Макроекономіка як наука

М_В = 1/ГСЗ=1/1-ГСС

Спираючись на цей М можна обчислити приріст ВВП, спричинений будь-якою початковою зміною сук. витрат:



? ВВП = М_В * ? СуВ_П

17. Сукупні видатки та рівноважний ВВП

Метод «видатки-випуск» є кейнс. моделлю тов. ринку. В основі цього методу - тотожність сукупних видатків(СуВ) - видатки, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб, і ВВП, що можна виразити:

СуВ = споживчі витрати(СВ)+валові інвестиції(ВІ)=ВВП

Співвідношення між СуВ і ВВП - це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВВВП, виникає перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВВВП - недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Незаплановані зміни в тов. запасах порушують інвест. плани підпрємств, тому виділяють: а) заплановані інвест. - витрати на інвест. тов., які відповід. уявленням підпрємств про очікувані зміни у сукупному попиту(Спо) на вироблені тов. та послуги. б) незаплановані інвест. - витрати., які підпрємства змушені здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в економіці.

СуВ ± ВІн=ВВП,

де ± ВІн - незаплановані інвест. в товарні запаси,

СуВ ± ВІн - фактичні СуВф

З цієї формули незалежно від стану екон., СуВф завжди = ВВП.

Рівноважний ВВП (ВВПр) - це такий обсяг вир-ва, якому відповідають СуВ, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Екон. постійно тяжіє до рівноваги, як до своєї природної норми коли СуВВВП і відбувається незаплановане зменш. тов. запасів, підприємства будуть збільшувати вир-во до рівня СуВ; коли СуВВВП і відбувається незаплановане збільш. тов. запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня СуВ.

Бісектриса - це ситуація, коли СуВф і СуВ заплановані збігаються. Перетин ліній факт. і заплан. СуВ свідчить прототожність між цими витратами (СуВ1=СуВ) і про те, що ВВПр = О1. Але в дійсності СуВф не збігаються з з запланов. СуВ. Коли СуВ2СуВ, підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть реалізувати (О2О1) - відбувається незапланований приріст інвест. в тов. запаси, що викликає скорочення ВВП від О2 до О1. Коли СуВ3СуВ, підприємства виробили прод. менше, ніж це відповідає планам покупців (О3О1) - відбувається незапланований зменш. інвест. в тов. запаси, що викликає тенденцію до збільш. ВВП від О3 до О1

18. Сукупні видатки і потенційний ВВП

Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП. Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук. видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає рецесійний розрив. Графічна інтерпретація рецесійного розриву подана на малюнку:

Потенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але фактично ек-ка витрачає Е1 ( Е2). ВВП факт. ВВПп. Це явище отримало назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив - це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив - це величина, на яку сук. видатки мають початково (+ Е), щоб ВВП факт до потенц. рівня. Оскільки в разі сук. видатків ціни можуть , то для обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в умовах нестабільних цін:

+Сук.витр.=ВВП реальн / Мультиплікатор

Протилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний розрив..

Інфляційний розрив - це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-?СуВ_п) - необхідного початкового зменшення сукупних витрат - можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору):

-?СуВ_п = -?ВВП_і / М_в,

де -?ВВП_і - інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

-?ВВП_і = ВВП_п - ВВП_ф.

Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ₂. Але фактично економіка витрачає більше - СуВ₁. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ₁>СуВ₂). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП₁>ВВП₂.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Таке явище і називається інфляційним розривом. Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

бюджетний платіжний ринок праця

19. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроеконом. регул-ня. На противагу клас. теорії ринкового само регул-ня та держ. невтручання в економіка він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регул-ня економіки. Прихильники кейнс. теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на доказ Кейнс.

Теорії. Кейнс. теорія відкидає положення про те, що% ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори - це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами: 1) % ставка; 2) одержання доходів від заощаджень; досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем: з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів; для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат; з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби. Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на грош. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівк. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

20. Вплив держави на економічну рівновагу

В світовій практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, в якій поряд із суб'єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава. Тому є потреба доповнити модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними. Але тепер на ринку ресурсів і продуктів з'явився ще один суб'єкт - уряд.

Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють уже не тільки між собою а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці. У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції: здійснює ні відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки; уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні)блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери (науки, освіти, культури, медицини, національної армії, міліції тощо); для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. це все є валові податки. Але поряд з цим уряд має справу з податками зворотними. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних платежів є чистими податками. Уряд взаємодіє не лише на ринку ресурсів та продуктів. Він є також активним учасником фінансового ринку. Це пояснюється тим, що віін не завжди може збалансувати свій бюджет, тобто доходну і витратну частини держ. бюджету. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який повинен покриватися за рахунок позичок на фінансовому ринку. Ця модель показує, як уряд може впливати на параметри економічної рвноваги. Ця модель - закритої економіки, тобто такої, яка не має зв'язків із світовим господарством. У дійсності економіка будь-якої держави, як правило, є відкритою.

21. Стимулююча та стримуюча фіскальна політика

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів та витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядкований державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету

В залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно.

Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Коли в економіці спостерігається інфляція зростання, викликане надмірним попитом, ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестрикційну) політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосувати ці заходи ці заходи одночасно.

Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком

22. Фіскальна політика і державний бюджет

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, держ. бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого - фіскальна політика впливає на стан держ. бюджету. Роль держ. бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ. заходами і витратами (видатками). Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами держ. бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан держ. бюджету. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати держ. закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюдж. дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати держ. закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно.

Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюдж. дефіциту або виникнення бюджету з профіцитом. Існують три концепції регулювання держ. бюджету: збалансування бюджету на щорічній основі - держ. витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Ця концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіск. політики; збалансування бюджету на циклічній основі - бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економ. циклу. Але в межах економ. циклу гармонія між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості держ. бюджету. отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним.

Світовий досвід показує, що пріоритет надається стабіліз. ф-ції - в основі лежить концепція функціональних фінансів. Згідно неї фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого - вона передбачає певні джерела його фінансування. Існує три джерела дефіцитного фінансування:

Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутр. грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає держ. ЦП, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжн. фін. орг-ції, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

Грош-кред. емісія. Центр. банк випускає нові гроші, які незабезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд. Безболісних джерел фінансування не існує, кожен з них має певні недоліки. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати у рахуванням змін в отриманні доходів, а до держ. позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

23. Механізм функціонування грошового ринку

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу. Вона є структуризованою величиною і складається із декількох грошових агрегатів. Але перш ніж розглянути грошові агрегати, потрібно зупинитись на такій властивості грошей, як їх ліквідність. Ліквідність - це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод, або без втрат перетворюватись в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-які інший актив. Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визначається за формулою:

Прг= ГМ/Ц

Грошова пропозиція складається з готівкових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об'єднується зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати: МО = готівкові гроші (гроші поза банками);



М1 = МО+кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2=М1+строкові депозити;

М3=М2=кошти клієнтів за трастовими операціями банків

Отже кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) - це агрегат М3. грошова пропозиція контролюється Національним банком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок. Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватись Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної лінії.

24. Монетаристська теорія як теоретична база монетарної політики

Засновник теорії - Мілтон, Фрідмен. Основа теорії - ринкова си-ма є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати ек стабільність, тому держрегул-ня не є необхідним, відстоюють принцип вільної конкуренції. В основі лежить рівняння обміну

М = РО,

де М - грошова маса;

- швидкість обертання грошей;

Р - рівень цін;

О - фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні ек-ки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна пол-ка. При цьому осн. інстр-том регул-ня ек-ки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на ек. Активність. Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний хар-р залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток ек-ки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Тому вивели монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Механізм, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП: інструменти грошово-кредитної пол-ки банківські резерви грошова маса сукупний попит номінальний ВВП. Отже, у монетаристів грошова маса впливає на сукупний попит безпосередньо, тб цей вплив не опосередковується відсотковою ставкою. Тому грошова маса впливає на всі елементи сукупного попиту, а не лише на інвестиційний попит. Крім того, у монетаристів вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через зміну цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів вир-ва. Монетаристи принижують або зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації ек-ки. У них нееф-сть фіскальної пол-ки обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населення і КБ, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора ек-ки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим.

