Побудова моделей оцінки фінансового стану підприємства з використанням марківських процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Вступ
• 1. Аналіз фінансового стану підприємства
• 1.1 Сутність та задачі фінансового аналізу на підприємстві
• 1.2 Загальний аналіз методів аналізу фінансового стану
• 1.3 Визначення основних показників для аналізу фінансового стану
• 1.4 Аналіз звітів для визначення фінансового стану
• 2. Дослідження фінансового стану підприємства
• 2.1 Дослідження оборотності та майнового стану підприємства
• 2.2 Дослідження ліквідності підприємства
• 2.3 Дослідження платоспроможності підприємства та його рентабельності
• 3. Побудова моделей оцінки фінансового стану підприємства з використанням марківських процесів
• 3.1 Загальні засади використання Марківських процесів на даних інтегрального показника розвитку
• 3.2 Розрахунок матриць переходів для прогнозування фінансового стану підприємства
• 3.3 Розрахунок прогнозів фінансового стану на підставі використання апарату Марківських процесів
• 4. Охорона праці та навколишнього середовища
• 4.1 Загальні питання охорони праці
• 4.2 Організація управління охорони праці на робочому місці
• 4.3 Промислова санітарія
• 4.4 Організація безпечних умов на робочому місці
• 4.5 Електробезпека
• 4.6 Пожежна безпека
• 4.7 Охорона навколишнього середовища
• Висновки
• Список джерел інформації
• Вступ
• фінансовий оборотність ліквідність платоспроможність
• На сьогоднішній день більшість підприємств, які розпочинають свою діяльність, через рік стають банкрутами. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до З0.
• Оцінка фінансового стану підприємства в останній час являє собою актуальну задачу, яку розв'язують не тільки аналітики на підприємстві. Розв'язанням цієї задачі займаються потенційні інвестори та аналітики банку, для прийняття рішення про надання кредиту.

Цікаво, що в 90-і роки, на які приходиться значне число банкрутств вітчизняних підприємств, процедура оцінки фінансового стану підприємства існувала тільки на папері і не мала практичного використання і це було головною відмінністю української практики від світової.

За кордоном оцінка фінансового стану має не тільки історію, але і популярність. Причому набір засобів був самим широким -- від трьох факторних моделей до моделей рейтингових та комплексних оцінок фінансового стану.

Протягом останніх років в Україні спостерігаються реальні спроби створити правову та методологічну базу для проведення комплексної оцінки фінансового стану.

Нові підходи до оцінки стану підприємства кардинально змінили фінансовий механізм оцінки стану підприємства. Отже, проблема оцінки фінансового стану українських підприємств шляхом побудови моделей комплексних оцінок фінансових показників є надзвичайно актуальною.

Оцінка фінансового стану як економічна категорія виражає комплекс послідовних, взаємопов`язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих розпізнавання господарювання з точки зору його фінансового розвитку або спаду, як у короткостроковому так і в довгостроковому періоді.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є розрахунок фінансових показників або їх груп для усунення можливих причин погіршення фінансового стану або прийняття рішення про надання цьому підприємству банківського кредиту.

Реалізація тих чи інших заходів щодо оцінки фінансового стану потребує детальної підготовки даних для моделей, які містять у собі всебічний аналіз фінансово-господарчої діяльності підприємства з точки зору огляду динаміки зміни основних фінансових показників або виявлення можливих наслідків реалізації обраних заходів.

У зв`язку з цим метою роботи є побудова моделі дослідження фінансового стану за допомогою Марківських процесів

Для досягнення поставленої мети необхідно розв`язати наступні задачі: проаналізувати проблему фінансового аналізу у сучасному українському економічному просторі, описати існуючі моделі оцінки фінансового стану підприємства, провести комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства та зробити висновки щодо зміни фінансового стану ВАТ „Макіївський коксохімічний завод" та протязі аналізуємого періоду.

Об'єкт дослідження - фінансовий стан ВАТ „Макіївський коксохімічний завод"

1. Аналіз фінансового стану підприємства

1.1 Сутність та задачі фінансового аналізу на підприємстві

Фінансовий аналіз являє собою оцінку фінансово - господарської діяльності фірми в минулому, дійсному й передбачуваному майбутньому. Його ціль - визначити стан фінансового здоров'я фірми, виявити слабкі місця, потенційні джерела виникнення проблем при подальшій її роботі й виявити сильні сторони, на які фірма може зробити ставку. При оцінці фінансового становища фірми до допомоги фінансового аналізу прибігають різні економічні суб'єкти, зацікавлені в одержанні найбільш повної інформації про її діяльності.

Внутрішній фінансовий аналіз - аналіз, що необхідний для задоволення власних потреб підприємства, - спрямований на визначення ліквідності фірми або на строгу оцінку її результатів в останньому звітному періоді, у тому випадку, наприклад, коли керівництво фірми і її фінансовий аналітик хочуть знати, чи може підприємство дозволити собі виділення коштів на плановану виробничу експансію (розширення виробництва) і як відіб'ються на ньому додаткові витрати.

Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства.

Метою фінансового аналізу, ініціатива якого не належить фірмі, можуть бути визначення й оцінка кредитоспроможності й інвестиційних можливостей підприємства. Так, представника банку може зацікавити питання про ліквідність або платоспроможність фірми. Потенційний інвестор хоче знати, наскільки рентабельні фірма і яка ступінь ризику втрати внеску при її інвестуванні. Існує методика, що дозволяє за допомогою фінансово-звітної документації і аналізу різних фінансових показників спрогнозувати можливість банкрутства фірми або ж переконатися в її стабільності.

