Практичні основи підприємництва

2. Ton-менеджера Бреда Хьюза, що працював на синдикат Property Research і займався операціями з нерухомістю, відвідала ідея поставити уздовж автострад автоматичні камери схову для всіх охочих. Покинувши компанію і заснувавши власний бізнес, Бред заробив на ідеї 5,3 млрд. доларів.

3. Перший офіс Джефа Бізоса розміщувався в гаражі міста Сієтл. Зараз це найбільший в світі віртуальний магазин Amazon.com. А почав свій бізнес працівник Уолл-стріт з ідеї продавати книги через Інтернет. І досяг успіху: ідея принесла йому 4,4 млрд доларів.

Бізнес ідеї в Україні захищаються на законодавчому рівні законом Україні про авторські права. Готові бізнес ідеї для малого і середнього бізнесу можна продавати або купувати за допомогою франчайзингової схеми.

При виборі ідеї потенційний підприємець може керуватись такими критеріями:

- знання даного виду діяльності та наявність відповідних здібностей підприємця;

- мінімальна потреба у початковому капіталі;

- мінімальний термін отримання результату;

- можливість державної підтримки;

- допустимий ризик та низький рівень конкуренції.

Бізнес ідея має проходити експертну оцінку з боку підприємця та залучених фахівців, треба оцінити ефект від її реалізації.

Якщо ідея обрана, починається другій етап - визначення цілей та розробка стратегії підприємницької діяльності. На цьому етапі визначається варіант початку бізнесу, вид діяльності підприємства, здійснюється вибір місця розташування підприємства.

Потенційний підприємець може обирати з таких варіантів початку (старту) бізнесу. Способи започаткування бізнесу:

1. Створення нового підприємства “з нуля”. Почати свою справу самостійно - це найбільш розповсюджений спосіб, але треба мати на увазі, що на становлення бізнесу, заснованого на власній бізнес-ідеї потрібні значний час та первісні витрати. Однак існує можливість звернутись до державних, громадських або приватних структур підтримки підприємництва. Наприклад, безробітні мають змогу започаткувати власний бізнес, отримавши від держави одноразовий стартовий капітал. Суть цієї допомоги по безробіттю для здійснення підприємницької діяльності полягає в тому, що кошти, які людина отримувала б протягом року, їй виплачують одним платежем.

Однак отримати їх можна лише за умови, що безробітний здійснюватиме підприємницьку діяльність, тобто зареєструється приватним підприємцем, а для цього вже потрібно обрати певну сферу діяльності, пройти в міському центрі зайнятості курси для підприємців-початківців та успішно захистити перед комісією власний бізнес-план. Лише тоді клієнт центру зайнятості зможе отримати кошти. У Кривому Розі з 3 липня 2013 року працює віртуальний бізнес - інкубатор від ідеї до результатів, де детально описується алгоритм виконання процедури відкриття власної справи.

2. Придбати готовий бізнес або знайти партнера, у якого вже є бізнес. При купівлі бізнесу треба дізнатися про причину продажу. Часто під виглядом перспективного бізнесу продається невдалий проект, наприклад, ресторан в непрохідному місці або виробництво незатребуваної продукції. Вкладення в придбання ефективно працюючого малого чи середнього бізнесу звичайно скуповуються за півтори-два роки.

3. Купити франшизу. Купівля франшиз - це оптимальний варіант для тих, хто бажає інвестувати кошти у бізнес, але не зовсім готовий створювати власну справу з нуля. Франчайзинг - це найбільш швидкий спосіб організації власної справи, використовуючи технології, ноу-хау, торгову марку відомої фірми, але при цьому зменшується прибуток.

Нетрадиційні способи: прямий маркетинг, пересувна торгівля, франчайзинг, надомний бізнес, вихід зі складу великої компанії. При виборі виду діяльності варто звернути увагу на перспективні напрямки розвитку видів підприємництва (інтернет-бізнес, домашній бізнес, хенд-мейд та ін.). Фахівцями розглядаються різні бізнес-моделі (типи бізнесу) з урахуванням сучасних тенденцій та можливостей інноваційних технологій .