25. Банківська система та грошова пропозиція

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу. Вона є структуризованою величиною і складається із декількох грошових агрегатів. Але перш ніж розглянути грошові агрегати, потрібно зупинитись на такій властивості грошей, як їх ліквідність. Ліквідність - це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод, або без втрат перетворюватись в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-які інший актив. Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визначається за формулою:

Прг= ГМ/Ц

Грошова пропозиція складається з готівкових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об'єднується зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати: МО = готівкові гроші (гроші поза банками),

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2 = М1 + строкові депозити;

М3 = М2 = кошти клієнтів за трастовими операціями банків

Отже кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) - це агрегат М3. грошова пропозиція контролюється Національним банком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок. Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватись Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальлної лінії.

Банківська система; депозитний та грошовий мультипликатори: елементи розподілу депозитних грошей, сутність та кількісна визначеність депозитного та грошового мультиплікатора

Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються фінансовими посередниками.

Фінансові посередники - це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншій групі. Серед фін. посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Вони виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші. Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Припустимо, банк отримав певну суму грошей у вигляді внесків, щоб в будь-який момент була можливість видати гроші їх власнику, немає необхідності тримати в банку всю одержану суму. Для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Центральному банку. Це є банківські резерви, які складаються з двох компонентів: обов'язкових резервів, які регламентує Центробанк та додаткових резервів, які створюють банки самостійно. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови: - Центробанк визначає норму обов'язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви; - використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається “багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів.

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (М_Д). Це величина обернено пропорційна резервній нормі:

М_Д = 1 / Р_Н.

Грошовий М, враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів:

М_Г = (1+К_Г) / Р_Н + К_Г,

де М_Г - грошовий М;

К_Г - коеф-т готівки - відношення готівкових грошей до депозитних грошей.

Р_Н - резервна норма.

Грошовий М показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Коли вилучення грошей у формі готівки відсутні (К_Г = 0), то грошовий М дорівнює депозитному. Грош. М залежить від політики Центробанку тією мірою, в якій Центробанк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на коеф-т готівки. Грош. М в Україні невисокий. Особливо низький він був у 1994 р. - 1,3.

26. Платіжний баланс і його модель

Зовнішньоекономічна діяльність країни відображається в платіжному балансі.

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб'єктів країни із закордоном за певний проміжок часу. Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, яка вивезена за кордон.

Платіжний баланс має чотири балансові рахунки:

- торговий баланс фіксує всі торгові операції між країною та закордоном;

- баланс послуг (фрахт, ліцензії, страхові та інші послуги)

- баланс переказів фіксує безплатні доставки товарів і допомогу,

- баланс руху капіталу фіксує купівлю- продаж активів, тобто експорт капіталу.

Рахунок поточних операцій включає торговий баланс та баланси послуг та переказів. Дефіцит цього рахунку поповнюється за рахунок чистого припливу капіталу. Сальдо рахунку поточних платежів відображає чистий експорт країни.

Сальдо платіжного балансу - це сума сальдо поточних рахунків і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країни і веде до підвищення курсу національної валюти.

Дефіцит (надлишок) платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, отже, на пропозицію грошей. Країна повинна прагнути до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

- валютні інтервенції,

- скорочення зовнішньоекономічних зв'язків;

- зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

- зміни валютного курсу.

Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни за даний період заплатило іноземцям більше, ніж отримало від них, і тому іноземці мають певну суму грошей, яка дорівнює дефіциту платіжного балансу даної країни.

Ці гроші будуть пред'явлені в національний банк країни для обміну на іноземну валюту, що призведе до скорочення валютних резервів національного банку.

