Резерви збільшення прибутку та підвищення рентабельності підприємства

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Перехід від ринкової економіки потребує від підприємств підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності на основі впровадження досягнень науково - технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва.

Основними показниками будь - якого господарського механізму являються економічні показники, які необхідні для планування і об'єктивної оцінки діяльності підприємств, створення і використання фондів економічного стимулювання і оплати праці, порівняння витрат і результатів на окремих стадіях відтворювального процесу. В умовах ринкової економіки основою економічного розвитку є прибуток - найважливіший показник ефективності роботи підприємства, джерело його життєдіяльності. Зростання прибутку створює фінансову основу для здійснення розширеного відтворення підприємства і задоволення соціальних і матеріальних потреб засновників і робітників. За рахунок прибутку виконуються зобов'язання підприємства перед бюджетом, банками, іншими організаціями. За рахунок відрахувань від прибутку у бюджет формується основна частина фінансових ресурсів держави, регіональних і місцевих органів влади і від їх збільшення в значній мірі залежать темпи економічного розвитку держави, окремих регіонів, примноження громадського достатку і в кінцевому підсумку підвищення життєвого рівня населення. Отримання прибутку є кінцевою метою діяльності підприємств, що працюють в умовах ринкової економіки. Прибуток є узагальнюючим показником господарської діяльності підприємства, який характеризує ефективність виробництва в цілому. Це зумовлюється тим, що у величині прибутку повинна знаходити відображення відповідність індивідуальних витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією своєї продукції та виступаючих у формі собівартості, суспільне - необхідним витратам, побічним відображенням яких повинна бути ціна виробу. Це говорить про те, що у сучасних умовах конкурентної боротьби підприємств ринок збуту показники собівартості і якості займають особливе місце. Зниження собівартості, а відповідно збільшення прибутку вважаються життєво важливими для підприємств.

Робота підприємств пов'язана з підвищенням стимулюючої ролі прибутку. Використання прибутку в якості основного оцінюючого показника сприяє росту обсягу виробництва і реалізації продукції, підвищенню використання господарських ресурсів. Посилення ролі прибутку обумовлено також діючою системою її розподілення, у відповідністю з якою підвищується зацікавленість підприємств у збільшенні не тільки загальної суми прибутку, але і особливо тієї її частини, яка залишається в розпорядженні підприємства і використовується в якості головного джерела засобів, які направлені на виробничий і соціальний розвиток, а також на матеріальні заохочення робітників у відповідності з кількістю і якістю витраченої праці. Таким чином, прибуток відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості робітників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства. Подальше посилення розподільчої та стимулюючої ролі прибутку пов'язане з удосконаленням господарського механізму його розподілення.

У величині і темпах підвищення прибутку недостатньо повно відображається зміна об'єму і ефективності використання основних фондів та оборотних засобів. Додатковий прибуток може бути отриманий при збільшенні об'єму виробничих фондів. Тому для оцінки інтенсивності й ефективності виробничого розвитку в практиці економічної роботи широко використовується система показників рентабельності. Підприємство вважається рентабельним, якщо в результаті реалізації продукції воно покриває всі свої витрати і крім того отримує прибуток. Тому в широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість. Але визначення рентабельності як прибутковості недостатньо розкриває її економічний зміст. Сутність рентабельності може бути розкрита на основі аналізу процесу формування прибутку. Чітко налагоджений облік і контроль сприяє виявленню і використанню внутрішньогосподарських резервів підприємства, пониженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці і рентабельності підприємства. Нині облік повинен не тільки допомагати у веденні господарства, але і підказувати, що необхідно зробити, щоб воно велось ефективно і прибуткове.

Показники прибутку і рентабельності являються загальноекономічними. Вони відображають кінцевий фінансовий результат і відображаються в бухгалтерському балансі і звітності про прибутки і збитки, про доход і рентабельність.

Прибуток і рентабельність можна розглядати як результат взаємодії техніко- економічних факторів, а значить як об'єкти техніко - економічного аналізу, основна мета якого виявити кількісну залежність кінцевих результатів виробниче - господарської діяльності основних техніко - економічних факторів.

Метою даної магістерської дипломної роботи є поглиблення та узагальнення теоретично-методичних засад в питаннях прибутковості та рентабельності підприємств а також розробка та обгрунтування практичних заходів щодо підвищення показників прибутковості та рентабельності ціх підприємств.

Об"єктом дослідження у даній магістерській дипломній роботі виступає процес збільшення прибутковості та рентабельності підприємств.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних питань, які пов"язані з підвищенням прибутковості та рентабельності конкретно обраного підприємства, а саме ПОВНЕ ТОВАРИСТВО «СКАРБНИЦЯ» .

Для досягнення цієї мети в роботі поставлені наступні задачі:

Ш визначення цілей та напрямків аналізу прибутку;

Ш вивчення та систематизація нормативно - правової бази України з питань аналізу та формування прибутку в акціонерних товариствах, а також оподаткування прибутку і аналіз рентабельності;

Ш вивчення факторів і величини їх впливу на кінцевий фінансовий результат;

Ш вивчення принципів розподілу прибутку;

Ш ознайомлення з діяльністю підприємства, його організаційно- управлінською структурою, майновою характеристикою;

Ш попередня оцінка основних показників господарської діяльності підприємства;

Ш оцінка показників обов'язкової бухгалтерської та податкової звітності, які відображають результати операцій по формуванню фінансового результату;

Ш аналіз фінансового стану підприємства;

Ш розгляд структури прибутку і джерел його формування;

Ш виявлення резервів і шляхів подальшого збільшення прибутку та підвищення рентабельності на даному підприємстві.

