Макроекономіка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Місце макроекономіки в системі економічних наук

Предмет макроекономіки

Макроекономіка - економічна наука, що вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища та процеси,які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господартві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економіного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне ззбалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція)

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме з цієї причини макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Макроекономіка, як частина економічної теорії, має тісні зв'язки з іншими економічними науками - державним регулюванням економіки, прогнозування та макроекономічне планування і ряду інших наук, що побудовані на вивченні економічних процесів в країні. В той же час макроекономіка широко використовує наукові методи досліджень, що сформували ряд інших наук.

Об'єктом вивчення макроекономіки є національна економіка. Національна економіка - це сукупність економічних суб'єктів і зв'язків між ними, які характеризуються певною цілісністю в просторі і часі.

Основні ознаки національної економіки:

1. Тісні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці;

2. Спільне економічне середовище:

- єдине господарське законодавство;

- єдина грошова одиниця.

3. Спільна фінансова система:

- податкова система;

- бюджетна система;

- банківська система.

4. Наявність єдиного економічного центру;

5. Спільна система захисту економічних кордонів.

На макрорівні суспільство вирішує наступні завдання:

1. Досягнення економічної ефективності національної економіки в цілому.

2. Підтримка макроекономічної стабільності.

Стабільність полягає в підтримці наступних рівноваг:

- рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- рівновага попиту і пропозиції на ринку грошей;

- рівновага на ринку праці.

Економічна система як об'єкт макроекономіки. Типи економічних систем

Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри.

Економічна система - це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних послуг і благ.

Основні елементи економічної системи:

* Соціально - економічні відносини,які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності;

* Організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва.

* Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.

* Конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

Типи економічних систем

Ринкові економічні системи

Ринкова економіка вільної конкуренції - чистий капіталізм (ХІХ ст.. - перші десятиліття ХХ ст.)

Основні ознаки:

* приватна власніть на інвестиційні ресурси;

* вільна конкуренція;

* свобода учасників економічної діяльності;

* ринкове ціноутворення;

* стихійне ринкове регулювання.

Сучасна ринкова економіка - сучасний капіталізм (друга пол. ХХ ст.).

Основні ознаки:

* колективна, приватна та державна власність;

* держане регулювання економіки з метою стимулювання сукупного попиту та пропозиції;

* маркетингова система управління виробництвом.

Неринкові економічні системи.

Традиційна економічна система,притаманна слаборозвинутим країнам

Основні ознаки:

* приватна власність на засоби виробництва;

* відстала технологія;

* ручна праця;

* багатоукладність;

* натуральне виробництво;

* переважання дрібнотоварного виробництва;

* активна роль держави.

Адміністративно - командна система.

Основні ознаки:

* державна власність на засоби виробництва;

* монополізація та бюрократизація економіки;

* централізоване планування та управління виробництвом;

* централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Суб'єкти макроекономіки та їх взаємодія

Суб'єктами макроекономіки виступають:

1. Сектор домашніх господарств містить усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домашні господарства проявляють три основних види економічної активності:

- пропонують фактори виробництва;

- споживають частину отриманого доходу;

- заощаджують.

2. Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих в межах країни (мета діяльності фірм - отримання прибутку).

Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності:

- пред'являє попит на фактори виробництва;

- пропонує результат своєї діяльності;

- інвестує.

3. Державний сектор - містить усі державні інститути та установи.

Основне завдання держави - створення суспільних благ, які надходять споживачам безоплатно (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур тощо).

Основні цілі державного сектору - задоволення потребу суспільних благах, а не отримання прибутку; зростання суспільної продуктивності праці та зниження витрат на споживання домашніх господарств.

Для забезпечення своєї діяльності державний сектор проявляє такі види економічної активності:

- збирає податки; здійснює державні закупки товарів і послуг; надає пропозицію грошей для всіх макроекономічних суб'єктів.

