Конструювання системи контролінгу та обґрунтування її впровадження на прикладі базового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні аспекти технології розробки та оцінки ефективності функціонування системи контролінгу підприємства

1.1 Контролінг: сутність, види, функції і методи

1.2 Методичні основи розробки системи контролінгу

1.3 Оцінка економічної доцільності впровадження системи контролінгу

2. Аналітична оцінка результатів діяльності та системи управлінського обліку київського газопереробного заводу ват „Укрнафта”

2.1 Загально-економічна характеристика

2.2 Аналіз основних економічних показників ТОВ «Будтехнології»

2.3 Функціонально-вартісний аналіз і визначення резервів підвищення ефективності діяльності

3. Обґрунтування проекту створення та впровадження системи контролінгу на підприємстві ТОВ «Будтехнології»

3.1 Перспективи розвитку підприємства ТОВ «Будтехнології»

3.2 Концептуальні засади формування стратегічного та оперативного контролінгу

3.3 Економічна доцільність впровадження системи бюджетування як основної складової контролінгу

3.4 Передумови та ефективність реалізації запропонованого проекту

Висновки та пропозиції

Вступ

Економічна наука на сьогоднішній день запропонувала ряд прикладних рішень із підвищення ефективності управління підприємством з метою досягнення ефективної діяльності підприємства. Однією із найвідоміших концепцій останніх кількох десятків років став контролінг, що дозволяє поєднувати досягнення економістів-науковців у галузі бухгалтерського обліку, фінансового менеджменту, фінансів підприємства та теорії управління у практичному застосуванні. На сьогоднішній день елементи контролінгу (інколи у неявній формі) тією чи іншою мірою впроваджені на більшості підприємств України.

Отже, актуальність питання впровадження системи контролінгу на підприємстві визначається поширенням за останні роки цих методів на більшість середніх та великих підприємств України. Поширення контролінгу в першу чергу на середніх та великих підприємствах пояснюється тим, що на цих підприємствах, перш за все, стикаються із проблемами власне управлінського характеру. На середніх та великих підприємствах, як правило, недостатньо простого, технічного керування основними виробничими показниками та визначення основних планових параметрів. І це є цілком закономірним, адже найчастіше такі підприємства мають складну організаційну структуру, велику кількість підрозділів, що займаються окремо операційною, фінансовою та інвестиційною діяльністю, а в рамках ведення одного виду діяльності такі підрозділи також можуть виконувати різні функції - основної діяльності, адміністрування, маркетингові, рекламно-збутові і т.п. Тому в цьому випадку виникають досить складні питання із розподілу обов'язків, фінансового планування, розподілу витрат, розробки управлінської стратегії, планування доходів і т.п. Особливо гостро такі питання ставляться перед підприємствами, що займаються промисловим виробництвом продукції. На великих та середніх промислових підприємствах дуже актуальним є питання:

- розробки оптимальної моделі калькулювання собівартості продукції;

- розробка та обґрунтування економічно доцільних методів розподілу непрямих витрат;

- контроль над невиробничими витратами та витратами підрозділів неосновної діяльності;

- розробка та обґрунтування фінансових планів підприємства;

- ефективна система бюджетування підрозділів підприємства та самого підприємства в цілому.

Резюмуючи оцінку актуальності теми впровадження контролінгу на підприємствах України, можемо сказати, що основною ідеєю концепції контролінгу є ефективне управління витратами підприємства. Саме із потреби управління витратами підприємства і виникла ідея контролінгу у західних країнах, оскільки витрати підприємства є найбільш вразливим місцем у системі управління підприємством, в той час як доходи підприємства контролювати легше і такий контроль здійснюється без особливих проблем. Як правило, саме витрати підприємства мають схильність до неконтрольованого зростання, тому питання обмеження витрат підприємства і є головним стрижнем системи контролінгу. Така тенденція є характерною як для вітчизняних, так і для зарубіжних підприємств.

Проблемність вказаної теми впровадження системи контролінгу полягає у тому, що багато питань, які стосуються змісту контролінгу, ще не отримали потрібного обґрунтування у науковій думці. Більше того, не отримала закінченого значення навіть наукова термінологія у цій галузі. Це стосується як вітчизняних науковців, так і зарубіжних спеціалістів, оскільки концепція контролінгу, в основному, отримала розробку і розвиток за кордоном. Так, сам термін контролінг застосовується із деяким упередженням і не є загальновживаним, часто замість нього вживається термін „управлінський облік”. Головним дискусійним питанням з цього приводу є межі застосування таких термінів, як управлінський облік, зокрема щодо їх компетенції та обсягу досліджень. Окремі науковці обмежують обсяг управлінського обліку та контролінгу сферою калькулювання витрат виробництва, інші розглядають функції контролінгу більш широко і зараховують до них не тільки питання калькулювання собівартості, але й управління всіма витратами підприємства, включаючи і витрати не операційної діяльності. Вітчизняні науковці, головним чином, опрацьовують сьогодні зарубіжні досягнення із метою їх повноцінного впровадження у діяльність вітчизняних підприємств, оскільки дослідження вітчизняних науковців у галузі контролінгу почалися зовсім недавно.

Отже, підсумовуючи питання актуальності та проблемності впровадження системи контролінгу на підприємствах України, ми можемо зазначити, що у широкому розумінні (а саме так ми і будемо розглядати контролінг у нашій роботі) концепція контролінгу полягає у розробці ефективної системи управління всіма видами витрат підприємства, зокрема калькулюванням собівартості продукції, а також інших видів витрат, причому у розрізі різних центрів витрат, а також ефективної системи прийняття рішень у разі відхилення показників підприємства в частині формування витрат від запланованих.

Метою роботи буде розгляд основних завдань та способів їх виконання при впровадженні системи контролінгу на підприємстві.

Предметом роботи буде конструювання системи контролінгу та обґрунтування її впровадження на прикладі базового підприємства.

