Для параметричних оцінок грантової системи підтримки ФД важливими є такі показники та інформаційні зрізи масиву проектів (запитів): кількісні та структурні розподіли запитів, підтриманих проектів (грантів), науковців, наукових організацій - виконавців проектів, а також розподіл за типами робіт (дослідницькі, видавничі, експедиційні, інформаційні), участь у міжнародних конференціях, розвиток матеріально-технічної бази наукових організацій; розподіл за видами науково-технічної діяльності (галузями знань), за відомчим підпорядкуванням організацій-виконавців; регіональний розподіл; облік фактично витраченого на виконання проекту часу; гендерні аспекти для всіх інформаційних зрізів тощо. Наприклад, відомчий розподіл грантів характеризують такі показники: 64% організацій-виконавців робіт - від НАН України, 24% - Міносвіти і науки, 1,4% - Міністерство охорони здоров'я, 1,3% - УААН. Інформація, що міститься в аплікаційних формах, має бути достатньою для того, щоб можна було не тільки дати узагальнену статистичну картину по країні в цілому, але й побудувати "усереднений" статистичний портрет організації та науковця - пошукувачів та виконавців проектів.

Розроблені конкурсні процедури є системою індикаторів для аналізу структури наукових досліджень та їхньої результативності в усіх областях знань. Під цим кутом зору характерні параметричні дані останнього конкурсу ДФФД. Створені бази даних за проектами ДФФД дозволяють вести аналіз і робити висновки стосовно найважливіших напрямів ФД вітчизняної науки та їхнього представницького наповнення кадровим потенціалом. На конкурс-2001 було подано майже 2700 запитів за всіма напрямками фундаментальної науки. У ньому взяли участь 19,4 тисяч науковців з усіх областей України, у т. ч.4,5 тис. докторів і 7,8 тис. кандидатів наук. Незалежну експертизу поданих проектів здійснили понад 1200 експертів, з яких 40% - з-за меж столиці. Переможцями за конкурсним рейтингуванням стали автори майже 360 наукових розробок. Статистика розподілу учасників конкурсу за майже 450 спеціальностями тривожить як ненаповненістю багатьох з них, так і щодо їхнього вікового розподілу (рис.1). Розподіл учасників конкурсу за спеціальностями (табл.1) дає можливість виділити найбільші наукомісткі напрями досліджень (відповідно з представницькими параметрами найактивнішого наукового потенціалу).

Якщо проаналізувати регіональні розподіли поданих проектів і переможців конкурсів ДФФД, можна зробити висновок про відповідність першого з них статистичним даним наукового потенціалу областей України, насамперед у шести найбільш наукомістких центрах - Києва, Харкова, Львова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси. Проте має місце і певний перекіс у кількості переможців конкурсу: відносне збільшення їх для Києва, відповідність поданим заявкам - для Львова та відносне зменшення - для Харкова, Донецька, Дніпропетровська та Одеси. Це може бути свідченням дещо упередженого підходу експертних рад наукових напрямків.

Окрім традиційних методик моніторингу (анкетування, бібліометрія, динаміка статистичних даних) запропоновано і специфічну наукометрію, побудовану на аналізі інтелектуальних підсумкових баз даних: критично оцінено динаміку змін напрямів наукових пошуків, базуючись на створених частотних комп'ютерних словниках ключових слів (термінів, що приводилась авторами проектів кількох останніх конкурсів). Статистична лексикографія дозволяє розробити адекватний і ефективний апарат аналізу інформаційних масивів. Таблицею 2 фрагментально ілюструється ранговий (за спадом частоти) список науково-технічних термінів, їхню абсолютну (n) і відносну (p,%) частоти. Словникова база наукової термінології відповідає кількості наданих авторами проектів ключових слів (5,3 тисячі - за звітними матеріалами 4-го і 5-го конкурсів; 25 тисяч термінів - електронний словник 7-го конкурсу). Порівняльні висновки щодо частоти вживання тих чи інших ключових слів указують на динаміку, тенденції змін у фундаментальній науці, а саме: зростання чисельності теоретичних робіт, екологічних і біологічних розробок і зменшення традиційно насичених технічних напрямів.

Аналіз діяльності ДФФД, що може бути одним із проявів реформи в науці, вказує на критерії пріоритетності: наукова цінність та перспективність проблеми; технологічна перспективність напрямку; науковий доробок з цієї проблеми; релевантність наукового потенціалу щодо виконуваних робіт; оцінка наданої підтримки для розв'язання проблеми. Питання вибору пріоритетів існує на двох рівнях - при здійсненні розподілу коштів між галузями наукового пошуку та при структуризації напрямку на окремі проблеми, роботи. Методичні підходи до оцінки пріоритетності проблем повинні базуватися на пошуку прогалин у знаннях тієї чи іншої галузі фундаментальної науки, узагальненні експертних висновків, на наукознавчих роботах і на формуванні інноваційних вимог до потенціалу.

