Організація та шляхи підвищення виробництва м’яса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

на тему

Організація та шляхи підвищення виробництва м'яса

ВСТУП

Галузь тваринництва має особливо велике значення для подальшого розвитку і успішного функціонування агропромислового комплексу України. Насамперед, вона забезпечує населення харчовими продуктами, а переробні галузі сировиною. Більше 60% грошових надходжень в АПК - від тваринницької галузі. За рівнем її розвитку завжди робили і роблять висновки про ефективність і культуру всього АПК країни.

Незважаючи на історичний розвиток галузі м'ясного скотарства в нашій країні вона є збитковою в більшості підприємств. Основними факторами, що зумовлюють ефективність виробництва яловичини, є: порода, рівень і повноцінність годівлі худоби, вихід телят на 100 корів, жива маса худоби при реалізації, ціна на яловичину.

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Питома вага його продукції в загальному об'ємі тваринницької продукції складає близько 60%. В Україні в основному переважає молочно-м'ясне скотарство. Останнім часом особливо різко знизилася продуктивність молочно-м'ясного скотарства. Оскільки ця підгалузь є провідною у тваринництві, ці зміни особливо відчутні. М'ясна худоба має ряд специфічних особливостей, які зумовлюють її переваги над молочною. Так, у м'ясному скотарстві значно нижчі енергоємність і трудомісткість, ніж у молочному, м'ясна худоба значно менше потребує концентрованих кормів, вона добре використовує пасовища та корми від переробної промисловості.

Метою написання дипломної роботи є дослідження сучасного стану ефективності виробництва м'яса великої рогатої худоби, пошук шляхів його удосконалення, а також аналіз виробництва м'яса ВРХ Житомирської області, виявлення факторів зниження валового виробництва продукції, пошук резервів та шляхів підвищення кількості вироблюваної тваринницької продукції, росту її ефективності з урахуванням екологічних аспектів.

Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі вирішувались такі завдання:

1. дослідити принципи організації виробництва продукції м'ясного скотарства;

2. визначити сутність прояву категорії “економічна ефективність” у м'ясному скотарстві;

3. проаналізувати обсяги виробництва м'яса великої рогатої худоби в досліджуваному підприємстві;

4. визначити вплив комплексу факторів на формування рівня ефективності виробництва м'яса великої рогатої худоби;

5. розробити пропозиції щодо підвищення продуктивності та ефективності виробництва м'яса ВРХ.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні і практичні аспекти забезпечення економічної ефективності виробництва м'яса ВРХ на досліджуваному сільськогосподарському підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема м'яса великої рогатої худоби на підприємстві.

Методологічною основою дослідження є концептуальні положення економічної теорії з питань виробництва сільськогосподарської продукції, ринкових відносин, системний підхід до вивчення економічних явищ, наукові праці вчених.

Вирішення поставлених в дипломній роботі завдань здійснювалась на основі звітності підприємства із застосуванням різних методів: економіко-розрахункового, нормативного, балансового, економіко-математичного з використанням обчислювальної техніки, графічного, аналізу і синтезу, особистих спостережень та ін.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА М'ЯСА ВРХ

продуктивність економічний яловичина скотарство

1.1 Основні принципи організації виробництва яловичини

Спеціалізоване м'ясне скотарство - це високоякісна яловичина. Великі резерви подальшого нарощування її виробництва залежать від інтенсифікації відтворення стада, вирощування молодняку, скорочення строків відгодівлі і збільшенні перед забійної живої маси тварин.

Висока ефективність виробництва яловичини досягається тільки там де існує комплексний підхід до вирішення всіх технологічних ланцюгів вирощування і відгодівлі худоби. При цьому важливо мати поголів'я з високим генетичним потенціалом м'ясної продуктивності і міцну кормову базу, розраховану на повне забезпечення потреб тварин у кормах протягом усього строку їх утримання. Недотримання однієї з цих умов різко зменшує можливості, закладені у технології виробництва яловичини.

Перевага м'ясного скотарства - в значно менших капітальних вкладеннях І в трудових затратах. Затрати на будівництво у цій галузі в 1,3_1,5 рази менші ніж у молочному скотарстві, а продуктивність праці в 1,5 рази вища. Цими факторами і визначається можливість високої рентабельності м'ясного скотарства [16, с. 17].

Економічна ефективність м'ясного скотарства значною мірою залежить від виходу молодняку живої маси та розвитку теляти при відлученні. Годівля телят у підсисний період значною мірою позначається не тільки на приростах живої маси, а й на розвитку органів травлення, обміні речовин і в кінцевому підсумку - на здатності тварин використовувати корми, тобто в підсисний період закладаються передумови наступної ефективної відгодівлі худоби. Максимальну продуктивність можна одержати лише від тварин, які можуть з найбільшою користю для себе переробляти дешеві об'ємисті корми, що залежить від ступеня підготовки шлунку, кишечнику і всього організму до їх засвоєння. Теля, яке має велику живу масу при відлученні, забезпечує кращі прирости при подальшому вирощуванні Тому, основним завданням у м'ясному скотарстві є забезпечення виходу 85-90 телят від 100 корів і нетелей. Жива маса бичків при здачі на забій має становити 500-550, а пізніше понад 600 кг [9, с. 2].

Молодняк повинен реалізовуватись у 18-21-місячному віці. Такий рівень розвитку молодняку буде досягнутий за умови середньодобових приростів живої маси від народження до реалізації в межах 900-1000 г. При цьому жива маса бичків при відлученні у 8-місячному віці має становити не менше 270 кг. Годівля молодняку повинна забезпечувати Інтенсивне його вирощування і відгодівлю від народження і до реалізації живою масою не менше 450-500 кг [9, с. 3].

