Регіональна економіка

1.політична - сприяти укріпленню стійкості держави

2. господарсько-соціальна - створювати найкращі умови для формування в країні раціональних територіальних пропорцій і розвинених ефективних регіональних комплексів господарства.

3.організаційна - забезпечувати керованість територіями

Рівні соціально-економічного районування: мікрорайонування, мезорайонування, мікрорайонування.

Види соціально - економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.

Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:

- макрорівень;

- мезорівень;

Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки - однієї галузі виробництва.

Галузевий район - це територія з підвищеною концентрацією виробництва, продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризуються специфічними місцевими умовами, їх структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Галузеве районування є обов'язковою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.

6. Регіональні особливості розвитку рекреаційного комплексу України

Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Курорт--населений пункт з кількома рекреаційними пунктами. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму(Київській - 38,Черкаській - 17, Чернігівській - 33).

Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати. На узбережжях Чорного й Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води. Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей.

Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування.

7. Розселення населення, його основні форми, особливості за регіонами світу

Розселення населення--розміщення населення на території, сукупність насел пунктів.

Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середовища, задіяності його в господарській діяльності. За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Критерій міста закріплюється законодавчо в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чоловік в Японії. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає.

Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреаційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація - це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро. В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії - 8 агломерацій з населенням понад 2 млн. чоловік кожна. Швидкими темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються. Мегаполіс--злиття зон суцільної урбанізації(н: мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн чоловік). Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості.

Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення. Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розкидана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як СТА, Канада, Австралія.

Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин(субурбанізація). Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзеркалюючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса. Технополіс -- це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста(у Німеччині,Бельгії,Фрнації,США).

8. Особливості і фактори розміщення меблевого виробництва в Україні, основні центри

Меблева промисловість відноситься до тих галузей промисловості, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори. Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко транспортується. Значною мірою розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо.

Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревостружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни. Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосередженна у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.).

У Карпатському ек.р-ні є в наявності значна матеріаломістка база для виробництва меблів, тому дана промисловість є тут розвинена. Основні регіони розвитку промисловості: Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна тощо. У місті Надвірна є в наявності матеріали, потрібні для даної промисловості - ДСП, яке виробляється потужною фірмою "Інтерплит". У Північно-Західному ек.р-ні розміщена у: Костопіль, Ківерці, Луцьк, Рівне. Для Придніпровського ек.ра-ну меблева промисловість, яка входить до лісовиробничого комплексу має виключно обслуговуюче значення. Але, дніпропетровська меблева фабрика "Дніпромеблі" - одна з найстаріших в Україні.У Північно-Східному ек.р-ні меблева промисловість орієнтується на споживача і розташовується у великих містах: Харків, Суми, Полтава. У Причорноморському ек.р-німеблева промисловість не є провідною, але вона тут присутня і орієнтується на споживача. Котовська меблева фабрика в Одеській області є відомим виробником меблів на українському ринку та за кордоном.

Для вдалого розміщення меблевої промисловості потрібна велика кількість кваліфікованих фахівців. На жаль, в нашій країні технічна освіта розвинена недостатньо (немає достатньої кількості фахівців). Тому підприємства меблевої промисловості не мають можливості розташовуватися вільно, а залежать від наявності на території трудових ресурсів потрібного призначення. Розміщення виробників меблевої промисловості більш за все залежить від сировинної бази, матеріалів для виробництва меблів, потрібного устаткування та споживачів. Підприємства, які виготовляють меблі з натуральної деревини залежать більше від сировини, ніж від розташування підприємств, які є виробниками ДСП, ДВП, МДФ та інших матеріалів. А інші виробники меблів (крім м'яких) розміщуються поблизу виробників відповідних матеріалів або близько до портів, куди постачають імпортні матеріали.

9. Сутність, значення і структура продовольчого комплексу

Продовольчий комплекс -- це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Продовольчий комплекс є складовою частиною агропромислового комплексу. Крім того, до продовольчого комплексу входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це -- виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

Продовольчий комплекс в залежності від виду сировини, що використовується, поділяється на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

Продовольчий комплекс забезпечує населення продуктами харчування.

