Практичні основи підприємництва

Принципи розробки найменування підприємства. Найменування вказується в засновницьких документах підприємства і повинно містити зазначення виду підприємства (приватне, товариство, акціонерне товариство, державне), для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників та інші необхідні відомості (наприклад, завод, фабрика, майстерня та ін.).

Багато хто вважає це питання не важливим. Однак по мірі розвитку ринку найменування стає важливою проблемою. Не дарма засновники закордонних фірм оголошують конкурси та сплачують великі гроші за влучну назву.

Виходячи з практики, сформульовані принципи розробки назви підприємства.

1. Незмінність назви. Тому що до назви звикають, вона міцно утримується у пам'яті. Це полегшує ділові контакти. Неможливо уявити, щоб усесвітньо відомі фірми “Дженерал моторс”, “Пежо”, “Рено”, “Мицубісі”, ІВМ раптом перейменували.

Який приклад перейменування можна навести: Gold Star - LG, але була необхідна міцна реклама, щоб переломити звичку споживачів до старої назви.

2. Асоціації з продукцією, що випускається. Бажано, щоб назва підприємства пов'язувалась у людей з характером його діяльності, продукцією та іншими характерними рисами. Вдало підібрана назва сприяє створінню оригінальної емблеми, товарного знака підприємства.

Наприклад, Автозаз, Інкомбанк.

Належить уникати надмірної жорсткості у визначенні характеру діяльності, тому що він може змінитися, наприклад, внаслідок диверсифікації.

3. Назва повинна бути стислою, естетичною; бути такою, щоб шляхом заміни літер, їх перестановлення або додавання його не можна було трансформувати у хибну назву, що привело б до падіння престижу фірми.

Обережність потрібна і при використанні абревіатури.

4. Застосовувати у назвах іноземні слова тільки тоді, коли немає еквіваленту у мові даної країни.

5. Прийнятність назви для іноземців. Вона не повинна нагадувати нецензурні, неприємні на слух слова чи поняття, які не сприяють авторитету фірми.

Питання 5

Бізнес-план - це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи і засоби її реалізації, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві найважливіші функції: зовнішню (ознайомлення різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї) та внутрішню (опрацювання механізму комплексної системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Опрацювання бізнес-плану як комплексного багатофункціонального документа має кілька цілей. Бізнес-план - це: 1) інструмент для залучення зовнішнього капіталу, необхідного для реалізації підприємницького проекту; 2) інструмент комунікації між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та робітниками; 3) спосіб моделювання системи управління майбутнім бізнесом; 4) спосіб попереднього визначення перешкод та запобігання виникненню проблем на шляху до успіху проекту; 5) спосіб розвитку особистих управлінських якостей підприємця; 6) єдина можливість перевірки реалістичності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Особливу увагу слід звернути на формування інформаційного поля для розробки бізнес-плану. Інформаційне поле бізнес-плану - це сукупність документів чи даних правового, політичного, економічного, комерційного, науково-технічного, зовнішньоекономічного та соціального характеру, які забезпечують інформаційні потреби підприємця в процесі опрацювання бізнес-плану. При цьому треба зосередитись на пошуку наступної інформації:

а) маркетингової (споживачі, аналогічні продукти, ціни, конкуренти)4

б) виробничої (технологія, машини та устаткування, сировина, робоча сила);

в) фінансової (рентабельність майбутнього бізнесу, потреба в кредитах, оподаткування);

г) загальноекономічної (економічна ситуація, соціальні та політичні умови, тенденції розвитку галузі).

Основними джерелами інформації для формування інформаційного поля виступають: власний досвід практичної діяльності підприємця; безпосередні контакти з майбутніми споживачами, постачальниками, торговими агентами; відомості про конкурентів, які отримують, збираючи всі наявні дані про них, контактуючи з їхніми працівниками; статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі; поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації; рекламні матеріали, інформаційно-комерційні матеріали виставок, ярмарків та науково-практичних конференцій; публікації з питань підприємництва тощо.

Слід зауважити, що в процесі розробки бізнес-плану для організації нового бізнесу виділяють три стадії: початкову, підготовчу та основну. Якщо йдеться про розробку бізнес-плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає.

