106

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи інноваційної діяльності та шляхів підвищення її ефективності

1.1 Теоретична сутність та економічний зміст інноваційної діяльності

1.2 Методи і методики оцінювання рівня та ефективності впровадження інноваційних технологій

1.3 Проблеми організації, фінансування та напрямки підвищення ефективності інноваційної діяльності

2. Аналіз інноваційних процесів в умовах діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро» транснаціональної промислово-фінансової групи «Інтерагротек»

2.1 Організаційно-економічна характеристика транснаціональної промислово-фінансової групи «Інтерагротек» та оцінка перспектив її подальшого розвитку

2.2 Аналіз техніко-економічних показників діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро»

2.3 Оцінка ефективності та доцільності впровадження інноваційних технологій в умовах діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро»

3. Планування підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро» ТПФГ «Інтерагротек» за рахунок впровадження інноваційних технологій

3.1 Обґрунтування перспективних інноваційних напрямків діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро»

3.2 Ресурсне та організаційне забезпечення розробленої інноваційної політики та оцінка її соціально-економічної ефективності

3.3 Планування основних техніко-економічних показників ТзОВ «Агросвіт-Дніпро» з урахуванням реалізації розробленої інноваційної політики

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

інноваційний політика технологія ефективність

Вступ

Значний прорив в технологіях та інформаційній сфері спонукає підприємство орієнтуватися на нові джерела конкурентних переваг та створювати їх. Сучасний етап пов'язаний із зайняттям чільного місця серед складових динамічних порівняльних переваг науково-технічними досягненнями та інноваціями на всіх стадіях життєвого циклу продукту, починаючи від створення товару або послуги, через просування його від виробника до споживача та закінчуючи наступною утилізацією.

З огляду на те, що на ринку фігурує і конкурує вже не окремий товар, а комбінований пакет товарів, послуг та інформації, конкурентоспроможність продукції залежить вже не лише від її конкретного виробника, а й від спроможності національного зокрема і глобального загалом середовища і його учасників до супроводження й використання цього продукту. Різко зростає вимога до цілісності цього середовища, кваліфікованості, дисциплінованості, платоспроможності його учасників. Як буде показано нижче, саме це є причиною того, що підприємства в перехідних країнах поки що не в змозі оволодіти належним чином засадами конкурентоспроможної діяльності в глобальній економіці.

Інновації дедалі більше стають тим фундаментом, який визначає економічну міць підприємства та його перспективи на світовому ринку. На підприємствах, в країнах, що належать до інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найбільшим вмістом доданої вартості в ціні продукту), переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є екологоємними, ресурсоємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків. Попри те, що між цими країнами спостерігається жорстка конкуренція за високорентабельні види діяльності, у випадках виникнення спільної загрози існуванню чинної соціально-економічної моделі вони об'єднують свої зусилля для реалізації спільної політики щодо джерел цієї загрози.

Інноваційна діяльність є складним процесом трансформації новоотриманих ідей та знань в об'єкт економічних відносин. Зрозуміло, що такий процес становить складну багаторівневу систему економічних відносин щодо «уречевлення» знань, якій властиві специфічні взаємозв'язки та закономірності. З огляду на значну, часом визначальну роль, яку інноваційні процеси відіграють в сучасній економіці, визначення та врахування цих особливостей є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави.

Формування таких умов можливе лише через активізацію суб'єктами господарювання інноваційної діяльності. Це означає, що першочерговим завданням, у цьому напрямку, повинно стати дослідження тих питань, вирішення яких кардинально змінить відношення до процесу інноваційної діяльності всіх його учасників: продукувати та впроваджувати інновації повинно стати не тільки економічною доцільністю, але й необхідністю.

Наукові основи теорії інновацій та зовнішньоекономічної діяльності закладені Аверяновою Є., Багровою І.В., Туган-Барановським М.І., Кондратьєвим М.Д., Шумпетером Й., набули подальшого розвитку у працях Аллена Й., Брайта Д., Друкера П., Зомберта В., Менсфілда М., Менша Г., Ніксона Ф., Санто Б., Василенко В., Редіна Н.І., Власик В. Є., Батченко Л. В., Дроздова Г. М., Дятлова В. В. Також можна відзначити таких авторів, як Ю.Н. Грачов, Ю.Н. Тесля, Е.П. Голубків, П.С. Зав'ялов, А.І. Ковальов, Ю.А. Ковальков, І.І. Кретов, А.Н. Романов, Ю.Ю. Корлюгов, Г.Л. Багієв, Н.А. Аренков, А.В. Бусигін, П.И. Ситніков, А.А. Вайсман, Л.І. Цигичко, Р.Б. Ноздрьова, В.Н. Городник, В.В. Зубик, А.І. Ільїн, В.Е. Хруцький та ін. Окремо варто виділити роботи І.Н. Герчикової, В.Я. Маштабея, Н.К. Моїсеевої, а також закордонних авторів М. Портера та Х. Ансоффа, де дане питання висвітлене більш докладно.

Дослідженнями основних причин, які стримують активізацію інноваційної діяльності, пошуком дієвих інструментів та механізмів, які сприяли б підвищенню рівня керованості процесами генерування, продукування та розповсюдження інновацій, займалися вітчизняні вчені Бажал Ю.М., Бєлєнький П.Ю., Бойко Є.І., Буднікевич І.М., Вовканич С.Й., Геєць В.М., Данилюк М.О., Долішній М.І., Жаліло Я.А., Козоріз М.А., Крупка М.І., Кузьмін О.Є., Лапко О.О., Нейкова Л.І., Черваньов Д.М., Школа І.М., Яцура В.В., а також зарубіжні науковці Аверкієв А.Б., Валдайцев С.В., Водачек Л., Гольдштейн Г.Я., Горфінкель В.Я., Завлін П.Н., Ільєнкова С.Д.

Актуальність теми дослідження пов'язана також із змінами умов господарювання. Лише підприємства, що інноваційне розвиваються, здійснюють різноманітні дослідження можуть конкурувати із зарубіжною продукцією, що має технологічні та економічні переваги в порівнянні із вітчизняною продукцією. Вона визначила вибір теми, мету та задачі дослідження.

Практичне значення управління інноваційним процесом є розробка інноваційного процесу з метою підвищення технологічних та економічних параметрів продукції досліджуваного підприємства.

Метою курсової роботи є економічне обґрунтування доцільності впровадження інноваційних технологій у виробничому підрозділі підприємства в умовах діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

Відповідно до мети поставлено ряд завдань:

1. Вивчити теоретичну сутність та економічний зміст інноваційної діяльності. Визначити, які наслідки вона несе для підприємства та у якому вигляді може проявлятися.

2. Дослідити методи і методики оцінювання рівня та ефективності впровадження інноваційних технологій, визначити критерії їх оцінки та основи, що допоможуть у розв'язанні поставленої проблеми.

3. Визначити проблеми організації, фінансування та напрямки підвищення ефективності інноваційної діяльності.

4. Надати організаційно-економічну характеристику суб'єкта дослідження проблеми (ТПФГ „Інтерагротек").

5. Проаналізувати техніко-економічні показники діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

6. Оцінити ефективність та доцільність впровадження інноваційних технологій в умовах діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

7. Обґрунтувати перспективні інноваційні напрямки діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

8. Провести соціально-економічну оцінку ресурсного та організаційного забезпечення розробленої інноваційної політики.

9. Визначити вплив розробленої інноваційної політики на планування основних техніко-економічних показників ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

Методичною основою курсового дослідження є фундаментальні і прикладні положення економічної науки, розроблені в працях вітчизняних та зарубіжних економістів. У курсовому проекті був використаний системний та ситуаційний аналіз для побудови системної моделі інноваційного розвитку промислового підприємства і визначення факторів впливу на інвестиційну привабливість підприємства; статистичні та експертні оцінки для визначення комплексних показників, що характеризують можливості інноваційного розвитку підприємства та конкурентоспроможність товарної інновації; для оцінки ринкового потенціалу і прогнозування стратегії інноваційної діяльності підприємства. У процесі дослідження також використовувались методи наукової абстракції, індукції та дедукції, ретроспективного аналізу, логічного моделювання, групування, порівняння, аналізу і синтезу тощо.

Об'єктом дослідження виступають інноваційні технології, а предметом - економічні методи обґрунтування доцільності впровадження інноваційних технологій в умовах діяльності ТзОВ «Агросвіт-Дніпро».

Інформаційною базою при написанні курсової роботи були статистична та фінансово-економічна звітність, щодо діяльності підприємства за 2011 - 2013 роки, друкований матеріал в пресі та періодиці щодо результатів діяльності базового підприємства.

На захист виносяться наукові положення: визначення напрямків вдосконалення інноваційної політики, обґрунтування доцільності впровадження інноваційних технологій на підприємстві.

Робота має практичне значення для підвищення якості та конкурентоспроможності сільськогосподарської техніки і ефективності діяльності машинобудівельного підприємства.

Особистий внесок автора в розробку проблеми, що вивчалася, полягає у встановленні найбільш оптимальних методів теоретичного та прикладного дослідження питань впровадження інноваційних технологій на промислових підприємствах.

Результати дослідження можна буде використовувати на підприємстві ТПФГ ЗАТ «Інтерагротек» та ТзОВ «Агросвіт-Дніпро» для підвищення якості, конкурентоспроможності та підвищення строку служби техніки для сільського господарства, для покращання їх господарської діяльності.

1. Теоретико-методологічні основи інноваційної діяльності та шляхів підвищення її ефективності

1.1 Теоретична сутність та економічний зміст інноваційної діяльності

Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства.

Згідно Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року № 40 - IV, інновації -- це новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну "інновація" залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об'єкту. У зв'язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

- товарна інновація -- введення нового продукту;

- технологічна інновація -- введення нового методу виробництва;

- ринкова інновація -- створення нового ринку товарів або послуг;

- маркетингова інновація -- освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

- управлінська інновація -- реорганізація структури управління;

- соціальна інновація -- впровадження заходів щодо покращення життя населення;

- екологічна інновація -- впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища [8, с. 160].

Інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі.

У зв'язку з цим, об 'єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми та проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва й підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування й переробки.

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту -- це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво й реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Таким чином, інновація -- це нововведення, пов'язане з науково-технічним прогресом (НТП) і, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконалюванні управління й економіки підприємства.

Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості і кількості продукції, появи нових товарів і послуг.

У ринкових умовах інновації охоплюють всю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділу, спеціалізації і кооперації праці).

Специфіка інноваційної діяльності полягає в особливостях управління інноваційним потенціалом, що наявний в тій чи іншій організації, у рамках функціональних аспектів управління (планування, організація, мотивація, контроль).

Інноваційний потенціал -- це здатність господарства (взагалі) чи суб'єкта господарювання (зокрема) робити нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового) і містить у собі:

- виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;

- професійний і науково-технічний склад персоналу;

- потужності експериментальної бази, пов'язаної з підготовкою нового виробництва;

- інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

- можливості впровадження нововведень і його контролю.

Процес введення новації на ринок прийнято називати комерціалізацією. Період часу між появою новації і втіленням і називається інноваційним лагом.

Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру [12, с. 59-62].

Ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера, яка регулюється Законом України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності».

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продукти та технології, тому для уникнення технологічного відставання нововведення слід прогнозувати і займатися ними постійно, а не тільки тоді, коли настають критичні обставини. Продуктові, технологічні та організаційні нововведення взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно.

Отже, головними принципами управління нововведеннями є:

- принцип безперервного прогнозування інноваційної ситуації;

- принцип динамічного попередження технологічного відставання;

- принцип системного впровадження новин у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності;

- принцип поєднання інвестицій з інноваціями;

- принцип поєднання фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Якщо гроші на нововведення взяті з бюджетних коштів, будь-які нововведення з мінімальним прибутком підприємству вигідні. В умовах самофінансування гроші для реалізації НТД беруться з обігових коштів підприємства, тому інноваційний менеджер повинен шукати переконливі аргументи, обґрунтувати необхідність нововведень та відповідних капітальних вкладень у майбутній розвиток підприємства для збереження ним гідного місця на ринку товарів і послуг [30, с. 72].

Період часу від зародження ідеї, її розробки до впровадження інновації називають життєвим циклом нововведення. З врахуванням послідовності проведення робіт життєвого циклу нововведення всю цю діяльність розглядають як інноваційний процес.

Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють, але й заставляють комерційні організації приймати участь у формуванні ринку нововведень за наступними направленнями:

- розвиток особистої науково-технічної бази для проведення НДКР;

- проведення досліджень на коопераційних засадах з іншими організаціями;

- придбання ліцензій на право виробництва товарів чи послуг;

- купівля готового виробу, технології, ноу-хау та іншої інтелектуальної власності.

Основною умовою формування ринку інновації є об'єми інвестицій як у сфері наукової, так і науково-технічної діяльності. Враховуючи протяжність інноваційного процесу 3-5 років, головну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, які забезпечують фінансування новацій на протязі всього життєвого циклу.

Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії (рис. 1.1).

Невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту «футурошоку», тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни в короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою. Наслідком того може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування підприємства або організації [21, с. 35].

Стадії інноваційного процесу	І. Фундаментальні дослідження в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Бюджетне фінансування на безповоротній основі.
	II. Дослідження наказового характеру. Проводяться в усіх наукових організаціях І фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються і носять тому ризиковий характер.
	III. Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств. Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.
	IV. Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу продукту.

Рис. 1.1 Стадії інноваційного процесу

Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній нововведення є об'єктивним і викликається моральним зношенням. Термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення, що передбачаються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим рівнем конкурентної спроможності.

Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати конкурентоспроможності підприємства. Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов'язане мати в розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного менеджменту [33, с. 154].

Слід врахувати, що нововведення завжди пов'язані з ризиком, проте відмова від них є ще більш ризикованою. Дуже часто необхідність оновлення продукції або технології виникає саме тоді, коли фінансові результати підприємства виглядають добре і складається помилкове враження, що підприємство ще довго може існувати в традиційному вигляді.

Динаміка оновлення виробництва полягає в тому, що кожна технологія спочатку повільно набирає темп, прискорює рух. А потім поступово втрачає свій потенціал, оскільки з'являються більш досконалі технології.

Слід звикнути до того, що управління технологіями потребує великих витрат ресурсів, накопичення великого обсягу знань та інформації; координації значної кількості виконавців, формування попиту на нову продукцію, психологічної підготовки колективу до сприйняття новин. Нововведення пов'язані з перерозподілом ресурсів між діючим та новим виробництвом, з порушенням рівноваги в економічній системі, реорганізацією виробництва, перекваліфікацією робітників. Інколи рішення керівництва щодо нововведень з'являються такими, що, штучно гальмуючи нововведення, можна втратити перспективу на ринку товарів і послуг або взагалі збанкрутувати підприємство.

1.2 Методи і методики оцінювання рівня та ефективності впровадження інноваційних технологій

Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Ефективність інноваційної діяльності слід визначати з урахуванням таких підходів:

1). Оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства, тобто як воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток і фінансову стабільність підприємства;

2). Оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду забезпечення неперервності інноваційного процесу і досягнення кінцевої мети одержання новинок (продукту, технологій), які відповідають вимогам ринку;

3). Урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні результати за визначений проміжок часу.

Як кількісні показники, що характеризують ефективність інноваційної діяльності, можна використовувати коефіцієнт фактичної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за такою формулою:

, (1.1)

де -- сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві;

-- фактичні витрати на НДДКР за і-й рік;

-- кількість років аналізованого періоду;

-- незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується, у вартісному виразі;

-- так само на кінець періоду, що аналізується.

Як показник, що відображає зміни результативності стадії НДДКР як чинника ефективності, пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємства, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей). У цілому, показник результативності інноваційної діяльності має такий вигляд:

, (1.2)

де -- результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР;

-- кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей) які відповідають вимогам підприємства в t році;

-- кількість придбаних об'єктів інтелектуальної власності, що відповідають вимогам підприємства в t році;

-- загальна кількість новацій як результат проведення НДДКР і придбання об'єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі підприємством у t році;

-- кількість об'єктів інтелектуальної власності -- результатів НДДКР, що реалізовані у зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в t році;

-- кількість років періоду, що аналізується.

Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у вітчизняній практиці використовується система показників, які широко висвітлюються в літературі [19, 22, 26, 31, 34]. Ці показники відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій. На рис. 1.2 наведені показники ефективності інноваційного проекту.

Рис. 1.2 Показники ефективності інноваційного проекту

До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників [19, 26].

Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як:

інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід) (NPV);

внутрішня норма прибутковості (дохідності) (IRR);

рентабельність інвестицій (PI)

період і строк окупності (PP).

Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами [22]. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту:

, (1.3)

де -- чиста приведена вартість (англ. net present value);

-- вигода (дохід) від проекту в t році;

-- витрати на проект в t році;

-- ставка дисконту;

-- кількість років циклу життя проекту.

Внутрішня норма прибутковості (дохідності) -- IRR (англ. internal rate of return) -- це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект, або дається ще таке визначення -- це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15--20 %.

Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefit/cost ratio). У зарубіжній літературі цей показник називають індексом дохідності (profitabititi index). Розрахунок індексу рентабельності здійснюється за формулою:

, (1.4)

де -- дохід у періоді j;

-- розмір інвестицій в інноваційний проект у періоді t.

У чисельнику цього виразу -- величина доходів, приведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику -- величина інвестицій в інновації (інноваційний проект) дисконтованих до початку процесу інвестування, тобто тут порівнюються дві частини потоку платежів -- дохідної та інвестиційної.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект позитивний, то індекс рентабельності , і навпаки, якщо , інноваційний проект уважається неефективним.

Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі недисконтованих доходів. У міжнародній практиці застосовується показник періоду окупності.

Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація) [26]. Строк окупності може бути розрахований таким чином:

, (1.5)

де Т_ок -- період окупності;

І -- загальні інвестиції;

-- чистий прибуток за час t;

-- амортизація;

-- відсотки за кредит (позика капіталу).

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності за такими формулами:

(1.6)

де Е -- ефект, результат від реалізації проекту;

В -- витрати, пов'язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору може бути min витрат на реалізацію проекту.

За наявності кількох варіантів проектів, найефективніший вибирається за мінімумом приведених витрат

, (1.7)

де -- приведені витрати для кожного варіанта;

-- собівартість (витрати виробництва) з того ж варіанта;

-- норматив ефективності капітальних вкладень;

-- інвестиції з того ж варіанта.

У плановій економіці величина встановлювалась централізовано, у ринковій економіці кожна окрема фірма встановлює такий норматив або на рівні відсоткової ставки, або як норматив рентабельності інвестицій . Виходячи з цього, приведені витрати можна подати таким чином:

,

.

Після цього розраховується строк окупності додаткових інвестицій в інновації, який являє собою період, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на дорожчий варіант інновацій можуть окупитися завдяки приросту економічних результатів, зумовлених реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності визначається за формулою:

, (1.8)

де , -- інвестиції в інноваційні проекти за порівняльними варіантами;

, -- річні витрати відповідних варіантів.

При виборі варіанта розрахункове значення строку окупності порівнюється з його нормативним значенням . Ефективним буде варіант, коли . Величина, зворотна строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації, або коефіцієнтом порівняльної ефективності -- . Він розраховується за формулою:

. (1.9)

Розрахункові значення коефіцієнта ефективності порівнюють з нормативною величиною . Якщо , то додаткові інвестиції в інноваційний проект ефективні.

Таким чином, для відбору інноваційних проектів використовуються показники відповідної економічної ефективності, які враховують зміни вартості порівнюваних варіантів: приведені витрати; строк окупності додаткових інвестицій;коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій.

Розвиток і поширення в народному господарстві інновацій супроводжується багатоваріантністю економічних результатів (ефектів) різного масштабу і тривалості, які показані на рис. 1.3.

Рис. 1.3 Ефекти інноваційної діяльності та їх взаємозв'язок

Отже, ефективність інноваційної діяльності визначається її конкретною спроможністю створювати інновації, які зберігають відповідну кількість праці, часу, матеріально-технічних ресурсів, коштів у розрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачених корисних ефектів продуктів, послуг, технічних систем або дають змогу збільшувати виробництво знарядь праці, предметів споживання, які створюють комфортні умови життя людей, нові правила соціальних відносин.

У літературі [26, 39] описана достатня кількість методів, за допомогою яких здійснюється порівняльна характеристика одних проектів з іншими, виявляються економічні переваги і привабливість проекту для його учасників.

Одним із найпростіших методів, який широко використовується, є метод відбору інноваційних проектів за допомогою переліку критеріїв. Сутність його полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і за кожним критерієм оцінюється проект. Метод дає змогу виявити всі переваги та недоліки проекту і гарантує, що жоден з критеріїв, які необхідно взяти до уваги, не буде забутий. При складанні переліку критеріїв використовуються лише ті, які безпосередньо відповідають цілям, завданням і стратегії організації. На табл. 1.1 показана схема якісної оцінки інноваційного проекту за допомогою переліку критеріїв. Після попереднього відсіву, проекти необхідно порівняти між собою і ранжувати за ступенем відносної привабливості відповідно до раніше вибраного критерію.

У разі необхідності формалізації результатів аналізу проектів за переліком критеріїв використовується бальний метод оцінки проекту. Для цього окреслюються найважливіші чинники, що визначально впливають на результати проекту (складають перелік критеріїв). Критеріям надається вага залежно від їх відносної важливості. Відносна значущість чинників -- «дуже високий», «високий» і т. д. -- виражається кількісно. Загальну оцінку за даним методом одержують шляхом перемноження вагових рангів критеріїв на відносні значення чинників. Одержані дані підсумовуються, як це показано в табл. 1.2., 1.3.

Таблиця 1.1

Схема якісної оцінки проекту за допомогою переліку критеріїв

Критерій оцінки	Ранжування (ранг)
	дуже високий	високий	задовільний	слабкий	дуже слабкий
Приклад А. Більш вдалий проект
Сумісність проекту з основною стратегією організації	+
Відповідність проекту вимогам організації щодо ризику (фінансовий, технічний)		+
Технічні можливості	+
Додаткові витрати	+
Відповідність проекту вимогам організації з урахування часу його впровадження	+
Патентний захист		+
Загроза конкуренції				+
Сталість позицій організації на ринку		+
Імовірність успіху			+
Потенційний річний розмір прибутку			+
Приклад Б. Менш вдалий проект
Відповідність проекту основній діяльності організації		+
Відповідність проекту вимогам організації щодо ризику			+
Технічні можливості					+
Додаткові витрати			+
Патентний захист	+
Відповідність проекту вимогам організації з урахуванням часу його впровадження			+
Загроза конкуренції		+
Сталість позицій організації на ринку					+
Імовірність успіху			+
Потенційний річний розмір прибутку				+

Таблиця 1.2

Основна схема оцінки проекту

Критерій оцінки проектів	Вага	Відносна значущість чинників	Ранг
		1,0	0,75	0,5	0,25	0,0
		дуже високий	високий	задовільний	слабкий	дуже слабкий
Відповідність основній діяльності	0,10	+					0,10
Технічні можливості	0,15	+					0,15
Патентний захист	0,05	+					0,05
Додаткові витрати	0,10			+			0,05
Загроза конкуренції	0,20				+		0,05
Сталість позицій організації на ринку	0,20		+				0,15
Імовірність успіху	0,20			+			0,10
Усього	1,00
Оцінка проекту							0,65

Одержані оцінки чинників не можна вважати абсолютно достовірними. Це пов'язано із суб'єктивністю підходів при визначені вагових коефіцієнтів кожного чинника і присвоєнні числових значень кожному з критеріїв.

Проблема полягає в тому, щоб запобігти надто суб'єктивній оцінці чинників. Якщо ввести в основну схему бальної оцінки елемент стохастичності (випадковості), можливо одержати точніші результати.

Таблиця 1.3

Схема ймовірнісного оцінювання проекту

Критерій оцінки проектів	Вага	Рівень (ранги)	Імовірна вага рангів	Імовірна загальна оцінка
		Дуже високий (10)	Високий (8)	Задовільний (6)	Слабкий (4)	Дуже слабкий (2)
Відповідність основній діяльності	10	0,2	0,2	0,4	0,2	0,0	6,8	68,0
Технічні можливості	15	0,0	0,0	0,2	0,4	0,4	3,6	54,0
Додаткові витрати	10	0,0	0,1	0,5	0,2	0,2	5,0	50,0
Патентний захист	20	0,2	0,4	0,2	0,1	0,1	7,0	140,0
Загроза конкуренції	20	0,9	0,1	0,0	0,0	0,0	9,8	196,0
Імовірність успіху	5	0,8	0,1	0,1	0,0	0,0	6,4	47,0
Сталість позицій на ринку	5	0,9	0,1	0,0	0,0	0,0	9,8	49,0
Потреба в кваліфікованих кадрах	10	0,8	0,1	0,1	0,0	0,0	9,4	94,0
Потенційний річний розмір прибутку	5	0,6	0,2	0,2	0,0	0,0	8,8	44,0
Усього	100
Оцінка проекту								742,0

Загальну оцінку проекту за цим методом одержують шляхом перемноження валових рангів на ймовірність досягнення цих рангів і одержання таким чином імовірної ваги критерію, який далі перемножується на вагу критерію. Отримані дані за кожним критерієм підсумовуються. Наприклад, за першим критерієм:

10 (0,2) + 8 (0,2) + 6 (0,4) + 4 (0,2) + 2 (0,0) = 6,8.

Частка кожного критерію в загальній оцінці розраховується перемноженням його відносного значення на ймовірну вагу рангу. Ці суми наведені в останньому стовпчику таблиці. Їх підсумок дає загальну оцінку проекту.

До простих методів оцінки економічної ефективності інноваційних проектів належать статистичні методи [16, 26]. Рекомендується застосовувати їх на початковій стадії експертизи проекту, а також для проектів, що мають відносно короткий інвестиційний період.

До показників, які найчастіше застосовуються під час оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів, належать:

- сумарний (або середньорічний) прибуток, який одержують у результаті реалізації проекту;

- рентабельність інвестицій (проста норма прибутку);

- період окупності інвестицій (строк повернення).

Необхідно пам'ятати, що неможливо повністю і всебічно відобразити в показниках будь-який результат інноваційного проекту від зародження ідеї до її реалізації. Слід також ураховувати, що будь-який результат інновацій має подвійне значення:

- як основа змін у матеріальному виробництві, а в економічному розумінні -- для досягнення цілей форми, а отже, для підвищення прибутку і конкурентоспроможності;

- як джерело подальших наукових досліджень і розробок, тобто становить науковий і методологічний інтерес.

Поки що не існує простих, єдиних і придатних для всіх умов управління показниками ефективності інноваційної діяльності. Проте можна виявляти й оцінювати взаємозв'язок чинників ефективності з метою найкращого узгодження їх дії.

Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

У зв'язку з цим можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН).

Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.

а) приріст обсягу виробленої продукції:

(1.10)

де L_Вп -- кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

B¹_n -- продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), зн/осіб;

V_Вп -- обсяг виробленої продукції, тис. грн.

б) приріст продуктивності праці:

де L_Вп -- загальне зростання продуктивності праці в розрахун-ковому році (періоді), %;

L¹ -- фактична чисельність персоналу, осіб;

В_n° -- продуктивність праці у базовому році (періоді).

в) приріст фондоозброєності праці

(1.11)

де I_f¹ -- темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

Ф_осп -- вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

f°-- фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

г) nриріст фондовіддачі:

(1.13)

де І_f -- темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F⁰ -- фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

д) частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

(1.14)

де D¹ -- середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

Р¹-- загальна сума прибутку самому тому ж році (періоді).

е) приріст рентабельності виробництва:

ДR^TOH =R¹ - (1.15)

де R¹-- рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Ф_Вир -- загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

1.3 Проблеми організації, фінансування та напрямки підвищення ефективності інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність підприємства, як правило, здійснюється на основі розроблених програм чи проектів.

Інноваційна програма допускає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, а також держави і міжнародної організації.

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має на увазі забезпечення програми ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування.

Споконвічне інвестиції можна розділити на інвестиції в "зовнішні умови", тобто найбільш вигідні вкладення своїх вільних грошей у сторонні виробничі й Інші структури. І інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладення засобів у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Інвестиційна діяльність підприємства повинна бути спрямована, з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємства, з іншого боку -- на вдосконалення виробничого потенціалу підприємства.

Інвестування в "зовнішні умови" здійснюються, як правило, у вигляді пайової участі підприємства в спільних проектах або у формі прямого кредитування (з урахуванням норм діючого законодавства) об'єктів, або за рахунок діяльності на ринках цінних паперів і в інших формах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають на меті розвиток стратегічного потенціалу підприємства за рахунок збільшення тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, просторових) і створення необхідних товарно-матеріальних запасів.

З огляду на досить широке коло учасників господарської, інвестиційної зокрема, діяльності підприємства термін "інвестиції" має як фінансове, так і економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції -- це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність з метою одержання доходу. За економічним визначенням -- це витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, що залежать від руху - витрат на основний капітал.

Фінансування інноваційної програми повинно здійснюватися при дотриманні наступних умов:

- динаміка інвестиції повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

- зниження витрат фінансових засобів і ризику програми повинно забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і визначених організаційних заходів, у тому числі: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування програми включає наступні основні стадії:

- попереднє вивчення життєздатності інноваційної програми (визначення доцільності програми з витрат і запланованого прибутку);

- розробка плану реалізації програми (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення);

- організація фінансування, у тому числі:

- оцінка можливих форм фінансування і вибір конкретної форми.

- визначення організацій, що фінансують.

- визначення структури джерел фінансування.

- контроль виконання плану й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм може здійснюватися такими способами:

- самофінансування, тобто використання як джерела фінансування власних засобів інвестора (із засобів бюджету і позабюджетних фондів -- для держави, із власних засобів -- для організації);

- використання позикових і залучених засобів.

Система фінансування інноваційних програм включає: джерела фінансування; організаційні форми фінансування.

Класифікація джерел фінансування інноваційних програм виробляється за наступними ознаками: за відносинами власності; за видами власності; за рівнями власників.