4. Сектор закордон містить всі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Макроеконмічнісубьєкти приймають рішення під впливом таких факторів:

* в силу своїх переваг;

* під дією коньюктури;

* у відповідь на дію інших макроекономічних суб'єктів.

Методи макроекономічного аналізу.

Для того, щоб виявити суть макроекономічних процесів і явищ та ефективно управляти економікою в умовах ринку існує набір методів і інструментів, за допомогою яких здійснюються макроекономічні дослідження. У загальнонауковому значенні термін „метод” означає шлях пізнання, засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно макроекономіки - це шлях пізнання суті макроекономічних законів, закономірностей.

При дослідженні макроекономіки використовуються такі діалектично - матеріалістичні методи, як: абстракція, аналіз; синтез; індукція; дедукція та інші.

До дійових методів макроекономічного дослідження належить економіко-математичне моделювання. В загальному вигляді макроекономічні моделі - це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному вигляді.

При створенні моделі важливо знайти функцію, яка б пов'язала ендогенні та екзогенні параметри макроекономіки.

Ендогенні параметри - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (рівень зайнятості, інфляції, величина національного доходу ставка процента та інші.)

Екзогенні параметри - величини, що знаходяться поза макромоделлю (питання техніки та технологій економічної ефективності, виробництва, поведінки споживача та інші).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні.

Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку і в кінці певного періоду і не відображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактору часу.

Макроекономіка - економічна наука, що вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища та процеси,які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господартві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економіного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне ззбалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція)

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме з цієї причини макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Макроекономіка, як частина економічної теорії, має тісні зв'язки з іншими економічними науками - державним регулюванням економіки, прогнозування та макроекономічне планування і ряду інших наук, що побудовані на вивченні економічних процесів в країні. В той же час макроекономіка широко використовує наукові методи досліджень, що сформували ряд інших наук. Зв'язок макроекономіки з іншими науками тісно підтримується за рахунок виконання макроекономікою таких функцій:

Пізнавальна - полягає у дослідженні економічних процесів і явищ на макрорівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання.

Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція макроекономіки.

Практична - полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти науково обґрунтовані практичні рекомендації ефективної економічної політики.

Виховна - полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини

2. Об'єкт та предмет макроекономіки

Об'єктом вивчення макроекономіки є національна економіка. Національна економіка - це сукупність економічних суб'єктів і зв'язків між ними, які характеризуються певною цілісністю в просторі і часі.

Основні ознаки національної економіки:

1. тісні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці;

2. спільне економічне середовище:

- єдине господарське законодавство;

- єдина грошова одиниця.

3. спільна фінансова система:

- податкова система;

- бюджетна система;

- банківська система.

4. наявність єдиного економічного центру;

5. спільна система захисту економічних кордонів.

Об'єктом макроекономічного аналізу є економічна система в цілому та її агреговані параметри. Економічна система - це певним чином упорядкована система відносин і зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ і послуг. Існують такі типи економічних систем: ринкові; неринкові, адміністративно - командні.

Суб'єкти макроекономіки

1. Сектор домашніх господарств - всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

2. Підприємницький сектор - сукупність підприємств, які виконують роботу з виробництва і розподілу товарів і послуг.

3. Державний сектор - це усі державні підприємства, інститути та установи.

4. Сектор закордон - містить всі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.

На макрорівні суспільство вирішує наступні завдання:

1. Досягнення економічної ефективності національної економіки в цілому.

2. Підтримка макроекономічної стабільності.

Стабільність полягає в підтримці наступних рівноваг:

- рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- рівновага попиту і пропозиції на ринку грошей;

- рівновага на ринку праці.

3. Метод макроекономіки

Для того, щоб виявити суть макроекономічних процесів і явищ та ефективно управляти економікою в умовах ринку існує набір методів і інструментів, за допомогою яких здійснюються макроекономічні дослідження. У загальнонауковому значенні термін „метод” означає шлях пізнання, засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно макроекономіки - це шлях пізнання суті макроекономічних законів, закономірностей.

