W1= год.

Відомо, що із зростанням як продуктивності праці так і інтенсивності кількість виготовленої продукції зростає. Отже, Qe= 2 Ч2 = 4 вироби, Qi= 2Ч2=4 вироби.

а) Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці продукції знижується, а всієї не змінюється.

W1e= год.; WQe= QeЧ W1e = 4Ч2 = 8 год.

б) Із зростанням інтенсивності праці вартість одиниці продукції не змінюється, а всієї - зростає.

W1i = 4 год., WQi= QiЧ W1i = 4Ч4 = 16 год

а) W1е; WQе - ?

б) W1і; WQі - ?

Задача 2

Дано: Кав. = 75 тис. гр.од. с = 35 тис.гр.од. mЧ = 300%	Кав. = c + v = 75 тис. гр. од. v =75 тис.- 35 тис. = 40 тис. гр. од. ; =120 тис. гр. од. v + m = 40v + 120m = 160 тис. гр. од. W = 35c + 40v + 120m = 195 тис. гр. од.
v + m - ? W - ?

Задача 3

Дано: К = 120 тис.гр.од. = =const mЧ = 100% mк = m	К = c + v =120 тис. = c = 2v К = c + v = 2v + v = 3v; 3v = 120; v = 40; с = 2v = 80 тис. тис. mк = m = 30 тис. mк = mкс + mкv Так як = = const то, mкс = 20 тис; mкv=10тис. с2 = с + mкс = 80 + 20 = 100 тис. v2 = v + mкv = 40 + 10 = 50 тис. тис. тис.
W2р - ?

ТЕМА 3. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ВІДОКРЕМЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ФОРМ КАПІТАЛУ

Ключові поняття: кругооборот капіталу, оборот капіталу, основний капітал, оборотний капітал, амортизація, моральний знос, фізичний знос, витрати виробництва, собівартість, авансований капітал, прибуток, рентабельність, міжгалузева конкуренція, середній прибуток, ціна виробництва, торговий капітал, капітал обігу, витрати обігу, позичковий капітал, процент, акціонерне товариство, акція, дивіденд, засновницький прибуток, реальний капітал, фіктивний капітал, контрольний пакет акцій, оренда землі, орендна плата, рента, диференціальна рента, абсолютна рента, монопольна рента, агропромисловий комплекс.

3.1 Кругооборот капіталу

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальний й особистий фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту для задоволення природної мети виробництва. В цій якості фактори виробництва виступають як фонди підприємства.

В умовах розвинутого товарного виробництва фактори виробництва слугують для створення і збільшення додаткової вартості, а відтак набувають форми капіталу.

Капітал в процесі виробництва здійснює свій кругооборот (рис. 3.1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Кругооборот капіталу - це рух капіталу, в процесі якого капітал послідовно набуває трьох функціональних форм і проходить три стадії.

Перша і третя стадії - це стадії обігу, друга стадія є стадією виробництва.

На першій стадії капітал виступає у грошовій формі. Гроші авансуються на придбання необхідних засобів виробництва і робочої сили. Створюються умови для здійснення процесу виробництва. Грошовий капітал перетворюється на продуктивний.

На другій стадії відбувається процес виробництва, який полягає у споживанні поєднаних засобів виробництва і робочої сили. Капітал у продуктивній формі створює новий товар, його споживну вартість і вартість, яка включає додаткову вартість. Тобто відбувається зміна продуктивної форми капіталу на товарну форму.

На третій стадії відбувається реалізація створеного товару. Товарний капітал перетворюється на грошовий. Власнику підприємства повертається авансована на виробництво сума разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку.

Умовою безперервного кругообороту є зміна однієї функціональної форми іншою. Необхідно також, щоб капітал одночасно знаходився в усіх трьох формах: частина має перебувати в грошовій формі, частина - у продуктивній, частина - у товарній формі.

Безперервне повторення процесу кругообороту називається оборотом капіталу.

Оборот капіталу не співпадає з часом кругообороту. Протягом одного кругообороту власнику підприємства повертається лише частина авансованих (вкладених у виробництво) коштів. Повний оборот передбачає повернення усіх авансованих коштів.

Час обороту складається із часу виробництва і часу обігу:

.

Час виробництва включає робочий період - це час праці людини, її дії на предмети праці; час перебування предметів праці і обладнання у виробничих запасах; технологічні перерви або час дії сил природи на продукт (наприклад, пшениця достигає, фарба сохне, тісто сходить); час перерв у процесі праці, які пов'язані з організацією виробництва :

. (3.1)

Час обігу - це час, який витрачається на закупівлю факторів виробництва і час реалізації готового продукту.

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів протягом року:

, (3.2)

де - кількість оборотів капіталу за рік;

- одиниця виміру часу обороту (рік);

- час обороту даного капіталу.

В залежності від особливостей обороту продуктивний капітал поділяється на основний та оборотний.

Основний капітал - це частина капіталу, яка повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою фізичну форму (споживну вартість), але переносить свою вартість на створену продукцію частинами протягом значного проміжку часу (більше 365 календарних днів). До основного капіталу відносять виробничі будівлі та споруди, машини, обладнання, інструменти тощо.

