Практичні основи підприємництва

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не_вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що в разі невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Немає спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється в разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рис. 1.2).

Рис. 1.2

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода й оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління товариством

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємств значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі. По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

Рис. 1.4

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація - це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1. Є певні розбіжності між функціями власності та контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієнтованої форми залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму підприємницької діяльності.

Питання 5

Господарська діяльність має ознаки, за якими вона потребує правового регулювання. Виходячи з загальної теорії держави та права можна виділити наступні:

1. В процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не є явищами об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи, тому потребують правового регулювання з боку держави. Відповідно до Конституції України Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

2. У відносинах, що виникають в процесі господарської діяльності визначально беруть участь свідомі і вольові суб'єкти не обмежені законом в правоздатності або дієздатності. Йдеться про те, що право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі суб'єктів господарської діяльності - недієздатних людей. Стаття 2 Господарського кодексу України (далі - ПСУ) визначає, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

3. Господарська діяльність - найважливіший вид суспільних відносин, що має принципове значення для держави (суттєво впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб), конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).

Норми права регулюють господарську діяльність, охороняються мірами державного примусу у разі їх порушення чи загрозою застосування юридичних санкцій. Таким чином, нормативно-правове регулювання господарської діяльності включає відносини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою таких прийомів або способів за формою виразу державного примусу:

1. Дозвільний засіб (правовстановлюючі норми) дають суб'єктам право на здійснення позитивних дій, передбачених законом. (Наприклад, право "...самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону" ст. 44 ГКУ).

2. Зобов'язуючий засіб (обов'язкові норми) зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати позитивні дії передбачені законодавством. (Наприклад: "Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення..." ст. 153 ГКУ) .

3. Заборонний засіб (забороняючи норми) встановлюють зобов'язання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій. (Наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції ст. 32 ГКУ, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності (дозвіл, зобов'язування, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку. Так дозвіл суб'єкту певної поведінки в процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта

Система підприємницького законодавства:

1.Конституція України

2. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України

3. Закони та інші акти, що мають силу закону:

3.1. кодифіковані закони (ГК, ЦК, ГПК, КТМ та ін.);

3.2. некодифіковані закони («Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» та ін.)

4. Декрети Кабінету Міністрів України

5. Підзаконні нормативно-правові акти

- Постанови Верховної Ради України («Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» та ін.);

- Укази Президента України («Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики» та ін.);

- Постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про затвердження переліку органів ліцензування»);

- відомчі нормативно-правові акти (акти центральних органів виконавчої влади - Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державної податкової служби України, Антимонопольного комітету України та інших );

- регіональні нормативно-правові акти:

· рішення сільських, селищних, міських рад та їхніх виконавчих комітетів;

· розпорядження сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах, районних, обласних рад;

· розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

· накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій;

- локальні нормативно-правові акти (установчі та внутрішні документи суб'єктів підприємницької діяльності)



ТЕМА 2. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Сутність поняття підприємець. Суб'єкти підприємницької діяльності.

2. Підприємство як один з суб'єктів підприємницької діяльності.

3. Підприємницька ідея і вибір сфери діяльності.

4. Припинення діяльності суб'єктів підприємництва.

5. Основні економічні показники результативності діяльності. Прибуток як економічний зиск підприємництва. Види прибутку. Розрахунок прибутку. Рентабельність. Продуктивність праці.

Питання 1

Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю, містяться у ГК та ЦК України. Для характеристики цих осіб означені нормативні акти допускають паралельне існування декількох термінів: "суб'єкт підприємницької діяльності" (див., наприклад, ст. ст. 74, 130, 209 ГК України), "суб'єкт підприємництва" (див., наприклад, ст. ст. З, 45, гл. 23 ГК України), а також "підприємець" (див, наприклад, ст. ст. 21, 46 ГК України). Натомість ЦК України відмовляється від єдиного узагальнюючого поняття і запроваджує термін "підприємець" стосовно фізичних осіб (див., наприклад, ст. 35, гл. 5 ЦК України), а також прикметник "підприємницькі" стосовно юридичних осіб - товариств (див., наприклад, ст. 83 ЦК України). Зважаючи на очевидну їх синонімічність, а також на положення ст. 9 ЦК України про те, що окремим законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, будемо використовувати термінологію, що її вживає ГК України, звертаючись, звичайно, і до ЦК України як до акта загального, у частині, що не суперечить акту спеціальному, тобто ГК України.

Поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" співвідноситься із поняттям "суб'єкт господарської діяльності" так само, як співвідносяться поняття "підприємницька діяльність" і "господарська діяльність", тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб'єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаманних суб'єктам господарської діяльності.

Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб'єктів господарювання, який можна застосувати і для класифікації суб'єктів підприємницької діяльності. Ними вважаються:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Отже, підприємницькою діяльністю можуть займатися фізичні особи-підприємці або такі юридичні особи: господарські товариства: акціонерні товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства; приватні підприємства; кооперативи; державні, комунальні та інші підприємства.

СПД - суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа (ФОП - фізична особа-підприємець).

Переваги СПД:

- Спрощена система подання звітності (один раз на квартал, у разі відсутності найманих працівників);

- Можливість працювати на єдиному або фіксованому податку;

- Фізична особа-підприємець не сплачує ряд інших податків, платниками яких є юридичні особи;

- СПД має право працювати як з печаткою, так і без неї.

Обмеження СПД:.

- Реєстрація підприємницької діяльності проводиться виключно за місцем прописки фізичної особи;

- Законом передбачені обмеження для деяких категорій осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом відповідно до статті 64 Конституції України. До них відносяться: військовослужбовці, державні службовці, народні депутати, особи, які мають судимість за корисливі злочини.

Питання 2

Більш складною формою підприємницької діяльності є підприємництво через створення підприємств. Згідно ст.. 62 ГК «Підприємство - самостійний суб'єкт осподарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності».

Основними правовими актами, які регулюють діяльність підприємств, є: Господарський кодекс Україні від 16.01.2003 року № 436-ІУ, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року № 755-ІУ, статут підприємства, Генеральна тарифна угода, колективний договір, Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.1994 року № 288 та інші правові документи, що регулюють окремі напрями діяльності підприємства.

Господарський кодекс України регламентує порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Підприємство діє на основі статуту.

Статут підприємства - це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборчих органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) тощо.

Стаття 63 ГК. Види та організаційні форми підприємств

1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським Кодексом, іншими законодавчими актами.

4.. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Об'єднання підприємств - це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств, з метою координації їхньої діяльності для вирішення спільних соціальних та економічних завдань.

Залежно від наявності статусу юридичної особи:

- об'єднання підприємств, що мають статус юридичної особи (асоціація, корпорація, консорціум, концерн);

- об'єднання підприємств, що не мають статусу юридичної особи (наприклад, холдингова група).

Організаційно-правові форми об'єднань підприємств:

Асоціація - це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації

Корпорація - це договірне об'єднання підприємств, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо)

Концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності)



Питання 3

Відправною точкою власної справи є ідея, яка закладена в її основу. Це може бути ідея нового продукту, який вироблятиме підприємство, що створюється; послуги, які воно надаватиме населенню; механізм організації та управління виробництвом тощо. Така ідея може бути як власною (оригінальною, народженою) і в цьому випадку підприємство створюється для її реалізації, так і запозиченою. В практиці бізнесу ідея виступає початковою точкою підприємницької діяльності.

Джерел нових ідей безліч: публікації офіційних органів влади, вчених, думка бізнесменів, відгуки споживачів, продукція, що випускається конкурентами, науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські розробки тощо. Носієм нових ідей та механізмів їх реалізації виступає людина. Якщо вона хоче відкрити свою справу, дуже важливо, щоб ідея відповідала її здібностям, особистим ціннісним установкам.

