Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів
Характеристика сучасного стану наукової сфери України. Розгляд системного підходу в управлінні інноваційним розвитком. Знайомство з особливостями розробки стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 18.02.2014 |
| Размер файла | 1,6 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а за кращих умов - до групи країн «послідовників» [дивись додаток 6].
Тобто головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом.
Виходячи з того, що інноваційний розвиток є органічною складовою макроекономічних, соціальних, політичних та інших сучасних процесів, та враховуючи попередній, в цілому негативний досвід України у спробах перейти реально на інноваційний шлях економічного розвитку, а також накопичення глибинних системних негативних наслідків від проведення неоліберальних економічних реформ, які стали нездоланними перепонами на шляху утвердження інноваційної моделі розвитку України, основними передумовами успішного досягнення визначеної Стратегією мети є:
Ш зміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в ринковій економіці;
Ш структурна перебудова економіки, в першу чергу промисловості;
Ш подолання кризової економічної нерівності населення;
Ш відновлення довіри населення до держави і влади.
14.Зміна концептуальних засад, що визначають роль і функції держави в умовах ринкової економіки
Основною причиною неефективного проведення в Україні ринкових реформ є втрата державою важелів управління соціально-економічним розвитком країни. Ні на початку реформ, ні в ході їх проведення не були чітко визначені роль, функції і зміст відповідальності держави за стан країни, яка почала жити в кардинально нових капіталістичних ринкових умовах.
Відповідно до цих умов повинна змінитися і роль держави. Без негайного вирішення цієї проблеми неможливо досягти будь-яких успіхів на шляху прогресу. Ці зміни полягають у наступному.
По-перше, Україна, як в минулому Японія, Південна Корея, Китай та інші країни, які продемонстрували успішне зростання своїх економік, має відмовитись від покірливого слідування доктрині неоліберального ринку, особливо її ортодоксальній моделі, використання якої консервує і навіть посилює роль України як сировинного придатку до розвинутих країн та постачальника за кордон дешевої робочої сили і жорстко гальмує інноваційний розвиток країни.
По-друге, Україна як держава має стати ефективним капіталістом не тільки для тієї частини власності, що формально визначається як державна, а й у відношенні до раціонального використання всіх ресурсів і всього національного багатства. Тільки за таких умов держава зможе ефективно впливати на розвиток економіки, забезпечувати і захищати інтереси кожного громадянина і суспільства в цілому.
По-третє, держава має всебічно підтримувати розбудову економіки на ринкових принципах, взявши при цьому на себе головну відповідальність за всеохоплююче загальне регулювання та стратегічне планування економічного розвитку і безпосередню підтримку інноваційного процесу. Особливо визначальною роль держави має бути на докомерційних стадіях інноваційного процесу, в сфері високотехнологічних виробництв і в системі стимулювання інноваційної активності економіки і суспільства, а також у вирішенні питань розміщення продуктивних сил, ефективного використання національних природних ресурсів і людського потенціалу.
По-четверте, держава має забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу нації. Включаючи в державну політику фактор інноваційного розвитку, продукування інтелектуального потенціалу, створення і використання нових знань, технологій, інформації як джерел економічного піднесення, соціального і духовного розвитку, залучаючи до інноваційного процесу все своє населення, держава тим самим надасть вітчизняній економіці і підприємництву реальну перевагу в глобальній економіці і конкуренції.
По-п'яте, загальна політика держави має бути системною, інноваційно спрямованою, здатною забезпечити проведення узгоджених політичних (в тому числі конституційних), економічних, соціальних, технологічних та інших змін, залучити в процес цілеспрямованого оновлення життя країни все населення.
Лише за таких умов трансформації ролі держави можливе перетворення України в сучасне інноваційне суспільство, в якому розвиток і зростання економіки відбуватимуться на основі використання потужних можливостей науки, технологій, інформації, підприємницької активності, що слугуватимуть в свою чергу зростанню рівня і покращанню якості життя кожного українського громадянина.
15.Структурна перебудова економіки України
Хоча за роки незалежності економіка України зазнала величезних змін, проте в структурному плані вона залишилася технологічно низькоукладною, в якій домінують галузі, що виробляють продукцію з низьким рівнем доданої вартості. За умов збільшення товарного експорту такої продукції це означає, що Україна зростаючими темпами розпродає свої природні ресурси і використовує свою робочу силу вкрай неефективно, особливо, якщо враховувати, що імпорт в країну складається в основному з високовартісної наукоємної продукції.
Консервація застарілої структури виробництва України призводить до значних економічних втрат й унеможливлює його інноваційний розвиток. Продукція з високим рівнем доданої вартості у ваговому вимірі є набагато більш вартісною, ніж сировинна продукція. Така продукція створюється високоінтелектуальною працею. Тому перехід на випуск більш наукоємкої високотехнологічної продукції означає зростання востребуваності результатів науки та інновацій, створення нових більш привабливих з точки зору умов і оплати праці робочих місць, забезпечення високої економічної віддачі від вкладень в економіку.
За умов збереження існуючої структури економіки навіть при збільшенні ВВП на 3-5% за рік неможливо досягти її реального розвитку, тому що при існуючий структурі економіки кожна одиниця зростання ВВП потребує ще більш зростаючих для цього витрат. Для досягнення необхідних позитивних змін в масштабах і динаміці зростання ВВП необхідно перейти до інноваційної моделі структурної перебудови економіки. Варіант такої моделі розглянуто і її основні положення схвалено розширеним засіданням колегії Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції 09.11.2004 р., проте це рішення так і залишилось на папері.
Є конкретно визначені підходи і кількісні орієнтири щодо здійснення структурних змін в проекті Стратегії розвитку України у період до 2020 року.
На основі цих двох стратегій та з врахуванням інших офіційних документів, які частково стосуються проблеми структурних змін у вітчизняній економіці, необхідно розробити спеціальну державну програму здійснення в країні обґрунтованих цілеспрямованих заходів щодо проведення структурної перебудови економіки за інноваційною моделлю, оскільки зміни, які відбувалися в ході минулих реформ і продовжуються зараз під впливом неоліберальної ринкової стихії, демонструють тенденції, протилежні тим, котрі необхідні для розбудови інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку.