У діяльності наукового фонду залишаються нерозв'язаними й інші проблеми: охорона інтелектуальної власності, суб'єктивність експертизи, утворення наукових кланів експертів і аплікаторів, кваліфікація та моральні якості експертів, обмеженість їх складу. Вирішення більшості питань має єдиний шлях - через ротацію. Лише шляхом незалежної експертизи (peer review) можна позбутися особистих та інституційних впливів. А практика міжнародного співробітництва вимагає з метою збереження інтелектуальної власності відпрацювання механізму обміну технологіями зі збереженням авторських та державних прав.

Реалізація на практиці принципів і методів діяльності наукового фонду дозволяє відповісти на деякі проблематичні питання, а саме: чи реалізується принцип свободи ФД; чи необхідно йти шляхом структуризації пріоритетних напрямів з врахуванням як наявного наукового потенціалу, так і потреб економіки; чи формалізована однотипна (для експертів та експертних груп) процедура проведення конкурсів забезпечує обґрунтованість та об`єктивність рішень, що приймаються; чи відповідає масив грантів реальному розподілу вітчизняного потенціалу фундаментальної науки? Те, що "школу" конкурсного відбору наукових ідей та проектів пройшли кілька десятків тисяч науковців з майже усіх регіонів України і яким було надано понад три тисячі грантів, дозволяє зробити певні оцінки щодо ефективності та визнання світовою науковою спільнотою ФД вітчизняних учених, трансформації структури і пріоритетів наукових напрямків.

Потреба розширення апробованих у даних дослідженнях підходів обумовлена і тим, що фундаментальна наука є не тільки визначальним фактором сили держави, а й найвищим національним пріоритетом з точки зору розв'язання проблем національної безпеки, суспільства і самої науки. А недофінансування фундаментальної науки ні в економічному, ні в соціальному плані невигідне країні, бо вона є найбільш чутливою до погіршення умов; руйнація її наукових шкіл може стати незворотним процесом.

Розділ 4. Проблемно-орієнтовані підходи у формуванні та впровадженні науково-методичної системи прогнозування фундаментальних досліджень

Результатам пошуку відповідей на поставлені вище запитання присвячені наступні дослідження і прогнозування поля фундаментальних наукових пошуків. Прогнозні оцінки необхідно здійснювати перш за все щодо ФД, які спрямовані на виявлення та поглиблене розуміння закономірностей реального світу і які б стали основою для нових напрямків технологічного використання наукових знань; щодо комплексних теоретико-експериментальних досліджень і розробок, які проводяться з метою розв'язання наукових проблем на високому рівні завершеності очікування результатів.

Характерні недоліки прогнозних пропозицій - відсутність обґрунтованих варіантів пріоритетних структур ФД; відсутність оцінки можливостей, строків та умов прориву на світовий рівень; фрагментарність охопленого спектру проблем; недостатня увага до передбачення негативних наслідків технічних рішень і так званого технологічного ризику; відсутність проблемно-орієнтованих оцінок потенціалу. Визначальним у процесі прогнозного оцінювання має бути підхід, згідно з яким пріоритетом є не просто досягнення певного наукового напрямку, а перед усім - його визнання науковою спільнотою. Тому процес відбору наукових пріоритетів - це виявлення тих наукових дисциплін, сфер досліджень, проектів і технологій, на які повинні виділятись більші кошти у порівнянні з іншими, які мають бути у привілейованому становищі.

Обґрунтування пріоритетів у науковій політиці базується на аналізі масивів документацій, соціологічних і соціально-економічних досліджень ефективності наукових організацій. Тому основна ідея запропонованого у дисертації методичного підходу полягала у визначенні думки групи вчених про напрями і перспективи розвитку науки на підставі аналізу інформації про науково-технічні проекти, їхньої результативності, динаміки змін показників.

Для визначення різних видів пріоритетів використані як зовнішні, так і внутрішні (за А. Вайнбергом) критерії оцінок. Якщо перші з них характеризують якість науки, рівень розвитку сфери досліджень, компетентність дослідників, обґрунтованість методик досліджень, то другі свідчать про наукову цінність досліджень з точки зору наукової користі технологічної та суспільної потреби. Найважливішими критеріями оцінки пріоритетності є такі: узгодженість зі стратегічними цілями держави; вклад у розв'язання важливих соціальних проблем; намагання брати участь в експансії нових напрямків; наявність визнаних науково-дослідних шкіл. Визначення наукових пріоритетів передбачає наступні етапи: опис напрямку і його обговорення; встановлення його мети, методів; розробка плану реалізації пріоритету; виконання робіт; оцінка отриманих результатів.