Початкова стадія опрацювання бізнес-плану для заснування нового бізнесу містить розробку концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах роботи над концепцією майбутнього бізнесу: здійснюється пошук підприємницької ідеї; вибирається сфера діяльності; обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу; приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу.

Підготовча стадія включає наступні етапи:

1) збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова та загальноекономічна інформація про майбутній бізнес;

2) з'ясовуються сприятливі можливості та загрози розвитку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють натри групи: загальноекономічні фактори; галузеві фактори; конкуренти;

3) оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони фірми - це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби. Слабкі сторони - це те, в чому фірма відстає від конкурентів;

4) визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізнятимуть її від конкурентів;

5) формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу;

6) аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми. Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих типових стратегій бізнесу: контролю за витратами; диференціації; фокусування.

Основна стадія являє собою безпосереднє опрацювання бізнес-плану. Головна мета цієї стадії - довести економічну доцільність створення даного бізнесу, переконливо показати, як саме гроші чи інші ресурси потенційного інвестора забезпечать йому очікуваний зиск. Інвестор має побачити прибуток не після, а до того, як вкладе гроші в запропонований проект. Звичайно, зробити це можна за допомогою ретельно підготовленого бізнес-плану. При цьому сформульовані на початковій і підготовчій стадіях концепція, місія, цілі та стратегія майбутнього бізнесу створюють «каркас» бізнес-плану, визначають його спрямованість, логіку побудови і зміст відповідних розділів.

Структура будь-якого бізнес-плану повинна містити наступні розділи: 1). маркетинг-план; 2). виробничий план; 3). організаційний план; 4) фінансовий план.

Логіка розробки бізнес-плану може бути виражена наступною послідовністю дій: вибір продукції для ринку; дослідження ринкового середовища майбутнього бізнесу; вибір місцезнаходження фірми; прогнозування обсягів продажу; визначення виробничих параметрів бізнесу; опрацювання цінової та збутової політики; обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми; опис потенційних ризиків і дії для їх мінімізації; оцінка фінансових параметрів бізнесу; написання висновків щодо основних положень бізнес-плану.



Питання 6

Створення суб'єкта підприємницької діяльності - передбачений нормативно-правовими актами порядок вчинення юридичних дій, внаслідок виконання яких утворюється суб'єкт підприємницької діяльності.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Розмір реєстраційного збору два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Підстави для відмови в проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця

- невідповідність відомостей, які зазначені в реєстраційній картці, відомостям, що подані для державної реєстрації

- наявність обмежень на заняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом щодо заявника

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем

Державна реєстрація юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності передбачається ст. 89 ЦК України; ст. 58 ГК України

Порядок державної реєстрації юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності визначаються ст. 24-27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»

Засновник (засновники) або уповноважена ними особа особисто подають державному реєстратору (надсилають рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстраці

- примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом

- два примірники установчих документів

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи

- інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб-власників істотної участі цих юридичних осіб.

Питання 7

Аналіз світового досвіду показує, що виконання підприємництвом своїх економічних і соціальних функцій можливе лише за умови виваженої державної політики його підтримки і розвитку.

Підприємництво найбільш вразливе до таких чинників як циклічне коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, непомірні податки і т.д. Все це вимагає державного регулювання і підтримки підприємства.

Державне регулювання підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур з метою забезпечення нормативних умов їх функціонування.

Залежно від ступеня державного регулювання підприємницької діяльності активність цього сектора економіки змінюється.

Наприклад: високі податки гальмують розвиток підприємницва, сприяють тінізації економіки, натомість низькі податки сприяють активізації підприємництва, проте зменшуються надходження в бюджет.

Цілі державної політики підтримки:

· забезпечення ВВП;

· залучення суб'єктів господарювання до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

· підвищення технологічного рівня виробництва;

· створення нових робочих місць, безробіття;

· сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

· формування соціального прошарку власників і підприємців;

Реалізація зазначених цілей потребує підтримки суб'єктів підприємницва за такими основними напрямками:

1. формування нормативно-правової бази - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою і підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

Господарський кодекс України (1.01.2004 р.), Цивільний кодекс України (1.01.2004 р.); ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» 01.01.2004 р.;ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р.;ЗУ «Про патентування деяких видів господарської діяльності» від 22.03.1996 р.

