Аналіз ефективності модернізації основних фондів Запорізької АЕС

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Перелік прийнятих скорочень

Вступ

1. Аналіз ефективності основних фондів ЗАЕС

1.1 Роль та значення технічного стану основних засобів

1.2 Вплив основних фондів на ефективність діяльності підприємства

1.3 Вплив зовнішніх факторів (конкурентного середовища) на ефективність діяльності підприємства

2. Аналіз впливу на собівартість електроенергії стану тепломеханічного та електротехнічного обладнання

2.1 Тепломеханічне обладнання

2.2 Електротехнічне обладнання

2.3 Основні напрямки вирішення проблеми модернізації тепломеханічного й електротехнічного устаткування

3. Оцінка економічної ефективності модернізації обладнання

3.1 Ефективність модернізації тепломеханічного устаткування

3.2 Ефективність модернізації електротехнічного устаткування

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні положення

4.2 Управління охороною праці на Запорізькій АЕС

4.3 Промислова санітарія

4.3.1 Мікроклімат

4.3.2 Вентиляція та опалення

4.3.3 Виробниче освітлення

4.3.4 Виробничий шум та вібрація

4.4 Організація безпечних умов праці

4.5 Пожежна безпека

4.6 Охорона навколишнього середовища

4.7 Індивідуальне завдання

5. Цивільна оборона

Висновки

Список джерел інформації

ПЕРЕЛІК ПРИЙНЯТИХ СКОРОЧЕНЬ

БЗУ - блокова знесолююча установка

БЩУ - блоковий щит управління

ГЦН - головний циркулярний насос

Д - деаератор

ДЖЕН - допоміжний живильний електронасос

ЖВ - живильна вода

ЗАЕС - Запорізька атомна електрична станція

ЕМФ - електромагнітний фільтр

ЕУ - ежектор ущільнення

К - конденсатор

КН - конденсатний електронасос

КП - конденсат пари

Ктпн - конденсатор турбо-живильного насоса

НАЭК - Национальная энергетическая компания

ОЕ - основний ежектор

ОК - основний конденсат

ПВТ - підігрівач високого тиску,

ПНТ - підігрівач низького тиску

СПП - сепаратор пароперегрівач

СПС - система попередньої сепарації

ТА - турбоагрегат

ТВ - турбінне відділення

ТГ - турбогенератор

ТЕС - теплова електрична станція

ТЖН - турбоживильний насос

ФЗД - фільтр змішаного дії

ЦВТ - циліндр високого тиску

ЦН - циркулярний насос

ЦНТ - циліндр низького тиску

ЦТАИ - цех тепловой автоматики, измерений

Вступ

Особливістю сучасного етапу розвитку енергетики України є її орієнтація на використання різноманітних джерел для одержання енергії при жорсткій політиці в області енергоресурсозбереження та екології. Такий підхід вимагає корінного перегляду вимог проектування, виготовлення, монтажу, налагодження, випробуванню й експлуатації елементів і систем устаткування атомних електростанцій. У цьому зв'язку перед енергетиками стоять великі завдання по глибокому і ретельному дослідження генеруючих установок діючих електростанцій для визначення доцільності підвищення техніко - економічних показників шляхом модернізації обладнання.

Об'єктом дослідження даного проекту є Запорізька АЕС. Предметом дослідження є тепломеханічне та електротехнічне обладнання ЗАЕС.

Метою проекту є оцінка економічної ефективності від модернізації обладнання, а саме виявлення доцільності проведення модернізації окремо тепломеханічного та електротехнічного обладнання.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні питання:

1) виявити роль та значення технічного стану основних фондів;

2) проаналізувати вплив зовнішніх факторів на ефективність діяльності енергетичного підприємства ЗАЕС;

3) виявити вплив стану тепломеханічного та електротехнічного обладнання на собівартість електроенергії;

4) скоригувати основні напрямки вирішення проблеми модернізації тепломеханічного й електротехнічного устаткування;

5) оцінити економічну ефективність від модернізації тепломеханічного та електротехнічного обладнання;

6) порівняти доцільність проведення модернізації тепломеханічного та електротехнічного обладнання та зробити висновки.

Дана дипломна робота має наступну структуру: введення, п'ять розділів, висновки.

1. Аналіз Ефективності основних фондів ЗАЕС

1.1 Роль та значення технічного стану основних засобів

модернізація основний фонд

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення[1].

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди -- це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку (згідно з П(С)БО 7), така:

1) земельні ділянки;

2) будинки, споруди та передавальні пристрої;

3) машини та обладнання;

4) транспортні засоби;

5) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

6) робоча і продуктивна худоба;

7) багаторічні насадження;

8) інші основні фонди.