Високі вагові кондиції повинні забезпечуватись в першу чергу за рахунок збільшення приростів, а не продовження строків вирощування і відгодівлі. Тому основним фактором, який визначає високий ступінь формування м'ясної продуктивності худоби, є оптимальний енергетичний рівень кормових раціонів, які використовуються.

Економічна ефективність м'ясного скотарства залежить від інтенсивності вирощування бичків і рівня виробництва яловичини з розрахунку на корову м'ясного напрямку продуктивності. У структурі витрат на м'ясну худобу головне місце відведене вартості кормів. При Інтенсифікації галузі витрати на корми становлять 60-65%. На одну корову на рік орієнтовні витрати кормів на фермах із закінченим оборотом стада повинні бути 60 ц к. од. Економічно обґрунтованими витратами кормів на 1 ц приросту живої маси м'ясної худоби з урахуванням витрат і на маточне поголів'я можна вважати 11-13 ц к. од.; при відгодівлі худоби - 7 70,5 ц к. од., в тому числі після 8-місячного віку 7 ц к. од. [32, с. 97]. Таким чином, вартість кормів залежить насамперед від джерел їх надходження (власного виробництва чи покупних) з урахуванням заготівлі, транспортування, підготовки до згодовування тощо. Тому основним фактором підвищення економічної ефективності яловичини з одночасним зменшенням собівартості кормів є наявність власної міцної кормової бази господарства.

Велике значення у підвищенні економічної ефективності м'ясного скотарства має продуктивність праці. Найпростішою технологією, яка забезпечує високу продуктивність м'ясного поголів'я, низьку собівартість продукції і високу продуктивність праці є та, що ґрунтується на безприв'язному утриманні усіх груп тварин. При високому рівні механізації виробничих процесів один оператор може доглядати 800-1000 тварин на відгодівлі.

Результати виробництва визначаються також за вартісними показниками, серед яких основне значення має собівартість продукції. В ній відображається вся сума затрат на виробництво 1 ц продукції по статтях затрат, а саме: витрати по оплаті праці з відрахуваннями, вартість кормів, витрати по захисту тварин, утримання основних засобів, роботи і послуги, витрати, пов'язані з організацією виробництва і управлінням, страхові платежі та інші витрати.

Важливою умовою підвищення ефективності виробництва яловичини є удосконалення стада, структура якого формується в господарстві залежно від спеціалізації. Господарства із закінченим оборотом стада формують у себе всі статевовікові групи тварин. Економічна ефективність характеризується таким важливим економічним показником як продуктивність тварин, яка в свою чергу залежить від матеріально-технічної бази, що забезпечує ріст продуктивності тварин, підвищує загальний рівень і якість годівлі тварин, збалансованої по білку, мікроелементах, обмінній енергії. Використання вітаміну D при вирощуванні на м'ясо сприяє збільшенню забійного виходу на 2,05-2,45% і маси туш на 8,3-18,3%, а при згодовуванні вітаміну А маса туш збільшувалась на 4,6-11,5%. Крім вказаних вище факторів, можливим резервом підвищення м'ясної продуктивності ВРХ і якості яловичини є промислове схрещування молочних і комбінованих порід з спеціалізованими м'ясними. Тому для підвищення ефективності виробництва м'яса бажано, по можливості, в структурі поголів'я тварин підвищувати питому вагу різних порід, які краще окуповують продукцію кормами і дають більш високоякісне м'ясо [7, с. 107-108].

Важливим елементом економічної ефективності виробництва яловичини є кормова база, ефективність якої залежить від правильності використання земель під кормові культури і природні угіддя, що дозволяють утримувати з кожного гектару землі найбільшу кількість кормів. Проблему повноцінних кормів треба вирішувати за рахунок кормів власного виробництва

Основними чинниками збільшення виробництва яловичини є підвищення м'ясної й відтворювальної продуктивності великої рогатої худоби в господарствах усіх форм власності; збільшення і раціональне використання маточного м'ясного контингенту в галузі; прискорення розвитку м'ясного спеціалізованого скотарства. Однак в останні роки через об'єктивні й суб'єктивні причини (істотне скорочення поголів'я та зменшення продуктивності худоби, суттєві зміни в підходах щодо заготівлі та ціноутворення на м'ясну сировину, зниження обсягів виробництва кормів, зменшення платоспроможності населення) м'ясо продуктовому під комплексі, особливо в його головних ланках, що займаються виробництвом м'яса, зокрема яловичини, відбулися значні негативні зміни.

Скорочення поголів'я великої рогатої худоби супроводжується зниженням економічної ефективності виробництва яловичини. З 1990 р. темпи зростання затрат на 1 ц живої маси реалізованої худоби істотно перевищують темпи підвищення реалізаційної ціни, що призвело до недоотримання коштів господарствами, отже - до збитковості виробництва м'яса. Оскільки в сільськогосподарських підприємствах їх не вистачає навіть для використання невідкладних робіт, то господарства вимушені продавати худобу як найбільш ліквідний товар, за низькими цінами [1].

Крім того, переробні підприємства, скориставшись своїм монопольним становищем, почали диктувати виробникам закупівельні ціни на худобу. За таких умов збитковість виробництва стала неминучою.

Виробничий напрям господарств України історично склався залежно від природно-економічних умов. В кожній природно-економічній зоні свої особливості й відповідно різний рівень розвитку скотарства. Ці господарства мають неоднаковий рівень витрат на виробництво продукції, різну її собівартість і, як наслідок, різний рівень рентабельності виробництва яловичини.

