Регіональна економіка

- пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;

- диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об'єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.

17. Регіональні особливості розвитку і розміщення світового автомобілебудування

Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу.

Сформувалися три головних ареали світового автомобілебудування: азіатський - із провідною роллю Японії, американський - з домінуванням США й західноєвропейський - з менш вираженим домінуванням ФРН і Франції.

Найбільшу кількість автомобілів виробляє Японія (1/4 світового виробництва).

Частка країн Європи в останні роки становить біля 32-34% обсягу світового виробництва легкових автомобілів. В останні роки європейське автомобілебудування (як і світове) стає все більш інтегрованим та „глобалізованим”, зростають прямі закордонні інвестиції, як в країни регіону, так і за його межі.

США випускає 18% автомобілів світу. Американська компанія "Форд" є другим у світі виробником автомобілів, 60 % її автомобілів виробляються за межами США.

Автомобілебудування Німеччини займає третє місце у світі, що становить понад 14 % світового виробництва. П'ять найпопулярніших у світі фірм: "Даймлер-Бенц'", "БМВ", "Фольксваген", а також "Опель" і "Форд'" випускають у Німеччині понад 90% усіх автомобілів. При цьому "Форд" - німецька філія американського концерну "Форд", а "Опель" - дочірнє підприємство американської фірми "Дженерал Моторс".

Щорічно у світі випускається 40~50 млн автомобілів, четверта частина яких -- вантажні автомобілі та автобуси.

18. Структурний аналіз в регіональній економіці. Функціонально-господарська структура

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (наскільки різноманітно представлені галузі спеціалізації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов'язаності регіонального комплексу.

При структурному аналізі необхідно з'ясувати галузі спеціалізації регіону (базові).

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього визначають спеціалізацію в регіоні: управління, дослідження чи власне виробництво.

Для розрахунку цих показників зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні в цілому.

Також дуже важливим є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, які обслуговують виробництво і населення. Співвідношення між ними дає кількісне значення регіонального мультиплікатора (віднош. загального коеф-ту зайнятих до кількості зайнятих у спеціалізації):

За показником інтенсивності виконання головних функцій розрізняють регіони:

· ^з високою інтенсивністю,

· =зі збалансованістю галузей спеціалізації,

· Ўз низькою інтенсивністю виконання базових функцій.

· Регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших -- до його скорочення.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) та обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей виробництв. Такі «базові» види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та інше.

Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі використовується для вивчення взаємозв'язків одного регіону з іншим, які передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи.

Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці. На сьогодні, аналізуючи стан господарства не тільки економічно розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Практично скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн--і міжгалузевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних звязків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу.

19. Особливості і фактори розміщення фарфоро-фаянсової та скляної промисловості в Україні, їх основні регіони та центри

До промисловості будівельних матеріалів відносять виробництво скляних, кришталевих і порцеляново-фаянсових виробів, враховуючи спільність сировинної бази (пісок, глина, каолін). Скляна та фарфорова промисловості розвиваються на всій території України, орієнтуючись на споживача. Але, через низьку транспортабельність сировини, на розміщення підприємств, що виробляють скло, найбільший вплив має сировинний фактор.

Скляна промисловість (стара назва-гутництво)--галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне, тарне, хіміко-лабораторне та приладобудів., госп.-побутове, електронно-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й ін. види скла.

В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них - Лисичанський "Пролетар", Костянтинівський склоробний та завод "Автоскло" і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного скловидного мармуру.

Фарфорова промисловість має в Україні центри Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська обл.), Дружківка (Донецька обл.), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська обл.), Синельникове (Дніпропетровська обл.) і Тернопіль.

20. Закономірності розміщення продуктивних сил і регіональної економіки як форма вияву економічних законів суспільства

Закономірності розміщення продуктивних сил - найзагальніші відносини між продуктивними силами і територією. Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.

Основні закономірності: прод.сил

З. територ. поділу праці. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв'язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.

З. територ. Комплексності ПС. В основі даної закономірності покладено взаємозв'язки між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою та виробничою сферами, між виробництвом і територією. Поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування територіально-виробничий комплексу.