Група основних фондів "Земельні ділянки" відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 р. № 32/99 "Про продаж земельних ділянок не сільськогосподарського призначення".

Група "Будинки, споруди та передавальні пристрої охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні "допоміжні" та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти -- нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв'язку, лінії електроживлення та ін.

До групи "Машини та обладнання" відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

До групи "Транспортні засоби" належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи "Інструменти, прилади та інвентар (меблі)"відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.

До групи "Інші основні засоби" належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Відповідно до податкового обліку[2] основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класифікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 р.).

До першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.

До другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.

До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

Планування відтворення основних фондів, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання основних фондів. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.

Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які характеризують певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники основних фондів використовуються для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану основних фондів.

Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

При аналізі складу і технічного стану основних фондів потрібно:

- по-перше вивчити об'єм основних засобів, їх динаміку і структуру;

При аналізі основних фондів потрібно проаналізувати співвідношення активної і пасивної частини.

Підвищення питомої ваги активної частини фондів характеризує прогресивність їх структури, сприяє збільшенню випуску продукції, зростанню фондовіддачі.

- по-друге вивчити рух і технічний стан основних виробничих фондів, для чого розраховуються наступні показники:

, (1.1)

де - коефіцієнт поновлення основних засобів;

- вартість основних виробничих фондів, що надійшли за рік, грн;

- вартість основних виробничих фондів на кінець звітного року, грн.

, (1.2)

де - коефіцієнт вибуття основних засобів;

- вартість ОВФ, що вибули за рік, грн;

- вартість ОВФ на початок звітного року, грн.

, (1.3)

де - коефіцієнт приросту;

- сума приросту ОВФ.

, (1.4)

де - коефіцієнт зносу;

- сума зносу основних засобів, грн;

- початкова вартість основних засобів, грн.

, (1.5)

де - коефіцієнт придатності;

- залишкова вартість основних засобів, грн.

Технічний рівень основних засобів характеризує також: віковий склад основних фондів, перш за все обладнання. Такий аналіз дозволяє зробити висновки про працеспроможність обладнання і необхідності його заміни.

- по-третє вивчити забезпеченість підприємств основними виробничими фондами. Це досягається шляхом порівняння фактичної її наявності з плановою потребою, необхідною для виконання плану[3].

Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів -- це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу -- фізичний та моральний.

На ТЕЦ та ТЕС сьогодні експлуатується переважно морально застаріле обладнання, яке здебільшого відпрацювало свій ресурс та потребує негайного оновлення. Це, у свою чергу, призводить до наднормативних рівнів забруднення атмосферного повітря викидами ТЕС і ТЕЦ, особливо тими, що працюють на вугіллі. Моніторинговими дослідженнями встановлено, що частка об'єктів теплової електроенергетики в загальному обсязі забруднень атмосферного повітря, що формується від викидів промислових підприємств, складає близько 40%, а по сірчаному ангідриту - до 60%. Без негайних дій з боку держави щодо модернізації енергоблоків ТЕС та ТЕЦ на межі 2010 р. може виникнути аварійне відключення ряду блоків, що призведе до різкого зниження виробництва електроенергії.

Головним завданням аналізу технічного стану основних фондів є виявлення внутрішніх виробничих резервів і оптимізація роботи електростанції. Аналізу підлягають як основні (директивні), так і розрахункові показники, пов'язані з виробничою програмою.

Техніко-економічні показники (ТЕП) тепломеханічного устаткування АЕС - показники, які відображають ефективність перетворення й використання тепла виділеного ядерним паливом при проведенні електроенергії й тепла.

Техніко-економічні показники умовно можна розділити на: гарантійні, фактичні, нормативні, звітні. ТЕП бувають - станції, блоку, реактора, турбоустановки і її допоміжного устаткування.

Гарантійні ТЕП - це гарантії підприємства виготовлювача по економічності (питомому видатку теплоти (брутто)) і по потужності. Гарантійні показники записуються в техумовах на поставку турбіни й перевіряються на першій (головний) турбіні.

Фактичні ТЕП - показники, розраховані й зареєстровані на УВС по показниках приладів.

Нормативні ТЕП - регламентовані технічними документами показники, що відповідають максимальної теплової економічності турбоустановки.

Звітні - за формою № 3-ТИХ (АЕС), бланки форми Т1-5,10 (добові, місячні, річні, по АЕС, по блоку, по РУ, по ТГ).