Оборотний капітал - це частина капіталу, яка протягом одного виробничого циклу (кругообороту) втрачає свою споживну вартість (змінює фізичну форму), а її вартість повністю переноситься на новостворений товар і повністю повертається у грошовій формі до свого власника. До оборотного капіталу відносять сировину, матеріали, паливо, електроенергію, напівфабрикати, робочу силу.

Основний капітал здійснює свій оборот більше одного року, як правило, за кілька років. Оборотний капітал робить декілька оборотів за рік.

Розрізняють загальний та реальний оборот капіталу. Загальний оборот капіталу - це його оборот по вартості:

, (3.3)

де - величина загального обороту капіталу протягом року;

- вартість основного капіталу;

- вартість оборотного капіталу.

Реальний оборот капіталу - це оборот по натуральній формі. Реальний оборот здійснюється повільніше, він завершиться лише тоді, коли закінчать оборот по вартості найповільніші елементи продуктивного капіталу.

Основний капітал поступово зношується. Розрізняють фізичний та моральний знос.

Фізичний знос основного капіталу - це поступова втрата засобами праці споживчої вартості в процесі виробничого використання та під впливом сил природи.

Моральний знос - це знецінення основного капіталу внаслідок появи на ринку аналогічних, але більш продуктивних чи дешевих засобів праці, що автоматично зменшує вартість уже задіяного основного капіталу.

Якщо фізичний знос настає в результаті використання основного капіталу, то його вартість не втрачається, а переноситься по мірі зносу, частинами, на створюваний товар. При реалізації товару ця частина вартості повертається власнику підприємства у грошовій формі. Процес відшкодування у грошовій формі вартості основного капіталу, що відповідає його зносу, називається амортизацією. Самі відрахування називаються амортизаційними. Амортизаційні відрахування зосереджуються в амортизаційному фонді підприємства. Кошти з амортизаційного фонду використовуються для заміни засобів праці після їх повного зносу або для їх капітального ремонту.

Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять до амортизаційного фонду, здійснюються за спеціальними нормами амортизації. Норма амортизації розраховується за формулою:

, (3.4)

де - сума амортизаційних відрахувань за рік;

- вартість основного капіталу.

Окрім основного та оборотного капіталу, кожне підприємство використовує капітал обігу, який складається з готової продукції та грошових коштів. Сукупність оборотного капіталу та капіталу обігу утворює оборотні засоби підприємства (рис. 3.2).



Размещено на http://www.allbest.ru/

3.2 Витрати виробництва та прибуток. Міжгалузева конкуренція та утворення середнього прибутку

З погляду окремого підприємства витрати виробництва - це те, у що обходиться йому виготовлення товарів. Вони складаються з витрат на предмети праці, певної частки зношених засобів праці і оплати робочої сили. Витрати виробництва виражаються формулою:

(3.5)

де - витрати виробництва;

- вартість спожитих засобів виробництва;

- вартість необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили працівника).

Якщо капіталісту для виробництва товарів необхідно затратити лише , то суспільство затрачує працю і витрати суспільства приймають форму вартості.

Витрати суспільства - це те, у що обходиться створення товару всьому суспільству. Вони виражаються формулою .

Потрібно розрізняти авансований капітал і витрати виробництва.

Авансований капітал - це початково вкладений капітал. Витрати втілюють лише спожитий (використаний) капітал.

Для власника підприємства не існує поділу на постійний та змінний капітал, він ігнорує роль змінного капіталу у створенні додаткової вартості. Власник чекає віддачі від усіх частин капіталу. Він прагне знати, у що обходиться йому виробництво товару та якими шляхами можна досягти зниження витрат.

Виражені в грошовій формі витрати підприємства на виготовлення та реалізацію продукції називаються собівартістю. У зниженні собівартості зацікавлені як окремий власник підприємства, так і суспільство в цілому. Підприємцю зниження собівартості забезпечує додатковий прибуток. Для суспільства низька собівартість означає ефективне використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ. Крім того, зниження собівартості окремими підприємствами створює передумови для зниження цін.

Сучасна концепція витрат підприємства в ринковій економіці ґрунтується на теорії спадної граничної продуктивності факторів виробництва (законі спадної віддачі). У відповідності до дії закону спадної віддачі витрати виробництва мають специфічну динаміку у коротко- і довгостроковому періодах, значення якої важливе для оптимізації обсягів виробництва. Існує складна класифікація витрат. Детально ці новітні концепції вивчаємо в розділі „основи мікроекономіки”.

З точки зору класичної політичної економії прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та власниками засобів виробництва щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Створюється додаткова вартість робочою силою. Але її не виробити без затрат постійного капіталу. Тому при реалізації товару додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Реалізована додаткова вартість - це є прибуток. Додаткова вартість створюється в процесі виробництва, а прибуток виборюється в гострій конкурентній боротьбі. Додаткова вартість - це не прибуток, а джерело прибутку.

Вартість створеного товару включає , а формула ціни виробництва реалізованого товару має вигляд:

(3.6)

де - витрати виробництва;

- прибуток.

Прибуток вираховується як різниця між ціною (грошовим виразом вартості) і повною собівартістю. У господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток - це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виторг мінус повна собівартість). Чистий прибуток - це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет.