2. податкове регулювання підприємницької діяльність реалізується шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні інвестицій у розвиток нової техніки й технології, НДДКР, у процесі освоєння відсталих регіонів, з метою стимулювання малого під-ва.

2.1. Податкові пільги - часткове або повне звільнення окремих категорій фізичних та юридичних осіб від сплати податків.

Так, у США налічується майже 100 под. пільг та знижок (для стимулювання впровадження нових досягнень науки і техніки, створення нових робочих місьць) . Досвід показує, що податки виконують стимулюючу роль, коли максимальна ставка не перевищує 35 %.

2.2. Податковий кредит - 1) знижка загальної суми оподаткування на величину прибутку, який використовується для реінвестування; 2) для освоєння відсталих регіонів; 3) при створенні високотехнологічних виробництв; 4) відстрочка сплати податків надається, як правило, новоствореним підприємствам. Так, у Франції новостворені акціонерні компанії у перші 2 роки повністю звільняються від сплати податків, після цього до початку шостого року оподатковується лише 25 % прибутків, для новостворених малих підприємств податкова ставка знижується на 50% упродовж перших 5 років, не оподатковується реінвестований прибуток.

В Україні ставка податку на прибуток однакова для великих, середніх і малих підприємств, що суперечить досвіду багатьох розвинених країн.

Напрями реформування податкової системи України:

- значне зниження і вирівнювання податкового тягаря;

- спрощення податкової системи;

- посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва;

- надання пільг в оподаткуванні малих підприємств.

3. Фінансово-кредитна підтримка - надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій.

Світовий досвід засвідчує, що найважливішими програмами, за яким надають цільові кредити, є реконструкція підприємств, енергозбереження, захист довкілля, створення додаткових робочих місць тощо. Фінансово-кредитна підтримка малого під-ва здійснюється у розвинутих країн з боку центральних і регіональних органів влади, позабюджетних фондів, приватних, іноземних, змішаних інвесторів і спонсорів.

В Україні фінансово-кредитну підтримку слід здійснювати шляхом розбудови мережі фінансово-кредитних організацій, поліпшення умов для приватного фінансування розвитку малого і середнього бізнесу через мікрокредитування, лізинг, кредитні кооперативи, спілки взаємного кредитування і страхування тощо.

4. Сприяння впровадженню інновацій. Малі підприємства є основними виробниками інновацій. Наприклад, у США 90 % усіх підприємств у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт є малі. Витрати на 1 вченого й інженера в малих фірмах у 2 рази менші, ніж у великих, у розрахунку на 1 дол. вкладених засобів такі фірми створюють у 24 рази більше нововведень, ніж гігантські концерни. Засоби стимулювання іннов. діяльності: надання пільгового кредиту, цільові субсидії і дотації підприємствам, що освоюють нові технології, відшкодування витрат на нововведення, страхування коштів, що надаються венчурним фірмам.

В Україні стимулювання інноваційної діяльності здійснюється лише у пільговій формі (податкове пільгове стимулювання та дозвіл прискорення амортизації основних фондів в інноваційній сфері).

5. підготовка і перепідготовка кадрів: навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців. Через Центри розвитку малого бізнесу (у США, наприклад, існує понад 60 таких центрів та значна кількість відповідних відділень), які надають консультації з питань планування підприємницької діяльності (в т.ч. складання бізнес-планів), отримання кредитів, підготовки працівників, проведення маркетингових досліджень, управління персоналом.

Дослідження на 500 малих і середніх підприємств у Німеччині, засвідчити, що гострі проблеми в інноваційній діяльності нім. малих і середніх підприємств пов'язані з дефіцитом кваліфікованих кадрів. Прийнята в США одиниця виміру старіння знань спеціаліста, так званий період напіврозпаду компетентності (період зниження компетентності на 50 %) у результаті появи нової інформації показує, що за багатьма професіями цей поріг настає менше ніж через 5 років.