Різниця в умовах експлуатації основних фондів призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їх складові елементи зношуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених конструктивних елементів засобів праці з метою відтворення їх споживних вартостей та підтримування у робочому стані до закінчення строку корисної експлуатації. Здійснюється все це за допомогою ремонтних робіт.

Ремонт це комплекс робіт щодо підтримування основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Залежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фондів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З допомогою поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджується прогресуючий фізичний знос. Отже, поточний ремонт не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх у робочому стані.

Капітальний ремонт зумовлений нормальним закономірним зносом основних фондів. Під час капітального ремонту об'єкти основних фондів повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли; максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри. Цей вид ремонту веде до оновлення основних фондів і на відміну від поточного набагато складніший за обсягом виконуваних робіт, потребує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років.

Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднується з його модернізацією -- удосконаленням засобів з метою повного або часткового усунення морального зносу (другої форми) та підвищенням техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Більшість енергоблоків АЕС на сьогодні відпрацювали вже половину проектного строку експлуатації, який становить 30 років. З огляду на зазначене поряд з реалізацією програми модернізації та підвищення безпеки діючих атомних блоків, впровадження низки системних заходів по підвищенню КІУМ, започатковано роботу по продовженню ресурсу блоків АЕС на 10-15 років порівняно з тими, що визначені базовим проектом.

Системи магістральних електромереж не виконують нормативних умов видачі потужностей енергоблоків атомних та теплових електростанцій та, в загальному підсумку приводять до зниження надійності електроживлення споживачів цілих регіонів України[4].

Підводячи висновок можна говорити, що в процесі господарської діяльності підприємства інтенсивно використовують основні засоби. Основні фонди є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Їх стан та ефективність використання безпосередньо впливають на кінцеві результати виробничо-господарської діяльності. Більш повне й раціональне використання основних фондів сприяє поліпшенню всіх основних техніко-економічних показників підприємства.

Основні фонди є складовою частиною капіталу підприємств. Ефективність використання капіталу як один з економічних інструментів виконує важливу роль у рішенні питань розвитку кожного підприємства, забезпечуючи процес розширеного відтворення. Від рівня його використання залежить рівень оплати праці працівників підприємства, надходження в бюджет, розвиток науково-технічного прогресу. Такий результативний показник діяльності підприємства, як прибуток, є поряд з амортизаційними відрахуваннями основним джерелом інвестицій в основні фонди.

Показники ефективності використання власного капіталу мають велике значення й для залучення іноземного капіталу. Жоден інвестор не буде вкладати капітал, не маючи у своєму розпорядженні дані про ефективність використання виробничого потенціалу в цей час й у майбутньому.

Ефективність використання прямо залежить від стану основних виробничих фондів підприємства.

Стан основних виробничих фондів прямо впливає на кінцеві результати господарської діяльності суб'єктів господарювання. Більш повне й раціональне використання парку машин й устаткування, виробничих потужностей сприяє поліпшенню всіх техніко-економічних показників: росту продуктивності праці, підвищенню фондовіддачі, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості й підвищенню рентабельності.

Сучасна економіка вимагає не менш 10-процентного щорічного відновлення устаткування. В Українській промисловості основні виробничі фонди поновлюються лише на третину, тому значення технічного переозброєння підприємств в Україні є першочерговим серед інших економічних процесів. З огляду на важливість поставлених перед галуззю завдань, питання модернізації й продовження строку експлуатації енергоблоків АЕС регулярно розглядалися на виїзних нарадах на площадках АЕС за участю керівництва Мінпаливоенерго, а також на тематичних засіданнях Мінпаливоенерго України.

1.2 Вплив основних фондів на ефективність діяльності підприємства

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави. Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат".

Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

1) ефективності використання основних фондів;

2) ефективності використання оборотних фондів;

3) ефективності використання праці (трудових ресурсів);

4) ефективності окремих видів діяльності;

5) узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.

Виходячи з цього є можливість зробити висновок, що ефективності використання основних фондів безпосередньо впливає на показники ефективності діяльності підприємства, так як є його складовою частиною. Таким чином при підвищенні ефективності використання основних фондів відповідно підвищуються показники діяльності підприємства. В свою чергу на ефективності використання основних фондів впливає:

1) аналіз складу і технічного стану основних фондів;

2) аналіз ефективності використання основних фондів;

3) аналіз використання обладнання і виробничих потужностей підприємства;

4) аналіз зносу і амортизації основних фондів;

5) аналіз оборотності і ефективного використання нематеріальних активів;

6) узагальнення резервів підвищення ефективності використання основних фондів.

Виконання плану виготовлення продукції залежить від того, як підприємство забезпечене основними фондами.

