Регіональна економіка

--Має певний масштаб

--Має історію формування

--Володіє відповідним правовим статусом

--Має специфічну структуру

--Володіє специфічним потенціалом

--Має певні проблеми та перспективи розвитку

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

- Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом просторового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці. Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території

- Територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов'язаних підприємств різних галузей. Їх зв'язки визначені технологією і економікою виробництва.

Територіально-виробничий комплекс--сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, який охоплює значну частину економічного району. В межах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов'язаних ТВК.

- Найбільші міста країни -- великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколишню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпечується зв'язок ядра і периферії економічного району.

- Особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства. Так, наприклад, вихід Південного економічного району України до берегів Чорного моря обумовив значний розвиток у його народногосподарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, суднобудування і судноремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибопереробної промисловості.

- Природні умови і ресурси. Природні умови взагалі, і особливо природні ресурси, -- це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіальних виробничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, трудомістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціалізацію сільського господарства. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

- Форми територіальної організації виробництва -- промислові центри, промислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в народногосподарський комплекс економічного району. - Транспорт. Наявність розвинутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формування зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного ядра.

- Національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах перехідної економіки, коли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються кооперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле із своїми органами управління господарством. У їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, їхні основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого економічного району.

Адміністративні центри низових районів і областей, як правило, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.

36. Регіональна спеціалізація та проблеми розвитку легкої промисловості України

Легка промисловість - це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об'єднані в три групи:

- текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в'язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;

-швейна;

-шкіряно-взуттєва і хутрова.

Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Ново-волинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї.

Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення. На власній сировині працює лляна промис-ловість, яка випускає 7,3% тканин країни.

Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область).

Найбільші центри шкіряно-взуттєвої промисловості: Харків, Київ, Львів, Васильків, Бердичів, Запоріжжя, Тернопіль, Одеса.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості. Доцільним є відновлення посівів бавовни на півдні України; виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробка на штучні волокна і нитки; розгортання виробництва дубильних речовин; організація виробництва досі імпортованих поліуретанових композицій для взуттєвої галузі. Дуже важливими загальними проблемами є підвищення конкурентоспромож-ності галузі на основі вдосконалення виробничих відносин, впровадження сучасних технологій, підвищення технічного рівня, продуктивності праці тощо.

37. Головні тенденції розвитку і регіональні особливості функціонування світової транспортної системи

Транспорт загального користування виконує важливу роль в господарстві всіх країн і є важливою інфраструктурною галуззю, що забезпечує функціонування світового господарства на всіх етапах його розвитку.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі - вантажний та пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього середовища - на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використання засобів пересування - на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.

- Найбільш розвинена транспортна система в країнах Європи та Північної Америки, де зосереджено понад половини залізничних колій, рухомого складу, шосейних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту та ін.).

- Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту, застарілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання.

- У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послугами таких архаїчних видів транспорту, як в'ючний та гужовий, працюють носильники та рикші. В'ючний транспорт розповсюджений у тропічній Африці, гірських областях Південної Америки, пустелях та напівпустелях Азії, рикші та велорикші - у Південній та Південно-Східній Азії.

- Найвища густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці, в Західній, Центральній, Південній та Східній Європі, в Східній Азії (зокрема в Японії та Східному Китаї), на півострові Індостан та на півдні і сході Африки.

Основними показниками роботи вантажного і пасажирського транспорту відповідно є вантажообіг і пасажирообіг. У світовому вантажообігу дві третіх припадає на морський транспорт, а у пасажирообігу понад 60% - на легкові автомобілі. На промислово розвинені країни припадає 85% вантажообігу внутрішнього транспорту і майже 90% вантажообігу повітряного транспорту.

Транспортні системи розвинених країн становлять 78% загальної довжини світової транспортної мережі, 74% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі - 50-60 км на 100 км2 території; характеризується високим технічним рівнем, тісною взаємодією всіх видів транспорту, складною конфігурацією транспортної мережі, високою «рухливістю» населення.