Особливості функціонування підприємництва в Україні зумовлюють інколи значні відмінності від стандартних методик і технологій, що створює певний інформаційний вакуум у забезпеченні кваліфікованості дій представників малого і середнього бізнесу. Це веде до зниження ефективності управління малими підприємствами, нераціональність їхньої поведінки на ринку, а також - невисокої конкурентоспроможності.



ТЕМА 4. МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНОЮ СПРАВОЮ

1. Місце і роль менеджменту у підприємницькій діяльності.

2. Теорії мотивації.

3. Поняття корпоративної культури.

4. Самоменеджмент: зміст та роль у діяльності підприємця.

Питання 1

Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: “управління”; “менеджмент”; “адміністрування”; “керування” тощо. “Управління” - найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об'єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо. “Менеджмент” - це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами). “Адміністрування” - поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства. “Керування” - поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації. “Менеджмент” - це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Сучасний Оксфордський словник англійської мови тлумачить поняття "менеджмент" не однозначно, а саме: менеджмент - це спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації; менеджмент - це влада та мистецтво керування; менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи. Менеджмент (англ. manegе управляти) - вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей

Об'єкт управління - організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей. Всі організації мають загальні для них характеристики. 1) всі організації використовують чотири види ресурсів людські ресурси; фінансові ресурси; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси. 2) організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. 3) всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою. Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо). Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об'єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються. Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією. У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей. 4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв'язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають: а) виживання, тобто можливість існування якомога довше; б) результативність та ефективність. Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною. За словами П. Дракера: результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things); ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right). Перше і друге є однаково важливим.

Складові менеджменту: планування, організація, мотивація, контроль.

Планування це системк методів і способів організації роботи колективу підприємства для досягнення спільної мети. У процесі планування менеджер має з'ясувати: 1) яким є економічний стан об'єкта управління, тобто якими фін.,трудовими, матеріальними ресурсами володіє підприємство; 2) Які цілі ставить підприємство( що потрібно поліпшити, удосконалити, збільшити виробництво); 3) як можна досягти визначених цілей. Відповіді на ці питання необхідно сформулювати на стадії розробки бізнес плану.

Види планування господарської діяльності.

- Стратегічне планування - це сформалізований процес довготривалого планування в організації, що включає в себе визначення цілей організації, опрацювання програми їх реалізації та вибір методів втілення цієї програми в життя.

- такчичне планування - короткочасна економічна поведінка, лінія економічних дій, яка розрахована на відносно короткочасний період, виходячи з поточної ситуації.

Оперативне планування - процес розроблення способів вирішення конкретних завдань діяльності в короткостроковому періоді з метою досягнення безперебійної збалансованої роботи організації як у часовому розрізі (за день, тиждень, місяць, квартал, півріччя), так і за об'єктами управління.

Організація - це процес створення необхідних підрозділів, відділів, управлінь даного підприємства з чітким розподілом функцій і повноважень, які б відповідали поставленій меті.

Мотивація - це процес спонукання себе або інших до діяльності заради досягнення мети всієї організації.

Контроль - це зіставлення попередньо визначеної мети та фактично досягнутого результату.

Є три основні види контролю: попередній, поточним і заключним. За формою здійснення всі ці види контролю схожі, оскільки мають одну і ту ж мету: сприяти тому, щоб фактично отримуються були як можна ближче до необхідних. Розрізняються вони тільки часом здійснення.

Попередній контроль - реалізація (не створення, а саме реалізація) певних правил, процедур і ліній поведінки;

Поточний контроль - здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт; він базується на вимірюванні фактичних результатів, отриманих після проведення роботи, спрямованої на досягнення бажаних цілей;

Заключний контроль - підсумковий контроль, здійснюється після проведення усіх робіт; дає керівництву організації інформацію, необхідну для планування у випадку, якщо аналогічні роботи передбачається проводити в майбутньому і сприяє мотивації (досягнення певного рівня результативності).



Питання 2

Для того, щоб спонукати працівників до активної діяльності необхідно знати способи мотивації. Протягом історії менеджменту майже кожен вчений торкався теми мотивації. Разом з тим, теорія мотивації стала активно розроблятись лише в XX ст., хоча більшість мотивів, стимулів і потреб були відомі давно. На даний час існує декілька різних, але достатньо обґрунтованих теорій мотивації, які умовно можна поділити на три групи.