Об'єктом дипломної є процеси планування діяльності на базовому підприємстві - ТОВ «Будтехнології» ВАТ „Укрнафта”, основним видом діяльності якого є виробництво нафтохімічної продукції.

За своєю структурою основний зміст роботи складається із трьох розділів. У першому розділі розглядаються теоретичні засади контролінгу, у другому розділі - оцінка та аналіз результатів діяльності базового підприємства, у третьому розділі - обґрунтування проекту створення та впровадження системи контролінгу на підприємстві.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти технології розробки та оцінки ефективності функціонування системи контролінгу підприємства

1.1 Контролінг: сутність, види, функції і методи

Поняття контролінгу як відокремленого виду діяльності на підприємстві можна сформулювати по-різному. У цьому випадку ми маємо ситуацію, коли фактично існуючий вид діяльності виник раніше, аніж йому було дане теоретичне обґрунтування та визначення.

Контрольні функції на комерційних підприємствах різного масштабу почали виконуватися фактично із виникненням ринкових відносин. У економічній історії Нового Часу вже у XVII ст. було зафіксовано появу на окремих підприємствах спеціального працівника - контролера, який відповідав за нагляд за виконанням наказів власника.

У наш час масове відродження подібної функції відбулося у ХХ столітті, коли на багатьох комерційних підприємствах були створені спеціальні підрозділи, що займалися наглядом за виконанням розпоряджень власників, при цьому на окремих підприємствах функції цих підрозділів дещо відрізнялися.

Особливий розвиток набув такий підхід до організації діяльності у Сполучених Штатах Америки, де концепція контролінгу (у практичному її розумінні!) поширилася і стала досить популярною після великої економічної кризи 30-х років.

У період після Другої Світової Війни такі підрозділи, що здійснювали контролінг, виникли у багатьох американських корпораціях, причому процедура їх функціонування набула певної системності. Так, у більшості корпорацій функції контролінгу почав виконувати спеціальний відділ - відділ головного контролера, за найменуванням працівника, який цей відділ очолював.

Головний контролер призначався правлінням директорів та мав право вирішального голосу на засіданнях правління корпорації.

У цей період вже сформувалися, в основному, функції головного контролера, що він їх виконував у більшості корпорацій. До основних із цих функцій входило:

- аналіз розвитку компанії;

- вивчення та розробка показників внутрішньої звітності;

- підготовка доповідей Раді директорів;

- оцінка завдань, які стоять перед компанією;

- внесення рекомендацій про зміни діяльності.

Відділ головного контролера став, таким чином, фактично надбудовою над бухгалтерією у вигляді обліково-контрольної та інформаційної служби.

Отже, в США контролінг почав активно використовуватися на практиці, незважаючи на відсутність яких би там не було теоретичних обґрунтувань. Такий стан пояснюється прагматичністю американських бізнесменів, які основну увагу зосереджують на практичній діяльності та організації роботи, а не на її теоретичному обґрунтуванні. В той же час, наприклад, для Німеччини характерним був свій підхід до формування контролінгу. Економічна криза повоєнного періоду була швидко подолана завдяки ефективним законам щодо стимулювання виробництва і особливої потреби у контролінгу не було. Лише із середини 50-х років спостерігається деякий інтерес до концепції контролінгу. Окремі німецькі автори вказують на те, що і раніше цю концепцію використовували у практичній роботі окремі економічні служби підприємств, до того, як він прийшов із США. В німецькомовну економічну літературу ідеї контролінгу прийшли з практики використання дочірніми підприємствами американських корпорацій. Згодом ідеї контролінгу були опробувані на багатьох підприємствах ФРН і вони знайшли поширення не лише на німецьких підприємствах, але й у німецькомовних країнах. В 70-х роках починає розвиватись теоретична концепція контролінгу, а до цього контролінг знали з окремих
публікацій [3, c. 35].

Свідоцтвом підвищення розуміння значимості контролінгу було створення у ФРН Інституту контролерів з питань освіти в галузі планування підприємств і обліку. З 1971 р. проводяться приватні та громадські семінари Академією контролерів.

Починаючи з першої половини 90-х років ідеї контролінгу починають впроваджуються на підприємствах постсоціалістичних країн. В пострадянських країнах - Росії, Україні та інших - його концепція майже не відома, але певні передумови для його сприйняття та швидкого поширення є.

Зрозуміло, що за умов централізованого планування виробництва впровадження господарського розрахунку підприємств було обмеженим, але облік показників значно поглиблював інформацію щодо формування собівартості та рентабельності продукції, тобто в якійсь мірі реалізовувалась ідея управлінського обліку, нехай в незначній мірі.

Контроль витрат структурних одиниць підприємства - це один з елементів контролінгу. Планування та аналіз, як елементи контролінгу та їх методологічний апарат ні в кого не може викликати сумнівів щодо наукового рівня та ефективності практичного застосування. Інша справа, що в новому економічному середовищі вони повинні адаптуватись до вимог сучасного менеджменту.

Отже, система госпрозрахунку хоча й містила елементи контролінгу (планування, контроль показників), але як наука він не міг розвиватися та впроваджуватися в повному обсязі на підприємствах планової економіки. Контролінг орієнтується на відстеження лінії розвитку окремо діючого підприємства в стратегічному плані в нестабільному конкурентному середовищі та на розробку заходів виживання, а при соціалізмі підприємства не мали свободи підприємництва, не функціонували як самостійні одиниці бізнесу.

Використання минулого досвіду організації господарського розрахунку в якійсь мірі, може стати у пригоді в практичному застосуванні контролінгу на підприємствах України. Разом із тим слід врахувати те, що підприємства працюють в нових умовах, коли діє конкуренція, часто змінюється податкова та кредитна політика, падає попит на продукцію у зв'язку із подальшим зубожінням населення. В цих умовах увага економістів повинна зосередитись не тільки на внутрішніх факторах, але й на змінах оточуючого середовища і швидкого реагування на них.