В усіх природно-економічних зонах виробництво яловичини збиткове, проте, в них є господарства, які від реалізації великої рогатої худоби отримують прибутки. Так, групування сільськогосподарських підприємств показало, що у 2001 р., в 2044 господарствах виробництво яловичини було рентабельним з коливанням від 4 до 46%; у 2002 р. - відповідно у 601 господарстві з відхиленням від 4,7 до 43,4%. Серед факторів, що впливають на ефективність виробництва яловичини доцільно виділити такі, як собівартість продукції, продуктивність праці, середньодобові прирости живої маси тварин, спеціалізацію і концентрацію виробництва [2, с. 254].

Інтенсивне вирощування молодняку великої рогатої худоби, поліпшення кормової бази, повноцінна годівля тварин, постійне удосконалення продуктивних якостей існуючих і виведення нових порід - важливі фактори за допомогою яких підвищується продуктивність тварин, змінюється спадковість організмів.

Підвищення ефективності м'ясо продуктового комплексу залежить насамперед від гарантованого і стабільного надходження на переробні підприємства необхідної кількості високоякісної сировини виробленої сільськогосподарськими товаровиробниками. Структура кормо виробництва, що склалася в Україні, зумовлює провідну роль яловичину м'ясних ресурсах. Згодовуючи тваринам переважно дешеві рослинні корми, від них одержують високопоживні харчові продукти, органічні добрива, шкіру. Велика рогата худоба здатна ефективно використовувати природні пасовища, грубі й соковиті корми при незначному споживанні концентрованих [11, с. 103]. Яловичина має оптимальне співвідношення білка й жиру, вона багата на амінокислоти та мінеральні речовини.

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Питома вага його продукції в загальному об'ємі тваринницької продукції складає близько 60%. В Україні в основному переважає молочно-м'ясне скотарство.

При організації скотарства, зокрема, при виробництві яловичини дотримуються таких принципів:

1) спеціалізація і розміщення тваринницьких ферм на території господарства;

2) розмір ферм;

3) поділ тварин на групи;

4) способи утримання худоби;

5) забезпечення худоби кормами;

6) способи відтворення стада;

7) організація праці і виробничих процесів.

Спеціалізація тваринницьких ферм залежить від зональних умов і спеціалізації господарства. На території господарства тваринницькі ферми розміщують з врахуванням умов для виробництва і реалізації продукції.

Розмір тваринницьких ферм повинен забезпечувати можливості застосування сучасних технічних засобів і форм організації праці. У різних зонах і в залежності від спеціалізації розміри ферм неоднакові. Згідно нормативів у зоні Полісся ферми молочно-м'ясного напрямку повинні нараховувати 800-1600 голів ВРХ, ферми по дорощуванню і відгодівлі молодняку ВРХ - 1000-1500 голів [14, с. 2].

В скотарстві існує такий поділ на групи: корови, нетелі, телиці старші року, телиці до року, бики-плідники, бики старші року, бики до року, приплід.

Існують три способи утримання худоби: прив'язний, безприв'язний і комбінований. Застосування окремих з них залежить від рівня механізації, кормо забезпеченості, конструкцій і обладнання тваринницьких приміщень.

Прив'язне утримання дозволяє краще забезпечити індивідуальну годівлю худоби за умови недостатньої забезпеченості кормами. Проте цей спосіб є трудоємким. Суть прив'язного способу утримання худоби полягає в наступному. Худоба знаходиться на прив'язі в стійлах довжиною 150-170 см і шириною 110-120 см. В стійлах є кормушки, автонапоювачі, місця для відпочинку. Прибирання гною здійснюється за допомогою транспортерів.

При безприв'язному утриманні значно скорочуються затрати праці. Худоба утримується без прив'язі, крім худоби в ізоляторі і корів перед отелом. Корівник поділений на секції, в кожній з яких-однорідна худоба, що дає можливість диференційованої годівлі.

Молодняк ВРХ звичайно утримують безприв'язно. Кожна секція має вигульно-годівельну площадку (з розрахунку близько 15 квадратних метрів на 1 голову) і відділення для відпочинку з підстилкою (по 5 квадратних метрів на голову). На вигульно-годівельних площадках розташовані під навіси для зберігання зимових запасів кормів, автопоїлки. Доїння здійснюється двічі на день. Прибирання гною - періодично.

Цей спосіб потребує достатньої забезпеченості кормами і відповідного обладнання ферми. 3астосовуються два способи безприв'язного утримання: на глибокій незмінній підстилці 1 боксовий. У першому випадку корів утримують групами по 25-50 голів в окремих секціях. Суть цього способу описана вище [18, с. 4].

При боксовому безприв'язному утриманні їх поділяють на секції по 50 голів у яких у вигляді трубчастих металічних перегородок роблять Індивідуальні стійла-бокси довжиною 2-2,1 і шириною 1-1,1 м. Одна сторона боксу прилягає до кормушки, а інша - виходить до проходу. При годівлі тварини не заважають одне одному, що дозволяє нормально використати корми і забезпечити майже таку ж продуктивність, як і в умовах прив'язного утримання.

У господарствах, де ферми відповідним чином не обладнані, застосовують комбіноване утримання худоби - зимою прив'язно, влітку - безприв'язно. Заключній стадії відгодівлі також застосовують безприв'язне утримання, це обмежує рух худоби і сприяє підвищенню приросту.

Відтворення стада - це процес безперервної заміни вибракуваних і реалізованих на племінні цілі і м'ясо тварин іншими тваринами шляхом їх вирощування в господарстві. Виділяють просте і розширене відтворення, яке забезпечує подальше збільшення поголів'я ВРХ якісне, порідне його поліпшення. Відтворення до правильної організації відтворення стада є:

1) своєчасна злучка ремонтного молодняку;

2) подовження строку служби маток у стаді, ліквідація їх яловості і підвищення плодючості маток;

3) повне збереження молодняка; покращення утримання і годівлі худоби;

4) поліпшення порідних якостей худоби;

5) проведення комплексу зоотехнічних і ветеринарних заходів.