Збільшення частки більш технологічно високих виробництв до 35-40%, частки наукоємної продукції в економіці до 25-30%, частки підприємств, що впроваджують інновації, в 3-3,5 рази забезпечить умови для підвищення впливу інновацій на економічне зростання України. Стратегією передбачається можливість досягти зростання внеску інновацій в 1,5-2 рази. У свою чергу це приведе до зростання ВВП до 12-15 тис. дол. в розрахунку на душу населення. А це означатиме, що в країні корінним чином зміниться ситуація як в економіці, так і в суспільному житті. З'являться економічні умови вирішення багатьох проблем, пов'язаних з нарощуванням власних інвестицій в подальший розвиток економіки, створенням нових привабливих робочих місць, а також підвищенням рівня і якості життя людей, в тому числі для подолання кризового економічного дисбалансу населення, що склався в Україні.
16.Подолання кризової економічної нерівності населення
Аналіз світового досвіду свідчить про пряму залежність рівня інноваційного розвитку країни від стану економічної нерівності населення. При перевищенні певного порогового значення нерівності інноваційний розвиток в країні стає неможливим.
Доктрина неоліберального ринку, яка сьогодні сприймається у світі як своєрідна економічна «біблія», використовується для легітимізації будь-яких засобів, що сприяють досягненню мети накопичення капіталу в економічної еліти, внаслідок цього і відбувається посилення економічної нерівності населення. В умовах глобалізації держава, яка залишається осторонь цієї проблеми, не в змозі досягти жодних успіхів в своєму соціально-економічному розвитку, поступово скочується в стан периферійних країн, які обслуговують потреби більш розвинутих країн світу. Такі країни постійно стикаються з багатьма серйозними проблемами не тільки в організації економіки на інноваційній основі, а й в соціальній і політичній сферах.
Несправедливе, надмірне розмежування людей за рівнем життя підточує основи демократизації суспільства, стимулює зростання соціальної нестабільності, служить активатором еміграції населення, джерелом негативних змін в духовності, у відношенні людей до держави і влади.
Найбільш небезпечними для існування країни ці прояви стають при досягненні відповідного порогового значення нерівності, який визначається співвідношенням доходів 20% найбільш багатих громадян і 20% найбідніших, що дорівнює 10:1. В Україні це співвідношення навіть перевищує критичне значення. Дана ситуація значно загострюється внаслідок того, що кризовий дисбаланс сполучається з тим, що значна частина населення знаходиться за межею бідності. Причому бідність охоплює і значну частину працюючого населення. Зараз вона становить більше чверті працюючих. Ця цифра значно зросла б, якщо працюючі пенсіонери не отримували б пенсії.
Серед багатьох негативних наслідків зростання економічного дисбалансу населення важливе значення в контексті проблеми, що вирішується Стратегією, має наступне:
Ш посилюється еміграція робочої сили, в складі якої домінує найбільш активна її частина;
Ш відбуваються вимивання кваліфікованих кадрів з матеріального виробництва, їх перетік у сфери діяльності, які безпосередньо не впливають на науково-технічний прогрес;
Ш деформується структура підготовки кадрів у бік зменшення частки виробничих професій, спеціалістів технологічних напрямків діяльності;
Ш знижується соціальна мотивація щодо творчої активності населення в сфері інноваційної діяльності.
Ці наслідки в сукупності призводять до погіршення якості кадрового потенціалу матеріального виробництва і найбільш креативної частини кадрів економіки в цілому, унеможливлюючи тим самим її інноваційний розвиток. Вирішення цієї загальнодержавної проблеми потребує створення відповідного державного механізму забезпечення взаємовигідної для капіталу та трудящих взаємодії в сфері економічних відносин, справедливого розподілу доходів, враховуючи збалансованість інтересів різних груп суспільства і забезпечуючи при цьому високу ефективність використання капіталу. Зокрема, необхідно законодавчо унормувати значення таких найважливіших для забезпечення достойної оплати праці і стимулювання зросту продуктивності та якості праці показників, як частина оплати праці у ВВП; частина заробітної плати в одиниці собівартості продукції; розмір гарантованої погодинної оплати праці. Вирішальне значення має досягнення розриву між мінімальними і максимальними доходами громадян на більш 1:5 (у 20-відсотковому вимірі).
17.Відновлення довіри населення до держави і влади
Значення цієї проблеми в плані перспективного інноваційного розвитку країни, в суспільстві і особливо в політиці ще недостатньо розуміється. В Україні внаслідок проведення неоліберальних реформ і допущення при цьому владою багатьох помилок сформувався суспільний клімат всезагальної недовіри. Ні державі, ні владі, ні політичним силам, ні капіталу населення не вірить. Це закономірна плата за нечесну приватизацію, за тотальну неодноразову конфіскацію збережень населення, за порушення конституційних прав громадян в сфері праці, освіти, охорони здоров'я, за безвідповідальні обіцянки і невиконання соціальних гарантій тощо.
Відновлення довіри народу до держави, органів влади, політиків і бізнесменів - це складна комплексна проблема. Її успішне вирішення може статися лише за умов становлення в Україні громадянського суспільства. У прискоренні цього процесу ключова роль належить формуванню інноваційної культури суспільства в цілому і представників влади, політиків, підприємців, молоді зокрема. У свою чергу успішне розгортання цього процесу неможливе без формування зрозумілої всім громадянам суспільно узгодженої позиції стосовно того, яке суспільство, який політичний устрій вибудовуються в Україні, яка мета проведення реформ і які наслідки вони матимуть для громадян України.
Проводячи радикальні ринкові реформи, держава не має права перекладати на ринок вирішення всіх проблем суспільства і окремого громадянина. Для успішного розвитку своєї економіки Україні потрібні ринкові відношення, проте потрібна і відповідно більш сильна, ніж дотепер, роль держави і суспільства. Держава в обличчі влади і суспільства повинні сприяти концентрації політичних сил, підприємців, впливових професійних і громадських об'єднань, а також мобілізації всіх можливостей кожного громадянина для вирішення завдань розбудови нової країни з розвинутою економікою і громадянським суспільством, заснованих на знаннях.
18.Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло
Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України розроблено на основі використання індикаторів Європейського інноваційного табло. Зміни значень комплексу індикаторів, що визначають бажану або можливу динаміку процесу інноваційного розвитку, узгоджені з основними показниками, запропонованими в проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року, зокрема з тими, що визначають темпи зростання ВВП. Сценаріями Стратегії визначається необхідний рівень впливу інноваційного фактору в економічному зростанні, яке передбачене в зазначеному проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року, а також можливості посилення цього впливу за рахунок максимального використання прихованого потенціалу національної інноваційної системи.