- домашній (Home-based) бізнес. Підприємець працює у власній оселі. Це може бути невелика фірма по виробництву пиріжків або ексклюзивного одягу, приватні консультації та ін. Переваги - менші ризики, не потрібно робити значні первинні вкладення, немає потреби в офісі та персоналі, краще використовується вільний час. Недолік - обмежені можливості застосування приміщення;

- e-Commerce (електронна комерція). Підприємець взаємодіє з клієнтом не особисто, а продає свій продукт через веб-сайт. Як з домашнім бізнесом, це нижчий ризик, і потрібно менше капіталу для старту (немає потреби у великій кількості персоналу, інвентарю і послуг). Гнучка зайнятість - повний робочий день або декілька годин. Можливість з легкістю взаємодіяти з клієнтами по всьому світі. Але цей тип бізнесу потребує взаємодії з реальним світом: відвантаження товарів, бухгалтерські звітності, банківські операції пов'язані з оплатою за послуги або товар. Різновид електронної комерції - eBay. Це розташування інтернет-магазина на сайті іншої фірми з дозволом користуватися його сервісом та аудиторією за невеликий відсоток. Тобто підприємець сам не створює з нуля сайт, не рекламує та не підтримує його, а використовує вже розкручений проект. Основною ідеєю eBay є надання продавцям інтернет-платформи для продажу будь-яких товарів. Сама фірма eBay виступає лише в ролі посередника при укладенні договору купівлі-продажу між продавцем і покупцем. Оплата товару і його пересилка відбувається без участі eBay. За використання платформи продавці платять внесок, що зазвичай складається із збору за виставляння лота і відсотка від ціни продажу. Для покупців використання eBay безкоштовно;

- продаж ліцензії. Якщо власник винаходу, корисної ідеї, програмного продукту не бажає вести власний бізнес з виробництва продукції та надання послуг, він може оформити патент або авторське право на інтелектуальну власність та отримувати прибуток від продажу ліцензії на її використання іншим фірмам. Переваги - низький ризик та витрати (на виготовлення зразка та тестування). Недолік - імовірність низьких ліцензійних платежів, за статистикою менш ніж 3% всіх запатентованих ідей мають успіх;

- багаторівневий (сітьовий) маркетинг (англ. Multile vel marketing, MLM) - метод просування продукції від виробника до споживача, при якому незалежні збутові агенти (дистриб'ютори) фірми-виробника встановлюють безпосередні контакти з потенційними покупцями, наприклад, в місцях мешкання або роботи останніх. Збутовий агент отримує прибуток від реалізації ним товарів безпосередньо покупцеві, а також у вигляді певного відсотка від суми реалізації збутових агентів всій або частини своєї мережі нижчестоящих збутових агентів у випадку, якщо така мережа їм створена. Переваги - обмежені витрати запуску, можливість займатись таким бізнесом у будь-який час та у будь-якому віці. Недоліки - мінімальна підтримка головної організації, більшість людей не можуть продати продукт так ефективно, як планували; часто починають розглядати друзів в якості клієнтів.

Вибір сфери діяльності ( виробництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) здійснюється з урахуванням :

- суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу;

- особистих факторів (власний практичний досвід та потенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця);

- зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, законодавчо заборонені сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окремих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори).

Засновнику необхідно визначитись, якими видами підприємницької діяльності він буде займатись, ще до початку процесу реєстрації. В заяві на реєстрацію він повинен буде вказати коди видів діяльності відповідно до державного класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД). При цьому треба врахувати, що зайняття деякими видами діяльності потребує отримання ліцензії або патенту.

При виборі місця розташування бізнесу враховують такі фактори як особливості галузі, потенційний ринок, кількість та потужність конкурентів, близькість до джерел постачання та споживачів, транспортна доступність, доступність робочої сили.

На наступному етапі відбувається вибір організаційно-правової форми підприємництва. Відповідно до законодавства України можна заснувати: приватне підприємство, повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю або акціонерне товариство приватного чи публічного типу. Важливо зазначити, що підприємницьку діяльність можна здійснювати і без набуття статусу юридичної особи у якості фізичної особи - підприємця.

Вибір тієї чи іншої організаційної форми підприємства залежить від ознак, за якими такі форми різняться. Також треба враховувати переваги та недоліки кожної з цих форм . Крім того, прийняття рішення щодо вибору організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох інших чинників, починаючи від особливостей середовища майбутнього бізнесу і завершуючи особистими якостями та уподобаннями самого підприємця. На вибір впливає такий психологічний аспект: на початку своєї діяльності, при створенні власної справи підприємець намагається уявити себе як самостійний, незалежний суб'єкт господарювання, реалізувати власні потреби та інтереси. А вже під час подальшого розвитку підприємницької справи він усвідомлює ефективність різних форм товариства.