В продовольчий комплекс входять такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійнопродукто-вий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмелепромисловий, м'ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий.

Головними компонентами продовольчого комплексу є: сільське господарство (виробництво сировини); виробництво засобів виробництва для всіх галузей ПК; харчова промисловість; рибне господарство; виробнича інфраструктура; роздрібна торгівля продовольчими товарами.).

10. Регіональні особливості розміщення та використання лісових та водних ресурсів України

Лісовий фонд - це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства.

Загальна площа лісового фонду України--9942 тис га. У складі лісового фонду України переважають державні ліси Частка гірських лісів становить 21,8%. Забезпеченість лісом населення України --0,17 га на людину -- одна із найнижчих в Європі

У складі лісового фонду переважають хвойні породи. Ліси розміщені дуже нерівномірно. В Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах - 32%, на Поліссі - 26,1%, в Лісостеповій зоні--12,2%, в Степовій - 3,8%.До найбільш лісистих областей належать - Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Лісистість території України (частка покритої лісом площі) становить 15,6 % За окремими регіонами держави лісистість така Карпати -- 40%, Крим -- 36%, Полісся -- 25,7, Лісостеп -- 11,4, Степ -- 3,6 %.

Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом -- це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень.

Найбільш високий рівень інтенсивності головного та проміжного користування лісом досягнутий в Чернівецькій, Вінницькій, Івано-Франківській та Хмельницькій областях України. Найбільше використовують лісові ресурси ті області, де розвиненими є дерево-обробна, целюлозно-паперова, лісо-хімічні промисловості. Найбільшими споживачами лусових ресурсів є наступні області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,Житомирська та Хмельницька.

Водні ресурси -- це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання лише 60%.

Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік--85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40%--за її межами (транзитний стік). Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я

Водними ресурсами найбільш забезпечені наступні області: Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Житомирська та Чернігівська.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.

Використання водних ресурсів

На потреби комунального господарства у 2008р з водних джерел забрано 18% води, промисловості - 46%, сільського господарства - 35%.

У басейні Дніпра сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об'єкти атомної енергетики. Саме в цьому районі відбувається найбільша експлуатація водних ресурсів України.

Основне споживання водних ресурсів Сіверського Дінця відбувається у Харківській, Луганській та Донецькій областях, де розташовано багато виробництв із високим рівнем споживання води.

Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство Волинської та Львівської областей.

У річки басейну Південного Бугу споживачами водних ресурсів є підприємства харчової, хімічної промисловості, комунального господарства Вінницької, Миколаївської та Кіровоградської областей.

11. Сутність, галузевий склад та основні функції соціальної сфери суспільства

Соціальна сфера--сукупність галузей, підприємств, організацій, зв'язаних з рівнем життя людей, їх добробутом і вжитком. Соціальна сфера охоплює весь простір життя людини - від умов її праці і побуту, здоров'я і дозвілля до соціально-класових і національних стосунків.

Соціальна інфраструктура - комплекс галузей, пов'язаних з відновленням людини та її робочої сили.

Головне завдання--задоволення матеріальних та духовних потреб кожної людини.

До соціальної сфери відносять перш за все сферу послуг, освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, громадське харчування, комунальне обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок.

До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності:

- Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення.

- Діяльність з формування доходів членів суспільства.

- Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту.

- Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення.

- Охорона здоров'я.

- Народна освіта.

- Торгівля та громадське харчування.

- Житлове та комунальне господарство.

- Діяльність з екологічного захисту громадян.

- Культура і мистецтво

Функцією соціальної сфери є:

1) поліпшення добробуту населення

2) задоволення потреб людей ( побутові,культурні)

3) створення умов для життєдіяльності населення

4) комплексний розвиток і підвищення ефективності функціонування галузей

12. Сучасний стан, особливості регіонального розвитку і розміщення сільського господарства України як центральної сфери АПК

АПК - сукупність ланок господарства (галузей, підгалузей, підприємств), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом с/г продукції.