Стратегія розвитку економіки України у період до 2020 року обґрунтовує два варіанти сценарію і два етапи їх реалізації. На першому етапі - 2009-2012 роки - передбачається подолати наслідки фінансової кризи та досягти макроекономічної стабілізації і відновлення економічного зростання. Другий етап - 2013-2020 роки - період формування фундаментальних основ сталого розвитку, активізації реформ з подальшим закріпленням стабільно стійких темпів розвитку. Відповідно до цих етапів розраховано сценарні варіанти змін основних макроіндикаторів економіки України, зокрема приріст валового внутрішнього продукту (табл. 4).
Таблиця 4. Сценарні варіанти приросту ВВП у період до 2020 року (%), передбачені проектом Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року
2009-2012(у середньому за період) |
2013-2020(у середньому за період) |
||||
ПрирістВВП,% |
за інерційним сценарієм |
за інвестиційно-активним |
за інерційним сценарієм |
за інвестиційно-активним |
|
|
1,5 |
4,0 |
5,2 |
6,5 |
Прогнозні оцінки інноваційного розвитку України за індикаторами Європейського інноваційного табло (табл. 5) засвідчують, що за умов проведення цілеспрямованої інноваційної політики, приведення у відповідність до неї підприємницької діяльності, здійснення реальних кроків у напрямку реалізації необхідних структурних змін в економіці та технологічної модернізації виробництва прогнозні показники ВВП, наведені в табл. 4, навіть прийняті у другому, більш оптимістичному, сценарії, можуть бути перевершені.
Таблиця 5. Прогнозні (2020 р.) значення індикаторів Європейського інноваційного табло для України (значення для країн ЄС прийнято за 100%), розраховані за оптимістичним сценарієм - «Україна - лідер в групі країн «помірні новатори»
|
Індикатори |
2006 |
2020 |
||
|
1. |
«Вхідні» індикатори - рушійні сили інновацій |
|||
|
1.1 |
Особи з вищою освітою в галузі технічних та природничих наук серед населення у віці 20-29 років (кількість на 1000 мешканців відповідного віку) |
126 |
100-105% |
|
|
1.2 |
Особи, що мають закінчену вищу освіту, серед населення у віці 25-64 роки(кількість на 1000 мешканців відповідного віку) |
78 |
95-100% |
|
|
1.3 |
Ступінь вик. населенням широк. Інтернету (кількість ліній широкосмугового Інтернету на 1000 мешканців) |
15 |
65-70 |
|
|
1.4 |
Особи, що беруть участь у програмах підвищення кваліфікації (навчання), для населення у віці 25-64 років (кількість на 1000 мешканців відповідного віку) |
- |
40-45 |
|
|
1.5 |
Рівень освіти юнацтва (питома вага осіб у віці 20-24 роки, які мають, як мінімум, повну середню спеціальну освіту, серед населення відповідного віку) |
86 |
95-100% |
|
|
2. |
«Вхідні» індикатори - створення нових знань |
|||
|
2.1 |
Витрати некомерційного сектору на НДДКР (% ВВП) |
40% |
60-70% |
|
|
2.2 |
Витрати комерційного сектору на НДДКР (% ВВП) |
36% |
50-60% |
|
|
2.3 |
Витрати на НДДКР у високотехнологічному та середньо-високотехнологічному секторах промисловості (% загальних витрат на НДДКР у промисловості) |
87% |
95-105% |
|
|
2.4 |
Підприємства, що отримують кошти на інноваційну діяльність з некомерційних джерел (% від загальної кількості як інноваційних, так і неінноваційних підприємств) |
44% |
60-65% |
|
|
3. |
«Вхідні» індикатори - інновації та підприємництво |
|||
|
3.1 |
Малі та середні компанії, що займаються інноваціями для власних потреб (% від загальної кількості МСК) |
- |
70-80% |
|
|
3.2 |
Малі та середні компанії, що беруть участь у спільних іннов. проектах у пром.. (% від загальної кількості МСК) |
- |
60-70% |
|
|
3.3 |
Витрати на інноваційну діяльність (% у загальному товарообороті) |
23% |
40-50% |
|
|
3.4 |
Венчурний капітал, призначений на фінансування ранніх стадій роботи компаній (% ВВП) |
- |
30-40% |
|
|
3.5 |
Витрати на інформаційні та комунікаційні технології (% ВВП) |
106% |
110-120% |
|
|
3.6 |
Малі та середні компанії, що використовують організаційні інновації (% від загальної кількості МСК) |
45% |
60-70% |
|
|
4. |
«Вихідні» індикатори - застосування |
|||
|
4.1 |
Особи, зайняті у високотехнологічних сегментах сектору послуг (% від загальної чисельності робочої сили) |
64% |
80-85% |
|
|
4.2 |
Експорт високотехнологічної продукції (% від загального експорту) |
7% |
40-45% |
|
|
4.3 |
Продаж нової продукції на ринку (% від загального товарообороту) |
54% |
60-70% |
|
|
4.4 |
Продаж нової для фірми промислової продукції, але не нової на ринку (% від загального товарообороту) |
- |
60-70% |
|
|
4.5 |
Особи, зайняті у високотехнологічному та середньо- високотехнологічному секторах промисловості (% від загальної чисельності робочої сили) |
78% |
80-90% |
|
|
5. |
«Вихідні» індикатори - інтелектуальна власність |
|||
|
5.1 |
Патенти ЄС на 1 млн. населення |
0 |
15-20% |
|
|
5.2 |
Патенти США на 1 млн. населення |
0 |
15-20% |
|
|
5.3 |
Патенти «тріадних груп» на 1 млн. населення |
- |
15-20% |
|
|
5.4 |
Нові торгові марки ЄС на 1 млн. населення |
0 |
15-20% |
|
|
5.5 |
Нові промислові дизайни ЄС на 1 млн. населення |
0 |
15-20% |
Варіант сценарію ««Україна - лідер в групі країн «помірні інноватори»« є найбільш вірогідним на період до 2020 року. Його реалізація дозволить Україні досягти інтегральних показників інноваційного розвитку, які в теперішній час характерні для Норвегії, Чехії, Італії, Іспанії та інших країн. Завдяки зростанню внеску інноваційного фактору в економічне зростання в 1,5 рази, яке відбудеться внаслідок реалізації положень Стратегії, відповідно підвищаться і темпи зростання ВВП. До 2012 року включно приріст ВВП буде знаходитися в рамках 1,5-4,0%. Помірне зростання ВВП у цьому періоді обумовлено складністю і певною інерційністю процесу переходу економіки країни на інноваційно-інвестиційну модель розвитку.