Створення методичного інструментарію для визначення пріоритетів ФД можливе з використанням сучасних інформаційних технологій, а необхідність вибору пріоритетів випливає з реалій сучасного стану науки (обмеженість ресурсів, потенціалу). Серед біля двохсот різних за рівнем, масштабами і науковою обґрунтованістю методів і способів прогнозування науково-технічного розвитку виділяють три основні класи: методи екстраполяції, методи експертизи і методи моделювання. Досвід світової прогностики переконує в необхідності постійно діючої системи відслідковування за реальними тенденціями, рівнем деталізації даних, що відповідають конкретному прогнозу, констатацією причинно-наслідкових зв'язків з урахуванням зовнішніх факторів, можливістю перевірки вхідної та вихідної інформації, оцінкою ймовірності прогнозних гіпотез і рівнями економічної ефективності прогнозних зусиль.

Прогнозне оцінювання ФД, питання об'єктивної оцінки діяльності дослідників, наукових лабораторій та інститутів, що працюють над фундаментальними проблемами, може розв'язуватись двома шляхами: за цитуванням статей і за значенням імпакт-фактора журналів, де ці статті опубліковані. Цитування несе пряму інформацію про вклад вченого у світову науку. З цією метою цілеспрямовано формується світова система наукової комунікації. У формуванні єдиного поля ФД наукові фонди повинні стати головною складовою не тільки самоорганізації вчених, а й інформаційного забезпечення досліджень і вільного доступу до цих комунікацій.

Цілком справедливо за індексом цитування робити порівняльні висновки стосовно більше або менше інтелектуально насичених напрямів ФД. Слід враховувати і те, що при оцінці результативності наукових грантів критеріями творчого процесу є не тільки кількість і якість публікацій, а й експертні оцінки (конкурсний відбір, рішення експертної групи наукового напрямку тощо). Проведене тестування баз даних Science Citation Index Інституту наукової інформації США дозволило проаналізувати вибірки публікацій авторів проектів ДФФД з наведенням кількості посилань у 5693 журналах, які видаються у 68 країнах світу. Отримані дані пошуку наукових праць за три роки у періодичних виданнях наведені в табл.3. Вони дозволили виявити проекти, публікації виконавців яких привернули найбільшу увагу спільноти, а відповідні наукові напрями повинні зацікавити експертів, що визначають перспективні напрями досліджень і вирішують питання їхньої фінансової підтримки. У дисертаційних додатках дана повна картина оцінок, що дозволяє констатувати пріоритетність фізико-технічних і біологічних вітчизняних ФД.

Отже, у процесі реформування науково-технічного потенціалу найважливішим має бути розробка стратегії, яка б забезпечила можливості мобільної зміни напрямів досліджень у залежності від завдань економічного будівництва, темпів розвитку наукового, технологічного і виробничого потенціалів держави. Оцінки сучасного стану розвитку науки в Україні дозволяють зробити висновок щодо нерівномірності розподілу наявного наукового потенціалу і потреба внесення відповідних до завдань вітчизняної економіки змін через визначення пріоритетів і створення механізмів їхньої реалізації.

Актуальність проблеми реалізації селективної наукової політики і постійного моніторингу пріоритетних напрямів спонукає до розробки й інших механізмів їх виявлення. Так, за оцінками типологічно різних науково-дослідних об'єднань зроблена спроба визначення в них кількісних показників наукових шкіл. Проте лише на підставі отриманої від науково-дослідних установ інформації щодо пріоритетних ФД і наявності в їх складі провідних наукових шкіл висновок щодо їх кількості некоректний: за наданими матеріалами загальна чисельність в Україні наукових колективів (шкіл) світового рівня значно завищена (понад 2,8 тисяч). Причина полягає в існуванні різних дефініцій цього багатозначного поняття, у відсутності чіткого розуміння того, що наукова школа - це самодостатнє інтелектуальне об'єднання, в якому існує традиція мислення, особлива наукова атмосфера або стиль роботи (клімат). Щоб відрізнити власне наукову школу від інших колективів, методика оцінювання повинна враховувати її характерні ознаки: запропонований і досліджений новий напрямок в науці; спільність основного кола завдань; спільність принципів і методичних прийомів розв'язання поставлених завдань; навчання молодих учених наукової творчості завдяки безпосередньому і тривалому контакту глави школи і його учнів.

З метою конкретизації пріоритетних напрямків фундаментальної науки була запропонована електронна програма, з допомогою якої проаналізовано близько 1,5 тисячі пропозицій від майже 500 інституцій. Інформаційна база була створена із залученням понад 210 експертів з усіх наукових напрямів, що дозволило визначити найвищу за рейтингом тематику. Ідентифікація пропозицій за відповідним кодом підвиду природничих і технічних (всього 395 підвидів), гуманітарних і суспільних (124 підвиди) наук вказала на потребу тематичного поповнення Класифікації видів науково-технічної діяльності, прискорення розроблення нових статистичних показників стану і динаміки науки, підвищення рівня їхньої достовірності. Результати проведеної експертизи дозволили за підсумковим рейтингом критично оцінити і зіставити можливості різних інституцій, зорієнтуватися у визначенні пріоритетів і в раціональному використанні державного фінансування наукових досліджень.