За останні роки відбулись досить суттєві зміни в системі виробництва та управління в нашій країні. Для підприємств технічні проблеми перестали бути першочерговими порівняно із проблемами збуту продукції, фінансовими потоками та їх найбільш ефективним використанням, людськими ресурсами. Ефективність управління все в більшій мірі залежить від врахування швидких і непередбачуваних змін зовнішнього середовища. кон'юнктури і примх споживачів, з одного боку, та раціонального використання ресурсів підприємства - з іншого. Сучасний бізнес повинен швидко адаптуватись до змін в оточуючому середовищі: в політиці, економіці, суспільстві, без чого не можливо забезпечити своє майбутнє. Роль управлінського апарату полягає у тому, щоб виявити зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі на основі отриманої економічної інформації і розробити стратегію виживання фірми в умовах жорстокої конкуренції. Поки що ці завдання не усвідомлюються більшістю виробничого та управлінського персоналу, що пояснюється історичними особливостями розвитку нашої країни. Нинішні управлінці жили у суспільстві, в якому були інші цінності та пріоритети і за минулі роки незалежності порівняно мало відбулось змін у їх психології. За таких умов з'являється розрив між вимогами виробничої системи, яка різко змінилася в результаті політичних та економічних умов, та управлінського апарату. Для усунення цього протиріччя необхідно адаптувати систему управління до змін, що відбулися. Усвідомлення необхідності змін у системах виробництва і управління відбулось у середині 90-х років, коли економіка України вийшла із стану гіперінфляції та з'явилися можливості здійснювати фінансове планування. Серед економістів і досі точаться дискусії про шляхи підвищення ефективності виробництва. Це не могло не позначитись на дослідженнях з проблем бухгалтерського обліку і, зокрема, обліку ефективності виробництва.

В сучасних наукових дослідженнях, опублікованих в Україні, спостерігаються досить відчутні розбіжності у погляді на основні функції контролінгу [11, c 47.].

В окремих наукових дослідженнях вказувалось на те, що ефективність господарської діяльності залежить від раціонального використання ресурсів, науково обґрунтованої організації технологічних процесів, але система показників ефективності виробництва, ефективності використання ресурсів і процесів господарської діяльності недостатньо розроблена [8, c. 69]. Управління процесом інтенсифікації виробництва пов'язувалось із станом бухгалтерського обліку, системою аналітичного і синтетичного обліку, пошуку внутрішньовиробничих резервів. Разом із тим вказується, що інтенсифікація економіки являє собою комплекс технологічних та організаційних процесів і вони вимагають управління. Таким чином, інтенсифікація виробництва є об'єктом управління. Для управління ефективністю використовуються дані бухгалтерського обліку.

Дослідження проблем інтенсифікації виробництва з'явились як реакція на запити системи управління, та розуміння того, що роль обліку не обмежується збором інформації для складання звітності, а служить засобом управління господарською діяльністю. Проте, вони мали суто теоретичний характер, обмежуючись постановкою питання обліку ефективності виробництва взагалі і не були доведені до стадії практичних рекомендацій.

Контролінг, на відміну від функціональних дисциплін, є синтетичною дисципліною, яка базується на обліку, плануванні, аналізі та теорії управління [10, c. 88]. Цю науку можна розглядати як одну із концепцій конструктивного управління. Роль управління в системі контролінгу полягає в координації елементів, які входять в цю систему, забезпеченні планування, обліку й аналізу економічних показників господарської діяльності та прийняття рішень на основі отриманої інформації про тенденції розвитку фірми.

Під терміном "контролінг" в зарубіжній літературі розуміють спеціально сконструйовану систему на основі інтеграції методів планування, обліку, аналізу, нормування, контролю та управління, яка забезпечує отримання, обробку та узагальнення інформації про діяльність підприємства. Така система разом з із вирішенням оперативних завдань, орієнтується і на стратегічні досягнення [3, c. 64]. Завдання контролінгу значно більші за обсягом від завдань управлінського обліку, який входить у систему контролінгу в якості однієї із складових. Концепція контролінгу передбачає розробку філософії поведінки фірми, використання принципу прямого і зворотного зв'язку в біокібернетичному контурі регулювання, розробку енергетичного балансу, балансу оточуючого середовища, створення системи обліку витрат, активізацію нематеріальних факторів (комунікації, мотивація, стимулювання праці).

Таким чином, аналізуючи опубліковані матеріали різних дослідників, що присвячені контролінгу, можна зробити висновок, що різні тлумачення авторами поняття контролінгу відрізняються тим, наскільки вони допускають у своїй концепції контролінгу співвідношення функцій управління, аналізу та контролю. У найбільш загальному вигляді контролінг можна визначити як систему перевірки того, наскільки успішно підприємство просувається до своєї мети [12, c. 167]. У випадку відхилень від мети приймаються коригуючі дії. Метою контролінгу є підтримання ефективного функціонування підприємства, вона визначається вищим керівництвом і може змінюватися в залежності від змін факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство. Метою може бути висока якість продукції, завоювання частки та розширення ринку продажу, зниження витрат на виробництво, зниження цін, підвищення прибутку, незалежність від кредиторів.

У найбільш широкому розумінні контролінг включає наступні функції:

- планування;

- облік;

- аналіз;

- прийняття рішень.

Об'єктом планування виступають ресурси підприємства, процеси господарської діяльності, формування собівартості, отримання прибутку, фінансовий стан, ефективність використання різних видів ресурсів та інші.

Використання ресурсів планується на основі норм, нормативів, стандартів. Бухгалтерський облік забезпечує збір інформації по тих об'єктах, що плануються у розрізі певного набору показників, використовуючи відповідну методологію обробки інформації, форми вхідних і вихідних документів та реєстрів, строки подання та ін.

Аналіз призначений для визначення відхилень від планових даних, причин та винних осіб. Якщо відхилення значні, то виявляються фактори, що їх спричинили і приймаються коригуючі дії, спрямовані на приведення об'єкту контролінгу до бажаного стану.