1. Первинні - базуються на історичному досвіді поведінки людини в процесі праці, і застосування простих стимулів примушування, матеріального і морального заохочення. Найвідомішою теорією, яка і на сьогоднішній день застосовується є теорія "батога і пряника". "Батогом" раніше був страх смерті або вигнання з країни, а "пряником" - воля, багатство або поріднення з господарюючими особами. Ця теорія широко застосовувалась в казках і легендах народів світу і є досить простою. ругою теорією є теорія "Х-Y-Z". Теорію "X" розробив Ф. Тейлор, а згодом розвинув і доповнив її Д. МакГрегор, добавивши теорію "У". Теорія " Z " була запропонована пізніше В. Оучі. Ці три теорії це зовсім різні моделі мотивації, що орієнтуються на різний рівень потреб, і відповідно на різні стимули до праці

Основні тези теорій мотивації "X", "Y" "Z"

Теорія "X"	Теорія "Y"	Теорія "Z"
1. В мотивах людини переважають біологічні потреби. 2. Звичайна людина намагається уникати роботи і тому роботу треба нормувати. 3. Більшість людей тільки через примушування можуть здійснювати необхідні дії для досягнення мети підприємства. 4. Більшість людей бажають, щоб ними управляли і не прагнуть брати на себе відповідальність, мають невисокі амбіції і бажають знаходитись в безпечній ситуації. 5. Якість роботи низька і тому потрібен постійний контроль.	1. В мотивах людини переважають соціальні потреби і бажання гарно працювати. 2. Фізичні і емоційні зусилля на роботі є природними для людини. 3. Людина може сприймати роботу як джерело задоволення або як покарання залежно від умов праці. 4. Відповідальність і зобов'язання залежать від винагородження за працю. 5. Більшість людей прагне використовувати свої знання і досвід, брати на себе відповідальність.	1. В мотивах людини поєднуються соціальні і біологічні потреби. 2. Люди прагнуть працювати в групі і групового методу прийняття рішень. 3. Повинна існувати індивідуальна відповідальність за результати праці. 4. Кращим буде неформальний контроль за результатами праці. 5. На підприємстві повинна існувати постійна ротація кадрів і самоосвіта, повільна службова кар'єра. 6. Адміністрація повинна проявляти постійну турботу про людину, забезпечувати йому довгостроковий найом, а людина - основа будь-якого колективу і саме вона забезпечує успіх підприємства.

Таким чином, працівники, які охарактеризовані цими теоріями, утворюють різні групи людей і потребують застосування різних мотивів поведінки і стимулів до праці. На підприємстві існують всі типи людей, і застосування тієї чи іншої концепції мотивації визначається питомою вагою працівників конкретного типу в групі.

2. Змістовні теорії мотивації - ґрунтуються на потребах і пов'язаних ними факторах, що визначають поведінку людини.

Найбільш відомими теоріями мотивації цієї групи є: теорія потреб А. Маслоу, теорія існування, зв'язку і росту К. Альдерфера, теорія придбаних потреб Д. МакКлелланда, теорія двох факторів Ф. Герцберга.

Так, теорія потреб А. Маслоу базується на біхевіористичній доктрині - вивченні поведінки людей, абстрагуючись від вивчення свідомості, мислення.

Теорія придбаних потреб Д. МакКлелланда пов'язана з вивченням впливу на поведінку людини потреб досягнення, участі і влади.

Потреба досягнення проявляється у людини в прагненні досягати цілі більш ефективно ніж це вона робила раніше. Люди з такою потребою багато і якісно працюють, але не люблять ділитися своєю роботою з іншими, вони прагнуть отримувати результат індивідуально.

Потреба участі проявляться в людини у вигляді прагнення до дружніх стосунків з оточуючими. Люди з такою потребою намагаються встановлювати і підтримувати гарні відносини, отримати підтримку і високу оцінку за свою роботу з боку оточуючих, його турбує те, що про нього думають.

Потреба влади проявляться у людини в прагненні контролювати ресурси, процеси і людей в організації. Люди з високою мотивацією до влади поділяються на дві групи: ті хто прагне влади заради самої влади і ті, хто прагне влади заради досягнення мети організації.