Важливим моментом є законодавчі обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності. Згідно з чинним законодавством, обмеження в здійсненні підприємницької діяльності стосуються її видів, пов'язаних з такими діями:

- виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин (крім спеціально обумовлених);

- виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин;

- видобування бурштину;

- охорона окремих особливо важливих об'єктів державної власності (перелік їх дається Кабінетом Міністрів);

- розробка, випробування, виробництво та експлуатація ракет-носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також за участю певних товариств.

Водночас уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями. Згідно з чинним законодавством, ліцензуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище і безпеку держави.

Держава з часом вносить зміни щодо видів діяльності, які здійснюється за ліцензіями, та заборонених видів господарської діяльності.

Ліцензію на здійснення підприємницької діяльності видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган у термін, не більше як за 30 днів з дня одержання заяви.

Окрім заборонених та ліцензованих видів діяльності, усі інші є вільними до вибору підприємців займатися ними. Перелік видів діяльності, в яких є можливість зайнятися бізнесом, дуже різноманітний.

Ідея і вид діяльності взаємопов'язані між собою. Не можна вибрати вид діяльності без ідей, не знаючи, яким бізнесом займатися. Разом з тим вдало вибраний вид діяльності дає можливість реалізувати повною мірою ідею. У конкретній практиці чітко сформульована ідея виступає видом діяльності, тобто набуває власної форми реалізації. Види діяльності визначені у Класифікаторі відів економічної діяльності. В узагальненому вигляді види можна представити наступним чином.

Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва:

1) виробниче; 2) комерційне; 3) фінансове; 4)посередницьке; 4) страхове.

Кожний вигляд має свою специфіку, особливості, свою технологію. Види підприємницької діяльності тісно взаємозв'язані і доповнюють один одного, причому один вид діяльності може бути в іншому.

До виробничого підприємництва належать діяльність, спрямована на виробництво продукції, проведення робіт, надання послуг, збирання, оброблення і представлення інформації тощо, підлягаючих подальшій реалізації споживачам. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною. Вихідний елемент формування виробничого підприємництва - вибір основної сфери діяльності, що передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто вивчення того, наскільки пропонований товар або послуга необхідні споживачу, чи стабільний попит на них, яка його величина та тенденції розвитку в майбутньому, можлива продажна ціна товару, витрати його виробництва й реалізації, передбачуваний обсяг продажу.

Результат виробничо-підприємницької діяльності - виробництво продукту, який повинен бути реалізований. Заходи щодо його реалізації є заключними стадіями технології підприємництва. Виробниче підприємництво вважається найважчим, хоч й найважливішим видом підприємництва. Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 15-20% рентабельності підприємства (фірми).

Суть комерційного підприємництва становлять товарно-грошові відносини, торгово-обмінні операції, тобто перепродаж товарів і послуг. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності, тут немає необхідності забезпечення бізнесу виробничими ресурсами для випуску продукції. Першою стадією технології є вибір - що купувати, що перепродавати і де. У вирішенні цих питань насамперед слід виходити з положення, що ціна реалізації товару повинна бути значно вища за закупівельну ціну; попит на запропонований товар має бути достатній, щоб провести операцію наміченого масштабу.

Другу стадію технології комерційного підприємництва становить маркетинг, спрямований на аналіз ринку ряду товарів і послуг та вироблення прогнозної оцінки кон'юнктури ринку (аналіз того, які товари і послуги будуть користуватись найбільшим попитом, які будуть ціни покупки й реалізації). Зараз багато бізнесменів вважають за краще займатися переважно комерцією. Комерційна діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 20-30% від витрат.

Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки тут об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі, ваучери тощо). Технологія фінансової підприємницької діяльності аналогічна технології комерційної діяльності з тією лише різницею, що товаром є фінансові активи. Підприємець, вступаючи в цей вид бізнесу, починає фінансові операції з аналізу ринку цінних паперів і маркетингової діяльності. Остання пов'язана з пошуком і залученням потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів. Фінансова діяльність вважається доцільною, якщо чистий прибуток становить не менше ніж 5% при тривалості діяльності менше одного року і 10-15% - для довготривалої діяльності.