При дослідженні макроекономіки використовуються такі діалектично - матеріалістичні методи, як: абстракція, аналіз; синтез; індукція; дедукція та інші.

До дійових методів макроекономічного дослідження належить економіко - математичне моделювання. В загальному вигляді макроекономічні моделі - це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному вигляді.

При створенні моделі важливо знайти функцію, яка б пов'язала ендогенні та екзогенні параметри макроекономіки.

Ендогенні параметри - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (рівень зайнятості, інфляції, величина національного доходу ставка процента та інші.)

Екзогенні параметри - величини, що знаходяться поза макромоделлю (питання техніки та технологій економічної ефективності, виробництва, поведінки споживача та інші).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні.

Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку і в кінці певного періоду і не відображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактору часу

4. Нормативна база макроекономічного рахівництва. Методологічні принципи та основні категорії СНР

Сучасна система показників національної економіки розроблена ЮНЕСКО і рекомендована для використання в 1993 році, має назву Система Національних Рахунків (СНР). Система національних рахунків - це прийнятий міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.

Призначення показників СНР.

1. Збір інформації, необхідної для ефективного управління національною економікою.

2. Діагностування макроекономічних невідповідностей

3. Оцінка економічного потенціалу країни.

4. Міжнародне співставлення.

Стандарт оцінки основних макроекономічних показників країни містить такі макроекономічні показники: ВВП, ВНП, ЧНП, НД, ОД та інші.

Методика обчислення ВНП.

Існують два методи обчислення ВНП: за витратами на виробництво товарів та послуг в країні та за доходами, отриманими в результаті виробництва товарів і послуг.

Обчислення ВНП за витратами:



ВНП= C+Ig+G+NE;

де С- витрати на споживання, що включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг; Ig-валові приватні інвестиції, що складаються з: інвестицій на заміщення капіталу, що був зношений у процесі виробництва протягом року; чистих інвестицій;

G-державны витрати, що обьєднують усі витрати держави, які йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг;

NE=E-Z,

де Е-експорт,

Z-імпорт.

Обчислення ВНП за доходами.

ВНП=W+R+i+p+A+Пн;

Де W- заробітна плата,

R-рента-доходи, які отримують домашні господарства за здані в оренду землі,

I - проценти - доходи від грошового капіталу, заощаджуваного домашніми господарствами,

p - прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, товариств, корпорацій,

А- амортизація,

Пн - непрямі податки.

Валовий внутрішній продукт включає продукцію та послуги, які вироблені резидентами країни протягом певного часу:

ВВП = ВНП - NE

Чистий національний продукт(ЧНП) - це валовий національний продукт, з якого вилучено вартість засобів виробництва, зношених в процесі виготовлення продукції: ЧНП=ВНП-А;

Національний доход (НД) - доход, який визначається шляхом вилучення з вартості чистого національного продукту непрямих податків:

НД= ЧНП-Пн;

Особистий доход(ОД) - доход, отриманий приватними особами,який розподіляється на споживання, заощадження і виплату податків.

Доход кінцевого споживання - частина особистого доходу, яка залишається після сплати податків, розподіляється на споживання і заощадження.

5. Основні макроекономічні показники

Макроекономіка визначає загальні обсяги національного виробництва, рівень цін, безробіття, процентні ставки та інші змінні величини. Основними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва - показник, за допомогою якого можна встановити обсяг матеріальних благ та послуг, вироблених в суспільстві за певний проміжок часу. Обсяг виготовленої продукції чисельно визначають показником ВВП(валовий внутрішній продукт). ВВП визначають як сукупну ринкову вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за рік

Близький до ВВП показник - ВНП (валовий національний продукт). Відмінність між ними полягає в тому, що ВВП формується на основі територіального підходу, тобто це продукт, вироблений на території держави всіма господарськими одиницями, а ВНП формується на основі національного підходу.

Загальний рівень цін - це показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін.

Індекс цін показує відносну зміну середнього цін за певний період. Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП називають дефлятором.