3. Процесуальні теорії мотивації аналізують те, яким чином людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як обирає конкретну поведінку. Процесуальні теорії не відміняють існування потреб, але вважають, що поведінка людини визначається не тільки ними. Поведінка людини є функцією його сприйняття і очікувань, які пов'язані з ситуацією, і можливими наслідками обраної ними поведінки. Існує три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікувань В. Врума, теорія справедливості С. Адамса і комплексна теорія Л. Портера і Е. Лоулера.

Теорія очікувань В. Врума ґрунтується на тому, що активна потреба не є єдиною необхідною умовою мотивації людини для досягнення певних цілей. Людина також має надію на те, що обрана нею поведінка дійсно приведе до бажаного результату.

Аналізуючи мотивації до праці, теорія очікувань підкреслює важливість трьох взаємозв'язків: затрати праці - результати, результати - винагорода і валентність (задоволення винагородою). Якщо люди відчувають, що прямого зв'язку між затраченими зусиллями і досягнутим результатом немає, то згідно з теорією очікувань, мотивація буде слабшати. Очікування щодо винагороди результатів є очікуванням стимулів у відповідь на певні досягнення. Третій фактор теорії очікування є валентність, тобто очікувана цінність стимулу чи винагороди, що відображає ступінь відносного задоволення чи незадоволення працівника. Якщо валентність низька, тобто цінність винагороди невелика, то мотивація діяльності також буде слабшою.

Таким чином, якщо значення будь-якого з трьох факторів буде невелике, то мотивація буде слабкою, а результати праці - низькими.

Теорія справедливості С. Адамса стверджує, що люди суб'єктивно визначають одержану винагороду до витрачених зусиль і потім співвідносять його з винагородженням інших людей, які виконують аналогічну роботу. Теорія припускає, що оцінюючи індивідуальну винагороду за досягнуті в процесі праці результати, працівники організації прагнуть до соціальної рівності.

Менеджери повинні пам'ятати, що їхні підлеглі оцінюють свою винагороду, порівнюючи її з оплатою праці та іншими винагородами колег. Збільшення заробітної плати чи призначення на вищу посаду, які сприймаються як несправедливі стосовно інших співробітників, не роблять мотивуючого впливу. У деяких, наприклад, використовують подвійну систему оплати праці: новачки одержують набагато менше, ніж досвідчені працівники, що споконвічно створює основу для несправедливості. Несправедливість в оплаті створює тиск на працівників, що часом виявляється занадто великим. І тоді вони намагаються змінити свої уявлення, змінити саму систему чи приймають рішення залишити роботу. Гарний менеджер завжди прагне до того, щоб його рішення сприймали як справедливі. У протилежному випадку мотивація співробітників до праці істотно знижується.

Отже, врахування теорій мотивування в процесі управління підприємствами сприяє вибору дієвих та обґрунтованих стимулів, всебічному моніторингу потреб працівників, покращенню умов праці, оптимальному поєднанню зацікавленості персоналу і продуктивності його праці, досягнення організаційних цілей на всіх рівнях тощо.



Питання 3

Надзвичайно великий вплив на успіх бізнесу здійснює організаційна(корпоративна) культура. Визначаючи сутність цього явищ доцільно привести слова Антуана де Сент-Екзюпері «Товариші - тільки ті, хто, тримаючись за один канат, спільними зусиллями підіймаються на гірську вершину і в цьому знаходять свою близькість»

Що ж таке корпоративна культура і як вона може служити бізнесу?

Корпоратимвна культумра - це система цінностей та переконань, які розділяє кожен працівник фірми та передбачає його поведінку, обумовлює характер життєдіяльності організації. Корпоративна культура - це також спосіб і засіб створення організації, яка самостійно розвивається. Корпоративну культуру називають душею компанії.

Мета корпоративної культури - забезпечення високої дохідності фірми за рахунок максимізації ефективності виробничого менеджменту та якісного поліпшення діяльності підприємства в цілому за допомогою:

· удосконалення управління людськими ресурсами для забезпечення лояльності співробітників до керівництва і прийнятих ним рішень;

· виховання у працівників ставлення до підприємства як до свого дому;

· розвитку здатності і в ділових, і в особистих стосунках спиратися на встановлені норми поведінки, вирішувати будь-які проблеми без конфліктів.