Прибуток завжди належить власнику підприємства. Визначаючи доходність підприємства, власник порівнює додаткову вартість з усім авансованим капіталом, тобто розраховує норму прибутку :

. (3.7)

Маса або абсолютна величина прибутку розраховується за формулою:

. (3.8)

У вітчизняній практиці застосовується такий узагальнюючий показник ефективності витрат підприємства, як рентабельність:

, (3.9)

де - балансовий прибуток,

- вартість основних фондів,

- нормативні оборотні засоби.

Підприємства можуть розраховувати і поточну рентабельність (рентабельність продукції):

, (3.10)

де - собівартість продукції.

Природа капіталу як самозростаючої вартості відображає прагнення підприємців до одержання максимального прибутку. Але в різних галузях внаслідок неоднакових умов виробництва, що у першу чергу пов'язано з різною органічною будовою капіталу, рівні капітали створюють різну по величині додаткову вартість. Отже, різними будуть і галузеві норми прибутку. Виникає суперечність, яка розв'язується міжгалузевою конкуренцією.

Підприємці, які вклали капітал в галузі з нижчою нормою прибутку, намагаються вилучити його з цих галузей і перемістити в галузі з найвищою нормою прибутку. Якщо це вдається, то виробництво товарів в галузях з низькою нормою прибутку скорочується і розширюється в галузях з високою нормою прибутку. Тепер пропозиція в галузях, звідки відбувся відплив капіталу, зменшується, попит на товари зростає, ціни стають вищими від ринкової вартості товарів. В галузях, куди переливаються капітали, навпаки, пропозиція збільшується, попит зменшується, ринкові ціни знижуються, поки не опустяться нижче їх вартості.

Все це відбувається до того моменту, поки норми прибутку в різних галузях не вирівняються. Тоді приплив додаткових капіталів припиниться, адже у кожній галузі тепер буде рівний прибуток на рівний капітал.

Капітали завжди шукають галузі з більш високою нормою прибутку. Однак в умовах вільної конкуренції, коли немає жодних обмежень для переливу капіталу із галузі в галузь, цей рух завжди веде до вирівнювання норми прибутку.

Отже, завдяки постійному переливу капіталів і зміні співвідношення між попитом та пропозицією, норма прибутку вирівнюється в усіх галузях. Конкуренція капіталів різних галузей забезпечує таку їх пропорцію між різними галузями, яка приносить на однакові капітали, незалежно від їх органічної будови і швидкості обороту, в середньому однаковий прибуток.

Середня норма прибутку може бути визначена за формулою:

. (3.11)

Середній прибуток є добутком індивідуального капіталу на середню норму прибутку:

(3.12)

Міжгалузева конкуренція веде до встановлення середніх ринкових цін, які забезпечують капіталам, зайнятим у різних галузях, однакову загальну, середню норму прибутку. Така середня ціна товарів називається їх ціною виробництва.

Ціна виробництва включає витрати і середній прибуток:

(3.13)

3.3 Торговий капітал і торговий прибуток

Розвинуте капіталістичне виробництво не може обійтись без торгівлі. Її найчастіше організує торговий капітал.

Торговий капітал - це відособлена товарна форма промислового капіталу, що функціонує в сфері обміну товарів.

За часів зародження товарного виробництва промислові підприємці самі реалізували свій товар. Зі зростанням обсягів виробництва, з ускладненням проблеми реалізації поєднувати виробництво і торгівлю одному підприємцю стає не під силу. В умовах розвинутого (капіталістичного) товарного виробництва торгівля відособлюється в окрему сферу застосування капіталу. У сфері обігу, як відомо, не створюється ні вартості, ні додаткової вартості. Тут відбувається лише зміна товарної форми капіталу на грошову. Водночас, беручи на себе збут товару, торговий капітал сприяє зростанню промислового прибутку, адже дає можливість промисловому капіталу зосереджуватись лише на виробництві.

Спеціалізація особливої групи підприємців на реалізації товару сприяє скороченню часу обігу, прискорює оборот всього капіталу. Зменшується частка суспільного капіталу, що перебуває в сфері обігу, збільшується питома вага виробничого капіталу, маса створеного прибутку.

Торговий капіталіст може обслуговувати збут товарів кількох промислових підприємців. Він торгує не одним, а багатьма видами товару, обслуговуючи обороти капіталів різних галузей виробництва. При цьому торговий капітал значно швидше здійснює власний оборот, адже час його обороту обмежується лише часом купівлі і продажу товару.

Спеціалізація торгового капіталу скорочує витрати обігу. На торгові операції торговці витрачають менші кошти, ніж витрачали б промисловці, якби самі реалізували свій товар.

Торговий капітал, визначаючи попит на товари, впливає на виробництво, пристосовує його до ринку, змушує промисловців випускати товари, які користуються попитом. Торговий капітал впливає й на попит, рекламуючи продукцію і доставляючи її на віддалені ринки.

Все це пояснює необхідність і доцільність відособлення торгового капіталу.

Торговий капітал складається з двох частин: капіталу обігу і витрат обігу.

Капітал обігу - це капітал, авансований на придбання у промислового капіталіста продукції для продажу. Ця частина торгового капіталу відшкодовується у результаті реалізації продукції.

Витрати обігу - це частина капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Вони поділяються на додаткові та чисті витрати обігу.

Додаткові витрати обігу - витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання). Це всі операції, які повинно робити виробництво, але частково передає у сферу обігу. Праця, затрачена на ці процеси, створює як вартість (у т. ч. і додаткову), так і споживну вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару і покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва.

Чисті витрати обігу - це витрати, зумовлені процесом обігу, тобто йдуть на суто торгівельні операції (зарплата торгівельних робітників та службовців, адміністративно-управлінські видатки, оренда й утримання торгівельних приміщень, реклама). Ці витрати покриваються за рахунок додаткової вартості.

Торговий капітал має приносити прибуток. Його джерелом є додаткова вартість, яка складається з двох частин. Одна з них створюється у торгівлі (при виконанні операцій, які продовжують процес виробництва). Друга - це частина додаткової вартості, створеної у сфері виробництва, яку промисловці виділяють торговцям за збут їх товарів.

Торговий прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, яку отримують торгові підприємці у процесі їх господарської діяльності.

Норма торгового прибутку повинна бути не меншою за норму промислового прибутку. Торговий капітал приймає участь у гострій міжгалузевій конкуренції. Капітал мігрує між виробництвом та обігом доти, доки норми прибутку не вирівняються в середню. Формула середньої норми прибутку з урахуванням торгового капіталу і витрат обігу буде такою:

, (3.14)

Де - середня норма прибутку;

- чисті витрати обігу.

Якби торговець не отримував на свій капітал середнього прибутку, він перевів би його у більш прибуткову галузь, а промисловцю довелось би самому займатись збутом свого товару, що значно зменшило б його прибутки.

Перетворення частини додаткової вартості у торговий прибуток вносить певні корективи у механізм ціноутворення. Відбувається розщеплення вартості на два види ціни виробництва. Торговий капіталіст купує у промислового товари за цінами виробництва промисловості (або оптовими цінами), які включають витрати виробництва промислового підприємства та середній прибуток. Продає торговий капіталіст кінцевим споживачам товар за дійсною ціною виробництва (роздрібною), до якої входять ціна виробництва промисловості, а також витрати обігу і торговий прибуток:

, (3.15)

, (3.16)

де - ціна оптова; - ціна роздрібна;

- чисті витрати обігу; - прибуток торговий.

В роздрібній ціні торговцю повертаються витрати обігу і отримується торговий прибуток. Додаткові витрати обігу враховуються разом з витратами виробництва, адже вони є прямим продовженням останніх. Чисті витрати обігу відшкодовуються через торгову націнку до оптової ціни.

3.4 Позичковий капітал і позичковий процент

В умовах розвинутого товарного виробництва поряд з промисловим та торговим капіталом отримує рух також грошовий капітал. Він перетворюється у особливу форму капіталу - позичковий капітал. Це означає, що гроші перетворюються в товар, споживна вартість якого - це здатність приносити прибуток у формі проценту.

Виникнення торгівлі грошима пов'язано з появою в процесі кругообороту капіталу тимчасово вільних грошей, які не можуть бути відразу використані як капітал. Так у функціонуючих капіталістів амортизаційні відрахування нагромаджуються в амортизаційних фондах і певний час не використовуються. Тимчасово вільними є гроші, які виручені в результаті реалізації продукції і чекають строку виплати заробітної плати та купівлі сировини і матеріалів для продовження виробництва. Частину прибутку функціонуючі капіталісти виділяють на нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не буде зібрана необхідна сума. Всі ці вільні грошові засоби акумулюються в банках. У цих же банках тримають свої гроші самі торговці грошима - банкіри, капіталісти-рантьє - грошові капіталісти, що не займаються бізнесом і живуть на доходи від грошей, які вони нагромадили в минулому. В банках концентруються і заощадження різних верств населення. З іншого боку, завжди є ті, хто має тимчасову потребу в грошах.

Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них призводять до виникнення і функціонування самостійного позичкового капіталу. Всі, хто має тимчасово вільні гроші, позичають їх банкам, а ті позичають їх усім, хто тимчасово потребує грошей. Гроші, що знаходяться в банку, називають депозитами, видані банками - позиками.

І депозити і позики приносять доход - процент. Депозитний процент дещо нижчий за позичковий. Різниця між ними (маржа) і утворює доход банку.

Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються у тимчасове користування (у позику) з метою отримання проценту.

Позичковий капітал виступає у двох самостійних формах. Для кредитора він - власність, бо приносить доход не через те, що функціонує, а через те, що є власністю. Цей же капітал для позичальника (функціонуючого капіталіста) являється капіталом-функцією. Функціонуючий капіталіст застосує його в діло і отримає середній прибуток. Оскільки процес виробництва здійснився за умови використання позичкового капіталу, то прибуток розподіляється на дві частини. Капіталіст-функціонер отримує частку, яка називається підприємницьким доходом. Частка, яку отримує кредитор - це позичковий процент.

Оскільки підприємницький доход і процент мають одне і теж джерело - додаткову вартість (прибуток), то між грошовими та функціональними капіталістами існує жорстка конкурентна боротьба за те, щоб привласнити якомога більше додаткової вартості. Чим вища ставка проценту, тим менший доход, і навпаки.

Норма (ставка) проценту - це відношення суми проценту до величини позичкового капіталу:

, (3.17)

де - сума позичкового проценту;

- величина позичкового капіталу.