Процентна ставка - ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період. На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм - якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні та номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка - номінальна процентна ставка - рівень інфляції.

Зайнятість - показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних в країні.

Для обчислення кількості безробітних в країні і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття:

Кількість безробітних *100%;

Норма безробіття = Кількість населення працездатного віку

6. Номінальний та реальний ВВП

Номінальний ВВП - вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.

Реальний ВВП - вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.

Дефлятор ВВП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва. Отже

Номінальний ВВП * 100%

Реальний ВВП= Дефлятор ВВП

Особливостями макроекономічних показників є те, що вони не враховують:

- позаринкову діяльність (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби);

- товари та послуги тіньової економіки (у сучасних умовах тіньова економіка виробляє до 50%обсягу ВВП);

- зростання фонду вільного часу (тривалість робочого тижня скоротилась з 53 годин на початку століття до 36 годин в наш час, що не включається у ВВП, але прямо пропорційно впливає на добробут;

- підвищення якості продукції.

7. Циклічність як форма економічного розвитку. Сутність структура та види економічних циклів

Економічний цикл характеризується періодичними зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності взаємопов'язаних показників - темпів економічного зростання, інфляції, рівня безробіття.

Макроекономічна нестабільність - коливання основних макроекономічних показників.

Коливання

Випадкові Періодичні

-за політичними причинами; короткострокові економічні цикли

- за природно-кліматичними умовами середньострокові економічні цикли

- за науково-технічними умовами довгострокові економічні цикли / довгі хвилі/

За тривалістю економічні цикли поділяють:

1) короткі (малі) - коливання ділової активності триває 2-3 роки;

2) середні - коливання ділової активності триває 8-10 років;

3) довгі (великі хвилі Кондратьєва) - коливання ділової активності триває 48-55років.

Короткі цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку, криза починається в окремій галузі внаслідок зниження попиту на вироблений продукт.Робітники цієї галузі отримують менші ніж раніше доходи,в підсумку знижується попит на продукцію інших галузей-спад розповсюджується в економіці.

Середні (промислові) цикли пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва матеріальною основою середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Особливістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні стадії:

1) падіння - падіння виробництва, зниження рівня зайнятості, зарплата знижується, ставка процента підвищується -тривалість падіння до 1 року;

2) депресія - стабільний, але низький рівень виробництва, мінімальний рівень зайнятості, строк до півроку;

3) пожвавлення - повільне зростання ВНП, активне поновлення виробничого обладнання та технологій, повільне зростання цін і зайнятості.

4) підйом - прискорюються темпи зростання ВНП, зростають ціни, рівень безробіття мінімальний, рівень доходів в суспільстві максимальний.

Великі хвилі

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.

Великі хвилі складаються з двох фаз:

1) висхідна хвиля - довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технологій (значні соціальні потрясіння, війни, революції.

2) нисхідна хвиля - стара структура економіки приходить в конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до них.

8. Зайнятість і безробіття. Державне регулювання зайнятістю населення

Зайнятість населення -- це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу Зайнятість як економічна категорія -- це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход. Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все населення на дві категорії: “економічно активне населення” і "економічно пасивне населення".

Економічно активне населення включає:

осіб найманої праці; самостійних робітників;

осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо);

неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці;

осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу;

учнів та осіб, які проходять профпідготовку.

Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до зазначеної вище категорії.

Безробіття -- це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Кількісна визначеність безробіття-- це рівень безробіття. Він обчислюється за такою формулою:

РБ = ЧБ/ ЧРС*100%,

де РБ - рівень безробіття,%;

ЧБ - чисельність безробітних;

ЧРС - чисельність робочої сили.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів. - фрикційне безробіття (тимчасове безробіття, яке пов'язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи). Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним;

- інституціональне безробіття (пов'язане з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю та інше, тобто іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних);

- структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з'являється структурне безробіття.

- циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу, тобто пов'язане з тією фазою економічного циклу, яка пов'язана з кризовими явищами в економіці. Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву -- “природне безробіття”. У зв'язку з цим повна зайнятість -- це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

9. Інфляція: сутність та кількісна визначеність, види та соціально-економічні наслідки

Ін - знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Проявляється у зниженні купівельної спроможності грош. одиниці у всіх її формах - зростанні товарних цін, поглибленні товарного дефіциту, падінні валютного курсу. Не завжди зростання товарних цін є проявом Ін. Ін. як ек. явище хар-є якісний стан грош. обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. На початку виникнення паперових грошей першою ознакою Ін був лаж на золото, тб підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Через зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вар-ті грош од-ці порівняно з її номінальним золотим вмістом (дизажіо). Зараз гол. формою прояву Ін стало знецінення грош. знаків відносно вартості звичайних товарів, тб падіння купівельною спроможності грош. од-ці. Якщо цей процес затягується, то поглиблюється розрив між рівнями цін на вн. ринку та на ринках інших країн і світовому ринку. Виникає знецінення нац. грошей щодо іноз. валюти. це призводить до зниження валютного курсу нац. грошей, що також є проявом Ін. Стадії Ін. (співвідношення темпів зростання емісії паперових.грошей та темпів їх знецінення):

1) Темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Суб'єкти ринку певний час не відчувають зайвості грошей і викор-ть їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює Ін, сповільнюється швидкість обігу грошей.

2) Темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Причини:

2.1 власники заощаджень розуміють їх нереальність і викидають на ринок для купівлі товарів, що прискорює збільшення маси грошей у обігу;

2.2 одночасно зменшується відплив у нагромадження нових випусків грошей, тому зростає швидкість обігу всієї грош. маси;

2.3 швидко поширюються бартерні операції, що звужує товарну основу грош. маси в обігу;

2.4 знецінення грошей призводить до відтоку робочої сили із сфери вир-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння вир-ва, товарообігу, що зменшує потребу в грошах. Тому зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін і знецінення грошей визначаються передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджають темпи емісії Залежно від зростання темпів знецінення грошей виділяють такі види Ін:

Повзуча - харак-ся прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарн. цін. темпи зростання цін 3-5% на рік.

Відкрита Ін - темпи знецінення грошей 5% на рік. Наслідки Ін стають відчутними спочатку у монополізованих секторах ек-ки, а потім і в інших.

Галопуюча - темпи 10-200% на рік, посилюються ек. суперечності, найбільш організовані групи ек. суб'єктів добиваються різкого підвищення цін на свої товари, що викликає підвищення і інших цін. Ін виходить з-під контролю дер.

Гіперінфляція - темпи знецінення грошей =2-3% на день, гроші перестають виконувати свої функції, падає їх роль, відбувається натуралізація вир-ва.

10. Структура моделі економічного кругообігу

Ринок ресурсів

За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати = доходам. Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в. В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін. Ек-ний кругообіг випливає із передумови, що домашні госп-ва витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а вир-чі витрати підпр-в еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів.

У дійсності це не так

Для того щоб відтворити реальну картину ек-ного кругообігу, потрібно врахувати ще фін-вий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції. Величина щорічних витрат домогосп-в, як правило, менша від величини їхніх доходів. Та частина доходу домогосп-в, яка не спрямовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження.

Найбільш розповсюдженими формами заощаджень є використання певної частки доходу домогосп-в для їхнього зберігання на депозитних рахунках банківської системи та з метою придбання акцій і облігацій. Підпр-ва щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних длю підтримання вир-ва на незмінному рівні, підпр-ва повинні здійснювати інвестиції (інвестиції в основний капітал та інвестиції в ТМЦ), т.б. кап. витрати. Більша частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції на фін-вому ринку за допомогою спеціальних фін-вих посередників. До них належать комерц. банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домогосп-в, фін-ві посередники передають їх у формі позичок у розпорядження підпр-в за відповідну ціну,%-кову ставку. Ін. частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та ін. ц/п.