Останні дослідження компаній-світових лідерів показують, що вони дуже уважні до теми впливу і зміни організаційної культури, що дозволяє і створювати порядок, і забезпечувати цілісність, і сформувати почуття причетності до організації та відданість спільній справі. Кожна лідируюча організація володіє своєю неповторною оргкультурою, яка відрізняє і робить її помітною: Coca-Cola, McDonalds, Apple, Google...

Вперше термін «корпоративна культура» було застосовано у XIX столітті німецьким фельдмаршалом та військовим теоретиком Мольтке, який характеризував даним поняттям взаємовідносини у офіцерському середовищі. У ті часи відносини регулювалися не лише статутами, судами честі, але й дуелями: рубець був обов'язковим атрибутом приналежності до офіцерської «корпорації». Професійні та інші спільноти, які існували на той час, часто мали зовнішні атрибути. В основному вони були пов'язані з кроєм і кольором одягу, аксесуарами, поведінковими знаками, за якими члени спільнот могли відрізняти «своїх» від «чужих». На сьогоднішній день студенти Оксфордського та Кембриджського університетів носять краватки певних кольорів, а студенти Тартуського університету - особливі кашкети.

Першим, хто знайшов принциповий підхід до формування організації нового типу, з використанням переваг високоорганізованої виробничої структури, у якій дисципліна, цінності та морально-етичні принципи висувалися як необхідна умова для кожного члена колективу, був піонер сучасної моторизації Генрі Форд.

При цьому корпоративна культура зовсім не є річчю, яку можна нині задумати, а завтра швиденько зорганізувати. Культура компанії, якщо можна так сказати, живе своїм життям. Вона створюється постійно, досить тривалий час, і створюється самими працівниками компанії, які ведуть себе так, а не інакше. Типова поведінка постійно перетворюється у норму, якої мають дотримуватися всі, і яку повинні приймати ті, хто приходить у компанію, спілкування між співробітниками, колегами і безпосереднім керівництвом, для того щоб обмінюватися інформацією, бути в курсі справ і мати теплі дружні відносини».

Корпоративна культура - це потужний інструмент, який дозволяє згуртувати натовп малознайомих людей у команду однодумців. При цьому щоб отримати такий продукт, над ним потрібно серйозно попрацювати. З іншого боку, якщо керівництво абсолютно нічого не робить у цьому напрямі, то вона (культура) і без «сторонньої допомоги» сформується - самостійно. Інше питання - що ми отримаємо на виході: чи відповідатиме ця культура завданням, що стоять перед компанією, чи гуртуватиме працівників і т.д. «Тикання», ходіння на роботу в шортах, авральний метод роботи - це теж корпоративна культура. Просто не зовсім така, яку хотілося б бачити керівництву компанії. А отже лишати все «само на себе» не варто. Необхідно закладати цю «першу цеглинку» разом зі стратегією, місією і цінностями, а лише після цього формувати команду. У реаліях вітчизняного бізнесу це звучить, в кращому випадку, утопічно. І навіть якщо діяти за таким сценарієм, завжди є ймовірність, що корпоративна культура стане плодом творчості топ-менеджера, його баченням ідеальної компанії, ніяк не пов'язаним із тим, що відбувається насправді. Відповідно, для співробітників такої компанії КК - просто порожній звук, і це, знову ж таки, у кращому випадку».

Складові організаційної культури:

1) Сукупність основних, ключових цінностей, що відповідають на питання, що є найважливішим для даної організації.

2) Обряди, ритуали і гасла.

3) Легенди і міфи.

4) Звичаї.

5) Норми і стиль поведінки.

Під цінностями зазвичай розуміють властивості об'єктів, процесів або явищ, що володіють емоційною привабливістю для членів організації. Будь-яка організація здійснює свою діяльність у відповідності з тими цінностями, які мають істотне значення для її співробітників.

Питання 4

Уміння ладнати з людьми - це менеджмент, уміння ладнати з собою - самоменеджмент. Причому якість останнього визначає ефективність першого. Самоменеджментом називають послідовне й доцільне використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально й зі змістом використовувати свій час. Дуже часто не складність проблем, а нестача часу на розв'язання їх є головною причиною незадоволеності результатами діяльності ділової людини. За таких обставин у пригоді може стати самоменеджмент.