У період 2013-2020 років приріст ВВП складатиме за даною Стратегією у середньорічному за період вимірі 7-8%, тобто буде вищий за прогнозований в проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року (6,5%). Цьому сприятиме зміна факторів економічного зростання, зменшення впливу на економічний розвиток екстенсивних факторів і зростання впливу інтенсивних. Відповідно покращиться якість економічного зростання, яка отримає характерні риси ефективного розвитку.
Прогнозований для України приріст ВВП у період 2013-2020 років на рівні 7-8% у середньорічному вимірі перевищує також значення подібного показника в країнах, що входять в теперішній час до групи країн «помірні інноватори». Це пояснюється тим, що Україна має значно нижчий стартовий рівень ВВП в розрахунку на душу населення при доволі рівних позиціях з країнами цієї групи за багатьма індикаторами, що визначають «рушійні сили інновацій» -- «створення нових знань».
Необхідно врахувати при цьому, що Україна зазнала значних втрат в своєму економічному розвитку за рахунок бездумного проведення економічних реформ за найбільш ортодоксального неоліберальною моделлю. Зокрема, сукупні витрати ВВП за 1991-2008 роки становлять в постійних цінах 2008 року понад один трильйон дол. США. Обсяг ВВП у 2008 році становив лише 80,5% обсягу ВВП в 1991 році.
Тому посилення ролі держави в регулюванні процесів економічного розвитку та менеджменту підприємництва сприятиме зростанню темпів розвитку економіки країни. Значним резервом для цього є також можливість повернення у вітчизняну економіку українських «заробітчан» за умов, що запрацюють передбачені Стратегією заходи щодо створення в Україні нових, більш привабливих робочих місць. Цей фактор може забезпечити внесок у зростання ВВП на рівні 10-15%.
Що стосується можливостей нарощування інноваційного потенціалу і його безпосереднього впливу на економічний розвиток, то в реалізації укрупнених груп показників ЄІТ вони виглядають наступним чином.
Позиції України залишаються досить стабільними у галузі загальної освіченості населення. Ці позиції можуть бути посилені у першу чергу за рахунок більш ефективної системи постійного підвищення кваліфікації - так званого «навчання протягом усього життя». Інший аспект підвищення значень відповідних показників - використання за призначенням та освітою молодих фахівців, що приходять на ринок праці.
Є певні резерви в нарощуванні фінансового забезпечення інноваційної діяльності як у державному секторі, так і недержавному. При цьому збільшення фінансування НДДКР та інновацій у недержавному секторі може бути досягнуте за рахунок створення відповідних умов, які сприятимуть вкладанню грошей в інноваційні процеси та виробництво нової продукції. Виходячи з досвіду країн, які розвиваються швидкими темпами, можна очікувати, що рівень витрат на інновації та НДДКР у ВВП можна подвоїти у недержавному секторі за 12 років, а частку витрат держави на НДДКР у ВВП збільшити у 1,5-1,7 рази за той же період (у постійних цінах).
Що стосується показників інноваційної діяльності малих підприємств та діяльності венчурних фондів, виходячи із загальнонизьких їх значень на теперішній час, можна очікувати зростання у рази в наступні 8-10 років, але для цього необхідно запровадити відповідні інституційні зміни (наприклад закон про венчурні фонди інноваційної спрямованості) та заходи щодо стимулювання інноваційної активності (у першу чергу фіскального характеру).
Найсерйозніші проблеми можуть виникнути зі збільшенням значень показників патентно-ліцензійної діяльності. Беручи до уваги їх теперішній низький рівень та галузеву спеціалізацію економіки України, буде важко вийти на рівень, який відповідатиме навіть 50-відсотковому рівню значень середньоєвропейських показників за найближчі 10 років. Можливо, важливою складовою рішення проблеми могла б стати державна підтримка патентування найбільш вагомих результатів, але це формально суперечить зобов'язанням країни у рамках домовленостей СОТ.
За узагальненими оцінками за умов реалізації запропонованого варіанту Стратегії можливо вийти на досить високі узагальнені показники інноваційного розвитку (табл. 6).
Таблиця 6. Україна у співставленні з ЕС27: узагальнені прогнозні оцінки у разі реалізації запропонованого варіанту Стратегії
|
Узагальнений індикатор |
Україна / ЕС27 (%) |
|
|
Можливості в сфері інформаційних технологій |
80-85% |
|
|
Можливості в сфері досліджень і розробок |
85-90% |
|
|
Можливості структури промисловості |
70-75% |
|
|
Патенти, торгові марки, промислові зразки |
20-30% |
У цілому необхідно зауважити, що динаміка багатьох показників буде залежати в першу чергу від темпів структурних змін в українській економіці, зміцнення позицій секторів із високим рівнем переробки продукції та збільшення їх питомої ваги у загальному випуску продукції, суттєвого покращення системи державного управління інноваційним розвитком країни.
При сприятливому розвитку подій це не дозволить досягнути рівня країн-лідерів ЄС, але сприятиме підвищенню загального рівня інноваційної активності та досягненню Україною середнього для ЄС рівня інноваційної діяльності за значенням інноваційного індексу.
За умов проведення «інерційної» інноваційної політики не слід очікувати поліпшення позицій України відносно інших європейських країн. Скоріше, навпаки, Україна почне втрачати навіть ті відносно невеликі переваги, що ще зберігаються. Як результат, країна може опинитися наприкінці списку країн, що оцінюються за допомогою інструментів ЄІТ.
19.Основні стратегічні пріоритети і ключові заходи
Передбачене Стратегією сходження України на наступний, більш високий щабель інноваційного розвитку, зайняття нею в Європі лідируючої позиції у групі країн «помірні інноватори» потребує реалізації єдиної системної державної інноваційної політики, здатної адекватно відповісти на зовнішні і внутрішні виклики. Вже в найближчі роки Україна має суттєво підвищити потенціал віддачі від тих переваг, які існують у вітчизняній інноваційній сфері, а також суттєво підняти релевантність всіх складових національної інноваційної системи відповідно до завдань економічного і соціального розвитку країни в умовах глобалізації і ринкових вимог.
Для досягнення загального успіху мають бути також відрегульовані рамкові умови розгортання масштабної інноваційної діяльності, зокрема стосовно забезпечення оптимального балансу ринкових і регуляторних важелів впливу держави на інноваційний розвиток, вдосконалення структури економіки за інноваційною моделлю, приведення показника економічної нерівності населення до середньоєвропейського (ЄС) стандарту, відновлення довіри громадян до держави, влади і бізнесу.
Виходячи з цього, Стратегія розглядає інноваційну діяльність і необхідні заходи щодо її розвитку з позицій наступних основних пріоритетів:
Ш адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;
Ш переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача;
Ш створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва;
Ш системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства.