Незалежно від того, чим викликана необхідність аналізу, його прийоми в сутності завжди ті самі. Його головний інструмент - виведення й інтерпретація різних фінансових коефіцієнтів. Правильне застосування даних прийомів дозволяє відповісти на багато питань щодо фінансового здоров'я фірми.

Життя фірми становлять постійно мінливі ситуації й складні проблеми. Для організації надійного фінансового керування необхідно розбиратися в реальному русі справ на підприємстві, знать, чим воно займається, володіти інформацією про його ринки, клієнтів, постачальників, конкурентах, якості продуктів його діяльності, подальших цілях і т.д. Одним із заходів координації роботи підприємства і контролю за його фондами є фінансовий аналіз. Він дозволяє відповісти на багато питань щодо руху коштів у фірмі, якості керування ними й положення на ринку, що здобуває фірма в результаті своєї діяльності.

Рух матеріальних фондів на підприємстві спричиняє рух грошових коштів. Фінансовий аналітик повинен розуміти, що будь-яка галузь економіки має свої особливості і, як результат, відмінні від інших фінансові потреби й фінансову стратегію. Різниця в тривалості фінансового й виробничого циклу відображається на зміні ступеня ризику, якому піддана кожна з галузей, а також впливає на формування структури і способу фінансування конкретної комерційної діяльності.

Першим джерелом фінансування роботи підприємства є власне виробництво. У фірму надходить додатковий капітал - як результат власної діяльності. Так відбувається нарощування власного капіталу.

Якщо після закінчення деякого часу виробництво розвивається таким чином, що гроші, створені в результаті власного виробництва, вже не в змозі задовольнити всі потреби фірми, необхідно залучити кошти ззовні.

Класичним, а на сьогоднішній день - і самим популярним способом залучення зовнішніх ресурсів є одержання банківських кредитів. Це ті випадки, коли підприємець або керівництво підприємства одержує на заздалегідь обговорений строк позиковий капітал, що повинен підтримати подальший розвиток виробництва. Протягом певного часу фірма зобов'язана повернути позиковий капітал і виплатити позичковий відсоток.

Дістати фінансові кошти в такий спосіб можна на ринку капіталів. Існують два способи:

емісія (випуск) облігацій, режим яких у сутності такий, як і у банківської позички. Після закінчення строку платежу фірма повинна викупити облігації - "боргові зобов'язання" - і повернути отримані в позику гроші їхнім власникам; фірма виплачує за притягнутий капітал відсоток - купон;

випуск акцій або продаж паю (підписка на пай) - частки участі в підприємстві, що дає право на частину майна й "право голосу". Компанія не зобов'язана повертати отримані в такий спосіб гроші, проте до випуску акцій і їхньому розміщенню на рику капіталів завжди пред'являються тверді вимоги. Акції повинні мати властивості, привабливі для інвесторів, вони повинні приносити досить високі дивіденди і їхня ризикованість повинна бути порівнянна з розмірами дивідендів.

Поряд з названими вище основними видами цінних паперів (акції й облігації) існують й інші, у різній мері властивості, що сполучають у собі, дві основні (наприклад, конвертовані облігації, дисконтні облігації, привілейовані акції). У відповідності зі спектром власних інтересів і можливостей підприємство прагне випускати цінні папери, наділені властивостями, завдяки яким вони здатні щонайкраще задовольнити його потреби й надати додаткові кошти що можуть змінити структуру капіталу підприємства. Для ухвалення рішення про випуск того або іншого виду цінних паперів значну роль грають також переважні права окремих груп інвесторів і їхнє неприйняття ризику.

Банківські кредити і операції на ринку капіталів є другим джерелом фінансування діяльності підприємства. Фірма одержує додатковий капітал, створений у результаті підписання договорів про надання кредитів і підписки на цінні папери.

Стабільність роботи підприємства пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато підприємств у процесі своєї діяльності крім власного капіталу залучають значні кошти, узяті в борг. Однак якщо структура "власний капітал - позикові кошти" має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо відразу декілька кредиторів зажадають повернення своїх грошей в "незручний час".

Для підтримки фінансової стабільності на "здоровому" рівні необхідний постійний фінансовий аналіз стану підприємства.

1.2 Загальний аналіз методів аналізу фінансового стану

Під аналізом фінансової звітності підприємства розуміється виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між різними показниками його фінансово-господарської діяльності, включеними у звітність.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, методичного, кадрового й технічного забезпечення.

Вихідною базою фінансового аналізу є дані бухгалтерського обліку й звітності, аналітичний перегляд яких повинен відновити всі основні аспекти господарської діяльності й зроблених операцій в узагальненій формі, тобто з необхідної для аналізу ступенями агрегування.

Одним з важливих прийомів аналізу звітності є "читання" форм звітності й вивчення абсолютних величин, представлених у цих формах. "Читання" звітності або простої ознайомлення з нею дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення коштів підприємством, напрямках їхнього вкладення, основних джерелах отриманої підприємством прибутку за звітний період, основних джерелах коштів й оборотних активів, застосовуваних методах обліку й змінах у них, організаційній структурі підприємства й напрямках його діяльності, дивідендної політики й т.д. Однак ця інформація, незважаючи на всю її значимість для прийняття управлінських рішень, не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності компанії, її місце серед аналогічних підприємств країни й світового ринку.