Аналіз фундаментальних індикаторів економічного і соціально-політичного положення країни переконує, що тільки в галузі технологій (на підставі оцінок поширення нових технологій, спроможності економіки сприймати їх, рівня та якості наукових досліджень і розробок) за певними показниками рівня освіти і стану фундаментальної науки Україна займає достойні позиції, а використання цих конкурентних переваг повинно стати державним пріоритетом.

У запропонованій методологічній схемі, що пов'язана з логікою аналізу наукових ідей через конкурсні проекти, залишається важливою й оцінка функціонування науково-дослідних інституцій. Для проведення атестації та оцінки результатів їхньої науково-технічної діяльності слід було побудувати систему індикаторів на основі типового набору показників. При цьому необхідний як диференційований підхід до їхньої оцінки на різних стадіях, так і намагання знайти узагальнюючі параметри. При оцінці наукової діяльності найчастіше використовують наступні показники: індекс ефективності наукових розробок, інноваційний індекс та індекс якості наукових робіт, а як допоміжні - індекси цитувань, публікаційної активності, кількості патентів і т.п. Їхнім спільним недоліком є те, що вони безпосередньо незв'язані з виробничими показниками. З метою підвищення ефективності наукової діяльності системне узагальнення значення і місця науково-дослідних установ можна оцінювати й інтегрованим індексом цінності виконуваних науково-дослідних робіт. Його складові - індекс розподілу науково-технічних зусиль у часі, індекс майбутнього потенціалу і показник рейтингу повноти.

З метою вдосконалення існуючої мережі галузевих науково-дослідних організацій та установ, інвентаризації наявного потенціалу галузевої науки, визначення ступеня державної підтримки - за розробленим методичним інструментарієм було проведено їх атестацію з експертним визначенням їхнього рейтингу. Проведені дослідження стосувались майже 900 організацій з 39 міністерств і відомств. Рейтинг як узагальнююча оцінка діяльності організації може використовуватися органами управління при прийнятті наступних рішень: визначення рівня завдань і державної фінансової та матеріальної підтримки; пошуку та призначення головних (базових) організацій стосовно розробки конкретних наукових (науково-технічних) проблем та програм; визначення установ для проведення експертизи відповідних робіт. Розроблена методична документація містила 21 критерій. За остаточним рейтингом - кількісним показником, що характеризує цільову орієнтацію, рівень розвитку, ефективність і соціально-економічну важливість діяльності, рівень отриманих результатів та ступінь їх використання на практиці, всі організації віднесені до певних категорій (за ступенем доцільності державної підтримки) і підкатегорій, які визначають ступінь раціонального використання потенціалу та характер діяльності організації. Запропонована процедура і алгоритм рейтингування організацій використані не лише при проведенні атестації та вдосконаленні мережі галузевої науки, а й для оптимізації методики визначення категорійності, статусу та інших характеристик організацій кожної галузі в динаміці.

Серед складних задач створення експертної системи для оцінки наукових досліджень є тематична диференціація науково-дослідних робіт за визначеною шкалою. Виділяти нові, пріоритетні поля досліджень потребують і регіони, і наукові фонди, і окремі колективи вчених, які намагаються визначити місце власних науково-дослідних розробок у загальному процесі вивчення об'єктів. Завдання динамічного спостереження за розвитком наукових досліджень може вирішуватися традиційно класифікацією тем проектів за заданим рубрикатором або класифікаційною схемою з наступним бібліометричним (частотним) аналізом ступеня поширення формалізованих рубрик. Цей спосіб потребує автоматизації тематичного кодування при картуванні науки.

Створена система інформаційного моніторингу науки дозволяє здійснювати підрахунок рейтингу авторів, автоматично обробляти частотні словники ключових слів, числові бази даних, виводити результати статистики у графічному вигляді, придатному для інтелектуального аналізу та інтерпретації. Прикладом впровадження нових інформаційних технологій є здійснений ДФФД випуск диску CD-ROM (№ ISSN 1608-0475). Він є частиною створюваної електронної бібліотеки, що має забезпечити інвентаризацію та систематизацію наукових і технологічних ідей, розробок науковців, вільний доступ до інформаційного банку, сприятиме інтеграції вітчизняного потенціалу у світовий науковий та інноваційний простір.