У системі контролінгу центральне місце належить бухгалтерському обліку, який формує базу даних, визначаючи зміст, відбір та оцінку даних, комплекс економічних показників для характеристик кількісного та якісного стану об'єктів. Уточнюється, наскільки повно треба відображати діяльність кожної структурної одиниці підприємства, а також ступінь деталізації фактичних даних, який визначається можливістю збору даних та потребою в них з боку апарату управління та лінійного персоналу. Для створення бази даних необхідно вирішення ряду проблем:

- визначити творчий колектив з висококваліфікованих спеціалістів з обліку, планування та управління, який здатний визначити всю сукупність даних для контролінгу;

- визначити відповідальну особу за формування та розвиток бази даних;

- встановити технічні засоби збору, обробки, зберігання та передачі інформації;

- розробити бланки різних форм, на яких фіксується інформація;

- організувати навчання персоналу щодо розуміння та користування базою даних.

Така інформаційна база є вихідним пунктом планування. Розроблені норми, нормативи, стандарти, базові показники ефективності використання ресурсів служать для прогнозу розвитку підприємства та отримання прибутку або досягнення тієї мети, яку ставить перед собою адміністрація. Слід зауважити важливість узгодження елементу планування і обліку,

Планування показників обов'язково проводиться по такому їх переліку, який може забезпечити збір даних та їх обробку, що не виключає можливості та доцільності доповнення даних.

1.2 Методичні основи розробки системи контролінгу

На сьогоднішній день у вітчизняній економічній літературі наявно досить мало літератури щодо методології розробки системи контролінгу на підприємстві. Однак навіть та інформація, що міститься у наявній літературі, є досить суперечливою і не завжди переконливою. Це пов'язано із тим явищем, про яке ми вже згадували вище - із суперечливістю загального уявлення про концепцію контролінгу. Так, наприклад у відомому підручнику Ф. Ф. Бутинця контролінгу відводиться фактично другорядне місце порівняно із управлінським обліком витрат [1, с. 453-459 ]. У деяких більш нових роботах, наприклад у посібнику С. Н. Петренко [13], контролінг розглядається як широка сфера діяльності, що включає до себе як складові частини облік, аналіз та контроль відхилень у роботі підприємства. У нашій роботі буде розглядатися контролінг у найширшому розумінні, що включає в себе елементи стратегічного управління.

Першим етапом впровадження контролінгу є вивчення цілей та конкретних пріоритетів підприємства. Схематично цей етап можна подати у вигляді схеми (рис. 1.1).

Як ми можемо бачити із рис. 1.1, перший етап створення системи контролінгу є стадією, на якій виконуються вимоги до концептуальної основи побудови системи контролінгу, тобто дається відповідь на питання - „Для чого потрібно функціонування підприємства”. Суть цієї стадії - у збиранні інформації, яка допоможе у подальшому створенні системи контролінгу.

Вивчення цілей і пріоритетів розвитку підприємства є найбільш загальним підходом до початкової стадії проектування системи контролінгу, і разом із тим це - найбільш ефективний засіб у застосуванні до промислових підприємств.

Другий етап проектування системи контролінгу на підприємстві полягає у розробці системи координації та контролю за процесом досягнення кінцевих результатів. Схематично він зображений на рис. 1.2.

Як ми можемо бачити із рис. 1.2, другий етап розвитку контролінгу включає в себе досить важливий етап на стадії проектування системи контролінгу, оскільки тут вже відбувається перехід до практичної діяльності і проектуються конкретні показники, що будуть розраховуватися.

При формуванні контрольних показників слід врахувати той факт, що більш суттєвий контроль та вплив на певні показники можуть мати менеджери центів відповідальності. У зв'язку із цим є доцільним інтегрувати менеджерів центрів відповідальності у розробку показників, що будуть визначатися у процесі здійснення контролінгу.

Третій етап контролінгу визначає обсяг робіт, що пов'язані із виявленням відхилень певних показників від планових величин. Схематично цей етап зображений на рис. 1.3.

контролінг бюджетування вартісний

Як ми можемо бачити із рис. 1.3, третій етап проектування системи контролінгу пов'язаний із конкретним аналізом факторів, що впливають на витрати підприємства. Тому його проектування має на меті виявлення:

- фактів відхилень від плану підпорядкованих менеджерам структурних підрозділів (центрів відповідальності);

- виявлення місць виникнення відхилень;

- оперативне підрахування можливого позитивного або негативного ефекту від відхилень, що мають місце;

- складання внутрішніх звітів, що констатують загальну картину відхилень по структурних підрозділах (центрах відповідальності).

Четвертий етап контролінгу характеризується визначенням ступеня впливу відхилень, що виникли, на величину кінцевого результату. На підставі наявної інформаційної бази можливо і необхідно здійснення як послідуючого, так і поточного контролю за виникненням відхилень. Це дозволяє надати керівництву інформацію про можливі негативні наслідки та тенденції у розвитку діяльності підприємства. Подібна інформація є підставою для оперативного впливу на ситуацію, що склалася, і, в той же час, є попереджуючою по відношенню до можливих подій. Часто при цьому використовують схему моделювання витрат і оптимізації прибутку, оскільки такі дії дозволяють визначити максимальний прибуток шляхом розрахунку можливих змін у обсязі витрат та виробництва. Отримані результати моделювання будуть являтися тими альтернативними варіантами управлінських рішень, які дозволяють прогнозувати вплив на можливі альтернативи, аналізувати та оцінювати їх, а також контролювати ступінь досягнення цілей.

Нарешті, п'ятий, завершальний етап контролінгу характеризується прийняттям рішення за результатами аналізу альтернативних можливостей.

Наведена вище методика проектування системи контролінгу на підприємстві є загальною схемою, яку конкретні підприємства можуть доповнювати із урахуванням власних потреб та особливостей діяльності.