Дана робота пройшла апробацію на ПОВНЕ ТОВАРИСТВО «СКАРБНИЦЯ»

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Економічна сутність і проблеми дослідження фінансових результатів діяльності підприємств

В умовах переходу до ринкової економіки основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств і організацій з різними формами власності є прибуток, а відносним рентабельність.

Отримання прибутку від ділової активності в умовах ринку є обов'язковою умовою функціонування підприємства. Його платоспроможність багато в чому залежить від того, в якій мірі забезпечена фінансова віддача авансованих засобів, наскільки досягнутий рівень доходності створює економічні стимули для подальшого росту виробництва.

Прибуток - це основний фінансовий результат діяльності підприємства, інколи його замінюють показником доходу. Прибуток - це основне джерело фінансових ресурсів підприємства, пов'язаний з отриманням валового доходу [12].

Прибуток представляє собою різницю доходів і витрат, отриманих від різних господарських операцій. Тому він характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємство отримує головним чином від надання послуг, а також інших видів діяльності. Прибуток - це частина чистого доходу, створеного у процесі виробництва і котрий реалізується у сфері обігу, та який безпосередньо отримує підприємство. Тільки після надання і оплати послуг чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно він представляє собою різницю між виручкою (після виплати податку на додану вартість, акцизного збору і інших відрахувань із виручки в бюджетні і не бюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. Отже, чим більше підприємство реалізує рентабельної продукції, тим більше отримує прибутку, тим кращий його фінансовий стан. Тому фінансовий результат діяльності необхідно вивчити у тісному зв'язку з використанням і реалізацією продукції чи послуг. Об'єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежить від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності підприємства, тобто всі ці показники характеризують усі сторони господарювання [18].

Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснюючи розширене відтворення. За рахунок її виконується частина зобов'язань перед бюджетом, банками й іншими підприємствами. У такий спосіб прибуток стає найважливішої для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства. Вона характеризує кошториси його ділової активності і фінансове благополуччя.

Найбільш вживаними показниками прибутку, які використовуються для оцінки виробничо-господарської діяльності виступають: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції, що випускається; валовий прибуток, оподатковуваний прибуток, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток). Тому, що основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції, що випускається, сума прибутку знаходиться під взаємодією численних факторів: зміни обсягу, асортименту, якості, структури зробленої і реалізованої продукції, собівартості окремих виробів, рівня цін, ефективності використання виробничих ресурсів. Крім того на неї впливають дотримання договірних зобов'язань, стан розрахунків між постачальниками і покупцями й ін. З прибутку проводять відрахування в бюджет, сплачуються відсотки по кредитах банку.

Головне призначення прибутку в сучасних умовах господарювання - відображення ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства. Це обумовлено тим, що у величині прибутку повинний знаходити висвітлення відповідність індивідуальних витрат підприємства, зв'язаних з виробництвом і реалізацією своєї продукції і виступаючих у формі собівартості, суспільно необхідних витрат, непрямим вираженням яких повинна з'явитися ціна виробу. Збільшення прибутку в умовах стабільності оптових цін свідчить про зниження індивідуальних витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції [21].

Робота підприємства в умовах переходу до ринкової економіки зв'язана з підвищенням стимулюючої ролі прибутку. Використання прибутку в якості основного оціночного показника сприяє росту обсягу виробництва і реалізації продукції, підвищенню його якості, поліпшенню використання наявних виробничих ресурсів. Посилення ролі прибутку обумовлено також діючою системою її розподілу, відповідно до якого підвищується зацікавленість підприємств у збільшенні не тільки загальної суми прибутку, але й особливо тієї її частини, що залишається в розпорядженні підприємстві і використовується як головне джерело засобів, що направляються на виробничий і соціальний розвиток, а також на матеріальне заохочення працівників відповідно до якості витраченої праці.

Таким чином, прибуток відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства. Подальше посилення розподільної і стимулюючої ролі прибутку зв'язано з удосконалюванням механізму її розподілу. Однак, прибуток не може розглядатися в якості єдиного й універсального показника ефективності виробництва [15].

Оскільки прибуток являє собою різницю між обсягом зробленої продукції і її собівартістю, те її величина і темпи росту залежать від тих же трьох первинних факторів виробництва , що впливають на прибуток через систему показників обсягу промислової продукції і витрат виробництва .

Функції прибутку:

- оцінювальна - ефект використання основних ресурсів підприємства

- стимулююча

- господарського розрахунку -доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.

Види прибутку:

- загальний прибуток -кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

- валовий прибуток- прибуток, розрахованій на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності = валовий прибуток + інші оперативні доходи - адміністративні витрати - витрати на збут продукції - інші операційні витрати - оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут - оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування: Інші операційні витрати - собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Принципи розподілу прибутку підприємства:

- сплата частки до бюджету;

- поповнення статутного фонду;

- виплата дивідендів;

- розширення виробництва;

- соціальний розвиток;

- стимулювання/мотивація працівників. [16].