Аналіз складу і технічного стану основних фондів наведен у першому розділі.

Показниками, що характеризують забезпеченість підприємства основними виробничими фондами є:

1) фондоозброєність праці:

, (1.6)

де - фондоозброєність праці, грн;

- середньорічна вартість ОВФ, грн;

- середньоспискова чисельність працівників тієї зміни, в якій зайнята найбільша частина робітників.

2) рівень технічної озброєності праці:

, (1.7)

де - рівень технічної озброєності праці;

- вартість виробничого обладнання, грн.

Ефективність використання основних фондів можна виявити за допомогою показників фондовіддачі і фондомісткості, рентабельність.

Фондовіддача (Фв) - відображає кількість продукції, що припадає на 1 грн основних виробничих фондів (ОВФ) та розраховується за формулою:

, (1.8)

де - обсяг продукції (робіт, послуг);

- середньорічна вартість ОВВФ, грн.

Збільшення фондовіддачі у звітному році в порівнянні з плановим періодом та минулим роком говорить про більш ефективне використання основних фондів.

Фондомісткість - це показник, обернений до фондовіддачі, який характеризує вартість ОФ, що припадає на 1 грн товарної продукції і розраховується за формулою:

, (1.9)

де - обсяг продукції (робіт, послуг);

- середньорічна вартість ОВВФ, грн.

При розрахунку показників фондовіддачі вихідні дані необхідні привести в порівняльний вигляд, тобто об'єм продукції необхідно скорегувати на зміну оптових цін і структурних змін, а вартість основних засобів - на їх переоцінку.

Аналіз фондовіддачі проводиться в 2 напрямках: вивчення і вимірювання впливу окремих факторів на фондовіддачу; виявлення впливу фондовіддачі на об'єм виробництва.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як з зміною об'єму продукції, так і з ефективністю використання ОВФ, особливо активної її частини.

Рівень фондовіддачі залежить перш за все від зміни структури фондів (питомої ваги), від об'єму продукції з гривні. вартості активної частини.

Шляхи поліпшення фондовіддачі:

1) підвищення долі активної частини фондів у загальній її вартості є стимулюючим фактором росту фондовіддачі;

2) підвищення коефіцієнта змінності;

3) зростання потужності основних фондів;

4) упровадження прогресивних технологічних процесів;

5) скорочення тривалості та поліпшення якості ремонту;

6) ліквідація простоїв машин;

7) скорочення терміну освоєння техніки.

Таким чином, головна причина зниження фондовіддачі - неефективне використання основних фондів (простої обладнання, недовикористання виробничих потужностей, низький коефіцієнт змінності, наявність невстановленого обладнання і тощо)

Ціль підприємницької діяльності - не тільки одержання прибутку, але і забезпечення високої рентабельності господарської діяльності. На відміну від абсолютного показника прибутку рентабельність - відносний показник і відображає ступінь прибутковості підприємства. Рентабельність виступає як економічна категорія, оцінний результативний показник, цільовий орієнтир, інструмент розрахунку чистого доходу суспільства, джерело формування різних фондів.

Основними функціями рентабельності є: облікова, оцінна, стимулююча. Як результативний показник вона характеризує ефективність використання наявних ресурсів, успіх (неуспіх) у бізнесі, ріст (зниження) обсягів діяльності.

Рентабельність, будучи кінцевим результатом діяльності підприємства, створює умови для його розширення, розвитку, самофінансування і підвищення конкурентоздатності. Рентабельність розраховується за формулою:

, (1.10)

де - рентабельність;

- прибуток, грн;

- середньорічна вартість основних фондів, грн.

Після аналізу узагальнюючих показників ефективного використання основних фондів більш детально вивчається ступінь використання виробничих потужностей підприємством, окремих видів машин і обладнання.

Виробнича потужність підприємства - максимально можливий випуск продукції при повному використанні виробничого обладнання і площ з врахуванням передової технології, покращення організації праці.

Виробнича потужність визначається як правило, в тих же одиницях, в яких планується виробництво промислової продукції.

Порівняння фактичного коефіцієнта використання виробничих потужностей з плановим і за минули роки дозволяє встановити зміну ступеня використання виробничих потужностей, причини цих змін. Низький коефіцієнт показує наявність резервів збільшення випуску продукції без введення в експлуатацію додаткових потужностей і капітальних вкладень.

Підвищення коефіцієнта використання середньорічної потужності може бути досягнуто за рахунок зменшення простоїв обладнання, покращання постачання сировиною, підвищення рівня використання потужностей в цехах, які не досягли проектної потужності, зменшення втрат робочого часу[5].

Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів -- це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу -- фізичний та моральний.

Фізичний знос -- це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Унаслідок фізичного зносу основних фондів погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна досконалість (конструкції, вид і якість матеріалів); особливості технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подання тощо), режим роботи, організація догляду, якості і своєчасність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів) тощо.

Моральний знос - це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація -- це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів й удосконалення планування капітальних вкладень необхідно проаналізувати показники, які характеризують використання засобів праці на підприємстві. Ці показники умовно можна поділити на дві групи: узагальнюючі й окремі (індивідуальні).

До системи окремих показників використання основних виробничих фондів відносять: показники їх екстенсивного та інтенсивного використання.

До показників екстенсивного використання належать такі: коефіцієнт залучення у виробництво устаткування; коефіцієнт використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності режиму роботи устаткування.

Усе устаткування на виробництві поділяють на наявне, установлене та діюче. Наявне устаткування -- це устаткування, зараховане на баланс і внесене до інвентарних списків незалежно від стану і місцезнаходження. Установлене устаткування - це устаткування, яке змонтоване на місці його експлуатації. Діючим називається устаткування, залучене до виробництва, незалежно від тривалості його роботи. Відношення встановленого та діючого устаткування до наявного і буде характеризувати коефіцієнт залучення устаткування до виробництва

Визначення коефіцієнтів використання устаткування в часі здійснюється за даними календарного, режимного, планового (максимально можливого) і фактично відпрацьованого (робочого) фонду часу. Коефіцієнт використання календарного (режимного, планового) фонду часу розраховується як відношення робочого фонду часу до календарного (режимного, планового) фонду часу.

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи.

Устаткування може бути не повністю завантаженим або працювати, але не випускати продукцію, або випускати неякісну продукцію. Тому виникає необхідність показники екстенсивного використання доповнювати показниками інтенсивного використання основних фондів. Особливо важливим серед них є коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає:

- по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування;

- по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво не встановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.

Слід підкреслити, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів[6].

Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30--50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення.

Визначення ефективність модернізації можна за формулою:

, (1.11)

де Ем- эфективність модернізації, %;

а - зниження собівартості 1 кВт/ч, коп.;

V - загальна кількість виробленої електроенергії, млн. кВт/ч;

Змод - витрати на модернізацію, грн.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у провідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства -- важливий напрямок кращого використання основних фондів.

1.3 Вплив зовнішніх факторів (конкурентного середовища) на ефективність діяльності підприємства

Нова економічна система ринкових відносин в електроенергетичній галузі запроваджувалася за умови збереження єдиної енергетичної системи, яка включає електростанції, електричні мережі та інші об'єкти електроенергетики, об'єднані спільним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної енергії при централізованому оперативно-диспетчерському управлінні.

З метою забезпечення надійного електропостачання споживачів, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, забезпечення потреб споживачів в електричній енергії за мінімально можливою ціною на основі конкуренції між виробниками та постачальниками електричної енергії, а також фінансової стабільності та прибутковості електроенергетики виявлення інтересу до неї з боку потенційних вітчизняних та зарубіжних інвесторів у 1996 р. в Україні за безпосередньою участю НКРЕ (Національної комісії регулювання електроенергетики) створено оптовий ринок електричної енергії (ОРЕ).

Оптовий ринок електричної енергії -- це єдина впорядкована система взаємовідносин між суб'єктами господарської діяльності в процесі купівлі-продажу електричної енергії при рівноправному доступі до електромереж.

Розрахунки за спожиту електроенергію проводяться через механізм поточних рахунків зі спеціальним режимом використання виключно у грошовій формі.

Суб'єктами ОРЕ є виробники електричної енергії, постачальники електричної енергії за регульованим тарифом, постачальники електричної енергії за нерегульованим тарифом (незалежні постачальники електричної енергії), оптовий постачальник електричної енергії (ДП «Енергоринок») -- підприємство, що здійснює централізоване диспетчерське управління Об'єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами (НЕК «Укренерго»). Усі зазначені суб'єкти ОРЕ отримують ліцензії НКРЕ на здійснення відповідного виду діяльності.

