Аналіз продуктивності праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи продуктивності праці

1.1 Особливості аналізу продуктивності праці як економічна категорія за сучасних умов. Методи вимірювання продуктивності праці

1.2 Нормативно-правове забезпечення аналізу продуктивності праці

1.3 Характеристика діяльності підприємства за 2010 - 2012 роки

2. Методика аналізу продуктивності праці

2.1 Завдання та інформаційне забезпечення аналізу продуктивності праці

2.2 Дослідження процесу формування результатів продуктивності праці

2.3 Аналіз ефективності використання робочої сили на показники продуктивності праці

2.4 Аналіз показників, що впливають на продуктивність праці. Факторний аналіз продуктивності праці

2.5 Методика аналізу впливу трудових ресурсів на зміну продуктивності праці

2.6 Удосконалення ефективності використання випуску продукції на підприємстві

3. Шляхи та резерви підвищення продуктивності праці

3.1 Резерви підвищення продуктивності праці

3.2 Шляхи та напрямки вдосконалення покращення продуктивності праці

Висновок

Література

Додатки

продуктивність праця ефективність підприємство

Вступ

Ефективність праці - це її результативність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення трудозатрат. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне вдосконалення і знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунках на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держави з соціальною орієнтацією народного господарства.

Основною метою нашої курсової роботи є - аналіз продуктивності праці та шляхів підвищення її на прикладі конкретного підприємства.

Вихід України з економічної кризи і вирішення стратегічних завдань, які стоять перед її народом по створенню національної економіки, можливі за умови значного підвищення ефективності всієї сукупності праці суспільства. Від цього залежить ступінь задоволення потреб її громадян і місце в світовому господарстві (співтоваристві). Тому вже сьогодні ринкова трансформація економіки вимагає не тільки подолання кризових явищ у всіх сферах народного господарства, але й кардинальних змін (зрушень) для зростання ефективності праці. Середньорічні темпи падіння продуктивності праці у промисловості тільки за останні п`ять років становили близько 8, а в сільському господарстві - 12%. Погіршилась трудова і виробнича дисципліна працівників у розвитку своєї майстерності, набула поширення трудова адаптація. Така ситуація вимагає практичних дій в цьому напрямку на мікро- і макрорівнях.

В економічній науці й господарській практиці нашої країни і за кордоном для характеристики результатів трудової діяльності людей і оцінки її рівня протягом багатьох років використовувалася категорія “продуктивність праці”, яка показує співвідношення кількості продукції, що виробляється в процесі праці, і затрат праці на її виробництво. Як правило, продуктивність праці характеризує результативність живої праці, і затрат праці на її виробництво. Як правило, продуктивність характеризує результативність затрат живої праці у сфері матеріального виробництва. Але ця категорія може використатися і для визначення результативності сукупних затрат живої праці. Механізм підвищення продуктивності полягає в тому, що затрати минулої праці зростають, а затрати живої праці скорочуються, але так, що зрештою відбувається зниження загальних затрат праці на виробництво одиниці продукції.

Однак у сучасному економічному і соціальному житті суспільства відбуваються зміни, які вимагають нового концептуального підходу в розумінні оцінки результату праці при збереженні ролі і значення “продуктивність праці”.

Підвищення ефективності праці безпосередньо пов`язане з головною метою суспільства - забезпечення стійких і високих темпів економічного зростання, яке визначається як збільшення реального ВНП в цілому і на душу населення. Збільшення кількості товарів і послуг в процесі економічного зростання забезпечує населенню країни більш високий рівень життя. Економічне зростання надає людям ширші можливості вибору занять, роботи і відпочинку.

Щоб підвищити продуктивність праці, необхідно визначити фактори (рушійні сили), які впливають на неї. Ефективність праці складається під впливом багатьох факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних шляхів ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим процесом.

Завданнями, що ставляться при написанні роботи:

- визначення теоретичних основ продуктивності праці;

- методика аналізу продуктивності праці;

- дослідження шляхів та резервів підвищення продуктивності праці.