У сучасних умовах господарювання підвищується значення прибутку як

об'єкту розподілу, утвореного в сфері матеріального виробництва чи того доходу між підприємцями і державою, різними галузями народного господарства і підприємств однієї галузі, між сферою матеріального виробництва і невиробничою сферою, між підприємством і його працівниками. Проте прибуток не може розглядатися в якості одиничного і універсального показника ефективності виробництва [24].

Отже, на даному етапі розглянуто економічну сутність і проблеми дослідження фінансових результатів як кінцевого економічного підсумку господарської діяльності підприємств.

1.2 Різновиди показників прибутку та рентабельності

Прибуток (англ. Income) -- чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цього підприємства. Прибуток - це частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкту. Економічний зміст продукту Г - Т - Г' .Прибуток - одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства.

Загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток. Балансовий прибуток складається із прибутку від реалізації продукції, результату від іншої реалізації, позареалізаційних доходів і витрат, а в акціонерних підприємствах він включає ще і проценти - дивіденди), отримані по цінним паперам інших підприємств чи організацій та держави [27]. В загальному випадку балансовий прибуток розраховується за формулою

ПБ = П_р +П_ф +П_по, (1.1)

де ПБ - прибуток балансовий;

П_р - прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

П_ф - результат від іншої реалізації і фінансових операцій;

П_по - результати (доходи і витрати) від інших позареалізаційних операцій.

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції. Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації в оптових цінах підприємства і собівартістю реалізованої продукції

П = В_Р-С, (1.2)

де Вр - виручка від реалізації продукції;

С - повна собівартість реалізованої продукції.

До позареалізаційних доходів відноситься прибуток по операціях з тарою, надходження безнадійних боргів, а також штрафи, пені, неустойки, отримані і оплачені у зв'язку з порушенням господарських договорів.

Розмір позареалізаційних доходів не зменшуються на суму збитків від діяльності житлово-комунального господарства і витрат на господарське утримання культурно-просвітницьких і дитячих установ, які покриваються в порядку розподілу прибутку.

Прибуток від іншої реалізації утворюється в результаті реалізації продукції підсобних господарств підприємства, надлишкових матеріальних цінностей, основних фондів і нематеріальних активів, наданих послуг іншим організаціям і населенню автотранспортом [30].

Сума прибутку як ніякий інший показник знаходиться під впливом багатьох факторів: зміни об'єму, асортименту, якості, структури виробленої і реалізованої продукції,- собівартості окремих видів виробів, рівня цін, ефективності використання виробничих ресурсів; на нього також впливає виконання договірних зобов'язань, стан розрахунків між постачальниками і покупцями та інше.

Для підприємств, які займаються торгівельною діяльністю і працюють на умовах повного госпрозрахунку, за основу діяльності приймається валовий дохід.

Прибуток підприємства являє собою різницю між сумою валового доходу (без податку на додану вартість, акцизного збору) і витратами обігу, що припадають на реалізований товар, і визначається за формулою

П_Р = ВД-3, (1.3)

де П_р - прибуток підприємства від реалізації товарів; ВД - валовий дохід; З - витрати обігу.

До складу витрат обігу включаються витрати підприємств будівництва, що виникають в процесі руху продукції до споживача. Для підприємств будівництва витрати обігу групуються за наступною номенклатурою:

- витрати на перевезення;

- витрати на оплату праці;

- витрати на оренду і утримання основних фондів;

- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів;

- амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів;

- - знос і утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів;

- - витрати на пальне, газ і електроенергію для виробничих потреб;

- - витрати на рекламу;

- - проценти за кредит;

- - втрати товарів в межах норм звичайного збитку під час перевезення, збереження і реалізації;

- - відрахування на соціальні заходи;

- витрати на обов'язкове страхування майна;

- інші витрати.

Оцінка результатів господарської діяльності підприємств по сумі отриманого прибутку була б більш точною і об'єктивною при умові повної відповідності цін на матеріальні ресурси, що споживаються, основні фонди, які використовуються, готову продукцію, реальної вартості товарів. Тому подальше посилення ролі і значення прибутку як основного показника ефективності господарювання тісно пов'язана з вдосконаленням системи ціноутворення [9].

Аналіз економічних процесів, що виникають в умовах радикальної економічної реформи, як в окремих галузях народного господарства, так і в основних його ланках, показує, що орієнтація нового господарського механізму на вилучення високого прибутку і ролі заробітної плати, створили умови для проявлення економічних інтересів підприємств в ущерб суспільним. Це виявилось в прагненні окремих виробничих колективів отримувати „не зароблений" прибуток, такий прибуток може утворюватись, перш за все, за рахунок приховування внутрішньовиробничих резервів і прийняття необгрунтовано занижених планів по виробництву продукції в натуральному вираженні, завдань по зниженню собівартості і збільшенню прибутку. З переходом підприємств на самофінансування пройшло скорочення числа директивно-панових показників, серед яких опинився і показник - собівартість.

Більшість підприємств прагнуть отримати прибуток за рахунок зміни структури продукції, яка випускається.

Найбільш значними темпами збільшується прибуток підприємств за рахунок необгрунтованого збільшення ціни на продукцію.