11. Сукупний попит. Вплив цінових та нецінових факторів на криву сукупного попиту

Сукупний попит - це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд)

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчисленняВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + NE;

де С - споживчий попит - платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

І - інвестиційний попит - попит підприємців на засоби виробництва;

G - попит держави на товари та послуги;

NE - попит закордону.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонно спадає

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші коштовними і відповідно низькими сукупні витрати. Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений. Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту. Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

Фактори, що визначають сукупний попит.

На сукупний попит впливає ряд факторів, які поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів належать:

1. Ефект процентної ставки - підвищення процентної ставки на гроші призводить до скорочення сукупного попиту. Механізм впливу заключається в тому, що підвищення цін на товари збільшують витрати споживачів та підприємців, а отже їм потрібно більше грошей для придбання товарів та виплати заробітної плати. Відповідно зростає попит на гроші.

Якщо процентна ставка буде вищою, ніж очікуваний прибуток від купівлі інвестиційних товарів, то виробництво буде скорочуватись, тобто сукупний попит буде зменшуватись.

2. Ефект багатства

При підвищенні цін купівельна спроможність накопиченних фінансових активів зменшиться. Це означає, що населення реально стає біднішим, менше купує товарів вітчизняного виробництва, сукупний попит падає.

3. Ефект імпортних купівель

Підвищення цін в країні призведе до зростання купівлі імпортних товарів і зменшення експорту за кордон, що вплине на обсяг національного виробництва і рівень сукупного доходу.

Нецінові фактори:

1. Зміни в споживчих витратах:

- добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки

2. Зміни в інвестиційних витратах:

- процентні ставки; очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія; надлишкові потужності.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту:

- національний доход у закордонних країнах - імпортерах вітчизняної продукції;валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту АД переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується (АД- АД1); ліворуч вниз, якщо попит зменшується (крива АД2)

12. Сукупна пропозиція: сутність і графічна інтерпретація її залежності від ціни на основі класичної моделі

Сукупна пропозиція -- це реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва в межах потенційної величини. Сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) - витрат на виробництво одиниці товару: Сукупна пропозиція=/(Ц;СеВ). що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна(Ц) і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати. У макроекономічній науці немає єдиної думки щодо форми зв'язку між ціною і сукупною пропозицією. Залежно від того, як ціна впливають на сукупну пропозицію, існують 2 моделі:

- класична;

- кейнсіанська.

Головним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; в періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, який виконує цю роль, є механізмм гнучких цін(Ц) і зарплати(З).

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна показати на прикладі падіння сукупного попиту(Спо)

Згідно з класичною моделлю, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує 2 наслідки:

1 - зниження ціни;

2 - падіння попиту одночасно викликає адекватне зменшення попиту на ринку праці і зменшення номінальної зарплати. За цих умов адекватно зменшаться середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишиться на рівні потенційного ВВП. Звідси - висновок класичної моделі:

Сукупна пропозиція не залежить від ціни

В класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива сукупної пропозиції має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (Оп). Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. В дійсності, ринковий механізм нездатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. класична модель сукупної пропозиції -- модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокового періоду крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Сукупна пропозиція: сутність та графічна інтерпретація її залежності від ціни на основі кейнсіанської моделі

Кейнсіанська модель сукупної виникла на ґрунті конструктивної критики класичної моделі. Вона пояснює зв'язок між ціною (Ц) і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді. В її основі - положення про негнучкість зарплати (З) протягом короткострокового періоду. Ціни вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати зарплату, щоб уникнути зменшення мотивації до праці та виникнення соціальних конфліктів. Цьому сприяє закон про мінімальний розмір зарплати. В короткостроковому періоді гнучкими є лише ціни. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Якщо сукупний попит падає відносно потенційного ВВП, то знижуються лише ціни, а зарплата тимчасово залишається стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси - висновок кейнсіанської моделі - в короткостроковому періоді, протягом якого зарплата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває у прямій залежності від товарних цін. Тому крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв'язок між ціною і сукупною пропозицією в умовах різного рівня занятості. криву сукупної пропозиції можна поділити на 3 ділянки:

1 - горизонтальна (кейнсіанський), яка характеризує економіку в умовах глибокого падіння виробництва, показує зміну обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресивний стан економіки) При цьому, збільшення сукупного попиту не викликає зростання цін, сукупна пропозиція збільшується адекватно зростанню сукупного попиту. Ідея кейнсіанської кривої сукупної пропозиції полягаю в тому,що внаслідок існування безробіття фірми мають можливість найняти за наявну платню стільки працівників, скільки їм потрібно, отже середні витрати фірми не змінюються і фірми готові випускати на ринок стільки продукції, скільки їм потрібно, скільки є попит на них.

2 - висхідна, яка характеризує економіку в умовах помірного падіння виробництва показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВВП викликає як зростання ціни, так і збільшення сукупної пропозиції;

3 - вертикальна, яка характеризує економіку в умовах повної зайнятості. При збільшенні сукупного попиту сукупна пропозиція тимчасово збільшуватись не може. Тому єдиним наслідком є зростання ціни. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції. Крім ціни на сукупну пропозицію впливають нецінові чинники: ціна на ресурси, продуктивність ресурсів, субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток (вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік

Цінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

1. Зміна процентної ставки.

2. Зміна рівня цін.

Під дією цінових факторів зміни в сукупній пропозиції зображуються рухом за кривою сукупної пропозиції.

Нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

1) Зміна цін на ресурси:

· наявність власних ресурсів;

· ціни на імпортні ресурси;

· співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів.

2) Зміни економіко - правових норм:

· податки з підприємств та субсидії;

· державне регулювання.

3) Зміни в продуктивності праці.

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції переміщується:

а) вліво вгору, коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва.

б) Вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає.

13. Сукупний попит - сукупна пропозиція як базова модель економічної рівноваги

Взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.

На графіку точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції - точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін Ра та рівноважний реальний обсяг виробництва Qa.

Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Існують три варіанти макрорівноваги:

1. Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізку, то зростання попиту призводить до реального зростання обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Горизонтальний відрізок дозволяє зробити два фундаментальні висновки:

- в ситуації економічної депресії необхідно ззовні стимулювати розширення виробництва, не боючись зростання витрат виробництва або цін;

- заходи по зниженню цін і зарплати не призведуть до послаблення спаду виробництва.

2. Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

3. Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, то це призводить до інфляційного зростання та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП(оскільки він не може зростати за межі повної зайнятості.)

Фіксованість кривої сукупного попиту в поєднанні з нерухомістю цін на кейнсіанському відрізку і нерухомість обсягу виробництва на класичному відрізку жорстко визначають точку макроекономічної рівноваги.

Рівновага в економіці постійно порушується, її порушення можуть бути викликані змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат, але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня цін та іншого рівня ВНП.

Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів можна підвести підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.

1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, яке порушило рівновагу, відображається у зменшенні реального ВНП, зниження товарних цін і збільшення безробіття.

2. У міру того, як ресурні ціни, в першу чергу зарплата, будуь поступово пристосовуватись до зниження товарних цін, в економіці буде відбуватись збільшення реального ВНП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані рівноваги буде досягнення нового більш низького, ніж на початку, рівня товарних та ресурсних цін. У цьому стані реальний обсяг ВНП повернеться до потенційного рівня, а безробіття до природної норми

14. Функція споживання. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С), - це витрати домогосп-в на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. С. є найб суттєвим компонентом ВВП - його частка у ВВП може сягати 60-70%. Тому рішення про споживання для ек-ки є дуже важливими. Стр-ра споживчих витрат у різних груп населення різна, бо різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання. На вел-ну споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД) - це Д після сплати податків. Не весь БД йде на споживання - певна частка заощаджується. Заощадження (З)- частина БД, яка не йде на споживання. З=БД-С. Отже, БД є визначальним фактором для С та З.