Із цією метою в практиці фінансового аналізу були вироблені основні методи читання фінансових звітів. Серед них можна виділити наступне:

горизонтальний аналіз;

вертикальний аналіз;

трендовий аналіз;

метод фінансових коефіцієнтів;

порівняльний аналіз;

факторний аналіз.

Горизонтальний аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. Цей аналіз укладається в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами росту (зниження). Слід зазначити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується.

Вертикальний аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основною тенденцією динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин дані звітності, визначення взаємозв'язку показників. Ці коефіцієнти становлять великий інтерес, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло відомостей, що важливе для користувачів фінансової звітності з погляду прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити положення даних звітних одиниць у системі господарювання й тенденції його зміни. Більшою перевагою коефіцієнтів є також і те, що вони згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності й тим самим утрудняти їхнє зіставлення в динаміку. Цей метод найбільш зручний у чинність його простоти й оперативності. Його суть полягає в зіставленні розрахованих по даним звітності коефіцієнтів із загальноприйнятими стандартними коефіцієнтами, середньогалузевими нормами або відповідними коефіцієнтами, і із чисельними по даним діяльності підприємства за попередні роки.

Порівняльний аналіз - це як внутрішньогосподарське порівняння за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, зі середньогалузевими і середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим, тобто, що укладається в роздробленні результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли окремі елементи з'єднують у загальні результативні показники.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично досить для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів й їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага доводиться на неліквіди й прострочену дебіторську заборгованість.

Також чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні кошти для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - кошти можуть надходити на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів.

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного й притягнутого капіталу не існує. Проте поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%. Умовність цього ліміту очевидна, наприклад, високорентабельне підприємство або підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.

Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам й організаціям приймати управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового становища й діяльності підприємства за попередні роки.

1.3 Визначення основних показників для аналізу фінансового стану

Аналіз фінансових розрахункових показників (коефіцієнтів) спрямований на вивчення структури активів підприємства, якості і інтенсивності їхнього використання, способу їхнього фінансування; він дозволяє оцінити рентабельність фірми, її платоспроможність і ліквідність, а також деякі інші сторони її фінансового життя. Опираючись на результати дослідження, інвестори, кредитори й керівництво компанії можуть визначити специфіку економічної ситуації в ній на день оцінки. Коштовною якістю фінансового аналізу є те, що він дозволять порівнювати результати декількох періодів і на основі цього оцінювати тенденції розвитку господарсько-економічної діяльності підприємства. Одночасно фінансовий аналіз - важливий інструмент порівняльно-порівняльного вивчення різних підприємств.

Незалежно від того, чим викликана необхідність аналізу, його прийоми в сутності завжди ті самі. Його головний інструмент - виведення й інтерпретація різних фінансових коефіцієнтів. Правильне застосування даних прийомів дозволяє відповісти на багато питань щодо стану фінансового здоров'я фірми.

Бухгалтерські документи надають відомості, з одного боку, про положення фірми на конкретну дату, з іншого боку - про специфіку її діяльності за певний період. Реальна цінність бухгалтерських звітів для фінансового аналізу укладається в тім, що вони виступають як джерело інформації, що допомагає робити прогнози щодо майбутніх доходів фірми й виплачуваних дивідендів.

Перевага аналізу розрахункових показників (коефіцієнтів) полягає в тому, що з потоку інформації він виділяє загальну базу даних (базу порівняння), що дозволяє зіставляти великі фірми з невеликими. Це найкращий спосіб зрівняти відомості про поточну й минулу діяльність фірми, з одного боку, а з іншого боку - зрівняти фірму з іншими компаніями або з рядом компаній ( що ставляться до певних галузей промисловості).

Аналіз розрахункових показників є найбільш уживаним інструментом фінансового аналізу. Одержати фінансовий коефіцієнт можна, розділивши одну статтю або суму балансу або звіту про прибутки на іншу статтю. Зрозуміло, не кожен результат таких дій сприяє кращому розумінню фінансового становища фірми, характеру її діяльності. Фінансовий аналіз повинен оперувати показниками, актуальними для конкретної фінансової проблеми або рішення. Про "зловживання" фінансовим аналізом можна говорити в тих випадках, коли якомусь фінансовому показнику надається занадто велике значення. Не можна позитивно або негативно оцінювати ліквідність фірми, робити висновки про "здоров'я" структури капіталу, опираючись тільки на один показники, або вважати який-небудь показник занадто високим або занадто низьким. Один показник може бути симптомом, але для того, щоб зробити повноцінний висновок або знайти причини, необхідно проаналізувати ситуацію з різних сторін.

Для керівництва фірми фінансовий аналіз служить вихідною точкою при формуванні фінансової й комерційної стратегії, що впливає на розвиток подій у майбутньому. Використання фінансових коефіцієнтів дозволяє керівництву контролювати діяльність фірми й вносити позитивні зміни в її роботу. Важливу роль грає фінансовий аналіз для менеджера при складанні прогнозу щодо умов, які можуть зложитися в майбутньому, а також при розробці рішень, які відіб'ються на подальшій діяльності підприємства.

Представники банків (аналітики, кредитори, аудитори) використовують аналіз розрахункових показників для оціни платоспроможності фірми, її солідності й кредитоспроможності. Вони з'ясовують, наскільки фірма здатна погашати кредиторську заборгованість і виплачувати відсотки.