1.3 Оцінка економічної доцільності впровадження системи контролінгу

Економічна ефективність впровадження системи контролінгу полягає у зниженні собівартості продукції, досягнутої в результаті впровадження системи контролінгу.

На результати діяльності людини, підприємства, фірми, галузі впливає внутрішнє і зовнішнє середовище. Внутрішнє середовище є джерелом сили підприємства, зовнішнє -- джерелом, яке живить підприємство ресурсами, що необхідні для підтримки його внутрішнього потенціалу на відповідному рівні. Завданням стратегічного аналізу є своєчасна і правильна оцінка балансу між підприємством і зовнішнім середовищем, відпрацювання висновків про те, як має діяти підприємство у довгостроковій перспективі, щоб в умовах конкуренції з іншими організаціями добиватись підтримки балансу в обміні з навколишнім середовищем, а відповідно забезпечувати стійке існування підприємства.

Стратегічний аналіз, використовуючи багатий арсенал способів і прийомів ведення економічного аналізу з комп'ютерними технологіями, обов'язково зважає на економічне оточення, правові і політичні умови (боротьба за владу впливає на оборот грошей, ресурсів), збір податків, соціальну політику (впливає на зовнішнє і внутрішнє оточення організації), технологічну політику та інші фактори [15, c. 204].

При аналізі завжди враховуються такі обставини:

1. Зовнішнє (покупці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили) і внутрішнє середовище (взаємовідносини між менеджерами і робітниками, кадрові та організаційні питання, виробнича сфера) впливають одне на одного. Зміни в одному обов'язково призводять до змін в іншому. Тому вивчення всіх факторів потрібно проводити не окремо, а разом, системно.

2. Рівень впливу окремих факторів і напрямок їхньої дії різний.

Стратегічний аналіз собівартості продукції проводиться з метою прогнозування напрямів дальшого розвитку підприємства, фірм, економічних районів, галузей і народного господарства в цілому. Він забезпечує вибір найоптимальніших майбутніх рішень. Особливістю стратегічного аналізу є те, що в ньому дуже мало рутинних процедур і дуже багато творчості. Теорія стратегічного аналізу формується на основі узагальнення практики успішного розв'язання завдань управління підприємством, виділення окремих управлінських схем і тверджень, які показують, з допомогою чого можна добитись успішного результату. Іншими словами, теорія стратегічного аналізу допоможе підприємствам, фірмам і бізнесменам добитись позитивних успіхів.

Економічні реформи в Україні переходять у якісно нову фазу -- збільшення інвестицій у сферу матеріального виробництва. У великого і середнього капіталу різко скоротилось поле для спекуляцій на ринку цінних паперів і тому об'єктивна природа капіталу направляє його в ефективні галузі суспільного виробництва. В цих умовах визначальною має бути управлінська функція бухгалтерського обліку у реальному виробництві та сфері послуг. Вона має забезпечувати безперервність «відстежування» змін у зовнішній і внутрішній діяльності підприємства, збільшенні оперативності у прийнятті коригуючих управлінських рішень, стійку роботу підприємства.

Міністерствами, відомствами, підприємствами і фірмами стратегічний аналіз собівартості продукції застосовується для з'ясування основних довгострокових тенденцій і факторів розвитку. Він стає невід'ємним атрибутом системи управління на всіх її рівнях. Результати стратегічного аналізу використовуються для прогнозування майбутнього розвитку, складання планів, діагностики об'єктів управління, при вивченні причинно-наслідкового механізму формування динаміки соціально-економічних явищ та процесів, у моніторингу економічної кон'юнктури при прогнозуванні та прийнятті оптимальних управлінських рішень.

На основі даних стратегічного аналізу підприємства і фірми перед складанням бізнес-плану і поточних планів розвитку визначають рівень беззбитковості кожного виду продукції, результати на основі сум покриття, приймають рішення про збільшення чи зменшення обсягів реалізації всіх видів продукції, реалізовуваних товарів, інвестування засобів, доцільність кредитів, про зниження собівартості через удосконалення виробничої програми, керування збутом продукції, вибір техніки і технології виробництва, вибір альтернативи власного виробництва чи поставок зі сторони.

Ключовими в теорії стратегічного управління є поняття операційного важелю, рівня беззбитковості та запасу фінансової стійкості підприємства.

Для прийняття стратегічних рішень необхідна своєчасна і повна інформація, бо підприємство, фірма може навіть збанкрутувати.

Стратегічний аналіз технологічних особливостей дає можливість передбачити резерви зниження собівартості, що їх відкриває розвиток науки і техніки для виробництва нової продукції і для модернізації технології виготовлення і збуту продукції.

Він сприяє вивільненню резервів зниження собівартості продукції. На стадії складанні перспективних планів і проектів річних планів враховується залежність між витратами і обсягом продукції, проводиться розрахунок впливу техніко-економічних факторів на зміну собівартості з урахуванням змін умов і структури виробництва.

Перед складанням планових калькуляцій проводиться розрахунок кошторису витрат на виробництво продукції в цехах, калькулювання їхньої продукції і віднесення витрат на відповідні статті витрат основного виробництва.

Суть планування зниження собівартості під впливом техніко-економічних факторів полягає в тому, що спочатку вираховують передбачувані витрати на гривню товарної продукції або собівартість одиниці продукції базового року (передпланового періоду) [20, c. 68]. У стратегічному плануванні за базу беруть витрати попереднього року, для наступних років -- планові витрати кожного попереднього року.

Базові витрати на гривню товарної продукції множать на обсяг товарної продукції планового року і таким чином визначають її собівартість за збереження умов виробництва базового періоду в порівнянних цінах і умовній оплаті праці.

Економія від зниження витрат, що викликана дією техніко-економічних факторів, крім зміни обсягу виробництва, і поліпшення (погіршання) використання основних фондів, розраховується лише за змінними витратами. Відносна економія постійних витрат на гривню або одиницю продукції виявляється лише за рахунок впливу зміни обсягу продукції і поліпшення використання основних фондів. Сумарне зниження собівартості за змінними і постійними витратами віднімається із раніше підрахованих витрат, визначається собівартість товарної продукції в умовах планового року, а також у порівнянних із базовим періодом цінах і умовах праці.