Досягнення поставленої мети може наблизити використання такого резерву як ідеї, концепції, теорії, що були отримані в минулому, переоцінка їхньої значущості. Тому у запропонованих методичних підходах значна увага приділена пошуку релевантних джерел інформації для розв'язання проблем у науково-технічній та інноваційній сферах. А здійснювана інформаційна підтримка ФД спрямована на збереження і підвищення потенціалу науки, створення банку даних конкурсних проектів, розповсюдження результатів грантових наукових розробок. Банк наукових і технологічних ідей допоможе проведенню комплексного аналізу стану і тенденцій розвитку вітчизняної фундаментальної науки, поліпшенню міжнародної та міжвідомчої взаємодії у проведенні пошукових досліджень. Робота у цьому напрямку покликана забезпечити організацію реєстру інформаційних наукових ресурсів і систем, їх ефективне використання, захист прав власника та активну участь в інформаційному обміні. Створена автоматизована довідково-пошукова система містить інтегровані бази даних щодо 18 тисяч запитів усіх конкурсів, кожен 5-тий з яких підтримано грантом, понад 10 тис. публікацій за результатами виконання проектів.

Точність і повнота пошуку необхідної інформації залежить від якості пошукових систем. Тому, працюючи з великими масивами інформації, необхідно створювати інформаційно-пошукову мову з достатньою семантичною потужністю, що описує поняття з потрібною повнотою і точністю, забезпечує однозначність запису. Важливим аспектом є її відкритість для поповнення та коригування лексичних засобів. Основою для підготовки і роботи над електронним словником наукової термінології стала вибірка лексики з баз даних за звітами проектів ДФФД. Вона віддзеркалює сучасний стан знань, ілюструє діапазон даних від основних понять до орієнтирів/пріоритетів. Робоча картотека налічує близько 5 тисяч термінів, словник яких можна використовувати при формуванні нових запитів, поповненні та перекладі термінів, а також при аналізі напрямків розвитку науки. Таким чином, участь в інформаційному наповненні мереж, банків даних, електронно-довідкових і навчальних систем та доступ до них користувачів сприяє інтеграції власних ресурсів. Це забезпечує мобілізацію головного стратегічного ресурсу - творчого потенціалу, його ефективне використання.

Розділ 5. Оцінки узгодженості впливу конкурсної системи на трансформаційні процеси та управлінські рішення у вітчизняній науково-технічній сфері

Можливі шляхи розв'язання проблеми трансформації науки, зміни форм її підтримки та структури пріоритетів розглянуто з урахуванням напрацьованих наукознавчих методів. Прийняття рішень у сфері науки потребує системних підходів, інтегральної процедури визначення оцінок і критеріїв, що дозволило б провести демаркаційне розмежування "науки" і "ненауки", її минулого та сучасного рівня. Такі складні питання, але вже не у філософському, а радше - у прикладному сенсі, теж є предметом дисертаційного дослідження водночас з процесом прогнозування розвитку науки на основі методик експертного оцінювання.

І якщо беззаперечним є те, що ефективність наукових пошуків значною мірою визначається досконалістю організаційних форм науки, то для планування, керування і контролю ці процеси повинні бути піддані вимірюванню й аналізу. Бо, як свідчить дослідження математичних моделей у науці, "можна вважати, що наукова результативність, яка є функцією від капіталовкладень і організації науки, пропорційна лише логарифму від асигнувань, але прямо пропорційна ступеню організації науки" (Яблонський А.І., 1986). Згідно з сучасними підходами методики оцінювання наукових досліджень зводяться до наступних класів: публікаційно-інформаційні; соціально-інформаційні; бальні; кластерно-мережеві; експертні; комбіновані (Маліцький Б.А., Онопрієнко В.І., 2001). Тому, враховуючи чотирьохкомпонентність структури наукового потенціалу, акцентуємо увагу передусім на вимогах до оптимізації організації наукової системи та її науково-інформаційної забезпеченості. Гнучкість фондової системи підтримки науки сприяє реалізації принципів свободи наукової творчості, об'єктивності прийняття експертних рішень, міждисциплінарному поєднанню вчених навколо важливих і пріоритетних задач. Трансформаційні процеси в організації науки, відмова від нав'язаних їй форм, підтримка інтелектуальних цінностей на засадах здорового глузду - все це повинно сприяти ефективному самовираженню творчих особистостей.

Практика конкурсного відбору наукових ідей та розробок, що методично і технічно удосконалюється, спрямована на підтримку вітчизняної фундаментальної науки, переконує у відкритості цієї динамічної системи. А з точки зору синергетики, характерною особливістю такої системи є високий ступінь самоорганізації та самовдосконалення при збереженні його концептуальних і регламентуючих параметрів. Тому закономірним є наступний підхід як до управління науковим фондом узагалі, так і окремим проектом: "це мистецтво керівництва і координації людських і матеріальних ресурсів впродовж життєвого циклу проекту шляхом застосування сучасних методів і техніки управління для досягнення визначених у проекті результатів за складом та обсягом робіт, вартості, часу, якості і задоволенню учасників проекту" (Воропаєв В.І., 1995). Київська наукознавча школа використовує проблемно-орієнтований підхід для оцінки стану наукового потенціалу. Така оцінка за здатністю продукувати і використовувати нові наукові знання є частиною процесу управління ним.