27. Валютний курс і валютні системи в розвитку

Результати зовнішньо-екон. діял-ті б.-я. країни значно залежать від курсу її національної валюти. Використання нац. у вал систему і відповідну їй вал одиницю ЕКЮ. В цих умовах курс нац. валют жорстко фіксується кількістю ЕКЮ і може відхилятися від зафіксованого рівня в межах +/- 2,5%. Вал курс є не просто “ціною” однієї грошов. одиниці відносно до іншої, а синтезуючим показником вартісного співвідношення національних економік, їх зовнішньої валюти в між нар. Розрах. обумовлює необх-ть її зіставлення з валютами інших країн, що формує її валют(обмінний) курс. Світова вал. система пройшла в своєму розвитку 3 етапи. 1-й етап охоплює період від її виникнення в 19ст до початку 2ї світ війни, 2-й - одержує своє юр оформл-ня на Бреттон-Вудській конференції у 1944, 3-й - це сучасний етап, як організац оформився після наради в Кінгстоні(Ямайка) в 1976 - Ямайська вал система. Її основою є плаваючий курс нац валют. Це означає що курс кожної нац валюти визнач-ся залежно від По і Пр на вал ринках. Згідно з цією системою ціна нац. валюти кожної країни залежить від стану її власної економіки, її конкурентоспроможності в системі світ госп-ва. Це дуже часто призводить до певних коливань вал курсів. Нестабільність курсу нац. валют викликала необхідність деяких країн створення міжнар. валют, відносно яких став визначатися курс окремих валют. З 1970 МВФ створив між нар. Вал. під назвою СДР. В 1979 країни що входили в ЄС, створили регіональну конкурентоспроможність. Це стає очевидним якщо розглянути зміст тих екон. функцій, які вал курс виконує в системі вал відносин: подолання нац.. обмеженості грош. одиниць, перетворення їх локальної цінності в інтернац. Вал курс стає засобом інтернаціоналізації грош. від-н, утворення цілісної світ системи грошей; забезпечення можливості зіставлення цінових структур, умов та результатів вир відтворення окремих країн - продуктивності праці, витрат виробництва, з/п, темпів екон. зростання; зіставлення нац цін та нац умов вир-ва, зокрема нац.. вартостей товарів і послуг з інтернац вартістю; перерозподіл нац.. продукту між країнами які здійснюють зовнішньо екон. зв'язки. Необхідність встановлення вал курсу пов'яз з тим, що нац. гроші законно виступати купів. та плат. засобом можуть лише на внутр ринку. Для виконання цих функцій на ринку ін країни вони повинні бути відповідно обмінені. Встановлюються вал курси шляхом котирування іноз. валют, т.б. визначення державними органами ціни іноз. валюти. Вал курси встановлюються на основі співвідношення купів. спроможності нац.. валют. Вона визнач як сума цін товарів та послуг які можна придбати за певну грош. одиницю порівняно з базов. періодом.

За золотого стандарту який застосовувався до Бреттон-Вудської конференції вал курс визнач-ся золотим паритетом, т.б. співвідношенням між золотим вмістом грош. одиниць, відхиляючись від нього лише на величину вартості перевезення золота в іншу країну.

В сучасних умовах в основі вал курсів лежить співвідношення купів. спроможностей вал. Таке співвідношення стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купів. спроможності. Існують різні методики його розрахунку, найпростіше з котрих виходить із співвідношення рівня цін стандартного набору товарів та послуг. Паритет купів. спромож-ті визначає рух вал курсів у довгостроковому періоді часу. В короткострокових інтервалах часу він коливається під впливом По та Пр.

Ціна валюти - її курс - визначається Пр і По на неї. Чим більше По переважає Пр, тим дорожче стає валюта. А це залежить від стану платіжного балансу країни. Платіжний баланс - це співвідношення між сумою надходжень, одержаний даною країною зза кордону і сумою здійснених нею зарубіжних платежів за певний період часу. Якщо він характеризується активним сальдо приплив іноз вал збільшується, зростає її Пр і курс нац валюти, і навпаки.

28. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Посеред усіх видів зовнішньоек. діяльності країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише зовнішня торгівля, кінцевий ефект від якої визначається чистим експортом. Вплив експорту на ВВП не відрізняється від впливу на нього з боку споживачів, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво - це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни. Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого в середині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їх частку яка спрямовується на імпортні товари та послуги. Якшо у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру

На малюнку представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі “витрати-випуск”. На графіку сукупні витрати спочатку розглядаються в умовах закритої економіки(СВ+ВІ+ДЗ). Перетин ліній цих витрат з бісектрисою в т.Т1 визначає рівноважний ВВП який дорівнює 0₁. позитивним.

СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ

За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає що інші країни доповнюють внутрішні сукупні витрати на виробництво нашого ВВП на величину чистого експорту. Внаслідок цього сукупні витрати збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетини лінії цих витрат з бісектрисою в т.Т2 означає що рівноважний ВВП збільшився до О₂. Отже, позитивний чистий експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величиною в закритій економіці і викликає зростання ВВП. Визначимо вплив від'ємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі ЧЕ, вилучається з виробництва націон. ВВП, тобто сукупні витрати стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в т.Т3 означає що рівноважний ВВП зменшився до О₃.

Отже, від'ємний ЧЕ зменшує сукупні витрати порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП. ЧЕ може викликати зміни реального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП.

Якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ - навпаки. Але, якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП. Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить, по-перше, від величини, на яку змінюється ЧЕ. В цьому випадку слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів; зовнішньо-торгівельна політика; коливання курсу національної валюти.

Чистий експорт впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив ЧЕ на ВВП залежить і від рівня мультиплікатора витрат. В зв'язку з цим ми повинні враховувати, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень з потоку “доходи-витрати” - це імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Імпорт теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням безподаткового доходу зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Щоб врахувати, як імпорт впливає на мультиплікатор витрат розглянемо термін “гранична схильність до імпорту” (ГСІм).

ГСІм = дельта Ім/дельта БД

ГСІм зменшує граничну схільність до споживання (ГСС) і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, ГСС національних товарів є ГСС всіх товарів мінус ГСІм. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

М_в=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП)

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою

29. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення

Доходи пов'язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість - володіють великою кількістю. Також важлива дискримінація на ринку робочої сили - підприємці не бажають брати на роботу певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотно відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти.

Бідність не піддається точному визначенню.

Бідність - це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум. Як визначається межа бідності? В США ця межа визначається на основі оцінки доходу, необхідного для підтримання та забезпечення людського існування на мінімально допустимому рівні. При цьому це вираховується на основі мінімальних цін. Потрібно вирахувати мінімум для пропитання людини та примножити його втричі - ось ми і отримуємо межу бідності. Абсолютна межа бідності - це мінімальні кошти, які отримує родина для свого проживання (але їх їй не вистачає). Відносна межа бідності для різних людей може бути різною. Адже, наприклад, одні люди не можуть жити без м'яса, а інші - без фруктів. Відносна межа бідності вимальовується у відносних показниках доходів.

Прожитковий мінімум і соціальний захист населення

Прожитковий мінімум - це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо.

Соціальний захист - це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії - це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць.основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов'язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визначення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.

30. Фактори і моделі економічного зростання

Економічне зростання -- це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, зміцнення економічної могутності країни. Найбільш розповсюдженими визначеннями економічного зростання є:

1) Реальний приріст обсягу національного продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки та технології;

2) Збільшення реального обсягу ВНП або реального доходу на душу населення. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. Завжди кінцевою метою економічного зростання є збільшення споживання. Економічне зростання класифікують за темпами і за типами. Теоретично розрізняють такі типи економічного зростання:

Інтенсивний - збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки і технології.

Змішаний (реальний) - збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.

Екстенсивний - збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва. Економічне зростання визначається двома взаємопов'язаними способами: як збільшення обсягу реального ВВП чи ЧВП протягом певного часу або як збільшення за той самий період обсягу реального ВВП чи ЧВП на душу населення. Важливими є обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний потенціал, тоді більшою мірою підходить перший спосіб. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому способу. Зауважимо, що за будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках. Інформацією про темпи економічного зростання дає такий показник: темп зростання

ВНП = ВНП₁/ ВНП₀*100%

ВНП₁ - валовий національний продукт звітного року;

ВНП - валовий національний продукт базового року. Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології -- науково-технічний прогрес.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції. Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Модель економічного зростання. Солоу: основні риси та математична формалізація

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа. Визначальними в моделі є три рівняння:

1. Рівняння капіталоозброєності, що визначає економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

S'/A_n=K^*/f (K^*),

S' - норма заощадження,

A_n - норма амортизації,

K^*- (стійкий рівень капіталоозброєності) - це певний стан рівноваги, що за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку.