Розширене відтворення стада здійснюється в плановому порядку шляхом складання планів злучки і отелів залежно від біологічних особливостей тварин. Орієнтуючись на розширене відтворення встановлюють структуру стада - процентне співвідношення статевих і вікових груп до загального поголів'я на визначену дату. Структура стада залежить від спеціалізації ферм, процента вибраковки, стану кормової бази і типу годівлі, потреби рівномірного поступання приплоду і продукції протягом року, строку служби худоби та інших факторів.

Оборот стада - це рух поголів'я худоби по віковим та статевим групам за певний період (місяць, квартал, рік). На основі обороту стада розраховують потребу в кормах, робочій силі, фонд оплати праці, вихід продукції і т. д. Оборот стада по ВРХ доцільно складати по кварталам.

Виробництво м'яса ВРХ визначається на основі руху поголів'я худоби. Кількість м'яса залежить від структури стада, процента вибраковки худоби на м'ясо, середньої маси однієї голови, реалізованої на м'ясо, від середньодобового приросту, вгодованості худоби у заліковій вазі.

Коефіцієнт виходу м'яса при забої ВРХ (% до живої маси) залежить від вгодованості худоби. При вищій вгодованості він складає 62%, при середній - 58, при низькій - 54, при дуже низькій вгодованості (худій) - 50%.

Основна форма організації праці на фермах це постійна виробнича госпрозрахункова бригада, що обслуговує однорідну групу тварин. При механізованому доїнні за дояркою закріплюється 25-50 корів і більше. Кращого вважається організація праці доярок у дві зміни при 7-8 годинному робочому дні. У кожному господарстві права і обов'язки працівників тваринництва повинні бути науково обґрунтованими. Норми закріплення худоби за одним працівником залежать від ступеня механізації і прийнятої технології.

Норма навантаження на пастуха - доглядача 50 корів при утриманні їх на прив'язі, 100 корів і більше при безприв'язному утриманні. Телятниця, що вирощує молодняк (до 4-6 місяців), обслуговує 35-40 телят при ручному їх напуванні і 50-70 і більше - при використанні групових набувачів.

1.2 Методичні основи ефективності виробництва м'яса ВРХ

Для досягнення об'єктивного вимірювання економічної ефективності важливо обґрунтовано розв'язати питання характеру побудови її показників. Відправною точкою для такого розв'язання можуть служити фундаментальні положення теорії кругообігу капіталу. Відомо, що з метою виробництва продукції підприємства авансують кошти в основні засоби, предмети праці і саму працю. Дані ресурси можна назвати як застосовуванні, тобто як такі, що забезпечують здійснення процесу виробництва. На другій стадії кругообігу здійснюється виробниче споживання застосовуваних ресурсів і вони набувають форму виробничих витрат. Отже, ресурси мають дві форми свого існування: застосовувані і виробничо спожиті. Щоб дослідити їх взаємозв'язок, звернемо увагу на таке. Оскільки кругообіг засобів відбувається безупинно, то час їх обороту залежить від часу проходження ними сфери виробництва і обігу. І чим швидше здійснюється оборот ресурсів, тим більшою буде величина виробничо спожитих ресурсів порівняно з величиною застосованих ресурсів і водночас тим більше буде вироблено продукції. Адже маса річного продукту дорівнює його обігу, виробленому протягом одного обороту ресурсів, помноженому на число таких оборотів [26].

З викладеного можна зробити висновок, що величина виробничо спожитих ресурсів буде дорівнювати величині авансованих ресурсів, помножених на швидкість їх обороту. І оскільки в сільському господарстві навіть один і той самий виробничий процес може здійснюватися з неоднаковою швидкістю обороту ресурсів, то саме цим і зумовлюється необхідність визначити окремо показники ефективності використання застосовуваних і виробничо-спожитих ресурсів. Водночас для характеристики економічної ефективності виробництва важливо знати, яка частка прибутку в структурі товарної продукції. Тому є необхідність у визначенні третьої групи показників, пов'язаних з вимірюванням ефективності обороту продажу. Зважаючи на принципово новий підхід до визначення показників ефективності за методом DEA і їх значущість для характеристики ефективності як ступеня здатності аграрних підприємств досягати за даної кількості ресурсів максимального обсягу виробництва продукції, заданого граничною функцією виробництва, з'являється потреба у визначенні ще й четвертої групи показників, що характеризують досягнуту суб'єктом господарювання технічну, аллокативну та інші, пов'язані з ними різновиди економічної ефективності.

За своєю значущістю для об'єктивної оцінки ефективності виробництва вони є рівноцінними. Ті показники, що характеризують ефективність використання кожного із застосованих і кожного з виробничо спожитих ресурсів можна назвати частковими або локальними. І це справедливо, бо такі показники (продуктивність і рентабельність використання основного капіталу, оборотного капіталу, продуктивності праці, матеріало- капітало- і працевіддача) дають лише уяву про ступінь використання того чи іншого фактора без урахування його взаємозв'язку з іншими факторами. В результаті вироблений за участю усіх факторів виробництва певний економічний ефект стосується лише якогось одного ресурсу і цим самим порушується до відомого ступеня принцип відповідності. Тому локальні показники продуктивності і рентабельності використання окремих ресурсів повинні аналізуватись у контексті з іншими показниками з одного боку, з узагальнюючими показниками ефективності, а з іншого - зі специфічними показниками використання того чи іншого ресурсу.

Значний інтерес в оцінці й аналізі економічної ефективності виробництва мають показники рівня рентабельності і рентабельності продажу, що відносяться до другої і третьої груп показників економічної ефективності виробництва. По суті, є всі підстави розглядати ці показники як узагальнюючі з позиції кожного окремо взятого виду товарного виробництва.

Ефективність суспільного виробництва складна економічна категорія, в якій відбивається дія об'єктивних економічних ринкових законів. Врахування їх обов'язкове для всіх галузей та ієрархічних рівнів господарської діяльності. У загальному вигляді зміст ефективності полягає у співвідношенні між результатами, одержаними в процесі виробництва, і затратами суспільної праці, пов'язаними з їх досягненнями з метою швидкого вирішення соціально-економічних проблем на кожному етапі суспільного розвитку, повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб людей [27, с. 286].

Важливо розрізняти поняття “економічний ефект” і “економічна ефективність”. Перший показник виражає результат праці людини, суспільства, спрямованої на виробництво матеріальних благ для забезпечення його життєдіяльності. Однак він не може дати повної оцінки ефективності трудової діяльності працівника. Суспільство повинно знати, якою ціною воно досягається, тобто скільки затрачено людської праці, матеріальних й фінансових ресурсів для одержання цього ефекту.

Нині важливо, щоб не тільки керівники господарств та виробничих підрозділів, а й кожний робітник чітко усвідомлював, що в умовах дії протизатратного механізму впровадження таких економічних методів господарювання, як самоокупність і самофінансування, необхідно зіставляти кінцеві результати праці з витратами матеріальних і трудових ресурсів.

Тому, особливої актуальності набуває проблема правильного визначення економічної ефективності виробництва яловичини за допомогою критеріїв та економічних показників. У науковому розумінні критерій - це якість, властивість ефективності, що відображає найістотнішу її суть, тобто є основним принципом оцінки. Економічні ж показники ефективності характеризують її з кількісного боку. Однак суть критерію ефективності як економічної категорії полягає в нерозривній єдності кількості та якості ознак. В основних напрямках економічного і соціального розвитку критерій ефективності виробництва сформовано як досягнення в інтересах суспільства найвищих результатів при найменших затратах.

Кожна галузь народного господарства має свою специфіку, зокрема в рослинництві і тваринництві особливу роль відіграє земля та сільськогосподарські тварини. Тому оцінка ефективності тут завжди пов'язується з посівною площею і поголів'ям худоби. Критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва, його галузей (рослинництва і тваринництва) та окремих видів продукції є рівень і темпи збільшення валової продукції валового і чистого доходу з одиниці земельної площі й середньорічної голови продуктивної худоби при найменших питомих затратах сукупної праці (живої і минулої, що уречевлена в засобах виробництва).

Показники економічної оцінки результатів господарської діяльності сільськогосподарських підприємств повинні найбільш об'єктивно відображати рівень ефективності виробництва. Вони не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, оскільки повинні враховувати специфіку виробництва.

При оцінці ефективності виробництва продукції рослинництва і тваринництва застосовують систему взаємопов'язаних економічних показників, які, по-перше, комплексно характеризують ефективність використання всіх основних виробничих ресурсів, а по-друге, відображають нові умови господарювання у світлі вимог «Про дальше удосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни» і сприяють регулюванню процесу підвищення ефективності. При цьому застосовують такі показники, які враховують найважливіші сторони діяльності господарства, а саме: обсяг сільськогосподарської продукції та її якість; розмір поточних витрат, трудових і фондових вкладень в одиницю вироблюваної продукції та її доходність.

Ступінь порівняльної економічної ефективності окремих галузей тваринництва або груп худоби досить повно можна охарактеризувати за допомогою такої системи основних та допоміжних показників:

– основні - виробництво продукції (в натуральному або вартісному виразі) на середньорічну голову худоби, середньорічного працівника галузі, 1 люд. год.; середньорічна і середньодобова продуктивність худоби; витрати кормів, трудо- і матеріаломісткість, виробнича собівартість з розрахунку на 1 ц продукції, середня ціна реалізація 1 ц продукції, повна собівартість 1 ц продукції, якісні її показники та фондомісткість; рівень рентабельності;

– допоміжні - витрати кормів, праці, виробництва, вартість основних фондів галузі на середньорічну голову худоби; вартість валової продукції 100 кор. од. спожитих кормів, 100 грн. витрат на корми.

При визначенні показників економічної ефективності тваринницьких галузей в конкретних підприємствах необхідно враховувати діючі форми обліку звітності. Так, у галузі молочно-м'ясного скотарства на сільськогосподарських підприємствах облік ведеться по трьох групах: молочне стадо корів; молодняк великої рогатої худоби і доросла худоба на відгодівлі; велика рогата худоба м'ясного напрямку - доросла і молодняк.

Ступінь економічної ефективності виробництва яловичини значною мірою залежить від раціонального використання кормів. Тому вартість валової продукції на 100 к. од. дає уявлення як про доцільність використання кормів, так і про ефективність галузі в цілому. Однак, оскільки собівартість 100 к. од. різних видів кормів дуже коливається, доцільно обчислювати вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. собівартості кормів [31, с. 56]. Чим повніше окуповується валовою продукцією кожна гривня витрат на корми, тим вищою буде рентабельність певної галузі тваринництва.

Весь комплекс факторів підвищення ефективності виробництва яловичини в м'ясному підкомплексі АПК можна об'єднати в чотири групи: 1) природні - поліпшення породного складу, підвищення рівня годівлі худоби; 2) технологічні - удосконалення системи утримання худоби, поліпшення системи управління худоби, поліпшення системи її годівлі, підвищення рівня механізації виробничих процесів, впровадження прогресивних технологій, дотримання технологічної дисципліни; 3) організаційні - поглиблення внутрішньогосподарського поділу праці, удосконалення структури стада, використання прогресивних форм організації праці та матеріального стимулювання, дотримання трудової дисципліни, впровадження досягнень науки і передового досвіду; 4) соціальні - підвищення кваліфікації працівників, уніфікація професії та оволодіння суміжними, поліпшення умов праці і побуту, зростання культурного рівня працівників.

Такі основні особливості та системи результативних (узагальнюючих, часткових і допоміжних) економічних показників, а також комплекс факторів підвищення ефективності виробництва яловичини.

1.3 Показники ефективності виробництва м'яса ВРХ

Світовою і вітчизняною економічною наукою, практикою запропоновано багато показників для вимірювання економічної ефективності певних видів діяльності. Значна частина цих показників з огляду на методологію і методику розрахунку за їх основоположними принципами є загальноприйнятими. Водночас існує чимало показників, які сприймаються неоднозначно, - від надмірного надання їм переваг в оцінці ефективності до повного не сприйняття як таких, що неспроможні адекватно оцінювати результати господарської діяльності.

У вітчизняній науковій літературі значна увага приділяється обґрунтуванню показників ефективності суспільного виробництва і дещо менше - показникам на рівні господарських суб'єктів. Через ідеологічне не сприйняття ринкових принципів господарювання, намагання через це нівелювати ціновий фактор спостерігалося надмірне захоплення економістів конструюванням надуманих показників ефективності, які здебільшого лише віддалено характеризували справжнє становище економіки країни, галузі і часто - навіть окремих товаровиробників.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображати її рівень. З цією метою широко використовується як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті самі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва. Для одержання порівняних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва є вартість валової і товарної продукції господарства, на онові яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток. В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв'язків та господарського розрахунку.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці; річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції тваринництва здійснюють на онові системи показників, які враховують відповідні особливості цієї галузі. Для порівняння економічної ефективності виробництва яловичини використовують таку систему показників:

1. Собівартість 1 ц приросту, грн.;

2. Ціна реалізації 1 ц живої маси, грн.;

3. Прибуток з розрахунку на 1 ц живої маси, грн.;

4. Прибуток з розрахунку на 1 голову ВРХ, грн.;

5. Рівень рентабельності виробництва яловичини.

Натуральні показниками економічної ефективності виробництва яловичини:

1. Приріст ВРХ з розрахунку на 1 середньорічного працівника;

2. Приріст ВРХ з розрахунку на 1 люд.-год.;

3. Приріст ВРХ з розрахунку на 1 ц кормових одиниць;

4. Приріст ВРХ з розрахунку на 100 грн. вартості кормів;

5. Середньодобовий приріст худоби, г;

6. Жива маса 1 голови при реалізації, ц;

7. Затрати праці на 1 ц приросту живої маси, люд.-год.;

8. Затрати кормів на 1 ц приросту живої маси, ц. од.

Показники економічної ефективності с/г виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3-5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва [12, с. 86-90].

Звернемо увагу на показники м'ясної продуктивності тварин. М'ясна продуктивність тварин за її життя характеризується перед забійною живою масою, середньодобовим приростом живої маси, віком, у якому вона досягла визначеної живої маси, та витратами кормів на одиницю приросту. Після забою тварини визначають її після забійні м'ясні якості, зокрема морфологічний та хімічний склад туші, її вихід, забійну масу, забійний вихід та коефіцієнт м'ясності.

Живу масу тварини встановлюють на основі систематичних зважувань у певні години доби перед годівлею. За даними цих зважувань визначають також швидкість росту тварин в абсолютних або відносних величинах.

Передзабійна жива маса (кг) - маса тварини після 24 годинної голодної витримки, яку визначають зважуванням. Абсолютною швидкістю росту за певний період часу називають величину приросту за певний проміжок часу, яку визначають за різницею показників живої маси в кінці і на початку періоду. Середньодобовий приріст - це приріст живої маси худоби, обчислений для однієї тварини або групи тварин за визначений проміжок часу в перерахунку на одну голову за добу в грамах.

Абсолютний приріст з віком зростає і стабілізується у певному віці, а середньодобовий - спочатку збільшується, а потім зменшується.

Показником м'ясної продуктивності великої рогатої худоби після забою є туша - це тіло тварини після забою без шкури, внутрішніх органів, голови, хвоста, нирок і внутрішнього сала, передніх ніг - по зап'ястки і задніх - по скакальні суглоби, але з обов'язковою наявністю вирізки.

Морфологічний склад туші - вміст у ній (%) м'язів, сала, кісток, сухожилок і зв'язок. Внутрішнє сало - сумарна кількість тазового, шлункового, кишкового, діафрагмального, ниркового і мошонкового сала.

Забійна маса - маса туші і внутрішнього сала.

Забійний вихід - маса туші і внутрішнього жиру, виражена у відсотках до передзабійної живої маси тварини після 24-годинної голодної витримки.

Коефіцієнт м'ясності - відношення маси м'якотної частини туші до маси кісток.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА м'яса

2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю яке займає 3% загальної площі всіх земельних ресурсів району, знаходиться за 7 км від районного центру. Дане господарство, як весь район відноситься в цілому до однієї природно-економічної зони - Полісся.

У даному господарстві поширені дерново-підзолисті та сірі лісові ґрунти. За механічним складом вони частіше середньо суглинкові, схильні до утворення ґрунтової кірки навесні. Крім того, на території господарства є значні площі лучно-чорноземних та супіщаних ґрунтів, які характеризуються несприятливими фізико-хімічними властивостями, що негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. Несприятливість для сільського господарства кліматичних умов, що гальмують повне використання природної родючості ґрунтів є: малосніжні зими з потепліннями і подальшим утворенням льодяної кірки, що веде за собою загибель озимих і багаторічних трав; нерівномірний розподіл опадів протягом теплої частини року при недостатній їх річній кількості; часті зливні дощі, особливо в період сінокосу і збирання зернових культур; пізні весняні заморозки в період цвітіння садів, після сходів теплолюбних культур.

Економічні умови самого господарства, через які реалізуються природно-кліматичні особливості, в цілому відповідають всім тим вимогам, які б змогли забезпечити нормальний цикл виробництва сільськогосподарської продукції. Так, підприємство займає зручне місце в плані виробництва та збуту виробленої продукції.

Крім цього, аналізуючи природо-економічні умови господарства слід зупинитися на наявності та забезпеченості земельними, трудовими ресурсами, основними виробничими фондами, наявній організаційній структурі.

Вважається, що раціональні за величиною господарства мають кращі можливості для використання землі і засобів механізації, трудових ресурсів, впровадження прогресивної технології і раціональної концентрації виробництва (табл. 1).

Так підприємство має в своєму володінні 1821,4 га. З них 1788,4 га займають сільськогосподарські угіддя, в тому числі 1526,6 га припадає на ріллю, решта - сінокоси - 71,6 га., пасовища - 162,9 га (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Склад і структура сільськогосподарських угідь

Види угідь	Площа, га	2007 р. у % до 2005 р.
	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Загальна земельна площа	1720,1	1734,7	1821,4	105,9
Всього с/г угідь	1720,1	1703,2	1788,4	104,0
в т. ч.: рілля	1168,4	1453,9	1526,6	130,7
сінокоси	71,3	68,2	71,6	100,4
пасовища	173,9	155,2	162,9	93,7
Наявність осушених земель	1720,1	1453,9	1526,6	88,8

Аналіз таблиці 2.1 показує, що в підприємстві “Назва підприємства” структура земельної площі за 2005-2007 рр. майже не змінилась. Площа ріллі зросла на 30% і склала 1526 га. Не змінилась площа сінокосів.

Структура угідь свідчить про наявність значних площ природних сінокосів і пасовищ, що відповідає спеціалізації господарства. Природні сінокоси та пасовища забезпечують тваринництво якісними і саме головне дешевими кормами. Отже, в господарстві вбачають перспективу в розвитку скотарства.

Надзвичайно важливе значення для забезпечення управління господарством має організаційна структура, під якою розуміють склад, розмір і розміщення виробничих підрозділів (бригад, ферм). Говорячи про наявність організаційної структури на підприємстві, слід відмітити, що вона відповідає вимогам сучасного управління, яке може забезпечити нарощування виробничої продукції витратами на неї.

Важливим показником для будь-якого сільськогосподарського підприємства є обсяг товарної продукції. Адже від розміру цього показника в значній мірі залежать грошові надходження, а його склад і структура дозволяють визначити які галузі є основними, розвинутими чи допоміжними. Крім цього можна зробити висновок про виробничий напрямок підприємства та рівень його спеціалізації. Склад та структура товарної продукції по досліджуваному господарству наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Структура товарної продукції

Види продукції	Виручено всього, тис. грн.	Структура, %
	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Зернові і зернобобові, всього	300	296,7	311,5	18,8	24,9	24,9
в тому числі:
пшениця	106,7	137,2	144,1	6,7	11,5	11,5
жито	127,7	8,4	8,8	8,0	0,7	0,7
просо	-	0,6	-	-	0,1	-
кукурудза	-	44	46,2	-	3,7	3,7
ячмінь	47,1	50,2	52,7	2,9	4,2	4,2
горох	-	37,2	39,1	-	3,1	3,1
овес	11,8	19,1	20,1	0,7	1,6	1,6
інші зернові	6,7	-	-	0,4	-	-
Ріпак	-	30,1	31,6	-	2,5	2,5
Картопля	9,5	1,6	1,7	0,6	0,1	0,1
Плоди зерняткові	0,8	-	-	0,1	-	-
Інша продукція рослинництва	71,3	53,7	56,4	4,5	4,5	4.5
Всього по рослинництву	381,6	382,1	401,2	23,9	32,1	32,1
ВРХ	462,9	287,6	301,9	29,0	24,1	24,1
Коні	4,7	-	-	0,3	-	-
Свині	27,1	10,2	10,7	1,7	0,9	0,9
Молоко	481,4	380,2	399,2	30,1	31,9	31,9
Інша продукція тваринництва	3,8	7,4	7,8	0,2	0,6	0,6
Разом по тваринництву	979,9	684,5	719,7	61,4	57,4	57,5
Промислова продукція та продукція переробки	70	42,7	44,8	4,4	3,6	3,6
М'ясо одержане від забою худоби і птиці	9,7	17,6	18,5	0,6	1,5	1,5
Продукція допоміжних виробництв і промислів	60,3	25,1	26,4	3,8	2,1	2,1
Реалізація іншої продукції, робіт, послуг	155,7	81,8	85,9	9,7	6,9	6,9
Всього	1597,2	1192	1251,6	100,0	100,0	100,0

У сільськогосподарських підприємствах товарна продукція включає всю реалізовану продукцію незалежно від місця і каналів її реалізації. Тому суспільні потреби у продуктах харчування і сільськогосподарській сировині задовольняються за рахунок товарної продукції, а це значить, що товарність будь-якого сільськогосподарського підприємства має велике значення. Рівень товарності визначається із співвідношення товарної і валової продукції. Цей показник характеризує можливості підприємства з виробництва товарної продукції і ступінь його участі в суспільному поділі праці.

На основі даних та проведених розрахунків щодо складу і структури товарної продукції у підприємстві, можна зробити такий висновок. Обсяг реалізації продукції за останні три роки має певну динаміку як у галузі рослинництва так і тваринництва. Так, у 2007 р. зросли обсяги реалізації зернових та зернобобових культур окрім жита у порівнянні із минулими роками (2005-2006 рр.), що свідчить про позитивну тенденцію щодо об'ємів нарощування товарної продукції, хоча не слід виключати, що в розрізі окремих культур ця тенденція мала місцями зовсім інший характер. Крім того питома вага зернових і зернобобових культурах склала 24,9%, а виробництво молока і м'яса ВРХ - 31,9%, 24,1% відповідно. Це свідчить про те, що у підприємства має зерново-молочний-м'ясний напрямок. Стосовно технічних культур, обсяги реалізації мали різнобічний характер. Так, продаж картоплі за останні три роки зменшився. У 2007 р. проти 2006 р. об'єм продажу знизився на 82,1%.

Аналізуючи тваринницьку галузь, в розрізі спеціалізації, слід відмітити, що тваринництво посідає перше місце серед інших галузей в господарстві і займає 57,5 % в структурі товарної продукції. Надходження від реалізації м'яса ВРХ складають 24% і поступаються лише надходженням від реалізації молока. Проте обсяги реалізації у 2007 р. в порівнянні із 2005 р. дещо знизились.

Далі проаналізуємо забезпечення господарства основними виробничими фондами. Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на натуральну форму.

Таблиця 2.3 Рівень забезпеченості основними фондами

Показники	Значення показника	2007 р. у % до 2005 р.
	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Припадає основних виробничих фондів с.-г. призначення на:	3197,8	3434	3186,8	99,7
на 100 га с.-г. угідь	185,9	201,6	178,2	95,9
на 100 га ріллі	273,7	231,4	208,8	76,3
на 1-го середньорічного працівника	21,9	27,7	25,7	117,4
Невиробничих основних фондів на:	1667,4	1662,5	1662,5	99,7
на 100 га с.-г. угідь	96,9	97,6	93,0	98,0
на 100 га ріллі	142,7	112,0	108,9	76,3
на 1-го середньорічного працівника	11,4	13,4	13,4	117,5

Як ми бачимо з таблиці 2.3 рівень забезпеченості підприємства основними виробничими фондами сільськогосподарського призначення зменшився, у порівнянні 2005 р. - 3197,8 з 2007 р. - 3186,8 на 11 грн. Також зменшилась забезпеченість сільськогосподарських угідь (2005 р. - 185,9, 2007 р. - 178,2 тис. грн.), ріллі (2005 р. - 273,7, 2007 р. - 208,8 тис. грн.), середньорічного працівника (2005 р. - 21,9, 2007 р. - 25,7 тис. грн.). Щодо невиробничих основних фондів, то спостерігається більш стабільна ситуація.

Далі проведемо аналіз господарсько-економічних показників діяльності підприємства. Результати економічної ефективності виробництва продукції рослинництва та тваринництва наведені в таблиці 2.4.

За досліджуваний період виробництво валової продукції зросло на 11,7% або у вартісному вираженні це становить 188,9 тис. грн. Зростання виробництва продукції було наслідком підвищення продуктивності праці на 31,5%.

Протягом 2005-2007 рр. підприємству вдалося стабілізувати витрати виробництва. Собівартість одиниці продукції за окремими видами продукції навіть зменшилась (картоплі - на 16,2%, м'яса свиней - на 11,7%, молока - на 11,4%).

Все це знайшло відображення у показниках рентабельності. У 2007 р. рентабельність виробництва склала 5,4%. Проте намітилась чітка тенденція до зменшення її розміру.

Таблиця 2.4 Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

Показники	Значення показника	2007 р у % до 2005 р.
	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2005 року):	1619,1	1721,9	1808,0	111,7
на 100 га с/г угідь, тис. грн.	94,1	101,1	101,1	107,4
на 1-го середньорічного працюючого, грн.	11,1	13,9	14,6	131,5
Урожайність ц/га:
зернових і зернобобових	29,6	16,9	17,2	58,1
картоплі	70,1	60,0	-	-
коренеплоди	201,5	201,5	-	-
Продуктивність тварин
ВРХ на відгодівлі, г	416	420	419	100,8
Свиней, г	102	183	160	156,8
середньорічний надій на 1-ну корову, кг	2862,4	2751,1	2751,7	96,1
Собівартість 1 ц, грн.
зернових	48,83	48,21	50,6	103,6
картоплі	65,3	52,1	54,7	83,8
коренеплоди	15,03	0	0	0
м'яса ВРХ	646,6	622,3	653,4	101,1
м'яса свиней	1546,9	1488,89	1366,7	88,3
молока	70,9	59,8	62,8	88,6
Трудоємкість виробництва люд-год/ц:
зернових	1,91	1,8	1,86	97,38
м'яса ВРХ	61,05	77,82	77,90	127,60
м'яса свиней	72,54	81,31	94,83	130,73
молока	13,99	10,92	12,48	89,24
Прибуток (+), збиток (-), тис. грн.	212,4	193,9	134,9	63,5
Рівень рентабельності, %	14,3	14,7	5,4	8,9 п.п.

Отже, можна побачити, що економічна ефективність сільськогосподарського виробництва у 2007 р порівняно з 2005 р. зменшилась.

Для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з'ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах.

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та на певну дату.

Тобто, фінансовий стан визначає результативність діяльності та спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на принципах розширеного відтворення свідчить про його задовільний фінансовий стан.

Головною метою фінансового аналіз...