Наскільки реалізовані підходи укладаються в напрями теорії прийняття рішень? Наука управління - це передусім дослідження процесу прийняття рішень, формування принципів і критеріїв вибору альтернатив, визначення способів і методів прийняття рішень. Окрім того, рішення базується на врахуванні організаційних, інтелектуальних і психологічних здібностей (досвіду) для якісного оцінювання (експертного аналізу ситуацій, політики і т.д.), а при можливості й використання кількісних методів. Вагомим у процесі аналізу та синтезу управлінських рішень є орієнтація на економічні, правові, соціально-психологічні та інформаційні фактори. Типова модель раціонального прийняття рішень складається з наступних етапів: діагноз проблеми; формулювання обмежень і критеріїв; виявлення та оцінка альтернатив; кінцевий вибір. На кожному з цих етапів необхідні відповідні операції, які б забезпечили на основі отриманої аналітичної інформації визначення цілей за сформульованими індикаторами. Стосовно порівняльних оцінок управлінських рішень, то вони потребують застосування методів експертного прогнозування як для відбору варіантів за технологіями відсіву, так і для колективної експертної оцінки та узгодження прийняття рішень.

Досвід використання у конкурсній системі розроблених методик, експертних оцінок свідчить про технологічність прийнятих рішень стосовно грантової підтримки наукової творчості вітчизняних учених. Доцільно враховувати при цьому механізми формування суб'єктивної ймовірності вибору стратегії у цих процесах. Тому важливою у наукових підходах є можливість забезпечити ефективність організації за рахунок підвищення ефективності людських ресурсів.

Поставлені цілі вимагають релевантності критеріїв, що забезпечується оптимізацією інформаційних потоків, ресурсів, що є знанням у формі, придатній для використання. Наука як самоорганізована система керується своїми інформаційними потоками, що опираються на показники і критерії ефективності. На певному етапі інформаційні (інтенсивні) методи розвитку та обміну із середовищами починають превалювати над речовинно-енергетичними (екстенсивними) методами. Тому необхідним є багатоаспектний аналіз інформації, що має базуватися на методологічному апараті для оцінювання та вимірювання кількості інформації, на законах збереження і системності інформації, принципі самозбереження систем, концепції інформаційного стереотипу. У класичній (ймовірнісній) теорії Р. Хартлі та К. Шеннона інформація вимірюється як логарифм від кількості можливих варіантів завершень випробувань і чим менша ймовірність завершення певного випробування, тим більше інформації він несе. Інформація є лише там, де є процеси керування, тобто там, де існують кібернетичні системи, що відкриті до отримування, кодування, запам'ятовування, опрацювання та передавання образів-сигналів. Методи оцінювання інформації (специфічні, відносні, суб'єктивні та об'єктивні) мають уніфіковані принципи оцінювання, у тому числі й кількісне оцінювання номенів, сентенцій чи повідомлень. Не менш важливою характеристикою інформації є її новизна, інструментом оцінювання якої використовують масиви еталонних, кодових образів, програм розпізнавання і банки інформації кібернетичних систем. Окрім того, важливим є й поняття цінності інформації, завдяки якій системи досягають поставленої мети, тобто задоволення пізнавальних, емоційних, естетичних та інших потреб, можливість виконання якихось дій. Співвідношення цінної та нецінної (інформаційний шум) інформацій визначає коефіцієнт її цінності.

Узагальнення інформації, шляхом використання інтелектуальних методів, дозволило проводити аналіз даних і за його результатами приймати мотивовані рішення та робити довготривалі прогнози. Найважливіше завдання - це пошуки критерію достовірності отриманого знання. Ще одна фундаментальна проблема - визначення поняття ідеї, яка є об'єктом і чинником самоорганізації. Сучасна синергетична картина природи дозволяє описати процеси самоорганізації в нерівноважних нелінійних системах за допомогою ентропії та існуючого закону її зростання.