Таким чином, в сучасних умовах господарювання підприємства вибрали „екстенсивний" шлях отримання прибутку, головним чином за рахунок зміни умов доставки продукції чи матеріальних ресурсів, структурних здвигав у випуску продукції, збільшення цін. Такий прибуток можна назвати „фіктивний". Значна його частина направляється у фонд оплати праці, тому виходить, що працівники підприємств отримують заробітну плату, не забезпечену товарними ресурсами.

Крім того, можливість отримати "не зароблений" прибуток і заробітну плату оправдують будь-які витрати виробництва, покривають безгосподарність, посилюють несприйнятливість підприємств до досягнутого науково-технічного прогресу, „відбивають охоту" до здійснення заходів по ресурсозабезпеченню. Тому збільшення прибутку не завжди об'єктивно характеризує досягнення колективу підприємства, а інколи і спотворює їх [14].

Враховуючи багатофакторний характер прибутку, цей показник можна ефективно використовувати для впливу на зацікавленість підприємств у посиленні інтенсифікації виробництва, доцільно із загальної суми прибутку виділяти ту її частину, яка отримана за рахунок інтенсивних факторів виробництва, і за рахунок цієї частини прибутку стимулювати трудовий колектив.

В умовах переходу до ринку і ринкових відносин роль прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, значно збільшилась , також збільшились можливості по його використанню.

Введення системи госпрозрахунку і самофінансування розширило ініціативу підприємств у використанні частини прибутку на розвиток і вдосконалення виробництва (капітальні вкладення, приріст оборотних засобів і інше), задоволення культурно-побутових потреб і матеріальне стимулювання робітників, а також на формування державних доходів. Так, сформований за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, фонд розвитку виробництва є основним джерелом фінансування науково-технічного розвитку виробництва, засоби якого направляються на затрати по технічному переоснащенню, реконструкції, розширенню діючого виробництва по підготовці і освоєнню нової продукції, введенню прогресивних технологічних процесів; частина засобів цього фонду використовується для накопичення власних оборотних засобів і таке інше [17].

Із фонду соціального розвитку фінансуються заходи по проведенню в життя боргів, об'єктів культурно-оздоровчого, побутового призначення, дошкільних установ.

Засоби фонду матеріального заохочення є головним джерелом стимулювання росту продуктивності праці.

На даний момент частина підприємств розподіляє чистий прибуток не шляхом формування фондів економічного стимулювання, а через механізм формування фонду споживання. Таким чином, в умовах поступового переходу до ринкової економіки створюється принципово нова система розподілення прибутку підприємств, об'єднань і організацій.

В умовах переходу до ринку і ринкових відносин роль прибутку як основного джерела формування державних доходів значно підвищилась. Але одночасно виникла жорстока система оподаткування з досить великою кількістю податків та платежів і неймовірно високими податковими ставками, яка, як відомо, є механізмом формування державного бюджету країни. Це обдирало до нитки існуючі підприємства і не залишало ніяких шансів вижити новоствореним. Всі ці пункти, які були обговорені вище, викладені в законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року.

У цьому законі чітко визначені платники податку на прибуток, об'єкти оподаткування та порядок визначення балансового прибутку як різниця між валовими доходами і валовими витратами.

Валовий доход підприємства -- це виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за мінусом матеріальних витрат, тобто валовий дохід включає в себе оплату праці та прибуток [20].

Валовий доход підприємства - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход підприємства - це грошовий вираз вартості знову виробленої

продукції. Він визначається як різниця між виручкою, матеріальними і приведеними до них витратами в собівартості реалізованої продукції. Валовий доход є важливим показником діяльності підприємства і характеризує його ефективність. В ньому відображається зростання продуктивності праці, збільшення заробітної плати, зменшення матеріалоємності продукції. Отже, валовий доход підприємства - це основне джерело створення фінансових ресурсів не тільки підприємств, але й держбюджету та позабюджетних фондів.

Валовий доход ділиться на оплату праці і чистий доход. Чистий доход виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних і приведених до них витрат, заробітної плати або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий доход реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного та соціального страхування, інші державні цільові фонди.

Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку -- це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, який характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Прибуток -- це частина виручки, яка залишається після відрахування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Виручка від реалізації формується за рахунок наступнихджерел:

- виручки від реалізації продукції (робіт, послуг);

- виручки від іншої реалізації;

- доходів від не реалізаційних операцій.

- Виручка від реалізації покриває наступні витрати підприємства:

- матеріальні витрати на виробництво продукції;

- відрахування в обов'язкові державні цільові фонди і позабюджетні фонди;

- витрати праці (виплата заробітної плати);

- комерційні витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Виручка від реалізації залежить від кількості та асортименту реалізованої

продукції, а також від рівня реалізаційних цін

В_Р = Ц^.V, (1.4)

де В_р - виручка від реалізації;

Ц - ціна;

V - обсяг реалізації.

Доход від реалізації робіт, послуг, продукції розраховується як різниця між виручкою і матеріальними та приведеними до них витрат в собівартості реалізованої продукції. При цьому у величині доходу не враховується податок на додану вартість і акцизний збір.

Доход від іншої реалізації (від реалізації товарно-матеріальних цінностей та майна) -- це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію.

Доход від реалізації основних фондів - це різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

Прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизного збору та витрат на виробництво і реалізацію продукції [23].