Посередницьке підприємництво проявляється в діяльності, яка поєднує зацікавлені у взаємній діяльності сторони. За надання таких послуг підприємець одержує дохід.

Страхове підприємництво - це особлива форма фінансового підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страхові внески, які повертаються платнику тільки в разі настання страхового випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Проте знайти ідею і визначити вид діяльності - це ще не все; необхідно підібрати форму організації, оскільки будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається об'єктивними умовами - сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств.

Питання 4

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку.

Детальніше та чіткіше визначення підстав для державної реєстрації припинення діяльності суб'єктів господарювання дає Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

І етап: Подання заяви про припинення підприємницької діяльності

Подання заяви державному реєстратору заяви про припинення підприємницької діяльності.

Нормативне регулювання: ч. 1 ст. 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" 755-IV (Далі Закон 755-ІV) від 15.05.2003.

Необхідні документи:

1. заява про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем із обов'язковим зазначенням строків для пред'явлення вимог кредиторів.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, якщо вони не передбачені частиною першою цієї статті.

ІІ етап: Закриття банківських рахунків. Закриття усіх рахунків в банківських установах. Перед тим як подавати заяву про припинення платника податків в податкову інспекцію, Вам необхідно закрити усі рахунки в банківських установах. Після того як Ви закриєте рахунки в банках, Ваш банк надсилає податковій інформацію про закриття рахунку фізичної особи-підприємця. Державна податкова інспекція, під час проведення перевірки платника податків, з'ясовує чи закриті всі рахунки підприємця. Якщо всі податки сплачені, звіти подавалися вчасно та жодних проблем з податковою Ви не маєте, це буде камеральна перевірка "невиїздна". Радимо обов'язково взяти довідку в банку про закриття рахунку, в подальшому довідка може необхідна для підтвердження закриття рахунків.

ІІІ етап: Зняття з обліку в органах державної податкової служби

Подання заяви до державної податкової інспекції про припинення платника податку та одержання довідки про відсутність заборгованості щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Відповідна довідка необхідна для подання державному реєстратору після спливу 2-х місячного строку.

Нормативне регулювання: Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів" від 09 грудня 2011 року № 1588 (далі Порядок обліку платників податків);

Необхідні документи:

1. заява про припинення платника податків за ф. №8-ОПП - бажано подавати в двох екземплярах, один віддаєте в податкову, інший, з відміткою про отримання, залишається у Вас для підтвердження того, що ви подали відповідні документи.

2. оригінали документів, що видаються органами державної податкової служби платнику податків (свідоцтва, патенти, довідки за формою № 4-ОПП, книга обліку доходів і витрат тощо) і підлягають поверненню до органу державної податкової служби, а також завірені органом державної податкової служби копії цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби. Підприємці самостійно повинні визначити, які документи вони отримували в податковій інспекції, наприклад свідоцтво платника єдиного податку та ін. Перед тим як повернути податковій відповідні документи, радимо зробити їх копії.

3. ІV етап: Зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України

Відповідно до ч. 11 ст. 47 Закону 755-ІV для закінчення процедури припинення підприємницької діяльності підприємець буде ще раз звернутися до державного реєстратора та подати довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.

Для отримання відповідної довідки підприємець зобов'язаний в довільній формі подати заяву про припинення підприємницької діяльності та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України. Звертаємо увагу, що на момент проведення перевірки інспекторами органів Пенсійного фонду України підприємець не повинен мати заборгованість зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У випадку наявності такої заборгованості, необхідно буде її погасити та сплатити відповідні штрафні санкції.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 8 жовтня 2010 року №22-2 "Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено обов'язок підприємців щодо подання щорічного Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

У випадку неподання таких звітів, підприємець буде зобов'язаний підготувати та подати звіт за періоди, протягом яких він не подавався. Особливою відмінністю від подання пропущених декларацій до податкової є те, що до органів Пенсійного фонду України необхідно подавати звіт за формою, яка існувала на момент, коли вони повинні були подаватися.