У дисертаційному дослідженні зроблено спробу перенесення фізичної моделі для побудови своєрідної зонної схеми інформаційних потоків. Виходимо з того, що знання можуть бути оцінені не лише кількісними показниками, а й енергетичними характеристиками, згідно з якими процес творення нового знання є двохстадійним: початкові енергетичні затрати для формування і потенційний запас розвитку конкретного знання. Враховуючи ступінь невизначеності наших знань, використано поняття теорій Зоммерфельда і Блоха, що розроблені у квантовій механіці для визначення системи енергетичних рівнів електронів, що об'єднуються у полоси (зони) дозволених енергій, де тільки завдяки додатковому прискоренню можливий перехід на вищий рівень. У нашому випадку роль елементарної частинки може виконувати одиниця знання - інформації, яка в поєднанні з іншими формуватиме певний рівень знань як своєрідний енергетичний прообраз (можливі їх прямі та зворотні зв'язки). Запропонований феноменологічний підхід для інтерпретації процесу накопичення знань передбачає наступну "зонну" схему: перший демаркаційний рівень розмежовує знання наукові від ненаукових; енергетично вище від нього - зона достовірного наукового знання з нескінченим різновиддям рівнів; другий демаркаційний рівень відділяє зону неактивного (але достовірного) знання від зони інформаційної дії вищих рівнів знання. Подібна схема може бути доповнена картиною перекриття зони, що утворена дозволеними рівнями при їхньому зближенні, і дає змогу продемонструвати переходи тунельного та інжекційного характеру. Останні пов'язані з відомою специфікою переходу наукового знання в інноваційну сферу, яка відділена своєрідним енергетичним бар'єром, існування якого у реальному житті суспільства вимагає розробки механізмів сприяння нерозривності процесу "теоретичні знання - практична розробка - інновація".

Сучасна наука - велика і динамічна система, а реалізація її досягнень забезпечує основну частину (від 0,5 до 0,75) приросту суспільної продуктивності праці. Ефективне керування наукою потребує таких параметричних оцінок як об'єм науки, її пропорції, комунікаційні показники, а також вивчення еволюції інтегративних показників науки, зміни системного складу. Серед найпоширеніших моделей розвитку науки використовуються наступні: інформаційна, логічна, гносеологічна, економічна, політична, соціологічна, демографічна і модель системотехніки.

Попереднім командно-адміністративним формам організації науки властиві низький рівень автономності наукового співтовариства, керування наукою на основі планування "зверху", намагання вести дослідження по всьому фронту сучасної науки. Отже, відсутні як гарантії автономії, так і диференційовані форми фінансування. Слід погодитися з тим, що в Україні існує не надлишок, а гострий дефіцит науково-технічного потенціалу. Це підтверджується як заниженою часткою фундаментальної науки (порівняно з вкладом у валовий національний продукт колишнього СРСР), так і відсутністю на момент отримання незалежності цілих напрямів гуманітарних досліджень, що існують у цивілізованих країнах. З іншого боку, необхідно позбутися попереднього патерналістичного способу мислення, коли всі функції забезпечення наукової діяльності покладаються на державу.

Індикатором стану і змін наукового потенціалу України є кількісні оцінки основних статистичних макропоказників у цій сфері. Реалії останнього часу: тенденція до збільшення загальної кількості наукових організацій (2001р. - 1479); зменшення кадрової складової наукового потенціалу (2001р. - 187,5 тис. осіб, 40 науковців на 10 тис. населення); частка видатків держбюджету на науку зменшилась у 2001 р. до 0,37 % від ВВП. Це свідчення спаду наукомісткості української економіки. Аналіз розподілу наукових організацій за основними видами науково-технологічної діяльності показує, що в організаційній складовій вітчизняного потенціалу простежується деформація в бік технічних наук. Вікова структура наукових кадрів, що склалася вимушено, може стати неспроможною для самовідтворення і збереження потенціалу високого творчого рівня. Частка дослідників віком до 40 років у загальній чисельності науковців у 2001 р. становила 29%, а спеціалістів вищої кваліфікації - тільки 4,5%. На кадрові зміни вплинуло не лише скорочення витрат на науку, а й попит на висококваліфікованих спеціалістів у привабливіших галузях, лібералізація міграції, погіршення демографічного стану. Окрім внутрішньої та зовнішньої міграції в науковому середовищі поширена і прихована форма міграції.

Існуюча система (бюрократична, багатоповерхова) управління вітчизняною наукою відрізняється від прийнятої у більшості розвинутих країн: лабораторія або невеликий (до 50 осіб) інститут, фонд наукових досліджень, уряд. Господарський механізм країни не забезпечує належної сприйнятливості підприємств до науково-технічних досягнень, їх зацікавленості в освоєнні наукомісткої продукції, в ефективному використанні та розвитку інноваційного потенціалу. Не подоланий монополізм у науці, переважання відомчих і групових інтересів, слабо працює конкурсна система відбору пріоритетних наукових процесів.