Підприємства, які здійснюють експортну діяльність, при визначенні прибутку від реалізації виключають також експортні тарифи.

Прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг дорівнює виручці від реалізації продукції, робіт і послуг за мінусом ПДВ, акцизний збір, собівартість продукції, робіт, послуг та експортний тариф.

Прибуток від іншої реалізації формується з наступних джерел:

Ш прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг непромислових виробництв, які знаходяться на балансі підприємства;

Ш доходів від продажу товарно-матеріальних цінностей, які не приймають

Ш участь у виробництві;

Ш прибутку підприємства від реалізації основних засобів та іншого майна.

Прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна підприємства

дорівнює виручці від реалізації основних засобів, зайвого обладнання , матеріалів, комплектуючих виробів мінус витрати на реалізацію, рекламу, транспортування, підготовку до реалізації плюс залишкова вартість.

Прибуток від позареалізаційних операцій:

Ш здача майна в оренду;

Ш доходи за цінними паперами підприємства;

Ш доходи від спільної діяльності підприємств;

Ш перевищення суми отриманих штрафів над виплаченими;

Ш прибуток минулих років, виявлений у звітному році.

Балансовий прибуток включає прибуток від реалізації продукції, прибуток від іншої реалізації, прибуток від позареалізаційних операцій, прибуток від фінансових інвестицій.

Прибуток від фінансових інвестицій включає:

Ш доходи від володіння корпоративними правами;

Ш доходи від купівлі-продажу іноземної валюти;

Ш депозитні рахунки;

Ш прибуток на вкладені засоби;

Ш дивіденди на акції та на інші державні цінні папери.

Напрямки використання чистого прибутку:

Ш створення резервного фонду;

Ш виплата дивідендів;

Ш поповнення статутного фонду;

Ш інші напрямки використання.

На рисунку 1.1 представлена схема формування чистого прибутку підприємства.

Рис. 1.1- Схема формування чистого прибутку підприємства

Рентабельність - це показник, що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність - відносний показник, що вимірює отриманий ефект із витратами або ресурсами, які використані для досягнення цього ефекту.

Існує багато показників рентабельності, використання кожного із яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку), що використовується в розрахунках. В основному використовуються чотири показники: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток [26].

В залежності від того , з чим порівнюється вибраний показник прибутку, виділяють дві групи показників рентабельності:

- рентабельність інвестицій (капіталу);

- рентабельність продажу.

Рентабельність інвестицій (капіталу)

В цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховуються два основних коефіцієнти: рентабельність сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу.

Рентабельність сукупного капіталу (RОА) розраховується за формулою

Показник рентабельності власного капіталу цікавить перш за все інвесторів.

Рентабельність власного капіталу (RОЕ) розраховується за формулою

Цей показник цікавить теперішніх і потенційних власників та акціонерів. Показник рентабельності власного капіталу показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.

Він є основним показником, що використовують для характеристики ефективності вкладень в діяльність того чи іншого виду.

Величина власного капіталу підприємства приймається за даними балансу, вона дорівнює сумі активу за мінусом всіх зобов'язань. Цей показник визначає верхню межу дивідендів, які виплачує акціонерне товариство. Рентабельність продажу.

При оцінці рентабельності продажу на основі показників прибутку та виручки від реалізації розраховуються коефіцієнти рентабельності по всій продукції в цілому або по окремим її видам. Як і у випадку рентабельності капіталу, існує багато показників оцінки рентабельності продажу, різноманітність яких обумовлена вибором того чи іншого виду прибутку. Найчастіше використовується валовий, операційний та чистий прибуток. Відповідно розраховуються три показника рентабельності продажу. Валова рентабельність реалізованої продукції (GРМ)

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення. Операційна рентабельність реалізованої продукції (ОІМ)

Операційний прибуток - це прибуток, о залишається після відрахування із валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства за мінусом витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із кращих інструментів зазначення операційної ефективності і показує здатність керівництва підприємства отримувати прибуток від діяльності до відрахування витрат, які не відносяться до операційної ефективності. При розгляді цього показника разом з показником валової рентабельності можна отримати пояснення про те чим викликані зміни рентабельності. Якщо, наприклад, на протязі ряду років валова рентабельність значно не змінювалась, а показник операційної рентабельності . поступово зменшувався, то причина, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних та збутових витрат [29].

Чиста рентабельність реалізованої продукції (NРМ)



У вітчизняній практиці частіше всього використовується саме показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність на протязі будь-якого періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити або про збільшення фінансових витрат і отримання прибутку від участі в капіталі інших підприємств, або про збільшення суми сплачених податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

В процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перерахованих вище показників рентабельності і провести їх порівняння із значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

Показники діяльності підприємства групуються в два види діяльності - звичайна та надзвичайна. Звичайна в свою чергу поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

Таким чином, на формування чистого прибутку підприємства здійснюють вплив фінансові результати, отримані після здійснення операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та фінансові результати, отримані в наслідок надзвичайних подій. Така класифікація фінансових результатів діяльності підприємства відіграє важливу роль при розрахунку показників дохідності (рентабельності) підприємства. [16]

1.3 Фактори підвищення ефективності формування прибутку та підвищення рентабельності підприємств

З метою визначення основних напрямків пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікуються на: зовнішні і внутрішні. Внутрішні діляться на виробничі і невиробничі. В свою чергу виробничі бувають інтенсивні і екстенсивні.