Якщо в плановому році можлива зміна цін на сировину, матеріали, енергію, паливо, напівфабрикати і цін на товарну продукцію, то для аналізу їхнього впливу здійснюються спеціальні розрахунки.

Техніко-економічні фактори, які впливають на формування собівартості, діляться на 4 групи: технічний рівень виробництва, організація виробництва і праці, обсяг і структура продукції та інші.

До першої групи відносять такі основні фактори: механізація і автоматизація виробничих процесів, упровадження передової технології й автоматизованих систем управління; модернізація і поліпшення експлуатації техніки і технології; удосконалення конструкцій окремих деталей, вузлів і виробів; зміна характеристик виробів; упровадження нових більш ефективних видів сировини і матеріалів; поліпшення розкрою заготовок; зниження припусків на обробку; упровадження нових рецептур; поліпшення використання матеріалів у виробництві, використання відходів та інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва.

Підприємства і фірми свої розрахунки зниження собівартості продукції за рахунок здійснення заходів із впровадження системи контролінгу розраховують за формулою:

Е = (Зк -Зп) * КК, (

де Зп і Зк - змінні витрати на одиницю продукції у попередньому році та поточному році відповідно, Кк - кількість випущеної продукції у а поточному році, Е - економія.

Розрахунок економії тісно пов'язують з розрахунками економічної ефективності використання у народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Великий вплив на зниження собівартості має друга частина факторів: удосконалення управління виробництвом; спеціалізація кооперація виробництва; поліпшення організації праці і використання робочого часу; поліпшення організації матеріально-технічного постачання; зміна структури паливопостачання і поліпшення використання палива; ліквідація непродуктивних витрат; скорочення витрат від браку та інші фактори, пов'язані з удосконаленням організації виробництва.

Сума економії від ліквідації браку, непродуктивних витрат дорівнює добутку цих величин втрат у базовому році на темп зростання обсягу виробництва товарної продукції у плановому періоді.

До третьої групи факторів, що впливають на зниження собівартості продукції, відносять: відносне скорочення умовно-постійних витрат (крім амортизації), викликане зростанням обсягу продукції; поліпшення використання основних виробничих фондів і пов'язане з цим відносне зменшення амортизації; зміна структури продукції (вимивання більш трудомісткого асортименту).

До четвертої групи факторів відносять: зміну нормативів погашення витрат на підготовку й освоєння виробництва; витрати майбутніх періодів; зміну нормативів відновлення зносу інструментів і пристосувань цільового призначення.

На підставі проведеного стратегічного аналізу складається зведений підрахунок можливого зниження собівартості, визначається планова собівартість всієї продукції, собівартість одиниці продукції і планові витрати на гривню товарної продукції.

У бригадах, цехах та інших структурних підрозділах підприємств необхідно постійно аналізувати виробничі витрати, щоденно виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні видатки і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання. Для цього використовується оперативний аналіз виробничих витрат.

Зміна собівартості продукції на конкретних підприємствах, її динаміка залежать від комплексу факторів, які відображають зусилля колективів, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Оцінка й аналіз собівартості продукції у підрозділах підприємства дають інформацію тільки про ефективність колишніх витрат. Менеджери отримують цю інформацію, але запобігти неефективним витратам уже неможливо.

Щоб уникнути небажаних втрат і витрат у підрозділах підприємства, необхідно щоденно аналізувати виробничі витрати, оперативно (погодинно, щохвилинна) виявляти нераціональні, непродуктивні витрати і негайно вживати заходів для запобігання таким у майбутньому.

Для цього використовують так званий оперативний аналіз відхилень виробничих витрат, тобто систему щоденного вивчення відхилень від виробничого завдання для негайного усунення недоліків та причин, які заважають безперервному й ефективному функціонуванню господарського комплексу підприємства [20, c. 145].Її

Відповідність фактичних витрат нормативним -- гарантія із виконання плану по собівартості за місяць, квартал. Необхідність запровадження системи директ-костинг, поділ витрат на постійні та змінні, ведення обліку лише прямих витрат зумовлюють потребу ведення прямих витрат за відхиленнями. Для ведення оперативного аналізу використовуються, як правило, персональні комп'ютери.

У цехах та інших структурних підрозділах підприємства оперативний аналіз відхилень від норм здійснюють на підставі первинної документації оперативного й бухгалтерського обліку, які фіксують відхилення від норми, причини такого відхилення і персональну відповідальність за їх виникнення. Облік фактичного випуску продукції проводиться на підставі рапортів або інших документів, які щоденно подаються бригадиром або чи начальником цеху. Крім того, бригадир веде журнал обліку виробітку, в якому записується кількість продукції щозміни. У планово-економічному відділі облік ведеться наростаючим підсумком у розрізі бригад. На підставі первинної документації складають щоденні відомості (акти) розкрою, карти заміни матеріалів, додаткові вимоги на одержання матеріалів понад норму; для напівфабрикатів -- маршрутні листки, де вказано кількість напівфабрикатів і деталей, переданих з операції на операцію або з дільниці на дільницю; акти про брак, додаткові вимоги; для комплектуючих - акти про брак, додаткові вимоги. Складають додаткові наряди для нарахування заробітної плати у зв'язку з відхиленнями від нормальних умов, доплатні листки, відомості на оплату наднормових робіт, акти про брак та ін.

Дійовий оперативний аналіз здійснюється за умови чекової форми розрахунків, коли до початку періоду робіт бухгалтерія видає начальнику цеху чекову книжку з визначеною собівартістю продукції. У чековій книжці записують планову виробничу собівартість із розбивкою за статтями витрат: матеріали (за видами); заробітна плата (основна й додаткова); паливо та енергоресурси; амортизаційні витрати; витрати на ремонт і оснащення; витрати на втримання та експлуатацію машин і обладнання; витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети; витрати на охорону праці та ін.