Транспортні системи країн, що розвиваються, становлять 22% загальної довжини світової транспортної мережі, 26% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі - 5-10 км на 100 км2 території; характеризується невисоким технічним рівнем, перевагою двох-одного-двох видів (залізничного, трубопровідного) транспорту, перевагою транспортних ліній, що з'єднують головний центр (порт, столицю) з районами експортної спеціалізації, низкою «рухливістю» населення.

Найбільша довжина автодоріг у США, Індії, Японії, Китаї, Росії, Франції; найгустіша мережа автодоріг у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Іспанії; найвищий рівень автомобілізації в США (600 автомобілів на 1000 жителів). Тут же й найвищий вантажообіг автомобільного транспорту.

Фінансування транспортного комплексу в промислово розвинених країнах традиційно є однієї із пріоритетних функцій держави, тому що транспорт поряд з енергетикою й зв'язком є загальною найважливішою базою нормальної діяльності виробництва й соціального середовища в державі.

Важливе значення з погляду впливу на інвестиційний процес на транспорті робить науково-технічний прогрес. Під впливом НТП істотно змінилася роль основних фондів транспортного комплексу, які в кількісному відношенні досягли необхідного рівня розвитку й адекватно задовольняють потреби населення й економіки промислово розвинених країн у перевезеннях.

У довгостроковій перспективі в країнах з ринковою економікою очікується подальший розвиток НТП на транспорті. Структура мережі шляхів сполучення перетерпить істотні зміни. Довжина набундючених і нерентабельних залізничних ліній і ділянок буде скорочуватися. У той же час передбачається спорудження ряду нових, в основному швидкісних, ліній. Очікується розгортання робіт з електрифікації залізниць. Довжина автомобільних доріг із твердим покриттям збільшиться. Основна увага буде приділено вдосконалюванню існуючої мережі. Збільшиться кількість аеропортів (в основному вантажні) і довжина внутрішній авіаліній.

38. Місце Центрального економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку

Площа--45,5тис.км.кв.(7,5%), насел--2,7млн.ос(5,3%).

Спеціалізація--вирощування, переробка с/г сировини, машино буд., хім..пром., кольорова мет., легка та пром.. буд. Матер.

Район розташований в центральній частині України. На півночі район межує з Київським, на заході - з Подільським, на півдні - з Причорноморським та Придніпровським соціально-економічними районами. Практично це є єдиний район України, який немає виходу в будь-якій формі до державного кордону України.

Визначальний вплив на його розвиток мають столичний регіон разом з Києвом та Придніпровський соціально-економічний район. Територією району проходять залізничні колії за напрямками Одеса - Київ - Москва, Львів - Кіровоград - Харків, Донецьк - Кіровоград - Харків, Київ - Черкаси - Запоріжжя. В широтному та меридіональному напрямках проходять і автомобільні шляхи. Трубопровідний транспорт представлений ділянками газопроводів Уренгой - Помари - Ужгород, “Союз”.

Відсутній вихід до державного кордону або до моря.

У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість -- 23.8%, транспорт і зв'язок -- 9.3%, будівництво -- 5.9%, торгівля -- 3.7%, інші галузі виробництва -- 1.9% та невиробничу сферу -- 22.8%.

Чорна металургія--Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, ливарний завод в Кіровограді.

Кольорова металургія: ВАТ “Чисті метали” і Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів, які випускають радіоактивні і важкі метали, вольфрамовий дріт, литво з кольорового металу.

Хімічна галузь - це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники, засоби для догляду за автомобілем, плівки полімерні, лікарські засоби.

Паливна промисловість. Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну.

Проблеми:

- Недостат. рівень економіч. та соц. розвитку території

- Проблема функціонування черкаського господарського вузла, профілюючою галуззю якого є основна хімія

- Радіоекологіч. забруднення

- Збереження родючості грунтів

39. Сутність, значення та галузева структура паливно-енергетичного комплексу світу. Паливно-енергетичний баланс та його регіональні особливості

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша - паливно-енергетична проблема. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Паливно-енергетичний баланс - баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта - 40%, природний газ - 23%, вугілля - 31%, інші види палива - 1%, атомна енергія - 2%, гідроенергія - 3%.

На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., що 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 - нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислове розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії - передусім у країнах, що розвиваються.

Найбільші запаси органічного палива зосереджені у Північній Америці та Азії. У розміщенні всіх основних галузей енергетики світу - нафтової, вугільної, газової промисловості, електроенергетики - спостерігаються великі відмінності зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами.

За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд перед ведуть економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти - країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих енергоресурсів, кінець кінцем, споживається в економічно розвинутих країнах.

Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65%-90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції, що розпочалася в останній третині XVII ст. у Великій Британії й згодом охопила інші країни. Ще 1913 р. світові потреби в енергії задовольнялися за рахунок вугілля майже на 75%, а якщо не рахувати дрова, на які тоді припадало 17-18% світового енергоспоживання, - то майже 90%.

У промислово розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор. Роль вугілля можна поцінувати за його місцем у структури паливно-енергетичного балансу.

Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Вугільна промисловість у США та Західній Європі почала згортатися.

Група основних країн - експортерів нафти: Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Сауд.Арав., Венесуела.

Вугілля - єдиний енергетичний ресурс, якого за теперішніх технологій видобутку його в США, Канаді, Австралії, Росії та деяких інших країнах вистачить на віддалену перспективу.

40. Регіональні особливості розвитку і розміщення будівельно-індустріального комплексу в Україні

Будівельний комплекс -- це сукупність галузей ма-теріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріаль-ного виробництва: будівництво, промисловість буді-вельних матеріалів, виробництво будівельних конст-рукцій і деталей.

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%.Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%. Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією(будівлі), яка є нерухомою,великогабаритною.За призначенням будівництво поділяється на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, зілізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти будівництва-це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та інші. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів.

Проектування зосереджено у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих учбових закладів, значний контингент фахівців-будівельників. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.

Найбільші інвестиції припадають на регіони з розвинутим будівельним комплексом та видобувною промисловістю (Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Київська області). Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я ( на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі ). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5% ) областях та АР Крим (4,5%).

Цементна промисловість Розвивається у тих районах, де сировина (глини, мергелі, вапняки) територіально суміщена з мінеральним паливом або залягає вздовж основних напрямків його транспортування.

Центри:Амвросіївка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Балаклея, Миколаїв Здолбунів, Кам'янець-Подільський, Бахчисарай, підприємства Миколаївській, Одеській, Івано-Франківській областях. Всього в Україні діє 15 підприємств по виробництву цементу.

Залізобетонна промисловість. Основні потужності концентруються у великих промислових центрах і районах, а також в місцях, де ведеться значне індустріальне будівництво.В усіх областях України працюють домобудівні комбінати, що спеціалізуються на випуску залізобетонних деталей для спорудження великопанельних житлових будинків.

Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів

Цегельна промисловість. Виробляється глиняна та силікатна цегла. Оскільки сировина для виробництва цегли є майже в усіх районах, розміщення підприємств орієнтується на споживача.

Центри - великі міста. Тут працюють підприємства оснащені високопродуктивними кільцевими тунельними печами. Заводи меншої потужності працюють у сільській місцевості.

Виробництво будівельної кераміки. Включає в себе виробництво керамічної плитки для фасадів, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої плитки.

Найбільші підприємства розміщені у: Харкові, Слов'янську, Часовому Ярі (Донбас).

В областях України працюють також підприємства по виробництву будівельного фаянсу і фарфору, будівельного вапна, гіпсу і крейди. Фарфорова промисловість зосереджена у:

Житомирській області, у Дружківці, Полтаві, Кіровограді, Сумах, Синельниковому.

Скляна промисловість. Віконне скло виробляється на заводах Донецької і Луганської областей, на Запорізькому та Львівському склоробних підприємствах. Завод технічного скла працює у Костянтинівці - “Автоскло”.

41. Закономірності, принципи, фактори та критерії розміщення соціальної сфери

Соціальна сфера - це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб людини і суспільства в цілому, на формування і вдосконалення фізичних, культурних, духовних, інтелектуальних здібностей населення, створення належних умов життєдіяльності.. Одночасно з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв'язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють і критерії їх розміщення.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб та інтересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних центрів соціальної допомоги.

42. Регіональні особливості розвитку і розміщення лісової та деревообробної промисловості в Україні

Лісова промисловість - одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу - водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих - 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів - близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов'язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі - на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Деревообробний підкомплекс включає наступні галузі виробництва: лісопильну, фанерну і меблеву промисловості, виробництво деревно-стружкових і деревноволокнистих плит та будівельних матеріалів. Підприємства дерево-обробної промисловості розміщуються в усіх областях з найбільшою концентрацією в районах заготівлі лісу та споживання продукції.

Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.

Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найбільшими лісопильними центрами є Берегове (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів (Івано-Франківська область), Рахів, Свалява (Закарпатська область), Ковель (Волинська область), Сарни (Рівненська область), Малин, Овруч і Коростень (Житомирська область).

Фанерна промисловість зосереджена, в основному, в Західному районі: Львів, Київ, Чернівці, Оржев і Костополь.

Найбільш потужною серед деревообробних галузей промисловості України є меблева, в якій зайнято 47% промислово-виробничого персоналу та виробляється 40% товарної продукції цього підкомплексу. Центрами виготовлення меблів є Київ, Житомир, Одеса, Харків, Чернівці, Львів, Мукачево, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк.

Виробництво деревностружкових і деревно-волокнистих плит, як і будівельних матеріалів з лісу, виникло в Україні відносно недавно. Плити виробляють у Києві, Костополі, Сваляві, Брошневі і Тересві. Найбільші підприємства з виробництва будівельних матеріалів - вікон, дверей, паркету - пов'язані з житловим будівництвом і зосереджуються в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та ін., в основному, з привізної деревини.

43. Сутність, значення. галузева і територіальна структура хімічного комплексу світу

Хімічний комплекс це виробництва, що пов'язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення.

Хімізація народного господарства сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.Хімічна промисловість рухає НТП вперед, має високі темпи зростання виробництва, але є одним із забруднювачів навколишнього середовища. Використання різної сировини та різноманітність технологічних процесів визначають різні фактори і принципи розміщення підприємств хімічної промисловості.

І. Західна Європа - 2/5 всієї продукції (орієнтація на експортну сировину) світового хімічного комплексу, „тонка” хімія, фармацевтична, парфумерія, фототовари, хімія побутового призначення, виробництво полімерів.

З цього району основні виробники Франція - 5% і Німеччина - 10%.

Найбільші центри нафтохімії - „Техас - Європа” (Роттердам - Антверпен), Гавр - Марсель, Південна Італія (Сицилія - Сардинія - Південь Апеннін), Шотландія.

ІІ. Північна Америка - ј світового виробництва (газо хімія, нафтохімія, мінеральні добрива)

США - 20% - узбережжя Мексиканської затоки (Хьюстон), Канада--внічний Схід (Нью-Йорк), Захід В Онтаріо, Квебеку, Альберті - 93% всіх підприємств країни

ІІІ. Східна та Південно-Східна Азія - 1/10 світового виробництва

Японія (1/6 світового виробництва) - нафтохімія на привізній сировині - Тихоокеанський промисловий пояс

Китай - основна хімія (мінеральні добрива), виробництво смол, пластмас, хімволокон

НІК - синтетичні продукти та напівфабрикати

ІV. Країни СНД - багатогалузева спеціалізація

Росія - 4% основна хімія, нафтохімія, хімія полімерних матеріалів Уральський, Центральний

Також Білорусь, Казахстан

V. Зона Перської затоки - Майже 7% світового виробництва, експорт напівфабрикатів органічного синтезу, мінеральних добрив (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран).

44. Земельні ресурси і структура земельного фонду України, регіональні проблеми розміщення і використання

За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь -- однією з найбагатших держав світу. Земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Господарська освоєність території становить 92 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70 % і є одним

з найвищих у світі. Розорано 56 % земельного фонду. Україна має значні резерви чорноземів, вони становлять основу рільництва.

Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,3 %, а орних земель -- 56,9 %; це відповідно у 2,6 і 5,6 раза вище, ніж у середньому по СНД. Якщо Україна в Європі займає 5,7 % території, то її сільськогосподарські угіддя -- 18,9 %, а рілля -- 26,9 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначаються природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся -- 35 %, тоді як на півдні Степу -- 74 %. В останні роки у структурах сільськогосподарських угідь зменшилася частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і сіножатей.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою і досягла 56 % території країни і 80 % сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд грн.

Все небезпечнішого характеру набуває засмічення і забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв і споживання.

Осушення боліт і заболочених угідь у Поліссі, створення переважно великих осушувальних систем, ігнорування еволюції природних геобіоценозів, ґрунтів і гідрологічних умов, а також прорахунки і порушення, допущені при їх проектуванні та будівництві, призвели до серйозного погіршення навколишнього природного середовища, завдало відчутних еколого-економічних втрат.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний і тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища.

Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.

45. Регіональні особливості розміщення і використання закладів освіти в Україні

Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. У систему освіти України входить приблизно 23 тис. дошкільних закладів.

Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий -- у західних регіонах.

Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область -- з іншого, становить 1:3.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ--ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. Припинили роботу 78 загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. Найбільша кількість - у Житомирській (26) та Чернігівській (15) областях.

46. Структурні і територіальні особливості розвитку і розміщення електроенергетики світу

Електроенергетика - капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів.

За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію.

Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел - вугілля, нафти, природного газу тощо. Єдиним відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика. Економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. За виробництвом електроенергії перед у світі веде теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив'язані саме до цих розробок. Збагачене кам'яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт. Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива. Попри гідроенергетичне будівництво, що триває в усьому світі, роль ГЕС в енергопостачанні постійно зменшується. Це пояснюється вищими темпами спорудження ТЕС, що працюють на мінеральному паливі.

Атомні електростанції (АЕС) використовують транспортабельне паливо - уран. Їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля водних джерел. До найбільших експортерів уранових концентратів належать Канада, Австралія, ПАР, Ніґер, Бразилія і США.

47. Регіональні особливості розселення населення в Україні. Українська діаспора

Попри те, що кількість населення в Україні неухильно зменшується, його густота залишається відносно високою. У середньому вона нині становить 77 осіб/км2, хоча по території країни населення розміщене нерівномірно.

Найбільшою концентрацією населення виділяється Донбас (Донецька і Луганська області). Тут проживає понад 15 % населення країни. Друге місце посідають центральні області, де зосереджено понад 12 % населення країни. Третє і четверте місця належать відповідно Придніпров'ю і Північному Сходу України, де проживає понад 11 % загальної кількості населення країни. Щільно заселені також і деякі західні області України, як от: Івано-Франківська, Львівська і Чернівецька області, що склалося історично. Густота населення тут перевищує 100 осіб/км2. Водночас Полісся і південь України через несприятливі природні умови (заболочені землі на Поліссі, нестача вологи на півдні) є малозаселеними. Це найнижчі показники в межах нашої країни.

Чинники розселення населення. Особливості розселення населення по території України, як і скрізь у світі, визначаються поєднанням природних і соціально-економічних чинників.

Територія України має загалом сприятливі для розселення природні умови та багаті природні ресурси, для яких характерна просторова неоднорідність. Найсприятливіші природні умови та багаті ресурси в Донецькій області, а найнесприятливіші умови та бідні ресурси у Волинській. При цьому за сумарною продуктивністю природних ресурсів різниця між крайніми показниками серед 24 областей і АР Крим становить 5,5 раза (найвища в Донецькій найнижча - у Волинській областях).

Саме інтенсивне освоєння надр у Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях значною мірою зумовило тут високу густоту населення. Отже, природні умови й ресурси суттєво впливають на формування розселення людей. Проте нині визначальну роль у розміщенні населення по території країни відіграє виробництво, адже будь-які підприємства (промислові, сільськогосподарські, транспортні тощо) потребують забезпечення робочою силою. Розвиткові поселень, крім виробництва, сприяє й виконання ними соціальних функцій, тобто створення лікувально-оздоровчих і освітніх установ, торговельних закладів і закладів культури, об'єктів побутового призначення.

Українська діаспора

Під українською діаспорою розуміють усіх українців поза політичними кордонами України, які відчувають духовний зв'язок з Україною. Передумовою виникнення такого явища є міграція українців через економічні негаразди і політичні причини. Нова еміграційна хвиля в 90_х роках ХХ - на початку ХХІ ст. поповнила українську діаспору в багатьох країнах світу, передусім Європи, Північної Америки, Азії. Нині за кордоном проживає загалом понад 11,3 млн українців. Понад половину з них мешкає у країнах СНД. При цьому левова частка припадає на Росію, де нині постійно проживає 4 млн 400 тис. українців. Чимало українських емігрантів (1 млн 278 тис.) оселилися в різних західноєвропейських країнах. Найчисленніша українська діаспора утворилась у Польщі удвічі менша вона в Румунії, третє місце за її чисельністю посідає Словаччина. У багатьох інших європейських країнах українська діаспора помітно менша. Америка є давно освоєною українськими емігрантами частиною світу. Нині їх тут 2 млн 598,5 тис. Лідером за чисельністю української діаспори є США. Утім не набагато їм поступається інша відома країна української міграції - Канада. Тут, переважно на півдні, у більш близьких для себе природних умовах, нині проживає понад мільйон українців. Українська діаспора Австралії (35 тис.) наймолодша. Вони оселилися на сході і півдні новообраної країни. Ще 0,5 тис. «наших» знайшли нову батьківщину в Новій Зеландії. Нарешті, 35 тис. колишніх наших співвітчизників загубилися на теренах велетенської Азії та сповненої екзотики Африки. З незалежністю України, українці переселяються в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні.

48. Характеристика головних хімічних регіонів світу

І. Західна Європа - 2/5 всієї продукції (орієнтація на експортну сировину) світового хімічного комплексу, „тонка” хімія, фармацевтична, парфумерія, фототовари, хімія побутового призначення, виробництво полімерів.

З цього району основні виробники Франція - 5% і Німеччина - 10%.

Найбільші центри нафтохімії - „Техас - Європа” (Роттердам - Антверпен), Гавр - Марсель, Південна Італія (Сицилія - Сардинія - Південь Апеннін), Шотландія.

ІІ. Північна Америка - ј світового виробництва (газо хімія, нафтохімія, мінеральні добрива)

США - 20% - узбережжя Мексиканської затоки (Хьюстон), Канада--внічний Схід (Нью-Йорк), Захід В Онтаріо, Квебеку, Альберті - 93% всіх підприємств країни

ІІІ. Східна та Південно-Східна Азія - 1/10 світового виробництва

Японія (1/6 світового виробництва) - нафтохімія на привізній сировині - Тихоокеанський промисловий пояс

Китай - основна хімія (мінеральні добрива), виробництво смол, пластмас, хімволокон

НІК - синтетичні продукти та напівфабрикати

ІV. Країни СНД - багатогалузева спеціалізація

Росія - 4% основна хімія, нафтохімія, хімія полімерних матеріалів Уральський, Центральний

Також Білорусь, Казахстан

V. Зона Перської затоки - Майже 7% світового виробництва, експорт напівфабрикатів органічного синтезу, мінеральних добрив (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран).

49. Місце Карпатського економічного району в галузевій і територіальній структурі господарства України. Їх проблеми розвитку

Площа - 56,6 тис.км.кв(9,4%), Насел. - 6,4млн.ос(12,7%).

Територіально-господарський комплекс Карпатського району має складну галузеву і функціонально-компонентну структури. Він складається з вісьмох взаємопов'язаних міжгалузевих територіальних комплексів (МТК): паливно-енергетичного, машинобудівного, хімічної індустрії, лісовиробничого,індустріально-будівельного, агропромислового, рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі трудових і природних ресурсів району і повністю чи окремими галузями характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці. За інтегральним природно-ресурсним потенціалом (22% загальноукраїнського показника) район поступається тільки Донецько-Придніпровському.

Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі машинобудування, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Традиційними галузями є нафтова і газова промисловість Прикарпаття. Останнім часом видобуток нафти і газу помітно знизився внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Провідна галузь комплексу -- електроенергетика. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі,яке видобувають у Львівсько-волинському районі. Важливою є роль західноукраїнської розподільної підстанції у міждержавній енергосистемі "Мир". Обслуговуючими галузями в комплексі є виробництво і ремонт гірничовидобувного й енергетичного обладнання (у Дрогобичі, Червонограді,Львові).

Територіальна структура комплексу представлена Прикарпатським нафтогазоенергетичним, Львівсько-волинським вугільно-енергетичним районами і рядом енергетичних центрів. Машинобудівний комплекс орієнтується на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львова і зосереджений переважно в обласних центрах. Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на виробництві меблів. Агропромисловий комплекс характеризується значним обсягом валової продукції та галузевою різноманітністю; це район зернового господарства, найбільшого в країні виробництва цукрових буряків (43% до загальноукраїнського виробництва), льонарства, овочівництва, виробництва м'яса (27%).

Проблеми:

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.

Передкарпатський реґіон, а також Рівненський промвузол знаходяться в зоні екологічної напруги, це проблема, яка мусить бути негайно вирішена за рахунок, зокрема, галузевого перепрофілювання.

Зовсім не розвинена рибна промисловість.

Дуже мало розвинена чорна металургія та електроенергетика.

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв

50. Регіональні особливості урбанізаційного процесу в світі

Урбанізамція -- процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три спільні риси, характерні для більшості країн.

- швидкі темпи зростання кількості міського населення.

- концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють духовні запити людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.

-«розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення -- від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій -- компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 72 %, а в країнах, що розвиваються,-- 32 %. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.

До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Найактивніше зростає населення великих міст (понад 100 тис. чоловік), дуже великих (понад 500 тис. чоловік) та міст-мільйонерів.

51. Особливості розміщення і оцінки мінеральних ресурсів у світі, ресурсозабезпеченість головних світових регіонів

Мінеральні ресурси поділяються на паливні, рудні, нерудні металургійні (флюси, вогнетриви), гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідротермальні (прісні і мінеральні природні води). Мінеральних ресурсів нараховується понад 250 видів. В середньому за рік добувають 8-10 млрд. т корисних копалин.

З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні -- кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ.

Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% -- на буре вугілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії.

Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється -- 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд т, природного газу -- 135 трлн м3. Особливе значення мають родовища нафти і газу з величезними запасами -- таких у світі близько 50. Більше половини з них знаходиться в країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАБ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвегії.

Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн т. У першу десятку країн добувачів і експортерів урану входять Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія та ін.

...