До зовнішніх факторів відноситься державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій, форс-мажорні умови.

Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів [32].

Екстенсивні фактори впливають на отримання прибутку через кількісні зміни:

- обсягу засобів та предметів праці;

- фінансових ресурсів;

- часу роботи обладнання;

- чисельності персоналу;

- фонду робочого часу.

Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через якісні зміни:

- підвищення продуктивності обладнання та його якості;

- використання прогресивних видів матеріалів, вдосконалення технологій їх обробки;

- прискорення оборотності оборотних засобів;

- підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу;

- зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції;

- вдосконалення організації праці;

- більш ефективне використання фінансових ресурсів.

До невиробничих факторів включаються постачальницько-збутова і природно- охоронна діяльність та соціальні умови праці та побуту.

Основні напрямки збільшення прибутку на підприємстві наступні:

- збільшення випуску продукції;

- покращення якості продукції за рахунок впровадження нових технологій та відповідності кваліфікації працівників роботам, що виконуються;

- продаж зайвого обладнання та іншого майна або здача його в оренду;

- зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та площ, робочої сили та робочого часу;

- диверсифікація виробництва;

- розширення ринку продаж;

- зменшення запасів товаро-матеріальних цінностей на складах;

- зменшення дебіторської заборгованості та управління нею;

- раціональне використання короткострокових кредитів;

- управління кредиторською заборгованістю;

- зниження матеріальних витрат за рахунок підписання договорів з постачальниками на більш дешеву,але якісну сировину;

- налагодження суворого обліку та контролю за рухом матеріалів за рахунок мотивації праці робітників.

Підвищення рівня рентабельності підприємства можна досягнути в результаті:

- -підвищення оптових цін за рахунок підвищення якості продукції

- зниження собівартості продукції.

Для матеріалоємних галузей зниження собівартості продукції здійснюється внаслідок економії матеріальних ресурсів; для тих, що потребують витрат праці, - зростання продуктивності праці; для тих, що потребують значних витрат основних виробничих фондів, - покращення їх використання; для енергоємних - економії палива та електроенергії.

Приріст прибутку від зниження собівартості продукції визначається по такій формулі:

де С_баз,С_пл - собівартість продукції в базовому та плановому періоді;

Q^пл_{реал ,} Q^баз_реал - обсяг реалізації відповідно в плановому та базовому періоді.

- збільшення обсягів виробництва за рахунок внутрішньовиробничих резервів без залучення додаткових капітальних вкладень для розширення виробництва і збільшення вартості виробничих запасів.

Приріст прибутку за рахунок збільшення цього фактору визначається по такій формулі:

де ТП_пл , ТП_баз -- вартість товарної продукції за планом і в базовому періоді;

а^баз_пр - частина прибутку вартості товарної продукції в базовому періоді.

- підвищення рентабельності продукції в результаті структурних пересувань в асортименті продукції, що випускається. Асортимент продукції безпосередньо впливає на приріст прибутку. При зміні структури асортименту збільшують долю продукції з більш високим рівнем рентабельності і продукції підвищеного попиту

де R_пк - рентабельність продукції підвищеної якості;

а_пл , а_баз - базова питома вага виробів, рентабельність яких більш висока;

R_баз - базова (середня) рентабельність.

- підвищення рівня рентабельності в результаті покращення використання основних виробничих фондів та оборотних засобів;

- підвищення рівня прибутку на підприємстві.

Отже, вивчено фактори формування прибутку та підвищення рентабельності підприємств.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПИТАНЬ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОВНОГО ТОВАРИСТВА «СКАРБНИЦЯ»

2.1 Характеристика господарської діяльності та аналіз фінансового стану Повного товариства «СКАРБНИЦЯ»

Для України загалом льон - довгунець являється основною і традиційною технічною культурою. До 1992 року Україна входила в число світових лідерів по виробництву льоноволокна, валовий збір якого складав понад 100 тис. тонн щороку (13 - 14% світового обсягу). В той чад понад 30 тис. тонн волокна перероблювалося вітчизняними підприємствами, решта вивозилася за межі України.Основними і традиційними виробниками льону - довгунця для текстильної промисловості в Західній Європі є Бельгія, Франція та Голландія. На долю цих країн до 1993 року припадало 93% посівів льону держав Європейської Співдружності. Що складає майже 60 тис. га.

В Україні до 1992 льонарство було високорентабельною галуззю. Підприємствам, що спеціалізувалися на вирощуванні льону ця культура давала більшу частину усіх доходів від рослинництва, хоча льон - довгунець займав в їх сівозмінах до 12 % площ. Проте після ліквідації державних дотацій, виробництво льонопродукції для більшості господарств стало збитковим. Посівні площі льону скоротилися зі 154,4 тис гектар в 1992 році до 27,0 тис. гектар в 2006 році. Через зниження якості посівного матеріалу, погіршення агротехніки, зносу засобів механізації ще в більшій мірі скоротилися валові збори волокна, зі 105,0 тис. тонн у 1992 році до 14,0 тис тонн у 2005 році. В 2006 році валові збори виросли до рівня 20 тис. тонн [25].