Найбільш розповсюдженою в Україні є діяльність фізичної особи-підприємця без створення підприємства. її переваги: спрощена процедура реєстрації, спрощена система обліку та звітності, можливість сплати єдиного податку. Але при цьому фізична особа підприємець відповідає за зобов'язаннями усім своїм майном. При створенні юридичної особи в Україні у більшості випадків вибір відбувається тільки між двома організаційно-правовими формами: приватне підприємство чи товариство з обмеженою відповідальністю. Критеріями вибору між цими формами стають в основному простота створення приватного підприємства проти "солідності" товариства з обмеженою відповідальністю, що викликає більше довіри. Форма приватного підприємства найкраще підходить для тих осіб, яких вже не задовольняють обсяги діяльності фізичної особи-підприємця та які мають намір виходити на більш вибагливих споживачів, при цьому не маючи партнерів. Товариство з обмеженою відповідальністю - одна з найкраще регламентованих форм бізнесу в Україні, яка є найбільш захищеною від рейдерських атак порівняно з іншими і яка досить детально регламентує відносини з партнерами та третіми особами. Тому ця форма найбільш актуальна для тих осіб, яки починають його з партнерами, або хочуть виходити на серйозні ринки з подальшим продажем компанії. При створенні підприємств з іноземними інвестиціями в Україні обирається форма товариства з обмеженою відповідальністю, яка забезпечує іноземному партнеру обмежену відповідальність при відсутності додаткових формальностей у вигляді випуску акцій. Вибір форми акціонерного товариства може відбуватись через простоту передачі прав власності шляхом відчуження акцій та можливість залучення великих капіталів. Додаткові складності при створенні акціонерного товариства такі: формування статутного капіталу не менше 1250 мінімальних заробітних плат, спеціальні зобов'язання учасника ринку цінних паперів (договори з депозитаріями, надання інформації Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, публікація звітності, складна структура управління), значно більший термін реєстрації. Приватне акціонерне товариство на відміну від публічного дозволяє надійніше захистити власний бізнес від рейдерських захоплень. Підсумовуючи все вищезазначене, можна дати майбутнім підприємцям наступні поради: якщо підприємець тільки починає власну справу та збирається здійснювати свою діяльність самостійно чи залучаючи найманих працівників, йому варто зареєструватися як фізична особа - платник єдиного (фіксованого) податку. Якщо майбутня діяльність підприємця може супроводжуватися комерційними ризиками, то йому варто реєструвати юридичну особу.

Питання 2

Спеціальною умовою здійснення підприємницької діяльності є ліцензування.

Передумовою ліцензування господарської діяльності є реєстрація суб'єкта господарювання в установчих документах якого передбачений вид діяльності, що підлягає ліцензуванню. З другого боку, воно здійснюється виключно за бажанням суб'єкта господарювання, коли він сам обирає об'єктом діяльність яка підлягає ліцензуванню.

Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст. 91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб, у ГК Україн (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч. 6 ст. 128 - як один з обов'язків громадянина-підприємця). Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" [4](далі - Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності"; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу".

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 4 грудня 2000 р. № 67 була затверджена Інструкція про порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка. Крім того, з метою роз'яснення окремих положень Закону про ліцензування Вищим господарським судом України 13 вересня 2000 р. видано лист № 01-8/493 "Про Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Ліцензуванню в Україні підлягають не всі види підприємницької діяльності, а лише ті, що прямо передбачені у ст. 9 Закону про ліцензування. Причому, види підприємницької діяльності, які не встановлені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не вимагають ліцензування. Ліцензуванню, зокрема, підлягають лише ті види діяльності, що безпосередньо впливають на:

1) здоров'я людини;

2) навколишнє середовище;

3) безпеку держави.

Для заняття підприємницькою діяльністю, що підлягає ліцензуванню, суб'єктові підприємництва необхідно виконати дві умови:

1) отримати ліцензію;

2) протягом усього терміну дії ліцензії дотримуватися ліцензійних умов.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта підприємництва на провадження зазначеного в ньому виду підприємницької діяльності протягом визначеного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого боку - орган ліцензування. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензійних умов.

Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню визначається ст. 9 Закону. Він складає біля 80 видів господарської діяльності. щоб їх не перелічувати, вони за ознаками напрямів діяльності поділені на чотири групи.

Безпосередніми органами ліцензування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. №1628. «Про затвердження переліку органів ліцензування», є галузеві міністерства і відомства щодо відповідних ліцензованих видів діяльності суб'єктів господарювання, їх територіальні органи та держадміністрації. Наприклад, органом ліцензування виробництва та ремонту вогнепальної зброї невійськового призначення охоронних послуг тощо є відповідний Департамент Міністерства внутрішніх справ, з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом - Міністерства транспорту та зв'язку, діяльності з виробництва автомобілів та автобусів - Міністерств промислової політики т. п.