Учасниками ОРЕ є 5 енергогенеруючих компаній теплових електростанцій (ТЕС), державна компанія атомних електростанцій (НАЕК «Енергоатом»), до складу якої входить 4 атомні електростанції (АЕС), ВАТ «Укргідроенерго», одна гідроакумулююча електростанція (ГАЕС), 5 вітрових електростанцій (ВЕС), 36 постачальників електроенергії, що мають у власності чи управлінні електричні мережі та здійснюють передачу і постачання електричної енергії за регульованим тарифом на відповідній території, більше 50 реально працюючих постачальників електроенергії за нерегульованим тарифом (незалежні постачальники електричної енергії), які купують електричну енергію в ОРЕ і продають її споживачам за договірними цінами. Розрахунки за використану електроенергію приведено на рис.1.1

Рисунок 1.1 - Розрахунки за використану електроенергію

На сьогодні учасниками ОРЕ є більше 100 суб'єктів енергоринку.

Атомні, гідравлічні, вітрові електростанції та теплоелектроцентралі продають електричну енергію в ОРЕ за тарифами, встановленими НКРЕ.

На основі законодавчого регулювання діяльності Оптового ринку електроенергії забезпечено:

- рівноправний доступ до ринку електроенергії та послуг електричних мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності з виробництва та постачання електричної енергії;

- купівлю і продаж електричної енергії за Правилами оптового ринку та визначення цін на електроенергію генеруючих компаній.

Розрахунки між учасниками ОРЕ проводяться пропорційно обсягам виробництва товарної продукції за алгоритмом розподілу коштів, затвердженим НКРЕ.

Впровадження НКРЕ низки ефективних регулюючих заходів за останні роки дозволило упорядкувати та значно поліпшити систему розрахунків між суб'єктами ринку. Завдяки цьому рівень розрахунків грошовими коштами за електроенергію, куповану в ОРЕ, зріс із 7-10% у 2002 р. до 99,2% від загального обсягу товарної продукції у 2008 р. А це, сприяло поліпшенню їх фінансового стану та дозволило спрямувати значні обсяги фінансових ресурсів на розвиток, модернізацію та реконструкцію спрацьованих енергетичних потужностей.

За період з 2000 р. більш ніж у 2 рази зріс обсяг купівлі на ОРЕ електроенергії для її подальшого експорту, перш за все до країн Європейського Союзу через запровадження стабільної паралельної роботи з об'єднаною європейською енергосистемою UСТЕ системи «Бурштинський острів». Рівень експорту до країн-учасниць UСТЕ становить 85,4% від загального обсягу експорту електричної енергії в державі.

Завдяки впровадженню низки регулятивних (нормативних) та інших заходів НКРЕ значно підвищено прозорість розрахунків та практично реалізовано ряд механізмів саморегулювання діяльності ОРЕ. На сьогодні Оптовий ринок електричної енергії характеризується як найбільш організовано розвинутий у порівнянні з іншими енергетичними ринками України (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Структура енергетичного ринку України

За роки функціонування діючої моделі ОРЕ запроваджено основи ринкових відносин в електроенергетиці та досягнуто позитивних зрушень, зокрема:

- напрацьована та діє нормативно-правова база, що є основою подальшого розвитку;

- забезпечення потреб споживачів України в електричній енергії за мінімально можливою ціною на принципах конкуренції між енергогенеруючими компаніями і між постачальниками;;

- збережена єдина енергосистема України та створено умови функціонування;

- збалансованого ринку виробництва та постачання електроенергії;

- забезпечення фінансової стабільності й прибутковості галузі.

Варто зазначити, що особливості функціонування електроенергетики як галузі, наявність у ній багатьох суб'єктів природних монополій, а також специфіка електричної енергії як товару визначають і специфічні умови функціонування ринку електроенергії, взаємин його учасників і конкуренції між ними. Загальноприйняте розуміння конкуренції, як можливості споживача у виборі більш дешевого і якісного товару, до сфери природної монополії не зовсім підходить. У той же час, виробники електроенергії повинні мати ті ж стимули до здешевлення своєї продукції і підвищення її якості, як і підприємці, що працюють в умовах нормальної конкуренції.

На створення таких стимулів було спрямовано кроки по реформуванню галузі і формуванню енергоринку, що здійснювалися з урахуванням світового досвіду протягом останніх 10-12 років. У результаті здійснення цих заходів були створені сприятливі умови для розвитку конкурентних відносин між енергогенеруючими компаніями, насамперед, за рахунок:

- створення достатньої кількості енергогенеруючих компаній;

- забезпечення однакових стартових можливостей для них при переході до роботи в ринкових умовах;

- розробки і впровадження ринкових механізмів формування оптової ціни електроенергії на основі цінових заявок;

- створення позавідомчого регулюючого органа в електроенергетиці і нафтогазовому комплексі.

У 2002 р. Кабміном України була ухвалена Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України . Ця Концепція визначила поетапний перехід до моделі повномасштабного конкурентного ринку електроенергії, який складається з ринку двосторонніх контрактів, балансуючого ринку для забезпечення попиту і пропозиції на поза контрактні обсяги електроенергії та ринку додаткових послуг.

