів представників австрійської школи політекономії. Визначення цінності товарів на базі суб'єктивних оцінок людських потреб.
  
  курсовая работа [333,1 K], добавлен 07.12.2012
  

• Капітал: процес нагромадження і виробництва

  Сутність капіталу і умови перетворення грошей в капітал. Перетворення робочої сили на товар, її властивості. Форми, системи і теорії заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата. Фактори, що впливають на диференціацію заробітної плати.
  
  презентация [461,3 K], добавлен 24.09.2015
  

• Вартість, корисність, цінність: їх зміст та співвідношення

  Теорії вартості, які є найбільш поширеними в економічній науці: суб’єктивно-психологічна, неокласична та теорія трудової вартості. Теорії, що визначають цінність товару. Корисність продукту та її види. Гранична корисність та закон спадної корисності.
  
  курсовая работа [43,3 K], добавлен 20.06.2011
  

• Механізм та результати конкуренції промислових капіталів

  Спонукальні мотиви і сутність системи функціонування промислових капіталів. Внутрішньогалузева конкуренція і утворення середньої норми прибутку. Середній прибуток та ціна виробництва.
  
  курсовая работа [45,0 K], добавлен 30.03.2007
  

• Капітал і праця: механізм взаємодії

  Теорії капіталу та їх характеристика. Перетворення грошей в капітал, формула руху капіталу. Наймана праця і робоча сила як товар. Винагорода за працю в ринковій економіці: заробітна плата, її форми та системи. Мінімальна заробітна плата та її критерії.
  
  курсовая работа [2,4 M], добавлен 28.11.2010
  

• Основи економічної теорії

  Еволюція і предмет економічної теорії як науки. Еластичність попиту і пропозиції та методи їх визначення. Капітал підприємства, його кругообіг і обіг. Визначення ціни і обсягу виробництва фірмою в різних моделях ринку. Сукупний попит і його складові.
  
  курс лекций [873,9 K], добавлен 28.05.2013
  

• Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

  Історичний розвиток кількісної теорії грошей. Передумови виникнення та розвиток кількісної теорії грошей. Напрями кількісної теорії та вплив на неї різних економічних шкіл. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії грошей.
  
  курсовая работа [140,0 K], добавлен 28.11.2007
  

• Економічні потреби суспільства: їх класифікація і розвиток

  Закон зростаючих потреб та механізм його дії. Теорія граничної корисності. Види потреб та їх класифікація. Формування і розвиток суспільних потреб. Положення споживчих цін, тарифів та доходів громадян в Україні. Закон взаємозв'язку виробництва і потреб.
  
  курсовая работа [1,4 M], добавлен 24.12.2013
  

• Історичні віхи у розвитку макроекономічної теорії

  Питання праці як джерело багатства, вартості і доходів. Питання капіталу, його накопичення і застосування. Розвиток економіки Европи в епоху середньовіччя і зародження капіталізму. Проблеми фінансово-податкової політики держави, його доходів і витрат.
  
  курсовая работа [67,5 K], добавлен 07.09.2008
  

• Зародження та основні етапи розвитку економічної думки

  Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
  
  курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005
  

• Становлення неокласичної традиції в економічній теорії

  Загальні риси і розходження нової і старої історичних шкіл політекономії у Німеччині. Загальні риси і розходження класичної і неокласичної економічних шкіл. Австрійська школа граничної корисності. Теоретичні погляди К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф. Візера.
  
  контрольная работа [31,7 K], добавлен 11.04.2008
  

• Предмет та завдання економіки. Сутність і еволюція грошей. Роль держави і економічному кругообігу

  Політична економія, мікро- і макроекономіка, як складові економічної теорії. Суспільне виробництво і його основні фактори. Грошовий обіг та його закони. Ринок: сутність, функції, умови формування. Попит, пропозиція, їх взаємодія. Капітал у сфері торгівлі.
  
  шпаргалка [188,1 K], добавлен 21.03.2012
  

• Аналіз ефективності інвестиційного проекту

  Характеристика, структура й джерела фінансування проектів. Економічна сутність вартості капіталу. Абсолютна й порівняльна ефективність. Методика й критерії оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів з урахуванням вартості грошей у часі.
  
  курсовая работа [604,7 K], добавлен 04.06.2013
  

• Економічні теорії Туган-Барановського

  Праця українського економіста М.І. Туган-Барановського "Основи політичної економії". Його теорія граничної корисності: граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям. Інвестиційна теорії циклів М.І. Туган–Барановського.
  
  реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2008
  

• Концепція людського капіталу. Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал

  Формування економічної категорії "людський капітал". Розвиток концепції людського капіталу, її значення в економіці. Інвестиції в людський капітал: модель індивідуальної віддачі. Витрати часу і коштів для отримання освіти та професійної підготовки.
  
  реферат [145,4 K], добавлен 17.11.2012
  

• Становлення економічної думки

  Перші відомі спроби систематизації економічних знань. Меркантилізм - перша теоретична школа. Вчення фізіократів. Еквівалентність обміну. Марксистська (пролетарська) політекономія. Виникнення і розвиток неокласичної економічної теорії. Теорії ХХ століття.
  
  курсовая работа [37,7 K], добавлен 06.02.2013
  

• Теорія виробництва

  Виробнича функція залежності між структурою затрат ресурсів та максимально можливим випуском продукції. Загальний, граничний та середній продукти як показники в теорії виробництва. Закон спадної граничної продуктивності та ефект масштабу виробництва.
  
  курсовая работа [53,9 K], добавлен 12.11.2010
  

• Теорія граничної корисності і поведінка споживача

  Потреби як суб’єктивні бажання, які людина намагається задовольнити, аналіз класифікації. Розгляд основних особливостей теорії граничної корисності і поведінки споживача. Загальна характеристика піраміди потреб за А. Маслоу. Знайомство з видами благ.
  
  презентация [188,1 K], добавлен 18.10.2013
  

• Якість робочої сили в сучасних економічних теоріях

  Важливість економічної категорії "робоча сила". Поняття трудових ресурсів і трудового потенціалу. Робоча сила в теорії Карла Маркса. Критика марксистського підходу. Сучасне визначення робочої сили – людський капітал. Виникнення теорії людського капіталу.
  
  контрольная работа [27,7 K], добавлен 20.10.2010
  

• Сутність та види прибутку

  Особливості бухгалтерського, економічного і нормального прибутку - грошового вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. Аналіз шляхів максимізації прибутку. Довготермінова рівновага ринку монополістичної конкуренції.
  
  контрольная работа [208,1 K], добавлен 13.05.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам