Система доходів та видатків бюджетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

фінансовий видаток бюджет

1. Основи організації практики

2. Структура, функції та головні завдання фінансового управління

3. Система доходів бюджетів

4. Система видатків бюджетів

5. Видатки бюджету на виробничу сферу

6. Видатки бюджету на соціальний захист населення

7. Видатки бюджету на освіту

8. Видатки бюджету на охорону здоров'я

9. Видатки бюджету на культуру та мистецтво

10. Видатки бюджету на управління

1. Основи організації практики

З метою закріплення і поглиблення знань, одержаних мною під час навчання, і формування в нас професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час роботи у фінансових державних організаціях, в рамках навчального процесу я проходила виробничу практику. Це дозволило сформувати цілісне уявлення про зміст і особливості моєї майбутньої професії не лише через сукупність одержаних теоретичних знань, а й з погляду практичної діяльності реально діючих підприємств та установ, набути елементарних практичних навичок.

Під час проходження практики я, поглибивши теоретичні знання, навчилася аналізувати виробничу і фінансову діяльність, виявляти допущені прорахунки, складати та оформлювати організаційно-розпорядчу документацію, дотримуючись законодавства у сферах фінансово-організаційної фахової діяльності, здійснювати облік, контроль і економічний аналіз фінансово-господарських операцій, складати бухгалтерську та податкову звітність і тощо.

Згідно з робочою програмою базовими установами для проходження виробничої практики є суб'єкти господарської діяльності всіх форм власності і виробничої спеціалізації, в яких виділені структурні функціональні підрозділи, що здійснюють комплекс фінансово-економічних робіт, а також державні фінансові установи.

Базою проходження практики було фінансове управління Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради.

2. Структура, функції та головні завдання фінансового управління

В управлінні місцевими фінансами центральне місце посідають місцеві фінансові органи, які входять до системи Міністерства фінансів України і є виконавчими органами державних адміністрацій і місцевих рад. Місцеві фінансові органи діють на рівні областей, районів і міст. Вони мають подвійне підпорядкування. По вертикалі підпорядковуються відповідному вище стоячому фінансовому органу, a пo горизонталі - державним адміністраціям або місцевим радам.

Місцевий фінансовий орган це установа, яка, відповідно до законодавства України організовує та здійснює функції зі складання проектів та виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Основні завдання фінансового управління:

- забезпечення реалізації державної бюджетної політики на відповідній території;

- складання розрахунків проекту міського бюджету і подання їх на розгляд виконавчого комітету;

- підготовка пропозицій щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку міста;

- розробка пропозицій щодо удосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат;

- здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів та коштів цільових фондів, утворених радою;

- здійснення загальної організації та управління виконання міського бюджету, координація діяльності учасників бюджетного

процесу з питань виконання бюджету.

Основні функції фінансового управління в галузі управління:

- розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запитів;

- визначення порядку та термінів розробки бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів;

- проведення на будь-якому етапі складання і розгляду проекту міського бюджету, здійснення аналізу бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів щодо його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів;

- прийняття рішень про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту міського бюджету перед поданням його на розгляд виконкому міської ради;

- участь у розробці балансу фінансових ресурсів міста, аналіз соціально-економічних показників розвитку міста та врахування їх під час складання міського бюджету;

- організація роботи, пов'язаної зі складанням проекту міського бюджету, за дорученням голови - визначення порядку і термінів подання структурними підрозділами міської ради ма-теріалів для підготовки проекту міського бюджету; складання проекту міського бюджету;

- забезпечення протягом бюджетного періоду відповідності розпису міського бюджету встановленим бюджетним призначенням;

- здійснення в процесі виконання міського бюджету за доходами прогнозування та проведення аналізу доходів міського бюджету;

- організація виконання міського бюджету. Разом з іншими структурними підрозділами міської ради, органами державної податкової служби, територіальними органами Державного казначейства забезпечення надходження доходів до міського бюджету та вжиття заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;

- складання кошторису доходів і видатків міського бюджету, забезпечення фінансування заходів, передбачених відповідним міським бюджетом, підготовка у встановленому порядку пропозицій щодо внесення змін до кошторису у межах річних бюджетних призначень та здійснення у встановленому порядку взаємних розрахунків міського бюджету з обласним бюджетом;

- здійснення в установленому порядку організації та управління виконанням міського бюджету; координація в межах своєї компетенції діяльності учасників бюджетного процесу 3 питань виконання міського бюджету та здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

- проведення моніторингу змін, що вносяться до міського бюджету;

- розгляд балансів, звітів про виконання міського бюджету та інших фінансових звітів;

- проведення разом з відповідними органами державної по-даткової служби аналізу стану надходження доходів до міського бюджету та підготовка пропозиції про доцільність запровадження на території міста місцевих податків і зборів, а також надання пільг з податків;

- проведення на базі статистичної та фінансової звітності, прогнозних розрахунків аналізу економічного і фінансового ста-ну підприємств, установ і організацій, розташованих на території міста, тенденцій і динаміки розвитку різних форм власності; під-готовка пропозиції щодо визначення додаткових джерел фінансо-вих ресурсів;

- здійснення фінансування підприємств, установ та організацій, переданих у встановленому Законом порядку в управління міській раді, а також заходів, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм території, дорожнім будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;

- перевірка правильності складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами і організаціями, які фінансуються з міського бюджету;

- участь у розробці пропозицій з удосконалення структури міськоїради; підготовка пропозиції щодо визначення чисельності працівників, фонду оплати їх праці, витрат на утримання апарату виконавчого комітету міської ради та здійснення контролю за витрачанням цих коштів;

- підготовка і подання виконкому міської ради офіційних висновків про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду міського бюджету для прийняття рішення про внесення змін до міського бюджету.

У Фінансовому управлінні України працює понад 16 тисяч осіб, а його територіальна структура фінансового управління надана у рисунку 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1. Територіальна структура фінансового управління

Невід'ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними.

Таким чином, платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

- системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

- систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси "Операційний день банку". Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо);

- внутрішньобанківських платіжних систем - програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕН;

- систем "клієнт-банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

- система масових платежів із використанням пластикових карток;

- система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Необхідними елементами ефективно функціонуючих платіжних систем є:

- нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, має створювати сприятливі умови для забезпечення потреб нормального функціонування платіжної системи;

- бухгалтерська і технологічна модель є основним операційним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку і звітності, включає платіжні інструменти та механізми переказу коштів;

- технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіжної системи. Вона включає, зокрема, програмні та технічні засоби обробки та передачі даних, обслуговуючий персонал тощо;

- захист інформації як сукупність програмно-технічних, нормативно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;

- сторону, що здійснює платіж (платника);

- сторону, яка отримує платіж (одержувача);

- інструмент платежу;

- одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

3. Система доходів бюджетів

Бюджетна класифікація України містить такі розділи:

1) доходи бюджету;

2) видатки бюджету;

3) фінансування бюджету;

4) державний борг.

Доходи бюджету складаються з п'яти основних груп:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) державні цільові фонди;

5) офіційні трансферти.

Перша цифра восьмизначного коду класифікації доходів бюджету відповідає зазначеним групам; друга -- номеру підгрупи бюджетної класифікації; третя та четверта -- розділу, п'ята та шоста -- параграфу конкретного розділу, який визначає різновид надходжень; сьома і восьма -- виду бюджету (державний, республіканський, обласний, міський тощо).

Доходи бюджетів України поділяють на доходи державного бюджету та доходи місцевих бюджетів.

Доходи державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які регулюються відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету виражають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Доходи бюджету можуть формуватися на основі п'ятьох методів централізації коштів:

1) пряме вилучення доходів з державного сектору;

2) отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

3) податковий метод;

4) позиковий метод;

5) емісія грошей.

Надходження від державного сектору зазвичай є незначними, що пояснюється кількома причинами. По-перше, держава, як правило, працює у непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності; по-друге, у більшості випадків діяльність державних підприємств має неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. Формами таких доходів е платежі за ресурси, лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр. Ці надходження в Україні становлять 2 %.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб та може здійснюватися тільки на підставі законів.

Позиковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі.

Емісія грошей -- це формування доходів бюджету за рахунок спеціально випущених додаткових грошових коштів.

За нормальних умов основу доходів бюджету становлять податки -- 95--98 % і позики -- 2--5 %.

Крім цього, держава має використовувати емісійний дохід -- дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків.

Є дві основні групи джерел формування доходів бюджету: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх джерел формування доходів бюджету належать створений валовий внутрішній продукт, який є основним джерелом формування дохідної частини бюджету, і національне багатство, що використовується тоді, коли не вистачає обсягів створеного валового внутрішнього продукту або є певний надлишок природних ресурсів у державі.

Зовнішні джерела формування дохідної частини бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть створюватися на основі таких методів: прямий перерозподіл (репарація), міжнародний кредит фінансових організацій або іноземних держав, оподаткування експортно-імпортної діяльності, валютне регулювання, яке базується на відхиленні встановленого курсу валют від реального їх співвідношення, та ціновий механізм.

Детальніше зупинимося на бюджетній класифікації доходів.

Першою й основною групою доходів бюджету є податкові надходження, які становлять 55--60 % у загальній структурі доходів бюджету.

До податкових надходжень належать:

1) прямі податки (податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата за землю);

2) непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний збір і мито);

3) ресурсні платежі (збір за спеціальне використання водних ресурсів, лісовий дохід, збір за спеціальне користування надрами для видобутку корисних копалин);

4) платежі за державні послуги, рентні та компенсаційні платежі (державне мито, рентні платежі за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, різниця у цінах на природний газ, відрахування на дорожні роботи тощо);

б) місцеві податки і збори (податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір, курортний збір, збір за паркування автотранспорту, збір за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір за здійснення закордонного туризму, збір за видачу ордера на квартиру, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак тощо).

Наступною групою доходів бюджету є неподаткові надхо-дженнЯу які становлять у структурі бюджетних надходжень близько 20 % і до яких належать:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерцій-пого та побічного продажу;

3) доходи від штрафів і фінансових санкцій;

4) доходи від реалізації дорогоцінних металів і коштовного каміння;

5) інші неподаткові надходження.

Третя група бюджетних надходжень -- доходи від операцій з капіталом містить:

1) надходження від продажу основного капіталу;

2) надходження від продажу державних матеріальних резервів;

3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

4) податки та фінансові санкції щодо операцій з капіталом.

Останньою групою бюджетних надходжень є офіційні трансферти -- кошти, отримані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших державних або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Вони можуть надаватися у вигляді дотацій, субсидій або субвенцій.

На рівень доходів державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори, які мають економічне, соціальне, політичне та національне спрямування.

На величину доходів впливає податковий потенціал -- сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території максимально можлива сума надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства.

Доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Доходи місцевих бюджетів формуються на підставі Конституції України, Бюджетного кодексу, Законів України "Про податкову систему України", "Про місцеве самоврядування в У країні" та інших нормативних актів. Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів. Склад доходів, які закріплено за місцевими бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування, утверджено ст. 64,66,69 Бюджетного кодексу. Склад доходів місцевих бюджетів містить:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) спеціальні надходження;

4) міжбюджетні трансферти (дотації, субвенції).

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, до якої належать надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Всі надходження і витрати формують єдиний баланс відповідного бюджету.

У Бюджетному кодексі окремо визначено такі категорії доходів.

1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (так званий перший кошик):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним кодексом (ст. 65);

2) державне мито в частині, тцо належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами)), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

2. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та не враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (так званий другий кошик):

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 % плати за землю -- для бюджетів м. Києва та Севастополя, 75 % плати за землю -- для бюджетів міст республіканського значення АРК та обласного значення, 60 % плати за землю -- для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що е у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок не-сільсько господарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебуває у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотримання умов щодо боргових зобов'язань (визначено ст. 17 Бюджетного кодексу);

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

3. Надходження до бюджету розвитку, до яких належать:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок не-сільсько господарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик" які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійсненні у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" передбачені точкові субвенції у розмірі 2,8 млрд. грн:

1) Київ (Закон України "Про столицю -- місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. № 401-ХІУ) отримує 1561 млн. грн, з них 561 млн. -- на виконання функцій столиці;

2) Крим -- 30 млн. грн -- на виконання вимог конституції АРК;

3) Славутич -- 3 млн. грн -- компенсація закриття ЧАЕС;

4) Жовті Води -- 7 млн. грн -- на виконання заходів із радіаційного і соціального захисту населення;

5) Донецька обл. -- 140 млн грн -- на реконструкцію аеропорту "Донецьк**;

6) Алчевськ та Артемівськ по 20 млн. грн -- субвенції на соціально-економічний розвиток.

У Законі України № 107-ІУ від 18.12.2008 р. "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України** передбачено цільові субвенції з Державного бюджету у загальному обсязі 2000320 тис. грн таким областям: Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій, а також міському бюджету міста Чернівці для ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 23--27 липня 2008 р. Видатки бюджету міста Києва на виконання функції столиці у 2008 р. здійснювалися відповідно до окремо затвердженої Програми Кабінету Міністрів України. Розподіл субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток здійснювався з погодження із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Через світову фінансову кризу 2008 р. у Державному бюджеті на 2009 р. не було передбачено субвенцій місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток.

Згідно із статистичними даними найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів нині мають від надходжень від загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які практично не пов'язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування і становили залежно від року 50--70 % доходів загального фонду. Частка надходжень від власних джерел, насамперед від місцевих податків і зборів, за цей час не перевищувала 2--10 %. Збереження такої структури і падалі не дасть можливості місцевим органам влади бути справді незалежними, як фінансово, так і політично, і в свою чергу дозволить їм перекладати відповідальність за власні прорахунки в економічній діяльності на державні органи влади. Організаційно всі доходи бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.

Закріпленими є доходи, які законодавчо повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоящим бюджетам або частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і в певному обсязі підлягають передачі нижчестоящим бюджетам. Так, до складу доходів державного бюджету України належать такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, податок на прибуток, ввізне мито, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України, збір на обов'язкове соціальне страхування у випадку безробіття, збір до Державного інноваційного фонду надходження від гербового збору.

Однак це не означає, що дохідна частина бюджету має спиратися тільки на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям може не вистачати закріплених дохідних джерел для покриття видатків у тих обсягах, які передбачені програмою економічного та соціального розвитку. У цьому випадку надаються відповідні суми відрахувань від загальнодержавних податків і зборів завдяки бюджетному регулюванню.

Регульовані доходи характеризуються тим, що вони передаються як відрахування від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету до нижчестоящих бюджетів для їх збалансування.

Згідно із завданнями щодо розмежування доходів між окремими ланками бюджетної системи України законодавством встановлено такий порядок регулювання доходів бюджетів. З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частка доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій та субвенцій. Обсяг цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік за поданням Президента України.

Досить довго тривають дискусії щодо реформування місцевих бюджетів, трансформації міжбюджетних відносин і збільшення ролі місцевих бюджетів, укріплення їх фінансової бази.

Реформа місцевих бюджетів має вирішити такі проблеми:

1) збільшення доходів місцевих бюджетів (не дивлячись на позитивну динаміку зростання доходів місцевих бюджетів, зростання доходів державного бюджету дуже швидкими темпами та зменшення частки місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету, зростання швидкими темпами соціальних виплат і заробітних плат бюджетним установам загострюють цю проблему);

2) залежність місцевих бюджетів від фізичних осіб: у структурі їх доходів частка податку з доходів фізичних осіб становить 60 %, тому необхідно диверсифікувати ризики;

3) дотаційну залежність місцевих бюджетів від державного, оскільки в Україні на сьогодні 645 місцевих бюджетів (93,3 %) є дотаційними, а сума дотацій їм (без урахування видатків державного бюджету на централізовані програми, додаткові дотації та субвенції) становить 50 % їх власних доходів (якщо додати всі інші трансферти з державного бюджету, то загальна сума дотацій перевищить власні доходи на 11,2 %. Основні завдання реформування місцевих бюджетів є такими:

1) підвищення ефективності процесу формування видаткової частки місцевих бюджетів, децентралізація управління фінансами;

2) впровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

3) укріплення фінансової основи місцевих бюджетів;

4) посилення інноваційно-інвестиційної складової місцевих бюджетів;

5) удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;

6) підвищення ефективності управління місцевими фінансами, посилення контролю і відповідальності за виконання та притримання бюджетного законодавства;

7) забезпечення прозорості процесу формування і виконання місцевих бюджетів.

4. Система видатків бюджетів

Видатки державного бюджету -- це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій і виражають економічні відносини, на основі котрих здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних коштів зумовлені такими факторами:

-- необхідністю утримання державних установ;

-- рівнем розвитку регіонів держави;

-- зв'язками видатків із загальнодержавного бюджету з видатками місцевих бюджетів;

-- формами надання бюджетних коштів;

-- іншими факторами, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної та політичної ситуації в державі.