Величина проценту регулюється попитом на позичковий капітал та його пропозицією. Однак процент має свої межі. Він не може перевищувати всього прибутку на позичковий капітал, навіть дорівнювати йому, але й не може впасти до нуля. У підсумку позичкові капітали так само приносять середній прибуток, як і всі інші капітали.

3.5 Акціонерний капітал і акціонерні товариства

На основі руху позичкового капіталу та відокремлення власності на капітал від його функції набули поширення акціонерні товариства. Історично виникнення акціонерних товариств пов'язане з розвитком продуктивних сил та розширенням капіталістичного виробництва. У 30-х роках ХІХ століття об'єктивно виникає потреба у спорудженні залізниць, будівництві велетенських фабрик, заснуванні великих банків. Однак індивідуальні капітали, навіть великі, виявилися недостатніми для організації таких підприємств. Формою організації виробництва і мобілізації капіталу, яка дозволила подолати суперечність між зростаючими потребами суспільства і можливостями індивідуальних капіталів, стало акціонерне товариство.

Акціонерне товариство - це основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формується шляхом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів, а також залучення коштів через механізм продажу акцій та облігацій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом. Засоби, отримані в результаті випуску і продажу акцій, формують власний капітал товариства. Він може збільшуватись шляхом наступних випусків акцій та вкладення частини прибутку в розширення виробництва.

Засоби, отримані від випуску і продажу облігацій, становлять позичковий капітал акціонерного товариства.

Акціонерні товариства поділяються на два основних типи:

? відкриті - акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими;

? закриті - акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Акція - це вид цінного паперу без встановленого строку обігу, який засвідчує внесок в капітал акціонерного товариства, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і участь у розподілі майна підприємства у разі його ліквідації.

Дивіденд - це доход від акції. Загальні збори акціонерів та адміністрації за результатами господарського року визначають частину прибутку, яка буде розподілятися на акції. Інша частина прибутку витрачається на сплату податків державі, зарплату персоналові, поповнення резервного фонду тощо.

Як предмет постійного продажу і купівлі акції мають свою ціну. Сума, зазначена на акції, становить її номінальну вартість, а її фактична продажна ціна називається курсом акції.

Курс акції визначається за формулою:

, (3.18)

де - дивіденд.

Курс акції залежить від розміру виплачуваного дивіденду і від рівня позичкового проценту. Чим вища величина дивіденду від позичкового процента, тим привабливішим є вкладання капіталу в акції. Курс акцій залежить і від економічних, політичних, психологічних факторів. Непостійність курсу акцій створює можливість для спекуляції ними в ході біржової гри.

Створення акціонерних товариств викликало появу нового особливого прибутку - засновницького.

Засновницький прибуток - це різниця між курсовою ціною акцій і сумою капіталу, реально вкладеного в акціонерне товариство, котра привласнюється засновниками акціонерного товариства:

, (3.19)

де - засновницький прибуток;

- капітал акціонерного товариства (реальний).

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (в т. ч. про власника), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Такі акції, як правило, випускаються крупним номіналом. Вони випускаються підприємствами закритого типу і не надходять на фондову біржу.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги заносяться лише відомості про їх загальну кількість. Ці акції мають малий номінал. Вони випускаються підприємствами відкритого типу і надходять на фондову біржу.

За розміром отримуваного дивіденду акції поділяються на привілейовані та прості. За привілейованими акціями дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого проценту, незалежно від поточного прибутку компанії. У випадку ліквідації акціонерного підприємства їх власникам повертаються вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною. Водночас власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів. Вплинути на діяльність акціонерного товариства власники “безголосих” акцій можуть шляхом раптового їх продажу на біржі. Масовий продаж акцій веде до падіння їх курсу, що, в свою чергу, може привести до банкрутства підприємства. Запобіжним заходом щодо такої ситуації є підвищення розмірів дивідендів.

За простими (звичайними) акціями дивіденди виплачують в залежності від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Ці акції дають право участі їх власнику в справах акціонерного товариства. Міра участі акціонера в роботі підприємства визначається кількістю акцій, якими він володіє. Кожна проста акція дає своєму власнику право на один голос. Керівні посади в товаристві займають лише ті, хто має більшу кількість акцій. Політику акціонерного товариства визначають власники контрольного пакету акцій.

Контрольний пакет акцій - це найбільша кількість акцій, яка зосереджена в руках одного акціонера і забезпечує власникові безроздільний вплив на прийняття рішень в акціонерному товаристві. Теоретично - це 50 % всіх випущених акцій плюс ще одна. В реальному житті контрольний пакет акцій набагато менший. Іноді достатньо мати 5-10 % від загальної кількості акцій, щоб заправляти справами акціонерного товариства.

Виникнення акціонерних товариств і випуск цінних паперів (акцій, облігацій, тощо) ведуть до роздвоєння капіталу на реальний та фіктивний.

Реальний капітал - це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний, товарний). Це капітал, який безпосередньо функціонує, опосередковує виробництво і реалізацію продукції.