Фінансові аналітики й фінансисти на біржових ринках і ринках капіталів зацікавлені в оцінці ефективності й можливостей розвитку фірми, а також надійності потенційних капіталовкладень. Інвестора в аналізі фінансових документів залучає здатність прогнозувати перспективи.

Аналітики на ринках цінних паперів також вивчають фінансові документи й розрахункові показники фірм із погляду безпеки інвестування. Одночасно аналіз дозволяє їм розрахувати частку активів фірми, на яку можуть претендувати власникам облігацій кожного класу у випадку оголошення конкурсу.

Можна виділити п'ять груп, що поєднують розрахункові показники по наступних ознаках: вихідна база даних (бухгалтерських й інших) при виведенні коефіцієнта і його сутність (що саме відображає даний показник).

Показники ліквідності розкривають характер відносин між оборотними активами і короткостроковими пасивами і відображають здатність компанії вчасно виконати зобов'язання.

Показники керування активами вимірюють ефективність, з якої фірма управляє своїми активами.

Показники контролю і регулювання боргових відносин вимірюють обсяг фінансування фірми за рахунок притягнутих коштів й її здатність погашати боргові зобов'язання.

Показники прибутковості (рентабельності) відображають вплив ліквідності, керування активами і регулювання боргових відносин на прибуток фірми.

Показники ринкової вартості відображають ринкову (фактичну) вартість компанії, а саме відношення ринкової вартості акцій фірми до її доходів і до бухгалтерської вартості акцій.

Названі вище коефіцієнти характеризують особливості діяльності компанії. Ступінь їхньої інформативності підвищується в результаті порівняння із середньою галузевою величиною.

Хоча середні галузеві показники активно використаються при оцінці діяльності підприємства, вони не є абсолютною метою, до досягнення якої повинні прагнути всі фірми. Одна фірма з гарним керуванням може перевищити даний показники, інша ж, не менш надійна і стабільна, буде мати результат нижче середньої величини. Однак занадто великий відрив від середнього галузевого значення повинен насторожити фінансового аналітика. Необхідно з'ясувати й оцінити причини такого розходження.

Показники ліквідності.

Підприємство може бути ліквідним у більшому або меншому ступені, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні оборотні кошти, серед яких є як легко реалізовані, так і тяжко реалізовані для погашення зовнішньої заборгованості.

По ступені ліквідності статті поточних активів умовно можна розділити на три групи:

ліквідні кошти, що перебувають у негайній готовності до реалізації (кошти, високоліквідні цінні папери);

ліквідні кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства (зобов'язання покупців, запаси товарно-матеріальних цінностей);

неліквідні кошти (вимоги до дебіторів із тривалим строком утворення (сумнівна дебіторська заборгованість), незавершене виробництво).

Віднесення тих або інших статей оборотних коштів до зазначених груп може мінятися залежно від конкретних умов: у складі дебіторів підприємства значаться досить різнорідні статті дебіторської заборгованості, і одна її частина може потрапити в другу групу, інша - у третю; при різній тривалості виробничого циклу незавершене виробництво може бути віднесено або до другого, або до третьої групи й т.д.

У складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня терміновості. У практиці проведення фінансового аналізу використаються наступні показники:

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

За допомогою цих показників можна знайти відповідь на питання, чи здатне підприємство вчасно виконати свої короткострокові зобов'язання. Це стосується найбільш ліквідної частини майна компанії і її зобов'язань із найменшим строком оплати. Дані показники розраховуються на основі балансових статей. У балансі активи розподілені у відповідності зі ступенем ліквідності або залежно від часу, необхідного для їхнього звернення до готівки. Показники ліквідності розкривають характер відносини між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями (поточними пасивами) і відображають здатність компанії вчасно виконати свої фінансові зобов'язання.

Коефіцієнт поточної ліквідності, або квота оборотних коштів, виводиться в такий спосіб:

Коефіцієнт поточної ліквідності = Оборотні активи / Короткострокові зобов'язання

Коефіцієнт поточної ліквідності показує, скільки разів короткострокові зобов'язання покриваються оборотними активами компанії, тобто скільки разів здатна компанія задовольнити вимоги кредиторів, якщо перетворить у готівку всі наявні в її розпорядженні на даний момент активи.

Якщо у фірми з'являються певні фінансові утруднення, зрозуміло, вона погашає заборгованість набагато повільніше; вишукуються додаткові ресурси (короткострокові банківські кредити), відкладаються торговельні платежі й т.д. Якщо короткострокові пасиви зростають швидше, ніж оборотні активи, коефіцієнт поточної ліквідності зменшується, що означає (у незмінених умовах) наявність у підприємства проблем з ліквідністю.

Коефіцієнт поточної ліквідності залежить від розміру окремих активних статей і від тривалості циклу обороту окремих видів активів. Ніж довше їхній цикл обороту, тим здавався б, вище "рівень безпеки" компанії. Однак необхідно відокремити реально функціонуючі активи від тих, які зовні поліпшують розглянутий показник, але насправді не роблять ефективного впливу на діяльність підприємства. Таким чином, коефіцієнт поточної ліквідності залежить від структури запасів і від їх правильної (фактичної) оцінки з погляду їхньої ліквідності; від структури дебіторської заборгованості, що підлягає погашенню у зв'язку із закінченням строку давнини, ненадійних боргів і т.д.