З. територ. Концентр. ПС полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного наван-таження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров'я).

З. територ. диференціації ПС. Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об'єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших - лісо-переробний.

З. територ. ефективності при розміщ. ПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей, які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності покладено економічний закон - економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об'єкта.

21. Регіональні особливості розвитку залізничного транспорту світу

Ефективний розвиток і діяльність залізничного транспорту та його вплив на комплексний розвиток господарств регіонів в значній мірі залежить від стану навколишнього природного середовища.

Враховуючи важливу роль залізничного транспорту в комплексному розвитку регіонів та те, що в останні роки спостерігається поступове погіршення всіх показників його діяльності, доцільним є перегляд основних принципів його функціонування, розробка та впровадження комплексу заходів, які б забезпечили адаптацію галузі до ринкових умов розвитку, реформування управління, корінну зміну організаційної структури.

Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрішніх перевезень. У багатьох країнах галузь залізничного транспорту належить до найважливіших інфраструктурних галузей економіки, ефективне функціонування яких є запорукою успішного розвитку економіки в цілому. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. Залізничний транспорт діє у 140 країнах світу. Останнім часом загальна протяжність залізниць зменшується. Більше половини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 - на ті, які розвиваються. Відповідно, у першому випадку щільність доріг набагато вища, ніж у другому. Найбільш висока вона у Бельгії, Німеччині, Швейцарії. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо. Максимальна густота залізниць у Європі та Японії.

За довжиною залізниць США випереджає інші країни світу, на 2 місці - Росія.

Залізнична мережа розвинених країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості прокладених ліній. Більша частина доріг - одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні дороги розташовані на підходах до великих залізничних вузлів. Іноді у потужних індустріальних районах між постачальником та споживачем сировини прокладається декілька шляхів для безперебійної поставки вугілля, залізної руди тощо.

Характерною особливістю цього виду транспорту є наявність великих за довжиною трансконтинентальних доріг. У Європі це Брест (Франція) - Париж - Берлін - Варшава - Москва - Єкатеринбург, Копенгаген - Гамбург - Франкфурт-на-Майні - Мілан - Рим - Реджо-ді-Калабрія, Амстердам - Брюссель - Париж - Мадрид - Кадіс та багато інших, що перетинають континент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з'єднала Францію та Англію.

22. Транспорт як особлива сфера матеріального виробництва, його вплив на регіональний розвиток

Транспорт - галузь матеріального виробництва, яка забезпечує потреби господарства і населення в усіх видах перевезень.

Одним із основних факторів комплексного розвитку регіонів, який забезпечує взаємозв'язок структурних елементів господарського комплексу регіонів, є транспортна система.

Транспортна система--територіальне поєднання мереж, транспортних засобів і служб перевезення, що забезпечують реалізацію транспортно-економічних зв'язків з метою безперервного функціонування гоподарства

На її основі формуються і функціонують всі види матеріальних потоків, що забезпечують соціально-економічний розвиток як країни так і її регіонів. Як і більшість галузей господарства транспорт здійснює вплив на екосистеми регіонів.

Транспортна забезпеченість території - транспортно-географічна характеристика будь-якої території, яка відбиває співвідношення між потребами в шляхах сполучення і транспортних засобах, з одного боку, і наявністю та адекватністю транспортної мережі і транспортних засобів - з іншого.

Зміни у національній економіці привели до необхідності пошуку нових шляхів регулювання та організації продуктивних сил, розробки нових напрямів раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, створення умов для активізації соціально-економічного розвитку регіону. З переходом економіки до ринкових форм господарювання суттєво зростає роль транспортного фактора у регіональному розвитку.

З чотирьох форм свобод, що необхідні для входження економіки у відкритий ринковий простір, три з них забезпечує транспорт - свободу переміщення людей, товарів і послуг. Це говорить про значну роль транспорту в просторовому розвитку економіки.

У структурі транспортних шляхів найбільшу питому вагу мають автомобільні: понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії й лише 5% - на залізниці. Далі йдуть трубопровідний та внутрішній водний транспорт.