20.Адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності
В умовах глобалізації та існуючих неоліберальних ринкових порядків Україна повинна мати чітку стратегічну політику свого надійного позиціювання на глобальному та європейському рівнях, яка має спрямовуватися на чутливе випереджальне реагування на динамічні зміни, що відбуваються у світовій економіці, з метою здійснення цілеспрямованих заходів щодо забезпечення виходу української економіки на високий рівень міжнародної привабливості і здатність стало розвиватися за інноваційно-інвестиційною моделлю.
Ключовим питанням стратегічної інноваційної політики є визначення тих напрямків інноваційного розвитку економіки, з яких Україна здатна отримати рівень доданої вартості не нижчий (а можливо вищий), ніж той, що має місце в масштабах глобальної економіки. Тобто конкурентоспроможність економіки України на світовому ринку має забезпечуватись в подальшому інтенсивним нарощуванням частки експорту продукції з високим рівнем доданої вартості в загальному обсязі експорту. Сценарні розрахунки показують можливість підвищення цієї частки до 2020 року з теперішніх 7-10 до 40-45% (див. табл. 2, розрахунки для України здійснено відповідно до середнього показника країн ЄС, який прийнято за 100%).
Механізм визначення стратегічних пріоритетних напрямів науково-технічного та інноваційного розвитку відпрацьований на рівні проектів відповідних законів: «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», «Про внесення змін до Закону України «Про інноваційну діяльність». Їх розгляд і якнайшвидше затвердження Верховною Радою України сприятимуть активізації в цьому напрямку діяльності наукових, освітніх, підприємницьких та інших суб'єктів інноваційної діяльності.
Успіх інноваційної політики України на глобальному ринку має визначатись обсягами інвестицій, які вона отримує ззовні, а також із внутрішніх джерел для розвитку вітчизняного високотехнологічного виробництва, динамікою зростання частки високотехнологічного експорту, підвищенням зацікавленості зарубіжних компаній і висококваліфікованих спеціалістів співпрацювати з українськими підприємствами, а також масштабами використання заощаджень населення в цілях інвестування вітчизняного виробництва.
Визначення і активна реалізація пріоритетів інноваційного розвитку України, які мають сприяти зміцненню на світовому і європейському рівнях іміджу України як держави зі значним науковим і освітнім потенціалом, держави, здатної створювати найсучаснішу високотехнологічну продукцію, повинні базуватися на світових стратегічних критеріях і механізмах підвищення конкурентоспроможності економіки на світовому і внутрішньому ринках.
Іншим важливим завданням інноваційної політики є визначення тих секторів економіки і виробництва, які мають пом'якшити критичну залежність України від імпорту, надмірні масштаби якого обумовлюють вимивання в теперішній час з економіки країни величезних коштів в інтересах інвестування країн-імпортерів своєї продукції в Україну, унеможливлюють створення нових робочих місць в Україні, необхідних для забезпечення повної зайнятості робочої сили, та сприяння інноваційному розвитку цих секторів.
Стратегія до таких секторів і виробництв відносить:
Ш агропромисловий сектор і забезпечення населення продуктами харчування;
Ш легку промисловість;
Ш фармацевтичну галузь;
Ш виробництво середньо- і високотехнологічної продукції широкого споживання.
Загальнодержавними і водночас галузевими, регіональними, а також підприємницькими пріоритетами інноваційної політики залишаються завдання щодо вирішення проблеми докорінного зменшення ресурсо- і енергоємності вітчизняної економіки, підвищення віддачі від потенціалу матеріальних і енергетичних ресурсів, наявних в України, і тих, що залучаються ззовні, а також підвищення рівня соціалізації інновацій.
Механізм вирішення цих пріоритетних завдань зовнішньої і внутрішньої інноваційної політики в Україні в основному відпрацьовано. Він базується на використанні програмно-цільового підходу. Проте існуюча система формування і особливо реалізації програм є вкрай неефективна. У зв'язку з цим необхідно здійснити системні заходи щодо вдосконалення програмно-цільового механізму реалізації пріоритетних завдань в інноваційній сфері.
Зокрема, необхідно провести ретельний перегляд існуючого переліку програм як на державному, так і на всіх нижчих рівнях з метою визначення їх тематичної актуальності, ступеню відповідності пріоритетам, повноти забезпеченості кадровими, фінансовими та іншими ресурсами, відпрацьованості механізмів контролю і відповідальності за їх виконання. Має бути здійснено комплексну експертну проблемно-орієнтовану оцінку програм з точки зору їх відповідності визначеним пріоритетам. Для оцінки програм і проектів з найбільш актуальних проблем слід залучити незалежних міжнародних експертів. Системний підхід повинен використовуватись як у розробці кожної окремої програми, так і у формуванні всього комплексу програм, що має забезпечити підвищення синергетичного ефекту від узгодження дій по виконанню програм.
21.Переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит споживача
В умовах, коли глобалізація та неоліберальні ринкові механізми створюють широкі можливості для швидкого пересування між країнами нових знань, ідей, технологій та інформації, а також устаткування, машин, висококваліфікованих спеціалістів, конкурентні позиції тієї чи іншої країни визначаються не стільки їх здатністю створювати нові знання і технології, а перевагами у випередженні можливих конкурентів щодо впровадження інновацій у виробництво і запропонування виробленої на їх основі продукції споживачеві.
В Україні процес інноваційної діяльності ще недостатньо трансформувався за ринковими правилами, залишаючись переважно зорієнтованим на продукування нових знань і технологій незалежно від врахування попиту споживача і участі в процесі їх створення потенційних замовників. Слабка спрямованість системи продукування інновацій на кінцевого споживача і визначає значною мірою низький рівень комерціалізації результатів наукових досліджень і розробок, їх недостатню відпрацьованість з точки зору можливості якнайшвидшого впровадження, а також якості і ефективності.
Інноваційний процес в Україні має отримати сучасний ринковий напрям - від замовника і споживача до виробника і розробника інновації. Тому інноваційна політика має враховувати зазначену зміну в сучасному інноваційному процесі та прискорити її реалізацію в Україні. У цьому руслі має формуватися й інвестиційна політика. Вона повинна концентруватись переважно на інвестиційній підтримці розроблення інноваційної продукції та послуг, що відповідають потребам замовників і споживачів. Лише за таких умов буде забезпечуватися зростання затребуваності економікою результатів наукової діяльності.