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16--22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі -- рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. В останні роки у структурі продукції сг переважає продукція рослинництва.

Розвиток і розміщення рослинництва:

Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які історично склалися на території України, її зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г.

Україна за виробництвом озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає 1, а за посівами соняшнику - 2 місце серед держав СНД.

На півночі та Поліссі Південно-західного р-ну прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут вирощують льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища. Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур--жито, овес, гречка.

У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті - виноградників.

У Південно-Західному р-ні на відміну від Донецько-Придніпровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру.

У Південному р-ні де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь, соняшик, на поливних землях - рис.

На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах - бахчанові культури.

Розвиток і розміщення тваринництва:

Україна має величезні природні пасовища і луки, що сприяє розвитку тваринництва. Проте для кращого розвитку треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік.

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, через те що тут легше забезпечувати її соковитими кормами.

Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовищах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.

Приблизно 1/3 поголів'я великої рогатої худоби припадає на поголів'я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв'язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі.

Розміщення тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Н: велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви.

Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м'ясо у південних - тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво(виробництво кролячого м'яса в У досягло 69-80 т. на рік). Чисельність поголів'я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.

Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків, водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.

13. Поняття про природно-ресурсний потенціал, його структура і оцінка

Потенціал природно-ресурсний -- теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях.

Структура ПРП:

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна--різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна--можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів; функціональна-- відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

За економічною класифікацією розрізняють:

- ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);

- ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).

За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів -- необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша -- характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга -- економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

14. Місце Північно-Східного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку

До складу району входять Харківська, Полтавська й Сумська області. За територією - 84 тис. км2 (13,9% території України) та кількістю населення - 6,1 млн чол. (12,1%). Північно-Східний район найменший. Він входить до ек.р-нів з високим рівнем розвитку. Проте його роль в економічному потенціалі держави досить велика. Північно-Східний район дає 13,7% валового внутрішнього продукту. Його частка в обсязі валової сільськогосподарської продукції становить 14,6%.

Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв'язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування. Районотвірним фактором є дуже розвинена транспортна мережа з магістралями загальнодержавного й міжнародного значення--залізницями, автошляхами, трубопроводами, авіалініями.

Провідною галуззю економіки Північно-Східного району є машинобудування, де працює 61% промислово-виробничого персоналу. Воно представлено як металомісткими, так і працемісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, будівельно-шляхове, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Близькість металургійної бази, кваліфіковані трудові ресурси й потреби транспорту - все це сприяло розвиткові тут транспортного машинобудування. Потреби промислового комплексу викликали необхідність розміщення сільськогосподарського машинобудування, виробництва тракторів, обладнання для харчової промисловості.

Агропромисловий комплекс посідає друге місце в районі за часткою в валовій продукції. Він представлений, в першу чергу, виробництвом цукру, зерна, соняшнику й олії, м'яса, молока. За виробництвом цукрового буряка й соняшника район посідає третє місце. Найбільші цукрові заводи діють у Лохвиці, Сумах (рафінадний завод), Куп'янську. Найпотужніші м'ясокомбінати - в Полтаві, Харкові, Сумах, Охтирці.

ПЕК базується як на місцевій сировині - видобуток і переробка нафти, газ, - так і на довізному з Донбасу вугіллі, а також поставках нафти й газу з-за кордону.

В електроенергетиці переважають теплові електростанції, з них найбільша - Зміївська.

Хімічна промисловість характеризується перевагою нематеріаломістких виробництв. Виняток становить завод фосфатних добрив у Сумах. Хімічна промисловість також характеризується наявністю підприємств з виготовлення фото- і кіноплівки (Шостка), гумових виробів (Суми), фармацевтичною промисловістю (Харків), виробництвом пластмас, лаків, фарб.