Коефіцієнт поточної ліквідності показує, у якому обсязі короткострокові зобов'язання покриті короткостроковими активами, які повинні бути звернені в готівку період, що приблизно відповідає строку погашення короткострокової заборгованості. Отже, даний показник вимірює здатність підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Відповідно до стандартів уважається, що цей коефіцієнт повинен перебувати в межах між 1 й 2 (іноді 3). Нижня границя обумовлена тим, що поточних активів повинне бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство може виявитися неплатоспроможним по цьому виді кредиту. Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається також небажаним, оскільки свідчить про нераціональне вкладення компанією своїх коштів і неефективному їхньому використанні. Крім того, особлива увага при аналізі цього коефіцієнта звертається на його динаміку.

Показники керування активами.

За допомогою цих показників аналітик може з'ясувати, наскільки обсяг окремих видів активів у балансі відповідає дійсній або майбутній господарсько-економічній діяльності компанії. "Ковопласт", як і будь-яка інша компанія, повинен мати в розпорядженні грошові ресурси для фінансування необхідних активів: засобів виробництва, матеріалів, технологій і т.п. Якщо у фірми занадто багато активів, прибуток перебуває під тиском надмірно високого процентного навантаження. З іншого боку, маючи у своєму розпорядженні невелику кількість виробничих активів, підприємство змушене відмовлятися від багатьох комерційних вигідних можливостей.

Показники керування активами - комбіновані показники, що опираються на фактичний матеріал, узятий з балансу й звіту про прибутки й збитки.

Показники оборотності показують, скільки разів у рік (або за аналізований період) обертаються ті або інші активи підприємства. Зворотна величина, помножена на 360 днів (або кількість днів в аналізованому періоді), указує на тривалість одного обороту цих активів.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового становища підприємства, оскільки швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Крім того, збільшення швидкості обороту коштів відображає за інших рівних умов підвищення технічного-виробничо-технічного потенціалу підприємства.

Показники фінансової стабільності.

Аналіз контролю й регулювання боргових відносин укладається в першу чергу в порівнянні балансових статей, на основі цього визначається обсяг фінансування діяльності фірми притягнутими ресурсами. Після цього на базі звіту про прибутки й збитки виводяться показники, у яких відображається багаторазовість покриття витрат, пов'язаних з фінансуванням за допомогою позикових коштів, експлуатаційним прибутком. При оцінці якості й безпеки зобов'язань компанії названі два види коефіцієнтів доповнюють один одного.

Показники рентабельності.

Рентабельність (прибутковість) - результат складного стратегічного рішення. Рентабельність відображає вплив показників ліквідності, керування активами й регулювання боргових відносин на результати діяльності підприємства.

До допомоги фінансового аналізу прибігають чотири основні професійні групи суб'єктів:

менеджери підприємства і його фінансових працівників;

кредитори, що надають короткострокові кредити, - постачальники, банки;

кредитори, що надають довгострокові кредити, - фахівці в області аналізу кредитів, власники облігацій;

інвестори-аналітики, що працюють на ринку цінних паперів (фахівці з акцій й облігацій).

Особи, що проводять фінансовий аналіз, одержують важливу, досить докладну й корисну інформацію про фінансові і економічні умови на підприємстві. Як аналітичний метод він має свої проблеми і обмеження, які необхідно приймати в увагу.

Було б неправильно затверджувати, що той або інший окремо взятий показник гарний або поганий. Наприклад, високий коефіцієнт поточної ліквідності може свідчити про високий рівень ліквідності, що є гарною ознакою, або про занадто великий обсяг готівки, що не можна оцінювати позитивно, тому що надлишкова готівка часто являє собою непродуктивний актив. Аналогічно цьому високий коефіцієнт оборотності основних коштів може вказувати на те, що фірма ефективно використає свої активи, або на те, що вона недостатньо капіталізована (наявний у її розпорядженні оборотний капітал недостатній) і не в змозі здобувати нові активи.

Якщо одні показники створюють сприятливе враження, а інші не можна вважати задовільними, буває важко зробити остаточні висновки про діяльності фірми. Для оцінки деяких показників можуть бути використані статистичні методи. (Нижче порозуміваються деякі аналітичні методи, фінансового моделювання). Багато банків та інші кредитні установи використають для оцінки розрахункових показників фірм статистичні прийому й моделі, після чого на основі глобального аналізу даних показників компанії класифікуються з погляду ймовірності виникнення в них фінансових проблем.

Багато великих фірм мають настільки широку виробничу програму, що в них можуть виникнути проблеми при формуванні блоку необхідних для порівняння середніх галузевих показників. Із цього треба, що доцільніше використати фінансовий аналіз для оцінки невеликих фірм із вузькою спеціалізацією.

На результати аналізу розрахункових показників можуть впливати сезонні факти. Наприклад у фірмі, що займається виробництвом продуктів, коефіцієнт оборотності запасів, що фіксує стан запасів незадовго до початку сезону консервування, буде відрізнятися від того ж самого коефіцієнта, що відображає їхній стан відразу ж після закінчення сезону. Зняти дану проблему можна, використовуючи при виведенні коефіцієнта середні місячні показники.

Інфляція вносить зміни в баланси фірм: вартість, що у них указується, часто відрізняється від фактичної, реальної вартості. Дана невідповідність відображається як на амортизаційних відрахуваннях, так і на вартості запасів, а отже, впливає на прибуток компанії. Тому, що характеризують діяльність однієї й тієї ж фірми або декількох фірм у різні періоди.