Згідно з функціями, які виконує держава, видатки бюджету поділяються на:

1) видатки на здійснення загальнодержавних функцій (на вищі органи державного управління, органи місцевого самоврядування, фінансову та фіскальну діяльність, зовнішньополітичну діяльність, фундаментальні дослідження, проведення виборів і референдумів, обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів);

2) видатки на оборону (на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розроблення у сфері оборони);

3) видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу (на діяльність із забезпечення громадського порядку, боротьбу зі злочинністю, охорону державного кордону, протипожежний захист і рятування, судову владу, кримінально-виконавчу систему та виправні заходи, діяльність у сфері безпеки держави, нагляд за дотриманням закону та представницькі функції у суді, дослідження і розроблення у сфері громадського порядку);

4) видатки на економічну діяльність держави (на сільське господарство, лісове та мисливське господарство, рибне господарство, паливно-енергетичний комплекс, промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, телекомунікації, інформатику, інші галузі економіки);

5) видатки на охорону навколишнього природного середовища (на запобігання та ліквідацію забруднення навколишнього середовища, охорону та раціональне використання природних ресурсів, утилізацію відходів, збереження природно-заповідного фонду);

6) видатки на житлово-комунальне господарство (на житлове господарство, комунальне господарство, іншу діяльність у сфері житлово-комунального господарства);

7) видатки на духовний та фінансовий розвиток (на фізичну культуру і спорт, культуру та мистецтво, засоби масової інформації);

8) видатки на охорону здоров'я (на поліклініки, швидку та невідкладну допомогу, лікарні, санаторно-курортні заклади, іншу діяльність у сфері охорони здоров'я);

9) видатки на освіту (на дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, матеріальне забезпечення навчальних закладів);

10) видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення (на соціальний захист у випадку непрацездатності, соціальний захист пенсіонерів, ветеранів війни та праці, соціальний захист сім'ї, дітей та молоді, соціальний захист безробітних).

За економічними ознаками видатки поділяються на:

-- поточні (видатки на товари і послуги, виплата відсотків за зобов'язаннями, субсидії та поточні трансфертні виплати, всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються на поточні цілі);

-- капітальні -- платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що передаються отримувачем з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов'язаних з руйнуванням чи ушкодженням основних фондів (придбання основного капіталу, створення державних запасів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти).

Видатки на здійснення неделегованих державних повноважень -- це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню (законодавча і виконавча влада, утримання Секретаріату Президента та ін.). Видатки на здійснення делегованих державних повноважень -- це видатки, які визначаються функціями держави, можуть бути передані місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання і здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і трансфертів. Видатки на здійснення власних повноважень -- це видатки на реалізацію прав, обов'язків і функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Бюджетне фінансування -- певна система надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом.

Бюджетне фінансування має такі принципи:

1) плановості (витрати з державного бюджету визначаються законом про Державний бюджет України, тобто всі витрати плануються);

2) цільового характеру бюджетних асигнувань (бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням);

3) ефективності (отримання максимального ефекту за мінімуму витрат);

4) безповоротності бюджетних асигнувань;

5) безоплатності (за користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, установа чи організація не сплачує будь-яких відсотків);

6) справедливості та неупередженості (бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупереджено-го розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів);

7) публічності та прозорості (оприлюднення звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийняття відповідних рішень); .

8) контрольованості витрачання бюджетних коштів (використання всіх видів форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів).

Форми бюджетного фінансування с такими.

1. Фінансування за системою "нетто-бюджет". Ця форма характеризується наданням бюджетних коштів на досить обмежений перелік витрат, затверджений у бюджеті.

2. Фінансування за системою "брутто-бюджет". Ця форма застосовується для підприємств, установ, які повністю фінансуються з бюджету, і нею бюджетні асигнування поділяються на всі види витрат, які забезпечують як поточну діяльність, так і розширене виробництво залежно від специфіки підприємства чи установи.

Методи бюджетного фінансування є такими.

1. Пряме бюджетне фінансування -- надання бюджетних асигнувань, які забезпечуються відповідними джерелами надходжень.