Після подання всіх необхідних звітів та сплати зборів та штрафних санкцій, якщо такі існують, органи Пенсійного фонду України нададуть підприємцю довідку відповідного про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

V етап: Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності (остаточний етап)

Після отримання всіх необхідних довідок про відсутність заборгованостей підприємець може здійснити останній крок до припинення підприємницької діяльності. Відповідно до ч. 11 ст. 47 Закону 755-ІV для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності підприємець повинен подати реєстратору.

Питання 5

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

Для характеристики діяльності підприємств важливими є не тільки отримані ними абсолютні суми загального (балансового) прибутку, прибутку від основної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій тощо, але й відносний його рівень, тобто рентабельність. Рентабельність характеризує рівень ефективності господарювання.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий загальний прибуток (або його складові) треба порівняти з витратами. Витрати можна розглядати: як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг); як авансовану вартість (авансовий капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Співвідношення прибутку (від реалізації продукції (робіт, послуг), балансового, чистого) з поточними витратами або авансованою вартістю характеризує поняття “рентабельність”. Коефіцієнти рентабельності можуть визначатися як у десятинному вираженні, так і у відсотках.

У найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або доходність.

ТЕМА 3. МЕХАНІЗМ ЗАСНУВАННЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ

1. Технологія створення власної справи: етапи і способи започаткування бізнесу.

2. Ліцензування і патентування підприємницької діяльності.

3. Формування статутного фонду (капіталу).

4. Зміст і структура засновницьких документів.

5. Бізнес-план у механізмі заснування власної справи.

6. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва.

7. Державне регулювання підприємництва.

Питання 1

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій - надзвичайно складна, багатоаспектна і ризикова справа, яка вимагає певних знань, великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології, що є специфічного для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного й правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Поняття "технологія" включає в собі методи, прийоми, режим роботи, послідовність операцій і процедур створення бізнесу.

Процес створення власної справи складається з трьох стадій: підготовчої, установчої та організаційної, які в свою чергу поділяються на етапи.

Рис 3.1. Стадії та етапи створення власної справи

Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї. Підприємницька ідея - це конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Ідея повинна базуватись на принципі: знайти потребу та задовольнити її. В період заснування, а також в процесі функціонування власної справи власником створюється та постійно поповнюється банк підприємницьких ідей, тобто перелік товарів та послуг, які може виготовляти (надавати) підприємство. Ця робота може мати як поточний, так і перспективний характер.

Ідея може бути як власною (оригінальною), так і запозиченою. Джерелами формування банку ідей можуть бути: знання, отримані в навчальних закладах; досвід родичів і знайомих; досягнення конкурентів; дослідження думки споживачів, працівників системи збуту; відвідування ярмарків, виставок. Істотним джерелом бізнесових ідей є засоби масової інформації та публікації у професійних виданнях, ресурси мережі Інтернет. На сайтах, присвячених організації підприємницькій діяльності всім бажаючим пропонуються тисячі перспективних бізнес-ідей в різноманітних сферах діяльності.

Бізнес-ідеї бувають такі:

- у виробництві або у сфері послуг;

- для жінок або для чоловіків;

- для малого, середнього або великого бізнесу;

- для стартового бізнесу або вже працюючого бізнесу;

- нові або свіжі бізнес ідеї і т. п.

Заробити мільярди на своїх ідеях змогли такі представники миру бізнесу:

1. Мішель Ферреро і його сім'я, відомий брендам Ferrero Rocher, Nutella, Kinder Eggs і ін., - один з найкрупніших виробників шоколаду в Європі. Усесвітню популярність і перші 10 млрд. доларів принесла йому ідея зробити шоколад частиною сніданку, продаючи шоколадне масло для тостів або бутербродів.

...