Проблеми:

1.Відсутність поновлення основних виробничих фондів(зношення фондів у багатьох галузях сягає 65% і існує тенденція до подальшого погіршення їх стану).

2.Застарілість матеріало-технічної бази машинобудівний комплекс, автомобільного парку.

3.Перенасичення Північно-Східного району галузями важкої індустрії

4.Існівання територіальної концепції промисловості у великих індустріальних центрах, особливо у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуку, що зменшує використання трудових ресурсів в середніх і малих містах.

5.Низька ефективність сільськогосподарського комплексу району.

6.Висока трудомісткість культури

7.Жахлива екологічна ситуація, внаслідок надмірної концепції забруднювальних виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів, високого рівня урбанізації

15. Прості методи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил

Картографічний метод

Зображення просторової локалізації явищ та їх зв'язків. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.

Порівняльний метод

Визначення відмінних та подібних рис розвитку. За його допомогою на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед інших галузей р-ну чи серед інших районів.

Експедиційний

Метод експедиційний або польових досліджень - застосовується для

отримання первинної оригінальної інформації, яку не може дати офіційна

статистика (карта-анкета)

Літературний

Полягає у відборі і аналізі літератури, присвяченій великій темі

Описовий

Полягає в описі розміщення явищ в сфері економічної діяльності та розселення населення

Статистичний

Дослідження на основі аналізу класичних показників

Моделювання

Дослідження на основі моделі (мисленної, матеріальної, мастатичної, ідеально-матеріальної)

16. Місце Столичного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку

Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.

Площа--90,7 тис.км.кв.(14,9%), населення -- 7,5 млн чол.(14,4%)

Столичний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам.

Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарстварайон поступається тільки Причорноморському.

В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування та металообробка(1/4 промислової продукції району). Підприємства спеціалізуються на виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква, Київ, Ніжин), устаткування для хімічного виробництва (заводи "Більшовик" у Києві, хімічного устаткування у Бердичеві, Бахмачі, Коростені, Фастові), точне машинобудування, виробництва радіо-електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки(ВО "Арсенал","Електронмаш" у Києві, ВО "Чернігівський завод радіоприладів"). Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві.

Лісова й деревообробна промисловість працює на місцевій та привізній сировині. Продукція Столичного району становить майже 21% виробленої в Україні. Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці. Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість(у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці). Вироблюваний у Малині високоякісний папір експортується в зарубіжні країни.

Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон(Чернігов, Житомир, Київ), за виробництвом яких район займає перше місце в Україні, пластмас (Бровари, Київ, Прилуки).

Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. Асфальт, цеглу, вапно виробляють Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів. Найбільшими підприємствами скляної промисловість є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика. Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова промисловість.

Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні.Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Переважають зернові культури, головна--озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%.

Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні,значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області(майже80%)

Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин, середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока.

Проблеми розвитку:

1.Перенасичення Київа промисловими підприємствами. Це створює багато проблем: забезпечення населення житлом, роботою, транспортом тощо.

2.Демографічна проблема. Смертність в багатьох частинах району перевищує народжуваність. Відбувається відтік населення, особливо молоді, з сільської місцевості до міст. Несприятлива ситуація склалася в Чернігівській і Житомирській областях, де середній вік сільських жителів становить 50--55 років.

3.Екологічні проблеми. Через Чорнобильську радіаційно забруднені всі області, особливо Київська та Житомирська.

4.Стан водних ресурсів. Рівень повторного її використання значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської обл..

5.Значне виснаження лісів, погіршення структури лісового фонду, зниження його продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають молоді насадження і середньостиглі ліси.

6.Через недосконалі технології видобутку та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родовищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти 70%, солей 50%, вугілля 40%, металів 25%.

Сутність регіональної політики в Україні.

Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.

Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території.

Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою.

Стратегічні цілі регіональної політики України:

--політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;

--економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;

--соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів:

- системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв'язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси;

- географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;

- нституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;