За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт - 70%; потім ідуть залізничний та автомобільний транспорт. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.

23. Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу регіонів світу

Природно-ресурсний потенціал--важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

ПРП розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети

В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення та їх захисту.Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток їх досягається за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних благ, що й зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи.

Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не в недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні.

Ресурсозбереження--це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів:

1) виснаження природного середовища і природних ресурсів

2) заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для споживання

24. Місце Донецького економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку

Донецький економічний р-н є найрозвинутішим у державі. Він розташований на південному сході держави та включає в себе Донецьку і Луганську області. Територія--53,2тис.км.кв(8,8%), Насел--7,8млн.ос.(15,4%)

Спеціалізація--вугяльна пром., електроенергетика, чорна, кольорова мет., хім..пром., машино буд., цементна.

Район виробляє 14% продукції машинобудування України. Важке машинобудування розвивалося високими темпами для задоволення потреб металургійної, енергетичної, вугільної, гірничорудної галузей промисловості. Найбільший центр важкого машинобудування - Краматорськ.

За випуском чорних металів район знаходиться на другому місці після Придніпровського. У районі виробляють 50% чавуну і 33% всієї продукції металургії України. Металургія району розвивається на власних ресурсах коксівного вугілля і нерудної сировини, привізній (з Придніпров'я) залізній і марганцевій рудах. Чорну металургію обслуговує коксохімічна промисловість. Вона дає більше 50% всього коксу України. Електроенергетика представлена тепловими електростанціями. Електростанції району виробляють 30% електроенергії України. Діє могутня лінія електропередач Донбас-Західна Україна.

За загальним обсягом перевезень Донецький район посідає перше місце в країні. Характерне переважання вивозу над ввезенням. Донецька залізнична дорога забезпечує 45% загального об'єму загрузки та 15% загального об'єму пасажирських перевозок.

Обсяг виробництва в хімічній та нафтохімічній промисловості збільшився на 1,8%. Рубіжанський хімкомбінат - найбільший в країні виробник барвників. Район спеціалізується на виробництві залізобетонних конструкцій, віконного і технічного скла, цементу.

У районі сформувався потужний АПК, 80 % сільськогосподарських угідь становлять орні землі. Всього в районі відповідно до вимог міжнародних стандартів працюють 18 підприємств харчової промисловості. Освоєно майже 100 нових видів харчової продукції.

Проблеми:

1.Скорочення обсягів виробництва продукції відбулося в металургії, виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, вугільній промисловості, добуванні корисних копалин, виробництві та розподіленні електроенергії харчовій промисловості, в 18 містах і 5 районах області.

2.Загострилася ситуація у вугільній промисловості. Обсяг виробництва продукції у порівнянних цінах скоротився на 1,6% проти передбаченого Програмою зростання на 2,0%.

3.У районах розташування електростанцій склалася дуже несприятлива екологічна обстановка.

4.Значно уповільнились темпи зростання обсягів виробництва в машинобудівному комплексі.

5.Уповільнились темпи зростання у виробництві будматеріалі

25. Внутрішня торгівля, її роль і функції в суспільстві., регіональні закономірності товарообороту закладів внутрішньої торгівлі в Україні

Внутрішня торгівля - сфера підприємницької діяльності по реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб'єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює обертання засобів виробництва і споживчих товарів і включає в себе оптову торгівлю і посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю.

Функції торгівлі:

· Економічна

· Соціальна

· Етична і естетична

Роль торгівлі - надавати широкий вибір послуг та товарів населенню, а також централізація функцій господарського обслуговування торгівельної діяльності.

Товарооборот--об'єм продажу товарів та послуг у грошовому вираженні за певний період часу на душу населення.

Найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська - 10,5 %, Миколаївська - 9,5 %, Херсонська - 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі - 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого - різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України.

26. Регіональні особливості розвитку і розміщення хімічного комплексу світу

Хімічний комплекс це виробництва, що пов'язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення.

Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори.

Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%.

Важливим є також фактор водомісткості, що дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія - пара. Тому дуже часто підприємства орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії - на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливим є також вибір робочої сили.

На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, - воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.

Попри розмежування факторів розміщення хімічної промисловості, у багатьох районах світу вони можуть змінюватися й мати власну специфіку.

Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах.

Лише у США виробляється понад чверть, а в шістьох найрозвинутіших країнах - понад 3/4 хімічної продукції світу.

Закономірність розвитку хімічної промисловості у США пояснюється наявністю на їхній території чималої кількості практично усіх видів хімічної сировини: нафти, газу, солей, фосфоритів тощо. Інші розвинуті країни дуже залежать від імпорту хімічної сировини.

У територіально невеликих державах Європи хімічна промисловість концентрується у старих індустріальних районах.

Провідне місце у виробництві добрив посідають країни Західної Європи, Північної Америки та Японія. Значне місце займають також Росія, Україна, Казахстан, Білорусь. До найбільших виробників азотних добрив належать США, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунія, Польща, Чилі. До найбільших виробників калійних солей належать США, Канада, Німеччина, Україна, Білорусь, Росія.

До найбільших виробників фосфорних добрив належать США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, Індія, Росія, Бразилія, Польща.

Підприємства хімії органічного синтезу тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафто- і газопроводів.

Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено переважно у США, Німеччині, Японії, а також у Польщі, Чехії, Росії.

Хімічне волокно виробляється в економічно розвинутих країнах а також в Україні, Єгипті, Бразилії, Польщі, Білорусі.

Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких країнах Західної Європи, Японії, Канаді.

Важливими факторами розміщення фармацевтичної промисловості є наявність наукової бази та сировини. У виробництві медикаментів перед ведуть США, Японія, Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Угорщина, Франція.

27. Складні методи економічного обґрунтування РПС

Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. Складання схем є частиною передпланових територіальних досліджень. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі й територіальні. Проекти будівництва підприємств, схеми і проекти районних планів розробляють на проектній стадії обґрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.

Системний аналіз

За допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв'язання. Наукова розробка економіко-математичних методів роширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.

Балансовий метод. Балансовий метод є найпоширенішим у плануванні, зокрема у передпланових дослідженнях. Використовується система матеріальних, фінансових балансів, балансів трудових ресурсів, грошових доходів, видатків населення, територіальних балансів потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних організацій, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси є звітні та планові. Науково-дослідні інститути проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів (розробка звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях та економічних районах.).

Техніко-економічні розрахунки.

Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обгрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівняння одноразових (капітальних) витрат. Обов'язково враховують показники матеріало-, енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції.

Економіко-статистичні та економіко-математичні методи

З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь.Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.

28. Регіональні особливості розвитку і розміщення головних машинобудівних регіонів світу

Розміщення світового машинобудування.

У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3-2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.

Основні регіони світового виробництва машинобудівної продукції:

1. Країни Північної Америки 30% (науко- і капіталомістка продукція). США, Канада, Мексика.

2. Країни Західної Європи 25-30% (середнє точне машинобудування). Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія та ін.

3. Країни Східної і Південно-Східної Азії 20% (побутова техніка). Японія, Республіка Корея, Китай та ін.

4. Країни СНД, Східної Європи <15% (важке). Росія, Україна, Білорусь та ін.

Регіональний аспект міжнародної спеціалізації в машинобудуванні розвинутих країн

США: Загальне машинобудування, електротехнічне, автомобільне, авіаційне, електроніка, воєнна техніка, телекомунікації.

Канада: Телекомунікація, електроніка, електротехнічна, виробництво ЕОМ, авіаційне, космос, оборонне.

Австралія: Автомобіле-будування, виробництво гірничої техніки, виробництво воєннооборонної техніки, виробництво ЕОМ.

Республіка Корея: Машинобудування, автомобілебудування суднобудування, електротехнічна, виробництво ЕОМ, виробництво побутових приладів.

У світовому машинобудуванні сформувалося п'ять реґіонів:

Північноамериканський реґіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Реґіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

Західноєвропейський реґіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але

працемістка, - з Японії та країн, що розвиваються.

Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, реґіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.

Франція: Загальне машинобу-дування, електричне, електроніка, вироб-ництво ЕОМ, авіа-ційне, верстато-будування.

Італія: Загальне машинобудування, телекомунікації, автомобілебудування, електротехнічне, верстатобудування.

Великобританія: Електротехнічне, телекомунікаційне, виробництво побутових приладів, авіаційне, воєнна техніка, верстатобудування.

Швеція: Електроніка, автомо-білебудування, виробництво побутових приладів.

Німеччина: Загальне машинобу-дування, автомобіле-будування, виробни-цтво ЕОМ, авіаційне, верстатобудування.

Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п'ятий реґіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування - в Бразилії; авіа- та автомобілебудування - в Аргентині.

Тяжке машинобудування виробляє гірничо-шахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини ( бульдозери, екскаватори, катки, грейдери) тощо. Воно є металоємним, тому тяжіє до металургійних баз; водночас воно - громіздке, тому тяжіє до споживача. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками ( парові казани, турбіни, прокатні стани) і є трудоємним.

Рівнем розвитку тяжкого машинобудування виділяються насамперед розвинені країни, де є тяжка промисловість. Серед країн, що розвиваються, тяжке машинобудування орієнтується на добувну промисловість ( видобуток нафти, газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість ( Індія, Бразилія, Аргентина).

29. Об'єкт та предмет вивчення дисципліни «Регіональна економіка», її місце в системі наук

Дисципліна "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є складовою навчального плану загальнонаукової та професійної підготовки фахівців економічного профілю вищих навчальних закладів України. Наука про розміщення продуктивних сил, як і інші науки, виникли і розвиваються у тісному зв'язку з практичними потребами і запитами людського суспільства.

Розміщення продуктивних сил - галузь економічної науки, що вивчає спеціальні просторові аспекти прояви дії економічних законів.

Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найважливіших чинників зростання економічної могутності України. Вивчення дисципліни "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є надзвичайно актуальним у наш час.

Об'єктом РЕ є регіон,як частина території країни. Предметом РЕ являється виявлення законів, закономірностей та визначення принципів та факторів цілеспрямованої просторової організації продуктивних сил. Складність питання про місце регіональної економіки в системі економічних наук полягає в тому, що регіональна економіка має не тільки власний предмет і власний об'єкт вивчення, вона займається ще і регіональними аспектами економічного життя.

Актуальність вивчення дисципліни полягає в тому, що:

- вона дає можливість студентам розбиратися в особливостях поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси і природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово - часових координатах, а також розглядати це поєднання як фактор і передумову діяльності, так і наслідки діяльності;

- знання, які в ній можна почерпнути, дають змогу виробити належні погляди на регіональну політику в державі.

Мета дисципліни - пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю;

- сформувати у студентів теоретико-методичні знання і практичні навики з питань організації виробництва.

У сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все, ужитковою наукою.

- Одна з функцій регіональної економіки -- створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. - Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно.

- У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

- У сфері регіональної економіки має перебувати й зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.

30. Сучасні зрушення у структурі машинобудівного комплексу світу. Продукція комплексу у світовій торгівлі, регіональні відмінності

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Ця група країн є основними постачальниками виробів високої складності. Найбільша чисельність номенклатури машинобудівної продукції виготовляється у США, Німеччині та Японії. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного росту. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих,але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. У Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами

31. Екологічні проблеми розвитку металургійного виробництва у світі, сучасні зрушення у його розміщенні

Одним із найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу є металургійний комплекс. Металургійні комбінати з повним циклом -- це фактично міста, які охоплюють десятки кілометрів. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубометрів кисню.

На підприємства чорної металургії припадає близько 15 % всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8--10% -- викидів діоксиду сірки, 10--15 % -- загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів (шлаків, шламів тощо).

Нині найважливішим напрямом науково-технологічного прогресу є створення і впровадження маловідходних технологій, які дозволяють не лише зменшити забруднення довкілля, а й підвищити ефективність металургійного виробництва. Так, флотаційні відходи збагачення вугілля можуть бути використані для виробництва силікатної цегли. Основним споживачем доменних шлаків є цементна промисловість. Крім того, вони служать сировиною для виробництва бетону, в будівництві автошляхів, для залізничного насипу тощо. Також для покращення екологічного стану металургійних зон необхідно оздоровити місця надмірної концентрації металургійних підприємств та підвищити рівень соціального захисту населення, що проживає в металургійних районах.

В останні роки спостерігаються наступні зміни у розміщенні виробництв металургійного комплексу:

- Протягом 1996-2006 років посилилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища

- Через стрімкий розвиток науково-технічних інновацій перевага віддається великим за покладами, але бідним за вмістом заліза родовищам, наприклад Курська магнітна аномалія в Росії або родовища у США, Канаді, Австралії.

- Технічні зрушення, пов'язані з використанням низьковідсоткових руд, скорочення витрат вугілля на коксування й зменшення використання коксу в доменному виробництві зумовили економічну доцільність розташування чорної металургії поблизу рудних баз, а особливо -- у проміжках між базами руди, коксівного вугілля та районами збуту металів

- У низці країн накреслилась тенденція розташовувати металургію в примор'ї, куди надходить імпортна залізна руда. Через це у міжнародному розміщенні продуктивних сил з"явився такий феномен, як припортова металургія.

- Протягом останніх років у низці країн, що розвиваються, націоналізується гірничорудна промисловість і створюється власна переробна база, що дає значний поштовх розвитку металургійного комплексу в цих країнах.

- Через збільшення попиту на мідь виробництво цього металу поширилось в Чилі, Китаї та Польщі та у країнах,які ведуть перед у споживанні міді

- Попит на срібло у світі постійно зростає, хоч видобуток останні три роки знизився (за рахунок Мексики, Перу, Росії та Казахстану). Надалі очікується розширення виробництва за рахунок видобутку срібла у Австралії, Індонезії, США та Китаї.

32. Населення як основна продуктивна сила суспільства, типи відтворення населення. Регіональні відмінності у демографічній політиці країн

Населення, трудові ресурси - найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу. Населення виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Трудові ресурси створюють можливість для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції.

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю, що пов'язано з нерозвиненістю медицини, низьким рівнем життя, війнами, епідеміями.

Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, емансипацією та залученням в економічну діяльність жінок, збільшенням середньої тривалості життя та ін.

Демографічна політика - цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій з метою збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності.

Чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Так, у розвинутих країнах демографічна політика передбачає пільги (економічні, соціальні) сім'ям, які планують збільшити кількість народжуваних дітей.

85% приросту населення нашої планети припадає саме країни, що розвиваються. Проте,і смертність в цих країнах досягає високого рівня. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей на випадок хвороб, епідемій. У країнах, що розвиваються, завданням демографічної політики стає скорочення народжуваності. Індія стала першою країною, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х. Китай також проводить політику зменшення приросту населення. У містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві, в іншому випадку на родину накладаються великі штрафи.

Демографічна статистика арабських країн свідчить про величезну перевагу молодих людей у структурі населення: 45% усього населення становлять діти та підлітки у віці до 14 років. Очікується, що населення подвоїться протягом наступної чверті століття. Прискорення темпів зростання населення не відповідає темпам економічного розвитку.

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю, що пов'язано з нерозвиненістю медицини, низьким рівнем життя, війнами, епідеміями. Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, емансипацією та залученням в економічну діяльність жінок, збільшенням середньої тривалості життя та іншими причинами.

33. Регіональні проблеми розвитку і розміщення легкої промисловості України

До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарів не задовольняють пртреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Львові, Полтаві.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства -- основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові -- канатний завод..

Шовкова промисловість України зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції. Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Луганську, Чернівцях, Хмельницькому.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку.