При цьому необхідно враховувати, що для ефективної реалізації наукою своєї інноваційної функції, тобто для створення комерційно завершених інновацій, наукоємність ВВП має бути не нижчою 1,7% ВВП. Проте проблема полягає не тільки в необхідності збільшення інвестицій в науку (за сценарними розрахунками - до 2,5-3% ВВП), а й в забезпеченні більш раціональної структури диверсифікації джерел фінансування наукової діяльності та ефективної віддачі від вкладень в науку.
Створення системи інвестування інноваційної діяльності, в тому числі наукової, яка відповідатиме сучасним вимогам ринкової економіки і забезпечить фінансову підтримку наукової та інноваційної діяльності, достатньої для досягнення результатів світового рівня, має базуватись на наступних принципах:
Ш чітка диверсифікація джерел і механізмів фінансування в залежності від етапів інноваційного процесу;
Ш використання переважно конкурсних (конкурентних) механізмів інвестування в наукову та інноваційну діяльність;
Ш раціональне використання прямих і опосередкованих способів інвестування в наукову та інноваційну діяльність;
Ш орієнтація державних інвестицій в науку та інновації на стимулювання притоку в ці сфери недержавних коштів, особливо заощаджень громадян.
Диверсифікація джерел і механізмів фінансування різних етапів інноваційного процесу необхідна для врахування особливостей кожного з чотирьох етапів, які відрізняються ступенем прояву комерційних властивостей - фундаментальних досліджень; прикладних досліджень; розробок; комерційного споживання інновацій.
Етап фундаментальних досліджень повністю відноситься до області розвитку інноваційного процесу за внутрішніми законами науки. Головне призначення цього етапу полягає в забезпеченні реалізації інноваційних процесів на світовому рівні досягнень наукових знань, лідерства країни в певному напрямку інноваційної діяльності. Фундаментальна наука у всьому світі розвивається в основному за кошти держави, хоча в останні роки до неї посилюється увага приватних та інших недержавних інвесторів.
Прикладні дослідження є перехідним етапом між фундаментальними дослідженнями та етапами розробок і безпосереднього використання інновацій. Вони традиційно прокладали шлях до використання нових знань. Тому інноваційний процес здійснювався послідовно від фундаментальних досліджень до прикладних. У даний час домінує зворотний процес. Прикладні дослідження зумовлюються комерційними потребами, ініціюються замовниками і споживачами. За таких умов прикладні дослідження стають важливим фактором цілеорієнтації фундаментальних досліджень і прискорення процесу їх практичного застосування. Відповідно джерела і механізми фінансування інноваційної діяльності на цьому етапі мають базуватися як на системі державної підтримки, так і на системі комерційних замовлень.
Що стосується етапів розробок і безпосереднього впровадження інновацій, то за певним винятком (національні, оборонні, соціальні та інші потреби) ці етапи пов'язані з конкретними комерційними потребами і відповідним чином формують джерела і механізми фінансування. Ці етапи реалізуються за кошти замовників, державна підтримка є переважно опосередкованою.
Передбачена Стратегією зміна напрямку інноваційного процесу від традиційного (наука - впровадження інновацій) на зворотний сприятиме підвищенню проблемно-орієнтованої релевантності вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу, концентрації фінансових ресурсів на дійсно пріоритетних для інноваційного розвитку вітчизняної економіки напрямках, більш чіткому визначенню наявних в Україні можливостей для вирішення за допомогою вітчизняної науки економічних і соціальних проблем, а також конкретизації змісту тих проблем, для вирішення яких потрібно залучати нові знання і технології ззовні.
Особливе значення зміни напрямку інноваційного процесу матиме для об'єктивізації оцінки ефективності і якості результатів виконання науково-дослідних і інноваційних проектів, оскільки їх оцінювати буде не держава взагалі, а конкретні замовники і користувачі.
22.Вдосконалення кадрового забезпечення інноваційної сфери, створення привабливих умов для творців інновацій
Інновативність економіки залежить від творців інновацій, їх кваліфікації, інноваційної культури, мотивації. Важливо також, щоб творчий потенціал окремих особистостей та спільнот, що створюють інновації, був тісно пов'язаний з підприємництвом, зорієнтований та високомотивований на досягнення конкретних цілей у створенні і розповсюдженні інновацій. Ці завдання мають вирішуватися системно і спільно освітою, наукою, підприємництвом.
23.Освіта і підготовка кадрів
Головною метою заходів, спрямованих на вдосконалення системи освіти, є створення умов для приведення рівня і якості освітнього потенціалу до вимог кадрового забезпечення інноваційного розвитку України. До основних напрямків цієї роботи, передбачених в низці існуючих державних документів, Стратегія додає наступні:
Ш встановлення ключових орієнтирів для розвитку освітнього потенціалу на стратегічну перспективу. Зокрема: досягнення середнього рівня освіченості робочої сили, що відповідає 12 рокам навчання; забезпечення умов для оволодіння в найближчі 5 років кожною дитиною в країні у 8-річному віці вмінням читати, а всіма випускниками шкіл - комп'ютерною грамотністю, включаючи вміння користуватися Інтернетом;
Ш скорочення частки оплатної системи навчання у вищих навчальних закладах до середньоєвропейських показників шляхом нарощування фінансування оплати навчання за рахунок державного замовлення, а також замовлення підприємств і організацій;
Ш оптимізація структури підготовки спеціалістів шляхом приведення її у відповідність з потребами нарощування кількості фахівців з природничих і технічних спеціальностей.
Виходячи з реальних потреб кількісного і якісного оновлення наукового персоналу країни скоротити чисельність аспірантури до 15 млн. чол.. Відмінити практику підготовки наукових кадрів на комерційній основі.
24.Розвиток кадрового потенціалу науки
Ключовим завданням Стратегії в цьому напрямку є подолання глибокого розриву, який склався між наукою України і розвинутими країнами в умовах оплати праці і вимогливості до системи формування кадрового потенціалу науки. Рівень оплати праці науковців в Україні залишається найнижчим серед європейських країн. У той же час фактично не впливає на якість формування кадрового потенціалу науки існуюча система оцінки результатів діяльності науковців.