Залежність З та С від доходу можна відобразити графічно:

На мал.1 показано залежність С від БД. Якби споживчі витрати повністю дорівнювали б доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси О-С3. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, і інколи навіть більше за дохід. Це відображає лінія С1-С2. На графіку видно, що зона С1-Z є зоною боргу (споживчі видатки здійснюється за рахунок попередніх заощадження або позички). Зона С3-F є зоною можливості здійснення заощаджень.

На мал. 2 віддзеркалює мал.1 в частині, в якій він показує залежність З від доходу. Заощадження у точці З2 відповідає С в точці С2 на умовах, коли С2=БД2, а З=0. Заощадження у точці З1 відповідає С в точці С1 на умовах, коли С1>БД1, а З1<0. І нарешті, заощадження в точці З3 відповідає С в точці С3 на умовах коли С3<БД3, а З3>0. Залежність С та З від доходу називається схильністю до С та З. Розрізняють середню та граничну схильність до С та З. Середня схильність до С (ССС) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у%):

ССС = (СВ/БД)*100%.

Середня схильність до З (ССЗ) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у%):

ССЗ = (З/БД)*100%

ССЗ + ССС = 1,0 або 100%

Закономірним є: СССССЗ Гранична схильність до С або З характеризує тенденцію в зміні величини С або З в міру того, як змінюється рівень доходу. Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання:

ГСС = (СВ/БД)*100%

Аналогічно гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження

ГСЗ = (З/БД)*100%. ГСС+ГСЗ = 1 або 100%

Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.



15. Інвестиційна функція. Чинники інвестиційного попиту, їх вплив на криву інвестиційного попиту

Інвестиції - другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. Інвестиції в основний капітал - це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування. Інвестиції в житлове будівництво - витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Інвестиції в запаси - це їх зміна за певний період.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає в наступному.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача:

ЧП=лВВ- (лПВ+ лПП);

де ЧП - чистий прибуток;

лВВ - приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями;

лПВ - приріст поточних витрат;

лПП - приріст податку на прибуток.

Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капітало віддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

ОНЧП = ОЧП / ЧІ*100%.

Отже головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.

По-друге інвестиційні витрати пов'язані з джерелом їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит Тому важливу роль в динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо ОНЧП - мета інвестування, то відсоткова ставка - це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб отримати грошовий капітал.

16. Мультиплікатор інвестицій: сутність, схематична модель та кількісна визначеність простого мультиплікатора видатків

В теорії рівноважним може бути лише той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності факт. ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції. Зміни в запланованих інвестиціях можуть бути також і прямим наслідком економ. політики держави. Аналогічні зміни відбуваються і в тих випадках, коли змінюється співвідношення між споживанням і заощадженням. Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбудеться і при зменшенні запланованих інвестицій. Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором.

Мультиплікатор (М) - це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва. Економ. суть М в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

М_І = ? ВВП / ? ВІ_П,

де М_І - М інвестицій;

? ВВП - зміна ВВП;

? ВІ_П - початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП. Схематична модель: сприятливий зростанню сук. витрат на 10 млн. грн., ГСС=0,75; ГСЗ=0,25.

Етапи діл. угод	Зміни
	У доході ?ВВП	У споживанні ?СВ	У заощадженні ?З
1-й етап	10,00	7,50	2,50
2-й етап	7,50	5,62	1,88
...	...	...	...
n-й етап	0,00	0,00	0,00
Усього	40,00	30,00	10,00

Отже, дія ефекту М закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10,00), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей приріст запланованих інвестицій. Так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвест. витрат. По-друге, існує зв'язок між М і граничними схильностями до споживання та заощадження. М і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:

М_І =1/ГСЗ, (ГСС+ГСЗ=1 > М_І =1/1-ГСС)

Цей М має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сук. витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є простий М витрат:

...