Аналіз розрахункових показників - ефективний інструмент, якому можна зрівняти зі скальпелем у руках хірурга. Фінансовий аналітик повинен пам'ятати про слабкі місця аналізу коефіцієнта і пов'язаних з ним проблемах і враховувати їх під час винесення остаточних суджень. Він повинен розглянути основні фінансові показники, оцінити життєздатність продуктів діяльності фірми і роботу її керівництва, а також вивчити мережа замовників, умови ринку.

Аналіз фінансових звітів дозволяє розкрити характер функціонування фірми. За допомогою фінансових показників і коефіцієнтів можна одержати коштовну інформацію про комерційний ризик фірми і відрізнити здорову фірму від організації, який загрожує втрата платоспроможності. Існують моделі, що дозволяють завдяки розрахунковим показникам заздалегідь спрогнозувати можливу неплатоспроможність або банкрутство. До деяким з них ми звернемося нижче.

Розрахункові показники можуть бути використані для перспективної оцінки планованих емісій облігацій. Фінансові коефіцієнти і відомості, отримані в результаті фінансового аналізу, широко використаються агентствами, що займаються рейтингами, при оцінці платоспроможності фірм щодо емісій, що готуються, нових облігацій, надійності боргових зобов'язань, конвертованих облігацій й інших цінні паперів.

Метою аналізу фінансового стану фірми є побудова ефективної системи керування фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їхнього досягнення. Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх ринкових агентів (у першу чергу інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів і виробників), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів, працівників виробничих підрозділів).

При проведенні такого аналізу стратегічними завданнями розробки фінансової політики підприємства є:

максимізація прибутку підприємства;

оптимізація структури капіталу підприємства й забезпечення його фінансової стабільності;

досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства для власників (учасників, засновників), інвесторів, кредиторів;

забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

створення ефективного механізму керування підприємством;

використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових коштів.

Значення аналізу фінансово-економічного стану підприємства важко переоцінити, оскільки саме він є тією базою, на якій будується розробка фінансової політики підприємства. На основі даних підсумкового аналізу фінансово-економічного стану здійснюється вироблення майже всіх напрямків фінансової політики підприємства й від того, на скільки якісно він проведений, залежить ефективність прийнятих управлінських рішень. Якість самого фінансового аналізу залежить від застосовуваної методики, вірогідності даних бухгалтерської звітності, а також від компетентності особи, що приймає управлінське рішення в області фінансової політики. Інформаційною базою для проведення поглибленого фінансового аналізу служить бухгалтерський баланс, звіт про прибутки й збитки й деякі форми бухгалтерського обліку підприємства.

Як приклад здійснення вибору напрямків фінансової політики на основі отриманих результатів фінансово-економічного аналізу може служити ухвалення рішення про реструктуризацію майнового комплексу в результаті проведеного аналізу рентабельності основних коштів. Якщо рентабельність основних фондів низька, вартість основних фондів у структурі майна висока, варто ухвалити рішення щодо ліквідації або продажу (передачі), консервації основних коштів, доцільності проведення переоцінки основних коштів з обліком їхньої ринкової вартості, зміни механізму нарахування амортизації й т.д.

З метою вироблення кредитної політики підприємства рекомендується провести аналіз структури пасиву балансу й рівень співвідношення власних і позикових коштів.

На підставі цих даних підприємство вирішує питання про достатність власних оборотних коштів, або про їхній недолік. В останньому випадку приймається рішення про залучення позикових коштів, прораховується ефективність різних варіантів.

В окремих випадках підприємству доцільно брати кредити й при достатності власних коштів, тому що рентабельність власного капіталу підвищується в результаті того, що ефект від вкладення коштів можуть бути значно вище, ніж процентна ставка.

Керування оборотними коштами (коштами, ринковими цінними паперами), дебіторською заборгованістю, кредиторською заборгованістю, нарахуваннями й іншими коштами короткострокового фінансування (крім виробничих запасів), а також рішення питань по цих проблемах вимагають значної кількості часу й на цьому напрямку найбільше яскраво проявляється основна проблема керування фінансами: вибір між рентабельністю й імовірністю неплатоспроможності (вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості).

Для того, щоб навчитися управляти процесом зміни дебіторської заборгованості, необхідно:

контролювати стан розрахунків з покупцями по відстроченим(простроченим) заборгованостях;

по можливості орієнтуватися на більше число покупців з метою зменшення ризику несплати одним або декількома покупцями;

стежити за співвідношенням дебіторської й кредиторської заборгованості: значне перевищення дебіторської й кредиторської заборгованості створює погрозу фінансової стабільності підприємства й робить необхідним залучення дорогих кредитів і позик;

використати спосіб надання знижок при достроковій оплаті.

В умовах інфляції всяка відстрочка платежу приводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції.

З метою керування витратами й вибору амортизаційної політики рекомендується використати дані фінансово-економічного аналізу, які дають первісне подання про рівень витрат підприємства, а також рівні рентабельності. При розробці облікової політики підприємства рекомендується вибрати такі методи калькулювання собівартості, які забезпечують найбільш наочне подання про структуру витрат виробництва, рівні постійних і змінних витрат, частці комерційних витрат.