З метою подолання цього розриву Стратегія передбачає:
Ш провести оцінку відповідності науково-кадрового потенціалу встановленим пріоритетам наукового та інноваційного розвитку країни і атестацію робочих місць дослідників з метою визначення реальної наявності підготовлених у відповідних проблемних галузях спеціалістів, якості наукових лідерів, рівня наукового доробку, технологічної забезпеченості, доступу до світових науково-інформаційних ресурсів, розвиненості партнерських зв'язків між учасниками циклу «наука - інновації», а також зв'язків з вітчизняними замовниками на виконання НДДКР;
Ш провести у всіх наукових установах атестацію наукових працівників з метою оцінки рівня відповідності їх професійної кваліфікації та результативності критеріям і стандартам, які існують в європейській науковій спільноті;
Ш за результатами атестації сконцентрувати державну підтримку на раціональне фінансове і матеріально-технічне забезпечення в основному ефективно працюючих вчених і наукових колективів, створити на базі найкращих з них високотехнологічні наукові центри міжнародного значення, умови праці в яких сприятимуть поверненню з-за кордону українських фахівців, а також будуть привабливими для зарубіжних учених;
Ш запровадити в практику відносин у науковій сфері спеціальну контрактну форму, що дозволятиме встановлювати для окремих найбільш продуктивних вчених позатарифний розмір оплати праці, рівень якої відповідатиме європейським стандартам. Заробіток ученого має залежати не від звання, а від його конкретного внеску в розвиток науки і стимулювати зростання творчої активності;
Ш вдосконалити систему наукової підготовки фахівців з вищою освітою, відновити у вищих навчальних закладах вимогу обов'язкового поєднання навчального і наукового процесів, широкої участі студентів у виконанні НДДКР, створювати різноманітні студентські форми організації навчально-дослідної та проектно-конструкторської роботи, розробити і запровадити програму державної підтримки найбільш талановитих студентів для навчання у провідних вітчизняних і зарубіжних університетах;
Ш реформувати систему підготовки й атестації наукових кадрів, встановити, що підготовка й атестація наукових і науково-педагогічних кадрів здійснюватиметься виключно в наукових установах і вищих навчальних закладах, в яких виконуються наукові дослідження світового рівня; запровадити дворівневу систему атестації докторів наук (на державному рівні - атестований доктор наук, на рівні університету або наукової установи - доктор наук відповідного університету або наукової установи), відмовившись від існуючого нині вченого ступеня кандидата наук;
Ш розробити і запровадити програму державної підтримки стажування молодих вчених у зарубіжних наукових центрах, водночас забезпечивши умови для їх повернення для роботи в науковій сфері України. Створити для реалізації програми спеціальний державний фонд цільової підготовки перспективної наукової молоді у провідних закордонних наукових центрах, а також у національних наукових центрах України, зосередивши в ньому для цього кошти, які надаються зараз для виплати президентських, державних, іменних та інших стипендій, а також грантів і премій;
Ш запровадити систему регулярного підвищення наукової кваліфікації науковців, передбачити надання раз у 5-7 років творчої відпустки вченим для узагальнення отриманих ними наукових результатів і підготовки наукової праці (дисертації, монографії тощо);
Ш розробити і запровадити систему стимулів для підвищення мобільності наукових кадрів, зокрема їх переходу на роботу в підприємницькі виробничі структури, створення ними інноваційних фірм, участі в роботі науково-технічних рад у міністерствах, в органах місцевої влади, на підприємствах;
Ш запровадити заходи з матеріального, морального і професійного заохочення своєчасного виходу наукових працівників на пенсію.
25.Реформування організаційно-функціональної структури науки, розвиток інноваційних структур
Існуюча організаційно-функціональна структура науки зазнала значних змін за роки становлення української державності. Але внаслідок того, що процес реформування науки відбувався здебільшого без відповідної цілеорієнтації, без узгодженості з реформою інших сфер суспільного життя, в організації науки виникло чимало кризових проблем. Сучасна вітчизняна наукова сфера не спроможна адекватно реагувати на економічні та суспільні виклики і надто слабко впливає на розвиток країни. Водночас підприємництво слабо спирається на значний творчий потенціал науки.
Найбільш кардинальних заходів щодо приведення існуючої структури науки до сучасних ринкових умов потребує галузевий сектор науки. У сучасних ринкових умовах втрачається економічний зміст їх прямої відомчої залежності від відповідного міністерства або відомства. Кардинально мають змінитися і принципи формування структури цього сектору, відповідно має бути створена його нова організаційно-функціональна структура. Для цього передбачається:
1. Забезпечити структурування мережі наукових установ галузевого сектору науки за наступними організаційними формами:
Ш національні наукові та науково-технічні центри;
Ш галузеві наукові та науково-технічні центри;
Ш регіональні наукові та науково-технічні центри;
Ш міжнародні наукові та науково-технічні центри;
Ш державні й недержавні наукові, науково-дослідні, науково-технологічні та дослідно-конструкторські інститути;
Ш відповідні інститути і підрозділи підприємств, концернів, асоціацій та інших установ і організацій, які мають «фірмове» призначення.
2. Для здійснення ефективної державної підтримки прикладних досліджень і розробок, які мають важливе значення для країни, створити Фонд підтримки прикладних досліджень і розробок, в рамках якого на засадах самостійності (незалежності від міністерства або відомства) зможуть об'єднатися наукові установи. За існуючим, зокрема в Європі, прикладом склад постійних учасників цього фонду має формуватись і переглядатись урядом країни. Включені в реєстр наукові установи мають право отримувати на виконання державних замовлень до 50% коштів від загального обсягу виконаних ними НДДКР.
3. У галузі охорони здоров'я, оборони та інших пріоритетних напрямків розвитку держави створити відповідні національні наукові та науково-технічні центри із забезпеченням прямої державної фінансової підтримки їх наукової і науково-технічної діяльності та координації наукових досліджень за їх профілем, які здійснюються в країні за відповідними державними науковими і науково-технічними програмами.
4. Залишити у безпосередньому підпорядкуванні міністерств і відомств тільки галузеві наукові, науково-технічні центри за профілем галузі та комплексні наукові або науково-дослідні установи для здійснення аналізу стану, прогнозування, наукового обґрунтування стратегії її подальшого розвитку, розробки індикативних планів, галузевих програм тощо.
Основна проблема вітчизняного академічного сектору науки полягає в консервативності її організаційної структури, в надмірній диференціації наукових дисциплін і недотриманні принципу системної цілісності в їх розвитку. Фундаментальні дослідження розпорошені по багатьом відділенням НАН України, а також по державним галузевим академіям. Академічні інститути формально зберігають свій високий академічний статус навіть тоді, коли вони втрачають науковий рівень.