1. Теоретичні основи продуктивності праці

1.1 Особливості аналізу продуктивності праці як економічна категорія за сучасних умов. Методи вимірювання продуктивності праці

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певних кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу ( годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно - натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що, випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора. праці“.

По - перше, розвинута ринкова економіка орієнтує суспільне виробництво на задоволення конкретних потреб споживачів. Це змушує виробників постійно оновлювати продукцію, розширювати її асортимент і поліпшувати якість, а для отримання максимального прибутку в результаті своєї діяльності скорочувати затрати праці. До того ж отримання прибутку підприємцями залежить від того, чи потрібну для споживачів продукцію вони виробляють. Такі умови висувають нові вимоги до оцінки результату праці й зумовлюють необхідність використання об'ємнішої, ніж продуктивність праці, категорії, якою, на нашу думку, є ефективність праці. Зростання кількості і ролі працівників сфери обміну і грошово-кредитної системи розширює межі використання останньої.

По - друге, сучасна науково технічна революція забезпечує розробку і виготовлення різноманітних видів високоякісної продукції, зростання обсягів її виробництва і скорочення затрат праці. Цей багатогранний результат праці не враховується і не оцінюється повною мірою категорією “продуктивність праці“, що потребує використання іншої категорією, якою, на наше переконання, може бути “ефективність праці“. В умовах сучасної науково - технічної революції зростають кількість і роль праці науковців, конструкторів, робітників та інженерно - технічних працівників, які зайняті в експерементальному виробництві нових зразків техніки, обладнання, товарів широкого вжитку, що теж розширює сферу застосування категорії “ ефективнрсті праці “.

По - третє, в сучасному суспільстві зростають кількість і значення праці в нематеріальних галузях суспільного виробництва, результат якої має різноманітні конкретні форми. Оцінка результативності трудової діяльності в нематеріальній сфері суспільного виробництва може бути дана, як ми вважаємо, на основі категорії “ефективність праці “.

Ефективність праці в буквальному розумінні означає її результативність. Матеріальні й духовні блага створюються працею людей за допомогою засобів виробництва, які разом з природою складають умови трудової діяльності людей. Жива праця є причиною, а її результат - наслідком.

В даному причинно-наслідковому зв'язку праця насамперед виступає як цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої створюються потрібні для життя і розвитку суспільства блага. Виробництво конкретних споживачів цінностей є метою трудової діяльності. Перш ніж почати працювати, люди ставлять перед собою певну мету. “Усяка праця,- писав А. Маршал, - своєю має виробити будь - який результат“. У цьому ефективність праці визначається за формулою “праця - продукт“ [2. c. 67-69].

Але оскільки в процесі праці витрачається робоча сила працівників, то виникає потреба зіставлення корисності створюваного продукту з затратами праці на його виробництво і на цій підставі виявлення доцільності трудової діяльності при виробництві того чи іншого продукту. На думку А. Маршалла працю можна визначити “як будь” яке розумове або фізичне зусилля, що здійснюється частково чи повністю з метою досягти будь - якого результату. Цей аспект ефективності праці обчислюється за формулою “затрати праці - продукт“. Тут виробників цікавлять затрати праці на виробництво продукту.

Таким чином, ефективність праці має визначити насамперед конкретними споживаними вартостями (матеріальними чи духовними благами, послугами, роботами), а також кількістю затраченої на них праці. Лише в такому поєднанні має розглядатися праці.

У західній економічній науці панує точка зору, згідно з якою продукти суспільного виробництва (товари і послуги) є результатом праці, капіталу та існуючої технології або технічного прогресу. Це положення не викликає сумніву. Але в даному випадку мова йде про фактори, які беруть участь у виробничому процесі, і про частку кожного з них у загальному результаті, зокрема у вартості продукту. Ми ж зазначаємо те, до якого фактора чи їх суми віднести загальний результат, щоб отримати відносний показник результативності.

Оскільки фактори виробництва натурально різні, їх не неможливо підсумувати. А враховуючи те, що технологія не має одиниці виміру, залишаються праця і капітал. Ми пропонуємо загальний результат виробництва відносити до праці. По - перше, вона є головним виробничим ресурсом суспільства, основним джерелом його багатства. Наприклад, у США близько 3 / 4 приросту всього продукту дає праця, а 1/ 4 - капітал. Це означає, що приріст продукту за рахунок праці в 3 рази перевищує приріст за рахунок капіталу. ПО - друге, праця має один загальний вимір - час, який залишається незмінним. Капітал оцінюється в грошах, які піддаються інфляційним коливанням.

Суттєвою особливістю категорії “ефективність праці“ є те що вона характеризує результативність живої праці як діяльності людей, усіх її видів (наприклад: вченого лікаря, артиста, вчителя, підприємця, менеджера, робітника тощо) і всієї сукупної праці суспільства, а також усіх її складових (якості, кількості, інтенсивності, продуктивної сили і продуктивності праці). Категорія “Ефективність праці“ має соціальний аспект, який у цивілізованих країнах набуває виключно важливого значення. Отже, ефективність праці має розглядатися в економічній науці як самостійна категорія і обчислюватися у суспільстві в цілому, в окремих галузях і підприємствах ( організаціях, установах, закладах ).

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних економічних ресурсів. Пригадаємо, що економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи: 1) трудовий потенціал ( людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно ми можемо окремо визначити ефективність використання трудового потенціалу, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості прибутку, а також показниками конкурентноздатності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результатами характеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, в даному випадку - результатів праці та її витрат.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу. витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт послуг) і розраховується за формулою:

Т М = T: V.

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховується різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій. деталей. виробів.

Трудомісткість обслуговування (То) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:

T п = Tт + То + Ту = Тв + Ту.

1.2 Нормативно-правове забезпечення аналізу продуктивності праці

Під аналізом у широкому змісті слова розуміють спосіб пізнання процесів і явищ, оснований на розчленовуванні їх на складові частини і вивчення цих частин у їхньому взаємозв'язку.

Економічний аналіз провадиться на всіх рівнях управління економікою. На макрорівні (держава, галузі, регіони) здійснюється загальнотеоретичний економічний аналіз. На мікрорівні (підприємства і організації) -- конкретний економічний аналіз, який називають аналіз фінансово-господарської діяльності.

Аналіз фінансово-господарської діяльності є складовою частиною економічної роботи на підприємстві. Він, як завершальний її етап, комплексно охоплює всі інші елементи цієї роботи і є надійним інструментом для економічного обґрунтування управлінських рішень.

Економічний аналіз дає змогу виявити й кількісно виразити залежності між результатами діяльності підприємств та ресурсами, заробітком, формами власності. Він сприяє бережливості, умілому витрачанню всіх видів засобів, ліквідації безгосподарності, непродуктивних витрат і втрат.

Важливого значення економічний аналіз набуває за ринкових реформ, коли широко використовуються економічні методи управління: він має не лише виявляти хиби, а й розкривати можливості дальшого зростання економіки.

Економічний аналіз має свій предмет, який він вивчає використовуючи властиві йому методи і технічні прийоми. Предмет економічного аналізу з розвитком самої науки конкретизувався й видозмінювався.

У спеціальній економічній літературі з аналізу господарської діяльності зустрічаються різні визначення предмета економічного аналізу, які можна згрупувати в такій спосіб:

- господарська діяльність підприємства;

- господарські процеси та явища;

- причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ та процесів.

У якості одного з повного визначення предмету економічного аналізу найвдалішим, на нашу думку, є таке. Предмет аналізу -- діяльність підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, спрямована на досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат.

У системі техніко-економічних розрахунків на і калькулювання підприємстві важливе місце займає калькулювання обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.

У системі техніко-економічних розрахунків на і калькулювання підприємстві важливе місце займає калькулювання обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі - за їхнім фактичним рівнем [15, c. 36].

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Фактори зміни певного показника - це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

* ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

* ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність;

здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання: якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів відносяться також характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать всі напрямки прогресивних" змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки;

підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: вдосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; покращання матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, вдосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; вдосконалення поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення організації та обслуговування робочих місць, впровадження прогресивних норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

* внутрішньовиробничі -- ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

* галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;

* регіональні -- це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

* загальнодержавні -- це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці -- це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці -- це процес перетворення можливого у дійсне [12, c. 398].

Оскільки резерв -- це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

* соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

* матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

* організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:

1) вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2) пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності;

на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3) розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідальних виконавців;

4) розробка систем мотивації працівників до досягнення! запланованого рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6) вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві -- це фактично частина загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність -- з іншого.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема -- вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі -- забезпечення достовірності й порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг із витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще складніше точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо займається випуском багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників. Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, і уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться незмінним (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу. Шукаючи і аналізуючи резерви, слід звертатися до їх класифікації за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден із можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, але і у процесі його організації та управління [8, c. 126].

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи, спрямовані на реалізацію поставлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розробка критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від впровадження передбачених заходів. На кожен пункт плану повинні бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди повинен пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто серйозними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. В процесі контролю порівнюються фактичні і задані показники продуктивності праці або їхні складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід завжди пам'ятати, що контроль в будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки як то спрямування зусиль працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, слід приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, зацікавленості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності й порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямках.

Отже, управління продуктивністю праці -- це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Алгоритм розрахунку підвищення продуктивності праці на підприємстві є наступним:

розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (ДWp) відносно базового періоду за формулою

ДWp= (Ес *100) / (Чвих - Ес),

Де Ес - приріст чисельності працівників;

Чвих - чисельність працівників.

Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюється, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою

Еч = ((th - tc)|th)* ( Чр * Чвих) /100,

Де tc, th - трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому (модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями);

Чр - питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користується технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %.

Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо змінних простоїв розраховують за формулою

Еп = ((g1 - g0)|(100-g1) * ( Чр *Чвих)/100.

Де g1,g0 - внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та базовому періодах, %.

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявленням впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Групи чинників зростання продуктивності праці

1. Структурні зрушення у виробництві. Зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг ) та виробництв.

2. Підвищення технічного рівня виробництва. Заміна діючих технічних засобів прогресивнішими. Модернізація обладнання. Запровадження системи машин. Механізація та автоматизація виробництва. Застосування прогресивних технологій. Використання економічних видів сировини, матеріалів та енергії.

3. Удосконалення управління, організації виробництва та праці. Удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління. Запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників. Збільшення реального фонду робочого часу. Поліпшення ергономічних характеристик праці.

4. Збільшення обсягів виробництва. Відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва.

5. Галузеві фактори. Збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах.Змінювання геологічних умов та корисних компонентів руди.

6. Уведення та освоєння нових об`єктів. Диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів [1, c, 104].

1.3 Характеристика підприємства за 2009 - 2011 роки

Завод точної механіки заснований в 1977 році.

Місце знаходження.

М. Хмельницький.

Вул. Курчатова, 34.

Основний вид діяльності виробництво виробів точної механіки для електротехнічної промисловості та військово-промислового комплексу.

З метою аналізу продуктивності праці потрібно дати аналіз господарської діяльності підприємства.

Таблиця 4

Основні техніко-економічні показники ДТ НТК «Завод точної механіки»

№	Показники	Одиниця виміру	Роки	Темп зростання
			2010	2011
1	Дохід (виручка) від реалізації продукції	Тис.грн	9888	10237	103,53
2	Середньооблікова чисельність працівників	Чол.	405	411	101,48
3	Продуктивність праці	Тис.грн/ос	113,66	116,33	102,35
4	Фонд заробітної плати	Тис.грн	440	455	103,4
5	Середньорічна заробітна плата	Тис.грн	5,06	5,17	102,17
6	Витрати діяльності	Тис.грн	8000	8100	101,25
7	Витрати на одну гривню доходу	Грн/грн.	0,81	0,79	97,5
8	Прибуток до оподаткування	Тис.грн	1888	2137	113,19
9	Рентабельність: - доходу - витрат	%	19,1 23,6	20,9 26,4	109,42 111,86
10	Середньорічна вартість основних фондів	Тис.грн	12000	12100	100,83
11	Фондовіддача	Грн.	0,824	0,846	102,67

Аналізуючи показники діяльності підприємства ми можемо зробити висновки, що по всіх показниках спостерігається збільшення їх кількісного значення, так дохід (виручка) від реалізації продукції зріс на 103,53%; середньооблікова чисельність працівників становила 101,15% (411 працівників у 2011 році проти 405 працівників у 2010 році); продуктивність праці зросла на 102,35%, що відносно нашої теми курсової роботи має дуже велике значення; фонд заробітної плати працівників зріз на 103,4%; середньорічна заробітна плата працівника зросла на 102,17%; також зросли витрати діяльності підприємства на 101,25% (8100 тисяч гривень проти 8000 тисяч гривень); витрати на одну гривню становили 97,5% (що без сумніву є позитивним результатом); прибуток і всі решта показників також зросли.

Із аналізу даної таблиці 5 ми можемо зробити висновок, що найбільша частина працівників припадає на робітників, 2009 - 76,5 %; 2010 - 72,5%; 2011 - 72%. Це ж саме стосується і розподілу робітників по характеру виконуваних виробничих операцій: найбільша частина припадає на основних робітників; далі - допоміжні робітники, МОП, охорона, учні.

За статевим фактором на чоловіків припадає 55%, на жінок - 45%. За віковим складом найбільша частина припадає на працівників у віці: 1) від 45 до 50 років; 2) від 50 років і більше. За стажем відпрацьованої роботи найбільша частина припадає на працівників, які працюють 25 років і більше, що є позитивним фактором тому, що робітники є досвідченими. Середній вік працюючих є біля 46 років, це фактор позитивності (досвідченості) їх. Освітність є важливим фактором при визначенні професійності виконуваних робіт, найбільша частина працівників мають середню освіту, на жаль лише 20- 25% працівників мають вищу освіті, але у сукупності із досвідом це компенсуючим чинником.

2. Методика аналізу продуктивності праці

2.1 Завдання та інформаційне забезпечення аналізу продуктивності праці

У спеціальній економічній літературі з аналізу господарської діяльності зустрічаються різні визначення предмета економічного аналізу, які можна згрупувати в такій спосіб:

- господарська діяльність підприємства;

- господарські процеси та явища;

- причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ та процесів.

У якості одного з повного визначення предмету економічного аналізу найвдалішим, на нашу думку, є таке. Предмет аналізу -- діяльність підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, спрямована на досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат.

Така точка зору є найсучаснішою, бо окреслює насамперед суттєву ознаку -- багатосторонню діяльність підприємств, їх підрозділів та інших господарських формувань, спрямовану на пошуки відхилень показників від плану, норм і договірних зобов'язань, а також зіставлення результатів роботи підприємства з витратами. Кінцевою позицією досягнення успішної роботи є виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.

Крім того, наведене визначення є повним, тому що у ньому звертається увага не лише на діяльність підприємства, а й на роботу його підрозділів, а також чітко підкреслюється цілеспрямований характер діяльності.

Предмет економічного аналізу розкривається через його об`єкти -- складові діяльності підприємства, якими є: забезпеченість виробничими і фінансовими ресурсами, характер їх використання, виробництво і реалізація продукції, її собівартість фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства та інвестиційна його діяльність.

Серед традиційних статистичних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (головним чином первісна), найпоширеніші такі:

-- використання абсолютних і відносних величин;

-- використання середніх величин;

-- порівняння;

__ побудова рядів динаміки;

-- групування;

-- балансовий метод;

-- індексний метод [3. C. 113 - 114]є

Абсолютні величини економічних явищ і процесів -- це конкретні числові вирази цих явищ і процесів (обсяг виробництва, сума доходів, витрат, прибутку тощо). Без використання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин.

Відносні величини -- це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, питома вага, індекс, темп зростання, прибуток на одну гривню вкладеного капіталу тощо). Тільки відносні величини дають точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища. Наприклад, цілком зрозуміло, що вираз: "Підприємство № 1 у 1998р. одержало 2,5 млн. грн. прибутку, а підприємство № 2--0,6 млн. грн. прибутку" має незрівнянно менше аналітичне значення, ніж вираз:

"Підприємство № 1 за 1998 р. одержало прибуток у розмірі 0,17 грн. на одну гривню вкладеного власного капіталу, а підприємство № 2 -- 0,53 грн. на одну гривню вкладеного власного капіталу". Те ж саме можна сказати про вирази: "У 1998 р. підприємство виробило продукції на суму 3400 тис. грн." і "Випуск продукції підприємства у 1998 р. становив 82,4% до обсягу продукції за 1997 р." і т. ін.

Середні величини -- це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати явища, що змінюються, у динаміці, нівелювати нетиповіти значень показників. Наприклад, ніякі аналітичні висновки не можуть бути зроблені, якщо є дані про фактичні місячні заробітки 2593 працівників підприємства А за 12 місяців року і 429 працівників підприємства Б за ті самі 12 місяців року. Лише підрахувавши середньомісячні заробітки на одного працюючого на цих підприємствах (наприклад, вони становили 167 і 202 грн.), можна робити певні висновки і використовувати ці дані для аналізу інших економічних показників.

В аналізі важливе значення має якість середніх величин, що цілком залежить від однорідності усереднюваних об'єктів. Середня величина тільки тоді відображає дійсно типовий, узагальнюючий рівень аналізованого показника, якщо вона розрахована виходячи з однорідної сукупності, -- у протилежному випадку кажуть про «неякісну», «погану», «фіктивну» середню величину. Так, безглуздо визначати з будь-якою метою середню ціну одиниці продукції підприємства, що випускає, наприклад, турбогенератори, пральні машини і дверні замки; те ж саме можна сказати про середньорічну суму прибутку підприємства, розраховану на базі даних про прибуток підприємства за ряд років (за цінами відповідних років). Класичним у цьому плані є приклад розрахунку середньої температури хворого у лікарняній палаті, коли, наприклад, з чотирьох хворих з температурою тіла 34,5; 35,0; 37,2 і 40,0 градусів виводиться середня на одного хворого -- 36,6 градуса.

У фінансово-економічному аналізі найчастіше використовуються такі середні величини:

-- середня арифметична проста;

-- середня арифметична зважена;

-- середня хронологічна;

-- середня квадратична.

Середня арифметична проста (незважена) застосовується для аналізу незгрупованих даних. Наприклад, якщо треба обчислити середньомісячну заробітну плату на підприємстві, треба врахувати фактичний заробіток кожного працівника, тобто обчислити загальний фактичний фонд заробітної плати і розділити його на кількість працівників. Аналогічно визначається, скажімо, середньорічна сума прибутку (річний прибуток ділиться на 12), середня за рік відпускна ціна на певний вид виробів підприємства (вартість реалізованої за рік продукції ділиться на її кількість) і т. і. [8. C. 203 - 205].

Середня хронологічна розраховується при аналізі показників, які задані дискретно, тобто у формі величин, які характеризують явище на певні моменти, на певні дати (наприклад, є дані про наявність власних оборотних коштів підприємства на перші числа кожного місяця року або про курси української гривні відносно долара США на початок кожної декади кварталу тощо), тобто коли аналізуються динамічно неадитивні величини.

Порівняння -- дуже поширений прийом, який застосовується в аналізі; саме з нього, звичайно, розпочинається розв'язання багатьох аналітичних задач, саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню. У фінансово-економічному аналізі застосовуються такі порівняння:

-- явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (минулі періоди), що приймається за базовий;

-- даних фактичних (звітних) за аналізований період з плановими (бізнес-плановими);

-- звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

-- просторові порівняння з даними роботи інших підприємств.

Основна умова ефективності застосування прийому порівняння (і водночас одна з найскладніших задач фінансово-економічного аналізу) -- це досягнення зіставності показників, які характеризують процес, що аналізується. Тільки після того, як з'являється повна впевненість, що показники зіставні між собою за всіма параметрами, можна проводити аналітичні розрахунки, які базуються на порівнянні. Безглуздо порівнювати без попередньої обробки, наприклад, фінансові ресурси підприємства за даними звітних балансів для висновків про їх динаміку в умовах значної інфляції, так само, як фондовіддачу основних засобів підприємства хутряної промисловості з аналогічним показником підприємства машинобудування, або, скажімо, річні суми одержаного українським підприємством прибутку в 1992--1997 рр., коли інфляція у країні досягала 10 000%, а вимірник прибутку -- карбованець, гривня -- постійно змінював свою купівельну спроможність. Динамічні порівняння майже завжди потребують перерахунку показників у зіставні ціни за допомогою індексів цін і тарифів [8, c. 48].

Особливістю об'єктів фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств є їх формування під впливом безлічі факторів. Для того, щоб результати аналізу були предметними з точки зору можливості вжиття певних конкретних заходів для підвищення ефективності роботи підприємства, необхідно виявляти відокремлений вплив на кінцевий результат аналізу певних факторів як таких, що зумовлюють цей результат. Тому задача виключення впливу одних факторів на аналізований об'єкт з метою визначення впливу інших є однією з центральних в аналізі, вона має назву елімінування. За допомогою елімінування умовно усувається вплив усіх одночасно взаємодіючих факторів, крім одного, і таким чином послідовно визначається величина впливу кожного з них на кінцевий результат.

Якщо зв'язок між аналізованим об'єктом і факторами, Що його визначають, представлений функціонально, тобто через модель (формулу), в аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:

-- індексний метод;

-- метод ланцюгових підстановок;

-- метод різниць.

Індексний метод аналізу застосовується для вивчення у динаміці економічних явищ, які формуються під впливом кількох факторів, кожен з яких схильний до змін у динаміці. Класичним прикладом об'єкта аналізу даним методом є обсяг реалізації (продажу) товарів, який формується під впливом певного фізичного обсягу товарів і цін на них. Відомо, що у кожного підприємства (промислового, торговельного) обсяг продажу окремих товарів з року в рік, з місяця в місяць змінюється, так само як і ринкові ціни на ці товари. За таких умов загальні (групові) індекси обсягу реалізації (продажу) товарів (у вигляді базисні й звітні обсяги реалізованих товарів, -- базисні і звітні ціни на них) характеризують динаміку загальної виручки від реалізації, але не відповідають на запитання, як змінився обсяг продажу товарів (бо до чисельника і знаменника даної функції входять незіставні величини), а також як у середньому змінилися ціни на реалізовані товари. Загальний індекс не дає змоги виділити окремо вплив факторів обсягу продажів (кількісного) і цін (якісного) на кінцевий результат -- виручку від реалізації [12. C. 56-59].

Індексний метод аналізу дає змогу розв'язати ці задачі шляхом побудови агрегатних індексів. Агрегатні індекси -- це загальні індекси (які, як уже зазначалося, характеризують явища, що визначаються сукупністю безпосередньо несумірних елементів), у яких з метою елімінування впливу окремих елементів (факторів) на індекс відбувається фіксування інших елементів на незмінному (базовому або звітному) рівні. Форми агрегатних індексів для загального індексу обсягу реалізації продукції І = мають якісні (інтенсивні) елементи (фактори), які входять у формулу, фіксуються на рівні базового періоду, кількісні елементи -- на рівні звітного. Різниця між чисельником і знаменником агрегатного індексу показує: який відокремлений вплив на загальний результат справив той чи інший фактор.

Застосування індексного методу виявлення впливу факторів на результатний показник обмежується тим, що за його допомогою досить зручно аналізувати лише два фактори у мультиплікативних моделях типу у = аЬ. Застосування цього методу для встановлення впливу факторів у багатофакторних моделях досить трудомістке, тому універсальніше значення для факторного аналізу економічних явищ має метод ланцюгових підстановок. За допомогою цього методу, якщо є функціональна модель (мультиплікативна чи адитивна), що описує взаємозв'язок факторів і результатного показника, можна визначити відокремлений вплив кожного з факторів (кількість їх не має значення) на кінцевий показник, що аналізується, і перевірити одержані результати аналізу шляхом балансування факторів.

...