Зараз Мінагрополітики України робить спроби відкрити вітчизняному льонарству друге дихання. В 2006 році на підтримку льоносіючих господарств бюджет виділив суму в 8 млн. грн. При цьому оператором підтримки виступило державне підприємство "Льоноконоплепром". В 2007 році було виділено 7 млн. грн. механізм допомоги простий: "Льоноконоплепром" кредитує господарства господарськими ресурсами, а ті в свою чергу розраховуються насінням із вирощеного врожаю, здаючи його в державний страховий фонд.

Ще одним етапом державної підтримки являється відшкодування ПДВ з рослинництва. Сплачені суми ПДВ повертаються до виробника у вигляді цільової допомоги.

З відновленням державної підтримки галузь отримала шанс знову стати високорентабельною. Про реальність цієї перспективи говорить приклад АТ "Буковина" (Сторожинецький район, Чернівецька обл.) в 2006 році від реалізації льонопродукції господарство отримало 948 тис. грн. доход склав 309 тис. грн.

На сучасному етапі Україна має 46 льонозаводів. Їх загальна потужність 130 тис. т. волокна на рік. Загалом по галузі підприємства використовують свої потужності на 35 - 45 %.

Важливою проблемою господарств залишається збиральна техніка. Її парк не обновлявся з 1990 року, запасні частини до неї на території України не виробляють. Єдиним заводом в СРСР, котрий випускав льонокомбайни, був "Бельськсельмаш" (Тверська область). Це підприємство діє і понині, та нових модифікацій льонозбиральної машини так і не з'явилося. "Льоноконоплепром" веде пошук підприємств, на яких можна було б розмістити виробництво вітчизняного комбайна (на основі російського прототипу з удосконаленням деяких вузлів). Переговори, зокрема, ведуться з "Борексом" і "Ірпіньсільмаш" .

В останні роки світове споживання льоноволокна збільшується. Першочерговою причиною тому являється активізації попиту населення західних країн на одяг із натуральних тканин. Навіть наші східні сусіди - росіяни, готові сплачувати за вироби з льону чималі кошти [26].

Льоноволокно отримує в останній час і нетрадиційне (не текстильне) використання, в першу чергу в автомобілебудуванні. Пластикові деталі автомобілів не можуть бути повністю утилізовані, що зазвичай суперечить впроваджуваним нині принципам екологізації промислового виробництва. Разом з тим, деталі, виготовлені з матеріалів на основі льоноволокна, в подальшій біологічній переробці можуть бути перетворені в звичайний гумус.

Розвиваються й інші перспективні напрямки використання продукції льонарства. Зокрема, виробництво із волокна високоякісної целюлози для банківських документів і паперових грошей, котонізація льоноволокна з метою заміни імпортуємої бавовни. Насіння льону використовується в харчовій, лакофарбовій, медичній промисловості. Із льонової костри виготовляють костроблоки і костроплити, що використовують в будівництві та виробництві меблів [27].

Отже, різниця між використанням продукції льонарства у Західній Європі та країнах СНД вражаюча. І Україна, при відповідному підході до вирішення проблем галузі та використанні наявного потенціалу, зможе отримати значну частку європейського ринку.

ПОВНЕ ТОВАРИСТВО «СКАРБНИЦЯ» (далі у тексті - Товариство) було засновано відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 31 листопада 1995 року № 666 шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.

Відповідно до пункту 5.1. Статуту, засновником являється регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області. Акціонерами можуть бути фізичні та юридичні особи які набули право власності на акції у процесі приватизації, випуску нових акцій та на вторинному ринку цінних паперів.

Статутний фонд підприємства становить 671700 грн. Неоплаченого та вилученого капіталу немає. Статутний капітал поділено на 2686800 простих іменних акцій вартістю 0,25 грн. кожна. Емісія акцій відбулася у 1996 році. Так як цінні папери, відповідно до Статуту, випускаються у документарній формі, то всім акціонерам було видано сертифікати акцій. Реєстр власників іменних цінних паперів, відповідно до договору № 50 - Р від 01.11.1996 року, доручено вести ЗАТ

"Центр реєстрів та консалтингу". Органи управління та контролю:

- загальні збори акціонерів;

- спостережна рада;

- правління;

- ревізійна комісія.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь в зборах, з таких питань:

- зміна Статуту товариства;

- прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

- створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій.

По решті питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено Статутом. Позачергові збори скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у Статуті, і в будь - якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Спостережна рада створюється з числа акціонерів і представляє їх інтереси в перерві між проведенням загальних зборів в межах компетенції, визначеної Статутом, контролює і регулює діяльність правління. В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення спостережної ради обов'язкове.

Правління являється виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю. Роботою правління керує голова правління, який обирається відповідно до Статуту. Правління вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції загальних зборів і спостережної ради. Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів та спостережній раді і організує виконання їх рішень.

Контроль за фінансово - господарською діяльністю здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління та спостережної ради. Комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без її висновку загальні збори не вправі затверджувати баланс.

На рисунку 2.1 зображено структуру управління товариства. Сировиною для основного виробництва являється льонотреста, яка розподіляється за номерами якості, в залежності від висоти стебла льону. Відповідно і закупівельні ціни на тресту формуються з врахуванням номеру якості. Так 1 тонна трести найнижчої якості (номер 0,35) закуповується за ціною 125,00 грн. (без ПДВ), а найвищої якості (номер 2,50) за ціною 690,00 грн. (без ПДВ).