2. Рівняння впливу зростання населення на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

? K = І - (A_n+n) K,

де ? K - приріст капіталу на одного працюючого, або капіталоозброєність праці;

І - інвестиції, n - приріст населення, K - капітал; 3.Рівняння впливу технічного прогресу на економічне зростання:

? K = І - (A_n+n+g) K, g - тепм.



31. Система національних рахунків: сутність та основні методологічні принципи її побудови

Система національних рахунків (СНР) Ї це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є: Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб'єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот Ї це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д. Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість Ї характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

32. Валовий внутрішній продукт: сутність, зміст його елементів за виробничим методом, методом видатків та методом доходів

ВВП Ї це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

ВВП= ? (ВВ - МВ) + (ПП - С),

де ВВ Ї валовий випуск окремих галузей,

МВ Ї матеріальні витрати окремих галузей,

ПП Ї продуктові податки, С Ї субсидії; (ПП - С) Ї чисті прод. подат.

ВВ Ї це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах.

МВ Ї витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання. ПП Ї це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів та послуг, що виробляються, продаються чи імпортуються підприємствами - резидентами (ПДВ, АЗ, мито). С Ї це субсидії, що надаються п/п - резидентам із державного бюджету на відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт і т. ін. Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередені країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують так формулу:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ - споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ - валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ - державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загально суспільних потреб;

ЧЕ - чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП - це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),

де ЗП - заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП - валовий корпоративний прибуток, який розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД - змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

НП - неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт;

С - субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом і імпортом. (НП - С) - чисті неприбуткові податки. Заробітна плата найманих робітників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах.

33. Дефлятор ВВП: сутність і кількісна визначеність. Дефлювання та інфлювання ВВП

Важливе значення має обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (І_ц), який називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових цін (ІОЦ). Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів та послуг в поточному і базовому роках. Дефлятор ВВП більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв'язку з цим дефлятор ВВП - це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.

І_ц = ВВП_н / ВВП_р Ч 100%

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП. Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року. Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП і помноження одержаного результату на 100%. Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Одержані показники реального ВВП можна безпосередньо зіставляти з показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВВП він є більш точним показником результатів функціонування економіки.

34. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Посеред усіх видів зовнішньоекономічної діяльності країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише зовнішня торгівля, кінцевий ефект від якої визначається чистим експортом. Вплив експорту на ВВП не відрізняється від впливу на нього з боку споживачів, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво - це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни. Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого в середині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їх частку яка спрямовується на імпортні товари та послуги. Якшо у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру:

СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ

На малюнку представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі “витрати-випуск”. На графіку сукупні витрати спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (СВ+ВІ+ДЗ). Перетин ліній цих витрат з бісектрисою в т.Т1 визначає рівноважний ВВП який дорівнює 0₁.. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає що інші країни доповнюють внутрішні сукупні витрати на виробництво нашого ВВП на величину чистого експорту. Внаслідок цього сукупні витрати збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетини лінії цих витрат з бісектрисою в т.Т2 означає що рівноважний ВВП збільшився до О₂. Отже, позитивний чистий експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величиною в закритій економіці і викликає зростання ВВП. Визначимо вплив відємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі ЧЕ, вилучається з виробництва націон ВВП, тобто сукупні витрати стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в т.Т3 означає що рівноважний ВВП зменшився до О₃. Отже, від'ємний ЧЕ зменшує сукупні витрати порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП. ЧЕ може викликати зміни раального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якшо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ - навпаки. Але, якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП. Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить, по-перше, від величини, на яку змінюється ЧЕ. В цьому випадку слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів; зовнішньо-торгівельна політика; коливання курсу національної валюти. Чистий експорт впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив ЧЕ на ВВП залежить і від рівня мультиплікатора витрат. В зв'язку з цим ми повинні враховувати, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень з потоку “доходи-витрати” - це імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Імпорт теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням безподаткового доходу зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Щоб врахувати, як імпорт впливає на мультиплікатор витрат розглянемо термін “гранична схильність до імпорту” (ГСІм).

...