З метою створення передумов для ефективної аналітичної роботи й підвищення якості прийнятих фінансово-економічних рішень необхідно чітко визначити й організувати роздільний управлінський облік витрат по наступних групах:

змінні витрати, які зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на закупівлю сировини й матеріалів, споживання електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні й інші витрати;

постійні витрати, зміна яких не зв'язано безпосередньо зі зміною обсягів виробництва. До таких витрат ставляться амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, витрати на зміст апарата керування, адміністративні витрати й ін.;

змішані витрати, що складаються з постійної й змінної частини. До таких витрат ставляться, наприклад, витрати на поточний ремонт устаткування, поштові й телеграфні витрати й ін.

Варто врахувати, що на ряді підприємств провести певну границю між змінними й постійними витратами досить складно. Наприклад, у витратах на електроенергію може бути як змінна складова, що безпосередньо залежить від обсягів виробництва, так і постійна, зв'язана, наприклад, з висвітленням приміщень, роботою охоронних систем, комп'ютерних мереж і т.д. У всіх випадках керівництву підприємства доцільно прагнути до такої організації обліку, при якій вся сукупність витрат чітко розділена по названих групах. У випадку рішення цієї проблеми на підприємстві виникнуть умови для проведення поглибленого операційного аналізу (аналіз беззбитковості, що тече функціонально-вартісної аналіз і функціонально-вартісної аналіз на майбутні періоди).

Більшу роль при формуванні фінансової політики підприємства грає вибір амортизаційної політики. Підприємство може застосувати метод прискореної амортизації, збільшуючи тим самим витрати, зробити переоцінку основних коштів з урахуванням ринкової вартості або по рекомендують коефіцієнтам, що, що знову вплине на витрати виробництва, на суму податку на майно, а отже, на рівень поза реалізаційними витратами. Крім того, сума амортизації впливає й на оподатковуваний прибуток підприємства.

Проблемами, рішення яких спричиняється необхідність вироблення дивідендної політики, є наступні:

з одного боку, виплата дивідендів повинна забезпечити захист інтересів власника й створити передумови для росту курсової ціни акцій й у цьому змісті їхня максимізація є позитивною тенденцією;

с іншої сторони максимізація виплати дивідендів скорочує частку прибутку, реінвестуємой у розвиток виробництва.

При формуванні дивідендної політики необхідно враховувати, що класична формула: "курс акцій прямо пропорційний дивідендом й обернено пропорційний процентної ставки по альтернативних вкладеннях" застосовна на практиці далеко не у всіх випадках. Інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре інформовані про його програми розвитку, причинах невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямках реінвестування прибутку.

Ухвалення рішення про виплату дивідендів й їхніх розмірів значною мірою визначається стадією життєвого циклу підприємства. Наприклад, якщо керівництво підприємства припускає здійснити серйозну програму реконструкції й для її реалізації намічає здійснити додаткову емісію акцій, те такої емісії повинен передувати досить довгий період стійко високих виплат дивідендів, що приведе до істотного підвищення курсу акцій й, відповідно, до збільшення суми позикових коштів, отриманої в результаті розміщення додаткових акцій.

Хоча система керування фінансами орієнтована на рішення короткострокових і поточних завдань, розв'язуваних підприємством, розробка стратегії його розвитку дозволяє не тільки визначити орієнтири цього розвитку, але й домогтися розуміння спільності завдань працівниками різних служб підприємства, усунути обмеження на взаємодію між ними, особливо з питань рішення ключових проблем, стимулювати інформаційний обмін між структурними підрозділами підприємства.

Нова система фінансового планування повинна бути націлена на:

підвищення керованості й адаптації підприємства до змін на товарних і фінансових ринках;

забезпечення оперативного одержання інформації про необхідність коректування стратегії й тактики керування підприємством;

створення умов для підвищення взаєморозуміння й довіри із представниками закордонних фірм.

З переходом на якісно інший рівень поточного планування підприємство розширює внутрішні можливості нагромаджень для модернізації виробництва, стає більше привабливим для сторонніх інвесторів. Впровадження системи наскрізного фінансового планування робить підприємство інформаційно-прозорим для комерційних банків й інвестиційних компаній, що здатна розширити можливості підприємства в наданні довгострокових кредитів або розміщенні нових емісій на фондовому ринку на більше вигідних умовах для емітента.

Надалі в ході аналізу буде використатися дескриптивна модель, тобто модель описового характеру, у рамках якої застосовні наступні методи й напрямки аналізу:

вертикальний і горизонтальний аналіз звітності - вираженням даного методу буде побудова порівняльного аналітичного балансу;

побудова системи аналітичних коефіцієнтів, на основі яких будуть розглядатися фінансова стабільність, ліквідність;

факторний аналіз - визначення ступеня впливу окремих складових показника на його величину - буде проводитися при розгляді структури активів і пасивів;

аналіз рентабельності - показники цієї групи будуть використатися для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство.

1.4 Аналіз звітів для визначення фінансового стану

Можна назвати чотири основні групи суб'єктів, зацікавлених в одержанні докладної інформації про фінансову ситуацію і її діяльність: суб'єкти, що надають короткострокові кредити, суб'єкти, що надають довгострокові кредити, акціонери й керівництво фірми. Кожна група має свою точку зору і переслідує відмінні від інших інтереси при проведенні фінансового аналізу, що обумовлено різним фінансовим відношенням до аналізованого підприємства. Щоб зрозуміти перспективи кожної групи і визначити відповіднийінтересам конкретної групи напрямок аналізу, розглянемо більш детально розходження, специфіку їхнього підходу.