За відносинами до власності джерела фінансування розділяються на:

власні; залучені; позикові.

За видами власності джерела фінансування поділяються на:

- державні інвестиційні ресурси (бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності);

- інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарських суб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і залучені засоби підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній;

- інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі організації, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

За рівнями власників джерела фінансування поділяються на наступні:

на рівні держави і регіонів джерелами фінансування інноваційних програм є:

- власні засоби бюджетів і позабюджетних фондів;

- залучені засоби державної кредитно-банківської і страхової систем;

- позикові засоби у вигляді державних міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

на рівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:

- власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних і оборотних коштів, нематеріатьних активів);

- залучені засоби, у тому числі внески і пожертвування, засоби, отримані від продажу акцій;

- позикові засоби у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на процентній і безпроцентній, поворотній і безоплатній основі).

на рівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:

- засоби бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів;

- засоби суб'єктів господарювання -- вітчизняних підприємств і організацій, колективних інституціональних інвесторів.

- іноземні інвестиції в різних формах.

У табл. 1.4 представлена структура джерел фінансування інноваційних програм.

Таблиця 1.4

Структура джерел фінансування інноваційних програм

Група	Джерела
Державні ресурси	Власні Державний бюджет Бюджети регіонів, місцеві Позабюджетні фонди: Пенсійний фонд. Фонд соціального страхування. Державний фонд зайнятості, інші фонди Залучені Державна кредитна система. Державна страхова система
	Позичені Державні запозичення: державні позики, зовнішні запозичення, міжнародні кредити та ін.
Ресурси організацій	Власні. Власні інвестиційні ресурси організацій
	Залучені Внески, пожертвування, продаж акцій, додаткова емісія акцій
	Інвестиційні ресурси інвестиційних компаній-резидентів, в тому числі пайових інвестиційних фондів Інвестиційні ресурси страхових компаній-резидентів Інвестиційні ресурси недержавних пенсійних фондів резидентів
	Позичені Банківські, комерційні кредити, бюджетні і цільові кредити Інвестиційні ресурси іноземних інвесторів, враховуючи комерційні банки, міжнародні фінансові інститути, інституціональні інвестори.

Реального нагромадження власних ресурсів підприємств в сучасних умовах відбувається. Однією з головних причин є рівень інфляції, що обумовив знецінення амортизаційних фондів і оборотних коштів підприємств. Сьогодні оборотні кошти підприємства-майже на 80% забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина прибутку іде на виплату банківських відсотків.

Можливі організаційні форми та джрела фінансування інновацій представлені у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Матриця організаційних форм і джерел фінансування інноваційних програм

Організаційні форми фінансування	Джерела фінансування інноваційних програм (стосовно одержувача інвестицій)
	Власні і залучені засоби організацій	Бюджетні і позабюджетні державні засоби	Іноземні інвестиції	Позикові засоби
Акціонерне фінансування
участь v статутному капіталі	+	+	+	--
корпоративне фінансування	+	+	+	+
Державне фінансування
бюджетні кредити на поворотній основі	--	+	--	--
асигнування з бюджету на безоплатній основі	--	+	--	--
цільові державні інвестиційні програми	--	+	--	--
фінансування програм з державних запозичень	-	+	+	+
Проектне фінансування	--	+	+	+
Позикове фінансування
лізинг		--
банківські позички і кредити	--	+	+	+
іноземні кредити	--	--	+	+
інвестиції колективних інвесторів	--	--	+	+

Примітка. "+" -- використання зазначеного джерела; "--" -- незастосовність зазначеного джерела в даній організаційній формі.

Ефективність і результативність інновацій не слід ототожнювати з ефективністю виробництва чи сфери послуг. Максимальні результати і якість досягаються за рахунок часу й енергії найбільш продуктивних фахівців.

Основне завдання інноваційного менеджера організації полягає у виборі програм, що дають найбільшу віддачу (не обов'язково фінансову) і відповідають кваліфікації наявного персоналу. У цьому випадку фахівці не будуть витрачати час на безперспективні програми. Потім варто організувати правильний менеджмент дослідницьких програм і регулярний аналіз факторів, що впливають на їхнє виконання. При цьому потрібно звернути увагу на доцільність припинення програм на найбільш зручному етапі.

Отже, інноваційна діяльність -- одне із направлень стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Метою його є визначення основних направлень науково-технічної та виробничої діяльності організації. На підприємстві інновації здійснюють...