У 2004 р. була створена Міжвідомча комісія щодо координації роботи, пов'язаної з реалізацією положень Концепції. У 2005 р. був прийнятий План заходів з реалізації другого етапу Концепції (2006 - 2008 рр.), та зміни до Закону України «Про електроенергетику» (№ 2362-IV), якими передбачені зміни в Правилах ОРЕ щодо підвищення конкуренції на ринку. Ухвалення Закону України від 23.06.2005 № 2711 «Про заходи щодо забезпечення стабільного функціонування підприємств ПЕК» дало імпульс для поліпшення фінансового стану підприємств галузі й дозволило здійснити низку заходів щодо запобігання їхньому банкрутству. У 2007 р. було схвалено План заходів щодо реалізації положень Концепції на 2008 - 2014 рр.

Отже, протягом 2004-2007 рр. були, в основному, забезпечені ключові організаційно-економічні умови для поступового впровадження системи двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії. Але проблеми залишилися, і вони можуть бути вирішені тільки за умови належного забезпечення подальшої організаційної, ресурсної та законодавчої підтримки процесу впровадження положень Концепції.

Слід зазначити, що у 2004 році відбулося відхилення від курсу лібералізації вітчизняного ринку електроенергії в зв'язку із створенням державної монополії - НАК “Енергетична компанія України” (НАК “ЕКУ”), яка централізовано об'єднала активи генеруючих і дистрибуційних енергопідприємств країни. Це зумовило появу значних диспропорцій у ринковій структурі, оскільки фактично утворилася вертикально інтегрована структура, яка монополізувала різнопрофільні та водночас взаємозалежні види діяльності в електроенергетичній сфері. Сьогодні у власності НАК “ЕКУ” перебувають контрольні пакети акцій 10 генеруючих об'єктів, на які припадає 45 % загальної встановленої потужності ОЕС України, а також державні частки (контролюючі або блокуючі) 21 з 27 обленерго, які закуповують в ОРЕ близько 70 % обсягу електроенергії.

Розвиток конкурентного середовища на українському ринку електроенергії та перехід до нової моделі функціонування гальмують проблеми системного характеру, у тому числі:

- надмірне спрацювання потужностей і об'єктів енергетичної інфраструктури, відповідна потреба в їхній технічній і технологічній модернізації за сучасними критеріями (виробничої продуктивності, енергозатратності й екологічної безпеки) та відсутність необхідних для цього коштів;

- відсутність конкуренції на ринках первинних енергоносіїв (природного газу та вугілля);

- нереалізованість експортного потенціалу електроенергетики, (зумовлена, в першу чергу, досить слабкою інтеграцією з об'єднаною енергосистемою Євросоюзу);

- наявність дебіторсько-кредиторської заборгованості суб'єктів діяльності на енергоринку (так, на початок квітня 2007 р. заборгованість ДП “Енергоринок” перед генеруючими компаніями досягла 15 млрд. грн., енергопостачальних компаній перед оператором ОРЕ - відповідно, 14,96 млрд. грн.);

- перехресне субсидування одних категорій споживачів за рахунок інших (відносно субсидування побутових споживачів);

- залежність регулюючого органу (НКРЕ) від впливу політичних чинників (при встановленні тарифів та розподілу коштів).

Ще один сегмент ринку електроенергії, де може існувати конкуренції, і це передбачає існуюча модель - постачання електроенергії споживачам (як часто називають - дистрибуція). Але існуючий де-юре інститут незалежних постачальників електроенергії перетворився в ізгоя, якого прагнуть позбутися, у той час, коли його необхідно розвивати й удосконалювати. Незалежні постачальники, у порівнянні з обленерго, мали можливість одержувати значні прибутки, і їхня кількість швидко росла. Отримані переваги на ринку незалежними постачальниками створювали умови для несумлінної конкуренції, провокували обленерго на порушення правил ліцензованої діяльності й антимонопольного законодавства. Обленерго прагнули створити незалежним постачальникам додаткові труднощі вступу на ринок. У першу чергу шляхом обмеження використання мереж, формування необґрунтовано занижених, а іноді і планово збиткових тарифів на постачання електроенергії «за регульованим тарифам», у тому числі і за рахунок перехресного субсидування діяльності з передачі електроенергії. Після введення в травні 2000 року грошових форм розрахунків за електроенергію їхня частка на ринку істотно зменшилася - менше 8 відсотків у другому півріччі 2000 року. В наступні роки ця тенденція збереглася.