Особлива роль у цьому питанні відведене керівництву фірми, що повинне розуміти точки зору трьох інших груп.

Кредиторів, що видають короткострокові кредити (комерційні банки, постачальники або комерсанти), цікавить, насамперед, питання ліквідності, здатності фірми створювати гроші й вчасно виконувати свої зобов'язання. Для задоволення потреб даної групи аналіз повинен дати детальний розбір якості й характеру руху короткострокових активів і короткострокових зобов'язань, а також дозволити вивчити послідовні зміни в обороті коштів (створення й реалізація запасів, фактурирование й погашення заборгованості).

Якщо аналіз ліквідності викликає сумніву в здатності компанії створити необхідні наявні кошти, кредитор зосереджує увагу на платоспроможності фірми. Платоспроможність - це відносне перевищення вартості активів над вартістю зобов'язань (пасивів). У випадку невиконання фірмою прийнятих на себе зобов'язань (по погашенню боргів) виникає питання, наскільки високе ступінь надійності захисту кредиторів, гарантованою загальною вартістю активів. Кредитор піддається певному ризику повної або часткової втрати своїх інвестицій.

Звичайно для кредиторів, що надають короткострокові кредити, прибутковість фірми не є першорядною по актуальності проблемою. Проте кожен банк, будь-який комерсант (постачальник) охоче працює з рентабельною компанією, оскільки співробітництво із процвітаючими партнерами - застава міцних, стабільних взаємин у майбутньому, але ні банк, ні постачальник не приймає особистої участі в прибутках компанії. Банк одержує свої фіксовані відсотки і платежі, а постачальник - виторг від торговельної діяльності. Основна вимога, пропонована представниками розглянутої групи, - наявність певних гарантій одержання своїх грошей назад у відносно короткий строк. Несприятлива фінансово-економічна ситуація у фірмі впливає на ступінь ризику, якому піддаються кредитори. Тому в більшості випадків метою проведеного ними аналізу є відповідь на питання: " чи буде фірма виконувати свої зобов'язання у випадку відсутності прибутку?".

Кредиторів, що надають довгострокові кредити (наприклад, власників облігацій або пенсійних фондів і страхових компаній), також цікавить питання ліквідності фірми по короткострокових зобов'язаннях. Так, якщо вони є причиною невиконання фірмою короткострокових зобов'язань, це може привести до ускладнень у відносинах з іншими групами інвесторів. У тих випадках, коли в потенційного кредитора є підстави очікувати виникнення в майбутньому в дебітора певних проблем з ліквідністю, він, імовірно не захоче вкладати гроші в облігації даного підприємства й надавати йому кредит. Кредитори, що надають довгострокові кредити, звичайно основну увагу приділяють здатності компанії розплачуватися по довгострокових зобов'язаннях. Щоб фірма могла виконувати свої зобов'язання і виплачувати відсотки, вона повинна залишатися рентабельною протягом досить тривалого часу. Тому кредитори, що надають довгострокові кредити, проводять аналіз-прогноз майбутньої фінансової діяльності фірми, оцінюють стабільність грошових потоків і очікуваних доходів компанії аж до строку виконання довгострокових зобов'язань.

Для акціонерів актуальне питання ліквідності, платоспроможності й відносини майбутніх прибутків й cash flow (грошового потоку, руху грошових коштів) до довгострокових зобов'язань - (боргам). Дивіденди являють собою платіж із прибутку, що здійснюється вже після погашення інших видів заборгованості (відсотків, податків), отже, акціонери перебувають у положенні останніх бенефициаров, що одержують частину прибутку фірми. Вартість акцій прямо залежить від очікуваного майбутнього прибутку (доходів) від акцій, точніше кажучи, від майбутнього готівково-грошового руху і ризику, якому піддається інвестований капітал. Аналіз, що проводиться в інтересах акціонерів, ґрунтується на перспективній оцінці майбутніх доходів від власного капіталу. Акціонери розглядають ліквідність короткострокових зобов'язань і платоспроможність по довгострокових заборгованостях з погляду їхнього впливу на ризик, якому вони піддаються.

Керівництво бачить своє основне завдання в тім, щоб зробити вартість акцій максимально високої. Тому його підхід до аналізу в сутності той же, що й в акціонерів. Однак одночасно акціонери покладають на керівництво відповідальність за підтримку достатньої ліквідності, виконання зобов'язань перед кредиторами й залучення достатнього для діяльності фірми капіталу за допомогою одержання кредитів і нових інвестицій (реалізація акцій). Отже, керівництво повинне підходити до фінансовому аналізу також з точно зору кредиторів, що надають довгострокові і короткострокові кредити, тобто повинне розуміти позицію "іншої сторони".

Бухгалтерські звіти є найважливішою основою фінансового аналізу. Перед тим як приступити до їхньої обробки і фундаментального аналізу інформації, що втримується у звітності, аналітик повинен серйозно вивчити методику розрахунку окремих статей.

Якщо фінансовий аналітик виводить розрахункові показники, не маючи глибоке знання проблематики, просто "по інструкції", ґрунтуючись на наведені в бухгалтерських звітах цифрах і не намагаючись зрозуміти, що за цими цифрами ховається, то такий поверхневий підхід може привести до неправильної оцінки, помилковим висновкам й, можливо, до прийняття невірних рішень. Кожен аналітик повинен мати це у виді й зробити все для того, щоб уникнути помилкових висновків, зроблених у результаті переоцінки або недооцінки певних даних.

...