Заготовлену льонотресту можна розділити на 3 частини:

- власно вирощена;

- придбана;

- давальницька.

Що стосується власного льону, то товариство шостий рік поспіль займається його вирощуванням на орендованих землях. Так у 2005 році під льоном було 150 гектарів., у 2006 році - 537 гектарів., у 2007 році - 565 гектарів.

Перелік основних постачальників сировини із зазначенням їх територіальної належності наведено в таблиці 2.1.



Мал. 3.1 Схема організаційної структури управління

ПОСТАЧАЛЬНИКИ	Район
Власно вирощена сировина
ПОВНЕ ТОВАРИСТВО «СКАРБНИЦЯ»
Придбана сировина
СВК "Ковчинське" с. Ковчин СВК "ім. Шевченко" с. Вересоч СВК "Сіверсысе" с. Дрімайлівка СВК "Смолянське" с. Смолянка СВК "Дружба" с. Горбове СВК "Дружба" с. Хрещате	Куликівський Куликівський Куликівський Куликівський Куликівський Козелецький
Давальницька сировина
СВК "Колос" с. Грабівка СТОВ "Україна" с. Орлівка СВК "Першотравневе" с.Шибиринівка СТОВ "ім. Тищенка" с. Ковпита TOB "Бімекс" м. Чернігів	Куликівський Куликівський Чернігівський Чернігівський Чернігівський

Перелік основних покупців готової продукції із зазначенням їх територіальної належності наведено в таблиці 2.2.

Товариство виробляє таку готову продукцію:

- льоноволокно довге (використовується для виготовлення високоякісних тканин);

- льоноволокно коротке (використовується для виготовлення мішковини, шпагату, мотузки);

- пакля (використовується як тепло і звукоізоляційний матеріали);

- костробрикет (використовується як побутове паливо)

Ціни на готову продукцію розподіляються на дві групи:

- на довге льоноволокно (номер волокна з 8 по 14);

- на коротке льоноволокно (номери волокно з 2 по 8).

Так, найдешевше волокно номер 2 - оптова ціна якого 128,00 грн. за 1 тонну, а найдорожче номер 14 - 9065,00 грн. за 1 тонну. Уже з 2005 році спостерігається незначне зниження цін. Так як Товариство входить до асоціації "Київльон", то нижній ціновий рівень рекомендується асоціацією

Таблиця 2.2 - Мережа збуту готової продукції

Назва	Місце знаходження	Країна
1	2	3
TOB "Бімекс"	м. Чернігів	Україна
ВАТ "Домобудівник"	м. Чернігів	Україна
ПВКФ "Інтрансавтобуд"	м. Чернігів	Україна
TOB ПВКФ "Сяйво"	м. Ніжин	Україна
TOB "Каапрі"	м. Київ	Україна
ПП "Мік"	м. Кіровоград	Україна
ВАТ "Льонок"	м. Коростень	Україна
ВАТ "Харківський канатний завод"	м. Харків	Україна
TOB "Текстиль - імпекс"	м. Житомир	Україна
ВАТ "Русльон"	м. Кострома	Росія
ЗАТ "Єуролінен"	м. Вільнюс	Литва
ЗАТ "Велсува"	м. Вільнюс	Литва

Основними конкурентами Товариства є підприємства області, які також займаються переробкою льонотрести. В останні роки їх кількість зменшилася до 6, що в першу чергу пов'язано із зменшенням посівних площ льону. В таблиці 2.3 наведено перелік льонозаводів та комерційних структур, які володіють найбільшими частками акціонерного капіталу.

Назва заводу	Назва власника	Місце знаходження
Городнянський льонозавод	TOB "АПП "Рескі"	м. Чернігів
Іванівський льонозавод	TOB "Пеллі"	м. Київ
Киселівський льонозавод	ПВКФ "Інтрансавтобуд"	м. Чернігів
Козелецький льонозавод	TOB "Бімекс"	м. Чернігів
Коропський льонозавод	TOB "Ленкор"	м. Короп
Ріпкинський льонозавод	TOB "Продлайн"	м. Чернігів

Отже, рівень конкуренції досить невисокий, що пов'язано з ненасиченістю як національного ринку льоноволокна так і ринку СНГ. Також досить важливим є те, що рівень якості аналогічної продукції конкурентів значно вищий, адже на більшості заводів активно впроваджуються нові технології вирощування льону, встановлюються нові виробничі лінії які відповідають загальноприйнятим світовим стандартам. І при наявному рівні технологічного оснащення, вироблена готова продукція значно поступається відповідним аналогам, що в першу чергу і робить неможливим вихід на європейський ринок льоноволокна.

Порівняльний аналітичний баланс цінний тим, що він зводить в одне ціле і систематизує ті розрахунки, які проводить аналітик при ознайомленні з балансом.

Схемою порівняльного аналітичного балансу охоплені такі важливі показники, як:

- відносна величина структури, що показує, яка доля тої чи іншої статті активу (пасиву) в майні підприємства (валюті балансу);

- показник абсолютного приросту, що показує, наскільки збільшилась (зменшилась) величина статті в абсолютному вираженні;

- базовий темп росту;

- показник, що відображає відносну зміну статей балансу за звітний

...