Хутрове виробництво представлено у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Основними проблемами легкої промисловості України є:

--висока частка імпортованих товарів, що ввозяться за демпінговими цінами та контрабандно;

--недостатня купівельна спроможність населення;

--висока собiвартiсть вітчизняних товарів легкої промисловості;

--неможливість отримання довгострокових кредитів для значної частини виробників товарів легкої промисловості;

--вiдсутнiсть виробництва спецiалiзованого обладнання для виготовлення товарів легкої промисловості та запасних частин до нього;

--різке скорочення сировинної бази та залежність текстильної промисловості вiд імпортованої сировини;

--вiдсутнiсть сприятливих умов для залучення iнвестицiй з метою розвитку галузі;

--недостатність бюджетного фінансування науково-дослідних i дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на створення i впровадження нових технологій;

--складність процедури митного оформлення;

--вiдсутнiсть у значної частини приватизованих підприємств ефективного власника;

--низька заробітна плата працiвникiв галузі, різке зменшення кiлькостi молодих кадрів.

34. Галузевий склад і чинники регіонального розвитку і розміщення харчової промисловості України

Харчова промисловість - одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні підприємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотранспортабельну сировину (що швидко псується) або велику кількість сировини, тяжіють до неї. Це -- цукрова, олійна, рибна, плодово-овочево-консервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на транспортування готової продукції більші, ніж на перевезення сировини, орієнтуються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, молочна та ін.). На сировину і споживача орієнтуються м'ясна, борошномельно-круп'яна, тютюнова та інші галузі.

- Борошномельно-круп'яна промисловість Найбільші виробництва розташовані у Києві, Харкові,Одесі,Дніпропетровську. Невеликі підприємства розташовані у кожному обласному центрі.

- Підприємства хлібопекарської промисловості розташовані у всіх великих обласних центрах.

- Макаронна промисловість розташована у Києві,Харкові, Одесі,Дніпропетровську.

- Кондитерська. Центри виробництва - Київ, Харків, Одеса. Львів, Тростянець. Луганськ,Донецьк, Дніпропетровськ, Вінниця.

- Цукрова промисловість являється комплексоутворюючою галуззю, адже навколо цукрових заводів виникають суміжні виробництва,які працюють на відходах(спирт, дріжджі, дефективний цукор, меляса, жом). Розташована у 19 областях України.

- Олійно-жирова. Під-ства розташовані у Придніпров'ї, Донбасі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Мелітополі.

- Тютюнова промисловість. Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Кременчук, Черкаси, Прилуки, Ромни,Сімферополь.

- Крохмале-патокова промисловість. Підприємства розташовані у невеличких містах і селах. Найбільші центри розташовані у Житомирській та Чернігівських областях.

- Плодово-овочева промисловість характеризується мало транспортабельною

продукцією. Найбільше підприємств у Лісостеповій зоні, Поліссі, Степовій та Криму.

- Виноробна промисловість має державне значення. Тяжіє до районів виробництва основної сировини. Центри: Крим, Одеська,Миколаївська, Херсонська області та Закарпаття.

- Лікеро-горілчана Основними центрами є Київ, Львів та Харків.

- Пиво та безалкогольні напої виготовляються у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Чернігові, Донецька та Львові. Орієнтуються на сировину та споживача.

- Виробництво мінеральної воді орієнтується в першу чергу на сировину, але маючи на увазі і споживчий фактор. Центри: Трускавець, Закарпаття, Полтава, Львівська та Івано-Франківська області, Київ.

- Молочна промисловість. Основні центри: Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Львів, Бердянськ, Кременчук.

- М'ясна промисловість орієнтується на сировину, споживача, та холодильно-технічне оснащення. Центри: Київ,Полтава, Одеса, Харків та Вінниця.

- Рибна промисловість. Основні центри: Миколаїв, Херсон, Одеси

35. Сутність соціально-економічного району, його головні ознаки та районоутворюючі фактории

Соціально-економічний район - територія з відносно цілісною організацією економічного та соціального життя, що характеризується цілісністю та комплексністю розвитку природно-територіальних та соціально-економічних утворень.

Ознаки соціально-економічного району:

--Характеризується певним економіко-географічним положенням

...