Фіктивний капітал - це відображення реального капіталу в цінних паперах. Цінні папери дають право на отримання доходу, але самі участі у створенні цього доходу (у виробництві) не беруть. Виникнувши на основі реального капіталу, фіктивний капітал відривається від нього, потрапляє на фондову біржу й стає там об'єктом купівлі-продажу. Це тінь реального капіталу, його збільшення чи зменшення не обов'язково є наслідком зростання реального капіталу.

3.6 Особливості аграрного сектора економіки

Сільське господарство розвивається на основі тих же об'єктивних економічних законів, що й інші галузі. Водночас аграрний сектор економіки відрізняється рядом особливостей:

§ якщо для промисловості земля являється загальною умовою функціонування, то для сільського господарства земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва. Специфіка землі полягає в тому, що вона є обмеженою в просторі та в значній мірі невідтворюваною. Площа придатної для використання землі поступово скорочується, землю поглинають міста, кар'єри і водосховища, вона забруднюється, засмічується, засолюється тощо. Водночас за раціонального використання вона не втрачає своїх корисних властивостей, може поліпшуватись. Земля займає постійне місце розташування, її неможливо транспортувати, не можна „наблизити” до ринку. Земля неоднорідна за якістю (родючістю);

§ у сільському господарстві існує тісне переплетіння та взаємодія економічних законів із природними та біологічними законами;

§ робочий період у сільському господарстві не співпадає з часом виробництва. Прискорити виробництво практично не можливо;

§ існує значний розрив між робочим періодом та кінцевим результатом;

§ наявний сезонний характер використання техніки та робочої сили;

§ специфічними основними виробничими фондами є продуктивна худоба, деревинні та плодово-ягідні культури. Своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам властива повільніша оборотність (внаслідок нетривалого використання).

Названі особливості стосуються продуктивних сил аграрного сектора. Мають свою специфіку в аграрному виробництві і виробничі відносини.

Виробничі відносини (відносини економічної власності) в аграрному секторі - це відносини, які виникають з приводу привласнення та використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. В сільському господарстві у виробничі відносини вступають три групи суб'єктів: землевласники, орендарі (власники капіталу), наймані сільськогосподарські працівники.

Первіснообщинне суспільство будувало свої відносини на принципах колективізму і передбачало общинне володіння землею. В рабовласницькому суспільстві виникає приватна власність на землю, яка набула законодавчого закріплення уже в епоху феодалізму. В умовах розвинутого товарного виробництва (капіталізму) поряд з приватною та колективною власністю у багатьох країнах світу існує значна частка державної власності на землю.

Земля як об'єкт власності приносить своєму власникові постійний дохід у формі земельної ренти. В рабовласницькому та феодальному суспільстві існувала особиста залежність безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала), тому земельна рента охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. За умов капіталістичного аграрного виробництва у виробничі відносини вступають уже три групи суб'єктів - землевласники, орендарі (користувачі) та наймані сільськогосподарські працівники. Рента ж виступає як частина додаткового продукту, а саме, надлишок над середнім прибутком. Сьогодні у світі найбільш поширеною формою рентних відносин - відносин з приводу виплати та привласнення земельної ренти - є оренда землі селянами, фермерами чи капіталістами у земельних власників.

Оренда землі - це передача права користування та розпорядження землею користувачу власником на принципах повернення, строковості, платності та умовах, передбачених договором. За землю віддану в оренду сплачується орендна плата.

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині на весь строк орендного договору й виплачується власникові землі. Основну частину орендної плати складає рента. Крім неї до орендної плати можуть входити процент на раніше вкладений капітал, амортизаційні відрахування за користування будівлями і спорудами розміщеними на цій землі.

Земельна рента існує в трьох формах: диференціальної, абсолютної та монопольної ренти.

Рента - це додатковий дохід із землі, прибуток понад середній прибуток орендаря.

В промисловості надприбуток одержують тоді, коли витрати виробництва на підприємстві менші, ніж в середньому в галузі. Проте вільна конкуренція не дозволяє одержувати цей надприбуток тривалий час. Застосування більш сучасних засобів виробництва, нової технології та організації виробництва неминуче приводять до зникнення надлишкового прибутку.

На землі інші умови господарювання. Обмеженість земельних угідь та зростання потреб населення у сільськогосподарській продукції робить необхідним залучення до обробітку не лише кращих і середніх, але й гірших земель. Це можливо, якщо останні приноситимуть господарям середній прибуток. Тому ціна на сільськогосподарську продукцію формується не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на гірших земельних ділянках. Ціна виробництва на гірших ділянках стає суспільною ціною виробництва. Індивідуальна ціна виробництва продукту на кращих та середніх землях буде меншою від суспільної. На цих землях буде отримуватись надприбуток - диференціальна рента. Вона визначається як різниця між суспільною ціною виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною ціною продукції, отриманої на кращих та середніх земельних ділянках. Диференціальна рента (надприбуток) носить не тимчасовий, а постійний характер, адже ніхто, крім орендаря, не може використати переваги більш родючої ділянки. Отже, причиною існування диференціальної ренти є монополія на землю, як об'єкт господарювання (монополія землекористування).

Диференціальна рента виступає у двох формах: диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ.

Умовою існування диференціальної ренти І є різниця у природній родючості земель та віддаленості від ринків збуту. Диференціальна рента І є даром природи, а тому привласнюється власником землі.