Система формування академічного сектору науки, що склалася за роки незалежності України, до якого автоматично віднесено, крім НАН України, також галузеві академії наук, необґрунтовано припускає існування різних рівнів академічної науки. Таке розмаїття академій наук, що утворилося у нас, не відповідає ні інтересам науки, ні інтересам суспільства. Тому стратегія, принципи і напрямки реформування академічного сектору науки полягають у наступному:
Ш академічний сектор науки повинен розвиватися за єдиною організаційно-функціональною парадигмою, згідно з якою вищою науковою установою країни є тільки Національна академія наук, що має забезпечувати виконання і координацію фундаментальних досліджень з пріоритетних для України напрямків наукових знань, де вітчизняна наука може досягти результатів світового рівня, створити ефективне наукове забезпечення для інноваційного розвитку економіки, науково обґрунтувати засади розбудови української державності, розвитку національної культури і духовності, здійснити експертизу державних проектів соціально-економічного розвитку;
Ш реформування академічного сектору науки потребує уточнення змісту і законодавчого встановлення таких базових понять, як «Національна академія наук», «академічна наукова установа», «академік і член-кореспондент», «науковий співробітник» академії, академія як «державна наукова установа» і «самоврядна організація», а також перегляду статутних положень, що стосуються органів самоуправління в академії та участі в них науковців з метою демократизації академічного життя, більш широкого залучення до вирішення питань її організації науковців, які не мають академічних звань, а також молодих учених;
...Подобные документы
Оцінка впливу глобалізаційних чинників на національні економіки країн світу. Зміст стратегій нарощування, перенесення та запозичення як основних варіантів інноваційного розвитку України. Напрямки активізації наукової та дослідницької роботи країни.
реферат [450,5 K], добавлен 26.11.2010Оцінка інноваційного розвитку в промисловості України. Аналіз сучасного стану інноваційного розвитку за різними галузями промисловості та регіонами. Основні проблеми і їх актуальність на сьогоднішній день, перспективні напрямки інноваційного розвитку.
научная работа [49,8 K], добавлен 16.12.2014Особливості відбудови і розвитку промисловості України після Другої світової війни. Стан сільського господарства у повоєнні роки та тенденції його розвитку у 40-60-ті рр. Відбудова грошової, податкової та кредитної системи в Україні у 40-60-ті рр.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 01.02.2011Окреслено основні проблеми інноваційної діяльності на сільських територіях. Визначено об'єктивну необхідність пріоритетності переводу аграрної економіки на інноваційні засади. Розроблено основні орієнтири інноваційного розвитку сільських територій.
статья [75,5 K], добавлен 11.09.2017Досліджено основні проблеми інноваційного розвитку підприємств у сучасних умовах. Розглянуто важливу суть інновацій та інноваційних стратегій підприємств. Роз’яснено особливості фінансування інноваційних проектів за рахунок державних бюджетних коштів.
статья [19,8 K], добавлен 19.09.2017Вивчення понять глобалізації та інтернаціоналізації. Порівняльна характеристика національних економік Росії, ЄС та ЄЕП в умовах глобального розвитку. Розгляд України як "геополітичного стрижня" за З. Бжезінським. Аналіз умов вступу до Європейського Союзу.
курсовая работа [66,6 K], добавлен 31.08.2010Методологічні основи дослідження формування інноваційного розвитку й підприємництва. Значення інноваційного розвитку, суть інноваційних структур. Аналіз обсягу реалізації нафтопродуктів на "Лукойл", напрямки покращення інноваційного типу розвитку.
курсовая работа [477,0 K], добавлен 20.10.2012Платіжний баланс як головний статистичний документ, що відображає зовнішньоекономічні операції держави, загальна характеристика структури. Знайомство з головними особливостями проведення аналізу платіжного балансу України за 2006, 2011 та 2016 роки.
курсовая работа [1,9 M], добавлен 01.05.2019Основні напрями інноваційного розвитку у світі. Інноваційні ознаки сучасної економіки. Сутність економіки інновацій, їх класифікація та інноваційні пріоритети українських підприємств. Проблеми створення передумов для інноваційного розвитку в Україні.
реферат [706,2 K], добавлен 13.05.2012Сутність інновацій, інноваційного процесу та інноваційного менеджменту. Чинники активізації інноваційної діяльності підприємства. Інноваційна активність промислових підприємств України. Пропозиції щодо активізації інноваційного процесу в Україні.
реферат [41,7 K], добавлен 19.08.2010Розгляд особливостей сучасного рівня розвитку туризму як сегмента економіки. Аналіз частки прямих надходжень від туристичної сфери до ВВП України. Порівняння зміни кількості туристичних потоків, продажу готельних послуг і послуг з організації подорожей.
статья [20,1 K], добавлен 31.08.2017Теоретичні аспекти інноваційного потенціалу промисловості. Сучасний стан інноваційного потенціалу промисловості України. Проблеми впровадження інновацій на підприємствах, шляхи їх вирішення. Формування механізму використання інноваційного потенціалу.
курсовая работа [84,4 K], добавлен 06.03.2014Основні аспекти застосування кластерного підходу в регіональній політиці держави. Використання методики кластерів до розвитку кооперативних підприємств України в умовах глобалізації з метою підвищення ефективності господарювання кооперативного сектору.
статья [111,2 K], добавлен 20.04.2015Еволюція і суть концепції сталого розвитку: цілі, завдання, критерії, механізми та інструменти фінансування. Економічний розвиток України: структура, тенденції, екологічний, соціальний і гуманітарний стан. Напрями стимулювання сталого розвитку України.
реферат [433,8 K], добавлен 19.04.2012Національна економіка, її складові, основні результати функціонування. Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективного використання. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах.
курсовая работа [447,0 K], добавлен 17.11.2010Багатокритеріальна класифікація інновацій. Впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості України в 1991-2009 роках. Нормативно-правове регулювання та фінансово-економічне забезпечення регулювання інноваційного підприємництва в країні.
автореферат [1,4 M], добавлен 14.03.2013Необхідність проведення реформ для переходу України до країн з ринковою економікою. Інновації й інноваційний шлях розвитку - рушійна сила, що спроможна забезпечити економічну незалежність України. Основні риси інноваційної моделі розвитку економіки.
статья [19,7 K], добавлен 09.09.2010Сутність і критерії оцінюваня, принципи та показники економічної безпеки країни. Зміст та класифікація загроз. Стратегія економічної конкурентоспроможності в системі національної безпеки України. Аналіз та оцінка сучасного стану, удосконалення системи.
курсовая работа [206,3 K], добавлен 13.05.2015Розгляд проблеми щорічного бюджетного фінансування сектору безпеки і оборони відповідно до Стратегії національної безпеки України та Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України. Порівняння стану світових військових витрат з витратами України.
статья [19,9 K], добавлен 24.04.2018Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості.
курсовая работа [629,6 K], добавлен 14.02.2014