Протягом усього терміну дії ліцензії суб'єкт підприємництва зобов'язаний дотримуватися ліцензійних умов здійснення певного виду підприємницької діяльності. Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду підприємницької діяльності.

Одержання ліцензії. Право видачі ліцензій мають відповідні міністерства, відомства, державні адміністрації і виконкоми місцевих рад народних депутатів відповідно до переліку органів, що видають ліцензії на окремі види діяльності, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для одержання ліцензії до відповідного органу ліцензування необхідно подати такі документи:

заяву, в якій зазначають:

1) відомості про заявника:

для фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів;

для юридичної особи - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;

2) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;

· засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

· для окремих видів господарської діяльності також подаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (це можуть бути копії установчих документів, документів про рівень освіти і кваліфікації працівників, про право власності суб'єкта господарської діяльності на виробничі площі (або їх оренду), відомості про наявність та стан технічного обладнання тощо).

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймається у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження документів, за деякими винятками згідно з чинним законодавством. Повідомлення про прийняття рішення надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати його прийняття.

Підставами для відмови у видачі ліцензії є:

· недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;

· невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для обраного ним виду господарської діяльності.

Ліцензія оформлюється не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

На підставі ліцензії, виданої центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність провадиться на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, - на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці

Термін дії ліцензії та плата за її видачу. Термін дії ліцензій на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для переважної більшості видів господарської діяльності він становить 3 роки. Особливі строки дії ліцензій установлюються на провадження наступних видів діяльності:

з надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот) - 10 років;

з надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) - 15 років;

з технічного обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації - 5 років;

з випуску та проведення лотерей, якщо ліцензія видається Міністерством фінансів в процесі переоформлення реєстраційних свідоцтв - 12 років.

Термін дії ліцензії може бути продовжений за заявою суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, встановленому для її видачі.

Плата за видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на квітень 2002 р.: 17 грн х 20 = 340 грн), якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255 грн), якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади.

Особливі розміри плати за видачу ліцензії встановлюються на провадження окремих видів господарської діяльності (в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян):

1) у сфері зв'язку (в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області, мм. Києва і Севастополя):

· надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот) - 200;

· надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів): міжнародного - 529000 (видається тільки на діяльність на території України), міжміського і стільникового - 20000, місцевого - від 20 до 200;

· технічне обслуговування мереж теле- і радіомовлення в межах промислової експлуатації - 60;

2) у сфері, пов'язаній з алкогольними напоями:

· виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв -1500;

· виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв підприємствами первинного виноробства, які виготовляють виноградні і плодово-ягідні виноматеріали і спирт-сирець з їх відходів, із середньорічними обсягами переробки сировини до 1 тис. тонн - 360;

· оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим - 15000;

· оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями - 300;

3) у сфері, пов'язаній з тютюновими виробами:

· виробництво - 900;

· оптова торгівля - 300;

· роздрібна торгівля - 150.

Плата також справляється (в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян):

· за видачу однієї копії ліцензії (що потрібні для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата) - 1;

· за переоформлення ліцензії (у випадку зміни найменування юридичної особи або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; зміні місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; змін, пов'язаних з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності) - 5;

за видачу дубліката ліцензії (у випадку її втрати або пошкодження) - 5.

Патентування підприємницької діяльності здійснюється на підставі ст. 14 Господарського кодексу України та Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. Під патентуванням розуміють продаж суб'єктам підприємництва торгових патентів за визначену платню.

Патентуванню в Україні підлягають чотири види підприємницької діяльності, а саме:

1) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток;

2) діяльність із надання побутових послуг;

3) діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);

4) діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню в інших нормативно-правових актах, за винятком закону про патентування, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не допускається.

На відміну від ліцензування для заняття видом діяльності, який підлягає патентуванню, суб'єктові підприємництва достатньо виконати одну умову: придбати торговий патент.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Торговий патент містить такі реквізити: номер торгового патенту; найменування володільця торгового патенту; вид підприємницької діяльності; назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу; місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності чи місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб'єкта); для транспортних засобів - зазначення «виїзна торгівля»; термін дії торгового патенту; місцезнаходження державного податкового органу, що видав торговий патент; відмітка державного податкового органу про надходження плати за виданий ним торговий патент

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється. Заявка на придбання торгового патенту повинна, зокрема, містити такі реквізити:

- найменування суб'єкта підприємницької діяльності;

- витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

- вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;

- найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

- Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, а термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів. Торговий патент повинен бути розміщений: на фронтальній вітрині магазину, а у разі її відсутності - біля касового апарату; на фронтальній вітрині малої архітектурної форми; на табличці - для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності; у пунктах обміну іноземної валюти; у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг. Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію СПД чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб'єкту.Не дозволяється передача торгового патенту іншому суб'єкту підприємницької діяльності або іншому структурному (відокремленому) підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності.Торговий патент, виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), дійсний на території України. Податок на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів. Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів: на території м. Києва, обласних центрів - 60-320 грн.; на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів -30-160 грн.; на території інших населених пунктів - до 80 грн. Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 гривень. Оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності провадиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.