Умовою виникнення диференціальної ренти ІІ є різниця в економічній (штучній) родючості земель. Штучне підвищення продуктивності ґрунту є результатом додаткових вкладень капіталу в землю (іригація чи осушення земель, використання хімічних та біологічних добрив, гербіцидів тощо). Привласнює диференціальну ренту ІІ орендар. Однак, після закінчення строку орендного договору, вона перетвориться в доход землевласника, тому що останній, при укладанні нового договору, врахує появу диференціальної ренти ІІ і включить її до орендної плати.

Диференціальна рента І є результатом екстенсивного ведення сільського господарства, вона зростає за рахунок залучення до обробітку нових земель. Диференціальна рента ІІ виникає як наслідок інтенсифікації виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. За сучасних умов вона стала основною формою рентного доходу.

Абсолютна рента - це форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості та розташування. Причиною виникнення абсолютної ренти є існування у сільському господарстві особливої монополії - монополії власності на землю.

Умовою виникнення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві ніж у промисловості. Традиційно висока частка робочої сили означає, що в сільському господарстві на затрачений капітал створюється більше додаткової вартості. В промисловості в різних галузях існують різні норми додаткової вартості, але в результаті вільного переливу капіталів (міжгалузева конкуренція) ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються в середню норму прибутку. Сільське господарство не приймає участі у міжгалузевій конкуренції. Монополія власності на землю перешкоджає вільному переливу капіталу з інших галузей в сільське господарство. Тому ринкові ціни на аграрну продукцію формуються на основі індивідуальної вартості товару. Різниця між ринковою вартістю сільськогосподарських товарів та їх суспільною ціною виробництва, надлишок прибутку над середнім прибутком, не перерозподіляється між підприємцями різних галузей, а привласнюється у вигляді абсолютної ренти землевласником. Абсолютну ренту приносять всі без винятку земельні ділянки. На кращих і середніх ділянках виникатиме ще й диференціальна рента.

Серед земель виділяються ділянки, що розташовані у винятково сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах. На цих унікальних за своїми якостями землях вирощуються рідкісні сорти рослин (кави, чаю, винограду, цитрусових), екзотичні фрукти та овочі. Попит на такі товари постійно великий, він набагато перевищує їх пропозицію. Тим самим створюються умови для реалізації продукції за цінами, що стабільно перевищують вартість продукції. Такі ціни називаються монопольними. Різниця між монопольною ціною і вартістю рідкісного землеробського продукту називається монопольною рентою. Вона привласнюється власником цієї унікальної землі.

Джерелом будь-якої ренти є землеробська праця (дрібних фермерів та найманих сільськогосподарських працівників).

Із рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі.

З точки зору ціноутворення земля є поняттям ірраціональним (невимірним). Ціна, як відомо, формується на основі витрат виробництва. Земля - особливий товар. Вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. З часом з'являються витрати на освоєння та поліпшення якості землі. Ціна землі базується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові - ренті. Покупець землі купує не саму землю, а право на одержання фіксованого рентного доходу протягом усього часу володіння даною ділянкою землі. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

, (3.20)

де - сума усіх видів ренти, отриманих з ділянки;

- позичковий процент.

Власник землі, продаючи її, хоче отримати таку суму, щоб, поклавши її до банку і тим самим перетворивши у грошовий капітал, одержати аналогічний дохід, але тепер уже не як ренту, а як процент по вкладах.

Сільське господарство розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями виробництва. Процес зближення і тісної взаємодії галузей, які технологічно, організаційно, економічно тяжіють до сільського господарства називається агропромисловою інтеграцією. Результатом агропромислової інтеграції є формування аграрно-промислового комплексу .

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) - це сукупність галузей національної економіки, зайнятих безпосереднім виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

Аграрно-промисловий комплекс має виконувати чотири основні функції:

§ стійке, стабільне забезпечення населення якісними продуктами харчування;

§ зниження трудомісткості сільськогосподарського виробництва;

§ поліпшення родючості землі;

§ поліпшення умов праці, побуту працівників села.

Сучасний стан аграрного сектора національної економіки показує, що передача засобів виробництва (в тому числі і землі) селянам не є достатньою умовою підвищення ефективності виробництва. Щоб функціонування сільського господарства та АПК у цілому було ефективним, потрібна зважена, науково обґрунтована політика держави щодо напрямків його фінансово-кредитної підтримки, цінового, податкового, митно-тарифного регулювання.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТЕСТИ. Визначте єдино правильну відповідь

1. Послідовний рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії (обіг - виробництво - обіг) і набуває трьох функціональних форм (грошова, продуктивна, товарна), називається:

а) оборотом капіталу;

б) кругооборотом капіталу;

в) часом обігу капіталу;

г) відтворенням капіталу.

2. Витрати обігу, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу, називаються:

а) додатковими витратами обігу;

б) чистими витратами обігу;

в) сукупними витратами обігу;

г) необхідними витратами обігу.

3. Грошовий капітал, який власник грошей віддає у позику і який приносить йому доход у вигляді проценту, називається:

а) акціонерним капіталом;

б) промисловим капіталом;

в) авансованим капіталом;

г) позичковим капіталом.

4. Доход від акцій називається:

а) процентом; б) дивідендом; в) депозитом; г) трансфертом.