Обсягом випущеної продукції начальник цеху «погашає» вартість використаних ресурсів і послуг. Як правило, облік витрат ведеться щоденно, а розрахунки з бухгалтерією -- щодекадно. У кінці місяця бухгалтерія і начальник цеху звіряють витрати. Якщо виникає необґрунтована перевитрата за окремими статтями, то з дозволу керівника підприємства вона перекривається за рахунок інших статей або лімітів наступного місяця. Якщо є економія, тобто зниження собівартості, цех одержує матеріальну винагороду, розмір якої визначається колективним договором. Облік економії і перевитрат ведеться наростаючим підсумком з початку року.

Нині зниження собівартості можливе лише на основі постійного вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, що здійснюються через організаційно-технічні заходи. Вплив таких заходів на собівартість виявляється через зміну норм виробничих витрат на відповідних операціях і процесах. Для оперативного управління процесом зниження собівартості необхідна планомірна зміна виробничих норм, погоджена зі щорічним планом науково-технічних і організаційних заходів. Оперативний облік, аналіз і контроль зміни норм створюють систему стеження за виконанням і фактичною ефективністю заходів підприємства і його підрозділів з плану науково-технічного і організаційного розвитку виробництва. Для контролю за зміною норм використовують відповідну конструкторську й технологічну документацію, повідомлення про зміну трудових і матеріальних норм.

Для оперативного керування собівартістю в цеху на виробничих дільницях проводять групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами й винуватцями. Групування проводяться щоденно, щодекадне, щомісячно за елементами витрат та статтями калькуляції. Такий оперативний щоденний аналіз виробничих витрат на місцях їх виникнення дає можливість виявити відхилення від норм витрачання матеріалів, комплектуючих виробів, фонду заробітної плати на кожній операції завдяки оперативному спостереженню за комплексними витратами: на утримання й експлуатацію обладнання, цеховими витратами та іншими -- у межах затверджених кошторисів, а для умовно-змінних витрат -- з урахуванням виконання плану випуску продукції [20, c. 188].

Велике значення для оперативного спостережень і прийняття необхідних рішень мають терміни спостережень і прийняття необхідних рішень. Чим раніше приходить повідомлення про відхилення, тим скоріше можна припинити перевитрату ресурсів. Необхідно, щоб виконавці знали про відхилення від норм негайно. Для цього користуються сигнальними документами, які або дають дозвіл на такі відхилення перед початком роботи, або повідомляють про них після закінчення операції. У цеху для оперативного аналізу витрат на основі сигнальних документів складають відомість відхилень від норм, де зазначають причини й винуватців відхилень.

Для аналізу використання комплексних витрат їх фактичну витрату порівнюють з кошторисом, крім того, підраховують відхилення собівартості з урахуванням обсягу випуску продукції за рахунок умовно-змінних витрат.

Облік зміни норм ведуть з початку року наростаючим підсумком. Інформація про зміну норм надходить на всі рівні керування за кожний день, декаду, місяць, квартал, рік. Такий аналіз забезпечує надійний контроль за собівартістю продукції, розробкою та впровадженням у виробництво необхідних заходів, що сприятимуть зниженню собівартості.

Нині багато підприємств у своєму складі мають по кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються й аналізуються за методикою, яку було наведено вище. Крім загальної методики, в структурних підрозділах ураховуються особливості системі показників собівартості продукції і вимоги внутрішньогосподарського розрахунку.

У структурних підрозділах для визначення й оцінки собівартості продукції застосовують такі показники: витрати на одиницю продукції, на 1 нормо-годину, на 1 грн. товарної продукції і загальну суму цехової собівартості. Динаміку зниження собівартості обраховують на підставі витрат на одиницю продукції і на 1 грн. товарної продукції.

Госпрозрахункову собівартість кожного підрозділу визначають за його власними витратами без урахування витрат технологічно пов'язаних цехів і витрат на використані напівфабрикати. Для оцінки роботи кожного підрозділу беруть лише ті витрати, які формуються безпосередньо під контролем його трудового колективу і залежать від фактичних результатів роботи.

Госпрозрахункова відповідальність за витрати підрозділів на виробництво продукції визначається через:

- деталізацію витрат на виробництво за місцем їх виникнення в розрізах тих статей, які входять до госпрозрахункової собівартості;

- застосуванням фіксованої оцінки матеріальних об'єктів і послуг (однакової оцінки -- у плані й у звіті);

- установленням і затвердженням системи внутрізаводських взаємовідносин: порядком виявлення і подання претензій та санкцій між госпрозрахунковими підрозділами і відображенням їх у госпрозрахунковій собівартості.

Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворення проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат вартості деталей і частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств. Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення собівартості продукції.

Деталізація витрат на підприємстві залежить від типу підприємства, особливостей технологічного процесу і розподілу окремих стадій між підрозділами.

Продукція і послуги інших підрозділів, витрата матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, енергії не можуть і не повинні включатися в госпрозрахункові результати цехів, бригад за їхньою фактичною собівартістю. Фактична витрата матеріалів оцінюється за їхньою плановою собівартістю.

Витрату матеріалів підрозділами підприємств зменшують на вартість повторно використовуваних відходів за фактичними цінами їх можливого використання. Це сприяє уважному ставленню підрозділів до утилізації відходів.

Відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів, що утворились з вини інших підрозділів, за оцінки госпрозрахункової собівартості необхідно включати в госпрозрахункову собівартість підрозділів-винуватців, спірні питання щодо відхилень і витрат розв'язуються під час спеціального розгляду претензій на засіданні економічної комісії.

Аналіз витрат на заробітну плату проводиться за бригадними нарядами. Відхилення фактичної заробітної плати від планової за винятком оплати простоїв з незалежних від бригади причин цілком залежить від організації виробництва в підрозділі, а тому повністю включаються в його госпрозрахункову собівартість.