Подальші зміни в кадровому потенціалі науки доцільні лише з метою приведення його структури до раціональних співвідношень у функціональному, галузевому, кваліфікаційному та демографічних зрізах, враховуючи при цьому необхідність першочергового забезпечення кадрами пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки, а також структурної перебудови економіки. Принципові моменти нового підходу в управлінні науково-технічним прогресом: перехід до державно-громадського регулювання; участь наукового співтовариства на демократичних началах у виробленні та прийманні найважливіших рішень на всіх рівнях управління; активне використання ринку як ефективного інструменту координації інноваційного циклу; формування ефективного механізму відбору пріоритетних напрямів; вплив через систему замовлень, субсидій, грантів, кредитів; активне використання правових засобів. Слід відмовитися від думки про доцільність підтримки досліджень на всіх сучасних наукових напрямах. Все це є свідченням актуальності проблеми селективної наукової політики і моніторингу пріоритетів досліджень.

Потреба уважного ставлення до зарубіжної практики у сфері відбору пріоритетів зумовлена не лише необхідністю врахувати досвід, а й тим, що в умовах інтернаціоналізації науки і технологій єдиний дослідницький процес спричиняє подібність пріоритетів. Тому в роботі проаналізовано різні аспекти політики розвинутих країн у сфері науки; важливою є проблема врахування національних особливостей кожної держави, її природних і геополітичних особливостей. Визначальним у сфері організації та управління наукою є автономія (прийняття рішень вибраними представниками наукових кіл), оцінка заслуг наукових закладів у відповідності до їхніх досягнень, відкритість (гласність).

Таким чином, потенціал фундаментальної науки реалізується лише у тому випадку, якщо йому організаційно забезпечена можливість саморозвитку через протиборство шкіл і течій, безперешкодна інституціоналізація нових напрямів досліджень. Адресність і особиста відповідальність отримувача коштів та їх раціональне використання забезпечують ту ступінь свободи, яка необхідна провідному вченому для виконання проекту. Єдиного універсального критерію оцінки наукових досліджень нема і не може бути через множину рівнів і цілей аналізу, специфіку ФД. Тому використовуються критерії якості наукового проекту, перспективності досліджуваного напрямку та визнання у наукових колах заслуг і компетентності дослідника.

Які можливі зміни у регуляції сфери модернізації або науки, техніки та освіти? Із запропонованих різних сценаріїв - а) поліпшення сучасного стану без кардинальних змін, зберігши існуючий потенціал і свій шлях розвитку при мінімізації витрат; б) орієнтація на опановані на Заході моделі розвитку, що забезпечить інтеграцію до світової спільноти і подолання відставання від розвинених країн; в) розвиток за пріоритетами модернізації та знаходження свого місця у світовому розподілі ринків; г) комплексна багатовимірна програма трансформації із забезпеченням збалансованого розвитку; д) гуманізація українського суспільства і вироблення державницької ідеї - третій з них має найвищий експертний рейтинг. Він передбачає визначення пріоритетів та їх реалізацію з використанням механізмів оцінки правильності обраного курсу.

Стратегія державної політики в галузі науки має бути спрямована на дебюрократизацію управління та фінансування її, поширення програмно-цільового методу виділення коштів, наближення ринкових умов до ФД. Цього можна досягти шляхом розподілу значної частини бюджетних коштів на науку через систему наукових фондів на конкурсній основі. Важливим моментом цієї стратегії має стати регіоналізація наукових фондів, зближення, а деколи й об'єднання університетів з науково-дослідними інституціями. Створення системи наукових фондів є не тільки одним з найбільш адекватних і ефективних засобів для збереження та оптимального перетворення вітчизняної фундаментальної науки, а й сприятиме акумулюванню та розширенню джерел коштів на наукові дослідження й інновації, координації та стимулюванню цієї діяльності, кадровому забезпеченню та формуванню науково-інноваційної інфраструктури.

Держава повинна визначити власні риси наукової моделі та напрямів науково-технічної спеціалізації. І хоча вітчизняна сфера науки і науково-технічної діяльності проголошена пріоритетної, реально вона такою на стала, а наукова система в умовах наявності економічних проблем відчуває негативізацію, неоднозначність ставлення до неї частини суспільства. Але "історія багатократно доказувала, що неувага до ролі та значення науки або пряме ігнорування науковим світоглядом може викликати небезпечні наслідки". І тому, якщо "подобається комусь сучасна наука чи не подобається, але без постійної підтримки держави і громадськими структурами наукових досліджень і розробок, без участі інтелектуалів-експертів у прийнятті рішень, людство ніколи краще жити не буде" (Холтон Дж., 1992).

Один із імперативів сучасності - самопізнання науки, що є полідисциплінарною соціо-конгнитивною системою, фактором раціонального регулювання життя, цінністю духовної культури. За сучасними геополітичними оцінками (Цехмістро І., 2000) українська культура ідентифікується як таласократична, що базується на таких цінностях, як наявність обговорюваних і оновлюваних якостей, які людина у своєму житті вільно вибирає і з яких вона конструює сенс життя. Така система цінностей (незавершеність, відкритість до поточних змін) вселяє надію в те, що Україна має великі ресурси у проведенні реформ і трансформації у сучасне суспільство.

Основні результати і висновки