2. Метод єдиного казначейського рахунку використовується для фінансування установ та організацій і е системою бюджетних рахунків органів державного казначейства, які відкриті в банку і з котрих органами державного казначейства здійснюються платежі.

3. Трансферти передбачають у випадку незабезпеченості необхідних витрат відповідними джерелами надходжень або недостатності цих джерел на регіональному рівні використання дотацій та субвенцій.

Субвенції -- міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Дотація вирівнювання -- міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

4. Бюджетні позики займають проміжне місце між безповоротним бюджетним фінансуванням і позиками комерційних банків. Відмінність від бюджетного безповоротного фінансування полягає у тому, що цей вид позик надається з умовою повернення, але або взагалі без відсотків, або за пільгові відсотки, що набагато нижчі за відсотки, які застосовують комерційні банки. Надання цього виду позик здійснюється на основі розпорядження Кабінету Міністрів України.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватися як:

-- кошторисне фінансування (фінансування за кошторисом);

-- фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції -- виділення бюджетних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу);

-- державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти -- особлива форма надання допомоги юридичним і фізичним особам);

-- бюджетні кредити (тимчасова фінансова допомога державним підприємствам на умовах поворотності).

Видатки державного бюджету регламентуються Бюджетним кодексом, законом України про державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

Починаючи з 2000 року у державному бюджеті, в його видатковій частині передбачаються два фонди: загальний та спеціальний. У ст. 30 Бюджетного кодексу передбачено, що до видатків державного бюджету належать бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією державних програм.

Ст. 82 Бюджетного кодексу передбачає види видатків на здійснення повноважень, які мають фінансуватися з державного бюджету, У ст. 87 перелічені державні програми, які мають фінансуватися з державного бюджету, -- видатки:

-- на державне управління;

-- судову владу;

-- міжнародну діяльність;

-- фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

-- національну оборону;

-- правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

-- освіту;

-- охорону здоров'я;

-- соціальний захист та соціальне забезпечення;

-- культуру і мистецтво;

-- державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

-- фізичну культуру і спорт;

-- державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

-- програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

-- державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

-- державні інвестиційні проекти;

-- державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

-- створення та поповнення державних запасів і резервів;

-- обслуговування державного боргу;

-- проведення виборів і референдумів, інші програми, які мають виключно державне значення.

Фінансування окремих програм економічного та соціального спрямування за місцем реалізації цих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки -- видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких -- забезпечення національної безпеки. Вони включаються до державного бюджету без деталізації.

У державному бюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету, який формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Резервний фонд не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

За недостатнього надходження платежів у дохідну частину бюджету використовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочують видатки. Також е так звані захищені статті, про що говорить ст. 55 Бюджетного кодексу, захищенні статті видатків Державного бюджету України визначаються Законом про Державний бюджет України.

Перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2013 р. за економічною структурою має такий вигляд:

-- оплата праці працівників бюджетних установ;

-- нарахування на заробітну плату;

-- придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;

-- забезпечення продуктами харчування;

-- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

-- виплата відсотків за державним боргом;

-- трансферти населенню;

-- трансферти місцевим бюджетам.

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що і видатки державного бюджету, але на місцевому рівні. Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмірі цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, -- відповідними районними та обласними бюджетами.

Видатки місцевих бюджетів, передбачені ст. 70 Бюджетного кодексу, включають бюджетні призначення, установлені рішеннями про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією відповідних програм. Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Проте є певні суперечності між нормами Бюджетного кодексу та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Специфічність напрямів видатків місцевих бюджетів залежить від таких чинників: рівня місцевого бюджету, особливостей інфраструктури, фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці, участі адміністративно-територіальної одиниці у загальнодержавних і регіональних програмах, необхідності вирішення актуальних місцевих проблем. До таких видатків належать:

-- видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань і враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів: на утримання органів місцевого самоврядування, освіту, первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, утримання сільських, селищних і міських палаців культури, клубів та бібліотек;

-- видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів: на державне управління, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, державні, культурно-освітні та театрально-видовищні заклади, державні програми розвитку фізичної культури і спорту;

-- видатки, що не враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів на місцеву пожежну охорону, позашкільну освіту, програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, сім'ї, місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів, заходи з організації рятування на воді, обслуговування боргу органів місцевого самоврядування, транспорт, дорожнє господарство та інші програми.

Ст. 67 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено фінансування витрат, пов'язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади, та виконання рішень органів державної влади. Повноваження органів виконавчої влади, надані законом, фінансує держава у повному обсязі для їх здійснення органами місцевого самоврядування. Кошти для цього передбачаються щорічно в Законі України "Про Державний бюджет України". Рішення органів державної влади, які зумовлюють додаткові видатки органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм фінансових ресурсів. Витрати, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, які не було попередньо забезпечено відповідними фінансовими ресурсами, компенсує держава.

Поняття бюджету розвитку, визначено в ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" як доходи і видатки місцевого бюджету, що утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази. Ст. 71 Бюджетного кодексу встановлено складові доходів і витрат бюджету розвитку. Доходи бюджету розвитку формують за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміїцення місцевих позик, трансфертів з інших бюджетів (ч. 5 ст. 63 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів і містить:

-- видатки на погашення основної суми боргу;

-- капітальні видатки;

-- внески органів влади у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не має перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення і використання відповідні виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про витрачання коштів цього бюджету.

Головною проблемою залишається незабезпечення місцевих бюджетів за видатками на виконання делегованих державою повноважень, а також на фінансування програм соціально-економічного розвитку.

У січні -- вересні 2009 р. до місцевих бюджетів надійшло 36,4 млрд. грн доходів, що враховують при визначенні міжбюджетних трансфертів ("перший кошик"), що становить 71,7 % річного розрахункового показника Міністерства фінансів України. Порівняно з даними за 2013 р. надходження цих доходів зменшилися на 1,1 млрд. грн, або на 2,8 %. Обсяг доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів ("другий кошик") у січні -- вересні 2010 р. склав 6,9 млрд. грн, що на 8,2 % більше, ніж надійшло у відповідному періоді попереднього року. Річний розрахунковий показник Міністерства фінансів України, передбачений на 2013 р. за цими надходженнями, виконано на 67,5 %. За січень -- вересень 2013 р. до спеціального фонду місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) надійшло понад 8,0 млрд. грн, що на 22,8 % менше, ніж в аналогічному періоді 2012 р.

Загальний дохід місцевих бюджетів у 2013 р., що враховується під час розрахунку трансфертів (перший кошик), становить 32 млрд. грн, тобто є на 33,4 % більшим за планові показники 2012 р. На підвищення цін і тарифів на енергоносії передбачено 695 млн. грн. Частка енергоносіїв у видатках місцевих бюджетів на сьогодні становить 10 %, тобто є більшою за 5 млрд. грн. Частка заробітної плати з нарахуваннями у місцевих бюджетах за винятком м. Києва перевищує 80 % (2012--2013 рр.). Більш-менш прийнятними були б такі показники: 67 % на заробітну плату, 10 % на капітальні видатки. Твердження, що місцеві бюджети становлять більше 43 % зведеного бюджету, пояснюється тим, що 17 млрд. грн формують субвенції місцевим бюджетам, у тому числі більше 14 млрд. грн -- субвенції на соціальний захист. Ці гроші проходять через місцеві бюджети транзитом і ніякого впливу на їх використання місцеві органи самоврядування не мають. Якщо виключити із розрахунку субвенцію на соціальний захист і суми, що забираються до державного бюджету, то частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті буде становити 32 %. На власні повноваження місцевого самоврядування припадає 4,1 млрд грн (0,7 % ВВП, або 2,3 % зведеного бюджету).

Бюджети АРК і міські бюджети приймаються виключно стосовно дефіциту бюджету розвитку, тобто перевищення видатків відповідних бюджетів понад їхні доходи, які утворюються та використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази (ст. 72 Бюджетного кодексу, ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Отже, фінансування обов'язкових, життєво-необхідних витрат для територіальних громад здійснюють обов'язково (поточний бюджет) або забезпечують просте відтворення. Дефіцит же поширено лише на видатки щодо розширеного відтворення.

5. Видатки бюджету на виробничу сферу

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сферн; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних коштів держава змушена вкладати у розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави, якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

-- регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою суспільних послуг;

-- впливати на вартісну структуру виробництва;

-- стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, суттєво впливаючи на зміцнення своєї економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки -- це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої -- рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2011 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

...