Самоменеджмент - це послідовне та цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці для того, щоб оптимально й ефективно використовувати свій час.

Основна ціль самоменеджменту - максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя і переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті. Самоменеджмент допомагає виконувати роботу з меншими витратами, краще організувати працю (отже, одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою.

Л. Зайверт повністю обґрунтовано нагадує про те, що поліпшувати своє життя необхідно із самого себе. «Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе». Замість того, щоб змінювати обставини, які ми й так не можемо змінити, потрібно змінити своє відношення до них.

Л.Зайверт дає практичні рекомендації для тих, хто прагне поліпшити своє безпосереднє виконання функцій керівника, менше засиджуючись на роботі, ефективніше виконуючи покладені завдання з меншими витратами часу, попереджаючи стреси, підвищуючи кваліфікацію. Він пропонує контролювати те, чого всім нам часто не вистачає - час - шляхом складання планів роботи, де кожному виду діяльності потрібно приділяти місце, визначивши частку вільного часу, за допомогою якого можна навчитися контролювати себе й контролювати виконання щоденних завдань.

Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій охоплює шість фаз:

· постановка мети - аналіз і формування особистих цілей;

· планування - розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;

· прийняття розв'язків по конкретних справах;

· організація й реалізація - складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу й особистого життя з метою реалізації поставлених завдань;

· контроль - самоконтроль і контроль разом ( якщо буде потреба - корегування цілей);

· інформація й комунікація - фаза, властива деякою мірою всім функціям, тому що й комунікація, і обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту.

Окремі функції не обов'язково слідують одна за одною, а можуть переплітатися.

1. Постановка цілей. Виконати цю функцію можна за допомогою таких методів як SWOT-аналіз, правильна постановка мети, вибір стратегії поведінки. Ці прийоми дозволяють розглянути слабкі місця і спрямувати зусилля на їх усунення.

2. Планування. Реалізувати дану функцію допоможуть інструменти самоменеджменту - річного, місячного і щоденного планування, складання стратегічних та оперативних планів, використання завдань тимчасового менеджменту та системи управління часом Бенджаміна Франкліна, ведення «Щоденників часу» і складання плану на день за методом «Альпи». Це сприяє правильному розподілу часу та економії до декількох годин кожен день.

3. Прийняття рішень. Для реалізації цієї функції застосовують такі інструменти, як: закон Парето, метод Ейзенхауера, розстановка пріоритетів, делегування повноважень, АТВ-аналіз. Вони спрямовані на вирішення в першу чергу найважливіших завдань, з їх допомогою можна уникнути дедлайнів.

4. Організація і реалізація. Для виконання даної функції зазвичай досліджують свої біоритми і будують графік продуктивності, щоб визначити найбільш продуктивний час роботи, а потім, орієнтуючись на них, становлять щоденний план. Це сприяє поліпшенню результатів роботи внаслідок вірного перерозподілу часу.

5. Контроль. Функція спрямована на контроль над процесом виконанням роботи і перевірку її кінцевих результатів. Вона дає можливість порівняти намічене з кінцевим результатом. У підсумку це сприяє більш коректному виконанню намічених завдань.

6. Комунікації та інформація. При втіленні функції використовують такі методи: застосування пам'яток, компетентне ведення переговорів, швидкий оптимізований пошук потрібної інформації та розумне застосування комунікаційних засобів.

Переваги самоменеджменту очевидні:

· менші витрати зусиль і часу на роботу;

· оптимальна організації праці і більш високі результати;

· мінімальні стрес і поспіх;

· зростання задоволеності від виконаної роботи;

· зростання мотивації праці працівників і керівника;

· менша завантаженість на роботі;

· зростання професіоналізму керівника та персоналу;

· досягнення особистих і професійних цілей найкоротшим шляхом.

Починайте вже сьогодні працювати над собою, і у вас буде міцний фундамент для розвитку вашої кар'єри. Кар'єрний самоменеджмент - запорука майбутнього успіху!

Размещено на Allbest.ru

...