Можна погодитися з тим, що умови для існування інституту незалежних постачальників не самі сприятливі, недостатньо досконала нормативна база, але протягом багатьох років мало, що робиться для зміни положення на краще. Для створення реального конкурентного середовища на ринку дистрибуції і реального відокремлення цієї діяльності від діяльності з передачі електроенергії електромережами, у першу чергу, як перший крок, необхідне створення системи автоматизованого погодинного обліку електроенергії на всьому технологічному ланцюзі від виробництва до кінцевого споживача. Можна погодитися зі складністю цього завдання, але не можна погодитися з думкою, що досить налагодити такий облік на границі магістральних і розподільних мереж (про що твердять прихильники жорсткого адміністративного державного контролю ринку), якщо говорити про необхідність підвищувати економічну ефективність функціонування енергосистеми в цілому. Без упровадження погодинного обліку на всьому технологічному ланцюгу, формування погодинної ціни електроенергії, як і вимагає існуюча модель енергоринку, неможливо говорити про підвищення економічної ефективністі функціонування енергосистеми в цілому. Сьогоднішнє існування системи «незалежних» чи «залежних» постачальників мало б стати містком до повноцінного конкурентного ринку дистрибуції як шлях до більш ефективної системи господарювання. В той же час на цьому шляху все більше і більше адміністративних перепон.

З проведенням приватизації, що існувала в державній власності система розподільних мереж породила проблему, коли, по суті, природна монополія розподільних мереж була роздрібнена на цілий ряд окремих суб'єктів, що господарюють, (за приналежністю), що привело до істотного збільшення сумарних витрат. Адже відомо, що економічна ефективність природної монополії зростає з масштабом виробництва. Регулюванню же піддавалася лише та частина, що залишилася в обленерго. Антимонопольному комітету разом із НКРЕ вдалося намітити шляхи вирішення цієї проблеми, таким чином, щоб штучно не створювати сотні і тисячі нових монополістів (часто не по їх волі) і ввести під механізм регулювання весь технологічний ланцюг природної монополі.

Досвід реформ електроенергетичного сектору країн Центрально-Східної та Південної Європи свідчить, що більшість з них (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія й ін.) йшли шляхом дезінтеграції електроенергетичних холдингів і поетапної та досить тривалої приватизації генеруючих і дистрибуційних компаній.

При всій відмінності моделей галузі та шляхів її реформування, в Європі, США й інших регіонах світу здійснюються схожі кроки щодо лібералізації електроенергетики: розмежування природно монопольних (передача електроенергії, оперативно-диспетчерське управління) і потенційно конкурентних (генерація, збут) видів діяльності, демонополізація галузі з паралельним розвитком антимонопольного регулювання, введення для незалежних постачальників електроенергії недискримінаційного доступу до інфраструктури. Отже, радикальні перетворення в електроенергетиці стали світовою тенденцією.

Однією з необхідних умов лібералізації системи відносин та підвищення конкуренції, за думкою фахівців та відповідно світовому досвіду, є проведення приватизації електроенергетичних підприємств.

Державне володіння електроенергетичними підприємствами (центральний уряд, муніципалітети, провінції) є характерним для всіх країн світу. Роль уряду особливо поширена в підсистемах генерації і передавання електроенергії електричними мережами вищих класів напруги. Приватні інвестори найчастіше діють у секторі розподілу електроенергії. Разом з тим, у деяких країнах (США, Німеччина, Японія) досить поширені вертикально інтегровані енергокомпанії, що забезпечують реалізацію всіх функцій електроенергетичного виробництва, включаючи розподіл і збут електроенергії. Повністю приватизованою є електроенергетика Англії і Уельсу, переважно - Японії і Бельгії. У США у приватній власності знаходиться більше 70 % потужностей генерації і більше 75 % розподільних мереж. У Франції і Португалії, навпаки, більшість підприємств електроенергетики знаходяться у власності держави.

Найбільш поширеними у світі моделями організації оптового ринку електричної енергії є: модель єдиного покупця; лібералізована модель єдиного покупця; модель обов'язкового Спотового ринку (Пулу); модель двосторонніх контрактів з балансуючим ринком.

Існуючий оптовий ринок електричної енергії України базується на моделі єдиного (монопольного) державного оптового покупця (продавця) електричної енергії - єдиного оптового постачальника, яка на сьогодні блокує розвиток ринкових механізмів в ОРЕ.

Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України передбачає поступовий перехід від діючої системи до моделі двосторонніх контрактів з балансуючим ринком, яка найбільш широко застосовується у світі останнім часом.

...