5. Причиною виникнення диференційної земельної ренти є:

а) монополія приватної власності на землю;

б) наявність різних за родючістю та місцерозташуванням земель;

в) різний рівень агротехніки;

г) монополія на землю як об'єкт господарювання.

ЗАДАЧІ

Задача 1

Основний капітал дорівнює 30 тис. гр. од. Строк його служби 10 років. Оборотний капітал дорівнює 40 тис. гр. од., змінний капітал - 10 тис. гр. од. Ступінь експлуатації - 140%.

Визначте витрати виробництва за рік, річну вартість продукції і норму прибутку.

Задача 2

У три галузі виробництва вкладено рівновеликі капітали по 200 тис. дол. Органічна будова капіталу в галузях: в першій - 9:1; в другій - 4:1; в третій - 7:3. Норма додаткової вартості в усіх галузях - 100%. Спожитий постійний капітал становить 50% в усіх галузях.

Визначте річні витрати виробництва, галузеві норми прибутку, середню норму прибутку та ціну виробництва.

Задача 3

Припустимо, що всі землі поділяються тільки на дві категорії - гірші (А) і кращі (Б). В ділянки вкладено однаковий капітал в 100 гр. од., який використовується за рік. З кращих ділянок отримали 12 ц продукції, з гірших - 10 ц. Середня норма прибутку становить 20%.

Визначте:

1) величину диференціальної ренти І;

2) величину диференціальної ренти ІІ за умови, що на кращих землях зроблені додаткові капіталовкладення в 100 гр. од. і внаслідок цього одержано додаткову продукцію в 15 ц;

1) всю суму диференціальної ренти з кожної ділянки;

2) складіть таблицю, яка проілюструвала б процес утворення диференціальної ренти.

Відповіді та розв'язки до контрольних завдань

Відповіді до тестів: 1 - б, 2 - а, 3 - г, 4 - б, 5 - г.

Задача 1

Дано: Кос.= 30 тис.гр.од. t = 10 р. Коб.= 40 тис.гр.од. v = 10 тис.гр.од. mЧ= 140%	1) тис. гр. од. або , тис. гр. од. 2) ; тис. гр. од. W = 43k+ 14m = 57 тис. гр. од. 3) ; Kав= Кос + Коб = 30 +40 =70 тис. гр. од. .
k- ? ; W - ? ; pЧ- ?

Задача 2

Галузь	К	c/v	m' %	c	v	ccn= 50%с	k	m	ргал %'	рсер' %	Pсер	Цв
1	200	9/1	100	180	20	90	110	20	10	20	40	150
2	200	4/1	100	160	40	80	120	40	20	20	40	160
3	200	7/3	100	140	60	70	130	60	30	20	40	170

1) c1/v1 = 9/1 c1 = 9v1

Kав = c + v =200

Kав1 = 9v1 + v1 =10v1 v1 = 20; c1 = 180

c 2/v2 = 4/1 c2 = 4v2

Kав2 = 4v2 + v2=5v2 v2 = 40; c2 = 160

c3/v3 = 7/3 c3 = v3

Kав1 = v3+ v3 =v3 v3 = 60; c3 = 140

2) k = cсп + v

cсп1 = 50%с1 = 90; cсп2 = 50%с2 = 80; cсп3 = 50%с3 = 70

k1 = 110 тис. гр. од. ; k2 = 120 тис. гр. од.; k3 = 130 тис. гр. од.

3) ;

m1 = 20; m2 = 40; m3 = 60

pЧ1 = 10%; pЧ2 = 20%; pЧ3 = 30%

4) ;

5) Цвир = k + Pсер ; Pсер = Kав Ч pЧсер

Задача 3

Ділянки	К гр.од	nц	pЧсер	Pсер	Ціn	Ці1ц	Цс1ц	Цсn	DRI	DR IІ
А	100	10	20%	20	120	12	12	120	0	-	0
Б	100	12		20	120	10	12	144	24 - - 60	84
	100	15		20	120	8	12	180

1. Відомо, що DR = Цсуспільна - Ціндивідуальна

Цінд = k + Pсер ; Pсер = Kав Ч pЧсер

За умовою К = k Цінд = 100 + 20 = 120

Цінд 1ц = Цінд : n

Відомо, що суспільна ціна на сільськогосподарську продукцію дорівнює індивідуальній ціні продукції з гіршої ділянки. Отже Цс1ц = 12 гр. од.

Різниця між суспільною та індивідуальною ціною на сільськогосподарську продукцію є диференціальною рентою. На ділянці „А” вона дорівнює 0, на ділянці „Б” - 24 гр. од. Це буде диференціальна рента І, тому, що її виникнення викликане різницею у природній родючості землі.

2. Якщо у ділянку „Б” додатково вкласти ще 100 гр. од., що додатково дають 15 ц продукції, то індивідуальна ціна 1ц цієї продукції буде 8 гр. од. Різниця між суспільною та індивідуальною ціною всієї продукції становитиме 60 гр. од. Це буде диференціальна рента ІІ, тому, що вона отримана завдяки додатковим капіталовкладенням в земельну ділянку.

3. Загальна диференціальна рента з ділянки А - 0, з ділянки Б -84 гр. од.

Размещено на Allbest.ru

...