Загальногосподарські витрати не залежать від діяльності підрозділів і в госпрозрахункову собівартість не включаються. Внутрішньогосподарський аналіз проводиться за даними облікової та оперативної інформації, тому його завжди розглядають як оперативний.

Існує ще важливий вид аналізу, а саме порівняльний аналіз. При здійсненні цього виду аналізу порівнюються показники технологічно ідентичних підрозділів, або підрозділів, що випускають однакові вироби.

Порівняння необхідно проводити за статтями калькуляції. Резерви зниження собівартості продукції найліпше виявляються під час порівнювання калькуляцій окремих виробів за статтями собівартості. Порівнюються не лише фактичні, а й нормативні калькуляції. Такі зіставлення наочно пояснюють відмінності в техніці, технології й організації виробництва, які впливають на собівартість виробів. Для ще більшого унаочнення дані порівняльного аналізу собівартості виробів доцільно нанести на графік.

Аналізуючи прямі витрати, крім виявлення відхилень за статтями собівартості, обов'язково необхідно проводити детальний техніко-економічний аналіз використання матеріалів, напівфабрикатів, покупних виробів для комплектації. Аналізують норми витрат, залежність їх від використовуваних матеріалів і способів обробітку, а також від утилізації і повторного використання відходів. Оцінюють доцільність застосування технологічних процесів, які потребують підвищених витрат палива й енергії. Виявляють вплив фактора цін на відхилення матеріальних витрат, причини великих коливань цін і транспортно-заготівельних витрат.

З'ясовують також вплив застосовуваних способів обробітку матеріалів на рівень заробітної плати основних робітників, вплив механізації й автоматизації трудових процесів на зміну фонду заробітної плати з тим, щоб установити непродуктивні виплати заробітної плати, рівень трудомісткості виробів і окремих операцій.

Розділ 2. Аналітична оцінка результатів діяльності та системи управлінського обліку Київського газопереробного заводу ВАТ „Укрнафта”

2.1 Загальноекономічна характеристика

Київський газопереробний завод був споруджений у 1973 р. У нинішньому вигляді як єдиний технологічний комплекс був створений у 1987 р після об'єднання із декількома додатковими газопереробними підприємствами.

На сьогоднішній день завод є структурним підрозділом ВАТ „Укрнафта”. Завод знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лісова, 1.

Основна діяльність підприємства - переробка газу. На заводі здійснюється переробка нафтового газу та природного газу, що надходять із родовищ НВГУ „Чернігівінафтогаз” та Роменської групи родовищ НВГУ „Ахтирканафтогаз”, його осушення, низькотемпературна сепарація, абсорбція та газо-температурне фракціонування.

Підприємство надає послуги промислового характеру та реалізує товарну продукцію більш ніж 100 організаціям, найбільші із яких НГВУ „Чернігівнафтогаз”, НГВУ „Охтирканафтогаз” та інші.

Підприємство є юридичною особою, що може виступати від власного імені, має печатку.

Підприємство знаходиться на звичайній системі оподаткування і є платником наступних податків:

Податку на прибуток;

Податок на додану вартість;

Податок із власників транспортних засобів;

Збору за забруднення навколишнього середовища;

Комунального податку.

Проектна потужність заводу по переробці газу використовується на 66 відсотків (326,5 млн. м³ - 2000р.).

До складу організаційної структури заводу входять 4 основних цеха і 9 допоміжних дільниць:

1. Основне виробництво:

- Цех підготовки і стабілізації нафти;

- Цех по переробці газу;

- Компресорний цех;

- Цех відвантаження газу (м. Прилуки).

- Допоміжна діяльність:

Цех автоматизації виробництва і АСУ.

Цех пароводопостачання.

Автотранспортний цех.

Електродільниця.

Ремонтно-механічна дільниця.

Хімлабораторія.

Воєнізований газорятувальний підрозділ.

Бригада по ремонту тех. компресорів.

Господарча частина.

10. Непромислова діяльність:

1. Гуртожиток.

2. Спортивно-оздоровчий комплекс.

3. Дільниця по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, яка була приєднана до заводу в 1990 році. Дільниця розташована в с. Воскресенське, в 16 км від заводу, включає в себе 684 га землі, теплицю 0,5 га, бджолярство, відгодівлю свиней та великої рогатої худоби. У 2008 р. дільниця була знову відокремлена від заводу.

Окремі виробничі об'єкти значно віддалені від заводу:

- ДКС - 4 км від заводу;

- Резервуарний парк - 2 км.

Таким чином, серед підрозділів підприємства можна виділити три види:

1. Підрозділи основного виробництва.

2. Підрозділи допоміжного виробництва.

3. Невиробничі підрозділи.

На 01.01.2009 року чисельність спискового складу становила - 1064 чол., жінок - 329 чол.

Із загальної чисельності:

Керівників -116 чол.

Спеціалістів - 93 чол.

Службовців - 14 чол.

Робітників - 841 чол.

Кількісний і якісний склад персоналу Київського газопереробного заводу порівняно з 2007 роком змінився. Збільшилась чисельність працюючих на 12 чоловік в зв'язку з тим, що було ліквідоване підприємство ЗАТ "Нафтогазсервіс" робітники якого проводили ремонт технологічних компресорів на заводі, тому для забезпечення безперебійної роботи установок по підготовці нафти та газу, своєчасного проведення ремонтно-налагоджувальних робіт обладнання, частина працівників, з дозволу ВАТ "Укрнафта", були працевлаштовані на завод.

Змінився кількісний та якісний склад інженерно-технічних працівників. Загальна кількість керівників зменшилась на 2 чоловіка, на 9 чоловік збільшилась кількість спеціалістів, на 8 чоловік зменшилось службовців

Вікова характеристика працівників заводу.

Кількість працюючих у віці:

...