- Під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії. Він може зробити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Крім того, мас право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків до внесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту. Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них; періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України; проїзні квитки; товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження); вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню; мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження); насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження); зошити. У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації. слід наголосити, що такий патент не дає права на здійснення торговельної діяльності товарами, які не зазначені вище.Пільговий торговий патент також можуть одержати:- СПД, які реалізують інвалідам товари повсякденного вжитку та продукти харчування через торговельні установи, створені для цієї мети громадськими організаціями інвалідів. Крім СПД, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українського товариства сліпих» та «Українського товариства глухих».

- СПД, які займаються продажем періодичних видань друкованих засобів масової інформації на торгівлю супутньою продукцією за таким переліком: ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотно, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів (незалежно від країни їх походження).- СПД, які здійснюють торговельну діяльність на території військових частин і військових навчальних закладів виключно товарами військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців, одержують пільговий торговий патент. У випадку придбання пільгового торгового патенту, за вище наведеними ознаками, суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту.

Без придбання торгового патенту торгівельна діяльність здійснюється виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби, напої, морозиво; яловичина та свинина, домашня птиця; яйця, риба, ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар та засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню.

Питання 3

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необхідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд. Статутний фонд - це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути:

- всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;

- кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті;

- усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами,

- права на використання винаходів, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінювання здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, у перерахунку за курсом Національного банку України.

До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менш як 30% коштів, зазначених у засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) мають повністю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення вони сплачують 10% річних з недовнесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства - сума еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) - 100 мінімальним заробітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовуються на розвиток виробництва.Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційна до його частки у статутному фонді. Майно, передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки "підставою" для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримання певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).

Крім статутного фонду, підприємства можуть створювати інші фонди, наприклад, резервний, страховий, споживання, соціально-економічного розвитку та ін., що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням зборів учасників підприємства (фірми).

Питання 4

До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, без яких неможливо заснувати фірму, належить статут та установчий(засновницький) договір.

Установчими документами підприємства називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств.

У Господарському Кодексі України містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.

Господарський Кодекс України дає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів.

Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватися також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремих видів законодавець застосовує типові форми установчих документів (наприклад, Типовий статут державного підприємства, Типовий статут казенного підприємства, Типовий статут закритого акціонерного товариства, Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства).

Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

· найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

· зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

· предмет та цілі діяльності підприємства;

· юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;

· про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

· порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

· порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди;

· про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

· про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора);

· про порядок припинення діяльності підприємства: підстави;

· орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно).

Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України.

Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших підприємницьких структур неможливе без цих основних документів. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств із колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднання підприємств тощо) необхідні статут та установчий договір. Статут є обов'язковим для товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю, акціонерного товариства, державного підприємства.

Засновницькі документи - не проста формальність, а проект вашої майбутньої справи.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства - це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту - дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей).

1. Найменування та місцезнаходження фірми.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями діяльності фірми.

4. Юридичний статус фірми.

5. Майно фірми.

6. Фонди фірми.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю фірми.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Всі ці розділи мають міститися у статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних форм власності. Разом із тим, деякі розділи можуть об'єднуватися, а "наповнення" цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників. Статут затверджується власниками підприємства.

Організація підприємства, якщо осіб, які бажають його заснувати, дві або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Установчий договір - це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору - об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи.

1. Преамбула.

2. Загальні положення договору.

3. Предмет договору.

4. Назва та місцезнаходження фірми.

5. Юридичний статус фірми.

6. Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

7. Права і обов'язки учасників (засновників).

8. Управління фірмою.

9. Майно фірми. Розподіл прибутку.

10. Порядок виходу зі складу учасників.

11. Форс-мажор.

12. Розв'язання суперечок.

13. Умови припинення (розірвання) договору.

14. Умови та строки набуття договором чинності.

15. Інші умови.

Установчий договір набирає сили з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) підприємства. Статут підприємства уявляє собою подальшу деталізацію положень, що містяться в установчому договорі.

...